Блок навчальної інформації № 1.

Первіснообщинний лад на території України.

Питання:
1.Первіснообщинний лад, його етапи, хронологічні рамки і
характерні риси.
2. Поселення стародавніх людей на території України.
3. Населення України в період розквіту родового ладу.
4. Трипільська культура.
5. Перехід від родової общини до сусідської, розкладання
первіснообщинного устрою.
6. Мистецтво і релігія первісних людей.
 Основні поняття: первіснообщинний лад, культура, мистецтво, релігія.
 Найважливіші події: 1 млн. років тому, V-III тис. до н.е.
 Нові слова: дріопітек, австралопітек, палеантроп, неандерталець,
неантроп, кроманьйонець, палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт
(халколіт), рід, матріархат, патріархат, плем'я, експлуатація,
тотемізм, фетишизм, анімізм, магія, язицтво.

Опорний конспект.

I.1. Епоха первісного суспільства - найтриваліший період в історії

людства. Первіснообщинний устрій характеризується відсутністю
приватної власності, майнової нерівності і держави. Рівень розвитку
продуктивних сил був дуже низький.
Приватна власність – майно окремої особи, яким вона користується і
розпоряджається на свій розсуд.
Продуктивні сили – це знаряддя праці і люди з їх уміннями і навиками.
2..Первіснообщинний устрій – це перша в історії людства форма
економічного і соціального життя людей, для якої характерні низький
рівень розвитку господарства, відсутність приватної власності,
експлуатації, класів і держави.
Експлуатація – привласнення створеного чужою працею.
Первіснообщинний лад – це такий лад, при якому люди жили і
працювали разом і мали спільне майно.
3. Основні ознаки первіснообщинного ладу:
-примітивні знаряддя праці;
-низкий рівень розвитку господарства;
-відсутність надлишків продуктів праці (їжі ледве вистачало на життя);
-повна залежність людини від сил природи;
-спільна праця людей і наявність спільного майна;
-об’єднання людей в «людське стадо», родову общину, сусідську общину
і плем'я;
-відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

1
4. Хронологічні рамки первіснообщинного ладу на території України:
1 млн. років тому – на території України з'явилися первісні люди.
I тис. років до н.е. – початок залізної доби на території України і
формування класового суспільства.
5. Археологічна періодизація:
-кам’яна доба:
палеоліт ( древньокам’яна доба ) 1млн. – 11 тис. років тому ;
мезоліт ( средньокам’яна доба) 10 – 6 тис. років тому ;
неоліт ( новокам’яна доба) 6 – 4 тис. років тому ;
-енеолит або халколіт ( мідно-кам'яна доба ) 4 – 3 тис. років тому ;
-бронзова доба 3 -1 тис. років тому ;
-залізна доба 1 тис. років тому .
6. У розвитку суспільних відносин первіснообщинний лад ділився на три
періоди:
I період – виникнення первіснообщинного ладу, люди об'єднувалися в
«людське стадо».
II період – розквіт первіснообщинного ладу, період родових відносин.
III період – розкладання первіснообщинного ладу, заміна родової
общини сусідською (територіальної ).
II.7. Первісні люди на території України з'явилися близько 1 млн. років
тому, в епоху кам'яної доби.
Кам'яна доба – час в історії людства, коли основні знаряддя праці
виготовлялися з каменю.
8. В період палеоліту на території України з'явилися первісні люди:
дріопітеки,австралопітеки, неандертальці.
Ці типи палеантропів отримали назву «люди умілі» і «люди
прямоходячі». Археологи дослідили близько 80 стоянок людей
палеантропів, найвідоміші поселення:
-с. Ганци на Полтавщині;
-с. Мізин на Чернігівщині;
-с. Амвросіївка в Донецькій області;
-с. Королеве в Закарпатті;
-грот Кіік-Коба в Криму;
-с. Лука-Врублівецька на Дністрі.
9. Знаряддями праці людей епохи палеоліту були:
палиця-копалка,рубила, скребла, проколки, гарпуни.
10. В цей час існував привласнюючий тип господарства, при якому люди
займалися збиранням, полюванням і рибною ловлею.
Привласнюючий тип господарства – це такий тип господарства, при
якому люди все необхідне для життя брали від природи.
11. У льодовий період на території України жили неандертальці, вони
користувалися вогнем, але добувати його ще не уміли, будували розбірні
намети або використовували печери для житла, з шкур звірів шили одяг.
Суспільною формою об'єднання цих людей було «людське стадо»
2
III.12. Період розквіту первіснообщинного ладу охоплює епохи мезоліту,
неоліту, енеоліту і частково бронзову добу. В період мезоліту настало
потепління на Землі і близько 40 тис. років тому з'явилися неантропи,
люди сучасного фізичного типу, їх називають «люди розумні» або
кроманьйонці. На території України знайдено близько 500 стоянок людей
цього періоду. Найвідоміші поселення:
- Лука-Врублівецька,Молодово на Дністрі;
- Родомишльська на Житомирщині;
- Кодацька і Кириллівська на Київщині.
13.В VI-III тис. до н.е. відбулася ”неолітна революція”, в ході якої люди
перейшли від привласнюючого господарства до виробничого.
Основними заняттями людей були землеробство, скотарство і ремесло.
Виробниче господарство – це такий тип господарства, при якому люди
самі виробляли все необхідне для життя.
14. Виготовлення кам'яних знарядь праці досягло досконалості. Люди
навчилися точити, шліфувати і свердлити камінь. Основними
знаряддями праці були: лук і стріли, човен і сітки,сокира,ніж,голка,мотика
серп,зернотерка,ткацький верстат,гончарний диск.
15. II тис. років тому, в період бронзової доби відбувся перший крупний
розподіл праці – скотарство відділилося від землеробства. З'явилися
осілі племена землеробів і кочові племена скотарів.
16. Другою суспільною формою об'єднань людей були родова община і
плем'я. Родові общини існували у формі матріархату і патріархату.
Родова община – це колектив родичів, які жили і працювали разом і мали
спільне майно.
Матріархат – це панування материнського роду
Патріархат – це панування батьківського роду.
Декілька родових общин об'єднувалися в плем'я.
Плем'я – декілька родів, що проживають в одній місцевості, мають
спільні звичаї і говорять однією мовою.
IV.17. На території України знайдено і досліджено 25 археологічних
культур первісних людей. Найвідомішою землеробською культурою була
трипільська культура V – III тис. до н.е. В кінці ХIХ століття археолог
Вікентій Хвойко у села Трипілля на Київщині вперше досліджував
поселення цієї культури. Землеробські племена трипільців жили на всій
території Правобережної України, їх суспільство базувалося на
патріархально -родових відносинах. Свої селища вони будували на
березі річок, жили в глинобитних будинках або землянках, в центрі
будинку була велика піч з лежанкою. Трипільці вирощували пшеницю,
ячмінь і просо, використовували плуг, серп і зернотерку, у них було
розвинене ткацьке і особливо гончарне ремесло.
З різнокольорової глини вони виготовляли посуд і прикрашали його
символічними малюнками у вигляді спіралей, трикутників і кіл.

3
Трипільську культуру ще називають культурою «мальованої кераміки»
Культові обряди трипільців, пов'язані з шануванням богині-матері, яку
зображували у вигляді глиняних жіночих фігурок, на животі яких часто
малювали ромб - символ родючості. Трипільці були язичниками і
поклонялись силам природи, але особливо вшановували Сонце.
Високорозвинута землеробська культура трипільців вплинула на
розвиток слов'янських племен, які поселилися на цих землях на дві
тисячі років пізніше.
V.18. Період розкладу первіснообщинного ладу почався в бронзову добу
і завершився до початку залізної. Удосконалення знарядь праці
(використання бронзи і заліза ) привело до зростання продуктивності
праці і до можливості створювати надлишок продуктів.
Продуктивність праці – це кількість продуктів праці, яку людина може
виробити за певний проміжок часу.
I тис. років тому відбувся другий крупний розподіл праці – ремесло
відділилося від землеробства.
19. У цей період в суспільних відносинах людей на зміну родовій общині
прийшла сусідська ( територіальна ) община, з'являється майнова
нерівність.
Сусідська община – колектив селян-общинників з індивідуальною
формою господарювання.
20. Можливість отримувати додаткові продукти призвела до появи
експлуатації, нерівності, до утворення класів, держави, а отже до
зародження нового суспільно-економічного ладу.
VI.21. В період первіснообщинного ладу розвивається не тільки
матеріальна, але і духовна культура, зароджується мистецтво і релігія.
Культура – досягнення людей у виробництві, науці і мистецтві.
Мистецтво – уміння людей відображати реальний світ в художніх
образах.
Релігія – форма суспільної свідомості людей, віра в надприродне, а
також відповідна поведінка і спеціальні дії.
Мистецтво первісних людей: ритуальний печерний і наскальний
живопис, скульптура, музика і танці.
22. Первісні форми релігії: тотемізм, фетишизм, магія і язицтво.
Тотемізм – віра в зв'язок роду з якою-небудь твариною або рослиною –
тотемом.
Фетишизм – віра через неживі предмети (амулетів, каміння, кісток ).
Анімізм – віра в існування духів і душ ( жертвопринесення, поховання ).
Магія – віра в здатність людини впливати на природу і людей за
допомогою ритуальних дій.
Язицтво – релігія багатобожжя, поклоніння силам природи.
Первісні люди зображали своїх богів у вигляді ідолів, для яких будували
капіща.

