PDF

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ
М.С. Сергєєва
айстри з обробки
дерева та кістки
давньоруського
міста Воіня
КИЇВ • Харків • 2015

УДК: [904.2:334.712](477.46)”653”
ББК: Т4(4УКР-4ЧЕК)431.2-514
С 32
Відповідальний
редактор: член-кореспондент НАН України, професор О.П. Моця
Рецензенти: доктор історичних наук С.О. БІЛЯЄВА
доктор історичних наук, професор С.В. ПИВОВАРОВ
Затверджено до друку рішенням вченої ради
Інституту археології НАН України 11.12.2014 р., протокол № 9
Сергєєва М.С.
С 32 Майстри з обробки дерева та кістки давньоруського міста Воїня / Інститут
археології НАН України. — Київ; Харків: Майдан, 2015. — 232 с.; рис.
ISBN 978-966-02-7472-3
Робота присвячена обробці дерева, кістки і рогу у давньоруському
місті Воїнь (городище біля с. Воїнська Гребля Черкаської обл.), дослід-
женому у 1956—1959 рр. Надається докладний опис і аналіз матеріалів,
пов’язаних з деревообробними і косторізним ремеслами, дається харак-
теристика розвитку зазначених галузей. Особливу увагу приділено техніці
обробки дерева та кістки.
Розрахована на археологів, істориків, а також всіх, хто цікавиться іс-
торією Давньої Русі.
УДК: [904.2:334.712](477.46)”653”
ББК: Т4(4УКР-4ЧЕК)431.2-514
ISBN 978-966-02-7472-3 © М.С. Сергєєва, 2015

Передмова
Протягом 1956—1959 рр. Кременчуцька археологічна

експедиція Інституту археології АН УРСР (тепер — ІА
НАН України) під керівництвом В. Довженка і В. Гонча-
рова досліджувала городище біля с. Воїнська Гребля
(на той час — Градизький р-н Полтавської обл., тепер
Чорнобаївський р-н Черкаської обл.). Термінові робо-
ти були викликані спорудженням водосховища, яке
передбачало затоплення цієї території.
Зазначену пам’ятку ототожнюють з давньорусь-
ким містом Воїнем, відомим за літописними згадка-
ми. Уперше назва цього міста з’являється під 1055 р.
у зв’язку з перемогою дружини князя Всеволода Яро-
славича над торками. Після цього Воїнь періодично фі-
гурує у літопису. Дослідження городища показали, що
найдавніші споруди і речові знахідки датуються Х ст.
Заснування фортеці пов’язується з князем Володими-
ром Святославичем, який ініціював спорудження По-
сульської оборонної лінії на південному кордоні Русі.
Збудовані фортеці мали захищати Київську державу від
набігів кочівників. Воїнь розташовувався на південно-
східному кордоні Посульської оборонної лінії. Фортеця
контролювала найбільш древній сухопутний кочівни-
цький шлях на Київ. Вдале місце розташування на пра-
вому березі р. Сули поблизу її впадіння у Дніпро сприяло
появі у місті гавані. Разом з сусідньою фортецею Жел-
ні (с. Жовнин Чорнорбаївського р-ну Черкаської обл.,
нині затоплене водами Кременчуцького водосховища),
де також була гавань, Воїнь відігравав важливу роль у
міжнародній торгівлі Давньої Русі. Як відзначав М. Ку-
чера, тут зупинялися торговельні каравани, що рухали-

Передмова
ся по Дніпро-Сульському водному шляху. Зазначені поселення були перева-

лочними пунктами для транзитних товарів, які в них охоронялися. Очевидно,
тут посилювався конвой для супроводження товарі вниз по Дніпру [Кучера,
1999, с. 174]. Далі торгові кораблі прямували до Чорного моря.
Враховуючи вдале місце розташування, Воїнь, фортеця й одночасно
гавань, мав відігравати значну роль у політичному та економічному житті
Переяславського князівства. На думку М. Кучери, літописний Воїнь цілком
відповідає ознакам поселення міського типу, якщо взяти до уваги значні
розміри неукріпленої частини — 23 га, її густу заселеність, а також наявність
гавані під захистом дитинця [Кучера, 1999, с. 172—173].
В результаті дослідження городища було розкрито площу близько
8000 м2. Це менша частина загальної площі пам’ятки, але навіть вона дала
численний речовий матеріал. Виявлені артефакти стосуються різних сторін
життя давньоруського міста. Серед іншого, отримані матеріали вказують на
те, що Воїнь не тільки виконував функції фортеці та гавані, але й був розви-
нутим ремісничим центром. Артефакти, отримані під час досліджень Воїн
ської Греблі свідчать про діяльність ремісників різних спеціальностей. Кожне
з ремесел, за кількістю наявних матеріалів, заслуговує на вивчення у рамках
самостійної роботи. Ця монографія присвячена обробці органічної сирови-
ни — дерева та кістки. Звернення саме до цих галузей ремесла обумовлено
тим, що колекція виробів з дерева та кісткових матеріалів з Воїнської Греблі
є другою за численністю після київської. Жодна інша пам’ятка на території
Середнього Подніпров’я не містить такої кількості артефактів щодо вивчен-
ня ремесел, пов’язаних з обробкою органічної сировини.
Матеріали з деревообробки у цьому давньоруському місті заслуговують
на особливу увагу. В матеріальній культурі Давньої Русі деревина, як найбільш
доступна сировина, була основним будівельним та виробним матеріалом. Це
загалом обумовлює актуальність вивчення давньоруської деревообробної
справи. Проте стан її вивчення залишається далеким від задовільного, що
особливо стосується земель Південної Русі і зокрема Середнього Подніпров’я.
Реконструкція давньоруської деревообробки має багато труднощів через
погану збереженість дерева у середньовічних культурних нашаруваннях на
пам’ятках Південної Русі. Знахідки дерев’яних виробів вкрай рідкісні, оскільки
дерево, як нестійкий органічний матеріал, майже не зберігається. Наслідком
цього є значні пробіли у вивченні давньоруської деревообробки на зазна-
ченій території. У цьому плані Північ Русі знаходиться у значно кращому стані.
Масові знахідки дерев’яних виробів у Новгороді, дозволили достатньо пов-
но охарактеризувати рівень розвитку новгородської деревообробки [Колчин,
1968; 1971]. Саме новгородські матеріали значною мірою стали основою для
розділу, присвяченому деревообробці, в узагальнюючій роботі з давньорусь-
кої археології, яка вийшла у 1985 р. у серії “Археологія СРСР” [Колчин, 1985].
Цей розділ практично підбивав підсумки багаторічному вивченню давньо-
руського деревообробного ремесла. Проте на сучасному рівні важливим пи-
танням є регіональні дослідження, які повинні передувати створенню цілісній
картини розвитку ремесла Давньої Русі.

Передмова
Для Півдня Русі не можна назвати пам’ятку, яку можна було б вважати
еталонною для вивчення деревообробки у регіоні. Створити картину роз-
витку деревообробної галузі можна лише на підставі комплексного аналізу
даних з різних міст та поселень. У цьому зв’язку кожна пам’ятка, яка містить
відповідні матеріали, заслуговує на спеціальну увагу. За кількістю виявлених
артефактів щодо деревообробки Воїнь посідає одне з чільних місць серед
пам’яток Середнього Подніпров’я. Крім звичайних металевих артефактів,
пов’язаних з обробкою дерева (знарядь праці, кріпильних деталей, залізних
деталей деяких дерев’яних виробів), у Воїнській Греблі виявлено чимало за-
лишків дерев’яних предметів, насамперед посуду. Вони збереглися завдяки
тому, що деревина була обвуглена. Колекція дерев’яних виробів з Воїнської
Греблі є однією з найбільш показових на території Середнього Подніпров’я.
Її наукове значення складно переоцінити. Косторізний комплекс з городища
також заслуговує на окрему увагу. На городищі виявлено не тільки готові
вироби, але й багато фрагментів тваринних кісток та щільного рогу диких
копитних зі слідами обробки, заготовки та напівфабрикати різноманітних
виробів. Отримані матеріали досить повно демонструють рівень місцевого
косторізного ремесла. Отже косторізний комплекс з Воїнської Греблі також
потребує серйозного вивчення.
Зазначені матеріали досі ще не отримали тієї уваги дослідників, на яку
вони, безумовно, заслуговують. Короткий огляд деревообробки та косторіз-
ного виробництва уперше було здійснено в узагальнюючій монографії авто-
рів розкопок Воїнської Греблі [Довженок, Гончаров, Юра, 1966], проте всебіч-
ної характеристики вони не зазнали. До діяльності воїнських ремісників
зазначених галузей та їхньої продукції зверталася авторка чинної праці, яка
розглядала їх в узагальнюючих роботах з деревообробного та косторізного
виробництва на території Середнього Подніпров’я [Сергєєва, 1998; 2008а;
2009; 2010в; 2011д; 2012б] і в спеціальних статтях, присвячених матеріалам
з Воїнської Греблі [Сергєєва, 2008б; 2011а; 2011в; 2011е; 2012а; 2013]. Проте
всі ці роботи розпорошені по різних виданнях і не створюють цілісної кар-
тини розвитку ремесел, пов’язаних з обробкою органічної сировини. Отже
узагальнююче монографічне дослідження зазначених матеріалів треба вва-
жати актуальним.
Базою для роботи, що пропонується, стала колекція матеріалів з Воїн
ської Греблі, яка зберігається у фондах Інституту археології НАН України (ко-
лекція № 365). Вона містить переважну більшість матеріалів, виявлених під
час досліджень городища. До розгляду залучено також речі з експозиції та
фондів Археологічного музею ІА НАНУ. Їх небагато, проте вони репрезенту-
ють найбільш яскраві екземпляри деревообробної та косторізної продукції з
давньоруського міста Воїня, які найбільш наочно характеризують професій-
ний рівень місцевих ремісників.
Структура монографії виходить з завдання роботи якомога докладніше
охарактеризувати ремесла, пов’язані з обробкою природної органічної сиро-
вини (дерево та кісткові матеріали). Монографія складається з двох частин.
Перша частина присвячена деревообробці, друга — косторізному ремеслу.

Передмова
Кожна частина складається з опису виявлених артефактів і аналітичної час-

тини, де надається характеристика відповідних ремісничих галузей: сиро-
винна база, техніка та технологія, характеристика асортименту продукції.
На нашу думку, такий підхід дозволить не тільки репрезентувати відповідні
матеріали з Воїнської Греблі, але й уявити у загальних рисах рівень розвит-
ку ремесел давньоруського Воїня, які базувалися на обробці природної ор-
ганічної сировини.

Частина
1
Обробка
дерева
Розділ 1
Матеріали з
деревообробки
1.1. Споруди та артефакти з дерева
Деревообробну справу у Воїні насамперед характери-

зує різноманітна продукція — від об’єктів, збудованих
з деревини, до дрібних речей різноманітного призна-
чення. Нижче надається їх короткий опис.
Залишки дерев’яних споруд
Дерев’яні об’єкти репрезентовані переважно обвуг-

леними залишками конструкцій валу городища та
оборонно-житлових споруд (рис. 1—4). Основна маса
споруд являла собою дубові зрубні кліті, звичайні для
городищ-фортець давньоруського часу. У більшості
виявлених оборонно-житлових клітей простежено
нижні вінця стін. Досліджено 52 кліті ХІ—ХІІ ст. 47 з
них достатньо збереглися для уявлення про їх конс-
труктивні особливості [Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 36—56]. Крім оборонно-житлових споруд ви-
явлені палі частоколу, який захищав городище зі схо-
ду. Товсті кінці паль знаходилися в ґрунті нижче рівня
води, протилежні кінці (верх частоколу) добре загос-
трені. Товщина деревин частоколу 20 см, довжина —
близько 5 м [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 23].
Ще один об’єкт — залишки дерев’яного вимощення з
дубових плах на лагах (рис. 3). Вимощення, за даними
дослідників Воїнської Греблі, проходило через дити-
нець від в’їзду до гавані [Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 36].

Частина 1. Обробка дерева
Дрібні залишки хатнього начиння
Окремі фрагментовані вироби слушно пов’язувати з

умеблюванням, хатнім начинням або речами домашнього вжитку.
1. Фрагмент виробу підпрямокутного перетину (рис. 5, 1). Розмір перетину
37 × 23 мм. З одного боку є циліндричний виступ діаметром 21,5 мм. Ясен .
Предмет можна інтерпретувати як залишки ніжки (або іншої деталі) не-
великого ослінчика або іншого предмету умеблювання.
2. Фрагмент виробу у вигляді дощечки трикутного перетину (рис. 5, 4).
Довжина фрагменту близько 140 мм, ширина 30,5 мм, товщина широкої грані
13,5 мм. У центральній частині є наскрізний отвір, пробитий навскіс. Ясен.
3. Фрагмент виробу у вигляді трохи вигнутого невеличкого бруска пря-
мокутного перетину (рис. 5, 2). З одного боку на поверхні є неглибока виїм-
ка. Ширина виробу 22 мм, товщина 9 мм. Ясен.
4. Фрагмент виробу у вигляді невеличкого бруска прямокутного пере-
тину (рис. 5, 3). З одного боку уздовж країв вирізані пази. Ширина виробу
25 мм, товщина 12—13 мм. Липа.
5. Дрібний фрагмент (загострений кінець) виробу з пробитим наскріз-
ним отвором (рис. 6, 2).
6. Дрібні залишки дерев’яних предметів невизначеного призначення
(рис. 6, 1, 3, 4). Один з них, пласка стінка, може бути фрагментом посудини
(рис. 6, 3; 14, 7). З одного краю цього екземпляру помітні залишки округлого
наскрізного отвору. Можливо, це дефект (сучок?). Ясен.
Дерев’яний посуд
Залишки дерев’яного посуду, здебільшого обвугленого,

неодноразово були виявлені на городищі у житлово-оборонних клітях (рис. 7; 8).
У Реєстрі речових знахідок автори узагальнюючої монографії, присвяченої до-
слідженням Воїнської Греблі, відзначають 3 дерев’яні миски та 4 дерев’яні чаші
[Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 110]. Проте насправді дерев’яного посуду
виявлено набагато більше. Незважаючи на те, що переважна більшість посудин
збереглася фрагментарно, кількість та розміри фрагментів іноді дозволяють
зробити їх графічну реконструкцію, принаймні часткову.
Надаємо короткий перелік виявленого посуду.
1. Блюдо на кільцевому піддоні, точене (рис. 9, 2). Клен.
Діаметр вінця близько 20 см, діаметр піддону 10 см. Піддон орнамен-
тований трьома врізаними паралельними лініями. На денці тонким вістрям
(шилом?) продряпане графіті у вигляді зигзагоподібного знака.
2. Денце з кільцевим піддоном, точене (рис. 9, 6). Клен.
Діаметр 12 см. Орнаментоване трьома врізаними паралельними лініями.

Крім оговорених випадків, породи дерева визначила авторка цієї праці. Деревина визна-
чена за мікроструктурою.
10
Розділ 1. Матеріали з деревообробки
3. Блюдо на високому кільцевому піддоні, точене (рис. 9, 1). Клен.

Діаметр піддону по низу 8 см, вінець — 20—21 см. Неорнаментоване.
4. Глибока чаша на кільцевому піддоні, точена (рис. 9, 8). Клен.
Діаметр 23 см, діаметр піддону 9 см. По верху орнаментована трьома
паралельними лініями. Піддон орнаментований паралельними лініями, на
денці графіті у вигляді п’ятикутної зірки (рис. 18, 1).
5. Блюдо з кільцевим піддоном, точене (рис. 9, 7). Клен.
Діаметр 17 см. На денці графіті у вигляді п’ятикутної зірки (рис. 18, 2).
6. Посудина точена (рис. 10, 8; 15, 2). Ясен.
Відновлюється верхня частина. Плічка опуклі, вінця профільовані. Діа-
метр по верху близько 17—18 см. Неорнаментована.
7. Келих на низькому піддоні, точений (рис. 9, 9). Клен.
Діаметр по верху 10—11 см, діаметр піддону 3 см. Неорнаментований.
8. Келих з гострореберними плічками, точений (рис. 10, 9). Клен.
Відновлюється верхня частина. Діаметр 13 см. Неорнаментований.
9. Велика посудина, точена (рис. 13, 1). Ясен.
Відновлюється нижня частина. Боки опуклі, піддон кільцевий, 1 см зав
вишки. Найбільший діаметр близько 25 см, діаметр дна 20—22 см. Неорна-
ментована.
10. Келих, точений (рис. 9, 10 ). Клен.
Відновлюється верхня частина. Стінки прямі, вертикальні. Діаметр 12 см.
Орнаментований трьома врізаними паралельними лініями.
11. Миска або чашка, точена (рис. 9, 4). Клен.
Відновлюється профіль верхньої частини. Вінце вертикальне, непрофі-
льоване. Орнаментована неглибокими врізаними паралельними лініями.
12. Блюдо точене (рис. 9, 3; 16, 1). Клен.
Відновлюється верхня частина. Діаметр близько 22 см. Орнаментоване
врізаними лініями.
13. Блюдо точене (рис. 9, 5; 16, 2). Клен.
Відновлюється профіль вінця. Неорнаментоване.
14. Блюдо різьблене (рис. 10, 1, 1а). Клен.
Діаметр 18,5—19 см, діаметр дна 4 см. На денці графіті у вигляді три-
квестра.
15. Фрагмент стінки різьбленої посудини, ймовірно від №14 (рис. 10, 5).
Клен.
На зовнішній поверхні вирізаний знак у вигляді кола.
16. Денце від аналогічного блюда (рис. 10, 4). Клен.
Діаметр 4,2 см. На денці графіті у вигляді триквестра.
17. Фрагмент точеної посудини (рис. 11, 6). Ясен.
18. Піддон кільцевий від точеної посудини (рис. 10, 6). Клен.
З одного боку ледве помітні паралельні лінії, продряпані тоненьким
вістрям (шилом або голкою?), з другого боку пошкоджений.
19. Миска або чашка точена (рис. 11, 7). Клен.
Відновлюється профіль. Стінки похилі, вінця профільовані. Діаметр
близько 15 см. Орнаментована по шийці врізаними паралельними лініями.
11
20. Нижня частина різьбленої миски з прикипілими до стінки залишками

горілої крупи або каші (рис. 11, 5; 17). Клен.
21. Денце з невисоким кільцевим піддоном (рис. 11, 3). Дерево розсіян-
носудинної породи.
22. Придонна частина точеної посудини (рис. 11, 2). Клен.
Біля денця орнаментована двома паралельними врізаними лініями.
23. Денце точеної посудини (рис. 11, 1). Ясен.
Фрагмент. Піддон кільцевий. Неорнаментоване.
24. Денце (рис. 11, 4). Клен.
Піддон суцільний. Діаметр 7—7,5 см.
25. Денце великого блюда, точеного (рис. 10, 7). Ясен.
26. Різьблена посудинка (рис. 10, 3). Клен.
Діаметр по верху 5 см.
27. Фрагмент точеної посудинки з опуклим бочком, (рис. 10, 2). Клен.
Висота 2 см. Під вінцями орнаментована тонкою врізаною лінією.
28. Фрагмент точеного блюда з заокругленим вінцем (рис. 11, 9). Ясен.
29. Фрагмент точеного блюда з валикоподібним вінцем (рис. 11, 12). Ясен.
30. Фрагмент плічка точеної посудини (рис. 11, 19). Клен.
31. Фрагмент стінки точеної посудини (рис. 11, 13). Клен.
На поверхні ледве помітні паралельні лінії, виконані тоненьким вістрям.
На поверхні ледве помітні паралельні лінії, виконані тоненьким вістрям.
На поверхні фрагмент візерунку, виконаного тоненьким вістрям.
34. Фрагмент вінець точеного блюда (рис. 11, 10). Ясен.
35. Фрагмент вінець точеного блюда (рис. 11, 16). Клен.
36. Фрагмент вінець точеного блюда (рис. 11, 11). Клен.
37. Фрагмент точеної покришки (рис. 9, 11). Клен.
Діаметр 15 см. Орнаментована врізаними канелюрами.
38. Фрагмент точеної покришки (рис. 11, 17). Клен.
По вінцях орнаментована одинарною врізаною лінією.
39. Фрагмент бочка точеної посудинки (рис. 11, 18 ). Клен.
Орнаментована паралельними врізаними лініями.
40. Фрагмент вінець точеної посудини (рис. 11, 15). Клен.
Орнаментована під вінцями тонкими паралельними лініями.
41. Товстостінна різьблена посудина (рис. 12, 2; 15, 1). Липа.
Збереглася верхня частина у кількох фрагментах. Реконструюється як
глибока посудина з трохи опуклими боками. Товщина стінки 14 мм. Діаметр
приблизно 20 см. Орнаментована паралельними канелюрами під вінцями.
42. Товстостінна різьблена посудина (рис. 12, 1). Липа.
Збереглася верхня частина у кількох фрагментах. Стінки 13 мм завтовш-
ки. Реконструюється як глибока посудина з прямими стінками, трохи звуже-
ними до вінець. Діаметр близько 16—19 см. Неорнаментована.
43. Стінка посудини (рис. 14, 6). Липа.
Товщина 10,5 мм.
12
44. Фрагменти стінок товстостінного посуду. (рис. 14, 2—5). Липа.

10 фрагментів, ймовірно, від однієї посудини. Товщина стінок 12—14 мм.
45. Вертикальні стінки великої різьбленої посудини (рис. 14, 1). Дуб.
46. Вінце посудини (рис. 19). Сосна.
Серед виявленого посуду переважає столовий, до цієї категорії можна до-
волі впевнено віднести № 1—40. Столовий посуд здебільшого точений: блюда,
миски, чаші, келихи тощо. Відзначимо також фрагменти двох точених покришок
(№ 37, 38), невеличку посудинку з опуклими бочками 2 см заввишки (№ 27) та
фрагменти великої посудини з опуклими боками на невисокому кільцевому під-
доні (№ 9). Остання формою дещо нагадує новгородські братини [Колчин, 1968,
с. 39, табл. 24, 3]. Дві глибокі різьблені товстостінні посудини (№ 41, 42), можли-
во, слугували для зберігання сипких речовин (наприклад, зерна або крупи). Інша
стінка (№ 43) могла належати посудині меншого розміру. Проте цю посудину, як
і іншу — ємність з дубової деревини (№ 45), реконструювати неможливо через
фрагментарність. Фрагменти стінок № 44 виглядом та товщиною могли належа-
ти ємностям. Походять з того самого комплексу, що товстостінні посудини № 41
і № 42, отже деякі з них могли належати одній з цих посудин. В одному випадку
з одного боку простежені сліди обробки торцевої площини, якій надано заокруг-
лену форму. Це не дозволяє вважати зазначений фрагмент частиною посудин
№ 41 або № 42. Він міг відноситися до іншої посудини або якогось іншого виро-
бу. Крім того, на зазначеному фрагменті збереглися залишки кори, що дозволяє
припускати, що це був незакінчений виріб. Залишками посудини може бути та-
кож фрагмент з наскрізним отвором, згаданий вище (рис. 14, 5).
Залишки бондарних виробів
Серед матеріалів з Воїнської Греблі є кілька днищ

бондарної тари для сипких речовин (зерно, мука), а також залишки клепок
(рис. 14, 10; 20). Рештки вмісту цих ємностей, виявлені поруч, не залишають
сумнівів щодо призначення бондарних посудин. Дані про виявлену бондар-
ну тару, виявлену на городищі, наведені у табл. 1.
Виявлені також залишки обручів (або заготовок для них) у вигляді фраг-
ментів стрічок з прутів, розколених уздовж (рис. 14, 8, 9). У перетині сегмент.
Ширина 20—30 мм. Верба.
Ткацькі знаряддя
До цієї категорії дерев’яних виробів належить ткацький

гребінець (рис. 21, 5; 22), фрагменти човника для ткацького верстату (рис. 21,
3) та веретена (рис. 21, 1). Ткацький гребінець та човник виготовлені з клено-
вої деревини. Веретено відоме тільки з малюнку, який зберігається в архіві
Р. Юри [Юра, авт. фонд, № 30, арк. 167]. Ткацький гребінь з довгими зубцями
з одного боку є знахідкою з найбільш ранньою датою — В одному з ним комп-
13
Таблиця 1. Рештки бондарної тари
Діаметр Пам’ятка, Примітки, Джерело,

Виріб
дна, см комплекс, дата за текстом публікації публікація
Посуд 40 Кліть 1, 1957, Дно бочки з просом Довженок, Гонча-

діл. І ров, Юра, 1966, с. 37
Те саме, рештки, роз — Те саме Бочка з пшеницею Там само, с. 37
міри не фіксуються
Те саме 50 Кліть 3, 1958, Бочка Там само, с. 40
діл. І; Пд. кут
Те саме 55 Те саме, Бочки. Стояли одна біля Там само, с. 40
Пн. кут одної, коло них — купи
Те саме 40 пшениці та жита
Те саме 40 Кліть 21956, Бочка з просом Там само, с. 51
діл. ІІ
Те саме, дно 40 Площа 3-го, Дерев’яна посудина Богусевич та ін.,
внутр., ряду типу селянської мірки 1957/3, с. 22
Те саме, нижня — клітей (жилих); З просом Там само, с. 22
частина кв. 14, 15-А, Б,
гл. 1,3 м
лексі виявлена мідна монета імператора Василія (975—1025) [Довженок, Гон-

чаров, Юра, 1966, с. 52]. Отже, знахідка може датуватися першою половиною
ХІ ст. Форма гребінця функціональна, стандартна і відповідає такій для тка-
цьких гребенів у широких територіально-хронологічних рамках. Близьким за
формою зразком давньоруського часу є дерев’яний ткацький гребінь виявле-
ний у Чернігові [Моця, Казаков, 2011, рис. на с. 148]. Чернігівський екземпляр
датується у межах ХІІ — першої половини ХІІІ ст.
Колодки ножів та інших знарядь
З цією категорією виробів можна пов’язати дві знахідки.

1. Фрагментована колодка ножа з залишками окуття з кольорового ме-
талу (рис. 21, 2).
2. Фрагмент виробу овального перетину, ймовірно ще однієї колодки
ножа або руків’я якогось знаряддя (рис. 21, 4). Ясен.
Обидва вироби вирізані зі стиглої деревини.
Інші вироби
1. Дрібні обвуглені рештки ємностей з лубу та кори.

