МIНICТЕРCТВO ВНУТРIШНIX CПРAВ УКРAЇНИ

НАЦIOНAЛЬНA AКAДЕМIЯ ВНУТРIШНIX CПРAВ

Нaвчaльнo-нaукoвий iнcтитут заочного та дистанційного навчання

Кaфедрa поліцейського права

КУРCOВA РOБOТA
з нaчaльнoї диcциплiни: «Поліцейського право»
з теми №3: «ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІЦЕЙСЬКОГО.»

Викoнaв: слухач 2-КПД навчальної групи 2

курcу
Токар Богдана Сергіївна
Зaлiкoвa книжкa № 21-73-КПД
Мoбiльний телефoн +380 50-084-12-67

Київ 2023
 3

ЗМICТ

Вступ.................................................................................................................................3
Розділ 1. Поняття та особливості правового статусу працівника поліції України...5
Розділ 2. Характеристика окремих елементів правового статусу працівників
поліції в Україні.............................................................................................................11
2.1. Поняття та види прав поліцейських в Україні.................................................11
2.2. Зміст основних обов'язків поліцейських в Україні.........................................18
2.3. Юридична відповідальність працівників поліції за невиконання чи
неналежне виконання своїх посадових обов'язків.................................................25
Розділ 3. Вплив світових стандартів на сучасний статус поліцейського в Україні 28
Висновки........................................................................................................................31
Список використаних джерел......................................................................................33
 4

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Прийняття Закону України "Про

Національну поліцію" обумовило виникнення нового державного органу –
Національної поліції, службу в якій проходять поліцейські. І хоча фактично цей
орган створено шляхом реорганізації підрозділів міліції, однак, правовий статус
працівника поліції має суттєві відмінності та особливості у порівнянні зі статусом
працівника міліції. У зв'язку з цим, виникає необхідність у дослідженні поняття та
особливостей правового статусу працівника поліції як нової для національної
державно-правової системи посадової особи.
Демократичні перетворення в країні завжди пов'язуються з реформуванням
органів державної влади. Нині в Україні відзначається стрімке становлення
нового органу центральної виконавчої влади – Національної поліції, яка замінила
міліцію в Україні, статус якого визначено у Законі України "Про Національну
поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII.
Підставою для таких перетворень стали не лише потреба виконати вимоги
Євросоюзу на шляху до вступу до нього України, а й переконливі дані про
наднизький рівень довіри населення до міліції, яка позиціювалась, як озброєний
орган виконавчої влади, який покликаний захищати права і свободи. Виходячи з
подій, які відбулися в Україні за останні роки, сподівання та прагнення громадян
отримати належний рівень правопорядку призвели до розуміння потреби змінити
відношення до громадян правоохоронних органів. У першу чергу, реформування
торкнулось органів внутрішніх справ і розпочалось із міліції. Кінцевим
результатом реформування поліції керівництвом країни визначено досягнення
довіри до цього відомства з боку суспільства. Реалізація цієї мети передбачає
необхідність розвитку сервісних функцій поліції у сфері публічного порядку та
безпеки, підвищення ефективності її діяльності у всіх сферах взаємовідносин із
громадянами, досягнення високої мобільності і оснащеності поліцейських, а
також оптимізації витрат, функціональної та штатної структури поліцейських сил.
Безумовно, грандіозні зміни правоохоронної системи не могли залишитись
без уваги сучасних дослідників. Вагомим підґрунтям для вивчення питань,
пов'язаних із удосконаленням діяльності поліцейських, стали наукові праці
 5

відомих учених у галузі адміністративного права, зокрема: В.Б. Авер'янова,

О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука,
І.П. Голосніченка, С.М. Гусарова, К.К. Афанасьева, І.Б. Коліушка, В.К. Колпако-
ва, РА. Калюжного, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, Б.П. Кондрашова,
Є.В. Курінного, Т.П. Мінки, Р.В. Миронюка, О.В. Негодченка, Ю.П. Солов'я,
О.В. Кузьменка, Г.М. Писаренка, В.П. Тимощука, В.В. Черникова та інших.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової
роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади функціонування
судових і правоохоронних органів.
Предмет дослідження – правовий статус поліцейського в Україні.
Метою курсової роботи є дослідження особливостей правового статусу
поліцейського в Україні.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
– визначити поняття та особливості правового статусу працівника поліції
України;
– здійснити характеристику окремих елементів правового статусу працівників
поліції в Україні;
– визначити вплив світових стандартів на сучасний статус поліцейського в
Україні.
Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового
дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагаль-
нення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
 6

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ

ПРАЦІВНИКА ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Насамперед відзначимо, що формування Національної поліції у системі

правоохоронних органів України обумовило перехід нашої держави на новий етап
реалізації адміністративної реформи. Саме тому, визнаючи безпосередній зв'язок
між ефективністю діяльності поліції та правовим статусом її працівників, слід
виявити особливості нового статусу та охарактеризувати його елементи з метою
подальшого розвитку та удосконалення. При цьому для визначення поняття та
особливостей правового статусу працівника поліції необхідно з'ясувати значення
категорій "правовий статус" та "адміністративно-правовий статус" [16].
Так, у тлумачних словниках категорія "статус" визначається:
1) стан, що склався, положення;
2) правове становище.
Таким чином, правовий статус відображає фактичне становище суб'єкта у
системі правовідносин. У науковій літературі правовий статус визначається як
самостійна юридична категорія, що характеризується такими ознаками:
1) має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів;
2) відображає індивідуальні особливості людини та її реальне ставлення у
системі суспільних відносин;
3) права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись
без інших його компонентів – обов'язків та відповідальності;
4) ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов'язків [16].
На думку М.В. Кравчука, правовий статус особи – це сукупність або
система всіх належних громадянину суб'єктивних юридичних прав, свобод та
обов'язків, що визначають його правове становище у суспільстві, яке закріплене у
чинному законодавстві та інших формах права [10, с. 143].
Отже, правовий статус – це складана категорія, яка містить у собі окремі
структурні елементи, основне місце серед яких належить правам та обов'язкам
суб'єкта (повноваженням, компетенції).
Працівник поліції, як посадова особа правоохоронного органу, наділяється
широким колом повноважень у сфері реалізації державної правоохоронної
 7

функції. У зв'язку з цим, можна стверджувати, що працівник поліції, крім

загального правового статусу, який є похідним від статусу людини, має
спеціальний – адміністративно-правовий статус, похідний від статусу поліції. У
цьому контексті А.В. Панчишин визначає адміністративно-правовий статус як
юридичну категорію, яка не лише виражає стандарти можливої та необхідної
поведінки, що встановлює ступінь взаємодії держави, суспільства та особи, а й
забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища [22, с. 95].
Працівники поліції є службовими особами, державна служба яких має
особливий характер, тим самим для характеристики їх правового статусу
необхідно визначити поняття статусу державного службовця. Так, на думку
О.В. Литвина, адміністративно-правовий статус державного службовця – це
визначений чинним законодавством перелік суб'єктивних прав, юридичних
обов'язків, гарантій їх реалізації, а також обмежень, які у своїй сукупності
забезпечують реалізацію державним службовцем повноважень у рамках функцій
та завдань державної служби [19, с. 178].
С.В. Шестаков визначав адміністративно-правовий статус працівника
міліції як правову категорію, що характеризує його місце у системі суспільного
розподілу праці, визначає межі діяльності працівника щодо інших суб'єктів
правовідносин, врегульованих адміністративно-правовими нормами [26, с. 169].
Розглядаючи зв'язок статусу працівника міліції з ефективністю діяльності й
соціальним авторитетом міліції, М.В. Калашник дійшов до висновку про реальну
єдність соціального та правового (адміністративно-правового) компонентів у
статусі працівників міліції. Виходячи з наведеного, науковець запропонував
адміністративно-правовий статус працівника міліції визначити як зумовлену
реально наявними суспільними відносинами сукупність спеціальних юридичних
прав, обов'язків та законних інтересів працівників, пов'язану з завданнями й функ-
ціями повсякденної службової діяльності та їх соціальним призначенням [7, с. 59].
Отже, більшість науковців наголошують на таких особливостях
адміністративно-правового статусу посадової особи правоохоронного органу:
1) регламентується адміністративно-правовими нормами;
2) визначає їх фактичне становище у системі правовідносин, що виникають
у професійній діяльності цих посадових осіб;
 8