4
23. У I тис. до н.е. високого розвитку досягають землеробство,
скотарство, ремесло і торгівля первісних людей, а також з'являються
племінні союзи і перші державні утворення.

Блок навчальної інформації № 2.

Рабовласницький лад на території України.
Питання :
1. Рабовласницький лад, його характерні риси і причини
встановлення.
2. Державні об'єднання племен: Кіммерія, Тавріка, Скіфія,
Сарматія, Гетика.
3. Грецькі рабовласницькі міста-держави Північного
причорномор'я.
 Основні поняття : рабовласницький лад, приватна власність,
експлуатація, класи, держава, монархія, республіка.
 Найважливіші події : IX-VII ст. до н.е.,IX-I ст. до н. е., VII-III ст. до н.е.,
VII ст.до н.е., - V ст.н.е., III ст.до н.е.- III ст.н.е., II ст.до н. е.-IV ст. н.е.,
107 р.до н.е.
 Історико-географічні назви: Борісфеніда, Тіра,Ольвія, Херсонес,
Танаїс, Феодосія, Тавріка, Неаполь-Скіфській, Киммерік, Боспор-
кіммерійський, Рейхготланд, Понт Евксинський.
 Видатні діячі : Атей, Аттіла, Мітрідат Євпатор, Персіад, Савмак.
 Нові слова : кіммерійці, скіфи, сармати (савромати), готи, гуни, поліс,
аристократія, демократія, архонт, пектораль.
Опорний конспект.
I.1. На початку I тис.до н.е. населення Східної Європи вступило в нову
історичну епоху – залізну добу. Людство отримало можливість
використовувати більш досконалі залізні знаряддя праці. Різко
збільшилася продуктивність праці і люди отримали можливість
створювати надлишки продукту. Перехід від родової до сусідської
общини призвів до розподілу суспільного майна і до появи приватної
власності та нерівності. Наявність додаткового продукту і нерівності
призвела до експлуатації людини людиною і в результаті
первіснообщинний лад був замінений рабовласницьким.
2.Рабовласницький лад – Це такий порядок життя при якому, одні люди
(клас рабовласників) володіли іншими людьми (класом рабів),
експлуатували їх і розпоряджалися не тільки їх працею, але і життям.
Виникнення класів призвело до класової боротьби, в якій опір рабів і
селян міг бути пригнічений тільки силою держави.
Держава – це влада, яка потребує застосування сили.

5
3. Характерні риси рабовласницького ладу :
- клас експлуататорів-рабовласників володів крупною приватною
власністю (землею, знаряддями праці, худобою, грошима і рабами);
- раби не мали своїх засобів виробництва;
- існувала повна експлуатація рабів (все вироблене рабом було
власністю рабовласника);
- життя раба, також належало рабовласнику.
II.4. На території України рабовласницький лад існував у племен, які
жили в Північному причорномор'ї і в Криму. Це були іраномовні кочові
племена скотарств, а також жителі грецьких колоній.
5. Першими, прийшли в причорноморські степи кочові племена
кіммерійців. Життя і побут цих племен були описані Гомером в поемі
“Одіссея”. З IX по VII ст. до н.е. існувала рабовласницька держава
Киммерія, воно займало величезну територію від Дністра до Дону,
Таманській і Керченський півострови. Влада в цій державі належала
царю і рабовласницькій знаті. Головним центром держави було місто
Киммерік. Кіммерійські племена вели кочовий спосіб життя і займалися
скотарством. Вони одними з перших, оволоділи мистецтвом верхової
їзди і їх військо складалося з кінних воїнів, а їх царі здійснювали походи
проти держав Урарту, Лідія, Фрігия. В VII ст. до н.е. Киммерія розпалася
під натиском скіфів.
6. Одночасно з кіммерійцями на території південного Криму проживали
племена таврів, вони займалися скотарством, землеробством і рибним
ловом. У IX - I ст. до н.е. з'явилася рабовласницька держава Тавріка.
Таври вели постійні війни з грецьким містом-державою Херсонесом.
Розорив Тавріку понтійській цар Мітрідат IV Євпатор, а в другій половині
I ст. до н.е. землі Тавріки захопили римські війська.
7. У VII ст.до н.е. кіммерійців з причорноморських степів витіснили
войовничі кочові племена скіфів. З VII по III ст. до н.е. на території
Північного причорномор'я і частини Криму існувала рабовласницька
держава Ськіфія, із столицею Неаполем-Скіфськім в Криму.
У скіфському суспільстві були воїни, жерці і рядові общинники.
Найбільшої могутності Скіфія досягла в період правління царя Атея.
Войовничі племена скіфів розгромили 30 тис. військо персидського царя
Дарія.Скіфи досягли високого рівня розвитку матеріальної і духовної
культури. Вони були язичниками і поклонялися силам природи.
Відомі скіфські обряди:
- обряд побратимства;
- обряд посвячення хлопців у воїни;
- обряд поховання скіфського царя.
Скіфські кургани – Солоха, Товста Могила, Чотомлик, Куль-Оба.
Своєрідною візитною карткою мистецтва скіфів є «скіфський звіриний
стиль».Такуназву цей напрям декоративного мистецтва отримав тому,
що на творах зображувалися дикі звіри.
6
Людські зображення втілювалися скіфськими майстрами в
монументальних скульптурах, в, так званих,«кам’яних бабах» – це жіночі
фігури, що стоять або сидять. Шедеврами ювелірних виробів були золоті
прикраси, особливо пекторалі.
Пектораль – нагрудна золота прикраса.
У IIIст.до н.е. скіфська держава була знищена кочовими войовничими
племенами сарматів.
8. З III ст.до н.е. по III ст.н.э. у Північному причорномор'ї і в Криму жили
войовничі племена скотарів сарматів або савроматов. Вони вели досить
рухомий кочовий спосіб життя, живучи в кибитках або возах. В результаті
об'єднання племен була утворена рабовласницька держава Сарматія, на
чолі з царем. Сарматів називали «народ-військо», у них не тільки все
чоловіче населення, але і жінки були воїнами. Особливу роль в
суспільному житті виконували жінки. Їх вважають прообразом
знаменитих амазонок. Сармати займалися шкіряним, збройовим і
кісткорізним ремеслом. У Танаїс, столицю сарматів на Доні, стікалися
китайський шовк, кавказький кришталь, коштовності з Індії і Ірану. ВIII
ст.н.е. племена сарматів були витиснені племенами готів.
9. З II ст. до н.е. по IV ст.н.е. існувала рабовласницька готська держава
Гетика або Рейхготланд. Німецькі племена готів зайняли територію від
Дону до Дунаю, вони займалися скотарством, полюванням і торгівлею.
Готи зруйнували грецькі міста-держави Ольвію і Тір Найбільшої
могутності готська держава досягла за часів короля Германаріха.
Держава Гетика пала під ударами племен антів і гунів.
10. Племена кочівників-скотарів гунів були тюркського походження. Цар
гунів Аттіла в Північному причорномор'ї утворив сильну державу і вів
успішну боротьбу з Римською імперією, але після смерті Аттіли його
держава швидко розпалась
III.11. З кінця VII ст.до.н.е греками, в основному вихідцями з міста
Мілета, на північному узбережжі Чорного моря, яке вони називали
Понтом Евксинськім, були засновані колонії:
- Борісфеніда -острів Березань ;
- Тіра-Білгоро-Дністровський
- Ольвія, Щаслива ( правий берег Бузького лиману);
- Херсонес (Севастополь);
- Пантікапей (Керч);
- Керкінітида-Євпаторія.
Грецькі колонії були рабовласницькими містами-державами, полісами.
Поліс – грецьке місто-держава з оточуючими його поселеннями.
Для державного ладу грецьких полісів характерні дві форми правління.
Перша – міста-республіки: Ольвія, Тіра,Херсонес, в яких законодавча
влада належала народним зборам. У них брали участь всі вільні
громадяни (чоловіки). Виконавча влада належала архонту, який
обирався з рабовласницької знаті.
7
Республіка – це держава, в якій найвища влада належить людям,
вибраним на певний термін.
Аристократична республіка – влада кращих.
Демократична республіка – влада народу.
Друга – монархія – це Боспорське царство, яке виникло в V ст.до н.е.
Законодавча і виконавча влада в цій державі були сконцентровані в
руках царя. За царя Мітрідата Євпатора столицею стало місто
Пантікапей.
Монархія – це держава, якою управляє одна людина, влада якої
передається у спадок.
У 107 році до н.е. на території Боспорського царства відбулося
повстання під керівництвом Савмака. Цар Персіад був убитий, Савмак
проголосив себе царем, став проводити реформи і ввів монету. Це
повстання було жорстоко пригнічене.
12. Жителі грецьких колоній займалися землеробством, скотарством і
рибним ловом. Торгівля велася двома напрямками: з Грецією і зі
скіфами. До Греції вивозили хліб, худобу, шкіру і хутро. З Греції ввозили
вино, оливкове масло, зброю, тканини, мармур і предмети розкоші.
Високого рівня досягло ремесло. Майстри славилися виготовленням
металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас) і керамікою. Існувала
червонолакова і чорнолакова кераміка, на якій зображували сцени з
міфів і літературних творів.
13. У III ст.н.е. починається загальна криза античного суспільства
(використання рабів стало невигідним, різко скоротилася внутрішня і
зовнішня торгівля) .Під натиском готів пали Ольвія і Херсонес, а гуни
розгромили Боспорське царство.
14. До початку нової ери на території України позначилися три типи
суспільства. У лісистих рівнинах півночі і північного заходу жили
землеробські племена, вони не мали держави. У відкритому степу
неподільно панували племена кочівників-скотарів. Завдяки своїм
завоюванням вони створили перші крупні політичні об'єднання,
рабовласницькі держави. На вузькій смужці уздовж берега Чорного моря
греки виставили форпости міської цивілізації, де розвивалися ремесла і
торгівля.

