2

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ,
ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 5
1.1.Поняття джерел підвищеної небезпеки 5
1.2.Види джерел підвищеної небезпеки 11
1.3.Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної
небезпеки 14
РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛНІСТЬ ЗА
ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ОКРЕМИМИ ВИДАМИ ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ
НЕБЕЗПЕКИ 19
2.1. Відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом як
джерелом підвищеної небезпеки 19
2.2. Особливості відповідальності за шкоду, завдану тваринами як
об’єктами підвищеної небезпеки 24
2.3.Цивільно-правове регулювання відповідальності за шкоду заподіяну
радіоактивними, хімічними та вогненебезпечними речовинами 31
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37
 3

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний світ характеризується виникненням та

постійним існуванням ряду небезпек для людини. Використання складних
технологій та небезпечних речовин значно підвищують ризики завдання
шкоди майну чи життю та здоров’ю людей. Статтею 3 Конституції України
визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Уникнути завдання шкоди внаслідок дії джерел підвищеної небезпеки в усіх
випадках надзвичайно складно, тому завданням держави є налагодження
правового механізму, який би забезпечував гарантоване і гідне відшкодування
завданої шкоди.
В цивільному праві вже тривалий час існують норми відповідальності за
шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Вони покликані забезпечити
впевненість у тому, що шкода, завдана внаслідок небезпечної діяльності буде
відшкодована, а також особи, що відповідають за здійснення такої діяльності
будуть вести її добросовісно та відповідально. З огляду на це норми
відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки мають
встановлювати ефективний механізм реалізації учасниками цивільних
правовідносин своїх прав та спонукати їх сумлінно виконувати свої
обов’язки.Зазначені зобов'язання мають певні особливості, обумовлені
характером діяльності, що визначається джерелом підвищеної небезпеки.
Ціла плеяда цивілістів присвятили свої праці дослідженню поняття та
особливостей джерела підвищеної небезпеки, серед яких М.М.Агарков, С. Д.
Русу (Гринько), Г.Л. Пендяга, Т.Б.Мальцман,Ю.В.Лесько, Н.В.Терещенко,
К.В.Мануїлова, С.Б. Булеца, О. В. Андрієнко, О.О.Пономарьов, В.Г.Вердніков,
А. П. Сергєєв, Л. Є. Гузь, І. І. Серебровський, Б. Б. Черепахін, О.Л.Жуковська,
І. С. Тімуш, Р.А.Майданик, Н.І. Майданик, І. В. Волосенко, В. В. Буга, О. О.
Тебряєв та ін.
 4

Метою написання роботи є аналіз правового механізму цивільн-правової

відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до мети дослідження, були поставлені наступні завдання:
- визначити поняття джерела підвищеної небезпеки на основі аналізу
наукових досліджень;
- встановити основні різновиди джерел підвищеної небезпеки
відповідно до законодавства України;
- здійснити аналіз умов настання відповідальності за шкоду, завдану
джерелами підвищеної небезпеки;
- охарактеризувати специфіку відповідальності за шкоду, завдану завдану
тваринами як об’єктами підвищеної небезпеки;
- проаналізувати цивільн-правове регулювання відповідальності за шкоду
заподіяну радіоактивними, хімічними та вогненебезпечними речовинами;
- дослідити особливості відповідальності за шкоду, заподіяну
транспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки.
Об’єктом дослідження є правовідносини цивільно-правової
відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Предметом дослідження є система чинних в Україні нормативно-правових
актів, які регулюють зобов’язальні правовідносини з відшкодування шкоди,
завданої джерелом підвищеної небезпеки, судова практика з розгляду спорів
про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,
вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Методи дослідження. При написання курсової роботи використовувалися
такі загально наукові методи: діалектичний, системно-структурний, аналізу та
синтезу, формально-логічний.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів по три підрозділи,
висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 40
сторінок.
 5

1. ПРАВОВА ПРИРОДА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ,

ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
1.1.Поняття джерел підвищеної небезпеки

Поняття джерела підвищеної небезпеки на рівні закону (легальна

дефініція) закріплено в ст. 1187 ЦК України, відповідно до якого під джерелом
підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов’язану з використанням,
зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання,
використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і
вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для
осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.
Як вбачається, український законодавець зробив спробу дотримуватися
найбільш поширеної в науці цивільного права думки, згідно з якою джерело
підвищеної небезпеки є певного роду діяльність, що створює підвищену
небезпеку для оточуючих. Ця концепція відома як концепція «діяльності», що
знайшла своє відображення в роботах багатьох відомих вчених.
Про джерело підвищеної небезпеки як певного роду діяльності говорить
Б. С. Антімонов. На його думку, джерело - це «завжди дія або система дій...,
для визнання діяльності джерелом підвищеної небезпеки не має значення
характер діяльності: виробничий, господарський, науково-дослідницький або
адміністративно-управлінський». «Випадки, в яких відповідальність
визнається законом джерелом небезпеки, — продовжує автор, — характерні
тим, що виникнення в них шкідливого результату визначається, як правило, не
поведінкою людини (заподіювача шкоди, потерпілого), а визначальною
причиною в таких випадках, як показує досвід, виступає саме діяльність
певного роду. Причому ця діяльність не обов'язково повинна бути
комерційною, господарською або професійною. У цьому і полягає одночасно і
сенс поняття «джерело підвищеної небезпеки» [14, с. 7172, с. 98-101].
 6

Обговорювана концепція не позбавлена і деяких внутрішніх

суперечностей. Якщо вважати, що джерелом підвищеної небезпеки є
діяльність людей, то стає незрозумілим: яким чином вона може не піддаватися
«в процесі свого здійснення безперервному і всеосяжному контролю
людини»? Справедливо з цього приводу висловився О.А. Красавчиков [18, с.
13], зазначивши, що людина, власне, тим і виділяється з навколишнього
живого світу, що діє із знанням справи, контролює свої вчинки, а її свідомість
не тільки відображає, а й творить об'єктивну реальність. Людині дійсно важко
часом контролювати і регулювати ті чи інші технічні, технологічні та інші
виробничі процеси, що складаються з функціонування певного комплексу
машин, устаткування, автоматичних або напівавтоматичних, енергетичних,
силових і тому подібних пристроїв. Але функціонування («дія») машин, у
широкому сенсі слова, певна частина яких у сучасну епоху «навчилася» діяти
швидше думки, - це одне, а діяльність людини з управління механізмами, так
само як й іншими знаряддями і засобами виробництва, а також предметами
споживання, - інше. Механізми підвладні волі людини, бо кожна машина своїм
народженням зобов'язана її думці. Однак межі цієї влади не є безмежними.
Якщо вчинки людини в кінцевому рахунку зумовлюються соціологічними та
біологічними законами, то «поведінка» машин підпорядкована законам
фізики, хімії, астрономії та іншим природничим наукам. Саме це і виключає
можливість розгляду дій людей (їх «діяльності» певного роду) в якості
джерела, що створює підвищену небезпеку для оточуючих.
Таким чином, концепція «діяльності» правильно звертає увагу на той
факт, що поняття і сутність джерела підвищеної небезпеки не можуть бути
розкриті поза зв'язку з поведінкою («діяльністю») людей - організацій і
громадян.
Окрім вищезазначеної концепції з приводу поняття «джерело підвищеної
небезпеки» існує й інша так звана концепція «властивості речей і сил
природи», автором якої є Є.А. Флейшиц. Автор розуміє під джерелом
підвищеної небезпеки «властивості речей або сили природи, які при
 7

досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю

людини, а, не підкоряючись повністю контролю, створюють високу ступінь
ймовірності заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини або матеріальним
благам» [28, с. 132].
Наступна позиція у вирішенні питання про сутність джерела підвищеної
небезпеки представлена тими цивілістами, які поділяють концепцію «рухомих
речей». Зазначають, що джерелом підвищеної небезпеки є предмети
матеріального світу створені в основній своїй масі руками людини. Зрозуміло,
що такими джерелами є далеко не всі предмети, а лише ті, які мають
специфічні особливості або властивості. „Під джерелом підвищеної небезпеки,
— пишуть Л. А. Майданник і Н. Ю. Сергєєва, — слід розуміти речі,
устаткування, що знаходяться в процесі експлуатації і створюють при цьому
(тобто в процесі експлуатації) підвищену небезпеку для оточуючих, —
наприклад: рухомий поїзд, працюючий верстат і всілякі інші агрегати, що
діють із застосуванням механічних, електричних і інших двигунів". Тут автори
ведуть мову вже не про «речі», а про їхній зміст, виробництво та зберігання,
які можуть і не викликати заподіяння шкоди: «Слід враховувати, що ті чи інші
речі самі по собі не є джерелом підвищеної небезпеки, а такими вони стають
лише в процесі їх використання - тоді, коли вони пускаються в експлуатацію,
коли вони знаходяться в станіруху». [21, с.25]
Як зазначає А.П. Сергєєв, відмінності між концепціями теорій діяльності
та об'єкта в значній мірі згладжуються тим, що як прихильники «теорії
діяльності», так і прихильники «теорії об'єкта» «не абсолютизують свої
позиції, а навпаки намагаються пов'язати «діяльність» і «об'єкт» воєдино».
Тому, на думку А.П. Сергєєва, «допустимо визначати джерело підвищеної не-
безпеки і через поняття «діяльність», і через поняття «об'єкт» за умови, що в
обох випадках зазначені поняття будуть нерозривно пов'язані один з іншим
[16, с. 733]. Таким чином, А.П. Сергєєв приєднується до пануючого в
цивілістичній літературі погляду.
 8

Слід зазначити, що в ст. 1187 ЦК України вперше на рівні закону дається

визначення джерела підвищеної небезпеки як «діяльності, пов'язаної з
використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів
та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і
вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для
осіб, що цю діяльність здійснюють, та інших осіб».
На підставі аналізу цього положення ЦК України Р.О. Стефанчук
наводить наступні ознаки джерела підвищеної небезпеки: джерелом
підвищеної небезпеки визнається діяльність, тобто певна активність щодо
конкретного об'єкта; ця діяльність пов'язана з використанням, зберіганням або
утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням,
зберіганням певних речей; ці речі створюють підвищену небезпеку для особи,
яка здійснює цю діяльність, та інших осіб; орієнтовний перелік речей,
діяльність з якими визнається джерелом підвищеної небезпеки,
встановлюється в законі (хімічних, радіактивних, вибухо- і вогненебезпечних
та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак
бійцівських порід тощо). Відсутність виключного переліку таких об'єктів
зумовлюється насамперед стрімким та постійним розвитком науки і техніки,
що постійно привносить до загального переліку все нові і нові об'єкти [30, с.
739].
Як зазначає С.Д. Русу, законодавця цікавлять особливі, специфічні
властивості об'єкта: ймовірність проявлення цих шкідливих властивостей
навіть при максимальній уважності володільця джерела під час його
експлуатації при врахуванні ним усіх відомих йому специфічних шкідливих
проявів джерела; при зведенні ймовірності заподіяння шкоди вольовим
зусиллям володільця джерела підвищеної небезпеки до можливого мінімуму.
Джерело підвищеної небезпеки має місце там, де діяльність людини може
заподіяти шкоду оточуючим за звичайних умов, коли шкідливість речі не
 9

може бути усунена повністю, незважаючи на найбільшу непередбачуваність зі

сторони її власника [2].
В юридичній літературі містяться альтернативні визначення. Так, Г.Л.
Пендяга розглядає джерело підвищеної небезпеки як об’єкт матеріального
світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний завдати
шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання,
утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання,
зберігання або виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і
вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо). На відміну від попередників,
науковець на перше місце поставив не характер діяльності, а характер
матеріального об’єкта. [25, с. 8]
Об’єкти матеріального світу можна визнати джерелом підвищеної
небезпеки лише тоді, коли вони перебувають у володінні людини(фактичному
чи юридичному). Це зумовлено тим, що згідно з ч. 2 ст. 1187ЦК України
суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану джереломпідвищеної небезпеки,
є його володілець. Наприклад, дикі звірі належатьдо джерел підвищеної
небезпеки лише за умови, що вони перебувають вутриманні людини. Лише у
разі завдання шкоди вовком чи ведмедем, що утримувалися вцирку чи
зоопарку, у потерпілого виникає право на подання позову проїї
відшкодування.
Однак це не означає, що відповідними якісними особливостями
ікількісними станами наділена сама діяльність людини із володіння.
Властивості речей не є властивостями дії людини. Дії людини не єджерелом
підвищеної небезпеки, вони лише пов’язані з джерелом підвищеної небезпеки,
але йому не тотожні.
Для того, щоб предмет можна було вважати джерелом підвищеної
небезпеки, необхідно його використання певним чином у діяльності людей.
 10

Законодавець вказує на різні форми діяльності людей, пов’язані

зджерелом підвищеної небезпеки (використання, зберігання або
утриманняматеріальних об’єктів).
При цьому цивільно-правова відповідальність настає за шкоду,завдану
діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, у разіїї цілеспрямованості
(наприклад, використання транспортних засобів заїх цільовим призначенням),
а також при мимовільному проявленнішкідливих властивостей об’єктів, що
використовуються в цій діяльності(наприклад, у випадку завдання шкоди
внаслідок мимовільного рухуавтомобіля). [леськів с.82]
Виходячи з визначення джерела підвищеної небезпеки, яке надається ЦК,
можна встановити основні ознаки даної правової категорії.
 Джерело підвищеної небезпеки - це діяльність особи (фізичної або
юридичної). Така діяльність, як правило, здійснюється у вигляді активних дій
(керування транспортним засобом, застосування хімічних речовин,
транспортування вибухо- або вогненебезпечних речовин тощо). Але це може
бути і діяльність, не завжди пов'язана з активними діями, - утримання диких
тварин, службових собак або собак бійцівських порід тощо.
 Це діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням, утриманням
тощо небезпечних об'єктів. Перелік небезпечних об'єктів, який надається у
визначенні, є приблизним. Віднесення того чи іншого об'єкта до небезпечних
залежить від багатьох факторів (якісних, кількісних характеристик, рівня
розвитку науки і техніки тощо). У разі виникнення спору з приводу віднесення
того чи іншого об'єкта до небезпечних необхідно звертатися до відповідних
фахівців за отриманням відповідного висновку.
 Діяльність з небезпечними об'єктами створює підвищену імовірність
завдання шкоди особі, яка цю діяльність здійснює, або третім особам та/або їх
майну. Підвищена небезпека в розумінні ст. 1187 ЦК України є об'єктивною
категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу
вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні
будь-якої іншої діяльності. Підвищена імовірність заподіяння шкоди має місце
 11

і при повному виконанні всіх норм безпеки, тобто можливим є заподіяння

випадкової шкоди.
 Причиною підвищеної небезпеки є властивості об'єктів, з якими
проводиться діяльність, що обумовлюють неможливість повного контролю за
такою діяльністю з боку людини на даному етапі розвитку науки та
технологій. [32]
Таким чином, під джерелом підвищеної небезпеки розуміється діяльність,
пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів,
механізмів та обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухо- і
вогненебезпечних та інших речовин; утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для
особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Джерела підвищеної небезпеки з’явилися завдякидіяльності людини, вони
були, є і будуть до тих пір, доки існує людськацивілізація. Водночас держава
повинна застосовувати превентивні заходидля забезпечення безпечної
експлуатації небезпечних об’єктів.

