1. Поняття та види транспортних зобов’язань.

Транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої інфраструктури. За його допомогою

задовольняються потреби у перевезеннях суспільного виробництва держави, а також її населення.
Перевезення — один із видів підприємницької діяльності, яка не супроводжується створенням яких-
небудь предметів матеріального світу. Основний економічний ефект, який сторони одержують у результаті
транспортної діяльності, — це переміщення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Існують такі основні
види транспорту: транспорт загального користування (залізничний, морський, автомобільний, повітряний,
річковий (внутрішній — водний), місцевий електротранспорт, у тому числі метрополітен; промисловий
залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний та шляхи сполучення загального
користування. Усі вони тісно взаємопов’язані і становлять єдину транспортну систему країни (ст. 21 Закону
України «Про транспорт»). Разом з цим технічна характеристика перевізних засобів і організація
перевезень даними видами транспорту багато у чому відрізняються одне від одного.
У главі 64 ЦК міститься перелік низки договорів, що опосередковують відносини з перевезення вантажів,
пасажирів, багажу й пошти. Серед них такі: а) перевезення вантажу (ст. 909 ЦК); б) перевезення пасажирів
і багажу (ст. 910 ЦК); в) чартеру (фрахтування) — ст. 912 ЦК тощо. Проте сам перевізний процес не
вичерпується відносинами, що виникають з договору перевезення (ст. 908 ЦК). Обов’язки перевізника з
подачі рухомого состава, а відправника — з надання для навантаження вантажу також належать до процесу
перевезення. Перевізними також є відносини, що виникають з договорів про організацію роботи із
забезпечення перевезення вантажів. Вони, зокрема, охоплюють: вузлові угоди, договори на централізоване
завезення (вивезення) вантажів, на експлуатацію залізничних під’їзних колій, на подачу і прибирання
вагонів, подачу заявок і замовлень, вчинення інших дій учасниками перевізного процесу як до укладення
договору перевезення вантажів, так і після його виконання.
Це стосується, наприклад, виконання залізницею додаткових операцій, пов’язаних з перевезенням
вантажів, як-от: навантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо, які здійснюються на
підставі окремих цивільно-правових договорів — ст. 22 Статуту залізниць України (далі — СЗУ). Отже,
відомі чинному цивільному законодавству договори, що опосередковують перевізний процес, становлять
єдину систему договорів, предметом яких є надання послуг з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й
пошти. Усю систему цих договорів можна поділити на два види: основні й допоміжні. Основні
опосередковують головну сферу взаємовідносин перевізників і клієнтури, допоміжні — нормальну
організацію перевізного процесу. Відповідно до видів та кількості транспортних організацій (перевізників),
які беруть участь у перевезеннях, перевезення поділяються на міські, приміські, міжміські та міжнародні, у
прямому та прямому змішаному сполученні.
При здійсненні перевезень морським транспортом розрізняють каботажні перевезення, які здійснюються
між портами України суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що
плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу Міністерства транспорту України, та
міжнародні перевезення, що здійснюються між портами України й іноземними портами. Основними
нормативно-правовими актами, що визначають загальні умови перевезення, є: ЦК України, Закони України
«Про транспорт» (від 10 листопада 1994 р.) і «Про залізничний транспорт» (від 4 липня 1996 р.), «Про
автомобільний транспорт» (від 5 квітня 2001 р.) та відповідні транспортні кодекси і статути: Повітряний
кодекс України від 4 травня 1994 р. (далі — ПК), Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня
1994 р. (далі — КТМ), Статут залізниць України від 6 квітня 1998 р. (далі — СЗУ). Транспортні кодекси й
статути детально не регламентують ні діяльності самого транспорту, ні взаємовідносин транспортних
організацій з клієнтурою. Ці відносини конкретизуються у відомчих нормативно-правових актах, так
званих Правилах перевезення, які існують на кожному виді транспорту (наприклад, Правила перевезення
пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Мі-
ністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297; Правила перевезення вантажів автомобільним
транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р. № 363 та ін.).
2. Поняття та особливості транспортних послуг.

Нормативних дефініцій «транспортна послуга» у нашому законодавстві є кілька. Зокрема: 1) «послуга з

