1

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА

Кафедра кримінального процесу та криміналістики

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Теорія судових доказів»
на тему: «Належність і достовірність доказів у кримінальному провадженні »
 2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………6
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ І ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ
1.1. Поняття доказування у кримінальному процесі………………………………8
1.2. Поняття і значення доказів у кримінальному процесі………………………10
РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ НАЛЕЖНОСТІ І ДОСТОВІРНОСТІ ДОКАЗІВ У
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
2.1. Належність і достовірність доказів…………………………………………...13
РОЗДІЛ 3 ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ…………………………………………………16
ВИСНОВОК………………………………………………………………………….20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….22
 3

ВСТУП

У теорії та практиці кримінального судочинства тема косметики та

достовірності є однією з найважливіших. Це пов’язано з тим, що під час
кримінального провадження розглядаються справи, які вирішують долю людини.
А від того, наскільки ретельно будуть вивчені всі матеріали справи та чи будуть
дотримані правові вимоги, буде залежати правильність рішення суду. Це дуже
важливо, оскільки головна мета кримінального провадження - це дотримання всіх
вимог закону, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до
відповідальності, а жодна невинна особа не буде покарана.
На всіх етапах розвитку юриспруденції істотну роль відігравали докази та
докази їхньої належності та достовірності. Ця проблема вивчалася в минулому та
сучасних вітчизняних та зарубіжних адвокатів. Однак сучасний кримінально-
процесуальний кодекс України має багато лазівки. Зокрема, це не просто
визначає поняття доведення того, що вчені щодо цього існують різні точки зору.
Відсутність конкретизації джерел доказів, що призвело до того, що в
кримінально-процесуальній літературі немає згоди щодо того, що докази та їхня
приналежність, а також яке їх джерело та чи є різниця між цими двома
поняттями. Крім того, практика показує, що органи, які проводяться до судового
розслідування, не завжди відповідають вимогам законності при виконанні своїх
обов'язків. Все це робить тему актуальною.
Основна мета цієї роботи - з’ясувати суть процесу туалету та достовірність
основних проблем у цій сфері, розглянути основні поняття цього питання з різних
точок зору, а завдання - проаналізувати ті чи інші предмети та зробити висновок
на їх основі найбільш об’єктивним та максимально наближеним до істинності
положень різних питання щодо доказів та доказів у кримінальному провадженні.
Метою цієї експертизи є обробка доказів на різних стадіях кримінального
провадження. Предметом роботи є сукупність елементів, що складають зміст
походження та достовірності процесу, визначення значення кримінального
доказувального провадження, характеристики особливостей процесу на різних
стадіях кримінального судочинства - це сукупність фактів та обставин
 4

об’єктивної реальності, поясненням яких є мета та завдання кримінального

провадження, а також опис джерел доказів, зазначених у кримінальному
провадженні та Кодексу практики України.
Готуючи дану роботу, ми керувалися літературними джерелами, зокрема,
підручниками Є.Г. Коваленка і В.Т. Маляренка, М.М. Міхєєнка, Л.Д. Удалової,
Л.М. Лобойка та деяких інших, нормативно-правовими актами України, зокрема,
законами України та постановами пленуму Верховного суду України, а також
науковими статтями таких авторів, як С. Стахівський, Ю. Чорноус, О. Астапенко,
О. Степанов та інші.
 5

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ І ДОКАЗУВАННЯ У
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. поняття доказування у кримінальному процесі

Атрибуція у кримінальному процесі - це сукупність, перш за все,

практичної діяльності, навичок мислення всіх учасників кримінально-
розшукової діяльності. Основними засобами притягнення до відповідальності є
збір, перевірка та оцінка доказів та їх джерел. Під час практики ці елементи
переплітаються між собою і тісно і нерозривно переплітаються, вони
відокремлюються від єдиного способу доказування в педагогічних та
практичних принципах призначення. [4,134]
У кримінальному судочинстві як галузі права, науки та навчальної
дисципліни на практиці все це зводиться до процесу доказів і доказів, оскільки
вони є основним змістом кримінального процесу.
Тому докази у кримінальному провадженні полягають у зборі доказів,
перевірці його достовірності, належній оцінці та отриманні основних і
обґрунтованих висновків у цій справі. [6,234]
Докази у кримінальному судочинстві як своєрідному пізнавальному
процесі - це насамперед розумова діяльність, яка повинна відповідати законам
логіки в деяких логічних формах. Але це також практична діяльність, яка
повинна суворо відповідати нормам процесуального права.
Процес доказування складається з таких елементів, як збір доказів,
контроль та оцінка доказів. [19,135]
Збір доказів - це їх виявлення посадової особи, яка виробляє дізнання:
слідчих, прокурора та суду, а також з огляду на докази учасників процесу,
установ, підприємств та громадян (частина 1 статті 66 КПК). Збір доказів
відбувається на початковій стадії досудового розслідування, однак суд за
власною ініціативою або на прохання учасників кримінального судового
 6

