1. Причини кодифікації прав України у xviii cт.

Кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в Україні,

мали на меті закріпити економічне й політичне становище української шляхти,
яке дедалі більше зміцнювалося, а також відобразити її прагнення відновити
українську автономію. Найбільш помітними спробами систематизації правових
норм в Україні того часу були передусім приватні кодифікації Ф. Чуйкевича, В.
Кондратьева, О. Безбородька.

У другій чверті XVIII століття розпочалася кодифікація права України, для якої
були вагомі причини. Різноманітність джерел українського права, розвиненість
окремих його галузей та інститутів змушувало царське самодержавство до
перегляду правових норм українського права через його систематизацією з тим,
щоб поширити на українські землі імперське законодавство.

Причини, що зумовлювали необхідність кодифікації:

 надзвичайна розмаїтість і невпорядкованість чинних джерел права в
Українській гетьманській державі;
 існування конгломерату правових норм, інкорпорованих із правових
систем Литви, Польщі, Німеччини, Росії, що не сприяло однотипності їх
застосування відповідними державними органами; 
 потреба перекладу «правних книг» на українську мову;
 прагнення козацької старшини впорядкувати національне чинне право,
яке б забезпечувало їм широкі права та привілеї;
 бажання російської влади провести «контрольовану» систематизацію
українського права, яка б відкрила якнайширші можливості поширення на
Україну російського законодавства.

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана Кирила Розумовського кандидат у

члени Генерального військового суду Федір Чуйкевич здійснив приватну
кодифікацію і розробив по-своєму унікальний збірник під назвою "Суд і
розправа в правах малоросійських..." Цей збірник, власне, був витягом із
польсько-литовського та російського законодавства, а також звичаєвого права,
що діяло на Лівобережжі й Правобережжі впродовж XV-XVЦI ст. Структурно
він складався з таких розділів:
1) Про докази;
2) Про рочки й роки (судова організація);
3) Про процес; 4) Про апеляції;
5) Про виконання рішення суду;
6) Про посаг, віно і привінок.

У збірнику систематизовано юридичні норми, які закріплювали права

українських державців на землю й маєтки, на залежність від них селян
(посполитих). У травні 1752 р. цю книгу було передано гетьманові К.
Розумовському з присвятою від Ф. Чуйкевича. Згодом автор додав розділи: про
Апеляції зі Статуту (1754 р.); про давність земську (1755 р.); про суд польовий,
підкоморський і комісарський, тобто межовий (1758 р.). Хоча праця Ф.
Чуйкевича не набула офіційного характеру, вона безпосередньо застосовувалась
у тогочасній судовій практиці й помітно вплинула на подальший розвиток
правової думки в Україні. Зміст і рекомендації кодифікації Ф. Чуйкевича,
зокрема, було враховано під час проведення судової реформи 1760-1763 рр.

Подібною до "Суду й розправи..." працею був збірник під назвою "Книга

Статутов и прочие права малороссийские". Він був укладений 1764 р. в
результаті приватної кодифікації В. Кондратьєвим. Структурно він складався з:
1) короткого покажчика магдебурзького права з книги "Порядок" Б. Троїцького;
2) виписки з книги Литовського статуту "согласних" артикулів;
3) витягів із книги "Порядок";
4) екстракту з книги "Статут прав малоросійських" і різних юридичних
матеріалів довідкового характеру (виписка про козацькі вольності і маєтки, копії
указів, грамот і привілеїв, реєстр книги "Порядок", переклад алфавітного
покажчика до Литовського статуту, списки гетьманських статей тощо).

Наступним кроком у напрямі систематизації чинних в Україні правових норм

стало підготування групою правників під керівництвом секретаря
Малоросійської колегії та члена Генерального суду Олександра Безбородька
збірника під назвою "Екстракт малоросійських прав" (1767 р.). Усі правові
норми з різних джерел, які діяли в Україні протягом майже двох останніх
століть, у збірнику викладались у хронологічному порядку,- у цьому плані
даний збірник був унікальним зводом, оскільки дозволяв відстежувати
історичний розвиток різних інститутів права і виявити його основні тенденції.
Книга була збірником норм державного, адміністративного та процесуального
права. Однак вони були викладені таким чином, щоби довести необхідність
відновлення попередніх "малоросійських прав", тобто автономного устрою
України. О. Безбородько систематизував права по розділах, показав
регламентацію управління на Лівобережній Україні, діяльності судів, розкрив
джерела права, з'ясував фінансове регламентування, самоуправління міст,
соціально-правове становище старшин, духовенства, козацтва, селянства. До
збірки додано інструкцію про судову організацію та судовий процес першої
половини XVIII ст. Проте, зіткнувшись із централізаторською політикою
самодержавства, скерованою на ліквідацію особливостей системи управління в
Україні, "Екстракт малоросійських прав" також не було затверджено Сенатом як
офіційний збірник права.

