ЗВО «Університету Короля Данила»

кафедра права та публічного управління

КУРСОВА РОБОТА
З Кримінального процесуального права України
на тему: «Процесуальні витрати в кримінальному провадженні»

Студентки IІІ курсу групи Юс-20-1

галузі знань «Право»
напрям підготовки 081 «Право»
Худицький Владислав Романович
Науковий керівник:
к.ю.н., доц. Огерук Ігор Степанович
Національна шкала_____________
Кількість балів: __ Оцінка: ECTS __

Члени комісії:
_______________ ___________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
______________ ___________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
______________ ___________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Івано-Франківськ - 2023 р.
РЕЦЕНЗІЯ
на курсову роботу
студента групи факультету суспільних і прикладних наук
Університету Короля Данила
(прізвище, ім’я, по батькові)
на тему: « »
Актуальність теми
Практичне значення роботи
Ступінь самостійності студента при виконанні роботи
та використані літератури
Рівень логічності, послідовності, аргументованості змісту
Якість оформлення роботи
Недоліки
Загальний висновок про можливість допуску роботи до захисту
« » 202_ р.
Науковий керівник
(посада, науковий ступінь, вчене звання)
(прізвище, ініціали)
 2
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ
ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИТРАТ ЗА КПК УКРАЇНИ.............................................5
1.1. Поняття та види процесуальних витрат у кримінальному провадженні....5
1.2. Розподіл процесуальних витрат у кримінальному процесі..........................7
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИТРАТ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ...........................................................11
2.1. Витрати на правову допомогу.......................................................................11
2.2. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування
або судового провадження....................................................................................15
2.3. Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів,
перекладачів та експертів.....................................................................................17
2.4. Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів,
виготовленням дублікатів і копій документів....................................................22
ВИСНОВКИ...........................................................................................................26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................29
 3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Реакція держави на факт скоєння
конкретного кримінального правопорушення виражається насамперед у
діяльності, спрямованій на притягнення винної особи до кримінальної
відповідальності. Значну частину витрат на запобігання, попередження та
розслідування кримінальних правопорушень складають витрати, пов’язані з
розслідуванням кримінальних правопорушень.
Насамперед, до таких витрат слід віднести витрати, що безпосередньо
спрямовуються на утримання органів, які займаються виявленням та
розслідуванням злочинів. Це правоохоронні органи, а також посадові особи, які
мають право вести дізнання у кримінальних провадженнях. Кримінальне
судочинство є затратним по фінансовим ресурсам видом державної діяльності,
що засвідчують збільшення щодня кількості вироків та ухвал, які передбачають
відшкодування державою процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Аналіз вироків та ухвал у Реєстрі судових рішень за останні роки
засвідчує, що в окремих випадках виникають складнощі чи допускаються
помилки в частині вирішення питання відшкодування процесуальних витрат у
кримінальному провадженні. Як показує практика, суди в одних кримінальних
провадженнях ухвалюють рішення стягнути з обвинувачених (засуджених)
процесуальні витрати у дольовій частині, в інших – солідарно. Є вироки, у яких
взагалі не відшкодовуються витрати за зберігання та перевезення речових
доказів, які були понесені юридичною особою. Зазначені проблеми свідчать про
актуальність теми дослідження процесуальних витрат у кримінальному
провадженні, яка має важливе як теоретичне, так і практичне значення.
Ступінь дослідженості теми курсової роботи. Особливий внесок у
дослідження процесуальних витрат у кримінальному провадженні внесли такі
науковці як В.Г. Дрозд, О.В. Капліна, О.В. Салманов, І.В. Черниченко,
С.Л. Шаренко та інші. У 2017 році була захищена кандидатська дисертація
Н.І. Поліщак «Процесуальні витрати у кримінальному провадженні України». У
зв’язку з тим, що останні 5 років не було комплексних досліджень
 4
процесуальних витрат у кримінальному провадженні України, а низка
проблемних питань до сьогодні є дискусійними або ж недостатньо
висвітленими, то існує нагальна необхідність у проведенні такого дослідження.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають
між суб’єктами кримінального провадження у зв’язку із здійсненням та
відшкодуванням (стягненням) процесуальних витрат у кримінальному
провадженні.
Предметом дослідження є процесуальні витрати в кримінальному
провадженні.
Метою дослідження є з’ясування правової сутності процесуальних
витрат у кримінальному процесі України, аналіз їх видів з опрацюванням
практичної сторони даного питання у Реєстрі судових рішень.
Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:
– розкрити зміст поняття та видів процесуальних витрат у кримінальному
провадженні;
– проаналізувати розподіл процесуальних витрат у кримінальному
процесі;
– провести детальну характеристику видів процесуальних витрат у
кримінальному провадженні: витрат на правову допомогу; витрати, пов’язаних
із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів
та експертів; витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і
документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених у роботі завдань,
мети, відповідного об’єкта та предмета дослідження. У курсовій роботі
використовувалися сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в курсовій роботі теоретичні положення, висновки, пропозиції та
рекомендації мають прикладний характер і можуть бути використані у
законотворчій та практичній діяльності, науково-дослідній сфері та освітньому
 5
процесі.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
ВИТРАТ ЗА КПК УКРАЇНИ