1.2.Види джерел підвищеної небезпеки

Значний крок у визначенні видів джерел підвищеної небезпеки в

цивілістичній літературі було зроблено О.О. Красавчиковим [18, с. 48], який
запропонував не просто перелік, а обґрунтовану класифікацію джерел
підвищеної небезпеки.
Він визначив, що класифікуючим критерієм (ознакою) за яким все
розмаїття джерел підвищеної небезпеки може бути поділене на групи і за
ними охарактеризоване, може слугувати тільки те, що притаманне всім
предметам такого роду і пов’язане зі створюваною ними підвищеною
небезпекою. Таким критерієм, на думку дослідника, є форма енергії.
Враховуючи викладене вище, автор вважає можливим розподілити всі
джерела підвищеної небезпеки на такі основні групи (види): фізичні;
 12

фізико-хімічні; хімічні; біологічні. Наведена класифікація є класифікацією

джерел підвищеної небезпеки, кожна з груп якої має більш чи менш дрібні
внутрішні підрозділи. [18, с. 48].
Чинне законодавство визначає лише орієнтований перелік об'єктів, діяль-
ність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки: транспортні засоби,
механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та
інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.
Відсутність вичерпного переліку таких об'єктів зумовлюється стрімким
розвитком сучасної науки і техніки, що постійно привносить до загального їх
переліку все нові види.
Саме у зв'язку з відсутністю виключного переліку на практиці виникає
необхідність вирішення питання про те, що можна віднести до джерела
підвищеної небезпеки, а що в цей перелік не включається. Тому суд,
вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела
підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.
Джерела підвищеної небезпеки можливо класифікувати наступним чином:
1) фізичні, які, в свою чергу поділяються на:
- механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські суд-
на, виробничо-механічне обладнання промислових підприємств, будови
тощо);
- електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебува-
ють під тиском);
- теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки,
що перебувають під тиском);
- фізико-хімічні, до яких слід відносити радіоактивні об'єкти та матеріа-
ли, наприклад, двигуни на атомному паливі, атомні станції тощо;
2) хімічні, які підрозділяються на:
- отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо);
- вибухонебезпечні (тротил, природний газ тощо);
- вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);
 13

3) біологічні, які підрозділяються на:

- зоологічні (дикі тварини, службові собаки, собаки бійцівських порід);
- мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів).
Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-
якезастосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію було
ви- користовано не в споживчих цілях, а на виробництві чи транспорті.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки завдяки постійному розвитку
науки й техніки з’являються нові об’єкти, поводження з якими може
створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди. Поширеність
зазначених у правовій нормі видів джерел підвищеної небезпеки
підтверджується судовою практикою. [13]
Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної
небезпеки: велосипеди, самокати, вогнепальну і холодну зброю, свійських
тварин, гужовий транспорт.
У переважній більшості, як свідчить практика, суди розглядають
цивільні справи про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки внаслідок дорожньо-транспортних пригод, які сталися за участю
наземних транспортних засобів.[26]
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки завдяки постійному
розвитку науки й техніки з’являються нові об’єкти, поводження з якими
може створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди.
Важаю, що позиція чинного законодавства щодо приблизного переліку
джерел підвищеної небезпеки є правильною, бо відповідає потребам
практики. Адже у такому разі суди мають право визнавати джерелами
підвищеної небезпеки нові види техніки, різні види енергії. Із зазначеного
випливає, що об'єкти (предмети), які являють підвищену небезпеку, можуть
бути штучно створені працею людини (отрути, вибухові речовини, машини)
або існувати в природному стані і використовуватися людьми (отрути,
мікроорганізми, радіоактивні речовини і т.п.).
 14

1.3.Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної

небезпеки

Цивільно-правова відповідальність є певним засобом державного

примусу, що застосовується до винної в учиненні правопорушення особи,
виступаючи як обов'язок особи, яка завдала шкоду, зазнати передбачені
нормами права негативні наслідки вчинення правопорушення, який має
примусовий характер незалежно від того, виконується він добровільно чи у
судовому порядку.
Серед деліктних зобов'язань сьогодні все частіше виникають зобов'язання
по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Зазначені
зобов'язання мають певні особливості, обумовлені характером діяльності, що
визначається джерелом підвищеної небезпеки.
Слід відмітити, що Цивільний кодекс містить дві підстави
відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, що
передбачені в статтях 1187, 1188, 1166. Ці статті носять самостійний характер
й одночасне їх застосування виключається.Ст. 1166 ЦК України встановлює
загальні підстави відшкодування шкоди в рамках недоговірних зобов'язань та
містить правило про загальний делікт.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є
джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості
(наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням),
а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об’єктів, що
використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди
внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода
відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК,
особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері
автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка
проходила поруч).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується
 15

особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове

право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого
створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Володільцем джерела підвищеної небезпеки, який несе перед потерпілим
відповідальність за завдану шкоду, визнається юридична чи фізична особа,
якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка
здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання,
транспортування тощо). Володільцем джерела підвищеної небезпеки є той,
хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі
належного йому права власності (права спільної власності), права володіння
та користування джерелом підвищеної небезпеки на підставі договору
підряду, оренди, доручення та інших договорів. Права володіння й
користування таким джерелом ґрунтуються на адміністративному акті чи
іншій правовій підставі.
Особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної
небезпеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправно і винно)
заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Якщо особа, яка керувала
джерелом підвищеної небезпеки, не є його володільцем, а виконувала ці
функції в силу трудової угоди з володільцем (наприклад, водій тролейбуса,
машиніст електропоїзду), то вона не відповідає безпосередньо перед
потерпілим за завдану шкоду. Так, у разі дорожньо- транспортної пригоди
перед потерпілим пішоходом відповідальність буде нести не водій тролейбуса,
який безпосередньо заподіяв шкоду, а трамвайно-тролейбусне управління як
володілець тролейбуса. Безпосередній винуватець (водій) несе
відповідальність перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. [15, с. 13]
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від
27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про
відшкодування шкоди» зазначено, що під володільцем джерела підвищеної не-
безпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуа-
 16

тацію об' єкта підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господар-
ського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору
оренди, довіреності тощо).
Відповідальність суб'єкта господарської діяльності, у власності або у ко-
ристуванні якого є хоча б один об' єкт підвищеної небезпеки, за шкоду, яка
може бути заподіяна аваріями на таких об'єктах життю, здоров'ю, майну
фізичних або юридичних осіб, підлягає обов'язковому страхуванню відповідно
до закону.
Володільцем джерела підвищеної небезпеки визнається лише та
юридична чи фізична особа, яка має відповідні юридичні підстави на
володіння певним об'єктом, експлуатація якого створює небезпеку завдання
шкоди. Крім того ці підстави повинні мати цивільно-правовий характер (право
власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо).
Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом
відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибуло з його
володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо
неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом,
механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця),
шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або
утримання, відшкодовують вони спільно, в частці, яка визначається за
рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення [андр].
Специфікою відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки, - є також і умови виникнення обов'язку таку шкоду відшкодувати.
Протиправна поведінка в даному випадку якихось особливостей не має, тобто
протиправним буде заподіяння шкоди, якщо особа прямо на це не
уповноважена. Що стосується причинного зв'язку, то тут слід зауважити, що
особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкода завдана тими
шкідливими властивостями об'єкта, завдяки яким діяльність з ним визнається
джерелом підвищеної небезпеки. Так, шкода, завдана автомобілем, буде
 17