І лише з остаточною ліквідацією автономії України та введенням губернського

адміністративно-територіального поділу чиновники Малоросійської експедиції
Сенату розробили новий збірник правових норм, в основу якого поклали
"Экстракт..." О. Безбородька, "Учреждение об управлении губерниями" (1775
р.) та інші акти, прийняті впродовж 1767-1786 рр. Цей збірник із новим
обґрунтуванням дістав назву "Екстракт з указів, інструкцій і настанов" (1786 р.).
Він містив норми як українського права, так і російського законодавства. Після
 затвердження Сенатом його було розіслано у "присутні місця" України для
практичного застосування.

Отже, історія кодифікаційного процесу в Україні XVIII ст. насамперед свідчить

про те, що в основі тогочасних кодифікаційних робіт лежали зміни в соціально-
економічних і політичних відносинах. Безпосередній вплив на кодифікацію
українського права в той період мала внутрішня політика російської
самодержавної влади. Наявність різних розробок правових збірок, нормативні
акти гетьманської влади свідчили про високий рівень правової освіти, розвиток
правових ідей у козацькій Україні, високу правову культуру українського народу
і такий же рівень правової свідомості українців. Кодифікація українського права
XVIII ст. засвідчила, що українське право та українська науково-юридична
техніка того часу були набагато Краще розвинені порівняно з російським
правом і російською юридичною технікою. Зазначені обставини й прирікали
кодифікацію права козацької України на неуспіх (А. Ткач).

2. Кодифікаційні акти укр. права та їх загальна характеристика

а) «Процес короткий приказний, виданий при резиденції гетьманській»
1734 р.,
Надзвичайно важливою пам’яткою права Гетьманщини був «Процес короткий
приказний», виданий при резиденції гетьманській 1734 року. Процес не мав офіційного
значення, на нього не покликалися під час вирішення справ. Своїм змістом він нагадує
підручник, саме тому був досить поширений серед правниківпрактиків Гетьманщини,
які користувалися ним як допоміжним виданням у питаннях процесуального права [1,
с. ХХ]. У цьому акті знаходимо багато положень, які викликають значний інтерес для
дослідження питань становлення та розвитку нотаріату в Україні. Аналізуючи ті статті
Процесу, які регламентували процесуальний порядок оформлення переходу права
власності, укріплення речових прав, складення заповітів, оформлення спадкових прав,
а також тих, що стосуються оцінки доказів та санкцій за недотримання встановленої
форми угоди, доходимо висновку, що джерелом цих статей були винятково норми
Литовських статутів, Саксонського зерцала та Порядку Магдебурзького. Отже,
говорячи про розвиток нотаріальної діяльності в Україні в перші десятиліття після
Переяславської Ради, ми констатуємо, що вона ґрунтувалася на попередніх традиціях і,
незважаючи на те, що в Україні поступово поширювались норми порядку
«великоросійського», про що свідчить згаданий Процес, вони відчутно не вплинули на
нотаріальну діяльність. Вступ до «Процесу короткого приказного» містить у собі
переказ відомого указу Петра І від 17 листопада 1720 р. про утворення при Гетьмані
окремої канцелярії під керівництвом генерального писаря й про запис у книги всіх
вхідних і вихідних документів. Користуючись цим указом, автор Процесу пропонував
завести дві протокольні книги для канцелярій полкових, магістратових та сотенних –
одну для вхідної, а іншу – для вихідної документації. Процес давав вказівки щодо
правил внесення записів у ці книги. Тут, зокрема, знаходимо і згадку про такий
поширений в Гетьманщині спосіб набуття права власності за гетьманським
універсалом (у цьому випадку універсал вважали правоустановлювальним
документом): «…писма писать и держать в добромъ порядку и осторожности, і
учинить записнее книги, в которие вписывать... все дания от гетьмана универсали,
декрети і всякого звания дела..., і когда, по челобитию, кому надлежить дать
универсалъ на крепосние маетности і на иния угодия, и прежде дачи таких
универсаловъ у техъ челобитниковъ принимая, осматривать і записивать подлиние
кръпости, чтобъ на одни которие маетности не било дачи двойнихъ универсаловъ» [1,
с. 42]. Процес не містить спеціальної норми, яка б прямо зобов’язувала оформляти
перехід майнових прав у встановленому порядку під загрозою недійсності угоди.
Однак у більшості статтях, що регулюють цивільні правовідносини, ми стикаємось із
вимогами про пред’явлення кріпостей, записів, духівниць та ін., здійснених «на уряді»;
в багатьох випадках під час вирішення цивільних спорів указувалось про віддання
переваги саме належно оформленим документам. Наприклад, ст. 6 Процесу, що
регулює порядок вирішення майнових спорів, у тому числі і про маєтки, встановлює
правило, згідно з яким сторони зобов’язуються надати суду «всъ тъ кръпости імено,
какіе они, грамоти монаршіе іли привилія королевскіе, іли унъверсали гетьманскія, чи
ли полковничіе, іли купчіе записи...» . У деяких випадках «Процес» нібито рекомендує
укладати угоди в офіційному, встановленому порядку, попереджуючи про можливі
небажані наслідки («турбації») від неналежного оформлення угод.

