МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

ІНДЗ на тему :
“Характерні риси та особливості суспільного устрою країн
Стародавнього Сходу”

Підготувала:

студентка 12 групи

юридичного факультету

Балабаш Світлана

Перевірив:

доц.. Кравчук М.А.

Луцьк 2020
 ЗМІСТ:
ВСТУП………………………………………………………………………………….3
1. Характерні риси суспільного устрою в Стародавніх державах..............................4
2. Структура суспільного ладу ......................................................................................6
2.1 Суспільний устрій Вавилонської держави ..........................................................6
2.2 Суспільство Стародавнього Єгипту.......................................................................8
2.3 Стародавня Індія: варновий поділ населення.....................................................10
ВИСНОВКИ……………..…………………………………………………………….12
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................................13

ВСТУП
2
 Природні умови та кліматичні особливості зумовлювали потребу в спорудженні
систем штучного зрошування. Будівництво іригаційних систем і їх утримання
вимагало великої кількості людей, які мусили для цього об’єднуватися. Це в свою
чергу призводить до потреби управління масштабними роботами. Так виникають
перші держави Стародавнього Сходу. Це, зокрема, Єгипет, Вавилон, Хетське
царство, Фінікія і деколи ще до них відносять Давню Індію та Давній Китай. Саме
на прикладі цих країн яскраво видно особливості суспільного устрою Стародавніх
держав.
Мета: - поглибити вже здобуті знання про держави Стародавнього Сходу
- визначити особливості та структуру суспільства Стародавніх держав та причини,
які їх зумовили
Завдання роботи: в даній роботі ми ставимо перед собою такі завдання:
1) дослідити структуру суспільного устрою Давньої Індії, Китаю, Єгипту,
Вавилону. 2) проаналізувати становище в суспільстві різних верств.
3) визначити фактори, які вплинули на утворення саме такої структури.

1. Характерні риси суспільного устрою в Стародавніх державах

3
 Диференціацію населення Стародавнього Сходу зумовило створення держави і
спеціального апарату для управління нею, існування професійної різноманітності
(ремесло, яке починає відокремлюватись від землеробства, торгівля), суспільно-
економічні відносини, які панують в суспільстві, і разом із появою надлишкового
продукту зумовлюють майнове розшарування, особливості побуту та релігійна
орієнтація.

Характерні риси:
 Визначеність (кожен соціальний шар мав своє, чітко встановлене місце
(перехід з одного класу в інший нерідко був затрудненим, а в Індії і взагалі
забороненим), відрізнявся своїми специфічними правами та обов’язками, а
також привілеями)
 Ієрархія(підпорядкування нижчих (бідніших, менш привілейованих ) верств
вищим (багатшим, привілейованішим)).
 Воїни складали окрему верству(Перебуваючи на постійній службі, вони
отримували певні привілеї від держави. Внаслідок походів отримували землю,
рабів , жили в основному за рахунок розграбованих земель).
 Як і на етапі виникнення протодержави, однією із основних соціальних форм,
що відіграла вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств,
буласільська община, що визначала характер політичної влади, роль і функції
держави. Тривалість існування сільської общини пояснюється потребою великої
кількості людей для функціонування іригаційної системи. Сільська община
здійснювала вплив на уповільнення класоутворення, на форми власності. Хоч
держава і виступала верховним власником землі, але безпосереднім власником
виступала саме сільська община.
 Існування рабства. Рабство мало патріархальних характер (домашнє рабство).
Працю рабів використовували не лише в домашньому господарстві, а й в
майстернях, що належали знаті, у палацових та храмових господарствах, на
будівництві. Джерелами рабства зазвичай був полон, боргове рабство,
народження від рабині, вчинення злочину, самопродаж . Рабів можна було
продавати, купувати, орендувати.
 Становище людини в суспільстві визначалося розмірами її земельних
володінь(верховним власником землі був цар, який уособлював державу) і
посадою в державному апараті.
 Неоднорідний соціальний склад давньосхідних суспільств визначав лад
багатоукладного господарського життя. Основою держави була
багатоукладна економіка (натуральні форми господарювання, ручна
4
 праця, найпростіші форми організації праці і виробництва, бідність населення,
переважання звичаїв, релігійних та культурних цінностей), яка визначала спосіб
життя населення і місце людей в суспільстві.
 Відсутня чіткість соціально-класових меж (наприклад, існували
різноманітні проміжні категорії між вільними і рабами, між землевласниками та
пануючим класом).
 Можна виділити три основних категорії:
 Найвищий (пануючий) прошарок складали придворна і служива
аристократія, військові командуючі, заможна верхівка землеробських
общин, чиновники, жерці (наприклад, в Індії).
 Основну частину суспільства складали вільні общинники (сюди ми
включаємо і власне членів сільської общини, і членів різноманітних
гільдій, цехів тощо). Саме на них покладався основний тягар виробництва ,
зокрема, і утримання великих іригаційних систем.
 Найнижче становище мали різноманітні верстви позбавлені засобів
виробництва (раби, інші категорії економічно та особисто залежних осіб,
вигнанці або ті, що не входять до станового поділу).