перевезення пасажирів чи вантажів – це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на
договірних умовах із замовником послуги за плату» (Закон України «Про автомобільний транспорт»); 2)
«транспортні послуги – діяльність, пов’язана із задоволенням потреби населення в перевезеннях
автомобільним транспортом» (ст. 2. п. 19 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного
транспорту»); 3) «транспортні послуги – перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним
транспортом, а також надання інших послуг, пов’язаних із таким перевезенням» (ст. 1 Закон України «Про
міський електричний транспорт» від 29 червня 2004 р.) Враховуючи, що жодне із законодавчих визначень
поняття «транспортна послуга» не розглядає її як благо, варто виокремити основні характеристики,
притаманні їй: – транспортна послуга характеризується як благо, яке спрямоване на задоволення особистої
потреби у пересуванні; – реалізується таке благо шляхом вчинення перевізником дій, пов’язаних із
перевезенням пасажирів, доставки багажу, вантажу, вантажобагажу та інших дій, що випливають із
договору чартеру (фрахтування) та договору транспортного експедирування; – транспортна послуга
споживається у процесі її надання перевізником (транспортною організацією); – виникнення транспортної
послуги пов’язане з моментом укладенням договору перевезення пасажира, багажу або вантажу, договору
чартеру, договору транспортного експедирування. Загальні характерні ознаки, притаманні транспортним
послугам, виділяє також І.С. Лукасевич Крутник у науковій статті «Поняття та ознаки транспортних
послуг»: – транспортні послуги споживаються в процесі їх надання (транспортні послуги надаються і
споживаються одночасно); – неподільність транспортної послуги, що означає, що транспортна послуга «не
може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності виконавця»; –
транспортні послуги мають нематеріальний характер (їх не можна відчути як матеріальний об’єкт,
результатом послуг не може виступати уречевлений результат); – недовговічність транспортних послуг
(транспортні послуги не можна зберігати, накопичувати, використовувати в подальшому); – непостійність
якості транспортних послуг (якість транспортних послуг може змінюватись залежно від суб’єкту надання,
місця надання, часу надання та інших обставин).

Визначення поняття транспортних послуг закріплюється в законодавчих актах України, присвячених

окремим видам транспорту. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про міський електричний транспорт»
від 29 червня 2004 р. транспортні послуги – це перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним
транспортом, а також надання інших послуг, пов’язаних з таким перевезення [3]. Відповідно до ст. 1 Закону
України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р. транспортноекспедиторська
послуга – це робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експертного,
імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування [4]. Як синонім
поняття «транспортні послуги» в законодавстві України використовується словосполучення «послуги з
перевезення». Зокрема, в ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
закріплюється визначення поняття послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, під якою запропоновано
розуміти перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником
послуги за плату [5]. Визначення поняття транспортних послуг міститься і в деяких підзаконних
нормативноправових актах. Так, згідно з п. 2 абз. 19 Правил надання послуг пасажирського автомобільного
транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р.) транспортні послуги – це діяльність,
пов’язана із задоволенням потреби населення в перевезеннях автомобільним транспортом [6]. Відповідно
до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом
Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р., транспортна послуга – це перевезення вантажів та
комплекс допоміжних операцій, що пов’язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом [7].
Наведені вище дефініції транспортних послуг є вузькими і стосуються послуг, які надаються окремими
видами транспорту. Комплексного визначення поняття транспортних послуг чи договору про надання
транспортних послуг в законодавстві України не закріплено. Ця прогалина в законодавстві України
дає підстави для формулювання науковцями власних точок зору щодо поняття транспортних послуг.
Так, А. Матвєєва, не погоджуючись із наведеними в законодавстві України визначеннями
«транспортних послуг», вважає, що транспортні послуги потрібно розглядати як сукупність
зобов’язань, урегульованих нормами права, опосередкованих відповідними договорами, забезпечених
господарсько-правовими засобами державного регулювання, та пов’язаних із фізичним переміщенням
у просторі пасажирів, багажу, вантажів. З огляду на зазначене вище послугу потрібно розглядати як дію
або сукупність дій (діяльність), об’єднаних однією метою – створення корисного ефекту. Таким основним