3) є складною категорією, що обумовлює одночасно її структурованість та

єдність;
4) його основу складають адміністративні повноваження (права та
обов'язки, функції);
5) є стійким соціально-правовим явищем, похідним від загального правово-
го статусу та спеціального статусу органу, в якому проходить службу посадова
особа [16].
Таким чином, правовий статус працівника поліції можна визначити як
регламентовану нормами адміністративного законодавства систему складових
елементів, що визначають правове становище працівника поліції у право-
відносинах з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування,
їх посадовими особами, фізичними та юридичними особами, а також між собою
та при виконанні своїх посадових обов'язків.
Виходячи з аналізу положень Закону України "Про Національну поліцію"
[2], вважаємо, що структуру правового статусу працівника поліції України
складають такі елементи:
1) порядок зайняття посади працівника поліції, кваліфікаційні вимоги до
кандидата на відповідну посаду;
2) принципи та гарантії проходження служби на посаді працівника поліції;
3) повноваження та юридична відповідальність працівника поліції;
4) підстави звільнення з посади працівника поліції.
Охарактеризуємо ці елементи.
Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію"
поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського,
проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне
звання поліції [2].
Слід зазначити, що значним здобутком нового Закону України "Про
Національну поліцію" є те, що у ньому детально регламентовано порядок
проведення добору на посаду поліцейського. Зокрема, аналіз статті 49 Закону [2]
дозволяє виділити чотири ключові вимоги, які висуваються до працівника поліції,
незалежно від звання:
1) громадянство України;
 9

2) досягнення 18-ти років;

3) наявність повної загальної середньої освіти;
4) знання української мови.
При цьому, стаття 50 Закону України "Про Національну поліцію" зазначає,
що з метою визначення стану здоров'я кандидати на посаду поліцейського
зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної
підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення
алкогольної, наркотичної та токсичної залежності у порядку, визначеному
Міністерством внутрішніх справ України [2]. Крім того, частиною 3 статті 49
цього Закону встановлено ряд обмежень до осіб, які можуть бути призначені на
посаду поліцейського, зокрема стосовно осіб, звільнених або тих, які мали бути
звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".
Призначення на посаду працівника поліції здійснюється у порядку
проведення конкурсу відповідно до вимог законодавства, або без проведення
конкурсу у випадках, передбачених законодавством України. У разі, якщо
проведення конкурсу передбачено, то для відповідних цілей формується
конкурсна комісія. Поліцейські, які вперше прийняті на службу у поліції, з метою
набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції,
зобов'язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними
програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ
України [2].
Наступним елементом правового статусу працівника поліції є принципи та
гарантії проходження служби на відповідній посаді. Принципи визначені у розділі
II Закону "Про Національну поліцію": верховенство права, дотримання прав і
свобод людини, законності, відкритості та прозорості, політичної нейтральності,
взаємодії з населенням на засадах партнерства, безперервність [2]. Отже, система
принципів, на яких Ґрунтується діяльність поліції та її працівників була значно
розширена і доповнена рядом важливих міжнародних принципів, які раніше не
були характерними для національної правової системи (зокрема, взаємодії з
населенням на засадах партнерства та ін.).
Що стосується гарантій, то до них Закон України "Про Національну
поліцію" відносить:
 10

1) організаційні: встановлений порядок призначення на посаду та

звільнення з неї; утворення спеціального органу для проведення конкурсу –
конкурсної комісії; віднесення служби поліції до державної служби тощо;
2) функціональні: встановлення обов'язковості законних вимог
поліцейських; заборона втручання у діяльність працівника поліції; заборона
покладення на поліцейського обов'язків, не визначених законодавством;
встановлення порядку присвоєння первинного та чергових звань поліцейського
тощо;
3) соціально-економічні: гарантування достатнього грошового
забезпечення; створення належних матеріально-побутових умов для виконання
поліцейським своїх професійних обов'язків;
4) інші: належне інформаційне забезпечення, можливість користування
спеціальними засобами тощо. Перелік гарантій для поліцейських також був
суттєво розширений [16].
Повноваження працівника поліції є похідними від повноважень органу
поліції, в якому він проходить службу. До загальних повноважень належать:
1) здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на
запобігання вчиненню правопорушень;
2) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та
адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для
їх усунення;
3) вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних
правопорушень; припинення виявлених кримінальних та адміністративних
правопорушень;
4) вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю
фізичних осіб та публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення
кримінального, адміністративного правопорушення;
5) вжиття інших поліцейських заходів [2].
Поліцейський захід – це новий термін для національного законодавства
України, який вживається у Законі "Про Національну поліцію" та означає всю
сукупність заходів, застосування яких здійснюється у спеціальному та строго
регламентованому порядку та виключно з підстав, визначених законодавством
 11

(застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, фізичного впливу тощо).

Підстави звільнення з посади працівника поліції передбачені у статті 77
Закону України "Про Національну поліцію". До них віднесено звільнення:
1) у зв'язку з закінченням строку контракту;
2) через хворобу – за рішенням медичної комісії про непридатність до
служби у поліції;
3) за віком – у разі досягнення встановленого для нього Законом
граничного віку перебування на службі у поліції;
4) у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі
служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції
України;
7) за власним бажанням;
8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших
міністерств та відомств (організацій);
9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до
відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з
корупцією, або кримінального правопорушення;
11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави [2].
Застосування законодавцем підходу, відповідно до якого встановлений
вичерпний перелік підстав звільнення на рівні закону, виступає також важливою
гарантією захисту працівників поліції як від неправомірного звільнення, так і
тиску зі сторони керівників та інших посадових осіб.
Отже, проведений аналіз поняття та особливостей правового статусу
працівника поліції дозволяє з позитивної сторони оцінити новий Закон України
"Про Національну поліцію".
 12

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПРАВОВОГО

СТАТУСУ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1. Поняття та види прав поліцейських в Україні

Штатною одиницею в структурі Національної поліції України є працівник

поліції (поліцейський). Виступаючи державним службовцем та посадовою особою
з особливим правовим статусом, поліцейський наділяється широким колом
адміністративних, в тому числі державно-владних, повноважень, які, в свою
чергу, становлять основу його адміністративно-правового статусу.
М. І. Іншин з цього приводу зазначає, що працівники органів внутрішніх
справ наділяються державно-владними повноваженнями і здатні проводити в дію
механізм державного примусу [15].
Оскільки працівник поліції є державним службовцем, то, відповідно, він
користується всіма правами, визначеними Законом України "Про державну
службу". Згідно зі ст. 7 цього закону, державний службовець має право на:
1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе
ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;
2) чітке визначення посадових обов'язків;
3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне
забезпечення;
4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової
діяльності, стажу державної служби та рангу;
5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;
6) професійне навчання, зокрема, за державні кошти, відповідно до потреб
державного органу;
7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та
сумлінного виконання своїх посадових обов'язків та ін. [14].
Між тим, аналіз положень Закону України "Про Національну поліцію" [2]
показує, що в них одночасно застосовуються такі поняття як "завдання" (ст. 2),
"повноваження" (ст.ст. 16, 22, 23), "обов'язки" (ст. 18). Однак, законодавець
уникає вжиття терміну "права", які фактично ототожнюються з повноваженнями.
Повноваження як соціальне явище, за визначенням І. П. Голосніченка та
 13