Контекст виявлення не залишає сумнівів в їх інтерпретації: фрагменти єм-
ностей завжди розміщені разом з зерном. Отже їх варто вважати тарними
14
ємностями для сипких речовин. Форма виробів не відновлюється через

фрагментарність (рис. 23).
2. Рештки плетеної тари (рис. 24). Серед них фрагмент плетеної ємності з
зерном, обвуглений. В основі плетіння прути діаметром 4—6 мм. З внутріш-
нього боку до стінки прикипіли залишки горілого і спеченого вмісту (рис. 25).
1.2. Металеві артефакти
Характеристика деревообробної справи буде непов-

ною без урахування металевих артефактів, які мають до неї відношення. Це
знаряддя праці для обробки дерева, залізні кріпильні деталі, а також мета-
леві деталі різноманітних дерев’яних виробів.
Знаряддя праці
Знаряддя праці, якими користувалися теслярі, до-

кладно описані у монографії авторів розкопок [Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 74—75]. Інструменти для теслярських робіт репрезентовані кілько-
ма різновидами. Це насамперед сокири (рис. 27, 1, 3), долота — прості
(рис. 26) і втульчасті (рис. 27, 4), тесла (рис. 27, 2, 5, 6), пероподібне свердло
(рис 28, 1). Теслярських сокир виявлено сім — дві цілих і п’ять фрагменто-
ваних. Вони репрезентовані характерним для Давньої Русі типом — з виїм-
кою на корпусі і опущеним лезом [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 74].
Тесла репрезентовані двома типами, призначеними для різних робіт: прості
і втульчасті. Леза тесел прямі та жолобчасті. Доліт виявлено 14; з них 11 про-
стих і три втульчастих [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 75]. Пероподібне
свердло має 21 см завдовжки. Довжина пера — 6 см. У цілому набір зна-
рядь праці репрезентує основний набір ремісника — тесляра.
Знаряддя праці, які можна пов’язати з різьбленням по дереву, пооди-
нокі. Це різець-ложкар (рис. 28, 2), пилка (рис. 28, 4), яка збереглася фраг-
ментарно (довжина фрагменту 7 см), і невеличка стамеска (рис. 28, 3). Пилка
має розведені зубці, їх збереглося 12 — по 3 мм заввишки. Ширина розвод-
ки близько 2,5 мм [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 75].
Залізні кріпильні деталі
Металеві деталі, які використовуються у теслярських

та столярських роботах для кращого скріплення та сполучення окремих
дерев’яних елементів належать до допоміжних матеріалів, які використову-
валися у теслярстві [Носиков, 1955, с. 69]. Серед металевих кріпильних дета-
лей, виявлених у Воїні, виділяються цвяхи, скобі та заклепки.
15
Цвяхи. Колекція цвяхів, виявлених на території городища є доволі репре-

зентативною: 175 цілих цвяхів і 348 фрагментованих [Довженок, Гончаров,
Юра, 1966, с. 109]. Багато їх пов’язано з дослідженими об’єктами.
Цвяхи з Воїнської Греблі неоднакові (рис. 29—31). 164 екземпляри цвяхів да-
ють уявлення про їх основні розміри (решта у незадовільному стані). Найбільш
поширені цвяхи від 70 до 95 мм завдовжки, їх кількість складає більше полови-
ни всіх цвяхів, які збереглися на повну довжину (59 %). 18 екземплярів — 100—
110 мм завдовжки і 13 екземплярів — понад 110 мм завдовжки. Серед цвяхів
менших розмірів переважають екземпляри 50, 55—56 та 64—65 мм завдовж-
ки. При цьому більшість екземплярів групується за довжиною (з невеличкими
відхиленнями): 50, 55, 65, 70, 75, 80, 85, 90, 95, 100, 110 мм. Екземпляри з про-
міжною довжиною поодинокі. У більшості випадків розміри перетину у верхній
частині складають від 4х4 до 6х6 мм. Усталені параметри можуть свідчити про
стандартизацію виробництва цвяхів для теслярських робіт, для яких існували
оптимальні розміри. Звернемо увагу також на наявність цвяхів великих розмірів
(від 110 до 130 мм), призначених для використання у потужних конструкціях
(рис. 31, 16, 17).
Скоби. Скоби репрезентовані великою кількістю. За даними авторів роз-
копок, виявлено 32 цілих і 13 фрагментованих скоб [Довженок, Гончаров,
Юра, 1966, с. 109]. Вони відрізняються за формою і розмірами (рис. 32), що
може вказувати на їх неоднакове функціональне призначення.
Заклепки. На дослідженій території городища виявлено 6 корабельних
заклепок [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 109], у фондах ІА НАНУ зберег-
лися 5 екземплярів (рис. 33). З них дві заклепки збереглися добре, інші —
сильно окислені. Довжина краще збережених екземплярів складає. 60 та
65 мм, інших приблизно 40 мм (1 екземпляр) та 55 мм (2 екземпляри).
Металеві деталі дерев'яних виробів
Виявлені нечисленні залізні деталі від хатнього умеблю-

вання. Насамперед це ручки від скринь та маленьких скриньок. У Реєстрі знахі-
док фігурує 6 екземплярів зазначених предметів [Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 110]. У Фондах ІА НАН України їх 2 екземпляри (рис. 34, 1, 2). Це ручка
зі спинкою 78 мм завдовжки, яка могла належати відносно великій скрині, та
ручка від маленької скриньки. Виявлені також ключики від скринь. У Реєстрі їх
згадано 3 цілих і 1 фрагментований [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 110]. У
колекції Фондів ІА НАН України зберігся тільки один екземпляр (рис. 34, 3).
Збереглися також залізні деталі від відер. У Воїнській Греблі виявлено 27
дужок, 15 вушок та 12 уламків обручів [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 86].
Згадані деталі відер мають стандартну форму і розміри (рис. 34, 4—7).
Загалом набір залізних виробів, пов’язаних з деревообробкою, є стан-
дартним для давньоруських пам’яток і відповідає рівню розвитку цієї галузі
виробництва. Окремо треба відзначити корабельні заклепки, які є досить
рідкісною знахідкою на Півдні Русі.
16
Розділ 2
сировинна база
деревообробки
Деревообробна справа у Воїні була забезпечена до-

статньою сировинною базою. За часів Київської Русі у
лісостеповій зоні починається активне вирубання лісів
внаслідок розширення орного землеробства. Проте,
незважаючи на це, питома вага лісів у лісостепу ще за-
лишалася достатньо великою [Мильков, 1950, с. 139; Се-
менова-Тянь-Шанская, 1966, с. 19—20; Бучинский, 1963,
с. 81; Генсірук, 1992, с. 14—16; Кириков, 1979, с. 12—13;
Сагайдак, 1989, с. 124—129]. На карті, яку наводить
А. Семенова-Тянь-Шанська [1966], ліси займають значну
територію: вони, показані суцільним масивом, який про-
тягнувся уздовж Дніпра. Зокрема ліси росли по берегах
р. Сули, де розташована Воїнська Гребля (рис. 35). Кіст-
кові залишки диких тварин, виявлені у Воїнській Греблі,
здебільшого належать представникам лісової фауни,
що підтверджує поширення лісових масивів у районі
давньоруського Воїня [Сергеев, 1965, с. 123].
Для регіону у середньовіччі були характерні пе-
реважно дубові ліси [Генсірук, 1992, с. 15]. За новітніх
часів діброви також залишаються основним типом
лісу. Їх супутниками є ясен, липа, клен, граб, ільмові,
деякі розоцвіті, береза, осика та ін. [Генсірук, 1992,
с. 106]. Сосна зазвичай поширена в районах піщаних
ґрунтів, здебільшого на річкових терасах. Отже в за-
значеному ареалі не бракувало сировини для дере-
вообробки. Наявність лісових масивів забезпечувала
можливість отримання необхідної деревини у безпо-
середній близькості від міста (рис. 35).
Деревина, яку вдалося визначити, репрезентована
місцевими породами. Це дуб, сосна, клен, ясен, верба.
17
У будівельній справі, як вже було відзначено, використовували пере-

важно дубову деревину. Дані про деревину деяких конструкцій наводимо у
табл. 2. Підсумовуючи дані, наведені авторами розкопок городища, можна
констатувати, що дуб цілком переважає серед залишків будівельних кон-
струкцій [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 28, 33, 36, 40, 50]. З сосни виго-
товлені лише дошки підлоги однієї з клітей [Довженок, Гончаров, Юра, 1966,
с. 50] . Це може бути пов’язано зі специфікою житлово-оборонних споруд.
Використання у фортифікаційній справі дубової деревини було загально-
поширеною практикою у Київській Русі, оскільки дуб, як найбільш стійка і
тверда порода, є найкращою деревиною для будування довговічних міцних
споруд.
Бондарні вироби, які репрезентовані залишками кадібців, виготовлені
з соснової деревини. Матеріалом для двох фрагментів виробів, які можна
трактувати як бондарні обручи або заготовки для них, слугувала верба. За-
значені види деревини загалом широко використовуються у бондарській
практиці. З деревини хвойних порід виготовлено бондарний посуд, який
походить з міст Турівської землі, зокрема з Берестя [Лысенко, 1999, с. 199].
За даними Б. Колчина, у Новгороді з соснової деревини виготовлено 35 з
54 проаналізованих екземплярів таких бондарних виробів, як відра, цебри
та кадібці. Решта новгородських екземплярів виготовлена з іншої деревини,
але також здебільшого з хвойних порід [Колчин, 1968, табл. 1]. Верба — один
з поширеніших видів матеріалу для бондарних обручів через її гнучкість і,
особливо, доступність [Федотов, 1991, с. 76—78].
Сировина для виготовлення точеного посуду обмежена деревиною клену
та ясеню, яка у Давній Русі загалом переважає як матеріал для токарних ви-
робів. У Воїнській Греблі виявлено лише один фрагмент посуду (денце) з іншо-
го дерева листяної розсіянносудинної породи. Клену та ясеню (з перевагою
кленової деревини) віддавали перевагу як майстри з Середнього Подніпров’я
[Сергєєва, 1998, с. 120], так і з Новгорода [Колчин, 1968, табл. 1]. Це обумов-
лено не тільки доступністю кленової та ясеневої деревини, але й її високими
технічними якостями (твердість, в’язкість, несхильність до розтріскування),
легкістю обробки різальним та токарним інструментом. Клен та ясен мають
красиву текстуру, на що майстри, ймовірно, також звертали увагу при виготов-
ленні столового посуду. Серед матеріалів з Воїнської Греблі з 33 визначених
зразків точеного посуду 8 фрагментів виготовлено з ясеню, решта з клену, що
складає відповідно 24,2 та 75,8 %. Отже клен у нашій вибірці переважає, що
відповідає загальній практиці вибору деревини для столового посуду.
Різьблений столовий посуд з Воїнської Греблі виготовлений здебільшого
з клену. Привертає окрему увагу єдина посудинка, виготовлена з соснової
деревини. Цей матеріал не є звичайним для посуду, його нечасто викорис-

Будівельна деревина визначена авторами розкопок без дослідження її мікроструктури,
що дещо знижує достовірність наявних даних. З іншого боку, вугілля дерева таких порід,
як дуб та сосна, має достатньо характерний вигляд, завдяки чому їх можна визначити
навіть при простішому візуальному обстеженні. Тому визначення цих порід з деяким за-
стереженням можна прийняти.
18
Розділ 2. Сировинна база деревообробки
Таблиця 2. Дані про деревину дерев’яних конструкцій
Дере
Дерев’яні конструкції Джерело інформації
вина
Оборонні конструкції ХІ ст. Дуб Довженок, Гончаров, Юра,

1966, с. 28
Південна частина валу, дерев’яні конструкції Те саме Там само, с. 33
Дошки вимостки на південь від в’їзду в дитинець Те саме Там само, с. 36
Дошки підлоги кліті 5 (кліть 7, ділянка 1, 1958 р.) Те саме Там само, с. 40
Дошки підлоги кліті 41 (кліть 1, ділянка 2, 1957 р.) Сосна Там само, с. 50
Залишки стін кліті 42 (кліть 1, ділянка 2, 1956 р.) Дуб Там само, с. 50
Дерево (колоди) від конструкцій клітей валу Те саме Богусевич та ін., 1957/3,
фасадного ряду (ділянка 1, 1957 р.) арк. 5, 9
Дошка підлоги кліті 3-го ряду проти кліті 4 2-го Те саме Там само, арк. 38
ряду (ділянка 1, 1957 р.)
Дві колоди від поздовжньої стіни споруди Те саме Там само, арк. 47
Колода від конструкції клітей (північно-східний Те саме Там само, арк. 48
кут ділянки 2, 1957 р.)
Колода від конструкції кліті (ділянка 4, 1957 р.) Те саме Там само, арк. 67
Колоди від фортифікаційних клітей зовнішньої Те саме Там само, арк. 80
поздовжньої стіни (ділянка 4, 1957 р.)
Стовп огорожі (частокіл) біля р. Сули (ділянка 2, Те саме Довженок та ін., 1958/3,
1958 р.) арк. 31
Залишки колод від конструкції північної стіни Те саме Там само, арк. 33
споруди (ділянка 3, 1958 р.)
Залишки колод від конструкції житлової кліті Те саме Там само, арк. 35
(кліть 1, ділянка 3, 1958 р.)
Залишки колод від конструкції житлової кліті 2 Те саме Там само, арк. 36—37
(ділянка 3, 1958 р.)
Дошки підлоги кліті 4 (ділянка 3, 1958 р.) Те саме Там само, арк. 39
Залишки колод від конструкції клітей (ділянка 2, Те саме Гончаров, 1959/1, арк. 6
1959 р.)
товували навіть у Новгороді, де хвоїні породи більш поширені [Колчин, 1968,

табл. 1]. Через малі розміри фрагменту не можна впевнено відносити цей
екземпляр до столового посуду.
Глибокі товстостінні посудини вирізані з липи. Згадаємо, що фрагменти
глибоких липових посудин виявлені у Києві [Сергєєва, 2010а, рис. 3, 1, 2]. Ви-
користання липової деревині для різьблення пояснюється її властивостями:
вона м’яка, легко ріжеться і не розтріскується. Прості ємності з липи міг зро-
бити практично кожен господар. Липа для виготовлення тарного посуду часто
використовувалася й пізніше. Можна згадати термін «липівка» для визначен-
ня одного в пізніх різновидів видовбаних ємностей [Богомазова 1999, с. 77].
19
Вадою липи є те, що вона добре вбирає воду, тому липові ємності придатні
лише для сипких речовин: збіжжя, муки та ін. Отже визначення породи дере-
ва у даному випадку може допомогти виявленню функцій цього виду посуду.
Ще одна товстостінна ємність виготовлена з дубу. На жаль, через нечис-
ленність фрагментів, що збереглися, вона не підлягає навіть приблизній ре-
конструкції.
Крім різьбленого посуду, з липи виготовляли деякі інші вироби. Серед
артефактів з Воїнської Греблі є невеликий предмет прямокутної форми з
виїмками по краях. Можливо це функціональна або декоративна деталь
якогось складного виробу.
З клену виготовлені деякі ткацькі прилади (гребінь, човник). Відзначимо, що
використання кленової деревини у виробництві ткацьких гребенів є традиційним.
Воно засвідчено етнографічно для різних регіонів. У разі відсутності потрібної де-
ревини її отримували з інших місць [Филиппов, 1913, с. 240—241; Гусарова, 2002,
с. 22]. Матеріалом для деталей хатнього обладнання, виявлених у Воїні, слугу-
вав ясен. З ясеню вирізаний також фрагментований виріб циліндричної форми,
ймовірно, залишки руків’я якогось знаряддя.
Аналіз деревини з Воїнської Греблі свідчить про те, що воїнські майстри
були добре обізнані з властивостями кожного виду деревини і його придат-
ністю для виготовлення різних виробів.
20
Розділ 3
деревообробні ремесла
3.1. Загальні зауваження щодо виділення

деревообробних ремесел у Давній Русі
Деревообробка давньоруського часу часто розгля-

дається як єдине ремесло. Це знайшло відображення,
наприклад, в узагальнюючому розділі, присвячено-
му ремеслу Русі, у відповідному томі Археології СРСР
[Колчин, 1985, с. 254—260]. З одного боку, такий підхід
має рацію, оскільки мова йде про виробництво на ос-
нові одного матеріалу. Проте робота з деревиною має
свою специфіку, яка не розкривається у повній мірі при
такому підході. Деревину використовували (і викорис-
товують) у різних галузях виробництва: від будівельних
робіт до створення дрібних речей домашнього вжитку.
Різні деревообробні галузі були спеціалізованими і не
могли зосереджуватися в одних руках.
Безсумнівно, певний універсалізм давньоруської
деревообробки не можна заперечувати, особливо
на рівні домашнього виробництва. Деревина висту-
пає як основний матеріал для спорудження житла і
для створення його наповнення, включаючи умеблю-
вання, хатнє начиння, прилади для домашніх робіт.
Така продукція виготовлялися у рамках кожного гос-
подарства самими господарями, що викликало необ-
хідність їхньої обізнаності з основними деревооброб-
ними операціями. Споруди, де виявляють теслярські
знаряддя, частіше за все не мають специфічних ознак
професійної деревообробної майстерні. Краще за все
це спостерігається у комплексах, які раптово загинули,
внаслідок чого залишилося багато речей, пов’язаних з
21
закритими комплексами. Прикладом можуть бути деякі комплекси Києва і

Колодяжина [Каргер, 1958, с. 469; Сергєєва, 2011б, с. 104—106].
Проте діапазон ремесла міг бути достатньо широким і передбачав різні
рівні майстерності. Можна констатувати, що у межах домашнього ремесла
цей вид діяльності практикували переважно окремі особи, які забезпечува-
ли своєю продукцією не лише власне господарство, але й певне коло спожи-
вачів. Це обумовлює відокремлення різних напрямків роботи з деревиною.
У пізньому середньовіччі на колишніх давньоруських територіях вузь-
ка спеціалізація задокументована, починаючи з XVI ст. [Колчин, 1977, с. 43;
Богомазова, 1999, с. 29—30]. Етнографічні матеріали дають уявлення про
численні, іноді дуже дрібні спеціальності ремісників-кустарів XVII—XIX ст. у
різних східнослов’янських народів [Муравьева, 1971; Гусарова, 2002]. Проте
щодо давньоруського часу, подібних даних не засвідчено. Відповідно, виді-
лення давньоруських деревообробних ремесел повинно базуватися на принци-
пах виділення основних деревообробних галузей.
Єдина більш-менш задовільна спроба класифікації давньоруських дерево-
обробних ремесел належить Б. Рибакову. Він припускав існування у Давній Русі
таких міських деревообробних спеціальностей, як будівельники великих спо-
руд (огородники), теслярі, столяри, які одночасно могли бути токарями і бонда-
рями. Особливою галуззю деревообробки дослідник вважав суднобудування
[Рыбаков, 1948, с. 413]. Проте зазначена схема потребує поточнення.
Корисним може бути звернення до систематизації деревообробних ре-
месел в деяких роботах з етнографії, де вузькі спеціальності згруповані в
кілька окремих галузей. Однією з перших робіт у цьому напрямку було фун-
даментальне дослідження М. Филиппова з деревообробної промисловості
Росії [Филиппов, 1913]. Зазначеному автору належить найбільш повна кла-
сифікація деревообробної продукції, серед якої він виділяє столярні вироби,
токарні та різьблені вироби, бондарні та тирсові вироби, екіпажні вироби,
плетені вироби, вироби з лубу, лика і берести. Окремо розглядаються суха
перегонка дерева (тобто лісохимічні промисли) і суднобудування. У роботі не
розглядається тільки теслярська справа. Автори узагальнюючої праці «Про-
мисли та ремесла Білорусі» виділяють такі традиційні ремесла, як тесляр
ство, столярне, колісне, бондарне ремесла, виготовлення довбаного посуду,
токарне ремесло, різьблення по дереву, виготовлення дахових матеріалів,
вироблення луб’яних та плетених виробів. Близькими до деревообробки
вони вважають лісовий та лісохімічний промисли [Бандарчик, Цітоў, Мінько
та ін., 1984, с. 112]. Зрозуміло повністю переносити реалії XVIII — початку
ХХ ст. на давньоруські часи, було б некоректно, як і застосовувати для дав-
ньоруської доби термін «кустарне ремесло», який визначає явище періоду
розвитку капіталістичних відношень [Бетехтина, 1993]. Проте, враховуючи
те, що середньовічне ремесло за технічним рівнем загалом відповідає пізні-
шим селянським промислам, досвід етнографів з деякими застереженнями
цілком слушно мати на увазі.
На нашу думку, на підставі відомого універсалізму середньовічного ре-
месла, і відсутності достатніх даних для виділення вузьких спеціальностей,
22
Розділ 3. Деревообробні ремесла
у давньоруській деревообробній справі доцільно виділяти досить великі

галузі, які відрізняються за використанням тих чи інших видів сировини,
специфічними інструментами та асортиментом продукції. Всі ці компоненти
взаємопов’язані.
Особливістю деревної сировини є її неоднорідність. Стигла деревина
використовувалася як: 1) будівельний ліс (стовбури дерев та їх спеціально
підготовлені частини: кругляки та колоди, бруси, пластини, дошки, жерди-
ни); 2) окремі частини стовбурів для виготовлення невеликих за розміром
виробів; 3) клепка. Крім стиглої деревини матеріалом для обробки могли
бути: пруття, кора, зокрема березова, луб та ін. — як похідні матеріали об-
робки деревини або предмет спеціальної заготівлі. Кожен з різновидів де-
ревної сировини вибирається залежно від необхідності створення певного
кінцевого продукту і потребує своєї специфічної техніки роботи з ним. Отже
деревину використовують у різних галузях виробництва, не пов’язаних одна
з одною. Інакше кажучи, мова може йти про різні деревообробні ремесла, і,
відповідно, ремісників різних спеціальностей.
Використання будівельного лісу. Ремесло

теслярів. Виробництво транспортних засобів
та інших габаритних виробів
Цілком на використанні будівельного лісу базувалася

робота будівельників та теслярів. Основною продукцією зазначених спе-
ціальностей були великі об’єкти, як побутові (житлові та господарчі споруди,
транспортні засоби та ін.), так і об’єкти загальносуспільного і державного
значення (насамперед фортифікаційні та інженерні споруди). Проте будів-
ництво загалом базується на різних матеріалах і має власне завдання. Отже
воно не може розглядатися як власне деревообробна спеціальність.
Віддання переваги деревині у давньоруській будівельній справі обу-
мовлено її доступністю у лісовій та лісостеповій зоні і майже повною від-
сутністю інших будівельних матеріалів. У рамках вивчення деревооброб-
ки точніше було б говорити про застосування теслярських технологій у
будівництві, а отже вважати деревообробною спеціальністю тільки тесляр
ство. Те саме стосується й фортифікаційних робіт. Варто відзначити, що у
кам’яному бу-дівництві теслярі також входили до складу артілі. Їхнім за-
вданням, зокрема, було спорудження допоміжних дерев’яних конструкцій
[Раппопорт, 1985, с. 82].
Важливість теслярства у Київській Русі була обумовлена двома факто-
рами. З одного боку, теслярські роботи відігравали одну з найважливіших
ролей у підтримці культури життєзабезпечення (житло — один з її основ-
них компонентів). З іншого боку, теслярство виступало як ремесло особли-
вої значущості на державному рівні (фортифікація, забудова міст, інженерні
споруди та ін.). Відповідно теслярство рано виділяється у самостійну галузь
ремесла. Теслярі-професіонали (плотники писемних джерел) уперше згаду-
23
ються у Повісти минулих літ як окрема професія під 1016 р. Звертаючись до

новгородців, які прийшли з князем Ярославом до Києва, воєвода Святопол-
ка назвав їх саме плотниками: «что придосте с хромьцемь симь, а вы плот-
ници суще? а приставимъ вы хоромовъ рубити нашихь» [ЛЛ, с. 138]. Проте
відокремлення теслярства як спеціалізованого ремесла могло відбутися ще
в Х ст. Значною мірою цьому могла посприяти містобудівельна політика кня-
зя Володимира Святославича. Об’єм будівельних робіт Володимира, який
почав будувати фортеці по Десні, Остру, Трубежу, Сулі і Стугні, передбачав
залучення до цієї роботи великої кількості людей. Важливість оборонного
будівництва потребувала участі професіоналів, у тому числі теслярів. Буду-
вання міст супроводжувалося переселенням туди населення з інших місць.
Відповідно йшов обмін досвідом, що сприяло поширенню ремісничих тех-
нологій.
Існування спеціалізованих артілей теслярів, зайнятих у масштабному
будівництві, підтверджується писемними джерелами, зокрема даними Житія
Бориса та Гліба. На теслярство як державне ремесло неодноразово звертали
увагу різні дослідники [Рыбаков, 1948, с. 408—409; Каргер, 1958, с. 468; Пеняк,
с. 24—28]. Вона була пов’язана передусім з державною будівельною політи-
кою, яка передбачала будівництво укріплень, культових споруд і інженерних
споруджень. Враховуючи важливе значення Воїня в оборонній системі півден-
них кордонів Київської Русі, можна впевнено говорити про участь спеціалізо-
ваних артілей теслярів у спорудженні оборонних укріплень цього міста.
Мостники та городники, пов’язані насамперед з державним будів-
ництвом, належать до нечисленних спеціальностей, окремо виділених у
«Руській Правді». Б. Рибаков вважав городників спеціалістами по великим
будівельним роботам [Рыбаков, 1948, с. 408, 413]. Проте, судячи зі всього,
городники здійснювали організацію певних видів ремесла і були представ-
никами князівської адміністрації, а не ремісниками [Раппопорт, 1956, с. 177;
Пеняк, 1998, с. 26; Poppe, 1962, s. 10].
Виготовлення транспортних засобів — наземних і водних, також пе-
редбачало роботу з габаритною деревиною. Їх виробництво потребувало
обізнаності зі спеціальними технологіями і мало власну специфіку. У кустар-
ному ремеслі ХІХ—ХХ ст. роботи по виготовленню сухопутного та водного
транспорту були відокремлені у самостійні галузі, на яких спеціалізувалися
окремі села і навіть окремі райони [Филиппов, 1913, с. 257—296, 462—470;
Гусарова, 2002, с. 3—10, 24—25]. При цьому спостерігається дуже дрібна
спеціалізація, наприклад, у різних селах виготовляли окремі частини возів.
Опис суднобудування на Русі, який міститься у відомій праці Костянтина Баг-
рянородного «De administrando imperii», дозволяє припускати похожу ситуа-
цію вже в Х ст. Зокрема Костянтин відзначав, що кораблі русів — моноксили
(однодеревки) зимою виробляли у різних місцях. При цьому він окремо зга-
дав основні міста, які були пов’язані з суднобудуванням. Для нас цікаво, що
серед них згадуються Чернігів і Вишгород як міста Південної Русі. Виготов-
ляли кораблі там, де рубили дерево, потім з міст їх виробництва сплавляли
по Дніпру. Оснащали їх там само, де збирали для відправлення до Констан-
24
тинополя. Подолавши дніпровські пороги, руси переоснащували свої судна

[Констатнтин Багрянородный, 1991, с. 45—46].
Отже у зв’язку з суднобудуванням можна говорити про регіональну спе-
циалізацію. При цьому суднобудування мало державне значення. Особливо
це стосується спорудження військових кораблів. Загалом можна погодитися
з П. Пеняком [Пеняк, 1998, с. 36], який розглядав суднобудування як дер-
жавне ремесло. Можна припускати, що спорудження кораблів могло бути
однією з повинностей населення деяких регіонів, як це відбувалося, нап-
риклад, у середньовічній Швеції [Сванидзе, 1967, с. 137—139]. Аналізуючи
стан суднобудування варто поставити питання про можливість відокрем-
лення зазначеної галузі від теслярства у широкому значенні цього терміну.
Загалом технологічні засоби, які практикували суднобудівники, за винят-
ком окремих специфічних технологічних операцій, можна вважати різнови-
дом теслярських робіт. Період найбільш активних морських походів припадає
на ІХ—Х ст., тобто на часи формування Київської Русі як держави. Ремесло
цього періоду не зазнало ще відокремлення за дрібними галузями. Писемні
джерела свідчить про те, що кожен воїн володів технікою деревообробки. Зок-
рема Ибн-Мискавейх, який описав похід русів на Бердаа, відзначає, що крім
зброї вони підвішують на себе більшу частину знарядь ремісника, які скла-
даються з сокири, пили та молотка і «того, що похоже на них» [Якубовский,
1926, с. 65]. Переоснащення кораблів нижче Дніпровських порогів, згадане
Костянтином Багрянородним, також здійснювалося самими корабелами. Така
ситуація може пояснюватися відносно нескладною конструкцією суден, особ-
ливо однодеревок, в основі яких лежала цільна колода. Проте треба мати на
увазі, що з часом конструкція суден ускладнювалася й удосконалювалася. Вже
під 1151 р. у літопису уперше згадуються кораблі Ізяслава Мстиславича, які
мали палубу [ЛЛ, с. 314]. Судячи з реакції літописця на появу цих суден — це
було нове слово у суднобудуванні. Отже, відокремлення такої спеціальності,
як «корабельник» можна вважати достатньо пізнім явищем. При цьому лю-
дина, обізнана з корабельною справою, могла одночасно займатися іншими
видами ремесла, насамперед теслярством взагалі. Проте наслідком заміни
простіших однодеревок кораблями складних конструкцій неминуче повинна
була стати поява спеціалістів, які керували суднобудівельними роботами. Ре-
шту робіт, залежно від ступеню складності, могли виконувати теслярі широко
профілю і некваліфіковані робітники.
Столярна справа
Матеріалом для столярних робіт може слугувати як

габаритна деревина (дошки, бруси), так і більш дрібні фрагменти стиглої де-
ревини. Основна столярна продукція — хатнє умеблювання та різноманітне
обладнання, тобто відносно габаритні речі достатньо складної конструкції.
Питання про виділення столярства як окремої спеціальності у Київській Русі
(і взагалі за часів середньовіччя) поки що залишається під сумнівом.
25
Дослідження традиційного інтер’єру слов’янського та давньоруського

житла [Кравченко, Струнка, 1984; Максимов, Петрашенко, 1988, рис. 66;
Козюба, 1998, с. 40—42; Сергєєва, 1999; 2001] дозволили в загальних рисах
відновити місце різних видів меблів в інтер’єрі. Слушно припускати, що у
традиційному слов’янському житлі переважали нерухомі меблі, які були
складовою частиною конструкції будівлі. Саме вони створювали специфіч-
ний вигляд інтер’єру народного житла від середньовіччя (або, ймовірно,
навіть раніше) до етнографічної сучасності. Залишки такого умеблювання
виявлені на різних давньоруських пам’ятках [Сергєєва, 1994]. Можна до-
сить впевнено твердити, що виробництвом вбудованих нерухомих меблів,
які були частиною будівлі, займалися ті самі особи, що будували житло.
Майстри, обізнані в теслярстві, також могли виготовляти великі рухомі меб-
лі (столи, ослони, скрині та ін.). Матеріалом для них також слугувала габа-
ритна деревина. Образотворчі джерела (фрески, мініатюри ілюстрованих
рукописів), часто репрезентують меблі складної конструкції, оздоблені то-
ченими і різьбленими декоративними деталями. Проте такі меблі побуту-
вали тільки в інтер’єрі житла заможних верств населення, а отже вони були
продукцією обмеженого попиту. Загалом середньовічні меблі, навіть елітні,
здебільшого відрізняються досить грубою конструкцією [Попова 1972; 1973;
1989, Сергєєва, 1994; 1999, с. 72—73; 2001, с. 967—972], яку можна вигото-
вити за допомогою простіших теслярських інструментів. Навряд чи існувало
спеціалізоване виробництво елітних меблів. Отже, не виключено суміщення
столярної справи з іншими ремеслами, передусім з теслярством.
С позицій ставлення до сировини сферою столярних робіт було також
виготовлення поховальних споруд — трун. При тому, що не виключено виго-
товлення трун у рамках домашнього виробництва або майстрами широкого
профілю, в екстремальні періоди в умовах густонаселеного міста на цьому
виді виробництва могли спеціалізуватися окремі ремісники. Прикладом
може бути літописне свідчення про продаж близько 7 тис. трун під час мору
у 1092 р. [ЛЛ, с. 208]. Велика кількість проданого товару свідчить про нала-
годжене виробництво, яке було зосереджено в окремих майстернях.
Загалом за схожістю техніки обробки можна припускати, що значну
частку столярних робіт виконували теслярі. Така ситуація, типова для се-
редньовіччя, може пояснюватися примітивністю середньовічної столярної
продукції. Наприклад, у середньовічній Швеції столярні роботи тривалий
час існували у межах домашнього виробництва. Навіть у XVI ст. вони були
зосереджені в руках теслярів [Сванидзе, 1967, с. 122].
Використання суцільних фрагментів стиглої