 б) «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.,

Найвідомішою з кодифікацій українського права першої половини XVIII ст. були
"Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.). Ініціатива підготування
збірника виходила від російського уряду, який у "Решительных пунктах..." гетьманові
Д. Апостолу (1728 р.) запропонував укласти збірку чинного в Україні права в перекладі
російською мовою. Роботу було завершено в результаті 15-річної праці спеціально
створеної комісії, до складу якої входили представники козацької старшини й
духовенства. Серед членів комісії були високопоставлені правники (лохвицький сотник
В. Стефанович, генеральний хорунжий М. Ханенко), знані історики (С. Савицький, С.
Луковський, Я. Лизогуб), професори Києво-Могилянської академії та культурні діячі
(Я Апостол). У складанні збірника комісія творчо використала, першоджерела:
Литовський статут 1588 р. (в польському виданні 1648 р.), правові книги
магдебурзького і хелмміського права, гетьманські універсали, окремі російські
законодавчі акти, реальну практику козацьких судів, українське звичаєве право. Багато
норм і правничих дефініцій комісія виробила самостійно.

"Права, по которым судится малоросійський народ" як систематизований звід чинних в

Україні-Гетьманщині правових норм структурно складалися з передмови і 30 розділів,
що поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів (за іншими даними І. Бойка - 532
артикули і 1607 пунктів). Окрім того, до збірника було додано Інструкцію
кодифікаційної комісії та "Степенный малоросийського воисъкового знания порядок
после гетмана", тобто перелік службових військових і цивільних чинів Гетьманщини.
Кодекс давав пояснення цитат, що наводились у тексті, алфавітний покажчик,
заголовки із зазначенням розділів і поданням короткого змісту артикулів.
Провідною ідеєю збірника вважають захист феодального ладу та розширення
можливостей для кріпосницької експлуатації селянства. Водночас у зводі
обґрунтовувалося право Лівобережної України на автономне самоврядування. А це
суперечило тогочасній царській політиці, поточному законодавству, спрямованому на
створення єдиної правової системи Російської імперії. Саме ця обставина, на думку
більшості вчених (А. Ткач), була справжньою причиною того, що український кодекс
не було вчасно затверджено. У 1744 р. його подали на розгляд Сенату, аби потім
передати імператорові для остаточного затвердження. Відповідь надійшла лише через
12 років. Указом від 20 травня 1756 р. проект кодексу було повернено на повторний
розгляд із метою внесення змін відповідно до вимог часу. Робота з перегляду "Прав..."
тривала аж до 1767 р., однак не було завершена, і кодекс так і не було санкціоновано
верховною владою (отже, не набув законодавчої сили). Проте в усьому масиві
спеціальної літератури відзначається, що "Права..." великою мірою відобразили той
суспільно-політичний устрій Лівобережної України, який склався на середину XVIII
ст., і фактично були збірником чинного законодавства. Вони дають найбільш повне
уявлення про право Гетьманщини, правову культуру українського народу та розвиток
правових ідей в Україні першої половини XVIII ст. У 1879 р. цю пам'ятку вітчизняного
права відшукав, проаналізував та опублікував правознавець Олександр Кістяківський.

