1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДОГО

Кафедра-Трудового права

КУРСОВА РОБОТА
з трудового права
на тему: «Правове регулювання робочого часу»

Виконала:
Студентка 3-курсу 5-групи
Факультету юстиції

Барма Анна Олександрівна

Науковий керівник:
Яригіна Є.П, к.ю.н., асистентка кафедри трудового права

Харків – 2023
2

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3
1. Поняття робочого часу та його правове регулювання…….
………………..4
2. Нормативи робочого часу…………………………………………………….7
3. Види тривалості робочого часу………………………………………………
9
4. Поняття, види режиму робочого часу, порядок його встановлення………
15
5. . Облік робочого часу. …………………………………………………….:..16
6. Надурочні роботи. …………………………………………………………18
7. Ненормований робочий день. ……………………………………………..19
8. Чергування. ………………………………………………………………….21
ВИСНОВОК………………………………………………………………………..23
Список використаних джерел…………………………………………………...24
3

ВСТУП
У складному комплексі питань, пов'язаних із вивченням особливостей
правового регулювання праці в умовах переходу України до ринкової
економіки, особливе значення приділяється проблемі визначення норм
робочого часу. Це особливо актуально в сучасний період, коли спостерігається
інтенсивний розвиток ринкових відносин та глобалізація економіки.
Для законодавця постає важлива задача: створити правову базу, яка
забезпечить всебічний розвиток соціально-трудової сфери і захистить інтереси
найманих працівників. Різноманіття видів трудової діяльності та їх специфіка,
пов'язані з правом на працю, свідчать про необхідність подальшого розвитку
правового регулювання робочого часу.
Робочий час, як центральний інститут трудового права, представляє
собою сукупність правових норм, спрямованих на забезпечення працівникам
права на відпочинок, обмеження робочого часу та визначення міри праці. У
зв'язку з економічними, політичними, соціальними і культурними чинниками
він грає ключову роль на сучасному етапі.
Згідно з Конституцією України (ст. 45), працівникові гарантується
встановлено законом тривалість робочого часу. Тому важливим є саме правове
регулювання робочого часу, оскільки завжди було помічено, що роботодавець
прагне зберегти працівника на робочому місці довше, ніж працівник, за
винятком випадків погодинної оплати, прагне якнайшвидше залишити його.
Метою нового законодавства про робочий час має бути встановлення
режиму праці, який враховуватиме фізичні та розумові навантаження
працівника, а також умови його праці. Оскільки неналежні умови праці
негативно впливають на продуктивність і ефективність виробництва, це може
4

спричинити зменшення прибутку як окремого підприємства, так і

національного валютного продукту країни.

1.ПОНЯТТЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Конституція України, вперше за історію держави, не лише визначила

права, свободи та обов’язки людини і громадянина, але й надала можливість їх
реального здійснення. Право на працю займає важливе місце серед прав
громадян України, дозволяючи їм заробляти собі на життя шляхом вільно
обраної або погодженої праці.
Інститут робочого часу, як частина трудового права, представляє собою
сукупність правових норм, що регулюють тривалість, склад, режим і порядок
обліку робочого часу. Норми Конституції України визначають право на працю
(ст. 43) та максимальну тривалість робочого часу, мінімальну тривалість
відпочинку, оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні (ст. 45), а
умови його здійснення визначаються законом. [ 1, с. 12].
Правове регулювання робочого часу спрямоване на забезпечення
виконання працівником необхідної міри праці та забезпечення охорони праці та
права на відпочинок працівника. [12, с. 394].
Багато норм, що стосуються робочого часу, містяться в Кодексі законів
про працю та інших законах України, а також регулюються численними
підзаконними актами. Значна частина актів законодавства колишнього Союзу
РСР з питань робочого часу залишається в силі. [6].
Термін "робочий час" не визначено у Кодексі законів про працю України,
і в трудовому законодавстві його вживають у різних контекстах:
а) Як норма тривалості робочого часу працівників;
5