Д. І. Голосніченка, – це володіння правами і обов'язками членів (члена)

суспільства, переданих суб'єкту відносин в порядку та у спосіб, визначений
соціальними правилами і нормами, з метою реалізації в особистих або спільних
інтересах особи делегувальника і можуть включати в себе право розпорядження її
цінностями, право на загальнообов'язковій основі залучати до виконання
суспільних доручень, та застосовувати у випадках, передбачених правилами
суспільного життя, заходи примусу [4, с. 148]. Категорія "повноваження" в
широкому розумінні вживається для означення всієї сукупності прав, наданих
уповноваженому суб'єкту з метою реалізації ним функцій у власних або спільних
з іншими особами інтересах. В даному аспекті повноваження слід розглядати як
деяку можливість, підкріплену гарантіями, необхідну для виконання завдань, що
стоять перед суб'єктом.
Таким чином, адміністративні повноваження працівника поліції можна
визначити як закріплену в адміністративному законодавстві систему посадових
обов'язків у сфері організаційно-розпорядчої діяльності та наданих для їх
виконання відповідних прав, що наділяють його гарантованою можливістю діяти
у межах та в порядку, визначеному законодавством, з метою реалізації,
покладених на Національну поліцію завдань [14].
Отже, права – це складовий елемент повноважень, який відображає саме
міру можливої, дозволеної поведінки працівника поліції. В більшості випадків
така можливість обумовлюється завданнями та обов'язками, які належить
виконати працівнику поліції.
Поліцейський користується досить широким колом службових прав.
В науковій літературі висловлюються різні точки зору на проблему класифікації
службових прав суб'єктів адміністративних правовідносин, зокрема, співробітни-
ків органів внутрішніх справ.
На думку А. М. Куліша, права працівників органів, служб, структур та
підрозділів міліції – це соматичне поняття, що охоплює декілька рівнів: права
державного службовця, права працівника органів внутрішніх справ,
безпосередньо права державних службовців органів міліції. Обсяг прав
збільшується від державного службовця через державного службовця органів
внутрішніх справ до державного службовця органів міліції. Це пов'язано з
 14

поступовим ускладненням відповідного правового статусу, по мірі якого

збільшується коло посадових прав [11, с. 71-72].
У зв'язку з цим, виникає необхідність виділити такий критерій класифікації
прав поліцейського як посада, яку він займає в системі органів Національної
поліції. Коло таких прав розширюється від поліцейського, який перебуває на
нижчій посаді в органі поліції, до керівника Національної поліції.
С. В. Шестаков на підставі аналізу повноважень, що входять до
адміністративно-правового статусу працівника міліції, запропонував
класифікувати їх за кількома підставами:
1) за тривалістю володіння повноваженнями – ті, якими працівник міліції
володіє постійно, незалежно від місця та часу перебування (реалізуються у
повсякденних умовах), і додаткові, що покладаються на нього в разі виникнення
ускладнених умов, надзвичайних обставин, тощо;
2) за метою їх реалізації: пов'язані з попередженням, припиненням
протиправних діянь, затриманням осіб, які підозрюються у їх вчиненні; пов'язані з
наданням допомоги громадянам, іншим суб'єктам права;
3) за характером (спрямованістю) дій, яких необхідно вжити для реалізації
відповідних прав та обов'язків працівника міліції: обов'язки, для реалізації яких
необхідно утримуватись від вчинення певних дій; повноваження, для реалізації
яких треба вживати певні активні дії [26, с. 169].
В. М. Василенко, розглядаючи адміністративно-правовий статус ветеринар-
ної міліції, запропонував об'єднати всі права співробітника міліції в дві групи:
1) безпосередні права працівників ветеринарної міліції, якими вони
наділяються як працівники міліції і представники виконавчої влади;
2) права, якими володіють працівники ветеринарної міліції у зв'язку із
займаною посадою і органом, в якому проходять службу [14].
Розмежовуючи дві основні групи прав, науковець фактично поклав в основу
критерій постійності або тимчасовості володіння посадовою особою відповідними
правами. У відношенні до прав працівника поліції такий критерій класифікації
також доцільно застосувати.
Зокрема, відповідно до ст. 67 Закону України "Про Національну поліцію",
поліцейські можуть перебувати у розпорядженні органів поліції для подальшого
 15

проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених

призначати на посади поліцейських. При цьому, поліцейські продовжують
проходити службу згідно із законом, виконуючи обов'язки служби відповідно до
тимчасових функціональних обов'язків, визначених керівником відповідного
органу (закладу, установи) поліції, з урахуванням попередніх посад, які обіймав
поліцейський, рівня його знань та професійного досвіду [2].
Л. В. Крупнова вважає, що за сучасних реалій соціально-державного життя
суспільства усі права державних службовців слід класифікувати наступним
чином:
1) права, надані державному службовцю при вступі на державну службу;
2) загальногромадські права;
3) службові права, що поділяються на загальнослужбові і посадові;
4) особисті права, пов'язані з кар'єрою державного службовця, з реалізацією
прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги та соціально-правовий
захист [14].
Поліцейський, як державний службовець в системі органів виконавчої
влади, володіє всіма правами, визначеними Законом України "Про державну
службу", з урахуванням особливостей і обмежень, встановлених Законом України
"Про Національну поліцію".
В Законі України "Про Національну поліцію" [2], як вже зазначалось, не
міститься окремої статті, в якій було б визначено права поліцейського, а
повноваженням поліції присвячено окремий розділ IV. Всі повноваження
законодавцем об'єднано в такі групи:
1) основні (загальні) повноваження;
2) додаткові повноваження;
3) повноваження у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення.
Законодавець, визначаючи основні повноваження та повноваження в сфері
інформаційно-аналітичного забезпечення, не називає додаткові повноваження,
зазначаючи лише, що вони можуть покладатися на поліцію лише законом. Між
тим, у відношенні до працівника поліції (поліцейського) законодавець застосовує
термін "обов'язки", а "повноваження" – лише щодо керівника поліції.
На підставі аналізу Закону України "Про Національну поліцію" [2],
 16

Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про

Національну поліцію", Наказів Міністерства внутрішніх справ України "Про
затвердження Положення про патрульну службу МВС", "Про затвердження
Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в
органах поліції" та ін. можна запропонувати таку класифікацію прав
поліцейського як суб'єкта адміністративних правовідносин:
1) в залежності від рівня посади, яку займає поліцейський в органах
Національної поліції:
– права керівного складу поліції (керівництво діяльністю поліції; внесення на
розгляд Міністра внутрішніх справ України пропозицій щодо забезпечення
формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і
порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і
держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг; звітування перед
Міністром внутрішніх справ, тощо). Ці права мають виключно керівники поліції,
їх заступники, керівники та заступники відділів та управлінь поліції [14].
Наприклад, до прав керівника поліції, відповідно до ст. 22 Закону України
"Про Національну поліцію", відносяться: розподіл обов'язків між своїми
заступниками; підписання наказів поліції; скасування повністю чи в окремій
частині актів територіальних органів поліції; у межах повноважень надання
доручень, обов'язкових для виконання поліцейськими, державними службовцями
і працівниками поліції; прийом на службу та звільнення зі служби, призначення та
звільнення з посад поліцейських відповідно до положень Закону; призначення на
посади та звільнення з посад у порядку, визначеному законом та іншими
нормативно-правовими актами про державну службу, державних службовців
апарату центрального органу управління поліції, тощо [2];
– права рядового складу поліції. Наприклад, працівники патрульної служби
МВС України мають право: вимагати від громадян дотримання громадського
порядку; вимагати від осіб, які порушують громадський порядок, припинення
правопорушень; перевіряти у громадян при підозрі в учиненні ними
правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи у
передбачених законом випадках і спосіб; здійснювати в установленому
законодавством порядку особистий огляд, огляд речей і документів,
 17

транспортного засобу і вантажу; вилучати у громадян та службових осіб предмети

і речі, заборонені або обмежені в обігу, а також документи з ознаками підробки;
застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у
випадках і в порядку, передбачених законодавством, та ін.;
– універсальні права, якими користується кожний поліцейський незалежно
від посади, яку він обіймає в органі поліції. Універсальними правами
поліцейського виступають такі: право на належні організаційні умови робочого
місця, право на забезпечення необхідним обладнанням, канцелярськими
приналежностями, спеціальними засобами, формою встановленого зразка;
формування, ведення та користування інформаційними базами даних, тощо. До
універсальних прав також відносяться всі ті права, що визначені ст. 7 Закону
України "Про державну службу" [14];
2) залежно від змісту прав (сфери їх виникнення та застосування). Сутність
даного критерію класифікації полягає у необхідності функціонального
розмежування прав поліцейських залежно від того, в якому органі поліції вони
проходять службу (кримінальна поліція, поліція охорони, тощо):
– права в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку: право обмежувати
або забороняти у випадках затримання правопорушників при аваріях, інших
надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров'ю людей, рух
транспортних засобів і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних
доріг відповідно до законодавства; право затримувати громадян за передбачених
законом підстав і в спосіб та здійснювати їх доставлення до органів внутрішніх
справ відповідно до законодавства; право затримувати та забезпечувати
доставлення транспортних засобів для тимчасового зберігання відповідно до
законодавства [48] та ін.;
– права в сфері застосування поліцейських заходів: використовувати технічні
засоби та технічні прилади для виявлення і фіксації правопорушень відповідно до
законодавства; застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вог-
непальну зброю у випадках і в порядку, передбачених законодавством, тощо [14].
Відповідно до ст. 31 Закону "Про Національну поліцію", працівник поліції
може застосовувати такі превентивні заходи: перевірка документів особи;
опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу;
 18

вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження

пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю;
проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог
дозвільної системи органів внутрішніх справ. Крім того, працівник поліції під час
виконання повноважень, визначених законом, має право застосовувати такі
заходи примусу: фізичний вплив (сила); застосування спеціальних засобів;
застосування вогнепальної зброї [2];
3) за підставою виникнення прав:
– права, що виникають з підстави підписання наказу про призначення на
відповідну посаду в органі поліції: право вимагати письмового оформлення
обсягу посадових (функціональних) обов'язків за відповідною посадою та
створення умов, необхідних для їх виконання; право приймати у межах,
визначених посадовими (функціональними) обов'язками, рішення або брати
участь у їх підготовці; право на доступ до службової інформації, необхідної для
виконання обов'язків за посадою [14], тощо;
– права, які виникають в процесі виконання щоденних функцій на підставі
посадових інструкцій та положень про відповідний відділ або поліцейське
управління: участь у проведенні нарад, засіданнях робочих груп; складання та
подання тематичних звітів; складання протоколів про адміністративні
правопорушення та ін.;
– права, які виникають на підставі наказів керівника поліції або походять із
звернень громадян, інших осіб: підготовка аналітичних матеріалів з питань, що
відносяться до відання працівника поліції; участь у розробці нормативно-
правових актів, що стосуються діяльності поліції; підготовка та надання
обґрунтованих відповідей на звернення громадян та інших осіб, тощо:
4) залежно від тривалості:
– постійні права, які поліцейський виконує відповідно до посадових
інструкцій на постійній основі;
– тимчасові права, якими він наділяється в силу тимчасового заміщення
відсутнього поліцейського або перебування в розпорядженні іншого керівника.
 19

2.2. Зміст основних обов'язків поліцейських в Україні

На поліцейського, який виступає одним із суб'єктів адміністративних

правовідносин, покладається виконання ряду службових обов'язків, визначених
законодавством України. Його статус посадової особи Національної поліції
обумовлює наявність у нього тих обов'язків, які встановлені у нормативно-
правових актах України, а також визначених в посадовій інструкції.
Слід вказати на важливість обов'язків як в структурі повноважень, так і в
структурі адміністративно-правового статусу поліцейського, яка полягає
передусім в тому, що вони окреслюють напрямки діяльності поліцейського та
вплив на розвиток правовідносин, в які вони вступають [14].
Ведучи мову про обов'язки працівника поліції, необхідно виходити з таких
їх особливостей:
1) закріплюються в нормах законодавства, посадових інструкціях, наказах
прямого керівництва. Про це, зокрема, свідчить аналіз положень Закону України
"Про Національну поліцію". Так, в ст. 18 закону встановлені загальні обов'язки,
які покладаються на всіх поліцейських, незалежно від посади, яку вони займають
в органах поліції. Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським
служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.
Між тим, в Законі України "Про державну службу" також вказано, що
державні службовці (до яких належать і працівники поліції) виконують також
інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних
органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в
цих органах [14].
Характерно, що поліцейський під час виконання покладених на нього
обов'язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому
керівнику. Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком
випадків, прямо передбачених законом), не може надавати будь-які письмові чи
усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському або іншим способом втручатися
в законну діяльність поліцейського, у тому числі діяльність, пов'язану з
кримінальним провадженням або провадженням у справах про адміністративні
правопорушення.
 20

В ст. 69 Закону України "Про Національну поліцію" йдеться про порядок

покладання на працівника поліції додаткових обов'язків. Зокрема,
регламентовано, що у зв'язку зі службовою необхідністю на поліцейського, який
займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за
іншою посадою, а саме:
вакантною – за його згодою;
невакантною – у разі тимчасової відсутності або внаслідок усунення чи
відсторонення від посади поліцейського, який займає таку посаду, незалежно від
його згоди. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що безперервний строк
тимчасового виконання обов'язків не повинен перевищувати чотирьох місяців [2].
Отже, обов'язки працівника поліції можуть бути постійними (визначеними в
посадових інструкціях та наказах з особового складу) та тимчасовими
(покладаються на працівника поліції тимчасово у порядку та з підстав,
визначених законом);
2) обов'язки працівника поліції визначають міру його належної, необхідної
поведінки не тільки під час виконання своїх службових функцій, але і в
позаслужбовий час. Наприклад, відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 61 Закону "Про
Національну поліцію", поліцейський не може бути членом політичної партії, а
також не може організовувати страйки та брати участь у страйках [2]. В даному
випадку обов'язок утримуватися від вчинення зазначених дій розповсюджується
на всіх поліцейських, незалежно від того, перебувають вони на службі чи на
відпочинку;
3) працівник поліції виконує свої обов'язки по всій території України
незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі
звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що
загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення
таких подій, він зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей,
надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий
орган поліції (ч. 2 ст. 18 Закону "Про Національну поліцію");
4) існують різні групи обов'язків працівника поліції. Таке групування
необхідне у зв'язку з тим, що обов'язки, які належать до різної видової групи,
мають, по-перше, різний зміст, а по-друге, поширюються на різних працівників;
 21

5) зміст обов'язків працівника поліції складають, як правило, активні дії.