розгляду може доповнити матеріали досудового слідства новими шаблонами

доказів, визначеними під час судового розгляду. [3,289]
Другий елемент доказування - перевірка доказів. Цей етап полягає в
тому, що зібрані у справі докази повинні бути об'єктивно перевірені особою,
яка проводить розслідування - слідчим, прокурором та судом.
Перевірка доказів повинна здійснюватися шляхом відображення їх,
аналізу їх з іншими доказами, підтвердження або навпаки, спростування
доказів, зібраних у справі, а також шляхом проведення слідчих чи інших
процедурних дій для пошуку нових доказів. Крім того, повинна бути проведена
перевірка доказів для з'ясування питання про її правдивість. На мою думку,
одним із найважливіших елементів доказування є оцінка доказів. [8,231]
Оцінка доказів - це визначення їх сили переконання, довоєнності. Перш
за все, оцінка доказів повинна проявлятися в розумовій діяльності, що вона
відбувається в наступних логічних формах, щоб визначити достовірність або
непевність доказів, зібраних у процесі справи, та визначити їх значення для
вирішення справи. [2]
Оцінка доказів повинна здійснюватися на всіх стадіях кримінального
процесу. Закон запроваджує єдині методи та принципи оцінки доказів на всіх
стадіях судового провадження. Докази оцінюються посадовими особами за їх
внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному та
об'єктивному дослідженні всіх обставин конкретної справи в повному обсязі,
керуючись положеннями Трудового кодексу. У той же час ніякі докази не
повинні мати конкретну силу [5,98]
Посадові особи слідчих органів, прокуратури та суду, оцінюючи наявні
докази та юридичні факти, повинні зробити відповідні висновки у цій справі.
[17,234]
Під предметом доказування слід розуміти всі обставини, що підлягають
визначенню у кримінальній справі та мають юридичні наслідки. Обов’язок
визначати предмет доказування для конкретної справи
 7

він повинен бути покладений на органи слідства, слідства, прокурор та

суд. Предмет доказування різний для кожної справи. [2].
Усі обставини, встановлення яких необхідні повноваження
кримінального провадження, передбачені ст 91 КПК.
У кримінальному провадженні підлягають:
подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші
обставини правопорушення);
провина обвинуваченого у скоєнні злочину, мотив, мета, форма вини у
вчиненні злочину;
вид та ступінь шкоди, заподіяної злочином, а також сума процесуальних
витрат;
обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної
відповідальності або покарання. [3 295]
Обов'язок доводити ці обставини покладається на правоохоронців у
випадках, визначених законом, - про потерпілих. Обов’язок доказувати дані
про розмір процесуальних витрат та обставин, що характеризують
обвинуваченого, покладається на сторону, яка їх годує (ст. 92 КПК). [2]

1.2. Поняття та значення доказів у кримінальному процесі

Доказом у кримінальній справі є будь-яка інформація, на підставі якої

суд, прокурор, слідчий, запитуючи в порядку, визначеному КОДЕ
кримінального провадження, визначає наявність чи відсутність обставин, які
були видані у виробництві кримінальної справи, а також інших обставин,
мають бути доречними у справі кримінальна відповідальність. [5.342]
Факти, з якими Закон поєднує докази, утворюють дві відносно незалежні
групи:
обставини, що складають весь предмет доказів у кримінальній справі;

факти, які не є предметом доказів (непрямі, допоміжні, наслідки).

