Філософський контекст

вчення З. Фрейда

Підготувала студентка 2 курсу

ОП «Медицина», 1 групи
Копач Анна Юріївна
 2

Зміст:

1. Вступ
2. Біографія
3. Вчення З. Фрейда
4. Психоаналіз
5. Структура особистості
6. Виникнення та мета культури
7. Походження та мета релігії
8. Висновки
9. Література
 3

Вступ
Пізнання людини - одне з найскладніших і найцікавіших завдань, що
стоять перед дослідниками всього світу. І незалежно від того, наскільки
далеко людство просунулося у своїх відкриттях сьогодні, таємниця появи
та існування людей на Землі, можливо, ніколи не буде розгадана.
ХХ століття ознаменувалося виникненням нової науки – антропології, мета
якої – максимально наблизитися до розуміння сутності людини,
закономірностей її поведінки та мислення, осмислити сенс життя.
Психоаналіз розглядає концепцію у тому, що людські вчинки - це результат
боротьби бажань та ідеалів, а свідомість лише частина психіки, а не її суть.
Цю ідею можна назвати революційними у психології та філософії.
Вважається, що психоаналіз – це метод лікування неврозів, розроблений
австрійським лікарем та психологом XX століття Зігмундом Фрейдом. Але
психоаналіз — це також специфічний метод вивчення психіки, який
застосовується до будь-якої людини. Психоаналіз був використаний вченим
для вивчення психічних явищ індивідуальної та суспільної свідомості, що
вплинуло на психологію, медицину, філософію, соціологію, антропологію та
мистецтво. Система поглядів З. Фрейда на природу людини були
новаторськими для його часу. Теорії З. Фрейда не втрачають своєї
актуальності та інтересу у наші дні.
Сутність психоаналізу розглядається на трьох рівнях: як метод
психотерапії, як метод вивчення психології особистості та як систему
наукових знань про світогляд, психологію, філософію.
Роботи З. Фрейда змінили вигляд психології у ХХ столітті, висвітливши
корінні питання устрою внутрішнього світу особистості. Саме 3. Фрейду
належить відкриття неусвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, що
лежать за межами свідомості.
Найбільш важливим серед досягнень Фрейда є: трикомпонентна
структурна модель психіки «Воно», «Я» та «Над-Я»; фази психосексуального
розвитку особистості: теорія едіпового комплексу; захисні механізми
психіки; психологізація поняття «несвідоме»; і навіть тлумачення сновидінь.
Щоб зрозуміти ситуацію у світовій психології, співвідношення різних
наукових сил у ній, потрібно знати вчення самого Фрейда, знати, як воно
розвивалося та набуло такого глибокого впливу на різні підходи до психіки
людини – найскладнішого явища у відомому всесвіті.
 4

Біографія
Зіґмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в Фрейберзі, провінційному
місті, в сім'ї дрібного торговця. Незабаром сімейство Фрейдів переїхало в
Лейпциг, а потім до Відня.

З. Фрейд ріс в сім'ї, в якій релігійні традиції і звичаї вже втратили силу. Під
впливом батька в хлопчикові рано прокинулася любов до книг і пристрасть
до знань. Він отримав типову для вихідця з дрібнобуржуазної єврейської
сім'ї освіту: приватна школа, гімназія, університет.

У гімназичні роки світогляд З. Фрейда формувався під впливом ідей

раціоналізму і емпіризму (віра в прогрес, в рівність можливостей, в свободу
особистості і т.д.).

Знайомство З. Фрейда з ідеями європейського раціоналізму і свободою

думки вплинуло помітним чином на його розвиток. Він свято вірив у
всемогутність людського розуму і кінцеву перемогу наукового світогляду.
Релігія, навпаки, в його уявленні була головним джерелом людських
помилок, ворогом освіти і прогресу.

Вирішальну роль у формуванні світогляду Фрейда зіграло вивчення

природних наук. Фізика, хімія, біологія виявилися авангардними областями
знання. Серед інтелігенції посилився інтерес до наукової літератури, велику
популярність придбали публічні лекції і демонстрації різних дослідів. У цих
умовах інтереси юнака, що спочатку мріяв про кар'єру політичного діяча,
придбали іншу спрямованість.