Утримання від певних дій складає зміст лише загальних обов'язків морально-
етичної групи (наприклад, не порушувати прав і свобод людини, не займатися
іншим видом оплачуваної діяльності, тощо) [14].
Таким чином, під обов'язком працівника поліції слід розуміти міру
належної та необхідної для виконання покладених на нього завдань та функцій
поведінки, зміст якої виражається у здійсненні певних дій або в утриманні від них
та визначається законодавством України.
Досліджуючи обов'язки працівника поліції, необхідно виходити з їх
різноманітності (різноманітності їх змісту), що обумовлює потребу у проведенні
певної систематизації.
В науковій літературі пропонуються різні критерії класифікації обов'язків
посадових та службових осіб.
Так, на думку В. М. Василенка, обов'язки працівника ветеринарної міліції
можна класифікувати як за загальними, так і за спеціальними ознаками.
До загальних обов'язків відносяться ті обов'язки, що покладаються на усіх
працівників міліції незалежно від займаної посади. До спеціальних обов'язків
відносяться ті обов'язки, які покладаються на працівників ветеринарної міліції у
зв'язку із займаною посадою. С. В. Шестаков виділяв такі групи обов'язків
працівника міліції: постійні та тимчасові; загальні та процесуальні, тощо
[26, с. 77-80]. Н. В. Янюк вказує на важливість розмежування посадових і
службових обов'язків та відповідних прав, що, на думку науковця, має особливе
значення при встановленні меж "вільного розсуду" у діяльності посадових
осіб [14].
Зустрічаються й інші підходи до класифікації обов'язків державних
службовців, в тому числі тих, які проходять службу в органах внутрішніх справ.
Ґрунтуючись на окремих наукових розробках та на підставі аналізу положень
законодавства України в сфері проходження служби в органах поліції, вважаємо,
що основним критерієм такої класифікації має стати зміст відповідних обов'язків.
Саме за цим критерієм пропонуємо об'єднати обов'язки працівника поліції в
наступні декілька груп:
1) загальні обов'язки морально-етичного характеру. Зміст цієї групи
 22

обов'язків становить активна (вчинення певних дій) або пасивна (утримання від
вчинення певних дій) поведінка поліцейського, незалежно від посади, яку він
займає, також незалежно від фактичного перебування в момент виконання цих
обов'язків на службі, та яка обумовлена вимогами морального характеру, тобто
такими, що пов'язані з необхідність дотримання морально-етичних норм.
2) загальні обов'язки професійного характеру. Їх зміст складає така
поведінка поліцейського, якої він повинен дотримуватися незалежно від посади,
яку займає, у зв'язку із виконанням своїх службових завдань та здійсненням
службових функцій. На відміну від обов'язків працівника поліції першої групи, ці
обов'язки стосуються саме професійної (службової) діяльності поліцейського [14].
До цієї групи слід віднести обов'язок поліцейського: професійно виконувати
свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів,
посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; надавати
невідкладну, зокрема, домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали
внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в
безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з
виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про
обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування
на займаній посаді [2]; обов'язково використовувати державну мову під час
виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної
мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах
наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;
сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; виконувати рішення
державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на
підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами
України [9]; у разі отримання інформації про можливе вчинення правопорушення
негайно інформувати безпосереднього керівника, чергового та/або службу
моніторингу і вжити всіх передбачених законом заходів для його запобігання;
надавати допомогу особам, які постраждали від правопорушень, нещасних
випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані,
небезпечному для їх життя та здоров'я; під час проведення ремонтно-будівельних
 23

та інших видів робіт на вулицях і дорогах забезпечувати оптимізацію дорожнього

руху і контролювати дотримання правил безпеки дорожнього руху, тощо.
3) обов'язки поліцейського, які виникають у зв'язку із перебуванням
поліцейського на керівній посаді. Зміст цієї групи обов'язків виражається в діях
поліцейського, який займає керівну посаду (керівник та заступник керівника
поліції, керівник або заступник керівника структурного відділу або підрозділу
органу поліції), пов'язаних із здійсненням управлінських функцій [14].
До цієї групи слід віднести такі обов'язки поліцейського: забезпечення в
межах повноважень, передбачених законом, виконання завдань з мобілізаційної
підготовки та мобілізаційної готовності держави; організація діловодства та
архівного зберігання документів відповідно до встановлених правил; організація
планово-фінансової роботи в центральному органі управління Національної
поліції, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях,
що належать до сфери її управління, здійснення контролю за використанням
фінансових і матеріальних ресурсів; забезпечення організації та ведення
бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку, а також
подання необхідної звітності центральним органом управління та утвореними в
установленому порядку територіальними (у тому числі міжрегіональними)
органами; звітування перед Міністром внутрішніх справ про виконання планів
роботи Національної поліції та покладених на неї завдань, про усунення
порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності
Національної поліції, її територіальних органів, а також про притягнення до
відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях; забезпечення
взаємодії Національної поліції з відповідальним за взаємодію структурним
підрозділом МВС, визначеним Міністром внутрішніх справ; затвердження
штатного розпису (штату) центрального органу управління Національної поліції,
штатного розпису (штату) та кошторису територіальних (у тому числі
міжрегіональних) органів Національної поліції, тощо [14].
4) обов'язки, які виникають у поліцейського у зв'язку із здійсненням своїх
державно-владних повноважень. Дана група представлена тими обов'язками, які
тісно пов'язані з певними правами. Тобто такі обов'язки виникають у кожному
конкретному випадку здійснення наданих поліцейському прав. Наприклад, при
 24

застосуванні певних поліцейських заходів у нього виникають додаткові обов'язки

щодо складання протоколу, надання пояснень за фактом застосування
відповідного заходу, тощо.
До таких обов'язків поліцейського слід віднести: повідомити особі про
причини застосування до неї превентивних заходів, довести до її відома
нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи;
повідомити у письмовій формі свого керівника про тимчасове обмеження
фактичного володіння річчю особи, скласти протокол про здійснення тимчасового
обмеження фактичного володіння річчю та вручити протокол цій особі; скласти
протокол про кожний факт застосування поліцейського заходу; надати особі
можливість негайно повідомити про своє місце перебування близьких родичів,
членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи; негайно повідомити батьків або
усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування про місце
перебування неповнолітньої особи; заздалегідь попередити особу про
застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй
достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли
зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або
поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке
попередження є невиправданим або неможливим; надавати невідкладну медичну
допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу;
письмово повідомити свого керівника, а той зобов'язаний повідомити прокурора
про завдання особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили [2],
тощо.
5) обов'язки поліцейського у сфері інформаційно-аналітичного
забезпечення. Обов'язки цієї групи мають особливий зміст, оскільки вони
пов'язані із здійсненням роботи з інформацією та інформаційними ресурсами
(базами даних).
До таких обов'язків поліцейського відносяться: наповнення та підтримка в
актуальному стані баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної
системи Міністерства внутрішніх справ України; забезпечення збирання,
накопичення мультимедійної інформації (фото, відео-, звукозапис) та
біометричних даних (дактилокартки, зразки ДНК) у порядку та у випадках,
 25

