Реферат на тему:

«Методологія науки філософії права»

з дисципліни «Філософія права»
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………….............………………………………....….....3
РОЗДІЛ 1. Сутність та специфіка методології науки філософії права...................5
РОЗДІЛ 2. Структура методології філософії права..................................................8
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...15
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................17
 2

ВСТУП

Актуальність теми. В наш час відбувається переосмислення основ права,

державного будівництва, ролі держави і громадянського суспільства. Суттю
цього процесу є світогляд народу та його провідної верстви, а інструментом –
адекватна методологія. Тому методологія філософії права набуває особливого
значення.
Кожна наука взагалі й філософія права зокрема досліджують свій предмет
шляхом застосування у процесі його пізнання певних методів. Саме поняття
методу (від грец. — шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження) означає у
філософському розумінні — спосіб пізнання дійсності й її відтворення у
мисленні. Свідоме застосування правильного методу є суттєвою умовою
ефективного пізнання права.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження
реферативної роботи.
Об’єктом дослідження є наука філософія права.
Предметом дослідження є методологія науки філософії права.
Метою написання реферативної роботи є всебічне та комплексне
дослідження особливостей методології науки філософії права.
Дана мета зумовила собою наступні завдання дослідження:
 з’ясувати сутність та специфіку методології науки філософії права;
 дослідити структуру методології філософії права;
 зробити висновки по роботі.
Методи дослідження реферативної роботи. Методологічна основа
реферативної роботи складається із: загальновизнаних методів наукового
 3

дослідження явищ навколишньої дійсності у їх взаємозв’язку на теоретичному

рівні (системно-функціональний, формально-логічний, порівняльно-правовий
аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо). До використаних спеціально-наукових
методів належить синергетичний метод.
Інформаційну основу реферату складають праці вітчизняних та
зарубіжних науковців, в яких вони так чи інакше торкалися питань методології
філософії права; дані всесвітньої мережі Internet.
Структура роботи. Реферативна робота складається зі вступу, двох
розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи
становить – 17 сторінок.
 4

РОЗДІЛ 1. Сутність та специфіка методології науки філософії права

Методологія визначається як філософське вчення про методи пізнання і

перетворення дійсності, про застосування принципів світогляду до процесу
пізнання, до духовної творчості взагалі та до практики.
Методологію іноді розуміють також як певну систему методів, які
застосовуються в процесі пізнання в рамках тієї чи іншої науки. Щоб отримати
від наукового аналізу правильний результат, й шлях до нього повинен бути
правильним. Тому велике значення в науковому дослідженні посідає метод, як
шлях дослідження або спосіб пізнання (від грецьк. слова «methodos» – засіб,
шлях пізнання).
Методологія філософії права являє собою систему знань про основи і
структурі теорії держави і права, про підходи до дослідження правових явищ і
процесів, про способи отримання знань, які правдиво відображають постійно
змінюється правову дійсність в умовах розвитку суспільства [1, с. 235].
Специфіка методології філософії права обумовлена неоднозначністю
існуючих правових концепцій, а часом і тим, що вони виключають один одного,
розглядаючи право як свободу вибору, як певну міру свободи, нарешті, як
закон. Як і в далекому вчора, сьогодні триває суперечка про приналежність
права. Одні пов'язують право з державою та її примусової владою, розглядаючи
право як явище позитивне (державне), тим більше, що імперативний характер
права забезпечується силою і гарантується державною владою.
Інші вказують на те, що право складається раніше держави і може
функціонувати крім державних структур. Добровільне дотримання норм права
в ряді правових галузей свідчить про нульовий значенні держави для
 5