 8

З доказами, які не слід плутати:

інформація, яка використовується в кримінальному провадженні;
аргументи сторін та думки осіб, які ведуть провадження;
- судження про ймовірність конкретних подій чи відношення явищ;
логічні докази.
Слід зазначити, що вони не можуть розглядатися як докази позицій
сторін та суддів, а також висновки, зроблені ними на основі доказів та
"прогресивних" знань, що є результатом їхнього життєвого та професійного
досвіду, придбаного ними раніше [13,223]
Неопхідно зазначив, що стаття 84 КПК проводить розмежування між
фактами та обставинами.
Факти - це подія, явище, що сталося насправді. Таким чином, факти у
кримінальному провадженні слід назвати сукупністю доказів обставин, які (які
спростовують) факт протиправної дії, вину обвинуваченого, характер та
ступінь відповідальності. [10,145]
Мені виявилося, що вчинення кримінального правопорушення та
виконання його підозрюваного, обвинуваченого - це факт, а місце, час його
вчинення - обставини. Слід зазначити, що таке розмежування фактів та
обставин у злочинному виробництві є договірним, оскільки вони
взаємозалежні. Без визначення часу, місця та способу вчинення злочину факт
злочину неможливо визначити. [11,122] Реальні дані - це не передусім факти
об’єктивної реальності, а інформація про них, створює зміст доказів, за
допомогою яких слід встановлювати факти та обставини, які додано в село
кримінальне провадження. [12.134]
Розмежування понять факту та обставин дає вам змогу в повній мірі
дізнатися та вивчити кожен факт доказування. Ця категорія

допомагає встановити конкретну розмежувальну лінію, тим самим

впливаючи на хід та умови пояснення всіх обставин правопорушення.
 9

Зміст доказів - фактичні дані з достовірних джерел є, а їх матеріальна

основа обслуговується не самим джерелом, а штучно створеним відповідним
процесом
 10

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ НАЛЕЖНОСТІ І ДОСТОВІРНОСТІ ДОКАЗІВ У
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2.1. належність і достовірність доказів

Визначення фактів об’єктивної реальності у кримінальному провадженні

переважно опосередковується шляхом, тобто шляхом використання
відповідних доказів. Однак іноді також можна безпосередньо познайомитися з
деякими фактами. Йдеться про факти, які і після скоєного злочину все ще
існують незмінними або зміненими, але не втратили важливих ознак. Це пряме
знання суб'єктів доказування може відбуватися як частина кримінального
процесу під час здійснення певної слідчої (розшукової) діяльності, а саме
слідчої експертизи, обшуку, допиту, встановлення для впізнання, слідчого
експерименту, а також таємних слідчих розслідувань. Таким чином, у
кримінальному судочинстві докази мають важливе значення, саме тому Закон
детально визначає як поняття доказів, так і весь процес ïx використання у
кримінальному судочинстві [2].
У теорії кримінального судового розгляду доволі проблематичним
залишається поняття "докази", що спричиняє, що в літературі та на практиці
різні тлумачення, а це і наукові дискусії [3, с. 52]. У загальній теорії
процесуального права під досудовим доказом (доказом у процесуальному
праві) розуміються всі фактичні дані, отримані в процесуальному порядку, на
основі яких відбувається наявність чи відсутність фактів та обставин, що
мають значення для вирішення судової справи [4]. Водночас мистецтво. 84
Кримінально-процесуального кодексу України дає це явище таке визначення:
докази у кримінальному провадженні - це фактичні дані, отримані у порядку,
передбаченому Кодексом, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя та
суд визначають наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають
значення для кримінального провадження, і підлягають доказування. Джерела
 11

доказів з показань, доказів, документів, висновків експертів [5; 6, стор 7]. Тому,
маючи докази, ми можемо читати дані, які надійно інформують і показують
події з минулого.
Під предметом доказів вони розуміють обставини, які підлягають
розслідуванню та встановленню у кримінальному провадженні з метою їх
справедливого вирішення. Оскільки слідство обертається навколо злочину,
його висновки, ознаки та симптоми слід ретельно вивчити [7, С. 26]. Отже, у
кримінальному судочинстві докази мають принципове значення, саме тому
Закон визнає та визначає як поняття доказування, так і весь процес ïx для
використання у кримінальному судочинстві [6, с. 7].
Однією з основних гарантій захисту прав людини у кримінальному
провадженні від неправомірних дій органів досудового слідства з такою
юридичною «санкцією», як визнання доказів, отриманих з порушенням вимог,
викладених у принципах кримінальної процедури, недійсними, тобто такими,
що не мають граничного значення [8, с. 167-168]. У теорії кримінального
судочинства термін "допустимість доказів" зазвичай означає можливість
встановлення джерела доказів, що має значення для справи [8, с 168].
Відповідно до ст. 85, 86 КПК України, докази визначено допустимими,
якщо вони не приходять, вони встановлюються Кримінально-процесуальним
кодексом і правильно, якщо це прямо чи опосередковано підтверджує
наявність чи відсутність обставин, які були виявлені у кримінальному
провадженні, та інших обставин, які мають релевантність кримінальному
провадженню, а також достовірність чи недотримання, можливість чи
неможливість використання інших доказів.
Тому не всі докази можуть бути враховані судом. Прийнятність доказів
обумовлена, перш за все, його достовірністю, яка спирається на знання
джерела інформації, вміння перевіряти та виправляти її. На наш погляд,
критерії прийнятності повинні включати: 1) відповідну кваліфіковану особу
для здійснення процедурних дій, спрямованих на формування доказів; 2)
достовірність фактичних даних, що складають зміст доказів; 3) відповідність
 12