визначених законодавством України; здійснення інформаційної взаємодії з

іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних
держав та міжнародними організаціями; вжиття всіх заходів для недопущення
будь-яких порушень прав і свобод людини, пов'язаних з обробкою інформації;
дотримання законодавства про інформацію при роботі з будь-якими базами
даних [2].
6) обов'язки поліцейського, що виникають у зв'язку з реалізацією окремих
завдань та функцій. Маються на увазі ті посадові обов'язки, що характерні для тих
поліцейських, які займають посади в окремих підрозділах поліцейських органів
(поліції охорони, кримінальній поліції, патрульній поліції, тощо). Особливістю
обов'язків поліцейських цієї групи є те, що вони регламентовані в спеціальних
нормативних актах, що регулюють діяльність відповідних органів поліції.
7) обов'язки поліцейського, пов'язані з його професійним розвитком та
навчанням. Обов'язки даної групи виникають у поліцейського у зв'язку з
проходженням ним служби, просування по ній.
До них слід віднести: обов'язок поліцейських, які вперше прийняті на
службу в поліції, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для
виконання повноважень поліції, пройти первинну професійну підготовку за
відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством
внутрішніх справ України; обов'язок поліцейських проходити підвищення
кваліфікації за відповідним напрямом службової діяльності: не рідше одного разу
на три роки; перед призначенням на керівну посаду, у тому числі вищу керівну
посаду, ніж займана; проходити атестацію у порядку та з підстав, визначених
законодавством України [2].
Розглянуті вище групи обов'язків тісно пов'язані між собою, тому їх
групування є умовним. Між тим, виділення цих груп має практичне значення,
оскільки дозволяє виявити особливості обов'язків кожної з груп.
Отже, обов'язки поліцейського займають важливе місце в структурі його
адміністративно-правового статусу. Разом із правами вони утворюють
повноваження, в тому числі державно-владні, реалізація яких має подвійний
характер: з одного боку, поліцейський отримує владу вчиняти вплив на суспільні
правовідносини, обмежувати права та свободи громадян, але з іншого боку, у
 26

зв'язку з цим у нього виникає ціла система обов'язків. Тому обов'язки завжди
слідують за правами, а права можуть використовуватися поліцейським лише за
умови, якщо це необхідно для виконання їх службових обов'язків.

2.3. Юридична відповідальність працівників поліції за невиконання чи

неналежне виконання своїх посадових обов'язків

Поліцейський, як посадова особа Національної поліції України, здійснює

покладені на нього службові обов'язки, що є частиною державно-владної
компетенції. Їх виконання має важливе правоохоронне та правозахисне значення.
Тому за невиконання або неналежне виконання поліцейським цих обов'язків
законодавством передбачається застосування юридичної відповідальності. Новий
Закон України "Про Національну поліцію" визначає особливий порядок
притягнення поліцейського до юридичної відповідальності, а також здійснення
службового розслідування та дисциплінарного провадження щодо нього.
Це зумовлює необхідність проведення ґрунтовного дослідження питань,
пов'язаних із притягненням поліцейського до юридичної відповідальності за
невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов'язків [14].
Притягнення працівника поліції до юридичної відповідальності з підстав,
визначених законодавством, виступає своєрідною гарантією забезпечення закон-
ності його діяльності та належного виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про Національну поліцію", у разі
вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну,
цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Невиконання або неналежне виконання поліцейським своїх посадових
обов'язків може мати ознаки як адміністративного правопорушення,
дисциплінарного проступку, так і злочину. Це залежить від наслідків та характеру
вчиненого діяння або бездіяльності. Для характеристики даної підстави
юридичної відповідальності необхідно виходити із ознак належного виконання
посадових обов'язків. При цьому, відсутність такої неналежності або повна
відсутність виконання обов'язку в усіх випадках, коли такий обов'язок мав бути
виконаний, є підставою для притягнення поліцейського до юридичної
відповідальності [14].
 27

Серед найбільш тяжких наслідків невиконання або неналежного виконання

службових обов'язків є притягнення поліцейського до кримінальної
відповідальності. Відповідно, підставою для цього може бути лише таке
невиконання або неналежне виконання обов'язків, що містить ознаки злочину.
Тобто це діяння (дія або бездіяльність) з найбільш тяжкими наслідками.
З аналізу положень Кримінального кодексу України (далі – КК України)
слідує, що до кримінальних правопорушень, пов'язаних з невиконанням або
неналежним виконанням посадових обов'язків поліцейським, можуть відноситись:
розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне перешкоджання організації
або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340); зловживання
владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових
повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365); службове
підроблення (ст. 366); декларування недостовірної інформації (ст. 366-1);
службова недбалість (ст. 367); примушування давати показання (ст. 373),
тощо [14].
Притягнення працівника поліції до кримінальної відповідальності
здійснюється в загальному порядку, визначеному КПК України. При цьому, в ч. 8.
ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію" зазначається, що у разі
затримання поліцейського за підозрою у вчиненні кримінального
правопорушення або обрання щодо нього тримання під вартою як запобіжного
заходу його тримають у призначених для цього установах окремо від інших
категорій осіб. А в ч. 3 ст. 70 визначено, що поліцейський, щодо якого
здійснюється кримінальне провадження, може бути відсторонений від посади в
порядку, визначеному КПК України [2].
Також необхідно врахувати, що згідно з пп. 2-4 ч. 2 ст. 61 Закону "Про
Національну поліцію", не може бути поліцейським особа, засуджена за умисне
вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, у тому числі судимість якої
погашена чи знята у визначеному законом порядку, та особа, яка має непогашену
або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої; особа, щодо якої
було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав [2]. Тому
якщо поліцейського визнають винним у вчиненні кримінального
правопорушення, він підлягає негайному звільненню із займаної посади.
 28

Іншим видом юридичної відповідальності за невиконання або неналежне

виконання поліцейським своїх посадових обов'язків є адміністративна
відповідальність.
Невиконання або неналежне виконання поліцейським своїх посадових
обов'язків може бути підставою притягнення його до адміністративної
відповідальності, якщо в його діях (бездіяльності) є ознаки правопорушень,
передбачених главою 13-А "Адміністративні правопорушення, пов'язані з
корупцією" (ст. 172-4 – Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з
іншими видами діяльності, ст. 172-6 – Порушення вимог фінансового контролю,
тощо) або главою 15 "Адміністративні правопорушення, що посягають на
встановлений порядок управління" (ст. 185-8 – Ухилення від виконання законних
вимог прокурора, ст. 185-11 – Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо
особи, взятої під захист, та ін.) або інших [14].
Якщо поліцейський не виконав або неналежним чином виконав свій
посадовий обов'язок, але при цьому відсутні ознаки адміністративного
правопорушення, то це може бути підставою для його притягнення до
дисциплінарної відповідальності. В такому разі фактично поліцейським
допускається порушення службової дисципліни.
Умисна дія чи бездіяльність поліцейського, учинена всупереч принципам та
завданням Національної поліції України, наслідком якої стало заподіяння істотної
шкоди особі, суспільству чи державі або посягання на організацію управління
Національної поліції України, є грубим дисциплінарним проступком [14].
Таким чином, невиконання або неналежне виконання поліцейським своїх
посадових обов'язків є підставою юридичної відповідальності, яка може бути
адміністративною, кримінальною чи дисциплінарною.
Дослідження адміністративних повноважень працівника поліції дозволяє
розкрити сутність його правового статусу, тобто його фактичне правове
положення у відносинах з громадянами, іншими фізичними та юридичними
особами, органами державної влади та місцевого самоврядування.
 29