визначення статусу права. З цього робиться висновок про те, що право є явище
соціальне. Воно є регулятором комунікативних відносин поряд з політикою,
мистецтвом, мораллю, релігією, філософією, володіючи своєю специфікою як
на рівні змісту цінностей і норм, так і на рівні їх оформлення.
Треті вважають, що право є явище внутрішнього, психічного світу
індивіда, оскільки обумовлено станом його волі. Тому тільки емоційні
переживання належать до сфери права. Все інше до права ніякого відношення
не має [1, с. 237].
Такий розкид думок з питання про природу права посилюється
близькістю права з політикою, мораллю і релігією, коли виникає необхідність
виявити правове поле і дистанціюватися від політики, моралі і релігії, не
загубивши при цьому з поля зору їх взаємозв'язку, взаємодії і
взаємозумовленості. Остання дозволяє здійснювати правозастосування,
реалізуючи принцип додатковості заявлених форм освоєння світу і відповідних
суб'єктів соціальної регуляції.
Існування різних точок зору на природу права і його приналежність
свідчить про те, що характер науки про право і її статус не визначений.
Одні відносять право до сфери юриспруденції, інші прив'язують право до
соціології, а треті – до психології. В рамках кожного з цих підходів можливі
певні наукові результати, але разом ці три «крила» перетворюють науку про
право на зібрання взаємовиключних концепцій.
І тільки завдяки філософії права, яка забезпечує предпосилочні знання
про право, розкриває його граничні підстави в формі цінностей життя, волі,
свободи, формальної рівності і справедливості, з'являється реальна можливість
визначити місце права в духовному житті суспільства, досліджувати його роль
в якості одного з соціальних регуляторів і визначити систему його
забезпечення.
Якщо філософія права виконує функцію методології, цілком логічно
припустити наявність певної закономірності її функціонування (цілої серії
закономірностей, оскільки для філософії права з її софійним статусом виникає
 6

не одна, а певна кількість можливостей). Ці закономірності, відображаючи

універсальні зв’язки буття права, спрямовують напрям і формують метод
функціонування самого пізнавального процесу. У такий спосіб і формується
методологічна функція філософії права, яка виступає методологією для
правознавчих наукових досліджень [2, с. 38].
У філософії права багато хто вбачає за основний метод філософську
антропологію, в центр уваги якої ставиться природне право, яке базується на
природі людини. Отже, ключ до істини, мабуть, в самій людині. Її ніби і треба
вивчати. А оскільки людині, крім раціональних дій, властиві також
ірраціональні, то постає питання: які з них є головними? Науковці приходять до
висновку, що саме ірраціональність складає специфіку людини. Однак, погляди
на природу людини у науковців різних напрямів різні. Тому на сьогоднішній
день не існує будь-якої універсальної методології, в тому числі і методології
філософії права.
 7

РОЗДІЛ 2. Структура методології філософії права

Структуру методології філософії права складають такі елементи:

парадигми, концепти, концептуальні ідеї та моделі, методологічні принципи,
методи (схема 1).

ПАРАДИГМИ

Концептуальн Методологіч
Концепти
і ні принципи
ідеї та моделі

Методи

Схема 1. Структура методології філософії права

Загальнонауковий феномен парадигми дозволяє простежити в загальному
вигляді розвиток науки взагалі й філософії права зокрема. Парадигма – це
модель, взірець, картина світу, сукупність передумов, які визначають конкретне
наукове дослідження чи знання і є загальновизнаним на даному етапі
соціального й історичного розвитку; парадигмою може виступати і теорія, яка
прийнята за взірець при вирішенні дослідницьких питань [3, с.221].
У науковій літературі, у філософії права парадигми визначаються як
раціональні методологічні моделі високого ступеня узагальнення, що
 8

