Петро Захарченко, Марія Мірошниченко

Історія держави і права України ( з найдавніших часів до кінця XVIII cт.)

Методичний посібник

до самостійної роботи

Київ-2020
Рецензенти:

Лаврик Г.В. доктор юридичних наук, професор ВНЗ Укоопспілки «Полтавський

університет економіки і торгівлі»

Макарчук В.С. доктор юридичних наук, професор кафедри теорії, історії та філософії
права Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету
«Львівська політехніка»

Петро Захарченко, Марія Мірошниченко.

Історія держави і права України ( з найдавніших часів до кінця XVIII cт.): методичний
посібник до самостійної роботи. КНУ імені Тараса Шевченка. 2020. 97 с.

Методичний посібник рекомендовано студентам для поглибленого опрацювання

навчального матеріалу з Історії держави і права України в умовах дистанційного навчання
з урахуванням досвіду викладання дисципліни представниками українських правничих
шкіл

Передмова
 Юридична освіта в Україні має системно реагувати на виклики і
загрози, перед якими опинилась Україна на початку ХХI ст. Особливо великі
вимоги і сподівання покладаються на університетську освіту у частині її
гуманізації та фундаменталізації, що виражається у формуванні навичок
наукового мислення, критичного осмислення дійсності та навичок вирішення
проблемних ситуацій на основі поєднання філософських, теоретичних,
історичних, галузевих знань юридичних знань з потребами практики.
На порядку денному стоїть актуальне завдання – забезпечити
параметри цілісної інтеграції знань - базових в проектуванні інноваційних
правових моделей, вписаних в загальноцивілізаційний контекст, але таких,
що не суперечать національним стратегічним цілям і національній безпеці
України.
Мета й завдання мають перспективу в рамках парадигми
трансдисциплінарності.
Наприкінці минулого століття наукова спільнота прийняла низку
документів щодо запровадження трансдисциплінарного підходу у сфері
освіти: Декларація Міжнародного конгресу в Локарно «Якому бути
університету майбутнього»(1997 р.), «Всесвітня Декларація про вищу освіту
для ХХІ століття: підходи і практичні заходи», ухвалена учасниками
Міжнародного конференції ЮНЕСКО з питань вищої освіти (1998 р.). В
документах наголошується, що актуальність запровадження
трансдисциплінарного підходу в освітні програми підготовки майбутніх
фахівців полягає в необхідності забезпечити базовий рівень інтегративного
знання для розв’язання складних проблем природи, людини і їх
взаємозв’язку. Проектування трансдисциплінарних концепцій (моделей)
освіти вимагає, по-перше, чіткого визначення культурно-історичних меж і
контексту явищ та процесів, що підлягають осмисленню; по-друге, всі
проблеми мають вирішуватися з посиланням на близький по смислу досвід в
історії.
 З огляду на вище наведене зростає роль історико-правових дисциплін в
системі юридичної освіти. Зосереджуються акценти на самостійный роботі
студентів, актуалізується дистанційне навчання.
Автори даного посібника поставили за мету допомогти студентам
першого курсу ОР «Бакалавр» в поглибленому самостійному опрацюванні
програмного матеріалу з Історії держави і права України в умовах
дистанційного та змішаного навчання.
Посібник стане в нагоді для студентів стаціонарної і заочної форм
навчання.
Структура і логіка методичного посібника містить:
- загальні методичні вказівки до самостійного опрацювання лекцій;
підготовки до семінарського заняття; самостійного опрацювання
навчального матеріалу;
- включає комплекс запитань, завдань для самоперевірки, тестів для
самоконтролю1; індивідуальні науково орієнтовані завдання, теми
рефератів, перелік орієнтовних запитань на іспит, список
літератури : основної та з інтернет порталу.
В посібнику втілений багаторічний досвід авторів з викладання
дисципліни в минулому в вузах України ( Київська національна академія
внутрішніх справ, Інститут внутрішніх справ при Національній академії
внутрішніх справ, Інституту права Міжнародного університету розвитку
людини «Україна») та в підготовці навчальних посібників з Історії держави і
права України.
Врахувуючи новітні тенденції в засвоєнні знань студентами, особливо в
умовах дистанційного навчання, автори використали досвід (з методичного
забезпечення лекційних, семінарських занять та із самопідготовки) колег,
які викладають дисципліну на кафедрі історії держави, права та політико-
правових учень юридичного факультету Львівського національного
університету імені І.Франка; на юридичному факультеті Львівського
1
Тестові завдання з курсу “Історія держави і права України” /Укладачі: В.М.Власенко, С.І.Дегтярьов. –
Суми: Вид-во СумДУ, 2006. – 96 с.
державного університету внутрішніх справ; Сумського державного
університету; Навчально-наукового інституту права, психології та
інноваційної освіти НУ «Львівська політехніка», Харківського університету
імені В.Н.Каразіна, Харківського національного університету внутрішніх
справ та ін.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Для того, щоб вивчити історію держави і права України та успішно скласти
іспит, студентам слід оволодіти методикою самостійної роботи, правильна
організація якої дає можливість раціонально використовувати вільний час,
поглиблювати і систематизувати свої знання, підвищувати результативність їх
засвоєння.
У вивченні Історії держави і права України використовуються різні форми
самостійної роботи: конспектування й опрацювання лекційного матеріалу, робота
над першоджерелами та літературою, написання реферату, есе, підготовка до
семінару, заліку та іспиту тощо.
У своїй роботі студент повинен керуватися Програмою курсу «Історія
держави і права України». В програмі визначений зміст предмету, мета, завдання
навчального курсу, вказана необхідна та додаткова література, рекомендована для
поглибленого оволодіння навчальним матеріалом.
Провідна роль у засвоєнні навчальної дисципліни належить лекціям, в яких
систематизовано подається наукове висвітлення основних проблем з історії
держави і права України. Лекції допомагають студентам в самостійній роботі над
правовими пам’ятками, джерелами, матеріалом підручників та навчальних
посібників. Якість засвоєння змісту лекції значною мірою зумовлена умінням
слухати, зацікавленістю і прагненням опанувати лекційний матеріал.
Лекцію необхідно не тільки уважно слухати, а й обов’язково конспектувати.
ЇЇ не потрібно записувати дослівно, оскільки така робота є механічною і тому не
сприяє творчому осмисленню матеріалу. Занотовувати необхідно лише головні ідеї,
концептуальні положення та висновки, докази, аргументи. Викладач вказує на чому
слід зосередити увагу, що потрібно додатково вивчити та зміст яких понять
засвоїти.
Законспектовану лекцію необхідно опрацювати: уточнити її зміст, виписати
із першоджерел цитати, підкреслити найбільш важливі положення, записати на
полях додаткові факти, які відкриваються при самостійному опрацюванні теми, свої
думки, зауваження, запитання. Обов’язково слід ознайомитися із запропонованими
в навчальних, чи методичних посібниках питаннями для самоконтролю, заліку й
іспиту з тим, аби зрозуміти, на що слід звертати основну увагу при опрацюванні
рекомендованої літератури, аналізі правових пам’яток, джерел; матеріал яких
суміжних дисциплін, що вивчаються на першому курсі, залучити для поглибленого
опрацювання теми (деякі питання, або й теми можуть бути рекомендовані
студентам для самостійного вивчення) тощо.
Перед наступною лекцією важливо відновити в пам’яті зміст попередніх тем і
ознайомитися з літературою з теми наступної лекції. Все це полегшує засвоєння
матеріалу і є запорукою змістовної підготовки до семінарського заняття.
Рекомендуємо для поглибленого опрацювання матеріалів лекцій опорний
конспект у схемах: Історія держави та права України: навч. посібник (у
схемах і таблицях) / Д. Є. Забзалюк. – Львів: Львівський державний
університет внутрішніх справ, 2017. – 120 с.(інтернет ресурс)
Семінари в навчальному процесі, як правило, відбуваються після
лекції. На семінарських заняттях опрацьовуються найважливіші теми курсу. Мета
семінарських занять полягає у поглибленому вивченні, уточненні і узагальненні
знань, отриманих на лекціях і під час самостійної роботи. Це активна форма
навчального процесу, вид практичних занять, який передбачає обговорення, під
керівництвом викладача, підготовлених студентами доповідей і повідомлень, чи
проблемного, заздалегідь не підготовленого питання; участь студентів у дискусіях;
виступи з доповненнями.
 Головним завданням семінарських занять є навчити студентів творчо-
конструктивному стилю мислення: вмінню оперувати абстрактними поняттями і
категоріями, самостійно розмірковувати над будь-якою проблемою, творчо й
нестандартно її вирішувати.
При підготовці до семінарського заняття слід дотримуватися таких вимог:
1. Докладно ознайомитися з темою і планом заняття, питаннями, що
виносяться на обговорення.
2 . Знайти і замовити в бібліотеці відповідні рекомендовані історичні правові
джерела та літературу, насамперед обов’язкову.
3. Прочитати основну літературу і документальні джерела до кожного з
питань семінару(обов’язково необхідно осмислити прочитане).
4. Законспектувати все, що необхідно для аргументованого виступу (цитати,
типові факти, зміст основних понять і термінів, пов’язаних із обговоренням тощо).
5. Те ж саме зробити з додатковою літературою, маючи на меті уточнити
окремі деталі того чи іншого питання.
6. Скласти план і текст виступу з кожного питання. Готувати план бажано на
основі конспектів лекцій та матеріалу, що міститься у рекомендованій літературі до
теми.
Фіксований виступ на семінарі розрахований на 7-10 хвилин.
Структура доповіді: Доповідачу необхідно чітко сформулювати тему або
питання виступу, з’ясувати актуальність обговорюваної проблеми, визначити її
місце і роль серед інших проблем курсу, значення набутих знань для кваліфікації
юриста, або для сучасної юридичної практики; розкрити зміст понять і категорій,
якими доповідач буде оперувати у своєму виступі; сформулювати мету і завдання
