МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ
МОРСЬКОГО ПРАВА ТА МЕНЕДЖМЕНТА

Кафедра загальноправових дисциплін

РЕФЕРАТ
З ДИСЦИПЛІНИ
«ГОСПОДАРСЬКЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО»
НА ТЕМУ: ДЖЕРЕЛА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Здобувача вищої освіти 6401 групи

Рівень вищої освіти перший (бакалаврський)
Галузь знань 08 Право
Спеціальність 081 Право
Спеціалізація Морське право
Номер залікової книжки _______
Допіри А. В.

Одеса-2022
 2

ЗМІСТ

ВСТУП ……...………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ
ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА…………………..………...4
РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА……………………………………………..............6
2.1 Нормативно-правові акти та міжнародні договори як джерела
господарського процесуального права………………………………………..…....6
2.2 Звичай та договір як джерела господарського процесуального
права………………………………………………………………………...………...9
2.3 Нетрадиційні джерела господарського процесуального права……...10
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….…13
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……..……….15
 3

ВСТУП
Обгрунтування актуальності теми. Ефективне правосуддя, досягнення
справедливого судочинства та належний захист порушених, невизнаних або
оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, фізичних осіб,
держави у господарському судочинстві є можливим лише за наявності досконалої
системи джерел господарського процесуального права. Посилення
глобалізаційних та інтеграційних процесів впливає на формування господарського
процесуального права, в результаті чого розширюється застосування міжнародних
джерел права. У цьому аспекті юридична спільнота активно дискутує про
можливість використання судового прецеденту, як джерела права, взагалі, та
господарського процесуального права, зокрема. У світлі сказаного, виникає
необхідність опрацювання теорії джерел права та дослідження їх системи з метою
виявлення нових джерел господарського процесуального права та окремих
складових частин системної цілісності.
Метою роботи є дослідження поняття, загальної характеристики та
класифікації джерел господарського процесуального права..
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, що складаються у
процесі формування та застосування джерел господарського процесуального
права.
Предметом дослідження є джерела господарського процесуального права.
 4

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ

ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Джерела права в багатьох країнах складають замкнену систему. Під

системою джерел права слід розуміти сукупність всіх форм та засобів закріплення
юридичних норм, взаємопов’язаних відповідними (генетичними, ієрархічно-
структурними і функціональними) зв’язками, яка визначає нормативну складову
галузі права, національної або регіональної правової системи чи міжнародного
правопорядку.
Господарське процесуальне право є частиною (галуззю) загальної системи
національного права, підпорядковується її закономірностям і загальним
принципам будови права. У зв’язку з цим питання про поняття джерел
господарського процесуального права також варто розглядати як частину
проблеми загальної теорії права, як частину загального вчення про джерела права
загалом.
Так, джерела права є одним із правових засобів, які забезпечують
ефективність функціонування державного механізму й у сукупності становлять
цілісну та взаємопов’язану систему.
У формальному розумінні джерело права – це форма, завдяки якій правова
норма набуває загальнообов’язкового значення. Питання про те, що є джерелом
права у формальному розумінні, залежить від відповіді на запитання: у чому
полягають підстави обов’язковості норм права, які саме форми надають нормам
правового характеру. Отже, формальне розуміння терміна «джерело права»
зливається з формою через правотворчу діяльність уповноважених суб’єктів.
Учення про поняття джерел господарського процесуального права, на жаль,
у науці практично не висвітлюються, а деякі автори взагалі не дають окремого
визначення поняття джерел господарського процесуального права, обмежуючись
тільки їх характеристикою. В.Д. Чернадчук зазначає, що джерелами
господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують
 5

правові норми, що регулюють процедуру досудового врегулювання

господарських спорів і процедуру господарського судочинства [18, с. 38].
Дещо інше визначення поняття джерел господарського процесуального
права надає О.І. Харитонова, згідно з яким джерелами господарського
процесуального права є нормативно-правові акти, що містять норми, які
регулюють порядок здійснення правосуддя в господарських відносинах [17, с. 29].
Іншими словами, під джерелом господарського процесуального права як
зовнішньої форми його існування потрібно розуміти офіційно-документальний
спосіб вираження й закріплення правил поведінки учасників господарських
відносин, що виходить від держави або визнається нею офіційно, за допомогою
якого цим прави- лам надається юридично загальнообов’язкове, забезпечене
державою значення.
До основних джерел господарського процесуального права в юридичній
літературі належать норми Конституції України, Господарського процесуального
кодексу України та інших кодексів України, які так чи інакше регулюють
господарські відносини, а також велика кількість законів і підзаконних
нормативно-правових актів різного рівня.
 6

