Історія України. Інтерактивний довідник.

6-11 класи
Історія України. Інтерактивний довідник. 6-11 класи

ВСТУП

Історія України — це величезний масив інформації про минуле людства, яке мешкало на теренах нашої
держави від найдавніших часів до сьогодення. Джерела, з яких ми дізнаємося ці відомості, — хроніки,
літописи, спогади очевидців, офіційні документи, творіння людських рук (залишки давніх поселень,
будівлі попередніх епох, техніка, машини тощо). Щоб не загубитися у розмаїтті інформації, отримати
загальну картину про наше славетне минуле, вашій увазі пропонується навчальний посібник
«Інтерактивний довідник. Історія України. 6-11 класи». Він має на меті допомогти зрозуміти перебіг
історичного процесу на наших землях, зміну суспільних подій, пов’язаних між собою причинно-
наслідковими зв’язками, систематизувати історичні знання, виокремити головне, необхідне для
засвоєння, сформувати основні історичні компетентності.

Навчальний посібник укладено відповідно до чинної навчальної програми та програми зовнішнього

незалежного оцінювання з історії України. Хронологічно він охоплює матеріал від найдавніших часів
до сьогодення і дозволяє швидко та надійно засвоїти необхідний обсяг знань, повторити й
систематизувати перебіг основних історичних подій, ефективно підготуватися до уроків, самостійних і
контрольних робіт, державної підсумкової атестації, зовнішнього незалежного оцінювання. Ретельний
добір матеріалу та доступний його виклад роблять посібник універсальним у використанні.

Основний матеріал поданий у форматі компактних схем і таблиць, що дозволяє отримати загальні
знання про характерні риси, події та явища певного історичного періоду. Навчальний посібник містить
визначення понять і термінів, якими мають оперувати учні, викладення основних історичних фактів,
перелік історико-культурних пам’яток, визначених програмою ЗНО для обов’язкового розпізнавання.

Креативність і нестандартність подання матеріалу доповнені широкими засобами формування основних

предметних компетентностей школярів (хронологічну, просторову, логічну, інформаційну,
аксіологічну) шляхом використання інтерактивних можливостей навчального посібника. Учні
отримують унікальну можливість застосувати здобуті теоретичні знання на практиці. Посібник містить
посилання на інтерактивні тести за кожною темою, за допомогою яких можна буде пройти онлайн-
тестування. Запропоновані тести розроблені з урахуванням сучасних тенденцій і підходів, характерних
для завдань ЗНО. Вони містять завдання з вибором однієї правильної відповіді, завдання на
встановлення відповідності та правильної послідовності, завдання з короткою відповіддю множинного
вибору.

Сподіваємося, що запропонований вашій увазі навчальний посібник допоможе осягнути складну й

водночас захоплюючу історію України, адже знання національної культури, історії, традицій є
невід’ємною складовою світогляду громадянина будь-якої держави.

6 КЛАС
ТЕМА 1. СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ПОЯВА ТА РОЗСЕЛЕННЯ ЛЮДЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Палеоліт (давній кам’яний вік)
Процес антропогенезу — походження й еволюція людини, становлення її як виду.
Неандерталець Кроманьйонець
Архантроп
(150-28 тис. р. тому) (40-35 тис. р. тому)
(пітекантроп)
Дородова община. Загінне Родова община, матріархат.
(прибл. 1 млн р. тому) Первісне
полювання. Наступ льодовика. Загінне полювання. Знаряддя
людське стадо. Збиральництво,
Видобування вогню. праці (скребки, різці). Міфологічні
полювання (привласнювальне
Виготовлення одягу. Лаштування уявлення (тотемізм, анімізм,
господарство). Клімат теплий,
житла. Удосконалення знарядь магія). Зародження мистецтва
вологий. Знаряддя праці —
праці (списи-дротики). Перші (браслети з меандровим
рубила, чопери, чопінги.
релігійні уявлення. орнаментом).
Найвідоміші палеолітичні стоянки на території України: Королеве (Закарпаття); Кирилівка (Київ);
Мізинська стоянка (на Десні); Кіїк-Коба (Крим).

Мезоліт (середній кам’яний вік)

— Кліматичні зміни (потепління, танення льодовика).

— Зміна ландшафту (виникнення річок, озер).

— Поява рибальства (човни, гарпуни, гачки, сітки).

— Відродження збиральництва у зв’язку із потеплінням.

— Перехід від загінного до індивідуального (дрібногрупового) полювання.

— Знаряддя праці — макро- та мікроліти.

— Винайдення лука та стріл.

— Приручення перших тварин (собака).

— Поява племінної організації.

Поширення землеробства й скотарства на землях України

— Нові знаряддя праці (мотика, серп, шило).

— Перехід до осілого способу життя.

— Нові прийоми оброблення каменю (шліфування, свердління).

— Поява кераміки — глиняного посуду (переважно гостродонного).

— Виникнення прядіння і ткацтва.

— Завершення формування племені; перехід до патріархату.

— Поява на території України археологічних культур — сукупності розташованих на певній території

речових пам’яток, які датуються одним інтервалом часу та мають спільні ознаки).

Енеоліт (мідно-кам'яний вік)

— Опанування перших металів (мідь, золото).

— Виникнення орного землеробства; тяглова сила — велика рогата худоба.

— Поширення зброї (бойові молоти, сокири).

Трипільська археологічна культура (IV — середина III тис. до н. е.)

— Відкрив В. Хвойка поблизу с. Трипілля на Київщині (кінець XIX ст.).

— Поширення: від Балкан до Дніпра (Румунія, Молдова, Правобережна Україна); на території України
понад 1000 пам’яток.

— Розташування селищ на високих рівних місцях поблизу річок; житла споруджували концентричними
колами навколо майдану; протоміста.

— Основні заняття — землеробство (витіснення мотики ралом); приселищне скотарство; культ

родючості.

— Перенесення поселень кожні 50-100 років через виснаження ґрунтів.

— Поява мідних знарядь праці за домінування крем’яних.

— Виготовлення розписної плоскодонної кераміки з орнаментом.

Бронзовий вік

— Опанування першого штучного металу — бронзи (сплав міді й олова).

— Перший поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства.

— Створення органів керівництва, виокремлення стану воїнів.

Ранній залізний вік

Кочовики раннього залізного віку
Кіммерійці — Згадка про кіммерійців у писемних джерелах («Одіссея» Гомера).
(IX-VII ст. до н. е.) — Основне заняття — скотарство; провідна галузь — конярство.

— Перехід від бронзи до заліза.

— Далекі завойовницькі походи (в Ассирію, Урарту).

— Обряд поховання — кургани.

— Проживання в лісостеповій Україні місцевого населення — носіїв

 чорноліської археологічної культури (праслов’яни), основним заняттям якого

було рільне землеробство та присадибне скотарство.

— Витіснення кіммерійців із Північного Причорномор’я скіфами.

Скіфи — Основне писемне джерело — «Історії» Геродота.
(VI—III ст. до н. е.) — Суспільний устрій — союз племен.

— Основне заняття — кочове скотарство.

— Войовничість скіфів (зброя — довгий спис, акінак — короткий меч, горит із

луком і стрілами).

— Загарбницькі військові походи (Ассирія, Сирія).

— Бл. 513 р. до н. е. — розгром війська перського царя Дарія І.

— Розвиток ремесел (залізоробне, гончарне, шкіряне тощо).

— Торгівля з грецькими містами Північного Причорномор’я.

Продовження таблиці

— Панування в мистецтві «звіриного стилю».

— Обряд поховання — кургани (Солоха на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на

Дніпропетровщині, Куль-Оба в Криму).

— Розквіт Великої Скіфії за царя Атея (карбував власну монету; вів загарбницькі війни,
Скіфи зокрема проти царя Македонії Філіппа II).
(VI—III ст.
до н. е.) — Продовження Великої Скіфії — Скіфське царство в Криму та Мала Скіфія на території
сучасних Молдови й Румунії.

— Проживання в лісостепу місцевого населення (скіфи-орачі, скіфи-землероби), які

займалися землеробством.

— Витіснення скіфів із Північного Причорномор’я сарматами.

Сармати — Склад племінного союзу: алани, роксолани, аорси, язиги.
(III ст. до н. — Суспільний устрій — родоплемінний устрій зі значними пережитками матріархату.
е. — III ст.
н. е.) — Основне заняття — кочове скотарство; опанування на початку нової ери землеробства.

— Участь у війнах проти Риму.

— Розвиток ремісничого виробництва.

— Обряд поховання — катакомби під курганами.

— Ill—IV ст. — витіснення сарматів готами та гунами.

 Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та Криму

VIII-VI ст. до н. е. — Велика грецька колонізація

Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я

— Демографічна (перенаселення материкової Греції).

— Аграрна (нестача землі в метрополії; освоєння нових територій).

— Торговельна (пошук ринків збуту своїх товарів).

— Сировинна (пошук нових джерел сировини: металу, лісу тощо).

— Воєнна (напади лідійців та персів спонукали до пошуку безпечніших місць проживання).

Грецька колонізація Північного Причорномор’я

— Основні зони колонізації: Південне Побужжя, Подністров’я, Керченський півострів, південно-

західний берег Криму.

— Перше еллінське поселення — м. Борисфеніда, засноване у другій половині VII ст. на о. Березань.

— Найбільші міста — Тіра (Білгород-Дністровський), Ольвія (поблизу Миколаєва), Херсонес

(Севастополь), Пантікапей (Керч).

Суспільне й господарське життя

— Політичний устрій: копіювання грецьких міст-держав (частина — рабовласницькі республіки,

частина — монархії).

— Державно-політична незалежність колоній від митрополій.

— Основні заняття: землеробство, городництво, тваринництво, виноробство, садівництво, рибальство,

ремесла (металообробне, гончарне, склоробне, ювелірне, ткацьке тощо).

— Розвиток торгівлі (за двома напрямками: зі скіфами та з Грецією).

— Культура й релігія: збереження традицій Греції в питаннях освіти, мистецтва, надання медичних
послуг тощо; поширення культів давньогрецьких богів — Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса.

Боспорське царство

— Засноване 480 р. до н. е. внаслідок об’єднання держав-полісів Керченського півострова; до царства

входили Приазов’я та землі Кубані.

— Монархічна форма правління; найвідоміший цар — Мітрідат VI Євпатор.

— Широке використання праці рабів; значна частина місцевого, негрецького населення.

— Тісні торговельні зв’язки з Афінами.

— Занепад Боспорського царства під натиском гунської навали.

Велике переселения народів (IV-VIl ст.)

Причини— Кліматичні зміни (похолодання).

— Прагнення військової знаті до захоплення нових земель і військової здобичі.

— Швидкий приріст населення, який за екстенсивного ведення господарства збільшив

потребу в нових пасовиськах і орних землях.
— Пересування готів із Прибалтики в українське Причорномор’я, які осіли в пониззі Дніпра
Готи (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи); початок IV ст. — об’єднання остготів в
державу на чолі з Германаріхом.
Гуни — 375 р. — розгром гунами племінного союзу готів; підкорення більшої частини остготів та
інших племен; утворення гунами величезної держави на чолі з Аттілою; занепад гунської
держави після поразки на Каталаунських полях (451 р.) та смерті Аттіли.

Велике розселення слов’ян (друга половина V — VII ст.)

— Територія розселення слов’ян — від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до
Сіверського Дінця,

Перші писемні згадки про слов’ян

Римські автори Пліній Старший, Тацит, Птолемей (слов’ян згадують під назвою венеди).
Візантійські Йордан, Прокопій Кесарійський (слов’яни відомі під назвою венеди, анти,
автори склавини).

Антський племінний союз (IV-VII ст.)

— Анти жили між Дністром і Дніпром.

— Основні заняття — землеробство, приселищне скотарство.

— Язичницькі вірування.

— Сильна військова організація.

— Боротьба проти готів: король готів Вінітарій намагався підкорити антів, але зазнав поразки; 375 р. —
Вінітарій убиває антського князя Божа.

— VI ст. — наступ антів разом із склавинами на володіння Візантії.

— Початок VII ст. — війна антів з аварами, яка призвела до розпаду антського політичного об’єднання.

Розселення східнослов’янських племінних союзів

— Поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю).

— Древляни (уздовж річок Прип’ять, Тетерев, Горинь).

— Сіверяни (басейн Дніпра, Десни, Ворскли, Сули, Дінця).

— Волиняни (дуліби) (басейн Західного Бугу й Прип’яті).

— Тиверці (нижня течія Дністра й Прута).

— Уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу).

— Білі хорвати (межиріччя Збруча, Дністра, Прута).

ТЕМА 2. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА (РУСЬ-

УКРАЇНА)

УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (РУСІ-УКРАЇНИ)

ВИТОКИ ТА ПЕРЕДУМОВИ

— Становлення впродовж VII-VIII ст. слов’янських політичних союзів племен (дулібів, древлян,
хорватів, полян, уличів, тиверців і сіверян), споріднених мовою, побутом, культурою.

— Виокремлення племінної верхівки, формування дружини, складання примітивного апарату влади.

— Економічні чинники (удосконалення технології оброблення землі, піднесення ремесла, торгівлі,

контроль над торговельними шляхами).

— Активна зовнішня політика (походи на Візантію).

ВНУТРІШНЬО- ТА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КНЯЗІВ/КНЯГИНІ

ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Аскольд і Дір (?—832 рр.)

— Гуртування навколо Києва східнослов’янських племен.

— Вихід Київської держави на міжнародну арену.

— 860 р. — перший великий похід на Візантію.

— Перша спроба хрещення Русі (спричинила невдоволення серед знаті).

— 882 р. — вбивство Аскольда Олегом (наступником Рюрика); перехід влади в Києві до нової варязької
династії Рюриковичів.

Олег (882—912 рр.)

— Правив від імені сина Рюрика — Ігоря.

— Об’єднання Північної та Південної Русі; зміцнення влади великого князя.

— Розширення кордонів держави, звільнення підкорених племен від сплати данини Хозарському
каганату; укріплення військової могутності.

— Відновлення язичництва.

— 907 р., 911 р. — походи на Візантію, укладення договору, за яким Візантія зобов’язувалася дати
відкуп воякам і щорічно сплачувати данину київському князю, руські купці торгували без мита, Русь
зобов’язувалася допомагати Візантії в боротьбі з кочовиками.

— Походи проти Арабського халіфату (узбережжя Каспійського моря).

Ігор (912—945 рр.)

— Рішуче зміцнення центральної влади, послаблення ролі місцевих князів.

— Відновлення влади над повсталими древлянами; тривала боротьба з уличами (зруйновано їхню
столицю — Пересічен, після чого вони переселилися в межиріччя Південного Бугу та Дністра).

— Збільшення розміру полюддя (данини у формі натурального оброку з підлеглого населення, яку
кожної осені збирав князь або його намісник).

— 941 р., 944 р. — походи на Візантію (перший — невдалий (флот русичів знищений «грецьким
вогнем»), другий завершився укладенням договору, але менш вигідного за попередні).

— Боротьба з печенігами.

— 945 р. — повстання древлян, під час якого Ігоря було вбито.

Ольга (945—964 рр.)

— Помста древлянам за смерть Ігоря (винищення місцевої знаті, спалення столиці древлян — м.
Іскоростеня).

— 946—947 рр. — податкова реформа (встановлення норм податків і повинностей — уроків, оброків і
створення погостів — адміністративно-господарських осередків для стягнення податків).

— Використання дипломатії — мирної форми міжнародних відносин (946 р. — візит до

Константинополя, під час якого відбулося хрещення Ольги та було укладено союзницьку угоду з
візантійським імператором Костянтином Багрянородним; встановлення дружніх стосунків з
імператором Оттоном І; відсутність зіткнень із хозарами та печенігами).

Святослав (964—972 рр.)

— Домінування зовнішньої політики над внутрішньою.

— Розширення кордонів Київської Русі: 964 р. — похід до Оки і Волги, внаслідок якого було захоплено
землі в’ятичів і завдано удару по Волзькій Булгарії, розгромлено Хозарський каганат.

— Посилення позицій язичництва.

— План Святослава перенести столицю до Переяславця на Дунаї.

— Балканські походи:
• 968 р. — розгром русичами болгар під Доростолом, але облога Києва печенігами змусила Святослава
припинити похід;

• 971 р. — поразка русичів; князь відступив до Доростола; укладення угоди з Цимісхієм, за якою Русь
відмовлялася від зазіхань на візантійські володіння на Дунаї та у Криму й зобов’язувала імператора
забезпечити русичам повернення додому;

• 972 р. — загибель Святослава, який потрапив у засідку до печенігів.

РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Володимир Великий (980—1015 рр.)

— Розширення кордонів (підкорення волинян і хорватів; приєднання Закарпаття, тиверців і уличів;

остаточне приєднання в’ятичів і радимичів; завоювання ятвягів); зміцнення позицій держави в
Північному Причорномор’ї, Криму та Приазов’ї.

— Зміцнення південних рубежів («змійові вали»).

— Адміністративна реформа (ліквідації племінних князівств, придушення сепаратизму місцевої

племінної верхівки, передання влади на місцях намісникам князя — його синам або довіреним особам).

— Військова реформа (відмова від опори на племінні військові формування, усунення з керівних посад
варягів).

— Карбування власної монети (златники та срібляники).

— Запровадження закону «Устав земляний».

— Розбудова Києва («град Володимира»).

— Релігійні реформи:

• спроба реформувати язичництво (980 р.) — створення пантеону богів (Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог,
Симаргл, Мокош); неспроможність язичництва забезпечити ідеологічну й культурну єдність,
обґрунтувати право князя на одноосібну владу;

• 988 р. — запровадження християнства як державної релігії: хрещення Володимира в Корсуні,

хрещення киян.

Значення запровадження християнства: посилення авторитету Київської держави на міжнародній арені;

зміцнення центральної влади; утвердження високих моральних цінностей; розвиток культури
(писемність, літописання, кам’яне зодчество).

— Використання дипломатії: розширення відносин з Візантією, європейськими країнами,

Скандинавією; дипломатичні відносини із Чехією, Угорщиною.

Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). «Руська Правда»

— 1019 р. — перемога Ярослава над Святополком у битві на р. Альта.

— Поразка у битві з князем Мстиславом під Лиственом; укладення договору про поділ Русі по Дніпру:
Ярославу відійшло Правобережжя з Києвом, а Мстиславу — Лівобережжя з Черніговом; 1036 р. —
початок єдиновладного правління Ярослава (після смерті Мстислава).
— Розбудова Києва (Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці, Софійський собор
(1037 р.), Києво-Печерський монастир).

— Укладення збірника норм давньоруського права — «Руська правда».

— Спроба домогтися самостійності Руської церкви, її незалежності від Візантії (обрання 1051 р.
митрополитом русича Іларіона).

— Розквіт давньоруської культури (освіта, літописання, архітектура).

— Заснування першої державної бібліотеки при Софійському соборі; бібліотеки в Білгороді, Чернігові,
Переяславі та ін. містах.

— 1036 р. — розгром печенігів.

— Встановлення дружніх стосунків із Францією, Угорщиною, Норвегією, Швецією, Англією

(укладення династичних шлюбів; Ярослав — «тесть Європи»), погіршення стосунків із Візантією.

— Укладання заповіту (йшлося про успадкування великокнязівської влади й розподіл між синами території
імперії на окремі володіння — уділи).

Правління Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод)

1054-Утворення тріумвірату — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава,
1073 Всеволода (засвідчило послаблення центральної влади).
рр.
1068 Поразка Ярославичів від половців на р. Альта, що спричинило повстання киян.
р.
1072 Затвердження збірника законів «Правди Ярославичів».
р.
1073 Розпад тріумвірату; початок міжусобних війн між Ярославичами.
р.
1097 Любецький з’їзд князів, ухвали якого закріпили поділ Русі на удільні князівства, які стали
р. власністю окремих родин Рюриковичів і згуртували князів на боротьбу з кочівниками.

Князювання Володимира Монономаха та його сина Мстислава Великого у Києві. Боротьба з

половецькою загрозою

Володимир Мономах (1113-1125 рр.)

— 1113 р. — повстання киян, унаслідок якого на київський престол було запрошено Володимира
Мономаха.

— Зміцнення князівської влади, єдності держави.

— Укладення «Уставу» (доповнення до «Руської правди»).

— Зменшення лихварських відсотків, податків.

— Написання «Повчання дітям» — морально-етичного твору, у якому змалював образ ідеального

правителя, що мав зберігати єдність і могутність Русі.

— Успішна боротьба проти половців; зближення з Візантією, Скандинавією, Західною Європою.

Мстислав Володимирович (1125-1132 рр.)

— Продовження політики свого батька.

— Збереження одноосібної влади й централізації країни (у неслухняних князів відбирав уділи й виганяв
їх за межі Русі); припинення міжусобиць.

— Захист держави від нападів половців.

— Союзницькі відносини з Візантією, пошук порозуміння з Польщею, Угорщиною.

Роздробленість Київської держави

Причини роздробленості

— Перетворення великого землеволодіння на спадкове (вотчинне).

— Посилення бояр та удільних князів, за якого влада великого князя стала зайвою.

— Панування натурального господарства, що зменшувало потребу в торгових контактах і об’єднанні

земель.

— Відсутність чіткої системи престолонаслідування, суперництво за владу.

— Великі розміри держави; істотні регіональні відмінності, етнічна неоднорідність населення.

Київське князівство

— Одне з найрозвиненіших і густонаселених князівств; політичний центр Київської держави; найбільше

місто — Київ, помітну роль відігравали Вишгород, Білгород, Канів.

— Не було спадковою вотчиною, тому стало об’єктом боротьби за владу.

— 1169 р. — погром Києва Андрієм Боголюбським (володимиро-суздальським князем).

— Неспроможність відіграти роль об’єднавчого центру.

Переяславське князівство

— Межування на сході та півдні зі Степом, у якому панували кочовики; створення потужної

Посульської оборонної лінії; розбудова міст-фортець — Остерський городок, Прилуки, Лубни, Жовнин.

— Успішна боротьба Володимира Глібовича проти половців.

— Залежність від Києва.

— 1187 р. — перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах (у зв’язку зі смертю князя
Володимира Глібовича).

Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства

— Найбільші міста: Чернігів, Тмутаракань, Путивль, Стародуб.

— Перший князь — Святослав (син Ярослава Мудрого), сини якого започаткували дві династії:
Олеговичів (Ольговичів) та Давидовичів.
— Утворення ухвалою Любецького з’їзду Новгород-Сіверського князівства; його формальне
підпорядкування Чернігову за фактичного проведення самостійної політики місцевими князями;
боротьба між Давидовичами та Ольговичами за володіння князівством.

— 1185 р. — похід Ігоря Святославича на половців; поразка на р. Каялі.

— 1187 р. — «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора.

Волинське князівство

— Утворилося на західних теренах Руської держави.

— Започаткування Ізяславом Мстиславичем (онуком Володимира Мономаха) місцевої династії; 1170 р.

— початок князювання Романа Мстиславича.

— Найрозвинутіші міста — Володимир, Луцьк, Берестя, Вигошів та ін.

— Обмеження боярського свавілля; опора на міщан.

— Створення сильного війська.

— 1199 р. — об’єднання Галицького й Волинського князівств в єдину державу.

Галицьке князівство

— Засновник місцевої династії Ростислав Володимирович.

— Розквіт князівства за правління Ярослава Осмомисла (1153-1197 рр.).

— Боротьба проти боярської опозиції; участь у боротьбі за Київ.

— Розширення князівства (приєднання земель між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю).

— Спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177 рр.).

— Боротьба проти половців у союзі з іншими князями.

Наслідки феодальної роздробленості Київської держави

— Економічне й культурне піднесення (розвиток ремесел, торгівлі, культури).

— Удосконалення системи управління удільних земель.

— Розвиток демократичних традицій: скликання віча, звернення за підтримкою до міщан.

— Формування українського, білоруського й російського народів.

— Міжусобні війни, неспроможність протидіяти нападам кочовиків.

— Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів.

Розвиток суспільно-політичного життя Київської держави (Русі-України)

Вільне населення
Князі Були найбільшими землевласниками.
 Вищий прошарок; формувалися з родоплемінної знаті та дружинників; отримували від
Бояри
князя землю за службу.
Професійні воїни, що обіймали й урядові посади; отримували за службу грошову
Дружинники
винагороду та земельні наділи.
Найосвіченіша верства, яка впливала на духовне та культурне життя; поділялося на
Духовенство
верхівку (митрополит, єпископи) та рядових представників (священики, ченці).
Міщани Мешканці міст, які займалися ремеслом і торгівлею.
Більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили
Смерди
данину князю й були відносно вільними.
Люди, що втрачали зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без
Ізгої
землі), але яких охороняв закон.
Залежне населення
Селяни, що втратили власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу
Закупи
(грошову позичку).
Селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність
Рядовичі
і змушені були працювати за частку виробленої продукції.
Особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала; їх продавали, дарували,
Челядь
передавали у спадок.
Холопи Населення, що перебувало у повній власності феодала.

Господарське життя

Сільське господарство. Промисли

— Основа господарства — землеробство (вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес тощо);
використання сохи, рала із залізним наконечником, плуга; перехід від підсічно-вогневої до перелогової
системи землеробства, до трипільної сівозміни.

— Городництво, садівництво; тваринництво.

— Допоміжні галузі — промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).

Міста. Ремесла й торгівля

— Розвиток ремесел (близько 80 видів); найпоширеніші — залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке

виробництво тощо.

— Зростання міст як центрів ремесла й торгівлі (ІХ-Х ст. — понад 20 міст, XI ст. — 32, напередодні
монгольської навали — понад 300).

— Важливі торговельні шляхи — «із варяг у греки» (з Прибалтики до Причорномор’я через Дніпро),
«шовковий» (з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм), «соляний» та «залізний»
(сполучення між Кавказом та Прикарпаттям).

— Власна грошова система («куни»; гривні; златники та срібляники).

Розвиток культури й освіти київської держави (Русі-України)

Усна народна творчість

— Героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки, заклинання.

— Билинний епос (головні теми — боротьба із загарбниками, єдність і велич Русі; билинні герої —
Микула Селянинович, Микита Кожум’яка, Ілля Муромець, Добриня та ін.
 Писемність. Освіта

— Поширення писемності до запровадження християнства; створення нової абетки просвітниками

Кирилом та Мефодієм (кирилиця, глаголиця) після хрещення Русі.

— Започаткування шкільної освіти Володимиром Великим; продовження цієї традиції наступниками.

— Заснування першої бібліотеки при Софійському соборі.

Література. Літописання

— Видатні пам’ятки давньоруської літератури:

• «Слово про закон і благодать» Іларіона;

• «Остромирове Євангеліє» (1056-1057) — рукописна пам’ятка; перша датована книга;

• «Повчання дітям» Володимира Мономаха;

• «Слово о полку Ігоревім» (1187);

• «Повість минулих літ» (1113) — літописний звід, який уклав Нестор.

Архітектура

— Домінування візантійської традиції:

• Софійський собор у Києві (1037);

• Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036);

• Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073-1078);

• Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві;

• П’ятницька церква в Чернігові (кінець XII — початок XIII ст.).

Образотворче мистецтво

— Монументальний живопис:

• фрески — розпис водяними фарбами по вогкій штукатурці;

• мозаїки — зображення зі спеціального кольорового скла — смальти (мозаїки Богоматері Оранти та

Христа Вседержителя із Софійського собору).

• Іконопис: Вишгородська ікона Богородиці; Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм

Печерськими; знаменитий іконописець Алімпій.

• Книжкова мініатюра: Євангеліст Лука (мініатюра з Остромирового Євангелія); родина князя

Святослава Ярославича (мініатюра з «Ізборника»).
ТЕМА 3. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
(КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ). МОНГОЛЬСЬКА
НАВАЛА
Об’єднання Галицького й Волинського князівств. Князювання Данила Романовича

Роман Мстиславич (1199-1205 рр.)

— 1199 р. — об’єднання Волинського й Галицького князівств у єдину державу.

— Приборкання боярства завдяки підтримці міщан, дрібного боярства.

— 1202 р. — поширення влади на Київ.

— Приєднання балтського племені ятвягів.

— Активна зовнішня політика: тісні відносини з Візантією; боротьба з половцями; союзницька угода з
Угорщиною; відмова від корони з рук Папи Римського.

— 1205 р. — загибель під час походу проти польського князя Лешка.

Період боярської смути (1205-1238 рр.)

— Утвердження боярських ставлеників у князівстві: у Галичі осів Володимир, у Звенигороді — Роман,

у Володимирі — Святослав (сини сіверського князя Ігоря Ярославича); боротьба між братами за владу,
у яку втрутилися бояри, чернігівські князі, Польща й Угорщина; втрата влади Ігоровичами.

— 1213 р. — захоплення влади боярином Володиславом Кормильчичем.

— 1214 р. — поділ Галицько-Волинської держави між Польщею та Угорщиною; Данилу й Васильку

дісталася у володіння лише Володимирська волость.

— Початок боротьби Данила за повернення батьківської спадщини (відвоювання у поляків

Берестейської та Забузької земель, приєднання Луцької, Пересопницької та Белзької земель).

— 1238 р. — відвоювання Перемишля та захоплення Галича.

Данило Галицький (1238-1264 рр.)

— Спільне правління братів Данила (у Галичині) та Василька (у Волині), при цьому існування
князівства як єдиної держави.

— 1238 р. — Дорогочинська битва (розгром лицарів-хрестоносців).

— 1240 р. — захоплення Києва, доручення управляти містом воєводі Дмитру.

— Зміцнення державної та князівської влади.

— Укріплення старих міст, будівництво нових — Холм (столиця), Львів.

— Сприяння розвитку культури.

— 1241 р. — вторгнення монголів на Галичину і Волинь.

— 1243—1244 рр. — відвоювання Люблінської землі в Польщі.

— 1245 р. — Ярославська битва (перемога над об’єднаними силами поляків, угорців і галицьких бояр).

— 1245 р. — отримання від монголів ярлика на княжіння, при цьому князівство фактично зберігало
незалежність.

— Антимонгольська політика: укладення союзів з угорським королем та з Папою Римським, який

обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів; 1253 р. — коронація Данила (але очікувана
допомога від Папи Римського так і не надійшла).

— 1254 р. — похід Данила проти монголів (поразка хана Куремси).

— 1259 р. — хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди; провал антимонгольської
політики.