корисним ефектом при наданні транспортних послуг є перевезення. Проте в поняття «транспортні
послуги» входять не лише перевезення, а й інші допоміжні послуги – транспортно-експедиторські,
страхування, пакування, зберігання, складання вантажів та інші. В науковій літературі можна знайти
різні класифікації транспортних послуг. Так, на думку А. Брайковської, транспортні послуги поділяють: 1)
за об’єктом транспортної операції: пасажирські та вантажні (вантажні за призначенням поділяються на
імпортні, експортні, транзитні; за особливістю транспортування: наливні, навальні, насипні, тарно-штучні
та контейнерні); 2) за суб’єктом транспортної операції залежно від виду споживача, якому надається
послуга: зовнішньогалузеві (надання транспортних послуг нетранспортним підприємствам і організаціям)
та внутрішньогалузеві (надання транспортних послуг іншим підприємствам та організаціям транспорту);
3) за видом діяльності: перевізні та неперевізні. Перевізні транспортні послуги поділяються: 1) за видом
транспорту: водні, залізничні, автомобільні, повітряні, змішані; 2) за територіальною ознакою:
внутрішньодержавні, міжнародні; 3) за періодичністю: регулярні та нерегулярні; 4) за видами сполучень:
прямі та непрямі (з декількома перевізниками; за декількома договорами перевезення); 5) за видом
транспортнотехнологічної системи: контейнерні, ролкерні, пакетні та ін. Неперевізні транспортні послуги
поділяються на: 1) вантажно-розвантажувальні (завантаження, розвантаження, маркірування, комплектація,
перевантаження); 2) комплексно-експедиційні (послуги відправки, послуги супроводу, послуги прибуття);
3) складання та зберігання вантажу; 4) надання транспортних засобів на умові оренди або прокату; 5)
додаткові послуги (інформаційні, логістичні, страхування). На думку А. Матвєєвої, транспортні послуги
поділяються на основні послуги – з перевезення і транспортно-експедиційної діяльності та на супутні
послуги – із зберігання, складування, пакування, зважування вантажів та інші послуги. Таким чином,
транспортною послугою є дія або сукупність дій (діяльність), спрямованих на здійснення перевезення та
(або) надання інших допоміжних для здійснення переміщення пасажирів, багажів, вантажів операцій.
*** Враховуючи, що жодне із законодавчих визначень поняття «транспортна послуга» не розглядає її
як благо, варто виокремити основні характеристики, притаманні їй: – транспортна послуга
характеризується як благо, яке спрямоване на задоволення особистої потреби у пересуванні; – реалізується
таке благо шляхом вчинення перевізником дій, пов’язаних із перевезенням пасажирів, доставки багажу,
вантажу, вантажобагажу та інших дій, що випливають із договору чартеру (фрахтування) та договору
транспортного експедирування; – транспортна послуга споживається у процесі її надання перевізником
(транспортною організацією); – виникнення транспортної послуги пов’язане з моментом укладенням
договору перевезення пасажира, багажу або вантажу, договору чартеру, договору транспортного
експедирування. Для транспортної послуги, як і будь-якої іншої, характерні загальні ознаки,
притаманні послугам. Так, загальними ознаками транспортних послуг є: - транспортні послуги
споживаються в процесі їх надання (транспортні послуги надаються і споживаються одночасно);
- неподільність транспортної послуги, що означає, що транспортна «послуга не може існувати окремо від
виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності виконавця»;
- транспортні послуги мають нематеріальний характер (їх не можна відчути як матеріальний об’єкт,
результатом послуг не може виступати уречевлений результат);
 - недовговічність транспортних послуг (транспортні послуги не можна зберігати, накопичувати,
використовувати в подальшому);
- непостійність якості транспортних послуг (якість транспортних послуг може змінюватись залежно від
суб’єкту надання, місця надання, часу надання та інших обставин). Загальні ознаки транспортних послуг
проявляються із врахуванням особливостей сфери, в якій вони надаються – сфери транспорту. Окрім
загальних, для транспортних послуг характерні спеціальні ознаки (особливості). Так, транспортні
послуги забезпечують продовження процесу виробництва і обігу, тому залежать від їх стану та від
факторів розвитку ринкової економіки. Не можна погодитись із висловленою в літературі точкою зору,
що особливістю транспортних послуг є те, що транспорт займає важливе місце в міжнародному
товарному обігу: він є необхідною умовою міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі,
економічних зв’язків між країнами. Це є характеристикою транспорту загалом, а не особливістю
транспортних послуг. Наведене вище дослідження дає підстави зробити наступні висновки. Термін
«транспортні послуги» не є новим для законодавства України, проте визначені в законодавстві дефініції є
вузькими і стосуються транспортних послуг, що надаються окремими видами транспорту.

