Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність конституційного ладу України

Розділ 2. Принципи, що визначають засади конституційного ладу України

Розділ 3. Складові конституційного ладу України

Розділ 4. Гарантії конституційного ладу України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах сьогодення одним із найважливіших питань суспільного та державного життя

будь-якої держави світу залишається питання про сутність і зміст її конституційного ладу.
Адже саме конституційний лад є тим інститутом конституційного права, який знаходить
своє продовження та розвиток не тільки в системі конституційного права, а й у
національній правовій системі в цілому.

Питання конституційного ладу здавна було предметом дискусій провідних вчених в цій
галузі права. Так, у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття ґрунтовні дослідження
проблем теорії та практики конституційного ладу здійснювались В. Погорілком, Ю.
Тодикою та іншими вітчизняними правознавцями.

Конституція України як Основний Закон держави займає центральне місце в системі

законодавства, оскільки є головним джерелом права України.

Розділ І «Загальні засади» - провідний у структурі Конституції та має особливе значення

як для самої конституції, так і для всієї системи національного законодавства. Тому, що в
ньому закріплюються засади конституційного ладу України, тобто система суспільних
відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі
і відповідно до неї.

Своїм змістом конституційний лад України опосередковує насамперед передбачені і

гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини і
громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й
місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші
найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні, детальне
висвітлення яких дасть можливість осмислення важливості даних положень та їх значення
для побудови національної, демократичної, правової, соціальної держави.

Сам термін «конституційний лад» в науці конституційного права вживається, як правило,

у двох значеннях:
- По-перше, як цілісна система основних політико-правових, економічних та
соціальних відносин, які встановлюються та захищаються Конституцією;

- По-друге, як такий стан даних відносин, що характеризує державу як

конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в
суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків
між людиною, громадянським суспільством і державою.

Актуальність обраної теми даного дослідження полягає в з’ясуванні значення

конституційного ладу для побудови демократичної, правової, соціальної держави.

Метою даного дослідження є : висвітлення основних положень, які стосуються поняття,

змісту та системи основних засад конституційного ладу, його принципів,структурної
побудови, значення та гарантування конституційного ладу України.

Структурно курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку

використаних нормативно-правових актів та літературних джерел.
Розділ 1. Сутність конституційного ладу України

В українській і зарубіжній науковій правовій літературі дано ряд визначень

конституційного ладу. Їх розмаїтість зумовлена як істотними змінами в конституційному
ладі Україні та інших держав, так і розвитком наукової конституційної думки щодо суті та
змісту конституційного ладу.

На думку більшості українських юристів-конституціоналістів, конституційний лад втілює

в собі насамперед і головним чином суспільний і державний лад. Це стосується й самого
поняття «конституційний лад». Як стверджує Тодика Ю.М. поняття конституційного ладу
розвивається з категорії суспільного і державного ладу [1,ст.8].

Конституція України 1996 року заклала основні політико-правові принципи

конституційного ладу, головні напрямки розвитку суспільства та держави. Конституція як
Основний Закон держави займає центральне місце в системі законодавства, оскільки є
головним джерелом права України. Розділ І «Загальні засади» - провідний у структурі
Конституції, має особливе значення як для самої Конституції, так і для всієї системи
національного законодавства. Слушно зазначає Фрицький О.Ф., що термін «загальні
засади» не зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного
виникає закономірне питання – загальні засади чого?

Лише конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави

колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.

У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву «Засади

конституційного ладу».

«Засади держави» - таку назву має цей розділ у Конституції Азербайджану. Багато
держав, виходячи зі змісту згаданого розділу, застосовують інші назви : «Загальні
принципи», «Загальні постанови» (конституції Киргизстану, Молдови, Узбекистану,
Литви, Латвії та ін.).
Аналіз змісту розділу «Загальні засади» доводить, що мова в ньому йде саме про
конституційний лад, незважаючи на те, що термін застосовується лише у п. 3 ст. 5 (з 20
статей цього розділу).

У той же час, термін «конституційний лад», закладений у текст конституцій багатьох

країн світу, не містить у собі офіційного поняття цього інституту. У різних країнах він, як
правило, об’єктивно різний [2, ст.94].

Мабуть, вищенаведені обставини пояснюють різні підходи щодо змісту цього поняття.

Так, Федоренко В.Л. і Погорілко В.Ф. визначають конституційний лад як систему

суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими
на її основі й відповідно до неї [3, ст.100].

Більш повне визначення дає Тодика Ю.М. у своїй монографії «Основи конституційного
ладу України», де він визначає конституційний лад як цілісну систему суспільно-правових
відносин, врегульованих конституційно-правовими нормами, що заснована на сукупності
основоположних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці та
правосвідомості справедливих, гуманних і правових зв’язків між людиною,
громадянським суспільством і державою[1, ст.8].