Монгольська навала

1206 р. Чингізхан завершує об’єднання монголів у могутню державу; початок завойовницьких війн.
Битва на р. Калка, у якій русько-половецькі дружини зазнали нищівної поразки; участь у битві
1223 р.
галицько-волинського князя Данила Галицького.
Наступ монгольських військ під проводом хана Батия (онука Чингізхана); спустошення
1237 р.
Північно-Східної Русі (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо).
1239 р. Похід Батия на Південно-Західну Русь; захоплення Переяслава, Чернігова та Криму.
Похід Батия на Київ (облога Києва тривала понад 10 тижнів; місто майже повністю було
1240 р.
зруйноване).
Похід монголів на Західну Русь, під час якого були зруйновані міста Галицько-Волинського
1241 р.
князівства.

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Галицького

Лев І Данилович (1264-1301 рр.)

— Правив у Галичині; столиця Львів.

— Приєднання Закарпатської Русі й Люблінської землі.

— Підтримка дипломатичних відносин із Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою;

збереження залежності від Золотої Орди.

Володимир Василькович (1268-1288 рр.)

— Правив у Волині.

— Приділеная уваги будівництву міст, замків, церков (заснування Кам’янця (Литовського), розбудова
Берестя тощо.

— Опікування розвитком культури (літописець розповідав про князя як про великого книжника й
філософа, який у Володимирі (Волинському) заснував скрипторій, де переписували й оздоблювали
мініатюрами книги.

Юрій І Львович (1301-1308 рр.)

— Спочатку князював на Холмщині та Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об’єднав усі землі
князівства зі столицею у Володимирі.

— Розквіт і економічний добробут князівства.

— Прийняття князем титулу «короля Русі».

— Відмова від завоювань, перевага дипломатії.

— 1303 р. — заснування Галицької митрополії.

Лев II та Андрій Юрійовичі (1308-1323 рр.)

— Спільне правління братів Лева II та Андрія Юрійовичів.

— Союзні відносини з Тевтонським орденом і Польщею, намагаючись ослабити залежність від Золотої
Орди.

— Загибель братів у 1323 р. під час одного з військових походів (на думку одних дослідників, — проти
литовських військ, інших, — монгольских).

— Припинення існування династії Романовичів; боярство запрошує на галицько-волинський престол

мазовецького князя Юрія II Болеслава Тройденовича — сина сестри Лева й Андрія Юрійовичів Марії.

Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.)

— Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій.

— Боротьба проти бояр; прагнення зміцнити князівську владу.

— Підтримка розселення німецьких колоністів.

— Поступовий занепад князівства: посилення ординського впливу, контроль над містами іноземців,
навернення місцевого населення у католицтво.

— Масове невдоволення політикою Юрія II, яке призвело до організації змови проти князя (1340 р.
бояри отруїли князя у Володимирі).

— Перехід влади до литовського зятя Юрія II Болеслава — Любарта (у такий спосіб Волинь опинилася
у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ)).

Розвиток суспільно-політичного й господарського життя

Суспільно-політичне життя

— Наслідування державного устрою Київської держави: належність верховної політико-

адміністративної та судової влади великому князеві.

— Обмеженість князівської влади; залежність від боярської аристократії.

— Помітна роль боярської ради.

— Особливість державного управління — наявність дуумвіратів — спільного правління двох князів

(Данило-Василько, Лев ІІ-Андрій).
— Більшість населення — смерди (вільні селяни); мешканці міст — міщани сплачували податки на
користь князів і бояр.

Господарське життя

— Тісні економічні й торговельні зв’язки із європейськими державами, що сприяло бурхливому

розвитку міст.

— Основне заняття — землеробство.

— Розвиток тваринництва, бортництва, мисливства, рибальства.

— Розвиток ремесел (ковальство, гончарство, оброблення шкіри, зброярництво, ювелірна справа,

ливарництво тощо).

— Розвиток торгівлі: експорт солі, хутра, воску, зброї, збіжжя; імпорт вовни, сукна, зброї, скла,
мармуру, шовку, спецій тощо.

Культура Галицько-Волинської держави

Особливості розвитку

— Піднесення культури протягом XII-XIV ст.

— Істотний вплив традицій Київської держави.

— Культурні запозичення з країн Центрально-Східної Європи.

Освіта

— Розвиток освіти за, традиціями, започаткованими в Київській державі.

— Поширення писемності (знахідки численних «писал», які використовували для письма на воскових
табличках).

— Збільшення кількості початкових шкіл; наявність при дворах князів освітніх закладів для навчання
дітей знаті.

Літописання

— Світський характер літописання.

— Видатна пам’ятка — «Галицько-Волинський літопис», основний зміст якого пронизаний ідеєю

єдності Русі, необхідності оборони від зовнішніх ворогів; значне місце посідає історія культури
князівства.

Архітектура

— Розбудова міст; спорудження замків (Луцьк, Кременець).

— Поєднання місцевих традицій зі здобутками європейської будівельної справи; один із відомих

архітекторів — Олекса.

— Зведення храмів та монастирів:

• Успенський собор у Володимирі (1160);

• церква святого Пантелеймона поблизу Галича (кінець XII ст.).

Образотворче мистецтво

— Поєднання давніх візантійських, загальноруських і місцевих традицій:

• Холмська ікона Богородиці (XII ст.);

• Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина XIII ст.).

— Різьблення (скульптор Авдій).

ТЕМА 4. РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (друга половина XIV — перша половина XVI
ст.). КРИМСЬКЕ ХАНСТВО

Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину

Загибель Юрія II Болеслава; перехід Волині під владу литовського князя Любарта (шляхом
1340 р.
династичного шлюбу).
1349 р. Захоплення Галичини Польщею.
1351- Війна між Польщею та Угорщиною за Галицько-Волинські землі, унаслідок якої Галичина
1352 рр. залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля — під владою Литви.
1353-
Війна князя Любарта з поляками за галицько-волинську спадщину.
1366 рр.
Битва на р. Сині Води, у якій литовський князь Ольгерд розгромив монголів і приєднав до
1362 р.
складу ВКЛ Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля.
1370- Перебування Галичини під владою Угорщини; боротьба між Любартом і угорським королем
1386 рр. Людовиком за Західну Волинь.
1387 р. Остаточне приєднання Галичини до Польщі.
Становище українських земель у складі ВКЛ та Польщі
— Правило: «Старого не порушуємо, нового не впроваджуємо».

— Одна з офіційних мов — давньоруська.

— Збереження правових традицій часів «Руської правди».

ВКЛ — Толерантне ставлення до православ’я.

— Вагомий вплив руської культури на розвиток Литви.

— Доступ руської знаті до найвищих державних посад.

— Поєднання українців і литовців династичними шлюбами.

Польща — Запровадження польської Системи управління, судочинства, яка мала становий
характер.

— Отримання поляками маєтків в українських землях.

— Запрошення до міст німецьких, єврейських і вірменських переселенців, яким надавали

пільги та привілеї.

— Полонізація та покатоличення української еліти через заборону обіймати державні

 посади.

— Закріпачення селян.

— Наступ католицької церкви на православ’я.

Входження українських земель до складу Угорського королівства, Молдавського князівства,

Московського царства

Закарпаття у складі Угорського королівства

— Друга половина XI ст. — завоювання Закарпаття угорцями.

— Поділ українських земель на комітати (жупи) на чолі з королівськими намісниками ішпанами

(жупанами).

— XIII—XV ст. — заселення Закарпаття мадярами, волохами, словаками; асиміляція руського

населення, витіснення його в гірські райони; позбавлення політичних прав, утиски іноземних володарів.

— Збільшення податків, запровадження панщини.

— Помітний внесок в історію краю подільського князя Федора Коріатовича, який захищав національно-
релігійні інтереси руського населення.

Північна Буковина у складі Молдавського князівства

— 1359 р. — виникнення самостійного Молдавського князівства, до складу якого потрапляє Північна

Буковина (називалася Шипинською землею).

— 1457 р. — утворення на території Буковини Чернівецької і Хотинської волостей на чолі зі

старостами.

— 1514 р. — визнання васальної залежності Молдавії від турецького султана; створення на землях
Буковини Хотинської райї.

Ченігово-Сіверщина у складі Московського царства

— Поширення практики «від’їздів» до Москви окремих білоруських та українських князівств у зв’язку з

ліквідацією удільних князівств; 1500 р. — перехід «під государеву руку» князів, яким належала
більшість чернігівських і сіверських земель.

— 1503 р. — визнання литовським урядом після невдач у війні з Москвою переходу під її владу Чернігово-
Стародубського й Новгород-Сіверського князівств; утвердження в них соціально-політичного устрою,
притаманного Московському царству.

Кревська унія (1385 р.)

— Наступ Тевтонського ордену на землі Литви й Польщі.

— Претензії Московського князівства на руські землі.

Причини
— Необхідність протистояти нападам татар.

— Прагнення польських феодалів отримати українські землі, а литовських — здобути

економічні та політичні привілеї, що мали польські магнати.
 — Укладення династичного шлюбу литовського князя Ягайла з польською королівною
Ядвігою.
Основні
положення — Приєднання до Польщі Литовського князівства.

— Прийняття литовцями католицизму.

— Роздача українських земель польським феодалам.

— Поширення католицизму.
Наслідки
— Розгром Тевтонського ордену в Грюнвальдській битві (1410 р.).

— Опір унії частини литовської, української та білоруської шляхти, яку очолив Вітовт.

«Велике князівство Руське». Остаточна ліквідація удільних князівств

Передумови протистояння

Розгортання після смерті Вітовта боротьби української знаті проти наступу польських магнатів і
католицької церкви, яку очолив Свидригайло Ольгердович, обраний великим князем литовським.

Перебіг подій

— Прагнення Свидригайла обмежити зв’язки Литви з Польщею; у відповідь поляки окупували Поділля
й Волинь; оголошення поляками Свидригайла недійсним князем; обрання замість нього Сигізмунда.

— Відмова українських і білоруських князів визнати владу Сигізмунда; їхня заява про утворення на
чолі зі Свидригайлом Великого князівства Руського, до складу якого увійшли Київщина, Чернігівщина,
Сіверщина, Волинь, Поділля, Смоленщина, Полоцька земля.

— 1435 р. — битва під Вількомиром, під час якої Свидригайло зазнав поразки від Сигізмунда.

— Ліквідація Волинського (1452 р.) та Київського князівств (1471 р.), які були перетворені на
воєводства на чолі з намісниками; поділ воєводств на повіти, влада в яких належала старостам;
домінування на посадах намісників і старост католиків.

Наслідки

— Невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування: «змова
руських князів» 1481 р.; повстання М. Глинського 1508 р.

— Зникнення унаслідок покатоличення української аристократії, що призвело до переривання державотворчих

традицій.

Утворення Кримського ханства

Сер. Входження причорноморських степів до складу Золотої Орди; поширення на їхніх мешканців
XIII ст. назви «татари».
Сер. Заснування Гаджі-Гіреєм на Кримському півострові Кримського улусу; початок розпаду
XIV ст. Золотої Орди.
Відокремлення кримських татар від Золотої Орди й утворення ними власної держави —
1449 р.
Кримського ханства.
1474 р. Перший масштабний напад татар на українські землі.
Визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії; відрядження для
1478 р.
управління Кримським улусом Менглі-Гірея (сина Гаджі-Гірея).
1482 р. Розгром кримськими татарами Києва.
 Вторгнення татар у Східне Поділля (татари були розбиті військом руських князів та
1487 р.
польського королевича.
1489 р. Спустошення Київщини, напад на Волинь.
1498 р. Напад на Галичину турків.
Спустошення синами Менглі-Гірея Брацлавщини, Волині, Берестейщини, Галичини,
1500 р.
Люблінщини й Сандомирщини.

Виникнення українського козацтва

Українські козаки — підрозділи, які були організовані для оборони від степових орд південно-руських
земель, що увійшли до складу ВКЛ.

1489 р. — перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.

Причини й передумови виникнення козацтва

— Економічні (наявність великого масиву вільної землі зі сприятливими умовами; освоєння південних
територій уходниками; збільшення феодального землеволодіння, що прискорило процес господарського
освоєння та колонізацію нових земель).

— Соціальні (посилення феодальної експлуатації населення з боку литовських та польських магнатів,

шляхти; закріпачення селян).

— Стратегічні (тотальний наступ Східного Світу і Великого Степу на територію сучасної України;
нагальна потреба захисту від турків і татар).

— Національно-релігійні (полонізація, наступ католицької церкви на права православної; релігійне

гноблення).

Господарська діяльність козаків

— Активне освоєння нових земель (від Дністра до Сіверського Дінця), прокладання шляхів,
спорудження мостів тощо.

— Закладення зимівників — хуторів, які складалися з кількох хат для людей та господарських будівель;
іноді хутір мав млин, кузню.

— Основні заняття: скотарство, полювання, рибальство, землеробство, яке ґрунтувалося на вільній

праці на власній землі.

— Розвиток ремесел і торгівлі.

Соціально-економічне життя

Суспільний устрій
 Діяльність К. Острозького

— Один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів: талановитий полководець і визначний

державний діяч.

— Боротьба проти Московського князівства; 1514 р. — битва під Оршею, у якій було розгромлено 80-
тисячну московську армію.

— Боротьба проти татар: перемоги під Вишневцем (1512 р.), Ольшаницею (1514 р.), Сокалем (1519 р.),
Черкасами (1527 р.).

— Захист православ’я: будівництво й ремонт храмів у Вільно, Турові, Києві.

Економічне життя

Сільське господарство

— Удосконалення землеробства (поширення трипільної системи обробки землі, витіснення сохи й рала
плугом, використання довгої коси тощо).

— Тваринництво.
— Розвиток городництва, садівництва, промислів (рибальство, мисливство, бджільництво, солеваріння
(у Прикарпатті), видобування руди (у Волині й Поліссі), виробництво дьогтю).

— Збільшення селянських податків і повинностей; панщина — 14 днів на рік.

— Фільваркове господарство — шляхетське багатогалузеве господарство, яке базувалося на праці

селян-кріпаків і було зорієнтованим на ринок.

— Закріпачення селян — встановлення залежності селян, що полягала в прикріпленні до землі, повній

підлеглості владі пана.

Ремесла

— Збільшення ремесел (наявність 150-200 ремісничих спеціальностей).

— Об’єднання ремісників у цехи — самоврядні громади вільних ремісників однієї чи кількох

спеціальностей на чолі з виборним цехмістром; цехи мали власні статути, які визначали особливості
виробництва, спосіб життя ремісників; виникнення перших цехів наприкінці XIV ст. в Галичині та на
Закарпатті.

— Діяльність партачів — позацехових ремісників.

Торгівля

— Розвиток торгівлі у зв’язку зі зростанням міст; важливі центри — Львів, Київ, Кам’янець-
Подільський.

— Кінець XV ст. — поширення магдебурзького права — міського права, яке виникло в Німеччині та
передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-
власників міст і створення міського самоврядування (магістрат, лава, рада); першим отримали це право
міста Сянок та Володимир; у другій половині XV ст. це право отримали Львів, Кам’янець-Подільський,
Берестя, Холм.

Розвиток культури й освіти

Освіта

— Збільшення шкіл при церквах та монастирях; вчителювання дяків; київські традиції у навчанні; поява
латинських шкіл при католицьких костелах.

— Здобуття вищої освіти вихідцями з українських земель в європейських університетах; видатний

науковець Юрій Котермак (Дрогобич), який отримав диплом доктора медицини, Читав лекції з
астрономії та медицини, згодом був обраний ректором Болонському університету.

Книгодрукування

— 1491 р. — у Кракові німецький друкар Швайпольт Фіоль видає перші друковані богослужбові книги
церковнослов’янською мовою (кирилицею).

Архітектура

— Костел святого Варфоломія в Дрогобичі (1392 — XV ст.).

— Верхній замок у Луцьку (друга половина XIV ст. — XV ст.).

— Кам’янець-Подільська фортеця (XIV-XVI ст.).

— Хотинська фортеця (XIII-XVI ст.).

— Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях (1476).

— Замок Паланок (Мукачівський замок) (XIV-XVII ст.).

— Генуезька фортеця в Судаку (1371-1469).

— Вірменський собор у Львові (1363).

— Ханський палац у Бахчисараї (1532-1764).

Образотворче мистецтво

— Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу м. Дрогобич.

— Ікона Богородиці з пророками з церкви в Підгородцях.

ТЕМА 5. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ

ПОСПОЛИТОЇ (друга половина XVI — перша
половина XVII ст.)

Люблінська унія (1569 р.)

Люблінська унія — угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського
(ВКЛ) в єдину федеративну державу — Річ Посполиту.

Передумови об’єднання

— Невдачі Литви у Лівонській війні 1558—1583 рр. та прагнення отримати військову допомогу від
Польщі в боротьбі з Московською державою.

— Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян.

— Прагнення українських, білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими

землевласниками.

— Необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.

Зміст

— Об’єднання ВКЛ та Польського королівства в єдину державу — Річ Посполиту.

— На чолі об’єднаної держави — король; його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі
й коронувати в Кракові.

— Створення спільного для Польщі та Литви сейму й сенату; запровадження єдиної грошової одиниці;
спільна зовнішня політика.

— Збереження ВКЛ певної автономії (власні закони, судова система, військо, уряд і адміністрація).

— Отримання польською шляхтою права на землеволодіння в Литві, а литовцями — у Польщі.

— Поділ українських земель, що ввійшли до складу Польщі, на Берестейське, Подільське, Брацлавське і

Київське воєводства.

Наслідки

— Унія завершила процес об’єднання двох держав,

— Об’єднання більшості українських земель у складі однієї держави; прискорена інтеграція

українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.

— Об’єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки на тлі посилення експлуатації селянства;

перетворення українських міст на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і
торгівлі.

— Поширення католицизму, наступ на православ’я.

Зміни в соціальній структурі українського суспільства

— Формування українського козацтва, виділення його в окремий стан.

— Закріплення привілеїв шляхти і магнатів.

— Юридичне оформлення закріпачення селян (III Литовський статут 1588 р.)

Виникнення Запорізької Січі

Запорозька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва,
що склалася наприкінці XV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами на о. Хортиця.
Засновник Дмитро Вишневецький — шляхтич волинський, магнат, князь.
Рік заснування 1556 р.
Устрій
— Найвищий законодавчий орган влади — Січова Рада, до повноважень якої належали: оголошення
війни й підписання миру, організація військових походів, покарання злочинців, розподіл угідь тощо; її
рішення були обов’язкові для виконання; Рада скликалася 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після
Великодня.
— Обрання на радах козацької старшини — гетьмана або кошового отамана, якому належала вища
адміністративна, воєнна і судова влада; він вступав у дипломатичні відносини, затверджував судові
рішення, очолював військо; судді (чинив суд, був охоронцем норм закону і права; за відсутності
гетьмана виконував його обов’язки); писаря (очолював січову канцелярію, вів усю документацію й
дипломатичне листування); осавула (відповідав за оборону, організовував воєнну службу); обозного
(відав артилерією, займався комплектацією війська).
Інші відомі Січі Базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Олешківська, Каменецька,
Нова (Підпільненська).
Утворення реєстрового козацтва
Реєстрові козаки — частина українського козацтва, прийнята на воєнну службу польсько-литовською
владою і записана в окремий список — реєстр.
— 1578 р. — реформа Стефана Баторія, яка сприяла перетворенню козацтва

Утворення на новий суспільний стан і передбачала наділення реєстровців особливими

правами та привілеями.
— Звільнення від податків та виконання повинностей.

— Право землеволодіння, самоуправління.

— Власна судова й адміністративна юрисдикція.

Права і привілеї
— Отримання платні грішми й одягом.

— Передано у власність містечко Трахтемирів із Зарубським монастирем

для розміщення арсеналу й військового шпиталю.

Утворення реєстрового козацтва стало стимулом до оформлення козаків

Історичне значення у новий стан українського суспільства зі своїми правами, привілеями й

обов’язками.
Козацькі повстання 1590-х рр.
— Закріпачення селянства і нереєстрових козаків; збільшення панщини.

— Захоплення польськими феодалами південних земель, де вони зіткнулися з інтересами

Причини
козаків.

— Ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру.

Повстання 1591-1593 рр.
Керівник Криштоф Косинський.
Територія Поділля, Київщина, Брацлавщина, Волинь.
— 1591 р. — виступ реєстровців проти князя Острозького на знак протесту проти
захоплення наданих за службу земель.

Перебіг — 1592 р. — спрямування загонів для придушення повстання.

подій
— 1593 р. — битва під П’яткою на Житомирщині, у якій повстанці зазнали поразки;
поразка повстанців поблизу Черкас; сам К. Косинський загинув в одному з боїв (за іншими
даними, його підступно вбив під час переговорів князь О. Вишневецький).
Повстання 1594-1596 рр.
Керівник Северин Наливайко.
Територія Поділля, Волинь, частково Київщина, білоруські землі.
— 1594 р. — початок повстання за сприятливих умов, коли Річ Посполита вела війну з
Туреччиною.

Перебіг — 1596 р. — об’єднання війська С. Наливайка із запорожцями на чолі з М. Шаулою;

подій повстанське військо відбило наступ поляків під Білою Церквою, але потім змушене було
відступити на Лівобережжя; Солоницька битва, у якій козаки зазнали поразки.

— 1597 р. — страта С. Наливайка у Варшаві після страшних тортур.

Братський рух
Братства — українські й білоруські національно-релігійні громадські організації православного
населення, що існували протягом XVI-XVIII ст.

Створення та діяльність

— 80-ті рр. XVI ст. — діяльність Львівського Успенського ставропігійського братства, яке придбало
друкарню, відкрило школу.

— 1615 р. — заснування Київського братства, до якого вступило багато міщан, православних

шляхтичів, Запорозьке Військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним.

— Існування у братств власних статутів.

— Участь в управлінні церковними справами.

— Контроль діяльності вищого духовенства.

— Захист інтересів православних ремісників у разі вступу до цеху.

— Просвітницька діяльність: заснування шкіл, друкарень.

Церковне життя
Реформаційні та контрреформаційні рухи
Реформація — 30—40 рр. XVI ст. — поширення на українських землях ідей Реформації —

церковно-релігійних та суспільно-політичних течій, спрямованих проти католицької

церкви, з якими пов’язане виникнення протестантизму.

— Особливості реформаційного руху в українських землях: реформаційні ідеї не

поширювалися на значні верстви населення; відбувалося гальмування проникнення

католицизму.

— Пристосування українським православним населенням реформаційних ідей до

власних потреб: боротьба за оновлення церковної організації (розгортання діяльності

братств); переклад Біблії народною мовою (видання на Волині Пересопницького

Євангелія (1556-1561 рр.) українською мовою).

Контрреформація — 60-ті рр. XVI ст. — розгортання Контрреформації — боротьби католицької церкви

проти Реформації: розгортання діяльності католицького ордену єзуїтів, які схиляли на

свій бік представників різних верств населення; створення мережі єзуїтських

колегіумів,

у яких поєднувалися високий рівень викладання з поширенням католицизму;

поширення ідеї об’єднання (унії) православної і католицької церков.

Морські походи козаків. Участь українського козацтва у війнах Речі Посполитої проти
Московського царства й Османської імперії
1606- Спустошення козаками Варни, Акермана, Кілії, Перекопа, Ізмаїла.
1609 рр.
1614 р. Морська експедиція, під час якої козаки здобули Синоп, знищили гарнізон фортеці, арсенал,
спалили місто й кораблі турків.
1616 р. Здобуття козаками Кафи — найбільшого невільничого ринку в Криму та визволення кількох
тисяч бранців.
1618 р. Похід козаків під проводом П. Конашевича-Сагайдачного на Москву, внаслідок якого Польща
отримала Смоленщину й Чернігово-Сіверщину.
1621 р. Хотинська битва, під час якої козаки врятували від неминучої загибелі 35-тисячне польське
військо у ході війни між Османською імперією та Річчю Посполитою; за Хотинським мирним
договором, турки зобов’язувалися не нападати на українські землі, а поляки — зупинити
козацькі походи на Туреччину.

Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

Військово-політична діяльність

— Створення дисциплінованого козацького війська, озброєного вогнепальною зброєю та сучасною

артилерією; збільшення козацького флоту.

— Співробітництво з нереєстровим козацтвом.

— Успішні походи козаків проти Османської імперії та Кримського ханства.

— Стримування антипольських настроїв у козацькому середовищі, віддаючи перевагу переговорам і

компромісам.

Культурно-просвітницька діяльність

— Вступ разом із Військом Запорозьким до Київського братства.

— Підтримка православної церкви, сприяння відновленню вищої ієрархії православної церкви (висвячення 1620
р. на митрополита І. Борецького).

Козацькі повстання 1620-1630-х рр.

Повстання 1625 р. — Повстання під проводом М. Жмайла на Подніпров’ї, у ході якого помірковані

козаки виступили за мирне завершення конфлікту за допомогою переговорів.

— Результат компромісу — Куруківська угода, що її підписав новообраний

гетьман М. Дорошенко, за якою реєстр збільшувався до 6 тис., збільшувалася

платня реєстровцям, учасники повстання були амністовані, нереєстрові козаки

повинні були повернутися до

шляхти.
Повстання 1630 р. — Повстання під проводом Т. Трясила (Федоровича) охопило Лівобережжя,

Подніпров’я, Брацлавщину, Волинь, Галичину.

— Відрядження на придушення повстання польського війська С. Ляща, який

 розправлявся з мирними жителями; у відповідь повстанці влаштували

«Тарасову ніч», вирізавши «Золоту роту» з добірних польських вояків.

— Обрання частиною козаків нового гетьмана — А. Конашевича-Бута, який почав

переговори з поляками й уклав Переяславську угоду, за якою реєстр було збільшено

до 8 тис.
Повстання 1635 р. — Спорудження поляками фортеці на дніпровських порогах, аби перешкодити

подальшим повстанням у фортеці Кодак.

— Зруйнування фортеці загоном І. Сулими, якого згодом старшина видала

польському урядові, І. Сулиму було страчено у Варшаві; Кодак було відбудовано.

Повстання 1637 р. — Привід — «чистка» козацтва М. Потоцьким, після якої в реєстрі залишилися ті,

за кого поручилися місцеві старости.

— Повстання очолив П. Бут (Павлюк).

— 1637 р. — поразка повстанців під Кумейками; страта П. Бута та інших козацьких

ватажків у Варшаві.

— 1638 р. — продовження боротьби новообраним гетьманом Я. Острянином;

перемога під Говтою; поразка повстанців під Лубнами; запеклі бої під Жовнином;

повстанці розбиті й перейшли на територію Слобожанщини.

— Продовження боротьби на чолі з новообраним гетьманом Д. Гунею;

поразка повстанців.

Причини поразок

— Стихійність, відсутність ретельної підготовки.

— Локальність виступів, відсутність єдиного лідера.

— Схильність старшини та реєстровців до переговорів.

«Ординація Війська Запорозького...» (1638 р.)

Мета Перетворення українського реєстрового козацтва на залежний і підпорядкований владі Речі
Посполитої підрозділ, який мав допомагати полякам підтримувати свою владу в Україні й
захищати південні кордони Речі Посполитої.
Зміст — Скасування «на вічні часи» всіх прав і привілеїв реєстровців.

— Позбавлення самоврядування: полковниками могли бути тільки поляки, очолював військо

не гетьман, а спеціальний королівський комісар.
 — Передача полякам артилерії та військових відзнак.

— Обмеження території розселення козаків.

— Реєстр — 6 тис. (з тих, хто не брав участі у повстаннях).

Наслідки— Відбудова на Дніпрі фортеці Кодак.

— Постійне перебування на території України польського війська.

— Перетворення нереєстрових козаків на кріпаків, посилення феодального гноблення

(збільшення панщини, податків з міст).

Розвиток культури й освіти

Освіта

— Діяльність при церквах і монастирях початкових шкіл, у яких вчителювали дяки.

— Становлення закладів середньої освіти:

• 1578 р. — відкриття слов’яно-греко-латинської школи, у якій викладали «сім вільних наук»; при школі
діяли друкарня й науковий гурток; засновник — В.-К. Острозький;

• 1586 р. — утворення першої братської школи у Львові; створення мережі єзуїтських, протестантських
колегіумів;

• 1632 р. — утворення об’єднанням Київської братської та Лаврської шкіл Києво-Могилянського

колегіуму, який згодом отримав назву академії.

Українська мова. Пересопницьке Євангеліє

— XVI ст. — поява в руській мові під впливом усного народного мовлення рис української літературної
мови.

— Одна з перших книг, перекладених із церковнослов’янської мови українською — Пересопницьке

Євангеліє (1556-1561).

Книговидання

— Значний внесок першодрукаря Івана Федорова (Федоровича): 1574 р. — видання у Львові за кошти
Львівського братства перших книг в Україні — «Апостол», «Буквар» (став першим шкільним
підручником на українських землях); 1581 р. — видання в Острозі Острозької Біблії.

Література

— Поширення полемічної літератури — літературно-публіцистичної творчості церковно-релігійного та

національно-політичного змісту в Україні XVI-XVII ст., яка засуджувала Берестейську унію і
православних ієрархів, які її підтримали, відстоювала православну віру.

— Видатні письменники-полемісти: Г. та М. Смотрицькі, І. Вишенський.

— Найвідоміші твори — «Ключ царства небесного», «Календар римський новий» Г. Смотрицького,

«Тренос» («Плач») М. Смотрицького.
 Архітектура

— Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі (1502).

— Унікальна пам’ятка ренесансного зодчества — споруди на площі Ринок у Львові: Чорна Кам’яниця,
будинок Корнякта, Успенська церква, вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів.

— Острозький замок. Кругла (Нова) вежа (кінець XVI ст.).

— Ансамбль Кафедрального костелу у Львові: каплиця Боїмів.

— Замок у Підгірцях (1635-1640).

Образотворче мистецтво. Гравюра

— Ікона «Успіння Богородиці» (1547) О. Горошковича.

— Мініатюри Пересопницького Євангелія (1556-1561).

— Євангеліст Лука. Гравюра зі львівського «Апостола» (1574).

— Портрет П. Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра

Конашевича-Сагайдачного».

— Портрет князя Криштофа Збаразького (після 1622).

Театр

— Шкільна драма (літературно-театральний твір, побудований у формі діалогу без авторської мови та
призначений для сценічного виконання; поява містерій — духовних драм на біблійні сюжети;
розігрування між діями містерії інтермедій — коротких сценок переважно гумористичного характеру.

— Популярність вертепу — пересувного лялькового театру.

ТЕМА 6. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ середини XVII ст.
Національно-визвольна війна українського народу

Причини

— Національно-релігійні: відсутність власної державності; поширення унії; полонізація.

— Соціально-економічні: посилення кріпацтва (панщина 5-6 днів на тиждень, збільшення податків);

обмеження православних у заняттях ремеслом і торгівлею, усунення від участі в місцевому
самоврядуванні.

— Обмеження прав козацтва — «Ординація Війська Запорізького»; перебування на Запоріжжі польських залог.