3. Види перевезень.
***Перевезення, залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються" поділяються на:
 а) залізничні;
 б) автомобільні;
 в) внутрішніми водними шляхами (річкові);
 г) морські;
 д) повітряні.

За характером об'єкта, що перевозиться, розрізняють

 перевезення вантажу,
 вантажобагажу,
 багажу,
 пасажирів
 пошти.

Залежно від того, здійснюються перевезення одним чи декількома транспортними підприємствами,

перевезення поділяються на:
а) місцевого сполучення (перевезення у межах територіальної сфери дії одного транспортного
підприємства);
б) прямого сполучення (перевезення декількома транспортними підприємствами одного виду транспорту);
в) прямого змішаного сполучення (перевезення декількома транспортними підприємствами різних видів
транспорту, але за єдиним транспортним документом).
Практичне значення цієї класифікації полягає у тому, що залежно від виду перевезення, визначається:
строк, коли вантаж вважається втраченим; норми природних втрат при перевезенні; певні вантажі
заборонено перевозити прямим змішаним сполученням (наприклад, вантаж навалом, розсипом).
 На морському транспорті перевезення бувають
а) каботажними (між портами України)
б) міжнародними.

На залізничному транспорті вирізняють

А. повагонні перевезення,
Б. перевезення дрібними відправками (у так званих "збірних" вагонах),
В. помаршрутні перевезення (тобто перевезення в одному напрямку, одному вантажоодержувачу, групи
вагонів з родовим, малоцінним вантажем (гравій, пісок), коли на весь потяг оформляється одна залізнична
накладна)
***У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.1 визначено загальні основи
господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти,
надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства,
порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх
статутами.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних
контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з Урахуванням економічної ефективності
перевізних та переробних можливостей транспорту.
Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на
принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій
та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування).
Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію
перевезень, транспортного експедирування, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів,
вузлові угоди тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони
здійснюються, поділяються на:
а) залізничні;
б) внутрішніми водними шляхами (річкові);
в) морські;
г) повітряні;
г) автомобільні.
 Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації вважаються
перевезеннями місцевого сполучення;
 перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту - перевезеннями у прямому
сполученні,
 перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту - перевезеннями
у прямому змішаному сполученні.
На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:
а) каботажні - між портами України;
б) міжнародні - між іноземними портами.
Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними
системами. Крім згаданих існує ще один вид транспорту - трубопровідний, який перекачує нафту, газ,
воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами,
регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та
інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, водночас є й володільцем
продукції, яка перебуває у трубопроводі.
У ЦК (статті 908-928) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів.
Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими
перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у
встановленому порядку.
Зокрема, на залізничному транспорті діє
 Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p.,
 Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p.,
на річковому –
 Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від
15 жовтня 1955 p.,
на морському –
 Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 p.,
на повітряному –
 Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р.
Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність
сторін за ці перевезення визначаються
 Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p.,
 Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР 27
червня 1969 р, та іншими нормативними актами.

4. Відповідальність сторін за договором перевезення.