РОЗДІЛ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

ПРАВА

2.1 Нормативно-правові акти та міжнародні договори як джерела

господарського процесуального права

В країнах романо-германської правової сім’ї, до яких належить і Україна,

нормативно-правові акти є основним джерелом права. Нормативно-правові акти
містять правові норми, що мають обов’язкову юридичну силу для
правозастосовчих органів, насамперед судів, та складають систему законодавства
України.
Головне місце серед них посідає Конституція України, у ст. 6 якої
закріплений принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову. Зазначено, що органи судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно
до законів України [1, 6].
Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу
юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних
справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового
акту щодо відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати
Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на
Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй [1, 8].
Господарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких
випадках:
- якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової
регламентації її положень законом;
- якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції,
після цього суперечить їй;
 7

- якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано,

а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів
Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
- якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового
характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних
судових справ, суперечать Конституції України.
Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел господарського
процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й
спрямованість.
Процесуальне законодавство, яке застосовується господарськими судами,
складається з двох основних нормативно-правових актів: Господарського
процесуального кодексу та Кодексу України з процедур банкрутства. ГПК має
загальний характер і застосовується господарськими судами під час розгляду всіх
спорів, а Кодексу України з процедур банкрутства установлює й регулює порядок
розгляду справ, пов’язаних із банкрутством, поєднуючи процесуальні та
матеріальні норми [7], [15].
Закон України «Про виконавче провадження» встановлює порядок
проведення виконавчого провадження як завершальної стадії судового
провадження і примусового виконання рішень судів [14].
Закон України «Про судоустрій та статус суддів» визначає правові засади
організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів
загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних
суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також
встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші
питання судоустрою. Цим Законом встановлено систему господарських судів та їх
повноваження [13].
Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утворення та
діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського
розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом
інтересів фізичних та юридичних осіб [10].
 8

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначено особливості

провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності
справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання [11].
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» виходить із
визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко
застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі,
та необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного
арбітражу в законодавчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які
є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в
1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому
Генеральною асамблеєю ООН для можливого використання державам у своєму
законодавстві [8].
Відповідно до ч. 4 ст. 4 ГПК, господарський суд у випадках, передбачених
законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Але
законодавство України й міжнародні договори регулюють це питання не шляхом
установлення обов’язку застосування певного права, а шляхом надання сторонам
права обирати законодавство. Так, Законом України «Про міжнародне приватне
право» від 23 червня 2005 року встановлено, що у випадках, передбачених
законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права,
що підлягає застосуванню [7], [11].
Невід’ємною частиною національного господарського процесуального
законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України та які регулюють відносини у сфері
господарської діяльності.
Міжнародні договори України стосуються, як правило, тих аспектів
господарського процесу, що відображають вихідні засади судочинства в розрізі
забезпечення основоположних прав і свобод людини, надання взаємної правової
допомоги між державами, виконання рішень іноземних судів та арбітражів.
Одним із таких актів є Конвенція про захист прав людини і основоположних
 9

свобод 1950 р. Зокрема, ст. 6 Конвенції встановлює право на справедливий суд

[2].
Господарський суд застосовує лише ті міжнародні договори, які
ратифіковані Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана шляхом затвердження
Президентом України, Кабінетом Міністрів України застосовуються судом не як
частина національного законодавства, а як індивідуальні правові акти.
Прикладами ратифікованих Україною міжнародних договорів, які можна
віднести до джерел господарського процесуального права, є Конвенція ООН про
договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Конвенція про порядок
вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р.,
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1963 р. та багато
інших.
Ратифікований міжнародний договір, який тією чи іншою мірою регулює
господарські процесуальні відносини, набуває обов’язкової юридичної сили для
суду лише у випадку, якщо в ньому передбачені інші правила, ніж ті, що
містяться у господарському процесуальному законі. Проте як таким джерелом
внутрішньодержавного господарського процесуального права він не стає.
Міжнародні договори є основним джерелом для галузі міжнародного права. Вони
діють у внутрішньонаціональних правовідносинах лише у випадках,
передбачених законом, або ж коли норми національного законодавства
суперечать положенням ратифікованого міжнародного договору. Відповідно,
маючи пріоритет у визначених випадках над нормами національного
законодавства, норми міжнародних договорів підля-гають застосуванню у
господарському процесі та виступатимуть його джерелом. Їх статус є особливим,
порівняно з іншими джерелами господарського процесуального права. Він
зумовлений особливістю походження таких норм та порядком їх застосування.