Лідер Б. Хмельницький.
Сподвижники Б. І. Богун, М. Кривоніс, М. Кричевський, М. Небаба, А. Жданович, Д.
Хмельницького Нечай

Привід

Напад польського шляхтича Д. Чаплинського на хутір Б. Хмельницького за його відсутності. Було

розграбовано маєток, забито до смерті сина; неспроможність добитися правосуддя в польському суді.

Підготовка

— Поширення універсалів із закликом піднятися на боротьбу проти магнатів і шляхти, тікати на Січ
(показачення).

— Налагодження виробництва пороху, купівлі зброї та набоїв.

— Домовленість із реєстровцями про їхній перехід на бік повстанців.

— Угода з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про військову допомогу.

Розгортання Національно-визвольної війни протягом 1648-1649 рр.

— Битва під Жовтими Водами, у ході якої на бік повстанців перейшли реєстровці; завершилася
нищівною поразкою поляків.

— Битва під Корсунем, у якій козацькі війська здобули перемогу.

1648
— Битва під Пилявцями, яка завершилася поразкою поляків.
р.
— Облога Львова; зняття облоги після сплати викупу татарам.

— Облога Замостя, яка закінчилася укладенням перемир’я із Польщею у зв’язку зі складним

становищем армії.
— Збаразько-Зборівська кампанія:

• облога військом Б. Хмельницького Збаража;

1649 • виступ із Варшави Польського війська на чолі з королем Яном Казимиром на допомогу
р. оточеним; основна частина козацького війська непомітно для ворога вирушила назустріч королю;

• оточення й поразка польського війська під Зборовим;

• перехід хана Іслам-Гірея III на сторону польського короля.

Укладення Зборівського договору (8 серпня 1649 р.)
Причина Зрада кримського хана та неспроможність Б. Хмельницького вести війну одночасно
укладення проти Польщі й Кримського ханства.
— Поширення влади гетьмана на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства;
реєстр — 40 тис. козаків.
Основні
— Винесення питання про долю унії на найближчий сейм.
положення
— Повернення шляхти до своїх володінь, а селяни змушені виконувати довоєнні
повинності в маєтках своїх власників.
Результати й — Договір не відповідав фактичним успіхам війни, проте мав виняткове значення
наслідки для піднесення ідеї української державності.
— Договір не задовольняв жодну зі сторін: почалися антигетьманські виступи селян
 і міщан, які не потрапили до реєстру.

Зміни в суспільно-політичному житті

— Ліквідація великого й середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної

системи.

— Істотні зрушення в соціальній структурі українського суспільства:

• провідний привілейований стан — козацтво, яким закріплювалися права власності на землю,

звільнення від податків, участі в політичному житті; головний обов’язок козака — військова служба,
яку він ніс за власний кошт; формування з козацької старшини нової української знаті;

• збереження привілейованого становища шляхти, яка складалася із середніх і дрібних землевласників,

що приєдналися до Б. Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам;

• здобуття селянством особистої свободи і права земельної власності; сплата селянами грошових
податків на користь держави (чинш);

• послаблення податкового тиску на міщанство; звільнення міст з-під влади магнатів і шляхти;

• зміцнення позицій православного духовенства.

Утворення української козацької держави — Гетьманщини

Органи державної влади

— Найвищий законодавчий орган — Генеральна рада; зменшення значення Генеральної ради, роль якої
згодом зайняла Старшинська рада, яка складалася з полковників і генеральної старшини; поступово її
склад розширився завдяки представникам міст, шляхти, духівництва; рада розглядала питання
міжнародної політики, затверджувала міські привілеї.

— Зосередження виконавчої й судової влади в руках гетьмана, який видавав універсали, брав участь у
судочинстві, керував дипломатичними зносинами, був головнокомандувачем.

— Генеральна старшина — уряд, до складу якого входили писар, обозний, 2 осавули, 2 судді,
підскарбій, хорунжий і бунчужний.

Адміністративно-територіальний устрій

— Територія Гетьманщини, кордони якої змінювалися україно-польськими договорами.

— Запровадження полкового устрою.

— Містами, які мали магдебурзьке право, керували магістрати на чолі з війтами; у селах справами
відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обирані ними отамани.

Армія

— Армія була однією з найсильніших у Європі; більшість становило показачене селянство, проте ядром
армії були реєстровці й запорожці; основа — піхота, під час війни була створена кіннота; до складу
армії входили підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти.

Фінанси
— Запровадження посади підскарбія, який опікувався бюджетною сферою, податковою і митною
системами.

Судочинство

— Найвища судова установа — Генеральний військовий суд, який розглядав апеляційні справи
полкових і сотенних судів.

— Діяльність у містах із магдебурзьким правом міських судів.

Зовнішня політика

— Підтримка дипломатичних контактів з Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським

князівством, Трансільванією, Росією тощо.

Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни 1651-1653 рр.

1651 — Битва під Берестечком: поразка козаків, які через зраду кримського хана опинилися в оточенні;
р. порятунок частини війська завдяки рішучості І. Богуна; втрати козаків — понад 30 тис. осіб.

— Укладення Білоцерківського мирного договору:

• поширення влади гетьмана тільки на Київщину;

• скорочення козацького реєстру до 20 тис. осіб;

• повернення польської шляхти до своїх маєтків, селян — до шляхти;

• розрив Б. Хмельницьким союзу з Кримським ханством;

• позбавлення гетьмана права дипломатичних відносин.

1652 Битва під Батогом, під час якої козаки розгромили польську армію.
р.
Облога Жванця; від остаточної поразки поляків знову врятували татари; хан і польський король
1653
уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримали право брати ясир на
р.
західноукраїнських землях.

Молдавські походи

Молдавські походи — походи проти Молдавського князівства, союзника Речі Посполитої, здійснені під
проводом Б. Хмельницького і Т. Хмельницького.

І похід (серпень—вересень 1650 р.)

Захоплення українсько-татарським військом столиці Молдови Ясс; укладення договору, за яким

молдавський володар В. Лупул відмовлявся від союзу з Польщею і вступав у союз із Б. Хмельницьким;
гарант союзу — шлюб доньки Лупула — Розанди з Т. Хмельницьким.

II похід (липень-серпень 1652 р.)

Розрив В. Лупулом угоди 1650 р. після поразки козацького війська в битві під Берестечком; похід Т.
Хмельницького до Ясс після Батозької битви, унаслідок якого українсько-молдавський союз було
поновлено; відбулося весілля Тимоша й Розанди.

III похід (квітень-травень 1653 р.)

Відрядження Б. Хмельницьким до Молдови 8-тисячного загону козаків на чолі з Тимошем для
відновлення влади В. Лупула, яку він втратив унаслідок державного перевороту; відновлення влади В.
Лупула, який підштовхнув Тимоша до походу проти Валахії, що завершився поразкою і спричинив
виникнення антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії і Трансільванії.

IV похід (серпень—вересень 1653 р.)

1653 р. — В. Лупул знову втратив владу; йому на допомогу, за наказом гетьмана, рушив 6-тисячний
загін козаків, очолюваний Тимошем; останній похід Т. Хмельницького на Молдову; оточення козаків
під Сучавою, під час якого Т. Хмельницький отримав смертельне поранення; укладення капітуляції на
почесних для козаків умовах.

Наслідк Молдовський напрям політики Б. Хмельницького не приніс бажаних

и результатів.
Переяславська рада (8 січня 1654 р.)
Передумови Скликання царем Олексієм Михайловичем Земського собору, який прийняв рішення про
прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя.
Перебіг — 8 січня 1654 р. — загальна Військова рада в Переяславі, яка прийняла рішення про
подій перехід України під зверхність (протекторат) царя.
— Відмова присягати на вірність російському цареві окремих полків, полковників І.
Богуна, І. Сірка.

Березневі статті (21 березня 1654 р.)

Зміст

— Перехід України (колишні Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства) під протекторат Росії.

— Збереження козаками всіх прав та вольностей; реєстр — 60 тис. осіб.

— Обрання гетьмана козацьким військом і сповіщення про це царя.

— Право України на власну зовнішню політику (окрім відносин із Польщею і Туреччиною).

— Збереження містами права на самоуправління.

— Визнання самостійності української православної церкви.

— Зобов’язання московського уряду розпочати війну з Польщею навесні 1654 р.; спільні воєнні дії проти
Кримського ханства у разі татарських нападів на Україну.

Перебіг воєнних дій протягом 1654-1655 рр.

— Невизнання Польщею Переяславського договору, розрив дипломатичних стосунків і початок
1654 війни з Росією.
р. — Воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими
військами.
— Битва під Охматовим (великі втрати з обох сторін).

— Облога Львова козаками; знята після сплати викупу львів’янами.

1655
р.
— Ускладнення становища козацького війська через вторгнення татарської армії на Поділля;
завдання українсько-російською армією поразки татарам під Озерною; Кримське ханство знову
стало союзником Б. Хмельницького.
Віденське перемир’я 1656 р. між Польщею і Росією
Передумови1655 р. — Швеція розпочала війну проти Польщі; зближення Москви з Польщею для
спільної боротьби проти Швеції.
Зміст — Припинення воєнних дій між Московською державою і Річчю Посполитою; спільні
воєнні дії проти Швеції.
— Отримання московським царем Олексієм Михайловичем можливості бути обраним
польський королем після смерті Яна Казимира.
Наслідки — Звинувачення Б. Хмельницьким царя в порушенні Переяславської угоди.

— Пошук нових союзників:

• укладення союзу із Трансільванією;

• переговори зі Швецією, яка обіцяла сприяти створенню самостійної Української держави.

Дії українського війська протягом 1656-1657 рр.

— 1656 р. — трансільванський князь Д’єрдь II Ракоці переходить Карпати, розгортання бойових дій у
Галичині.

— 1657 р. — відрядження на допомогу Д’єрдю II Ракоці козацького корпусу під керівництвом А.

Ждановича, а згодом І. Богуна; здобуття об’єднаними військами Перемишля, Кракова, Варшави,
Любліна й Берестя.

— Погіршення становища союзницьких військ через розгортання широкого визвольного руху в Польщі,
напад Данії на Швецію, прибуття до Польщі кримського хана.

— Охоплення панікою Д’єрдя II Ракоці, який розпочав переговори з польським командуванням і

капітулював; повернення козацького війська додому.

ТЕМА 7. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА наприкінці 50-х

— протягом 80-х рр. XVII ст.
Гетьманування Івана Виговського (1657-1659 рр.)

— Захист інтересів старшинської верхівки та української шляхти; невдоволення цим незаможного

козацтва та селянства.

— Антигетьманське повстання на чолі з М. Пушкарем і Я. Барабашем, організоване за підтримки

Москви.

— Активізація зв’язків зі Швецією, Туреччиною, Кримським ханством, Польщею; намагання уникнути

ускладнень відносин із Москвою; вимога введення московських залог у найбільші українські міста;
укладення Гадяцького договору з Польщею.

Гадяцький договір (1658 р.)

— Включення Гетьманщини до складу Речі Посполитої як Великого князівства Руського (ВКР).

— Обрання короля Речі Посполитої на загальному сеймі.

— ВКР очолює гетьман, обраний довічно і затверджений королем.

— Вища законодавча влада належить Національним зборам (парламенту).

— ВКР має незалежну фінансову, податкову, судову системи, власні гроші.

— Збройні сили — 30 тис. реєстру та 10 тис. найманців.

— Збереження козацьких прав і вольностей.

— Скасування на землях ВКР унії, зрівнювання прав православних і католиків.

— Повернення польських феодалів в Україну, відновлення кріпацтва, повинностей й податків селян і

міщан, що існували до 1648 р.

— 1658-1659 рр. — московсько-українська війна, під час якої І. Виговський розбив 100-ти

Наслідки договору — Неспроможність І. Виговського приборкати промосковськи налаштовану старшину; зах

— 1659 р. — І. Виговський зрікається гетьманської булави.

Руїна

Руїна — період історії України кінця XVII ст., що відзначився розпадом української державності, загальним її
занепадом; Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою.

— Відсутність загальнонаціонального лідера.

Причини — Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися

— Втручання у внутрішні справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московськ

Гетьманування Ю. Хмельницького. Поділ Гетьманщини
— 1659 р. — підписання під тиском російських військ Переяславських статей: розташування
козакам зовнішніх зносин без дозволу царя; обрання гетьмана і старшини тільки з ухвали мос

— зобов’язання козаків брати участь у московських війнах;

— підпорядкування української церкви московському патріарху. Унаслідок: Гетьманщина фа

Політика
особливо на Правобережжі.

— 1660 р. — поразка московського війська у війні з Польщею (Чуднівська кампанія); перехід

— Укладення Слободищенського трактату із Польщею: відновлення державного зв’язку з Річ

створювалося, Україна отримувала лише автономію на чолі з гетьманом.
— Поділ Гетьманщини на Правобережну й Лівобережну частини; початок протистояння між
Наслідки
— Січень 1663 р. — зречення Ю. Хмельницьким булави.
Гетьманування П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, Ю.
Хмельницького, І. Самойловича
Правобережна Україна Лівобережна Україна
П. Тетеря (1663-1665 рр.) І. Брюховецький (1663-1668 рр.)
— Відкрита пропольська політика. — Обраний на Чорній раді.

— Спирався на козацьку старшину та шляхту; — Промосковська політика: Московські статті з

ігнорування інтересів рядових козаків і селян. Росією, які значно обмежували права Гетьманщини,
— Участь у поході польського короля Яна II посилювали її залежність від Москви; невдоволення
Казимира на Лівобережну Україну. такою політикою населення.

— Антигетьманське повстання; зречення булави. — 1668 р. — антимосковське повстання; виступ

П. Дорошенко (1665-1677 рр.)
— 1668 р. — об’єднання під однією владою обох
частин України, але через наступ польських
військ змушений був повернутися на
Правобережжя, лишивши на Лівобережжі
наказним гетьманом Д. Многогрішного.
— Створення 20-тисячного війська сердюків.
— Боротьба зі ставлениками татар (П. Суховій) та (наймані підрозділи кінноти).
Польщі (М. Ханенко).
— 1669 р. — Корсунська угода: визнання
протекторату Османської імперії; розгортання
боротьби за Правобережжя між Польщею й
Туреччиною.
— 1672 р. — укладення між Польщею й
Туреччиною Бучацького договору, за яким
Польща відмовлялася від претензій на
Правобережну Україну.
Ю. Хмельницький (1677-1681 рр.)
— Намагання турецького уряду утримати
Правобережжя під своїм протекторатом; вручення посилювався вплив старшини на гетьмана, але
султаном гетьманської булави Ю.
Хмельницькому; встановлення контролю над
гетьманом.
— Участь у союзі з турецько-татарською армією у Лівобережжя, щоб підірвати економіку підвладної П.
Чигиринських походах для встановлення
контролю над Правобережною Україною: 1677 р.
— перший похід: облога міста 100-тисячною
турецько-татарською армією, яка тривала три
тижні; зняття облоги та відступ турків; 1678 р. — оточенні гетьмана, готувалися в майбутньому
другий похід: 200-тисячна турецько-татарська
армія захопила місто після місячної облоги;
зруйнування міста турками.
— 1681 р. — позбавлення гетьманства після
підписання Бахчисарайського договору.
Андрусівське перемир’я (1667 р.)
Сторони Московська держава і Річ Посполита.
Зміст — Закріплення поділу України:
козаків проти гетьмана, під час якого І.
Брюховецький був убитий.
Д. Многогрішний (1669—1672 рр.)
— Глухівські статті з Москвою, за якими Росія пішла
на певні поступки: російські гарнізони залишалися
лише в 5 містах, воєводам заборонялося втручатися у
внутрішні справи, податки збирала гетьманська
адміністрація; реєстр — 30 тис.
— Створення війська компанійців — 1 тис. осіб
— Намагання подолати промосковські настрої серед
старшини, послабити її роль на користь гетьманської
влади.
— Проведення таємних переговорів з П. Дорошенком
про можливість переходу Лівобережжя під
протекторат Туреччини; донос старшини; арешт
гетьмана, який був відправлений на довічне заслання
до Іркутської в’язниці.
І. Самойлович (1672-1687 рр.)
— Конотопські статті з Москвою, за якими
послаблювалася автономія України.
— 1678—1679 рр. — «Великий згін» — примусове
переселення населення з Правобережжя на
Дорошенкові території.
— Створення інституту «бунчукових товаришів», до
якого належали діти старшини, які, перебуваючи в
обійняти керівні посади.
— 1687 р. — спільний Кримський похід 150-
тисячного російського та 50-тисячного козацького
війська; провал походу, у якому звинуватили І.
Самойловича; це стало приводом до його усунення;
арешт гетьмана за доносом старшини.

• Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі;

 • Лівобережжя й тимчасово Київ (на 2 роки) залишилися за Москвою;

• Запоріжжя мало визнавати владу обох держав.

Річ Посполита й Московська держава юридично оформили поділ України; перемир’я стало
Наслідкигальмом на шляху політичного об’єднання Правобережжя й Лівобережжя та призвело до
політичного занепаду козацької України.
Бахчисарайський мирний договір (1681 р.)
Сторони Московська держава й Османська імперія.
— Встановлення кордону між державами по Дніпру.

— Визнання Лівобережної України, Києва із навколишніми містами та Запорожжя за

Зміст Московією, а Південної Київщини й Поділля — за Туреччиною.

— Зобов’язання сторін не споруджувати та не відбудовувати укріплення між Південним

Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі.
Примирення інтересів Москви і Стамбула повним розоренням українських земель між
Наслідки
Південним Бугом і Дніпром.
Вічний мир (1686 р.)
Сторони Московська держава і Річ Посполита.
— Визнання Лівобережжя, Запорожжя й Києва з околицями за Московією, а більшої частини
Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею.

— Визнання за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Туреччини.

Зміст
— Правобережні землі Подніпров’я, спустошені польськими й турецько-татарськими
військами, мали залишитися незаселеними.

— Вступ Росії й Польщі у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії
та Кримського ханства.
НаслідкиУзаконення на міжнародному рівні поділу України.

Правобережна Україна

— Рішення польського короля узаконити козацьке військо на Правобережжі: створення 4-х козацьких
полків; створення у містах і селах органів козацького самоврядування.

— Активна участь відновлених козацьких полків у війні з Туреччиною.

— Загострення конфлікту між козацтвом і шляхтою через земельні володіння.

— 1699 р. — ухвалення польським сеймом рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі
після підписання перемир’я з Османською імперією.

— Занепад Правобережжя; закріпачення селян.

Запорізька Січ у складі Гетьманщини

Особливості статусу

— Підпорядковувалася гетьманові, зберігаючи автономію; за наступників Б. Хмельницького часто

відігравала роль опозиції гетьманській владі; таку політику підтримувала Москва, щоб послабити
гетьманську владу.

— Відігравала роль захисника від турецько-татарських нападів.

— 1663-1667 рр. — відправлення на Січ московських військових загонів, які мали слідкувати за подіями
на Січі; будівництво московських фортець.

Отаман І, Сірко

— Обирався кошовим отаманом 8 разів.

— Активна боротьба з татарами і турками: прибл. 60 битв (жодного разу не зазнав поразки); визволення
з рабства прибл. 100 тис. полонених.

— Постійна зміна політичної орієнтації: не склав присяги на вірність російському цареві в 1654 р., але
протистояв гетьманам І. Виговському та П. Тетері через їхню пропольську політику; після
Андрусівського перемир’я перебував в опозиції Москві й водночас воював з татарами.

Господарське життя

— Розвиток скотарства, промислів: хліборобство не набуло значного розвитку через набіги татар.

— Основна форма господарювання — хутірські господарства — зимівники.

— Високий рівень ремісничого виробництва.

— Торгівля з Правобережжям, Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Кримським ханством, Туреччиною.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

— Колонізація Слобожанщини переважно українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з

Московії:

• XV — на початок XVI ст. — поява перших колоністів на так званому Дикому полі;

• перша половина XVII ст. — наступна хвиля колонізації, пов’язана з козацько-селянськими

повстаннями на Правобережжі;

• друга половина XVII ст. — активізація переселення після поразки козацької армії під Берестечком
(1651 р.) та під час Руїни.

— Надання для заохочення переселенців певних свобод — «слобод» (звільнення від податків);
поселення стали називати слободами, а територію — Слобожанщиною.

— Виникнення міст: Острогозьк, Суми (1652 р.), Охтирка, Харків.

— Формування 5-ти полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

— Відсутність посади гетьмана.

— Підпорядкування білгородському воєводі.

— Обрання на козацьких радах полковників, яких затверджував цар; полкову старшину обирали
довічно.

— Дія права займанщини: поселенці могли брати стільки землі, скільки могли обробити; кожний полк
мав фонд незаселених земель, звідки нові козаки могли отримати наділ; селяни, як і в Гетьманщині,
оселялися переважно на старшинських землях.
ТЕМА 8. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVII
— у першій половині XVIII ст.
Гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)

— 1687 р. — укладення з Росією «Коломацьких статей»:

• підтвердження козацьких прав і привілеїв;

• козацький реєстр — 30 тис. осіб; збереження компанійських полків;

• обмеження впливу гетьмана й генеральної старшини;

• розміщення в Батурині московських стрільців для контролю над гетьманом;

• заборона українським купцям торгувати в Московському царстві та Кримському ханстві.

— Прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщину в єдиній

Україні.

— Проведення на початку гетьманування промосковської політики, сподівання за підтримки Москви

розширити територію Гетьманщини.

— 1689 р. — участь у другому Кримському поході (завершився невдало).

— 1696 р. — взяття російськими й українськими військами Азова.

— Наділення землями та привілеями козацької старшини.

— Надання пільг організаторам мануфактур; сприяння розвитку вівчарства, конярства, соляного

промислу, виробництву селітри тощо.

— Запровадження дводенної панщини для селян.

— Придушення селянських повстань та виступів опозиції.

— Опікування розвитком української культури (реставрація та будівництво церков; підтримка Києво-

Могилянської колегії, яка отримала статус академії; створення Чернігівського колегіуму тощо).

Північна війна та Україна

Північна війна — війна антишведського союзу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції,
яка тривала протягом 1700-1721 рр.

— Надання Україною активної допомоги Росії на початку війни.

— Участь козаків у воєнних діях у Прибалтиці, Пскові, Білорусі.

— 1708 р. — укладення українсько-шведського союзу, спрямованого проти Петра І, за яким Україна

мала надати Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція мала забезпечити звільнення України від
влади Москви.
 Передумови укладення договору зі Швецією

— Прагнення Петра І цілком підпорядкувати Україну.

— Експлуатація людських і матеріальних ресурсів України; економічне виснаження; вивезення

населення на будівництво доріг, каналів, міст; використання козаків під час війни як «гарматного
м’яса».

— Обурення політикою Петра І в Україні, наполягання козацької верхівки на пошуках нового

союзника.

Перебіг подій

— Жовтень 1708 р. — вступ війська Карла XII на територію України.

— Перехід на бік шведів І. Мазепи, до якого приєдналися 8 тис. запорозьких козаків на чолі з К.
Гордієнком.

— Відмова більшості населення підтримати гетьмана (далася взнаки соціальна політика гетьмана; цей
крок І. Мазепи був несподіваний, адже союз зі Швецією був таємний).

— Швидкі й рішучі дії Петра І проти І. Мазепи, якого цар представив зрадником; царський терор в
Україні:

• 1708 р. — знищення гетьманської столиці — Батурина;

• 1709 р. — зруйнування російськими військами під командуванням О. Меншикова Запорозької Січі;

• 1709 р. — Полтавська битва, під час якої шведи були розгромлені; І. Мазепа не пережив поразки і
помер.

Повстання під проводом С. Палія (1702-1704 рр.)

Паліївщина — національно-визвольне повстання на Правобережжі.

Причини — Розпуск польським урядом козацьких формувань у зв’язку з передачею Туреччиною

Правобережжя Речі Посполитій, через що відпала потреба в козацтві.
— Заселення спустошених земель Правобережжя селянами й козаками; повернення
польської шляхти, яка прагнула відновити свої володіння.
Територія Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.
Перебіг подій — Початок селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині, згодом — поширення
на Київщину та Східну Волинь.

— Перехід на бік повстанців усіх правобережних полків; захоплення козаками Білої

Церкви, а згодом Немирова.

— 1704 р. — входження на Правобережжя російських військ і козаків на чолі з І.

Мазепою.
Результати Придушення повстання спільними діями польських і російських військ; перехід
Правобережної України під управління І. Мазепи.

Конституція П. Орлика (1710 р.)

Конституція П. Орлика — угода, укладена під час обрання П. Орлика гетьманом; підписана ним, старшиною та
запорожцями.

Основна ідея Вимога обмежити владу гетьмана і прагнення старшини відігравати провідну роль у
суспільно-політичному житті України.
Зміст — Україна — суверенна держава у складі Чернігівського, Брацлавського і Київського
воєводств під протекторатом Швеції.

— Поділ влади на 3 гілки: законодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і

генеральна старшина), судова (Генеральний суд).

— Обмеження гетьманської влади участю Генеральної військової ради (парламенту) в

державному управлінні.

— Виборність урядів полковників і сотників.

— Бюджетом відає генеральний скарбничий.

— Соціальний захист козацьких удів та сиріт, які звільнялися від податків та

повинностей.
Наслідки — 1711 р. — похід П. Орлика, із загонами поляків і татар на Правобережжя; підрив
авторитету П. Орлика вилазками татар на Слобожанщину, внаслідок чого військо
залишили українські козаки й міщани; відповідно гетьман змушений відступити під
тиском московської армії.

— 1711 р. — підписання між Москвою і Туреччиною Прутського договору, за яким:

Туреччині повертався Азов; Москва мала зруйнувати частину своїх фортець у степовій
Україні; Москва відмовлялася від претензій на Правобережжя; П. Орлику не дісталося
навіть Правобережжя, захоплене Польщею.

— 1713 р. — ліквідація козацтва на Правобережній Україні.

Обмеження автономії Гетьманщини

Гетьманування І. Скоропадського (1708-1722 рр.)

— 1709 р. — видання Петром І «Рішительного указу» («Решетилівських статей»), за яким

встановлювався контроль за збиранням податків і витратами на утримання козацького війська та
гетьманської адміністрації; збільшувалася кількість російських залог на Лівобережжі; прийняття
іноземних послів можливе лише в присутності царського представника.

— Запровадження при гетьмані посади міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю

гетьмана та його уряду.

— Перенесення гетьманської резиденції до Глухова (ближче до російського кордону), у якому

перебували два російські полки.

— Призначення старшини Петром І, зокрема росіян і німців, які не зважали на гетьмана й отримували
великі маєтності в Україні.

— Заборона вивозити з Гетьманщини будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі; Запоріжжю

оголошена економічна блокада.

Перша Малоросійська колегія (1722-1727 рр.)

Малоросійська колегія — установа Російської імперії, утворена 1722 р. для контролю за діяльністю
гетьмана й генеральної старшини.

Склад: 6 російських чиновників на чолі з С. Веляміновим.

— Стягування податків до царської казни, провіанту для російської армії.

— Розміщення на території Гетьманщини російських військ.

— Контроль над діяльністю Генеральної військової канцелярії, за роздачею земель старшині й

офіцерам.

— Розгляд апеляцій на судові рішення українських судів.

П. Полуботок (1722-1723 рр.)

— 1722 р. — призначення наказним гетьманом П. Полуботка.

— Намагання відновити українську автономію:

• 1723 р. — укладення у військовому таборі Коломацьких петицій — звернення до Петра І з вимогою

відновлення державних прав України; були залишені без відповіді;

• друге звернення до царя, яке закінчилося викликом гетьмана та старшини до Петербурга, де їх

заарештували й кинули в Петропавлівську фортецю (там вони перебували до смерті Петра І у 1725 р.;
Полуботок помер у в’язниці).

Гетьманування Д. Апостола (1727-1734 рр.)

— 1727 р. — відновлення гетьманства у зв’язку зі смертю Петра І та наближенням війни із Туреччиною;

укладення «Рішительних пунктів», за якими: генеральну старшину й полковників мали обирати козаки;
козацьке військо — 3 полки (по 500 осіб), що підпорядковувалися російським воєначальникам.

— Зменшення кількості росіян у гетьманському уряді, обмеження кількості російських військ в Україні.

— 1734 р. — заснування Нової Січі на р. Підпільній; поділ на адміністративно-територіальні одиниці —

паланки.

— Укладення «Зводу» українських законів.

— Проведення ревізії державних земель; повернення незаконно захоплених земель у державне

володіння; чітке визначення бюджетних видатків України.

— Вирядження людей на будівництво «Української лінії» — оборонних споруд від Дніпра до Дінця.

Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

Правління гетьманського уряду — орган, утворений російським царським урядом після смерті Д.
Апостола для управління Гетьманщиною і Слобідською Україною.

Склад: 6 осіб, половина з яких були українцями, половина — росіянами на чолі з князем О.
Шаховським.

— Свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя Гетьманщини; терор
«Таємної канцелярії».
— Русифікація українського населення.

— Ускладнення ситуації російсько-турецькою війною (1735-1739), під час якої Україна стала основною базою для
російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів.

Розвиток культури й освіти. Кисво-Могиляяська академія

— Початкова освіта: зростання кількості шкіл, які утримувалися на кошти громади;
вчителювання мандрівних дяків.

— Середня освіта: діяльність Чернігівського, Харківського й Переяславського

Освіта колегіумів на Лівобережжі, Львівського, Каменецького та Луцького — на
Правобережжі.

— Вища освіта: діяльність Києво-Могилянської академії (заклад отримав статус

академії 1701 р.); розквіт за гетьманування І. Мазепи.
— Історична наука: перший підручник з вітчизняної історії — «Синопсис, або
Стислий опис від різних літописців про початок»; «Хроніка з літописців
Наука стародавніх» Ф. Софоновича.
— Внесок у розвиток природничих наук ректора Києво-Могилянської академії Ф.
Прокоповича.
— Найдавніший — «Літопис Самовидця», автором якого вважають Ракушку-
Романовського.
Літописання
— Літопис Григорія Граб’янки.

— Літопис Самійла Величка.

— Оборонна синагога в Жовкві (1692-1698).

Архітектура — Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696-1701).

— Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732).

— Творчість художників І. Рутковича, Й. Кондзелевича.

Образотворче — Ікона «Вознесіння Христове» з іконостасу монастиря Скит Манявський Й.

мистецтво Кондзелевича.

— Гравюра «Іван Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури.

ТЕМА 9. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в другій половині

XVIII ст.
Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.)

— Перенесення резиденції до Батурина; підпорядкування адміністрації гетьмана Запорізької Січі й

Києва; виведення з України російських військ.

— Військова реформа: уніфікація зброї та уніформи, вдосконалення артилерії.