деревини. Ремесло різьбярів та токарів
З окремих підготовлених частин стиглої деревини

виготовляли різноманітні предмети хатнього начиння, знаряддя праці та їх
деталі, багато інших виробів. Використання однакової сировини, похожого
26
реманенту (додатковим знаряддям токарів є лише токарний верстат), іноді

однакова продукція (наприклад, столовий посуд) дозволяє припускати, що
ці дві галузі були зосереджені в одних руках. Різьбярські роботи практику-
валися також в окремих спеціалізованих галузях, які не можна вважати суто
деревообробними. Вони були пов’язані з виготовленням конкретних кате-
горій виробів, де деревину використовували разом з іншими матеріалами.
Серед таких спеціальностей треба згадати зброярів (лук, древка стріл), спе-
ціалістів з кінського спорядження (дерев’яні частини сідла) та ін. Різьбярські
та токарні роботи могли здійснюватися при виготовленні окремих деталей
складних виробів (різьблені та точені деталі елітних меблів, маточини коліс
та ін.).
Роботи на основі клепки. Бондарна справа
Виготовлення виробів на основі клепки є специфічною

технологією бондарства. Реконструкція давньоруського бондарного виробниц-
тва має багато труднощів через погану збереженість дерева, а отже нечислен-
ність і фрагментарність бондарних виробів. Археологічні знахідки дозволяють
говорити про бондарство на Русі принаймні з Х ст. Деякі матеріали щодо бондар-
ного посуду надають писемні джерела. У Повісті минулих літ згадуються бочки
(під 996 р.), діжки (кадь) та відра (під 997 р.). Ці види бондарних виробів можна
вважати найбільш ранніми, що підтверджується й археологічними матеріалами
[Сергеева, 2014а]. Пізніше з’являються інші різновиди бондарної продукції. У
Новгороді та західнослов’янських землях виявили таки її види як відра, бочки,
діжки, кадоби, дзбани, дійниці, олійниці, а також дрібний посуд з клепок, такий
як кухлі й чарки [Колчин, 1968, с. 24—31, рис. 15; 16; Barnysc-Gupieniec, 1959,
tabl. VIII—X]. Необхідні для бондарного виробництва навички, пов’язані з висо-
кою точністю у роботі, а отже високий ступінь спеціалізації. Бондар-ство — ре-
месло професіоналів, воно повинно відразу виділитися в окрему спеціальність
з універсальної деревообробної праці. На думку Б. Рибакова, бондарство було
єдиною деревообробною спеціальністю, яка перетворюється на окрему галузь
у сільському ремеслі. Воно було додатковим заняттям майстра, яке він сполучав
з землеробством [Рыбаков, 1948, с. 184].
Використання похідних матеріалів деревообробки
Виготовлення виробів з кори, пруття, лика та ін. від-

бувається, як правило, у межах домашнього виробництва і не пов’язано з
виділеними ремісничими спеціальностями. З домашним ремеслом мож-
на пов’язувати такі техніки, як плетіння (від плетених кошиків до огорож),
роботу з березовою корою, лубом та ін. Виготовлення видовбаних речей
зі стиглої деревини (ночви, тарні ємності) також, ймовірно, відносилося до
домашнього виробництва через простоту виконання.
27
3.2. Деревообробні ремесла у Воїні
Речові матеріали, отримані під час розкопок Воїнської

Греблі, дозволяють зробити принаймні попередній аналіз стану деревооб-
робки у місті. Наявні дані дозволяють поставити питання про діяльність у
Воїні ремісників всіх вищеназваних деревообробних галузей.
Теслярі. Виробництво транспортних засобів

та інших габаритних виробів
Характеризувати рівень місцевої теслярської справи

у Воїні можуть залишки споруд (особливо житлово-оборонних клітей) та
окремі металеві артефакти: деревообробні знаряддя праці, допоміжні кон-
структивні деталі, окремі деталі дерев’яних виробів з інших матеріалів.
Не торкаючись питань фортифікації і будівельної справи у цілому, у рам-
ках чинної роботи ми зупинимося лише на конструктивних особливостях
оборонно-житлових споруд, досліджених на городищі.
Укріплення Воїня Х ст. не збереглися, від них залишилися лише рештки
гнилих стовбурів та колод [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 26], тому важ-
ко судити про їх конструкцію. Дерев’яні укріплення були реконструйовані у
30-ті роки ХІ ст., після чого й отримали систему зрубних клітей, рублених «в
обло», як основу дерев’яних конструкцій. Досліджені конструкції датуються
частково ХІ ст., але переважно ХІІ ст.
Зрубна техніка будівництва дерев’яних укріплень (з замками, рублени-
ми «в обло»), характерна для Воїня, домінувала на території Русі у ХІ—ХІІІ ст.
Отже зазначену технологію можна розглядати у рамках загальноруської тен-
денції розвитку дерев’яної будівельної справи. Незважаючи на те, що зрубні
конструкції у слов’янському середовищі на території Середнього Подніпров’я
побутують протягом тривалого часу, така техніка стає найбільш характерною
для давньоруського оборонного будівництва тільки починаючи з ХІ ст.
Вивчення залишків оборонно-житлових споруд Воїнської Греблі показа-
ло, що для будівельних цілей вибиралося дерево здебільшого діаметром
близько 15—20 см, іноді до 25 см. Зазначені габарити загалом є характер-
ними для давньоруського будівництва. Кругляки діаметром до 30 см вико-
ристовували для споруд фортифікаційної системи (терас). Іноді могла мати
місце груба обробка кругляків, яка передувала будівництву. Колоди, з яких
будували кліті, часто почищені від кори і трохи обтесані [Богусевич, Гон-
чаров, Довженок, 1957/3, с. 5, 9—10]. Зрідка траплялися колоди з однією
гладко затесаною площиною, яка була повернута усередину приміщень
[Богусевич, Гончаров, Довженок, 1957/3, с. 67, 77, 89; Довженок, Гонча-
ров, Юра, 1966, с. 50]. Проте не всі кругляки зазнавали хоча б мінімаль-
ної обробки, подекуди кора залишалася. Оброблені та необроблені коло-
ди зустрічаються у межах однієї споруди, отже їх використовували ті самі
будівельники.
28
В деяких випадках простежено, що окремі колоди від поперечних стін

та перекриття мають напівкруглі вирубки для сполучення «в обло». Глиби-
на вирубок складала 6—7 см, ширина 19—20 см. Кінці колод виступали на
20—30 см, а в окремих випадках на 50 см [Богусевич, Гончаров, Довженок,
1957/3, с. 49, 67—68, 77, 89; Гончаров, 1959/1, с. 6].
Вдалося простежити деякі конструктивні особливості оборонно-житло-
вих споруд. Виявлені подекуди залишки дерев’яного перекриття дозволили
авторам дослідження Воїня припустити наявність у клітей стелі, зробленої з
розколотих колод, покладених у поздовжньому напрямку. Зверху на них ук-
ладалися кругляки, на які насипалася глина [Довженок, Гончаров, Юра, 1966,
с. 55—56]. Принаймні у восьми клітях зафіксовані залишки дерев’яної підлоги
з дощок, які розміщувались у поздовжньому напрямку на поперечних лагах
[Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 56]. Дошки, які використовували для спо-
рудження підлоги, зазвичай мали ширину близько 20 см і товщину 2—3 см. В
окремих випадках зустрічалися дошки до 40 см завширшки [Довженок, Гон-
чаров, Юра, 1966, с. 40—41; Довженок В.И., Гончаров В.К., Юра, 1958/3, с. 39].
В одній з клітей розкопок 1958 р. простежено, що дошки підлоги були тесані,
з більш гладенькою лицевою поверхнею. Загалом зазначені конструктивні
особливості будівель є звичайними для загальноруської будівельної традиції.
У центральній частині дитинця і на посаді виявлені житла, в основі яких
лежала стовпова конструкція [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 57—61,
рис. 17], проте загалом погана збереженість посадських будівель не дозво-
ляє простежити будь-які конструктивні деталі їх будови.
Нема даних про використання цвяхів у будівництві. В окремих спорудах
(клітях) цвяхів знайдено дуже багато. В двох випадках їх виявлено до 40 ек-
земплярів у межах кліті [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 39]. Проте таке
скупчення цвяхів в одному місці скоріше виняток, ніж правило. В інших ви-
падках їх небагато. В деяких клітях виявлено по два цвяхи [Довженок, Гон-
чаров, Юра, 1966, с. 43], ще в одному випадку — сім цвяхів у південно-схід-
ному кутку. Згадані вище великі скупчення цвяхів, можливо, свідчать про
те, що вони тут просто зберігалися і не були пов’язані зі вже існуючими кон-
струкціями. В одній з клітей, де було виявлено велику кількість цвяхів, також
знайдено ковальський реманент, куски заліза і залізні шлаки, що дозволяє
припустити зв’язок господаря споруди з ковальським ремеслом [Довженок,
Гончаров, Юра, 1966, с. 41]. Цвяхи, виявлені у приміщенні, ймовірно, були
продукцією зазначеної ковальської майстерні.
У зв’язку з виготовленням цвяхів можна відзначити згадку у Ніконів-
ському літопису під 1262 р. такої спеціальності, як гвоздочник. Коваль у
цьому самому тексті згадується окремо [Рорре, 1962, с. 7]. Незважаючи на
те, що термін гвоздочник з’являється у зв’язку з новгородськими реаліями,
нема підстав заперечувати таку спеціальність для інших територій. Отже,
про спеціалізоване виготовлення допоміжних будівельних матеріалів мож-
на говорити принаймні з ХІІІ ст.
Вивчення давньоруських дерев’яних укріплень продемонструвало мож-
ливість використання цвяхів у будівельних конструкціях. Наприклад, у Біло-
29
городці й на городищі у с. Заріччя зафіксовано цвяхи-костилі у дерев’яних

конструкціях валу [Раппопорт, 1956, с. 78, 80, 88]. Під час дослідження обо-
ронних споруд Воїнської Греблі таку технологічну особливість не виявили,
принаймні у польовій документації нема згадок про використання цвяхів
для сполучення будівельних конструкцій. Зрубні стіни також зазвичай воз-
водилися без застосування залізних кріпильних деталей, що є загальною
практикою спорудження зрубних будівель. Проте цвяхи могли використову-
ватися для сполучення внутрішніх конструктивних елементів споруди, дета-
лей предметів умеблювання та ін.
Крім побутових об’єктів, цвяхи могли використовувати також у конструк-
ціях поховальних споруд. М. Кучера, який досліджував могильник давньо-
руського Воїня, відзначав знахідки залізних цвяхів в районі поховань [Бо-
гусевич, Гончаров, Довженок та ін., 1957/3, с. 121]. На жаль, розміщення
цвяхів та їх розміри докладно не описані, що позбавляє нас можливості хоча
б у загальних рисах уявити конструктивні особливості місцевих поховальних
споруд.
Серед цвяхів трапляються екземпляри без шляпок, які мають вигляд
стрижнів чотирикутного перетину (рис. 30, 19, 20; 31, 1—14, 20, 21). Іноді
через незадовільну збереженість не можна визначити, чи були шляпки збиті
навмисно, або просто не збереглися, але в деяких випадках вдається про-
стежити, що така форма надана цвяху навмисно. Варто припускати спеціаль-
не призначення цвяхів без шляпок. З пізнішої столярської практики відомо,
що в деяких випадках шляпки ліквідували, коли було потрібно скрити цвях,
наприклад, при декоративному оформленні конструкції або виробу [Анд-
рющенко, 1962, с. 27]. Не можна виключати існування аналогічної практи-
ки у більш ранні часи. З такою самою метою могли застосовувати й цвяхи
з невеличкими шляпками. У колекції є також цвяхи з великим шляпками,
найбільше ймовірно, оббивні (рис. 31, 24—26).
Знахідки у Воїнській Греблі заклепок, які пов’язані зі спорудженням су-
ден з дощатою клінкерною обшивкою, мають принципове значення для
історії давньоруського суднобудування. Саме тому на цьому питанні треба
трохи зупинитися. Не вдаючись у подробиці історії давньоруського суднобу-
дування, коротко окреслимо сучасний стан проблеми.
Писемні джерела свідчать про традиційність човнів-однодеревок (мо-
ноксилів грецьких джерел) для слов’ян. У свій час В. Мавродін зібрав і
проаналізував у великому обсязі свідчення іноземців про кораблі східних
слов’ян [Мавродин, 1949]. Серед іншого він згадує грузинський рукопис, де
слов’янські човни-однодеревки фігурують вже у VII ст. Пізніше П. Сорокін
виділив дві традиції суднобудування: північну і південну. Для північній тра-
диції, яка йде від скандинавів, характерні судна з дощок, тоді як для пів-
денної — саме моноксили [Сорокин, 1996]. Крайньою точкою у межах Пів-
денної Русі, де концентруються заклепки від суден скандинавського типу,
дослідник вважає Шестовицю — поселення, пов’язане зі скандинавським
населенням. Зазначена думка отримала подальше продовження в роботах
А. Чубура [Журавлева, Чубур, 2005; Чубур, 2004; Чубур (Журавлева), Чубур,
30
2007]. Базуючись на знахідках однодеревок, зазначений автор навіть виді-

лив кілька типів суден, які відрізняються за функціональним призначенням,
включаючи торгово-військові. За А. Рагунштейном, членування відомих на
сьогодні знахідок за принципом їх використання виглядає дещо некорект-
ним. Спираючись на точку зору О. Хорошева, він вважає більш правильним
визначення всіх човнів-однодеревок як торгово-битових плавзасобів [Рагун-
штейн, 2008, с. 135]. На нашу думку, це питання потребує окремого дослід-
ження і поки що залишається відкритим. Навряд чи можна вважати до кінця
доказаною точку зору про побутування у Південній Русі виключно одноде-
ревок тільки на підставі відсутності залишків суден іншої конструкції. Варто
враховувати, що цільне дерево має більше шансів зберегтися, ніж конструк-
ція з дощок. Кількість виявлених суден у центральних та південних регіонах
Давньої Русі загалом дуже незначна, щоб робити остаточні висновки.
Незважаючи на те, що основні пункти, де виготовлялися кораблі, як
вже було сказано, розміщувалися значно північніше, роботи з оснащення
клінкерних суден, а також з їх ремонту могли провадитися й в інших містах.
Наявність гавані у Воїні передбачала проведення таких робіт. Треба у цьо-
му зв’язку згадати також заклепку, виявлену у давньоруському місті Чучині
(городище на правому березі Дніпра біля с. Балико-Щучинка Кагарлицького
р-ну Київської обл.). Вона значно більших розмірів (її довжина 11 см), а отже
її використовували в конструкції досить великого судна (рис. 36).
Враховуючи провідне значення Воїня як гавані, пов’язаної з міжнарод-
ною торгівлею, варто припускати доволі великий обсяг судноремонтних
робіт. Невелика кількість заклепок серед отриманих матеріалів дослідження
Воїнської Греблі може пояснюватися тим, що городище не було розкопано
повністю. Нема даних для реконструкції організації суднобудівельної або
судноремонтної справи у давньоруському Воїні. Цілком слушно припускати,
що ремонтні роботи могли провадити звичайні теслярі і, ймовірно, самі ко-
рабели, враховуючи дані про їхню участь у переоснащенні суден, розглянуті
вище.
Кілька слів треба сказати про засоби пересування на воді місцевого
значення. Отримані артефакти свідчать про те, що у Воїні були сприятливі
умови для рибальства. Кістки і луска риби на городищі зустрічалася всюди.
В одній з клітей на долівці зафіксовано досить потужний шар луски. Знай-
дено кам’яні грузила для сітей, пристрій з рогу, ймовірно, для витягування
сітей з води, а також риболовні гачки, плішня [Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 71—72, табл. ІІІ]. Велика кількість виявлених матеріалів свідчить
про значення рибного промислу у господарстві населення давньоруського
Воїня, що не дивно, враховуючи його розташування. Це дає підстави при-
пускати увагу місцевого населення до виробництва рибальських човнів.
Залишки човнів у районі Воїнської Греблі та на сусідніх пам’ятках не ви-
явлені, проте їх гіпотетично можна реконструювати, базуючись на різних
джерелах.
Наявність човна у значній кількості родин є характерною рисою узбе-
режних поселень до самого останнього часу. Човен відносився до суден,
31
вартість яких підкреслена у «Руській Правді». Наводимо варіант Пространної

редакції, за Троїцьким І списком: «Аже лодью украдеть, то 60 кун продаже,
а лодию лицем воротити, а [за] морьскую лодью 3 гривны, а за набоиную
2 гривны, а за челн 20 кун, а за струг гривна» [Памятники русского права,
1952, с. 116].
За етнографічними даними рибальські човни відрізняються простотою
конструкції і їх виготовляють самі господарі. Повністю процес виготовлення
човна простежений, наприклад, у селі Старосілля колишнього Остерського
повіту на Чернігівщині [Заглада, 1930, с. 17—19]. Наводимо ці матеріали для
кращого уявлення про процес виготовлення човна.
«Човни роблять з вербі та з осокора. Відпилявши відповідну колоду май-
стер обтісує її сокирою і надає їй форму човна. Потім спеціальним знаряд-
дям, так званим копилом, видовбує середину. Щоб не продовбати стінки
колоди більш ніж треба, майстер вертить ззовні у певних відступах дірки,
забиваючи туди коротенькі кілочки з вербової кори — так звані сторожі. Тоді
довбає далі, поки з середини не покажеться темна пляма (кінчик сторожа),
тоді припиняє роботу.
Боки човна розширяють, для чого розпарюють дерево таким чином: ко-
пають рівчака довжини човна, розпалюють у рівчаку вогонь і, коли нагорить
досить жару, перекидають човна, накриваючи ним рівчака з жаром, щоб де-
рево розпарившись стало гнучке, легко вигиналося назовні і не кололося.
Коли човен стає зверху гарячий, його знімають з рівчака, становлять збоку,
намочують щоб не загорілося, і тоді майстер роздає човна втискуючи всере-
дину короткі палки, так звані цурки.
Іноді човен під час такої роботи тріскає, тоді треба скріпляти слабкі міс-
ця дерев’яними кліщами — лисицями, підбиваючи клином, або скріпляти
скобками з дроту. Човен стоїть на цурках кілька днів поки не висохне. Щоб
зробити стінки човна вищими, до берегів прибивають дві тонкі дошки — на-
шивають нашивки. Щоб вода не проникала під нашивку конопатять човна
(напихають в шпари моху), змазують ззовні і зсередини смолою і коли ви-
сохне — човен готовий до вжитку».
Судячи з фотографії, наведеної разом з описом робіт [Заглада, 1930,
мал. 3], невеликий рибальський човен могли виготовляти дві людини.
Конструкція і технологія виготовлення такого човна є дуже архаїч-
ною. Підтвердженням застосування описаної вище техніки виготовлення
плавальних засобів у Давній Русі може бути човен ХІІІ ст., виявлений біля
давньоруського міста Вщижу, збудований за похожою технологією. Техноло-
гічні операції включали видовбування стовбура, розпарювання, розведення
країв, обпалювання внутрішньої частини. Простежено також застосування
дерев’яних кілків, «сторожів», для контролювання стінок судна при видовбу-
ванні [Чубур, 2004]. Отже, засвідчена етнографічно технологія виготовлення
човнів сягає принаймні доби середньовіччя. Тому нема підстав заперечува-
ти її застосування у Воїні та в інших давньоруських населених пунктах.
З конструкцією суден можна пов’язувати також деякі скоби, виявлені у
Воїнській Греблі.
32
Столяри
У Воїнській Греблі матеріалів щодо столярства май-

же не виявлено. Практично не залишилося слідів хатнього обладнання
або умеблювання житлових споруд (зокрема нерухомих меблів). Проте
варто гадати, що інтер’єр воїньського житла не відрізнявся від такого в ін-
ших давньоруських містах. Стовпові ямки усередині будівлі, дослідженої
на посаді [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, рис. 18], судячи з розміщення,
могли належати стовпам, які підтримували дошки нерухомих лавок або
полу. Як вже було відзначено, виробництвом вбудованих нерухомих меб-
лів, які були частиною будівлі, найімовірніше займалися ті самі особи, що
будували житло.
Майстри, обізнані в теслярстві, також могли виготовляти великі рухомі
меблі, такі як столи та скрині. Кріпленням таких меблів могли слугувати деякі
цвяхи. У Воїні прикладів використання залізних деталей у конструкції меб-
лів не зафіксовано, проте можливість існування такого варіанту демонструє
скриня, виявлена на Райковецькому городищі. Судячи з опису, що його
надає В. Гончаров, вона складалася з дощок, скріплених скобами [Гонча-
ров, 1950, с. 48]. Серед дерев’яних артефактів з Воїнської Греблі є дрібний
фрагмент дерев’яного виробу з пробитою діркою. Він міг належати виро-
бу (у тому числі предмету хатнього начиння), деталі якого сполучалися за
допомогою цвяхів.
Серед окремих деталей, які можна пов’язувати з хатнім обладнанням,
найбільший інтерес викликає фрагмент виробу подовжньої форми прямо-
кутного перетину з циліндричним шипом для з’єднання з іншою деталлю
(рис. 5, 1; 37, 1). Його найкраще можна інтерпретувати як ніжку невеликого
стільця або деталь полички. Виріб є прикладом з’єднання в шип — одного з
столярських технічних прийомів сполучення деталей, широко відомий як у
традиційному, так і в сучасномустолярстві (рис. 37, 2, 3).
Щодо невеличких скриньок, побутування яких засвідчена залізними
деталями, вони могли бути продукцією домашнього ремесла або майстрів-
різьбярів широкого профілю.
Різьбярі та токарі
З окремих підготовлених частин стиглої деревини

виготовляли різноманітні предмети хатнього начиння, знаряддя праці та їх
деталі, багато інших виробів. Значне місце у роботі різьбярів та токарів дав-
ньоруського Воїня посідало виготовлення дерев’яного посуду. Серед наяв-
них екземплярів переважає точений посуд (34 екземпляри з 40 вивчених).
Незважаючи на фрагментарність виявлених посудин, асортимент точеного
посуду виглядає достатньо репрезентативним. Серед токарної продукції
представлені блюда, миси, келихи, братина, а також маленька посудинка —
сільничка або іграшка. Деякі посудини мають аналогії в інших давньорусь-
33
ких містах. Варто порівняти фрагментований посуд з Воїнської Греблі з тим,

що його виявлено у Новгороді (Колчин, 1968, с. 32—42). Форми, близькі до
новгородських, мають миски, келихи та ін. Звернемо особливу увагу на по-
судину, яка нагадує новгородські братини (рис. 13). Рештки посудин на висо-
ких ніжках серед матеріалів з Воїнської Греблі відсутні.
Оформлення окремих частин точеного посуду, зокрема вінець, різноманіт-
не. Піддони переважно кільцеві, 1—3 см заввишки. Піддони від двох посудин,
ідентичні за формою та декором. Вони походять з одного комплексу. З цього
самого комплексу походить ще кілька точених посудин (рис. 9, 2, 6, 8—11;
11, 10, 11, 15—19). За технікою виконання вони можуть бути продукцією од-
ного майстра (рис. 38, 1, 2). Умовно назвемо його майстер 1. Одна з точених
посудин на піддоні, яку виявлено в іншій кліті, відрізняється від інших токар-
них виробів більш тонкими стінками, ретельним характером обробки поверх-
ні і манерою виконання роботи (рис. 38, 3). Це — майстер 2. Отже правомірно
поставити питання про роботу принаймні двох різних майстрів-токарів.
Рука майстра 1 добре простежується в орнаментації піддонів кількох по-
судин, які походять з одного комплексу (рис. 39, 1—3). Судячи з перетину
борозенок, їх орнамент виконували однаковим нешироким різцем зі ско-
шеним лезом, який залишав досить глибокі канавки. На одній з покришок з
цього самого комплексу орнамент виконаний різцем з заокругленим лезом
(рис. 39, 4), про що свідчить форма перетину борозенок. Отже, майстер міг
застосовувати різні різці, які були в його розпорядженні.
На двох дрібних фрагментах стінок простежуються ледве помітні пара-
лельні лінії, продряпані, ймовірно, тонким вістрям. За попереднім припу-
щенням автора чинної праці, це могла бути розмітка для майбутнього ор-
наменту [Сергєєва, 1998, с. 123; Сергєєва, 2011в, с. 28], проте остаточному
висновку заважають незначні розміри фрагментів (рис. 11, 13, 14). Більш
показовим є піддон від посудини, яка, можливо, не була закінчена (рис. 40).
З одного боку на поверхні ледве помітні паралельні лінії, виконані вістрям
голки або шила. Судячи з характеру розміщення, вони могли маркувати міс-
це майбутнього декору. Такий спосіб розмітки поверхні для орнаментування
поки що простежений тільки на матеріалах Воїнської Греблі. Не виключено,
що це специфічний прийом, який практикував конкретний майстер.
Дві посудини мають на денцях графіті у вигляді п’ятикутних зірок (рис. 9,
7, 8; 18, 1, 2) і ще одна — у вигляді фігури з перехрещених ліній (рис. 9, 2; 18,
3).Відзначимо, що посудини з однаковими графіті у вигляді зірок походять з
одного комплексу, що дає підстави розглядати їх як знаки майстра.
Різьбленого посуду значно менше. Він репрезентований цілим блюдом
(рис. 10, 1) та поодинокими фрагментами, а також невеличкою посудинкою
(діаметр по вінцях 5 см) на пласкому піддоні (рис. 10, 3). Для цієї групі харак-
терні непрофільовані вінця, здебільшого пласкі денця і відсутність орнаменту.
На двох денцях фіксуються знаки-графіті у вигляді триквестра (рис. 10, 1, 1а, 4).
Обидві посудини походять з одного комплексу. На одному з фрагментів стінки
різьбленого блюда є фігура у вигляді кола зі спицями (рис. 10, 5). Коло має
відносно правильно форму. На невеликому відрізку контурна лінія зберег-
34
ла обрис, який свідчить про застосування спеціального інструменту. Можна

припустити, що коло вирізали по шаблону, який обвели лезом або викорис-
товували попередню розмітку циркулем (рис. 41).
Коло має відносно правильно форму, на невеликому відрізку контурна
лінія зберегла обрис, який свідчить про застосування спеціального інстру-
менту. Можна припустити, що коло вирізали по шаблону, який обвели ле-
зом ножа або використовували попередню розмітку циркулем.
Дві різьблені товстостінні посудини з липи також належать до вирізаного
посуду. Особливий інтерес представляє ще один екземпляр товстостінного
посуду, орнаментований під вінцями двома паралельними канелюрами
прямокутного перетину (рис. 12, 2; 15, 1). Орнамент дуже ретельно викона-
ний різцем 3 мм завширшки з пласким лезом.
Іншим видом різьбярства було виготовлення дерев’яних гребенів. Про-
дукція гребінництва репрезентована одним екземпляром (рис. 21, 5; 22).
Він вирізаний зі стиглої кленової деревини, форма виробу надана ножем.
Пропил зубців відбувався з обох сторін, при цьому пилка держалась під
кутом відносно поверхні гребеня. Зазначена техніка дозволяла запобігати
зломів та відщепів. Внаслідок цієї техніки основа зубців набувала трикутно-
го перетину. Після пропилу кожен з зубців обробляли окремо, його поліру-
вали, кінцям зубців надавали потрібної форми. Пропилу зубців передувало
визначення їх межі у вигляді тонкої лінії, яка була прорізана ножем. Лінія
помітна уздовж зубців з обох боків, вона дуже тонка для того, щоб вважати
її орнаментом. Описана техніка виготовлення дерев’яних гребенів застосо-
вувалася ще за часів античності [Сокольский, 1971, с. 148], а також добре
простежується на прикладі техніки виготовлення давньоруських рогових
гребенів. У даному випадку можна говорити про спільну європейську реміс-
ничу традицію, яка сягає принаймні часів античності і знаходить продовжен-
ня у середньовіччі.
Бондарі
Серед матеріалів з Воїня виявлені залізні деталі відер