Блок навчальної інформації № 3.

Племена східних слов'ян на території України.
Питання:
1. Слов’янські племена в давнину.
2. Мистецтво, вірування і звичаї східних слов'ян.
Найважливіші події: II ст.до н.е.- II ст. н.е., III-IV ст.
Історико-географічні назви: Куябія, Славія, Артанія.
8
Нові слова: венеди, анти, склавіни, древляни, поляни, сіверяни, тіверці, ,
волиняни, дулеби, білі хорвати, бортництво, вервь, мир, князь, віче, ідол,
капіще, волхви, тризна, дружина.
Опорний конспект.
I.1. Слов'янські племена відносяться до індоєвропейської групи народів,
коріння їх історичного розвитку йде в період ранньої залізної доби. У міру
їх розселення в трьох різних напрямах, вони розділилися на східних,
західних і південних слов'ян.
Східні слов'яни: українці, росіяни і білоруси.
Західні слов'яни: чехи, поляки, словаки.
Південні слов'яни: болгари, серби, хорвати.
2. Венеди, під такою назвою слов'янські племена вперше згадуються в
працях римських істориків Плінія і Тацита, вони займали територію від
Одеру до середнього перебігу Дніпра, від Прикарпаття до Балтійського
моря. Венеди створили самобутню культуру, відому археологам під
назвою зарубінецької культури (II ст.до н.е.- II ст.н.е.). У 1899 році
поселення племен цієї культури відкрив і досліджував археолог
В.Хвойко. На території України знайдено більше 100 поселень людей
зарубінецкої культури. Вони жили патріархально-родовим ладом,
займалися землеробством, скотарством, полюванням, рибальством,
ремеслом, бортництвом (збором меду диких бджіл), винайшли плуг із
залізним лемешем. З початком Великого переселення народів племена
венедів розділилися на склавінів (предків західних і південних слов'ян) і
антів (предків східних слов'ян).
Велике переселення народів – переселення в IV - VII століттях
німецьких, слов'янських і сарматських племен на територію Західної
Римської імперії, що привело до падіння рабовласницького ладу і
зародження феодального.
3. Анти – племена східних слов'ян, які займали територію між Дністром і
Північним Донцем. Вони створили культуру, відому в археології під
назвою Черняховської культури (III - IV століття). Анти займалися
землеробством, скотарством, ремеслом. Жили в мазанках – глинобитних
будинках на дерев'яних каркасах, воювали разом з готами проти
Римської імперії. Суспільство антів знаходилося на стадії переходу від
родової общини до сусідської, рабовласницький лад не мав розвитку у
слов'ян. Сусідами східних слов’ян були: авари богари, хозари, вікінги
(нормани).
4.Розселення східних слов'ян в VIII-IX століттях.
На території сучасної України жила південно-західна група східних
слов'ян, які ділилися на вісім союзів :
- древляни,
- поляни,
- сіверяни,
- тіверці,
9
- волиняни,
- дулеби,
- білі хорвати.
Кожен союз складався з десятків дрібних племен на чолі з князями і
старійшинами.
Князь – слов'янський військовий вождь.
5. Слов'яни займалися двопільним землеробством, яке знаходилося на
стадії переходу від підсічки до ріллі, жили в укріплених селищах, в
невеликих напівземлянках з дерев'яними стінами.
Вони об'єднувалися в сусідські общини, які називалися «миром» або
вервью, і у військово-племінні союзи на чолі з князями. Демократія
слов'янського суспільства виявлялася у формі племінних зборів, що
одержали назву віче.
6. Проти кочових племен аварів, хазар, печенігів і половців слов'яни
будували земляні вали, протяжністю в сотні кілометрів. До
сьогоднішнього дня збереглися розвалини «Змієвих» і Траянових валів.
Слов'янське військо, дружина, мала на озброєнні залізні мечі, списи,
ножі, лук із стрілами. Слов'яни будували укріплені городища, які з часом
перетворювалися на міста.
7. У історичних джерелах IX століття зустрічаються назви трьох крупних
племінних союзів східних слов'ян:
-Куябія – Київська земля;
-Славія - Новгородська земля;
-Артаниія – землі Тмуторокані.
II.8. Релігійні вірування слов'ян грунтувалися на обожнюванні сил
природи і культі предків. Пантеон слов'янських богів називали Вирієм.
Головні слов'янські божества:
Око (Першобог) – бог-творець Вирію.
Рід (Сокіл) – бог-творець всесвіту.
Білобог – бог денного світла.
Чорнобог – божество зла і тьми.
Дажбог – бог сонця.
Перун – бог грому і блискавки.
Велес – бог худоби.
Дана – богиня води.
Жива – богиня життя.
Коляда – богиня неба, дружина Дажбога, мати Сонця.
Купайло – бог урожаю.
Лель – бог любові.
Мара – богиня зла, ночі, хвороб, смерті.
Стріба – бог вітру.
Ярило – бог Сонця і природи, що прокидається.
Цур – бог домівки.