— Судова реформа: запровадження шляхетського, земського (розглядав цивільні справи) і

підкоморського (розглядав земельні справи) судів.
— Обов’язкове навчання козацьких дітей, план відкриття в Батурині університету.

— Збирання старшинських з’їздів — Генерального зібрання.

— 1764 р. — остаточна ліквідація гетьманства: видання царського указу про ліквідацію гетьманської
влади.

Діяльність Другої Малоросійської колегії (1784-1786 рр.). Скасування козацького устрою на

Слобожанщині. Ліквідація Запорозької Січі

Друга Малоросійська колегія — установа Російської імперії з управління Лівобережною Україною після
ліквідації інституту гетьманства під керівництвом П. Румянцева.

Мета діяльності: ліквідація залишків української автономії; закріпачення селян; контроль над економічним
розвитком України; збільшення збору податків із населення.

Ліквідація автономного устрою Гетьманщини

Ліквідація козацьких полків на Слобожанщині, які були перетворені на
1765 р. гусарські полки; на території полків утворена Слобідсько-Українська
губернія.
Проведення Генерального опису Малоросії: проведено перепис населення,
1765-1769 рр. наведені дані про повинності й податки, здійснений опис населених
пунктів.
Остаточна ліквідація Запорозької Січі; останній кошовий отаман — П.
1775 р. Калнишевський (засуджений і засланий до Сибіру); перехід близько 5 тис.
козаків на територію Туреччини, де вони заснували Задунайську Січ.
Ліквідація полково-сотенного устрою Лівобережної Гетьманщини та
1781 р. Слобожанщини, запровадження імперського адміністративного поділу на
намісництва.
Ліквідація Генерального суду, полкового й сотенного правління, інших
1782-1786 рр.
адміністративних і судових установ колишньої Гетьманщини.
1783 р. Остаточне закріпачення селян.
Поширення на Україну «Жалуваної грамоти дворянству», за якою
1785 р.
козацька старшина урівнювалася в правах із російським дворянством.
Гайдамацький та опришківський рухи
Гайдамацький рух Опришківський рух
Територія: Брацлавщина, Територія: Прикарпаття, Закарпаття, Буковина.
Поділля, Волинь, Уманщина,
Київщина.
1768 р. — Коліївщина під 1738-1745 рр. — повстання під проводом О. Довбуша; відрядження на
проводом М. Залізняка, до придушення повстання до 2,5 тис. осіб з війська.
якого згодом приєднався
козацький загін уманського
полковника І. Гонти; розгром
гайдамацьких загонів після
полонення лідерів.
Зміни в становищі Правобережної України та західноукраїнських земель після поділів Речі
Посполитої
Росія Частина Східної Білорусі
І поділ (1772 р.) Австрія Східна Галичина
Пруссія Помор’я (без Гданська)
II поділ (1793 р.) Росія Правобережна Україна, Центральна Білорусь
Пруссія Гданськ, значна частина Великої Польщі
III поділ (1795 Росія Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські й литовські землі
р.) Австрія Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і
 Познанню
Пруссія Основна частина Великої Польщі з Варшавою

Під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й
Закарпаття, що перебували в складі Австрійської імперії.

Реформи Марії Терезії та Йосифа II й українські землі

Адміністративна— Поділ Королівства Галичини та Лодомерії на округи, очолювані старостами; у
селах влада належала мандаторам; містами управляли магістрати, згодом — міські
ради; центр — Львів.
Аграрна — Обмеження панщини 3-ма днями на тиждень; заборона недільної панщини,
примусових робіт.

— 1780-1782 рр. — ліквідація особистої залежності селян в Австрійській імперії;

надання селянам мінімальних громадянських прав (одружуватися, навчати дітей).

— 1789 р. — ліквідація панщини Йосифом II; скасування цього рішення після смерті
імператора.
Освітня — 1777 р. — шкільна реформа, яка надавала право навчати дітей у початковій школі
рідною «материнською» мовою.
— Відкриття у Відні семінарії «Барбареум» для навчання греко-католицького
духовенства.
— Зрівняння в правах католицької, протестантської та греко-католицької церков; рівні
Релігійна
права у прийнятті на державну службу.
— Позитивний вплив реформ на модернізацію краю.

— Позитивні зміни в становищі селян і греко-католицької церкви.

Наслідки
— Поширення прихильного ставлення українців до Габсбургів.

— Посилення німецького впливу.

Культура України в другій половині XVIII ст.
— Діяльність видатного філософа, гуманіста, просвітника Г. Сковороди.
Наука — Участь ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича у створенні Російської
Академії наук.
— 1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого твору, написаного
Література
розмовною українською мовою.
Музика — Видатні композитори: М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель.
Архітектура— Домінування бароко; поява класицизму.

— Видатні архітектори — І. Григорович-Барський, С. Ковнір.

— Собор святого Юра у Львові (1746-1762).

— Андріївська церква в Києві (1747-1757).

— Ратуша в Бучачі (1751).

— Покровська церква в Києві (1766).

— Троїцький собор у Новомосковську (1773-1778), собор спорудив народний майстер Я.

Погребняк.
 — Успенський собор Почаївської лаври (1771-1783).

— Палац Кирила Розумовського в Батурині (1799-1803).

— Скульптурна група Св. Юрій-Змієборець на фасаді собору святого Юра у Львові.
Скульптура
Скульптор І.-Г. Пінзель.

ТЕМА 10. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у
першій половині XIX ст.

Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської імперії

Наддніпрянська Україна
Правобережжя Лівобережжя Слобожанщина Південна Україна
Київське генерал- Новоросійсько-Бессарабське
Малоросійське генерал-губернаторство:
губернаторство: генерал-губернаторство:
Київська,
Чернігівська, Слобідсько-Українська Катеринославська, Таврійська,
Волинська,
Полтавська губернія (з 1835 р. — Миколаївська (з 1805 р. —
Подільська
губернії. Харківська). Херсонська) губернії.
губернії.
Поділ губерній (адміністративно-територіальних одиниць в Російській імперії з 1708 р.) на повіти
(адміністративно-територіальні одиниці, що існували на українських землях із другої половини XIV
ст.).
Українські землі в системі міжнародних відносин
— Використання людського й господарського потенціалу українських земель
Російсько- (реквізиції на потреби армії продовольства, коней, возів тощо).
турецька війна
— 1812 р. — укладення Бухарестського миру, за яким Росія отримувала право
1806-1812 рр. судноплавства Дунаєм і приєднала територію Бессарабії, три повіти якої населяли
українці.
— 1812 р. — початок російсько-французької війни.
Україна в — Використання потенціалу українських земель.
російсько-
французькій війні — Розформування українських частин після перемоги Олександром І: повернення
1812 р. більшості ополченців до кріпацького стану; ліквідація Українського козацького
війська та полків Бузького козацького війська, перетворення їх на військові
поселення, у яких поєднувалася військова служба із сільськогосподарською працею.
Російсько- — Постачання продовольства, волів, возів для російської армії.
турецька війна
— Перехід на бік росіян козаків-задунайців на чолі з кошовим отаманом Й.
1828-1829 рр. Гладким.

— Жорстока розправа турків із тими, хто залишився на Січі; 1828 р. — ліквідація

 Задунайської Січі.

— 1829 р. — укладення Адріанопольського миру, за яким Османська імперія

віддала Росії ґирло Дунаю і східне узбережжя Чорного моря.

— 1832 р. — формування із числа козаків-задунайців, що перейшли на бік Росії,

Азовського козацького війська.

Початок українського національного відродження

Передумови

— Пошук нащадками козацької старшини документів, які б могли підтвердити їхні претензії на
отримання статусу російського дворянства, наслідком чого стало пробудження національної
самосвідомості.

— Формування основ української національної ідеї, яка еволюціонувала від спроб відновлення
автономії України нащадками козацької старшини до спроби висунути програму національного
визволення членами Кирило-Мефодіївського братства.

— Протест В. Капніста: «Ода на рабство», у якій автор засудив політичне уярмлення України й
кріпосне право; місія В. Капніста в Берліні, де він 1791 р. намагався знайти підтримку для боротьби
проти імперського панування в Україні (однак однозначної відповіді він не отримав).

— Рух дворян-автономістів (В. Полетика, Р. Маркович та ін.): діяльність патріотичного гуртка у

Новгород-Сіверському, представники якого поширювали твори антиімперської спрямованості (промови
П. Полуботка та І. Мазепи), допомагали збирати матеріали до перших праць з історії України.

— Кінець XVIII ст. — створення в середовищі дворян-автономістів «Історії Русів», у якій викладено
історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. в найкращих традиціях козацького
літописання.

— 1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого літературного твору, написаного

народною українською мовою.

— Початок українського відродження на Слобожанщині: відкриття 1805 р. університету в Харкові;

діяльність гуртка «харківських романтиків» (І. Срезневський, О. Євецький та ін.).

— 1834 р. — відкриття університету в Києві.

— 1840 р. — перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка.

Кирило-Мефодіївське братство

Кирило-Мефодіївське братство (КМВ) — українська таємна політична організація, яка існувала в Києві протягом
1846-1847 рр. й отримала назву на честь просвітників Кирила й Мефодія — проповідників християнства серед
слов’янських народів.

Учасники В. Білозерський, П. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко.

Програмні документи— «Книга буття українського народу».
— «Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія».

Програма
— Поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та
соціальною ідеєю.

— Створення слов’янської спілки (федерації) християнських республік.

— Ліквідація кріпацтва і станової нерівності.

Діяльність

— Здійснення наукових досліджень.

— Просвітницька діяльність: виступ із лекціями, збирання коштів на відкриття народних шкіл,

написання підручників для них (перший підручник з історії України «Повість про український народ»
П. Куліша).

— 1847 р. — арешт братчиків за доносом провокатора О. Петрова; заслання у різні місця імперії; найсуворіше
покарання Т. Шевченка, якого відіслали солдатом до Оренбурзького корпусу із забороною писати й малювати.

Поширення в Україні російського та польського суспільних рухів

Масонство Масонство — релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст.,

прихильники якого закликали до морального вдосконалення та об’єднання на

принципах братерства, рівності та взаємодопомоги, попри релігійні та національні

відмінності.
— Створення масонських лож в Одесі («Понт Евксинський»), Києві («З’єднані

слов’яни»), Полтаві («Любов до істини»).

— Належність до масонських лож І. Котляревського, В. Тарновського, В. Капніста,

В. Лукашевича та ін.

— 1819 р. — заснування «Малоросійського таємного товариства», яке

використовувало досвід масонських організацій; ініціатор створення —

В. Лукашевич; мета — незалежність України від Російської імперії та відновлення

української автономії в союзі з Польщею.

Декабристи Декабристи — учасники таємних організацій у Петербурзі та Україні, що

готували державний переворот, спрямований проти самодержавства й кріпосництва,

який спробували здійснити в грудні 1825 р.

Південне товариство (1821 р.).
«Руська правда», П. Пестель
— Перетворення імперії на унітарну республіку з однопалатним парламентом;
відмова народам, які населяли імперію, у праві на окреме державне існування.
— Скасування кріпацтва.
Грудень 1825 — січень 1826 рр. — повстання Чернігівського полку на Київщині;
 розгром бунтівників каральними частинами російської армії; жорстка розправа уряду

з повстанцями.
Польське повстання 1830-1831 рр. — польське визвольне повстання:
1830-1831 рр.
• спроба поширити повстання на Правобережну Україну; висунення гасла «За нашу і

вашу свободу!»; байдуже ставлення до повстання українського селянства, яке

складало більшість населення регіону;

• квітень 1831 р. — вступ до Правобережжя корпусу польських повстанців;

• придушення повстання російськими урядовими військами. Наслідки: русифікація

Правобережжя; позбавлення польських дворян маєтків, виведення їх із дворянського

стану; 1839 р. — ліквідація греко-католицької церкви на Правобережжі, об’єднання її

з православною.

Початок промислового перевороту

— Розвиток селянських промислів, зокрема чумацького, який сприяв розшаруванню селянства і був
одним із основних джерел накопичення капіталу.

— Із 20-х років XIX ст. — розвиток кам’яновугільної та металургійної галузей, прискорений розвиток
машинобудівної промисловості.

— 30-40-і роки XIX ст. — початок промислового перевороту, суть якого полягала у заміні ручної праці
на механізовану, мануфактури — на фабрику.

— Використання як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків; поступове зростання кількості найманих
робітників.

— Візитна картка української промисловості — цукроваріння (організатори — родини Яхненків і

Симиренків).

— Формування робітничого класу і промислової буржуазії.

Соціальні протести

— Повстання військових поселенців: 1817 р. — виступ на Херсонщині; виступи на Харківщині: 1819 р.

— у Чугуєві, 1829 р. — у Шебелинці.

— 1813-1835 рр. — повстання під проводом У. Кармалюка на Поділлі.

— Придушення соціальних протестів силою.

ТЕМА 11. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ
АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у
першій половині XIX ст.
Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Західноукраїнські землі
Східна Галичина Північна Буковина Закарпаття
Поділ на округи (дистрикти) Окремий округ Поділ на комітати (жупи)
У складі коронного краю «Королівство Галичини та У складі Угорського
Лодомерії» королевства

Початок національного відродження

«Будителі» Закарпаття

— Активісти національного, культурного й мовного відродження Закарпаття — О. Духнович, І.

Базилович, М. Лучкай та ін.

— Рух національно свідомої інтелігенції.

— Центр русинського національного відродження Закарпаття — Мукачівська греко-католицька єпархія.

— Діяльність: збудження національної свідомості шляхом упровадження рідної мови в усі ланки освіти,
пресу, літературу; широке дослідження і популяризація місцевої історії як невід’ємної частини історії
України; започаткування процесу українського культурно-національного відродження на Закарпатті.

Товариство галицьких греко-католицьких священиків у Перемишлі

— Одна з перших українських просвітницьких організацій Галичини, яка виникла 1816 р.

— Гуртування навколо Товариства освічених греко-католицьких священиків: І. Могильницький, Й.

Левицький, І. Снігурський, Й. Лозинський та ін.

— Діяльність: захист української мови; видання книжок для народу рідною мовою; організація
народних шкіл; відкриття дяко-вчительського інституту для підготовки вчителів.

«Руська трійця». Альманах «Русалка Дністровая»

— Громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування, яке діяло у Львові у 1833—1837

рр.

— Учасники: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький.

— Діяльність: захист української мови; видання підручників українською мовою; збиральницька,

дослідницька, видавнича, публіцистична діяльність у галузі народознавства, фольклористики,
мовознавства; видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р.) — першої на західноукраїнських
землях книжки, надрукованої українською мовою (заборонена і знищена цензурою).

Соціальні протести
— 1831 р. — «холерні бунти» в Закарпатті, приводом до яких було обмеження пересування селян
(карантини) через епідемію холери.

— 1843-1844 рр. — повстання під проводом Л. Кобилиці на Буковині.

Західноукраїнські землі в європейській революції 1848-1849 рр.

Перебіг подій

— 1848 р. — початок європейської революції («Весна народів»).

— Проголошення конституції, яка надавала демократичні свободи.

— 1848 р. — скасування панщини.

Діяльність Головної руської ради (1848-1851 рр.)

— 1848 р. — створення у Львові Головної руської ради для захисту національних прав українців.

— 1848 р. — видання першої україномовної газети «Зоря Галицька».

— Заснування Галицько-руської матиці — товариства, що видавало дешеві книжки для народу

українською мовою.

— Скликання у Львові Собору руських учених — з’їзду діячів науки, який прийняв рішення, що
українська мова має базуватися на народній мові, а для письма необхідно використовувати слов’янську
кирилицю, а не латинський алфавіт; відкриття у Львівському університеті кафедри української мови та
літератури.

— Звернення до імператора з проханням поділу Галичини на польську та українську частини з двома

окремими адміністраціями.

Перший досвід парламентської діяльності

— Червень 1848 р. — вибори депутатів до рейхстагу в Галичині та Буковині; у Закарпатті вибори не

проводили; здобуття українцями 39 місць із 100, визначених для Галичини та 5 місць із 8 для Буковини.

— Винесення на розгляд рейхстагу питання поділу Галичини на польську та українську частини;

тривала дискусія з цього питання; прийняття рішення про необхідність поділу краю, яке не було
здійснено.

ТЕМА 12. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ кінця XVIII — першої половини XIX ст.

Особливості розвитку культури кінця XVIII — першої половини XIX ст.

Освіта
Наддніпрянщина Західноукраїнські землі
— Закриття шкіл унаслідок зубожіння селян; неписьменність переважної — Право навчатися рідною
більшості населення.
— Початкова освіта: елеме
— Освітня реформа, яка передбачала створення початкових парафіяльних училищ
для дітей нижчих станів; початкових повітових училищ для дітей міщан; гімназій, — Здобуття середньої освіт
які надавали середню освіту дітям дворян, купців.
— Вища освіта: Львівський
— Відкриття ліцеїв: Волинський у Кремінці (1805 р.), Рішельєвський в Одесі (1818 — Навчання в усіх навчаль
р.). на Буковині.

— Вища освіта: 1805 р. — відкриття Харківського університету (ініціатор — В.

Каразін); 1834 р. — відкриття Київського університету (перший ректор — М.
Максимович).

— Заборона використовувати в навчанні українську мову.

Наука

— Видатні математики — Т. Осиповський; М, Остроградський.

— Діяльність ученого-енциклопедиста М. Максимовича (підручники «Основи біології», «Основи

зоології»; переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім»).

— Видання «Історії Русів»; історичні праці М. Костомарова; збирання і публікація фольклорних творів:
М. Цертелєв «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень»; М. Максимович «Малоросійські
пісні».

Література

— Домінування класицизму й романтизму.

— І. Котляревський: «Енеїда» (1798).

— П. Гулак-Артемовський: «Пан та собака».

— Г. Квітка-Основ’яненко: «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» «Сватання на Гончарівці».

— Т. Шевченко: «Кобзар» (1840).

Архітектура

— Панування класицизму: будівля Київського університету.

— Пейзажні парки: «Софіївка» в Умані, «Олександрія» в Білій Церкві.

Скульптура

— Пам’ятник князю Володимиру в Києві (1850-1853).

— Пам’ятник градоначальнику та Генерал-губернатору А. де Рішельє в Одесі; скульптор І. Мартос

(1828).

Образотворче мистецтво

— В. Тропінін: картина «Дівчина з Поділля».

— Т. Шевченко: картини «Автопортрет» (1840), «Катерина» (1842), офорти з серії «Живописна

Україна».

— В. Штернберг: картина «Садиба Г. Тарновського в Качанівці».

ТЕМА 13. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ
РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині XIX
ст.
Події Кримської війни 1853-1856 рр. на українських землях

Перебіг подій

— Поразка турецьких військ від російських на початковому етапі війни: розгром турків у Закавказзі.

— Надання допомоги Туреччині Великою Британією, Францією, Сардинським королівством.

— 1854 р. — висадка англо-французьких військ у Криму: облога союзниками Севастополя, втрата міста
росіянами.

— 1856 р. — укладення Паризького миру: повернення Росією ґирла Дунаю Османській імперії,
позбавлення Росії права утримувати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі.

Вплив на становище в українських землях

— Економічні збитки; руйнація економіки Півдня України.

— Поповнення рекрутами та ополченцями російської армії.

— Постачання усім необхідним російської армії.

— Переслідування кримських татар, яких звинувачували в симпатіях до Туреччини; масова еміграція

татар до Туреччини.

Селянські рухи під час війни

— «Київська козаччина» (1855 р.) — селянські заворушення в Київській губернії.

— Похід селян «У Таврію за волею» (1856 р.), спричинений чутками про те, що для заселення
спустошеного внаслідок виселення татар Криму уряд закликає переселятися туди всіх охочих; масове
стихійне переселення селян; спрямування на боротьбу з переселенцями регулярної армії.

Реформи 1860-1870-х рр. і процеси модернізації в Україні

Аграрна реформа (1861 р.). Ліквідація кріпацтва

— 1861 рр. — царський маніфест про скасування кріпосного права; надання селянам особистої свободи
та громадянських прав.

— Звільнення селян із землею, за яку вони мали сплачувати протягом 49 років викупні платежі.

— Відповідальність за викупні операції та сплату податків селянами общинами (громадами) за

принципом кругової поруки.

— Встановлення розмірів наділів для кожної місцевості окремо; надання права поміщикам відрізати в
селян понаднормові землі («відрізки»).
— Перебування селян до укладення викупної угоди у статусі тимчасовозобов’язаних (мали виконувати
старі повинності).

Земська реформа (1864 р.)

— Створення в повітах і губерніях земств — установ місцевого самоврядування; загальностановість

земських управ.

— Опікування будівництвом шляхів, організацією поштової служби, статистичними дослідженнями;

утриманням шкіл, закладів охорони здоров’я.

— Заборона створювати земства на Правобережжі (до 1911 р.) через те, що тут проживало багато
опозиційної до російського уряду польської шляхти, яка брала участь у польському повстанні.

Судова реформа (1864 р.)

— Запровадження безстанового гласного суду, незалежного від адміністративної влади; публічність

засідань.

— Судочинство — на змагальній основі між адвокатом і прокурором; створення суду присяжних.

Освітня реформа (1864 р.)

— Відновлення автономії університетів.

— Започаткування вищої жіночої освіти на приватних вищих курсах.

— Реорганізація гімназій (поділ на реальні та класичні).

Реформа цензури (1865 р.)

— Надання широких повноважень установам цензури (перегляд органами державної, церковної та

іншої влади творів, призначених для друкування, матеріалів преси, кореспонденції, постановок у театрі
тощо).

— Заборона видавцям торкатися політичних питань.

Реформа міського самоврядування (1870 р.)

— Обрання у містах міських дум і управ; надання виборчого права чоловікам із 25 років за умови
володіння нерухомістю.

— Опікування благоустроєм міст, розвитком місцевої торгівлі й промисловості, системою охорони

здоров’я та народної освіти.

Військова реформа (1862-1874 рр.)

— Запровадження загальної військової повинності чоловіків-недворян з 20 років замість рекрутських

наборів; скорочення терміну служби з 25 до 6-7 років; зменшення служби для освічених осіб; заборона
тілесних покарань.

— Переозброєння армії за новітніми технологіями.

Українські підприємці
— 60-80 рр. XIX ст. — прискорення промислової революції, виникнення великого фабрично-
заводського виробництва.

— Освоєння нових промислових районів — Донецького кам’яновугільного, Криворізького

залізорудного та Нікопольського марганцевого басейнів.

— Зростання частки важкої промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної; перетворення

України на головну вугільно-металургійну базу Російської імперії.

— Найвідоміші представники української буржуазії пореформеної доби — Терещенки, Харитоненки, Римаренки,

Симиренки.

Політика російського цари

Валуєвський циркуляр (1863 р.)
Зміст Наслідки

— Заборона видання книг, написаних українською («малоросійською») — Заслання етн

мовою («Ніякої малоросійської мови не було, нема та бути не може»). — Розгром гром

— Заборона публічного вживання української мови в державних установах, — Припинення

школах, церквах. — Закриття нед

Емський указ (1876 р.)

— Заборона на ввезення книжок українською мовою, друкування й видання українських творів та

перекладів, п’єс для театральних вистав.

— Заборона діяльності громад.

— Суворий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкувати російським
правописом.

— Заборона діяльності театральних труп із суто українським репертуаром.

— Заборона М. Драгоманову й П. Чубинському жити в Україні.

Розвиток громадівського руху

Громади — напівлегальні непартійні культурницько-просвітницькі об’єднання української інтелігенції.

— 1859 р. — створення першої української громади в Петербурзі.

— 1861-1862 рр. — видання В. Білозерським журналу «Основа».

Київська «Українська громада» (1861-1863 рр.)

— Провідник — В. Антонович; учасники — П. Чубинський, брати Синьогуби, І. Касьяненко, М.

Драгоманов та ін.

— Діяльність легальна за формою й культурницька за змістом.

— Культурно-освітня діяльність: відкриття народних шкіл, що дало змогу організовувати народну

освіту рідною мовою; створення бібліотек, гімназій; популяризація національної ідеї через видання
популярних книг для народу, публічні лекції, проведення вечорів; написання україномовних
підручників; поширення творів Т. Шевченка, Марка Вовчка та ін.

— Заснування під впливом Київської громади громад у Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Одесі,
Полтаві, Харкові, Москві та ін.

— Згортання діяльності внаслідок Валуєвського циркуляру 1863 р.

Діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876 рр.)

— Кін. 60-х — поч. 70-х рр. XIX ст. — відновлення громадівського руху.

— 1873 р. — заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке стало

центром українознавчих досліджень.

— Голова — Г. Галаган; учасники: М. Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, М. Лисенко, П.

Житецький.

— Створення наукового центру українознавства й широкого наукового руху за участі вчених-

краєзнавців, збирачів старовини.

— Створення етнографічного музею, бібліотеки, архіву.

— Ліквідація Південно-Західного відділу Російського географічного товариства унаслідок Емського указу 1876 р.

Польське повстання 1863-1864 рр. та його наслідки для України

— Здобуття національної незалежності Польщі та проведення реформ.
Мета
— Відновлення Польщі в кордонах 1772 р.

Особливості

— Відсутність підтримки з боку українських селян та діячів українського руху.

— Діяльність у Правобережній Україні близько 20 партизанських загонів, що складалися переважно з

представників польської шляхти.

— Перехід на бік повсталих незначної частини солдатів і офіцерів російської армії та діячів таємної
російської революційної організації «Земля і воля».

Результати й наслідки

— Придушення повстання російськими військами.

— Переслідування українського визвольного руху, попри лояльність українців царському режиму під
час повстання.

Братство тарасівців

— 1891 р. — заснування таємного товариства, члени якого склали на могилі Т. Шевченка клятву вірності ідеї
визволення України і стали називати себе «Братством тарасівців».

УчасникиМ. Міхновський, В. Шемет, О. Русов, І. Липа, Б. Грінченко та ін.

Погляди — Українці — окрема нація; як і кожна нація, українці потребують національної волі для
праці й розвитку.
 — Повна автономія України; єдність українського народу.

— Негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його

користі для національного руху.

— Радикалізм та екстремізм щодо відступників.

— Створення українських шкіл; уживання української мови тощо.

ТЕМА 14. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

АВСТРО-УГОРЩИНИ в другій половині XIX ст.
Політика австрійського уряду щодо західноукраїнських земель

— 1867 р. — перетворення Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію.

— Розподіл імперії на австрійську Цислейтанію, до складу якої увійшли Галичина та Буковина, та

угорську Транслейтанію, до складу якої увійшло Закарпаття.

— Зміна державотворчого принципу з централізму на федералізм.

— Створення нової адміністративної одиниці — коронний край; найбільший — Королівство Галичини

та Лодомерії зі столицею у Львові, до якого входили Східна Галичина і Північна Буковина з переважно
українським населенням.

— Встановлення польського домінування в результаті австро-польського компромісу.

— Створення підґрунтя для розгортання національно-політичних рухів; надання українському руху

нового імпульсу.

— Відкриття шляху до здобутків європейської демократії; пробудження національної гідності декларуванням

рівності усіх народів імперії; утвердження парламентаризму.

Розвиток кооперативного руху

— Кредитування і страхування селян, заощадження їхніх
Метакоштів.
— Засновник — В. Нагірний.

— 1883 р. — заснування споживчого кооперативу «Народна торгівля».

— 1892 р. — заснування страхової компанії «Дністер».

— Поширення кооперативами сучасних методів господарювання, підтримка освіти, видання

громадсько-політичної та навчальної літератури.

Трудова еміграція

Причини

— Злиденні заробітки або їхня відсутність.

— Зубожіння більшої частини селянства; нестача землі.

— Тягар національного гноблення й політичного безправ’я.

Напрямки

Бразилія, Аргентина, США, Канада.

— Виїзд селян на тимчасові сезонні роботи до Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії,
Франції тощо.

— Створення для організації набору й перевезення переселенців спеціальних компаній.

Суспільно-політичне життя

Москвофіли

Москвофільство (галицьке русофільство) — мовно-літературна та суспільно-політична течія серед

українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття, яка обстоювала національно-культурну, а
пізніше — державно-політичну єдність із російським народом.

Основні ідеї та діяльність:

• заперечення існування окремого українського народу; віра в існування «єдиного великорусского

народа»; заперечення самостійності української мови, проголошення її діалектом російської;

• чітка антипольська спрямованість, опір будь-яким проникненням західних модерних впливів;

фінансова підтримка російської влади;

• культурно-просвітницька діяльність (створення читалень, бібліотек, шкіл, кооперативів, товариств);

видавнича діяльність;

• 1870 р. — заснування політичної організації — Руська рада.

Народовці

Народовці — представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на

народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців.

Основні ідеї та діяльність:

• українці — окрема нація, яка живе від Кавказу до Карпат; розвиток української мови на основі
народної, створення єдиної літературної мови; піднесення культурного рівня; згуртування національних
інтелектуальних сил;

• заснування періодичних видань (газети «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, «Діло» за

редакцією В. Барвінського);

• 1868 р. — створення товариства «Просвіта» (керівник — А. Вахнянин);

• відкриття першого українського професійного театру;

• 1873 р. — засування у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка (від 1892 р. — Наукове
товариство ім. Т. Шевченка);
• 1885 р. — створення Народної ради на чолі з Ю. Романчуком.

Радикали

— Передумови виникнення: поширення європейських модерних теорій, зокрема соціалізму; вплив ідей
М. Драгоманова.

— Лідери: І. Франко, М. Павлик.

Основні ідеї та діяльність:

• критика старорусинства (москвофільства) й народовства;

• поширення соціалістичних ідей, пропагандистська робота;

• політизація українського руху: створення першої політичної партії — РУРП (Русько-української

радикальної партії);

• висунення ідеї єдності українських земель і політичної самостійності України (під впливом книги Ю. Бачинського
«Україна irredenta»).

Політизація національного руху й утворення перших політичних партій

Лідери: І. Франко, М. Павлик.
— Найближча перспектива —

автономія у складі Австро-Угорщини;

віддалена — незалежність України.

— Передача землі селянам,

колективна організація праці,

Русько-українська радикальна партія (РУРП), 1890 р.
колективна власність на засоби

виробництва.

— Видання газет «Хлібороб», «Громада».

— Відсутність широкої підтримки через

радикалізм, антиклерикалізм і

соціалістичну ідеологію.
Українська соціал-демократична партія (УСДП), 1899 р. Лідери: М. Ганкевич, Ю. Бачинський.

— Поширення ідей марксизму.

— Відстоювання інтересів українського

робітництва.

— Незалежність України.
 — Нечисленність через відсутність

широкої соціальної бази.

Лідери: М. Грушевський, Є. Левицький.