і залишки інших дерев’яних ємностей, які автори розкопок здебільшого виз-
начають як бочки (табл. 1). Проте переважно збереглися залишки відкри-
тих ємностей для зберігання збіжжя або інших сипких речовин. У сучасній
народній термінології ємність з одним дном і відкритим верхом має назву
кадка, кадь, або кадібець [Шевченко, 1997, с. 79]. Діаметр бондарної тари
з Воїня, коли він фіксувався, складав: 40 см — чотири екземпляри, 50 см і
55 см — по одному екземпляру. Як аналогію згадаємо кадібець аналогіч-
ного функціонального призначення з Колодяжина, який також мав діаметр
дна 40 см [Юра, 1962, с. 102; Сергєєва, 2011б, с. 99]. Новгородські аналогії
того самого призначення, за даними Б. Колчина, також мали діаметр 40—
50 см [Колчин, 1968, с. 27]. Ймовірно, такі днища відповідають стандарт-
ним розмірам тари для зерна. Висота новгородських екземплярів складала
35
50—60 см [Колчин, 1968, с. 27], що дозволяє припускати такі самі розміри

південноруських кадібців. Використання деяких бондарних ємностей як мір
об’єму (кадь, відро та ін.) опосередковано підтверджує врахування певних
стандартів при виготовленні такої тари.
Вдалося простежити деякі деталі конструкцій бондарної тари з Воїнської
Греблі. Виявлені два види днищ кадібців — суцільні і з окремих дощечок
до 4,5 см завширшки і 2,5 см завтовшки [Довженок, Гончаров, Юра, 1966,
с. 86]. Клепки, які збереглися, прямі, прямокутні, що дозволяє припускати їх
циліндричну форму, аналогічну такій у деяких новгородських екземплярів.
Діаметр відер визначений за розмірами дужок. В середньому він складав
18—24 см, проте є екземпляри інших розмірів. Найменша дужка належала
відру діаметром 16 см, найбільша — відру діаметром 35 см [Довженок, Гон-
чаров, Юра, 1966, с. 86]. Загалом відра з Воїнської Греблі за розмірами не
відрізняються від відер, виявлених на інших давньоруських пам’ятках.
Обмежений асортимент бондарних виробів може пояснюватися загаль-
ним незадовільним станом збереження деревини. Асортимент бондарного
посуду виявлений у Новгороді, значно ширший. Він включає відра, бочки,
діжки, кадоби, дзбани, дійниці, олійниці, дрібний посуд з клепок, такий як
кухлі та чарки [Колчин, 1968, с. 24—31, рис. 15; 16], тобто основні різновиди,
які залишилися у селянському побуті аж до ХХ ст. Виходячи з того, що біль-
шість форм є універсальною і поширена у просторі і часі, варто гадати, що
у Воїні побутувало більше різновидів бондарних виробів. Проте не виклю-
чено, що їх поширення у побуті рядового населення міста було обмеженим.
Треба враховувати те, що, за новгородськими даними, розвиток бондарс-
тва і розширення асортименту виробів спостерігається лише починаючи з
ХІІ—ХІІІ ст., а найбільшого розвитку досягає ще пізніше [Колчин, 1968, с. 24].
Обмежене використання бондарних виробів у побуті пересічних городян
підтверджують матеріали Берестя, де добре збереглося дерево. Серед
виявлених у цьому давньоруському місті бондарних ємностей переважну
більшість складають відра та кадібці [Лисенко, 1985, с. 314]. Отже отримані
матеріали з Воїнської Греблі могли відображувати реальну ситуацію у сфері
використання бондарних виробів у побуті пересічних городян.
Специфічних бондарських інструментів (спеціальні струги, уторні пилки
тощо) не виявлено, проте це може пояснюватися не дуже добрим станом
збереження залізних речей на городищі. Щодо уторних пилок, якими ко-
ристувалися бондарі до етнографічної сучасності, вони виявлені на деяких
давньоруських пам’ятках [Сергєєва, 2012в, c. 104, рис. 9, 1; Колчин, 1959,
рис. 28; Лысенко, 1999, рис. 37, 8], проте загалом їх знахідки поодинокі. Це
може пояснюватися не лише станом збереженості залізних виробів, але
й тим, що цим пристроєм користувалися не всі бондарі. Для вирізування
уторних пазів могли застосовувати інші різальні інструменти. Зокрема, ста-
меска, виявлена у Воїні могла бути знаряддям як різьбяра, так і бондаря. З
практики сільських бондарів початку ХХ ст. відомо, що навіть у цей період
часто бондарі не мали спеціального інструменту і користувалися звичайним
теслярським та столярським [Левченко, 1928, с. 29]. Бондарські традиції за-
36
значеного періоду сягають попередніх часів, збережені середньовічні і пізні

вироби тотожні за конструктивними особливостями, що дозволяє поширю-
вати технології, відомі за етнографічними даними (ХІХ — початок ХХ ст.), на
більш ранні часи.
Клепки, як і дощечки, виготовлялися за допомогою сокири, потім оброб-
лялися скобелями. У бондарській справі застосовували два види скобелів: пря-
мий — для обробки зовнішньої поверхні клепки, і вигнутий — для внутрішньої
поверхні. Обидва типи скобелів відсутні у колекції залізних виробів з Воїнської
Греблі, проте вони добре відомі серед матеріалів багатьох інших давньоруських
пам’яток. Обручи для бондарних виробів виробляли з довгих гілок або стовбурів
молодого гнучкого дерева, зокрема, верби, діаметром 20—25 мм. Заготовки
розколювались навпіл уздовж. За пізніми аналогіями, зазначену операцію вико-
нували звичайним ножем [Свірський, Турченко-Тур, 1922, с. 16]. Перед гнуттям
обручи розм’якшували шляхом розмочування і розпарювання протягом кількох
діб [Антонов, 1932, с. 27—28]. У пізньому бондарстві простежені різні варіанти
гнуття обручів, серед іншого спеціальним пристроями і скобами [Силантьев, 1939,
с. 29]. Деякі зі скоб, виявлених у Воїнській Греблі, могли слугувати саме для цієї
технологічної операції.
Інші техніки деревообробки
Інші деревообробні техніки репрезентовані знахідками

фрагментів окремих виробів. Через погану збереженість повністю ці вироби
не реконструюються, проте їх конструкція, як вона простежується, повинна
бути достатньо простою. Такі вироби зазвичай виготовлялися господарями
для власних потреб, отже вони не пов’язуються з конкретним ремеслами.
Плетіння. Плетіння є окремим способом виготовлення продукції з гнуч-
ких частин дерева (гілок або прутів) шляхом їх переплетіння. Таким спосо-
бом могли виготовляти як будівельні конструкції (плетені огорожі, деякі гос-
подарчі споруди з плетеними стінами), так і невеликі вироби, переважно
ємності для зберігання сипких речовин (плетені скрині, кошики та ін.). Отже,
використання техніки плетіння не можна пов’язувати з якимось конкретним
ремеслом. Зазначені роботи не складні і могли відбуватися практично у
кожному господарстві або грати роль допоміжного ремесла.
Залишки плетених конструкцій у Воїнській Греблі не зафіксовані, хоча
загалом їх наявність не викликає сумніву. Зразком невеличкого плетеного
виробу може бути фрагмент ємності з зерном (рис. 25). Судячи з того, що
фрагмент належить пласкій прямій стінці, його навряд чи можна інтерпрету-
вати як залишки кошика — у цьому випадку стінка була б вигнута. Скоріше
зазначений виріб можна вважати невеликою плетеною скринькою підпря-
мокутної або овальної форми. Приклади таких виробів добре відомі з етно-
графії.
Виготовлення ємностей з лубу та кори. Ще один вид деревообробних
робіт репрезентують залишки ємностей з кори, у тому числі берести, та лубу.
37
Судячи з контексту знахідок, вони слугували для зберігання зерна. Фраг-

менти дуже дрібні, тому загальний вигляд цих ємностей не відновлюється
(рис. 23). До цієї категорії виробів треба також віднести куски мотузки з ли-
пової кори, виявлені, за інформацією авторів розкопок, в одній з житлово-
оборонних клітей [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 40].
Підбиваючи підсумки вищесказаному, можна твердити про достатньо
високий рівень професійних деревообробних ремесел у давньоруському
Воїні. За матеріалами з Воїнської Греблі фіксується діяльність таких реміс-
ників, як теслярі, бондарі, токарі і різьбярі. Особливо варто відзначити тес-
лярство, яке відігравало важливу роль серед ремесел державного значення.
Значення теслярства у Воїні було обумовлено ключовим місцем фортеці в
оборонній системі, а також її роллю як гавані.
38
Частина
2
Обробка
кістки
Розділ 1
артефакти
1.1. Кістка та ріг зі слідами обробки
Місцеве косторізне ремесло репрезентовано значною

кількістю знахідок кістки зі слідами обробки. Всього
під час досліджень Воїнської Греблі, за даними авто-
рів розкопок, було виявлено 14 цілих кісток та рогів зі
слідами обробки та 79 їх фрагментів [Довженок, Гон-
чаров, Юра, 1966, с. 109]. Серед цих матеріалів пере-
важну більшість складають фрагменти щільного рогу
диких копитних. На другому місці — тваринні кістки,
які несуть на себе сліди інструментів. Порожнистий ріг
свійських тварин та риб’ячі кістки зі слідами обробки
репрезентовані окремими екземплярами.
Щільний ріг диких копитних
Переважна більшість рогів зі слідами обробки належить

оленю. Наша вибірка містить тільки один точно визначе-
ний фрагмент рогу лося, роги козулі поодинокі.
Серед рогового матеріалу зі слідами механічних
дій можна виділити цілі або майже цілі роги та їх час-
тини. Фрагменти належать різним частинам рогу і
відрізняються за формою і за розмірами, що вказує на
їх неоднакове призначення. Серед них є як заготовки
для подальшої обробки, так і відходи виробництва.
Можна виділити кілька основних груп рогового ма-
теріалу з різними якостями.
1. Нижні частини щільного рогу з залишками
розеток. Нижні частини рогу (рис. 42) у давньорусь-
41
Частина 2. Обробка кістки
кому косторізному виробництві найчастіше йшло у відходи. Проте асорти-

мент продукції воїньских косторізів, який буде розглянутий нижче, дозволяє
вважати принаймні частку зазначених частин рогу заготовками для деяких
категорій виробів. Один екземпляр нижньої частини рогу оленя слугував
знаряддям праці (рис. 42, 10).
2. Зони розгалуження. Серед наявних матеріалів є зони розгалуження як зі
збереженими кінцевими частинами гілок, так і з відрізаними або відпиляними кін-
цями. Зони розгалуження, як правило, йшли у відходи (рис. 43, 1—3, 5, 6, 8—10).
3. Паростки рогів оленя та їх кінцеві частини. Паростки відпиляні або
відрізані від решти рогу, без слідів обробки або з незначними слідами ін-
струментів на поверхні (рис. 43, 4, 7, 11—15; 44). Ці частини рогу могли бути
як відходами виробництва, так і заготовками для майбутніх виробів. Вико-
ристання паростків щільного рогу у косторізному виробництві підтверджує
наявність напівфабрикатів (рис. 46, 8, 9, 11) та готових виробів з них, про які
мова піде нижче.
4. Відокремлені розетки. Ця частина рогу репрезентована двома екзем-
плярами. Обидві площини однієї з розеток (рис. 46, 10) оброблені різаль-
ним інструментом, внаслідок чого створилася платівка 9—10 мм завтовшки.
Бокова грань не зазнала обробки. Зазначений предмет варто вважати за-
готовкою для якогось виробу. Ще один екземпляр — це розетка, відпиляна
від решти рогу, без слідів обробки поверхні (рис. 42, 9). Можливо, її також
планували використовувати як заготовку.
5. Різні частини рогу зі слідами обробки. Репрезентовані окремими
шматками рогу, які зазнали первісної обробки різальними інструментами
(рис. 45, 1, 2, 4, 6, 13). Серед них є бруски неправильної форми і безформні
шматки різних розмірів. Неоднорідність матеріалів вказує на їх різне при-
значення. Великі бруски варто розглядати як заготовки для майбутніх ви-
робів, невеличкі шматки є відходами виробництва.
6. Заготовки, пов’язані з виготовленням рогових пластин. Заготовки
для рогових пластин репрезентовані фрагментами рогу, розколеного уздовж.
Серед матеріалів з Воїнської Греблі є екземпляри різних розмірів і на різній
стадії обробки, проте загалом цей вид заготовок присутній у невеликій кіль-
кості (рис 45, 3, 5, 8, 10, 15; 46, 2, 6, 7).
7. Стружка, яка належить до відходів виробництва, репрезентована
лише окремими екземплярами (рис. 45, 6, 7, 9, 12, 14).
Роги зі слідами обробки розосереджені по всій дослідженій площі. Вони
не пов′язані з конкретними комплексами, які можна було б трактувати як
косторізні майстерні.
Тваринна кістка
Друге місце серед сировини посідають тваринні кістки,

з яких виготовлялися деякі види виробів (примітивні знаряддя праці, ковза-
ни, ґудзики, колодки ножів, амулети та ін.). Проте кістки на стадії первинної
42
Розділ 1. Артефакти
обробки репрезентовані поодинокими екземплярами (рис. 47). Це кістки зі

слідами обстругування поверхні, трубчасті кістки з відпиляними епіфізами та,
іноді, обробленою порожниною, які могли слугувати заготовками для різних
виробів. Викликають інтерес два хвостові хребці невеликої тварини (вівці?) зі
підтесаними епіфізами (рис. 47, 12, 13; 48). Про призначення хребців говорити
складно, оскільки у давньоруській косторізній справі використання цих кісток
загалом не практикувалося і аналогії для них нам поки що невідомі. Виходячи
з форми та розміру такої кістки, одним з можливих варіантів може бути їх ви-
користання для виготовлення стрижневих ґудзиків.
Кістки риб серед матеріалів Воїнської Греблі репрезентовані у вели-
кій кількості. У тому числі зустрічаються промені плавців великих осет-
рових риб, які іноді слугували матеріалом для примітивних знарядь
праці. Проте їх більшість не має слідів обробки (рис. 49). Риб’ячі кістки слу-
гували вихідним матеріалом для виробів лише в окремих випадках. Серед
артефактів з Воїнської Греблі є кілька виробів з риб’ячих кісток (знаряддя
та застібка з плавців осетрових риб, виріб з хребця великої риби), але за-
значені вироби дуже прості у виготовленні і не потребують спеціально під-
готовлених заготовок. Відповідно такі заготовки відсутні серед виявлених
кісткових матеріалів.
Порожнистий ріг свійських тварин
Роги (точніше, рогові стрижні) великої рогатої худоби

зі слідами обробки (з відпиляними кінцями або розпиляні) репрезентовані
поодинокими екземплярами (рис. 50, 1—8). З однієї з оборонно-житлових
клітей городища (кліть № 7, 1958 р.) походять два чохли від порожнистого
рогу (рис. 50, 9, 10) Рогові чохли можна вважати рідкісною знахідкою, ос-
кільки зазвичай чохли не зберігаються у ґрунті через нестійкість органічної
речовини, яка є основою їх будови. Сліди будь-якої обробки чохлів, виявле-
них у кліті №7, не простежуються.
1.2. Напівфабрикати і готові вироби з кістки та рогу
Під час дослідження Воїнської Греблі виявлено велику

кількість виробів з кісткових матеріалів, а також їх напівфабрикатів. Асорти-
мент виробів з кістки та рогу достатньо різноманітний. Він включає в себе
предмети неоднакової якості виготовлення і різного функціонального при-
значення. Найбільш традиційною класифікацією виробів з кісткових ма-
теріалів, яка практикується у більшості робіт, є їх розподіл за функціями.Ос-
новною вадою виділення великих функціональних груп виробів (знаряддя
праці, речі повсякденного вжитку і т. д.) є відсутність можливості точного
визначення сфери використання деяких виробів стародавнього косторізно-
го ремесла. Як приклад можна назвати вироби з фібульних кісток свині, які
43
дослідники вважають або знаряддям праці [Ambrosiani, 1981, p. 136], або

булавками для одягу [Смирнова, 1999, с. 145]. Очевидно, що визначити
функціональну групу у цьому випадку дуже складно. Треба враховувати й
можливу поліфункціональність деяких виробів. Кістяні наконечники є зви-
чайним знаряддям мисливця, проте деякі їх види могли одночасно викорис-
товуватися як озброєння. Застібки є не тільки побутовою річчю, але також
використовуються як деталь спорядження воїна або вершника і розрізнити
їх не завжди вдається. Отже, об’єднання різних категорій предметів у ве-
ликі функціональні групи є суто кабінетним інструментом, який має дуже
суб’єктивний характер. Такі класифікації мають значення у великих роботах
узагальнюючого характеру, якщо вони сприяють вирішенню конкретних пи-
тань. У нашому випадку головним завданням є первинний огляд косторізної
продукції окремої пам’ятки. Тому доцільним є інший шлях — а саме розгляд
виробів по окремих категоріях у рамках дрібних груп, без широких узагаль-
нень. Варто також відзначити, що суто функціонального опису не достатньо
для повної характеристики місцевого ремесла. На нашу думку, найбільш
продуктивним є комплексний підхід, коли враховується низка показників:
1) можливі функції предмету; 2) матеріал, з якого він виготовлений, якщо
є можливість його визначити; 3) техніка виготовлення. Саме з залученням
вказаних показників ми й спробуємо охарактеризувати косторізну продук-
цію майстрів з Воїня.
Знаряддя з виділеним функціональним кінцем
Ця група включає в себе предмети з кістки та рогу, іноді

з мінімумом обробки вихідного матеріалу, в яких один кінець явно виділяєть-
ся як робочий: він часто загострений або принаймні спеціально сформований,
часто залощений, що вказує на функціональне значення цієї частини предме-
ту. Такі вироби є простішими у виготовленні, вони існують скрізь у просторі й
часі. Переважна більшість з них може інтерпретуватися як примітивні знаряд-
дя праці. Такі знаряддя виготовляли з різних кісткових матеріалів.
1. Знаряддя з риб’ячих кісток. Всього виявлено два промені плавців осет-
рових та кістка іншої риби з ознаками їх можливого використання як знарядь
праці (рис. 51, 9—11). При цьому трактування одного з променів як знаряддя
залишається під сумнівом, оскільки його відрізняє від звичайних кісток лише
трохи більше залощення поверхні, яке, можливо, створилося під час вико-
ристання (рис. 51, 11). На поверхні другого виробу з променю плавця добре
простежуються сліди напилка (рис. 51, 10; 129, 3). Через тонкі гострі вістря за-
значені вироби могли функціонувати як проколки. Ще одна риб’яча кістка має
отвір біля тупого кінця і може трактуватися як голка для плетіння (рис. 51, 9).
2. Знаряддя з тваринних кісток. Найбільш поширеним матеріалом для
виготовлення знарядь з загостреним кінцем слугували кістки різних тварин,
переважно копитних. Такі знаряддя виготовлялися з різних кісток. Відповід-
но вони відрізнялися за технікою обробки.
44
3. Знаряддя з природно загострених грифельних кісток лося. Враховані

два екземпляри (рис. 51, 2, 3). Одне з них має отвір біля тупого кінця, на ін-
шому є графіті у вигляді відрізків ліній, які скомпоновані у вигляді хрестиків
та зиґзаґу (рис. 134, 1). Лінії нанесені тонким вістрям, ймовірно, шилом або
голкою. Форма зазначених кісток придатна для їх використання як знарядь
для плетіння — кочедиків.
4. Виріб з фібульної кістки свині. Кістка з природним загостренням. Ту-
пий кінець оброблений, в ньому просвердлено отвір. Гострий кінець під-
правлений, поверхня добре відполірована (рис. 51, 4).
Питання інтерпретації. Призначення виробів з фабульних кісток зали-
шається під сумнівом. Ю. Костшевський вважав їх знаряддями праці [Kostrzew
ski, 1949, ryc. 143]. К. Амброзіані трактувала їх, більш конкретно, як знаряддя
для плетіння сітей [Ambrosiani, 1981, p. 136]. Л. Смирнова, слідом за А. Мак-
Грегором та іншими дослідниками, інтерпретує їх як шпильки для скріплення
деталей одягу [Смирнова, 1999, с. 145]. Відзначимо, що на Півдні Русі, на від-
міну від Новгорода, таких виробів виявлено відносно небагато. Якщо прийня-
ти їх інтерпретацію як шпильок, це можна пояснити особливостями місцево-
го одягу, в якому такий аксесуар не знайшов широкого побутування.
5. Знаряддя виготовлені з розколотих уздовж кісток. Їх у нашій вибірці
два. Одне з них, довжиною 112 мм, має не дуже гостру, але сильно залоще-
ну робочу частину. В районі епіфізу обстругана (рис. 51, 5). Ступінь загостре-
ності функціональної частини та її лощіння дозволяють вважати виріб зна-
ряддям типу лощила. Інша трубчаста кістка (кістка коня) розколота уздовж
і має більші розміри (довжина 185 мм). З одного кінця зберігається частина
епіфізу, який міг слугувати руків’ям знаряддя, Інший кінець підтесаний, він
має напівкруглу форму (рис. 51, 1). Кістки такої форми могли використовува-
тися як лощила, проте робоча частина описаного екземпляру практично не
залощена. На поверхні слідів додаткової обробки не простежено. Отже зна-
ряддям зазначений фрагмент кістки можна вважати тільки умовно. Можли-
во, зазначена кістка була розколота та підготовлена під знаряддя, проте її
ніколи не використовували.
6. Знаряддя з обробленої частини діафізу. Одне з таких знарядь має
підгострений робочий кінець, з протилежного боку є наскрізний отвір
(рис. 51, 6). Простежується сильне лощіння всієї поверхні, не тільки з функ-
ціонального боку. Таке лощіння може бути наслідком тривалого користування
цим знаряддям.
Ще одне знаряддя цього типу являє собою осколок діафізу кістки, розрубаної
уздовж, із залишками епіфізу (рис. 51, 7). Кінцева частина цього екземпляру заго-
стрена навмисно, отже його належність до знарядь не викликає сумнівів. Проте
лощіння на поверхні виробу, у тому числі в районі функціональної частини, не
простежується. Можливо, з якихось причин це знаряддя не було використане.
Характеризуючи описану групу виробів у цілому, можна відзначити, що
кінцеві частини у більшості з них сильно залощені, що вказує на контакт з
м’яким матеріалом (можливо, шкірою або тканиною), проте за формою зна-
ряддя відрізняються. Отже слушно припускати їх різне призначення: кочедики,
45
лощила, проколки та ін. Окремо стоїть виріб з фібульної кістки свині, прина-
лежність якого до знарядь праці залишається під сумнівом.
7. Стрижень з компактної речовини кістки з обструганою поверхнею,
але без загостреного кінця може бути напівфабрикатом знаряддя зазначе-
ного типу (рис. 51, 8).
Знаряддя з різних частин рогу
1. Кочедик або невеличке лощило. Виріб, аналогічний

за формою кістяним знаряддям з загостреним кінцем, але виготовлений з
паростку рогу (рис. 52, 5). Його поверхня обстругана, оброблена напилком
(простежуються його сліди) і залощена під час використання. Робочий кі-
нець відшліфований, але на ньому є невеличкі подряпини, можливо, від аб-
разивного матеріалу, яким виріб шліфували при виготовленні. Ще одному
лощилу, зробленому з кінцевої частини рогового паростку, надано сплоще-
ну форму. Поверхня зазначеного виробу залощена дуже сильно, що свід-
чить про його тривале функціонування (рис. 52, 3).
2. Гостроконечник з паростку рогу. Викликає інтерес предмет з паростку
рогу 121 мм завдовжки, який має з тупого кінця порожнину глибиною 33 мм
і парні отвори діаметром по 5 мм, один проти одного (рис. 55, 2). Подібні
вироби, як правило, трактують як кочедики, проте на зазначеному екземплярі
сліди використання відсутні, його поверхня має лише природне лощіння, ха-
рактерне для паростків рогу оленя. Це утруднює його інтерпретацію. Гли-
бока порожнина може свідчити про якесь інше, ніж кочедик, призначення
виробу.
3. Роговий молоток. Виявлений на посаді. Виготовлений з рогу благород-
ного оленя, отриманого шляхом полювання. Стовбур рогу слугував руків’ям,
під робочу площину пристосована нижня частина рогу (рис. 42, 10; 54). На дум-
ку авторів дослідження Воїня, таких пристрій міг застосовуватися у ювелірній
справі для виготовлення прикрас з тонких пластин кольорових металів мето-
дом тиснення з матриць [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 74].
4. Двозубе знаряддя з рогової пластинки. З рогової пластинки виготов-
лено предмет прямокутної форми з розширенням з одного боку і двома
зубцями з іншого боку (рис. 52, 4). Зубці і простір між ними добре відшлі-
фовані, що, найймовірніше, було результатом функціонування (рис. 53, 1).
Наявність шліфування і відсутність мікроподряпин вказує на контакт цієї
частини поверхні предмету з м’якими матеріалами. Виріб можна розгля-
дати в ряді знарядь для плетіння або сукання ниток. Різноманітні зубчасті
пристрої цього типу зустрічаються на багатьох давньоруських пам’ятках.
З етнографії окремих народів Євразії відомі знаряддя з трикутною виїм-
кою (тобто фактично також з двома зубцями) з одного боку, які засто-
совували для звивання мотузок і для деяких текстильних робіт [Флеро-
ва, 1996, с. 280—281].
46
5. Двозубе знаряддя з гілки рогу оленя. З одного боку ріг рівно відпиля-
ний, з іншого вирізані два зубці. Ближче до робочої частини просвердлений
наскрізний отвір. Довжина виробу складає 148 мм. На поверхні продряпано
графіті у вигляді луку (рис. 63, 1).
Виріб можна трактувати як знаряддя для текстильних робіт.
Знаряддя з ребра
Предмет з ребра, на обох гранях якого вирізані зубці,

зберігся фрагментарно. Проте з одного боку зберігся вирізаний округлий на-
скрізний отвір діаметром близько 10—12 мм. Кінці зубців знаряддя в про-
цесі функціонування були відполіровані до блиску (рис. 51, 12).
Питання інтерпретації. У публікації авторів розкопок зазначений арте-
факт згадується як штамп для орнаментування кераміки [Довженок, Гончаров,
Юра, 1966, с. 81—82, табл. XV, 12]. Проте дослідження зубців під збільшенням
не виявило на їхніх кінцях мікроподряпин, які були б неминучі у разі робо-
ти з глиною. Навпаки, всі зубці відполіровані до блиску. Полірування зубців,
яке ми спостерігаємо, може свідчити, що робоча частина знаряддя контак-
тувала з м’якими матеріалами, ймовірно, шкірою (рис. 53, 2). Отже, цілком
слушно припускати, що зазначене знаряддя було призначене для обробки
шкіри.
Знаряддя з лопаток
Окрему групу складають лопатки з круглими отвора-

ми (рис. 52, 1, 2). Їх у колекції дві. Одна з них належить коню, інша — пред-
ставнику дрібних копитних. Кожен екземпляр має круглий наскрізний отвір,
вирізаний ножем на площині лопатки. По краях отвори мають сліди слабкого
лощіння.
Питання інтерпретації. Лопатки з отворами добре відомі серед ста-
рожитностей Саркелу—Білої Вежі і Волзької Болгарії. Екземпляри з Вол-
зької Болгарії часто помічені прокресленими знаками. Різні автори відно-
сять такі лопатки до сакральної сфери, зокрема вважають їх кістками для
ворожіння [Давлетшин 2004, рис. 61; Руденко 2005, табл. 21, 408, 409].
В. Фльорова, яка проаналізувала лопатки з отворами з Саркелу, вважає їх
знаряддями праці, які могли застосовуватися для вирівнювання плетіння
під час виготовлення мотузок або деяких виробів з шкіряних смужок [Фле-
рова 1996, с. 290; Флерова, 2001, с. 89—91]. Краї отворів на лопатках з Воїн-
ської Греблі трохи підлощені. Лощіння могло утворитися внаслідок контак-
тування з м’якими матеріалами (шкіра, тканина та ін.). Це скоріше свідчить
на користь припущення про їх виробниче призначення, як і саркельських
аналогів.
47
Рогові деталі складних пристроїв
В колекції є кілька виробів з рогу, які можна інтерпре-