10
9. Для поклоніння богам існувало спеціальне місце – капіще з
жертовником, де ставили зображення бога – ідола, зробленого з каменя
або дерева. На честь богів влаштовували свята (Коляда, Купали,
Овсеня). У жертву богам приносили пшеницю, тварин і людей.
Особливою пошаною користувалися люди, що служили богам, їх
називали волхвами або ведунамі. Вони стежили за виконанням обрядів і
жертвопринесенням, вважалися посередниками між людьми і богами,
були лікарями і порадниками.
10. Слов'яни вірили в безсмертя душі. Небіжчиків ховали за
спеціальними обрядами. У стародавні часи померлих спалювали, а попіл
ховали в глиняних судинах. Пізніше стали ховати в трунах, а на могилі
насипати високий курган. По померлому справляли поминання – тризну.
11. Одягалися слов'яни дуже просто. Чоловіки носили валяні шапки, а
взимку - хутряні, довгу білу полотняну сорочку, штани, сорочку
підв'язували поясом. Взувалися в личаки або чоботи. Жінки носили довгі
полотняні сорочки, а зверху підв'язувалися одним або двома не зшитими
шматками тканини –як сучасну спідницю. Прикрашали себе сережками,
підвісками, кільцями, браслетами і намистами. Воїни окрім звичного
одягу носили металевий або шкіряний з металевими нашиваннями
шолом. На сорочці спереду і ззаду нашивали металеві пластини.
12.Слов'янські племена створили високорозвинену матеріальну і духовну
культуру.
13. Слов'яни перейшли від первісного ладу до феодального, минувши
рабовласницький. Хоча у них і зустрічалося патріархальне, домашнє
рабство, воно не стало пануючою формою виробництва. У IX столітті у
східних слов'ян з'являються держави – феодальні князівства.

Блок учбової інформації № 4.

Зародження феодального ладу на території України. Київська Русь
– ранньофеодальна держава.
Питання:
1. Феодальний лад, його ознаки, характерні риси і хронологічні
рамки.
2. Етапи становлення першої східно-слов'янської держави Київська
Русь.
Основні поняття: феодальний лад, панщина, оброк, вотчина, натуральне
господарство, ранньофеодальна держава.
Найважливіші події: IX-XIX століття, V століття, 882-912 роки, 912-945
роки, 945-957 роки, 957-972 роки.

11
Видатні діячі: Кий, Щек, Хорів, Либідь, Аскольд, Дір, Олег, Ігор, Ольга,
Святослав, Цимісхій,
Історико-географічні назви: Київ, Київська Русь, Іськоростень,
Хазарський Каганат, Візантія, Царград, Преслав, Доростол.
Нові слова: полюддя, повоз, домен, боярин, вотчина, мечник, вірник,
тисяцкий, посадник, огніщанин, тіун, під'їзний, челядь, смерд, холоп,
закуп, рядович, ізгой, варяги, хазари, печеніги.
Опорний конспект.
I.1.В VII - IX століттях племена східних слов'ян знаходилися на стадії
переходу від первіснообщинного ладу до феодального.
Феодальний лад – це такий етап в розвитку людства, на якому вся земля
і влада належала феодалам-землевласникам, які експлуатували
залежних селян.
Основними класами були експлуататори – феодали-землевласники і
експлуатовані – залежні селяни. При феодалізмі існувала часткова
експлуатація селян.
2.Основні ознаки феодального ладу.
1. Феодали володіли землею.
2. Наявність у селян свого господарства, користування земельним
наділом.
3.Влада феодалів над селянами.
4.Експлуатація селян феодалами, феодальні обов’язки: панщина, оброк
і церковна десятина.
5.Повільний розвиток техніки і господарства.
6.Натуральне господарство.
3.Хронологічні рамки феодального ладу в Україні охоплюють період з
IX століття до середини XIX.
Початок – IX ст. – етап становлення ранньофеодальної держави
Київська Русь.
Кінець 1861 року – відміна російським царизмом кріпацтва.
4. Характерні риси феодального способу виробництва.
В кінці IX століття у східних слов'ян з'явилася майнова нерівність,
з'явилися дрібні селянські господарства і вотчини – крупні господарства
феодалів.
Селяни продовжували жити общинами, але земля з громадської
власності перейшла в особисту власність князя. Колишні вільні селяни-
общинники вимушені платити князю данину. Один або два рази на рік
князь з дружиною об'їжджав свої землі і збирав полюддя – данину,
продуктами харчування і хутром.
У Х столітті вільні селяни потрапляли в поземельну залежність від князя.
Залежних селян стали називати смердами, вони володіли власними
знаряддями праці і користувалися землею князя за оброк та панщину.
Оброк – платежі селян феодалу продуктами і своїми виробами.
Панщина – всі роботи селян у вотчині феодала.
12
У феодальній вотчині панував натуральний тип господарства.
Натуральне господарство – це таке господарство, в якому продукти і
речі виготовляли не для продажу, а для власного споживання.
Між князями і його старшими дружинниками, боярами існувала васальна
залежність. Князь нагороджував бояр землею за військову службу, але
поступово ці землі перетворювалися на боярську вотчину, яка
передавалася у спадок. До середини Х століття вся земля вважалася
сумісною власністю князів і бояр, розпоряджався цією землею Великий
київський князь.
5.В IX столітті у східних слов'ян з'явилася перша держава – Київська
Русь, яке за формою правління було монархією і являла собою
ранньофеодальну державу.
Ранньофеодальна держава – це влада, яка захищала життя і власність
феодалів, допомагала їм тримати в підпорядкуванні народ і
завойовувати нові території.
6. У правлячий клас феодалів входили:
- Великий київський князь;
- князі;
- бояри;
- особиста дружина князя.
У Великого князя була рада з князів і бояр, яка називалася боярською
думою. Суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні
дружинники –вірники і під'їзні. Крупними містами і князівствами
управляли князі. Управління невеликими містами здійснювали намісники
Великого князя –посадники. Вотчиною феодала управляв огніщанин.
Тіун був управителем дому феодала. Люди, які обслуговували
господарство феодала, називалися челяддю.
7. Залежне населення ділилося на окремі групи.
Смерди – селяни, які потрапили не в особисту, а тільки в поземельну
залежність від феодала і експлуатувалися шляхом стягування данини.
Закупи – колишні смерди, які взяли у феодала «купу», за що платили
дань і відпрацьовували панщину.
Рядовичи – селяни, що уклали з феодалом «ряд», договір, за що
виконували різні роботи у вотчині.
Ізгої – вигнані з общини селяни, які не мали права користуватися
громадською землею.
Холопи – особисто залежні селяни.
II.9. Виникнення класів і розвиток феодальних відносин у стародавніх
слов'ян привели до переростання племінних союзів в державні
об'єднання – князівства. У другій половині V століття на землі племені
полян виникло місто Київ. У літописі «Повість минулих літ» є легенда про
заснування Києва братами Києм, Щеком, Хорівом і їх сестрою Либіддю.
На честь полянського князя Кия місто було назване Києвом.