1.1. Поняття та види процесуальних витрат у кримінальному

провадженні
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні є юридичним
поняттям, яке має суттєве значення для кримінальної процесуальної діяльності і
якому присвячена Глава 8 Кримінального процесуального кодексу України
(далі – КПК України), у правових нормах якої врегульовані питання з’ясування
сутності всіх видів процесуальних витрат, їх розподілу та визначення розміру
(ст. 118–126 КПК України) [6].
Серед науковців, які проводили ґрунтовні дослідження процесуальних
витрат у кримінальному провадженні точаться до цього часу дискусії з приводу
можливості ототожнення понять «процесуальні витрати» та «судові витрати».
Дана проблема виникла з появою нового КПК України, адже попередні
кодекси, а саме ст. 91 КПК України 1960 року [7] дані витрати визначав як
судові. Ми вважаємо, що у зв’язку з тим, що процесуальні витрати
відшкодовують не лише судове провадження, а й дії, пов’язані із проведенням
досудового розслідування, більш коректним та повним є визначення, надане у
чинному КПК України.
В.Г. Дрозд досить слушно зазначила, що у сучасних умовах фінансові та
інші витрати, які пов’язані з утриманням правоохоронних органів і суду,
підготовкою та перепідготовкою їх кадрів, оснащенням їх сучасними технічними
засобами є вкрай важливими для можливості запобігання та протидії
злочинності, виявлення, припинення та розслідування кримінальних
правопорушень. Більшість процесуальних витрат держава бере на себе, проте
деякі з матеріальних витрат покладаються на учасників кримінального
процесу [2, с. 305].
З’ясуємо сутність поняття процесуальних витрат у кримінальному
 6
провадженні та визначимо їх види. Заслуговує уваги надане визначення
поняттю процесуальних витрат у дисертаційному дослідженні Н.І. Поліщак, а
саме: «це передбачені кримінально-процесуальним законодавством витрати,
пов’язані із здійсненням кримінального провадження, понесені органами
досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками
кримінального провадження, які підлягають відшкодуванню за рахунок коштів
державного бюджету або стягуються з осіб, визнаних винуватими у вчиненні
кримінального правопорушення» [10, с. 34].
Вчена у галузі кримінального процесу І.В. Черниченко до процесуальних
витрат відносить витрати, передбачені законом або іншим нормативним
актом [23]. Важливим при з’ясуванні сутності поняття процесуальних витрат у
кримінальному провадженні є розуміння того, що їх стягнення не відноситься
до додаткового заходу покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
Дане стягнення не належить і до цивільно-правового заходу, оскільки
стягнення процесуальних витрат відбувається не за договором чи цивільно-
правовим зобов’язанням. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні,
які належать до судових, стягуються зазвичай без відома, а бувають випадки,
що й всупереч бажанню обвинуваченого [16, с. 124].
Широке та вузьке розуміння поняття процесуальних витрат у
кримінальному провадженні було надано В.Г. Дрозд, а саме: 1) у широкому
розумінні процесуальні витрати є сукупністю всіх витрат, понесених у зв’язку з
протидією злочинності, розслідуванням суспільно небезпечних діянь та
організацією кримінального судочинства; 2) відповідно до вузького розуміння,
процесуальні витрати є витратами, пов’язаними зі здійсненням кримінального
судочинства на певному його етапі або залученням окремого суб’єкта
(наприклад, захисника, експерта, перекладача тощо) [2, с. 307].
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні належать до
матеріальних витрат органів досудового розслідування, прокуратури, суду та
інших учасників кримінального провадження [12]. Досліджувані витрати у
кримінальному судочинстві виникають як результат діяльності учасників
 7
кримінального процесу, який спрямований на розкриття злочинів. Важливо
відмітити, що найзначнішою частиною діяльності розкриття злочинів є саме
кримінальний процес, тому що у ньому беруть безпосередню участь не тільки
експерти, перекладачі, поняті, потерпілі, свідки, спеціалісти, а й працівники
кримінального розшуку, слідчі, прокурори, судді, захисники тощо, отже,
відповідно до складу процесуальних витрат повинні бути віднесені витрати всіх
цих осіб які беруть участь у збиранні і дослідженні доказів, що суперечить
чинному законодавству.
Однак, відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати
складаються із таких видів: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат,
пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового
провадження; 3) витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків,
спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов’язаних із зберіганням і
пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів
[6].
Зазначені види витрат є свідченням профілактично-виховної функції
процесуальних витрат, яка полягає у тому, що особи, які вчиняють кримінальні
правопорушення, мають усвідомлювати той факт, що їх невідворотно чекатиме
не тільки кримінальне покарання, але й виконання обов’язків щодо
відшкодування процесуальних витрат, пов’язаних із веденням кримінального
провадження [24].
Отже, процесуальні витрати у кримінальному провадженні є юридичним
поняттям, межі якого встановлюються КПК України та є ширшим за значенням
від судових витрат і яке потребує подальшого вдосконалення з метою
ефективної реалізації їх положень у практичній площині.