виступу.
Доповідь завершується обґрунтованими висновками, які кореспондуються з
поставленими метою і завданнями. Рекомендується не читати записане, а
користуватися ним лише тоді, коли необхідно навести цитату, статистичний чи
фактичний матеріал.
 Студенти зобов’язані уважно слухати доповідача, виступати, доповнювати,
уточнювати, задавати питання. Якщо студент виступає не першим з питання, яке
обговорюється, бажано дати оцінку попереднім виступам. Добре, коли на семінарі
виникають дискусії, суперечки з питань, які обговорюються, що сприяє кращому
засвоєнню матеріалу.
Завершується семінарське заняття загальними висновками по темі, з
обов’язковою оцінкою ходу та результатів обговорення проблеми, виступів,
доповнень.
Як працювати з літературою?
Для студентів-першокурсників пошук необхідних джерел і літератури може
стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліографів,
консультантів наукової бібліотеки які познайомлять з основами роботи в
бібліотечних каталогах, допоможуть розібратися у бібліографічних покажчиках,
знайти необхідну довідкову літературу.
Працюючи з текстом книги, слід дотримуватися таких вимог:
1 .Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові думки,
ідеї.
2. Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо коли це
великі абзаци.
3. Не пропускайте так звані слова-сигнали: «отже», «підбиваючи
підсумки»,«таким чином», «істотно» – вони застосовуються для того, щоб
загострити увагу на найважливішому.
При підготовці до семінару (взагалі у самостійній роботі над вивченням
історії держави і права України ) слід користуватися довідково-енциклопедичними
виданнями, в яких можна знайти пояснення основних історичних та юридичних
термінів, понять, визначень, концепцій; відомості про найважливіші події та факти
загальної історії права; іменні чи систематизовані предметні покажчики,
хронологічні таблиці, карти тощо. До переліку таких видань відносяться,
наприклад,
«Антология мировой правовой мысли» в п’яти томах (М.,1999);
 «Антологія української юридичної думки» в десяти томах ( К., 2002-2005);
«Сучасна правова енциклопедія»(К.,2010);
Шеститомна юридична енциклопедія (К.,2003);
Велика українська юридична енциклопедія Історія держави і права України.
Т.1. Х., 2016 і т.п.
Для вивчення історії галузевого законодавства рекомендуємо
використовувати навчальні посібники:
Бойко І.Й. Правове регулювання цивільних відносин в Україні (ІХ –
ХХ ст.): [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / І.Й. Бойко. – К.: Атіка,
2013. – 348 с
Бойко І.Й. Кримінальні покарання в Україні (ІХ – ХХ ст.): навч.посіб./
І.Й. Бойко. – Л.: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 408 с
Бойко І.Й. Історія правового регулювання цивільних, кримінальних та
процесуальних відносин в Україні (ІХ – ХХ ст.): посіб.для
студ.вищ.навч.закл. – Л.: Видав.центр ЛНУ імені Івана Франка, 2014. – 904 с.
Шевченко О.О. Звичаєве право України IX-XIX ст. К.2012. 200 с.
Для поглибленого вивчення документів пропонуємо хрестоматії:
Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред. В.Д.
Гончаренка. – Київ, 2003.  Хрестоматія з історії держави і права України:
Навч. Посіб. / Упоряд.: А.С. Чайковський (кер.) та ін. – Київ, 2003.
Питання чи проблеми, які виносяться на семінарське заняття повинні
аналізуватися на тлі історії розвитку суспільства і держави та під кутом зору
історичного і логічного в праві. Це означа: виходити з тези, що право передує
державі. Сучасна держава як політико-правовий інститут сформувалась в процесі
своєї генези і вибудовувалась засобами права і на основі права.
Застосовуються різні форми обговорення: фіксований виступ з наступним
ретельним аналізом, дискусії з окремих питань, запитання-відповіді,
заслуховування і обговорення рефератів з окремих аспектів проблеми, що
вивчається.
 Консультації проводяться на кафедрі, як правило, згідно із затвердженим
графіком. Корисно відвідувати їх регулярно протягом навчального року. На
консультаціях викладач допоможе розібратися у питаннях, які обов’язково
виникають під час самостійної роботи над темою. Багато уваги на консультаціях
відводиться формуванню у студентів навичок самостійної роботи з
рекомендованою літературою, ознайомленню з методикою підготовки рефератів і
доповідей.
Однією з найпоширеніших форм самостійної роботи над курсом історії
держави і права України опрацювання індивідуальних науково орієнтованих
завдань, які носять узагальнений характер. Їх виконання сприяє формуванню
навичок трансформувати набуті знання у вирішення актуальних правових проблем
сучасності.
Однією з поширених видів самостійної роботи є написання рефератів, яка
теж сприяє формуванню навичок дослідницької роботи. Готуючись до їх
написання, необхідно обрати тему, скласти план, підібрати і вивчити літературу. У
викладенні матеріалу дотримуватися логічної послідовності. Реферат повинен
містити узагальнення і висновки, правильно оформлений список використаних
джерел.
У вступі до реферату обов’язково необхідно обґрунтувати вибір теми –
вказати чому виникла необхідність у вивченні та висвітленні реферованої теми, а
також визначити мету її вивчення та завдання, які автор прагне розв’язати. В
основному викладі матеріалу головну увагу слід зосередити на головних
аргументах, фактах, подіях. Вони мають бути підкріплені посиланнями на правові
джерела, чи результати монографічних досліджень.
У висновках - необхідно підсумувати викладене з обов’язковими
аргументами про корисність проведеної роботи. Висновки мають бути
лаконічними, конкретними, логічними, зрозумілими та демонструвати зв'язок
історичного матеріалу із сучасністю.
При складанні списку використаних джерел слід обов’язково дотримуватися
правил бібліографічного опису документів.
 Підсумком самостійної роботи студента під керівництвом викладача є іспит.
Рекомендуємо активно використовувати передекзаменаційні консультації, які
проводить викладач згідно із затвердженим графіком. Безпосередньо на іспиті
необхідно скласти план відповіді, продумати її зміст, сформулювати найбільш
важливі тези. Відповідь має бути чіткою, лаконічною, розкривати сутність питання.
Високої оцінки заслуговує уміння студента переконувати, аргументовано
висловлювати свої думки. І, найголовніше, актуалізувати набуті знання для
правової діяльності в сучасних умовах трансформації суспільства, права, держави
Відповідь студента оцінюється:
– на «відмінно», якщо він твердо засвоїв програмний матеріал,
продемонстрував глибоке та всебічне знання правових пам’яток та історичних
джерел, уміння послідовно, логічно та аргументовано викладати матеріал,
аналізувати історичні факти і події, робити порівняльну характеристику різних
думок, історичних подій та процесів, обстоювати власні погляди на ту чи іншу
проблему, робити правильні й достатньо аргументовані висновки й узагальнення,
чітко і правильно відповідати на додаткові запитання;
– «добре», якщо він засвоїв програмний матеріал, вивчив основні джерела,
уміє послідовно та логічно викладати матеріал, робить в основному правильні та
аргументовані висновки й узагальнення, але разом з тим допускається окремих
неточностей при висвітленні проблеми чи, відповідаючи на додаткові запитання,
що свідчить про недостатньо глибоке засвоєння програмного матеріалу;
– «задовільно», якщо існують суттєві прогалини в знанні програмного
матеріалу. При викладенні матеріалу студент не послідовний, припускається
помилок, наводить неправильні формулювання, у відповідях на додаткові
запитання –невпевнений, не володіє фактами, не аргументує сказане.
– «незадовільно», якщо студент має суттєві прогалини у знаннях, не
знайомий із основним змістом правових пам’яток, джерел, відповідає на запитання
непослідовно, нелогічно, без належної аргументації, припускається суттєвих
помилок у висновках, плутається у фактах, не може відповісти на поставлені
викладачем додаткові запитання.
 Наведена методика самостійної роботи розрахована на тривалу працю і
орієнтована на очікувані позитивні результати.
Якщо скорегувати запропоновану методику до дистанційної форми навчання,
алгоритм в оцінюванні зрушується в бік ретельного самостійного опрацювання
індивідуальних завдань та лекційного матеріалу. Обсяг його значний, а часу на
засвоєння відведено мало. Лектор дає перелік запитань, які студент має опрацювати
самостійно. Результати мають бути зафіксовані в зошиті для лекційних занять.
Безпосередньо на лекції викладач зосереджує увагу на ключових питаннях
предметної сфери Історії держави і права України: генезис українського права в
умовах дискретного розвитку української державності. Головну увага звертає на
атрибути, що забезпечують цей розвиток. На причини, умови трансформації
українського права та особливості генези української державності. Обов’язково
наголошує на проблемі правонаступництва, спадкоємності права та спадкоємності у
праві.
Особливу увагу концентрує навколо питання актуальності вивченого
політико-правового досвіду державотворення; на умовах, коли право позбавляється
властивості бути справедливим; особливостях наведення справедливого правового
порядку через призму ментального розуміння українським народом справедливості
тощо.
Україна є інтегральною частиною європейської спільноти, відповідно
маємо визнати, що потужний пласт правового і державотворчого досвіду
українського народу який створювався понад тисячоліття має бути
інтегрований в інтелектуальний простір Європи задля вирішення
актуалізованих європейським товариством правових проблем. Багато з них
стали надбанням інтелектуального продукту Європи лише в Новітній час, а
практичний досвід вирішення, ще задовго до цього часу, витворив
український народ та найкращі представники національно орієнтованої
еліти. Усі ці проблеми будуть названі лектором при вивченні окремих тем
навчального курсу з ІДПУ.
 РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ І РОЛЬ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ
(ІДПУ) В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК.