б) Час, протягом якого працівник, відповідно до розпорядку робочого дня

або графіка змінності, повинен перебувати на своєму або іншому вказаному
робочому місці та виконувати трудові обов'язки;
в) Фактично відпрацьований час, який підлягає обліку в табелі обліку
робочого часу та інших документах.
Визначення терміна "робочий час" у нормативних документах різняться і
залежать від того, на що звертається основна увага. Важливо визначити цей
термін для нормування праці, обліку робочого часу та його оплати, а також для
однозначного використання його під час розслідування нещасних випадків,
професійних захворювань та аварій на підприємствах та в інших ситуаціях. [18,
с. 407].
Робочий час, який є ключовою умовою трудового договору, засліжено
привертає увагу інтересів як працівника, так і роботодавця. Ефективне
поєднання його з часом відпочинку дозволяє раціонально використовувати
працездатність людини, відновлювати її фізичні та психологічні ресурси, а
також комплексно максимізувати виробничі можливості та інші ресурси
роботодавця.
Трудове законодавство не надає чіткого визначення терміну "робочий
час", тому це поняття розглядається в науковій літературі. Узагальнено,
робочий час – це період, що визначається законом, колективним договором або
угодою сторін, під час якого працівники повинні виконувати роботу, визначену
у трудовому договорі. Тривалість робочого часу вимірюється годинами, які
працівник має відпрацювати протягом конкретного календарного періоду.
Норма робочого часу визначається в робочих днях або тижнях, при цьому
робочий тиждень може бути п'ятиденним або шестиденним, відповідно до
встановлень закону або на його підставі. Робочий день, у свою чергу,
представляє тривалість роботи працівника за добу відповідно до графіка чи
розпорядку роботи. [9].
Нормативи робочого часу підлягають централізованому, локальному,
колективно-договірному та індивідуально-договірному регулюванню. У нових
6

умовах господарювання централізована фіксація нормативів робочого часу

виступає юридичним інструментом охорони праці та ключовою гарантією
реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає
максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників, але
роботодавці, укладаючи колективні договори, можуть встановлювати менші
норми (згідно зі ст.50 КзпПУ). Норми робочого часу також можуть бути
узгоджені на індивідуальному рівні, і трудове законодавство не обмежує
можливість скорочення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового
договору. [17, с.271-272].
Таким чином, робочий час становить важливий елемент системи
трудового права і виступає ключовим інструментом для реалізації економічної
функції трудового права. Згідно зі статтею 57 Кодексу законів про працю
України, час розпочатку і завершення щоденної роботи визначається
положеннями внутрішнього трудового розпорядку та графіками змінності
відповідно до чинного законодавства.
7

2. НОРМАТИВИ РОБОЧОГО ЧАСУ

Стандартний робочий час працівників не може перевищувати 40 годин на

тиждень, відповідно до положень статті 50 Кодексу законів про працю України
від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (КЗпП). При укладенні колективного
договору підприємства чи організації можуть встановлювати меншу норму
тривалості робочого часу.
Законодавство не визначає єдиної норми тривалості робочого часу на рік.
Ця норма може відрізнятися в залежності від робочого тижня (п'ятиденного чи
шестиденного), тривалості робочого дня та вихідних днів на підприємстві.
Таким чином, роботодавцям слід самостійно розраховувати норму тривалості
робочого часу на рік, дотримуючись вимог статей 50–53, 67 та 73 КЗпП. [2]
Згідно зі статтею 73 КЗпП, на підприємствах вихідні та святкові дні
включають: [2]
 1 січня - Святкування Нового року
 8 березня - Відзначення Міжнародного жіночого дня
 1 травня - Святкування Дня праці
 8 травня - День вшанування пам'яті та перемоги над нацизмом у
Другій світовій війні 1939-1945 років
 28 червня - Урочисте вшанування Дня Конституції України
 15 липня - Святкування Дня Української Державності
 24 серпня - Святкування Дня незалежності України
 1 жовтня - День захисників і захисниць України
8

 25 грудня - Святкування Різдва Христового.

