1

Тема 5: Історія розвитку художньої обробки кістки і рогу

План:
1. Художня обробка кістки і рогу на території України в доісторичну
епоху.
2. Художня обробка кістки і рогу від часів Давньої Русі до ХVІІІ ст.
3. Українська обробка кістки і рогу в ХІХ – першій половині ХХІ ст.

1. Художня обробка кістки і рогу на території України в період

первіснообщинного ладу.
Історія людства починається з тих часів, коли відбувається перетворення
високорозвинених приматів на людину. Первісна доба була найтривалішою в історії
людства. Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам’яний,
бронзовий і ранній залізний віки. Найважливішими рисами первісної доби були
перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, існування роду як
господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колективи,
громади спільної власності на землю.
Кам’яний вік, в свою чергу поділяють на: палеоліт, мезоліт та незоліт.
Палеоліт, або давній кам’яний вік (3млн – 10 тис. років тому), один з
найдовших і найважчих віків. Вважається, що на території сучасної України люди
з’явилися близько 1 млн. років тому, шляхом переселення з Передньої Азії через
Балкани і Центральну Європу.
Первісне суспільство мало високу естетичну властивість. Витвори палеоліту,
віртуозно намальовані, вигравірувані або вирізьблені з каменю та бивня мамонта, -
яскраво це доводять. Зображення фігур тварин і людей на стінах печер, під скельними
навісами та на різних предметах виконані з дотриманням чітких анатомічних
пропорцій, з досконалим проробленням деталей, використанням перспективи.
Фігуративні композиції, розміщені по вертикалі та горизонталі, застосування різних
кольорів і своєрідна стилістика реалістичного або схематичного характеру свідчать
про освоєння первісною людиною законів художньої творчості.
 2

Фігуративне мистецтво має 2 основні напрями. Перший – це монументальне

мистецтво, тобто зображення на стінах печер, гротів або на скелях. Другий –
мистецтво малих форм, мобільне (переносне), до якого належать фігуративні
зображення, виготовлені з бивня, кістки, рогу, каменю, бурштину, глини.
Монументальне й мобільне мистецтво, втілене у різних художніх формах, свідчить
про появу, значний розвиток і розповсюдження скульптури, гравюри, малюнка й
живопису в пізньому палеоліті.
Декоративне мистецтво цього періоду широко представлене різноманітними
прикрасами, знаряддями праці та зброєю, які оздоблені орнаментом, та іншими
декоративними предметами. Вироби декоративного мистецтва мали попит на
основних базових поселеннях, на відміну від витворів наскельного мистецтва, які
відображали короткотривалі візити людей.
Реконструкція палеоекономіки, способу життя суспільства, а також планіграфія
поселення та реконструкція його функціонування, дають змогу з’ясувати значення
творів мистецтва та його функції, розкрити своєрідність найдавнішої культури
людства.
Суспільства пізнього палеоліту України. У пізньому палеоліті терени
України були заселені суспільствами мисливців і збирачів. Освоєння території
відбувалося за досить специфічних природних умов, пов’язаних із материковими
зледеніннями. Унаслідок льодовиків панував холодний клімат із ритмічними
коливаннями похолодань і потеплінь. Основою економіки було полювання
(спеціалізоване колективне полювання на деяких тварин у різних
ландшафтно-кліматичних регіонах) та збиральництво. Умови життя вимагали від
людей створення спеціальної організації з високим рівнем колективізму, без якого
взагалі неможливо було вижити в умовах суворого клімату та полювати на велетнів
таких як мамонти, бізони, вівцебики, коні, північні олені. Спосіб життя людей
залежав від поведінки стадних тварин, їхніх біологічних циклів і сезонних міграцій.
Завдяки полюванню люди отримували певну кількість м’яса, кісток, шкур, які
необхідно було переробити, відсортувати, перетворити на запаси їжі, матеріал для
будівництва житла, пошиття одягу, виготовлення предметів мистецтва та прикрас.
 3

У цей період на теренах України зафіксовано існування відповідних регіонів, де

набули розвитку пізньопалеолітичні суспільства зі сталими культурними традиціями.
Один із таких регіонів – Наддніпрянщина. Саме серед цього прадавнього населення
зафіксовано найбільше поширення декоративного мистецтва на основних базових
поселеннях.
На рештках поселень Гінці, Мізин, Добраничівка, Межиріч знайдено рештки
стада мамонтів із 33 особин. М'ясо мамонтів було основною їжею, із кісток і бивнів
цієї тварини будували житла та інші споруди, остеологічний матеріал слугував
основним джерелом для влаштування надвірних і внутрішніх вогнищ на поселенні,
тобто головним джерелом опалення. Кістки й особливо бивень мамонта також були
високоякісною та пріоритетною сировиною для різноманітних утилітарних і
декоративних витворів.
Шкури північного оленя, відносно міцні та легкі, використовували для
покриття каркасу житла та інших захисних і складських конструкцій на поселенні, а
також для пошиття одягу. Роги північного оленя слугували сировиною для
виготовлення різноманітних знарядь. Рогові молотки мали широке розповсюдження
на всіх поселеннях даного регіону. Однак тільки один з них (Юдиново), був щільно
оздоблений графічним орнаментом із зиґзаґів (шеврони).
Значне місце належало промислу на хутряних звірів (песець, вовк, заєць)
переважно для отримання хутра. Полювали також на ведмедя, іноді на росомаху.
Промисел на хутряних звірів (хижаків і гризунів) забезпечував сировиною для
виготовлення теплого зимового одягу та специфічним матеріалом у вигляді
трубчастих кісток, із яких виробляли набір знарядь для пошиття одягу.
На території Верхньої та Середньої Наддніпрянщини (України та Росії), за
даними археології, під час розкопок зафіксовано три основних типи археологічних
пам’яток.
Перший тип – природні скупчення остеологічних решток мамонтів, які були
відомі або не відомі людям (Севськ, Вільшанка).
Другий тип – основні базові поселення, розташовані біля природних
остеологічних скупчень кісток мамонтів із метою їх інтенсивного використання
 4