Деякі автори ототожнюють конституційний лад з державним ладом, визначаючи, що

конституційний лад – це певна форма або відповідний засіб організації держави,
закріплений у конституції, яка забезпечує підпорядкованість держави праву і характеризує
її як конституційну державу.

Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом, оскільки на

відміну від останнього він завжди передбачає наявність у державі конституції.

Не всі дослідники включають поняття суспільного ладу до конституційного ладу. О.Ф.

Фрицький зазначає, що суспільний лад поглинає як державний лад, так і право в цілому, а
тому він не може бути складовою поняття «конституційний лад»[2, ст.95].
На думку Погорілка В.Ф. та Федоренко В.Л., за своєю суттю конституційний лад являє
собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку
суспільства, держави і права.

Нинішній конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що

зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які
поєднують у собі риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів
держави і права, перебуваючи на стадії становлення.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою насамперед передбачені і

гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і
громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і
місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та
іншої міжнародної діяльності держави, основи національної безпеки та інші найважливіші
види конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад України являє собою систему основних організаційних і

правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів
організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових
відносин. Насамперед, конституційний лад уособлює передбачену Конституцією форму
(форми) держави – за характером державного устрою і державного правління – і форми
безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо)[3, ст100].
Розділ 2. Принципи, що визначають засади конституційного ладу України

Журавський та Тодика зазначають, що найбільш важливим предметом свого регулювання

Конституція має насамперед засади конституційного ладу, які й зумовлюють його
конституційну природу. Цими засадами є соціально-моральні установки і політико-
правові правила розумної та справедливої організації суспільства, які обов’язково мають
перебувати під захистом держави. Саме вони зумовлюють найважливіші ознаки
конституційного ладу, форму правління, влади, державного устрою, політичного режиму,
сутність України як держави, правового статусу людини і громадянина, принципи
народовладдя та форми його здійснення, засади створення надійної системи державної
безпеки, захисту суверенітету і територіальної цілісності України, правопорядку та
зовнішньої політики нашої держави.

Якщо конституційний лад – це сукупність соціальних відносин, то його засади – це

система конституційно закріплених принципів, що їх регламентують. Стосовно
конституційного ладу засади являють собою вужче поняття. Якщо вони закріплені тільки
в конституції держави, то сам конституційний лад встановлюється не тільки в
Конституції, а і відповідних конституційних законах.

Загальновизнано, що саме засади конституційного ладу є найважливішим об’єктом

конституційного регулювання. Це справді так, тому що засади закріплюють :

1) основні принципи, що виступають як керівні для різноманітних сторін

конституційного ладу;

2) базові цінності, на які суспільство орієнтується в розвитку конституційного ладу;

3) конституційно-правові норми і інститути, через які ці принципи та цінності дістають

своє безпосереднє обґрунтування й закріплення і які зумовлюють їх юридичне значення.

Таким чином можна вважати, що засади конституційного ладу – це система, в якій базові
цінності є основою принципів, а останні конкретизуються в інститутах і нормах, що в
цілому надає системі правового значення.
Засади конституційного ладу – досить специфічні правові норми, на основі яких
формуються відповідні правовідносини. Ці норми мають ряд характерних ознак.
Передусім вони закріплюють найважливіші засади побудови суспільства і держави і, як
правило, не породжують конкретних правовідносин. Вони зумовлюють сутність
правового впливу на всі сфери суспільних відносин і адресовані всім суб’єктам права.
Вони мають здебільшого конституційну форму вираження; за своїм видом вони в
основному є нормами-принципами, нормами-цілями, нормами-дефініціями. Практичну і
правову реалізацію цілей конституційного ладу має забезпечувати вся правова система
держави, всі галузі права. Цілеспрямованість засад конституційного ладу – забезпечення
системного закріплення концептуальних ідей, визнаних найважливішими для суспільства і
держави. За своїми функціями ці норми є головними для всіх інших правових інститутів.

Засади конституційного ладу мають особливу юридичну силу. Це виявляється в

обов’язках законодавця дотримуватись вказаних принципів при внесені змін і доповнень
до тексту Конституції. Конституційний Суд України також має виносити свої рішення в
разі невідповідності правових норм суті основних принципів, які в будь-якому разі є
непорушними. Якщо Конституції України належить перше місце в системі джерел права,
то засади конституційного ладу є своєрідною «конституцією для Конституції». Саме
засади є основним виміром Конституції.

Засади конституційного ладу країни відображають прагнення людини і суспільства до

щастя, добра, справедливості, свободи, рівності, солідарності, гуманізму, демократії та
порядку. У засадах конституційного ладу, як правило, закріплюється суспільний ідеал.

Ключове значення має положення про верховенство людини над державою. У засадах
конституційного ладу має бути відображений принцип обмеження держави. Над нею
знаходиться право і народний суверенітет, тобто саме вони мають верховенство, їх
закріплення в Конституції спрямоване на здійснення контролю над владою, аби запобігти
можливості її свавілля.