2.1 Звичай та договір як джерела господарського процесуального права

 10

Звичай як матеріальне джерело господарського процесу також є

регулятором господарських процесуальних правовідносин. Так, відповідно до
Господарського процесуального кодексу, господарський суд може застосовувати
міжнародні торгові звичаї в разі відсутності законодавства, що регулює спірні
відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності [7, 4].
Статті, яка б чітко визнавала договір і звичай самостійними джерелами
господарського процесуального права, немає. Можна вважати, що це є певним
недоліком Кодексу, оскільки договір і звичай саме у сфері господарювання
можуть мати найширше застосування.
Договір як процесуальне джерело господарського процесуального права
актуальний під час досудового врегулювання спорів і під час розгляду справ
третейськими судами. Що стосується досудового врегулювання спорів, то
сторони можуть у договорі між собою чи окремій угоді змінювати або
доповнювати положення про порядок такого врегулювання (щодо строків
направлення та розгляду претензій, складу документів тощо), якщо це прямо не
заборонено чинним законом. Ще більш важливе значення договір має для
третейського судочинства. Так, Законом України «Про міжнародний комерційний
арбітраж» установлено, що сторони можуть на власний розсуд визначати
кількість арбітрів і процедуру призначення арбітрів, процедуру розгляду справи
третейським судом, місце арбітражу, мову, яка буде використовуватися під час
арбітражного розгляду справи [8].

2.1 Нетрадиційні джерела господарського процесуального права

У сучасний період розвитку господарського процесуального права

спостерігаються поступові зрушення в науці господарського процесуального
права про уявлення щодо джерел, включаючи до їх переліку не лише
нормативноправові акти господарського процесуального законодавства, а й інші,
нетрадиційні (нетипові), джерела.
Сьогодні особливого значення в регулюванні господарсько-процесуальних
відносин, набувають рішення Європейського суду з прав людини та інші
 11

конвенційні рішення. Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод, започаткувала процес зміни панівної позитивістської
парадигми права, що спричинило виникнення в правовій теорії та
правозастосуванні необхідного для подальшого розвитку плюралізму.
Варто зауважити, що вітчизняний законодавець не лише визнає Конвенцію,
а й у ст. 17. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV
встановлює, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику
Європейського суду з прав людини як джерело права [12].
Подальше оновлення і трансформація джерел права в Україні відбуваються
з розвитком судової реформи у 2010 році, відповідно до якої розпочато
впровадження Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини як джерела
права.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» процесуальні кодекси
було доповнено нормами про те, що рішення Верховного Суду України, прийняте
за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх
суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-
правовий акт, що містить зазначену норму права (закону), і для всіх судів України
[13].
У контексті досліджуваного питання надзвичайно важливим, на нашу
думку, є використання ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини», яка дозволяє
застосовувати Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини також
сторонам та іншим учасникам судового процесу, у тому числі учасникам
господарських відносин, під час вирішення господарських спорів [12].
Слід зазначити, що у 2022 році Україна ратифікувала Конвенцію про
визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних
справах. Цей документ встановлює універсальні правила та умови, за яких
 12

гарантується взаємне визнання і виконання судових рішень у цивільним та

комерційних справах, що має на меті полегшити суб’єктам підприємницької
діяльності доступ до правосуддя, зменшити для них витрати, час та ризики під час
здійснення комерційної діяльності [6].
Можемо сказати, що Україна прямує до використання судового прецеденту,
як джерела права, взагалі, та господарського процесуального права, зокрема.
 13