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ НА СУЧАСНИЙ СТАТУС

ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В УКРАЇНІ

Без перебільшення можна стверджувати, що надання кардинально нового

правового статусу поліцейському в Україні цілком обумовлено сучасною
потребою поновити партнерство між органами влади та населенням. Саме він є
найбільш вагомою категорією, що визначає спрямованість діяльності та
повноваження поліції, у тому числі у стосунках із державою та суспільством.
Різноманітні новели законодавства покликані перетворити статус
поліцейського органу з карального на сервісний. Зокрема, принципово новими у
Законі України "Про Національну поліцію" обов'язками поліцейського є надання
особі домедичної допомоги, навіть правопорушнику (п. 14, ч. 1 ст. 14), послуга
поліцейського піклування (ст. 41), активного застосування зброї (ст. 46), а в
Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі – КУПАП) та
відповідних інструкціях – незалежність в одноособовому прийнятті рішень у
справі про адміністративне правопорушення (ст 247, 258 та інші) [3].
Ці та багато інших законодавчих новел стосуються статусу поліцейського і
завдячують європейським стандартам з організації діяльності поліцейських,
європейське законодавство надає потужний арсенал основоположних принципів і
настанов щодо правового статусу поліцейських, прояснює цінності та норми, які
вимагаються від поліції в сучасному демократичному суспільстві. В Указі
Президента України "Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань
України, що випливають з її членства в Раді Європи" чітко встановлено
необхідність наближення правових засад діяльності правоохоронних органів до
європейських стандартів [3].
В основу діяльності вітчизняних поліцейських – у Закон України "Про
Національну поліцію" покладено правові норми, що містяться у Рекомендації
(2001) Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи "Про європейський
кодекс поліцейської етики", ухваленої Комітетом Міністрів 19 вересня 2001 на
765 засіданні заступників міністрів, Кодексі поведінки посадових осіб із
підтримання правопорядку від 17 грудня 1979 p., Резолюції Парламентської
Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) "Про Декларацію про поліцію", Декларації
 30

Міжнародної організації праці про основоположні принципи в сфері праці та

механізм її реалізації, прийнятої Генеральною конференцією Міжнародної
організації праці на її 86-й сесії [3].
Підвищення статусу поліцейського в Україні об'єктивно виражено в широко
обговорюваній так званій "презумпції правоти поліцейського", як гарантії його
професійної діяльності, оскільки ст 62 Закону України "Про Національну
поліцію" безкомпромісно зобов'язує всіх фізичних та юридичних осіб виконувати
його законні вимоги. Це базується на визнанні положення про те, що
поліцейський є представником центрального органу виконавчої влади і діє від
імені держави під час виконання ним службових обов'язків.
Мета діяльності поліції щодо забезпечення верховенства права включає два
різні, але взаємопов'язані обов'язки: забезпечувати дотримання офіційних законів,
належним чином прийнятих державою, що включає забезпечення загального
стану публічного спокою та пов'язаний з цим обов'язок суворо обмежуватися
власними визначеними повноваженнями, утримуючись від будь-яких свавільних
дій і дотримуючись особистих прав і свобод представників громадськості.
Верховенство права передбачає не тільки, що робиться, але і те, як це робиться.
При виконанні своїх обов'язків поліція повинна дотримуватись індивідуальних
прав громадян, включаючи права людини і свободи людини, і не вчиняти
свавільних або протиправних дій [3].
Вітчизняним законодавцем підкреслюється, що поліція зобов'язана
поважати міжнародні стандарти у сфері забезпечення прав людини, а саме
конфіденційність деяких відомостей, недоторканність особистості, принцип
презумпції невинуватості, міркування безпеки тощо. Звісно, у поліції завжди буде
певна свобода дій для досягнення рівноваги між інтересами служби.
Особа має право не виконувати незаконні вимоги і навіть чинити опір їх
примусовому вчиненню у встановлених законодавством межах необхідної
оборони і крайньої необхідності. Законність вимог поліцейського полягає у
необхідності здійснювати свою діяльність лише на підставі, у межах повноважень
та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та забороні
віддавати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази; заміщати
законність службовою, економічною або іншою доцільністю [3].
 31

Особливо слід відзначити новелу Закону України "Про Національну

поліцію", яка відповідає за незалежність професійної діяльності поліцейського.
Це правило, згідно з яким поліцейський під час виконання покладених на нього
обов'язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому
керівнику (ч. 3 ст. 62), і що ніхто не має права покласти на поліцейського
виконання обов'язків, не визначених законом (ч. 5 ст. 62). Ці норми захищають
поліцейського від можливих протизаконних вимог утриматися від виконання
своїх професійних обов'язків від вищої ланки органів влади, особливо від осіб із
вищим спеціальним званням, яким вони не підпорядковані по службі, дозволяє
уникнути корупційної складової під час вирішення конкретних справ.
Отже, одним із найбільш важливих етапів реформи правоохоронних органів
на шляху до європейської спільноти є оновлення чинного законодавства, що
регламентує діяльність Національної поліції, в результаті чого внесені важливі
зміни у правовий статус поліцейського. Аналіз чинного законодавства, яке
регламентує діяльність нової поліції, на теперішній час у цілому відповідає
стандартам правового статусу органів поліції у розвинених країнах Європи. Від
якості і рівня ефективності роботи поліції, об'єктивності та неупередженості її
працівників безпосередньо залежать якість захисту прав та свобод громадян і стан
забезпечення громадського порядку, соціальних відносин у суспільстві та, у
кінцевому рахунку, – добробут у країні. Отже, без сумніву зазначена тематика
ніколи не втратить актуальності і має отримати подальший науковий розвиток для
вдосконалення системи та структури МВС України.
 32

ВИСНОВКИ

Отже, право поліцейського – це закріплена в законодавстві міра дозволеної

поведінки працівника поліції, яка наділяє його можливістю виконувати державно-
владні повноваження та вступати в адміністративні правовідносини з іншими
суб'єктами.
Повноваження працівника поліції – це закріплена в законодавстві система
посадових обов'язків у сфері організаційно-розпорядчої діяльності та надані для їх
виконання відповідні права, що наділяють його гарантованою можливістю діяти у
межах та в порядку, визначеному законодавством, з метою реалізації покладених
на Національну поліцію завдань.
Права поліцейського, як суб'єкта правовідносин, запропоновано
класифікувати за такими критеріями:
1) залежно від рівня посади, яку займає поліцейський в органах
Національної поліції: права керівного складу поліції; права рядового складу
поліції; універсальні права, якими користується кожний поліцейський, незалежно
від посади, яку він обіймає в органі поліції;
2) залежно від змісту прав: права в сфері забезпечення публічної безпеки та
порядку; права в сфері застосування поліцейських заходів;
3) за підставою виникнення прав: права, що виникають з підстави
підписання наказу про призначення на відповідну посаду в орган поліції; права,
які виникають в процесі виконання щоденних функцій на підставі посадових
інструкцій та положень про відповідний відділ або поліцейське управління; права,
які виникають на підставі наказів керівника поліції або походять із звернень
громадян, інших осіб;
4) залежно від тривалості: постійні права, які поліцейський виконує
відповідно до посадових інструкцій на постійній основі; тимчасові права, якими
він наділяється в силу тимчасового заміщення відсутнього поліцейського або
перебування в розпорядженні іншого керівника.
Особливостями обов'язків працівника поліції є такі:
1) закріплюються в нормах законодавства, посадових інструкціях, наказах
прямого керівництва;
 33