 Робота також не проводиться в дні релігійних свят:
 Один день (неділя) - Пасха (Великдень)
 Один день (неділя) - Трійця
 25 грудня - Святкування Різдва Христового.
Зазначено, що перед святковими та вихідними днями тривалість роботи
працівників (за винятком тих, кому встановлено скорочений робочий час згідно
зі статтею 51 КЗпП) скорочується на одну годину, як при п'ятиденному, так і
при шестиденному робочому тижні. Також при шестиденному робочому тижні
перед вихідними днями тривалість роботи не повинна перевищувати 5 годин.
Відповідно до статті 51 Кодексу законів про працю установлено
скорочену тривалість робочого часу для певних категорій працівників:
1) Для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для
осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в
період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які
працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може
перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб
відповідного віку.
2) Для працівників, які працюють у шкідливих умовах, скорочена
тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік
виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, де
дозволяється скорочена тривалість робочого тижня, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163. [5]
Законодавство також передбачає скорочену тривалість робочого часу для
окремих категорій працівників, таких як учителі та лікарі. Підприємства
можуть самостійно встановлювати скорочений робочий день для працівників,
які мають дітей до 14 років, дитину з інвалідністю, або для одиноких матерів та
батьків, що виховують дитину без батька (матері), включаючи випадки
тривалого перебування матері в лікарняному закладі. [15, с. 23].
9

Згідно з частиною шостою статті 69 Господарського кодексу України,

підприємство має право самостійно встановлювати скорочений робочий день та
інші пільги для своїх працівників.

3. ВИДИ ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ

Робочий час представляє собою період календарного часу, протягом

якого працівник, відповідно до чинного законодавства, угоди
колективного характеру, внутрішніх правил робочого розпорядку та
графіка роботи, зобов’язаний перебувати на визначеному місці та
виконувати свої функціональні обов’язки, визначені трудовим договором.
Правове регулювання робочого часу стає актуальним, коли він
виступає як міра праці та визначає зміст трудових відносин. Це є
своєрідним балансом, що закріплений у законі, між робочим часом і
часом відпочинку.
Робочий час охоплює:
- Встановлені законом норми робочого часу (40 годин на тиждень,
повинні дотримуватися);
- Ненормований робочий день, але в межах робочих змін (зміни тривають
10, 12 або 24 години);
- Понаднормова робота
Робочий час також включає в себе окремі періоди, протягом яких
працівник звільняється від своїх обов'язків, але протягом цього часу
виплачується заробітна плата (перерви для годування дитини у жінок, фізичні
вправи і т.д.). [ 13, с. 270].
У законодавстві використовуються такі нормативи робочого часу:
10

1) робочий день - це визначена законом тривалість праці працівника

протягом доби;
2) робоча зміна - це тривалість робочого часу відповідно до графіка
протягом доби;
3) робочий тиждень - це визначена у законі годинна тривалість праці
протягом календарного тижня.

В законодавстві також використовуються терміни "робочий місяць" і

"робочий рік", проте їх визначається розрахунковим шляхом і в законі не
фіксуються.
Існують основні і неосновні робочі часи. Основні -це тривалість робочого
часу, встановлена законом або трудовим договором, і працівник обов'язково
повинен відпрацювати їх. До них відносяться звичайний, скорочений і
неповний робочий день. Неосновний-це законодавчо визначене відхилення
робочого часу від основного. Це, перш за все, понаднормова робота, робочий
час у вихідні, святкові та неробочі дні. [ 17, с. 270-271].
Дмитренко Ю. П. виділяє різні види робочого часу: [7]
1) Залежно від особливостей режиму робочого часу — може бути
нормований чи ненормований.
2) Залежно від тривалості робочого часу — розрізняється на нормальний,
скорочений та неповний.
3) Залежно від часу доби — може бути денний або нічний.
4) Залежно від порядку застосування (винятковий робочий час) —
включає в себе чергування, надурочну роботу та роботу у святкові та вихідні
дні (якщо це не передбачено режимом роботи підприємства).
Отже, найпоширенішими формами робочого часу є нормальний,
скорочений та неповний. Для ефективного використання працівників і
раціонального поєднання робочого часу з часом відпочинку важливо
враховувати ці різновиди робочого часу [13, с. 270].
11

Найпоширенішим типом робочого часу є нормальний робочий час, який

законом визначається як стандарт для працівників, які працюють у звичайних
умовах, незалежно від характеру та форми роботи, а також обліку робочого
часу.
Ст. 50 Кодексу законів про працю встановлює максимальну тривалість
робочого часу - 40 годин на тиждень, яку неможливо перевищити ні
колективними, ні трудовими договорами.