Надзвичайно важливим для засад конституційного ладу є їх цілісність. Будучи

закріпленими в Конституції, вони стають умовою для тісної внутрішньої єдності і
стабільності суспільства[4, ст.81-83].
І, звичайно, найважливішими в засадах конституційного ладу є його принципи.
Погорілко В.Ф. вважає, що існуючий конституційний лад України, характеризується
такими загальними принципами: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю,
системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним
характером, гарантованістю конституційного ладу.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні

конституційного ладу і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати і
змінювати конституційний лад України, як зазначається у ст.5 Конституції України,
належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або
посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її

прийняття є пріоритетним правом народу. Нинішня Конституція України була прийнята
Верховною Радою України від імені українського народу – громадян України всіх
національностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень
Конституції. Але зміни до її розділів, які стосуються основ конституційного ладу –
розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення
змін до Конституції України», здійснюються лише з волі народу, зокрема, не менш як
двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (300 народних
депутатів України) з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни
всеукраїнським референдумом, тобто шляхом народного голосування[5, ст.9-10].

Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від

05.10.2005 положення ч. 3 ст. 5 Конституції України «право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане
державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що тільки народ має
право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад
в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний
лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його
розділом ХІІІ. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний
лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або
посадовими особами.
У зв’язку із цим не менш слушною видається пропозиція В.Я. Тація як ключову засаду
конституційного ладу зазначити пріоритет прав і свобод людини і громадянина. Він
вважає, що запровадження окремого розділу в Конституції під назвою «Громадянське
суспільство і держава» дозволило б чітко врегульовувати відносини між громадянським
суспільством і державою, тим паче, що ці питання є предметом конституційного
регулювання, до того ж вони представлені в чинній Конституції, однак розміщені не
системно, а в різних розділах [6, ст.10].

Слушно зазначають Шукліна Н.Г. та Совгиря О.В., що суверенність конституційного

ладу також полягає у суверенності держави (згідно зі ст.1 Конституції України Україна є
суверенною державою). Відповідно до ст.2 Конституції України її суверенітет
поширюється на всю територію України. Існування на її території іноземних військових
баз не допускається (ст.17 Конституції України). У п.14 Перехідних положень Конституції
України зазначено, що використання існуючих військових баз на території України для
тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в
порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною
Радою України[7, ст.82].

Демократизм конституційного ладу України означає насамперед існування за цим ладом,

як певним порядком, передбаченим Конституцією, необмеженої влади народу як щодо
належності її народу, так і щодо її здійснення ним[5, ст.10].

Відповідно до Конституції України (ст.5) народ визнається єдиним джерелом влади. Він
має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів, так і
через органи державної влади та місцевого самоврядування. Держава, за Конституцією,
гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України
(ст.15).

Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування (ст.7 Конституції України), що являє

собою право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у
сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання
місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст.140 Конституції України).
У Конституції України закріплюється система політичних прав і свобод громадян
України : право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації; право
брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих
референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги,
походи і демонстрації (статті 36, 38, 39 Конституції України).

Основою і гарантом демократизму конституційного ладу України є демократизм

Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією України:
парламенту, судів та інших органів державної влади і державних організацій.

Безпосереднім загальним показником демократизму держави є її парламент – Верховна

Рада України, яка формується шляхом вільних демократичних виборів і функціонує на
демократичних засадах.

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією

такого порядку, який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і
громадянина, всебічному забезпеченні прав і свобод особи і їх гарантуванні[5, ст.11].
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Утвердження і забезпечення прав і свобод є, за Конституцією України, головним
обов’язком держави. Найбільшу частину передбачених Конституцією прав і свобод
складають громадянські, соціальні та культурні права і свободи: на життя (ст.27), на
повагу до гідності (ст.28), на свободу та особисту недоторканність (ст.29), на працю
(ст.43), на відпочинок (ст.45), на соціальний захист (ст.46), на житло (ст.47), на достатній
життєвий рівень (ст.48), на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування
(ст.49), на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34),
на свободу світогляду і віросповідання (ст.35) та ін.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією

національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави (так,
статтями 11, 12, 16 Конституції України передбачено, що держава сприяє консолідації та
розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культурі, а також
розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і
національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і
мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Забезпечення екологічної
безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду
Українського народу є обов’язком держави)[7, ст.83].

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність

цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад держави – це офіційний державний і
суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і
закріплених актом найвищої юридичної сили – Конституцією.

Тому першочергове і справді принципове значення у конституційному закріпленні ладу

кожної країни є його дійсність, реальність.

Конституційний лад має бути не формальним, символічним, а дійсним, реальним, тобто

відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної
конституції і на перспективу. На жаль, реальність окремих конституцій певних країн
свідчили і свідчать, що мають місце випадки закріплення такого конституційного ладу в
цілому або його окремих інститутів, які не мають нічого спільного або досить мало
спільного з дійсністю. Як наслідок цього конституційний лад і реальний суспільний та
державний лад відповідної країни функціонують, діють і розвиваються певний час
різними шляхами.

