Трипільська протоцивілізація.

Трипільська культура належить до енеоліту – мідно-кам’яної доби. В цей

період людство почало використовувати мідь. Однак це не означає, що
абсолютна більшість виробів тепер робилася з цього металу. Металургія була
слаборозвинута, тож люди використовували у якості
сировини в першу чергу метал, який знаходили в самородках.
Його було відносно мало, до того ж, мідь не є твердою та
слабко підходила для виготовлення знарядь праці. Тому, як і
у попередню добу, трипільці у більшості випадків
використовували вироби з каменю.
Походження трипільців залишається не до кінця з’ясованим.
Найбільш популярною серед дослідників версією є те, що
їхні предки були вихідцями Балканського півострова.
Найдавніші трипільські пам’ятки належать до північної
Румунії. Звідти ці люди дісталися і земель сучасної України.
Другим компонентом для складання трипільської культури
були місцеві племена мисливців та збирачів.
Трипільська цивілізація – одна з найперших землеробських
цивілізацій на території України. Вона ж і є найвідомішою культурою цієї доби,
найменування якої походить від назви села на Київщині. Варто не забувати, що
означення «трипільці» - це не самоназва цих людей, а найменування, дане
археологами. Насправді ми не знаємо навіть, якою мовою ці люди розмовляли.
Назва «трипільці» походить від назви «трипільська археологічна культура» –
яка в свою чергу походить від села Трипілля (Київська область), де наприкінці
ХІХ ст. археолог Вікентій Хвойка відкрив декілька поселень з характерними
знахідками. В той же час, галицькі археологи знали подібні пам’ятки як
«культуру мальованої кераміки». Румунські ж вчені називають пам’ятки
подібного типу як «культура Кукутені» - на честь назви села, біля якого були
відкриті подібні пам’ятки в Румунії. Трипільці селилися на території від Карпат
до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї.
Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в
постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали
дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною.
Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири
схили та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині
хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з
випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і
ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га.
Важливо пам’ятати, що за більш ніж два тисячоліття свого існування трипільці
пройшли значну еволюцію розвитку. Наприклад, на ранньому етапі вони
мешкали у землянках або напівземлянках, згрупованих в невеликі поселення, а
за тисячу років будувалися вже і двоповерхові глинобитні будинки.
На території України трипільці лишили унікальні для
своєї доби пам’ятки – рештки дуже значних за
розміром поселень, які вчені називають протомістами.
У середньому Подніпров’ї ‘відомо приблизно
тридцять таких поселень, які вражають своїми
розмірами: Тальянки (450 га), Майданецьке (270 га),
Доброводи (250 га). За оцінками вчених, їхнє населення могло складати 10-20
тисяч людей – це більше, ніж будь-яке українське місто доби Середньовіччя.
Вважається, що ці поселення були центрами племінних об’єднань.
Так, на трипільській кераміці відомі зображення людей,
тварин, в першу чергу собак та змій, фантастичних істот та
багато візерунків. Інколи ці елементи складають цілі
«картини». Як вважають археологи, більшість з них має
землеробський зміст.
Відомо також багато трипільських статуеток – в першу чергу жінок та биків.
Вважають, що ці статуетки були уособленням Великої Богині, а бик
символізував чоловіче начало.
Досі загадкою залишається призначення біноклевидних сосудів, які часто
зустрічаються в рештках жител. Більшість з них не має денець, тож не могла
використовуватися для зберігання чогось. Найпоширенішими версіями є, що ці
«біноклі» використовувалися для землеробського обряду «напування землі»,
або, обтягнуті шкірою – як ритуальні барабани. Вважається, що культове
значення мали і фігурки, моделі жител та возів, які знаходять у трипільських
поселеннях.
Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо,
пшеницю, вирощували майже всі садовогородні культури, відомі сьогодні в
Україні. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним
наконечником, пізніше — ралом.
Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали
кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату
худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло.
Використовувався перший штучний матеріал — кераміка.
Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини,
оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі
статуетки прародительок.
Для щоденного вжитку використовували миски,
немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився
ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки
обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і
стріли, з'явилися кам'яні сокири.
Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу
використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала
досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в
обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі
технологічні способи керамічного виробництва.
Печера Вертеба
Ще однією унікальною пам’яткою, пов’язаною з трипільцями, є печера
Вертеба. Ця печера розташована поблизу села Більче-Золоте на Тернопільщині
і є однією з найбільших у Європі – довжина її ходів сягає 9 км.
З ХІХ ст. тут проводяться розкопки, результати яких доводять, що приблизно
600 років печера використовувалася як храм та місце тимчасового проживання
трипільців. У ній також виявлено людські поховання.
Сусіди
Трипільська культура займала відносно
невелику частину території України, не
виходячи на Лівобережжя Дніпра. А тим часом
на схід від трипільців мешкали племена
кочівників, представники так званої
середньостогівської археологічної культури. Ці кочівники контролювали майже
все степове лівобережжя.
Багато з археологів вважає, що саме вони, наші давні земляки, вперше в Європі
змогли приручити коня для верхової їзди.
Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших
країн, а з незапам'ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію
від Дніпра до Дністра.
Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами.
Розвинене сільське господарство, високий рівень ремесла, будівництва,
духовного життя, які так схожі з шумерською, мікенською культурами, дають
підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших
народів цієї доби.
Занепад
У середині ІІІ-го тисячоліття до н.е. трипільська цивілізація починає занепадати
– зникають протоміста, все менше стає розмальованної кераміки, спрощуються
технології. Археологи пов’язують цей занепад із кліматичними змінами, які
спричинили зміну звичних умов господарювання.
Але трипільці не зникли фізично, вони перейшли до інших форм ведення
господарства. Частина з пост-трипільського населення, як показують вчені,
перейшла від землеробства до скотарства.
Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною
еволюції людства. Провідною рисою господарського життя її населення була
безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства
мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького
господарства. Прогресу форм господарювання
сприяли зміни природно-кліматичних умов. Внесок
трипільської цивілізації в спадщину тисячоліть
досить вагомий. Найголовніший з них - це
закладення основ господарських систем, на базі яких
існували суспільства та народи пізніших часів (до
історичних українців включно). Це основи матеріальної культури - тип житла,
типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства,
житлобудування. Це величезний внесок в культурний генофонд наступних
поколінь - світогляд, пов'язаний з відтворюючими формами господарства,
хліборобські міфологія та обрядовість. Разом з тим можемо констатувати
обмеженість знань та можливостей носіїв трипільської культури, що не
знайшли засобів подолати суспільну та економічну кризу другої половини IV
тис. до н. e. і зберегти всі здобутки цивілізації. Вони пішли іншим шляхом -
шляхом трансформації економіки, спрощення суспільного життя. Обраний
ними вихід з кризи призвів до швидкої – протягом життя лише кількох поколінь
- втрати багатьох досягнень цивілізації в галузі суспільного та культурного
розвитку - протоміст, архітектури, передписемності. Наступним суспільствам
знадобилися тисячоліття, щоб відновити подібний рівень культури на цій землі
через довгі і темні віки - в ранньому залізному віці.