ВИСНОВКИ

Питання про поняття джерел господарського процесуального права варто

розглядати як частину загального вчення права, так як господарське процесуальне
право є частиною (галуззю) загальної системи національного права,
підпорядковується її закономірностям і загальним принципам будови права.
Під джерелом господарського процесуального права як зовнішньої форми
його існування потрібно розуміти офіційно-документальний спосіб вираження й
закріплення правил поведінки учасників господарських відносин, що виходить від
держави або визнається нею офіційно, за допомогою якого цим прави- лам
надається юридично загальнообов’язкове, забезпечене державою значення.
В країнах романо-германської правової сім’ї, до яких належить і Україна,
основним джерелом права є нормативно-правові акти, які містять правові норми,
що мають обов’язкову юридичну силу для правозастосовчих органів, насамперед
судів, та складають систему законодавства України.
Головне місце серед них посідає Конституція України. Коло інших
законодавчих актів, що належать до джерел господарського процесуального
права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість.
Законодавство, яке застосовується господарськими судами, складається з двох
основних нормативно-правових актів: Господарського процесуального кодексу та
Кодексу України з процедур банкрутства. Також джерелами господарського
процесуального права є Закони України «Про судоустрій та статус суддів», «Про
виконавче провадження», «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ін..
Невід’ємною частиною національного господарського процесуального
законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України та які регулюють відносини у сфері
господарської діяльності. Ратифікований міжнародний договір, який тією чи
іншою мірою регулює господарські процесуальні відносини, набуває обов’язкової
юридичної сили для суду лише у випадку, якщо в ньому передбачені інші
правила, ніж ті, що містяться у господарському процесуальному законі.
 14

Звичай як матеріальне джерело господарського процесу також є

регулятором господарських процесуальних правовідносин. Так, відповідно до
Господарського процесуального кодексу, господарський суд може застосовувати
міжнародні торгові звичаї в разі відсутності законодавства, що регулює спірні
відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності. Договір як
процесуальне джерело господарського процесуального права актуальний під час
досудового врегулювання спорів і під час розгляду справ третейськими судами.
Сьогодні особливого значення в регулюванні господарсько-процесуальних
відносин, набувають офіційно (на рівні Конституції України та законів України)
визнані джерелами права міжнародні договори України, згоду на обов’язковість
яких надано Верховною Радою України, і рішення Європейського суду з прав
людини.
Оновлення і трансформація джерел права в Україні відбуваються з
розвитком судової реформи 2010, відповідно до якої було розпочато
впровадження Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини як джерела
права. Так, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» процесуальні
кодекси було доповнено нормами про те, що рішення Верховного Суду України,
прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх
суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-
правовий акт, що містить зазначену норму права (закону), і для всіх судів
України.
Тобто, посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів впливає на
формування господарського процесуального права, в результаті чого
розширюється застосування міжнародних джерел права. Можемо сказати, що
Україна прямує до використання судового прецеденту, як джерела права, взагалі,
та господарського процесуального права, зокрема.
 15

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28 липня 1996 року. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 27.10.2022).
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рим, 4
листопада 1950 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата
звернення: 27.10.2022).
3. Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж. Женева, 25
січня 1963 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/171a-06#Text (дата
звернення: 27.10.2022).
4. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та
іноземними особами, Вашингтон, 18 травня 1965 року. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_060#Text (дата звернення: 27.10.2022).
5. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Відень,
11 квітня 1980 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_003#Text (дата
звернення: 27.10.2022).
6. Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у
цивільних або комерційних справах, Гаага, 2 липня 2019 року. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/973_001-19#Text (дата звернення: 27.10.2022)
7. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6
листопада 1991 № 1798-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text
(дата звернення: 27.10.2022).
8. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994
№ 4002-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4002-12#Text (дата
звернення: 27.10.2022).
9. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 № 435-IV. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 27.10.2022).
10. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 № 1701-IV. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15#Text (дата звернення: 27.10.2022).
 16

11. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 № 2709-
IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text (дата звернення:
27.10.2022).
12. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text (дата звернення: 27.10.2022).
13. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 № 1402-
VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text (дата звернення:
27.10.2022).
14. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 № 1404-VIII
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text (дава звернення:
27.10.2022).
15. Кодекс України з процедур банкрутства: Закон України від 18 жовтня 2018
року № 2597-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19#Text (дата
звернення: 27.10.2022).
16. Загородня Н. В. Теоретичні підходи до визначення поняття та видів джерел
господарського процесуального права України. National Law Journal: teory and
practice. Februarie, 2017. C. 81-85.
17. Харитонова О.І. Господарське процесуальне право України: підручник.
Київ: Істина, 2008. 360 с.
18. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право України: підручник; ред.
В. Д. Чернадчук; Національний банк України, Державний вищий навчальний
заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України,
Юридичний факультет. 2-ге вид., переробл. і доп. Суми: ВТД «Університетська
книга», 2009. 378 с.