процесуальним вимогам форми при створенні виду доказів; 4) тактична етика,

яка використовується для отримання доказів [9, с.90].
У теорії кримінального судового розгляду під терміном
"допустимість та розсудливість доказів" зазвичай розуміється як
здатність джерела інформації (докази опитували особу, висновок експерта
тощо) визначати факт, що маси має значення для кримінального провадження.
Питання про допустимість та обґрунтованість доказів вузлових мас, має
принципове значення. Моральні засади кримінального судочинства, люди віри
у справедливість, сподівання на перемогу правди над брехнею та злом значною
мірою залежать від її правильного вирішення. Не випадково серед небагатьох
конституційних положень, що визначають сутність правосуддя, ми знаходимо
норму, що визначає принципи інституту допустимості доказів: "Прокуратура
не може покладатися на докази, отримані незаконно, а також на припущення", -
містяться частково 3 ст. 62 Конституції України [10, С. 77].
Для визначення належності та допустимості доказів особа, яка отримує
докази, повинна: а) мати певний правовий статус; б) бути небайдужим
суб’єктом кримінального провадження; в) бути уповноваженим розслідувати
це кримінальне провадження або проводити окремі слідчі дії та приховувати
розслідування [11, с. 65].
Поняття туалету та допустимість доказів у кримінальній науці
справедливо розглядається як одне з оригінальних положень теорії судових
доказів. Належне розкриття цієї концепції має принципове теоретичне та
практичне значення. Це суттєво впливає на весь хід доказів: збір, перевірка та
оцінка доказів, захист прав та законних інтересів кримінальних та
процесуальних суб'єктів,
 13

РОЗДІЛ 3
ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ

Збір доказів у складній комплексній діяльності суб'єктів доказування

виявлення, придбання, запису, запису, зберігання доказів у встановленому
порядку. Збір доказів здійснюється сторонами кримінального провадження та
потерпілим у порядку, передбаченому КОДЕ кримінального провадження. [2]
Аналізуючи законодавство України та наукові публікації, можна вказати,
що збір доказів є пріоритетним та ключовим елементом доказування, який
регулюється Кодексом поведінки Закону України та є протидіючою діяльністю
правоохоронних органів України, а саме: виявлення фактів кримінального
злочину, обставин, пов’язаних зі збором відповідних злочинів та , обробка
джерел для отримання та збереження цієї інформації на відповідних носіях
даних повинна бути представлена на випробуванні. [21,167]
Основним способом збору доказів з боку захисту, потерпілої сторони,
представника юридичної особи є отримання або розслідування у цих органів,
підприємств, установ, організацій, служб та фізичних осіб речей, копій
документів, інформації, запитів експертів, запитів на версії, актів контролю.
[14,133]
Для визнання певної інформації та доказів у кримінальній справі вони
повинні володіти характерними властивостями. Властивості доказів - вимоги,
викладені в Законі (особливості, властивості), яким повинні відповідати
докази, використовувані у виробництві у кримінальній справі. Відповідно до
вимог кримінального законодавства, кожен доказ повинен оцінюватися з точки
зору його достовірності, точності та набору косметичних засобів, а всі зібрані
докази є достатніми для вирішення кримінальної справи. [12,209]
 14