У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце посідає

договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). У силу цього договору перевізник зобов'язується доставити
довірений йому відправником вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на
одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення
вантажу встановлену плату. Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним із видів транспорту в
нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22
СЗУ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт" та ін.).
Перевізником може виступати тільки суб'єкт підприємницької діяльності, основним напрямом
діяльності якого є перевезення вантажів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове
пароплавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуатацію перевізних транспортних
засобів, тощо). Перевезення вантажів у пункт призначення за домовленістю з іншими особами, на праві
власності або іншому титульному володінні яких перебувають транспортні засоби, транспортними
статутами та кодексами не регулюється. Такі правовідносини необхідно класифікувати як відносини, котрі
регулюються договором підряду. Як відправник може виступати будь-яка особа (фізична або юридична).
Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, зазначена останнім у перевізних
документах. З огляду на те, що одержувач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та
обов'язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір
на користь третьої особи.
Під вантажем (товаром) необхідно розуміти майно, що транспортується чи підлягає транспортуванню
повітряним, наземним, морським (річковим) транспортом або щодо якого відбуваються операції,
передбачені відповідними Правилами перевезень вантажів відповідними видами транспорту.
Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатних і реальних.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі (Закон України "Про автомобільний
транспорт", ст. 23 СЗУ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті
договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка є основним перевізним
документом, де зазначені всі умови перевезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін
договору; найменування вантажоодержувача; найменування й кількість вантажу; умови з перевезення і
строки перевезення; назва місць навантаження й розвантаження; вартість перевезення тощо.
Відповідно до ст. 23 СЗУ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі - СВВТ)
договір перевезення вантажів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізникові вантажу
разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення засвідчується на накладній календарним
штемпелем перевізника й видачею ним відправникові квитанції. З цього моменту всі умови, викладені
у накладній, стають умовами договору перевезення. На залізничному і внутрішньоводному
транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня
відомість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником після прийняття вантажу для
перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує
разом з вантажем і після видачі його одержувачеві залишається у перевізника. Дорожня відомість має
певне правове значення: а) засвідчує факт видачі вантажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого
провадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочення доставки вантажу та з інших зборів.
Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У
випадку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправникові або одержувачеві
пред'явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а
також інші правомочності під час здійснення перевізного процесу (статті 23, 43, 48 СЗУ України).
На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною,
яка за своїм змістом не відрізняється від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту
(підп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р.).
До основних документів на перевезення вантажів цим транспортом належить також подорожній
лист вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна і подорожній лист автомобіля вважаються
документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними
нормативними актами.
Основні права та обов' язки перевізника і вантажовідправника по договору перевезення визначені
законом (ст. 909 ЦК України), в якому дається загальне визначення договору перевезення вантажу.
Зокрема, перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення;
забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж
зазначеному в накладній одержувачу, виконати вказівки відправника або одержувача вантажу про
переадресування доставки вантажів, особливо це стосується перевезення вантажів у прямому або прямому
змішаному, у тому числі і міжнародному, сполученні. Вантажовідправник, у свою чергу, повинен сплатити
залізниці провізну плату; прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення при умові, якщо
відправник вказав себе як одержувача вантажу. Вантажоодержувач зобов'язаний прийняти вантаж та
вивезти зі станції призначення; очистити вагони від залишків будь-якого вантажу, виявлених у вагоні;
сплатити всі додаткові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. За договором перевезення
пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - також
доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир
зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його
перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом
встановленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відповідним
видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною квитанцією.
У проїзному квитку, за винятком квитків на повітряному транспорті, не вказується прізвище пасажира.
Втрачені проїзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.
Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст.
52 Закону "Про автомобільний транспорт" договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом
загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду.
Проте в окремих, передбачених законодавством, випадках такий договір також може бути йреальним
(наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори
вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.
Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж
приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповідним
видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вага окремого вантажного місця не повинна
перевищувати 75 кг та не може бути довше 3 м.
Перевізник зобов'язаний доставити багаж у зазначений строк з урахуванням часу його перевантаження на
шляху прямування. За запізнення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за
цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю -
то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.
До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) найменування й місцезнаходження
перевізника; б) вид і маршрут перевезення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт
призначення.
Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов'язками. Основний обов'язок
перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а
основний обов'язок пасажира - у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов'язкам кореспондують
певні права сторін договору. Так, ст. 911 ЦК та відповідні норми транспортного законодавства містять
перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:
а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;
б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах;
в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортним законодавством;
г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дійсності проїзних документів до десяти діб, а
у випадку хвороби - на весь її строк;
д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з
правилами перевезення на відповідному виді транспорту тощо.
Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного
лиха, епідемії, епізоотії або іншої
непередбаченої ситуації: б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на
відповідному виді транспорту і правил протипожежної безпеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі
пред'явлення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого состава)
у випадках, передбачених правилами перевезення; д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за
недійсний проїзний документ у випадках, передбачених правилами, та ін.
Відповідальність сторін за договором перевезення будується за принципом вини, виходячи з презумпції
вини зобов'язаної сторони. При цьому сторони такого договору не вправі своєю угодою змінювати
встановлену законодавством цивільно-правову відповідальність. Відповідальність за цими договорами
диференціюється залежно від об'єктів перевезення. Так, на відміну від загальних положень цивільно-
правової відповідальності у ЦК України та транспортному законодавстві в першу чергу передбачена
відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, вантажобагажу та
багажу. За незбереження (втрату, нестачу, псування або пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу,
багажу, вантажобагажу перевізник відповідає у межах фактично понесених збитків (крім неотриманих
доходів) у випадку втрати вантажу або у формі виключної неустойки, наприклад, за прострочення доставки
вантажу, якщо не доведе, що це відбулося з незалежних від нього причин (ст. 924 ЦК, ст. 113 СЗУ, ст. 68
Закону "Про автомобільний транспорт"). Так, за втрату або нестачу вантажу перевізник відповідає у
розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі; за втрату вантажу, який був зданий до
перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що
оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірі дійсної вартості; за псування і пошкодження вантажу - у
розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Втрата вантажу - це не лише фізична загибель,
знищення або крадіжка вантажу, прийнятого до перевезення. Згідно зі ст. 919 ЦК України вантаж, не
виданий одержувачу на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо
більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), а відповідно до
ст. 117 СЗУ відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим, якщо вантаж не було видано
одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення строку доставки. Стосовно до ст. 140
САТ вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий: при міському, приміському перевезенні
протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні - протягом 30 днів, а при
перевезенні в прямому змішаному сполученні - по закінченні 4-х місяців з дня прийняття вантажу до
перевезення. Необхідно зазначити, що ст. 923 ЦК України передбачає відшкодування збитків за
прострочення доставки вантажу, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором,
транспортними кодексами (статутами). Відповідно ж до ст. 116 СЗУ за несвоєчасну доставку вантажів
залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини). Транспортне
законодавство передбачає примірний перелік обставин (причин), що звільняють перевізника від
відповідальності, якщо він доведе їх існування. Крім того, ЦК України і транспортним законодавством
передбачена відповідальність за порушення договорів про організацію перевезень вантажів, зокрема
відповідальність перевізника за ненадання транспортних засобів і відправника за невикористання наданого
транспортного засобу (ст. 921 ЦК). Відправник відповідає за невчасну сплату провізної плати та інших
належних перевізникові платежів. Одержувач відповідає за невчасне розвантаження транспортних засобів
на своїх під'їзних коліях і на коліях загального користування, якщо це передбачено договором перевезення,
а також за находження вантажів понад строк безкоштовного находження у зазначених пунктах. У разі
здавання одержувачем, портом після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів
одержувач, порт сплачують залізниці штраф у розмірі, передбаченому ст. 123 СЗУ. Відправник також
відповідає за наслідки недоліків тари і внутрішньої упаковки, які призвели до бою, пошкодження,
деформації, протікання, псування вантажу, порушення термінів доставки, за додаткові витрати у пунктах
перевалки на підготовку вантажу для подальшого перевезення або його реалізації. Перевізник відповідає за
затримку відправлення пасажира, вантажу, вантажобагажу і багажу, а також за порушення строків їх
доставки в пункт призначення (ст. 922 ЦК).

5. Договір чартеру (фрахтування).