1.2. Розподіл процесуальних витрат у кримінальному процесі

Питання розподілу процесуальних витрат у кримінальному процесі
регулюється ст. 124 КПК України [6].
 8
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України: «у разі ухвалення
обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі
здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За
відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених
витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету
України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації
шкоди, завданої кримінальним правопорушенням». Ч. 2 зазначеної статті
встановлює: «У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з
обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на
залучення експерта» [6].
Суперечливим положенням у розподілі процесуальних витрат у
кримінальному провадженні є норма закону про стягнення з обвинуваченого на
користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта у
випадку ухвалення обвинувального вироку. Технічна помилка полягає у
звуженні стягнення витрат лише на залучення експерта.
Відповідно до стст. 21 та 22 КПК України, які затверджують принципи
змагальності та справедливості процесу, процесуальні витрати повинні за
загальним правилом бути покладеними на ту сторону, яка програла процес у
повному обсязі. Саме тому, суд повинен стягнути з обвинуваченого на користь
держави всі понесені нею документально підтверджені процесуальні витрати в
разі ухвалення обвинувального вироку. До понесених державою витрат
належать: витрати, понесені органами досудового розслідування чи судом, які
фінансуються з бюджету, а також і ті витрати, які пов’язані із прибуттям до
місця досудового розслідування або судового провадження, витрати, які
пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням
дублікатів і копій документів, а не тільки, як визначено у законі, на залучення
експерта. Виняток складають лише ті витрати, які відповідно до вимог закону
стовідсотково відносяться до витрат, компенсованих із рахунку держави (ч. 3
ст. 120, ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 123 КПК України) [6].
З дослідженого випливає, що ст. 124 КПК України передбачає два
 9
способи стягнення процесуальних витрат: стягнення процесуальних витрат з
обвинуваченого; компенсація процесуальних витрат за рахунок державного
бюджету. Керуючись положеннями ст. 368 КПК України «Питання, що
вирішуються судом при ухваленні вироку», ухвалюючи вирок, суд, серед
іншого, повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати
і в якому розмірі (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК) [6].
Відповідно до ч. 3 ст. 124 КПК України: «Якщо суд апеляційної чи
касаційної інстанції, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд,
змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл
процесуальних витрат» [6].
Відповідно до проведеного дослідження О.В. Капліною та С.Л. Шаренко
визначено два важливі питання, які мають важливе значення в механізмі
розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні: 1) чи входить
проведення експертизи до сфери службових обов’язків залученого експерта, чи
є експерт співробітником державних експертних установ, або ж він не є
працівником державних судово-експертних установ та здійснював судову
експертизу на договірних засадах; 2) хто призначав експертизу та за чиєю
ініціативою вона проводилась [3].
Суб’єктом відшкодування процесуальних витрат у кримінальному
провадженні відповідно до стст. 124, 125 КПК України є виключно
обвинувачений. Обвинувачений – це особа, обвинувальний акт щодо якої
переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України [6].
Вирок суду (відповідно до якого особа визнається винною у вчиненні
кримінального правопорушення) або ухвала є юридичними підставами для
стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого. У випадку, якщо під час
здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з
обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду
з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності
обвинуваченого, суд повинен невідкладно розглянути таке клопотання та своєю
ухвалою закрити кримінальне провадження (ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК) [6].
 10
У Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти приклади
стягнення з обвинуваченого на користь держави витрат на залучення експертів
під час проведення судових експертиз відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України
або ж стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого всіх здійснених ним
документально підтверджених процесуальних витрат відповідно до ч. 1 ст. 124
КПК України. Наведемо приклади таких судових вироків та ухвал. Так,
відповідно до вироку Коломийського міськрайонного суду від 24.04.2023 р.
згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України ухвалено стягнути з обвинуваченого на
користь потерпілого 15 000 гривень судових витрат, понесених на оплату
правової допомоги та відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України ухвалено стягнути
з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати на залучення
експертів у загальному розмірі 14 906 гривень 53 копійки [1].
Наведемо практичний випадок звернення до суду із клопотанням
виконувача обов’язків начальника Новоселицького відділу Чернівецької
окружної прокуратури у кримінальному провадженні № 42023266010000044
відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 296 КК України, про вирішення питання про
судові витрати. Так, судом встановлено, що ухвалою Хотинського районного
суду Чернівецької області від 05 квітня 2023 року звільнено ОСОБА_4 від
кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення,
передбаченого ч.1 ст. 296 КК України на підставі ст. 46 КК України у зв’язку із
примиренням з потерпілим. Як вбачається із матеріалів кримінального
провадження витрати на проведення транспортно-товарознавчої експертизи
становлять 1887 грн. 80 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України суд
вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Згідно ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд
стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені
витрати на залучення експерта. Хотинський районний суд Чернівецької області
в Ухвалі від 10.04.2023 р. постановив, керуючись стст. 124-126, 537, 539 КПК
України витрати за проведення транспортно-товарознавчої експертизи в сумі
1887 грн. 80 коп. компенсувати за рахунок Державного бюджету України [22].
 11
Дослідженням розподілу процесуальних витрат у кримінальному процесі
встановлено, що законодавець не передбачив досить багато випадків стягнення
кримінальних процесуальних витрат. Наприклад, спірним є питання з кого
стягувати процесуальні витрати у разі закриття кримінального провадження з
виправдувальним вироком суду або у зв’язку закінченням строків давності
притягнення до кримінальної відповідальності, що ініціюється на стадії
досудового розслідування. Дані питання потребують подальших досліджень для
їх вирішення.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИТРАТ У
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2.1. Витрати на правову допомогу