(Гінці, Мізин, Київ-Кирилівська, Добраничівка, Межиріч, Юдиново, Тимонівка,

Супонєво, Єлисєєвичі).
Третій тип – короткотривалі сезонні стоянки (Фастів, Журавка, Семенівка). Ці
три типи пам’яток з урахуванням крем’яних родовищ відображають причини
зосередження населення на досить обмеженій території (400 км), яке залишило після
себе яскраву своєрідну та розвинену матеріальну й духовну культуру.
Прикраси. Декоративне мистецтво набуло поширення на території України у
пізньому палеоліті. Різноманітні типи декоративних виробів знайдено на 24
поселеннях і стоянках. Серед них переважають прикраси одягу й тіла, виготовлені з
різних природних матеріалів: каменю, бурштину, мушель, зубів тварин, бивнів
мамонта, кістки. Оздоблення одягу й тіла в системі світогляду первісної людини
посідало важливе місце й несло в собі багатозначну інформацію (про стать, вік,
соціальний статус індивідуума). Реконструкції прикрас пізнього палеоліту можливі
завдяки зображенням людей у гравюрі та скульптурі, а також за матеріалами
поховань, за різноманітними виробами на скелетах. Найпростішими й
розповсюдженими були різні типи прикрас на мотузках і тонких ременях. Їх носили
на шиї, поясі, руках і ногах. Це були різноманітні підвіски, кулони, намисто з бивня,
мушель, кістки, каменю, бурштину. Прикраси могли бути одиничними або складати
різні композиції. Окрім простих підвісок овальної, округлої, трикутної або
видовженої форми та мушель, носили прикраси у вигляді дрібних скульптурних
зображень тварин і людей.
Браслети, діадеми, головні обручі, застібки, каблучки з бивня мамонта, а іноді з
каменю, були пріоритетними типами прикрас у Мізині, Костьонках, Авдєєві, Сунгірі,
Мальті. Вибір матеріалу та форми прикрас залежав від культурних традицій певного
населення та соціального статусу власника.
На Наддніпрянщині такі прикраси відомі у Гінцях, Мізині, Межирічі,
Єлисєєвичах, Юдинові. Досить проста геометризована форма цих підвісок і
намистин, вірогідно, мала певний семіотичний зміст, який не піддається
дешифруванню.
 5

Особливого розвитку набуло виготовлення дрібних намистин із бивня у

Юдинові, які нашивали на одяг. Тут виробляли також браслети, діадеми, застібки
певні типи яких прикрашали вишуканим геометричним орнаментом із шевронів,
прямих ліній, зиґзаґів, ромбів і квадратів.
Застібки – «фібули» із бивня мамонта використовували, окрім Юдиново, у
Гінцях, Мізині, Межирічі, Єлисєєвичах. Мізинські браслети мали геометричний
орнамент.
Зуби тварин були одним з традиційних декоративних матеріалів пізнього
палеоліту. У Криму мали попит підвіски із зубів благородного оленя (Шан-Коба),
Сюрень, Буран-Кайя, прикраси із зубів коня – Осокорівка, Дубова Балка.
Декоровані знаряддя праці та зброя. До кола утилітарних предметів
належали перш за все бивні (як сировина), а також великі фрагменти їхніх кінцівок,
які використовували як копальні знаряддя. Геометричним декором прикрашали
окремі фрагменти та пластини бивнів, а також вироблені із бивнів знаряддя: ножі,
скребла, лощила, лопатинки, голки, випрямлювачі древків, зброю для полювання
(списи, вістря). Такі оздоблені бивні та вироби з них виявлено у Гінцях, Межирічі,
Мізині, Київ-Кирилівській, Єлисєєвичах, Юдинові, Клинцях. Усі ці предмети
прикрашені різними орнаментальними геометричними мотивами, які були вирізані
на їхній поверхні тонкими лезами крем’яних різців або пластин.
У Мізині бивні та знаряддя з них прикрашали шевронами, меандрами,
прямими паралельними лініями.
До орнаментованих предметів, вироблених із бивня або трубчастих кісток
тварин (вовка, песця, зайця) належали такі типи знарядь – голки, шила, проколки,
вістря, які використовували для обробки шкури та пошиття одягу в Гінцях,
Межирічі, Мізині, Єлисєєвичах, Юдинові. В Юдинові існувала також традиція
вишукано декорувати мисливську зброю з бивня мамонта.
На поселеннях Середнього та Верхнього Дніпра, у Гінцях, Мізині, Межирічі,
Супонєві, Юдинові, Єлисєєвичах одяг шили переважно зі шкур оленів, песців,
вовків і зайців. Одяг був предметом декорування, а тому його виготовлення
вимагало додаткових зусиль, хисту й часу. Особливо пишне оздоблення має одяг з
 6

Юдинова – дрібними намистинами із бивня та Мізина – мушлями. Найбільшого

розвитку прикраси з бурштину набули у Межирічі та Добраничівці.
Найдавнішими стоянками на території України є: с. Молодове (Чернівецька
обл.), Мізинська стоянка на Десні (Чернігівщина), Кирилівська (Київ),
Лука-Врублівецька (Хмельниччина) та Амвросіївська (Донбас). Протягом цього
періоду еволюціонують такі знаряддя праці як мікроліти − невеликі відщепи
кам’яних пластин, загостренні палиці, дрючки тощо.
Тогочасна людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків,
лосів, оленів, птахів. Відходи тварин, а саме кістки та роги люди почали
використовувати при спорудженні жител. Найчастіше це були кістки мамонтів та
роги північних оленів і вкривались ці житла шкірою тварин. Таке будівництво було
характерим для мешканців Мізинської стоянки. З того часу використання кістки і
рігу набуло особливого значення. У той час діяли виробничі центри з обробки
каменю та кісток. Археологи знаходять понад сотню тисяч кам’яних виробів, серед
яких близько 5 тис. різних скребків, різців і т.д. Серед виробів з кістки та рогу
тварин переважають клиновидні і молотковидні інструменти, рукоятки для
крем’яних знарядь, проколки, голки, застібки та ін.

Рис. 1 - Проколки з кісток. Мізинська стоянка

Кирилівська стоянка поблизу Києва є не менш цікавою Мізинської. Її залишки
знаходяться на глибині 20-22 м від сучасної поверхні. Житла нагадують мізинські,
фіксуються вогнища зі скупченням кісток. На тій же стоянці знаходять невеликий
уламок бивня мамонта з різьбленим малюнком, на якому зображено птаха, черепаху
та річкові хвилі (рис. 2).
 7

Рис. 2 - Різьблення на Рис. 3 - Житло із кісток мамонта. Стоянка Межиріч

бивнях мамонта (Черкаська область)
Спорудження стоянки Межиріч (Черкаська область) характеризується
використанням великої кількості кісток мамонта, а також бурштинового каміння
(рис. 3).
Для прикарпатських стоянок була притаманна група вістряних виробів із
кістки (рис. 4).

Рисунок 4 - Вістря
Як свідчать виявлені археологічні матеріали, в процесі спільної праці і
удосконалення знарядь, розвитку виробництва, спорудження жител та інших
факторів суспільного життя розвивалася й сама людина.
Розвиток продуктивних сил і ускладнення господарської діяльності людей
пізньопалеолітичної епохи викликали більш високу форму їх суспільної організації.
На зміну окремим розрізненим групам людей (первісним стадам) раннього
палеоліту з’явилися нові об’єднання: громади або так звані родові общини.
З виникненням родового ладу в пізньопалеолітичну епоху остаточно
сформувався найдавніший в історії людства первіснообщинний лад, який існував
потім ще упродовж багатьох тисячоліть, аж до появи класів й виникнення держави.
Однією з найвизначніших особливостей пізньопалеотичної епохи було
виникнення найдавнішого образотворчого мистецтва в усіх його основних формах:
скульптурі, графіці, живописі і навіть музиці.
Найбільш ранньою була скульптура. Згодом з’явилися графіка, живопис і
музика. Матеріалами для мистецьких творів служили кістки тварин, зокрема бивні,
 8

лопатки, таз, челюсті, черепи мамонта і роги північного оленя, морські раковини та
інше. З цією метою використовували також м’який камінь та стіни печер, а пізніше і
дерево, але виконані на ньому мистецькі твори до нашого часу не збереглися.
Найчастіше зображали навколишніх тварин. Більшість творів найдавнішого
мистецтва цілком реалістичні. Так тварин первісна людина зображала такими,
якими бачила їх у житті. У живописі та графіці подавалися реалістичні сцени
полювання на тварин, а також сюжети магічних мисливських дій над ними, які, за
уявленням первісних людей, повинні були сприяти успішному полюванню.
Всесвітньо відомими є твори пізньопалеолітичного мистецтва, які походять з
Мізина: скульптурки з бивня мамонта, здебільшого прикрашені заглибленим
лінійним меандровим орнаментом (рис. 5).