розробляють конкретні проблеми філософії права у руслі певних вихідних

світоглядних принципів і мають імперативну силу для багатьох поколінь
дослідників. Сьогодні популярною і вживаною, філософсько-правовою
парадигмою стала антропологічна парадигма, яка полягає в тому, що саме
людина стає центральним об’єктом загальнотеоретичного права
державознавства (включаючи й філософію права), а державно-юридичне
забезпечення природно-правових властивостей та закономірностей
перетворюється на найважливішу тенденцію розвитку правознавства.
Концептуальною ідеєю (моделлю) можна вважати побудовану на
гранично загальних (філософських) категоріях світоглядну аксіоматичну
засаду, яка визначає загальну стратегію дослідження, відбір фактів та
інтерпретацію результатів дослідження. Серед таких ідей вирізняються,
зокрема, натурфілософська, діалектична, метафізична, антропологічна,
екзистенціальна (людиномірна), персоналістична, герменевтична, синергетична
та ін.
Концептуальні ідеї (моделі) реалізуються за допомогою певних методів
дослідження: філософських, загальнонаукових, конректно-наукових;
спеціально-юридичних. До загальнонаукових методів належать прийоми і
способи пізнання, які використовуються всіма або багатьма науками (аналіз,
синтез, дедукція, індукція, моделювання і т. ін.); до конкретно-наукових —
прийоми і способи пізнання, які використовуються окремими групами бо навіть
однією наукою (соціологічний, кібернетичний, психологічний, математичний,
логічний, історичний та ін.); до спеціально-юридичних — система характерних
для правознавства методів пізнання права (нормативно-аналітичний,
догматичний, порівняльно-правовий та ін.) [4, с.145].
Разом з тим сукупність філософських, загальнонаукових, конкретно-
наукових, спеціально-юридичних методів і принци-наукового пізнання
утворюють науковий рівень методології правознавства, призначення якого
сформулювати цілісне, системне розуміння закономірностей функціонування
права.
 9

Процес інтеграції і, разом з тим, диференціації науки привів до того, що

завжди є актуальним — до інтеграції і диференціації самих методів
дослідження. Але питання про те, як її треба здійснювати, було довгий час не
вирішеним. У середині XIX ст. з’ясовано, що сама методологія повинна
спиратись на науково-філософську основу. Тоді такою стала матеріалістична
діалектика, емпіризм і позитивізм. Сьогодні їх заміняє натурфілософія,
герменевтика, синергетика та ін. Термін "методо-вживають ще й в іншому
значенні — не тільки як вчення про методи, але як і сам всезагальний метод
пізнання. Зрозуміло, тут йдеться про загальний метод, а не про сукупність
методів. Таким загальним методом виступає натурфілософія, діалектика,
синергетика.
Методологія не є механічна сума всіх методів пізнання: вона є такий же
синтез результатів всього наукового пізнання, як і світогляд, однак тільки
синтез методів, з яких виникає якісно новий, всезагальний метод. Його головна
функція така: охопити всі форми буття права з точки зору розкриття
взаємовиключаючих, протилежних тенденцій в усіх явищах і процесах правової
реальності. Інакше кажучи, загальний (натурфілософський, діалектичний,
синергетичний) метод складає основну умову пізнання всіх процесів світу в їх
розвитку, в їх житті. Тільки таке пізнання озброює інші методи надійним
компасом руху до істини, дає можливість дійсного – теоретичного і
практичного – освоєння реальності.
В такому ракурсу методологію філософії права складають наступні
елементи:
1. Процес пізнання правової дійсності. Тут ставляться і вирішуються такі
питання: методи дослідження, їх особливість і взаємозв'язок; співвідношення
якісних і кількісних характеристик, змістовних і формальних методів; типи і
рівні досліджень.
2. Результат процесу пізнання як система правових знань. Тут ставляться і
вирішуються такі питання: предмет філософії, місце філософії права в системі
правових знань, взаємозв'язок правознавства з іншими гуманітарними
 10

дисциплінами; загальні та специфічні завдання правознавчих дисциплін;