Сумним прикладом таких явищ були Конституція СРСР і Конституція УСРС, які
закріплювали народовладдя, повновладдя рад народних депутатів, соціалістичну
законність і правопорядок, політичні права і свободи громадян та інші інститути, які на
практиці не визнавались, ігнорувались, а деякі з них практично не існували.

Іншою, не менш важливою рисою конституційного ладу є його системність, тобто

послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основних
інститутів суспільства і держави.
Чинна Конституція закріпила всі основні інститути суспільства і держави значно систем
ніше, ніж усі попередні її Конституції разом узяті. Це стосується насамперед інституту
влади, прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади і місцевого
самоврядування тощо.

Системно і відповідно до міжнародно-правових актів закріплено у Конституції 1996 р.

основні види прав і свобод людини і громадянина та їх гарантії. На відміну від колишньої
радянської соціалістичної системи прав і свобод громадян, яка передбачала три основні
види прав і свобод – соціально-економічні, політичні і особисті, чинна Конституція
України закріпила такі види прав і свобод, як громадянські, політичні, економічні,
соціальні та культурні, що передбачені рядом міжнародно-правових актів.

Нинішній конституційний лад України визначено Основним Законом України на

надійній науковій основі. Теоретичні основи нової Конституції і передбаченого та
гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини. Першу
частину теоретичних основ нашої Конституції і нашого конституційного ладу складають
надбання світової наукової конституційної думки, зокрема, теорії, ідеї, вчення про
конституцію, про права і свободи людини і громадянина, про суверенну, правову,
демократичну, соціальну державу, про форми безпосередньої демократії, про
парламентаризм, інститут глави держави, конституційне судочинство, місцеве
самоврядування тощо. Другу частину теоретичних основ складають окремі положення
марксистсько-ленінського вчення та надбання науки радянського державного
(конституційного) права, зокрема, вчення про роль і значення держави і права, їхні
основні риси, про демократію і законність, про права, обов’язки громадян, про політичну і
економічну системи, про ради як представницькі органи, про правосуддя і прокуратуру
тощо. Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання
української конституційної думки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї,
концепції щодо України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової,
унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і державного устрою,
щодо громадянства, державної мови, Збройних Сил, державних символів та інших
атрибутів держави, системи прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, виборів і
референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого
самоврядування в Україні тощо.

Характерною рисою конституційного ладу України є його наступність, історизм у тому

позитивному, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі
України в минулому, в тому числі далекому минулому.

Основоположне значення в історичному характері конституційного ладу України, його

наступності має положення преамбули Конституції України про те, що вона прийнята,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійснення
українською нацією, усім українським народом права на самовизначення.

Про наступність конституційного ладу свідчать також наявність ряду традиційних

політичних, соціальних і культурних прав і свобод людини і громадянина в системі
передбачених чинною Конституцією прав і свобод людини і громадянина, положення
щодо прямого народовладдя та ряд інших.

Однією з істотних рис конституційного ладу України є його програмний характер.

Конституційний лад, передбачений і закріплений Конституцією України, є не лише
реальним, а й програмним, він є певною мірою програмою розвитку держави, суспільства
та їх окремих інститутів. Конституція, проголошуючи державу суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реальне в її
функціонуванні й розвитку, а й напрями її подальшого розвитку, своєрідну програму,
перспективу розвитку держави. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру
нашої держави. Це стосується і системи передбачених і закріплених Конституцією
України соціальних і культурних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний лад України характеризується також гарантованістю, тобто наявністю

певної системи гарантій конституційного ладу (організаційно-правових, нормативно-
правових та інших гарантій), передбачених її Конституцією та іншими законами.
Основними організаційними гарантами конституційного ладу України є український
народ, держава, органи державної влади, Збройні Сили та інші військові формування.
Основними нормативним гарантом конституційного ладу України є її Конституція.
Поряд із цими загальними принципами конституційного ладу України він
характеризується принципами державного і суспільного ладу, а також принципами інших
інститутів конституційного ладу з числа суб’єктів, об’єктів та інших елементів
конституційно-правових відносин. Зокрема, конституційному ладу України притаманні
принципи здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і
судову (ст.6 Конституції України); верховенства права (ст.8); прямої дії норм Конституції
(ч.3 ст.8); визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст.7); органічності
міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст.9); єдиного громадянства (ст.4);
єдиної державної мови (ст.10); цілісності і недоторканності території України (ст.17);
пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси (ст.13); захисту
прав усіх суб’єктів права власності (ст.13); неприпустимості використання Збройних Сил
України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою
повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їхній
діяльності (ст.17) тощо[5,ст.12-16].

Таким чином, засади конституційного ладу являють собою цілісну систему

основоположних принципів, які визначають демократичний вектор розвитку Української
держави і суспільства.
 Розділ 3. Складові конституційного ладу України

Як вважає більшість українських юристів-конституціоналістів, конституційний лад

втілює в собі насамперед і головним чином державний і суспільний лад.