Стаття 120 КПК України регулює всі питання, пов’язані з витратами на
правову допомогу. Ч. 1 вказаної статті визначає, що витрати, пов’язані з
оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім
випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Принагідно відразу
зазначити положення ч. 3 ст. 120 КПК України: «Допомога захисника,
залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених
цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової
допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є
безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого» [6].
Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від
2 червня 2011 року: «правова допомога – надання правових послуг,
спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина,
захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення» [14].
Відповідно до ст. 59 Конституції України: «Кожен має право на
професійну правничу допомогу» [4]. Право на правову допомогу є одним із
конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер.
Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, які несе підозрюваний,
обвинувачений здійснюються відповідно до розділу IV Закону України «Про
 12
адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року та Правил
адвокатської етики, затверджених Установчим з’їздом адвокатів України
17.11.2012 на підставі договору про надання правової допомоги [13].
Витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката в
кримінальному провадженні, складаються з гонорару та фактичних видатків,
пов’язаних з виконанням доручення. У ч. 3 ст. 120 КПК України визначено, що
«граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється
законодавством» [6].
Варто відразу зазначити і положення ч. 2 ст. 120 КПК України для їх
подальшого аналізу: «витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника
потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи,
щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за
договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний
відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження» [6].
Частини 1 та 2 статті 120 КПК України встановлюють загальне правило,
відповідно до якого витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката, несе той
учасник кримінального провадження, якому така допомога надається. Адже
відповідно до ст. 45 КПК України захисником у кримінальному провадженні
може бути лише адвокат [6]. Відповідно до узагальнення судової практики
щодо вирішення питання процесуальних витрат у судових рішеннях (вироки,
ухвали) та аналізу норм, викладених у стст. 58, 63 КПК України, можна
стверджувати, що процесуальний статус представника потерпілого, цивільного
позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за
договором, можуть набувати лише адвокати [17].
Кримінальний процесуальний закон, а також інші закони у
кримінальному процесуальному законодавстві України не визначають межі
розміру відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу, які
підлягають стягненню з обвинуваченого. Це є прямим свідченням
незахищеності сторони, яка має відшкодовувати ці витрати, адже адвокат може
запросити надто велику вартість за свої послуги, так як домовленість про цю
 13
вартість з клієнтом здійснюється на добровільних засадах і адвокат в праві
назвати будь-яку вартість за свої послуги. Н.І. Поліщак з приводу вирішення
цієї проблеми пропонує дотримуватися засад справедливості та розумності і
встановити «розумні» межі такого виду відшкодування, прийнявши
відповідний закон, аналогічний тому, що врегульовує питання максимального
розміру відшкодування витрат на правову допомогу у цивільному та
адміністративному судочинстві [8, с. 138].
Виплата адвокатам винагороди за надану ними правову допомогу і
відшкодування витрат, пов’язаних з наданням такої допомоги, здійснюються раз
на місяць не пізніше останнього робочого дня цього місяця на підставі доручення
та акта надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними
додатками, складеного за формою, затвердженою Мін’юстом. Окрім цього,
адвокат повинен подавати складений ним акт до відповідного центру з надання
безоплатної вторинної правової допомоги у строки, визначені в контракті
(договорі) [11].
Логічною та виправданою є норма ч. 2 ст. 120 КПК України щодо оплати
послуг представника особою, яка його залучає, але лише щодо випадків, коли
представник залучається цивільним позивачем та цивільним відповідачем.
Людина, яка не досвідчена в питаннях кримінального судочинства, складно
орієнтується в кримінальному процесі. Саме в таких ситуаціях представництво
виступає дієвим механізмом, який сукупно з іншими засобами, встановленими
нормами кримінального процесуального закону, забезпечує у справі
можливість ефективно здійснювати надані їм законом права. Допуск до участі в
кримінальному провадженні представників є важливою процесуальною
гарантією прав учасників кримінального судочинства [9].
Таким чином, визначимо, що представником потерпілого (у випадку,
якщо потерпілий є фізичною особою), цивільного позивача, цивільного
відповідача у кримінальному провадженні може бути особа, яка у
кримінальному провадженні має право бути захисником. У випадку юридичної
особи, яка є потерпілою, її представником може бути працівник юридичної
 14
особи за довіреністю, її керівник, інша особа, уповноважена законом або
установчими документами, а також особа, яка має право бути захисником у
кримінальному провадженні (ст. 58, 63 КПК України). Відповідно, представник
користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного
відповідача, потерпілого, інтереси якого він представляє. Якщо ж цивільним
позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом
порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами
користується законний представник (ст. 64 КПК України) [10].
Як показує практика, потерпілий, цивільний позивач і цивільний
відповідач недостатньо часто звертаються до адвокатів. Причинами такої
ситуації досить часто є відсутність у них фінансів на оплату юридичних послуг,
а також необізнаність вказаних осіб щодо порядку надання правової допомоги.
Безоплатна правова допомога в Україні є регламентованою на правовому
рівні, а тому існує ряд нормативно-правових актів, що визначають базові засади
її надання і функціонування, зокрема і в системі кримінального процесу. Проте
центральним серед численних документів є Закон України «Про безоплатну
правову допомогу» від 02.06.2011 № 3460-VI, де надається тлумачення
дефініції безоплатної вторинної правової допомоги. Відповідно до ст. 13
вказаного Закону, безоплатна вторинна правова допомога – вид державної
гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до
правосуддя [14]. Вказана стаття визначає три основні форми даної допомоги:
«захист; представництво осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову
допомогу, та їх інтересів у судах, органах державної влади, органах місцевого
самоврядування, перед іншими особами; складання документів процесуального
характеру» [14]. У даному Законі також визначаються суб’єкти, які мають
право на отримання такої безоплатної допомоги.
Витрати на правову допомогу, а саме на оплату послуг адвоката – одне з
найбільш дискусійних питань практичної сторони даного питання. В
юридичній літературі існує думка, що юридична допомога має надаватися
адвокатом безкоштовно. Це обґрунтовується тим, що безоплатна правова
 15
допомога є гарантією незалежності, але при цьому не враховується, що будь-які
трудові та розумові зусилля повинні бути винагороджені [10].
Отже, відшкодування витрат на правову допомогу потерпілого
здійснюється за рахунок підозрюваного, обвинуваченого, або ж, у випадку
безоплатної правової допомоги – держава. Розмір документально
підтверджених витрат на правову допомогу, які відшкодовуються державою
потерпілому відображається у вироку. Розмір цих витрат підлягає
документальному підтвердженню та оцінці судом із врахуванням складності
справи, часу затраченого особою, що надає правову допомогу на
представництво інтересів потерпілого, а також інших обставин.
2.2. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового
розслідування або судового провадження
Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
судового провадження визначаються статтею 121 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КПК України до витрат, пов’язаних із
прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження
належать витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано
запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника
потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням
житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а
також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних
занять [6].
Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
судового провадження, покриваються за рахунок обвинуваченого (в тому числі
захисника обвинуваченого) і потерпілого (витрати, пов’язані із прибуттям до
місця досудового розслідування або судового провадження представника
потерпілого).
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов’язаних із
прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, має
бути встановлений Кабінетом Міністрів України. При цьому встановлено, що
 16
компенсація за втрачений заробіток має обчислюватися пропорційно від
розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних
занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Компенсація за
втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного
заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від
розміру мінімальної заробітної плати [6].
Підозрюваний, обвинувачений несе самостійно витрати, які пов’язані із
прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження
відповідно до ч. 2 ст. 121 КПК України [6].
Ч. 3 ст. 121 КПК України встановлює, що підозрюваний, обвинувачений
сам несе витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
судового провадження захисника [6].
Порядок відшкодування процесуальних витрат, які є пов’язаними із
переїздом до іншого населеного пункту визначено Постановою КМУ від 1
липня 1996 року № 710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри
компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що
викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до
органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні
правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової
експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів». В
абз. 3 п. 1 цієї Інструкції зазначено, що таким особам, якщо виконання їх
процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного
пункту постійного проживання, компенсується вартість проїзду до місця
виклику і назад. При цьому зазначено, що такі витрати не можуть
перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на
відрядження. При цьому норми таких витрат визначено Постановою Кабінету
Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на
відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у
відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або
частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» [10].
 17
«Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
судового провадження представника, несе особа, яку він представляє»
проголошує ч. 4 ст. 121 КПК України [6].
Кабінет Міністрів України встановлює граничний розмір компенсації за
судовим рішенням витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового
розслідування або судового провадження [6].
Отже, законодавцем визначено у КПК України вичерпний перелік
процесуальних витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового
розслідування чи судового провадження, а також визначено перелік учасників
судового провадження, які мають право претендувати на відшкодування таких
процесуальних витрат, і визначено суб’єктів відшкодування таких витрат. Суд
зобов’язує обвинуваченого (засудженого) відшкодовувати лише ті витрати, які
передбачені відповідними нормативно-правовими актами. Таке положення
КПК України є певною гарантією для підозрюваного (обвинуваченого) від
відшкодування необґрунтованих належно витрат.