Рис. 5 - Орнаменти на бивнях мамонта

А найважливішими знахідками з Мізина є велика кількість кісток мамонта,
поверхня яких покрита лінійним розписом, виконаним червоною вохрою, яку
попередньо було змішано з кістковим жиром. Розпис на кістках та меандровий
орнамент з Мізина не мають собі рівних у світовому палеолітичному мистецтві
(рис. 6).

Рис. 6 - Реконструкція житла у Мізині

 9

Глибокий аналіз археологічних матеріалів з Мізина, здійснений видатним

українським вченим С. М. Бібіковим, привів до висновку, що в археологічному
комплексі, який складається з 113 тисяч крем’яних виробів і великої кількості кісток
та цілих і окремих уламків від бивнів мамонта, численних черепашок морських і
річкових молюсків, бурштину (його використовували як намисто, а також нашивали
на одяг), знаходились орнаментовані предмети і речі, котрі дослідник інтерпретував
як музичні інструменти (рис. 7).

Рис. 7 - Перші музичні інструменти Рис. 8 – Шумливий браслет

На Мізинській стоянці, в будинку № 1, в центральній його частині, ще у 1956
році І. Г. Шовкопляс відкрив цікаве скупчення, в якому акуратно були розміщені
кістки мамонта. Серед них: орнаментовані лопатки, стегно, фрагмент таза, дві нижні
щелепи, уламок черепа, а також неорнаментовані предмети − кінцевий уламок
бивня, молоток із рога північного оленя.
Під час розкопок 1956-го і наступних років дослідники обмежилися лише
висновком, що в Мізині відкрита ділянка з вищеназваними предметами, яка мала
ритуальне призначення. При цьому не уточнювалися конкретні функції і не
інтерпретувалося обрядове використання кожної знахідки.
До вивчення цих археологічних знахідок С. М. Бібіков залучив відомих
спеціалістів із суміжних наук: палеонтології, палеотрасології, судової експертизи,
фотоанолітики, а також мистецтвознавців, зокрема музикантів з консерваторії. Ось
як розкриває С. М. Бібіков використання і роль кожного окремого орнаментованого
предмету в дії грі як музикального комплексу в цілому (рис. 7).
Лопатка ставилася майже вертикально і підтримувалася в такому положенні за
шийку, подібно до грифа на сучасних струнних інструментах. З метою отримання
звуку в область підлопатної ямки наносилися удари. Тазова кістка мамонта
 10

використовувалося в горизонтальному положенні, подібно до ксилофона. Його таз

встановлювався вертикально, челюсті клалися на лівий неорнаментований бік.
Череп, вірогідно, розміщувався на кістці від носа. А використання колотушки,
молотка з рогу та «шумливого» браслета (рис. 8) пояснення не потребує. Удари для
отримання звуку наносилися лише по орнаментованих ділянках бивня та кісток.
Поблизу орнаментованих і неорнаментованих предметів знайдено "шумливий"
браслет, виготовлений із пластин бивня мамонта і гравійований меандровим
орнаментом (рис. 8).
Лише у 70-х роках XX ст. С. М. Бібіков, вивчаючи весь комплекс з Мізина, із
застосуванням необхідних технічних засобів прийшов до думки, що знайдені кістяні
предмети входили до музичного комплексу. Особливу увагу він звернув на те, що на
бивнях мамонта, кістках та інших предметах, які знаходились у житлі № 1, чітко
фіксуються окремі ділянки з явним порушенням їх поверхні, що утворилися від
частих ударів, зосереджених на одному і тому ж місці, твердим предметом.
По-друге, помітна заполіровка предметів на окремих ділянках утворена внаслідок
постійного доторкання до них долонями в період використання їх в дії і, по-третє,
сліди тертя на зовнішніх гранях при зіткненні кісток і долівки або землі.
Проводячи подальші дослідження, С. М. Бібіков установив, що цей набір є
музикальним комплексом, який складається з інструментів стаціонарного типу
(лопатка, стегно, таз, щелепи, череп), рухомого інвентарю (колотушка, молоток із
рогу, «шумливий» браслет) і так званого реквізиту (шило, голка, кольорова вохра та
прикраси з раковин морських молюсків).
С. М. Бібіков відтворив гру на музикальних інструментах із житла № 1
Мізинської стоянки. Запис цієї музики здійснено на грамплатівку, отож її можна
відтворювати широкій слухацькій аудиторії.
На Добраничівській стоянці знайдено жіночу статуетку висотою 9 см,
виготовлену з бивня мамонта, на Межирічській − стилізовані та геометричні
зображення на виробах з кістки та рогу (рис. 9).
 11

Рис. 9 - Стилізовані статуетки жінок

Таким чином, твори мистецтва, прикраси та інше мали не лише культове
значення, а й відображали реальне життя й естетичні смаки людини пізнього
палеоліту. Різноманітні підвіски, зокрема із зубів тварин, напевне, мали магічне
значення. Передусім вони слугували мисливськими амулетами, досить поширеними
у всіх пізніших племен, що займалися полюванням. Вони були також пов’язані з
релігійними віруваннями і уявленнями людей епохи пізнього палеоліту. Відомо, що
найдавнішим релігійним уявленням про навколишній світ був тотемізм. Потім
виникла магія − віра людей в те, що різними закликаннями і обрядами можна
впливати в бажаному напрямі на хід подій у природі і навколишньому світі. Люди
пізнього палеоліту і наступних епох таким явищам як вогонь, вода, сонце, вітер, а
також камінням надавали надприродних властивостей.
Отже, вивчення зразків первісних знарядь праці і мистецтва, залишків жител,
стоянок і перших поховань свідчить, що в палеолітичну епоху, особливо у пізньому
періоді, людина досягла певного рівня матеріальної і духовної культури, що стало
основою для формування й подальшого розвитку економічних і суспільних відносин
та культури наступних епох.
Стоянки періоду мезоліту, розташовані на Поліссі, Сіверському Дінці,
Гірському Криму та Одещині, які знаходяться на глибині 10 м і яким близько 8 тис.
років засвідчують полювання людей на оленів, кабанів, диких коней, водоплавних
птахів, кістки яких використовували для побудови своїх жител.
Цікавим є те, що ці житла, на відмінну від попередніх (мізинських)
перекривали дерев’яними каркасами та очеретяними дахами. Тоді ж були винайдені
гарпуни, лук, стріли, рибальські голки, молоти, плетені сітки, тенета (рис. 10).
 12

Рис. 10 - Кістяні гарпуни, голки, молоти

Великого значення набуло річкове збиральництво (ловля раків, молюсків).
Зроблено перші спроби приручити диких тварин. Виник найдавніший транспорт –
водний (колоди, плоти з них, човни, видовбані з стовбурів дерев). Для мезоліту
характерний високий рівень виготовлення макролітів. З’явилися макроліти – кам’яні
знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири (рис. 11).