Докази - це докази, зміст яких свідчить про наявність викладених

обставин, а також інших обставин, що мають безпосереднє значення для
справи.
Доказові факти, що належать, повинні характеризуватися на основі
відповідності конкретному кримінальному злочину. Ця категорія повинна
відповідати всім типам доказів, які були встановлені під час слідства та
судового розгляду. Приналежність до доказів має важливе значення для
здійснення не складного комплексу процесуальних дій органів слідства та
суду. Приналежність доказів безпосередньо та соціально вплинула на
формування доказової бази для кожного окремого правопорушення.
Будь-які фактичні дані можуть стати доказом у справі, якщо вони
пов'язані з конкретною подією, яка відбулася та належить до кримінального
розслідування, і якщо на її основі можуть бути встановлені. Залежно від
обставин, обставин, що мають значення та важливі для належного Рішення
справи виводяться з різних фактів, об'єктивно пов'язаних з цією обставиною.
 Такі факти слід назвати доказовими фактами, наприклад у випадку
вбивства - вороже ставлення обвинуваченого до потерпілого, придбання
зброєю обвинуваченого, погрози потерпілому. Все це може бути використане
як доказ вбивства конкретної людини.
 Прийнятність - юридична категорія, яка подається у формі доказів, тобто
в джерелі інформації та способі збору (формування) доказів. Властивість
прийнятності складається з:
 Інформація повинна бути отримана з джерел, передбачених законом,
тобто лише з тих, які є постійними.
 Слід встановити процедурну форму збору та реєстрації інформації.
 Інформація повинна бути зібрана належним чином уповноваженою
особою (яка прийняла справу). [20 402]
 15

 Дотримання вимог щодо прийнятності має велике значення для

отримання легких доказів, а отже, для забезпечення прав учасників судового
розгляду та справедливого врегулювання кримінальної справи [13,206]
Зміст фактичних даних залежить від окремих симптомів кримінального
правопорушення. Тож дати хоча б приблизний перелік усіх даних про факти,
які можуть накопичити докази, практично неможливо. [6,54]
Так, абзац 91 ГПК сформулював обставини, що караються у
кримінальному провадженні. Відповідні критерії, які вказують на важливі
обставини, знання яких дозволяє досягти завдань кримінального провадження
(§ 2 КПК). [2]
Виживання доказів - захід, який визначає залучення до даної справи
лише відповідних та достатніх доказів. Під туалетними доказами мається на
увазі наявність об'єктивного зв’язку між змістом криміналістичних доказів
(інформація, що міститься в засобах доказування), і самими фактами, є
предметом пізнавального провадження.
Допустимість доказів - його придатність для використання в
кримінальному процесі, в формі, на відміну від їх приналежності - придатність
для використання в змісті. [2]
 Фактичні дані з анонімних джерел, пліток і т.д., не можуть бути доказом.
Особливість джерела даних впливає на його зміст, форму і об'єктивність. Без
знання джерела, це не може бути оцінений як доказ, його здатності визначати
факти запитані і відповідають вимогам чинного законодавства. Дані можуть
бути перевірені в рамках цієї ідеї [19204]
 На письмову вимогу слідчого, прокурор здійснює слідчу (наглядову)
діяльність, а також слідча (контрольна) діяльність також може здійснюватися
оперативними підрозділами внутрішніх органів, органів безпеки, органів
податкової інспекції, Державна кримінальна служба України, Державна
прикордонна служба України, Державна митна служба. З України [3311]
 16

 Відповідне особа, яка має право на проведення процесуальних дій може

бути сторона розгляду, яке має певну кримінальну функцію, а також правовий
статус і підлягають процесуальні відносини в кримінальному процесі [7,37]
 17

ВИСНОВОК

Підсумовуючи вищезазначене, докази у кримінальному судочинстві як

різновид пізнавального процесу є діяльністю потоків законів логіки у
конкретних логічних формах.
- Кримінальне провадження, кримінальний розгляд доказів, організовує
дії щодо встановлення фактичних обставин справи, створює надійні гарантії
рівності прав сторін при переслідуванні вини обвинуваченого.
Слід підкреслити, що поняття доказів та доказів у кримінальному
провадженні нормативно кодифіковане у ст. 65 Кримінально-процесуального
кодексу України зазначає, що доказом у кримінальному провадженні є
фактичні дані, на підставі яких згідно із законом органів слідства та слідства
суд встановлює наявність чи відсутність злочину з вини особи, яка вчинила
діяння, та інших обставин, що мають значення для правильного врегулювання
справи. .
В ході моєї роботи з'ясувалося, що складність класифікації доказів,
пов’язаних з бастогранністю, і складність їх встановлення в кримінально-
процесуальному законодавстві України .. Слід надати докази, інформацію про
встановлені обставини справи та факти, встановлені на основі цієї інформації,
та види доказів які характеризують це поняття з боку його процесуальних
форм.
Класифікація доказів повинна базуватися на повному та ефективному
поясненні основних принципів кожної ознаки доказів як такої. Ця особливість
допоможе пізнати та розслідувати кожну основу злочину з точки зору
об’єктивності його розслідування та застосування під час практики.
Теоретичне обгрунтування процесуальної класифікації джерел доказів
має велике значення для науки у найважливіших категоріях кримінального
судочинства України, а також застосування категорій у практичній діяльності.
 18