ЦК України стаття 912. Договір чартеру (фрахтування)
1. За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні
(фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один
або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не
суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.
2. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються
транспортними кодексами (статутами).
Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім та відплатним. Договір морського чартеру
є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту підписання рейсового чартеру сторонами
договору. Договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного
рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так
і консенсуальним.

Особливість договору чартеру визначається сферою його застосування. Чартер застосовується при
трамповому (нерегулярному) перевезенні для оформлення перевезення масових вантажів (нафти, вугілля,
руди тощо), що заповнюють якщо не все судно, то більшу його частину.
У зв'язку з цим чартер на відміну від договору перевезення не є договором приєднання. Відповідно
фрахтувальник має можливість вплинути на такі договірні умови, як місце і строк надання судна для
завантаження, маршрут його слідування, розмір фрахту тощо (ст. 136 КТМ України, 61 ПК України).
Договір чартеру застосовують при неперіодичних вантажних або пасажирських перевезеннях морським і
повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні.
Повітряні та морські чартери мають як спільні ознаки, так і свою специфіку, зумовлену відмінністю
договірної практики, способом перевезень, об'єктами перевезень, порядком укладання договорів тощо,
тому детальне регулювання чартерних перевезень здійснюється відповідними транспортними кодексами
(КТМ України, ПК України) та правилами перевезень, що затверджуються відповідно до них. Також
регулювання чартерних перевезень, особливо морських, зазвичай відбувається відповідно до звичаїв
ділового обороту.
Об'єктом перевезень при морських чартерах є переважно вантаж, а при повітряних - пасажири і багаж.
До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять:
а) найменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення;
б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування
відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний
коносамент чи коносамент на пред’явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або
кількість відповідної міри (маси, об’єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й
особливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказівку на час й місце видачі
коносамента тощо.
Особливості предмета цивільно-правового зобов’язання за таким договором визначають і специфіку прав
та обов’язків сторін — його учасників.
Сторонами договору чартеру (фрахтування) є фрахтувальник та фрахтівник.
Фрахтівником є володілець транспортного судна (його власник або особа, якій транспортний засіб
належить на іншій правовій підставі).
Фрахтувальником є юридична особа або фізична особа, зацікавлена в перевезенні великих партій
вантажів або групи пасажирів за маршрутом, передбаченим договором чартеру (фрахтування), що, як
правило, не співпадає із встановленими напрямами перевезення. При цьому, фрахтувальником може бути й
відправник або одержувач вантажу.