відшкодовуватися за правилами ст. 1187 ЦК України тільки тоді, коли

автомобіль перебував у русі, а не тоді, коли він стояв у гаражі або на стоянці.
Основна особливість відшкодування шкоди, завданої джерелом
підвищеної небезпеки, полягає в тому, що володілець небезпечного об'єкта
зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від своєї вини. Перед потерпілим
несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і
невинні володільці об'єктів, діяльність з якими являє собою джерело
підвищеної небезпеки. Таку відповідальність у науці цивільного права часто
називають підвищеною.
Стаття 1187 ЦК України встановлює дві умови звільнення володільця
небезпечного об'єкта від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки. Це умисел потерпілого та непереборна сила. Під умислом
потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти собі шкоду.
При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати
ними. У зв'язку з цим, якщо спробу самогубства здійснює людина, що
перебуває в стані неосудності, не можна вести мову про наявність в її діях
умислу з юридичної точки зору.
Непереборною силою в даному випадку слід визнавати фактори
об'єктивного характеру, причинно не пов'язані з джерелом підвищеної
небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки
непереборною силою не є. [32]
Питання відшкодування шкоди у випадках її завдання внаслідок взаємодії
декількох джерел підвищеної небезпеки має свої особливості та порядок.
Специфічність юридичних підстав у таких випадках полягає у необхідності
звернення уваги на суб’єктивну сторону завдання шкоди, тобто вини осіб, які
здійснювали таку діяльність.
У таких випадках потрібно розрізняти, по-перше, відповідальність перед
потерпілим і, по-друге, взаємну відповідальність володільців об'єктів, що
створюють підвищену небезпеку.
 18

Так, якщо шкоди було завдано внаслідок взаємодії джерел підвищеної

небезпеки іншим особам, то її відшкодовують особи, які спільно її заподіяли, в
солідарному порядку та незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЩС України).
Взаємна ж відповідальність настає на загальних підставах, тобто залежно
від вини кожного із заподіювачів:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується
винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не
відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір
відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що
мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Суди мають розрізняти випадки, коли внаслідок взаємодії кількох джерел
підвищеної небезпеки шкоди завдано самим володільцям цих джерел, від
випадків, коли шкоди завдано іншим особам. В останньому випадку особи, які
спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки,
виключається за наявності таких обставин, як непереборна сила та умисел
потерпілого. Обов’язок доведення цих обставин законом покладається на
володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова
презумпція вини заподіювача шкоди. [31]
Підсумовуючи, можна зазначити, що відносини, які виникають у
результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно
виділяють у спеціальний Делікт у зв'язку з особливостями механізму
заподіяння шкоди, а також умов виникнення обов'язку таку шкоду
відшкодувати. Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної
небезпеки, покладається не на будь-яку особу, а лише на володільця джерела
підвищеної небезпеки, яким не завжди є його власник.
 19

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛНІСТЬ ЗА

ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ОКРЕМИМИ ВИДАМИ ДЖЕРЕЛ
ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
2.1. Відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом як
джерелом підвищеної небезпеки

Найбільш поширеним і використовуваним джерелом підвищеної

небезпеки є транспортний засіб, оскільки в левовій частці спорів про
відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, приймають
участь саме водії та власники автомобілів.
Поява нових різновидів транспортних засобів та значне збільшення їх
кількості спричиняє збільшення випадків дорожньо-транспортних пригод.
Така загрозлива для людства ситуація пояснюється тим, що транспортний
засіб володіє шкідливими властивостями, людина не може здійснювати
повний контроль над ним і відповідно створюється підвищена ймовірність
завдання шкоди. У зв'язку з цим, законодавцем транспортні засоби віднесено
до різновидів джерел підвищеної небезпеки (ч. 1 ст. 1187 ЦК України) [2], а
обов'язковою умовою управління транспортним засобом встановлено
наявність поліса (сертифіката) страхування цивільно-правової
відповідальності їх власників (п. 2.1 Правил дорожнього руху) [5].
Категорія «транспортний засіб», згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху,
розуміється широко - як кожний пристрій, призначений для перевезення
людей і (або) вантажу, а також установленого на ньому спеціального
обладнання чи механізмів. Натомість використання транспортних засобів із
двигунами малої потужності може бути не пов'язане з підвищеною
небезпекою.
Отже маємо враховувати, що не кожне використання транспортного
засобу є джерелом підвищеної небезпеки. Так, Ю. Лесько пропонує розрізняти
транспортні засоби - джерела підвищеної небезпеки; звичайні транспортні
засоби. На його думку, до транспортних засобів - джерел підвищеної
 20

небезпеки належать пристрої, що рухаються за допомогою енергії, яка

виробляється за допомогою встановленого на них механічного двигуна з
робочим об'ємом понад 50 куб. см або мають інше джерело надходження
енергії (електродвигун понад 3 кВт), підлягають державній реєстрації й обліку
у відповідних державних установах; керування ними здійснюється за
наявності спеціального дозволу [29, с. 7].
Технічні характеристики автомобілів свідчать, що вони є транспортними
засоби, використання яких (у русі) створює підвищену небезпеку. Утім,
Верховний Суд тлумачить поняття «діяльність» широко, вважаючи, що вона
може виявлятися як у разі цілеспрямованості (наприклад, використання
транспортних засобів за їх цільовим призначенням), так і під час
мимовільного проявлення шкідливих властивостей об'єктів, що
використовуються в цій діяльності (наприклад, у разі завдання шкоди
внаслідок мимовільного руху автомобіля) [7]. Отже відшкодування шкоди,
завданої під час використання автомобіля, настає відповідно до положень
частин 2-5 статті 1187 ЦКУкраїни.
Особливість засад такого відшкодування полягає, по-перше, у суб'єктах,
зобов'язаних відшкодувати шкоду; по-друге, в умовах, за яких настає
обов'язок відшкодування.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана
джерелом підвищеної небезпеки (яким є транспортний засіб відповідно до ч. 1
ст. 1187 ЦК України), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій
підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)
володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання,
зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тож, суб’єктом цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану
транспортним засобом, є його володілець за умови фактичного володіння
ним за наявності правової (матеріальної) підстави. [15, с. 104]
Якщо страхова компанія не в змозі відшкодувати збитки, що заподіяні в
результаті ДТП, то шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел
 21

підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема,

шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною
особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).
Така ж правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду (№
754/1114/15-ц від 14.02.2018, № 571/424/16-ц від 24.05.2018) де вказується, що
у спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищеної
небезпеки, існує право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків,
що реалізовується нею на власний розсуд, шляхом пред'явлення позову
безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно - правову
відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди. [23, с. 173]
Про підстави звернення за відшкодуванням шкоди безпосередньо до
винуватця ДТП мова йде і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04
липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) [8].
При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що
відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за
договором обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим
договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-
правової відповідальностівласників наземнихтранспортних засобів» у
страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема,
у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує
ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг
відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним
розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Звернувшись до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування
шкоди» від 27.03.1992 р. № 6, у п.4 якої установлено: під володільцем джерела
підвищеної небезпеки мається на увазі юридична особа чи громадянин, що
здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності,
повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав
 22

(договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела

підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим
особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин
із володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) [6].
Таким чином, у разі завдання шкоди водієм юридичної особи на
автомобілі, що належить цій юридичній особі на праві власності, шкода третім
особам відшкодовуватиметься саме юридичною особою. Так само, якщо
шкода завдана транспортному засобу, що належить на праві власності
юридичній особі, то право вимоги про відшкодування збитків належить саме
юридичній особі. Якщо ж транспорт належить юридичній особі не на праві
власності, а, наприклад, на підставі оренди або лізингу, то у цьому випадку
особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин
із володільцем (не обов'язково власником) цього джерела не позбавляє її від
відповідальності за шкоду, спричинену водієм цієї юридичної особи внаслідок
ДТП. [23, с. 173]
Вирішуючи питання про відповідальність за шкоду, що виникла в
результаті зіткнення автотранспортних засобів, в першу чергу треба
звернутися до загальних підстав відповідальності за шкоду, а саме до ч. 1 ст.
1166 ЦК, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,
діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або
юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної
особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Питання відшкодування при зіткненні автотранспортних засобів
вирішується згідно зі ст. 1187, що встановлює загальні підстави, а саме: 1)
шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною
особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не
відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було
завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці
залежно від обставин, що мають істотне значення. У третьому випадку суди
встановлюють цю частку вини та відшкодування у процентах. [15, с. 105].
 23

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої автотранспортним

засобом, полягає в наявності лише трьох умов для виникнення
відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди;
в) наявність причино – наслідкового зв’язку. Слід зазначити, що у даних
зобов’язаннях умовою відповідальності особи за створення небезпеки
заподіяння шкоди є «подвійний» причинний зв’язок. По-перше, це причинний
зв’язок між дією і небезпекою виникнення шкоди, по-друге, причинний
зв’язок між створеною небезпекою і шкодою, що виникла. При цьому в рамках
зазначеного причинного зв’язку, у свою чергу, необхідно встановити наявність
причинного зв’язку між здійснюваної власником автотранспортного засобу
діяльністю, що представляє підвищену небезпеку при використанні
(експлуатації) цього матеріального об’єкта для оточуючих, і шкодою, що
виникла, а також між поводженням особи, що безпосередньо використовувала
даний автотранспортний засіб, і шкодою, що виникла. Особа, яка завдала
шкоду автотранспортним засобом, відповідає й за випадкове її завдання, тобто
без вини. Шкода відшкодовується незалежно від наявності або відсутності
вини власника джерела підвищеної небезпеки.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом,
іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання,
зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних
підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним
засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника
(володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання
або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за
рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа,
яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за
завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого [15,с. 106].
Отже, особливості відшкодування шкоди, завданої в дорожньо-
транспортних пригодах, визначаються тим, що діяльність, пов'язана з
 24

використанням автомобілів, єджерелом підвищеної небезпеки. У цьому

полягають особливості визначення суб'єктів відшкодування, умови
виникнення відповідних зобов'язань і підстави звільнення від відповідальності

2.2. Особливості відповідальності за шкоду, завдану тваринами як

об’єктами підвищеної небезпеки

Кількість ДИКИХ тварин та собак небезпечних порід, що знаходяться У

власності громадян і юридичних осіб, із кожним роком збільшується. Це

призводить до збільшення випадків заподіяння ними шкоди життю, здоров'ю
та майну громадян, а також зростання кількості позовів до суду про
відшкодування шкоди, завданої твариною.
Особливістю відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок нападу
тварини, є те, що суб'єктом відповідальності, безумовно, є не тварина, яка
завдала шкоди, а її власник, оскільки згідно зі ст. 180 ЦК України тварини є
особливим об'єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим
речі. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати
майно, що йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом.
Якщо власник тварини або особа, яка фактично володіла твариною під
час заподіяння нею шкоди, доведуть, що вжили всіх необхідних заходів для
забезпечення безпеки оточуючих та дотримувалися всіх вимог, передбачених
Правилами тримання домашніх тварин у своєму населеному пункті та
нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, вони звіль-
няються від відповідальності та обов'язку відшкодувати завдану шкоду. [19,
с.59]
Водночас ЦК України передбачає спеціальний делікт, за якого змінюється
коло обставин, коли настає цивільно-правова відповідальність за шкоду,
заподіяну тваринами, - завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки,
володілець якого відшкодовує шкоду незалежно від вини.
 25

Законодавче поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у ст. 1187

ЦК України, згідно з якою джерелом підвищеної небезпеки є діяльність,
пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних
засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних,
радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням
диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює
підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.
При цьому законодавчого визначення терміна «утримання тварини» не
існує. З етимологічної точки зору «утримувати» означає забезпечення кого-
небудь засобами до існування; доглядати, годувати (тварин) де-небудь. За
відсутності відповідного розтлумачення з боку законодавця, можна зробити
висновок, що мова йде про утримання тварини саме з точки зору забезпечення
можливості її існування (харчування, лікування тощо), а не про право
власності на тварину на відповідній правовій підставі [27, с. 528-530].
На думку автора досліджуваної статті, під утриманням тварин як
діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, слід розуміти не лише
комплекс заходів щодо нагляду та догляду за тваринами, що включає
забезпечення місцем проживання, харчуванням, лікуванням та створення
оптимальних зоогігієнічних умов, а й володіння і використання тварин, які
через свої якісні властивості виключають можливість всеосяжного контролю з
боку людини та створюють підвищену небезпеку заподіяння шкоди
оточуючим.
Основним критерієм підвищеної небезпеки тварин унаслідок їх
генетичних властивостей для оточуючих людей є об'єктивна можливість
виходу їх з-під контролю власника. Адже далеко не в будь-який момент часу
власник тварини може контролювати її такою мірою, щоб гарантувати безпеку
оточуючих людей та їхнього мана.
Належний контроль за поведінкою тварини можливий лише у випадку,
коли дресирування здійснюється досвідченими фахівцями із самого
народження тварини, однак навіть у такому випадку через її інстинкти
 26

залишається велика вірогідність заподіяння шкоди. Підтвердженням тому є

численні приклади заподіяння шкоди дресирувальникам цирку тваринами,
навчання яких здійснюється із самого народження [19,с. 60].
Розглядаючи ознаку непідконтрольності диких тварин, автор пропонує
зазначити, що дикі тварини, які знаходяться у стані природної волі, не можуть
контролюватися людиною, і завдання ними шкоди не може розглядатися як
спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Однак як тільки дика
тварина потрапляє у володіння людини, дії тварини повинні контролюватися
людиною з метою зниження вірогідності завдання шкоди оточуючим. Проте
поведінка дикої тварини не може перебувати під абсолютним контролем
людини. Це обумовлено тим, що дика тварина - особливий біологічний об'єкт,
що діє на основі різноманітних рефлексів, його поведінка підпорядкована
природним інстинктам більшою мірою, ніж у домашніх тварин. [17, с. 98-101].
Шкідливість тварини визначається тим, що як представник живої природи
вона володіє природними особливостями, її поведінка підпорядкована законам
біології, а в сукупності вона об'єктивно становить підвищену небезпеку
заподіяння шкоди оточуючим.
Законодавець закріпив у ст. 1187 ЦК України положення, в якому
визначив, що діяльність з утримання диких тварин слід відносити до
діяльності, що створює підвищену небезпеку для того, хто її здійснює, та для
оточуючих. Проте постає питання, чи будь-яка дика тварина, незалежно від
середовища її існування, може бути об'єктом джерела підвищеної небезпеки.
Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і
кримінальних справ здійснив узагальнення судової практики розгляду судами
цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки у 2010-2011 роках, у якому звернув увагу на те, що дикі звірі є
джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні
людини. При цьому було визнано правильними висновки, яких дійшов у
своєму рішенні Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у справі
за позовом громадянки О. до ЛМП «Хотимир» про відшкодування
 27