Сама логіка наукового дослідження вела його на позиції матеріалізму. Він

був переконаний, що органом психіки являється мозок, і психічні процеси
існують в нерозривному зв'язку з фізіологічними, що світ матеріальних
предметів існує незалежно від людської свідомості і наші знання про нього
починаються із збудження органів почуттів. Революція, що відбувалася в
природознавстві, вимагала світоглядного осмислення наукових відкриттів,
і це дало новий поштовх інтересу Фрейда до філософії.

По мірі розвитку психоаналізу, уявлення Фрейда про несвідоме

уточнювалися і ускладнювалися. Фрейд починає будувати свою науку про
несвідому психічну діяльність. Згідно з якою, невроз є захисною реакцією
психіки на травмуючу ідею, яка виганяється зі свідомості. Подальший
розвиток перебував у висуненні Фрейдом гіпотези про виняткову роль
сексуальності в етіології неврозів, потім пішли відмова від гіпнозів і заміна
їх методом вільних асоціацій і тлумаченням сновидінь, висунення вчення
про несвідоме.

По мірі того, як психоаналіз з методу пояснення і лікування неврозів

перетворювався в науку про несвідомі психічні процеси, в ньому все
більше місця стали займати проблеми особистості. Фрейд досліджував всю
гамму "схильностей, захоплень, мотивів і намірів індивіда". Фрейд
запропонував нову структурну модель психіки.
 5

Праці Фрейда докорінно змінили вигляд психології ХХ ст., його роботи

глибоко висвітлили корінні питання структури психіки особистості,
розкриваючи спонукання та переживання, конфлікти між її бажаннями та
моральним обов'язком, причини психічних надломів, ілюзійне уявлення
людини про саму себе та про її реальність. Поведінка людини регулює і
коригує найвища точка еволюції психіки - свідомість. Важливим
відкриттям З. Фрейда було висвітлення прихованого пласта
неусвідомлюваних індивідом своїх потягів, бажань. Будучи
психотерапевтом, Фрейд зіткнувся з тим, що ці приховані мотиви та
бажання можуть серйозно впливати і обтяжувати життя і діяльність
людини, а також стає першопричиною психічних захворювань та
відхилень. Він почав шукати засоби лікування своїх пацієнтів від
конфліктів між тим, що говорить їхній розум і таємними, прихованими від
свідомості, несвідомими спонуканнями. Так з'явився світ фрейдівський
метод лікування та корекції. Теорія Фрейда практично у всьому світі була
впроваджена у підручники з психіатрії, психології та психотерапії. Вона
вплинула і проінтегрувала інші науки, що вивчають проблеми людини -
соціологію, психологію, педагогіку, антропологію, етнографію, філософію, а
також на мистецтво і літературу, а фрейдівський метод пізнання явищ
психіки, що лежать в їх основі несвідомих проявів, пригнічених бажань,
широко використовувалася учнями Фрейда і виріс у певну філософську
концепцію.

Вчення З. Фрейда
Людина у сенсі З. Фрейда - це передусім природне істота. Він повністю
розділяв теорію Дарвіна про походження людини з природного світу і
вважав, що специфіка існування повністю вичерпується біологічними
аспектами його життя. Інстинкти діють як на тілесному, і на ментальному
рівнях. Фрейд називав ментальне вираження інстинктивних потягів
несвідомим або Воно.
 6

Психоаналіз
З погляду психології психоаналіз (від грец. psyche – душа і analysis –
рішення) – це частина психотерапії, лікарський метод дослідження,
розвинений 3. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Потім він був
перероблений на психологічну доктрину, спрямовану вивчення прихованих
зв'язків і основ людського душевного життя.
Сутність психоаналізу розглядається на трьох рівнях:
1) психоаналіз – як метод психотерапії:
2) психоаналіз – як метод вивчення психології особистості:
3) психоаналіз - як система наукових знань про світогляд, психологію,
філософію.