— Соборність і національна незалежність

України; програма-мінімум — автономія

краю у складі Австрії.

— Поміркована, народовська тактика,

Українська Національно-демократична партія (УНДП), 1899
фінансова підтримка з Наддніпрянщини.
р.
— Значний вплив на «Просвіту», інші

організації та установи.

— Провідне місце, прихильність

більшості населення.

ТЕМА 15. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1900-1914 рр.)
Особливості економічного та соціального розвитку

Промисловість

— 1900-1903 рр. — світова економічна криза, під час якої постраждали найбільш розвинуті галузі —
кам’яновугільна та металургійна; 1904-1909 рр. — депресія (застій); 1909-1913 рр. — піднесення.

— Концентрація виробництва (збільшення кількості великих підприємств).

— Утворення монополістичних об’єднань; найпоширеніша форма монополій в Україні — синдикати

(«Продамет», «Продаруд», «Продвугілля» тощо), характерною рисою яких була закупівля сировини й
реалізація продукції.

— Домінування іноземного капіталу.

— Спеціалізація промислових районів (Донбас — вугільна промисловість, Нікополь — марганцева,

Кривий Ріг — залізорудна).

Сільське господарство

— Домінування поміщицького землеволодіння.

— Малоземелля та безземелля селян; поява надлишків робочої сили.

— Фінансовий тягар — викупні платежі, які селяни сплачували з 1861 р.

— Зростання товарності господарства; нова техніка, агрокультури.

— Провідна роль зернового господарства.

— Регіональна спеціалізація; Південь — зернове господарство; Правобережжя — бурякове

господарство; Лівобережжя і Слобожанщина — бурякове господарство та вирощування тютюну.

— Розвиток кооперативного руху, метою якого був захист соціально-економічних інтересів населення; ініціатор —
М. Левитський.

Політизація українського національного руху. Створення політичних партій. Самостійницька й

автономістська течії в національному русі
Лідери: Д. Антонович, М. Русов.
— Програма М. Міхновського «Самостійна Україна».

— Перехід у процесі практичної діяльності від ідеї незалежності України на

Революційна
засади автономії.
українська партія
(РУП), 1900 р.
— Поширення соціалістичних ідей.

— Стримування практичної роботи ідеологічною невизначеністю та

строкатістю поглядів членів.
Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко, брати Шемети.
— Гасла: «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір
Українська народна Карпатських аж по Кавказькі», «Україна для українців».
партія (УНП), 1902 р.
— Здобуття україною незалежності через збройне повстання; соціалістичне
майбутнє.
Лідери: С. Єфремов, Б. Грінченко, В. Чеховський.
— Створена злиттям демократичної (УДП) та радикальної (УРП) партій.

Українська — Автономія України.

демократично-
радикальна партія — Впровадження в усіх сферах української мови.
(УДРП), 1905 р.
— Заперечення революційних перетворень.

— Широка видавнича діяльність.

Лідери: В. Винниченко, С. Петлюра.
— Боротьба проти самодержавства.
Українська соціал-
— Здобуття автономії України.
демократична
робітнича партія
— Вільний розвиток національно-культурного життя.
(УСДРП), 1905 р.
(колишня РУП)
— Боротьба за права робітників.

— Організація низки страйків протягом 1906-1907 рр.

Події революції 1905-1907 рр. в Україні

— 9 січня 1905 р. — «кривава неділя» — розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі за наказом

царя Миколи II; початок революції.
— Масові страйки робітників, що набули політичного характеру (виступи під гаслом «Геть
самодержавство!»); створення рад робітничих депутатів.

— Селянський рух (переважно погроми поміщицьких маєтків).

— Виступи в армії: повстання на панцернику «Потьомкін» (червень 1905 р.); повстання на крейсері
«Очаків» під керівництвом лейтенанта П. Шмідта (листопад 1905 р.); повстання саперів на чолі з
підпоручиком Б. Жаданівським у Києві (листопад 1905 р.).

— 17 жовтня 1905 р. — видання Миколою II Маніфесту, у якому цар «дарував» громадянські свободи,
надавав дозвіл на створення політичних партій та скликання Державної думи.

— Грудень 1905 р. — збройні повстання в Катеринославі, Харкові, на Донбасі.

— 1906-1907 рр. — спад революції, зменшення виступів, арешти революціонерів.

Національно-визвольний рух України в роки російської революції 1905-1907 рр. Діяльність

«Просвіти»
Українська — Скасування Емського указу 1876 р.
преса
— Перша українська газета — «Хлібороб»; відкриття 17 українських видавництв, поява
20 періодичних українських видань.
Діяльність — Відкриття першої «Просвіти» в Одесі (1905 р.).
«Просвіти»
— Заснування «Просвіти» імені Т. Шевченка в Києві (голова — Б. Грінченко);
розгортання діяльності 35 відділень «Просвіти», які здійснювали видавничу діяльність,
організовували читальні, поширювали українські видання.

— Неофіційний друкований орган просвітянського руху газета «Рада», яку фінансували

Є. Чикаленко, В. Симиренко.
Мовне — 1906 р. — циркуляр, який дозволяв учителям на уроках вживати «малоросійську
питання мову для пояснення того, чого учні не розуміють».
— Відкриття в Харківському та Новоросійському університетах україномовних
відділень.

Діяльність українських парламентських громад в І та II Державних думах

І Державна дума (27 квітня — 8 липня 1906 р.)

— Наддніпрянщину представляли 102 депутати.

— Створення українськими депутатами Української думської громади, до якої увійшли 45 депутатів;

голова — чернігівський адвокат І. Шраг.

— Політична платформа: надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії;

запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах; розв’язання аграрного
питання.

II Державна дума (20 лютого — 3 червня 1907 р.)

— Наддніпрянщину представляли 102 депутати.

— Заснування українськими депутатами думської громади «Трудової громади» (47 осіб).

— Політична платформа: перебудова імперії на конституційних засадах; автономія України; амністія
політв’язнів; свободи слова, друку, зборів, совісті, пересувань і союзів; українізація освіти, судочинства
й церкви.

Посилення національного гніту протягом 1907-1914 рр.

— Поширення великодержавного шовінізму; діяльність чорносотенців — російських націоналістичних

організацій.

— Закриття українських друкованих видань (із 18 залишилось 9).

— Обмеження діяльності «Просвіт».

— 1908 р. — створення Товариства українських поступовців (ТУП) — міжпартійної громадсько-

політичної організації; лідери — М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко.

— Програмні засади та діяльність: консолідація українських політичних сил в боротьбі за національне

відродження; конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу; українізація освіти,
громадських установ, суду й церкви; опікування діяльністю «Просвіти», Наукового товариства ім. Т.
Шевченка.

— 1911 р. — заборона заходів у зв’язку з 50-річчям смерті Т. Шевченка.

— Поширення антисемітських настроїв: єврейські погроми, організовані чорносотенцями; 1911-1913 рр. —

«Справа Бейліса» — звинувачення київського єврея М. Бейліса в убивстві з ритуальною метою 13-річного
хлопчика А. Ющинського; виступ на захист М. Бейліса громадськості; виправдання М. Бейліса судом присяжних.

Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну (1906-1911 рр.)

Мета— Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності
селянських господарств.

— Зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі.

— Розв’язання проблеми аграрного перенаселення.

Заходи

— Руйнування селянської «общини» закріпленням за кожним господарем землі у приватну власність.

— Надання селянинові права вимагати виділення землі одним масивом («відрубом») та можливості
переселитися на неї й створити «хутір».

— Переселення селян до Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії (від’їзд прибл. 1 млн осіб, чверть яких
згодом повернулася).

Наслідки— Закріплення землі в індивідуальну власність: на Правобережжі — 48 % селян, на Півдні — 42 %, н

— Виникнення господарств фермерського типу, у яких збільшувалося виробництво товарного зерна.

— Розшарування села; загострення соціального напруження.

ТЕМА 16. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ
АВСТРО-УГОРЩИНИ в 1900-1914 рр.
Становище промисловості та сільського господарства

Промисловість

— Штучні гальмівні процеси, що перешкоджали індустріалізації регіону.

— Кустарно-ремісничий характер більшості промислових підприємств.

— Основні галузі: нафтова, озокеритна, лісорубна, соляна.

— Домінування іноземного капіталу.

— Перетворення регіону на ринок збуту.

— Еміграція населення через безробіття та злидні.

Сільське господарство

— Домінування поміщицького землеволодіння; створення поміщиками господарств, у яких діяли

промислові підприємства з перероблення продукції.

— Створення заможними селянами господарств фермерського типу; збільшення врожайності завдяки

новим досягненням агрономії та техніки.

— Розвиток тваринництва (одне із головних джерел прибутку населення).

— Розвиток на Закарпатті виноградарства.

— Збільшення трудової міграції через малоземелля.

— Кооперативний рух: діяльність кооперативних союзів; залучення селянських господарств до

ринкових відносин скуповуванням у своїх членів сільгосппродукції, постачанням їм добрив, техніки,
насіння тощо.

Радикалізація українського політичного руху

Діяльність політичних партій. Народні віча

— Перетворення регіону на «український П’ємонт».

— Польсько-українське протистояння: 1900 р. — проведення українськими громадськими діячами

народних віче під гаслами поділу Галичини на польську та українську.

— 1902 р. — селянський страйк за підтримки РУРП і УНДП з вимогою підвищення платні; задоволення
поміщиками більшості вимог.

Діяльність спортивно-фізкультурних організацій

— 1894 р. — заснування у Львові товариства «Сокіл» (засновник І. Боберський), завданням якого було
проведення культурно-просвітницьких заходів для виховання почуття національної єдності.
— 1900 р. — утворення фізкультурно-спортивної організації «Січ» (ініціатор — К. Трильовський);
розвиток традицій, патріотичне виховання молоді.

— 1911 р. — заснування скаутської організації «Пласт», покликаної виховувати українську молодь на

морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.

Реформа виборчої системи

— 1907 р. — реформа системи виборів до парламенту, згідно з якою вперше запроваджувалося загальне
й рівне виборче право для чоловіків, наслідок — збільшення українського представництва в
австрійському парламенті та галицькому сеймі.

Боротьба за створення українського університету

— 1901 р. — академічне віче українських студентів за участі М. Грушевського, яке започаткувало серію
демонстрацій на підтримку українського університету; бойкот студентами-українцями Львівського
університету; створення у відповідь студентами-поляками «боївок», які нападали на українських
студентів; загибель під час збройної сутички українського студента А. Коцка (1910 р.).

Вплив УГКЦ на піднесення національної свідомості населення

— Важлива роль Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

— 1900 р. — обрання митрополитом УГКЦ А. Шептицького, який поставив участь греко-католицького

духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним християнської моралі: відстоювання
ідеї об’єднання християнських церков; виступ на захист українства.

ТЕМА 17. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ в другій

половині XIX — на початку XX ст.
Основні культурні явища

Освіта

— Початкова освіта: недільні школи, створені громадівцями; відкриття шкіл земствами,

неспроможність багатьох дітей відвідувати школу через нестатки; викладання у більшості шкіл
іноземними мовами.

— Середня освіта: класичні та реальні гімназії; колегія П. Галагана в Києві; розвиток жіночої освіти,
значну роль у поширенні якої відіграли С. Русова та X. Алчевська.

— Вища освіта: 1865 р. — відкриття Новоросійського університету; 1875 р. — відкриття Чернівецького

університету.

Наука

— Епідеміолог і мікробіолог Д. Заболотний (засоби боротьби з чумою).

— Біолог І. Мечников (лауреат Нобелівської премії з медицини; разом з М. Гамалією створив першу в
Російській імперії бактеріологічну станцію; досліджував туберкульоз, холеру, тиф).
— Б. Грінченко (редактор «Словника української мови»).

— Сходознавець А. Кримський («Українська граматика»).

— Історик Д. Яворницький (досліджував козацтво).

Література

— Поетеса, драматург, прозаїк Леся Українка («Лісова пісня»).

— І. Франко («Борислав сміється», «Захар Беркут», цикл поезій «Осінні думи», «Картка любові»).

— М. Коцюбинський («Fata morgana», «Тіні забутих предків»).

Театр

— Драматург І. Карпенко-Карий («Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн»).

— Драматург М. Кропивницький (засновник першої української професійної трупи Товариство

українських акторів).

— Засновник українського професійного театру М. Садовський (Тобілевич): 1907 р. — заснував у Києві

перший український стаціонарний театр.

— Акторка і театральна діячка М. Заньковецька.

Музика

— Оперний співак, композитор С. Гулак-Артемовський (автор першої української опери «Запорожець

за Дунаєм»).

— Композитор М. Лисенко (опери «Пан Коцький», «Коза-дереза», «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч»).

— М. Леонтович {«Щедрик», «Дударик», «Мак»).

— Видатна оперна співачка С. Крушельницька.

Архітектура

— Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях (1864-1873).

— Володимирський собор у Києві (1862-1896).

— Будівля оперного театру в Одесі (1883-1887).

— Будинок з химерами в Києві (1901-1903).

— Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908).

— Будинок страхового товариства «Дністер» у Львові.

Скульптура

— Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві (1888) скульптора М. Микешина.

 Образотворче мистецтво

— І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1891).

— С. Васильківський «Козаки в степу» (1890).

— М. Пимоненко «Святочне Ворожіння» (1888).

— О. Мурашко «Дівчина в червоному капелюсі» (1902-1903).

— І. Труш «Портрет Лесі Українки» (1900).

ТЕМА 18. УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ

ВІЙНІ

Позиції українських політичних сил щодо війни

Західноукраїнські землі

Головна Українська Рада (ГУР) 1 серпня 1914 р.

Лідери: К. Левицький, М. Павлик, М. Ганкевич.

Ініціатор створення: політичні партії — УНДП, РУРП, УСДП.

— Заклик до підтримки Австро-Угорщини у війні.

— Захист інтересів українського населення в умовах війни.

— Надання національно-територіальної автономії західноукраїнським землям, об’єднаним в окремий

коронний край.

— Активна участь у формуванні українських військових підрозділів — Українських січових стрільців

(УСС).

Союз визволення України (СВУ) 4 серпня 1914 р.

Лідери: Д. Донцов, А. Жук, В. Дорошенко.

Ініціатор створення: наддніпрянські політичні емігранти.

— Утворення самостійної Української держави у формі конституційної монархії; заснування

демократичного устрою.

— Співпраця з Німеччиною та Австро-Угорщиною для перемоги над Росією, на руїнах якої «встане
Вільна Самостійна Україна».
— Допомога військовополоненим українцям (створення для них окремих таборів); формування дивізій
сірожупанників і синьожупанників.

Загальна Українська Рада (ЗУР) 5 травня 1915 р. К. Левицький

— Намагання привернути увагу уряду Австро-Угорщини та інших держав до ідеї української

державності.

— Розмежування Галичини на Західну із центром у Кракові та Східну із центром у Львові за

національним принципом.

— Об’єднання всіх українських земель Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами територіальної та
культурно-національної автономії.

Наддніпрянська Україна
Заклик до підтримки Російської імперії, сподіваючись на надання Україні автономії в
ТУП
майбутньому; пізніше перехід на позиції нейтралітету.
Розкол: група на чолі із С. Петлюрою виступила за підтримку Російської імперії у війні;
УСДРП
група на чолі з В. Винниченком засудила війну та відстоювала ідею автономії України.
— Карпато-Руський визвольний комітет, створений у Києві емігрантами із Галичини;
виступав за возз’єднання всіх українських земель у складі Російської імперії.
Громадські
організації — Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, створений
для підтримки російської армії; членами комітету були А. Вязлов, Д. Дорошенко, А.
Ніковський.
Перебіг воєнних дій на українських землях
Галицька битва: Російські війська захопили Східну Галичину, Північну Буковину,
1914 р. вийшли до карпатських перевалів. Створення Галицько-Буковинського генерал-
губернаторства.
Захоплення російськими військами фортеці Перемишль. Горлицький прорив —
наступальна операція німецько-австрійських військ, результатом якої став відступ
1915 р. російських військ, що тривав до жовтня і зупинився на лінії Кам’янець-Подільський —
Тернопіль — Кременець — Дубно; втрата росіянами Північної Буковини, Східної
Галичини, Підляшшя, Холмщини, Берестейщини та Західної Волині.
Брусиловський прорив — наступ російських військ Південно-Західного фронту під
командуванням генерала О. Брусилова, унаслідок якого було завдано поразку австро-
1916 р.
угорській армії; російські війська зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину
Галичини (без Львова).
Червневий наступ російських військ на львівському напрямку, організований
1917 р. Тимчасовим урядом, який закінчився провалом; втрата Росією Галичини та Буковини;
після цієї події війна набула позиційного характеру.
Діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині та Буковині
Російська 1914 р. — створення на окупованій російськими військами території Галицько-
адміністрація Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г. Бобринським: знищення
будь-яких національних особливостей; насильницька русифікація (впровадження
російської мови, законів); нищення українських гімназій, газет, журналів, книгарень,
видавництв, бібліотек тощо; закриття «Просвіт»; заборона українських політичних
партій, спортивних і молодіжних організацій; репресії проти українських громадських
діячів; переслідування греко-католицької церкви (депортація священиків, зокрема й
митрополита А. Шептицького).
Австрійська Запровадження жорсткого окупаційного режиму; вбачання в українцях ворогів імперії,
адміністрація оскільки вони прагнули до об’єднання з більшою частиною свого народу; арешти за
найменшою підозрою в русофільстві; утримання їх без суду і слідства в жахливих
умовах у спеціальних таборах в Австрії (наприклад, табір Талергоф у Штирії).

Українські січові стрільці

Легіон Українських січових стрільців (УСС) — українське військове формування в складі австро-
угорської армії, створене з ініціативи ГУР у вересні 1914 р. на основі молодіжних організацій «Січ»,
«Сокіл», «Пласт».

Перший командир: Т. Рожанковський, якого згодом заступив М. Галущинський; видатні старшини — М. Баран, Г.
Коссак та ін.

Бойовий шлях легіону УСС

1914 р. — Бойове хрещення на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах.
1915 р. — Битва на горі Маківка; значні втрати легіону.

— Бої у межиріччі Серету і Стріпи.

— Переформування куренів УСС у полк.

1916 р. — Поразка стрільців у битві під Потуторами; розформування полку і створення на його основі
двох куренів.

— Розгром УСС під Бережанами (гора Лисоня).

— Переформування, поповнення підрозділів стрільців.

1917 р. — Битва під Конюхами.

ТЕМА 19. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Початок революційних подій в Україні

4 (17) березня 1917 Створення керівного органу революції — Української Центральної Ради (УЦР) на
р. чолі з М. Грушевським.
Робота Всеукраїнського національного Конгресу, який проголосив курс на здобуття
6-8 (19-21) квітня
українськими землями національно-територіальної автономії у складі Росії; визнав
1917 р.
УЦР представницьким законодавчим органом України, розширив її склад.
Початок українізації армії: створення першого українського полку ім. Б.
Квітень—травень Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П.
1917 р. Полуботка» на чолі з М. Міхновським, перших підрозділів Вільного козацтва (на
зразок козацького війська).
5-8 (18-21) травня І Український військовий з’їзд у Києві, на якому було обрано Український
1917 р. генеральний військовий комітет при УЦР на чолі із С. Петлюрою.
— Проголошення у відповідь на відхилення Тимчасовим урядом вимоги надати
Україні автономії І Універсалу УЦР, за яким проголошувалася автономія України;
УЦР перетворювалася на найвищий державний орган влади в Україні; містився
заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
Червень 1917 р. передбачалося створення української державної скарбниці, участь представників
усіх національностей у державотворенні.
— Створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату на чолі з
В. Винниченком.

Взаємовідносини УЦР з Тимчасовим урядом

II Універсал УЦР (3 (16) липня 1917 р.)

— Проголошення внаслідок пошуку компромісу в ході переговорів із делегацією Тимчасового уряду II
Універсалу УЦР, за яким УЦР визнавалася найвищим органом влади в Україні; Україна відмовлялася
від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів; склад Генерального
Секретаріату затверджував Тимчасовий уряд; УЦР поповнювалася представниками національних
меншин; українські військові частини формувалися під контролем російського командування.

— Збройний виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії

(придушений військами УЦР).

— Оприлюднення «Статуту Генерального Секретаріату», підготовленого УЦР, який визначав, що

Генеральний Секретаріат є найвищим органом управління в Україні, він формується УЦР; до складу
входило 14 секретарств. Відхилення «Статуту...» Тимчасовим урядом.

«Тимчасова інструкція...» (4 серпня 1917 р.)

Затвердження «Тимчасової інструкції для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду в Україні», за

якою Генеральний Секретаріат проголошувався місцевим органом Тимчасового уряду в Україні;
скасовувалися посади генеральних секретарів; усі рішення Генерального Секретаріату мали
затверджуватися Тимчасовим урядом; т. ч. Тимчасовий уряд порушував попередні домовленості з УЦР.

III Універсал УЦР (7 (20) листопада 1917 р.). Проголошення Української Народної Республіки
(УНР)

Причини

— 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Петрограді; повалення

Тимчасового уряду; прихід у Росії до влади більшовиків; формування більшовицького уряду — Ради
Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним; засудження більшовицького перевороту УЦР;
створення Крайового комітету з охорони революції.

— 28-31 жовтня (10-13 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Києві; контроль УЦР над
Києвом.

Основні положення

— Проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії; УЦР —

найвищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — найвищий виконавчий органи УНР до
скликання Установчих зборів.

— Встановлення кордонів: 9 губерній, де більшість населення складали українці.

— Скасування права власності на поміщицькі землі; земля — власність трудового народу, що має
перейти до нього без викупу; встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над
виробництвом.

— Підтримка переговорів для швидкого закінчення війни.

— Скасування смертної кари; амністія політв’язнів.

— Проголошення демократичних свобод; визнання права національних меншин на національно-

територіальну автономію.

— Визначення дня скликання Українських Установчих зборів.

Проголошення більшовицької влади в УНР

— Грудень 1917 р. — оприлюднення «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами
до Української Ради», підписаного В. Леніним, який декларував визнання УНР та її права на
самовизначення аж до відокремлення від Росії; звинувачував УЦР у проведенні «двозначної буржуазної
політики»; невизнання УЦР повноважним представником українського народу; містив ультимативні
вимоги до УЦР; відхилення Генеральним Секретаріатом більшовицьких вимог.

— Грудень 1917 р. — І Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві, під час роботи якого більшовики планували
об’єднати невдоволених політикою УЦР і передати владу радам; висловлення з’їздом довіри УЦР.

— Переїзд більшовиків до Харкова, де проходив з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну;

конституювання цього зібрання як «Всеукраїнського» з’їзду рад; 12 (25) грудня 1917 р. —
проголошення з’їздом рад у Харкові радянської влади в Україні.

— Обрання радянських органів влади — Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) рад України (на чолі — Ю.
Медведєв, якого згодом заступив В. Затонський), створення уряду — Народного Секретаріату (на чолі — Є. Бош),
який звернувся до Раднаркому Росії по військову допомогу.

Перша війна більшовицької Росії з УНР

— Захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-
грудень 1917 р. Овсієнка.
— січень 1918 р. — Захоплення більшовиками Катеринослава, Олександрівська, Одеси, Миколаєва,
Херсона, Маріуполя, Криму, майже всієї Лівобережної України.
Бій під Крутами між радянськими військами на чолі з М. Муравйовим (понад 3 тис.
16 (29) січня 1918осіб) та об’єднаним загоном українських добровольців на чолі із сотником В.
р. Омельченком (близько 500 осіб).
Повстання більшовиків у Києві на заводі «Арсенал» (придушене військами УЦР).
26 січня (7 Захоплення Києва більшовиками; переїзд УЦР та Ради народних міністрів до
лютого) 1918 р. Житомира.

IV Універсал УЦР (9 (22) січня 1918 р.). Проголошення незалежності УНР

Причини

— Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.

— Загроза захоплення більшовиками України; неспроможності УЦР самостійно дати їм відсіч.

— Необхідність офіційно відмежуватися від Радянської Росії для проведення мирних переговорів з
іншими державами.

Основні положення

— Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою; влада в УНР

належить народу (до Установчих зборів її найвищим органом залишалася УЦР та уряд — Рада
народних міністрів).

— Заклик до боротьби з більшовиками.

— Проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення

народної міліції; підтвердження передачі землі трудовому народу на основі скасування приватної
власності на землю.

Наслідки
— Створення самостійної української держави.

— Самостійне ведення переговорів з іншими державами, зокрема й про припинення війни та допомогу
в боротьбі з більшовиками.

— Неспроможність УЦР втілити програму державного будівництва в умовах військового протистояння

з більшовиками.

ТЕМА 20. РОЗГОРТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ

РЕВОЛЮЦІЇ. БОРОТЬБА ЗА ВІДНОВЛЕННЯ
ДЕРЖАВНОСТІ
Брестський мирний договір між УНР та державами Четверного союзу

27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Брестського мирного договору між Україною та державами
Четверного союзу.

Основні умови

— Завершення війни між протиборчими сторонами.

— Відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій.

— Відновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною.

— Зобов’язання України надати країнам Четверного союзу 1 млн тонн збіжжя.

Значення

— Визнання України на міжнародній арені; можливість продовжити процес українського

державотворення; відновлення влади УЦР.

— Звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу (квітень
1918 р.).

— Залежність від німців, які використали скрутне становище України для вирішення власних
продовольчих проблем.

Політика УЦР протягом березня-квітня 1918 р. Конституція УНР

— 7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

— Уведення в обіг національної валюти — гривні.

— Затвердження державного герба — тризуба.

— Впровадження закону про громадянство.

— Скасування приватної власності на землю; прийняття закону про землю, за яким передбачалися
соціалізація землі та встановлення максимуму землеволодіння.
— 29 квітня 1918 р. — прийняття УЦР Конституції УНР; обрання президентом М. Грушевського.

— Загострення суперечностей між УЦР та німецько-австрійською адміністрацією.

Гетьманський переворот. Українська Держава

29 квітня 1918 р. Державний переворот і прихід до влади П. Скоропадського.

Внутрішня й зовнішня політика

— Зміна державного устрою: перетворення УНР на Українську Державу монархічного типу на чолі зі
гетьманом.

— Структура влади: гетьман, Рада Міністрів, губернські та повітові старости, волосні старшини (усі
посади призначали, а не обирали).

— Відновлення приватної власності; повернення націоналізованих підприємств, землі й майна

попереднім власникам.

— Скасування 8-годинного робочого дня, заборона страйків тощо.

— Грошова система (запровадження гривні, відкриття банків).

— Збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини.

— Визнання української мови державною; відкриття українських університетів у Києві та Кам’янці-

Подільському; заснування українських кафедр в університетах Харкова, Києва, Одеси; відкриття понад
150 гімназій та мережі шкіл; заснування Національного архіву, державної бібліотеки, Українського
історичного музею, Національної галереї мистецтв, Українського театру драми та опери тощо.

— 27 листопада 1918 р. — створення Академії наук на чолі з В. Вернадським.

— Започаткування регулярної армії; відновлення українського козацтва.

— Установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет відносинам із Німеччиною та Австро-

Угорщиною); 14 листопада 1918 р. — підписання під тиском Антанти грамоти про федерацію з небільшовицькою
Росією.

Утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)

Жовтень 1918 р. Утворення у Львові Української Національної Ради — політичного керівництва українсь
Листопадовий зрив — повстання, здійснене Українською Національною Радою силами У
Листопад 1918 р. Республіки; утворення українського уряду — Державного Секретаріату на чолі з К. Леви
якої було обрано Є. Петрушевича.

Державне будівництво. Акт Злуки УНР та ЗУНР

— Утворення дієвих органів влади шляхом проведення демократичних виборів.

— Закон про громадянство; проголошення української мови державною.

— Земельна реформа, за якою земля відчужувалася у великих власників і передавалася земельним

комітетам; термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель —
покарання.

— Державна монополія на продаж найважливіших продуктів.

— Введення національної валюти: гривні та карбованця.

— Запровадження 8-годинного робочого дня.

— Закон про національні меншини, який гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті,

— Створення збройних сил Української Галицької Армії (УГА); на чолі — М. Омелянович-Павленко.

— 22 січня 1919 р. — Акт злуки: урочисте оголошення на Софійській площі в Києві універсалу про об’єднання УНР і
ЗУНР у соборну Україну.

Українсько-польська війна 1918-1919 рр.

Листопад Початок українсько-польського протистояння, яке переросло у війну; розгортання
1918 р. боротьби за Львів; захоплення польськими військами Перемишля; відступ українських
сил зі Львова; переїзд уряду ЗУНР до Тернополя.
Лютий 1919 Місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартельмі, яка висунула вимогу негайно припинити
р. воєнні дії та встановити демаркаційну лінію таким чином, що Львів і Дрогобицький
район (нафта) залишалися за Польщею; відхилення урядом ЗУНР цієї пропозиції.
Квітень 1919 Надання Францією військової допомоги Польщі (прибуття з Франції 70 тис. солдатів на
р. чолі з генералом Ю. Галлером).
Травень 1919 Наступ польської армії по всьому фронту; підтримка польського наступу Румунією, що
р. захопила частину Підкарпаття.
Червень 1919 Чортківська офензива — наступальна операція, у ході якої 25 тис. українських воїнів
р. примусили відступити по всій лінії фронту 100-тисячну польську армію; виснаження
армії УГА. Визнання представниками Антанти на Паризькій конференції права Польщі
на окупацію Східної Галичини.
Липень 1919 Окупація поляками Східної Галичини. Відступ УГА до річки Збруч.
р.
Листопад Надання Польщі радою Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною.
1919 р.
Прихід до влади Директорії
— Утворення для керівництва повстанням проти П. Скоропадського Директорії —
тимчасового органу державної влади Української Народної Республіки (УНР); склад — В.
Винниченко (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андрієвський.

Листопад — Початок антигетьманського повстання; виступ січових стрільців у Білій Церкві.

1918 р.
— Підписання угоди між Директорією та представниками окупаційних військ про
нейтралітет останніх.

— Вирішальний бій під Мотовилівкою, у якому гетьманські війська зазнали поразки.

— Зречення П. Скоропадським влади.

Грудень 1918 — Урочистий вступ Директорії до Києва.

р.
— Проголошення Декларації з програмою дій Директорії, у якій проголошувалося
відновлення УНР.

Державне будівництво та національна політика

— Скасування законів і постанов гетьманського уряду.

— Створення уряду — Ради народних міністрів.

— Встановлення українського варіанту радянської влади без більшовицького максималізму; влада в
УНР належить трудовому народу.

— Позбавлення права голосу нетрудових, експлуататорських класів.

— Конфіскація поміщицьких земель; передача землі селянам без викупу.