13
Поступово в середньому Подніпров’ї сформувалося державне
об'єднання східно-слов'янських племен: полян, древлян, сіверян і
дреговичів, яке стало називатися Руссю, Російською землею. Серед
київських князів слід особливо відзначити Аскольда і Діра, з їх іменами
пов'язане розширення і зміцнення Київської держави. Вони звільнили
киян від сплати данини хазарам, а в 860 році здійснили похід до Візантії.
Обложивши Константинополь, Аскольд примусив імператора підписати
вигідний торговий договір.
10.В середині VIII століття на Русі з'явилися варяги – предки сучасних
скандинавських народів.
Здійснюючи грабіжницькі походи, вони проклали шлях через землі
східних слов'ян до Візантії шлях «з варяг в греки». Оскільки варяги були
добрими воїнами, слов'яни запрошували їх на військову службу.
11.В 862 року в землю Славії, за запрошенням новгородців, прийшли
варяги Рюрік, Синеус і Трувор. Рюрік став князем Новгородським і
заснував династію Рюріковичів. У 879 році після смерті Рюріка влада
перейшла до його воєводи Олега, який був опікуном малолітнього сина
Рюріка Ігоря. Олег зі своєю дружиною спустився по Дніпру, захопив Київ,
об'єднав Новгородське, Псковське і Київське князівства і утворив
державу - Київську Русь.
12. Віщий Олег правив з 882 по 912 рік, він розширив територію
держави, підкоривши древлян, радимичів і сіверян, розбив хазар, а в 911
році здійснив похід в Царьград (Константинопіль) і примусив імператора
підписати вигідний торговий договір. Після смерті Олега київським
князем став Ігор.
13. Ігор Старий Рюрікович правив з 912 по 945 рік, він продовжував
укріплювати центральну владу і розширював територію держави. Ігор
підкорив племена улічів, тіверців і древлян, успішно боровся з кочовими
племенами печенігів. Мирний договір з Візантією до 941 року втратив
силу, і Ігор відправився в морський похід на Царьград. Візантійці
застосували «грецький вогонь» (горючу суміш) і спалили флот киян. У
944 році Ігорю довелося підписати принизливий договір з імператором. .
Через величезні втрати на військові походи Ігор збільшив данину, за що і
був убитий біля древлянського міста Іськоростень в 945 році. Влада в
Києві перейшла до вдови Ігоря княгині Ольги, оскільки сину Ігоря
Святославу було лише три роки.
14.Ольга Хитра, Мудра, Свята правила з 945 по 957 рік. Розправа
Ольги з древлянами була швидкою і жорстокою, вона знищила п'ять
тисяч древлян, два посольства князя Мала і спалила місто Іськоростень.
Ольга провела перші на Русі реформи, визначивши кількість данини,
«уроки» і місця збору данини. Вона замінила полюддя повозом (піддані
самі привозили данину ). У 957 році Ольга відправилася до
Константинополя, де вела переговори з імператором і прийняла
християнську віру. Княгиня багато зробила для зміцнення держави.
14
 15. З 957 по 972 рік київським князем був син Ігоря і Ольги Святослав
Завойовник, Хоробрий, «Мандруючий лицар». Велику частину життя
він провів у військових походах, управління країною він спочатку поклав
на матір, а після - на синів. Князь був відомий своєю хоробрістю,
войовничістю, витривалістю; виступаючи проти ворога, він завжди чесно
попереджав: «Хочу йти на вас».
16. У 964 році 22-річний князь відправився у великий східний похід.
Спершу він підкорив вятичів, потім волжських болгар, що спричинило
загострення відносин з хазарами. У вирішальному бою Святослав на
голову розбив війська хазарського хана, а потім стер з лиця землі його
столицю Ітіль на Волзі. Далі він відправився на Північний Кавказ, де і
завершив свої завоювання.
17. Другу половину свого правління Святослав присвятив Балканам. У
968 році він оволодів Болгарським царством, і територія його держави
протягнулася від Волги до Дунаю, столицю він вирішив перенести з
Києва в Преслав на Дунаї. В період відсутності князя до Києва підійшли
печеніги, Святослав змушений був покинути Болгарію і повернутися, щоб
врятувати місто.
18.Перед другим походом до Болгарії Святослав реформував систему
державного управління на Русі Він замінив в головних центрах країни
владу племінних вождів владою своїх синів. Ярополку він залишив Київ,
Олега відправив до древлян, а Володимира – до Новгорода.
19.Другий похід князя до Болгарії був невдалим, війська візантійського
імператора Цимісхія у міста Доростола розбили дружину Святослава. За
умовами мирного договору князь втратив всі завойовані землі на Дунаї.
Коли війська Святослава поверталися до Києва, у дніпровських порогів
на них напав печенізький хан Куря. У нерівному бою з печенігами
загинула велика частина дружини і сам князь.
20. Перші київські князі постійно укріплювали і розширювали свої
володіння, добивалися, щоб князівство стало нарівні з сильними
державами того часу. Київське князівство перетворилося на велику
слов'янську державу з могутньою княжою владою, сильним військом і
досить надійно захищеними кордонами.

Блок навчальної інформації №5.

Київська Русь в XI – XIII століттях.
Питання :
1.Розквіт і могутність Київської Русі.
2.Період феодальної роздробленості в Київській Русі.
3.Встановлення монголо-татарського ярма на Русі.
15
Основні поняття: феодальна роздробленість.
Найважливіші події: 980 -1015 роки, 988 рік, 1019 рік, 1019 -1054 роки,
1037 рік, 1097 рік, 1113 рік, 1113 -1125 роки, 1125 -1132 роки, 1132 рік,
1169 рік, 1187 рік, 1223 рік, 1237-1238 роки, 1239 -1240 роки, 1240 -1362
роки.
Видатні діячі: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Мстислав,
Святополк Окаянний, Борис, Гліб, Іларіон, Володимир Мономах,
Мстислав Володимирович, Чінгісхан, Батий, воєвода Дмитро.
Історико-географічні назви: Любечь, р. Альта, р. Калка, Золота Орда.
Нові слова: печеніги, половці, сеньйор, васал, баскак, ярлик, ярмо,
монголо-татари, митрополит.
Опорний конспект.
I.1.Володимир Великий, Хреститель правив з 980 по 1015 рік. За життя
Святослава Володимир княжив в Новгороді. Під час братовбивчої
усобиці між Ярополком і Олегом звернувся по допомогу до варягів. У 980
році Володимир переміг Ярополка і став Великим київським князем. Він
приєднав землі волинян, білих хорватів і завершив об'єднання східно-
слов'янських земель в одну державу. Замість звичних дальніх походів
займався охороною кордонів, побудував оборонні укріплення і ввів
систему "сигнальных вогнів". Володимир успішно боровся з печенігами і
провів ряд реформ по перевлаштуванню держави.
2. Адміністративна реформа: він замінив родоплем’яний розподіл
земель територіальним, влада племінних вождів була замінена владою
його синів.
Військова реформа: заміна племінної організації війська на феодальну.
Релігійна реформа: він провів реформу язицьких вірувань і ввів
«шестибожжя Володимира», створив єдиний пантеон язицьких богів-
кумирів. Головним богом був Перун – бог грому і блискавки, за ним
слідували Дажбог – бог сонця, Мокош – бог родючості, Хорс – бог
худоби, Стрибог – бог вітру, Симаргл – бог вогню.
Але, переконавшись в неспроможності язицтва як пануючої релігії
феодальної держави, Володимир вирішив прийняти християнство
візантійського обряду (православ'я ). Узявши в дружини сестру
візантійського імператора Ганну, Володимир хрестився сам, а в 988 році
за його наказом хрестили киян. Обряд хрещення був проведений по всіх
містах і селах держави. Християнство насаджувалося жорстокими
методами, в результаті знищене багато пам'ятників язицької культури.
Проте ухвалення християнства сприяло зміцненню держави, підняло
міжнародний авторитет Київської Русі, укріпило зв'язки з Візантією, дало
імпульс розвитку давньоруської культури.
3.Після смерті Володимира розгорілася міжусобна боротьба за київський
престол. Святополк Окаянний, убив братів Бориса, Гліба і Святослава.
Ярослав, який правив в Новгороді, звернувся по допомогу до варягів і
вступив в боротьбу за Київ.
16
У 1019 році на річці Альті дружина Ярослава розбила війська
Святополка. Ярослав Мудрий княжив з 1019 по 1054 рік, він був добрим
полководцем, енергійним правителем і освіченою людиною, головну
увагу він приділяв внутрішнім проблемам держави. Ярослав побудував
південну оборонну лінію уздовж річки Рось, відвоював у польських
феодалів західні землі Русі і розширив північні межі до Чудського озера,
в 1036 році остаточно розгромив печенігів. На честь перемоги над
печенігами в 1037 році був побудований Софіївський собор, князь
перетворив Київ на неприступну фортецю, побудував Золоті ворота,
місто прикрашали більше 400 церков.
4.При Ярославі вперше київським митрополитом (главою церкви) став
слов'янин – русич Іларіон. Митрополит Іларіон написав «Слово про закон
і благодать», разом з князем заснував Києво-Печерську лавру, а при
Софіївському соборі – бібліотеку. Під час княжіння Ярослава Мудрого
була створена перша збірка законів «Руська Правда», ця збірка була
доповнена новими статтями і положеннями і з часом була
перейменована в «Правду Ярославичів».
5.У зовнішній політиці Ярослав більше покладався на дипломатію, ніж на
силу зброї. Він поріднився з королівськими дворами Франції, Німеччини,
Візантії і Норвегії, в період його правління Київська Русь досягла
найбільшої могутності. 20 лютого 1054 року Ярослав помер і був
похований в соборі святої Софії.
6.За декілька років до смерті Ярослав зібрав синів і розділив між ними
землі Київської Русі, наказавши жити в дружбі, але після його смерті
міжусобна боротьба розгорілася з новою силою. У 1097 році сини
Ярослава Мудрого на з'їзді в Любечі змінили порядок землеволодіння в
державі. До з'їзду вся земля в країні вважалася загальною власністю
княжого роду. На з'їзді було ухвалене рішення поділити загальну княжу
власність на долі і роздати кожному в уділ, спадкове володіння.
7.В 1113 року в Києві відбулося повстання городян, кияни вигнали князя і
на вічі ухвалили рішення запросити на престол онука Ярослава Мудрого
і онука візантійського імператора Костянтина Мономаха чернігівського
князя Володимира Мономаха. Він княжив з 1113 року по 1125 рік.
Великий князь об'єднав велику частину земель Київської Русі і припинив
усобиці. Талановитий полководець здійснив 85 успішних походів на
половців. Володимир Мономах пом'якшив ступінь експлуатації селян,
додав і розширив статті « Руської правди», написав «Повчання дітям»
8.Після смерті Володимира Мономаха київський престол перейшов до
його старшого сина Мстислава Володимировича, який княжив з 1125
року по 1132. Він продовжив політику батька по зміцненню держави, але
після його смерті Київська Русь остаточно розпалася на окремі
князівства.
II.10. У I половині XII століття в Київській Русі на зміну ранньофеодальній
державі прийшла феодальна роздробленість.
17
Феодальна роздробленість – закономірний процес розподілу єдиної
держави на окремі частини.
11.Причини феодальної роздробленості.
1.Зміцнення власності феодалів на землю, князі і бояри не потребували
сильної центральної влади і перестали її підтримувати.
2.Потреба феодалів у власній військовій силі (особистій дружині) для
підпорядкування залежних селян і захисту своїх територій.
3.Натуральний типу господарства сприяв процесу децентралізації.
4.Рост і зміцнення міст перетворили їх в економічні і політичні центри..
5.Створення і зміцнення місцевого апарату влади дало можливість
князям самостійно управляти уділами.
6.Насильницьке об'єднання східно-слов'янських племен також
викликало прагнення до самостійності.
12. 1132 рік визнаний роком початку феодальної роздробленості
Київської Русі. Спочатку держава розпалася на 12 окремих князівств, але
до початку ХIII століття їх було вже більше 53. За формою правління
князівства південно-західної Русі були монархіями, найбільшими з них
були Київське, Чернігівське, Новгород-Сиверське, Переяславське і
Галицько-Волинське. У 1187 році в Київському літописі до земель
південно-західної Русі вперше застосовується назва Україна.
13.Феодальна роздробленість з одного боку сприяла зростанню
продуктивних сил і розвитку культури в окремих князівствах, з другого
боку знизила обороноздатність країни, що привело до.
III.14. Кочові племена монголо-татар з'явилися несподівано і одним
ударом добили змучену усобицями Русь. У 1206 році монгольський хан
Темучжін проголосив себе Чінгісханом (великим ханом), припинив
міжусобні розбрати, об'єднав свій кочовий народ і примусив його рушити
на завоювання чужих земель. Спочатку війська Чингисхана підкорили
Китай, Центральну Азію і Іран. У 1223 році вони рушили на Кавказ і
напали на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до
руських князів. У 1223 році на річці Калці об'єднані сили росіян і половців
зустрілися з монголо-татарами і в жорстокій битві зазнали нищівної
поразки. Після битви на річці Калці військо Чінгісхана повернулося на
батьківщину, а руські князі відновили свої династичні розбрати.
16. У 1237-1238 роках онук Чінгісхана Батий з величезним військом
(ордою) прийшов на територію північно-східної Русі. Вогнем і мечем
пройшли татари по землях Рязанського, Суздальського,
Володимирського і інших князівств.
17. У 1239 -1240 роках Батий захопив південно-західну Русь, пали
Переяславське, Чернігівське і Новгород-Сиверське князівства. У грудні
1240 року монголо-татари підійшли до Києва. Київський князь Михайло
покинув місто, оборону очолив воєвода Дмитро, якого прислав галицько-
волинський князь Данило. Батий запропонував киянам здати місто, але
отримав відмову. Захисники міста героїчно боронилися 74 дні, але
18
татари оволоділи містом. Останні захисники сховалися в Десятинній
церкві і загинули під її уламками. Татари розграбували Київ, а потім
спалили його. Після захоплення Києва монголо-татари розорили
Галицько-Волинське князівство.
18.З 1240 роки по 1362 рік землі південно-західної Русі знаходилися під
ярмом монголо-татарських ханів. Зі встановленням ярма (важкої неволі)
населення було обкладене важкою даниною, яка складала десяту
частину всього того, що вироблялося в господарстві. Дань збирали
послані ханом воїни – баскаки. Жителі міст і сіл сплачували податки з
торгівлі і ремесла. На Русі як і раніше правили свої князі, але вони
повинні були отримати в Золотій Орді у хана ярлик (грамоту) на право
управляти своїм князівством.
19.Довге панування Золотої Орди над Руссю припинило її подальший
розвиток і привело до відставання від країн Західної Європи.