Діапазон трактувань психоаналізу великий. Для повного розуміння

психоаналізу необхідно враховувати всі характеристики цієї теорії,
викладені З. Фрейдом у своїх роботах:
o психоаналіз – частина психології як науки, дослідження несвідомого;
o метод дослідження психічних процесів;
o незамінний засіб наукового дослідження;
o наука про несвідоме психічне;
o один із видів самопізнання;
o мистецтво тлумачення;
o медичний метод, спрямований лікування окремих форм нервовості у
вигляді певних методів.
Теоретично психоаналіз націлений для виявлення сенсу і значення
несвідомого у житті, на розкриття і розуміння механізмів функціонування
психіки людини. У клінічній практиці психоаналіз спрямований на
усунення невротичних симптомів шляхом усвідомлення пацієнтом своїх
несвідомих потягів та бажань з метою розуміння та вирішення
внутрішньопсихічних конфліктів.
Основною причиною психоаналізу є поділ психіки на свідомість та
несвідоме. Саме цей поділ дає психоаналізу можливість зрозуміти і піддати
науковому дослідженню часто спостерігаються і дуже важливі патологічні
процеси в душевному житті.
Психоаналіз - це частина психотерапії, наука про несвідоме психічне, одне
із видів самопізнання, і навіть мистецтво тлумачення. Основні ідеї
психоаналізу стверджують: в психіці немає нічого випадкового, дитинство
надає велике значення для подальшого життя, існує едіпів комплекс,
психічний апарат складається з 3 областей - Воно, Я, Над-Я, основні потяги
людини потягу до життя або смерті.
 7

Психоаналіз викликав і продовжує викликати суперечки щодо його

наукової цінності. Сам Фрейд та прихильники класичного психоаналізу
вважали його такою ж наукою, як, наприклад, фізика чи хімія.

Психоаналітик зазвичай позбавлений можливості об'єктивного

спостереження - не може перевірити істинність тверджень пацієнта.

Незважаючи на наведені вище оцінки, антропологічні та соціально-

філософські погляди Фрейда вплинули на мистецтво, філософію,
психологію першої половини ХХ століття.

Слід зазначити, що багато в чому філософська позиція Фрейда не є

однозначною. З одного боку, Фрейд вірив у остаточну перемогу розуму та
науки, з іншого боку, він говорив про безмежну силу несвідомого та
інстинктів, інтерпретував їх як першоджерело всіх культурних феноменів.
Психоаналіз Фрейда справедливо критикують за перебільшення важливості
репресивної (переважної) функції культури, хоча оцінка відносин між
культурою та особистістю як така, що суперечить, не безпідставна. У
цілому нині вчення, створене Фрейдом, показало, наскільки складним
предметом філософського дослідження є людина.

Пізніше багато ідей Фрейда були переосмислені. Ряд прихильників Фрейда,

які спочатку розділяли його теоретичні погляди, не тільки критикували їх, а
й стали творцями власних теорій. В них трансформується психоаналіз
Фрейда. Знижується роль біологічного аспекту існування, переглядаються
зміст і функції несвідомого, розглядаються такі важливі явища людського
життя, як свобода волі, відповідальність, сенс життя, духовність.