Рис. 11 -Кам’яні знаряддя праці

Отже, на ранній стадії господарства первісної доби переважало полювання,
рибальство, збирання плодів. Згодом у зв’язку з удосконаленням знарядь праці
(гарпуни, скребки, луки, сокири, човни, молоти, серпи, списи) почалась обробка
шкур, глиняного посуду, виникло образотворче мистецтво, будівництво наземних
споруд. Протягом бронзового та залізного віків відбулись великі зрушення в
розвитку продуктивних сил. Появився ткацький верстат, розвинулося скотарство, а
особливо землеробство. Між ними виник перший поділ праці, налагодився
економічний обмін між окремими родами, общинами, племенами.
Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту на землях України є
трипільська культура.
 13

Знахідки відбитків текстилю на денцях посуду свідчать про отримання

трипільцями текстильних виробів за допомогою ткацтва та в’язання. Відомі також
окремі кістяні знаряддя для виготовлення текстилю, такі як гачки та кочедики, а
також глиняні відтяжки від вертикальних ткацьких верстатів. Трипільські знахідки є
одними з найдавніших свідчень виготовлення текстилю в Європі.
Текстиль представлений також відбитками трипільського трикотажу. Відомі
відбитки тканини, вив’язаної спицями. Зразки тканини, в’язаної спицями та гачком
знайдено на поселеннях Стіна, Ялтушків, Бернашівка.
До категорії прикрас трипільської культури належать різноманітні знахідки
з міді, кераміки, каменю, кістки, рогу, іклів, зубів тварин, мушлі. Відомі предмети з
золота – пряжки, бляхи, амулети. Естетична цінність трипільських прикрас не дуже
велика, безумовно, вони не були прикрасами в сучасному розумінні, а мали
престижно-ритуальну цінність, сприймалися як певне символічне повідомлення про
статус того, хто в них убраний. Прикраси також виконували функції оберегів.
Косторізна справа кімерійців та скіфських племен демонструється
оздобленням кінської вуздечки, прикрашеними звірячими голівками (псалії та
різного роду бляхи). З кістки робили також гребені, інколи з фігурними спинками,
ручки люстерок та ножів, нагаїв тощо.
Специфічним матеріалом для побутових речей слугував ріг. Як показують
знахідки з Алтайських курганів скіфського часу, в обробці цього матеріалу кочовики
досягли певних висот. З нього робили тонкостінний посуд. У Північному
Причорномор’ї свідченням такого виробництва є ритони – парадні посудини (що
зберігали первісну форму рогу тварини) для пиття вина, прикрашені золотими чи
срібними пластинками різної форми. Металевий декор ритонів зберігся в ряді
усипальниць представників скіфської еліти, наприклад, у Гаймановій Могилі,
кургані №13 біля с. Велика Знам’янка, у Братолюбівському кургані.
 14

2. Художня обробка кістки і рогу від часів Давньої Русі до ХVІІІ ст.
Різьба по кістці та рогу до навали була розвиненим і традиційним видом
художнього ремесла Стародавньої Русі. Проте серед археологічних матеріалів цього
часу вироби з кістки — рідкісна знахідка. Немає сумніву, що цей вид ремесла не
менше, ніж інші, потерпів від навали.
З кістки та рогу виготовляли різноманітні знаряддя праці, побутові речі,
ґудзики, гребінці, іграшки, гральне приладдя (шахи, шашки, гральні фішки), деталі
спорядження воїна та вершника й багато інших речей (рис. 12).

Рис. 12 – Шахові фігурки. Кістка, ріг; різьблення.

1 – пішак. Початок ХІІІ ст., Волковиськ. НХМ РБ;
2 – король. Кінець ХІІ – початок ХІІІ ст., Брест. Брестський обласний
краєзнавчий музей; 3 – король. Початок ХІІ ст., Слуцьк. Слуцький краєзнавчий
музей; 4 – кінь. ХІІ–ХІІІ ст., Київ. МІК
Одним із цікавих об’єктів, виявлених у давньоруському м. Колодяжин (нині с.
Колодяжне Житомирської обл.), була будівля, у заповненні якої трапилися фрагменти
кістки та рогу зі слідами обробки. На думку Р.О. Юри, який детально вивчив цю
пам’ятку, будівлю можна трактувати як косторізну майстерню. Такі комплекси
відносно рідкісні.
Вироби з кістки та щільного рогу, фрагменти кісток тварин і щільного рогу зі
слідами первинної обробки є звичними знахідками на давньоруських пам’ятках.
Проте ремісничі осередки, де відбувалася обробка такої сировини, фіксуються не
дуже часто. Косторізна справа концентрувалась у великих містах. І тут слід,
насамперед, згадати Київ, де вивчено значну кількість косторізних майстерень
стаціонарних і таких, де кістку обробляли спорадично. Сліди косторізних майстерень
виявлені також у Чернігові, Пересопниці (1978), Звенигороді (1967) і деяких інших
 15

містах, проте загалом їх відомо порівняно небагато. Оскільки розвиток косторізної

справи на території України за середньовіччя та особливо організація такого
виробництва вивчені ще недостатньо, кожен факт виявлення осередків, пов’язаних з
обробкою кістки, привертає увагу та потребує вивчення.
Колодяжинське городище досліджене протягом 1948—1953 рр. Волинською
експедицією під керівництвом В. К. Гончарова на значній площі. Давній Колодяжин
виник в одному з досить щільно заселених районів Русі на порубіжжі Київського та
Волинського князівств.
Р.О. Юра вважав його феодальним замком, замешканим головно
дружинниками, які поєднували військову службу з заняттями сільським
господарством і різними ремеслами.
Більшість оброблених кісткових матеріалів зберігається у фондах Інституту
археології НАНУ (кол. № 109). Кілька виробів з кістки та рогу є також в
Археологічному музеї ІА НАНУ. Всі зазначені речі стали основою чинного
дослідження.
Кістка твердіша за дерево, і для її обробки потрібні досконалі металеві
інструменти. Як відомо, обробка металів після навали значно підупала, через що види
ремесла, які використовували металеві інструменти (обробка дерева, рогу, кістки,
каменю), тривалий час перебували в стані занепаду.
Зокрема, цікава така знахідка мистецтва Древньої Русі, як ріг тура.
В середині Х століття, приблизно в епоху Святослава, біля стін Чернігова, був
насипаний великий курган над останками двох князів, що були спалені, за звичаєм, на
погребальному вогнищі. Померлих проводжали, випиваючи на їх честь з священного
посуду – рогів тура, що оковані сріблом (рис. 13).
Під час розкопок біля рогів був знайдений ритуальний ніж для заклання жертв
(можливо, і пили не мед і не пиво, а кров вбитої жертовної тварини?).
Роги тура – обов’язковий атрибут слов’янських язичеських богів, а пізніше –
обов’язковий атрибут весільного обряду.
Широкі отвори рогів оправлені сріблом. Гострі кінці, мабуть, мали особливе
оформлення, яке, на жаль, не зберіглося. Судячи з інших знахідок воно могло бути
 16

оформлено пташиними головами.