Блок навчальної інформації № 6.

Галицький – Волинське князівство. Культура Київської Русі.
Питання:
1.Західні землі Київської Русі: Галичина і Волинь.
2.Культура Київської Русі.
Найважливіші події: 1124 -1152 роки, 1153 -1187 роки, 1199 -1205 роки,
1238 -1264 роки, 1199 -1349 роки.
Видатні діячі: Володимирко, Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич,
Данила Галицький, Василько, Куремса, Бурундай, Лев, Юрій, Аліпій,
Нестр, Агипій.
Історико-географічні назви: Галич, Холм, Володимир-Волинський,
Ярослав, Завіхост, Сарай-Бату, Дорогичин.
Нові слова: гривня, мозаїка, фреска, ікона, кирилиця, скоморохи, літопис.
Опорний конспект.
I.1. Галичину, землі в східних передгір'ях Карпат, населяли племена
дулебів, тіверців і білих хорват. На сході Галичина граничила з
Волинню. Волинь і Галичина були густо населені, через ці землі
проходили торгові шляхи в країни Західної Європи. Володимир Великий
приєднав ці землі до своїх володінь. Столицею Волинських земель було
місто Володимир-Волинський, а Галицьких – Галич. Спочатку Галичина і
Волинь були вотчиною київських князів, а потім перейшли до їх прямих
нащадків. Галичиною володіли Ростиславичи – нащадки онука Ярослава
Мудрого, а Волинню – Мстиславичи – нащадки сина Володимира
Мономаха.