2.3. Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків,

спеціалістів, перекладачів та експертів
Стаття 122 КПК України визначає витрати, пов’язані із залученням
потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів. Аналізуючи слідчо-
судову практику України ми помітили, що розслідування кожного другого
кримінального провадження не обходиться без залучення потерпілого, кожного
третього провадження – свідків, експертів. Рідше спостерігалися випадки
залучення спеціалістів та перекладачів.
Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів,
перекладачів та експертів, складаються з таких: 1) у разі переїзду до іншого
населеного пункту: вартості проїзду до місця виклику і назад; витрат,
пов’язаних з найманням житлового приміщення; добових; 2) втраченого
заробітку чи витрат у зв’язку з відривом від звичайних занять; 3) винагороди
(оплати) за виконану роботу експертам, спеціалістам, перекладачам [6].
 18
Відповідно до положень КПК України: витрати, пов’язані із залученням
свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального
провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста,
перекладача чи експерта, окрім винятків [6]. Відповідна винагорода
сплачується вказаним особам за умови, якщо така робота не є їх службовим
обов’язком. Тож зазначимо особливості виплати винагороди експерту,
спеціалісту та перекладачу, оскільки діяльність кожного з них має свої
особливості, що впливатиме на визначення оплати за виконану роботу.
Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими,
технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до
Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій
доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості
про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з
питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери
її знань (ч. 1 ст. 69 КПК України). Основними нормативно-правовими актами,
що регулюють діяльність експерта, окрім КПК України, є Закон України «Про
судову експертизу» від 25 лютого 1994 року з подальшими змінами і
доповненнями, Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та
експертних досліджень (Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня
1998 року №53/5) [10].
Здебільшого експертизу в кримінальному провадженні проводять
державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи
комунальної форми власності. Окрім того, вона може проводитися судовими
експертами, які не є працівниками зазначених установ, за умови, що вони
мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче
спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію
судового експерта з певної спеціальності. Відповідно до законодавства експерт
має право одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат,
пов’язаних із проведенням експертизи й викликом для надання пояснень чи
 19
показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком
особи, яка залучена як експерт (п. 6 ч. 3 ст. 69 КПК, п. 5 ст. 13 Закону «Про
судову експертизу» та п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових
експертиз та експертних досліджень) [3].
Наведемо конкретні приклади стягнення даного виду витрат із судової
практики. Так, відповідно до Ухвали Білоцерківського міськрайонного суду
Київської області від 31.03.2023 р. постановлено стягнути з обвинуваченого
1 132 грн. 68 коп. процесуальних витрат у провадженні за проведення судової
експертизи матеріалів, речовин та виробів відповідно до вимог ст. 122 КПК
України на користь держави в повному обсязі [18].
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК України, витрати, пов’язані із участю
потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів
для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого,
цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи,
щодо якої здійснюється провадження, здійснюються за рахунок коштів
Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів
України [6].
Порядок виплати винагород перекладачу, залученим судом у
кримінальному процесі, регулюється Інструкцією про порядок і розміри
компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що
викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або
органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні
правопорушення та виплати державним спеціалізованим установам судової
експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01.07.1996 № 710, а
виплата компенсації (відшкодування) перекладу, за проведену роботу
провадиться за ухвалою органу, який зробив виклик. В ухвалі зазначаються
вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у
межах норм, зазначених у пунктах 2,3,5,6,6-1 цієї Інструкції, та час, затрачений
нею у зв’язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).
 20
Проаналізуємо Ухвалу Красноокнянського районного суду Одеської
області від 27.04.2023 р., у якій суддя розглядав питання оплати послуг
перекладача по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР
15.02.2022 року за №12022161180000162 про обвинувачення ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 за ст.187 ч.3 КК України. Суд постановив зобов’язати Територіальне
управління Державної судової адміністрації України в Одеській області
провести оплату послуг перекладача ОСОБА_4 з перекладу матеріалів
досудового розслідування з української мови на російську в сумі 4 050,00 грн.
Оплату праці перекладача здійснити за рахунок коштів державного бюджету
України [21].
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КПК України потерпілим, цивільним
позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі
переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений
заробіток чи відрив від звичайних занять [6].
Наочно та детально проаналізуємо даний вид процесуальних витрат на
прикладі Ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від
27 листопада 2020 року. На розгляді у Бориспільському міськрайонному суді
Київської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255,
ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 27, ст. 340, ч. 3 ст. 27,
п.п.3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Через канцелярію суду надійшла заява від
потерпілого ОСОБА_2 , про нарахування та виплату процесуальних витрат,
пов’язаних із його прибуттям до місця розгляду справи, для надання показів у
судовому засіданні. Потерпілий ОСОБА_2 проживає в м. Львів, тому для
прибуття на судове засідання ним було понесено процесуальні витрати,
вартість проїзду до місця виклику і назад та добові. Зокрема, потерпілим було
витрачено на проїзд від міста Львова до міста Києва і назад суму коштів в
загальному розмірі 1 202 гривень 83 копійок, що підтверджується квитками.
Суд у відповідності до вимог стст.125–126 КПК України має право визначити
грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути компенсовані
 21
потерпілому. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 № 10
затверджено Інструкцію про порядок і розміри компенсації (відшкодування)
витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового
розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати
державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів, відповідно до законодавства
(статті 121, 122 КПК України (4651-1). Такі витрати не можуть перевищувати
встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Враховуючи вищезазначене, суд постановив: заяву потерпілого ОСОБА_2 про
нарахування компенсації процесуальних витрат, пов’язаних із прибуттям до
місця розгляду кримінального провадження, задовольнити. Зобов’язати
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській
області провести оплату ОСОБА_2 за компенсацію витрат, на приїзд з
м. Львова до м. Києва на судове засідання до Бориспільського міськрайонного
суду Київської області та у зворотній бік, для надання показів, на загальну суму
1 620 гривень 13 копійок [19].
Аналіз судової практики України засвідчує, що точна сума витрат на
залучення перекладача чи спеціаліста вказується у вироку суду. Однак
трапляються випадки, коли в ухвалі суд лише доручає відповідній установі, де
працює перекладач чи спеціаліст, провести розрахунок.
Науковець Н.І. Поліщак запропонувала покращити та спростити
процедуру відшкодування витрат. На її думку, яка заслуговує уваги, найбільш
зручним був би порядок, відповідно до якого дізнавачам, слідчим, прокурорам і
суддям видавалися би під звітність щомісячно або щоквартально встановлені
суми грошей, спеціально призначені для відшкодування витрат, пов’язаних із
явкою. Розмір оплати цих витрат, вона вважає, що можна би було визначити за
принципом почасової або погодинної оплати праці і доручати видавати ці
кошти за встановленими нормами тій особі, яка веде справу, за спеціальною
грошовою відомістю. Вчена переконана, що даного роду порядок значно би
 22
полегшив реалізацію законодавчих положень про відшкодування витрат,
пов’язаних з явкою, на практиці він би зміг усунути існуючу бюрократичну
процедуру під час вирішення даних питань [10]
Отже, варто прорезюмувати, що проблеми стягнення витрат, пов’язаних
із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів
виникають не тільки при винесенні вироків чи ухвал, а й безпосередньо при
виконанні рішень. На заваді стає тернистий шлях виконавчого листа від суду до
виконавчої служби. Оскільки після змін у законодавстві суд має направляти
виконавчий лист спочатку в податкову службу, яка надсилатиме його до
виконавчої служби. Після цього неодноразові нагадування суду, подання, листи
до виконавчої служби позитивного результату не дають. Так як судді не мають
спеціальної освіти, винагорода повинна обчислюватися простим математичним
алгоритмом, зрозумілим для всіх, інакше виникатимуть труднощі при
виконанні ухвал суду.