Не можна не погодитись з думкою А.М. Колодія, В.В. Копейчикова, С.Л. Лисенкова, В.В.
Медведчука, що державний лад як складова частина конституційного ладу, визначає
основні риси держави, напрями та форми впливу держави на суспільство[8,ст.8].

Державний лад являє собою організацію і діяльність держави. Оскільки держава сама є
організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді
визначається як будівництво держави, або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який

передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує. Державний лад, як
правило, найповніше визначається конституціями держав і найбільше гарантується
ними[9,ст.4].

За своєю суттю, змістом і формами він є багатогранним явищем. Зокрема, державний лад
України, як і будь-якої іншої держави, охоплює структурні і функціональні основи
держави: політичні, соціальні і культурні основи. Політичні основи державного ладу
України являють собою насамперед політичний механізм і відповідну (політичну)
функцію держави; економічні основи – економічний механізм і відповідну функцію
держави; соціальні основи – соціальний механізм і відповідну функцію держави;
культурні основи – культурний механізм і відповідну функцію держави.

На кожному етапі розвитку держави і суспільства державний лад має свої особливості.
Нинішній державний лад України має ряд істотних особливостей. Основними з них є такі.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох відношеннях

перехідний і змішаний характер, перебуваючи на стадії становлення.

По-друге, державний лад України характеризується утвердженням її як національної

держави. Так, відповідно до ст.11 Конституції України держава сприяє консолідації та
розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також
розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і
національних меншин України; відповідно до ст.12 Конституції України Україна дбає про
задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за
межами держави.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні, Українська держава

утверджується як європейська держава, переймає досвід європейських країн.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності стала важливим

суб’єктом міжнародного життя, впливаючи на нього та зазнаючи відповідного впливу з
боку інших його суб’єктів[5, ст.24-26].

Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охороняє насамперед основи

державного ладу, його основні засади. Конституційні основи державного ладу являють
собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації
і діяльності держави та її основних інститутів: форм держави, основних елементів
(атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного ладу.

Загальну уяву про кожну державу і державний лад в цілому дають насамперед основні
принципи держави і державного ладу, оскільки вони опосередковують собою насамперед
суть держави, її тип, місце і роль в суспільстві.

Погорілко В.Ф. зазначає, що основними принципами державного ладу України

відповідно до її Конституції є принципи: суверенності і незалежності держави,
демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності,
соборності) держави[9,ст.4].

Слушно зауважує Наливайко Л.Р., що важливою ознакою принципів державного ладу є

спосіб їх матеріалізації. Відомо, що розрізняють два способи вираження принципів права:
безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення
принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення). Саме
текстуальне закріплення принципів державного ладу можна знайти у Конституції України.
Згідно із ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною,
соціальною, правовою державою. В наступній статті вона проголошується також
унітарною державою[10,ст.13].

Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності

України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змістом, який
вкладається в поняття «суверенітет» і «незалежність» в теорії і в нормативно-правових та
політичних актах, в тому числі в міжнародно-правових актах. Даний принцип означає
внутрішній і зовнішній суверенітет. За своєю суттю суверенітет, незалежність, означає
верховенство, повноту і самостійність державної влади в середині країни та
рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет, тобто суверенітет у внутрішній політиці, у

внутрішньополітичній сфері означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної
системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та
самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів. Держава залежить
лише від одного суб’єкта політичної системи – від народу, народу України, вона йому і
служить.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет лише у політичній

(зовнішньополітичній) сфері[9,ст.4-5].

Незалежність України було проголошено Декларацією про державний суверенітет від

16.07.1990 р., Актом проголошення незалежності України від 24.08.1991 р. і підтверджено
рішенням всеукраїнського референдуму 01.12.1991 р.

Принцип демократизму держави і державного ладу опосередковує собою

взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. На думку Ю.М. Тодики,
демократичною вважається та держава, діяльність якої відповідає волі народу,
загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина[1, ст.39]. Відповідно до ст.5
Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу як
безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.
Пріоритетними формами безпосередньої демократії є вибори і референдум.
Дуже цікавою є думка Володимира Сенчука, який стверджує, що не зважаючи на те, що в
чинному законодавстві доволі чітко закріплені базові правові принципи, які дозволяють
зробити висновок про наявність дієвої системи нормативно-правових гарантій
демократизму державного ладу, не всі відносини, які властиві демократичній державі, на
сьогоднішній день набули свого адекватного правового регулювання. Сьогодні є чимало
питань, які потребують свого врегулювання як у сфері виборчого, так і в сфері
референдумного права. В частині виборчого права йдеться про забезпечення реальної
можливості громадян обирати своїх представників, а не лише політичні партії, які часто є
не прогнозованими у своїх діях та не можуть виступати надійною ланкою в системі
представництва суспільних інтересів на державному рівні. Може йтися про
запровадження нових інститутів (наприклад, інституту відкритих виборчих списків
політичних партій, що дозволяє виборцям обирати не лише ту чи іншу політичну партію, а
й конкретних осіб, які наділятимуться представницькими повноваженнями)[11, ст.11].