Визначення нормальної тривалості робочого часу як максимальної

можливості встановлення меншої тривалості робочого часу як законодавчим,
так і договірним шляхом.
Ст. 50 КЗпП розглядає нормальну тривалість робочого часу через
відповідний режим робочого часу, дозволяючи деяке перевищення протягом
конкретного тижня, але з урахуванням сумарного облікового періоду. [2]
Ч. 2 ст. 50 КЗпП дозволяє колективним договорам встановлювати
скорочену тривалість робочого часу. Важливо відрізняти "меншу тривалість
робочого часу" від "скороченої", оскільки хоча обидві вони менші за норму,
визначену ч. 1 ст. 50 КЗпП, термінологічно слід уникати "скороченої тривалості
робочого часу" при встановленні меншої норми робочого часу в колективних
договорах. [2]
В установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, не
може бути встановлено меншу норму робочого часу. Це можливо лише на
підприємствах і в організаціях, які працюють на умовах госпрозрахунку
(самофінансування) та не отримують дотації з бюджетів чи інших джерел. [20,
с. 315-316].
Отже, нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40
годин на тиждень. Власники підприємств або їх уповноважені можуть
встановлювати меншу норму робочого часу при укладанні колективного,
трудового договору чи контракту, забезпечуючи при цьому соціальні гарантії
для працівників.
12

З урахуванням об'єктивних обставин, окремі категорії працівників мають

право на посилений захист. Згідно з КЗпП, знижена норма робочого часу може
застосовуватися до таких категорій працівників, які мають особливі умови
праці, вік чи стан здоров'я. Цей вид робочого часу називається скороченим
робочим часом, який характеризується рядом ознак, закріплених у КЗпП. [2]
Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для
неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого
часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років –
24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів
віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого
часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не
може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого
робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років 12 годин на тиждень). [17,
с. 271-272].
Право на скорочений робочий час зафіксоване для неповнолітніх
працівників. Профіль для осіб віком від 16 до 18 років обмежується 36
годинами на тиждень, а для тих, хто не досяг 16 років, ліміт становить 24
години щотижня. Учні віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул,
також мають обмеження до 24 годин на тиждень. Для неповнолітніх, які
працюють під час навчання, тривалість робочого часу не може перевищувати
половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу, як
наприклад, для осіб віком до 16 років - 12 годин на тиждень.
Також передбачений скорочений робочий час для працівників, які
працюють в умовах особливо шкідливої праці. Їхня норма робочого часу не
може перевищувати 36 годин на тиждень і визначається в залежності від виду
роботи та посади, відповідно до "Переліку виробництв, цехів, професій і посад
із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість
робочого тижня". [19, с. 225].
Для працівників, які протягом робочого часу були зайняті на роботах із
шкідливими умовами праці в різних місцях, робочий день обмежується 6
13

годинами, якщо вони відпрацювали більше половини максимальної тривалості

скороченого робочого часу.
Також передбачено скорочення тривалості робочого дня на одну годину
перед вихідними днями для працівників, які працюють на 6-денний робочий
тиждень, при умові, що тривалість робочого часу в такі дні не перевищує 5
годин. Аналогічно передбачено скорочення тривалості робочого дня на одну
годину при роботі в нічний час з 22:00 до 6:00, крім випадків, коли це
обумовлено умовами виробництва або тимчасовими заходами, і це не
стосується осіб, які мають право на скорочений робочий час за іншими
підставами.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону праці", інваліди
можуть працювати в нічний час лише за своєю згодою та за умови, що це не
суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії. Умови,
підстави та порядок встановлення скороченого робочого часу можуть бути
узгоджені в рамках соціального партнерства і закріплені у колективному
договорі. На рівні підприємства, за його кошти, скорочений робочий час може
бути встановлений для жінок, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів.
[3].
Скорочений робочий час означає меншу кількість годин порівняно з
нормальним, при повній збереженій оплаті праці. Для працівників віком від 16
до 18 років цей час складає 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16
років (учнів віком від 14 до 15 років, що працюють в період канікул) — 24
години на тиждень. Також встановлюється для працівників, що працюють на
роботах зі шкідливими умовами праці, а також для медичних та педагогічних
працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних середніх та вищих
навчальних закладів. [8].
Неповний робочий час передбачає скорочення норми робочого часу з
оплатою пропорційно відпрацьованому часу або залежно від фактичного
виробітку. Це може бути угодованим або договірним, із пропорційною оплатою
праці, що може породжувати питання неповної оплати.
14