матеріальної та моральної шкоди, завданої дикими кабанами, які знищили

урожай кукурудзи та картоплі на її земельній ділянці. Рішенням суду у
задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із положень ст.
1166, 1167 ЦК України та ст. 2, 3 Закону України «Про мисливське
господарство та полювання», відповідно до яких мисливські тварини, що
перебувають у стані природної волі, належать до природних ресурсів
загальнодержавного значення та в межах території України є об'єктами права
власності українського народу. Від імені українського народу права власника
мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого
самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Судом у ході
розгляду було встановлено, що ЛМП «Хотимир» не є органом державної
влади, а відтак - і власником диких тварин, які перебувають в урочищі
Тисьменицького району Івано-Франківської області. [26, с. 135]
Оскільки, у ст. 1187 ЦК України ідеться саме про утримання диких
тварин, службових собак, собак бійцівських порід як джерело підвищеної
небезпеки, то й шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,
відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право
власності, інше речове право тощо) володіє твариною, утримання якої створює
підвищену небезпеку. Проте дикі тварини, які знаходяться у стані природної
волі, на думку автора статті, є безхазяйними, нікяим не утримуються, тобто не
забезпечуються харчуванням та будь-якими іншими засобами до існування,
отже, діяльності, що становить джерело підвищеної небезпеки, щодо диких
тварин у стані природної волі не здійснюється. Тому видається неправильним
звертатися до органів державної влади або органів місцевого самоврядування
з позовом про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки, у разі заподіяння такої шкоди дикими тваринами у стані природної
волі.
Окрема проблема постає щодо відшкодування шкоди, завданої собаками
службових порід, оскільки суди заміняють ним поняття «службовий собака»,
 28

що часто призводить до необгрунтованого виникнення відповідальності без

вини. ЦК України визнає діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою
для оточуючих, утримання службових собак (а не собак службових порід),
очевидно, внаслідок виховання в них особливих якостей, реакцій, психіки.
Службові собаки - це не просто порода тварини, це собаки цільового
використання, які пройшли спеціальний курс навчальної підготовки та
залучені до несення служби з охорони майна, стратегічних об'єктів, пошуку та
розшуку певних речовин і людей, спецслужби в армії та міліції, випасання
худоби тощо. Неправильним видається відносити до джерел підвищеної
небезпеки собаку службової породи, яка не пройшла спеціальний курс
підготовки та не залучена до відповідної сторожової, караульної чи
розшукової служби. [19, с. 63]
У разі виникнення сумнівів щодо питання, чи є собака службовим або
його порода бійцівською, у випадках, коли ці обставини мають значення для
правильного вирішення справи і є складовою предмету доказування, слід
звертатися за відповідним роз'ясненням до фахівців у порядку, визначеному
процесуальними нормами.
Отже, задоволення на підставі ст. 1187 ЦК України вимог про
відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки, що не є службовим і
порода якого не є бійцівською, буде помилковим.
Що ж до судової практики, тут можна звернутися до справи №619/706/19,
в котрій як джерелами підвищеної небезпеки виступали два пітбультер’єри.
Собаки напали на потерпілого, однак обвинувачений своєї вини не визнавав,
окрім того, наполягав на тому, що його собаки не належать до бійцівської
породи. Та за допомогою експерта вдалося встановити, що порода собак
відповідала категорії «бійцівські». [22]
Не з'ясованим достеменно залишається питання, чи можна розглядати
утримання домашніх та сільськогосподарських тварин, що володіють ознаками
люті, є великими за розмірами, як діяльність, пов'язану з підвищеною
небезпекою, оскільки останнім часом зросла кількість випадків заподіяння
 29

шкоди коровами здоров'ю людей та транспортним засобам. Традиційно

домашніх та сільськогосподарських тварин не відносять до об'єктів джерел
підвищеної небезпеки, тому необхідною умовою настання відповідальності за
шкоду, завдану такими тваринами, є вина їх власника або особи, яка ними
фактично володіє.
Вважати будь-яких домашніх та сільськогосподарських тварин джерелами
підвищеної небезпеки необгрунтовано, проте до них слід віднести лише чітко
визначені категорії тварин, наприклад, великих сільськогосподарських тварин
(буйволів, биків, яків), агресивних собак, а також собак бійцівських порід.
Адже окремі породи собак унаслідок селекції в них службових або бійцівських
якостей, особливих рис психіки складно віднести до групи повністю
підконтрольних людині. Такі собаки, незважаючи на їх приналежність до
домашніх тварин, законодавцем віднесені до джерел підвищеної небезпеки.
Очевидно, що деякі тварини формально підпадають під визначення
«домашні» і через наявність певних властивостей (гострі ікла і кігті), фізичних
якостей (великі розміри) і навичок (службові собаки, бійцівські собаки)
можуть представляти для оточуючих велику небезпеку. Через природні ха-
рактеристики окремі породи собак набагато небезпечніші за представників
інших порід. Наприклад, більш високий ступінь агресивності у службових
собак та собак бійцівських порід [24, с. 41-45].
Видається, що таких домашніх тварин можна віднести до об'єктів джерел
підвищеної небезпеки, а діяльність з їх утримання - до діяльності, що створює
підвищену небезпеку для оточуючих. Можливість заподіяння шкоди життю та
здоров'ю громадян собаками окремих порід висока, оскільки вони через
специфічні природні (генетичні) особливості та в результаті спеціального
навчання стають «біологічним засобом» нападу на людину. Шкідливість таких
тварин допускає можливість заподіяння значної шкоди здоров'ю або життю
людини, майну громадян та організацій.
Природна особливість тварини як живої істоти виключає повний контроль
над її поведінкою. Наприклад, навіть собаки, які пройшли спеціальну
 30

програму дресирування (більшість великих сільськогосподарських тварин

взагалі цьому не піддаються), в певний момент часу здатні діяти «норовливо»,
не підкоряючись командам хазяїна. Висока ймовірність заподіяння шкоди
пояснюється тим, що великі собаки, люті бики тощо за вжиття всіх запобіжних
заходів із боку людини можуть стати непідконтрольними їй (обірвати повідок,
вирватися із загороди), сприймаючи людину як небезпечнузагрозу
(«оскаженілі тварини»). Можна навести простий приклад, коли на виставі
вцирку бик або кінь, злякавшись спалаху фотокамери, стає непідконтрольним
дресирувальнику, проявляє агресію, руйнуючи все на своєму шляху. У
подібній ситуації вина самого дресирувальника відсутня, шкода була
заподіяна, але відшкодуванню не підлягає, оскільки відповідальність
покладається лише за винну поведінку. Якщо ж визнати діяльність з
утримання таких тварин підвищено небезпечною для оточуючих, то в такому
випадку цивільно-правова відповідальність настане незалежно від вини
власника джерела підвищеної небезпеки. [19, с. 62]
З'ясовано, шкода, завдана тваринами, утримання яких не становить
джерело підвищеної небезпеки, відшкодовується в повному обсязі власником
тварини, за умови протиправної поведінки власника чи володільця тварини,
завданої шкоди, причинно-наслідковим зв'язком між зазначеними елементами
відповідальності, а також за умови наявності вини власника чи володільця
тварини, що виражається у порушенні Правил утримання домашніх тварин у
населених пунктах та норм КУпАП. Щодо шкоди, завданої тваринами, що є
об'єктом джерела підвищеної небезпеки, то відповідальність за шкоду, завдану
такими тваринами, настає незалежно від вини власника чи володільця
тварини. Необхідно врахувати, що домашні тварини не визнаються такими, що
створюють підвищену небезпеку.
 31