понятійно-термінологічна система філософії права.
3. Способи перетворення правової дійсності.Філософські методи
застосовуються в науці й практиці через загальні та конкретно-наукові,
спеціально-юридичні методи Субординація між цими методами така ж, як і між
категоріями загального, особливого і конкретного. Новим тут є реалізація того
підходу, що філософський метод є узагальненням загальних і конкретно-
наукових, спеціально-юридичних методів, а окремі й загальні — продовженням
і конкретизацією філософського методу [5].
Взагалі можна виокремити такі моменти взаємозв’язку філософських,
загальних, конкретно-наукових і спеціально-юридичних методів:
1. Філософські, філософсько-правові методи створюють основу для
загальних, а загальні — для конкретно-наукових і спеціально-юридичних
методів.
2. Філософські як найзагальніші методи органічно вплітаються в усі інші
методи, пронизують їх і через них самі наповнюються конкретним змістом,
збагачуючись на цій основі новими положеннями і рисами.
3. Філософські, філософсько-правові методи формулюють найбільш
загальні принципи, створюють певний кут зору на пізнавальні процеси, а
загальні й конкретно-наукові, спеціально-юридичні деталізують їх.
4. Філософсько-правові методи синтезують загальні й конкретно-наукові,
спеціально-юридичні методи, перетворюють їх на якісно нову сукупність, яка
служить методологією для кожної конкретної галузі юридичного знання.
5. Філософсько-правові методи досліджують, насамперед, право як
цілісний соціокультурний феномен, водночас допомагають пізнати його
частини [5].
У свою чергу, загальні й конкретно-наукові методи безпосередньо
націлені на пізнання частин, що дозволяє дослідити ціле. Природа об’єктів
пізнання права все більш проявляється в натурфілософському, діалектичному,
 11

синергетичному характері сучасного юридичного знання. Тому юридичні науки

стихійно тяжіють до філософсько-правових методів.
Беручи до уваги існування об’єктивної і суб’єктивної сторони в методі,
можна зауважити, що науковий метод — це внутрішня закономірність руху
людського мислення, що сприймається як суб’єктивне відображення
об’єктивного світу, яка свідомо і планомірно використовується як знаряддя
пояснення світу. Метод висловлює єдність, спонтанність і діалектичне
протиріччя між суб’єктом і об’єктом у процесі пізнання і практичною
діяльністю людей. Це має відношення до методів різного ступеня складності,
до методів філософських, природничих і спеціальних наук.
Методи тієї чи іншої науки часто використовуються не тільки нею самою,
а й в суміжних галузях знання. Наприклад. методи фізики відіграють важливу
роль в хімічній науці, методи фізики і хімії сприяють вивченню живої природи,
оскільки закони фізики діють не тільки в фізичній, а й хімічній, біологічній
формах руху матерії, а закони хімії властиві всім органічним формам руху.
Вважалося, що застосування методів будь-якої спеціальної науки обмежується
сферою дії окремих законів, що вивчаються і тільки методи, що спираються на
використання гранично загальних закономірностей буття і пізнання, які
вивчаються філософією та філософією права, можна застосовувати у будь якій
науці. Ці універсальні методи пізнання й архітектоніки світу, а також вчення
про нього називають методологією [6, с. 92].
Розвиток природознавства (особливо генетики, теоретичної фізики,
зоопсихології і ін.) в другій половині ХХ ст. поставив вимогу переосмислення
філософського світогляду та необхідність використання на філософському рівні
законів, відкритих природознавством (наприклад, теорії торсійних полів,
єдності духовного і матеріального та ін.).
Філософія права як методологія (система методів) допомагає юристу-
вченому на всіх ступенях наукового дослідження у формуванні наукової
проблеми, виборі об’єкта, проведенні спостережень і експериментів, особливо в
теоретичному осмислені фактів. Важливу роль вона відіграє у виборі найбільш
 12