Закон надає гарантії для осіб із неповним робочим часом, зокрема щодо
відпустки та нарахування трудового стажу, і не обмежує їхні трудові права.
Неповний робочий час може бути встановлений на певний термін чи без
зазначення терміну, зокрема на прохання вагітних жінок, жінок з дітьми,
дитиною-інвалідом та для догляду за хворим членом сім'ї. [4].
Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж
правами, що і ті, хто працює на повний робочий час. Умови неповного
робочого часу можуть передбачати скорочення тривалості робочого дня або
кількості робочих днів на тиждень, що часто використовується сумісниками з
кількома робочими договорами. Неповносправні працівники та особи з
особливими потребами також мають право на неповний робочий час.
У сучасних умовах, коли становище підприємств погіршилося і
виробництво зменшилося, неповний робочий час може бути встановлений як за
бажанням працівника, так і за ініціативою власника підприємства чи
організації. Проте перехід на неповний робочий час повинен відбуватися
відповідно до статті 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу для
працівників означає зміну істотних умов праці, що може впливати на розмір
оплати праці. Роботодавець повинен інформувати працівників про це не менше,
ніж за 2 місяці до введення змін. Якщо працівник не погоджується на роботу за
неповним робочим часом, його трудовий договір може бути припинений
відповідно до статті 36 КЗпП. [10, с. 14-16].
Отже, неповний робочий час - це тривалість робочого часу менше, ніж
нормальний час, оплата якого пропорційна відпрацьованому часу.
Установлення неповного робочого часу відбувається за згодою між
працівником і роботодавцем.
15

4. ПОНЯТТЯ, ВИДИ РЕЖИМУ РОБОЧОГО ЧАСУ, ПОРЯДОК

ЙОГО ВСТАНОВЛЕННЯ

Робочий час, який регулюється законами або внутрішніми правилами,

визначає порядок розподілу та використання часу праці протягом певних
періодів, таких як доба, тиждень тощо.
Складові режиму робочого часу включають час початку та закінчення
роботи, перерви та розклад змін.
Існують єдиний (для всіх працівників підприємства) і індивідуальний (для
окремих працівників) режими робочого часу, а також загальні (п'ятиденний і
шестиденний тиждень) і спеціальні (змінна робота, гнучкий графік,
роздроблений робочий день, ненормований робочий день, вахтовий метод). [16,
с. 134].
Змінна робота, яка часто включає дві або більше зміни, вимагає
відповідної перерви між ними, а графіки змінності повинні бути узгоджені з
профспілковим органом та зазначені в трудовому договорі.
Гнучкий графік роботи передбачає саморегулювання робочого часу для
окремих працівників чи колективів, при цьому важливо відпрацювати
визначену кількість годин. [14].
Режим роботи з роздробленим робочим днем дозволяє поділити робочий
день на частини з перервами, але загальна тривалість не повинна перевищувати
16

встановленого ліміту. Цей режим вводиться з урахуванням згоди профспілки із

специфікою обслуговування населення.

5. ОБЛІК РОБОЧОГО ЧАСУ

Система підсумованого обліку робочого часу передбачає можливість

відхилення тривалості робочого часу протягом доби від нормальної тривалості
робочого дня. Проте важливо, щоб установлені законом норми робочого часу
були дотримані в середньому протягом повного облікового періоду, такого як
тиждень, місяць, квартал або рік.