2.4. Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і

документів, виготовленням дублікатів і копій документів
Останнім досліджуваним видом процесуальних витрат у кримінальному
провадженні є витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і
документів, виготовленням дублікатів і копій документів, які передбачені у
ст. 123 КПК України [6]. Вказані витрати потрібно поділяти на три види:
а) ті, що виникають у зв’язку з потребою у зберіганні речей та
документів;
б) ті, що зумовлені пересиланням речей і документів під час
кримінального провадження.
в) ті, що пов’язані з виготовленням дублікатів і копій документів.
Варто звернути увагу, що витрати на виготовленням дублікатів і копій
документів було додано до ст. 118 КПК України відносно недавно Законом
№ 2137-IX від 15.03.2022 р. Однак законодавець забув внести відповідні зміни і до
статті 123 КПК України, яка безпосередньо надає сутність вказаному виду витрат.
 23
Ч. 1 ст. 123 КПК України визначає, що: «витрати, пов’язані із зберіганням
і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного
бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України» [6].
У тих випадках, коли кримінальне провадження поєднується зі значними
сумами грошових витрат на зберігання і пересилання речей і документів
(наприклад, зберігання громіздких та цінних предметів вимагає чималих коштів
на оплату зберігання їх на спеціальних складах або в сховищах) на практиці
застосовується ст. 123 КПК України [6].
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КПК України граничний розмір витрат,
пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, встановлюється
Кабінетом Міністрів України [6]. Зберігання і пересилання речей і документів
іншими учасниками кримінального провадження здійснюється за рахунок цих
суб’єктів.
Фінансування витрат, пов’язаних із зберіганням чи пересиланням речових
доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених
для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який
здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний
розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі
первинних документів, які підтверджують витрати [5].
Зберігаючи речові докази, цінності, документи та інше майно вживаються
заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об’єктів ознак і
якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних
провадженнях і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і
якостей для можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не
можуть бути передані на зберігання потерпілим, їхнім родичам або іншим
особам, а також організаціям) [15].
Матеріальні витрати потрібні не тільки для зберігання чи пересилання
речових доказів, але й для їх дослідження та знищення. Так, для знищення
речових доказів установа, на яку покладений такий обов’язок, несе витрати на
оплату праці працівників, які будуть залучені до цього процесу, витрати на
 24
залучення техніки, яка необхідна для цього (наприклад, вивіз сміття, утилізація
тощо). Водночас на законодавчому рівні не передбачено витрат на дослідження
і знищення речових доказів. Витрати, пов’язані із зберіганням речових доказів,
цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого
знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на
зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує
спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави (ч.
4 п. 13 Інструкції). Це положення відображено в ч. 1 ст. 123 КПК України [10].
Звідси випливає, що зберігання речей і документів не може
здійснюватися за рахунок обвинуваченої чи засудженої особи, і незалежно від
їх розміру та кількості відповідні витрати компенсуються державою. Однак
аналіз судової практики України засвідчує, що положення ст. 123 КПК України
застосовується не в усіх випадках, що не відповідає вимогам закону. Наведемо
декілька прикладів з судової практики.
Розглянемо суть Ухвали Київського районного суду м. Одеси від
05.04.2023 року. Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси розглядав
клопотання представника адвоката в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту
майна. Арешт на вантажний сідловий тягач та напівпричіп було накладено за
ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК
України, шляхом заборони відчуження, розпорядження і користування вказаним
транспортним засобом власником та іншими особам, з подальшим зберіганням
на майданчику тимчасового затримання транспортних засобів в порядку,
передбаченому постановою КМУ №1104 від 19.11.2012 року. Представник
адвокат ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про
скасування арешту вказаних транспортних засобів, та подальшого повернення їх
власнику без оплати вартості перебування транспортних засобів на майданчику
тимчасового утримання, посилаючись на відсутність потреби у подальшому
арешті, у зв’язку з виконанням органом досудового розслідування всіх
необхідних дій з вказаним транспортним засобом в рамках даного кримінального
провадження.
 25
Відповідно до ст. 123 КПК України, витрати, пов’язані із зберіганням і
пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного
бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, як вбачається з п.20 «Порядку зберігання речових доказів стороною
обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення
витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово
вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого
Постановою КМУ від 19.11.2012 року №1104, зберігання речових доказів у
вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на
шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів,
напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та
мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних
органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих
транспортних засобів. Відповідно до п.27, схоронність тимчасово вилученого
майна забезпечується згідно з пунктами 1-26цього Порядку до повернення
майна власнику у зв’язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до
постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.
Згідно до п.32, фінансування витрат, пов’язаних із зберіганням чи
пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного
бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує
слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових
доказів або їх передачу на зберігання. Таким чином, законом визначений
порядок зберігання та повернення речових доказів, в тому числі фінансування
відповідних процесуальних витрат. Тобто, вирішення питання про повернення
речових доказів знаходиться в компетенції слідчого і прокурора та обов’язок
повернення такого майна під час досудового розслідування покладений на
вказані посадові особи, та не може бути предметом розгляду слідчим суддею
під час вирішення питання щодо скасування арешту майна, у зв’язку з чим,
клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.
В резолюції суд ухвалив клопотання представника адвоката в інтересах
 26
ОСОБА_4 задовольнити частково: арешт в частині заборони користування
вантажним сідловим тягачем та напівпричіпом, а також збереження їх на
майданчику тимчасового затримання транспортних засобів скасувати [20].
Ми не знайшли у Реєстрі судових рішень жодного вироку та Ухвали, яка
би стосувалася нового виду витрат – ті, що пов’язані з виготовленням
дублікатів і копій документів. Дане нововведення було внесено до КПК України
з метою підвищення ефективності досудового розслідування «за гарячими
слідами» та протидії кібератакам.
Отже, потрібно вміти обґрунтовувати доцільність завчасного укладання
договорів, у яких потрібно відображати умови перевезення та зберігання, а
також порядок визначення розміру й відшкодування витрат за відповідні
послуги, що дасть можливість слідчому в найкоротший термін, з моменту
вилучення речових доказів, забезпечити належне їх перевезення та зберігання, а
також збереження на них інформації.
ВИСНОВКИ