тувати як деталі складних знарядь.
1. Пристрій для витягування рибальських сітей (рис. 55, 1; 57). Цікавим є
виріб бочкоподібної форми з наскрізною порожниною, який автори першої
публікації, спираючись на місцеві етнографічні паралелі, інтерпретували як
пристрій для витягування рибальських сітей. Вони вказували, що похожими
пристроями з дерева користувалися рибалки з Воїнської Греблі до недавнього
часу [Довженок, Гончаров, Юра 1966, с. 72, табл. ХІХ, 4]. Довжина цього виро-
бу складає 70 мм, найбільший діаметр 36 мм, діаметр порожнини 14 мм.
2. Розподільник (?). Іншим знаряддям, яке заслуговує спеціальної ува-
ги є фрагмент оленячого рогу з порожниною, вибраною на глибину 14 мм,
яка з’єднується з двома боковими наскрізними отворами в єдину систему
(рис. 55, 4; 56). Краї отворів сильно залощені. Аналогії для цього пристрою
нам поки що невідомі. Судячи з особливостей конструкції, виріб міг бути
розподільником системи мотузок або ремінців. Лощіння країв отворів вка-
зує на його тривале використання.
3. Роговий футляр складеного серпа, виготовлений з паростку рогу, реп-
резентований єдиним напівфабрикатом. Ріг майже не оброблений: зали-
шився верхній шерехатий шар, зроблено лише пропил для вставки самого
залізного знаряддя (рис. 58, 7). Напівфабрикат зазнав пошкодження, а отже
залишився незакінченим.
4. Виріб з рогу з просвердленим отвором. До знарядь праці з деякими
застереженнями можна віднести обрізок рогу (низ стовбуру у зоні розгалу-
ження) з висвердленим наскрізним отвором з одного боку. Діаметр отвору
6 мм. Сам фрагмент майже не зазнав обробки, проте отвір висвердлений
дуже ретельно і має правильну форму (рис. 58, 5). Зазначений шматок рогу
можна трактувати як заготовку для якогось виробу. Також не виключено, що
цей предмет міг призначався для безпосереднього використання, напри-
клад, як грузила. Проте варто відзначити, що канал та краї отвору не мають
слідів лощіння, яке створюється під час використання.
Вироби невідомого призначення
Функції деяких виробів не визначаються (рис. 55, 3;

60, 4; 63, 2; 77, 1). Один з таких артефактів — циліндричний предмет з за-
мкненою порожниною 17 мм завглибшки (рис. 60, 4). Виготовлений з рогу.
Біля краю має парні наскрізні отвори діаметром 6,5 мм. Загальна довжина
виробу — 50 мм. Поверхня виробу оброблена дуже недбало. Зазначений
предмет, ймовірно, міг слугувати руків’ям якогось пристрою. Недбала об-
робка може свідчити про те, що виріб не закінчений.
Привертає до себе увагу вигнута пластина з наскрізним отвором біля краю
(рис. 55, 3). Предмет виготовлений з розрізаної уздовж гілки рогу, з одного
48
боку він ретельно полірований. Одну з заготовок — розрізану уздовж гілку

рогу (рис. 46, 6), можна інтерпретувати як заготовку саме для такого виробу.
Ще один виріб, виготовлений з кінцевої частини рогу, має вигляд човника з дво-
ма парними отворами по боках (рис. 77, 1). Декорований циркульним орнаментом.
Дрібні ємності
Можливість використання для гольників та інших

дрібних ємностей як кістки, так і рогу обумовлювалась властивостями обох
видів сировини. Ємності з кістки та рогу відрізнялися одні від одних, що
обумовлено характером вихідного матеріалу. Кістяні футляри мали вигляд
трубок з наскрізною порожниною і з отворами з обох боків. Рогові футляри
мали замкнену порожнину.
1. Трубчасті кістяні футляри для голок. Футляр для голок з трубчастої
пташиної кістки (рис. 59, 2) є одним з простіших видів виробів цього типу.
Довжина гольника складає 69 мм, діаметр 9,5 мм. З одного боку він має
парні отвори діаметром 2 мм. Екземпляр неорнаментований. Через просто-
ту виготовлення такий тип гольників поширений у просторі й часі.
Є також напівфабрикати трубчастих кістяних гольників. Бракованим на-
півфабрикатом трубчастого гольника треба вважати оброблений діафіз кістки
дрібної худоби з пошкодженням у районі отворів, яке могло статися під час їх
висвердлювання (рис. 47, 5). Судячи зі слідів на поверхні, його почали оброб-
ляти напилком, але порожнину до кінця обробити не встигли. Інші відокрем-
лені діафізи не мають отворів, тому їх трактовка як заготовок для гольників
залишається під сумнівом, хоча її також не можна виключати (рис. 47, 3, 6).
Питання інтерпретації. Трубчасті гольники загалом побутували на
території Євразії протягом тривалого часу — від неоліту і палеометалу до
етнографічної сучасності, що сприяє запропонованій інтерпретації деяких
виробів з діафізних трубок, незважаючи на існування інших точок зору на їх
функціональне призначення, наприклад, як ручок металевих знарядь, при-
крас або амулетів [Атанасов, 1987, с. 112; Димитров, 1969, с. 131; Димов,
1989, с. 250]. Критерієм розділення ручок знарядь з трубчастих кісток і фут-
лярів для голок С. Плетньова і В. Фльорова вважають якість обробки виробу:
для гольників характерною є ретельна обробка не тільки зовнішньої повер-
хні, але й порожнини [Плетнева, 1989, с. 93; Флерова, 2001, с. 78]. Власне
кажучи, такі футляри придатні для зберігання будь-яких дрібних предметів,
зокрема амулетів, а також сипких речовин. Такі ємності могли слугувати
амулетницями. Прикладом зазначеного використання невеличких ємнос-
тей можуть бути порожнисті трубочки-амулетниці, які побутували у Криму у
перших століттях н.е. [Зубарь, Мещеряков, 1983, : с. 98—99, рис. 1; Gładysz-
Juścińska, 2012]. До речи, за формою вони практично не відрізняються від
давньоруських горизонтальних гольників, поширених у центральних та пів-
нічних регіонах Давньоруських земель [Голубева, 1978, с. 202—204]. Врахо-
вуючи великий хронологічний та територіальний розрив між ними, слушно
49
вважати, що подібність зазначених виробів була обумовлена їх приблизно

однаковим призначенням як дрібних ємностей.
Через неможливість розділення всіх ретельно оброблених виробів з
трубчастих кісток за функціональним призначенням, їх можна умовно від-
носити до категорії гольників. Особливо це стосується виробів з парними
отворами для підвішування [Сергеева, 2008а].
Прикладом футляру, який не можна інтерпретувати як гольник, є фраг-
ментований виріб з трубчастої кістки, за формою аналогічний гольникам,
але значно більших розмірів — його неповна довжина складає близько
137 мм (рис. 59, 1).
2. Рогові гольники з замкненою порожниною. Основний варіант рогових
гольників, що отримали розповсюдження у Південній Русі — це ємність з
замкненою (не наскрізною) порожниною, яку виготовляли з кінцевих час-
тин паростків рогу. У літературі іноді зустрічається інтерпретація таких пред-
метів як ручок ножів. Такої трактовки дотримувалися й автори дослідження
Воїнської Греблі [Довженок, Гончаров, Юра 1966, табл. XVI, 15, 19]. Проте у
сучасній літературі ці вироби досить обґрунтовано інтерпретуються як голь-
ники [Сергеева 2008а; Сергєєва, 2012б; Флерова 2001, с.78—80]. Зокрема на
користь такої інтерпретації свідчить наявність у зазначених виробів у верхній
частині невеличких парних отворів, розміщених один проти одного. У голь-
ників такі отвори слугували для підвішування. Частіше за все вони прорізані
навскіс — саме така конструкція є характерною рисою рогових гольників.
Аналогія з території Польщі свідчить, що рогові гольники зверху могли мати
покришку, яка зберігала голки від випадання [Kostrzewski, 1949, ryc. 145].
Всі готові вироби орнаментовані. Два екземпляри з Воїнської Греблі — ці-
лий та фрагмент — мають чотиригранний корпус і оздоблені борозенками по
бокових гранях і насічками по ребрах (рис. 59, 3, 4). На денці цілого екземпляру
вирізана хрестоподібна фігура. Походження обох гольників з однієї майстерні
не виключено. Близький за декоративним оформленням екземпляр походить
з городища Іван-Гора (сучасне м. Ржищів Київської обл.) [Сергеева, 2008а,
рис. 1, 5; Сергєєва, 2012б, рис. 1, 10]. Інший роговий гольник орнаментований
вертикальними канелюрами. Він має фігурне денце (рис. 59, 6).
Ще один гольник, оздоблений складним орнаментом (рис. 59, 5) пред-
ставляє окремий інтерес. По центру його корпусу йдуть два ряди ромбів,
створених циркульними колами діаметром 3 мм — по три ромби в ряду. Їх
облямовують бордюри, створені паралельними лініями і ланцюжками виїм-
частих трикутників. Описані орнаментальні елементи звичайні для виробів з
кістки XII—ХІІІ ст. Зазначений гольник відрізняють тонкі стінки і, відповідно,
велика порожнина. Нижня частина не збереглася.
Серед незакінчених виробів з рогу привертає до себе увагу можливий
напівфабрикат для гольника. Це предмет з кінця паростку рогу 70 мм за-
вдовжки. Порожнина вибрана всього на 12 мм, її поверхня не оброблена.
Один з бокових отворів пошкоджений, від нього по всій площині йде трі-
щина (рис. 59, 7). Через незавершену порожнину та пошкодження цілком
слушно вважати цей виріб бракованим напівфабрикатом.
50
Юрки
Ще одним знаряддям праці, досить поширеним у дав-

ньоруській матеріальній культурі, є юрки (рис. 60, 1—3). З Воїнської Греблі
походять три екземпляри, виготовлені з обрізків діафізів трубчастих кісток
дрібних копитних. Серед заготовок є обрізок діафізу, який є ідентичним за
розмірами готовим юркам, а отже, його можна трактувати як заготовку для
аналогічного виробу (рис. 47, 2).
Питання інтерпретації. Більшість сучасних дослідників кваліфікує такі
предмети як пристрої для розподілу ниток основи при її снуванні (тобто
власне юрки) або для сукання ниток. Пристрої аналогічної форми, вироблені
з дерева та, іноді, з кістки, дожили до ХХ ст. Вони, зокрема, побутували у
Рязанській області і Брянському Поліссі, де пов’язувалися з горизонтальним
ткацьким верстатом [Лебедева, 1956, с. 503, рис. 18, 2а]. В. Фльорова досить
переконливо доказує можливість використання таких пристроїв також для
виробництва мотузок [Флерова, 1996, с. 290—293]. Запропонована деякими
дослідниками минулого інтерпретація зазначених виробів як музичних інс-
трументів [Димов, 1989, с. 251; Sláma, 1956, s. 170, obr. 4] на сьогодні може
розглядатися лише в історіографічному аспекті.
Муфти (обіймиці)
У Воїнській Греблі виявлено 4 екземпляри так званих

муфт, або обіймиць (рис. 60, 6—9). Всі вони виготовлені з поперечних фраг-
ментів паростків оленячого або лосячого рогу, екземплярів з кістки не вияв-
лено. Крім готових виробів є напівфабрикат муфти у вигляді рогового цилін-
дра, в якого зовнішня поверхня необроблена і порожнина зазнала лише
грубої початкової вибірки (рис. 60, 5).
Питання інтерпретації. Муфти являють собою невеликі предмети
у формі циліндрів або зрізаних конусів з наскрізною порожниною. Ця ка-
тегорія знахідок належить до виробів спірного призначення. Про їх функ-
ції існують різні точки зору: муфти трактували як гральні кості, мундштуки,
вабики, пряслиця, прикраси, шахові фігурки та ін. (огляд літератури з цьо-
го питання див.: [Давидан, 1966, с. 112—113; Флерова, 2001, с. 48; Cnotli-
vy, 1958, s. 181]). Однією з поширених і найбільш аргументованих точок
зору є інтерпретація муфт, принаймні їх значної частки, як складових час-
тин руків’їв різних знарядь, насамперед ножів [Давидан, 1966, с. 113; Cnot-
livy, 1958, s. 180—181; Hrubý, 1957, s. 146—148], що підтверджується архе-
ологічними матеріалами, серед яких репрезентовані такі ручки. Муфти як
деталі конструкції руків’я виявлені у Старій Ладозі [Давидан, 1966, с. 109],
Воліні на Польському Помор’ї [Cnotlivy, 1958, s. 180—181, tab. II, 8], серед
матеріалів могильнику Туни в Уппланді [Arne, 1934, Taf. XV, 7]. Є й пізньосе-
редньовічні аналогії. Як приклад, згадаємо знахідку з Москви (експозиція
Музею археології Москви).
51
Матеріали з Новгорода і Новгородської землі, а також аналогії з етнографії

деяких північних народів (насамперед угро-фінів) свідчать про використан-
ня циліндричних муфт як наконечників стріл для полювання на хутрового
звіра — томарів [Гайдуков, Макаров, 1993]. В. Фльорова вважає, що муфти
2—4,5 см заввишки при діаметрі 1,5—3 см варто інтерпретувати саме як то-
мари [Флерова, 2001, с. 47—48].
Форма томарів, яка найбільшою мірою відповідає етнографічним зраз-
кам, така: муфти розширюються у бік функціональної частини і мають канал,
який до цього боку звужується. Загалом при інтерпретації виробів цього типу
треба враховувати, що в їх формі, розмірах і пропорціях усталених стандартів
не простежується, а отже їх функції мали бути неоднаковими.
Щодо екземплярів з Воїнської Греблі, всі вони циліндричної фор-
ми або наближуються до неї, канал мають рівний. Діаметр порожнини в
трьох випадках занадто великий для древка — від 12 до 18 мм (рис. 60,
6, 8—9), лише одна пошкоджена муфта має порожнину діаметром 6 мм,
придатну для насаджування на древко (рис. 60, 7). Тому найбільш слуш-
но трактувати обіймиці з Воїнської Греблі як деталі набірних руків’їв ножів
або інших знарядь.
Колодки ножів та інших знарядь
Колодки знарядь виготовлялися як з кістки, так і з рогу

(рис. 61; 62). Конструктивно, а отже й функціонально, вони не розрізняють-
ся. Вибір матеріалу залежав від наявності у необхідний момент тієї чи іншої
сировини. Більшість колодок належала черешковим ножам, у деяких випад-
ках збереглися залишки залізного леза. Ця категорія знахідок дуже варіює
від простіших виробів, виготовлених «нашвидкоруч» до ретельно обробле-
них і орнаментованих екземплярів. Особливої уваги заслуговує фрагмен-
тована рогова ручка невеликого розміру, вкрита вибагливим орнаментом.
Композицію орнаменту складає сполучення врізаних ліній і виїмчастих три-
кутників (рис. 61, 1; 62, 8). Інша ручка, також з рогу, орнаментована контур-
ним рисунком, в основі якого — циркульні кола та фігури у вигляді драбинок
(рис. 61, 14; 62, 3). Одна з ручок, виготовлена з кістки, має невеликі розміри:
її довжина 57 мм, діаметр 7 мм, глибина втулки 40 мм. З протилежного боку
є отвір, ймовірно, для підвішування, його діаметр 4 мм (рис. 61, 2; 62, 13).
Невеликий діаметр втулки (всього 4 мм), дозволяє трактувати зазначений
екземпляр як руків’я невеличкого знаряддя типу шила. Серед схематичних
рисунків матеріалів розкопок Воїнської Греблі, які зберігаються в Науковому
архіві ІА НАН України в авторському фонді Р. Юри [НА ІА НАНУ, спр. №30, арк.
112] є зображення ще однієї аналогічної ручки, але фрагментованої. Знай-
ти цей екземпляр у фондах Інституту археології або Археологічного музею
не вдалося.
Можливо, напівфабрикатами окремого різновиду руків’їв були три па-
ростки оленячих рогів, оброблені за єдиною схемою. Їхні кінці відрізані,
52
поверхня обстругана. З тупого кінця кожного рогу висвердлена порожнина

(рис. 58, 1—3). Глибина порожнин від 4 до 7 см. Аналогічним виробом також
можна вважати кінцеву частину паростку рогу, яка має неглибокі порожни-
ни з обох кінців (рис. 58, 4).
Гребені
Гребені, за даними Реєстру знахідок, виявлені у кіль-

кості 18 екземплярів [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 110]. Серед них є як
однобічні набірні гребінки Х—ХІ ст., так і суцільні двобічні гребені кінця ХІ—
ХІІ ст. Крім того, виявлені фрагменти орнаментованих накладок, які можна
вважати частинами набірних гребінок.
1. Однобічні набірні гребінки. Враховано 8 екземплярів однобічних набір-
них гребінок (рис. 64, 1—4, 6—9), а також фрагмент накладки від ще однієї
гребінки (рис. 64, 5). Належність ще двох фрагментованих накладок до де-
талей гребінки є можливою, але залишається під сумнівом, тому вони роз-
глядається разом з іншими декоративними накладками (рис. 77, 4, 8). Всі
гребінки з Воїнської Греблі належать до варіантів другої групи, за О. Давідан
[Давидан, 1962, с. 100—101], або групи В, за К. Амброзиани [Ambrosiani, 1981,
S. 62, Abb. 28—33; 1984, р. 164—165] — з вузькою випуклою накладкою.
Однобічні набірні гребінки з футлярами є раннім типом гребенів. Незва-
жаючи на те, що у Воїнської Греблі не завжди чітко виділялися хронологіч-
ні горизонти, в деяких випадках простежено, що вони пов’язані з нижніми
культурними нашаруваннями, які можна датувати раннім періодом існуван-
ня міста (кінець Х — початок ХІ ст.).
Матеріалом виготовлення, принаймні, для обстежених нами екзем-
плярів, слугував щільний ріг. У цьому зв’язку є підстави посперечатися з
авторами розділу, присвяченому гребеням, в узагальнюючій праці кінця
90-х рр., які явно перебільшують значення тваринної кістки у виготовленні
набірних гребінок. На їхню думку, рогові гребінки виготовлялися переваж-
но на Півночі Русі, а кістяні, як дешевші побутували скрізь [Рыбина, Розен-
фельдт, 1997, с. 21]. Матеріали з Воїнської Греблі це не підтверджують.
Всі однобічні гребінки орнаментовані. Основою їх орнаменту у більшості
випадків є сполучення циркульних кіл та врізаних ліній. Лише фрагментована
накладка від гребінки має орнамент у вигляді косих насічок, обмежених дво-
ма смужками, створеними врізаними паралельними лініями. Незважаючи
на обмежену кількість елементів, що їх застосовували в лінійно-циркульних
орнаментальних композиціях, декоративне оформлення гребінок не однако-
во. Одним з варіантів орнаменту є ланцюжок циркульних кіл, що йде уздовж
корпусу. З двох боків він обмежений поперечними паралельними лініями
(рис. 64, 1, 2, 7). З таким орнаментом знайдена гребінка невеликих розмірів

Не враховані два гребені, відомі нам лише за публікацією авторів розкопок [Довженок,
Гончаров, Юра 1966, табл. ХХ, 1, 2].
53
і два футляри [Довженок, Гончаров, Юра 1966, табл. ХХ, 2, 4]. На двох екзем-
плярах з Воїнської Греблі репрезентований інший поширений варіант цього
орнаменту, коли ланцюжок складається всього з кількох кіл, які розміщені у
центральній частині гребеню або його футляру (рис. 64, 4, 9).
На накладках трьох гребінок представлений інший варіант розміщення
елементів лінійно-циркульного орнаменту: вертикальні ланцюжки циркуль-
них кіл невеличкого діаметру у сполученні з лініями, що їх оточують з двох
боків (рис. 64, 3, 6, 8). На одній з гребенок додатково зображені поодинокі
концентричні кола — по одному з кожного боку. З обох боків також продря-
паний знак-графіті у вигляді стрічки з косою штриховкою (рис. 64, 3).
2. Двобічні гребені. Враховано 9 екземплярів. Всі двобічні гребені ХІ—
ХІІ ст. (рис. 65) репрезентовані виключно прямокутними і трапецієподібни-
ми екземплярами веретеноподібного перетину — типи Л і М за новгородською
класифікацією [Колчин, 1982, рис. 5]. Основою їх орнаменту слугували прямі
паралельні лінії уздовж зубців, що є стандартним для давньоруських гре-
бенів зазначених типів. Один екземпляр неорнаментований. Два гребені
додатково орнаментовані циркульними колами. В одному випадку кола
різного діаметру створюють квітку в центрі гребеня (рис. 65, 2), в іншому —
розміщені на торцях, де обмежують відрізки прямих ліній, прокреслених
уздовж зубців (рис. 65, 4).
Фурнітура
До цієї категорії відносяться такі предмети, як ґудзики

та застібки, пряжки, петлі недоуздків, сагайдачні петлі та ін.
1. Ґудзики та застібки. Ґудзики, або застібки, з Воїнської Греблі здебіль-
шого належать до стрижневих з перехватом посередині, що може свідчити
про їх популярність серед місцевого населення (рис. 66, 1—12; 67). Форма
стрижневих ґудзиків достатньо стандартна для давньоруських виробів цьо-
го типу. Один екземпляр має відносно великі розміри — 60 мм, отже, його
не варто розглядати як елемент одягу (рис. 66, 9; 67, 9). Ймовірно, це застіб-
ка сагайдака. Форма такої застібки суто функціональна, тому й ця категорія
виробів є універсальною і поширена у просторі і часі. Знайдено також напів-
фабрикат стрижневого ґудзика, вирізаний з кістки (рис. 66, 1; 67, 1). Ще один
стрижневий ґудзик має сплощену форму і відрізняється грубою обробкою
(рис. 66, 2; 67, 2). Не виключено, що він також є напівфабрикатом.
Два фрагментарні вироби поздовжньої форми також могли слугувати застіб-
ками або ґудзиками (рис. 66, 7, 8; 67, 10, 11). Цікаво, що матеріалом для одного
з зазначених виробів послужила кістка (промінь плавця) великої осетрової риби
(рис. 66, 8). Цей матеріал зазвичай не використовували з подібною метою.
Напівсферичних ґудзиків виявлено всього два. Один з них є стандартним
варіантом такого виробу, орнаментованим насічками (рис. 66, 13). В заглиб-

У попередніх публікаціях (Сергєєва, 2011а, рис. 1, 10, 11; 2012а, рис. 14, 10, 11) два фраг-
менти одного гребеня (рис. 65, 6) помилково визначені як 2 екземпляри.
54
леннях насічок залишилися сліди інкрустації у вигляді залишків білого мета-

лу. Інший ґудзик виготовлений з епіфізу (рис. 66, 14).
Питання інтерпретації ґудзиків з епіфізів. Ґудзики з епіфізів на півден-
норуських пам’ятках фіксуються вкрай рідко і ймовірно є продукцією домаш-
нього виробництва, виготовленою за необхідністю [Сергєєва, 2014б, с. 155,
рис. 4], оскільки у професійному косторізному ремеслі практикувалися інші
технології їх виробництва, засвідчені матеріалами київських майстерень
[Шовкопляс, 1954, с. 27—28; Сергеева, 2007, с. 218—219; Сергеева, 2008в,
с. 115; Сергєєва, 2011г, с. 92—94]. Вироби напівсферичної форми з епіфізів
іноді інтерпретують як пряслиця, проте екземпляр з Воїня не можна вважати
таким через малу вагу і розміри. Треба враховувати також відсутність тради-
ції використання пряслиць з епіфізів кісток у містах Південної Русі, оскільки
пряслиця з пірофіліту повністю задовольняли попит.
Варто звернути увагу на оброблений риб’ячий хребець з отвором, який міг
слугувати амулетом [Сергєєва, 2010б, рис. 1, 10]. Саме тому він буде згаданий
пізніше, при розгляді відповідної категорії речей (рис. 99, 4). Проте не виклю-
чено, що зазначений предмет могли використовувати як суто побутову річ,
зокрема як ґудзик. Йому надана округла форма, придатна для подібних функ-
цій. Розміри хребця відповідають звичайним ґудзикам з одним отвором.
До деталей костюму здогадно належить застібка або підвіска у вигляді
півмісяця з невеликим (діаметр 1 мм) отвором посередині (рис. 66, 15). Цей
предмет виготовлений з кістки і відзначається ретельною обробкою поверх-
ні, яка включає якісну поліровку. Форма виробу типова для застібки недоузд
ка, проте центральний отвір занадто малий для такої інтерпретації.
2. Застібки недоуздків. Вироби форми, що наближується до місяце-
подібної, часто з розширенням у центрі і округлим або овальним отвором
у центральній частині, частіше за все визначається у літературі як застібки
недоуздків (рис. 66, 17—19; 68, 2—4). Р. Михайлова вважає їх різновидом
псаліїв [Михайлова, 1991, с. 4]. Воїнські екземпляри виготовлені з кістки.
Отвори в двох круглі, в одній овальний. Одна з петель з круглим отвором
пошкоджена. Краї отворів затерті, що свідчить про тривале використання.
Це особливо добре помітно на екземплярі з овальним отвором, краї якого
залощені до блиску. Краї овальних отворів менше стерті, проте лощіння та-
кож простежується.
Крім готових виробів, виявлено напівфабрикат такої застібки з грубо оброб-
леною поверхнею і наміченим, але не обробленим отвором (рис. 66, 20; 68, 1).
3. Сагайдачні петлі. Сагайдачних петель всього дві — ціла і фрагментована.
Цілий екземпляр виготовлено з кістки (рис. 70, 2; 74, 10), той, що зберігся фраг-
ментарно — з рогу (рис. 70, 1; 74, 11). Форма обох екземплярів є традиційною для
виробів цієї категорії. Традиційним також є їх декор — косі насічки по гребеню.
4. Пряжка або петля. Виготовлена з рогу. Виріб плаский, довгастої
форми, з одного боку розширений. Має два отвори — овальний та круглий
(рис. 66, 16; 69). Довжина виробу 70 мм.
Питання інтерпретації. Зазначений предмет, ймовірно, варто
пов’язувати з кінською збруєю. Аналогічний виріб походить з Преслава (Бол-
55
гарія). С. Бонєв трактує його як підпружну пряжку і вказує на аналогії цьо-

му предмету в кочівницьких старожитностях (Бонев 1981, с. 42, рис. 1, 14).
Дві пряжки близькі й за розмірами: довжина екземпляру з Воїнської Греблі
складає 72 мм, з Преслава — 75 мм.
Псалії
Псалії, наявні у колекції, репрезентовані одним цілим і

трьома фрагментованими виробами (рис. 71). Цілий псалій виконаний дуже
майстерно. Він ретельно відполірований, один з кінців оформлений на три-
кутник. Інший кінець має цікаву деталь у вигляді рельєфного шароподібно-
го завершення (рис. 71, 1). Один з фрагментованих псаліїв орнаментований
(рис. 71, 2). Орнамент лінійно-циркульний. Лінії дещо недбало нанесені з
зовнішнього боку лезом ножа або шилом, ознакою чого є нерівні борозенки.
Ще два псалія збереглися у дрібних фрагментах (рис. 71, 3, 4). Ці екземпляри
неорнаментовані, проте їх зовнішня поверхня ретельно відшліфована.
Наконечники стріл
Наконечників стріл нараховано сім екземплярів, з

яких чотири втульчасті (рис. 63, 4—6, 8; 72, 4—7), два з пласким насадом
(рис. 63, 7, 9; 72, 2, 3) і один з черешком (рис. 63, 3; 72, 1).
Серед втульчастих наконечників два належать до кулеподібних за О. Мед-
ведєвим [Медведев, 1966, с. 87], або конічних, за деякими іншими авторами
[Руденко, 2005, c. 69; Ruttkay, 1976, S. 328]. Треба відзначити, що належність од-
ного з екземплярів, наведених авторами першої публікації, саме до наконечни-
ків стріл [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, табл. XXII, 16] залишається спірним, ос-
кільки у дійсності це не готовий виріб, а кінець паростку рогу зі слідами обробки
(рис. 48, 9). Проте ще один конічний втульчастий наконечник (не врахований
у монографії) походить з інвентарю поховання могильнику (рис. 63, 6; 72, 5).
Отже вказана кількість зберігається. Інший конічний наконечник походить з по-
саду Воїня (рис. 63, 5; 72, 4).
Обидва конічних наконечники виготовлені з кістки. Наконечник з посаду має
трьохгранне вістря, його довжина 40 мм, глибина втулки 12 мм. Наконечник з по-
ховання має конічну форму. Його довжина складає 51 мм, глибина втулки 12 мм.
Варто відзначити кінцеву частину гілки рогу з порожниною, вибраною
на глибину 17 мм, яка, можливо, також є заготовкою для конічного втульчас-
того наконечника стріли. Довжина цього виробу 51 мм, порожнина вибрана
на глибину 10 мм (рис. 46, 8).
Ще два втульчасті наконечники належать до бочкоподібних форм
(рис. 63, 4, 8; 72, 6, 7). Один з них, 35 мм завдовжки, має конічне вістря. Ін-
ший наконечник, масивний, 36 мм завдовжки, має тригранне вістря. Обид-
ва екземпляри виготовлені з рогу і дуже добре відполіровані.
56
Наконечники з широким пласким скошеним насадом, або насадом на