На тулубі кожного рогу знаходилась ромбічна срібна бляха з рослинним
орнаментом. Оковка рогу менших розмірів була вкрита вичеканними рослинними
гірляндами у східному стилі.

Рис. 13 – Ріг тура з Чорної Могили в Чернігові.

Оковка срібна. Позолота, чеканка, різьба, чернь. X ст.
Державний Історичний музей

Рис. 14 – Оковка рогу тура з Чорної Могили в Чернігові. Фрагменти (збільшені).

Срібло. Позолота, чеканка, різьба, чернь. X ст.
Державний Історичний музей
Так, у декорі переважної більшості вжиткових речей найчастіші застосовували
контурне різьблення і досить прості орнаментальні мотиви – різноманітні
конфігурації прямих ліній, циркульні кола, спіралі, плетінку різних типів тощо. В
об’ємному різьбленні переважали зооморфні зображення, які звичайно
використовували лише для окремих елементів оздоблення (завершення речей).
Рельєфне і виїмчасте різьблення було більш характерне для місцевостей, тісно
пов’язаних із Скандинавією, та творів європейського походження. Найчастіше
кістяні вироби скандинавського походження трапляються в північних областях Русі,
 17

у Києві та Північному Подесенні серед матеріалів Х ст.

З району Канева, наприклад, походить ручка дзеркала (рис. 15), рогові накладки
(рис. 16) Х ст. на сагайдак із Шестовицького могильника (Чернігівська обл.) і
проколка (рис. 16).

Рис. 15 – Ручка від дзеркала. Ріг; різьблення. ХІ ст.

З-під Канева Черкаської обл.

Рис. 16 – Навершя і проколка. Ріг. Різьблення. ХІ ст., Київ.

Досить численну групу кістяних виробів становлять гребені. Їх
використовували поряд із дерев’яними, але вони різноманітніші за формою, яка до
того ж з часом змінювалася. У ІХ – першій половині ХІ ст. були поширені однобічні
збірні гребінці з футлярами, прикрашені різьбленими геометричними орнаментами.
Популярною була орнаментація з перехрещених і навскісних врізаних ліній або
різноманітних композицій циркульного орнаменту. Кістяні гребені такої форми
трапляються на всій території Давньої Русі. На півночі їх частіше виготовляли з рогу.
Деякі вчені вважають, що найбільш ранні рогові гребені потрапили сюди з Данії,
Північної Польщі та Швеції. Двобічні гребені робили прямокутної та
трапецієподібної форми із суцільної пластинки, із щільно розташованими зубцями з
 18

одного боку та рідкими – з іншого. Двобічні гребені використовували до кінця ХІІІ ст.
З початку ХІІ ст. боки таких гребенів стають або сильно нахиленими, або вигнутими,
на деяких посередині з’являються накладки. Зазвичай такі гребені прикрашали також
циркульним орнаментом, прямими борозенками або низкою виїмчастих трикутників
між паралельними лініями уздовж зубців.

Рис. 17 – Пряжка. Кістка. Різьблення. ХІ ст., Київ.

Вухочистка. Кістка; різьблення. ХІ–ХІІ ст., Київ. НМІУ
Досить рідкісними знахідками є кістяні різьблені пластинки з орнаментальними
та сюжетними зображеннями, що колись прикрашали невеличкі скриньки. Серед них
є такі, що були привезені до Русі з інших країн, а є й місцеві зразки.

Рис. 18 – Накладка для скриньки. Кістка; різьблення. ХІІ ст., давній Пліснеськ.
ЛІМ
Зокрема, є згадки про світильники, виконані з оленячих рогів.
На дитинці м. Путивля в шарах цього періоду був знайдений майже цілий
двосторонній кістяний гребінь з густими й рідкими зубцями. Відомі знахідки
мініатюрних виробів з кістки та заготовок для них. Серед виробів дві мініатюрні
посудинки та одна більша, мабуть, для голок, виточені на токарному верстаті. Цю
 19

останню та одну маленьку посудину опоясує різцем врізана та випукла орнаментація,

органічно поєднана з формою. Обидві речі стратиграфічно датуються XV ст. Там же
знайдено кістяний двосторонній хрестик, за загальними формами схожий на
дерев'яний хрест першої половини XVI ст. (рис. 19), але зображення на ньому
розміщені інакше.

Рис. 19 - Дерев'яний хрест першої половини XVI ст.

На одній стороні фронтальна фігура святого (ймовірно, Миколи), яка разом з
трирядковим написом займає всю вертикальну площину. Стан пам'ятки не дозволяє
прочитати напис. Обабіч фігури святого по горизонталі розміщені дві фігури
невідомих святих. Пластична трактовка зображень указує на руку майстра, що більше
звик до обробки дерева, ніж кістки.
На звороті хрестика — «Розп'яття з пристоячими». Тут пластичне трактування
зображень більш характерне для кістки. Стилістично ця сторона відрізняється від
першої. Там фігури статичні, фронтальні. Тут більше руху. Фігура Христа подана в
страдальницькому вигині, який з'являється у творах з другої половини ХІІІ ст. Із
сказаного можна зробити висновок, що пластичні зображення на обох боках хрестика
були виконані різними майстрами. Зображення святого зроблене майстром,
вихованим у традиціях XIV ст., який спеціалізувався на обробці дерева.
Він поділяв естетичні смаки глухої російської периферії з її архаїзмами.
«Розп'яття» виконане пізніше, можливо, в першій половині XVI ст. Про це свідчить
палеографія написів. На жаль, від цього часу дійшла незначна кількість пам'яток
різьби по кістці та рогу, що дуже звужує можливості вивчення такого цікавого виду
 20