Філософія психоаналізу взяла за основу емпіричні погляди психоаналізу, і

по сьогодні поглиблює ірраціоналістичні тенденції «Філософії життя», зі
своїх позицій прагнучи пояснити культурні та соціальні засади життя.
Більшість західних, та й вітчизняних дослідників фрейдизму дають
твердження, що психоаналітичне вчення Фрейда ґрунтується на клінічному
спостереженні за істеричними хворими та розгляді засновником
психоаналізу власних сновидінь. Психоаналіз на їхнє переконання, бере
свої витоки в психіатрії та фізіології.
Щодо філософських ідей, то вони не впливали на Фрейда, бо він відкидав
філософські міркування і ніколи не звертався до філософських трактатів.
Інші дослідники припускають, що деякі філософські ідеї цілком могли
вплинути на розвиток психоаналітичної концепції. Роздуми філософів про
проблему людини та її сутності дали поштовх до розвитку психоаналізу, це
пов'язано з іменами Аристотеля, Платона, Шопенгауера, Ніцше та ін.
Хочеться відзначити, що не всі теоретичні дослідники психоаналізу
дотримуються думки про природничо передумови психоаналізу.
Психоаналітичні ідеї Фрейда супроводжувалися переробкою ідей та методів
лікування психічно хворих людей ХІХ століття. Однак було б неправильним
співвідносити витоки виникнення психоаналітичного вчення Фрейда з його
лікарською практикою, з тими ідеями та теоріями, які були ним взяті з
неврології, фізіології інших природничих дисциплін. Теоретики
 8

психоаналітичного напряму довгий час розглядали Фрейда як вченого,

який вперше відкрив сферу несвідомого і тим самим здійснивши
переворот у науці. Подібні уявлення є поширеними ними, але не є
істинними.
Специфіка психоаналітичної філософії у тому, що її увазі представлено
лише психічне. Усі інші складові є предметом осмислення, не входять до
складу психоаналітичного вчення. Інша його особливість у тому, що
основним об'єктом дослідження у Фрейда стає специфічна форма
дійсності. Він вивчав не просто внутрішній світ людини, а ту сферу
психічного, в рамках якої відбуваються суттєві та значущі для людського
життя процеси та зміни, що впливають на організацію всього людського
існування. Звертаючись до осмислення психічної реальності, Фрейд
переосмислював уявлення картезіанства про тотожність людської психіки
зі свідомістю. Він приймає гіпотезу про існування несвідомого пласта
людської психіки, в надрах якого відбувається особливе життя, ще
недостатньо вивчене і осмислене, проте реально значуще і помітно
відрізняється від сфери свідомості. Причому, якщо у філософічних
системах минулого визнання самостійного статусу несвідомо обмежувалося
у разі спроби розгляду взаємовідносин між свідомими і несвідомими
процесами, то Фрейд йде далі. Він розглядає не лише взаємовідносини між
двома сферами людської психіки, тобто свідомістю і несвідомим, а й
прагне розкрити змістовні характеристики самого несвідомого психічного,
проаналізувати роботу тих глибинних процесів, які піддаються свідомому
контролю.
Безсумнівно, внесок психоаналізу має значення у філософії та психології, а
й у інших науках, які розглядають проблему людини та її розвитку. Методи
та прийоми психоаналізу широко використовуються сьогодні в клінічній
психології, психотерапії та психіатрії. Так само психоаналітичне вчення
продовжує розглядатися сучасними філософами, викликаючи бурхливий
інтерес і велику кількість суперечок, а також іноді отримує неоднозначну
оцінку.
 9

Структура особистості
Особистість людини організується у три структури, які Фрейд назвав: Ід
(Воно - несвідоме), Его (Я - свідомість), Супер – Его (Понад – Я - несвідомі
моральні вимоги).
Фрейд вважав її архаїчною, тобто давньою несвідомою основою психіки,
успадкованою від наших тварин предків.

Ід – примітивні, інстинктивні сторони особистості, які не знають обмежень.

Сфера несвідомого = підсвідомість. Принцип насолоди.
Его - структура психіки, відповідальна за прийняття рішень. Сфера
свідомого. Принцип дійсності, розумності.
Супер-Его – засвоєні особистістю цінності культури, норми моралі, права,
етики, які пригнічують природні інстинкти та потяг людей. Сфера
належної, надсвідомості. Принцип самоконтролю