2.3.Цивільно-правове регулювання відповідальності за шкоду

заподіяну радіоактивними, хімічними та вогненебезпечними речовинами

Стаття 1187 Цивільного Кодексу України чітко визначає поняття джерела

підвищеної небезпеки, окреслює підстави та межі відповідальності заподіяної
цим джерелом. Також існує спеціальне законодавство, яке регулює відносини
щодо цивільної відповідальності за шкоду заподіяну радіоактивними,
хімічними та вогненебезпечними речовинами.
Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності,
пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, встановлено Законом України
"Про об'єкти підвищеної небезпеки".  Сттаттею 1 цього Закону визначено:
 об’єкт підвищеної небезпеки — об’єкт, на якому використовуються,
виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або
кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або
перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як
такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної
ситуації техногенного та природного характеру;
 небезпечна речовина — хімічна, токсична, вибухова, окислювальна,
горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження
(біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і
тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров’я
людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх
стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і
здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям;
 порогова маса небезпечних речовин — нормативно встановлена маса
окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна
маса небезпечних речовин різних категорій;
 ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки — порядок визначення
об’єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів;
 потенційно небезпечний об’єкт — об’єкт, на якому можуть
 32

використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи

транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші
об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення
аварії. [3]
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону суб'єкт господарської діяльності
ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової
маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин
встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок ідентифікації, форма
та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів
України. На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України
затверджує класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку.
Отже, при виникненні сумнівів щодо віднесення того чи іншого об'єкта за
кількісними показниками до джерела підвищеної небезпеки слід виходити з
положень чинного законодавства України щодо цього питання.
Всі суб’єкти господарювання зобов’язані виконувати вимоги Закону
України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та інших нормативно-правових
актів, які регулюють діяльність суб’єктів, що мають намір будувати або
експлуатують об’єкти підвищеної небезпеки. У випадку недотримання цих
вимог суб’єкти господарювання несуть відповідальність, передбачену чинним
законодавством. [26]
Оскільки судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-
яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію було
використовано не в споживчих цілях, а на виробництві чи транспорті, іноді
позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК можуть бути
пов’язані не тільки з якісними, а й з кількісними критеріями. Наприклад,
зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини підвищеної
небезпеки для оточення не створює. Однак зберігання горючих матеріалів у
великих місткостях пов’язане з підвищеною небезпекою.
Пестициди та гербіциди, що використовують в сільськогосподарській
діяльності для боротьби із бур’янами, шкідниками та хворобами рослин,
 33

поєднують у собі ознаки хімічних і біологічних об’єктів. Їх потенційна

небезпека полягає у тому, що при недотриманні правил зберігання або
перевищенн під час застосування рекомендованих доз, може бути також
заподіяно шкоду.
Ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища» встановлює особливості застосування цивільної відповідальності,
а саме: відшкодування у повному обсязі шкоди, заподіяної порушенням
законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
особливості відшкодування шкоди особами, що володіють джерелами
підвищеної екологічної небезпеки; особливості відшкодування шкоди,
заподіяної довкіллю у зв’язку з виконанням угод про розподіл продукції.[4]
Для України, так само як і для всіх держав, що мають ядерну
промисловість, на фоні всебічного розвитку атомної енергетики для
споживання, суттєвим є питання забезпечення безпеки використання атомної
енергії щодо життєдіяльності кожної особи і здоров’я майбутнього покоління
та гарантій відшкодування заподіяної шкоди. Також під час використання
енергії істотною є умова забезпечення радіаційної і ядерної безпеки осіб, що
працюють з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих
випромінювань, а також оточуючих осіб; охорона навколишнього середовища
від можливого, в результаті розвитку атомної енергетики, радіоактивного і
теплового забруднення; нейтралізація інших побічних негативних факторів,
що можуть виникати при виробництві й використанні атомної енергії, у тому
числі при довгостроковому безпечному збереженні й остаточній ізоляції
радіоактивних відходів у процесі поховання.
При цьому гарантії забезпечення цивільно-правової відповідальності
безпосередньо стосуються основних умов використання ядерної енергетики.
Непереборна сила як умова звільнення від відповідальності володільця
джерела підвищеної небезпеки в таких випадках виключається. Наприклад,
володілець повітряного судна буде нести відповідальність за шкоду, навіть
якщо зможе довести, що наявність шкоди стала наслідком непереборної сили
 34

відповідно до Повітряного Кодексу України.

Згідно з нормами міжнародного права відповідальність за шкоду,
заподіяну радіоактивними джерелами підвищеної небезпеки, не виключається
межами непереборної сили. Так, наприклад, норма ст. 2 Конвенції 1972 року
«Про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами»
[11] встановлює абсолютну відповідальність держави, що запускає космічний
об’єкт. Передбачається відповідальність у формі виплат компенсації за шкоду,
заподіяну космічним об'єктом на поверхні землі або повітряному судну в
польоті.
Відповідальність виключається тільки окремими, прямо названими в
джерелі обставинами непереборної сили.
У Віденській Конвенції 1963 року «Про цивільну відповідальність за
ядерну шкоду», Паризькій Конвенції 1960 р. «Про відповідальність перед
третьою стороною в галузі ядерної енергії», Брюссельській Конвенції 1962 р.
«Про відповідальність операторів ядерних судів» встановлюються умови
звільнення від відповідальності, згідно з якими оператор ядерної установки
може бути звільнений від відповідальності за шкоду, заподіяну в зв'язку з
ядерним інцидентом, тільки у тому випадку, якщо вона виникла в результаті
збройного конфлікту, воєнних дій або повстання, а відповідно до Віденської
Конвенції 1963 р. і Паризької Конвенції 1960 р. також у випадку стихійного
лиха виняткового характеру. [9, 10, 12]
На мою думку, Україна має вивчати і використовувати набутий світовий
досвід, який узгоджений з Європейським союзом з питань радіаційної та
ядерної безпеки, а саме: удосконалювати досвід щодо вирішення конкретних
технічних проблем; застосовувати міжнародну практику щодо вирішення
питання відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної ядерної
небезпеки; налагоджувати співпрацю з міжнародними фондами та
організаціями для вирішення проблем пов’язаних з завданням шкоди
радіоактивними, хімічними та вогненебезпечними речовинами підвищеної
небезпеки та її відшкодуванням.
 35

