4. “Неолітична революція”.

ЇЇ значення для розвитку людства

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (нового кам'яного

віку), котра охоплювала VI—IV тис. до Н. X. й характеризувалася великими
змінами в економіці, викликаними виснаженням мисливських ресурсів, кризою
привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства. Поряд із
традиційними формами господарювання — мисливством, рибальством і
збиральництвом — зароджуються і поширюються нові — скотарство і
землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до
відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені
називають "неолітичною революцією". Для виготовлення знарядь праці
продовжує використовуватися традиційна сировина — камінь, кістка, ріг,
дерево. Але з'являються нові методи їх обробки — крім простого оббивання,
ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління. Одним із важливих
досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була
першим штучним матеріалом, котрий створила людина. У соціальному аспекті
неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих
відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці.На
сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Донця, Південного Бугу,
Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено бл. 600 неолітичних поселень.
Перехід до землеробства розтягнувся на кілька тисячоліть, в результаті чого
людське суспільство встигло змінити свою структуру, створити писемність і
цивілізацію, побудувати міста і перебудувати систему соціальних відносин. Її
результатом слід визнати також зміна історичного типу адаптації людства -
відтепер воно не просто пристосовувалося до даних природою умов, в тому
числі харчових запасів і ресурсів, а стало їх раціонально контролювати,
проводити і відтворювати. Поширення землеробства вважається третім після
виготовлення знарядь праці і добування вогню найбільшим досягненням
людства. Неолітичну революцію зазвичай порівнюють з промисловою
революцією XVIII-XIX століть, яка привела до зміни феодального ладу.
Вважається, що неолітична революція мала навіть більш грандіозний вплив,
ніж промислова. Адже перша породила класове суспільство, а друга змінила
один класовий лад іншим.

5. Мідно-кам’яна доба в історії України. Трипільська культура.

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам'яний вік

(енеоліт), який у межах України датується IV— III тис. до Н. X. У цей час
з'являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Основними заняттями
населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з
використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'явився
колісний транспорт. Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів
до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг
переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька,
родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату
поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською
общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з
кількох поколінь родичів по батьківській лінії. Серед енеолітичних племен на
території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена
Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і
Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура
досягла найвищого розвитку впродовж IV—III тис. до Н. X. (відомий український
дослідник М. Відейко, відповідно до даних радіовуглецевих аналізів, датує
перший етап трипільської цивілізації 5400—4600pp. до Н. X.). Вона була
вершиною розвою енеолітичних землеробських спільнот у Європі, мало чим
поступаючись раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу V—IV тис. до Н. X.
Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В.
Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині. Утворилася Трипільська
культура на основі давніших автохтонних (з грец. — місцевих, корінних) культур
та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції
перших землеробських протоцивілізації Близького Сходу та Південної Європи. В
Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у
трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі,
менше у Наддніпрянщині. Племена Трипільської культури жили у поселеннях,
забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими
переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були
родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб.
Будівлі мали форму чотирикутника правильної форми. У землю вбивали дубові
стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху
накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку
мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з
випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували. Відомі також поселення-
гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже
існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть
триповерховими. Фактично, це давні протоміста зі значною кількістю мешканців,
яка подекуди сягала 16—20тис. осіб. У них зосереджувалося економічне життя,
вони були адміністративними, військовими, ідеологічними осередками. На думку
дослідників, трипільські поселення існували лише 50—80 років, а потім їх
спалювали у зв'язку з утратою родючості ґрунтів та вирубкою навколишніх лісів
для потреб будівництва та надрова. Тому доводилося вишукувати іншу, ще ніким
не зайняту, ділянку лісостепу й розпочинати все спочатку. В основі суспільного
устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні
родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика
сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен
утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості. За
різними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на території
сучасної України впродовж IV тис. до Н. X. становила від 0,4 до 2 млн осіб.
Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю,
вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з
кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Під час археологічних
розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною
вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно. Певного рівня
досягло тваринництво. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату
худобу, свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків, якими
орали поля, їх запрягали у візки, можливо сани. Серед ремесел значного розвитку
досягли чинбарство (вичинка шкіри тварин), кушнірство, прядіння, ткацтво.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами
з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого
технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі
досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи
гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його
прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з
побутовим використовували і культовий посуд. Знайдено чимало глиняних
жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом, який прийшов
в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-
матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови
бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими
догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в
Середземномор'ї. Маючи складну систему орнаментів та знаків, трипільці були
дуже близькі до створення письма. За етнографічними ознаками трипільська
культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних
мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних
вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх
писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату
XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство.
Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало
праосновою українського народу. Досліджуючи пам'ятки трипільської та
наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців
Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний
розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до
сучасних українців. Основними причинами занепаду Трипільської культури, на
думку вчених, були зміна теплого і вологого клімату на значно посушливіший, що
унеможливлювало експлуатацію залишків екосистеми лісостепу в колишніх
масштабах, загальна нерозвиненість матеріального виробництва та руйнівні
зовнішні впливи, зокрема посилення степових племен ямної культури, лісових
племен у Середньому Подніпров'ї, деяких племен культури кулястих амфор на
Волині. В середині III тис. до н. е. з поширенням на її територію названих племен
вона припинила своє існування. За енеоліту відтворювальне господарство набуває
поширення і в інших регіонах України, зокрема в Степу та південній смузі
лівобережного Лісостепу, де проживали скотарські племена. Поряд зі скотарством,
вони активно займалися і рибальством, мисливством, збиральництвом, частково
землеробством.

6. Бронзовий вік на території сучасної України.

На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий(II — поч. І тис. до Н. X.),

істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого штучно
створеного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України бронзовий
вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що
сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища
землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Високим був
рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного.
Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та
регіонального характеру. Зі зростанням продуктивності землеробства і скотарства,
розвитком металургії з'являвся надлишок продуктів, що зосереджувався в руках
окремих родових груп або племінної верхівки. Все це призвело до визрівання
внутрішніх та зовнішньо-племінних соціальних суперечностей. Почала швидко
вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення. Очевидно, необхідність
захисту окремих груп населення від нападів сусідів спонукала до консолідації
племен на рівні союзів. Помітні зрушення відбувалися й у сфері розвитку
позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Виникла
монументальна кам'яна антропоморфна скульптура, ускладнилася система
релігійних вірувань, з'явилися зародки майбутнього письма — піктограми.