декоративно-прикладного мистецтва.
Мандрівник П. Алепський у своїх записах вказує, що бачив у дерев'яних
церквах с. Лисянката м. Богуслав пишні люстри, зроблені з великих оленячих рогів
із багатьма розгалуженнями, у яких кінці зрізані, художньо оздоблені та
пристосовані для встановлення свічок. Є відомості, що з кістки вирізалися маленькі
іконки.
Так, в опису майна Пересопницького монастиря від 1600 р. згадується панагія,
«на которой образ пресвятой богородицн, в кости резаньга». Як і в попередньому
періоді, з кістки виготовляли різні дрібні речі побутового вжитку, про що, звичайно,
в письмових джерелах нічого не згадується.
Але пізніше, головним чином із XVII ст., знову набуває значного розвитку
косторізна справа в оздобленні переважно порохівниць-натрусок. Їхня поява й
використання зв'язані з винайденням вогнепальної гладкоствольної зброї, заряд якої
набивався з дула; патронів тоді ще не знали.
Отже, щоб перезарядити рушницю чи пістоль, треба було завжди мати при собі
порох. Оскільки порох дуже гігроскопічний матеріал, його треба завжди ізолювати
від вологи, щоб він був придатним у бойових та інших обставинах. Звідси й давнє
прислів'я – «Тримати порох сухим», тобто бути в постійній бойовій готовності. Цим
умовам відповідає й вибір матеріалу для порохівниць. Їх робили з дерева, металу,
навіть із скла. Але ріг оленя для цього виявився найпридатнішим. У ньому добре
сполучалися міцність, легкість і вологонепроникність. Для порохівниць
використовували товстішу частину рога — стовбур, часто з частиною розвилки. До
нього приробляли підвіску до пояса, а отвори в місцях відпилу щільно закривали
дерев'яними або металевими заглушками. Порохівниці майстерно оздоблювали
неглибоким контурним різьбленням (гравіруванням). Щоб посилити виразність
гравірованих зображень, у заглиблені лінії рисунка часто втирали чорну олійну
фарбу.
На порохівницях XVII—XVIII ст. зустрічаємо різноманітні орнаментальні
мотиви та зображення: геометричні, рослинні, зооморфні й антропоморфні, а також
архітектурні написи. Серед геометричних є багато давніх елементів, відомих на
 21

слов'янських і давньоруських виробах, зокрема очковий орнамент, як простий, так і

ускладнений, пасма ліній, трикутники, зигзаги тощо. З рослинних часто вживається
відомий уже мотив виноградної лози. На порохівницях зооморфні мамонти
трапляються в сценах полювання. Інколи робилися написи з іменем майстра або
власника порохівниць. За зразок орнаментації служили оздоблення книжок, гравюр,
іконостасів, килимів і вишиванок.
Художньо-технічні засоби декорування порохівниць дуже близькі до тих, які
зустрічаються на речах із твердого дерева або металу. Часто використовується
штриховка. Всі зображення на порохівницях узагальнені, площинні, чим вони добре
узгоджуються з поверхнею речі (а це — загальна риса всіх видів
декоративно-прикладного мистецтва).
За формою, композицією та декоруванням порохівниці можна поділити на три
групи:
- до першої відносимо ті, в яких стовбур рога становить верхню частину, а
розгалуження — нижню. Для них характерна геометрична орнаментація, яка
розподіляє порохівничку на дві великі та дві малі бічні поверхні. В центрі великої —
крупний мотив (розетка з геометризованою квіткою всередині). На трьох осях, що
йдуть від центру розетки по середині стовбура й розгалужень, розміщено по одному
«клиноподібному» мотиву. Обриси поверхні облямовані смугою візерунка з очкового
орнаменту, за винятком верхньої речі. Таку або подібну замкнену композицію бачимо
й на зворотній стороні. На двох протилежних малих поверхнях по вертикалі — по два
ряди смугастих трикутників, які заходять один за одного, органічно поєднуючи
орнаментовані площини обох великих поверхонь. Це, так би мовити, «класичний»
зразок декорування порохівниць першої групи;
- другу групу складають порохівниці, в яких, навпаки, низом є стовбур, а
верхом — розгалуження. Порохівниці такої форми оздоблені рослинним орнаментом,
що охоплює єдиною композицією всі поверхні. У найстарішій порохівниці 1641 р. з
цієї групи візерунок із стеблин і мотивів лотосу вільно обвивається навколо всіх
елементів форми. Пізніше такий орнамент із виноградної лози та грон набуває
великого поширення.
 22

- третя група порохівниць зовсім позбавлена розгалужень і є частиною

стовбура у формі трапеції з заокругленими бічними сторонами. Вертикальна вісь
симетрії ділить форму на дві однакові частини. Відповідно до такої форми
побудовано орнаментальне оздоблення, принцип якого, вірогідно, запозичений із
подільських горизонтальних килимів, а мотиви орнаментації йдуть від порохівниць
першої групи. В кожній половині знизу вгору виростає по дереву. Від стовбура
кожного дерева в обидва боки симетрично відходить півкругле гілля, що закінчується
квітками з концентричних кіл очкового мотиву. Стебла й гілки орнаментовані
зигзагами. Бічні поверхні оздоблені вертикальними смугами очкового орнаменту.

Порохівниця. Кін. XVII - поч. XVIII ст. Ріг; вирізування, гравірування.

Порохівниця. Кін. XVII - поч. XVIII ст. Порохівниця 1744 р. Ріг, дерево;
Ріг; вирізування, гравірування вирізування, гравірування
Рис. 20 – Порохівниці з гравірованим орнаментом
Порохівниці названих трьох груп, слід гадати, виникли не одночасно.
Найранішими можна вважати першу й третю групи, а часом їхнього виникнення —
XV-XVI ст. Пам'ятки другої групи з'явилися в XVII ст. Прогресивний розвиток
художньої культури на возз'єднаних українських землях, поширення позитивних
знань, розвиток друкарства та гравюри, інтерес до навколишнього життя викликали
 23

зміни в оздобленні порохівниць. Стара система їх орнаментального декорування вже

не цілком задовольняла. Поряд з орнаментацією в XVIII ст. на них з'являються
сюжетні зображення — озброєні вершники, сцени полювання, міські архітектурні
будівлі та інше. У зв'язку з цим порушується чіткість поділу порохівниць на згадані
три групи. В цей же час і пізніше в сфері народного мистецтва триває виготовлення
порохівниць з очковим, геометричним і рослинним орнаментами.
Серед мотивів декорування порохівниць одним з найбільш давніх є невеликі
за розмірами концентричні кола з крапкою всередині, які виконувалися за
допомогою металевого двозубця – так званий очковий орнамент. Значного
поширення набула розетка – давній символ сонця. Походження цього мотиву сягає
глибокої давнини, коли первісна людина за допомогою знаків - символів передавала
своє уявлення про світ і вірила в їх охоронну силу. Улюбленим мотивом
декорування є виноградна лоза, яка в творах мистецтва того часу була елементом
християнської символіки.
Рослинний орнамент на порохівницях трактується у вигляді стилізованого
дерева або квітки, що виростає з вазона. Мають місце зображення вершників
(запорозького козака, турка), звірів, птахів, культових споруд, жанрових сцен
(наприклад, полювання), двоголових орлів, хрестів, херувимів тощо. На одній з
порохівниць можна побачити багато малюнків-символів: лев – сила, орел – влада,
пелікан – самопожертва, хрест – віра, дві пташки на гілці – зародження життя,
меандр – нескінченність (рис. 16).