Основні питання для вивчення:

1.Предмет ІДПУ
2. Методологія і методи ІДПУ
3. Історіографічні схеми вивчення ІДПУ
4. Періодизація, критерії періодизації ІДПУ
5.Значенння ІДПУ для підготовки юристів.

1.Предмет і методологія ІДПУ

Історія держави і права України відноситься до історико-теоретичного
класу юридичних дисциплін.
Це системна наукова і навчальна дисципліна у якій структуруються
знання стосовно визначення загальних рис, особливостей та взаємозалежних
характеристик розвитку права і державності у соціокультурному просторі
життєдіяльтності українського народу. Життєдіяльність включає в себе:
матеріально-предметну діяльність перш за все, у трудовій,
економічній, побутовій сферах;
духовне життя людини: світ духовних цінностей, емоцій,
переживань, відносин, таких що існують реально як загальнолюдська
культура, як менталітет окремого, народу, нації. 
громадсько-історичний простір дяльності - включає як матеріальні,
так і духовні елементи життя. Це реальні відносини в історичному часі:
реформи, революції, війни, «переселення» народів, зміна влади і форм
держави, поява і зникнення на карті нових країн, міст, цивілізацій тощо;
суб'єктивно-особистісне буття  (містить матеріальний і духовний
елементи) - це життєдіяльність конкретного індивіда з його неповторним
індивідуальним досвідом, що може суперечити загальним вимогам
життєдіяльності конкретної соціальної спільності людей.
Організуючим чинником в життєдіяльності суспільства завжди була
публічна влада як функція суспільства, яка полягає в забезпеченні
всезагального інтересу.
 Генеза публічної влади відбувалась у різних історичних формах:
інститут племені, ранні держави (політії, бігменства, царства), міста-держави,
міста-республіки, «варварські держави» (князівства, герцогства), країни-
держави в епоху середньовіччя, сучасні національні держави (політико-
правовий інститут, стійка форма владно-правової організації суспільства).
Будь-яка історична форма державності виникає та функціонує в параметрах
життєво важливої суспільної потреби у замиреному середовища та
вибудовується навколо права.
Історія держави та права демонструє, що на час виникнення держави
як особливої політичної організації людство вже мало практичний досвід
правового регулювання здійснюваного інститутами влади (роду, племені,
громади) в рамках вимог звичаєвого права. З цього випливає, що право
історично передує державі. Воно є більш раннім соціальним інститутом, ніж
держава. Разом з державою виникає закон, який функціонально пов'язаний з
регулюючою діяльністю держави – її адміністративними і судовими
установами, організацією і діяльністю армії, поліції, каральними інститутами
і тюремними установами.
Поява законодавства та інших форм, що закріплюють право, є
офіційним свідченням того, що держава бере під свій захист ті чи інші
прояви суспільного життя, які постійно повторюються . Логічно, що з появою
держави історія права постає як історія законодавства.
Суть: сукупність норм (що регулюють поведінку людей), втілених в
законодавстві і реалізованих через законодавство – це не право, а лише
механізм (форма), за посередництвом якого суспільство (держава) захищає
свою систему цінностей (своє право на існування), а не ті цінності, що
декларуються як державні.
Основне завдання ІДПУ як навчальної дисципліни полягає в тому, щоб
у доступній для сприйняття формі розкрити природу, поняття українського
права, української державності, їх структуру, функції, базові атрибути, які
забезпечили і забезпечують їх неперервний розвиток в історичному часі та
функціональну роль у забезпеченні потреби суспільства в справедливому
правовому порядку в розташуванні України як геополітичної реальності..
Завдання вбудоване в загальну предметну площину української
юридичної науки з ключовою для неї проблемою - дати якнайбільш повне
знання про об’єктивне значення права (яке не розходиться з справедливістю і
саме є справедливим) у створенні ефективної моделі правового порядку,
адекватної уявленням українського народу про справедливість та роль
українського права в механізмі творення української державності.
Завдання визначають предмет науки і навчальної дисципліни Історії
держави і права України.
Предметом Історії держави і права України є - причини, умови,
виникнення, розвитку, трансформації права і держави у їх конкретно-
історичних формах, в розташуванні сучасної України як геополітичної
реальності, з соціокультурним розмаїттям її населення та в контексті
соціальної практики, системи вірувань і звичаїв усіх спільнот, які перебували
на теренах України з давніх часів у хронологічній послідовності.
Досліджуючи свій предмет, історія українського права інтегрує знання,
які є важливими для усвідомлення закономірностей та особливостей
виникнення й розвитку історичних типів і найважливіших інститутів
українського права та української державності, що існували протягом всієї
історії розвитку суспільства в межах сучасної України.  Ці знання є базовими
у розв’язанні однієї із ключових проблем сучасної юридичної науки –
створення ефективної моделі правового порядку, адекватної уявленням
українського народу про справедливість
Ключовим поняттям яким оперує Історія держави і права України є
«правове життя українського народу». Це поняття охоплює комплекс
правових явищ, як позитивних, так і негативних. Серед позитивних: право,
як соціокультурне явище, яке приводить до панування справедливості в
правовому житті, несе в собі ідеї гуманізму, свободи, є ядром і нормативно-
організаційною основою національної правової системи (архаїчної,
звичаєвої,сучасної інтегрованої); правосвідомість і правова культура;
законність і правопорядок. До негативних аспектів правового життя
відносять всі протиправні явища: злочини та інші правопорушення,
зловживання правом, деформація правосвідомості, помилки в правовій
діяльності, корупція, правовий нігілізм тощо.
Ми пропонуємо визначення поняття «право», яке універсально
накладається на суспільства додержавні та організовані в державу.
Право – це об’єктивно зумовлена, раціонально обґрунтована через зріз
всезагального інтересу система вивірених суспільною практикою принципів,
інститутів, норм, правил поведінки, реалізація яких здійснюється відповідно
до вимог законів природного права та пов’язана з владними інститутами,
котрі володіють визнаним правом (привілеєм) здійснювати примус. Щодо
законів природного права, мова йде про право приватної власності на життя,
право на реалізацію потреби свободи, право на безпеку, право на супротив
будь-якому деспотичному режимові.
З наведеної дефініції випливає, що право не зводиться до норм права
«позитивного» (владнозобов’язувального), воно існує на різних рівнях
соціальної дійсності, виникає не завдяки наказу можновладців, а стихійно в
процесі неорганізованого спілкування та набуває фіксації в різних джерелах
позитивного права (правовий звичай, судовий прецедент, закон, нормативний
договір тощо).
Принципи несуть інформацію про дію законів природного права і
втілюють цінності вищої справедливості (Космічної, Божественної,
Природної).
Формальні правила і норми спрямовані на врегулювання суспільних
відносин відповідно до принципів, проте вже переломлені через ментальні
уявлення конкретного народу про справедливість.
Аналізуючи поняття «владні інститути», слід мати на увазі, що процес
формування державно-публічної влади у її сучасній формі розпочався
близько V тисяч років у порівнянні з додержавними (так званими
«потестарними», від пізньолатинського «potestas» – влада) структурами
управління і самоорганізації, існування яких вчені-археологи і палеолінгвісти
фіксують з появою в епоху пізнього (верхнього) палеоліту (близько 40 тис.
років тому) кроманьйонської людини (Homo Sapiens).
В епоху потестарності панувала система мононорм, яка синкретично
(нерозчленовано) поєднувала всі соціальні норми, котрі забезпечували
суспільний порядок. Право, на відміну від інших соціальних норм
вирізнялось тим, що функціонально було пов’язане з владними інститутами,
які володіли привілеєм (наданим соціумом) здійснювати примус. Владні
інститути, керуючись усталеними зразками справедливості, втіленими в
нормах права, регулюють різні сфери життєдіяльності суспільства,
організовують у систему соціальних статусів і ролей членів соціуму,
закріплюють нормативне регулювання суспільних відносин та контролюють
поведінку окремих індивідів.
Інформація до роздумів.  На підтвердження того, що владна система
управління і самоорганізації виникає разом з виникненням суспільства та є
змістовно глибшою, ніж сучасна державна влада, свідчать і новітні процеси
появи на межі третього тисячоліття органів «наддержавної влади»
законодавчих (Європарламент) і виконавчих (Комісія Європеської
Співдружності) інститутів, владні повноваження яких поширююються на
територію багатьох європейських країн. З цього випливає висновок, що за
об’сягом категорія «інститути влади» включає в себе і додержавну
(потестарну), і державну (публічну, яка є функцією суспільства, але
здійснюється державними інститутами влади), і «наддержавну» (пост-
державну) форми владної організації.
Наведена характеристика поняття влади важлива для чіткого
усвідомлення спільного та відмінного в поняттях «держава України» і
«українська державність» у межах предметного поля ІДПУ.
Існує безліч визначень держави. Ми пропонуємо авторське визначення
в історико-правовому вимірі. Держава - це політико-правовий інститут
організації публічної влади (яка є функцією суспільства), діяльність якого
спрямована на забезпечення всезагального інтересу: створення оптимальних
умов для реалізації потреби суспільства в соціально справедливому
правовому порядку. Юридичними ознаками держави є територія, публічна
влада, населення.
Поняття « державність» за об’ємом змістовніше від поняття «держава».
Воно, на додаток до юридичних ознак держави, включає в себе
нагромаджені українським народом духовні та соціальні цінності
державотворення, що переходять у площину усвідомлення ним природного
права на самовизначення, самореалізацію і свободу в межах своїх
етнографічно сполучених територій.
У світлі наведених міркувань поняття «державність України»
(українська державність) у історико-правовому вимірі змістовно вказує на
об’єктивну данність історичної зумовленості процесу виникнення,
становлення і спадкоємності у розвитку національної держави в Україні та
організаційно-правового оформлення її незалежності і суверенітету.
У цьому разі, державність слід сприймати як практичне втілення
політичного ідеалу. Політичний ідеал - це ціннісно-світоглядне відображення
та впорядкування соціально-політичних реалій у вигляді мети, образів,
уявлень про майбутнє; взірець досконалості, котрий виступає для суб’єктів
політики й широких верств населення моделлю бажаного, критерієм оцінки
дійсності з позицій віддаленої мети.
Вивчаючи Історію держави і права України студенти отримують
знання, які є базовими для розуміння історичних закономірностей та
особливостей виникнення, розвитку, функціонування права і держави в
Україні.
2.Методологія ІДПУ.
Звернути увагу на:
- взаємозв’язок історичного і логічного у вивченні питань виникнення
та розвитку держави і права України.
 - системно-інформаційний підхід, який доцільно використовувати у
вирішенні питання неперервності у розвитку українського права і
української державності з урахуванням особливостей історичного
розвитку українського народу.
- методологічну роль синергетики у пізнанні можливостей розвитку
українського права за дискретних умов розвитку української
державності особливу увагу слід звернути на самоорганізацію
надскладних систем антропосоціокультурного типу.
3.Періодизація ІДПУ як метод пізнання історії держави та права
України.
Особливу увагу звернути на існуючі підходи до періодизації.
Обгрунтувати який підхід, на вашу думку, найбільше корелює із завданнями
ІДПУ.
При вивченні особливостей еволюції українського права і держави на
кожному із етапів (періодів), слід концентрувати увагу на присутності чи
відсутності юридичних умов свободи особистості, виявлення соціально-
юридичних основ статусу особистості, самоорганізаційних аспектах
правового життя. Це головна проблема, що перебуває сьогодні в центрі
державно-правового дискурсу і визначає відношення людей до правових
цінностей в глобалізованому світі.
3. Історіографічні схеми вивчення ІДПУ (рекомендовано матеріали
лекцій та підручники).