Основними документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер;
2) коносамент — якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази.
Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після
прийняття вантажу до перевезення перевізник або капітан судна зобов’язаний видати відправникові, що є
доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом
формою на підставі підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його
заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цінним папером. Коносамент підписується тільки
капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує.
Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника.
Відмінність рейсового чартеру від коносаменту полягає в наступному:
а) договір рейсового чартеру укладається з умовою надання для перевезення всього судна, його частини
або окремих судових приміщень (трюмів), а договір коносаменту без такої умови;
б) чартер застосовується при перевезеннях значних партій або масових вантажів, а коносамент - при
невеликих за обсягом перевезеннях;
в) договір чартеру складається відправником та має значення накладної, що не дає можливості
розпоряджатися вантажем, а коносамент складається перевізником на підставі вантажних документів,
підписується капітаном судна і видається відправнику, а також є суворо формальним цінним папером,
розпорядження якого означає передачу товару.
Крім того, при чартерному перевезенні може бути виписаний і коносамент. У даному випадку відносини
між фрахтівником і фрахтувальником визначаються чартером, а між перевізником (фрахтівником) і
одержувачем - коносаментом, якщо в ньому відсутні застереження з посиланням на чартер
Кодекс торговельного мореплавства
Стаття 170. Оплата фрахту
Всі належні перевізнику платежі сплачуються відправником вантажу (фрахтувальником).
У випадках, передбачених договором відправника (фрахтувальника) з перевізником, а при перевезенні в
каботажі - чинними на морському транспорті України правилами, допускається переведення платежів на
одержувача.
Одержувач зобов'язаний при прийманні вантажу сплатити перевізнику, якщо це не було зроблено раніше
вантажовідправником (вантажоодержувачем), належний фрахт, внести плату за простій, відшкодувати
зазначені перевізником витрати, пов'язані з вантажем, а у випадку загальної аварії - зробити аварійний
внесок або надати належне забезпечення.
Перевізник може не видавати вантаж до виплати сум або надання забезпечення, зазначених у частині
третій цієї статті.
Стаття 171. Забезпечення оплати фрахту
Якщо вартість навантаженого вантажу не покриває фрахту та інших витрат перевізника щодо вантажу, а
відправник не вніс повністю фрахт перед відходом судна і не надав додаткового забезпечення, перевізник
має право до відходу судна розірвати договір і вимагати сплати йому половини обумовленого фрахту, плати
за простій, якщо він мав місце, а також відшкодування інших понесених перевізником витрат щодо
вантажу. Вивантаження такого вантажу здійснюється за рахунок відправника.
Стаття 172. Оплата фрахту в разі відмови відправника від договору, якщо для перевезення було
надано все судно
Якщо для перевезення вантажу надано все судно, відправник вправі відмовитися від договору із сплатою:
1) половини повного фрахту, а також плати за простій, якщо він мав місце та витрачених перевізником за
рахунок вантажу сум і не включених в суму фрахту, якщо відмова відправника надійшла до закінчення
сталійного або контрсталійного часу, встановленого для навантаження, або до відправлення судна в
плавання, залежно від того, який з цих двох моментів настав раніше;
2) повного фрахту та інших сум, зазначених у пункті 1 цієї статті, якщо відмова надійшла після одного з
моментів, зазначених у пункті 1 цієї статті, і договір було укладено на один рейс;
3) повного фрахту за перший рейс, інших сум, зазначених у пункті 1 цієї статті, і половини фрахту за решту
рейсів, якщо відмова надійшла після одного з моментів, зазначених у пункті 1 цієї статті, і якщо договір
було укладено на кілька рейсів.
У разі відмови відправника від договору морського перевезення вантажу до виходу судна в рейс перевізник
зобов'язаний видати відправнику вантаж, якщо навіть вивантаження може затримати судно понад
встановлений термін.
При відмові відправника від договору морського перевезення вантажу під час рейсу він вправі вимагати
видачі вантажу тільки в порту призначення, куди судно повинно зайти згідно з договором морського
перевезення вантажу, або в порту, куди воно зайшло за необхідністю.
Стаття 173. Оплата фрахту у разі відмови відправника від договору, якщо для перевезення було
надано не все судно
Якщо за договором морського перевезення вантажу відправнику було надано не все судно, то його відмова
від договору може виникнути лише за умови сплати повного фрахту, плати за простій, якщо він мав місце, і
відшкодування понесених перевізником витрат по вантажу, не включених у суму фрахту. Перевізник
зобов'язаний на вимогу відправника видати вантаж до його доставки в порт призначення лише у тому
випадку, якщо цим не буде завдано збитків перевізнику та іншим відправникам вантажу.
Найважливішим обов'язком фрахтувальника є сплата фрахту, тобто проїзної плати, розмір якого сторони
визначають за взаємною домовленістю відповідно до чинного законодавства.
Фрахтівник зобов'язаний надати весь транспортний засіб або його частину для задоволення законних
інтересів фрахтівника та перемістити транспортний засіб у вказаний фрахтівником пункт призначення.
Крім того, фрахтівник зобов'язаний надати транспортний засіб, визначений домовленістю сторін щодо
типу, виду тощо, у належному (технічному і комерційному) стані. Розміщення вантажу і пасажирів
здійснюється в приміщеннях судна, визначених за взаємною згодою.
У договорі чартеру сторони можуть обумовити обов'язок фрахтівника надіслати фрахтувальнику
повідомлення про готовність судна до завантаження й розвантаження, посадки та висадки пасажирів, про
очікуваний час прибуття судна.
Відповідальність сторін за договором чартеру (фрахтування) за неналежне виконання своїх обов'язків
аналогічна відповідальності сторін за договорами перевезення вантажу, пасажирів і багажу з урахуванням
особливостей відповідальності на морському і повітряному транспорті. Однак фактичний перевізник несе
відповідальність лише за шкоду, завдану безпосередньо перевезенням, яке він здійснює, а перевізник за
договором є відповідальним щодо всього перевезення.