2. Структура суспільного ладу

2.1 Суспільний устрій Вавилонської держави
Населення Стародавнього Вавилона, як і інших Давньосхідних країн, поділялося на
вільних і невільних.
5
 Вільні в свою чергу поділялись ще на два види:
- авілум(мужі) – повноправні жителі Вавилона, володіли великими земельними
наділами. До авілумів належали вищі царські посадовці, що володіли і службовими
наділами, і общинною землею.
- мушкенуми(покірні) Як правило, були прикріплені до землі чи займалися
ремеслом, брали участь у військових походах. З одного боку, мушкенуми самі були
власниками рабів, а з іншого – залежали від храмів, царського палацу, чиновників
(важається, що мушкенум - це колишні вільні общинники, змушені стати
орендаторами державних або храмових земель). Мушкенумами зазвичай були
царські службовці нижчої категорії.
Правовий статус:
Авілум і мушкенум були рівні лише в питаннях приватної власності чи приватного
володіння рабами. Але в разі здійснення злочинних дій особа авілума захищалася
вищим штрафом, ніж мушкенума. Зокрема, в питаннях про образу, завдання шкоди,
тілесного ушкодження мушкенум карались суворіше ніж авілум. Те ж саме
відбувається, коли особи виступають потерпілими, - за крадіжку худоби у авілума
штраф був втричі вищий ніж в мушкенума. Коли шкода завдавалась між рівними
(мушкенум мушкенуму або авілум авілуму), то діяв принцип таліону - «око за око,
зуб за зуб».
Вільне населення, крім того, поділялося на окремі категорії за професійною
ознакою:
- придворні службовці - перебували на найвищій сходинці, найближчі особи до
царя. Серед них виділялися царські охоронці та жерці.
- військовослужбовці. Воїнів в Стародавньому Вавилоні називали «редум» і
«баїрум». Отримували від царя землю («ілку») і худобу в пожиттєве користування,
але без права відчуження. Крім цього володіли майном і землею, які захопили на
війні (відчужувана власність).
- храмова обслуга(згадуються лише особи жіночої статі - «божа сестра», «божа
дружина», «храмова блудниця».)
- різні чиновники(до таких осіб були великі вимоги, вона наділялися землею, яка
могла вільно переходити в спадок).
- купці, ремісники, лікарі– посідали найменш престижне місцесеред
представників різноманітних професій Стародавнього Вавилону, зокрема професії
лікаря цінувалась і оплачувалась найгірше. «Тамкар» - торговець або лихвар, що міг
дати гроші в борг.
Невільне населення
Залежне населення складалося із рабів, які мали назву «вардум» і поділялися на:
- царських – працювали в палаці царя та його замках;
6
- храмових – перебували під опікою храмів;
- приватновласницьких – здійснювали трудову повинність насвого господаря
(домашнє рабство).
До рабського стану потрапляли внаслідок полону, неповернення
боргу, народження від рабині (але діти раба і вільної вважались вільними). Боргове
рабство було тимчасовим - трирічним. За борг можна було віддати у рабство
дружину, дітей. Закон захищав таких рабів (вбивство боргового раба тягло за собою
вбивство сина господаря).
Правовий статус:
Раб прирівнювався до рухомої речі. Його можна було продати, передати у спадок,
закласти, орендувати. Неборгових рабів часто використовували для
жертвоприношення.
Раб не мав права власності. Він міг користуватися майном господаря, яке після
смерті раба поверталося до господаря. Рабам дозволялося мати сім’ю. Закон певною
мірою захищав рабиню, батьком дітей якої був її власник.

ари
ба
м
м
уи
їрмум
общинни к
му
р
вар шк
авілу
тамк
едум ен
ду
віл ьні
і

Рис.1 Суспільний устрій Стародавнього Вавилону у вигляді піраміди

2.2 Суспільство Стародавнього Єгипту

У загальному вигляді соціальна структура старо- давньоєгипетського суспільства
набула такого вигляду:
Панівний прошарок (Їх суспільне становище визначалося належністю до родової
династії, розмірами землеволодіння (маєтностей) та займаними посадами.):
- аристократія (родова знать). Саме з середовища аристократичної знаті фараони
7
призначали правителів номів - номархів, усе вище начальство, військових
командирів та ін. Єгипетська аристократія мала також великий вплив на розв'язання
державних питань.