У висновках курсової роботи здійснено теоретичне узагальнення

дослідження питань визначення процесуальних витрат у кримінальному
провадженні. Найважливіші результати дослідження відображено у таких
висновках:
1. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні – це сукупність
всіх витрат, понесених у зв’язку з протидією злочинності, розслідуванням
суспільно небезпечних діянь та організацією кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із таких
видів: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов’язаних із прибуттям до
місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат,
пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та
експертів; 4) витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і
документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
2. Питання розподілу процесуальних витрат у кримінальному процесі
 27
регулюється ст. 124 КПК України. Суб’єктом відшкодування процесуальних
витрат у кримінальному провадженні відповідно до стст. 124, 125 КПК України
є виключно обвинувачений. Обвинувачений – це особа, обвинувальний акт
щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.
Вирок суду (відповідно до якого особа визнається винною у вчиненні
кримінального правопорушення) або ухвала є юридичними підставами для
стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого. У випадку, якщо під час
здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з
обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду
з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності
обвинуваченого, суд повинен невідкладно розглянути таке клопотання та своєю
ухвалою закрити кримінальне провадження (ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК).
3. Існує декілька критеріїв за якими можна класифікувати процесуальні
витрати, а саме, як було досліджено: за суб’єктом, який зобов’язаний
відшкодовувати витрати (держава; обвинувачена, засуджена особа; потерпілий,
представник потерпілого, цивільний позивач, представник цивільного позивача,
цивільний відповідач, представник цивільного відповідача); вид процесуальної
діяльності, у зв’язку з якою ці витрати виникли (витрати, що утворилися у
зв’язку з проведенням слідчих (розшукових) дій; інші витрати, які виникли під
час здійснення кримінального провадження).
4. Стаття 120 КПК України регулює всі питання, пов’язані з витратами на
правову допомогу. Ч. 1 вказаної статті визначає, що витрати, пов’язані з
оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім
випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Принагідно відразу
зазначити положення ч. 3 ст. 120 КПК України: «Допомога захисника,
залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених
цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової
допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є
безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого».
5. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
 28
судового провадження – це витрати підозрюваного, обвинуваченого, його
захисника та представника потерпілого, що безумовно пов’язані із виїздом за
межі населеного пункту постійного місця проживання. Розмір витрат
потерпілого на участь представника-адвоката обумовлюють у договорі про
надання правової допомоги, який укладають між потерпілим та адвокатом.
Витрати представника потерпілого, пов’язані із прибуттям до місця досудового
розслідування чи судового провадження, не враховуються до суми гонорару за
надання правової допомоги, а оплачуються представнику додатково, про що
обумовлюється у договорі між представником та
6. Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів,
перекладачів та експертів, складаються з таких: 1) у разі переїзду до іншого
населеного пункту: вартості проїзду до місця виклику і назад; витрат,
пов’язаних з найманням житлового приміщення; добових; 2) втраченого
заробітку чи витрат у зв’язку з відривом від звичайних занять; 3) винагороди
(оплати) за виконану роботу експертам, спеціалістам, перекладачам.
7. Ст. 123 КПК України регулює витрати, пов’язані із зберіганням і
пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Вказані витрати потрібно поділяти на три види: а) ті, що виникають у зв’язку з
потребою у зберіганні речей та документів; б) ті, що зумовлені пересиланням
речей і документів під час кримінального провадження. в) ті, що пов’язані з
виготовленням дублікатів і копій документів.
Перспективним дослідженням у цій сфері залишається подальше
вивчення проблем процесуальних витрат у кримінальному провадженні, які
допоможуть усунути всі наявні прогалини кримінального процесуального
законодавства та суміжного з ним у сфері процесуальних витрат.
 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вирок Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2023 року.