розщеплене древко, традиційно відносять до черешкових, проте деякі ав-
тори виділяють їх в окрему групу, виходячи зі специфіки способу насадки
на древко [Сидоров, 1989, с. 17; Коробейников, Митюков, 2007, с. 71—74].
З такою класифікацією погоджується й авторка чинної праці. Обидва екзем-
пляри виготовлені з кістки. Один з наконечників (рис. 63, 7; 72, 2) має насад
невеликої ширини, що зближує його з власне черешковими стрілами, до
яких авторка його спочатку й віднесла [Сергєєва 2008б, с. 35]. Проте за фор-
мою насаду його більш правомірно відносити до зазначеної групи.
Черешковий наконечник (рис. 63, 3; 72, 1). Листоподібний, з одного боку
плаский, з іншого трохи опуклий. Черешок неширокий, сплощений. Виготов-
лений з кістки. Довжина виробу 80 мм.
Питання інтерпретації. Деякі автори вважають кістяні наконечники
стріл виключно мисливським знаряддям. Зокрема, саме такі функції припус-
кали для наконечників з Воїнської Греблі автори розкопок пам’ятки [Довже-
нок, Гончаров, Юра, 1966, с. 71]. Проте, за сучасними дослідженнями, одно-
значної відповіді на це питання не існує. Деякі з видів наконечників, скоріше
за все, були поліфункціональними. Матеріали щодо сфери використання
кістяних наконечників стріл надають інокультурні аналогії. Приналежність
стріл з залізними і кістяними наконечниками до одного сагайдачного на-
бору фіксується у різних культурах доби раннього заліза [Дубовская, 1985,
рис. 2; Иванов, 1984, с. 22—23] і у середньовічних кочівників [Овчинникова,
1990, с. 75]. Серед євразійських старожитностей є й безпосередні свідчення
бойового використання стріл з кістяними наконечниками. Поховання воїнів,
вбитих такими стрілами, відомі на території Євразії на могильниках IV—V ст.
[Худяков, 1986, с. 41—42; Коробейников, Митюков, 2007, с. 16—17]. Похо-
вання воїна уйгурського часу (VIII—IX ст.), вбитого двома стрілами — з за-
лізним і кістяним наконечниками, досліджено у Туві [Кызласов, 1969, с. 7,
табл. 2, 18]. У кочівників Саяно-Алтая, за Б. Овчинніковою, більшість типів
наконечників належать до поліфункціональних, за виключенням деяких ти-
пів, що функціонували лише як мисливське знаряддя [Овчинникова, 1990,
с. 71]. Для давньоруських екземплярів О. Медведєв припускав аналогічні
функції [Медведев, 1966, с. 87—88].
Серед кістяних наконечників з Воїнської Греблі до специфічних мисливсь-
ких знарядь можна відносити два екземпляри бочкоподібної форми з тупими
вістрями (рис. 63, 4, 8; 72, 6, 7). Наконечники такого типу відомі під назвою тома-
ри. їХ використовували для полювання на хутрових тварин: тупі вістря запобігали
пошкодженню хутра. Всі інші наконечники з Воїня придатні як для полювання,
так і для бойвих дій. Отже їх цілком слушно вважати поліфункціональними.
Кистені та булави
Кистенів, виготовлених з щільного рогу, виявлено чоти-

ри, всі фрагментовані (рис. 73, 1—4; 74, 1—4). Два екземпляри (рис. 73, 2, 4;
57
74, 1, 2) мають простішу яйцеподібну форму ще один — витягнутих пропорцій,

оздоблений зигзагоподібним орнаментом (рис. 73, 1; 74, 3). В каналі одного
з кистенів залишилися сліди залізного стрижня (рис. 73, 2; 74, 2). Згадані три
кистені не випадають з форм, традиційних для цього типу середньовічного
озброєння. Інтерес викликає кистень, який має достатньо своєрідну грушо-
подібну форму, з виділеним і трохи сплощеним боком (рис 73, 3; 74, 4). Його
висота 50 мм і діаметр каналу близько 10 мм. На поверхню нанесено зигза-
гоподібний знак. Форма, яка повторює форму металевих кистенів, і невелика
глибина залягання знахідки (0,6 м) свідчать на користь пізньої дати цього ек-
земпляру — не раніше ХІІ ст.
У свій час А. Кірпічников [1966] за матеріалом виготовлення відніс всі кіс-
тяні кистені до одного типу — типу 1. Пізніше А. Криганов розподілив цей тип
на три варіанти: 1) з подовжнім каналом; 2) з петлею або отвором у горішній
частині; 3) з залізним стрижнем [Крыганов, 1987, с. 63]. Розділення двох інших
варіантів, на думку В. Фльорової, навряд чи виправдане, тому що поздовжні
канали є деталлю обох варіантів, а залізний стрижень міг просто не завжди
зберігатися [Флерова, 2001, с. 58]. В будь-якому разі треба погодитися, що
принцип використання кистенів обох зазначених типів був однаковим Отже
нема підстав для розподілу екземплярів з Воїнської Греблі на окремі типи.
Ще один виріб, аналогічний кистеням за формою, має більший розмір,
який набагато перевищує звичайні розміри кистенів — його висота складає
115 мм, діаметр — 65 мм (рис. 73, 5; 74, 5). На корпусі є графіті у вигляді
хреста.
Автори дослідження Воїнської Греблі вважають зазначений предмет
булавою [Довженок, Гончаров, Юра 1966, с. 78, табл. ХІХ, 5], з чим загалом
можна погодитися.
Завершення руків’їв канчуків
Ще однією деталлю спорядження вершника є завер-

шення руків’їв канчуків. Три з них, форма яких нагадує схематичні зооморфні
або орнітоморфні голови (рис. 76, 2, 3, 5), є досить поширеним типом. У свій
час їх зібрав і систематизував А. Кірпічников, який датував їх ХІІ—ХІІІ ст. [Кир-
пичников, 1973, с. 71—75]. В. Фльорова на основі матеріалів Саркела—Білої
Вежі вважає, що початок їх побутування можна відносити до більш ранньо-
го часу [Флерова, 2001, с. 62—64]. Зооморфні зображення на завершеннях
руків’їв з Воїнської Греблі виконані вкрай схематично, зоо- або орнітоморфні
риси ледве помітні. Завершення в аналогічному стилі походить з Новогрудку
[Соболь, 2006, рис. 9, 17]. Відзначимо дуже якісну обробку всіх трьох екзем-
плярів завершень з Воїнської Греблі.
Ще одне руків’я належить до іншого типу — воно має поздовжню втулку
з яйцеподібним завершенням і заглибленням з одного боку для додаткової
деталі у вигляді дзьбоподібного виступу. Поверхня навколо заглиблення гру-
бо оброблена ножем (рис. 76, 4). Загальна висота виробу складає 53,5 мм,
58
діаметр втулки 13,5 мм. Аналогічне руків’я знайдено у стародавньому Зве-

нигороді [Свєшніков 1987, рис. 5]. Серед воїнських матеріалів є також заго-
товка з рогу для навершия руків’я канчука з дзьобоподібним виступом, що
складає єдине ціле з корпусом. Заготовка грубо обстругана, втулка ще не
висвердлена (рис. 76, 1).
Накладки на лук
У Воїнській Греблі знайдено кілька екземплярів накла-

док на лук. Серед них є лопатоподібна фронтальна накладка (рис. 74, 7; 75, 2)
та напівфабрикат такої накладки (рис. 74, 6; 75, 1). Крім того виявлена кінцева
накладка з заокругленим кінцем і вирізом для петлі тятиви (рис. 74, 8). Одна з
накладок, можливо, пов’язана з конструкцією лука, викликає окремий інтерес.
Вона вузька і довга, її відзначає незвичайно мала ширина (близько 2 см) і пласка
нижня поверхня, на яку нанесені характерні насічки для кращого сполучення
з основою (рис. 74, 12; 75, 4). Автори публікації пам’ятки здогадно відносять її
до напівфабрикатів [Довженок, Гончаров, Юра 1966, с. 78]. Є також фрагмент
подібної вузької накладки (рис. 74, 9). З виробництвом зазначених речей мож-
на пов’язувати заготовки для рогових поздовжніх пластин (рис. 45, 5, 15; 75, 3).
Декоративні накладки різного призначення
Протягом доби середньовіччя скрізь у Європі була ши-

роко розповсюджена традиція оздоблення різноманітних речей орнаменто-
ваними накладками з кістки. Важливе місце серед них посідають сагайдач-
ні накладки. Зазвичай їх виділяють в окрему групу. Оздоблення сагайдаків
різьбленими кістяними та роговими пластинами було стійкою традицією,
яка простежується у східноєвропейських степах, починаючи з раннього се-
редньовіччя [Флерова, 2001, с. 55]. Давньоруські матеріали також представ-
ляють деяку кількість таких виробів. Проте треба зауважити, що далеко не
завжди ту чи іншу накладку можна ідентифікувати за функціональним при-
значенням і безсумнівно асоціювати з сагайдаком. Безперечно сагайдачни-
ми можна вважати накладки, по-перше, виявлені в певному контексті (на-
приклад, у похованнях), та, по-друге, такі, що мають форми, традиційні для
цієї категорії предметів. В інших випадках призначення накладки не можна
визначити впевнено. Саме тому всі накладки розглядаються разом як одна
категорія виробів, що не суперечить їх практично однаковому призначенню
як елементу оздоблення. Орнаментованих накладок враховано сім екзем-
плярів без накладок набірних гребінок, які розглядаються разом з самими
гребінками. Дві накладки, які можуть належати гребеням, ми розглядаємо у
цьому розділі, оскільки через фрагментарність їх дійсне призначення зали-
шається під сумнівом.
59
1. Підпрямокутна накладка, орнаментована по всій площині цир-

кульними колами (рис. 77, 2). З протилежного боку її площина вкрита на-
січками для кращого сполучення з поверхнею, що характерно для сагай-
дачних накладок. Судячи з глибини залягання, знахідка відноситься до
нижнього горизонту, який датується, за керамікою, XI ст. [Гончаров, 1958/3,
с. 42—45]. Отже, відноситься це відносно ранній зразок виробузазначеної
категорії.
2. Вузька поздовжня пластинка, орнаментована циркульною плетінкою
(рис. 77, 6). Збереглася фрагментарно. Пластинка виготовлена з рогу, її збе-
режена довжина 47 мм, ширина 12 мм. Цей екземпляр варто відносити до
сагайдачних накладок, чому не суперечить її форма і орнамент.
3. Вузька поздовжня накладка з лінійним орнаментом, створеним пропи-
ляними лініями. Збереглася фрагментарно, обламана з двох боків. З одного
боку на зламі збереглися сліди отвору невеличкого діаметру (рис. 77, 5).
4. Фігурний виріб з криволінійним орнаментом і трьома отворами. Виго-
товлений з рогу. Його варто трактувати як елемент оздоблення (рис. 77, 3).
5. Вузька пластинка з двома досить великими отворами з протилежних боків.
Орнаментована циркульною плетінкою. Збереглася цілком (рис. 77, 7). Довжина
цього екземпляру 40 мм, ширина 15 мм, діаметр отворів близько 5 мм.
Питання інтерпретації. Можливо, належить до елементів оздоблення
сагайдака. Проте її приналежність до сагайдачних накладок є проблематич-
ною через нехарактерні отвори. Ранньосередньовічні предметі похожої фор-
ми, але дещо інших пропорцій та розмірів різні дослідники інтерпретують
або як накладки [Атанасов, 1987, табл. VII, 5, 6], або як застібки [Špehar, 2010,
sl. 38, 39]. Отже, дійсне призначення виробу залишається під сумнівом.
6. До деталей набірних гребінок, можливо, належить фрагмент наклад-
ки, орнаментованої поодинокими циркульними колами (рис. 77, 8), проте
для гребінок такий декор не є типовим. Фрагмент невеличкий, що утруднює
точну інтерпретацію цієї накладки.
7. Вузька накладка, орнаментована лінійно-циркульним орнаментом. Не
можна виключати її належність до деталей набірних гребінок, проте фраг-
ментарність виробу залишає його інтерпретацію під сумнівом (рис. 77, 4).
8. Фрагмент пластини з циркульним орнаментом. Виріб обламаний з
трьох боків, що не дозволяє встановити його форму. Товщина пластини 2 мм
(рис. 77, 9).
Вироби у вигляді піхов ножів
Вироби з Воїнської Греблі у вигляді піхов ножів (рис. 77,

10, 11) автори розкопок трактують як «ножі-амулети кістяні» [Довженок,
Гончаров, Юра, 1966, с. 111, табл. XXIV, 3]. За даними публікації їх знайде-
но три, проте у фондах ІА НАН України зберігаються два екземпляри. Саме
вони присутні у прорисовках знахідок з особистого фонду Р. Юри [спр. № 30,
арк. 131]. Один з ножеподібних предметів відрізняється грубістю й недбалістю
60
виконання. Його слушно вважати напівфабрикатом, форма якого ще не от-

римала остаточної обробки. (рис. 77, 10).
Основним ареалом розповсюдження ножеподібних предметів є північ
Східної Європи [Рябинин, 1988, с. 61], де вони, можливо, мали культове при-
значення. Генетично вони пов’язані з угро-фінським культурним середови-
щем. Проте екземпляри з Воїнської Греблі, судячи з наявності незакінченого
виробу, походять з місцевої майстерні.
Ємності з рогу
Ємності з розсохами, виготовлені з нижньої частини

рогу оленя, схожі на пізніші рогові порохівниці (рис. 78). У Реєстрі знахідок в
узагальнюючій монографії по Воїнській Греблі згадується 4 цілих і 3 фрагмен-
тованих екземпляри [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 110]. Проте у колек-
ції наявні всього 5, які враховані у чинній роботі (рис. 71). Два екземпляри з
них — напівфабрикати (рис. 78, 1—2). Аналогічний предмет, з княжим зна-
ком-графіті, нанесеним на поверхню, знайдено у с. Жовнині, розташованому
поблизу Воїнської Греблі [Кілієвич, 1965, рис. 4; Довженок, Гончаров, Юра,
1966, с. 80; табл. XXIII, 3]. Обидві пам’ятки досліджувалися паралельно. Є всі
підстави відносити ємність з розсохами з Жовнина (рис. 78, 6) до одного косторіз-
ного комплексу з воїньськими екземплярами і датувати всі вироби цього
типу ХІ—ХІІ ст.
Питання інтерпретації. Аналогічні предмети були поширені на значній
території. У Центральній та Південній Європі їх знахідки пов’язані з аварськи-
ми старожитностями [Belošević, 1980, s. 125—128; tab. I; XI; XLVI; XLVII; XLVIII;
LI; LII; LXXXI; LXXXII; Garam, 1979, Taf. 14, 6; 40, 1; Kovrig, 1963, Taf. XXI, 10;
LXXV, 2; Török, 1994, Taf. XVIII, 8]. Екземпляр з Лібіце над Цидлиною (Чехія)
датується Х ст. [Justová, 1980, obr. 4, 11a,11b]. У степах Східної Європи трьох-
частинні ємності з рогу найбільш характерні для салтівського роечового ком-
плексу [Гадло, 1968; Винников, Ковалевский, 2007, рис. 6, 3; Флерова, 2001,
с. 105; Флерова, Флеров, 2001; Колода, 2010]. У давньоруському середови-
щі, крім екземплярів з Воїнської Греблі, такі вироби відомі у Новгороді. На
сьогодні опубліковано два вироби цього типу, які датуються ХІІІ ст. [Колчин
и др., 1985, рис. 183; Фараджева, 2009, с. 59, рис. 4, 3]. Власне, цим перелік
давньоруських екземплярів і обмежується. Інших прикладів їх побутування у
давньоруському культурному середовищі, принаймні серед опублікованих
матеріалів, нам невідомо.
Опускаючи розбір різних точок зору на функціональне призначення єм-
ностей з розсохами, відзначимо лише, що В. Фльорова вважає їх релікварія-
ми, пов’язаними з культовими уявленнями салтівців [Флерова, 2001, с. 106].
Остання знахідка релікварія на городищі Мохнач підтверджує таку інтерпре-
тацію. Разом із залишками самої ємності були виявлені два кістяних оваль-
них «медальйона» з зображеннями, які, ймовірно, мали сакральне значен-
61
ня і зберігалися саме у релікварії [Колода, 2010]. Цікаво відзначити, що деякі

металеві ємності для святої води, які походять з Лондона і датуються ХІІІ ст.,
мають форму, аналогічну зазначеним предметам з рогу [Schofield, Vince,
1994, fig. 6.6]. При цьому, якщо форма рогових ємностей з розсохами обу-
мовлена формою вихідного матеріалу, то у металевих релікваріїв вона ма-
лозрозуміла без припущення про їх зв’язок з роговими аналогами. Питання
потребує спеціального заглибленого вивчення, проте як попередню робочу
гіпотезу можна висказати припущення про первинність саме рогових ємнос-
тей як предметів з сакральним змістом.
Труднощі інтерпретації давньоруських ємностей з рогу викликана тим,
що на Русі вони не набули широкого поширення. Проте варто звернути увагу
на те, що на одному на одному екземплярі з Воїнської Греблі зображений
схематичний хрест (рис. 78, 5; 79, 1). Ретельно виконане зображення хрес-
та є на одній з ємностей з Новгорода [Фараджева, 2009, рис. 4, 3]. Отже не
можна виключати належність описаних предметів до сакральних речей. З
іншого боку, на виробі з Жовнина зображено князівську тамгу (рис. 78, 6;
79, 2). Загалом функції і можлива символіка ємностей з розсохами у Давній
Русі потребує окремого розгляду, проте попередньо можна припускати ста-
тусний характер описаних предметів.
Виріб з рогу у формі циліндра (рис. 80), можливо, ємністю іншого типу. З
одного кінця він має наскрізні парні отвори, з іншого — прямокутну виїмку.
Питання інтерпретації. Трактовка описаного предмету залишається
під сумнівом. Запропонований варіант базується на близькій аналогії з Сар-
келу—Білої Вежі, яку В. Фльорова інтерпретує саме як ємність. Зазначений
виріб належить, як і ємності з розсохами, до хозарського кола ранньосеред-
ньовічних старожитностей [Флерова 2001, с. 105, рис. 53, 4].
Астрагали зі слідами обробки
Гральні астрагали мають сліди обробки (рис. 81; 82),

при цьому застосовувалися простіші операції: тесання поверхні, висверд-
лювання отворів — одного чи кількох. На деякі з астрагалів нанесені гра-
фіті, кілька екземплярів мають просвердлені отвори. Знайдено битки, залиті
свинцем та астрагали, підготовлені для виготовлення биток. Особливістю
воїнського набору астрагалів є значна кількість таких, що належали великим
копитним, тимчасом як на інших пам’ятках зазвичай переважають астрагали
дрібної рогатої худоби. Поверхня астрагалів великих копитних, як правило,
затесана з кількох боків (рис. 81; 82, 1—3). Один екземпляр не має тесаних
площин, але має просвердлений наскрізний отвір у центрі (рис. 82, 4).
Різні способи обробки астрагалів, можливо, пов’язані з їх неоднакови-
ми функціями. Підтесані екземпляри і такі, що повністю зберігали природну
форму, могли слугувати для різних ігор. На думку О. Адамова, сточування
бокових граней потрібне для одного з різновидів гри, коли чотирьом бо-
кам кістки давали спеціальні назви і виграш при киданні визначали по тому,
62
яким боком вона впала [Адамов, 1989, с. 96]. Ігри, які базувалися на принци-
пі відмінності у цінності різних боків гральних кісток відомі у різних етно-
культурних традиціях, у тому числі у слов’янській [Морозов, Слепцова, 2004,
с. 655—664; Стрельник, Хомчик, Сорокина, 2009, с. 35].
Зміст ігор іншого типу полягав у вибиванні з ігрового поля астрагалів, роз-
міщених певним чином. Про побутування таких ігор свідчать знахідки биток.
В разі виготовлення битки, на нижній площині висвердлювали ямку, часто
конічної форми, яку заливали свинцем. На спинці астрагалу іноді простежу-
ються отвори невеликого діаметру (2—3 мм), залиті свинцем. У цьому разі
можна припускати, що заливка битки здійснювалася саме через них. Трапля-
ються екземпляри, в яких отвори для заливки зроблені збоку. Один екземпляр
пошкоджений, з майже повністю вибраною серцевиною (рис. 82, 6). Астрагали
з двома отворами по боках (рис. 82, 7), за припущенням авторів розкопок
Воїнської Греблі, могли також використовуватися як своєрідні іграшки, які
створюють звуки при їх розкручуванні за допомогою мотузки [Довженок,
Гончаров, Юра, 1966, с. 97]. Думку про те, що деякі астрагали з отворами
могли слугувати іграшками цього типу висказувала також О. Медведєва
[Мядзведзева, 2013, с. 89—90].
Ковзани
Звертає на себе увагу незвичайно велика кількість так

званих ковзанів, виготовлених з довгих кісток ніг коня та, значно рідше, бика
(рис. 83—97). Ковзани виявлені у всіх частинах міста — на городищі і на по-
саді. В двох випадках у комплексі містилися парні кістки-ковзани — ліва і
права (рис. 86; 95) Всього ковзанів знайдено, разом з фрагментами, 32 ек-
земпляри. Автори розкопок цієї пам’ятки згадують 30 екземплярів [Довже-
нок, Гончаров, Юра, 1966, с. 76, 109], проте такою кількістю репрезентовані
плюснові кістки кінцівок коня та корови. У колекції містяться ще дві гомілкові
кістки коня зі слідами тесання поверхні, які можна прирахувати до цієї самої
категорії предметів. Загалом виробів з коров’ячих кісток всього чотири, ре-
шта виготовлена з кісток коня. Серед ковзанів не тільки готові вироби, але й
екземпляри зі слідами грубого тесання та ще не відшліфованою поверхнею,
які демонструють початкову стадію обробки кістки. Не виявлено жодного
ковзана з просвердленими отворами.
На інших давньоруських пам’ятках ковзани відомі у меншій кількості.
Питання інтерпретації. Щодо призначення зазначених предметів не
існує єдиної думки. Більшість дослідників, особливо західноєвропейських,
вважає їх дійсно ковзанами, тобто засобами для пересування по льоду та
снігу [Lewicki, 1953; Rulewicz, 1958, tab. VI, 9, 10; XI, 3; XII, 5; Kostrzewski, 1966,
s. 155, ryc. 72, e; MacGregor, 1976; Ambrosiani, 1981, p. 138—139; Sinthio,
1998, S. 78; Choyke, 1999; Мядзведзева, 2013, с. 92—93]. Нещодавно до за-
значеної категорії знахідок звернувся В. Панковський, який зібрав дані щодо
ковзанів бронзової доби на території Східної Європи і ще раз досить пере-
63
конливо відніс зазначені предмети до засобів для пересування по снігу та

льоду [Панковський, 2012, с. 132—147]. Важливо відзначити, що прихиль-
ники зазначеної думки широко використовують середньовічні джерела,
які містять прямі вказівки на використання кісток як ковзанів. Крім того, є
багато етнографічних матеріалів. Етнографічні дослідження зафіксували ви-
користання ковзанів з кісток у деяких місцевостях Польщі, Югославії, Угор-
щини, Німеччини, Ісландії ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. О. Давідан,
посилаючись на П. Хавлюка, говорить про побутування в етнографічні часи
подібних ковзанів у Вінницькій обл. Для катання брали один ковзан, який
утримувався під ногою вагою тіла; вільною ногою відштовхувались [Давидан,
1966, с. 113]. О. Кривцова-Гракова відзначала пізнє застосування ковзанів та-
кож у Причорномор’ї та в Казахстані [Кривцова-Гракова, 1951, с. 163].
Іншу точку зору у свій час висказав С. Семенов. Він вважав ковзани гла-
дилками, або подібними знаряддями для обробки шкіри і тканини [Семенов,
1957, с. 225—227; 1959, с. 353—360]. Зазначена точка зору також знайшла
своїх прихильників [Красильников, 1979, с. 84; Шрамко, 1984, с. 150; Ляшко,
1994, с. 154]. Компромісом є припущення про поліфункціональність ковзанів.
Неоднакові функції для кісток з затесаною поверхнею припускала Г. Шовкоп-
ляс [Шовкопляс, 1973, с. 114—115]. Б. Петерс вважав, що деяка частка виробів
цього типу, особливо з отворами для прив’язування, могла бути ковзанами,
інша ― гладилками, а також полоззями для пересування и перевезення не-
великих вантажів по кризі водоймищ [Петерс, 1986, с. 43]. В. Фльорова з де-
якими застереженнями припускає можливість використання ковзанів для
пересування по снігу. На її думку, принцип функціонування гладилки і ковза-
на однаковий, а отже не виключено, що інструмент, який восени застосову-
вали для вичинки сукна або обробки шкір, взимку міг пристосовуватися для
пересування або перевезення вантажів [Флерова, 1996, с. 284]. Проте щодо
екземплярів з Саркела, які вона вивчала, дослідниця вважає їх переважно
знаряддями праці [Флерова, 2001, с. 81—84]. Ймовірно, єдиної інтерпрета-
ції для всіх без винятку похожих предметів не може бути і кожен конкретний
випадок потребує окремого дослідження. Проте велика кількість даних про
використання кісток ніг крупних тварин саме для пересування по кризі та снігу
примушує уважно ставитися до можливості інтерпретації екземплярів кісток з
затесаною поверхнею саме як ковзанів.
Трактуванню кісток з Воїнської Греблі саме як ковзанів нібито суперечить
відсутність на них отворів для прив’язування до ноги. Проте етнографічні дані
свідчать про те, що закріплення ковзанів на ногах не було обов’язковим. За
словами одного з інформаторів початку ХХ ст., дитини з Румунії, деякі з тих,
хто вміє бігати на ковзанах, обходяться без мотузок, а архаїчний тип ковзанів
без просвердлених отворів зберігався подекуди до кінця ХІХ ст., а у Східній
Угорщині і до середини ХХ ст. [Choyke, 1999, с. 150, 152]. На таких приладах
можна було ковзати, відштовхуючись однією ногою або палкою. У цьому
зв’язку варто звернути увагу на етнографічні зарисовки угорських реалій, де
репрезентовані різні можливі способи використання кісток як пристроїв для
ковзання. Їх наводить К. Вейле [Вейлэ, 1914, табл. ІІІ]. Той самий малюнок
64
пізніше з’являється у роботі К. Струве [Srtuve, 1985, Abb. 14]. У зв’язку з наяв-

ністю у колекції з Воїнської Греблі тільки екземплярів без отворів, нас пере-
дусім цікавить одне з зазначених зображень, де репрезентований хлопчик,
який ковзає на подібних приладах, відштовхуючись палкою (рис. 98).
Попередньо відзначимо, що при збільшенні на робочій (нижній) пло-
щині всіх екземплярів добре простежуються сліди поздовжніх мікроподря-
пин, які неможливі при роботі зі шкірою або іншими м’якими матеріалами,
але цілком природні внаслідок контакту з будь-якими абразивними матеріа-
лами, у тому числі з льодовою поверхнею [Сергєєва, 2010в, с. 211]. Зрозумі-
ло, до подряпин міг призвести контакт з іншими абразивними матеріалами,
проте припущення про можливе використання ковзанів з Воїнської Греблі як
приладдя для розваг може бути прийняте як один з варіантів інтерпретації
зазначеної категорії виробів. Відзначимо, що сліди подряпин на ковзанах з
Воїнської Греблі добре корелюють зі мікроподряпинами, простеженими на
ковзанах з Тюрингії [Barthel, 1969, Taf. XL; XLI].
Знахідка у двох комплексах парних ковзанів (рис. 86; 95) також може
опосередковано свідчити на користь їх трактування як засобів пересування.
Кістки з мінімальною обробкою

з можливою сакральною символікою.
Цей різновид кісток не є виробами у власному сенсі,

оскільки вони не підлягали спеціальній обробці. Проте, на них також варто
звернути увагу через їх можливий сакральний зміст.
Найпростішим варіантом предметів цього типу були ікла тварин (здебіль-
шого кабана), які взагалі не підлягали будь-якій обробці (рис. 99, 1; 100). У
цьому ключі можна розглядати необроблені ікла вепра (рис. 100). У Воїнській
Греблі вони виявлені поза контекстом можливого функціонування, тому про їх
конкретне функціональне навантаження складно говорити. Проте припущен-
ня про сакральний характер таких кісток може мати місце. Підтвердженням
магічного значення іклів кабана може бути їх прив’язка до сакральних об’єктів.
Серед них насамперед треба згадати дубовий стовбур з засадженими в неї
челюстями вепра, знайдений у 1909 р. близько гирла Десни [Каргер, 1958,
с. 159—160]. Використання необроблених іклів у ритуально-магічній сфері
також підтверджується матеріалами давньоруських поховань — ікла кабана
і, рідше, ведмедя зустрічаються у складі поховального інвентарю, зокрема, у
Києві [Каргер, 1958, с. 159—160; Боровський, Калюк, 1993, с. 31]. Відсутність
отворів для підвішування виключає можливість їх використання як постійних
особистих амулетів, проте не заперечує їх ролі у магічній практиці, а також
символічного змісту. Р. Ліпець, наводить дані з билин, які свідчать про наяв-
ність не лише практичних (постачання м’яса, особливо для князівського бен-
кету), але й культових аспектів полювання на вепра, який міг бути у дохристи-
янські часи найважливішою жертовною твариною [Липец, 1969, с. 221—224].
Пізніше аналогічної думки дотримувався Я. Боровський [Боровський, 1992,
65
с. 82—83]. Звідси можна попередньо припустити зв’язок іклів вепра, як і самої