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні

висновки.
В Україні на сьогодні головною особливістю відшкодування шкоди,
завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного
об’єкта буде зобов’язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи.
Стаття 1187 ЦК України дає поняття «джерело підвищеної небезпеки»,
визнаючи його діяльністю, пов'язаною з використанням, зберіганням або
утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, хімічних,
радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин; утриманням
диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює
підвищену небезпеку для особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Джерело підвищеної небезпеки - технічні та технологічні об'єкти,
експлуатація яких людиною пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення
і які, в силу своїх особливих якостей, створюють підвищену можливість
заподіяння шкоди оточуючим (об'єкти транспорту, машини, механізми,
обладнання, хімічні технології, електроенергетичні, ядерні установки,
вибухові речовини тощо). 
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується
особою, яка на відповідній правовій підставі права власності, іншого речового
права володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом,
використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для захисту інтересів громадян і організацій законодавець встановив
особливі умови відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки. Ця
відповідальність має суттєву особливість — вона настає незалежно від вини
особи, яка завдала шкоду, тобто ця особа не звільняється від відповідальності
також за умови, коли встановлено її невинність.
Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної
небезпеки, полягає і в тому, що зобов’язання з відшкодування шкоди завжди
 36

покладається на володільця цього джерела підвищеної небезпеки. Володільцем

джерела підвищеної небезпеки, який несе перед потерпілим відповідальність
за завдану шкоду, визнається юридична чи фізична особа, якій належить
джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його
експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспортування тощо).
Володільцем джерела підвищеної небезпеки є той, хто здійснює експлуатацію
джерела підвищеної небезпеки на підставі належного йому права власності
(права спільної власності), права володіння та користування джерелом
підвищеної небезпеки на підставі договору підряду, оренди, доручення та
інших договорів.
Підставами звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від
відповідальності є непереборна сила або умисел потерпілого.
Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від
відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили, яка
безпосередньо не давала змоги належним чином експлуатувати джерело
підвищеної небезпеки.
За переважанням шкідливих властивостей джерела підвищеної небезпеки
прийнято поділяти на:механічні (автомашини, рухомий склад залізниць,
річкові і  морські судна, виробничо-механічне обладнання підприємств);
теплові (обладнання гарячих цехів, паросилові установки з підвищеним
тиском тощо); електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що
знаходяться під високою напругою — 380 вольт і вище); хімічні, отруйні,
вибухові і вогненебезпечні речовини (бензин, бензол, газ, отрути);
радіоактивні; біологічні — дикі тварини, деякі види мікробіологічних
організмів.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки завдяки постійному розвитку
науки й техніки з’являються нові об’єкти, поводження з якими може
створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди.
 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 чер. 1996 р. № 254к/96-ВР. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/ main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата
звернення: 01.05.2021).
2. Цивільний кодекс України 16 січ. 2003 р. № 435-IV. URL:
https://zakon. rada.gov.ua/laws/ show/ 435-15 (дата звернення: 01.05.2021)
3. Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки". Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 15, ст.73). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2245-14#Text.
4. Закон України «Про охорону навколишнього природного
середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text.
5. Правила дорожнього руху : затв. постановою Кабінету Міністрів
Українивід 10.10.2001 р. № 1306/ Верховна Рада України.Законодавство
України. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1306-2001-п.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику
розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»
від 27 бер. 1992 р. № 6. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ v0006700-92
7. Про деякі питання застосування судами законодавства при
вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної
небезпеки: Постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0004740-13#Text.
8. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лип. 2018 р.
у справі № 755/18006/15-ц. URL: http://www.reyestr. court.gov.ua/
Review/75296543.
9. Брюссельська конвенція “Про відповідальність операторів ядерних
суден” від 25 травня 1962р. Офіційний ереклад. К.: МЗС України, 2005. 8 с.
 38

10. Віденська Конвенція “Про цивільну відповідальність за ядерну

шкоду” від 21 травня 1963р.: Офіційний переклад. К.: МЗС України, 2005. 11 с.
11. Конвенції 1972 року «Про міжнародну відповідальність за шкоду,
заподіяну космічними об'єктами». Международное право в документах. К.,
2012. С. 578-601.
12. Паризька конвенція „Про відповідальність перед третьою
стороною у сфері ядерної енергії” від 29 липня 1960 р. Офіційний переклад. К.:
МЗС України, 2005. 12 с.
13. Андрієнко В. В. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА
ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ
НЕБЕЗПЕКИ. URL: http://www.sci-notes.mgu.od.ua/archive/v21-1/4.pdf
14. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред,
причиненньїй источником повьішенной опасности. / Б.С. Антимонов. М.:
Юр.лит., 1952. 300 с.
15. Буга В. В. Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої
транспортним засобом, як джерелом підвищеної небезпеки / Буга В. В.
Порівняльно-аналітичне право. 2019. №4. С. 104-107.
16. Гражданское право в 3 ч. Ч. 2 / под ред. Ю. К. Толстого, А. П.
Сергеева. М. : Проспект, 1998. 784 с.
17. Захаров Д.Е. Животные как источник повышенной
опасности.Российское право: образование, практика, наука. 2009. № 9 (62).
С. 98-101.
18. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником
повьішенной опасности. М.: Юрид. лит., 1966. 200 с.
19. Крушельницька Г. Л. Особливості відповідальності за шкоду,
завдану тваринами / Г. Л. Крушельницька. Право і суспільство. 2014. № 1. С.
58-64.
20. Лесько Ю. В. Поняття та ознаки джерела підвищеної небезпеки /
Ю. В. Лесько.Університетські наукові записки. 2015. № 3. С. 74-86.
 39

21. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за

повреждение, здоровья./Л.А. Майданик, Н.Ю. Сергеева. М.: Госюриздат, 1953.
с. 25.
22. Маленьий Ф. Які джерела підвищеної небезпеки фігурують у
цивільному позові. URL: https://zib.com.ua/ua/145643-
na_velosipedi_i_z_kishkoyu_yak_dzherela_pidvischenoi_nebezpe.html.
23. Мілімко Л.В. Правове регулювання відшкодування шкоди,
завданої юридичній особі в результаті дорожньо-транспортної
пригоди.Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». 2020. Том 2. № 55.
С. 171-175.
24. Мохов А.А., Копилов Д.З. Псовыекак обьекты гражданских прав.
Юридический мир. 2006.№ 12.С. 41-45.
25. Пендяга Г.Л. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки дис. … канд. юрид. наук. 12.00.03. К., 2008. 211 с.
26. Судова практика Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ [текст]: станом на 7 травня 2012 р.
К.: «Центр учбової літератури», 2012. 226 с.
27. Устименко О.А. Деякі проблеми суб'єкта відшкодування шкоди,
завданої твариною. Від громадянського суспільства - до правової держави :
тези VII Міжнародної наукової Іпіегпеї-конференції студентів та молодих
вчених. 27.04.2012. Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2012. С. 528-530.
28. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из
неосновательного обогащения./ Е.А. Флейшиц. М., 1951. с. 132.
29. Харитонов Є. О. Проблеми відшкодування шкоди, завданої в
результаті дорожньо-транспортних пригод / Є. О. Харитонов, О. І.
Харитонова.Часопис цивілістики. 2018. Вип. 31. С. 6-14.
30. Цивільне право України : [навч. посібник] / Ю.В. Білоусов, В.
Лозінська, С.Д. Русу та інші / за ред. Р.О. Стефанчука. К. : Прецедент, 2005.
448 с.
 40

31. Цивільне право України. Договірні та недоговірнізобов'язання:

[підручник] / [С. С. Бичкова, I.A. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С.
Бичкової. 3-те вид., змін, та допов. К.: Алерта, 2014. 496 с.
32. Цивільне право України. Особливачастина: підручник / за ред. О.
В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. 3-тє вид., перероб. і допов. К.:
ЮрінкомІнтер, 2010. 1176 с.