Найпотужніші сили Ід включають сексуальний інстинкт та агресію. Ід не

знає цінностей, добра та зла, моралі. Стимули Ід вимагають задоволення,
не зважаючи на обставини. Вони діють за принципом задоволення, який
шукає можливості зняти напругу, прагнучи задоволення і уникаючи болю.
Ід є основним джерелом нашої психічної енергії, лібідо, яка проявляється
як напруженість
Его, Я служить посередником між Ід та зовнішнім світом. Его усвідомлює
реальність, маніпулює нею та регулює діяльність Ід, стримуючи бажаючі
пориви Ід до того часу, доки знайдено відповідний об'єкт, з якого потреба
може бути задоволена, а психічне напруження знято.
Третій компонент структури особистості Супер-Его (над-Я) виникає в
ранньому віці, коли дитина засвоює правила поведінки, що вселяються за
допомогою системи заохочень та покарань. Ті види дій, які засуджуються
або заохочуються, є основою для розвитку свідомості, яка складовою
входить до Супер-Его. Поведінка дитини спочатку контролюється
батьками. Але тільки в Супер-Его сформувалася модель належної
поведінки, поведінка прямує за допомогою самоконтролю, людина сама
виробляє собі заохочення та покарання. Супер-Его є моральністю. Супер-
его не може не конфліктувати з Ід. На відміну від Его, яке намагається
відстрочити виконання бажань Ід до більш слушного випадку, Супер-Его
має намір придушити ці бажання.
 10

У результаті, Его постає як арена безперервної боротьби сильних і

несумісних сил. Йому постійно доводиться справлятися з наполегливістю та
нетерпінням Ід, співвідносити дії з реальністю, знімати психічну напругу і
при цьому мати справу з безперервним прагненням Супер-Его до
досконалості. Такий стан внутрішнього конфлікту, у якому постійно
перебуває людина, робить його потенційним невротиком.
Таким чином, структура психіки по 3. Фрейду складається з 3 елементів: Ід
(Воно), Его (Я), Супер – Его (Понад – Я). Вони відповідають різним областям
психіки (сфера несвідомого, свідомого та належного, або надсвідомості).
Кожен елемент функціонує за своїм принципом задоволення, реальність,
самоконтроль. Его, будучи посередником між Ід і Супер-Его, знімає
психічне напруження та організовує діяльність механізмів психологічного
захисту людини.
Згідно з Фрейдом, уявлення людини про свободу волі ілюзорні, оскільки за
вольовими рішеннями і загалом за свідомими діями стоять зовсім різні -
справжні та несвідомі - мотиви дій. Інтерпретації своїх дій найчастіше
виявляються раціоналізаціями, тобто, такими поясненнями, які людина
винаходить і які повністю задовольняють її свідомість.
 11

Виникнення та мета культури

Значний світоглядний потенціал психоаналітичної філософії пов'язаний,
перш за все, з розумінням взаємин людини та культури. Фрейд стверджує,
що культура ґрунтується на примусі та придушенні інстинктивних
імпульсів, тому вона неминуче викликає страждання. Культура має
потужні засоби примусу, до них відносяться релігія, моральні ідеали, твори
мистецтва та літератури. Однак Фрейд вважає, що людина не має
можливості руйнувати, відмовлятися від них, оскільки вони необхідні для
організації спільного життя людей.
Фрейд визначив культуру так: Це все, чим людське життя піднімається над
своїми тваринними умовами і чим вона відрізняється від життя тварин.
Фрейд стверджує, що кожна культура заснована на примусі до роботи та
відмові від основного спонукання і тому неминуче викликає страждання. У
зв'язку з цим, крім засобів примусу в культурі, створюються засоби для
примирення людей з культурою та винагороди їх за жертви. Останнє
Фрейд називає психологічним арсеналом культури. До них відносяться
культурні ідеали, витвори мистецтва та релігійні вірування.