4.Значенння ІДПУ для підготовки юристів. Самі для себе визначаєте

потребу у вивченні цієї дисципліни, керуючись критерієм «добрих» і
«поганих» цінностей.
«Добрі» цінності: а) основані на реальності, тобто не суперечать
законам природи, а, отже і законам суспільного буття; б) соціально
конструктивні, зорієнтовані не на кон’юнктурні потреби, а на перспективу
виживання цивілізації; в) безпосередні тобто такі, що контролюються не
зовнішніми щодо правового життя конкретного народу структурами, а
інститутами його самоорганізації.
«Погані» цінності: а) відірвані від реальності, часто суперечать
об’єктивним законам суспільного розвитку та законам природи; б) соціально
деструктивні, руйнують основи життя як самоцінної реальності; в ) не
безпосередні і не контрольовані, або, навпаки, досить жорстко контрольовані
не правовими режимами.

Запитання та завдання для самоконтролю

В процесі пошуку відповідей на запитання та для виконання завдань

спочатку знайдіть визначення невідомих для вас понять, запишіть і
запам’ятайте їх.
Дайте відповідь:
1. Що є предметом Історії держави і права України?
2. Що таке принципи права?
3. Що таке соціальний інститут?
4. Що таке інститути права?
5. Встановіть, що є спільного і відмінного в поняттях «інститут влади»,
«інститути права», «правові інститути».
6. Що слід розуміти під закономірностями в розвитку права.
7. Чим зумовлюються особливості розвитку права?
8. Охарактеризуйте реальність, яка позначається поняттям « правове
життя у історико-правовому вимірі.
9. Що є спільного і відмінного в поняттях « держава України» і
«українська державність».
10. Одним, єдиним словом, визначіть: чим історія держави і права України
відрізняється від інших юридичних наук?

Завдання, що стосується питання предмету та методології ІДПУ:

Опрацюйте літературу, в якій порушується проблема синергетики
(вчення про самоорганізацію систем) як наукової парадигми ( моделі)
пояснення світу як цілісної системи та явищ реальної дійсності, як систем.
Згідно синергетики всі системи (у нашому випадку, право і держава України)
здатні до саморозвитку і самоорганізації, особливо коли мова йде про
суспільство, яке є надскладною системою антропосоціокультурного типу.
У такий же спосіб опануйте матеріал про можливості системно-
інформаційного підходу.
1. Обгрунтуйте переваги синергетики та системно-інформаційного
підходу у пізнанні неперервності у розвитку українського права і української
державності перед системним підходом та іншими методами їх пізнання.
2. Співставте поняття «право», «держава», визначення яких дає
загальна теорія права, і запропоноване авторами цього методичного
посібника поняття права і держави в історико-правовому вимірі.

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених

або визнаних державою регуляторами суспільних відносин, які формально
закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до
суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни,
забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до
примусу.

Право – це об’єктивно зумовлена, раціонально обґрунтована через зріз

всезагального інтересу система вивірених суспільною практикою принципів,
інститутів, норм, правил поведінки, реалізація яких здійснюється відповідно
до вимог законів природного права та пов’язана з владними інститутами,
котрі володіють визнаним правом (привілеєм) здійснювати примус.
Визначення в теорії:
Держава - держава є територіальною організацією політичної влади,
що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього
суспільства і забезпечує з допомогою спеціального апарату реалізацію своєї
політики.
Визначення, яке пропонують автори посібника:
Держава - це політико-правовий інститут організації публічної влади
(яка є функцією суспільства), діяльність якого спрямована на забезпечення
всезагального інтересу, створення оптимальних умов для реалізації потреби
суспільства в соціально справедливому правовому порядку. Юридичними
ознаками держави є територія, публічна влада, населення.
Алгоритм аналізу:
- Знайдіть спільне і відмінне в поняттях.
- Яке з понять за об’ємом змістовніше?
- Яке з понять співвідноситься із загальними (універсальними), а яке
включає і універсальні і особливі риси держави?
Аналізуючи відношення понять, маєте знати:
Право по-різному функціонує в різних суспільствах. Соціонормативна
організація суспільних відносин відбувається в рамках двох основних
моделей – східної і західної.
Для східної моделі характерна ієрархія владних відносин по вертикалі.
Право перебуває «в руках» інститутів публічної влади. Державна влада
домінує над суспільством. Становим хребтом державності є община.
Відносини, засновані на приватній власності, тотально контролюються
державою і, як правило, обмежуються індивідуальною власністю, а стосовно
засобів виробництва головною юридичною категорією є «користування».
В рамках західної моделі механізм функціонування публічної влади
здійснюється по горизонталі. Право – «в руках» суспільства, в рамках якого
складаються умови для самоорганізації. Становим хребтом державності є
громада. Приватна власність має всі умови для розвитку, а стосовно
основних засобів виробництва юридичною категорією є титул, нормативним
актом закріплене (у різних формах вияву) право приватної власності. Воно
включає в себе правомочність володіння, правомочність користування і
правомочність розпорядження.
Для общини характерна комунальна форма співжиття. Влада належить
главі общини. Індивіди відчужені від влади і тотально підпорядковані
колективному началу.
 Громада – це форма самоорганізації, заснована на конвенціональних
зв’язках2 між автономними індивідами та принципі свободи для кожного за
умов збереження і забезпечення свободи для колективу в цілому.

Індивідуальне науково орієнтоване завдання.

1.Порівняйте наведені визначення предмету ІДПУ з визначенням,

запропонованим авторами цього посібника. Яке із визначень, на вашу думку,
найповніше відображає завдання, які стоять перед Історією держави і права
України? Обгрунтуйте свою точку зору.
Традиційно в підручниках з ІДПУ предмет Історії держави і права
України визначають таким чином:
Предметом історії держави і права України як навчальної дисципліни
є вивчення загальних закономірностей і характерних особливостей
виникнення, функціонування зміни різних типів і форм держави і права
українського народу на всіх етапах його історії.
Авторське визначення:
Предметом «Історії держави і права України» є - причини, умови,
виникнення, розвитку, трансформації права і держави (у хронологічній
послідовності, у їх конкретно-історичних формах) в розташуванні сучасної
України як геополітичної реальності, з соціокультурним розмаїттям її
населення та в контексті соціальної практики, системи вірувань і звичаїв усіх
спільнот, які перебували на теренах України з давніх часів.
2. Порівняйте обраний вами найповніший варіант визначення предмету
ІДПУ з предметом загальної теорії держави і права. Доведіть взаємозв’язок
цих юридичних дисциплін і визначте завдання, які ставить перед цими
дисциплінами юридична практика.
Завдання виконуйте після, того як опануєте навчальним матеріалом по
темі, користуючись основною та додатковою літературою

2
Конвенціональний зв’язок – відповідний до угоди; відповідає певній традиції
 Рекомендована література:

Основна:

1. Історія держави і права України. Акад курс у 2-х т.; за ред. В.Я.Тація,
А.Й.Рогожина.К.: Вид.дім. Ін Юре.2000. Т.1. С.5-9
2. Історія держави і права України. Підручник; за ред.
А.С.Чайковського. ( Авт. кол. Батрименко В.І.,Копиленко О.Л.,
Кривоніс В.М., Мірошниченко М.І та ін..).К.: Юрінком
Інтер.2004.С.3-10
3. Петро Захарченко. Історія держави і права України. К.: Атіка.2005.
С.3-4
4. Мірошниченко М.І. // Мірошниченко М.І. Історія українського
права. Навч. метод. посібник. К.: КНУ імені Тараса Шевченка. 2015.
Ч.1 < https://lektsii.org/11-70975.html>

Додаткова:
1.Загальна теорія держави і права. Підручник. За ред.. М.В.Цвіка,
О.В.Петришина. Харків: Право.2009. ( Предмет загальної теорії
держави та права, його структура. С.19-21)
http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI_2009/TEorijaDerjav_200
9.pdf
2. Велика українська юридична енциклопедія. Історія держави і
права України. Х.: Право.2016. Т.1
3.Юридична енциклопедія [Електронний ресурс]. – 1998. – Режим
доступа: http://leksika.com.ua/legal/

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ ПРАВА І ДЕРЖАВНОСТІ НА УКРАЇНСЬКИХ
ТЕРИТОРІЯХ У НАЙДАВНІШУ ДОБУ
( середина 1 тис. до н.е.-V ст. н.е.)
Основні питання для вивчення:
1.Ранні держави на теренах України
-поняття «рання держава»
А). Скіфська державність і право
- суспільний устрій та державний лад;
 -джерела та основні риси права.
Б) Античні міста –держави Північного Причорномор’я
- соціальний та державний устрій міст-держав Північного
Причорномор’я. Поняття «полісна громада».
- джерела та поняття права в містах –державах Північного
Причорномор’я.
Ключові поняття: «родова община», «сусідська община», «колонізація»,
«античність», «поліс», «монархія», «республіка», «аристократична
республіка», «демократична республіка», «остракізм», «літургія»,
«докімасія», «магістратура», «архонт», «агораном», «номофілак», «ситон»,
«енктісіс», «ателія», «епігамія», «тімухіон», «атимія», «просклесія»,
«анакрісія», «дікастерій», «пінакіон», «псеф», «аксиномантія».
1.Поняття «рання держава»
Опановуючи навчальний матеріал варто знати:
А) які відносини і зв’язки позначаються поняттям «рання держава»?
Рання держава – це багатоступінчата ієрархічна політична структура,
заснована на кланових і позакланових зв’язках, вже знайома із спеціалізацією
виробничої і адміністративної діяльності, головною функцією якої є
централізоване управління великим територіально-адміністративним
комплексом і забезпечення шляхом престижного споживання привілейованих
верхів (правителів) за рахунок податків і повинностей з основних виробників.
Разом з тим, відносини між верхами і низами, як і раніше (в потестарну
епоху), засновані на принципі реципрокності 3 та редистрибуції4 і
легітимовані загальновизнаною релігійно-ідеологічною доктриною (Л.
Васильєв).
Б). Слід керуватися такими фактами:

3
Реципрокність - синонім до слів взаємність або взаємовигідність.
Суть реципрокності полягає у тому, що добра справа, послуга чи подарунок роблять не для того, щоб у
майбутньому отримати аналогічну відповідь. Ні. Все для того, щоб прямо зараз і на цьому місці можна було
отримати підвищення соціального статусу.
4
Редистрибуція - одна із форм урівняльного разподілу матеріальних надбань, переважно засобів до
споживання і забезпечення життєдіяльності главою локальної спільноти або в ареалі більш широкого
обєднання спільнот. Слугує передумовою-фактором формування держави
1. Сучасна територія України як геополітичної реальності з давніх-давен була
заселена різними племенами і народами; тут існували або самодостатні або
«периферійні» цивілізації та культури – від персько-індійських до
адріатичних та центрально-європейських ;
2. Проте, як це доводить Михайло Грушевський і послідовники його
концепції України - Руси, на теренах нашої прабатьківщини одвічно
розселялися племена, які ніколи не полишали своєї плацентарної території й
створили спочатку трипільську, а далі черняхівську та зарубинецьку
культури, на культурному фундаменті яких сформувалась середньовічна
держава-країна Україна-Русь.5 Її культура в історичній перспективі
збагатилась здобутками скандинавської, греко-римської, візантійської,
болгарської, далекосхідної, перської, германської, інших цивілізацій.
Суть. Керуючись головним постулатом системно-інформаційного
підходу про не можливість знищення генетично закодованої інформації, яка
забезпечує життєдіяльність складних систем антропосоціокультурного типу,
маємо констатувати, що історію української державності доцільно вивчати
не з того часу як постав український етнос, а з урахуванням передісторії.
В) Аналізуючи правове життя ранньодержавних утворень на теренах
нашої прабатьківщини слід особливу увагу звернути на ті з них, які мали
прямий вплив на формування проукраїнської держави України–Руси:
Скіфське ранньодержавне утворення та античні міста держави
Північного Причорномор’я. Чому?
А). Наукою доведено, що із занепадом Великої Скіфії ( IV-III ст до
н.е.) р в районах Середнього Подніпров’я, Прип’ятського Полісся, басейну
верхнього Дніпра та Подесення (геополітичне ядро української державності)
5
Держава-країна – термін, який відображає особливість середньовічної традиції замість поняття
«суспільство» вживати поняття «країна», «держава», «народ». Із застосуванням цивілізаційного критерію
періодизації поняття «держава-країна» позначає локалізовану в часі велику, але зазвичай слабо інтегровану
політичну структуру - ранньофеодальну монархію – з метрополією та особою монарха (короля, князя) на
чолі, владу якого підтримує церква і, переважно, селяни-общинники. Це утворення, відповідно до класичної
юридичної концепції, має три юридичні ознаки-елементи державності: населення, владу, територію. Отже,
розміщується у певних географічних межах за територіальною ознакою, а не на основі кровно-споріднених
зв’язків, характерних для первіснообщинної доби; має відносно міцну ( залежить від особи правителя)
публічну владу, яка поширюється на все населення; налагоджену систему знімання податків, яке
регулюється нормативним актом (законом) у юридичному значенні.
традицію правову і традицію урядування продовжили племена зарубинецької
культури (III - II ст. до н.е.), нащадки скіфів-орачів (сколотів),
життєдіяльність яких складає невід’ємну ланку у загальному процесі
слов’янського етногенезу.
Б). Грецька колонізація сприяла розвитку торгівлі, та поширенню
досягнень античної цивілізації як у самій Скіфії, так і за її межами.
В). Правова і політична культура місцевих племен збагатилась
досягненнями античної цивілізації (еллінської культури). На цій основі
сформувалась велика середньовічна держава-країна Україна-Русь.

А) Скіфська державність і право.

Особливу увагу слід звернути на період найвищого піднесення Великої

Скіфії, що тривав майже століття (третя чверть V- кінець IV ст. до н.е.)
Чому?
Відповідь: Межі сучасної території України у загальних контурах
збігаються з територією Великої Скіфії, включно з Малою Скіфією –
Кримом.   Терени Царства Скіфів в VІ ст. до н. е., як свідчить Геродот,
простягалися вшир на 600-700 км від Дону до Дунаю і приблизно на стільки
ж – вглиб, від Чорного й Азовського морів майже до впадіння у Дніпро
Прип’яті, утворюючи гігантський квадрат. 
Український науковець О. Петрук, керуючись принципом
територіальної сталості (основний принцип світо порядку), дійшов висновку
про чотири періоди в історії України, коли повністю відновлювались
кордони Скіфії.
1) Геродотова і післягеродотова Скіфія VII-IV ст. до н.е. єдина,
поліетнічна за складом територія;
2) Скіфія (європейська Сарматія за римською термінологією) з
Таврикою, яка інтегрувала традиції Малої Скіфії ( II-V ст.н.е.);
 3) У кінці XV- на початку XVI ст. відбувається відродження козаками
Козацької (Сарматської України) з центром у Нижньому і Середньому
Подніпров’і;
4) У 1991 році відродилась сучасна Україна в кордонах (хоч і значно
вужчих) Великої Скіфії.
Скіфські хліборобські культури Подніпров’я, існування яких
переважно припадає на I тис. до н.е., належали праслов’янам (скіфам-
орачам) прапращурам українського народу.
Суспільний устрій
Головними соціальними інститутами, які визначали характер
суспільних відносин та урядування були громада та патримоніальна сім’я з
високим соціальним статусом жінки-Матері.
Соціальною опорою влади в Скіфії були верстви вільного населення. У
скіфів – землеробів - вільні общинники, у Малій Скіфії – вільні ремісники і
тогівці. На нижній сходинці соціальної піраміди перебували раби, які не
відігравали вирішальної ролі у системі виробництва матеріальних та
духовних благ. В системі економічних відносин досить розвиненою була
приватна власність.
У цьому суть. Соціальною опорою влади царів були вільні люди, а в
основі виробничих відносин переважала приватна власність.
Це дає підстави стверджувати, що Скіфська держави не була
рабовласницькою, а швидше нагадувала полісну систему урядування на
кшталт античних міст – держав Північного Причорномор’я.

Джерела та основні риси права

Характеризуючи право Скіфської ранньої держави,зверніть увагу, що
досить розвиненим було зобов’язальне право, із-за розвинених товарно-
грошових відносин. Ним врегульовувалися договірні відносини міни,
дарування, купівлі-продажу. Договори скріплювали клятвою. Правова
регламентація зачіпала й данницькі відносини.  Відмова від сплати данини
була причиною війни та обернення підкорених в рабів.
Панувала патримоніальна сім’я з високим статусом старшої дружини.
У пошані був культ Матері, що й зумовлював демократизм внутрішньо
сімейних відносин.
У системі спадкування панував звичаєвий принцип мінорату:
батьківський будинок разом з господарством успадковував молодший син.
Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися злочини проти
царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському
наказу). Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища.
Усі названі злочини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри
тягли за собою смертну кару винного. Відомі злочини проти власності
(крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, образи).
Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара,
відрубання правої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася кровна
помста.
Науковці гадають, що справи про злочини, які не зачіпали основ
урядування, розглядалися у порядку здійснення змагального процесу. Проте,
з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий процес

Б) Античні міста –держави Північного Причорномор’я

Суспільний та державний устрій міст-держав Північного
Причорномор’я. Поняття «полісна громада».
Опановуючи матеріал маєте керуватися такими тезами:
- характерним для античного способу виробництва є розвиненість
товарного-грошових відносин і класичне рабство (для нього є характерним:
не перетворювати на рабів своїх співвітчизників – це шлях до самознищення
і до втрати свободи).
Місто-держава – це форма державності – античний поліс, ядром якої є
полісна громада Вона об’єднувала вільних громадян міста, що утворювали
своєрідний союз власників (тільки громадяни були колективним власником
полісної землі) економічно самостійних домогосподарств, за межами якого
перебували раби і вільні люди, але чужинці-іноземці (метеки), переважно
купці, навіть вихідці з інших грецьких полісів. Кожний громадянин, щоб мати
право належати до громади, не втратити свободу був зобов’язаний брати
участь у політичному житті полісу.
Вищим органом влади у полісі були народні збори (демос), на яких
обиралися особи з дорученням виконувати громадські обов’язки по
управлінню життям громадян. Всі обранці були, по-перше, підзвітні громаді,
а, по-друге, не мали в своїх руках важелів економічного влади над іншими
членами громади. Чому? Тому що колективним власником землі – засобу
виробництва – була полісна громада. Вона володіла, користувалась і
розпоряджалась землею. Це пояснює, чому в полісах переважала
республіканська форма правління: аристократія, демократія, олігархія,
плутократія. Саме поліс подарував людству ідеї, які є актальними нині:
демократії, республіканізму і громадянського суспільства.
Джерела та поняття права в містах – державах Північного
Причорномор’я
Для античних греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої
космічної справедливості. Критерієм справедливості було право. Право слід
мислити як сукупність індивідуальних прав громадян, що відповідають
звичаю та освячені космічною справедливістю.
Кожне місто мало свої звичаї. Космічна справедливість мислилась як
універсальна цінність.
Джерела права: рішення народних зборів, декрети ради міст,
розпорядження магістратів і магістрів, місцеві правові звичаї. У
Боспорському царстві – основним джерелом була законодавча діяльність
царів.
Запитання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «рання держава»

 2. На яких територіях сучасної України розселялися царські скіфи,
скіфи-хлібороби, скіфи-орач?
3. Які верстви суспільства були соціальною опорою влади царя?
4. Чому скіфську державність не можна назвати рабовласницькою?
5. Що таке «поліс». Розтлумачте поняття «полісна модель» організації
суспільного устрою.
6. Дайте характеристику права Скіфської держави.
7. Охарактеризуйте право античних міст-держав.

8. Індивідуальне науково орієнтоване завдання.

Користуючись додатковою літературою, простежте за еволюцією

урядування на теренах України з часу трипільської цивілізації і
визначте, яка форма самоорганізації суспільства була домінуючою:
община, чи громада?