— 8-годинний робочий день; робітничий контроль на підприємствах.

— Неспроможність створити боєздатну армію, розквіт отаманщини.

Друга війна Радянської Росії проти УНР

Листопад 1918 р. — Анулювання РСФРР Брестського миру; постанова Раднаркому про невизнання
України самостійною державою.

— Створення маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду України,

який керівництво більшовиків розглядало як свою «обласну» адміністрацію.

— Оприлюднення Тимчасовим робітничо-селянським урядом у Суджі маніфесту про

відновлення влади рад в Україні.

— Початок наступу на Україну більшовицьких військ.

Січень 1919 р. — Захоплення більшовицькими військами Харкова, куди переїхав Тимчасовий
робітничо-селянський уряд України; перетворення Харкова на столицю
більшовицької України.

— Ультиматум Директорії УНР Раднаркому з вимогою припинити воєнні дії та

вивести російські війська з території України; заява Раднаркому про те, що воєнні дії
ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а
російських військ там немає.

— Оголошення Директорією війни Радянській Росії.

— Захоплення більшовиками Полтави, Катеринослава.

Лютий-квітень — Переїзд Директорії до Вінниці.
1919 р.
— Радянські війська увійшли в Київ.

— Розгром головних військових сил Директорії.

— Здобуття більшовиками Криму.

Окупація військами Антанти півдня України
Грудень 1917 р. Поділ Великою Британією та Францією Російської імперії на сфери впливу; Україна
потрапила до зони французької відповідальності.
Вересень 1918 р. Затвердження прем’єр-міністром Франції Ж. Клемансо плану встановлення
військового контролю за північно-чорноморськими портами.
Листопад- — Висадка перших антантівських десантів у Севастополі.
грудень 1918 р.
— Висадка 15-тис. військового десанту Антанти в Одесі, який змусив війська УНР
залишити місто.
Січень-березень — Взяття військами Антанти під свій контроль Херсона й Миколаєва.
1919 р.
— Вимога французів поділити південь на дві частини: Київська, Волинська,
Подільська, Полтавська, Чернігівська і частково Харківська губернії (під
 управлінням Директорії УНР)

і «Южнорусский край» (під управлінням російської Директорії, створеної Антантою,

до якої долучався представник Добровольчої армії); окупація «краю» французькими
військами; створення єдиного антибільшовицького фронту на чолі з французьким
командуванням.

— Відхилення плану Директорією УНР та командуванням Добровольчої армії.

Березень-квітень Війська Антанти під тиском частин Червоної армії, сформовані переважно з
1919 р. повстанських загонів отамана М. Григор’єва, залишили Херсон і Миколаїв, згодом —
Одеси.
Більшовицький режим в Україні. Ухвалення Конституції УСРР 1919 р.
Постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України про зміну назви УНР н
Січень 1919 р.
робітничо-селянського уряду України на Раду Народних Комісарів (РНК), яку очолив
— Видання Тимчасовим урядом Декларації, у якій було заявлено про ліквідацію поміщ
Січень 1919 р.
— Боротьба проти «петлюрівців», «буржуазних націоналістів».
Березень 1919 р. Затвердження першої Конституції УСРР за зразком Конституції РСФРР, за якою було
Політика «воєнного комунізму»
— Уведення продрозкладки (насильницьке вилучення «надлишків» продовольства
Сільське в селян); кругова порука.
господарство
— Державна монополія на продаж і заготівлю хліба.
— Націоналізація (одержавлення) промисловості.

Промисловість — Загальна трудова повинність; мілітаризація праці.

— Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працюючих.

— Заборона приватної торгівлі, прямий товарообіг; встановлення твердих цін на
товари.
Торгівля й фінанси
— Карткова система забезпечення міського населення.

— Скасування плати за житло, транспорт.

— Економічна розруха; падіння життєвого рівня; розгортання повстанського руху
Наслідки
проти політики більшовиків.

Денікінський режим в Україні

Встановлення

— 1919 р. — наступ армії А. Денікіна, яка встановила свій контроль над Кримом і Лівобережжям.

— Липень 1919 р. — перехід УГА за р. Збруч та об’єднання з армією УНР.

— 30 серпня 1919 р. — здобуття Києва українськими військами.

— 31 серпня 1919 р. — «Київська катастрофа» — здобуття Києва частинами Добровольчої армії А.

Денікіна внаслідок неузгодженості дій УГА та армії УНР.

Заходи

— Поновлення приватної власності, повернення націоналізованих підприємств попереднім власникам;

відновлення вільної торгівлі; скасування 8-годинного робочого дня.
— Сплата селянами великих контрибуцій.

— Національне гноблення; єврейські погроми.

— «Білий терор».

Перший «Зимовий похід» Армії УНР

ПроведенняГрудень 1919 — травень 1920 рр.
Збереження армії УНР в умовах окупації України; підтримка антибільшовицького
Мета
повстанського руху на Правобережжі; продовження національно-визвольної боротьби.
Очільник М. Омелянович-Павленко.
Результат 1920 р. — перехід армії УНР у зайняті поляками райони; збереження армії УНР.

Повернення більшовицького режиму

— Опір майже всіх верств українського населення денікінському режиму.

— Грудень 1919 р. — утворення Всеукрревкому — тимчасового найвищого законодавчого та

виконавчого органу влади на чолі з Г. Петровським; розгортання наступу більшовиків; захоплення
Києва більшовиками.

— Лютий 1920 р. — відновлення діяльності ВУЦВК та РНК України.

— Формальне визнання незалежності УСРР.

— Відмова від політики русифікації.

— Відновлення політики «воєнного комунізму».

Передумови

Варшавська угода між УНР та Польщею (квітень 1920 р.):

• визнання Польщею незалежності УНР на чолі з Директорією;

• домовленість про спільні воєнні дії проти більшовиків;

• підпорядкування збройних сил УНР польському командуванню;

• передача Польщі західноукраїнських земель.

Перебіг подій
Квітень 1920 р. Початок наступу польсько-українських військ.
Травень 1920 р. Вступ польської армії та частин УНР до Києва; початок наступу Червоної армії.
Червень 1920 р. Захоплення Києва більшовицькими військами.
Липень 1920 р. Відступ польсько-українського війська; перенесення військових дій на територію
Польщі та Галичини.
Серпень-вересень Розгром більшовиків під Варшавою — Замостям («Диво на Віслі»), унаслідок якого
1920 р. Червона армія залишила Польщу та Західну Україну.
Жовтень 1920 р. Підписання радянсько-польського перемир’я, що означало розрив Варшавської
угоди.

Результат і наслідки

Ризький договір між Польщею, РСФРР та УСРР (березень 1921 р.):

• анулювання Варшавської угоди між Польщею та УНР;

• визнання Польщею УСРР;

• передача Польщі західноукраїнських земель;

• забезпечення умов національно-культурного розвитку для росіян, українців і білорусів на території Польщі.

Розгром військ П. Врангеля

Квітень 1920 р. Призначення головнокомандувачем Добровольчої армії П. Врангеля.
Зустріч делегації УHP із П. Врангелем для координації дій проти більшовиків;
Вересень 1920 р.
отримання від П. Врангеля обіцянки «політично порозумітися з Україною».
Форсування Червоною армією Сивашу; узяття Перекопських і Чонгарських
Листопад 1920 р.
укріплень; остаточний розгром військ П. Врангеля в Криму.
Другий Зимовий похід Армії УHP (листопад 1921 р.)
Об’єднання дій розрізнених повстанських загонів, повалення радянської влади в
Мета
Україні.
Добровольці, колишні вояки армії УНР, що перебували на території Польщі,
Учасники
на чолі з отаманом Ю. Тютюнником.
Оточення учасників рейду червоноармійцями на чолі з Г. Котовським під

м. Базар на Житомирщині. Майже 450 повстанців потрапили в полон, більшість з

Перебіг подій
них була розстріляна. Невелика група разом з Ю. Тютюнником вирвалася з

оточення і втекла до Польщі.

Похід підрозділів армії УНР став останньою спробою збройним способом

Історичне значення здобути незалежність України; цими подіями завершилася Українська

революція 1917-1921 рр.

Холодноярська республіка (1919-1922 рр.)

Холодноярська республіка — самопроголошене державне утворення у Чигиринському повіті Київської

губернії в урочищі Холодний Яр, зі столицею в с. Мельники.

Перебіг подій

— Формування Холодноярської республіки, яку захищала 15 тис. селянська повстанська армія, завдяки
чому територія Черкащини довше за інші регіони України залишалася вільною від більшовицької
окупації.

— Лютий-березень 1920 р. — взаємодія повстанців Холодноярської республіки з армією УНР, що

здійснювала Перший зимовий похід.

— Весна-осінь 1920 р. — антибільшовицьке повстання під керівництвом І. Деркача; проголошення

більшовиками амністії для тих, хто добровільно складе зброю; припинення боротьби багатьма
отаманами, які погодилися перейти на бік радянської влади; репресії більшовиків проти повстанців.

— 1922 р. — припинення існування Холодноярської республіки після того, як повстанські отамани

потрапили в засідку й були ув’язнені.
ТЕМА 21. ВСТАНОВЛЕННЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ

Голод 1921-1923 рр.

Причини — Післявоєнна розруха.

— Скорочення виробництва сільгосппродукції внаслідок продрозкладки, незацікавле

— Вивезення хліба до Росії та інших республік, експорт хліба за кордон.

— Посуха та неврожай у південних і степових районах України.

Реакція влади — Замовчування факту голоду в Україні.

— Вилучення церковних цінностей під приводом боротьби з голодом.

— Дозвіл міжнародним організаціям надати допомогу голодуючим: Американська ад

радянської Росії.
— Охоплення голодом Олександрівської (Запорізька обл.), Донецької, Катеринославс
Масштаби та наслідки Харківської губерній (разом 21 повіт); Жертви: до 1 млн осіб.
— Придушення селянського повстанського руху, зміцнення більшовицької влади.

НЕП в УСРР (1921-1928 рр.)

Нова економічна політика (неп) — економічна політика більшовиків, що змінила політику «воєнного
комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини

— Економічна криза як наслідок громадянської війни і «воєнного комунізму».

— Політична криза (масовий опір політиці більшовиків — селянські повстання, страйки робітників,
виступи в армії та на флоті).

Сільське господарство

— Скасування продрозкладки і введення продподатку (становив 20 %); скасування кругової поруки.

— Дозвіл на оренду землі й на використання найманої праці.

— Розвиток різних форм кооперації.

Торгівля й фінанси

— Створення єдиної грошової системи, введення в обіг червонців.

— Відновлення вільної торгівлі.

Промисловість

— Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств; дозвіл на оренду та

використання найманої праці.

— Об’єднання великих підприємств у трести, переведення їх на госпрозрахунок.

— Скасування загальної трудової повинності.

— Перехід від зрівняльної до відрядної заробітної плати.

— Залучення іноземного капіталу у формі концесій.

— 1925 р. — проголошення курсу на індустріалізацію.

Входження УСРР до складу СРСР

— Грудень 1922 р. — І Всесоюзний з’їзд рад, який ухвалив рішення про створення нової держави у
складі БСРР, УСРР, РСФРР та ЗСФРР під назвою СРСР; затвердив Декларацію про утворення СРСР;
прийняв Союзний договір; створив органи влади — Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР.

— Зміна міжнародно-правового статусу України (УСРР стала національно-територіальним утворенням

із власними (хоча й умовними) кордонами, своїм (хоча й з обмеженою компетенцією) адміністративним
апаратом.

— Травень 1925 р. — Внесення змін до Конституції УСРР, якими було остаточно законодавчо
закріплено вступ України до СРСР.

Політика коренізації (українізації) в УСРР

Коренізація — надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувати
національні кадри, аби посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

1923 р. — проголошення курсу на коренізацію.

Мета

Пошук спільної мови із селянством; залучення на свій бік національної інтелігенції; спроба більшовиків
очолити й поставити під контроль національне відродження; надання прав «культурно-національної
автономії», щоб частково компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.

Провідники

— О. Шумський — народний комісар освіти у 1924-1927 рр., який розпочав проведення українізації.

— М. Скрипник — народний комісар освіти у 1927-1933 рр., виступав за розширення прав УСРР в
складі СРСР; закінчив життя самогубством.

Заходи

— Набуття коренізації в Україні характеру українізації.

— Підготовка та залучення кадрів української національності до партійних і державних органів та

установ.

— Запровадження української мови в державних установах і навчальних закладах; друкування газет,

журналів, книжок українською мовою.

— Усебічний розвиток культури, але під контролем партійного керівництва.

— Вивчення національної історії, відродження традицій.

— Створення умов для розвитку мови й культури Національних меншин (формування національних
районів).

Українське національне відродження 1920-х рр.

Кампанія з ліквідації неписьменності

Лікнеп — культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія протягом 20-30-х рр. XX
ст.; кампанію було спрямовано на подолання неписьменності серед широких верств населення.

Наука

Економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економічна політика СРСР основана на нехтуванні

інтересів України і є, по суті, колоніальною.

Література й мистецтво

— Діяльність мистецьких спілок «Гарт», «Плуг», «Молодняк» та ін.

— 1926 р. — створення Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) на чолі з М. Хвильовим,

яка ініціювала «літературну дискусію»; головна проблема — шляхи подальшого розвитку української
літератури; позиція М. Хвильового — українська культура повинна розвиватися, спираючись на
європейські досягнення.

Мистецтво

— Лесь Курбас — видатний режисер, актор, теоретик театру, драматург; засновник театру «Березіль».

— О. Довженко — видатний український режисер (фільми «Звенигора» (1927 р.), «Арсенал» (1929 р.) та
ін.).

— М. Бойчук — засновник самобутньої школи українського мистецтва («бойчукізм»); один із

засновників монументального мистецтва.

— Г. Нарбут: «Еней та його військо» (1919 р.).

— В. Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати».

— Ф. Кричевський: картина «Життя». Триптих «Любов. Сім’я. Повернення».

Архітектура та скульптура

— Будівля Держпрому в Харкові (1925-1928).

— Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (скульптор І. Кавалерідзе). Антицерковна кампанія

— Відверта антицерковна політика, пропаганда атеїзму.

— Арешти, переслідування, розстріли духовенства та вірян.

— Масове закриття храмів.

— Намагання внести розкол між різними конфесіями, підтримка сект.

— 1921 р. — утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на чолі з
митрополитом В. Липківським; тиск радянського керівництва при формальному виявленні лояльного
ставлення до УАПЦ; невизнання УАПЦ московським патріархом; 1930 р. — «саморозпуск» УАПЦ;
хвиля арештів.

Форсована індустріалізація

— Затвердження першого п’ятирічного плану (1928-1933 рр.); перехід до директивної економіки.

— 1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію.

Джерела

— Пріоритетне фінансування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової; продаж

сільсгосппродукції та сировини й отримання валютних надходжень.

— Командно-адміністративні важелі управління народним господарством і державою; використання

безкоштовної праці політв’язнів.

— Розгортання соціалістичного змагання (ізотовський, стахановський рухи).

Здобутки

— Перетворення УРСР з аграрної на індустріально-аграрну державу.

— Масштабні капіталовкладення (залучення 20 % загальносоюзних коштів).

— Зростання промислового потенціалу України в 7 разів.

— Збільшення обсягу виробництва продукції машинобудування та металообробки в 4,5 раза; створення

енергетичної бази.

— Будівництво нових підприємств («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»,

«Дніпроалюмінійбуд», Харківський тракторний завод).

— Реконструкція старих підприємств (Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в

Дніпропетровську, Комунарську, Макіївці).

— Виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія).

Прорахунки

— Надвисокі темпи індустріалізації.

— Пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання

(група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості та низького життєвого рівня
народу.

— Відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої внаслідок менших

капіталовкладень і недостатньої сировинної бази.

— Збільшення кількості міських жителів, житлова та продовольча проблема.

— Нерівномірність розміщення промислових центрів.

— Орієнтація української економіки на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції та
розвиток підприємств завершеного циклу.

— Здійснення за рахунок сільського господарства; перехід до колективізації.

Насильницька колективізація. Опір селянства

Колективізація — система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств на

великі колективні й радянські господарства (колгоспи й радгоспи).

Завдання

— Перекачування коштів із села на потреби індустріалізації; забезпечення населення дешевими

продуктами харчування та сировиною.

— Перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике

виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву.

Заходи

— Насильницьке створення колгоспів.

— «Розкуркулення», метою якого була передача колгоспам (державі) найприбутковіших господарств

разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільгосппродукції; ліквідація найзаможнішої
верстви селян, яких радянська влада вважала своїм «ворогом».

— Обмеження переселення селян до міст (паспортна система).

Перебіг

— Грудень 1927 р. — курс на кооперування села, приводом чого стала хлібозаготівельна криза 1927-
1928 рр.

— Січень 1928 р. — рішення про примусове вилучення зернових надлишків та необхідність форсованої
колективізації.

— 1929 р. — початок суцільної насильницької колективізації; застосування насильницьких методів (до

1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).

— Опір селянства, подекуди збройний (був придушений).

— Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він засудив «перегини» у
колгоспному будівництві; мета — попередити вибух селянського гніву; перекладення провини за
репресивні методи на місцевих керівників; дозвіл селянам виходити з колгоспів; масовий відтік селян із
колгоспів.

— Кінець 1930 р. — нова хвиля колективізації.

Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид українського народу

Причини

— Дезорганізація сільгоспвиробництва внаслідок політики колективізації.

— Опір українського села політиці суцільної колективізації.

— Завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.

— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії В. Молотова.

Організатори: Л. Каганович, С. Косіор.

Дії влади

— 1932 р. — постанова про план хлібозаготівель із врожаю 1932 р., за якою на Україну припадала
найбільша (356 млн пудів); перехід до примусових хлібозаготівель.

— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В. Молотовим, метою якої

було вилучення хліба в селян; проведення обшуків, запровадження натуральних штрафів, реквізиція
насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокада сіл-боржників, занесених на «чорні
дошки», діяльність бригад із видобутку зерна (понад 110 тис. добровольців).

— Серпень 1932 р. — постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і
зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» («Закон про п’ять колосків»), за яким збирання
колосків визнавалося розкраданням соціалістичної власності; за крадіжку колгоспного майна
передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше 10 років.

Наслідки

— Масові жертви (від 5 до 10 млн осіб).

— Катастрофічне зниження народжуваності.

— Подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі; придушення

опору українського селянства; розорення села.

Культ особи

— Культ вождя (Й. Сталіна).

— Єдина офіційна ідеологія (комуністична).

— Однопартійна система, наявність єдиної партії, яка зливається з державним апаратом (ВКП(б) —
КП(б)У); усунення всіх інших партій.

— Монополія на засоби масової інформації, ідеологічна цензура.

— Заперечення традиційної моралі; боротьба з «буржуазним націоналізмом».

— Централізоване жорстке планування економіки (п’ятирічки).

— Всеосяжний контроль держави; знищення громадянських прав і свобод.

— Державна пропаганда, маніпуляція масовою свідомістю населення.

— Масові репресії та терор, боротьба з інакомисленням.

Масові репресії

— 1928 р. — «Шахтинська справа» над 53 спеціалістами, які нібито займалися шкідницькою

діяльністю; 1930 р. — процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) — звинувачення 45 осіб у
підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України
(звинувачення віце-президента ВУАН С. Єфремова); 1931 р. — справа «Українського національного
центру» (УНЦ) — процес над колишніми діячами УНР, серед яких М. Грушевський, В. Голубович; 1933
р. — самогубства М. Хвильового й М. Скрипника.

— 1934 р. — арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними.

— Боротьба з УАПЦ (арешт 24 єпископів із 34, ще 8 зникли без вісті).

— Розкуркулення, депортації, голодомор 1932-1933 рр.

— 1937-1938 рр. — доба «великого терору»: справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова,
«Блоку українських терористичних груп» та ін.; боротьба з ухилами в партії (справи «Українського
троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»); репресії проти членів КП(б)У
(жертви — Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.); репресії в армії (жертви: Й. Якір, І. Дубовий,
Є. Ковтюх, І. Уборевич та ін.); репресії проти українських діячів культури («розстріляне відродження»).

— Одне з найбільших місць масових поховань жертв репресій — Биківня (під Києвом); близько 100 тис.
похованих.

Конституція УРСР 1937 р.

— Перейменування УСРР на УРСР; проголошення УРСР соціалістичною державою робітників і селян.

— Визнання економічною основою соціалістичної власності на засоби виробництва у формі державної

або кооперативно-колгоспної.

— Найвищий орган влади — Верховна Рада (обирали на 4 роки); вона утворювала уряд — Раднарком;
місцеві органи влади — ради депутатів трудящих.

— Декларування свободи слова, друку, зборів, мітингів; проведення виборів представницьких органів
влади на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням, що в тоталітарній
державі було неможливим; повне ігнорування прав і свобод громадян.

Ідеологізація суспільного й культурного життя в Україні

Згортання українізації

— Заміщення апарату комісаріату освіти — головного провідника українізації (на обласному рівні — на
100%, на районному — на 90%); звільнення з роботи в українських школах 4000 вчителів та 210
викладачів.

— 1938 р. — запровадження обов’язкового вивчення російської мови; наближення української абетки і

граматики до російських.

— Зменшення кількості українських шкіл, україномовної продукції, закриття українських театрів.

— Боротьба проти українських громадських діячів та інтелігенції, з «націоналістичним ухильництвом»,

українським націоналізмом.

«Розстріляне відродження»

«Розстріляне відродження» — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920 — початку

1930-х рр. в Україні, якому належать високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису,
музики, театру, знищене сталінським режимом.
Ідеологічний тиск на науковців, освітян, митців та їх ув’язнення і фізичне знищення: 1933 р. — арешт
М. Ялового, самогубство М. Хвильового; 1934 р. — розстріл драматурга К. Буревія, поетів О. Близько,
Д. Фальківського, новеліста Г. Косинки; за ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович,
Є. Плужник; 1937 р. — страта понад 100 представників української інтелігенції (Лесь Курбас, М. Куліш,
М. Яворський, В. Підмогильний, М. Вороний та ін.)

Література

Панування методу соцреалізму; звуження творчих можливостей до виробничого жанру; провідні теми
— індустріалізація й колективізація, прославлення партії й вождів: П. Тичина («Партія веде»), М.
Рильський («Пісня про Сталіна»), А. Головко (роман «Бур’ян»), О. Корнійчук та ін.

Образотворче мистецтво

М. Самокиш: картина «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931 р.).

Хореографія П. Вірський.
Музичне мистецтвоТвори композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, Л.
Ревуцького.
Архітектура Будівля Верховної Ради УРСР в Києві (1936-1939).
Скульптура Пам’ятник Т. Шевченку в Харкові (М. Манізер).

Антицерковна кампанія

— Формування атеїстичного світогляду.

— Проголошення другої п’ятирічки «безбожною».

— Державний тиск на православну церкву; утиски Української автокефальної православної церкви

(УАПЦ), унаслідок чого церква самоліквідувалася 1930 р.

— Розправа над священиками (арешт 2 тис. священиків, митрополита В. Липківського).

— Масове нищення культових споруд.

— Глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

ТЕМА 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В

МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Соціально-економічний розвиток

Українські землі у складі Польщі

— Приєднання до Польщі за Ризьким договором 1921 р. Західної Волині, Західного Полісся, Холмщини
і Підляшшя («східні креси»).

— 1923 р. — визнання країнами Антанти входження Східної Галичини до складу Польщі.

— 1924 р. — затвердження «пресового закону», за яким основним типом школи ставала двомовна
(утраквістична) школа; вивчення польської мови стало обов’язковим.
— Осадництво — політика заселення польськими колоністами українських земель, яку проводив уряд
Польщі для асиміляції українців (на українських землях було осаджено прибл. 300 тис. поляків).

— 1930 р. — пацифікація — репресивна акція, здійснена польською владою, із застосуванням поліції та

армії проти українського населення (масові арешти, побиття, закриття і руйнування українських
установ).

— Полонізація Львівського університету, закриття 8-ми українських кафедр, звільнення професорів-

українців; 1921-1925 рр. — діяльність у Галичині Українського таємного університету.

Українські землі у складі Румунії

— 1920 р. — підписання Бессарабського протоколу, визнання країнами Антанти входження Бессарабії

до складу Румунії.

— Перебування у складі Румунії Північної Буковини, Ізмаїльського, Аккерманського, Хотинського

повітів Бессарабії.

— Перетворення українських земель на джерело сировини й робочої сили; розвиток сировинних

галузей: деревообробна, рибне господарство Південної Бессарабії; панування дрібного кустарного
виробництва; безробіття; погіршення становища в умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр.;
зниження попиту на сільгосппродукцію, що стало однією з причин скорочення посівних площ,
зменшення поголів’я худоби.

— Переселення румунських колоністів на українські землі.

— Уніфікація, поширення на українські землі румунського законодавства.

— Румунізація: оголошення румунської мови державною; заборона української мови в державних

установах; зміна назв міст і сіл, імен та прізвищ на румунські; закриття українських шкіл, гімназій,
культурно-освітніх товариств; ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті.

— 1924 р. — антирумунське Татарбунарське повстання.

Українські землі у складі Чехословаччини

— Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття.

— Невиконання керівництвом ЧСР обіцянки надати Закарпаттю автономію.

— Використання регіону як аграрно-сировинної бази.

— Передача селянам під час аграрної реформи земель угорських поміщиків.

— Вкладання владою в розвиток краю значних коштів.

— Будівництво сучасних доріг та мостів; електрифікація краю.

— Розширення мережі українських шкіл, гімназій, «Просвіти».

— Діяльність у Празі Українського вільного університету, Української аграрної академії, Високого

педагогічного інституту ім. Драгоманова.

— Створення Українського національного музею, Українського історико-філологічного товариства;

українських театральних осередків, хорів тощо.
 Суспільно-політичні рухи

Українські політичні партії Східної Галичини

— 1925 р. — утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО); лідер — В.

Мудрий:

• відстоювання соборності та незалежності України, демократичного розвитку; антикомунізм;

• культурно-просвітницька діяльність;

• укладення угоди під назвою «нормалізація», суть якої полягала у відмові УНДО від антиурядової
боротьби, у відповідь на що польський уряд мав припинити переслідування українських демократичних
організацій;

• відмова Польщі від примусової національної асиміляції: дозвіл на викладання української мови в
школах;

• зростання інвестицій в українські землі;

• збільшення українського представництва в сеймі.

— 1929 р. — утворення Організації українських націоналістів (ОУН); лідери — Є. Коновалець, С.

Бандера, А. Мельник:

• відстоювання української самостійної соборної держави;

• ідеологія — інтегральний (дієвий, чинний) націоналізм Д. Донцова;

• поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності;

• методи боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, терористичні акти.

Українські землі у складі Румунії

— 1918-1928 рр. — заборона діяльності політичних партій.

— 1928-1938 рр. — активізація суспільно-політичного життя.

— 1927 р. — створення Української національної партії (УНП) на чолі з В. Залозецьким, діяльність якої
схилялася до компромісів із владою та передбачала виключно легальні методи боротьби; здобуття цією
партією кількох місць у румунському парламенті.

Українські землі у складі Чехословаччини

— Українофільство — течія, яка відстоювала інтереси українського населення; її представники вважали

русинів частиною єдиного українського народу; виступали за об’єднання всіх українських земель у
єдину незалежну державу; лідер — А. Волошин.

— Русофільство — течія, яка відстоювала єдність із російським народом; її прихильники вважали

русинів частиною російського народу; виступали за надання краю автономії.

— Русинство — течія, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним
як від українців, так і від росіян; виступали за автономію, а в майбутньому — за незалежність
Закарпаття.
— Мадярофільство — суспільно-політична течія, прибічники якої виступали за повернення Закарпаття до
Угорщини.

Карпатська Україна
— Мюнхенська угода, яка започаткувала розчленування Чехословаччини.

— Надання автономії Підкарпатській Русі; голова уряду — А. Волошин.

1938 р. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина Закарпаття (Ужгород, Мукачево та кілька
українських сіл) передавалася Угорщині; загарбання угорськими військами відступлених
областей; переїзд українського уряду до Хусту.

— Створення військової організації «Карпатська Січ».

— Заснування з ініціативи А. Волошина Українського національного об’єднання (УНО), яке
відстоювало створення суверенної держави; вибори до Сойму Карпатської України, на яких
перемогли прихильники суверенітету Закарпаття.

— Початок окупації Закарпаття румунськими військами.

1939 р.
— 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України; обрання президентом
А. Волошина; збройний опір Карпатської Січі угорській армії; відступ бійців Карпатської Січі
до Румунії та Словаччини; видача їх румунами угорцям; остаточна окупація території
Закарпаття угорськими військами.

ТЕМА 23. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ

СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)

Початок Другої світової війни. Приєднання Західної України, Південної та Північної Бессарабїї та
Північної Буковини до УРСР
Радянсько-німецький договір про ненапад і таємний протокол до нього («пакт
Молотова—Ріббентропа»), який передбачав розмежування сфер інтересів
23 серпня 1939 р.
Німеччини та СРСР у Східній Європі по лінії річок Нарев — Вісла — Сян; до сфери
впливу СРСР потрапляли західноукраїнські землі.
1 вересня 1939 р. Вторгнення німецьких військ до Польщі. Початок Другої світової війни.
Вторгнення Червоної армії під командуванням С. Тимошенка на територію Західної
17 вересня 1939 р. України; пропаганда цієї події як «золотого вересня», чому сприяло тривале
польсько-українське протистояння в регіоні.
 Радянсько-німецький Договір про дружбу і кордон, у якому йшлося про
встановлення кордону між сторонами по «лінії Керзона»: Галичина й Західна
28 вересня 1939 р.
Волинь відійшли до СРСР, а Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя
опинилися в зоні німецької окупації.
Нота Раднаркому СРСР уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати
Північну Буковину; звернення Румунії до Німеччини по допомогу; запевнення
Червень 1940 р. Німеччиною Румунії щодо тимчасовості територіальних поступок; вторгнення
Червоної армії на територію Бессарабії та Північної Буковини («визвольний
похід»).

Радянізація приєднаних територій:

• поширення радянського законодавства;

• контроль над усіма сферами життя;

• нехтування місцевих особливостей і традицій;

• заборона політичних партій, культурно-освітніх товариств;

• українізація освіти, преси;

• розширення мережі навчальних закладів; заснування бібліотек, клубів;

• безкоштовне навчання й медичне обслуговування;

• утиски церкви, особливо греко-католицької;

• масові репресії, депортації місцевого населення до Сибіру, Далекого Сходу; створення тюремної
мережі, розстріли;

• опір новій владі з боку ОУН; боротьба радянських органів з оунівцями.

