Правила наголошення.

Довгота і короткість.
Розподіл слова на склади

Щоб поставити наголос треба розділити слово на склади, враховуючи

що:

1) кількість складів прирівнюється кількості голосних у слові;

2) склади прийнято рахувати з кінця слова;

3) дифтонги утворюють один склад.

Поняття про довготу і короткість передостаннього
(другого) складу
У багатоскладових латинських словах наголос падає або на передостанній
(другий) склад, або на третій склад з кінця слова.

Другий склад є наголошеним, якщо він довгий. Графічно довготу другого

складу позначають прямою рисочкою над голосним другого складу (￣ ) – ā, ē,
ī, ō, ū. Наприклад: pylōrus – воротар.

Третій склад є наголошеним, якщо другий – короткий. Графічно короткість

другого складу позначають дужкою над голосним складу ( ˘ ) – ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ.
Наприклад: skelěton – скелет.
Далі необхідно самостійно, без знаків довготи і короткості, визначити наголошеність або ненаголошеність другого
складу : а. Передостанній (другий) склад є наголошеним, якщо він містить дифтонг. Наприклад: di-ae-ta,
gan-grae-na.

Передостанній (другий) склад є наголошеним, якщо його голосний стоїть перед двома і більше приголосними, а
також буквами x і z. Наприклад: li-ga-men-tum, se-me-stris, ref-le-xus, ory-za.

Передостанній (другий) склад є наголошеним, якщо він містить наголошений (довгий) суфікс -al-, -ar-, -at-, -in-, -ur-,
-os-. Наприклад: me-di-a-lis, di-gi-ta-tus, fib-ro-sus.

Передостанній (другий) склад є ненаголошеним (ударний третій склад), якщо його голосний стоїть перед
голосним. Наприклад: ar-te-ri-a, su-pe-ri-or.

Передостанній (другий) склад ненаголошений (наголошений третій склад), якщо його голосний стоїть перед
буквосполученнями br, pl, tr. Наприклад: ver-te-bra, qua-dru-plex, tri-que-trus.

Передостанній (другий) склад є ненаголошеним (ударний третій склад), якщо його голосний стоїть перед
буквосполученнями ch, ph, th, rh. Наприклад: sto-ma-chus, mo-no-li-thus.

Передостанній (другий) склад є ненаголошеним (наголошений третій склад), якщо він містить ненаголошений
(короткий) суфікс - ic -, - ol -, - ul -, - cul. Наприклад: tho-ra-ci-cus, fo-ve-o-la, lin-gu-la, tu-ber-cu- lum.
Примітка:

1) у прикметників serotĭnus – пізній і trigemĭnus – трійниковий, а також у іменника retĭna – сітчатка склад -in-
ненаголошений (короткий);

2) у фармацевтичній термінології суфікс -ol- наголошений: Dibazólum – дібазол, Synoestrólum – сінестрол;

3) суфікс -ic- у іменників vesīca (міхур), Urtīca (кропива), Hyperīcum (звіробій) – наголошений (довгий).

У словах грецького походження наголос часто ставиться на другий з кінця склад навіть тоді, коли його
голосний стоїть перед наступним голосним. Це, переважно:

1. Клінічні терміни на -ia (hypertonia, stomatoscopia, glossalgia). Винятками є терміни на -lógia і -malácia, наголос у яких
припадає на третій склад.

2. Прикметники на -eus (laryngeus, carpeus).

3. У суфіксі -ideus наголос припадає на третій склад з кінця (styloi-deus, mastoideus). Якщо виникають сумніви у
визначенні наголосу, звертайтесь до словника.
Іменник
NOMEN SUBSTANTIVUM
Іменник у латинській мові має наступні граматичні категорії:
 Словникова форма іменника

Латинські іменники необхідно заучувати в словниковій формі.

Словникова форма латинського іменника включає три
компоненти:
1) Іменник у формі називного відмінка однини.
2) Закінчення родового відмінка однини.
3) Позначка роду (скорочено однією буквою m, f, n).
Наприклад: ala, ae f – крило;
sternum, i n – грудина;
ductus, us m – протока.
Визначення відміни і роду іменника