Відповідно до Кодексу законів про працю України (61 стаття) , на

безперервно діючих підприємствах та у ситуаціях, коли неможливо дотримати
щоденну або щотижневу тривалість робочого часу для окремих категорій
працівників, може застосовуватися підсумковий облік робочого часу. Це
можливо за умови узгодження з профспілковим органом і не дозволяє
перевищувати норму робочих годин за обліковий період.
Нормальна тривалість робочого часу, яка становить 40 годин на тиждень,
може бути скорочена чи збільшена на безперервно діючих підприємствах в
умовах воєнного стану, але не більше 60 годин на тиждень для певних
категорій працівників.
Методичні рекомендації Мінпраці України визначають обліковий період
(декаду, місяць, квартал, півріччя або рік) для застосування підсумкового
обліку робочого часу, що охоплює всі аспекти робочого часу та відпочинку.
17

Застосування системи підсумкового обліку робочого часу передбачає

обліковий період за замовчуванням - місяць, але можуть використовуватися
інші періоди, такі як декада, квартал, півріччя, рік і т. д. Для деяких категорій
працівників, обліковим періодом може бути тур (від моменту явки на роботу до
наступної подорожі).
Норму робочого часу за обліковий період визначають відповідно до
календаря, враховуючи шестиденний робочий тиждень і семигодинний (чи
відповідно скорочений) робочий день з понеділка по п'ятницю, та
п'ятигодинний робочий день у суботу, зі скороченням на одну годину перед
святковими і вихідними днями. Колективний договір може встановлювати
норму робочого часу за графіком п'ятиденного робочого тижня.
При визначенні тривалості робочої зміни слід враховувати умови праці,
що можуть загрожувати здоров'ю працівника. Тривалість робочого дня за
підсумковим обліком робочого часу може становити до 12 годин, враховуючи
виробничі потреби. Проте, рекомендується уникати встановлення продовженої
тривалості робочого дня для робіт із шкідливими та важкими умовами праці.
18

6. НАДУРОЧНІ РОБОТИ

Надурочний робочий час, який є частиною робочого графіку,

визначається як період, протягом якого працівник працює поза стандартним
робочим часом, який визначений у трудовому договорі. Надурочна робота
включає в себе:
1. Перевищення стандартної тривалості робочого дня (наприклад, понад 8
годин при 8-годинному робочому дні). Для осіб із неповним робочим часом,
перевищення визначеної їхньою тривалістю, але в межах стандарту на
підприємстві, не вважається надурочною роботою.
2. Перевищення тривалості визначеної графіком зміни.
3. Перевищення нормальної кількості робочих годин за обліковий період,
якщо використовується підсумковий облік робочого часу. Тривалість робочого
дня може коливатися, але сумарні відхилення не повинні перевищувати норму
робочого часу.
Надурочна робота здебільшого не допускається і може бути проведена
лише у виняткових ситуаціях, визначених законодавством. Стаття 62 КЗпП
містить повний перелік випадків, коли працівників можна залучати до
надурочних робіт.
Згідно трудового законодавства, надурочну роботу можна проводити
лише за згодою виборного органу профспілки, яка повинна бути отримана
19

перед початком такої роботи. Однак існують непередбачувані ситуації, коли

роботодавець не може отримати попередню згоду, і тому виборні органи
можуть надавати дозвіл авансом на проведення надурочних робіт у
майбутньому.
Законом встановлені максимальні обмеження для надурочної роботи: не
більше 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного
працівника. Ці обмеження можуть зменшуватися, але не збільшуватися, в
рамках галузевих угод та договорів на підприємствах. [17, с. 277-279].
Отже, надурочна робота визначається як виконання завдань, що виходять
за рамки установленого робочого дня. Законодавчо заборонено залучати до
надурочних робіт вагітних жінок, матерів з дітьми до трьох років,
неповнолітніх, а також працівників, які отримують освіту у загальноосвітніх
школах і професійно-технічних училищах під час навчання без відриву від
виробництва.

7. НЕНОРМОВАНИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

Ненормований робочий день – це режим праці для певної категорії
працівників, коли неможливо нормувати тривалість трудового процесу. Ці
працівники можуть виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого
часу, і це не вважається надурочною роботою. Міра праці визначається
тривалістю робочого часу, а також обсягом та характером виконуваних завдань.
Процедура та умови застосування надурочних робіт чітко регулюються, а
порушення цих правил може призвести до відповідальності. Відповідно до
КЗпП, надурочні роботи заборонені, і вони оплачуються в подвійному розмірі.
Важливо розрізняти поняття "робочий час" і "робочий день". Робочий час
– це період, протягом якого працівник зобов'язаний працювати відповідно до
умов трудового договору і законодавства. Нормальна тривалість робочого часу
не повинна перевищувати 40 годин на тиждень, а робота понад цей ліміт
вважається роботою понад нормальну тривалість робочого часу. Крім того, для
20