Стаття 176. Підстави звільнення перевізника від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження
вантажу
Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, якщо не
доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема, внаслідок:
1) дії непереборної сили;
2) виникнення небезпеки і випадковостей на морі та інших судноплавних водах;
3) пожежі, що виникла не з вини перевізника;
4) рятування людей, суден, вантажів;
5) дій або розпоряджень властей (затримання, арешт, карантин тощо);
6) воєнних дій, терористичних актів, народних заворушень;
7) дій або упущень відправника або одержувача;
8) прихованих недоліків вантажу, його властивостей або природних втрат, що не перевищують однак
встановлених норм;
9) непомітних за зовнішнім виглядом, недоліків тари і пакування вантажу чи збивання лісу в плоту;
10) недостатності чи неясності маркування вантажу;
11) страйків або інших обставин, що спричинили зупинку або обмеження роботи повністю чи частково;
12) дій щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
Відповідальність перевізника згідно з цією статтею виникає з моменту приймання вантажу до перевезення
і закінчується в момент його видачі.
Недійсними є угоди, що не відповідають положенням цієї статті, за винятком угод про відповідальність з
моменту приймання вантажу до його навантаження на судно і після вивантаження до здачі вантажу.
Стаття 177. Навігаційна помилка
Перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися
внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні
судном. За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями названих осіб під
час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність за
правилами статті 176 цього Кодексу.
Стаття 178. Звільнення перевізника від відповідальності за нестачу вантажу
Перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:
1) у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника (стаття
147 цього Кодексу);
2) у цілій і справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;
3) у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача
вантажу сталася з вини перевізника.
Стаття 179. Розмір відповідальності перевізника за втрату, недостачу і пошкодження вантажу
За збитки, що є результатом втрати або пошкодження вантажу, перевізник несе відповідальність у таких
розмірах:
1) за втрату і недостачу вантажу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу і вантажу, якого не
вистачає;
2) за пошкодження або зіпсуття вантажу - у сумі, на яку знизилась вартість вантажу.
Перевізник також повертає одержаний ним фрахт, якщо він не входить у ціну втраченого вантажу або
вантажу, якого не вистачає.
Стаття 180. Визначення вартості вантажу
Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає, визначається за цінами порту
призначення на той час, коли туди прийшло або повинно було прийти судно, а при неможливості визначити
ці ціни - за цінами порту і часом відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з
перевезенням.
З відшкодування за втрачений, пошкоджений вантаж і вантаж, якого не вистачає, відраховуються витрати,
пов'язані з перевезенням вантажу (оплата фрахту, мита тощо), що повинні були бути зроблені
вантажовласником, але внаслідок нестачі або пошкодження вантажу зроблені не були.
Стаття 181. Обмеження відповідальності перевізника при незазначеній вартості вантажу
Якщо вартість вантажу не була зазначена і включена в коносамент, відшкодування за пошкоджене місце чи
одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць або 2,0
розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодженого, зіпсованого вантажу або вантажу,
якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого
транспортного пристрою відправника (фрахтувальника), вартість якого визначається згідно зі статтею
182 цього Кодексу.
Угода про зменшення зазначених сум є недійсною. Перевізник не має права на обмеження
відповідальності, передбачене в частині першій цієї статті, якщо доведено, що втрата, нестача або
пошкодження стали результатом дій або упущень перевізника, здійснених з наміром завдати таку втрату,
нестачу чи пошкодження чи через самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитку.
Службовець або агент перевізника не вправі скористатися передбаченими в цій главі правилами про
обмеження відповідальності, якщо доведено, що нестача, пошкодження або зіпсуття стали результатом дії
або упущення цього службовця або агента, здійснені з наміром заподіяти такий збиток або через
самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитку.
Якщо в коносаменті зазначено кількість місць або одиниць вантажу, поміщеного в контейнер або на інший
пристрій, то кількість місць або одиниць вантажу для цілей цієї статті приймається відповідно до
коносамента. Якщо у коносаменті не зазначено кількість місць або одиниць вантажу, поміщеного в
контейнер чи на інший пристрій, кількість вантажу в контейнері або на іншому пристрої вважається одним
місцем або однією одиницею вантажу.
Стаття 182. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження контейнера
За втрату або пошкодження контейнера чи іншого пристрою відправника (фрахтувальника) перевізник несе
відповідальність у таких розмірах:
1) за втрату контейнера чи пристрою - у розмірі його дійсної вартості з урахуванням фактичного зносу
контейнера чи пристрою на момент його втрати;
2) за пошкодження контейнера чи пристрою - у розмірі дійсної вартості його ремонту в порту призначення,
якщо ремонт не буде виконано перевізником самостійно або за власний рахунок до моменту здачі
контейнера одержувачу.
Стаття 183. Відповідальність за простій судна з вини відправника або одержувача вантажу
За простій судна внаслідок непред'явлення або несвоєчасного пред'явлення вантажу, затримки
навантажувально-розвантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника або одержувача
вантажу, чи інших затримок з вини відправника або одержувача вантажу відповідальність несе відправник
або одержувач вантажу згідно з договором морського перевезення вантажу.
Штраф за контрсталійний час суден стягується в безспірному (безакцептному) порядку після подання
відправнику або одержувачу вантажу розрахунку сталійного часу і суми штрафу.Відповідно до ст. 136 КТМ
України, рейсовий чартер повинен містити найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і
призначення (або місця направлення судна). Крім того, рейсовий чартер може містити за згодою сторін й
інші умови і застереження.

.
У зв'язку із широким застосуванням чартеру в світовій практиці торговельного мореплавства для
полегшення його укладення і погодження умов фрахтування судна (його частини або окремих приміщень)
розроблені проформи рейсових чартерів. Такі проформи, як правило, мають кодове найменування,
наприклад, Совкол (договір фрахтування суден для перевезення вугілля), Совьєтвуд (для перевезення лісу)
тощо.
Поряд з договором чартеру (фрахтування) законодавству і практиці відомі також: а) договір фрахтування
судна на певний час (тайм-чартер) (ст. 203 - 213 КТМ України) і б) договір лізингу судна (бербоут-чартер)
(ст. 215 - 221 КТМ України). Однак дані договори не є договором перевезення, а є різновидом договору
оренди транспортних засобів (ст. 798 ЦК України