Порохівниця XVIII ст. Ріг, Порохівниця XVIII ст. Ріг, Порохівниця 1726 р. Ріг, метал;
дерево; вирізування, дерево; вирізування, вирізування, гравірування
гравірування гравірування
 24

Рис. 21 - Порохівниці з рослинним орнаментом

Невелику групу складають порохівниці, виконані з рогу бика (рис. 22).

Рис. 22 - Ріг бика

Вони темного кольору, плескатої, злегка загнутої форми. Вузький кінець часто
має завершення у вигляді голови риби або качки. На їх орнаментиці позначився
стиль класицизм, який поширився в мистецтві кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. На них
ми бачимо жанрові сцени, зображення сільського пейзажу з будинками, деревами,
криницею, жіночою постаттю з коромислом і відрами, військових; пояснювальні
написи до них: «Попалася уточка», «Заграй брат козачка нутка випьем гарань
винца».
У музейній колекції зберігається цікава порохівниця, виготовлена з дерева і
вкрита шкірою змії, що з часом закам’яніла. Вона має форму дуже загнутого рогу
(рис. 23).

Рис. 23 – Порохівниця виготовлена з дерева і вкрита шкірою змії

Серед запорожців побутували і порохівниці східного походження. Вони
потрапляли до них шляхом здобичі або торгівлі. Відомо, що й на території України,
зокрема у Львові, у ХVІІ – ХVІІІ ст. проживало багато вірмен, які займалися
виготовленням зброї та порохівниць. Музей володіє двома такими пам’ятками,
 25

виконаними зі слонової кістки. Вони декоровані традиційним східним орнаментом,

металевий затискач вкритий золоченням.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. порохівниці набули поширення у гірських
районах Карпат. Рогові оздоблювали накладними металевими пластинами з
карбованим орнаментом, а дерев’яні – різьбленням та інкрустацією рогом, бісером,
перламутром, кольоровим деревом.
Нині порохівниці є раритетними пам’ятками, історична цінність яких з
кожним роком зростає. Їх по праву можна поставити в ряд видатних творів
українського народного мистецтва.
Наприкінці XVIII та в XIX ст. з'являються порохівниці нової форми.
Виготовлялися вони з рогу бика, їхня орнаментація була підпорядкована вимогам
нового стилістичного напряму – класицизму. Поява в XIX ст. вогнепальної зброї з
нарізними дулами зробила непотрібними порохівниці-натруски. Проте ще досить
довго вони використовувалися мисливцями, особливо на Гуцульщині.
Художні твори з кістки та рогу обмежені їх природними розмірами і тому не
можуть бути таких великих розмірів, як з дерева, кераміки чи металу. Така
умовність матеріалу обмежує, звужує типологію виробів. Розрізняють два роди —
ужиткові предмети і декоративну пластику малих форм.
Ужиткові предмети охоплюють усі типологічні групи виробів з кістки та рогу,
які мають практичне значення: порохівниці, гребінці, чарки, ґудзики тощо.
Порохівниці — типологічна група місткостей, виготовлених з рогу і
призначених для індивідуального ношення пороху (рис. 24).
Історичні джерела містять відомості про те, що на території України
порохівниці почали виготовляти з того часу, як з’явилася вогнепальна зброя, заряд
якої набивався в дула. Їх виникнення тісно пов’язане з історією запорозького
козацтва періоду 1471-1583рр.
 26

Рис. 24 - Козацькі порохівниці та натруски

На порохівницях XVII-XVIII ст. зустрічалися різноманітні орнаментальні
мотиви та зображення: геометричні, рослинні, зооморфні й антропоморфні, а також
архітектурні написи. Чарки — типологічна група посуду для пиття міцних напоїв,
виготовленого переважно з рогу і прикрашеного гравійованими візерунками. Відомі
такі типи: ріг для пиття великий і малий (з ВРХ), декорований металом, та
циліндрична чарка з рогу оленя, оздоблена гравіюванням (рис. 25).

Рис. 25 - Чарки з рогу

Гребінчики — стародавня група виробів з рогу для розчісування і
пришпилювання волосся. Існують типи: гребінці однобічні без ручки, з
декоративною ручкою, гребінці двобічні, гребінці для зашпилювання волосся. Їх
оздоблювали рельєфним й ажурним різьбленням (рис. 26).

Рис. 26 - Гребінчик з кістки, гребінець для пришпилювання волосся

З кістки та рогу виробляли також окремі типи побутових речей, прикрашених
різьбленням і гравіюванням: табакерки, печатки, шахові фігурки, ґудзики тощо
(рис. 27).

Рис. 21 – Ґудзик-печатка із кістки

 27

Відомо, що на території Запорозької Січі були поширені різні ремесла. Були й

майстри, які виготовляли порохівниці. На музейних пам’ятках до наших днів
збереглися імена Івана Дружиненка, Микити Зубенка, Івана Корженка.

3. Українська обробка кістки і рогу в ХІХ – першій половині ХХІ ст.

У художній обробці кістки й рогу використовують інструменти, подібні як для
деревообробництва: ножівки із середніми і малими зубцями, ножі, стамески, штихелі,
різці, свердла і т. ін. Техніки також не вносять майже нічого нового. Ті ж прийоми
гравіювання, які зустрічаємо у дерево- і металообробці, ті ж техніки плаского,
рельєфного, круглого й ажурного різьблення, характерні для деревообробництва.
Тиснення подібне, як у металі, а випалювання тонкими писаками (нагадує
гравіювання) хоч і вирізняється ювелірністю виконання, однак не набуло
скільки-небудь значного поширення. Інкрустація кісткою і рогом на дереві інколи
потребує значної обробки цих матеріалів (вирізування ажурних орнаментів або
елементів), все ж здебільшого вважається технікою оздоблення дерева.
Типологія виробів. Художні твори з кістки та рогу обмежені їх природними
розмірами і тому не можуть бути таких великих розмірів, як з дерева, кераміки чи
металу. Така умовність матеріалу обмежує, звужує типологію виробів. Розрізняють
два роди — ужиткові предмети і декоративну пластику малих форм.
Ужиткові предмети охоплюють усі типологічні групи виробів з кістки та
рогу, які мають практичне значення: порохівниці, гребінці, чарки, сільнички, ґудзики
тощо.
Порохівниці — типологічна група місткостей, виготовлених з рогу і
призначених для індивідуального ношення пороху. Виникли у XVI ст., коли набула
поширення вогнепальна зброя: пістолі та рушниці заряджали з дула порохом і
кулями. За характером тектоніки форми існують три типи рогових порохівниць:
виделкоподібні, прямі — з рогу оленя і порохівниці з рогу бика. Їх оздоблювали
гравійованим орнаментом і металевими накладними платівками з тисненням тощо.
Чарки — типологічна група посуду для пиття міцних напоїв, виготовленого
 28