Теми рефератів

1. Право власності та зобов’язальне право в античних державах Північного

Причорномор’я (кінець VII ст. до н.е. – перша половина VI ст. н.е.).
2. Нормативне регулювання сімейних відносин в античних державах
Північного Причорномор’я.
3. Правове регулювання фінансових відносин в античних державах
Північного Причорномор’я.
4. Злочини та покарання в античних державах Північного Причорномор’я.
5. Суд та процес в античних державах Північного Причорномор’я.
6. Правові взаємовідносини античних держав Північного Причорномор’я з
Римом.
7. Джерела та основні риси міжнародного права у Північному Причорномор’ї
(кінець VII ст. до н.е. – перша половина VI ст. н.е.).

Тести для самоперевірки.

Відповідь правильна лише одна
1. Основна форма державного устрою грецьких міст-держав Північного
Причорномор’я:

а) республіка; в) східна деспотія; б) монархія; г) олігархія.

2. Скіфський цар, який об’єднав більшість племен Північного

Причорномор’я і частину Фракії у першу скіфську державу:

а) Атей; б) Фардой; в) Скілур; г) Митридат.

3. Столиця Боспорського царства:

а) Пантікапей; б) Ольвія; в) Фанагорія; г) Херсонес.

4. Вищий законодавчий орган у Скіфії:

а) рада старійшин; б) царська рада; в) народні збори; г) цар.

5. Визначте зайвий виконавчий орган у грецьких містах Північного

Причорномор’я:

а) колегія архонтів; б) еклесія; в) колегія деміургів; г) герусія.

6. Основними виробниками матеріальних цінностей у скіфів були:

а) раби; б) вільні общинники; в) старійшини племен; г) купці.

7. За правління якого короля Готська держава у Північному Причорномор’ї

досягла найбільшої могутності?

а) Аттіла; б) Теодорих; в) Ардарих; г) Германаріх.

8. Поява першої грецької колонії – міста-держави у Північному

Причорномор’ї датується:

а) VІІІ ст. до н.е.; б) VІ ст. до н.е.; в) VІІ ст. до н.е.; г) V ст. до н.е.

9. Коли відбулося об’єднання грецьких міст-держав Північного

Причорномор’я в Боспорське царство?

а) 480-438 рр. до н.е.; б) 258-256 рр. до н.е.; в) 350-346 рр. до н.е.; г) І ст. н.е.

10. Коли відбувся розпад політичного об’єднання антів і утворення союзів

племен дулібів, волинян, полян, сіверян, кривичів, уличів, хорватів?

а) ІV-VІ ст.; б) VІІ-VІІІ ст.; в) ІV-ІХ ст.; г) ІV-VІІ ст.

11. Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я були однотипними за...
Визначте зайве.

а) походженням; б) суспільно-політичним ладом; в) формами

господарювання; г) кількістю населення.

12. Про яку країну грецький історик Геродот писав, що вона має вигляд
квадрата, кожна із сторін якого дорівнює близько 700 км?

а) Кіммерія; б) країна готів; в) Скіфія; г) Таврида.

13. Великі адміністративно-територіальні одиниці у Скіфії очолювали:

а) номархи; б) архонти; в) екзархи; г) деміурги.

14. Столицею Малої Скіфії було місто:

а) Неаполь Скіфський; б) Херсонес; в) Пантікапей; г) Ольвія.

15. Описуючи суспільний лад якого народу, візантійські автори VІ – початку

VІІ ст. констатували наявність у нього не тільки рабів, але й работоргівлю?

а) скіфи; б) анти; в) венеди; г) склавіни.

16. У працях якого автора політичне об’єднання антів було згадане вперше?

а) Йордана; б) Прокопія Кесарійського; в) Геродота; г) Нестора-літописця.

17. Визначте зайве серед назв народних зборів:

а) агора; б) еклесія;

в) віче; г) герусія або гелісія.

18. Смертна кара у Скіфії призначалася за такі злочини:

а) згвалтування; б) відмова від віри батьків; в) крадіжку; г) вбивство чужого

раба.

19. Визначте зайве серед джерел права античних міст-держав Північного

Причорномор’я:

а) закони народних зборів; б) місцеві звичаї; в) постанови колегії; г)

конституція.

20. Після 63 р. до н.е. царі Боспорського царства:

а) обиралися герусією; б) обиралися народними зборами; в) спадкували владу
від батька; г) затверджувалися римським імператором.

Рекомендована література:

Основна:

1. Історія держави і права України. Акад курс у 2-х т.; за ред.

В.Я.Тація, А.Й.Рогожина.К.: Вид.дім. Ін Юре.2000. Т.1. С.11-34
2. Історія держави і права України. Підручник; за ред.
А.С.Чайковського. ( Авт. кол. Батрименко В.І.,Копиленко О.Л.,
Кривоніс В.М., Мірошниченко М.І та ін..).К.: Юрінком
Інтер.2004.С.13-30
3. Петро Захарченко. Історія держави і права України. К.: Атіка.2005.
С.5-13
4. Мірошниченко М.І. // Мірошниченко М.І. Історія українського
права. Навч. метод. посібник. К.: КНУ імені Тараса Шевченка.
2015. Ч.1 < https://lektsii.org/11-70975.html>

Додаткова:
1. Велика українська юридична енциклопедія. Історія держави і права
України. Х.: Право.2016. Т.1. Скіфія С. 58, 671-676;
2. Володимир Петрук. Велика Скіфія-Оукраїна. Спалах 2001. 432 с.
3. Енциклопедія історії України. Україна, держава, греки.
<http://resource.history.org.ua/cgibin/eiu/history.exe?
&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT
=eiu_all&C21C>
4. Мірошниченко М.І. Державність і право України: генезис у
європейському контексті (З найдавніших часів до початку XIX ст.)
К.Атыка. 2006. С.49-161.
5. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу
і право.К.: Атіка 2001. С.35-50.

ТЕМА 2 - 3. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК РУСЬКОЇ ДЕРЖАВА

(УКРАЇНИ-РУСИ) ТА ЇЇ ПРАВОНАСТУПНИЦІ ГАЛИЦЬКО-
ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРАВОВИХ СИСТЕМ ЦИХ ДЕРЖАВ.

Основні питання для вивчення:

1.Дискусійні питання утворення Руської держави
2. Суспільний лад
3. Державний устрій
4.Правова система Руської держави
5.Суд і його компетенція
6. Правова система Галицько-Волинської держави

Ключові поняття: «бенефіцій», «бояри»,» «варварська держава», «васально‐

сюзеренні відносини», «ведство», «видоки», «віра», «гоніння сліду»,
«головництво», «доменіальний суд», «заклич», «закупництво», «звід»,
«звичаєве право», «Ізгої», «ордалії», «поле», «полюддя», «погост», «потік та
пограбування», «послухи», «правовий звичай», «рота», «продаж»,
«ранньофеодальна монархія», «роспуст», «Руська Правда», «редакції Руської
Правди», «смільне», «смерди», «татьба», «феодали», «холопи», «челядь»,
«умикання», «урікання», «урок».

1. Дискусійні питання утворення Руської держави

Вивчаючи матеріал на задану тему, кожний знайде відповідь на важливе

в сучасних умова для України запитання: Хто має право на назву «Русь» та
як російська пропаганда в умовах агресії Росії проти України міфологізує
історію для виправдання експансіоністського проекту «русского мира». Для
цього слід ознайомитись з теоріями пантюркізму (хозарською),
норманською, антинорманською теоріями походження Русі, теорією
природно-історичного процесу, теорією великоруської етнічної основи Русі,
«триєдиною» теорією (колиска трьох братніх народів), торговельна теорія
походження державності у русинів, булгарська теорія, великодержавна
російська концепція утворення та правонаступництва Русі.

2. Суспільний лад Русі

1. Характеризуючи суспільний лад, зверніть увагу на важливі аспекти
соціальної структури тогочасного суспільства:
- населення поділялось на дві категорії - вільних і невільників (до
останніх відносять і напіввільних);
 - в умовах феодалізму в цьому суспільстві існували верстви, діяльність
яких свідчила про зародження буржуазних відносин (панування яких
настане після буржуазних революцій середини XVII ст. в Європі). Їх
репрезентантами було міське населення (міста в Русі були досить розвинені
як на той час) - ремісники, торговці, представники фінансової та службової
еліти.
- юридично закріпленого станового поділу суспільства, характерного
для феодалізму не існувало.
- кріпацтва не було, отже юридично залежних не було, існувала
економічна зележність. Репрезентантами економічно залежних були смерди
князівського домену. Вони користувались землею князя, у володінні мали
господарство, за це сплачували данину. Будучи особисто вільними, мали
право, за умови виконання певних зобов’язань, переходити до сильнішого
патрона.
- високий, порівняно з іншими цивілізаціями, соціальний статус жінки.
- соціальною опорою влади були вільні мешканці сіл і міст – «люде».
Селянство в епоху феодалізму з характерним для останнього
натуральним способом виробництва становило основну продуктивну силу
суспільства.
Характеризуючи селянство Руської держави, керуйтесь
загальновизнаною пізньою середньовічною моделлю його соціального і
правового статусу в загальноєвропейському контексті: особисто вільні
селяни, держателі землі за грошову(натуральну) ренту; вільні держателі землі
(орендарі); особисто залежні держателі землі з незначною удільною вагою
панщини в складі ренти; кріпосне селянство з домінуванням панщини;
безнадільні (особисто вільні і кріпосні) працівники за наймом чи дворові
слуги; особисто вільні селяни – власники своїх наділів.
Опорою селянству у його протистоянні до влади феодалів слугувало
звичаєве право, яке в переважній більшості країн Європи виступало як право
общини/громади.
3. Державний лад

Новітні дослідження державного устрою Руської держави свідчать про

те, що протягом усієї історії переважало тяжіння до демократичних
(переважно республіканських) форм правління. Князівська влада не була
суверенною: поряд із інститутами публічної (князівської) влади існувала
влада церкви і громади.
Князівська влада мала приватно-публічний характер з двірсько-
вотчинною системою урядування. Для неї характерним є поєднання
владними структурами публічного і приватного інтересу.
В основі владних відносин лежала ідея змішаного урядування
(елементи монархічної, аристократичної і демократичної влад), яка в
конституційній теорії сучасності вважається наріжною в розбудові
конституційної держави, яка передує правовій.
Монархічну владу репрезентував князь, аристократичну – боярство,
демократичну – віче.