Соціальний характер держави виявляється в тому, що держава є і має бути виразником,

представником і захисником інтересів усього суспільства, усього народу і кожної особи,
кожної людини і громадянина в Україні. Насамперед держава має дбати про соціально
незахищених або найменш захищених осіб і про відповідні верстви населення (про
непрацездатних, безробітних тощо)[9, ст.7].

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,

недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави.

Соціальний характер нашої держави найбільш повно виявляється в системі соціальних

прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (ст.43-49),
та в системі їх гарантій, зокрема в системі охорони здоров’я, медичного захисту,
медичного страхування, в системі соціального захисту тощо.

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому

Конституцією верховенстві права (ст.8), у здійсненні державної влади на засадах поділу її
на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6), у взаємній відповідальності держави та особи
(ст.3), у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки,

ідеології та інших інститутів держави і суспільства, а також щодо інших соціальних норм
(моралі, звичаїв тощо)[9, ст.8].

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному,

економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вихідним у
єдності держави є територіальна єдність. В Конституції щодо цього зазначається, що
територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст.2).
Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної
території (ч.1 ст.132 Конституції України). Міста Київ та Севастополь мають спеціальний
статус, який визначається законами України (ч.3 ст.133 Конституції України). Особливий
статус автономії в Україні має Автономна Республіка Крим, але це не впливає на
визначення України як унітарної держави[9, ст.8-9].

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не

єдиними. Конституція закріплює й ряд інших принципів держави, зокрема принципів
національної і світської держави.

Національною, зокрема українською, наша держава є насамперед за етнічним

походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян України
всіх національностей, які є українським народом та за характером атрибутів держави
(території, громадянства, мови, державних символів тощо)[9, ст.9-10].

Опосередковано Конституція України закріплює принцип світської держави. Так,

відповідно до ч.3 ст.35 Конституції церква і релігійні організації в Україні відокремлені
від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як
обов’язкова [7,ст.88]. Проголошуючи політичну, економічну та ідеологічну
багатоманітність суспільного життя в Україні, Конституція містить також положення про
те, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова (ст.15).
Основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, так і окремим її
інститутам. Це стосується насамперед її окремих атрибутів – органів державної влади,
території тощо. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів
опосередковує собою «конституцію» держави у вузькому розумінні цього слова як
організацію, будівництво, устрій держави[9, ст.10].

До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного механізму,

належать органи державної влади, територія держави, Збройні сили та інші державні
військові формування, державні символи, столиця держави.

До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного механізму,

належать передусім бюджетна, грошова і банківська система, державна власність та інші
організаційно-економічні важелі діяльності держави.

До соціальної основи держави, тобто до її соціального механізму, належать переважно

громадянство та державні соціальні системи: охорони здоров’я, соціального захисту тощо.

До організаційно-культурної основи держави, тобто до її культурного механізму,

належать державна мова, державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Основною складовою механізму держави є її політична основа, зокрема органи державної

влади. Систему органів державної влади утворюють:

1) орган законодавчої влади – Верховна Рада України;

2) глава держави – Президент України;

3) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні

органи виконавчої влади, місцеві та державні адміністрації);

4) органи судової влади (Конституційний суд та суди загальної юрисдикції)

5) інші органи держави.

Характер державного ладу також опосередковується у функціях держави, які визначають

суть, тип, природу і призначення держави. Функції держави не закріплюються в якомусь
одному розділі Конституції України, а є змістом практично всіх розділів Конституції
України, однак найбільше їх закріплено у Розділі І Конституції України[7, ст.88-89].

Функції держави поділяють на об’єктні (внутрішні і зовнішні) – політична, економічна,

соціальна, культурна, екологічна тощо, та «владні» - законодавча, виконавча, судова.

Важливою складовою конституційного ладу України є її суспільний лад, який визначає

характер державного ладу. Суспільний лад в цілому можна визначити як організацію і
діяльність її суспільства, передбачені й гарантовані Конституцією України[3, ст.110].

Хоча не всі науковці вбачають необхідність виокремлювати поняття суспільного ладу як

складової частини конституційного ладу. Так, на думку О.Ф. Фрицького, не можна
вважати складовою частиною поняття «конституційний лад» суспільний лад, оскільки
останній поглинає як державний лад, так і право в цілому[2, ст.96].

За своєю сутністю суспільний лад України являє собою передбачений Конституцією і

іншими законами України певний тип суспільних відносин – організаційних і
функціональних, зумовлену внутрішніми і зовнішніми чинниками: політичними,
економічними, соціальними, культурними, історичними, національними тощо.

