Семінарське заняття №3

Археологія

1. Походження людини.

Є кілька теорій походження людини:

 релігійна – людину створив Бог;

 теорія праці (її висунув Енельс) – за схемою створюючи щось – створюється сама;
 теорія культури – за схемою навчаючись культури – вдосконалюється;
 космічна – життя на планету принесли інопланетяни;
 екологічна – через певні екологічні зміни чи катастрофи стався збій і народилась мавпа із
зміненим мозком та психікою;
 еволюційна – поступове вдосконалення певного виду мавпи, поки вона не стала людиною.

(зошит з ІПС)

2. Періодизація.

Кам’яний вік

 Палеоліт (2,5 млн. – 10 тис. р. т.)

 ранній
o олдувай (2,5 – 1 млн. р. т.)
o ашель (1 млн. – 150 тис. р. т.)
 середній/мустьє (150 – 35 тис. р. т.)
 пізній (35 – 10 тис. р. до н. е.)
 мезоліт (10 – 7 тис. р. до н. е.)
 неоліт (7 – 5 тис. р. до н. е.)
 енеоліт (4 – 3 тис. до н. е.)
 епоха бронзи (35/33-13/11 ст. до н. е.)
 залізний вік (9 ст. до н. е. – до сьогодні)

(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)

3. Становлення мисливських суспільств.

Початкові періоди палеоліту — це епоха формування не тільки людини, а й найдавніших суспільств.

Протягом палеоліту воно пройшло три фази розвитку, що відповідають основним формам людських
істот: первісне стадо архантропів , праобщина палеантропів та родова община неоантропів.

Первісне стадо архантропів ще нагадувало стадо людиноподібних мавп, від якого походило. Разом з
тим, групи архантропів були значно згуртованішими внаслідок колективної трудової діяльності, що
стимулювала розвиток звукової сигнальної системи, тобто зародження мови. Були зроблені перші
кроки в напрямі статевого поділу праці між дорослими чоловіками-мисливцями і тими членами
общини, які займалися збиральництвом, що передбачало обмін продуктами цих двох галузей
мисливськозбиральницького господарства. Статеві стосунки у стаді супроводжувалися кривавими
сутичками між домінантними самцями. Про це свідчать ушкодження на черепах і кістках
пітекантропів із печери Чжоукоудянь під Пекіном, в яких деякі вчені вбачають навіть сліди
канібалізму в колективах архантропів.
Праобщина палеантропів відрізнялася від попередньої форми суспільного устрою пралюдей спробою
подолання небезпечного протиріччя між інстинктами харчування і продовження роду. У сфері
харчування були введені табу на канібалізм усередині колективу, зміцнилися традиції зрівняльного
розподілу їжі між усіма членами праобщини, незалежно від їхнього статусу в ній та фізичної сили.
Щоб не заважати добуванню їжі, поширилися заборони на статеві стосунки під час колективних
полювань. Через ендогамність праобщина неандертальців була самодостатнім, консолідованим
соціальним організмом, який не потребував контактів із сусідами.

Родова община неоантропів. Тривалий конфлікт соціального з біологічним остаточно вирішився з

винесенням статевих стосунків за межі общини. Ця соціальна революція стала могутнім поштовхом
у розвитку первісного суспільства, оскільки припинила конфлікти, викликані статевим
суперництвом. Заборона шлюбних стосунків між близькими родичами в общині усунула негативні
біологічні наслідки кровозмішення.

(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)

4. Обробка каменю та ознаки його штучного розколювання.

Скол як наймасовіша знахідка на стоянках первісних людей, має характерні ознаки штучного
розколювання кременю людиною. До них належать пласке черевце та опукла спинка, ударна
площина, відбивний горбок з фасетками біля нього, хвилі на поверхні, що розходяться від місця
удару відбійником, ретуш робочого краю. Черевце - плаский бік відщепу чи пластини, що прилягав
до нуклеуса. Спинка - опуклий, протилежний від ядрища бік сколу, мала характерне огранення що
являло собою сліди зняття попередніх сколів. Ударна площина — невелика плоска ділянка на
верхньому, масивному кінці пластини чи відщепу, по якій били відбійником у процесі сколювання з
нуклеуса. Відбивний горбок з дрібними фасетками по боках утворювався під ударною площадкою з
боку черевця. Під час штучного розколювання кременю на його поверхні виникали характерні хвилі,
що розходилися від точки удару. Для отримання знаряддя праці потрібної форми, а також зміцнення
і пригострення його робочого леза край пластини чи відщепу підправлявся дрібними сколами, які
називаються ретушшю.

Середньому палеоліту, або мустьєрській добі, властиві кілька основних типів крем'яної індустрії або
технік обробки кременю: мустьє класичне однобічне, мустьє двобічне або Мікок (від стоянки Мікок
у Франції) Левалуа (від місцезнаходження Левалуа Пере під Парижем), протопризматична техніка.