4.Правова система Руської держави

Приступаючи до вивчення особливостей функціонування інститутів

права в Руській державі, слід чітко усвідомити, що під охороною права
перебували не стільки майно, як свобода і честь, тому що непорушною і
незаперечною власністю кожної вільної людини, а, подекуди, і напіввільної
були свобода і честь.
В Україні-Русі, на відміну від інших європейських країн, у
відповідальності за злочини проти честі панувала рівність у праві. Тобто
поширювалась на всіх вільних ( і напіввільних – закупів). В європейських
країнах – цей привілей мали лише представники невеликого відсотка вільного
населення та шляхетської і рицарської верстви.
Правова система України – Русі – це історичний тип звичаєвої системи.
Домінувало звичаєве право, законотворча діяльність князів здійснювалась у
формі князівських та церковних уставів, договорів князів між собою, з
народом, міжнародних договорів. Опосередкована рецепція візантійського
права новелізувала руське право у частині юридичної техніки, передусім у
галузі приватного і публічного права.
Ядром правової системи Русі була «Руська Правда» у трьох редакціях:
Коротка, Розширена, Скорочена.
За змістом і формою «Руська Правда» – це результат обробки і
консолідації звичаєвого права Русі, що створило базу для формування
інститутів приватного права та запровадження новел, котрі складались в
процесі правотворчості князівської влади.
Звертаємо увагу: завдяки «Руській Правді» норми князівської
правотворчості набували якостей юридичних (юридичного закону) , тому що
мали такі риси: визначеність, незмінність, стабільність, санкції. Проте
зауважуємо: формально вони не розглядались як закон, бо пануючою була
норма звичаєвого права, обов’язкова сила якого підкріплювалась, судовою
владою, яка не набула ще інституціоналізованого характеру (існували поряд
общинний, князівський, церковний суди). В князівському судочинстві суд не
відокремлений від адміністрації.
«Руська Правда» мала винятково практичні цілі – дати можливість
князівським міністеріалам, які виконували функції здійснення судочинства,
справедливо вирішувати справи на підставі чиннних норм загального
характеру, а сторонам – захищати свої права. «Руська Правда» ще називалась
Судебником.
На загал «Руська Правда» послугувала для новгородського і
московського права джерелом для «суджень по аналогії» (М.Максимейко), а
для Великого князівства Литовського – материнською (генетичною) основою
розвитку державного права. Вона стала джерелом Судебника Великого князя
Казимира Ягайловича (1468), Першого (1529), Другого (1566) і Третього
(1588) Литовських статутів, які залишалися найавторитетнішими джерелами
чинного права навіть за доби Української гетьманської держави (Війська
Запорозького) XVII-XVIII ст., в усіх кодифікаційних проектах XVII- початку
XIX ст. в Україні. Окремі норми були чинними в губерніях Лівобережжя і
Правобережжя до 1840-1842 рр., до поширення тут російського
законодавства.

Еволюція системи правових норм Русі

Майнові відносини . Головний критерій - право власності визначалося волею
самого власника. Основна категорія володіння. агальний принцип захисту
рухомої і нерухомої власності: повернути господарю і заплатити штраф як
компенсацію за завдану шкоду. Власнику належала гарантія захисту в суді
права власності та гарантія повернення йому втраченої речі (право віндикації)
Земельні відносини врегульовувались звичаєвим правом в категоріях
вільного і залежного володіння у таких формах: общинне (земля громади) –
довічне колективне володіння; окремих сімей, доменіальне (князівське),
вотчинне (боярське), монастирське – приватне володіння.
Способи набуття права володіння: давність володіння, успадкування,
князівські пожалування за службу (обмежений правовий режим володіння),
дарування.
Особливий вид речових прав – сервітути – зафіксоване у звичаєвому
праві режим регламентованого користування чужою річчю.
Зобов’язання: два види - з договорів і деліктів (спричинення шкоди).
Існували договори міни, купівлі-продажу майна; позики (кредитні
операції з грішми), поклажі (зберігання чужих речей), надання послуг,
виконання робіт .
Звертаємо увагу: розвиненість інституту зобов’язального права
свідчить, що в надрах руського суспільства, особливо в XII-XIII ст.,
зароджувався новий тип буржуазних відносин, пов'язаний із досить
розвиненою системо товарно-грошового обігу і третім суспільним
розподілом праці, коли торгівля відокремлюється як основний вид
економічної діяльності. Ця тенденція не суперечила загальним
закономірностям розвитку суспільного виробництва. Розвитку торгівлі
сприяв шлях «із варяг- у греки».
В Україні-Руси були досить розвиненим інститути спадкового права ( у
спадковому праві панував принцип мінорату), опіки,
Шлюбно-сімейні відносини: основним інститутом сімейного права був
індивідуальний шлюб. Панував принцип рівності між чоловіком і жінкою. На
його основі укладався шлюбний договір, який засновувався на добровільному
волевиявленні сторін.
Злочини та покарання: злочин називався «обіда». Панував
суб’єктивний принцип покарання, оскільки особливо небезпечним
протиправним діянням була образа особи. Не існувало різниці між
кримінальним та цивільно-правовим правопорушенням.
Кримінальне право і правопорушення мало приватний характер,
оскільки реакція на злочини і судочинство залежали від волі потерпілого.
Найвищою мірою покарання – «потік і пограбування», тобто вигнання
за межі общини без засобів до існування і без майна.
5.Суд України-Руси і його компетенція
«Руська правда» закріпила традиційні процедури упіймання злодія та
розшуку вбивці, визначила три стадії (етапи) досудового процесу:
1. «Заклич». Варто було оголосити про пропажу речі на торгу
(громадському місці). Закон ґрунтувався на тому, що заклич стає відомим для
всього міста впродовж трьох днів. Тому, повернення речі до цього терміна не
каралося.
2. «Звід». Розпочинався у випадках: а) якщо річ було знайдено в кого-
небудь до закличу; б) якщо річ знайдено до трьох днів після закличу; в) якщо
річ було віднайдено не у своєму місті (громаді).
3. «Гоніння сліду». Якщо переслідування утікача по сліду не
увінчувалось успіхом, то верв, куди приводив слід, повинна або видати
злочинця, або сама відповідати за злочин. У таких випадках «верв» (громада)
платила штраф розкладкою. Те ж саме чекало громаду, якщо на її території
знаходили князівського слугу.
Класифікація судових доказів за «Руською Правдою»
Власне визнання, свідки («видоки» і «послухи»), якими могли бути
тільки вільні люди, присяга (складали сторони й свідки), ордалії (Суди Божі)
речові докази (сліди побиття, рани, тіло вбитого тощо).

6. Правова система Галицько-Волинської держави

Галицько-Волинська держава (1199-1349 рр.). – правонаступниця

України - Руси.
Роздробленість Русі і монголо-татарська навала уповільнили розвиток
позитивного (юридичного права) зі спеціальними регулятивними функціями
(універсального) загального характеру, але залишили простір для розвитку
українського права як соціального феномену завдяки його партикуляризації
у формах локальних систем міського, земського, князівського, церковного,
звичаєвого права громад, норми яких відображали зв’язки як ситуативного
характеру, так і зумовлені особливостями відносин у феодальному
суспільстві.
В результаті локальні норми за чисельністю суттєво переважили
спеціальні (універсальні) норми загального впливу і у функціональному
аспекті сприяли розвитку українського права в цілому в умовах Галицько-
Волинської держави. По-перше, їх основним джерелом були договори; по-
друге, вони були засобом конкретизації універсальних норм загального
права стосовно конкретних фактів, які вимагали врегулювання правом і, у
такий спосіб, сприяли реалізації принципів універсальних норм стосовно
цих фактів; по-друге, регулювали відносини, які не охоплювались загальним
правом; по-третє, локальні норми тісно пов’язані із загальними, діяли у
рамках його вимог та, відповідно, набували регулятивних властивостей
юридичного права.
 Симбіоз юридичного і загальносоціального в нормах локальних
партикулярних систем сприяв утворенню єдиної, але не цілісної (не
інтегрованої) правової системи Галицько-Волинської держави

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Яка форма правління домінувала в Руській державі? Обгрунтуйте.

2. Назвіть особливості суспільного устрою та державного ладу України-Русі.
3. Чи існує різниця в суспільному устрої та державному лад України- Русі і
галицько-Волинської держави?
4. Назвіть спільне і відмінне в правових системах цих держав.
5 Розкрийте процес судочинства в Україні-Русі.
6.Окремо опрацюйте питання для самоконтролю в підручнику Петра
Захарченка « Історія українського права». К. : 2019 ( Див. в переліку реком
літ.) С. 86.

Індивідуальне науково орієнтоване завдання.

1. Ретельно проаналізуйте теорії і концепції зародження державності
України-Руси. Яка, на вашу думку, відповідає об’єктивним тенденціям
розвитку національної державност?
2. Порівняйте спадкове право Великої Скіфії та Руси-України:
визначте пануючий у спадковому праві принцип.
Аналізуйте у контексті неперервності правової традиції, яка забезпечує
спадкоємність у праві.
Теми рефератів
1. Договори Русі з Візантією.
2. Джерела церковного права.
3. Злочин та покарання за Руською Правдою та Салічною Правдою:
порівняльна характеристика.
4. Роль церкви у регулюванні шлюбно‐сімейних відносин.
5. Стадії юрисдикційного процесу у Руській державі.
 6. Колективна відповідальність селянської общини у кримінальному праві
Русі.
7. Охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю у Руській
державі.
8. Джерела права Галицько‐Волинського князівства.
9. Особливості державно‐правового розвитку Галицько‐Волинського
князівства.

Тести для самоперевірки

Суспільний устрій та державний лад України-Русі

1. Перша літописна згадка назви „Україна” датується:

а) 1096 р.; б) 1125 р.; в) 1187 р.; г) 1242 р.

2. Володимир Святославич (Великий) був Київським князем у:

а) 912-944 рр.; б) 980-1015 рр.; в) 882-912 рр.; г) 1019-1054 рр.

3. Ярослав Мудрий був великим Київським князем у:

а) 1014-1052 рр.; б) 1019-1054 рр.; в) 1013-1125 рр.; г) 1125-1132 рр.

4. Що таке «верв»?

а) сільські збори; б) сільська територіальна община; в) кругова порука в

сільській общині; г) плата за оренду землі.