деяких категорій працівників, таких як учителі та лікарі, передбачено

скорочену тривалість робочого часу, менше 40 годин на тиждень.
Робочі дні визначаються як понеділок до п'ятниці, а робочий час – з 8:00 до
12:00 та з 13:00 до 17:00 щоденно. У ненормованому режимі працівники
можуть працювати понад нормальну тривалість робочого часу, без конкретних
обмежень, залежно від характеру та обсягу роботи.
Згідно з Рекомендаціями № 7, такі перепрацювання не повинні бути
систематичними. Якщо працівнику із ненормованим робочим днем, який має
відповідну кваліфікацію та досвід, доводиться систематично перетруджуватись,
може бути розглянута можливість введення додаткових одиниць штатного
розкладу або коригування трудових обов'язків та режиму роботи.
Ненормований робочий день може бути застосований для керівників, фахівців
та працівників, чиєї праці не можна точно виміряти за часом, або чия робота
має невизначену тривалість (наприклад, у сільському господарстві).
Конкретний перелік професій і посад, для яких застосовується ненормований
робочий день, визначається колективним договором кожного підприємства.
21

8.ЧЕРГУВАННЯ
Чергування визначається як присутність співробітників на підприємстві
до і після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні, з метою швидкого
вирішення невідкладних завдань, які не входять в звичайні обов'язки. Ця
практика може застосовуватися тільки за згодою профспілки і не частіше 1 разу
на місяць. Чергові не повинні виконувати такі обов'язки, як перевірка
пропусків, охорона, отримання пошти або прибирання.
Якщо робота запланована після закінчення робочого дня, початок
наступного робочого дня відкладається. Тривалість чергування не повинна
перевищувати звичайних робочих днів, а у вихідні та святкові дні воно
компенсується відпусткою. [11].
Важливо розрізняти чергування від виконання звичайних обов'язків
працівником на змінних графіках, у вихідні, святкові та нічні години. Деякі
нормативно-правові акти можуть містити положення про чергування, але вони
повинні враховувати винятковий характер цієї практики та визначати
відповідну оплату. Наприклад, чергування медичного персоналу в стаціонарах
та вдома визначається іншими нормами. Згідно з листом Мінпраці та МОЗ,
графік чергування повинен бути затверджений роботодавцем узгоджено з
профспілковим органом. Залучення до чергування регулюється письмовим
22

наказом роботодавця, і для нього надається відповідний відгул. Чергування у

вихідні не оплачується, але компенсується відгулом. Порядок чергування
повинен бути визначений у колективному договорі підприємства, враховуючи
законодавчі вимоги та угоди.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України
від 02.04.2010 р. №89/13/116-10, графік чергування узгоджується роботодавцем
за погодженням з профспілковим органом. Залучення працівників до
чергування відбувається за допомогою письмового наказу (розпорядження)
роботодавця, в якому визначаються дні відпочинку, що надаються працівникам
за час чергування. Таким чином, чергування у вихідний день не оплачується;
замість цього, працівникам надається відгул. Години чергування не
включаються в табель обліку робочого часу (згідно з листом №89). Однак, для
забезпечення балансу робочого часу протягом періоду (місяця, кварталу і т. д.),
день надання відгулу в табелі обліку робочого часу обозначається як
відпрацьований час (літерний код «Р» або цифровий код «01»), і цей час
оплачується як відпрацьований.Зверніть увагу! Тривалість відгулу має
дорівнювати тривалості чергування.
Працівника можна призначити на чергування як у робочі, так і вихідні
дні.
Якщо працівник перебуває на черзі під час свого робочого дня, цей день
відзначається у табелі обліку робочого часу як робочий, і оплата за нього
нараховується як за звичайний робочий день.
23