тварини, з потойбічним світом, що пояснює їх розміщення у похованнях.
Розташування іклів вепра на побутових пам’ятках поза контекстом вико-
ристання утруднює реконструкцію їх конкретного символічного змісту, який
міг актуалізуватися у повсякденному житті або господарській діяльності.
Можна припустити, що вони зберігалися як мисливські трофеї або/та апо
тропеї [Сергєєва, 2010б, с. 5—6; Sergeeva, 2012, р. 565]. Не виключено, що з
цією самою метою використовували ікла хижих тварин (рис. 99, 1). Ікла без
отворів могли зберігати у спеціальних мішечках або плетених ємностях.
Одне з можливих трактувань різноманітних кісток з отворами є припу-
щення про їх використання як особистих амулетів. Амулети такого типу но-
сили на поворозці або прикріплювали до одягу. Проте інтерпретацію всіх
просвердлених кісток як предметів із сакральним змістом не можна вважа-
ти безперечною. Вище ми вже казали про те, що риб’ячий хребець з про-
свердленим отвором (рис. 99, 4) можна трактувати як застібку або ґудзик.
Деякі кістки з отворами могли також слугувати іграшками.
Серед речей з безсумнівно магічними функціями варто особливо відзна-
чити фрагмент епіфізу кістки людини з отвором (рис. 99, 5). Наявність на го-
родищі ранніх матеріалів — від доби бронзи до ранніх слов’ян, не дозволяє
безперечно відносити цей дуже архаїчний предмет до давньоруських часів,
проте зовсім відкидати таке датування також не варто.
Отже, готові вироби з кістки та рогу репрезентовані предметами різного
призначення. Передусім це знаряддя праці, предмети повсякденного вжит-
ку, вироби, пов’язані з озброєнням та елементи оздоблення.
66
Розділ 2
сировинна база
косторізів
Отримані матеріалі (як оброблені кістки, так і готові

вироби) вказують на те, що основною сировиною для
воїнських косторізів слугував щільний ріг місцевих диких
копитних, таких як олені, лосі, козулі. До XVIII ст. включно
зазначені тварини добре представлені серед лісостепо-
вої фауни Придніпров’я [Кириков, 1959, с. 81—82, 97—
99], а отже вони належали до основної здобичи місцевих
мисливців. Серед остеологічних матеріалів з Воїнської
Греблі репрезентовані кістки від 50 особин оленів, 10
особин лосів та 12 особин козуль [Сергеев, 1965, с. 121].
Прийняте дослідниками, слідом за А. Мак-Грегором
[MacGregor, 1985, р. 48], визначення X—XII ст. в історії
європейського косторізного ремесла як «золотої доби
рогообробки» [Флерова, 2000, с. 109; Смирнова, 1998б,
с. 238] цілком підходить до реалій Воїнської Греблі.
Щільний ріг
Олень. Переважання оленя як мисливської здобичі

відповідає поширенню цієї тварини у придніпровсько-
му лісостепу. Олень належить до лісових тварин, проте
він віддає перевагу рідколіссю з можливістю широ-
кого огляду [Русанов, Сорокина, 1984, с. 27]. Умови
лісостепу доби середньовіччя з його лісами, які чер-
гували з відкритим простором, були для оленів дуже
сприятливими. Олені зустрічалися в українському лі-
состепу у великій кількості навіть ще в середині XVI ст.
[Кириков, 1959, с. 102]. Популярність полювання на
оленя у Давній Русі засвідчено як писемними, так і
67
остеологічними даними [Тимченко, 1972, с. 31]. Кількість особин, виявле-

них у Воїнській Греблі, свідчить про те,що мешканці давньоруського Воїня
не були винятком. Поширення оленя обумовило використання воїнськими
косторізами оленячого рогу як основного виду сировини. Це демонструють
як заготовки, так і готові вироби.
Лось. Лось серед остеологічних матеріалів Воїнської Греблі репрезенто-
ваний також у достатній кількості, тому дещо дивує обмежене використання
лосячого рогу у місцевій косторізній справі.
Пояснення цьому факту можна дати тільки на рівні припущення. Деяким
чином на відсутність уваги до рогу лося могла впливати сезонність його от-
римання. Збирати скинуті роги можна протягом пізньої осені — зими, а по-
лювання могло дати матеріали потрібної якості влітку і на початку осені —
саме у цей період роги досягають повного розвитку і костеніють. При цьому
найбільш придатним матеріалом для обробки були роги дорослих особин.
Ріг молодих особин дає значно менше можливостей для використання у
косторізній справі. При несприятливих природних умовах для цих тварин
характерні сезонні міграції [Курсков, 1978, с. 49—52; Филонов, 1983, с. 90—
99], які залежать від рівню снігового покрову, стану кормової бази та інших
природних факторів. Щоправда, у наш час сезонні міграції лосів, за спос-
тереженнями дослідників, відбуваються переважно на Півночі Європи під
час несприятливих ситуацій узимку (насамперед глибокий сніг, який зава-
жає пошукам корму). Проте якась природна ситуація, яка заважала перебу-
ванню лосів у період, сприятливий для отримання рогової сировини, могла
існувати у лісостепу за часів середньовіччя. Проте, повторюємо, це лише
припущення, яке потребує додаткових досліджень.
Іншим поясненням відсутності рогу лося може бути те, що залишки його
обробки були сконцентровані у частині городища, яку не встигли дослідити.
Козуля. Як відзначають різні автори, кістковий матеріал з Воїнської Греб-
лы включає рештки переважно сибірської козулі [Сергеев, 1965, с. 121; Тим-
ченко, 1972, с. 41]. Зазначений вид козулі у середньовіччі займав значно
більший ареал ніж зараз, включаючи територію сучасної України [Корнєєв,
1953, с. 21]. Роги сибірської козулі крупніші за роги європейської, проте бу-
дова тих так інших однакова. Ріг відносно невеликий, має малопотужний
поверхневий шар компактної речовини і дуже нерівну поверхневу фактуру.
Можливості використання рогу козулі у косторізному виробництві обме-
жені. Цей вид сировини наявний серед остеологічних матеріалів з Воїнської
Греблі у невеликій кількості, що відповідає його невеликому значенню для
місцевого косторізного виробництва.
Шляхи надходження рогової сировини. Вивчення рогів, де збереглися ро-
зетки, вказує на те, що місцеві косторізи використовували обидва можливі
шляхи постачання рогової сировини: полювання та збір скинутих восени рогів.
Серед врахованих нами екземплярів рогів зі збереженими розетками п’ять ек-
земплярів належать рогам, скинутим природним шляхом (рис. 42, 1, 2, 5, 9) во-
сени і дев’ять — знятим зі вбитих тварин (рис. 42, 3, 4, 6—8, 10—13). Крім того,
до статистики також треба включити вироби та напівфабрикати, де збереглися
68
Розділ 2. Сировинна база косторізів
залишки розеток. Серед зазначених екземплярів рогового матеріалу насам-

перед згадаємо роговий молот, виготовлений з рогу оленя, знятого зі вбитої
тварини (рис. 42, 10; 54). Предмет невідомого призначення (тягарець?) є ниж-
ньою частиною скинутого рогу зі слідами первинної обробки (рис. 58, 5). Плас-
тинка з обробленої розетки (рис. 46, 10) також належить скинутому рогу. Отже,
суттєвої переваги рогів, отриманих через мисливство, у Воїнській Греблі не
спостерігається. Така сама ситуація також простежена у Києві [Сергєєва, 2011г,
с. 46]. Варто гадати, що збір скинутих рогів був розповсюдженою практикою
косторізів Київської Русі.
Серед остеологічних матеріалів з Воїнської Греблі також трапляють-
ся рештки сайгака [Сергеев, 1965, с. 121]. У середньовіччі сайгаки населя-
ли придніпровські степи, могли заходити також у лісостеп. Північний кор-
дон ареалу їх розселення проходив трохи на південь від Києва [Кириков,
1959, с. 48—49; Тимченко, 1972, с. 43—44]. Проте ані рогів зазначеної тва-
рини зі слідами обробки, ані виробів з них у Воїнській Греблі не виявле-
но. Поодинокі знахідки рогів сайгака, обпиляних з двох боків, засвідчені
у Києві (неопубліковані спостереження авторки). Це дає підстави гово-
рити про можливість використання цього виду рогу як сировини, про-
те практика його обробки у Київській Русі не була поширеною, що ще раз
підтверджують матеріали з Воїнської Греблі.
Тваринна кістка
Незважаючи на те, що серед остеологічних матеріалів

з Воїнської Греблі переважна більшість належить кісткам свійських тварин
[Сергеев, 1965], роль тваринної кістки у воїнському косторізному вироб-ниц-
тві була значно меншею за щільний ріг. Вироби з тваринної кістки у матеріа-
лах з Воїнської Греблі присутні, проте комплекси, повязані з її обробкою, не
виявлені. Екземпляри зі слідами первинної обробки у нашій вибірці (фонди
ІА НАНУ) представлені шістьма відокремленими діафізами трубчастих кісток
або діафізами з залишками епіфізів (рис. 47, 1—6) та шістьма іншими фраг-
ментами (рис. 47, 7—12). У роботі використовували кістку як домашніх тва-
рин, так і диких (наприклад, знаряддя з загостреними кінцями з кісток лося),
проте останніх значно менше. Риб’ячу кістку майже не використовували. Ви-
роби з неї поодинокі. Всі вони примітивні за технікою виготовлення.
69
Розділ 3
косторізне
ремесло у Воїні
3.1. Техніка обробки кістки та рогу
Першою технологічною операцією з підготовки кістко-

вих матеріалів до до подільшої роботи з ними була тер-
мічна обробка, яка ставила своєю метою знежирення
матеріалу. Видалення у процесі виварювання залишків
м’яса, хрящів, жиру запобігало подальшому гниттю кіст
ки, а отже було обв’язковим. Одночасно тверда ком-
пактна речовина розм’якшувалася, що полегшувало її
обробку різальним інструментом (рис. 101, 1, 2).
Не виключено, що термічна обробка кісткової
сировини була близька за своїм змістом до звичай-
ного виварювання [Изюмова, 1949, с. 16, 19]. Досвід
сучасної підготовки кісткових матеріалів для подаль-
шої роботи з ними свідчить про використання з цією
метою лужного середовища [Рехачев, 1949, с. 60; Аб-
росимова, Каплан, Митлянская, 1984, с. 100]. Спосіб,
яким досягали потрібного ефекту у давнину, точно не
встановлюється. За припущенням В. Радзієвської, яка
вивчала косторізне виробництво у скіфів, з технологіч-
ною метою могли використовувати попіл, у тому числі
спеціальний, отриманий з рослин, багатих на калієві
та натрієві солі [Радзієвська 1982, с. 25—26].
Характерними властивостями щільного рогу, на
відміну від кістки, є в’язкість та пружність. Ріг при-
датний для виготовлення деяких виробів навіть без
попереднього розм’якшення. Тим не менш, сліди
розм’якшення, яке полегшувало обробку рогу, досить
часто простежуються на роговій сировині з різних
косторізних комплексів. Авторка чинної праці спосте
71
рігала це як на давньоруських матеріалах [Сергєєва, 2012в, с. 119], так і

раніших [Кравченко, Сергєєва, 2012, с. 42; Козак, Сергєєва, 2013, с. 57—58].
Отже, треба звертати з вказаних позицій увагу на матеріал у кожному кон
кретному випадку. У разі попереднього розм’якшення рогу, мікроборозен-
ки, залишені знаряддями на поверхні, мають плавний обрис і округлі фа-
сетки. Роги з Воїнської Греблі не завжди демонструють зазначену форму
мікроборозенок, проте іноді вона простежується. Отже обізнаність місцевих
майстрів з описаною вище технікою первинної обробки рогу не викликає
сумнівів.
Узагальнюючі наявні дані з обробки щільного рогу, у тому числі етногра-
фічні, Я. Каван розглянув три можливі способи розм’якшення рогу у давни-
ну: у воді, у лужному розчині і у щавлевій кислоті. Автор дійшов до висновку,
що виварювання рогу у воді протягом 30 хвилин було достатнім для його
зм’якшення [Kaván, 1980, s. 294].
На сучасному етапі дослідники піддають сумніву можливість використан-
ня органічних кислот для обробки кісткових матеріалів, особливо рогу. Як
вважає О. Медведєва, ріг достатньо вимочити у воді або нагріти. Після цього
він стає придатним для обробки. Кістка, навпаки, потребує тривалого вива-
рювання [Мядзведзева, 2013, с. 28].
Отже для кожного виду підготовленої сировини застосовували свої техно-
логічні схеми обробки, які мають багато спільного, але трохи відрізняються.
Обробка кістки
З позицій техніки обробки кістки А. Бородовський

виділяє такі технологічні схеми: 1) повне використання природної форми си-
ровини в конструкції виробу; 2) часткове використання природної форми у
виробництві; 3) використання сировинних осколків для виготовлення речей;
4) системи розкрою і розщеплення вихідної сировини для виготовлення го-
тової продукції [Бородовский, 1997, с. 44]. Цієї самої схеми аналізу косторіз-
ного виробництва дотримується В. Шаталов [Шаталов, 2006, с. 99]. Загалом з
ними згодна авторка чинної праці [Сергєєва, 2011г, с. 51]. Вироби з Воїнської
Греблі демонструють таку техніку обробки кістки, як повне або часткове вико-
ристання природної форми і роботу з компактною речовиною великих кісток
(ймовірно, ніг) крупних тварин. Варто відзначити, що для давньоруської кос-
торізної справи не було характерним використання осколків. Серед матеріалів
з Воїнської Греблі можна назвати лише один виріб, виготовлений з осколку
кістки. Це примітивне знаряддя праці — проколка (рис. 51, 7).
Найменшої обробки зазнавали амулети-натуралії. Серед них переважають
необроблені ікла вепра. Найбільшу кількість виробів з кістки складають предме-
ти, основані на врахуванні форми вихідного матеріалу з його мінімальним під-
правленням. До таких виробів належать примітивні інструменти, обробка яких
зводилася до більшого загострення природного гострого кінця (проколки, ло-
щила), висвердлюванню отворів (лопатки з отворами), пропилу зубців та ін. Такі
72
Розділ 3. Косторізне ремесло у Воїні
прості операції могли виконувати самі власники, тому зазначені інструменти слуш-
но відносити до продукції домашнього ремесла. Мінімальної обробки зазнавали
також астрагали для гри. Природна форма астрагалів загалом відповідала їх ігро-
вим функціям. Треба було лише звільнити кістку від зв’язок і вона була готова для
використання. Іноді форму трохи підправляли: зустрічаються астрагали, підтесані
з одного—двох, рідше зі всіх боків. Обробка деяких екземплярів зводилася до
просвердлювання отворів або нанесення знаків-графіті. Отже для отримання пот-
рібного ігрового приладдя були необхідні лише прості технічні операції і підручні
інструменти універсального характеру, насамперед ніж. Для нанесення нарізок,
рисунків або інших міток на поверхню астрагалів, судячи з характеру борозенок,
також застосовували звичайний ніж або шило. В одному з астрагалів (рис. 82, 4)
отвір мав правильну форму, для його виконання використовували свердло.
Ковзани — ще один вид виробів, де використана природна форма кістки. Їх
обробка обмежувалася тесанням нижньої робочої поверхні. Кістки обробляли-
ся доступними універсальними інструментами, насамперед ножем. Серед ма-
теріалів з Воїнської Греблі є екземпляри зі слідами грубого тесання, але ще з не-
відшліфованою поверхнею, які демонструють початкову стадію обробки кістки.
Про те, що ковзани могли виготовляти не лише дорослі, але й діти, свід-
чать етнографічні матеріали XIX ст. з території Німеччини. В одному зі свід-
чень про виготовлення ковзанів на сході країни згадується про сина мельни-
ка, завданням якого було шліфування робочої частини ковзанів для друзів
на жорні батьківського млину [MacGregor, 1976, р. 58].
Частково форму кістки використовували при виготовленні різних предметів
з діафізів трубчастих кісток різних тварин. На краях відокремлених діафізів іноді
зберігаються сліди ножа, яким вони відрізалися (рис. 101, 5, 6). В одному випад-
ку діафіз відпиляний. Поверхню заготовки обов’язково обробляли напилком
(рис. 101, 4). Сліди напилків фіксуються на поверхні всіх виробів з трубчастих
кісток. Часто помітні також сліди абразиву, яким полірували виріб.
Вироби з діафізів трубчастих кісток репрезентовані юрками (рис. 60, 1—3;
102), гольниками (рис. 59; 103), та кількома колодками ножів (рис. 61, 15, 16;
62, 12, 15). Колодки знарядь відрізняються від трубчастих гольників недбало
обробленою порожниною і відсутністю бокових отворів. Серед трубчастих
кісток виявлено кілька заготовок. Зокрема, одну заготовку, виходячи з її фор-
ми і розмірів, можна співвідносити з юрками (рис. 47, 2; 102, 1), деякі інші —
з гольниками (рис. 47, 3, 5; 103, 1, 2) або, можливо, з колодками ножів.
Цікавим є напівфабрикат гольника (?) з діафізу трубчастої кістки дрібної рога-
тої худоби. Поверхня виробу зазнала лише незначної обробки ножем та напил-
ком. З одного боку майстер спробував просвердлити два отвори, але вони були
пошкоджені. Отвір висвердлений с протилежного боку, проте тільки один. Сам
виріб залишився незакінченим, ймовірно, внаслідок пошкодження (рис. 47, 5;
103, 2).
Виробів, виготовлених з підготовлених частин компактної речовини кіс-
тки небагато. Серед них ґудзики та застібки різного призначення, окремі ко-
лодки ножів (рис. 61, 4, 5; 62, 11, 14), наконечники стріл, одна з сагайдачних
петель (рис. 70, 2; 74, 10), ножеподібні амулети.
73
Треба кілька слів сказати також про технічне використання кістки у Воїнсь-
кій Греблі. На городищі виявлено відмощення (простежене на 8 м уздовж), яке,
на думку дослідників пам’ятки, проходило через дитинець від в’їзду до гавані.
Субструкцією для зазначеної споруди слугував шар тваринних кісток [Довже-
нок, Гончаров, Юра, 1966, с. 36]. Приклади такого використання кісток у Давній
Русі поодинокі. Як аналогію можна згадати напівземлянку ІХ—Х ст., досліджену
В. Приймаком у Сумській області. У споруді містилася пічка, вбудована в кубо-
подібний останець. Між долівкою і черенем зафіксовано прошарок з кісток ве-
ликих тварин — корови або коня [Приймак, 1987—88/32а, с. 19].
Обробка рогу
Структура щільного рогу диких копитних складається

з зовнішнього шару компактного матеріалу і внутрішньої губчастої ткани-
ни. Для обробки придатним є досить потужний компактний матеріал. Тому
попередньою операцією є розкрій рогу з відділенням частин, придатних
для подальшої обробки і таких, що йшли у відходи. Ріг диких копитних має
складну будову — для кожного виду тварини вона має свою специфіку. Від-
повідно кожен різновид рогової сировини має свою систему розкрою.
Ріг козулі має вертикальну будову і складається зі стовбура і паростків. Зага-
лом він відносно невеликий, має малопотужний поверхневий шар компактної
речовини і дуже нерівну поверхневу фактуру. Зазначені вади обмежують вико-
ристання рогу козулі у косторізному виробництві. Найбільші розміри має стовбур,
який є найбільш придатним для обробки. Проте паростки також йшли в роботу:
вони придатні для виготовлення наконечників стріл і примітивних знарядь. Отже,
особливістю розчленування рогу козулі є відділення стовбура від розетки й па-
ростків. Серед кісткових матеріалів з Воїнській Греблі рогів козулі зі слідами об-
робки небагато. Серед них є стовбури з відпиляними паростками, а також окремі
відпиляні паростки. Відносно невеликі розміри дають небагато можливостей по-
дальшого розчленування рогу на дрібніші заготовки [Бородовский, 2007, с. 31].
Майже повна відсутність фрагментів рогів лося серед відходів виробниц-
тва, можливо, пояснюється не тим (або не тільки тим), що цей вид сировини
рідко потрапляв до косторізів, але й особливостями його розкрою. Специфі-
кою рогу лося є більш розвинута компактна структура. Стовбур лосячого рогу
і значною мірою паростки практично повністю складаються з компактної ре-
човини. Іноді навіть в роговій лопаті переважає компактна речовина, а губ-
частий шар репрезентований тонким прошарком. Губчаста речовина також
має значну щільність, що суттєво поліпшує властивості рогу лося як сировини.
Отже ріг лося майже цілком можна використовувати у виробництві, тимчасом
як деякі частини рогів оленя могли йти у відходи [Смирнова, 1998б, с. 242].
Відносно великі розміри рогу оленя обумовлюють складний розкрій сирови-
ни, коли окремі частини не лише відділяються, але ще й зазнають подальшого
розчленування. Способи розкрою рогу оленя неодноразово висвітлювалися у
працях з європейської косторізної справи доби середньовіччя [Ulbricht, 1978,
74
Abb. 5; Ambrosiani, 1981, fig. 14, 3; MacGregor, Mainman, Rogers, fig. 868]. Узагаль-

нюючи їх, можна виділити частини, які здебільшого вважалися непридатними
для опрацювання: це кінці паростків та зона розгалужень. Як правило, також не
використовувалися нижні частини з розетками. Проте така схема була створена
на підставі вивчення косторізних комплексів, де головну увагу приділяли виготов-
ленню гребенів. Саме для гребінників вказані фрагменти рогу не представляли
ніякої цінності. В інших випадках зазначені частини рогу також могли йти в оброб-
ку. Вироби з них в невеликій кількості присутні в різних європейських культурах.
Наприклад, заготовки для виробів з розеток є у косторізному комплексі Хедебю
[Ulbricht, 1978, Taf. 35, 8—10; 36]. В поодиноких екземплярах вони присутні на
середньовічних поселеннях у різних регіонах Східної Європи. Як приклад можна
згадати диск з розетки, який походить з руського шару Саркела—Білої Вежі [Арта-
монов, 1958, рис. 49], який В. Фльорова трактує як колодочку для плетіння [Фле-
рова, 1996, с. 294, рис. 12]. Близький за формою предмет виявлений у Витачіві
(фонди ІА НАНУ, не опублікований). З розетки також виготовлена ажурна підвіска
з городища Іван-Гора [Сергєєва, 2011є, рис. 17]. Готової продукції з цієї частини
рогу у Воїнській Греблі не виявлено, але можна припустити, що описані вище за-
готовки з розеток призначалися для якихось подібних виробів (рис. 104).
Треба відзначити, що, незважаючи на обмежене значення для виробниц-
тва, кінці паростків у давньоруській косторізній практиці у ряді випадків також
могли зазнавати обробки. Прикладом може стати екземпляр з порожниною,
який варто інтерпретувати як заготовку для вістря стріли (рис. 46, 8). Нижню
зону розгалуження воїнські майстри також використовували: з цієї частини
рогу виготовляли окремий вид ємностей, які будуть розглянуті нижче.
Подальша обробка підготовленої сировини залежала від виду виробів,
для яких вона призначалася. Вироби з рогу виготовлялися за такими основ-
ними технологічними схемами:
1) вироби з окремих фрагментів рогу, у конструкції яких повністю або
частково зберігалася природна форма вихідної сировини (вироби з парост-
ків рогу, ємності з нижньої частини рогу);
2) вироби з окремих фрагментів рогу, виготовлені без врахування при-
родної форми вихідної сировини;
3) вироби з спеціально підготовлених рогових пластин (гребені, наклад-
ки та ін.).
Повне використання природної форми вихідної сировини у давньоруській
рогообробці спостерігається вкрай нечасто. Серед матеріалів з Воїнської Греб-
лі є характерний виріб такого типу — це гостроконечник з паростку рогу оленя.
Його виготовлення зводилося до вибірки порожнини та просвердлювання от-
ворів по боках (рис. 55, 2; 106, 5). Є також кінцева частина паростку рогу з вибра-
ною серединою, але стінка з одного боку зламана. З торця є щербина, можливо,
пошкоджений отвір (рис. 44, 1; 105). Описаний предмет можна вважати брако-
ваним виробом, пошкодженим у процесі виготовлення. Прикладом часткового
використання природної форми сировини можуть стати рогові псалії (рис. 71;
107, 2, 3), які зазнавали деякої доводки природної форми паростків рогу. Це зрі-
зання верхньої шерехатої поверхні, підрізання внутрішнього боку, висвердлюван-
75
ня кріпильних отворів, полірування та іноді орнаментування виробу. Таку схему

обробки рогової сировини демонструють також такі напівфабрикати, як напів-
фабрикат рогового футляру серпа (рис. 107, 1) і паростки рогу оленя з вибраними
порожнинами (рис. 106, 1—4). Серед необроблених паростків оленячого рогу є
екземпляр зі свердлиною з торця, можливо, заготовка для руків’я (рис. 44, 7; 111).
Прикладом використання природної форми нижньої зони розгалуження
рогу оленя у готовому виробі можуть стати ємності з розсохами. Основою їх
виготовлення була вибірка рогової речовини з середини заготовки так, щоб
створювалася порожнина. Серед воїнських матеріалів є два напівфабрика-
ти, які демонструють різні стадії виготовлення цих предметів. Перший — з
неповністю вибраними порожнинами, поверхня грубо оброблена різаль-
ним інструментом (рис. 108); другий — порожнина вибрана цілком, проте
поверхні, внутрішня і зовнішня, оброблені грубо, місцями простежується
первинна обробка грубим напилком (рис. 109). Готовий виріб полірували, по
краях просвердлювали парні отвори для закріплення покришок (рис. 110).
Предмет (ємність?) у формі порожнистого циліндра (рис. 80) виготовле-
ний за тією самою технологією.
У деяких випадках окремі заготовки та напівфабрикати більш-менш
впевнено можне співвіднести з конкретними готовими виробами, виявле-
ними у Воїнській Греблі (рис. 112; 113).
Серед незакінчених виробів з паростків рогу привертає до себе увагу мож-
ливий напівфабрикат для гольника. Це виріб 70 мм завдовжки, з порожниною
12 мм завглибшки (рис. 59, 7; 113, 1). Один з бокових отворів пошкоджений,
від нього по всьому корпусу йде тріщина. Через пошкодження напівфабрика-
ту, він залишився незакінченим. Цим може пояснюватися й невелика глибина
порожнини (в готових гольників вона складає 50—70 мм). Загалом на при-
кладі зазначеного виробу можна продемонструвати послідовність технічних
операцій при виготовленні рогових гольників: грубе надання потрібної фор-
ми, просвердлювання отворів і лише потім остаточне створення порожнини.
Наявність напівфабрикату рогового футляра для голок свідчить про міс-
цеве виготовлення виробів зазначеної категорії. У зв’язку з цим викликають
інтерес гольники з чотиригранним корпусом і насічками по ребрах. Особли-
во привертає увагу наявність похожого екземпляру серед матеріалів горо-
дища Іван-Гора (тепер м. Ржищів Київської обл.), розташованого у цьому са-
мому регіоні на правому березі Дніпра [Сергеева, 2008а, рис. 1, 5; Сергєєва,
2012б, рис. 1, 10]. Всі гольники цього типу відрізняє майстерність виконання
і спільна стилістика у створенні форми і декору. Не можна однозначно зро-
бити висновки про походження зазначеної знахідки з воїньської майстерні,
проте воїнські екземпляри разом з гольником з Іван-Гори можна розглядати
в руслі єдиної традиції виготовлення певних типів речей.
З фрагментів паростків рогу виготовлялися циліндричні муфти (рис. 60,
6—9; 112, 3—6). Треба згадати також напівфабрикат для муфти (рис. 60, 5;
112, 2) і можливу заготовку з паростку рогу оленя для виробу подібної фор-
ми (рис. 46, 1; 112, 1). Отже на матеріалах Воїнської Греблі можна простежи-
ти всі етапи виготовлення муфт з рогу.
76
Потрібну форму муфтам надавали від руки. Для їх виготовлення з підго-