5. Княгиня Ольга здійснила реформу:

а) податкову; б) адміністративну; в) судову; г) військову.

6. Що таке «кормління»?

а) утримання урядовців та місцевої адміністрації за рахунок поборів з

населення;

б) утримання селянської сім’ї тільки за рахунок сільської общини;

в) прибуток від селянського господарства;

г) оплата податків у князівську казну.

7. Співправління у синів Ярослава Мудрого Ізяслава, Святослава і Всеволода
в історичній літературі має назву:

а) дуумвірат; б) васалітет; в) триумвірат; г) колонат.

8. Система управління, за якою князівські слуги згодом перетворилися на

державних урядовців:

а) вотчинна; б) намісницька; в) десяткова; г) двірцево-вотчинна.

9. Як називали на Русі ХІ-ХІІ ст. князівські з’їзди?

а) снеми; б) ізгої; в) магістрат; г) екзархи.

10. Яка категорія населення не сплачувала податків?

а) смерди; б) бояри; в) міщани; г) купці.

11. Кому належала ініціатива військових походів та їх організація?

а) воєводі; б) боярській раді; в) князю; г) віче.

12. До правління Ярослава Мудрого князівську владу спадкував:

а) старший за віком з династії Рюриковичів;

б) молодший син Великого князя;

в) дружина Великого князя;

г) митрополит Київський.

13. Вищий законодавчий орган на Русі у Х-ХІ ст. – це:

а) боярська дума; б) князь; в) церковна рада; г) віче.

14. У період політичної (удільної) роздробленості Русі ранньофеодальна

монархія набула форму:

а) унітарної республіки; б) абсолютної монархії; в) федеративної монархії;

г) теократії.

15. Хто призначав єпископів до часів правління Ізяслава ІІ?

а) собор єпископів; б) князь; в) боярська рада; г) патріарх.

16. Дорадчим органом при князі була:

а) рада міста; б) боярська дума; в) верв.

17. Кого можна віднести до так званого чорного духівництва?

а) причетники; б) паламарі; в) дяки; г) ченці.

18. Хто належав до нижчої категорії вільних людей?

а) закупи; б) рядовичі; в) смерди; г) холопи.

19. Хто належав до групи напіввільних людей?

а) закупи; б) міщани; в) холопи; г) смерди.

Правова і судова системи України-Русі

1. Що таке віра в Руській державі?

а) податок; б) сільські збори; в) штраф; г) плата за користування землею.

2. Митники в збирали:

а) торговельний податок; б) данину; в) штрафи за вбивства; г) мито на

продаж коней.

3. Справи про розлучення розглядав суд:

а) церковний; б) громадський; в) князівський; г) міський.

4. Що таке «татьба» в Руській державі?

а) образа; б) розбій; в) вбивство; г) крадіжка.

5. Потік і пограбування за «Руською Правдою» – це:

а) вигнання злочинця з общини з конфіскацією майна;

б) вид слідства з подальшим затриманням злочинця;

в) рішення суду, за яким карається вся община;

г) розбійний напад на боярські володіння.

6. Як називався штраф у розмірі від 1 до 12 гривень за «Руською Правдою»?

а) полувіра; б) продаж; в) віра; г) урок.

7. Грошова компенсація потерпілому за понесені збитки за «Руською
Правдою» – це:

а) полувіра; б) продаж; в) віра; г) урок.

8. Що таке «урок» за «Руською Правдою»?

а) грошова компенсація потерпілому за завдані збитки;

б) штраф у розмірі від 1 до 12 гривень;

в) штраф за завдання каліцтв та тяжких тілесних ушкоджень;

г) вигнання злочинця з общини з конфіскацією майна.

9. Що таке «продаж» за «Руською Правдою»?

а) грошова компенсація потерпілому за понесені збитки;

б) штраф у розмірі від 1 до 12 гривень;

в) штраф за нанесення каліцтв та тяжких тілесних ушкоджень;

г) вигнання злочинця з общини з конфіскацією майна.

10. Яка вища міра покарання застосовувалася судом общини?

а) смертна кара; б) кровна помста; в) вигнання з общини; г) штраф.

11. У чию власність переходило майно вигнаного з общини смерда за

«Руською Правдою»?

а) князю; б) потерпілому; в) общині; г) родичам вигнанця.

12. Який суд розглядав сімейно-шлюбні суперечки?

а) князівський; б) общинний; в) суд посадників або тіунів; г) церковний.

13. Що таке «заклич»?

а) обвинувачувач у суді; б) потерпілий; в) свідок; г) публічне звернення

потерпілого до населення.

14. Як називалися свідки, які надавали в суді інформацію про підозрюваного?

а) закличі; б) послухи; в) волостелі; г) бояри.

15. Як називалися свідки, які були безпосередньо присутніми під час скоєння
злочину?

а) заклики; б) видоки; в) волостелі; г) послухи.

16 .Випробування залізом і водою в суді називалося:

а) звід; б) гоніння сліду; в) ордалії; г) татарщина.

17. Як у «Руській Правді» називався злочин?

а) обіда; б) заклич; в) звід; г) жереб.

18. Визначте зайве джерело права періоду Руської держави.

а) міжнародні договори Русі з Візантією;

б) Церковні устави Володимира Великого і Ярослава Мудрого;

в) «Руська Правда»;

г) Повчання дітям Володимира Мономаха.

19. Хто міг бути суб’єктом злочину?

а) тільки вільні люди; б) напіввільні; в) невільні люди; г) всі без винятку.

20. Визначте зайве серед судових доказів:

а) власне дізнання; б) заклич; в) свідчення послухів і видоків; г) «суд божий»

(ордалії)

Галицько-Волинська держава – спадкоємиця України- Руси

1. Коли відбулося підкорення Києва Данилом Галицьким владі Галицько-

Волинського князівства?

а) 1235 р.; б) 1239 р.; в) 1245 р.; г) 1246 р.

2. У середині ХІІІ – першій половині ХІV ст. намісники в Галицько-

Волинському князівстві призначалися чи обиралися:

а) боярською думою; б) віче; в) князем; г)золотоординським ханом

3. Яке українське місто отримало магдебурзьке право першим?

а) Володимир; б) Кам’янець-Подільський; в) Львів; г) Сянок.

4. Коли відбулося остаточне об’єднання Галичини і Волині?

а) в 1205 р.; б) в 1230 р.; в) в 1239 р.; г) в 1245 р.

5 Як називався грошовий оброк у Галицько-Волинському князівстві?

а) «татарщина»; б) «чинш»; в) «серебщина»; г) «дим».

6. Хто в Галицько-Волинському князівстві відповідав за князівську печатку

та складання текстів документів?

а) дворський; б) канцлер; в) стольник; г) сотник.

7. Хто відповідав за своєчасне надходження прибутків з князівських

земельних володінь?

а) двірський; б) канцлер; в) стольник; г) сотник.

8. Визначте зайве джерело права Галицько-Волинського князівства:

а) звичаєве право; б) рішення народних зборів; в) «Руська Правда»; г)

князівське законодавство.

9. До компетенції якого суду належали шлюбно-сімейні справи в Галицько-

Волинському князівстві?

а) церковного; б) гродського; в) князівського; г) земського.

10. Хто серед названих правителів Галицько-Волинського князівства не

належав до князівського стану?

а) Роман Мстиславич; б) Владислав Кормильчич; в) Ярослав Осмомисл; г)

Юрій ІІ Болеслав.

11. Вперше Галицьке і Волинське князівства були об’єднані у:

а) 1188 р.; б) 1199 р.; в) 1238 р.; г) 1239 р.

12. Що таке «дворище»?

а) об’єднання кількох селян-общинників; б) одноосібне селянське

господарство; в) двір князя; г) феодальне володіння.

13. Судових функцій не мали:

а) князі; б) бояри над своїми підлеглими; в) воєводи; г) міщани.

14. Джерело холопства в Галицько-Волинському князівстві?

а) борг; б) полон; в) добровільна згода; г) скоєння злочину

15. У якому місті було короновано Данила Галицького?

а) Львів; б) Дорогочин; в) Київ; г) Галич.

16. Хто правив Галицько-Волинською державою в

1340-1349 рр.?

а) Владислав Кормильчич; б) Юрій ІІ Болеслав; в) Дмитро Дідько; г) князі

Андрій та Лев.

17. Хто очолював апарат управління господарством князівського домена?

а) двірський; б) канцлер; в) стольник; г) посадник.

18. Данила Галицького папським легатом було короновано у:

а) 1240 р.; б) 1249 р.; в) 1253 р.; г) 1264 р.

19 Магдебурзьке право на українських землях виникає наприкінці:

а) ХІІ ст.; б) ХІІІ ст.; в) ХІV ст.; г) ХV ст.

20 Останнім Галицько-Волинським князем був:

а) Владислав Кормильчич; б) Юрій Львович; в) Данило Галицький; г) Юрій ІІ

Болеслав.

Рекомендована література:

Основна:

1.Історія держави і права України. Акад курс у 2-х т.; за ред. В.Я.Тація,
А.Й.Рогожина. К.: Вид.дім. Ін Юре. 2000. Т.1. С.35-127.
2.Історія держави і права України. Підручник; за ред.
А.С.Чайковського. ( Авт. кол. Батрименко В.І., Копиленко О. Л.,
Кривоніс В. М., Мірошниченко М. І та ін..).К.: Юрінком Інтер. 2004.
С. 30-94.
3.Петро Захарченко. Історія держави і права України. К.: Атіка. 2005.
С. 14- 44.
5. Петро Захарченко Історія українського права. К.: ВД «Освіта
України». 2019. С.21-83.
 6. Мірошниченко М.І. Історія українського права. Навч. метод.
посібник. К.: КНУ імені Тараса Шевченка. 2015. Ч.1 <
https://lektsii.org/11-70975.html>

Додаткова:
7.Велика українська юридична енциклопедія. Історія держави і
права України. Х.: Право.2016. Т.1. С. 179-185; 646-649; 649-653
8.Мірошниченко М. І. Державність і право України: генезис у
європейському контексті (З найдавніших часів до початку XIX ст.)
К.: Атіка. 2006. С.234-239; 443-473;294-331.
9. Шевченко О. О Звичаєве право України IX-XIX ст.: монографія.
К.: 2014. С.128-198.