ВИСНОВОК

Робочий час становить важливу складову трудового договору і впливає на

інтереси як працівників, так і роботодавців. Його ефективне вирішення спільно
з часом відпочинку дозволяє ефективно використовувати працездатність
людини, відновлювати фізичне та психологічне благополуччя працівника, а
також комплексно використовувати виробничі ресурси та майно роботодавця.
Важливо відзначити, що в західних країнах широко використовується
підсумковий облік робочого часу, що передбачає гнучкий розподіл робочого
часу протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), або мобільний
режим праці.
Згідно зі статтею 45 Конституції України, працівникам гарантується
встановлена законом тривалість робочого часу. Такий робочий день може бути
передбачений лише для осіб, чиї посади включені у визначений вищим органом
список, враховуючи інтенсивність, напруженість та відповідальність їхньої
роботи, а також можливості переробітку понад нормальну тривалість робочого
часу, не вважаючи це за надурочну роботу.
24

Отже, робочий час – це період, протягом якого працівник повинен

знаходитися на робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки. Такий
підхід відповідає інтересам працівників і сприятиме підвищенню
продуктивності праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: від 28 червня 1996 р. // Bідомості Верховної Ради

України.-1996. Електронний ресурс -
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
(дата звернення 14.11.2023 р.)
2. Кодекс законів про працю України: від 10 грудня 1971 р. 322-VIII 1
Відомості Верховної Ради України. 1971. Електронний ресурс -
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text (дата звернення 14.11.2023 р.)
3. Про охорону праці. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 49,
ст.668 - 1992. Електронний ресурс - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-
12#Text (дата звернення 14.11.2023 р.)
4. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. N 504/96 1 Відомості
Верховної Ради України.-1997. Електронний ресурс -
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата
звернення 14.11.2023 р.)
25

5. Про затвердження порядку застосування переліку виробництв, цехів,

професій і посад iз шкідливими умовами праці, робота в яких дас право на
скорочену тривалість робочого тижня: Постанова Кабінету Міністрів України
від 21 лютого 2001 р. 163 // Офіційний вісник України.– 2001. Електронний
ресурс - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/163-2001-%D0%BF#Text (дата
звернення 14.11.2023 р.)
6. Про затвердження Правил про роботу на відкритому повітрі в холодну пору
року: Постанова Народного комісаріату праці СРСР від 11 грудня 1929. 52.
Електронний ресурс - https://online.budstandart.com/ua/catalog/doc-page.html?
id_doc=64216
7. Дмитренко, Ю.П. Трудове право України : пiдручник / Ю.П.Дмитренко. —.
К.: Юрiнком Iнтер, 2009.
8. Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів,
професій і посад із шкідливими умовами праці, робота яких дає право на
скорочену тривалість робочого тижня: наказ Міністерства праці та coціальної
політики України від 23 березня 2001 р. – № 122: Офіційний вісник України.
2001– №122. Електронний ресурс - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0304-
01#Text (дата звернення 14.11.2023 р.)
9.Про затвердження інструкції про порядок обчислення заробітної плати
працівників освіти: наказ Міністерство освіти України від 15 квітня 1993. №
102:
10. Венедиктова В.М. Правове регулювання неповного робочого часу в умовах
ринкової економіки: наук.-практ. посібн. / В.М. Венедиктова. – Х. : Ун-т внутр.
справ, 2006. – 36 с.
11. Бойко М. Д. Трудове право України: навчальний посібник / М. Д. Бойко. –
К.: Атіка, 2006. – 312 с.
12. Болотіна Н. Б. Трудове правоУкраїни: Підручник. —К.: Вікар,
2008. — 725 с.
13. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: підручник / Ю.П. Дмитренко. К.
Юрінком нтер, 2009,-624 с.
26

14. Право робочого часу : моногр. / О.С. Заржицький, Р.С. Кірін. – Д. :

Національний гірничий університет,. 2010. – 180 с.
15. Mipошниченко О.А. Трудове право України: навчальний посібник / О.А.
Mipошниченко.- К.: «Дорадо-Друк», 2010.-243 с.
16. Мурашко М.І. Менеджмент персоналу: Навчально-практичний посібник. –
К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 312 с.
17. Трудове право України: Академічний курс: Підручник / П.Д. Пилипенко,
В.Я. Бурак, 3.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - 2-ге вид., перероб. і доп.
- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – С.61.
18. Прилипко СМ., Ярошенко ОМ. Трудове право України: Підручник. - 2-е
вид., перероб. і доп.-Х.: Видавництво «ФІНН», 2009.-728 с.
19. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма.
«Консум», 2002. - 480 с.