Справа № 346/3020/21. Провадження № 1-кп/346/167/23. Єдиний державний
реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110451170
2. Дрозд В. Окремі аспекти регламентації інституту процесуальних
витрат за кримінально-процесуальним кодексом України 2012 року.
Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 304–308.
3. Капліна О.В., Шаренко С.Л. Проблеми розподілу процесуальних
витрат при звільненні особи від кримінальної відповідальності. Науковий
вісник Ужгородського Національного Університету. Серія Право. 2022. Випуск
69. С. 391–401. URL:
https://visnyk-juris-uzhnu.com/wp-content/uploads/2022/03/68.pdf
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
(Редакція від 01.01.2020, підстава – 27-IX). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
 30
5. Кримінальний процес : навч. посібник / Ю.П. Аленін, Л.І. Аркуша [та
ін.] ; НУ «Одеська юридична академія» [Електронне видання]. Одеса : Фенікс,
2020. 582 с. URL:
http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/16211/%D0%9A
%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C
%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE
%D1%86%D0%B5%D1%81_%D0%BF%D0%BE
%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA_2020.pdf?
sequence=1&isAllowed=y
6. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від
13.04.2012 р. № 4651-VI. Дата оновлення: 28.04.2023. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 01.05.2023).
7. Кримінально-процесуальний кодекс України : Закон України від
28.12.1960 р. № 1001-05 (втратив чинність). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1001-05
8. Поліщак Н. І. Особливості стягнення процесуальних витрат на
правову допомогу потерпілому у кримінальному провадженні. Наше право.
2016. № 2. С. 137–143.
9. Поліщак Н. І. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні
України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Львівський державний
університет внутрішніх справ. Львів, 2017. 211 с.
10. Поліщак Н. І. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні
України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Львівський державний
університет внутрішніх справ. Львів, 2017. 211 с.
11. Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які
надають безоплатну вторинну правову допомогу, який затверджений
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 465. URL:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/-show/465-2014-п.
12. Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 17 червня
2020 року. Справа №598/1781/17. Провадження № 13-47кс20. Єдиний
 31
державний реєстр судових рішень. URL: https://zakononline.com.ua/court-
decisions/show/89977787
13. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від
05.07.2012 № 5076-VI. Дата оновлення: 28.04.2033. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text.
14. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 р.
№ 3460-VI. Дата оновлення: 19.11.2022. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#Text
15. Про затвердження Інструкції про порядок вилучення, обліку,
зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та
іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду : Наказ
Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України,
Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України,
Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України №
51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010. URL:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10/page.
16. Салманов О. В. Щодо процесуальних витрат в кримiнальному
судочинствi. Шляхи удосконалення досудового розслідування: організаційно-
правові аспекти : збірник матеріалів науково-практичного круглого столу (м.
Харків, 24 жовтня 2019 р.). С. 123–126. URL:
https://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/12673/Shchodo
%20protsesualnykh%20vytrat_Salmanov_2019.pdf?sequence=1
17. Узагальнення судової практики щодо вирішення питання
процесуальних витрат у судових рішеннях (вироки, ухвали) до плану роботи
судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької
області на II півріччя 2014 року від 12 січня 2015 року. Апеляційний суд
Запорізької області. URL: https://ips.ligazakon.net/document/SOO00697
18. Ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від
31 березня 2023 року. Справа № 357/3483/23. Провадження № 1-кп/357/746/23.
Єдиний державний реєстр судових рішень. URL:
 32
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109927826
19. Ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27
листопада 2020 р. Справа № 359/5760/18. Провадження № 1-кп/359/88/2020.
Єдиний державний реєстр судових рішень. URL:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94446104
20. Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 5 квітня 2023 р. С
Справа № 947/25975/22. Провадження № 1-кс/947/4158/23. Єдиний державний
реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110071971
21. Ухвала Красноокнянського районного суду Одеської області від
27.04.2023 р. Справа № 506/172/22. Провадження № 1-кп/506/19/23. Єдиний
державний реєстр судових рішень. URL:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/110532281
22. Ухвала Хотинського районного суду Чернівецької області від 10
квітня 2023 року. Справа № 724/508/23 Провадження № 1-в/724/23/23. Єдиний
державний реєстр судових рішень. URL:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/110109980
23. Черниченко І. В. Кримінальний процес України : навч.-метод.
матеріали для студентів. Ужгород: ФОП Сабов А. М., 2022. 146 с.
24. Drozd V., Tsutskiridze M., Burlaka V., Romanov M., & Pohoretskyi M.
Considerations on the reform of Ukraine's wartime criminal justice system.
Cuestiones Políticas. 2022. Vol. 40. Issue 74. URL:
https://web.s.ebscohost.com/abstract?
direct=true&profile=ehost&scope=site&authtype=crawler&jrnl=07981406&AN=160
061427&h=offHHaL2MhkfUc3yAqmU0JOg8xmuW2iO6Xir9MwSYwPC6E
%2bnWEYiNWLV9FLH56kemVCxAd%2b26bCBnmjbG9ezCA%3d
%3d&crl=c&resultNs=AdminWebAuth&resultLocal=ErrCrlNotAuth&crlhashurl=lo
gin.aspx%3fdirect%3dtrue%26profile%3dehost%26scope%3dsite%26authtype
%3dcrawler%26jrnl%3d07981406%26AN%3d160061427