Мустьє однобічне – техніка обробки кременю, що передбачає отримання з дископодібних нуклеусів

масивних відщепів трикутної форми для виготовлення з них гостроконечників та скребел шляхом
однобічного ретушування країв заготовок з боку спинки.

Мустьє двобічне - схожа на попередню техніка обробки кременю, для якого також характерні
дископодібні ядрища, трикутні відщепи, скребла, обушкові ножі та гостроконечники. Останні
оброблені крайовими сколами не лише зі спинки, а й з черевця. Такі двобічно оброблені
гостроконечники нагадують маленькі рубильця ашельської доби.

Левалуа — техніка отримання досконалих крем'яних сколів зі спеціально підготовлених для цього
нуклеусів. Відомі два головні різновиди техніки Левалуа, що відрізняються типами нуклеусів.
Левалуа для відщепів базується на так званому черепахо подібному ядрищі, з якого сколювали один
овальний плоский відщеп з радіальним ограненням спинки. Левалуа для вістер — техніка обробки
кременю, основана на нуклеусі з ребром, спеціально підготовленим для зняття одного досконалого
сколу-вістря.
Протопризматична техніка обробки кременю передбачає зняття паралельних сколів з нуклеуса в
одному напрямку. Як наслідок нуклеуси мали паралельне ограненим робочої поверхні, а зняті з них
сколи — правильні, видовжені пропорції. Ця техніка була провісником досконалої
пізньопалеолітичної технології отримання видовжених пластин.

(«Культурологія»)

5. Основні пам’ятки раннього та середнього палеоліту в Україні. Шляхи заселення

України первісною людиною.

Первинне заселення Східної Європи, мабуть, відбувалося не з Кавказу, а з Балкан та півдня

Центральної Європи через територію України. Не випадково найдавніші сліди перебування
пралюдей (найімовірніше, архантропів) в Україні досліджені на стоянці Королеве в Закарпатті.

Королеве — одна з найдавніших стоянок у Європі, розташована на пагорбі заввишки 120 м над
річкою Тисою в українському Закарпатті. Розкопувалася В. М. Гладиліним. У 12-метровій товщі
виявлено 14 культурних шарів від раннього ашелю до початкової пори пізнього палеоліту. Дещо
пізнішими є такі стоянки ангельської доби в Україні, як Рокосове та середні шари Королевого в
Закарпатті, Лука-Врублівецька на Дністрі, Амвросіївка у Донбасі, Житомирська, місцезнаходження з
гальковими знаряддями та рубилами в Криму — Бодрак 1-іII, Шари, Чокмакли, Гаспра, Кара Куш І,
III. Знахідки з цих стоянок нагадують деякі центральноєвропейські матеріали і, можливо, свідчать
про нову хвилю мігрантів.

Якщо пам'яток ашельської доби в Україні налічується не більш як ЗО, то стоянок середнього
палеоліту значно більше — близько 200. Ці стоянки були залишені неандертальцями мустьєрського
часу, що мешкали в Україні 130— 28 тис. років тому, а може й пізніше. Особливо багато їх
досліджено в печерах гірського Криму: Кіїк-Коба, Вовчий грот, Шайтан-Коба, Чокурча, Старосілля,
Ак-Кая, Заскельне, Пролом, Кабазі та ін. Більшість із них мають по кілька шарів, що лишилися від
багаторазових відвідувань печер неандертальцями. За мустьєрської доби з'являються перші
поховання. Як правило, це скелети неандертальців, що були покладені у скорченому вигляді на боці
в неглибокій ямі, виритій у підлозі печери. Іноді похованих супроводжують кістки впольованих
тварин, крем'яні знаряддя.

Крім гірського Криму групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті (верхні шари Королеве,
Рокосове), Подністров'ї (нижні шари Молодове І, V, Кормань IV), на Поділлі (Великий Глибочок,
Пронятин), на Житомирщині (Рихта, Житомирська), у Надпоріжжі (Орел), Донбасі (Антонівка І, II,
Курдюмівка, Званівка, Білокузьминівка). На території Північної України особливу увагу привертає
стоянка Рихта на Житомирщині. Там виявлено близько 11 тис. крем'яних виробів, у тому числі
багато типових дископодібних нуклеусів, двобічно оброблених гостроконечників, скребел.

(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)

6. Палеолітичні пам’ятки Тернопільщини.

На території області відомо 5 археологічних пам’яток раннього палеолітичного віку (Великий

Глибочок І Тернопільського, Буглів IV, V, Ванжулів-ІІ, Ванжулів-цвинтар Лановецького району)
Найбільш дослідженими з них є Великий Глибочок І та Буглів V. Тут знайдені різноманітні крем’яні
знаряддя праці – двобічні наконечники, повздовжні, поперечні та кутові скребла, ножі на відщепах і
пластинах, кістки викопних тварин – мамонта, волохатого носорога, північного оленя, первісного
коня та ін. Так, на стоянці Буглів V, яка була відкрита О.Ситником та М.Левчуком у 1989 р., на
площі 200 кв. м було виявлено біля 1,5 тис. крем’яних виробів цього часу.