2) обов'язки працівника поліції визначають міру його належної, необхідної

поведінки не тільки під час виконання своїх службових функцій, але і в
позаслужбовий час;
3) працівник поліції виконує свої обов'язки по всій території України
незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби;
4) існують різні групи обов'язків працівника поліції;
5) зміст обов'язків працівника поліції складають, як правило, активні дії,
лише в окремих випадках – утримання від певних дій.
Обов'язок працівника поліції – це міра належної та необхідної для
виконання покладених на нього завдань та функцій поведінки, зміст якої
виражається у здійсненні певних дій або в утриманні від них та визначається
законодавством України.
Невиконання або неналежне виконання поліцейським своїх посадових
обов'язків, як підстава юридичної відповідальності, характеризується наступним:
1) залежно від наслідків та характеру вчиненого діяння може виступати
підставою кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності;
2) є основною підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної
відповідальності, якщо в його діяннях відсутні ознаки злочину або
адміністративного правопорушення;
3) об'єктом є встановлений порядок проходження служби в органах поліції,
а предметом – посадові обов'язки поліцейського;
4) об'єктивну сторону цього проступку можуть складати такі діяння: у
формі активної дії – неналежне виконання обов'язку; у формі бездіяльності –
невиконання покладеного на поліцейського обов'язку;
5) суб'єктом виступає поліцейський, незалежно від рівня посади, яку він
обіймає;
6) із суб'єктивної сторони таке діяння може характеризуватися умисною
або необережною формою вини, тобто за необережність (службову халатність,
недбалість) також настає юридична відповідальність.
 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України [Електронний ресурс]: Закон України від 28 черв.

1996 р. № 254к/96-ВР (в ред. від 30 верес. 2016 p.). – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254K/96-Bp.
2. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII //
Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 40-41. – Ст. 379.
3. Глуховеря В. А. Вплив світових стандартів на сучасний статус поліцейського
в Україні / В. А. Глуховеря // Право і суспільство. – 2016. – № 2. – С. 114-120.
– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2016_2_22.
4. Голосніченко Т. П. Теорія повноважень, їх легітимність та врахування потреб
і інтересів при встановленні на законодавчому рівні / І. П. Голосніченко,
Д. І. Голосніченко // Вісник НТУУ "КПІ". Політологія. Соціологія. Право:
збірник наукових праць. – 2011. – № 1 (9). – С. 147-155.
5. Гусар О. А. Адміністративно-правовий статус персоналу державного
управління / О. А. Гусар // Адміністративне право і процес. – 2013. – № 2 (4).
– С. 116-123.
6. Дяченко А. С. Теоретико-правові аспекти визначення адміністративно-право-
вого статусу Національної поліції України / А. С. Дяченко, С. О. Шатрава //
Національна поліція України: проблеми становлення та перспективи
розвитку: зб. матеріалів наук.-практ. конф. курсантів та студентів (м. Харків,
10 грудня 2015 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2015.
– 192 с.
7. Калашник М.В. Чітке визначення правового статусу працівника міліції та
підрозділів системи МВС – головна підвалина реформування органів внутрі-
шніх справ / М.В. Калашник // Право і безпека. – 2011. – № 5(42). – С. 57-62.
8. Карманюк О. П. Реалізація юридичних обов'язків та їх вплив на правовий
порядок / О. П. Карманюк // Часопис Київського університету права. – 2012.
– № 2. – С. 62-65.
9. Концептуальні основи до реформування органів внутрішніх справ як
складової правоохоронної системи та сектору безпеки і оборони України //
Концептуальні підходи до реформування МВС у контексті
 35

загальнонаціонального плану реформ: інформаційно-аналітичні матеріали

круглого столу від 16 квітня 2015 р. – К, 2015. – С. 56.
10. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права:
[навчальний посібник] / М.В. Кравчук. – 3-тє вид., змін, й доп. – Тернопіль:
Карт-бланш, 2002. – 247 с.
11. Куліш A.M. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної
системи України: монографія: в 2 ч. – Ч. 1 / A.M. Куліш. – Суми: Вид. Сум.
держ. ун-ту, 2007. – 220 с.
12. Ластович Д. М. Поняття адміністративно-правового статусу поліції як суб'єкт
надання поліцейських послуг / Д. М. Ластович // Наше право. – 2015. – № 6. –
С. 71-75.
13. Лемеш Д. Л. Адміністративні повноваження працівника поліції як основа
його правового статусу / Д. Л. Лемеш // Науковий вісник публічного та
приватного права. – 2016. – № 2. – С. 78-82.
14. Лемеш Д. Л. Адміністративно-правовий статус працівників поліції в Україні.
– Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. –
Київ – 2016.
15. Лемеш Д. Л. Класифікація прав поліцейського як суб'єкта адміністративних
правовідносин в Україні / Д. Л. Лемеш // Прикарпатський юридичний вісник.
– 2015. – № 3. Т. 2. – С. 118-122.
16. Лемеш Д. Л. Поняття та особливості правового статусу працівника поліції
України / Д. Л. Лемеш // Науковий вісник публічного та приватного права. –
2016. – №1. – С. 45-51.
17. Лемеш Д. Л. Правовий статус працівника поліції України / Д. Л. Лемеш //
Пріоритетні проблеми юридичної науки: сучасний стан та перспективи
вдосконалення: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 18-19 лип.
2015 р.). – К.: НДІ публіч. права, 2015. – С. 136-139.
18. Лемеш Д. Л. Юридична відповідальність працівника поліції України /
Д. Л. Лемеш // Право, суспільство і держава: форми взаємодії: міжнар. наук.-
практ. конф. (Київ, 15-16 січ. 2016 р.). – К.: Центр прав. наук, дослідж., 2016.
– С. 86-88.
19. Литвин О.В. Адміністративно-правове регулювання статусу державного
 36

службовця в Україні: дис. ... канд. юр. наук: 12.00.07 / OB. Литвин. – Ірпінь,
2009. – 213 с.
20. Малиняк Х. В. Права та обов'язки як елемент адміністративно-правового
статусу посадової особи ОВС України / Х. В. Малиняк // Вісник Львівського
державного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 2. – С. 133-141.
21. Мармазов В. Є. Принципи правоохоронної діяльності відповідно до
Європейської Конвенції з прав людини та практики Європейського суду з
прав людини / В. Є. Мармазов // Часопис Київського університету права. –
2009. – № 2. – С. 262-271.
22. Панчишин А.В. Поняття, ознаки та структура категорії "правовий статус" /
А.В. Панчишин // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 2. –
С. 95-98.
23. Солонар А. В. Окремі аспекти розвитку змісту поняття "повноваження" /
А. В. Солонар // Порівняльне право. – 2014. – № 2. – С. 253-256.
24. Ткач Г. Й. Поняття владного повноваження / Г. Й. Ткач // Вісник Львівського
університету. – 2009. – Вип. 49. – С. 101-105.
25. Черега А. П. Сутність юридичного обов'язку як категорії / А. П. Черега //
Науково-практична Інтернет-конференція. Секція № 1. – 2015. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?
option=com_content&view=article&id=1002%3A040315-14&catid=115%3A1-
0315&Itemid=150&lang=ru.
26. Шестаков С.В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції: дис. ...
канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.В. Шестаков. – X., 2003. – 205 с.