19
2.Политичний ладГаличини був зразком олігархічного правління (сильної
влади боярської знаті). Галицькі бояри були найбагатшими,
наймогутнішими і найпримхливішими боярами на Русі. На відміну від
інших князівств, де боярами ставали княжі дружинники, галицька
аристократія походила з місцевої племінної знаті.
3.Першим Галицьким князем, який не залежав від Києва, був
Володимирко (1124 -1152 роки ), він підпорядкував своїй владі всі
галицькі землі. Його син Ярослав Осмомисл правив з 1153 по 1187 рік,
розширив межі князівства і встановив мир і порядок.
4.В 1199 року Галицькі і Волинські землі були об'єднані волинським
князем Романом Мстиславичем, який княжив з 1199 року по 1205 рік. В
період його правління на політичній карті Східної Європи виникла нова
могутня держава на чолі з енергійним і сильним правителем. Головна
задача його внутрішньої політики полягала в підпорядкуванні свавільних
бояр. Проте найбільшу славу йому принесли успіхи в зовнішній політиці.
Після успішного об'єднання Галичини і Волині, він в 1203 році оволодів
Києвом. Всі землі південно-західної Русі, за винятком чернігівських,
ввійшли до складу його держави. На півдні він успішно воював з
половцями, а на півночі – з Литвою і Польщею. Загинув Роман в 1205
році в битві з військами краківського князя під Завіхостом на Віслі.
5. У тривалих усобицях за владу перемогли сини Романа Данила і
Василько. Княжіння Данили Галицького продовжувалося з 1238 по 1264
рік. У 1239 році він приєднав до своїх володінь Київ і послав воєводу
Дмитра захищати місто від монголо-татар. У 1238 році під Дорогочином
об'єднані сили Данили і Василька розбили війська німецьких лицарів-
хрестоносців. У 1245 році під Ярославом дружина князя Данили
Галицького отримала перемогу над об'єднаними військами Угорщини і
Польщі. Залишивши за собою Галичину і перенісши столицю князівства
в місто Холм, Данила віддав Волинь своєму брату Васильку.
6. У 1241 році у відсутність князя Данили монголо-татари розгромили
Галицько-Волинське князівство. На вимогу хана в 1246 році Даніла їздив
на Волгу в Сарай-Бату і отримав ярлик на княжіння, визнавши при цьому
залежність від Золотої Орди. Повернувшись додому, князь всю свою
енергію направив на боротьбу з монголо-татарами. У пошуках союзників
він встановив дружні відносини з Польщею і Угорщиною, звернувся до
папи Інокентія IV з проханням допомогти в організації хрестового походу
слов'ян проти Золотої Орди. Натомість князь пообіцяв, що його землі
перейдуть під церковну юрисдикцію Риму. У 1253 році в Дорогичине
папський легат урочисто коронував Данилу Галицкого, проте реальної
військової допомоги від заходу князь так і не дочекався.
7. У 1254 році Даніла висунув свої війська на звільнення Києва, він
розбив війська Куремси, але утримати місто йому не вдалося. У 1259
році величезне монгольське військо привів Бурундай, він несподівано
обрушився на землі Галичини і Волині.
20
Даніла вимушений був прийняти принизливі умови татар і зруйнувати
фортеці Львів, Володимир, Луцьк. Виснажлива боротьба з монголами
підірвала здоров'я князя і в 1264 році він помер і був похований в Холм.
8. Після смерті Данили Галицького престол в Галичині успадковував його
син Лев а на Волині – син Василька Володимир. Двоюрідні брати
продовжували управляти своїми землями так, як правили їх батьки.
Після смерті Льва, його син Юрій одночасно правив і в Галичині і на
Волині. Останніми з Романовичів були сини Юрія: Андрій і Лев, які
спільно управляли Галицько-Волинським князівством. Далі князівство
опинилося під владою литовського князя Любарта і увійшло до складу
Великого князівства Литовського.
9. Могутнє Галицько-волинське князівство існувало з 1199 по 1349 рік.
Впродовж ста років після падіння Києва воно було спадкоємцем
державності на землях південно-західної Русі.
II.10. В період Київської Русі була створена багата і самобутня
матеріальна і духовна культура, її здобутки:
- запроваджено писемність – азбуки глаголиця і кирилиця;
- відкрито школи при церквах і монастирях;
- при Софійському соборі створено бібліотеку:
- відомі перші лікарі – Агапіт та Дамініан;
- розвиток художньої літератури: «Ізборник», «Слово про закон і
благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Монамаха,
«Слово о полку Ігоревім»;
- розвиток літописання – «Повість минулих літ» та «Київський липопис»;
- розвиток архітектури – Десятинна церква, Софійський собор,
Михайлівський Золотоверхий собор у Києві; Спаський собор у Чернігові
та Михайліський собор у Переяславі;
- держава карбувала свої гроші – золоті і срібні гривні.
- розвиток живопису – фрески, мозаїки, іконопису.
Мозаїка – зображення з різноколірних камінців або шматочків
непрозорого кольорового скла – смальти.
Фреска – настінний живопис водяними фарбами, нанесеними на свіжу
штукатурку.
У Печерському монастирі була майстерня, в якій працював талановитий
художник Аліпій.
11. Серед музичних інструментів були поширені дудки, сопілки, флейти,
гуслі, лютні і бубни. Скоморохи-мандрівники влаштовували вистави.
12. Могутня держава середньовічної Европи - Київська Русь - була
першою формою української державності.

Блок учбової інформації № 7.

Захоплення українських земель іноземними державами в XIV-XVI
століттях. Культура України XIV-XVII століть.
21
Питання:
1.Формування української народності. Україна під владою Литви.
2.Українські землі у складі Речі Посполитої, Московської держави і
Кримського ханства.
3.Зміни у економіці і суспільному ладі.
4.Культура і релігія.
Найважливіші події: 1362 рік, 1399 рік, 1410 рік, 1385 рік,1413 рік,
1435 рік, 1569 рік, 1508 рік, 1490 -1492 роки, 1596 рік.
Видатні діячі: Гидемін, Ольгерд, Казимир Великий, Ядвіга, Ягайло,
Вітовт, Свідрігайло, Сигизмунд Стародубський, Михайло Глінський,
Хаджі Гирей, Муха, Андрій Борула, Герасим Смотрицький, Костянтин
Острожський, Іов Борецкий, Петро Могила, Іван Федоров, Швайпольт
Фіоль, Юрій Дрогобич.
Історико-географічні назви: Сині Води, Ворскла, Грюнвальд, Бахчисарай.
Нові слова: магнати, шляхта, сейм, унія, бей, муфтій, ясир,фольварок,
дим, дворіще, повіт, атаман, копа, магістрат, войт, братства, вертеп.
Опорний конспект.
I.1. У XIV- I половині XVII століть сформувалися основні риси української
народності: територія розселення, мова, економічні зв'язки і самобутня
культура. Вперше термін «Україна» зустрічається в 1187 році в
Київському літописі. Можна виділити наступні етапи формування
української народності:
- східно-слов'янські племінні союзи – антська держава;
- період Київської Русі;
- період феодальної роздробленості ( південно-західні князівства);
- період васальної залежності від Золотої Орди, монголо-татарське ярмо;
- захоплення українських земель Литвою, Польщею, Московією і
Кримським ханством.
2. Історичні події XIV століття розвивалися в несприятливому для
України напрямі. У той самий час, коли вона переживала політичний,
економічний і культурний спад, її сусіди (Литва, Польща і Московія)
входили в період своєї могутності. Впродовж майже 120 років офіційними
господарями українських земель були монголо-татари. Золота Орда не
змогла по-справжньому контролювати ці землі. Серед нових
завойовників, що поспішили скористатися можливостями, були литовці.
3.На початку XIV століття, при Великому князі Гедіміне, литовці рушили
до Білорусі, а при Ольгерді вступили в українські землі. У 1362 році
литовське військо князя Ольгерда на Синіх Водах розгромило орду
монголо-татар. В результаті цієї перемоги Київська, Чернигово-
Сіверська, Переяславська і Подільська землі ввійшли до складу Литви. У
цьому ж році литовські війська вступили до Києва. Ярмо монголо-
татарських ханів на землях України було повалене. У 1399 році в
результаті перемоги на річці Ворсклі литовці відвоювали у монголо-татар