Питому вагу у збірнику законів складачі приділили поземельним відносинам. Кодекс

розкривав судову систему - систему "козацьких судів", яка склалася в Гетьманщині,
містив норми різних інститутів права. У кодексі, крім норм цивільного і кримінального
права та правил судового устрою й процесу, містилися також норми адміністративного
права. Кодекс уважають першорядним джерелом для вивчення історії українською
права, а також визначною пам'яткою кодифікації законів Східної Європи.

Кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в Україні, мали на

меті закріпити економічне й політичне становище української шляхти, яке дедалі
більше зміцнювалося, а також відобразити її прагнення відновити українську
автономію. Найбільш помітними спробами систематизації правових норм в Україні
того часу були передусім приватні кодифікації Ф. Чуйкевича, В. Кондратьева, О.
Безбородька.

в) «Суд і розправа в правах малоросійських» 1750 р.,

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана Кирила Розумовського кандидат у члени
Генерального військового суду Федір Чуйкевич здійснив приватну кодифікацію і
розробив по-своєму унікальний збірник під назвою "Суд і розправа в правах
малоросійських..." Цей збірник, власне, був витягом із польсько-литовського та
російського законодавства, а також звичаєвого права, що діяло на Лівобережжі й
Правобережжі впродовж XV-XVЦI ст.
Структурно він складався з таких розділів:
1) Про докази; 2) Про рочки й роки (судова організація);
3) Про процес; 4) Про апеляції; 5) Про виконання рішення суду;
6) Про посаг, віно і привінок.

У збірнику систематизовано юридичні норми, які закріплювали права українських

державців на землю й маєтки, на залежність від них селян (посполитих). У травні 1752
р. цю книгу було передано гетьманові К. Розумовському з присвятою від Ф. Чуйкевича.
Згодом автор додав розділи: про Апеляції зі Статуту (1754 р.); про давність земську
(1755 р.); про суд польовий, підкоморський і комісарський, тобто межовий (1758 р.).
Хоча праця Ф. Чуйкевича не набула офіційного характеру, вона безпосередньо
застосовувалась у тогочасній судовій практиці й помітно вплинула на подальший
розвиток правової думки в Україні. Зміст і рекомендації кодифікації Ф. Чуйкевича,
зокрема, було враховано під час проведення судової реформи 1760-1763 рр. Подібною
до "Суду й розправи..." працею був збірник під назвою "Книга Статутов и прочие права
малороссийские.