ефективних окремих методів різного ступеня конкретності, в їх різному

співвідношенні у процесі дослідження. Філософсько-правова методологія
стимулює появу нових методів, допомагає уникнути однобічності, схематизму і
суб’єктивізму в теоретичній і практичній діяльності.
Наведене вище найяскравішим чином підкреслює роль і свідомого
використання філософської та філософсько-правової методології фахівцями
будь-якої галузі знання. Сучасна філософсько-правова методологія відіграє
важливу роль також і в юриспруденції, практичній діяльності юристів, зокрема
працівників ОВС. Сила філософії права як методології насамперед полягає в
тому, що вона спирається на дійсне життя, на ті процеси, відбуваються у
природі, суспільстві, діяльності держави, її органів, окремих груп людей,
окремої особи. Філософсько-правові конструкції відображають закономірності
світу права, людського існування, загальні закони буття і мислення, природи,
духу. Вся правова діяльність, юриспруденція в цілому, щоб відобразити
дійсність, використовує цю методологію.
З огляду на викладене, визначаючи сутність методології філософії права,
слід спиратися на те, що право відображає як феномени реального, так і
ідеального характеру, і тому методи його пізнання також можуть поділятися на
ідеальні та реальні, важливу роль у пізнанні права відіграють ідеальні методи,
до яких належить метод філософсько-правовової рефлексії. Його особливість
полягає в усвідомленні необхідності критичного аналізу як власної професійної
діяльності, так і тих ідеальних абстракцій, з яких складається право, а також в
уявному конструюванні моделей правової реальності. Цей метод ґрунтується на
здатності суб’єкта правосвідомості до філософського самоаналізу, до
дослідження своїх відносин з правовою реальністю.
Таким чином, філософсько-правова рефлексія полягає у предметному і
критичному осмисленні людиною правового знання, його змісту і методів
здобування. Разом з тим філософсько-правова рефлексія як форма пізнання є не
тільки критичним, а й евристичним принципом. Оскільки своїм предметом
філософсько-правова рефлексія обирає знання про саме знання то вона
 13

перетворюється на джерело нових знань. Ось чому, на наш погляд,

філософсько-правову рефлексію можна розглядати як діяльність
правосвідомості, яка розкриває зміст права, внутрішню будову і специфіку
правотворчості та пізнавальних процесів, що відбуваються в ньому [7, с. 58].
Отже, підсумовуючи, слід зазначити таке: методологія філософії права це
систематизована сукупність концептуальних ідей (моделей), загальнонаукових,
конкретно-наукових, спеціально-юридичних методів, парадигм дослідження
предмета філософії права, а також теоретичний аналіз (рефлексія)
закономірностей застосування цих знань. Узагальненим вираженням такої
системи є різні типи праворозуміння чи способи осмислення світоглядно-
методологічних джерел права, методологічні парадигми, що відображають
цілісність світоглядно-смислового змісту права і його обґрунтування. Такий
підхід дає можливість щонайбільше реалізувати методологічну функцію
філософії права.
Водночас вважаємо за потрібне підкреслити, що немає абсолютної, єдино
правильної, раз і назавжди даної методології. Цілком можливий плюралізм
методологій наукових досліджень, зокрема, в сучасний історичний період. Є
об’єктивна і суб’єктивна сторона вибору методології дослідженні. Об’єктивна
сторона зумовлена розвитком філософії, галузевих теоретичних природничих і
соціальних наук, рівнем культури, впливом теологічних доктрин, суспільним
світоглядом, закріпленими в Конституції моделями чи доктринами розвитку
права, держави, суспільства. (Дня української практики визначальною є
неоліберальна доктрина.) Суб’єктивна сторона методології та її вибору
пов’язана із філософським і професійним юридичним рівнем конкретного
дослідника, його політичними й ідеологічними орієнтирами, особистими
психологічними якостями (новаторством, консерватизмом, сміливістю,
мужністю, конформізмом тощо).
 14

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки, варто зазначити, що філософія права виконує

завдання методологічного забезпечення людського освоєння світу. Вона
аналізує методологічну свідомість, узагальнює різні підходи в дослідницькій
діяльності, розробляє загальну теорію методу – методологію.
Методологія філософії права являє собою систему знань про основи і
структурі теорії держави і права, про підходи до дослідження правових явищ і
процесів, про способи отримання знань, які правдиво відображають постійно
змінюється правову дійсність в умовах розвитку суспільства.
Специфіка методології філософії права обумовлена неоднозначністю
існуючих правових концепцій, а часом і тим, що вони виключають один одного,
розглядаючи право як свободу вибору, як певну міру свободи, нарешті, як
закон. Як і в минулому, сьогодні триває суперечка про приналежність права.
Одні пов'язують право з державою та її примусової владою, розглядаючи право
як явище позитивне (державне), тим більше, що імперативний характер права
забезпечується силою і гарантується державною владою.
У філософії права багато хто вбачає за основний метод філософську
антропологію, в центр уваги якої ставиться природне право, яке базується на
природі людини. Отже, ключ до істини, мабуть, в самій людині. Її ніби і треба
вивчати. А оскільки людині, крім раціональних дій, властиві також
ірраціональні, то постає питання: які з них є головними? Науковці приходять до
висновку, що саме ірраціональність складає специфіку людини. Однак, погляди
на природу людини у науковців різних напрямів різні. Тому на сьогоднішній
день не існує будь-якої універсальної методології, в тому числі і методології
 15