переважно з рогу і прикрашеного гравійованими візерунками. Відомі такі типи: ріг

для пиття великий і малий (з ВРХ), декорований металом, та циліндрична чарка з рогу
оленя, оздоблена гравіюванням.
Сільнички — типологічна група посуду для зберігання солі, виробленого з рогу
та кістки. Розрізняють місткі сільнички для кухні, менші — для сервірування столу і
найменші — дорожні, вони щільно зачиняються. Найбільш поширені та ошатно
декоровані два останніх типи.
Гребінчики — стародавня група виробів з рогу для розчісування і
пришпилювання волосся. Існують типи: гребінці однобічні без ручки, з
декоративною ручкою, гребінці двобічні, гребінці для зашпилювання волосся і под. їх
оздоблюють рельєфним й ажурним різьбленням.
З кістки та рогу виробляли також окремі типи побутових речей, прикрашених
різьбленням і гравіюванням: табакерки, печатки, шахові фігурки, ґудзики, колодочки
для ножів, накладні декоративні платівки для ручок і т. ін.
Декоративна пластика малих форм — рід виробів з кістки та рогу, які мають
декоративне значення. Сюди відносять типологічну групу анімалістичних та
фігурних скульптурок, квітів; настінні рельєфні прикраси (плакетки), різьблені з
кістки і прикріплені на дерев'яній основі. Типологічна група ювелірних прикрас з
кістки та рогу невелика: нагрудні хрестики, намиста, браслети тощо.
Колись із кістки виготовляли наконечники для гарпунів та стріл, ножі, рукоятки
для ножів, голки для шиття, чаші, прикраси, а також скульптурні зображення тварин,
що відігравали роль амулетів під час полювання та риболовлі.
Оскільки проста кістка немає гарного відтінку, блиску, текстури, на відміну від
кістки моржа чи мамонта, майстри все ж таки зуміли знайти спосіб її декоративного
збагачення. Пластини кістки зафарбовували в інтенсивний зелений, рідше –
коричневий колір.
Звичайна кістка, збагачена кольором, виглядала дорожче, ніби благородний
матеріал. Чергування білих і зелених пластин надавало виробу своєрідності та
декоративності. Пластини кістки оздоблювали гравірованим, так званим «очковим»
орнаментом.
 29

Сучасні майстри-різники розвивають давні традиції різьби по кістці. Вони

уміло компонують рельєфне зображення в ажурний узор. Завитки узору у власному
просторі замикають рельєфне зображення, зупиняють рух біжучих вершників,
стрімко біжучих оленів чи собак. Сюжетна композиція пов’язується з формою і
розміром виробу, стелиться на його поверхні, чому сприяє площинна трактовка
зображень, техніка низького рельєфу.
Для рельєфної різьби використовують трубчасту форму простої тваринної
кістки. Широка нижня частина служить основою, якби пеньком, а стінки
використовують для самої різьби, що відображатиме сюжетні сцени. Композиція у
подібних виробах будується по кругу, у відповідності з природною формою
матеріалу. Рельєф розробляється на різну глибину – від плоского до виступаючого
настільки, як це дозволяє товщина стінок кістки.
Ажурна різьба. Заготовка виробу повинна мати визначений розмір, рівномірну
товщину, при необхідності відшліфована крупнозернистим шліфувальним папером.
Шаблон рисунку виготовляють зі щільного тонкого матеріалу (ватману, оргаліту).
Він точно повторює силует рисунку. Майстер наносить шаблон на кістяну пластину і
обводить його олівцем.
У тих місцях, де по рисунку повинні випилюватись отвори, свердлять отвори,
використовуючи бормашину.
Випилювання ажуру – найвідповідальніша робота, котру виконують на
спеціально пристосованій дошці «ластів’їний хвіст», що дозволяє зручно
розташовувати пластину кістки. У правій руці майстер тримає лобзик, пилочка у
якому закріплена лише з одного кінця. Незакріплений кінець пилочки вставляють в
отвір заготовки і закріпляють на лобзику. У процесі випилювання полотно лобзика
повинно знаходитися у положенні, перпендикулярному площині кістки. Під час
правильного положення лобзика, випилювання ажуру буде з обох сторін лицьовим.
Лобзик потрібно тримати так, щоб його дуга знаходилась на рівні ліктя.
Випилювання виконують частими рівномірними рухами лобзика вверх-вниз.
Ріжучим моментом є рух вниз.
 30

Рис. 22 – Ажурне різьблення по кістці

Рельєфна різьба. Пластина кістки, приготована для виконання рельєфу не
повинна мати вибоїн, тріщин чи нерівностей. Перед різьбою пластину шліфують
крупнозернистою шкіркою. Різьбу рельєфу виконують вручну і з використанням
бормашини. Для виконання вручну використовують клепки, штихелі та смерки.
Вибір інструменту залежить від характеру рельєфу.

а б
Рис. 23 – Рельєфне різьблення:
а) по кістці; б) по рогу (олень)
Продовжує залишатись улюбленою техніка набору, у якій виріб оформлюють
шляхом набору дрібних вузьких пластин кістки, склеєних між собою чи наклеєних на
 31

дерев’яну основу.

Рис. 24 – Набірна техніка кістки

Рис. 25 – Скульптурна різьба по кістці

Об’ємною різьбою і скульптурою з кістки займаються чоловіки.
У подібних скульптурних групах побудова інша, аніж у набірних композиціях
на підставках. Фігури тварин, в одному випадку, вирізують із одного шматка кістки, у
другому – вирізані окремо скульптури розташовують ритмічно, об’єднуючи їх в
єдину композицію, що підпорядковується якомусь одному сюжету.
Об’ємна різьба. Різьбу об’єму ведуть двома етапами. Перший – уточнення
розміру і пропорцій скульптури – бормашиною з допомогою фрез.
 32

а б
Рис. 26 – Об’ємна різьба:
а) по кістці; б) по рогу (олень)
Гравірування. Рисунок для гравірування наносять на добре відполіровану
поверхню кістки твердим олівцем. Щоб рисунок не стерся під час роботи, його
закріпляють на поверхні палітурою, безколірним лаком чи клеєм БФ-2.
Кольорове гравірування отримало значного розвитку у творчості сучасних
майстрів. Якщо в минулому перевагу надавали рослинному орнаменту, то у роботах
радянських різьбярів з’являються цілі сюжетні гравіровані композиції. Вони
розташовуються не на окремих пластинах кістки, як раніше, а на кількох, з’єднаних
між собою, що утворюють цілу площину.
Улюблені тони гравірування – коричневий, оливковий, жовтий, червоний –
добре виглядають на світлому фоні кістки.

а
 33

б
Рис. 27 – Кольорове гравірування:
а) по кістці; б) по рогу
Інкрустація. Ще одним направленням у творчості є поєднання кістки з іншими
матеріалами для створення предметів з особливою пластикою, заснованою на
гармонічній єдності.

а б
Рис. 28 – Інкрустація:
а) кістяний браслет (каміння і метал); б) ріг оленя