«Суд і розправа в правах малоросійських» 1750 р.,

Збірник складено протягом 1750-58 канд. у члени Ген. військ, суду Ф. Чуйкевичем,
який виявив себе як висококваліфікований правник і творча особистість. Служба на
суд. посадах, а особливо в Ген. суді зробила з нього юриста-практика, який добре знав
закон, суд. систему та її устрій, суд. процедуру, їх позитивні риси та хиби. Його прив.
кодифікація зак-ва, наслідком якої став зб. «Суд і розправа...», була другою за часів
Гетьманщини після «Прав, за якими судиться малоросійський народ» спроба
впорядкування матеріального й процес, права. Але порівняно з «Правами...» праця Ф.
Чуйкевича вийшла більш лаконічною й насиченішою. Автор намагався уникнути
детальної регламентації відповідних сусп. відносин, обмежившис ь переважно
питаннями судоустрою й судочинства, а також частково зем. та спадкового права. Ідея
необхідності спрощення суд. системи, зменшення кількості апеляц. інстанцій,
розмежування суд. й викон. гілок влади тощо вказує на те, що збірник готувався Ф.
Чуйкевичем під задуману К. Розумовським суд. реформу Гетьманщини. І цілком
можливо, що саме Ф. Чуйкевич послугував генератором її ідеї. Перший варіант «Суд і
розправа...» був завершений у 1750; а 1752 був переданий гетьману К. Розумовському.
Збірник за структурою складається з присвяти гетьманові К. Г. Розумовському й таких
розділів: 1) Про докази; 2) Про рочки й роки; 3) Про процес 4) Про апеляції; 5) Про
виконання рішення суду; 6) Про посаг, віно й привінок. Розд. 1 - Про докази - від якості
доказів залежит ь успіх цив. процесу, у якому не можна обмежуватися присягою, а
необхідно вишукувати певні докази, які б базувалися на правах малорос., які знають
потрійне право: 1) право, затв. через земс. давнину; 2) природне; 3)набуте. Розд. 2 -
Про рочки й роки - і перші, і другі визначають строки суд. або коли суд. процес
починається, продовжується і закінчується. Роки - квартал для засідання земс. судів,
рочки - місячні строки для судів замкових (гродських). Розд. З - Процес -
обґрунтовується різниця між цив. і крим. процесом. Належний та швидкий розгляд
справи пов'язувався з якісною, професійною роботою суд. персоналу Розд. 4 - Апеляція
- апеляція допускалася на вироки судів земс., замкових і підкоморських у тих випадках,
коли був порушений закон або сторона бачила для себе кривду. Розд. 5 - Про виконання
суду - мова йде про виконання суд. вироків (рішень). У випадку протистояння владі, чи
перешкоджанню їй у виконанні суд. вироку (рішення) надавалося право звертатися до
Гетьмана. Розд. 6 - Про посаг, віно й привінок - унормовувалося прав, регулювання
майнових стосунків подружжя. Закінчивши осн. частину праці, Ф. Чуйкевич незабаром
побачив, що вона не досконала й не виразна в деяких місцях. Це спонукало його
додати ще три розділи: Про давніст ь земську (1755); Про апеляції зі Статуту (1754);
Незважаючи на те, що фактично «Суд і розправа в правах малоросійських...» не мала
офіц. характеру, вона справила значний вплив на розвиток правничої думки та суд.
практики, що виявлялося у застосуванні судами цього док-та при вирішенні суд. справ.
Оригінал праці Ф. Чуйкевича до наших часів не зберігся. Існують тільки його списки
кін. 18 - поч. 19 ст. Рукописна копія «Суд і розправа...» датована 1791, зберігається у
відділі рукописів
Таким чином, кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в
Україні, мали за мету закріпити економічне і політичне становище української шляхти,
яке все більше зміцнювалося, і, разом з тим, відобразити її автономістські позиції.
Водночас, інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права наприкінці XVIII
століття робилися вже в нових умовах - могутнього тиску на нього з боку російського
законодавства.

3. Значення кодифікації українського права у xviii ст.

Кодифікація українського права у XVIII столітті мала значний історичний вплив на
розвиток правової системи України.
У цей період українське право складалося з ряду законодавчих актів, які мали різний
ступінь правової ваги і юридичної сили. У зв'язку з цим, була необхідність створення
єдиного законодавчого акту, який би мав юридичну силу на всій території України.
У 1769 році відбулася перша спроба створення кодексу, коли гетьман Іван
Скоропадський запровадив Книгу правил і положень для військової служби. Однак цей
кодекс був обмежений військовою сферою і не став загальнодержавним законодавчим
актом.
У 1786 році Катерина II видала Указ про створення Комісії зі складання проекту закону
для всієї Росії, до складу якої ввійшли й українські правники. У результаті роботи цієї
комісії був виданий Указ про Кодекс Російської імперії в 1832 році, який став єдиним
законодавчим актом на всій території України.
Кодифікація українського права у XVIII столітті відіграла важливу роль у становленні
правової системи України. Вона забезпечила єдність законодавчого акту на всій
території країни, що сприяло зміцненню юридичної культури, розвитку правової
свідомості та законності в українському суспільстві.
У 1786 р. у зв’язку з ліквідацією автономії України та введенням губернського
адміністративно - територіального поділу, чиновники малоросійської експедиції
Сенату розробили новий збірник, в основу якого було взято «Екстракт...»,
«Учреждение об управлении губерниями» (1775 р.) інші акти, прийняті у 1767 - 1786
роках. 
Новий збірник став називатися «Екстракт із указів, інструкцій та установ»: містив
норми як українського, так і російського законодавства; замість вступу в «Екстракті…»
1786 р. було вміщено «Коротке пояснення про Малу Росію», де царизм констатував, що
з 1654 р. на території України не було «порядочного правління».
Таким чином, кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в
Україні, мали за мету закріпити економічне і політичне становище української шляхти,
яке все більше зміцнювалося, і, разом з тим, відобразити її автономістські позиції.
Водночас, інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права наприкінці XVIII
століття робилися вже в нових умовах - могутнього тиску на нього з боку російського
законодавства.