22
узбережжя Чорного моря. З цієї миті Велике князівство Литовське стало
найкрупнішою державою в Європі.
4. Для населення українських земель влада литовських князів була
прийнятнішою, ніж жорстоке панування монголо-татар і руйнівні усобиці
місцевих князів. Литовці прийняли християнство грецького обряду,
поважали закони, мову і звичаї місцевого населення. Історики іноді
називають Велике князівство Литовське Литовсько–Руською державою.
5. Литовські князі не тільки успішно боролися з монголо-татарами, але і
зупинили просування лицарів Тевтонського ордена на південний схід.
Агресія німецьких лицарів була зупинена в результаті перемоги військ
Вітовта і його союзників в 1410 році в Грюнвальдській битві.
6.В XIII – XIV століттях роздроблена Польща об'єдналася в
централтізованну державу – монархію. Польські дворяни (магнати і
шляхта), які засідали в сеймі (польському парламенті), мали право
вибирати монарха і визначати його повноваження спеціальним
договором. Під натиском дворянства король Казимир Великий захопив
Галичину.
7. У 1385 році між Литвою і Польщею була підписана Кревська унія
(союз, об'єднання). Польська королева Ядвіга стала дружиною
литовського князя Ягайла. Після підписання Кревськой унії Великий
князь і його піддані перейшли в католицьку віру. У 1413 році між Литвою
та Пальщою була підписана Городельська унія, за умовами якої дві
держави в майбутньому мали об’єднатися, права української
православної шляхти обмежувались.
8. У литовських і українських землях почалося антипольське бродіння.
Опозиція об'єдналася навколо князя Вітовта, якому вдалося добитися
самостійності Литви.
9.Після смерті Вітовта українці, підтримувані деякими литовськими
магнатами, незадоволеними зближенням з Польщею, вибрали Великим
князем Свідрігайло, молодшого брата Ягайло. Пропольська партія
оголосила вибори Свідрігайла недійсними і вибрала своїм князем
Сигизмунда Стародубського, молодшого брата Вітовта. У 1435 році в
битві під Вількомиром сили Свідригайла зазнали поразки від Сигізмунда,
що призвело до ліквідації удільних князівств та втрати державного
статусу для українських земель. У 1508 році відбувся виступ українських
князів і дворян проти Сигизмунда. Очолив повстання Михайло Глінський
– впливовий магнат. Однодумців він закликав до захисту православної
церкви і до відродження Київського князівства. Щоб не допустити
розповсюдження бунту, проти Глінського було послане сильне польсько-
литовське військо. Глінський і його спільники були вимушені утекти.
II.10. Перед загрозою московської окупації, литовці звернулися по
допомогу до поляків. У 1569 році була укладена Люблінськая унія.
Території Литви і Польщі об'єдналися в єдину державу - Річ Посполиту.
Ця держава мала єдиного виборного короля, єдиний сейм, загальну
23
грошову систему, податки і зовнішню політику. Всі українські землі
передавалися польській короні. Після 1569 року в Україні були знищені
останні сліди адміністративного розподілу на князівства, і всі землі були
розділені на шість воєводств – Галицьке, Волинське, Подільське,
Брацлавське, Київське і Белзське (Холмщина і Підляшшя).
11. У XV столітті на східних межах Литви з'явилося могутнє Московське
князівство, на яке доводилося зважати. У 1490 році війська московського
князя Івана III підійшли до Чернігова. Православні українські князі
добровільно визнали себе за васалів московського государя, а землі
Чепнигово-Сіверського князівства були приєднані до Московської
держави.
12. Окрім Московського князівства в XV столітті з'явилася ще одна
сила на південних межах Литви - Кримське ханство (1449-1785 роки).
Кримські татари порвали із Золотою Ордою і заснували свою воєнно -
монархічну державу із столицею в місті Бахчисараї. Державою
управляли хани династії Гирєєв, вся повнота влади належала хану і
беям (багатим сановникам), а також мусульманському духівництву на
чолі з муфтієм. Першим ханом був Хаджі Гирей. У 1478 році хан Менглі
Гирей визнав себе васалом турецького султана.З 1482 року об'єднані
турецькі і татарські загони здійснювали набіги на територію України,
господарюючи в Причорноморських степах і в середньому Подніпров’ю.
Гооловною метою нападників був ясир – полонені, работоргівля квітла
на ринках Кафи і Стамбулу.
13. До XV століття територія Закарпаття була захоплена Угорщиною, а
Північна Буковина (Шипинська земля) – Молдавією.
III.14. До XV століття в українському суспільстві чітко простежується
розподіл на групи: дворян, міщан і селян. Пануюче положення займає
клас феодалів-дворян: князі, бояри, магнати, шляхтичі і вище
духівництво. В цей час господарство феодалів продовжує залишатися
натуральним, тобто в основному забезпечуючим потреби власника
маєтку, але товарно-грошові відносини, що при цьому швидко
розвиваються, підривають його замкнутість і примушують
пристосовуватися до запитів ринку. З'являється новий топ господарства
– фольварки.
Фольварок (фільварок) – це маєток-плантація, де застосовувалася
підневільна праця селян і продукція вироблялася на продаж.
Зростання фольварочних господарств привело до обезземелення селян
і розповсюдження панщини (панщина).
15. Селяни продовжували жити общинами і займалися землеробством і
скотарством. Селяни жили окремими господарствами – димами, які
об'єднувалися в дворіща. Дворіща входили в сільські громади, де селяни
спільно користувалися орними землями і угіддями, відпрацьовували
феодальні повинності. Декілька общин утворювали волость. Для
управління общинами і волостями вибирали отаманів і старшин. Общини
24
вибирали копні (громадські) суди. Селян судили на громадському вічі,
яке називалося копа.
Селяни платили численні податки і відпрацьовували панщину в маєтках
феодалів. З часом відбувалося збільшення панщини:
XV ст. – 2 дні на тиждень; XVI ст. – 4 дні; XVII ст. – 6 днів на тиждень.
Феодали прагнули прикріпити селян до землі і заборонити перехід з
маєтку в маєток. Права дворян на володіння землею і закріпачення
селян були узаконені в державних актах:
- Литовські Статути – 1529, 1566, 1568 роки.
Згідно з цими документам феодали стали власниками всіх земель, а
селяни закріплювалися за їх маєтками. Біглих селян розшукували і
жорстоко карали.
16. У 1490 -1492 роках відбулося антикріпосницьке повстання в
Галичині. Повсталих селян очолили Муха і Андрій Борула. Селяни
оволоділи містами Снятин, Коломия, Галич. Проте повстання було
жорстоко пригнічене.
17. Ступінь закріпачення селян не був однаковий у всіх областях
України. Найжорстокішим кріпацтво було в Галичині і на Волині, а в
напівбезлюдних регіонах Подніпров’я селяни були фактично вільними.
18. Міста України поступово відбудовувалися і ставали центрами
ремесла і торгівлі. У той час міста добивалися Магдебурзького права,
тобто звільнялися від управління і суду власника -феодала. Городяни
обирали магістрат, орган міського самоврядування. Ремісники
об'єднувалися в цехи, але було і позацехове виробництво, торгівля
здійснювалася на базарах і ярмарках. Магдебурзького права добилися
Львів, Кам'янець-Подольський, Луцьк, Житомир, Київ, Вінниця, Чернігів,
Переяслав, Брацлав.
IV.19. У 1596 році була підписана Брестська унія, між православною і
католицькою церквамі, вона передбачала перехід української
православної церкви під верховенство папи римського, але зберігала
традиційну православну літургію і обряди. Брестська унія ще більше
ускладнила релігійну атмосферу в Україні, оскільки замість двох церков,
з'явилося три: православна, католицька і уніатська. Вслід за
Люблінською унією почалося нашестя єзуїтів до України. Вся територія
Речі Посполитої була обплутана мережею єзуїтських колегій, в яких
молодь діставала європейську освіту і виховання у дусі войовничого
католицизму.
20. Перша православна українська школа виникла у Львові в 1549 році.
Видатним вченим того часу був Юрій Дрогобич (Котермак), він був
професором медицини і астрономії Болонського та Краківського
університетів. Знаменитим центром освіти стала Острожська греко-
слов'янська школа (1578 рік). У цій школі навчали трьом мовам
(старогрецькій, латині і церковнославянській). Вивчення семи вільних
мистецтв було розподілене в «трівіум» (граматика, риторика, діалектика)
25
і «квадріум» (арифметика, геометрія, музика і астрономія). На початку
XVII століття по всій Україні було більше 30 братських шкіл. У Києві Іов
Борецький відкрив братську школу, а Петро Могила – школу на Подолі і
гімназію в Печерській лаврі. У 1632 році обидві школи об'єдналися в
Київський колегіум або Києво-Могилянську Академію, яка довгий час
була єдиним вищим учбовим закладом в східно-слов'янських землях.
Були написані навчальні посібники «Граматики слов'янська» Мілетія
Смотрицького, «Трєбник» і «Анфология» (збірка молитов) Петра
Могили.
21.Першим друкарем в Україні був Швайпольт Фіоль, який у 1491 році
надрукував «Октоїх і Часослов». У 1561 році в маєтку Костянтина
Острожського була видана перша Біблія слов'янською мовою –
Острожська Біблія. У 1574 році у Львові Іван Федоров видав «Апостола»
і «Буквар».
22. У XVI столітті в Україні виникають братства.
Братства – громадські релігійні об’єднання православних українців
(міщан, духовенства, козаків, шляхти).
Духовні братства були організовані за зразком цехів: з щорічними
загальними зборами, щорічними перевиборами виконавчих органів,
членськими внесками і судами честі. Братства піклувалися про вдов і
сиріт своїх колишніх членів, опікали лікарні. Братства були поширені по
всій Україні, вони займалися освітою і книгодрукуванням,
найвпливовішими були львівське і київське братства. Між братствами так
і не встановилися взаємозв'язки, не було і центрального органу по
координації їх діяльності.
23.В 1458 року Великі Литовські князі відновили Київську митрополію, яка
визнавала за собою духовне верховенство лише патріарха
Константінопільського.В 1620 року митрополитом київським став Іов
Борецький, а в 1633 році – Петро Могила.
24. Про події XIV – XVI століть ми дізнаємось з таких літописів:
-«Короткий Київський літопис»;
-«Густинський літопис»;-«Острожський літопис»;-«Львовський літопис».
Українською мовою було перекладено «Пересопницьке євангеліє» (1556-
1561рр.). Значним явищем в розвитку української літератури того
періоду була полемічна література (полеміка-дискусія, суперечка).
Поштовхом для її створення послужила книга польського єзуїта Петра
Скарги «Про єдність церкви божої». Із засудженням католіцизму і
уніатства виступив ректор Острожської школи Герасим Смотрицький в
творах «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий», а також
Мілетій Смотрицький в «Трено, або Плач єдиної святої вселенської
апостольської східної церкви з поясненням догматів віри».Полемична
література ідейно обгрунтувала і духовно освятила визвольний рух в
Україні.
.

26