Суспільний лад України на сучасному етапі розвитку є прикладом суспільного ладу

перехідного становлення. Нагальною потребою сьогодення є формування громадянського
суспільства як основної складової суспільного ладу України[3, ст.110]. О.Ф. Скакун
визначає громадянське суспільство як систему взаємодії в межах права вільних і
рівноправних громадян, їх об’єднань, що добровільно сформувалися і перебувають у
відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави,
призначеної створювати умови для реалізації належних їм прав і свобод[12, ст.78].

Втручання держави у регулювання суспільних відносин повинно бути мінімальним і

спрямованим лише на гарантування та захист основ суспільного ладу. Побудова
громадянського суспільства є одним із критеріїв відповідності держави вимогам правової
держави[7, ст.90-91].

За змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, культурних

та інших напрямків суспільних відносин, тобто відносин у всіх основних сферах життя і
діяльності суспільства, система політичного, економічного, соціального і духовного ладу
суспільства[3, ст.110].

За формою суспільний лад становить сукупність форм безпосереднього народовладдя,

державного правління і державного устрою, діяльності політичних партій і громадських
організацій[7, ст.91].

Конституція України, як і конституції інших держав, закріплює далеко не всі сторони

суспільного ладу, а лише його основи, зокрема політичної, економічної, соціальної,
культурної та інших систем.

Конституційні основи суспільного ладу України знаходять свій вияв насамперед в

основних принципах організації і діяльності суспільства, тобто суспільного ладу.

Погорілко В.Ф. виділяє такі основні принципи суспільного ладу: принцип суверенності
суспільства, тобто народного суверенітету; принцип демократизму суспільства,
суспільного ладу; принцип гуманізму суспільного ладу; принцип конституційності,
законності суспільного ладу; принцип політичного, економічного і ідеологічного
плюралізму[9, ст.21].

Принцип народного суверенітету закріплений в ст.5 Конституції України, яка визначає

народ України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Народ здійснює
владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і
не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Говорячи про принцип демократизму суспільства, К.А. Бабенко вважає, що з точки зору
свого змісту його не можна ототожнювати з принципом демократизму держави, оскільки
демократичне суспільство передбачає не тільки наявність відповідних інститутів, які
дозволяють громадянам брати участь у здійсненні державної влади та висловлювати свою
суверенну волю, а й сукупність тих конституційно-правових норм, які дозволяють
громадянам отримувати адекватну інформацію про стан справ у державі, формувати
об’єктивну точку зору щодо процесів, які відбуваються у суспільстві, вільно
висловлювати свою позицію щодо курсу загальнодержавного розвитку. Насамперед,
йдеться про права, які гарантуються статтями 33-40 Конституції України (це право на
свободу думки і слова, право на свободу світогляду та віросповідання, право на свободу
об’єднання, право збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації
тощо)[13, ст.176].

Гуманізм нашого суспільства і суспільного ладу на конституційному рівні виражається

насамперед у визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і
безпеки найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).

Одним із важливих принципів суспільного ладу є принцип плюралізму, багатоманітності

в політичній, економічній та ідеологічній сферах суспільного життя. Цей принцип
закріплюється в статті 15 Конституції України. Політичний плюралізм виявляється,
насамперед, у багатопартійності і свободі політичної діяльності, заборонені цензури;
економічний – у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі
підприємницької діяльності; ідеологічний – у багатоманітності ідеологій, забороні на
визнання жодної ідеології державною.

Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні

засади організації і діяльності нашого суспільства визначаються і гарантуються
Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин –
політичних, економічних, соціальних та інших – визначаються законами України[3,
ст.112]. Цей принцип знайшов своє вираження у статті 19 Конституції України, де
зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
 Розділ 4. Гарантії конституційного ладу України

Конституційний лад кожної країни належним чином функціонує і розвивається, зберігає

непорушність, якщо він має надійні гарантії. Вони передбачаються і закріплюються, як
правило, конституціями і законами.

Цілком закономірно, що Конституція передбачила і закріпила ряд гарантій

функціонування конституційного ладу. Основними з них є:

- український народ;

- Конституція і закони;

- Українська держава в цілому (в особі її спеціалізованих інститутів і

безпосередньо);

- Верховна Рада;

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади;

- Конституційний Суд;

- суди загальної юрисдикції;

- прокуратура та інші контрольно-наглядові органи;

- політичні партії і громадські організації;

- засоби масової інформації;

- територіальні громади та органи місцевого самоврядування;

- міжнародні органи, організації.

Слушно зазначає Погорілко В.Ф., що пріоритетне місце в гарантуванні конституційного

ладу Конституцією відводиться українському народу[9, ст.32]. За Конституцією народ
України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати
і змінювати конституційний лад в Україні (ст.5). Звичайно, визначення і зміна
конституційного ладу здійснюється не довільно, а у визначених Конституцією і законами
формах, зокрема шляхом виборів, референдумів. Крім того, справою всього українського
народу є також захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та
інформаційної безпеки (ст.17).

Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає у встановленні

власного статусу – статусу Конституції і відповідно статусу тих інститутів, які вона
закріплює; у забезпеченні самою Конституцією власної стабільності, обмеженні
можливостей внесення до неї змін і доповнень ( Розділ XIII Конституції України), а також
у регулюванні нею порядку визначення, функціонування, охорони і зміни
конституційного ладу.

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить поряд з Конституцією

конституційному законодавству (законам про вибори, референдуми, політичні партії та
інші об’єднання, про органи державної влади, про територіальний устрій тощо), а також
іншим галузям законодавства, зокрема адміністративному, кримінальному,
інформаційному, митному, військовому тощо [5, ст.19].

Основним гарантом конституційного ладу є держава – як в цілому, безпосередньо, так і в

особі її спеціалізованих інститутів. Відповідно до Конституції України (ст.17) захист
суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та
інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу відводиться Конституцією органам

державної влади. Пріоритетна роль серед них належить парламенту – Верховній Раді
України. Ця роль випливає насамперед з її головної функції – законодавчої. Адже, за
Конституцією, лише законами України визначаються: права і свободи людини і
громадянина, гарантії цих прав і свобод; громадянство, статус іноземців та осіб без
громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов;
основи соціального захисту; правовий режим власності; правові засади і гарантії
підприємництва; засади зовнішніх зносин; засади утворення і діяльності політичних
партій; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби;
територіальний устрій держави; судоустрій, статус суддів, судочинство; засади місцевого
самоврядування; статус столиці України; основи національної безпеки, організації
Збройних Сил України і забезпечення громадянського порядку; організація і проведення
виборів і референдумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус
народного депутата України; засади цивільно-правової відповідальності.

Головна роль серед органів державної влади у гарантуванні конституційного ладу

належить Президентові України. За своїм статусом, визначеним Конституцією, він є
гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності держави, додержання
Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст.102).

Важлива роль як гарантів державного і суспільного ладу належить, за Конституцією,

Кабінету Міністрів, міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади.
Зокрема, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну
самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; вживає
заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення
фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; організовує і забезпечує
здійснення зовнішньоекономічної діяльності України (ст.116).

Особливо важливим гарантом конституційного ладу є Конституційний Суд України. Він

за Конституцією (ст.147) вирішує питання про відповідність законів та інших правових
актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу належить органам правосуддя при

розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також
прокуратурі та іншим контрольно-наглядовим (правоохоронним) органам. Але не тільки
державні інститути є гарантами конституційного ладу. Надзвичайно важлива роль у
здійсненні відповідних функцій належить політичним партіям, засобам масової
інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній системам нашого
суспільства.

Певну роль у гарантуванні конституційного ладу України, можуть відігравати за її згодою

міжнародні організації (ООН тощо) та інші держави[9, ст.32-38].
Висновки

Конституційний лад України знаходиться на стадії становлення, розвитку. На цей процес

впливають соціально-економічні, політичні і культурні фактори, які варто враховувати
при формуванні державності українського народу. Прийняття Конституції України 1996
року грає суттєву роль у становленні демократичного конституційного ладу, в основі
якого знаходяться права і свободи людини і громадянина. Визнання на конституційному
рівні людини як найвищої соціальної цінності визначає напрямок діяльності структур
державного механізму, задачі громадянського суспільства. Закріплення принципу
політичного та ідеологічного плюралізму має значний вплив на політико-правовий процес
та виборчу систему України.

Конституційні принципи впливають на всю сукупність суспільних відносин, на динаміку

і вирішення актуальних проблем державного будівництва, на правові системи,
демократичну направленість, на всі елементи політичної системи суспільства. Як наслідок
всі державні та суспільні структури в своїй діяльності повинні бути зорієнтовані на
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, їх реальне гарантування.

В принципах конституційного ладу чітко закріплені ідеали, які слід реалізувати: правова,
демократична, соціальна держава; народний суверенітет; людина як найвища соціальна
цінність; політичний, економічний та ідеологічний плюралізм тощо.

Для становлення України як правової держави, в основі якої закладені права людини,
важливо досягнути порозуміння різних політичних сил в суспільстві, що базується на
українській національній ідеї, яка заснована на рівності всіх громадян перед законом
незалежно від національності. Важливо досягнути ідентифікації народу – усвідомлення
народом себе як єдиного соціуму на базі загальнонаціональної ідеї. Важливо досягнути
легітимності Конституції. При цьому розуміється не просто факт її законного прийняття,
але й фактичне, реальне визнання Конституції народом, усвідомлення її як
загальнонаціональної цінності.

Засади конституційного ладу нормативно заклали базові цінності конституціоналізму.

Існуючі політико-правові реалії потребують активного впровадження в життя на благо
людини, народу України. Це глобальна проблема, на вирішенні якої повинні бути
сконцентровані зусилля держави, всіх елементів політичної системи України.