Напад нацистської Німеччини та її союзників на СРСР. Поразки Червоної армії

Затвердження Гітлером плану «Барбаросса» — плану нападу на СРСР, що
1940 р.
передбачав «бліцкриг» («блискавичну війну»).
Червень 1941 р. Напад Німеччини на СРСР; бомбардування німцями українських міст (Рівне,
Львів, Житомир, Київ). Найбільша танкова битва початкового періоду війни в
районі Луцьк—Броди—Рівне (на тиждень затримала просування ворога).
Липень-вересень Оборона Києва, яка закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту:
1941 р. загибель і полон понад 600 тис. осіб, що опинилися в оточенні; у «котлі» загинув
командувач фронтом М. Кирпонос; оборона Києва (71 день) дала змогу провести
евакуацію людей і підприємств Лівобережжя та Донбасу.
Серпень-жовтень Оборона Одеси: протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-
1941 р. тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат.
25 жовтня 1941 р. Гітлерівці зайняли Харків; до кінця жовтня була окупована значна частина
Донбасу.
Жовтень 1941 р. — Оборона Севастополя, яка тривала 250 днів: радянські війська відбили три великі
липень 1942 р. наступи ворога.
Травень 1942 р. Наступальна операція радянських військ під Харковом (у районі Барвенківського
виступу в оточення потрапили три радянські армії; втрати становили близько 240
тис. осіб).
22 липня 1942 р. Остаточна окупація території України після захоплення міста Свердловська
Ворошиловградської області.
 Нацистський окупаційний режим. Голокост

— Встановлення нацистами на загарбаних територіях окупаційного режиму, який отримав назву «новий
порядок».

— 1940 р. — підписання А. Гітлером плану «Ост», який передбачав перетворення України в аграрно-
сировинний придаток, життєвий простір для колонізації німців.

— Розчленування території України на 4 зони окупації: румунська провінція «Трансністрія» (центр —

Тирасполь, згодом Одеса); дистрикт «Галичина» (центр — Львів); рейхскомісаріат «Україна» (центр —
Рівне); рейхскомісар — Ерік Кох; прифронтові райони (Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська
області), підпорядковані військовому командуванню.

— Скасування радянського законодавства; введення німецького права.

— Комендантська година.

— Дискримінація українського населення.

— Вивезення до Німеччини устаткування, сировини, металу, продовольства і навіть родючих

чорноземів.

— Вивезення українців на примусові роботи до Німеччини (остарбайтери).

— Обмеження постачання міст продовольством; масове знищення мирного населення,

військовополонених у концтаборах.

— Знищення цілих сіл (на Полтавщині повністю спалені села Обухівка, Олефіровка та ін.; в
Чернігівській області — 23 села).

— Голокост — знищення єврейського населення під час Другої світової війни (Бабин Яр у Києві,
Дробицький Яр у Харкові тощо).

— Створення концтаборів; створення для євреїв системи гетто; удостоєння парламентом Ізраїлю
близько 2 тис. українців звання «Праведник світу» за рятування євреїв у роки війни (найвідоміша серед
них — О. Вітер).

Колабораціонізм

Колабораціонізм — співпраця місцевого населення з окупантами: створення на підтримку окупаційній

владі допоміжної адміністрації з місцевого населення: формування добровольчих батальйонів
«Нахтігаль» і «Роланд» з українців (присягали на вірність Україні); дивізії Ваффен-СС «Галичина».

Український визвольний рух: діяльність ОУН, утворення УПА

— 1940 р. — розкол оунівського руху на ОУН(М) на чолі з А. Мельником та ОУН(Б) на чолі з С.

Бандерою: бандерівці робили ставку на власні сили, а мельниківці покладали надії на Німеччину.

— 30 червня 1941 р. — проголошення з ініціативи ОУН(Б) Акта відновлення Української Держави;

формування національного уряду на чолі з Я. Стецьком; створення «похідних груп» для організації
органів місцевого самоуправління; арешт гестапівцями С. Бандери, Я. Стецька та інших членів ОУН;
перехід оунівців до боротьби проти німецьких окупантів.

— Створення Т. Бульбою (Боровцем) «Поліської Січі».

— 14 жовтня 1942 р. — створення Української повстанської армії (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Т.
Чупринка), яка вела боротьбу проти німців, польської Армії Крайової та радянської влади;
встановлення контролю над частиною Волині, Полісся, згодом над Галичиною та Черкащиною.

— 1944 р. — створення Української головної визвольної ради (УГВР) — органу керівництва

українським визвольним рухом для розгортання збройного підпілля у боротьбі проти німців і
радянської влади (президент — К. Осьмак).

Українсько-польське протистояння

— 1943 р. — трагедія Волині — етнічні чистки українського і польського населення, що здійснювали

УПА та польська Армія Крайова: ОУН і УПА розглядали виселення (знищення) польського елемента на
Волині та в Східній Галичині як усунення перешкоди до незалежності; Армія Крайова розглядала
винищення українців як засіб ствердження польського права на ці землі.

— 1944 р. — відмова ОУН від антипольських акцій, пошук порозуміння з Армією Крайовою для
спільної боротьби проти радянських окупантів.

Радянський партизанський рух

— Кінець 1941 р. — виникнення радянських загонів партизанів під Черніговом, Сумами та Брянськом;
приєднання до них групи радянських військ, які прорвались з оточення під Києвом; командири
партизанських загонів — С. Ковпак, М. Попудренко, М. Наумов, О. Сабуров.

— 1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем;

зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю,
продовольством, медикаментами); узгодження дій партизанських загонів із військовими операціями
Червоної армії.

— Форми боротьби: збирання розвідувальних даних; диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній
зв’язку, доріг, мостів (1943 р. — «рейкова війна»); розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур;
поширення листівок; визволення військовополонених, порятунок людей від вивезення на роботи до
Німеччини; рейди в тил ворога (червень-жовтень 1943 р. — Карпатський рейд С. Ковпака (із Путивля в
Карпати) для виведення з ладу нафтопромислів та поширення політичного впливу радянської влади в
Західній Україні.

Вигнання нацистських окупантів з території України. Завершення Другої світової війни

Початок вигнання нацистських загарбників з України: звільнення першого

Грудень 1942 р. населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області під час
Сталінградської битви.
Наступ радянських військ, у ході якого було звільнено частину Донбасу, 16 лютого
Січень—березень
— перше звільнення Харкова. Контрнаступ німців, під час якого радянські війська
1943 р.
знову втратили Харків, але героїчними зусиллями зупинили ворога.
Курська битва, під час якої було звільнено Лівобережжя та Донбас; 23 серпня 1943 р.
Липень—серпень
— остаточне звільнення Харкова. Зведення німцями «східного валу» — оборонних
1943 р.
укріплень на правому березі Дніпра.
Вересень— Битва за Дніпро, яка розпочалася з Лютізького плацдарму; великі людські втрати під
листопад 1943 р. час форсування Дніпра; 6 листопада 1943 р. — визволення Києва.
Загальний наступ радянських військ у Правобережній Україні на 1400-кілометровій
Грудень 1943 р.
смузі від Полісся до Чорного моря.
Корсунь-Шевченківська операція («Сталінград на Дніпрі»): в «котлі» опинилося 11
Січень-лютий
ворожих дивізій; втрати німців — 73 тис. солдатів і офіцерів, із них 18,2 тис.
1944 р.
потрапили в полон.
Квітень—травеньКримська операція, яка завершилася повним розгромом 17-ї німецької армії;
1944 р. фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів.
Львівсько-Сандомирська операція: розгром під Бродами 8 німецьких дивізій,
Липень—серпень
визволення Львова. Ясько-Кишинівська операція: визволення Ізмаїльської області
1944 р.
України та Молдови.
Вересень— Карпатсько-Ужгородська операція — визволення Закарпаття. 28 жовтня 1944 р. —
жовтень 1944 р. завершення вигнання нацистських окупантів зі всієї території України.
Квітень—травеньБерлінська операція, яка завершила розгром гітлерівської Німеччини:
1945 р.
• 20 квітня 1945 р. — встановлення Прапора Перемоги на даху німецького Рейхстагу;
участь у цій операції українця О. Береста (удостоєний звання Героя України 2005 р.);

• 2 травня 1945 р. — капітуляція Берлінського гарнізону;

• 8 травня 1945 р. — підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини;

День пам’яті та примирення (встановлений Указом від 24 березня 2015 р.).
2 вересня 1945 р. Капітуляція Японії, яку приймав український військовий діяч К. Дерев’янко;
завершення Другої світової війни.

Депортація з Криму кримських татар та інших народів

— Травень 1944 р. — депортація (примусове виселення) кримських татар; офіційна причина —

співпраця з Німеччиною під час війни.

— Виселення до Середньої Азії 238,5 тис. осіб, із яких 86 % становили жінки й діти.

— Ліквідація Кримської АРСР і перетворення її на область.

— Депортація з Криму грецького, вірменського і болгарського населення.

— Скорочення кількості населення Криму з 1196 до 351 тис. осіб.

— 1989 р. — визнання депортації кримських татар незаконною і злочинною.

ТЕМА 24. УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ

РОКИ (1945 — на початку 1950-х рр.)
Участь УРСР у зовнішній політиці Радянського Союзу

1944 р. — створення Наркомату закордонних справ (НКЗС) на чолі з О. Корнійчуком, якого згодом
замінив Д. Мануїльський; відсутність права самостійно встановлювати дипломатичні зв’язки з іншими
країнами.

Діяльність України в ООН та інших міжнародних організаціях

— Квітень 1945 р. — Україна — співзасновниця Організації Об’єднаних Націй (ООН); участь в

розробленні Статуту ООН.

— 1946 р. — обрання УРСР до складу Економічної та Соціальної Рад (на рік).

— 1946 р. — участь УРСР у роботі Паризької мирної конференції з підписання договорів із колишніми
союзниками Німеччини.
— 1947 р. — УРСР стала членом Економічної комісії ООН у Європі.

— 1948-1949 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН.

— Україна ввійшла до складу Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародного союзу

електрозв’язку, ЮНЕСКО — організації ООН з питань освіти, науки та культури.

Адміністративно-територіально зміни

Кордон з Польщею

— 1944 р. — Люблінська угода, за якою частина українських земель з населенням майже 800 тис.
українців передавалася Польщі.

— 1945 р. — Договір про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з

відхиленням на схід (на користь Польщі) на 5-8 км.

— 1951 р. — обмін на прохання Польщі прикордонними ділянками.

Кордон з Чехословаччиною

— 1944 р. — схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачевому Маніфесту про

возз’єднання Закарпатської України з УРСР.

— 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично оформив входження Закарпаття до складу УРСР;
1946 р. — утворення у складі УРСР Закарпатської області.

Кордон з Румунією

— 1947 р. — радянсько-румунський договір, за яким до УРСР відходили Північна Буковина,

Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені 1940 р.).

— 1948 р. — передача Румунією острова Зміїний і частини дельти Дунаю.

Операція «Вісла» (28 квітня — 28 серпня 1947 р.)

1944-1946 р. — «обмін населенням» між СРСР і Польщею: депортація поляків із Галичини і Волині до
Польщі, українців Закерзоння (Холмщини, Лемківщини, Надсяння) — до УРСР.
«Очищення» території Закерзоння від автохтонного українського населення; асиміляція
Мета
українців у польському середовищі; знищення баз діяльності ОУН-УПА.
Депортації українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі; примусове
Здійсненняпереселення в ході операції близько 150 тис. українців; узгодження операції з радянським
керівництвом; великі втрати УПА.

Радянізація західних областей України

Заходи

— Відновлення радянської влади; створення радянського партійного, господарського і карально-

репресивного апаратів, які контролювали всі сфери життя.

— Направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів.

— Націоналізація; індустріалізація; суцільна примусова колективізація.

Ліквідація УГКЦ
— 1944 р. — обрання митрополитом Й. Сліпого після смерті А. Шептицького.

— Березень 1946 р. — Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і
проголосив об’єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою; «саморозпуск»
Української греко-католицької церкви (УГКЦ); репресії священиків, які не приєдналися до нової
церкви; перехід УГКЦ у підпілля.

Боротьба ОУН-УПА. Придушення визвольного руху

— Спроба утримати під своїм контролем великі території.

— Направлення для боротьби з ОУН-УПА регулярних частин армії та НКВС; формування підрозділів з
місцевих жителів.

— 1945-1946 рр. — Велика блокада УПА, у рамках якої на території Рівненської, Волинської,
Львівської, Дрогобицької, Станіславівської та Чернівецької областей майже у кожному селі було
розміщено війська НКВС.

— Зміна тактики: розділення УПА на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими
методами.

— 1950 р. — загибель Р. Шухевича, обрання головнокомандувачем УПА В. Кука; спад організованого

опору.

Особливості відбудовчого процесу

Промисловість

— Пріоритет важкої промисловості, яка відбудовувалася за рахунок легкої, сільського господарства,

культури; приділення особливої уваги паливно-енергетичній галузі.

— Зростання обсягів видобутку вугілля, нафти, газу.

— Посилення диспропорції на користь воєнно-промислового комплексу (ВПК).

— Повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (старі технології, висока енерго- та

матеріаломісткість виробів).

— Важливий чинник відбудови — ентузіазм народу (різні форми соцзмагання).

Сільське господарство

— Відновлення колгоспної системи.

— Складні умови відбудови; скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук,
техніки; мізерні капіталовкладення (7 %).

— Тяжке становище селян: мізерна оплата праці за трудоднями, відсутність пенсій; високі податки на
підсобне господарство; відсутність паспортів тощо.

— 1950 р. — кампанія укрупнення колгоспів.

Масовий голод 1946-1947 рр.

Причини та — Спустошення країни внаслідок війни; відбудова промисловості за рахунок
передумови
 сільського господарства.

— Завищення плану хлібозаготівель для України.

— Посуха 1946 р.

— Продаж хліба за кордон, передача його країнам «соцтабору».

Дії влади — Невизнання факту голоду.

— 1947 р. — ухвалення указів «Про кримінальну відповідальність за розкрадання

державного і громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності
громадян»; відновлення дії закону «Про п’ять колосків».

— Передача державою навесні 1947 р. колгоспам 60 тис. тонн зерна для посівної
кампанії (було запізно, але дало змогу врятувати від смерті 3,4 млн селян).
Масштаби та — Охоплення голодом східних і південних областей.
наслідки
— Великі людські втрати (1 млн осіб).

Розгортання ідеологічних кампаній

«Ждановщина» — ідеологічна кампанія в СРСР (1946—1949 рр.) у галузі науки, літератури, культури й
мистецтва, у ході якої нищівній критиці було піддано діяльність інститутів історії України та історії
української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури
(назва від прізвища секретаря з питань ідеології А. Жданова).

«Лисенківщина» — назва ідеологічної кампанії, що отримала назву за прізвищем президента

Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенка, який свою позицію аргументував не
науковими доказами, а ідеологічними штампами; розгром генетики та кібернетики.

Посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-

Мета
визвольного руху.

Дії влади

— Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом»: цькування національної культури під

проводом Л. Кагановича; видання постанов: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії
української літератури», «Про журнал сатири і гумору “Перець”», «Про журнал “Вітчизна”», «Про
журнал “Дніпро”»; виявлення «перекручень буржуазно-націоналістичного характеру» у працях М.
Петровського, присвячених українському національно-визвольному руху; у «Короткому курсі історії
України»; звинувачення С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Супруненка, Л. Славіна у відродженні ідей
історичних концепцій В. Антоновича, М. Грушевського, у відході від принципу партійності, в
антинауковості.

— 1948 р. — боротьба з «низькопоклонством перед Заходом», «безрідним космополітизмом» —

цькування літературних і театральних критиків, переважно євреїв; звинувачення їх в антипатріотизмі,
намаганні здійснити «змову» в інтересах міжнародного імперіалізму й сіонізму; звільнення євреїв з
освітніх закладів, наукових установ.

— Звинувачення в націоналістичних ухилах М. Рильського («Мандрівка в молодість», «Київські

октави»), Ю. Яновського («Жива вода»), В. Сосюри («Любіть Україну»).

Наслідки

— Придушення відродження української культури.

— Гальмування розвитку науки, літератури й мистецтва.

— Обмеження свободи творчості; перетворення критики на засіб утримання митців у рамках офіційної
ідеології; ізоляція від надбань західної культури; зміцнення тоталітарного режиму.

ТЕМА 25. УКРАЇНА В УМОВАХ

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-1964 рр.)
Лібералізація суспільно-політичного життя УРСР в середині 1950-1960-х рр.

Відлига — неофіційна назва періоду перебування при владі в СРСР М. Хрущова, який характеризувався
певним відходом від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спробами її реформування в напрямку
лібералізації, відносною демократизацією політичного та громадського життя.

— Десталінізація — відхід від негативних рис сталінізму: відмова від переслідування й фізичного
знищення політичних суперників, певна лібералізація суспільного життя; припинення масових репресій.

— Повстання політичних в’язнів у сталінських концтаборах (1953-1954 рр.); ліквідація ГУЛАГу,

позасудових органів, воєнних трибуналів; чистка органів держбезпеки; прокурорський нагляд за
дотриманням законності.

— Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.

— Розширення прав республік; висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з
України в оточенні М. Хрущова.

— Реабілітація — виправдання, поновлення репутації несправедливо обвинуваченої особи; створення

комісій для перегляду справ засуджених.

XX з’їзд КПРС (лютий 1956 р.)

— Виступ М. Хрущова із закритою доповіддю «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки»;
засудження культу особи.

— Критика сталінської політики як хибної та злочинної через організацію масових репресій,

депортацію народів, використання незаконних методів слідства.

— Визначення початком злочинної політики 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи
колективізації, голодомор 1932-1933 рр. тощо.

Зміни адміністративно-територіального устрою УРСР

— Тісний зв’язок Криму з Україною протягом усієї історії.

Причини передачі — Перетворення Кримської автономної республіки на Кримську область РРФСР
Криму до УРСР після виселення кримських татар, німців, греків, болгар та вірмен: параліч
господарського життя Криму внаслідок масових депортацій.
19 лютого 1954 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з
Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність
економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки».
— Входження Кримської області до складу УРСР.
Наслідки — Перекладання на бюджет УРСР відновлення Криму; переселення в Крим
жителів з території РФ.
Спроби реформувати управління промисловістю та сільським господарством, соціальною сферою

Реформування управління промисловістю

— 1957 р. — ліквідація низки галузевих міністерств; створення раднаргоспів — територіальних органів

управління.

— Створення в УРСР 11 раднаргоспів, серед яких найбільшими були Київський, Харківський та

Львівський, що складалися з декількох областей; 1960 р. — формування додатково 3-х нових
раднаргоспів.

— Об’єднання у раднаргоспи 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну більшість промислової
продукції республіки.

Наслідки
Позитивні Негативні
— Розширення господарчих прав — Ускладнення зв’язків між підприємствами окремих
республік. раднаргоспів, «місництво».

— Децентралізація управління. — Незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.

— Скорочення управлінського апарату.

— Наближення управління до виробництва.

Аграрна політика: «Хрущовські надпрограми»

— 1954 р. — освоєння цілинних земель.

— «Кукурудзяна кампанія» — спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва;

зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні.

— Надпрограма у тваринництві (за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока та масла на
душу населення); завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів’я худоби.

— 1957—1960 рр. — нова кампанія укрупнення колгоспів, унаслідок якої відбулося скорочення
кількості колгоспів.

— Кампанія перетворення колгоспів на радгоспи.

— Створення «агроміст»; супроводження цієї кампанії ліквідацією неперспективних сіл; швидка

відмова від ідеї «агроміст».

— 1958 р. — реорганізація МТС: примусовий викуп колгоспами застарілої техніки МТС за завищеними
цінами.

Соціальна сфера

— Перегляд тарифної системи оплати праці, її відчутне підвищення.

— Скорочення робочого тижня.

— Зрушення в оплаті праці колгоспників: щомісячне грошове та натуральне авансування (замість

оплати один раз на рік); стабілізація видачі продукції на трудодні; зростання грошової оплати.
— 1956 р. — закон «Про державні пенсії»: право на пенсію за віком мали чоловіки, які досягали 60
років, а їхній стаж становив не менше 25 років; жінки, які досягали 55 років і мали 20 років стажу;
збільшення розміру пенсій.

— 1960-ті рр. — видача паспортів селянам.

— Широкомасштабне житлове будівництво: будівництво переважно малогабаритних помешкань

(«хрущовок»); безкоштовне отримання житла.

Виникнення руху «шістдесятників», дисидентського руху

«Шістдесятники» — покоління молодих митців 60-х років, учасники руху за оновлення радянського
суспільства, які протестували проти заідеологізованості культури, боролися за відродження рідної мови,
піднесення національної самосвідомості, людської гідності.

Учасники: письменники І. Драч, В. Симоненко, Б. Олійник, Л. Костенко; художники А. Горська, В.

Зарецький; критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний; режисери Л. Танюк, С. Параджанов.

— Сповідування свободи творчого самовираження, культурного плюралізму, пріоритету

загальнолюдських цінностей над класовими.

— Проведення неформальних літературних читань, художніх виставок, вечорів пам’яті репресованих

митців, постановка замовчуваних п’єс, поширення петицій на захист української культури.

— 1960 р. — створення Клубу творчої молоді «Супутник» у Києві на чолі з Л. Танюком (учасники — І.
Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська), який пропагував українські традиції, займався
організацією мистецьких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв репресій.

— Ідеологічні звинувачення на адресу «шістдесятників» (насамперед у націоналізмі); цькування у пресі,

на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях, позбавлення можливості видавати твори.

Дисидентський рух

Дисидентство — опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології
та політиці.

— Форми боротьби: мирні, ненасильницькі форми боротьби; звернення на адресу керівників країни;
«відкриті листи» до ООН; поширення нелегальної літератури («самвидав»); створення дисидентських
організацій.

— 1959 р. — утворення Української робітничо-селянської спілки (УРСС); лідери — Л. Лук’яненко, І.

Кандиба; програма: теоретичне обґрунтування нового, безкровного етапу українського національно-
визвольного руху; незалежна Україна з радянським ладом і соціалістичною економікою; 1961 р. —
викриття УРСС органами КДБ, засудження 6-х осіб до тривалих термінів ув’язнення, а Л. Лук’яненка —
до страти (згодом була замінена 15-річним ув’язненням).

Культура і наука

Освіта

— Русифікація (факультативність вивчення української мови в школі за реформою 1959 р.).

— Зменшення кількості українських шкіл майже на 2 тис.

— Викладання у вищій школі переважно російською мовою.

 Наука

— Науково-технічна революція (НТР) — процес перетворення продуктивних сил на основі досягнень

науки й техніки.

— Початок «космічної ери» (С. Корольов): 1957 р. — запуск першого штучного супутника Землі; 1961
р. — перший політ людини в космос (Ю. Гагарін; 1962 р. — космічний політ за участю першого
українського космонавта П. Поповича.

— Літакобудування (О. Антонов); внесок українських учених у розвиток космонавтики.

— Нові методи лікування серцевих захворювань (М. Амосов).

Мистецтво

— Картина Т. Яблонської «Хліб» (1949).

— Картина К. Білокур «Хата в Богданівці» (1955).

— Театр (режисери Г. Юра, М. Крушельницький; актори А. Бучма, В. Добровольський, Н. Ужвій).

— Кіно: О. Довженко «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море»; С. Параджанов «Перший
хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенко «Сон» та ін.).

ТЕМА 26. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ

КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (1965-1985
рр.)
Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні

— 1964 р. — обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєва.

— Заперечення будь-яких спроб оновлення суспільства, консервування наявного режиму, наростання

кризи радянського ладу (період «застою»).

— Скасування рішення про періодичне оновлення складу партійних органів; старіння кадрів; зміцнення
монополії КПРС на владу; злиття партійного і державного апаратів.

— Наростаюча бюрократизація.

— Привілейоване становище номенклатури — панівної партійної та державної еліти в СРСР.

— Подвійна мораль» (розрив між гаслами і реальними справами).

— Поворот від лібералізації до консерватизму; порушення громадянських прав і свобод; боротьба з

інакомисленням; репресії.
— Часткове відновлення сталінської адміністративно-командної системи (неосталінізм): відмова від
критики культу особи Й. Сталіна.

— Політизація та ідеологізація повсякденного життя.

— 1978 р. — прийняття нової Конституції УРСР, яка закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її
статей мали декларативний характер.

— Поширення тези про побудову в СРСР «розвинутого соціалізму» (через усвідомлення неможливості
реалізації положення програми КПРС про побудову комунізму до 1980 р.); розчарування в правильності
обраного шляху розвитку.

— 1972 р. — зміна політичного керівництва УРСР; прихід до влади В. Щербицького.

Діяльність перших секретарів ЦК КПУ

П. Шелест (1963-1972 рр.) В. Щербицький (1972-1989 рр.)
— Відстоювання інтересів республіки у
визначенні інвестицій в економіку. — Усунення від влади прибічників П. Шелеста.

— Намагання відстояти поміркований, — Жорстка централізація та підпорядкованість

контрольований центром український республіки центру.
автономізм.
— Орієнтація економіки України на народне
— Підтримка поміркованої українізації господарство СРСР.
(переведення вищої школи на українську мову,
спроба українізувати управлінський апарат). — Посилення русифікації.

— Авторитарний стиль керівництва. — Підбір кадрів за принципом особистої відданості

(«люди Щербицького»: В. Маланчук — секретар ЦК
— Участь в усуненні М. Хрущова від влади. КПУ з ідеології, О. Ляшко — Голова Ради Міністрів, В.
Федорчук — голова КДБ).
— Боротьба з дисидентським рухом.
— «Маланчуківщина» — ідеологічний диктат в
— Видання книги «Україна наша радянська» духовній сфері, в суспільному житті (за прізвищем
(1970 р.) з екскурсом у героїчне минуле країни; секретаря з ідеології).
акцент на самобутності українського народу.
— Нещадна боротьба з будь-якими проявами
— 1972 р. — звільнення з посади; усунення під інакомислення.
приводом переведення на іншу роботу.
Спроби економічних реформ у другій половині 1960-Х рр.
1965 р. — Косигинська економічна реформа.
— Розширення господарської самостійності
підприємств запровадженням госпрозрахунку — методу
господарювання підприємств, який поєднував
централізоване керівництво з певною господарською
самостійністю.
Позитивні чинники
— Посилення економічних стимулів залежно від
результатів праці; створення фондів матеріального
стимулювання.

— Оцінка діяльності підприємств за рівнем

рентабельності.
Негативні чинники — Ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих
 міністерств.

— Посилення централізації.

— Відсутність конкуренції, збільшення обсягів

реалізації продукції не за рахунок якості та дешевизни
товару, а за рахунок приписок або зменшення плану.
— 1966-1970 рр. — «золота п’ятирічка».

— Збільшення реальної зарплатні.

— Зростання кількості баз відпочинку, профілакторіїв.

— Намагання поєднати взаємовиключні процеси:

посилити централізм в економіці та задіяти ринкові
Результат економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо);
згортання реформи.

— Відсутність реального ринку товарів.

— Будівництво хімічних та інших екологічно

небезпечних підприємств; створення «штучних морів»
на Дніпрі, унаслідок чого на дні опинились родючі
чорноземи тощо.

Продовольчі програми

1982 р. — прийняття Продовольчої програми, за якою передбачалося забезпечення населення

основними видами продовольства за 8 років; різке зростання капіталовкладень, створення
Держагропрому СРСР, якому підпорядковувалися республіканські, обласні та районні агропромислові
об’єднання; до них входили колгоспи, переробні підприємства та підприємства, які виготовляли
сільгосптехніку; провал Продовольчої програми.

Наслідки

Керівництво країни намагалося спинити загрозливі тенденції в економіці, але адміністративно-командні

методи управління економікою вичерпали себе; необхідні були докорінні соціально-економічні зміни.

Здобутки і проблеми соціальної сфери

— 60—80-ті рр. XX ст. — збільшення населення республіки.

— Зменшення питомої ваги українців, збільшення кількості росіян унаслідок переселенської та

русифікаторської політики радянської влади.

— Збільшення чисельності робочого класу та міського населення через форсований розвиток

індустріальних галузей; урбанізація.

— Повільний розвиток промисловості, що виробляла товари народного вжитку, низька якість продукції,
товарний дефіцит.

— Скорочення сільського населення.

— Збільшення кількості людей, зайнятих інтелектуальною працею.

Опозиційний рух
Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), під час якої керівники СРСР
Причини підписали Гельсінський Акт, що гарантував громадянські права і свободи; ігнорування
активізації прав людини в СРСР; репресії проти інакомислячих; інтервенція радянських військ у
Чехословаччину в 1968 р.
М. Горинь, П. Григоренко, В. Марченко, В. Стус, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, М.
Учасники
Руденко, І. Світличний.

Форми та методи боротьби

— Виникнення «тамвидаву» (заборонених творів, виданих за кордоном, які ввозили й нелегально

поширювали в СРСР): 1967 р. — заснування в США українцями-емігрантами видавництва
«Смолоскип».

— Поширення «самвидаву» (нелегального поширення творів, заборонених радянським режимом):

«Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму» (В. Чорновіл); 1970 р. — вихід «самвидавничого»
журналу «Український вісник» В. Чорновола; «Репортаж із заповідника ім. Бери», «Серед снігів» (В.
Мороз).

— Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

— 1965 р. — вихід роботи І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій містився аналіз причин,
що зумовили акції протесту української інтелігенції.

— Створення правозахисних організацій.

Політичні репресії 1960-1970-х рр.

— Боротьба влади з інакомисленням: залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, різноманітні

«кампанії» у пресі); адміністративні санкції (догани, звільнення з роботи, виключення з партії,
позбавлення радянського громадянства); ізоляція в психіатричних лікарнях.

— 1965 р. — перша хвиля арештів дисидентів; виступ проти репресій у кінотеатрі «Україна» під час
прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», у якому взяли участь І. Дзюба, В. Стус, В.
Чорновіл та ін.

— 1972 р. — масові арешти дисидентів (понад 100 осіб: В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М.
Осадчий, Ю. Шелест, В. Стус та ін.); засудження інакомислячих до тривалих термінів ув’язнення.

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ)

Українська гельсінська група (УГГ) — група сприяння виконанню Гельсінських угод, яка об’єднала
діячів українського правозахисного руху.
Утворення 1976 р.
М. Руденко (керівник групи), О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко
Учасники
(разом 37 осіб).

Діяльність

— Ознайомлення українського суспільства з Декларацією прав людини; збирання доказів порушення

владою прав людини, національних прав.