На території Тернопільської області відомо більше 30 пунктів із і залишками господарської

діяльності людей періоду середнього палеоліту (100 -38 тис. років тому). Серед них – пам’ятки
поблизу сіл Пронятин, Ігровиця, Нижній Івачів, Великий Глибочок Тернопільського району,
Тернопіль І і II, Касперівці І і VII Заліщицького району, , Бережани V, Чортків, Пилипче XI
Борщівського району. 

Під час археологічного дослідження стоянки поблизу с. Пронятин на високому правому березі р.
Серет було знайдено більш, ніж 6 тис. крем’яних виробів. 

7. Духовна культура епохи пізнього палеоліту: образотворче мистецтво, музичні

інструменти, поховальний обряд.

Неандертальці ховали своїх покійників – як правило, у печерах, в яких мешкали (втім, знайдені й
захоронення поза печерами). Померлих клали до могили з підібганими ногами, у трохи скорченому
положенні. У ряді випадків обидві руки або одна із них були зігнуті у лікті, а кисті рук знаходились біля
обличчя. Ця поза нагадує положення людини, що спить. У печері Киїк-Коба (Україна) знайдено
захоронення жінки й дитини, а печера Тешик-Таш (Узбекистан) містить поховання хлопчика, оточеного
десятьма попарно встромленими у землю цапиними рогами.

Неандертальці також мали мистецтво: у печері Ля Феррасі (Франція) виявлено кам’яні плитки із досить
широкими смугами червоної фарби, нанесеними впоперек, плитки з барвними плямами.

Мистецтво пізнього палеоліту поділяється на два періоди:

 оріньяк-солютрейський
 мадленський (за назвами печер у Франції).

Оріньяк-солютрейський період . Перші рисунки тварин були недосконалими: неясно зазначені голова і
ноги, пропорції не дотримані зовсім, лінія несмілива, невпевнена. У кінці періоду рисунок значно
покращується: можна розрізнити морду тварини, роги, копита, іноді зазначена вовна (рисунок тварини – з
печери Санта-Ізабель в Іспанії). Серед рисунків того часу зустрічаються зображення людей у масках.
Тваринні маски мисливці одягали, очевидно, для релігійних обрядів, магічних танців і для участі у самому
полюванні. У цей же період створюються пам’ятки круглої скульптури з м’яких порід каменю й кістки,
завжди невеликих розмірів – 5-10 см. Крім тварин, у пластиці того часу зустрічаються зображення жінок,
відтворених майже завжди за одним і тим самим принципом. Кінцівки у таких фігурок ледь намічені,
голова оброблена сумарно без зазначення рис обличчя, але зате різко підкреслені статеві ознаки жінки-
матері.

Період Мадлен. Це час найвищого розквіту палеолітичного мистецтва. Тварини залишаються головною
темою, але зображуються вони майже завжди у різних позах, іноді в русі. Фарбою покривається все
зображення повністю, і поступово від однобарвного розпису художник переходить до двох або і трьох
кольорів. Відкрив печерний живопис у 1868 р. іспанський археолог Марселіно Саутуола у печері
Альтаміра (Іспанія). На стелі печери намальовано біля двох десятків бізонів, коней і кабанів. Альтаміра
стала першою з багатьох десятків подібних печер, знайдених пізніше на території Франції, Іспанії та Італії:
Ла Мут, Ла Мадлен, Труа Фрер, Фон-де-Гом , Санта-Ізабель та ін. Зараз на території тільки однієї Франції
відомо близько ста печер із зображеннями первісних часів. Найвідомішою у світі є печера Ласко
(Франція), випадково відкрита у 1940 р. й названа «Сікстинською капелою первісного живопису». Всі
тварини в епоху палеоліту, як правило, зображені ізольовано, не пов’язані між собою композиційно.
Тільки у кінці періоду Мадлен з’являються спроби згрупувати фігури тварин, об’єднуючи їх в один сюжет.

(https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10843/)

Уламок бивня мамонта, знайдений серед розфарбованих кісток, має перехват та бугорчату голівку, а
також сильно наполіровану частину нижнього тонкого кінця, дозволяє визначити його як звукову
колотушку. Призначення молотка з рогу північного оленя як ударного музичного інструмента не
може викликати сумнівів. При грі на лопатці шийка її обхвачувалась кистю лівої руки подібно до
грифу на сучасних струнних музичних інструментах. Такий обхват шийки добре помітний в чітких
слідах полірування, що відповідають розмірам долоні і великого пальця. Звук утворювався за
допомогою молотка, удари наносились в основному по ділянці підлопаточної ямки. Череп мамонта,
вірогідно, установлювався на носові (максилярні) кістки. В такому вигляді він зберігав найбільшу
стійкість. Його використовували як барабан, що приймав удари на лобну та тім’яну кістки. Звукові
трубки були знайдені в Авдієві.

(Андрій Котченко «Пізньопалеолітичні витвори мистецтва Чернігівщини»)