- жерцтво (були звільнені від усяких робіт і повинностей на користь фараона, від
сплати податків, виконання будь-яких повинностей взагалі. Жрецьке звання було
спадковим. Жрецтво проповідувало святість особи фараона, його божественне
походження і незмінність влади на землі, будь-які спроби сумніву переслідувались
жерцями, тобто вони виконували певною мірою функції політичної поліції. Займали
також важливі посади в державі - в центральному і місцевому управлінні, судовому
відомстві, були вчителями, лікарями тощо).

- бюрократія(фараон, джаті, військові та цивільні чиновники, іноді вихідці з низів

також могли діставати титул й посади від фараонів). Найбільше привілеїв
малиправителі областей (номів) - номархи та посадовці, які були найбільш близькі
до фараона. Вони спадково володіли маєтками, титулами, посадами.

Виробники матеріальної продукції (Найпоширеніший термін,що позначав

становище простолюдина – мерет.):

- неджес — мали достатньо високий статус і продавали продукцію свого

виробництва на ринку;
- ремісники (Також залучались до громадських робіт. Чимало ремісників
працювало у державних рудниках і майстернях під суворим наглядом. Платою за
працю були їжа та одяг. Періодично проводилися переписи населення з метою
примусового зарахування людей до певних розрядів працівників і професій. На всіх
працівників поширювалась сувора дисципліна.)
- вільні селяни-общинники — були особистовільними людьми, але за найменшу
провину могли бути перетворені на рабів. Деякі працювали на державній землі
(царські люди) замкнутими общинами, кожен з них мав окрему ділянку, за
користування якою сплачував державі певну суму грошей і частину врожаю.
Залишити землю й общину не дозволялось. Інші общинники були прикріплені до

землі, яку надавали фараони в користування храмам, чиновникам, воїнам.

Окрімренти на користь держави, ці селяни повинні були віддавати частину врожаю
власникам землі(від 1/3 до 5/6). Вони не могли самовільно залишити закріплену за
ними ділянку. За несплату ренти, податків їх можна було вигнати, позбавити
засобівіснування. Згодом вигнання було заборонене і замінене тілесними
покараннями.Селян змушували також працювати на загальнодержавних роботах та
на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладанні доріг та

8
ін. Під час цих робіт їм виплачували невелику платню і скромно харчували. Від
непосильної праці чимало з них гинуло. Мобілізовані у випадку необхідності вони
становили основу війська-ополчення.

Залежне населення:
- раби – їхня праця застосовувалася на будівництві пірамід, доріг, спорудженні
дамб, у сільському господарстві. Могли бути державні, приватні або храмові.
Державні або царські називались «хемуу нісут», використовувались в царському та
храмовому господарстві , фараон навіть надавав їх у користування воїнам,
чиновникам тощо.
Приватні раби - «баку» - становили особистого майна власника і могли бути куплені
чи продані. Основними джерелами рабства були: військовий полон,народження від
рабині та покарання за злочин. Боргове рабство не було поширене.
Рабам нерідко дозволялося мати родину і майно. За злочини їх карали компетентні
органи , а не господарі . У випадках жорстокого поводження раби могли шукати
притулку в храмах, тоді вони ставали храмовими слугами. Раба можна було
відпустити на волю, в такому випадку він ставав повноправним вільним членом
суспільства.

нии
иіки
купці
раби
селян
чи нов
жерц
воїн
міщан

Рис.2 Суспільний устрій Стародавнього Єгипту у вигляді піраміди

2.3 Стародавня Індія: варновий поділ населення

Соціальна структура тогочасного вільного населення в Індії була достатньо

оригінальною і поділялася на чотири основних стани (варни).
Варна (санскр. – якість, колір, категорія) – термін для позначення класів суспільства
в Стародавній Індії. Варни з’явилися ще в первісному суспільстві. Поступово, з
розкладом первісно-общинного ладу, суспільство ділиться навиди, нерівноправні за
своїм статусом, правами, обов’язками та привілеями. Встановлюється строге
укладання шлюбів в межах своєї варни (заборона укладання шлюбу з
представником іншої варни), спадкове закріплення професії. Приналежність до
9
певної варни визначалася за народженням та освячувалася релігією.Права й
обов’язки кожної варни закріплювалися в законах – дхармах.