— Домагання безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці

представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями.
— Поширення в засобах масової інформації світу заяв про перетворення України з перших років
сталінської диктатури на арену геноциду і етноциду, ураховуючи Голодомор 1932-1933 рр., репресії 30-
х років, знищення УПА.

— Оприлюднення списку політичних таборів і в’язнів тощо.

Переслідування опозиції

— 1977 р. — обшуки, а згодом і арешти членів УГГ.

— Висування арештованим звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді».

— Засудження М. Руденка до 7-ми років таборів суворого режиму і 5-ти років заслання; арешт Л.
Лук’яненка, якого було засуджено до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5-ти років заслання.

Культура й наука

Освіта

— 1984 р. — реформа школи, яка передбачала запровадження навчання дітей із 6 років; реорганізацію
8-річних шкіл у 9-річні, а середніх — в 11-річні.

— Новий етап русифікації: різке звуження сфери функціонування української мови; зменшення
кількості україномовних шкіл.

Наука

— Ядерна фізика (Л. Ландау).

— Математична фізика (М. Боголюбов).

— Кібернетика (В. Глушоков); створення автоматизованих систем проектування електронно-

обчислювальних машин.

— Авіабудування (О. Антонов).

Мистецтво

— «Поетичне кіно»: С. Параджанов, І. Миколайчук, Л. Биков, Ю. Іллєнко, Л. Осика, К. Муратова та ін.;

внесок до скарбниці українського кінематографа талановитих стрічок — «Тіні забутих предків»,
«Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Криниця для спраглих».

— Творчість композитора В. Івасюка (пісні «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй» та ін.).

— Діяльність ансамблю танцю України П. Вірського.

ТЕМА 27. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

УКРАЇНИ (1985-1991 рр.)
Початок «перебудови»
Перебудова — політичний курс, розпочатий у квітні 1985 р. з ініціативи М. Горбачова і спрямований на
оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя.

Мета Збереження радянської системи шляхом її модернізації.

Особливості в Перебування перебудовних процесів під контролем радянської номенклатури (при
Україні владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу
адміністративно-командним методам керівництва; незмінність курсу за його
наступника В. Івашка).

Загострення соціально-економічної кризи

— Курс на «прискорення», спрямований на соціально-економічний розвиток країни, впровадження

досягнень НТП, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток машинобудування,
спробу вирішити соціальні проблеми тощо; збереження директивного планування, централізованого
фінансування; дефіцит, різке збільшення цін, інфляція.

— 1986 р. — «Закон про індивідуальну трудову діяльність»; 1987 р. — закон «Про державне
підприємство».

— 1989 р. — спроба переходу до ринкових методів регулювання виробництва: розширення

самостійності підприємств шляхом переведення їх на госпрозрахунок при збереженні директивного
планування; запровадження принципу трьох «С»: самостійність, самоврядування, самофінансування.

— Поступове відродження приватного сектора економіки.

— Розгортання індивідуальної трудової діяльності.

— Розвиток орендних відносин на селі, створення фермерських господарств.

— Відмова від монополії зовнішньої торгівлі; інтеграція у світовий ринок.

Результати та наслідки

— Реформи не змогли подолати опору тоталітарної системи і зазнали провалу.

— Падіння темпів економічного розвитку; різке падіння виробництва; сплеск інфляції.

— 1990 р. — введення карток, талонів на значну частину споживчих товарів; загострення соціальних
проблем.

Причини провалу реформ

— Відсутність послідовної, обґрунтованої стратегії розвитку.

— Прагнення поєднати командно-адміністративну й ринкову моделі; гальмування реформ

консервативними силами.

— Засилля воєнно-промислового комплексу.

Рівень життя населення

— Падіння життєвого рівня населення.

— Дефіцит товарів широкого вжитку.

— Поширення спекуляції (перепродаж дефіцитних товарів).

— Масове приховане безробіття (відпустки без грошового утримання).

— Інфляція, яка загрожувала перерости в гіперінфляцію.

— Низький рівень споживання.

— Формування прошарку підприємців, які почали створювати в країні легальні

приватнопідприємницькі фірми, біржі.

— Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

Чорнобильська катастрофа
26 квітня 1986 р. — вибух на Чорнобильській АЕС.
— Недосконалість реактора; проектні помилки.

— Допущення персоналом низки помилок, неумисне порушення наявних інструкцій,

Причини
частково через відсутність інформації про небезпеку реактора.

— Відключення системи захисту.

Дії влади Намагання приховати інформацію від народу.
— Загибель 7 тис. ліквідаторів, понад 60 тис. стали інвалідами.

— Радіоактивне забруднення, погіршення здоров’я населення.

— Створення 30-кілометрової «зони відчуження» — території, яка найбільше постраждала

Наслідки
від радіації.

— Пожвавлення суспільно-політичного руху в республіці (мітинг протесту в Києві в

листопаді 1988 р.).

Зростання соціальної та національної активності українського суспільства наприкінці 1980-х рр.

— Створення національних громадських організацій і об’єднань: 1987 р. — Український

культурологічний клуб (УКК); Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції; 1988 р. —
утворення на базі Української гельсінської групи (УГГ) Української гельсінської спілки (УГС) на чолі з
Л. Лук’яненком; діяльність історико-просвітницького товариства «Меморіал», екологічної організації
«Зелений світ».

— 1989 р. — утворення Народного руху України (НРУ) за перебудову; керівники: М. Горинь, І. Драч, В.
Яворівський; вимоги: демократизація суспільного; наповнення суверенітету України реальним змістом;
пріоритет українських законів над союзними; екологічна безпека України; економічна самостійність;
відродження національної символіки; з 1990 р. — висування вимоги про вихід України із СРСР,
усунення КПРС від влади, проведення виборів до рад на багатопартійній основі.

— Жовтень 1989 р. — закон «Про мови в Українській РСР», за яким українська мова проголошувалася
державною.

— Відновлення В. Чорноволом «Українського вісника».

— 22 січня 1990 р. — акція живий ланцюг «Українська хвиля» з нагоди роковин Акта злуки УНР та
ЗУНР.

Загально-український страйк шахтарів

— Причини: невдале реформуванням економіки; невирішеність економічних і соціальних питань:

низька технічна оснащеність копалень; тяжкі умови праці, низька зарплатня; зростання цін, дефіцит;
непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.

— Перебіг подій: 1989 р. — початок страйку на шахті «Ясинуватська-Глибока» в Макіївці; створення

гірниками страйкового комітету, який висунув пакет вимог: надання економічної самостійності
підприємствам; встановлення єдиного вихідного дня, збільшення тривалості відпусток; переміщення
центру подій до Донецька; страйки в Луганській області.

Політичні реформи

— Гласність — політика відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва

й активна форма участі громадської думки в демократичному розв’язанні найважливіших проблем
країни.

— Лібералізація — пом’якшення державно-бюрократичного тиску («контролю») на різні сфери

суспільного життя — політику, економіку, право.

— Політичний плюралізм — система суспільства, за якої соціальні групи мають можливість

висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях.

Формування багатопартійної системи

Передумови

— Демократизація суспільно-політичного життя.

— Діяльність опозиційних організацій.

— Вилучення із Конституції ст. 6 про керівну роль КПРС..

— Прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об’єднань».

Особливості

— Нечисленність партій; низька популярність.

— Гуртування партій навколо окремих людей, а не якоїсь ідеї.

— Подібність програм, яким були притаманні загальні гасла.

— Опозиційний характер діяльності багатьох партій.

— Слабка консолідація центристських сил; переважання націонал-демократичних партій на Західній

Україні, партій лівої орієнтації — на Сході.

— Квітень 1990 р. — створення на базі УГС першої політичної партії — Української республіканської
партії (УРП) на чолі з Л. Лук’яненком.

— 1990-1991 рр. — виникнення понад 20 опозиційних партій.

Політичні партії Програмні засади
Праві Українська національна партія (УНП), Незалежність України.
Українська народно-демократична партія
(УНДП), Українська християнсько- Ринкова економіка.
демократична партія (УХДП).
Демократичні принципи.

Вихід із СНД.
Соціал- Соціал-демократична партія України Розширення повноважень УРСР у межах
демократичні (СДПУ), Соціал-демократична партія СРСР.
України (об’єднана) (СДПУ(о).
Ринкові реформи, соціальне спрямування.
Центристські Українська республіканська партія (УРП), Незалежність України.
Демократична партія України (ДПУ).
Ринкові реформи.

Соціалістична економіка.
Ліві Комуністична партія України (КПУ), Конфедеративні відносини України з
Партія демократичного відродження республіками СНД.
України (ПДВУ).
Безплатні освіта та медицина.
Перші альтеративні вибори до Верховної Ради УPСР (березень 1990 р.)
— Вибори прямі, таємні, на альтернативній основі.

Особливості — Опір КПУ діяльності Демократичного блоку, відсторонення його представників

від засобів масової інформації.

Результат

— Значний успіх Демократичного блоку, який отримав 111 мандатів із 442 (перемога демократичних
сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях і в Києві).

— Утворення у Верховній Раді більшості із комуністів і консерваторів («група 239») та парламентської

опозиції — Народної ради (125 осіб) на чолі з І. Юхновським.

— Помітна роль у роботі Верховної Ради опозиції (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський
та ін.).

Історичне значення Прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежніст
Створення Автономної Республіки Крим (12 лютого 1991 р.)
Січень Проведення загальнокримського референдуму щодо поновлення автономії Криму.
1991 р.
Лютий Прийняття Верховною Радою УРСР Закону «Про відновлення Кримської Автономної
1991 р. Радянської Соціалістичної Республіки», за яким Кримській області було надано статус
автономної республіки.
Червень Остаточне закріплення статусу АРК після прийняття Конституції України, яка визначила,
1996 р. що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і
залишається невід’ємною частиною України (ст. 134) з наданням їй особливих
повноважень.

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.)

— Право української нації на самовизначення; принцип народовладдя.

— Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

— Гарантія прав і свобод громадян, передбачених Конституцією.

— Територіальна недоторканність України, самостійне визначення адміністративно-територіального

устрою; економічна самостійність.

— Екологічна безпека України.

— Право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки.

— Захист усіх форм власності.

— УРСР — самостійний суб’єкт міжнародного права.

Історичне Декларація заклала основні принципи державотворчих процесів, стала основою нового
значення законодавства України, кроком на шляху просування до незалежності.

«Революція на граніті» (2-17 жовтня 1990 р.)

Широкомасштабна акція ненасильницької громадянської непокори, організована українською молоддю,

переважно студентами.

Вимоги студентів

— Недопущення підписання нового союзного договору.

— Перевибори ВР УРСР на багатопартійній основі.

— Повернення на територію УРСР українських солдатів, забезпечення проходження військової служби

юнаками-українцями винятково на території республіки.

— Націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ.

— Відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

— Організація наметового містечка.

Перебіг подій
— Студентське голодування.
Постанова Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання більшості вимог учасників
Результат
протесту; відставка В. Масола.

Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)

Передумови

— 19-21 серпня 1991 р. спроба державного перевороту, здійснена Державним комітетом з

надзвичайного стану (ДКНС); рішучий виступ проти заколоту українських демократичних сил
(Народний рух, Народна рада); вичікувальна позиція ВР УРСР на чолі з Л. Кравчуком; масові мітинги-
протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

— Декларація про державний суверенітет України.

Зміст
— Проголошення незалежності України та створення самостійної української держави — України.

— Неподільність і недоторканність території України.

— Чинність на території України виключно Конституції та законів України.

Проведення Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України

Всеукраїнський референдум

— 1 грудня 1991 р. — проведення референдуму на підтримку Акта проголошення незалежності

України.

— Підтримка Акта проголошення незалежності України 90,31 % виборців; у Криму за незалежність

України проголосували понад 50 % виборців.

Президентські вибори 1991 р.

— 1 грудня 1991 р. — проведення виборів президента, які були прямими, таємними, альтернативними.

— Висунення на посаду президента 7-ми кандидатів: Л. Кравчук; В. Гриньов; В. Чорновіл; Л.

Лук’яненко; І. Юхновський; Л. Табурянський; О. Ткаченко.

— Перемога Л. Кравчука, (61,59 % голосів виборців).

Президентство Л. Кравчука (1991-1994 рр.)

— Мирний вихід України зі складу СРСР; поміркована політика.

— Формування державних органів влади, законодавчої бази, української армії, затвердження державної
символіки тощо.

— 1992 р. — вступ України до Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ); членство

України у світових фінансово-кредитних організаціях — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

— Реалізація курсу на без’ядерний статус України.

— Глибока економічна криза; гіперінфляція.

— Стрімке падіння життєвого рівня населення.

ТЕМА 28. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК

НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ. ТВОРЕННЯ НОВОЇ
УКРАЇНИ
Початок державотворчих процесів. Заснування Збройних Сил України. Затвердження державної
символіки (1992 р.), формування інституту громадянства

Формування основних гілок влади

Законодавча влада Виконавча влада Судова влада
Верховна Рада (ВР) України (450 Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд, Верховний
депутатів), що забезпечує міністерства, державні комітети й Суд, загальні, арбітражні й
правову базу перетворень. відомства; державні адміністрації. військові суди.

— 8 жовтня 1991 р. — Закон «Про громадянство».

— Січень-лютий 1992 р. — затвердження державної символіки: гімн «Ще не вмерли України...», синьо-
жовтий прапор та малий герб — тризуб.

— Формування збройних сил України: 6 грудня 1991 р. — Закон «Про Збройні Сили України».

Вибори до Верховної Ради та президентські вибори

Позачергові вибори до ВР (27 березня 1994 р.). II скликання

— Проводилися за мажоритарною системою, за якої враховуються голоси виборців, подані за

кандидата, що набрав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

— Обрання через недосконалість виборчого законодавства із 450 депутатів.

— Результат голосування: КПУ — 28%; Рух — 5,9%; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %;
безпартійні — 55,6 %; незначна кількість місць — УРП, СДПУ, УХДП, Партія праці тощо.

— Переважання лівих сил — комуністів, соціалістів, аграрників та солідарних із ними безпартійних

депутатів.

— Обрання головою парламенту О. Мороза (лідера СПУ).

Дострокові президентські вибори

— Висунення на посаду Президента 7-ми кандидатів.

— Проведення виборів у два тури:

• 26 червня 1994 р. — І тур, у якому найбільшу кількість голосів отримали Л. Кравчук (37,68 %) та Л.
Кучма (31,25 %).

• 9 липня 1994 р. — II тур, у якому брали участь Л. Кучма (52,14 %) та Л. Кравчук (45,06 %).

Результат: обрання Президентом України Л. Кучми.

Парламентські вибори (29 березня 1998 р.). III скликання

— Відбувалися за (мажоритарно-пропорційною) системою.

— Подолання необхідного 4 % бар’єру: КПУ (24,65 %); Народний Рух (9,4 %); виборчий блок СПУ та
СелПУ (8,6 %); Партія зелених (5,4 %); НДП (5 %); Всеукраїнське об’єднання «Громада» (4,7 %); ПСПУ
(4 %); СДПУ(4 %).

— Домінування лівих партій; жодна сила не отримала кількості голосів для створення парламентської
більшості.

— Обрання головою парламенту О. Ткаченка (представника блоку Соціалістичної та Селянської

партій).
 Президентські вибори 1999 р.

— Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

— Вибори відбувалися у два тури:

• 31 жовтня 1999 р. — І тур, у якому переможцями вийшли Л. Кучма (36,49 %) та лідер комуністів П.
Симоненко (22,24 %).

• 14 листопада — II тур, в якому остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %).

Парламентські вибори 2002 р. (31 березня 2002 р.). IV скликання

— Обрання половини депутатів на пропорційній основі, іншої половини — в одномандатних округах.

— Подолання необхідного 4 % бар’єру: блоком «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %); КПУ
(19,98 %); блоком «За єдину Україну!» (11,77 %); БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26%); СПУ (6,87 %);
СДПУ(о) (6,27%).

— Обрання головою парламенту В. Литвина (лідера партії «За єдину Україну»).

— Вибори засвідчили поразку лівих партій.

Президентство Л. Кучми. Запровадження гривні

— Призупинення падіння виробництва; гальмування економічної кризи.

— Приватизація, формування приватного сектора економіки.

— Лібералізація цін; 1996 р. — впровадження в обіг власної національної валюти — гривні; подолання
гіперінфляції.

— Утвердження країни на міжнародній арені.

— Недостатні темпи соціально-економічних реформ; поширення корупції; майнова диференціація

суспільства; високий рівень злочинності.

— Політична нестабільність (протягом 1994-1999 рр. змінилося 4 уряди).

— 1995 р. — обрання України членом Ради Європи (РЄ).

Ухвалення Конституції України 1996 р.

28 червня 1996 р. — ухвалення Конституції України:

• Україна — суверенна, незалежна, демократична, правова держава; єдине джерело влади в Україні —
народ, який здійснює її шляхом виборів до ВР і органів місцевого самоврядування; Україна — унітарна
республіка (її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система);

• Державна влада розподіляється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову; державна мова —
українська;

• гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам;

• закріплення різних форм власності;

• проголошення принципу мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами.

Історичне значення Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет української

Помаранчева революція. Конституційна реформа 2004 р. В. Ющенко

Президентські вибори 2004 р. Помаранчева революція

— Висунення на посаду Президента 26 кандидатів.

— 31 жовтня 2004 р. — І тур виборів: найбільшу кількість голосів набрали В. Ющенко і В. Янукович.

— 21 листопада 2004 р. — II тур, унаслідок якого ЦВК оголосила переможцем В. Януковича (49,46 %).

— Початок Помаранчевої революції — кампанії актів громадянської непокори в Україні, організованих

прихильниками В. Ющенка, який заявив про масові фальсифікації результатів виборів; заповнення
майдану Незалежності протестувальниками.

— 26 грудня 2004 р. — переголосування II туру: В, Ющенко (51,99 %), В. Янукович (44,21%).

Конституційна реформа 2004 р.

— 8 грудня 2004 р. — ухвалення Закону «Про внесення змін до Конституції України», який передбачав:
перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління;
подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

Президентство В. Ющенка

— Відсутність єдності в президентській команді; загострення конфлікту з прем’єр-міністром Ю.

Тимошенко, який завершився відставкою останньої і призначенням на цю посаду Ю. Єханурова.

— Демократизація внутрішнього життя, свобода слова; відсутність політичної стабільності, системності

в здійсненні економічних реформ; значна матеріальна допомога при народженні дитини; запровадження
системи ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання); скасування візового режиму для громадян ЄС та
США; загострення відносин з Росією («Газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні).

— Скандали в оточенні Президента, непослідовність у кадровій політиці.

Інтегрування України в європейське і світове співтовариство

— Обрання Україною як стратегічного напряму розвитку інтеграцію в європейський простір;

проголошення вступу до Європейського Союзу (ЄС) ключовим напрямом зовнішньої політики:

• 1992 р. — ратифікація Гельсінських угод, вступ України до Організації з безпеки і співробітництва в

Європі (ОБСЄ); членство України у світових фінансово-кредитних організаціях — Міжнародний
валютний фонд (МВФ) і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

• 1994 р. — Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

• 1995 р. — вступ України до Ради Європи (РЄ).

• 2003 р. — набуття Україною статусу сусіда ЄС.

• 2014 р. — підписання Угоди про асоціацію України з ЄС.

• Травень 2017 р. — схвалення Радою ЄС надання режиму безвізового в’їзду в країни ЄС громадянам
України з біометричними паспортами.

— Співробітництво з НАТО:

• 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру».

• 1997 р. — Хартія про особливе партнерство з НАТО.

• Участь в діяльності ООН.

• Жовтень 1997 р. — утворення ГУAM (об’єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови).

• 2008 р. — вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ).

Суспільно-політичне життя та соціально-економічний розвиток України протягом 2005-2013 рр.

Верховна рада V скликання (2006-2007 рр.)

— Вибори відбулися 26 березня 2006 р. за пропорційною системою. Участь 45 політичних партій та

блоків.

— Подолання необхідного 3-відсоткового бар’єру Партією регіонів — 32,14 %, БЮТ— 22,29 %, блоком
«Наша Україна» — 13,95 %, СПУ — 5,69 %, КПУ— 3,66 %.

— Обрання головою лідера СПУ О. Мороза.

— Неспроможність створити дієздатну парламентську більшість.

— 2 квітня 2007 р. — розпущення ВР указом В. Ющенка.

Верховна рада VI скликання (2007-2012 рр.)

— Вибори відбулися 30 вересня 2007 р. за пропорційною системою. Участь у виборчих перегонах 20-ти
політичних партій і блоків.

— Подолання необхідного 3-відсоткового бар’єру Партією регіонів — 34,37 %, БЮТ — 30,71 %,

блоком «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 %, КПУ — 5,39 %, Блоком Литвина — 3,96
%.

— Обрання головою представника блоку «Наша Україна — Народна самооборона» А. Яценюка, якого у грудні
2008 р. замінив В. Литвин.

Визнання Конституційним судом неконституційності Закону «Про внесення

Конституційна змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. у зв’язку з порушенням
реформа 2010 р. процедури його розгляду й ухвалення; повернення до президентсько-
парламентської республіки.
— 2010 р. — чергові вибори Президента України.

— Висунення на посаду Президента 18 кандидатів.

Президентські вибори
2010 р. — Вибори відбувалися у два тури: 17 січня — І тур,

у якому переможцями вийшли В. Янукович (35,32 %) і Ю. Тимошенко (25,05);

7 лютого — II тур, у якому остаточну перемогу здобув В. Янукович (48,95 %).
 Президентство В. Януковича

— Формування у ВР України пропрезидентської парламентської коаліції «Стабільність і реформи» (235

депутатів) у складі: Партії регіонів, Комуністичної партії, Блоку Литвина, позафракційних депутатів.

— 2010 р. — утворення Комітету з економічних реформ.

— 2011 р. — заява у Давосі на «Всесвітньому економічному форумі» про започаткування реформ;

зволікання з реформами.

— Проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.

— Усунення від влади внаслідок «Революції гідності».

Загострення відносин із Російською Федерацією

«Газові» війни

— 2005 р. — вимога російського «Газпрому» до українського «Нафтогазу» сплачувати за газ за

європейськими цінами; відмова України; січень 2006 р. — припинення постачання газу в Україну,
звинувачення її в несанкціонованому відборі газу, призначеного європейцям; підписання договору, за
яким припинялася бартерна торгівля; встановлення ціни на газ для України у розмірі $ 95 за 1000 м 3;
2008-2009 рр. — підписання газових угод з Росією, які були економічно невигідними для України.

— 2014 р. — газова блокада України; припинення «Газпромом» постачання газу до України;

відновлення газопостачання під тиском Єврокомісії; обмеження РФ обсягів експорту газу до ЄС, аби
запобігти реверсу газу в Україну; захоплення РФ транспортно-енергетичних ресурсів у Криму,
нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу; радикальне скорочення споживання газу; реверсні
постачання.

«Торговельні» війни з РФ

— «Сирна війна» (2012 р.) — заява РФ про низьку якість твердих сирів українського виробництва.

— Торговельна експортна блокада (2013 р.): внесення митною службою РФ усіх українських імпортерів
до переліку «ризикованих».

— «Шоколадна війна» (2013 р.) — протистояння через заборону продажів у Росії продукції компанії
«Roshen».

— Авіаційний конфлікт (2015 р.) — штрафування російських компаній, що літали в Крим без
українського дозволу.

— Транзитна війна (з 2016 р.) — блокада транзиту товарів з України через територію РФ; акція з
блокування російських фур у Закарпатській області.

Революція Гідності. Повалення режиму В. Януковича (листопад 2013 — лютий 2014 рр.)

Революція Гідності — політичні та суспільні зміни в Україні у листопаді 2013 р. — лютому 2014 р.,
спричинені відходом керівництва країни від курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією
цьому курсу. Євромайдан — протестні акції в Україні на підтримку європейського вектора зовнішньої
політики, а також проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення.

Причини та передумови
— Збільшення корупції та хабарництва; тіньова економіка.

— Безвідповідальність влади та її авторитарний характер.

— Руйнування сподівань більшості громадян на проведення соціально-економічних і політичних

реформ.

— Рішення Кабміну про призупинення процесу підготовки до укладення Угоди про асоціацію між
Україною та ЄС; проросійська політика.

Перебіг подій

— Листопад 2013 р. — пікетування протестувальниками Адміністрації Президента; заборона судом

встановлювати намети для учасників акції; велика хода прихильників євроінтеграції (понад 100 тис.
осіб); протестні акції у Львові, Луганську, Харкові; студентський страйк; великий мітинг на
Євромайдані, заклик до відставки уряду М. Азарова та дострокових виборів до парламенту; початок
«зачистки» вулиці Хрещатик силовиками; обурення в суспільстві.

— Грудень 2013 р. — масові протести по всій Україні у відповідь на кривавий розгін Майдану;
створення опозиціонерами в Будинку профспілок Штабу національного спротиву (ШНС) —
координаційного центру Євромайдану; «Марш мільйонів» — акції протесту біля Адміністрації
Президента й Генеральної прокуратури; штурм Євромайдану силовиками;

15 грудня 2013 р. — «День гідності» — вимога до Президента В. Януковича звільнити усіх політв’язнів
та заборонити підписувати угоду про вступ України до Митного союзу.

— Січень 2014 р. — прийняття ВР «диктаторських законів», спрямованих на звуження конституційних

прав і свобод громадян; криваві сутички між мітингувальниками та «Беркутом», першими жертвами
яких стали С. Нагаян, М. Жизневський; захоплення 10 Державних Адміністрацій в обласних містах
України; скасування «Диктаторських законів».

— Лютий 2014 р. — підпал Будинку профспілок; криваві сутички в центрі Києва, загибель багатьох
євромайданівців («Небесна Сотня»); підписання між В. Януковичем та опозицією угоди, яку не визнав
Євромайдан; втеча В. Януковича; усунення його з поста Президента рішенням Верховної Ради;
виконання обов’язків Президента О. Турчиновим.

Дострокові президентські вибори 2014 р. П. Порошенко

— 25 травня 2014 р. — позачергові вибори Президента України.

— Висунення на посаду Президента 21 кандидата.

— Неможливість проведення виборів у Криму через анексію РФ; близько 6 тис. кримчан мали
можливість проголосувати в інших регіонах України; відсутність можливості розпочати роботу 17
окружних комісій в Донецькій і Луганській областях.

— Вибори відбулися в один тур; переможець — П. Порошенко (54,7 %).

Президенство П. Порошенка

— Жовтень 2014 р. — закон «Про люстрацію», який обмежував право високопосадовців режиму В.
Януковича обіймати посади в органах влади.

— Лютий 2015 р. — закон «Про забезпечення права на справедливий суд», який передбачав конкурсний
вибір суддів.
— Створення нової національної поліції.

— Декомунізація — низка законів, якими заборонялася радянська символіка, засуджувався

комуністичний режим та визнавалися борцями за незалежність України воїни УПА.

— Жовтень 2015 р. — указ про створення Національної ради з питань антикорупційної політики,
створення Антикорупційного бюро.

— Децентралізація влади, надання широких можливостей для реалізації соціально-економічних

проектів у регіонах.

Окупація та анексія Криму Російською Федерацією

— Лютий 2014 р. — наповнення півострова військовими без розпізнавальних знаків («зеленими

чоловічками»); силове захоплення будівлі Верховної Ради Криму; звернення самопроголошеного
голови Ради міністрів Криму С. Аксьонова до В. Путіна з закликом «забезпечити мир і спокій».

— Березень 2014 р. — введення російських військ; оточення українських підрозділів переважаючими

силами противника; проведення псевдореферендуму щодо входження Криму до складу РФ;
бойкотування виборів кримськими татарами; проголошення самопроголошеною Верховною Радою
Криму «незалежності» півострова; прийняття Держдумою Росії закону про приєднання Криму до Росії.

— Переслідування окупаційною владою кримських татар та українців.

Результати та наслідки

— Незаконна анексія (насильницьке приєднання) Криму Росією.

— Засудження окупації півострова Україною, США, ЄС, Туреччиною та ін.

— Запровадження країнами ЄС санкцій щодо Росії та її можновладців; підтримка санкцій з боку США,
Канади, Японії, Австралії.

Збройна агресія Росії проти України

АТО в Донецькій та Луганській областях

— Рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) про приведення збройних сил України
у повну бойову готовність з метою захисту східного кордону; відновлення Національної гвардії
України.

— Розгортання РФ інформаційної війни проти нової української влади; робота російської агентури у
східних та південних областях України з метою дестабілізації ситуації та розколу України;
звинувачення Києва у порушенні прав російськомовного населення; нав’язування Україні федералізації;
ведення гібридної війни.

— Намагання РФ реалізувати проект «Русская весна» (створення псевдореспублік, які б контролювала

Москва й які мали б забезпечити сухопутний. зв’язок із окупованими Кримом: ДНР у Донецькій області
та ЛНР — у Луганській).

— Квітень 2014 р. — оголошення О. Турчиновим про початок АТО.

Бойові дії на сході України

— 2 травня 2014 р. — трагедія в Одесі: напад на учасників маршу «За єдність України» проросійських
активістів, які розпочали стрілянину; пожар у Будинку профспілок; жертви — 46 осіб.

— Бої за Донецький аеропорт, який 242 дні обороняли українські «кіборги».

— Важлива роль волонтерського руху в забезпеченні української армії; формування добровольчих

батальйонів («Донбас», «Азов», «Слобожанщина»).

— Червень 2014 р. — звільнення Маріуполя; знищення сепаратистами українського Іл-76, що доправляв

військових до Луганського аеропорту.

— Липень 2014 р. — звільнення Слов’янська, Краматорська, Артемівська; 17 липня 2014 р. —

знищення терористами Боїнга 777 «Малазійських авіаліній».

— Серпень 2014 р. — Іловайський котел — оточення українських військових в Іловайську; розстріл

українських колон, яким терористи обіцяли створити гуманітарний коридор для відступу.

— 2015 р. — 2018 р. — теракт під Волновахою: розстріл терористами рейсового автобуса; обстріл
житлових районів Маріуполя; позиційні бої на Світлодарській дузі, за Авдіївку, Бахмутку тощо.

Спроби мирного врегулювання

— Розгортання роботи спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.

— Вересень 2014 р. — підписання в Мінську Угоди про тимчасове перемир’я, Мінського меморандуму
щодо двостороннього припинення застосування зброї; саботаж РФ і керованими ними бойовиками
взятих на себе зобов’язань.

— Вересень 2015 р. — підготовка Контактною групою Угоди про виведення зброї в Східній Україні;

— Жовтень 2015 р. — обговорення шляхів реалізації угоди в Парижі у нормандському форматі Україна
— Німеччина — Франція — Росія («нормандська четвірка»).