Варто зазначити, що до змісту оцінки доказів, таких як реальні дані

(інформація про факти), це насамперед визначення їх набору косметичних
засобів, надійності, правильності та адекватності вирішення окремих питань у
цьому випадку, а також питань загалом.
Слід зазначити, що докази залежать також від того, що вони прямо чи
опосередковано підтверджують наявність чи відсутність обставин, які були
виявлені в конкретному кримінальному процесі, та інших обставин, що мають
значення для кримінального провадження. Тож мова йде про використання у
прямих та непрямих доказах.
 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня

1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К., 2012.
3.Кримінально-процесульний кодекс України. Науково-практичний
коментар. За заг. ред. В.Г. Гончаренка,В.Т. Маляренка,– Київ.: – Юрінком
Інтер. – 2011. – 944 с.
4. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій, Навч. посібник.
Лобойко Л.М. – Київ: Істина, 2011. – 456 с.
5. Кримінальний процес України: Підручник. Михеєнко М.М, Шибіко
В.П. – К.: Либідь, 2009. – 556 с
6. «Щодо визначення поняття доказу у кримінальному процесі» м. Одеса.
«Судова практика» П.В. Жовтан. Суддя Комітернівського районного суду
Одеської області
7. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія
«Право».-2012.-№2(6)
8. Наука і практика «Поняття доказів у кримінальному судочинстві, їх
достовірності, належності та допустимості». Адвокат №5(129) 2011р. П.П
Андрушко
9. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному
судочинстві: Монографія. Запотоцький А.П., Савицький Д.О. – К.: БМК, 2011.
– 220 с.
10. Кримінальне процесуальне право України : [навчальний посібник] /
За редакцією професорів В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. – Київ.:
Юстиніан, 2014. – 566 с.
11.Кримінально-процесуальне право України. Тертишник В. М. . –
Харків.: Юрінком Інтер. – 2010. – 576 с.
 12. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-логічні
схеми і таблиці: науково–практичний посібник / автор. кол.: Гошовський М.І,
Блажівський Є.М, Андрєєв Р.Г., та ін. – Київ.: Алерта, 2012. – 636 с.
13. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним
процесуальним кодексом України. Рожнова В.В., Савицький Д.О., Конюшенко
Я.Ю. та ін.. – Київ.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
14. Докази у кримінальному процесі: теоретичні питання та практичне
значення в процесі правозастосування: навч. посібник. Сізінцова Ю.Ю. – Київ.:
Дакор, 2010. – 144с.
15. Теорія судових доказів в питаннях та відповідях: навч. посібник / Л.Д.
Удалова, Ю.І.Азаров та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 107 с.
16. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник / В. М.
Тертишник. – Київ : Правова Єдність : Алерта, 2014. – 438 с.
17. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального
кодексу України / В.М.Тертишник. – К.: Алерта, 2014. – 768 с.
18. Кримінальний процесуальний кодекс України – новітні аспекти
розвитку теоріїта практики здійснення кримінального провадження
/Л.Д. Удалова, В. В. Рожнова // Право України. – 2013. – №11. – С.83-87.
19. Кримінальний процес України в питаннях і відповідях: навч.
посібник. – 2-ге вид. – Київ.: КНТ, 2010. – 179 с.
20. Кримінальний процес. Загальна частина (альбом схем) навч. посібн./
Л.Д.Удалова, В.В.Рожнова, Д.П.Письменний. – К.: Центр учбової літератури,
2014. – 149 с.
21. Кримінальний процес. Особлива частина (альбом схем) навч. посібн. /
Л.Д.Удалова, Д.О. Савицький, О.Є. Омельченко та ін. – К.: Центр учбової
літератури, 2015. – 229 с.
22. Щодо розширення предмету доказування у кримінальному
провадженні / А.В. Форостяний // Юридична наука. – 2015. – № 3. – С. 151 –
159.