- брахмани (жерці, священнослужителі) – створені із вуст Брахми. Вони вважалися

«двічі народженими» й мали статус напівбогів. Вони займали провідні позиції:
приносили жертви богам, здійснювали обряди, служили радниками царів, тримали у
своїх руках монополію на писемність і знання. Їх майно не міг зачепити навіть цар,
у всіх судових тяжбах з представниками інших варн рішення виносилися виключно
на користь брахмана, їм не можна було не довіряти чи суперечити. Брахмани були
звільнені від усіх податків, повинностей, до них не можна було застосовувати
тілесні покарання. Вони вважалися недоторканними, користувалися великою
пошаною, вважалося, що все на світі – власність брахмана і він має право на все.
- кшатрії (воїни) — створені з рук Брахми. Саме кшатрії могли бути
воєначальниками і навіть раджі. Це єдина категорія населення, шо могла брати
участь у військових походах і битвах. В мирний час вели необтяжена повинностями
життя. Згідно із Законами Ману вони охороняли підданих, роздавали милостиню,
займалися «земними утіхами.» Як і брахмани, кшатрії вважались «двічі
народженими».
- вайшья(селяни, ремісники та торговці) — створені зі стегон Брахми. Теж
належали до «двічі народжених», але вже були експлуатованою верствою. Вони
випасали худобу, вели торгівлю, займалися ремеслом та землеробством. Селяни і
торговці сплачували в скарбницю податок (1/6 врожаю перші і 1/5 прибутку другі).
Звільнялись від військової повинності.
Брахмани, кшатрії і вайшії вважалися "двічі народженими", тому що , крім
природного народження, вони ще проходили ритуал входження до своєї варни, чого
не робили шудри.
- шудри(слуги) — створені зі стопи Брахми. Мали найважче становище серед варн.
Вважались «один раз народженими». Згідно із Законами Ману їм відводилося лише
одне заняття — служити першим трьом варнам. Прав не мали, мали лише обов’язки.
Якщо хтось із «двічі народжених» вбивав шудру, штраф дорівнював штрафу за
вбивство собаки.
Найнижче становище в суспільній ієрархії вільних займали «недоторкані».
Вважалось, що навіть дотик до них оскверняв. До них належать: парії - потомки
дравідів (підкорені корінні племена Індії) і народжені від змішаних шлюбів,
наприклад, чандали – нащадки шудри та брахманки.
Раби (на санскриті «даса» - раб, слуга) були поза кастовим поділом. Боргове
рабство було тимчасовим. Можна було звільнитись від рабства. Рабство мало
патріархальний характер. Рабом міг стати кожен, навіть члени вищих варн, а також

10
представники різних народностей і племен, які розглядалися індійцями як варвари.
Раби могли бути державні, приватні та общиннні. Невільник не мав жодних прав,
зокрема права власності. Договір, укладений рабом, вважався недійсним.
Джерела рабства: народження від рабині, полон, боргове рабство, злочин.
Раби поділялися на сім категорій:
• взяті у полон; • куплені;
• подаровані; • отримані у спадок;
• народжені від рабині; • які стали рабами внаслідок боргу;
• які стали рабами внаслідок покарання.

ма
ра
ї
Раби
рії
ья
Вайш
Брах
Парі
Шуд
Кшат

Рис.3 Суспільний устрій Давньої Індії у вигляді піраміди

Висновки

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити висновок, що суспільство в древніх цивілізаціях на відміну
від первісності було неоднорідним, у ньому з'явилися різні соціальні прошарки на основі економічної
нерівності , приналежності до певного роду, нації, релігії, різноманіття професій, зокрема чиновництва.
Внаслідок цього кожен з прошарків отримував або був обмежений у певних правах.

І не зважаючи на ряд спільних рис (ієрархія, воїни складають окрему верству, тривалість існування
сільської общини, існування рабства) , можна прослідкувати ряд відмінностей, зокрема в першості
(важливості , наявності найбільших привілеїв): в одних країнах це жерці, а в інших посадовці; в тому, що
саме визначає цю першість: служіння культу, близькість до глави держави чи величина земельних
володінь; поширеність рабства; правове становище невільників, селян і міщан і тд.

Отже, суспільство країн Стародавнього Сходу мало ознаки, як і загалом рабовласницької деспотичної

11
держави, так і власні, своєрідні, утворені в процесі розвитку суспільства і держави.

Список використаної літератури

1. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний
посібник.—Вид. 6-те, доп.—К.: Атіка, 2010.—624с.
2. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн. 2-е вид.
перероблене і доповнене: Навчальний посібник.— К.:Центр учбової літератури,
2008 —730с.
3. Кузьминець О.В., Дурнов Є.С., Сокур Ю.В.Історія держави та права зарубіжних
країн (схеми, коментарі, термінологічний словник): Навч. посібник. К. : - 2012.—
242с.
4. Історія держави і права зарубіжних країн: підруч- ник / за заг. ред. д-ра юрид.
наук, проф. О. М. Бандурки ; [Бандурка О. М., Швець Д. В., Бурдін М. Ю.,
Головко О. М., та ін. ; вступ. слово О. М. Бандурки]. Харків : Майдан, 2020. 618
с.
12
5. Грубiнко А.В.Iсторiя держави i права зарубiжних кpaїн: Навчальний посібник /
А.В. Грубінко. Тернопiль, 2010. 392с.

13