Походження та мета релігії

Згідно з Фрейдом, релігійні вірування виникли з тієї ж потреби, що й інші
культурні завоювання, з потреби захистити себе від переважної
наддержави природи 15 і обмеження первинних бажань, які є
антикультурними за своєю природою. Культурне значення релігійного
світогляду пов'язане з тим, що воно дозволяє компенсувати почуття
безпорадності, що виникає у людини, перед силами природи. Також релігія
зменшує страх людей перед небезпеками та мінливістю життя, вселяє
впевненість у хорошому результаті, втішає їх у нещастях. Обіцянки захисту
та щастя тісно пов'язані з етичними вимогами. Вони є платою за
виконання релігійних заповідей; тільки ті, хто підкоряється їм, можуть
розраховувати на ці благословення, неслухняні будуть покарані.
Фрейд інтерпретує релігійний світогляд як ілюзію, що коріниться в
особливостях душевного життя людини. Недоказовість релігійних навчань,
 12

їх невідповідність розуму та досвіду, зростання раціональності у культурі

неминуче призводять до занепаду значення релігії. Фрейд стверджує, що
релігія нагадує звичайний людський невроз; його необхідно подолати у
процесі людського розвитку.
Однак Фрейд розуміє, що наслідки розпаду релігійної моралі серед широких
мас можуть бути руйнівними, що вимагає перегляду відносин між
культурою та релігією, пошуку інших засад моралі. Він стверджує, що
релігійну освіту необхідно замінити на інтелектуальну, наукову.

Висновки
Вплив психоаналізу легко знайти у творах багатьох письменників,
художників, кінематографістів. У 1920-ті роки, коли психоаналіз набув
широкого поширення, він став об'єктом критики. Пізніше різні аспекти
психоаналітичної концепції також зазнали критики. Ця філософська
критика призвела до численних спроб створення нових філософських
вчень.

Ще до появи фрейдівського психоаналізу, його ідеї простежувалися на

роботах філософів-попередників 3. Фрейда: Р. Лейбніца, Ч. Дарвіна, В.
Вундта. Розподіл психіки на свідоме і несвідоме є основною причиною
психоаналізу. Воно було створено вченим для пошуку засобів порятунку від
внутрішніх конфліктів та нервово-психічних захворювань своїх пацієнтів.
Поділ психіки не відразу було прийнято суспільством, і австрійський лікар
ХХ століття Зіґмунд Фрейд називав причини неприйняття: відкидання
переконання про завжди свідому поведінку людини та значення
сексуальних потягів у її вчинках.
Однак, незважаючи на весь вплив психоаналізу на гуманітарні науки,
психоаналіз ніколи не відповідав строгому критерію науковості, а ідеї
самого Фрейда не менш спекулятивні, ніж погляди філософів, які його
критикують. Фрейд не брав до уваги, що емпіричні дані, з якими має
справу психоаналітик, - це експериментальні спостереження, а вербальні
асоціації, спогади, емоційно забарвлені інтерпретації подій. Психоаналітик
зазвичай позбавлений можливості об'єктивного спостереження - не може
перевірити істинність тверджень пацієнта. Головний критерій істини у
психоаналізі – відчуття очевидності при виявленні несвідомого змісту
психіки, що супроводжується зникненням невротичних симптомів.
Головною особливістю психоаналітичної концепції людини є твердження,
що несвідоме - це сфера ментального, де відбуваються процеси, суттєві та
значущі для людського життя, що визначають дії, мотивації та
переживання людини. Фрейд та його послідовник Юнг вважали своїм
завданням виявити змістовні характеристики несвідомого, у надрах якого,
на думку, протікає особливе життя, ще недостатньо вивчене і осмислене. У
зв'язку з цим можна говорити про ще одну важливу особливість
психоаналітичної філософії, яка полягає в переконанні, що пізнання
несвідомої робить людину вільною, звільняє її від влади ірраціонального
початку життя, є умовою благополучного життя, як окремо, так і у
суспільстві загалом.
 13

Таким чином, психоаналіз є і наукою, і мистецтвом, і посідає середнє місце

між медициною та філософією.

Література
1. Бичко І.Ф.,Філософія.Курс лекцій:Навчальний посібник.Київ-1993.
2. Заіченко Г.А.,Філософія.Київ-1995.
3. Фролов И.Т.,Араб-Оглы Э.А.,Введение в  философию.Москва-1989.
4. Канке. Учебник по фмлософии. М., 2002
5. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных.
Мн.: Попурри, 2010.