філософії права. Отже і досягнення істини теж відносне, а представник кожного

напряму саме свої результати визнає наближеними до істини.
Філософія права як методологія (система методів) допомагає юристу-
вченому на всіх ступенях наукового дослідження у формуванні наукової
проблеми, виборі об’єкта, проведенні спостережень і експериментів, особливо в
теоретичному осмислені фактів. Важливу роль вона відіграє у виборі найбільш
ефективних окремих методів різного ступеня конкретності, в їх різному
співвідношенні у процесі дослідження. Філософсько-правова методологія
стимулює появу нових методів, допомагає уникнути однобічності, схематизму і
суб’єктивізму в теоретичній і практичній діяльності.
Наведене вище найяскравішим чином підкреслює роль і свідомого
використання філософської та філософсько-правової методології фахівцями
будь-якої галузі знання. Сучасна філософсько-правова методологія відіграє
важливу роль також і в юриспруденції, практичній діяльності юристів. Сила
філософії права як методології насамперед полягає в тому, що вона спирається
на дійсне життя, на ті процеси, відбуваються у природі, суспільстві, діяльності
держави, її органів, окремих груп людей, окремої особи. Філософсько-правові
конструкції відображають закономірності світу права, людського існування,
загальні закони буття і мислення, природи, духу. Вся правова діяльність,
юриспруденція в цілому, щоб відобразити дійсність, використовує цю
методологію.
Також варто зазначити, що немає абсолютної, єдино правильної, раз і
назавжди даної методології, в тому числі і методології філософії права. Цілком
можливий плюралізм методологій наукових досліджень, зокрема, в сучасний
історичний період. Є об’єктивна і суб’єктивна сторона вибору методології
дослідженні. Об’єктивна сторона зумовлена розвитком філософії, галузевих
теоретичних природничих і соціальних наук, рівнем культури, впливом
теологічних доктрин, суспільним світоглядом, закріпленими в Конституції
моделями чи доктринами розвитку права, держави, суспільства. Суб’єктивна
сторона методології та її вибору пов’язана із філософським і професійним
 16

юридичним рівнем конкретного дослідника, його політичними й ідеологічними

орієнтирами, особистими психологічними якостями тощо.
Таким чином, варто зазначити, що завдання, які постали перед початком
написання реферату є успішно виконаними, а мету реферативної роботи –
успішно досягнено.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бачинін В., Журавський В., Панов М. Філософія права: Підручник для

юрид. спец-тей вищ. навч. закл. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. – 472 с.
2. Кузнєцов В. К типологии методологических исследований науки //
Философия науки. – Новосибирск, 2004. – №1. – С. 30 – 42.
3. Філософія права: Навч. посібн. За заг. ред. М. Костицького. – К.:
Юрінком Інтер, 2000. – 336 с.
4. Баумейстер, А.О. Філософія права: навч.посібник для вузів / А.О.
Баумейстер. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. – 311 с.
5. Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія і сучасність: навч.посібник / В.І.
Кузнєцов. – К.: ВД «Стилос»: ПЦ «Фоліант», 2003 – 382 с.
6. Философии права. Хрестоматия: учебн.пособие для студентов высш.учеб,
заведений / под ред. Н.И. Панова; состав.: Панов Н.И., Бачинин В.А.,
Святоцкий А.Д. – К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2002. – 692 с.
7. Філософія права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О.Г. Данильян,
О.П. Дзьобань, С. І. Максимов та ін. / за ред. д-ра філос. наук, проф. О.Г.
Данильяна. – Х.: Право, 2014. – 208 с.