товленого відрізку паростку рогу вибирали внутрішній шар губчастої речо-
вини. Створену таким чином порожнину і зовнішню поверхню полірували.
Токарний верстат для обробки поверхні муфт у Воїні не застосовували.
Основою для виробів зі штучно створеною формою могли бути рогові плас-
тини або окремі підготовлені шматки рогу. У колекції з Воїнської Греблі репре-
зентовані різні частини щільного рогу зі слідами обробки. На деяких відходах та
заготовках простежуються сліди пили, яку використовували для відокремлен-
ня потрібного шматка. Сліди зубців пили свідчать про те, що застосовували два
технічні прийоми — пиляли в одному напрямку (рис. 124, 3, 4) або обпилювали
потрібну заготовку поступово зі всіх боків (рис. 124, 1, 2). Зустрічаються надпи-
ляні фрагменти рогу (рис. 124, 9, 10). Інший спосіб отримання потрібного шматку
рогу — його відрізання за допомогою різального знаряддя (рис. 124, 5—8).
Серед матеріалів, пов’язаних з початковими етапами рогообробки найчасті-
ше зустрічаються відпиляні й обстругані місцями шматки рогу, фрагменти рогу з
повністю або частково обробленою поверхнею, невеличкі обрізки. Є екземпля-
ри, ще не доведені до стадії напівфабрикату, коли предмет вже можна визначи-
ти, а також незакінчені речі. Серед них викликає інтерес напівфабрикат руків’я
канчука (рис. 76, 1). Фрагмент відрізаний від решти рогу і грубо обструганий но-
жем. Втулка не просвердлена. Те, що гачок складає єдине ціле з корпусом, вказує
на те, що для цього виробу вибрали обрізок рогу у районі розгалуження. Треба
також звернути увагу на три дрібні фрагменти рогу, які, судячи з їх форми, могли
бути заготовками для гральних (шахових?) фігур (рис. 46, 3—5; 114, 2—4).
Одна з поширених категорій речей, яку виготовляли з рогових загото-
вок — колодки ножів. З Воїнської Греблі походить велика серія таких коло-
док (рис. 61, 1, 6—14; 62, 1—10). Всі вони належали черешковим ножам. Ця
категорія знахідок варіює від простіших виробів, виготовлених «нашвидко-
руч» до ретельно оброблених і орнаментованих екземплярів.
Прикладом виготовлення виробу з великого шматка рогу може стати зна-
ряддя, яке автори першої публікації визначили як пристрій для витягування
рибальських сітей [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, с. 72, табл. ХІХ, 4]. Заго-
товці надано потрібну форму, вибрано порожнину, після чого виріб обробле-
но ножем, а потім напилком (рис. 55, 1; 57). Сліди напилка дуже добре про-
стежуються. З великих шматків рогу виготовляли також кистені та деякі інші
вироби.
Неодноразово виявлені відходи від виготовлення рогових пластин. Для
пластин використовували лише верхню компактну частину рогу, яку спи-
лювали уздовж волокон. При цьому з одного боку часто залишаються ре-
штки губчастої структури внутрішньої частини рогу, які помітні навіть після
полірування. Це — особливість значної частки виробів з рогових пластин
певної товщини, коли зачіпалася частина внутрішньої губчастої структури. За
О. Медведєвою, для отримання пластин ріг розм’якшували в окропі й розпа-
рювали над вугіллям, потім розрізали уздовж ножем і відразу розправляли
у пластину, яку вкладали під прес [Мядзведзева, 2005, с. 141—142]. Проте
це було необхідно лише для пластин великого розміру, невеличкі платівки
77
з достатньо рівною поверхнею можна було отримати без додаткової підго-

товки вихідного матеріалу. Їх виготовляли з будь-якої частини рогу, навіть з
кінцевих частин паростків.
Рогові пластини використовували переважно для виготовлення гребенів
та накладок різного призначення: накладки на лук, декоративні накладки на
сагайдак та на інші предмети. Деякі з заготовок можна зв’язати з конкретни-
ми видами накладок (рис. 75, 1, 3; 115, 3).
Окремо відзначимо поздовжню платівку, на яку нанесено циркульні кола
(рис. 45, 10; 116). Поверхня предмету зазнала лише первинної грубої оброб-
ки, кола не носять регулярного характеру, тому їх не можна інтерпретувати як
орнамент. Не виключено, що описаний артефакт треба трактувати як достат-
ньо рідкісний приклад тренувальної роботи майстра або його учня.
Важливою продукцією рогообробки були гребені. Незважаючи на те, що
гребінництво у Воїнській Греблі, як і в більшості інших міст Південної Русі не
набуло того розмаху, який спостерігається у Північній та Центральній Європі
[Давидан, 1962; Ambrosiani, 1981; Cnotliwy, 1973], серед матеріалів з Воїнської
Греблі репрезентовані як ранні набірні однобічні гребінки, так і суцільні двобіч-
ні гребені ХІ—ХІІ ст. Всі вони належать до найбільш поширених давньорусь-
ких типів. Заготовок і напівфабрикатів, які беззаперечно можна пов’язувати з
гребінництвом, не виявлено. Деякі з рогових пластин могли бути заготовками
для частин набірних гребінок, проте не виключено їх інше призначення.
Техніка виготовлення набірних гребінок добре простежується на готових
виробах. Гребінка складається з окремих частин, кожній з яких надавали
необхідну форму, обробляли напилком, полірували. Сліди напилку, як пра-
вило, простежуються на поверхні у напрямку поперек і навскіс корпусу ви-
робу (рис. 117). Накладки орнаментували. Тільки після обробки всіх деталей
гребінку збирали. Обробка поверхні завжди ретельна. Зубці нарізали на вже
зібраному виробі, про що свідчать насічки на накладках гребінок, які про-
довжують пропили між зубцями. Описана традиція виготовлення набірних
гребінок однакова на всій території Русі.
Воїнські однобічні набірні гребінки Х — початку ХІ ст. за якістю виготов-
лення не поступаються виробам з інших міст. Варто відзначити, що орнамент
на всіх екземплярах ретельно виконаний спеціалізованими інструментами
(пилками, спеціальними різцями, знаряддями для нанесення циркульних кіл),
про що свідчить форма борозенок ліній і — рівних з вертикальними стінками
і правильна форма кіл (рис. 119, 1—3; 120). Використання спеціалізованого
реманенту, а не тільки ножа, є взагалі найбільш характерним для давньорусь-
кого гребінництва, що опосередковано вказує на спеціалізацію майстрів-кос-
торізів. Отже нема підстав заперечувати діяльність у Воїні Х — початку ХІ ст.
майстра, який практикував різьблення по кістковим матеріалам.
Двобічні суцільні гребінки ХІ—ХІІ ст. з Воїнської Греблі є зразками масової
продукції, звичайних давньоруських типів. Техніка їх виготовлення не відріз-
няється від загальноруської. Варто виділити два суцільні двобічні гребені,
які відрізняються спільними рисами при відмінності від інших екземплярів
двобічних гребенів. Для виготовлення зазначених гребенів використовували
78
набір однакових пилок. Великі зубці з одного боку мають однакову форму:
вони загострені і прорізані трохи навскіс відносно самого гребеню. Не виклю-
чено, що ці екземпляри були продукцією одного майстра. Треба відзначити,
що обидва гребені походять з однієї ділянки (рис. 118). Інші гребені виконані
дуже ретельно. Характерними для них є спільна техніка виготовлення і єди-
ний стиль. Можливо, це продукція ще одного майстра-косторіза.
Орнаментальні лінії під зубцями двобічних гребенів зазвичай наносили-
ся пилкою перед пропилюванням зубців (рис. 119, 6). Тільки на двох гребе-
нях — з самого Воїня і з його околиць (с. Пугачівка), лінії нанесені іншим інс-
трументом, ймовірно, лезом ножа (рис. 121). Додаткові елементи у вигляді
циркульних кіл завжди наносилися спеціальним циркульним інструментом
(рис. 119, 4, 5). В одному випадку (кола, які обмежують відрізки прямих ліній,
прокреслених уздовж зубців) можна простежити послідовність нанесення
різних елементів орнаменту: кола, судячи з форми борозенок, були виконані
перед пропилюванням ліній (рис. 119, 4).
Обробка порожнистого рогу
Загалом питання про використання порожнистого

рогу у косторізній справі залишається відкритим. Порожнистий ріг — це
кістковий стрижень, вкритий роговим чохлом, що росте разом з кістковим
стрижнем від основи рогу (рис. 122, 4). Роговий чохол, з якого вилучено
стрижень, зазвичай називають просто рогом. Він і є тією сировиною, з якої
у пізніші часи виготовляли різноманітні вироби. Властивості порожнистого
рогу сприяють його використанню як сировини у косторізній справі. Цей
матеріал досить міцний і пружкий, його можна обробляти навіть простим
ножем. Майстри пізнього середньовіччя та нового часу віддавали перевагу
саме порожнистому рогу. Його основною вадою є необхідність додаткових
підготовчих операцій, пов’язаних з вилученням кісткового стрижня.
Виявленню дійсного місця рогових чохлів у давньоруському косторізному
виробництві заважає те, що в ґрунті вони практично не зберігаються, проте на-
віть у Новгороді, де характер ґрунту сприяє кращому збереженню органічних
матеріалів, давньоруських виробів з порожнистого рогу не виявлено [Смирнова
1998, с. 7]. Отже, нема підстав твердити про скільки-небудь важливе значення
цього матеріалу для давньоруських косторізів. Єдиним документально засвід-
ченим випадком використання рогових чохлів у Давній Русі є застосування ри-
тонів з турячих рогів як репрезентативного та культового посуду. Використання з
зазначеною метою порожнистих рогів великих копитних (насамперед турів) по-
ширено у простору і часі — від палеоліту до середньовіччя. Славнозвісні окуття
турячих рогів з Чернігова, які є справжніми творами мистецтва (рис. 122, 6), де-
монструють ставлення до них як до коштовних речей. Турячі роги неодноразово
згадуються у билинах, де вони виступають переважно в обрядовому контексті
[Липец 1969, с. 229—238]. Також вони фігурують на сюжетних зображеннях на
предметах декоративно-ужиткового мистецтва, які розповсюджені скрізь у Єв-
79
ропі, у тому числі на Русі, зазвичай у сакральному контексті. Характерним при-

кладом зображення ритонів є ріг, який фігурує у сюжеті на двостулковому брас-
леті зі скарбу, знайденого поблизу с. Городища Хмельницікої обл. [Якубовський,
1975, рис. 8, 3]. Н. Тимченко згадує серед остеологічних матеріалів з Воїнської
Греблі кістки двох особин турів [Тимченко, 1972, с. 22], проте слідів викори-
стання турячих рогів не виявлено.
Можна припустити за деякими аналогіями [Бандарчик, Цітоў, Мінько, 1984,
с. 37, рис. б; Финченко, 1982, с. 89, рис. 5; Staššiková-Štukovská, 1981, obr. 5, 10],
що з порожнистого рогу виготовляли також простіші духові музичні інструмен-
ти — мисливські та пастуші ріжки (рис. 122, 8). На давньоруських пам’ятках
залишків подібних речей поки що не зафіксовано, проте зображення духових
музичних інструментів такого типу є на мініатюрах Радзивілівського літопису
(рис. 122, 7). Аналогії дають західно- та центральноєвропейські образотворчі
джерела. Останні зображення особливо цікаві для нас, оскільки вони походять
з Центральної Європи як найближчого до Русі регіону (рис. 122, 9, 10). У Києві
стрижні від рогів великої та дрібної рогатої худоби зі слідами пили іноді виявля-
ють на ділянках, де функціонували косторізні майстерні, але іноді вони пов’язані
й з іншими видами виробництва. Це дозволяє припускати використання порож-
нистого рогу як технічної сировини, наприклад, для варіння тваринного клею
[Флерова (Нахапетян) 2000, с. 99; Сергєєва, 2011г, с. 50; Сергєєва, 2011д, с. 225].
Кістяний клей є одним з видів тваринних клеїв, які могли виготовлятися, крім
кісткових матеріалів, також з риб’ячої луски і з міздри. За пізніми аналогіями,
тваринні клеї, у тому числі кістяний клей, широко використовували у столярній
справі [Шур, 1935, с. 29—30; Трутовский, 1929, с. 85].
Варто відзначити, що, на відміну від Києва, де цей вид знахідок нара-
ховує сотні екземплярів [Сергєєва, 2011г, с. 49—50; 2011д, с. 224—225], у
Воїнській Греблі виявлені лише окремі екземпляри рогових стрижнів зі слі-
дами обробки, що не дозволяє говорити про велике значення цієї сировини
для місцевого виробництва.
Рогові чохли, виявлені у Воїні, не несуть слідів обробки (розпилювання,
розрізання). Не виключено, що вони призначалися для виготовлення неве-
ликих ритонів або інших ємностей. Треба звернути особливу увагу на те, що
обидва роги походять з одного комплексу. Це дозволяє припустити якийсь
особливий інтерес до цього матеріалу з боку конкретної людини.
3.2. Реманент косторізів
Характеризуючи косторізне виробництво, кілька слів

треба сказати про реманент косторізів. Первинна обробка кісткової сировини
потребувала таких знарядь, як сокира (рис. 123), ніж, пила, можливо, неве-
ликі тесла. При цьому використання пили було обмеженим: її застосовували
тільки для поперечного пиляння рогу. Отвори висвердлювали свердлами різ-
них розмірів. У цьому випадку вони відрізняються рівною формою, на стінках
каналу видно сліди інструменту у вигляді борозенок (рис. 125). Для створення
80
отворів могли також використовувати різальні інструменти — такі отвори за-

звичай мають дещо неправильну форму і нерівні краї (рис. 126). Часто таку тех-
ніку можна спостерігати у домашньому виробництві. Прикладом можуть бути
астрагали з порожнинами та отворами, підготовлені під битки (рис. 127).
На заготовках, напівфабрикатах та відходах виробництва простежуються
переважно сліди ножа та пили, на готових виробах також часто є сліди напил-
ка, яким провадили первинне полірування поверхні (рис. 57а; 128, 2а; 129). На
стадії виробництва готових виробів потрібні напилки та різноманітні абразив-
ні матеріали для полірування. На деяких виробах зустрічаються сліди грубого
абразиву, ймовірно, крупного піску або пісковику (рис. 128, 2б). Треба відзна-
чити, що найбільш якісні вироби ретельно відполіровані, що передбачає вико-
ристання м’яких матеріалів, таких як шкіра або хутро (рис. 130).
Попри твердження авторів першої публікації матеріалів Воїнської Греблі
про застосування токарного верстату для обробки кістки [Довженок, Гонча-
ров, Юра, 1966, с. 76], вироби зі слідами обточування не виявлені. На відмі-
ну від деревообробки, де токарний верстат застосовували дуже активно, у
косторізній справі ним не користувалися. Відповідно, асортимент місцевої
косторізної продукції не містить такі вироби з кісткових матеріалів, як ґуд-
зики з токарною доводкою і точені гральні прилади (шахи, шашки, фішки),
які, наприклад, є у складі продукції київського косторізного ремесла. Якщо
трактувати окремі шматки рогу як заготовки для майбутніх шахових фігур
(рис. 46, 3—5; 114, 2—4), можна припускати виготовлення гральних атри-
бутів вручну, без наступної обробки на токарному верстаті.
Для нанесення орнаменту застосовували як звичайний ніж, так і спеціалізовані
знаряддя. Серед них відзначимо пилку і різці. Пилкою виконаний лінійний орна-
мент на більшості гребенів, а також на деяких інших виробах (рис. 132). Крім того,
для нанесення лінійного та виїмчастого орнаменту використовували ножі (рис. 131;
133). Кінцем леза ножа нанесені також невеличкі ямки на розподільнику з рогу
(рис. 56). Лезом або кінцем шила на виріб іноді наносили графіті (рис. 134).
Для виконання циркульних кіл використовували спеціальний двозубий
інструмент. Треба відзначити, що термін «циркульний» стосовно орнаменту,
створеного колами з крапкою у центрі, є доволі умовним. Те саме можна
сказати й стосовно назви циркуль або циркульний різець для інструменту,
яким виконували подібний орнамент. Інструмент для нанесення циркуль-
ного орнаменту не був циркулем у власному сенсі цього терміну. Проте
така назва, при всій її умовності, має право на існування, оскільки принцип
дії обох інструментів приблизно однаковий і базується на обертанні різця
(для циркуля — голки чи грифеля) навколо центральної осі. У зв’язку з тех-
нікою виконання такого орнаменту треба звернути окрему увагу на форму
циркульних кіл. У перетині рівчачок кола або трикутний, або, досить часто,
прямокутний, тобто має рівне або трохи скошене дно. Ямка у центрі завж-
ди набагато глибше за рівчачок кола, у перетині вона має конічну форму.
Отже центральний стрижень був довшим, а різець міг мати різну форму
робочої частини — широку, скошену або гостру. Ширина борозенки кола
до 1 мм.
81
А. Шаманаєв вважає, що для нанесення циркульних кіл в роботі скоріше

всього застосовували циркуль, на одній з ніжок якого закріплювали голку, а
на іншій — різець [Шаманаев, 2005, с. 53]. Проте для різьблення по твердому
матеріалу, яким є кістка, більш придатні монолітні різці. Серед матеріалів з
Воїнської Греблі виявлений тільки один виріб, на поверхні якого є циркульні
кола нанесені власне циркулем з тонкою голкою у якості різця. Це набірна од-
нобічна гребінка (рис. 120, 1). Кола (з кожного боку по одному) розміщені поза
основною орнаментальною композицією, можливо, вони є якимось особли-
вим знаком. Проте звичайним знаряддям для нанесення циркульних кіл були
циркульні різці з відносно широким лезом, ймовірно, монолітні. Циркульний
орнамент, виконаний такими різцями, дуже поширений у просторі і часі.
У зв’язку з реконструкцією можливого вигляду зазначених знарядь варто
звернути увагу на деякі пізніші аналогії (рис. 135, 1—6). Сучасні майстри для
нанесення циркульного орнаменту використовують специфічні різці з кілько-
ма зубцями і центральним стрижнем (рис. 135, 1—3). У посібниках з худож-
нього різьблення по кістці для них застосовується термін викрутка [Абросимо-
ва и др., 1984, с. 122; рис. 131а, б; 132а]. Є етнографічні дані про використання
аналогічних пристроїв. Прикладом може стати інструмент, наведений у роботі
В. Гензеля, з посиланням на М. Гладиша [Hensel, 1956, rys. 241]. Це різець з
двома зубцями, один з яких служить центральним опорним стрижнем. Він
приводився у дію спеціальним буравом (рис. 135, 8).
Викрутки функціонують за тим самим принципом, що й центрове перо-
подібне свердло, яке, можливо, й було прототипом для них (рис. 135, 7). У
цьому зв’язку звертаємо увагу на точку зору В. Бесєдіна, який вважав перове
свердло ідеальним інструментом для нанесення циркульного орнаменту [Бесе-
дин, 1999, с. 53]. Тризубий інструмент виявлено при розкопках давньоруського
Пінська у Білорусі (рис. 135, 9). П. Лисенко пов’язує його саме з нанесенням цир-
кульного орнаменту [Лысенко, 1997, рис. 23, 1]. Аналогічний тризубий інстру-
мент, знайдено у Старому Місті на Мораві [Hrubý, 1957, оbr. 26, 3]. Щоправда,
в обох випадках центральний стрижень робочої частини інструменту за довжи-
ною однаковий з боковими, тоді як центральна точка у циркульних кіл у просте-
жених нами випадках завжди глибша. Таку ситуацію відзначає також І. Ульбрихт
за матеріалами Хедебю [Ulbricht, 1978, Abb. 7]. Проте сама форма циркульного
інструменту могла відповідати згаданим вище знахідкам.
У зв’язку з реконструкцією інструментів для нанесення циркульного орна-
менту, варто звернути увагу на двозубе знаряддя з Новгорода, яке опубліку-
вав Б. Колчин [Колчин, 1959, рис. 53А]. Дослідник трактує його як циркульне
свердло. Проте таке трактування функціонального призначення інструменту
залишається під сумнівом через те, що жодний з зубців за своєю формою і дов-
жиною не може бути інтерпретований як центральний упор, необхідний для
обертання різця навколо осі. Обидва зубці ідентичні (рис. 135, 10). Експери-
ментально виконати циркульне коло таким інструментом нам вдалося, проте
така форма робочої частини є менш доцільною для подібної операції за різець
з центральним упором більшої довжини. Крім того, судячи з масштабу, знаряд-
дя створювало кола досить великого діаметру, не характерного для відповід-
82
них елементів орнаменту виробів з кісткових матеріалів. Варто звернути увагу

на те, що зазначений інструмент має аналогії серед сучасних знарядь іншого
призначення. Одним з них є циркуль, яким користуються для розмітки поверхні
під майбутній орнамент (рис. 124, 6). Похожу форму також має робоча части-
на безцентрової викрутки, яку застосовують для виконання звичайних кіл без
центральної точки (рис. 124, 5). Проте треба враховувати, що в орнаментації
давньоруських виробів з кістки та інших матеріалів (дерево, камінь) прості кола
без центральної точки не зустрічаються. Отже, інструмент з Новгороду має інше
призначення і, скоріше за все, пов’язаний з розміткою поверхні або з нанесен-
ням схематичних контурів елементів майбутнього орнаменту. Різець з двома
зубцями у деяких випадках міг застосовуватися для нанесення паралельних
ліній на вироби з різних матеріалів. Похоже, саме таким способом нанесені дві
паралельні лінії на одну з точених дерев’яних посудин з Воїнської Греблі, описа-
них вище (рис. 9, 4). На користь цього може свідчити сувора паралельність ліній,
навіть при випадковому скривленні. Відстань між лініями завжди залишається
1,2 мм. Застосування двозубого різця для орнаментації деяких староладозьких
гребінок відзначає О. Давідан [Давидан, 1962, с. 105—106]. Щоправда, конкрет-
ний інструмент з Новгороду вона вважає знаряддям для нанесення циркульних
кіл. Наші міркування з цього приводу наведені вище.
Крім кіл з точкою, за допомогою двозубих знарядь виконували циркуль-
ні плетінки. Плетінкою називають орнамент, основним елементом якого є
одна або декілька стрічок, що переплітаються різноманітними способами
[Запаско, 2000, с. 126]. Різновидом плетеного орнаменту є циркульна плетін-
ка, створена рядом циркульних окружностей, які огинає стрічка. Плетінка
виконується циркульним знаряддям, так саме, як і окружності, проте лінія
окружності не доводиться до кінця, створюючи подібність переплетіння
двох вузьких стрічок. Циркульна плетінка є одним з характериних видів ор-
наменту, яким прикрашалися вироби з кістки у Давній Русі і, ширше, у серед-
ньовічній Європі. На виробах з Воїнської Греблі цей орнамент також пред-
ставлений. Циркульною плетінкою орнаментовані дві накладки, виявлені на
городищі (рис. 136, 3, 4).
3.3 Загальна характеристика косторізного

ремесла і ремісничої продукції
Специфіка Воїня як оборонної фортеці на рубе-

жах Русі обумовила увагу місцевих косторізів до кістяних та рогових дета-
лей озброєння. У місцевому косторізному комплексі репрезентовані різні
види зброї і спорядження вершника та коня. Разом з цим знахідок пред-
метів озброєння у Воїнській Греблі відносно небагато. Це справедливо виз-
навали ще автори першої публікації пам’ятки [Довженок, Гончаров, Юра
1966, с. 77]. Кожна категорія кістяних деталей озброєння репрезентована
кількома екземплярами. Це може пояснюватися не дуже великим значен-
ням кісткових матеріалів у виробництві предметів зазначеної сфери діяль-
83
ності мешканців фортеці. Зокрема обмаль накладок на складний лук може

пов’язуватися з тим, що серед воїнів фортеці були поширені прості луки, або
принаймні луки без кістяних деталей. З іншого боку, з виробництвом накла-
док на лук можна пов’язувати кілька заготовок рогових пластин. Врахуємо-
також майже готовий напівфабрикат лопатоподібної фронтальної накладки
і готову накладку такого типу (рис. 74, 6, 7; 75, 1, 2). Окремо треба згадати
кінцеву накладку з заокругленим кінцем і вирізом для петлі тятиви (рис. 74,
8). Кінцеві накладки є достатньо рідкісною знахідкою на давньоруських
пам’ятках Середнього Подніпров’я. Це можна пояснювати їх поступовим
зникненням у зв’язку зі спрощенням конструкції луку. Ця тенденція носить
загальноєвразійський характер [Гаврилова, 1965, c. 87—88].
Кістяні наконечники у комплексах давньоруського озброєння загалом
зустрічаються значно рідше, ніж залізні. У Воїнській Греблі їх знайдено 7 ек-
земплярів. Для порівняння: залізні наконечники, за описом, нараховують 33
екземпляри і один так званий зрізень, тобто всього їх 34 екземпляри [Дов-
женок, Гончаров, Юра, 1966, с. 109]. Отже, наконечники з кістки складають
лише близько 15 відсотків від загальної кількості.
Обробка деяких кістяних наконечників не дуже якісна. Не виключено, що
вони могли бути продуктом допоміжного ремесла. Варто згадати, що у різних
народів практикувалося виготовлення стріл самими воїнами. Зокрема Ю. Ху-
дяков вказує на подібну ситуацію у хуннів [Худяков, 1986, с. 41] і у монголів [Ху-
дяков, 1991, с. 124]. Проте в будь-якому разі кістяні наконечники виготовляли
особи, які володіли основними навичками роботи з кісткою. На виробах просте-
жуються такі технологічні операції, як надання форми різальним інструментом,
обробка напилком, полірування. Варто згадати два мисливських втульчастих
наконечника з ретельно відполірованою поверхнею.
Аналогічним чином можна охарактеризувати кистені (рис. 73, 1—4; 74,
1—4) і булаву (рис. 73, 5; 74, 5) з Воїнської Греблі. Кистені виготовляли люди,
які володіли навичками роботи з кістковими матеріалами, але при цьому
якість обробки воїнських екземплярів нижча, ніж, наприклад, київських.
Загалом характеризуючи набір кістяних деталей озброєння з Воїнської
Греблі, треба відзначити, що він не відзначається будь-якими вузькими ло-
кальними особливостями. Розглянутий комплекс повністю укладається в
загальну традицію, що сформувалася в південній зі Євразії і поширилась у
Східній і частково Центральній Європі серед населення різної етнічної при-
належності. Враховуючи наявність слідів косторізного виробництва у Воїнсь-
кій Греблі і знахідки напівфабрикатів відповідних виробів, можна констату-
вати місцеве виробництво деталей озброєння з кістки та рогу. Деякі з них
(наприклад, вістря стріл, кистені) могли виготовлятися самими власниками,
інші вироби можна вважати продукцією професійного косторізного ремесла.
Зокрема, професійною справою було виготовлення складних луків з кістяни-
ми деталями. Такі луки, судячи з відносно невеликої кількості виявлених на-
кладок, були, ймовірно, не дуже дешевими. Враховуючи якість виконання,
роговий псалій, який зберігся повністю (рис. 71, 1; 107, 3), а можливо, й інші
екземпляри псаліїв, можна вважати продукцією майстрів-професіоналів.
84
Варто звернути увагу на поширення стрижневих ґудзиків. Вони відріз-

няються різноманітністю форм і використаної сировини (рис. 66, 1—12; 67).
Крім тваринної кістки, яка була звичайним матеріалом для цього виду ви-
робів, воїнські ґудзики виготовлені з рогу. Засвідчено також використання
променю плавця осетрової риби (рис. 66, 8; 67, 11). Наявність напівфабри-
катів свідчить про місцеве виготовлення цієї категорії виробів. Серед готових
екземплярів є вироби різної якості, що може свідчити про їх виготовлення не
тільки майстрами, але й у рамках домашнього виробництва. Серед виробів
професіонального різьбяра окремо виділимо ґудзик з дуже ретельним полі-
руванням (рис. 66, 5; 67, 8), а також ґудзик досить рідкісної вибагливої форми
(рис. 66, 6; 67, 12). При цьому варто відзначити, що асортимент стрижневих
ґудзиків з Воїнської Греблі близький київському. Знахідки з Воїнської Греблі
майже не поступаються київським також за кількістю знахідок (рис. 137).
На відміну від Києва, у Воїні не знайшли поширення півсферичні ґудзи-
ки (рис. 137). Вони репрезентовані лише двома екземплярами, один з яких
виготовлений з епіфізу тваринної кістки, що характерно для продукції до-
машнього ремесла. Походження іншого ґудзика не можна визначити впев-
нено. Основним регіональним центром виробництва півсферичних ґудзиків
у Південній Русі однозначно треба вважати Київ [Сергєєва, 2011г, с. 92—94;
2014б, с. 154]. Проте не можна беззаперечно твердити про неможливість
копіювання київської продукції на місцях, особливо у центрах розвинутого
косторізного ремесла.
Асортимент продукції воїнського косторізного ремесла загалом є типо-
вим для давньоруського косторізного комплексу. Проте варто звернути окре-
му увагу на наявність у місцевому асортименті деяких специфічних речей, які
не характерні для косторізної продукції південноруських ремісників. Це може
вказувати на існування певних локальних традицій, можливо, обумовлених
специфікою місцевої етнокультурної ситуації, зокрема наявність якоїсь частки
іноетнічного населення. До виробів такого роду можна віднести насамперед
ємності з рогу і ножеподібні амулети. Ножеподібні амулети мають аналогії у
центрі і на півночі Східної Європи і сягають фінно-угорських старожитностей,
проте наявність напівфабрикату свідчить про їх місцеве виготовлення. У цьому
зв’язку згадаємо, що серед київських старожитностей виявлений гольник ана-
логічної форми, генетично пов’язаний з цією самою територією, що й ноже-
подібні амулети без порожнини. Автори публікації гольника припускали його
імпортне походження [Зоценко, Брайчевська, 1993, c. 87, рис. 22, 1]. Насправ-
ді зв’язок гольнику з місцевими майстерням не можна виключати (робота
майстра-мігранта або місцевого ремісника за імпортними зразками), проте
він не простежується через те, що виріб знайдений у побутовому контексті,
на території садиби. Незакінчений екземпляр з Воїнської Греблі підтверджує
можливість місцевого виготовлення подібних виробів, що важливо й для ін-
терпретації аналогічних предметів з інших пам’яток Південної Русі.
Рогові ємності з трьома розсохами цілком слушно вважати наслідуванням
степової культурної традиції. Відмінністю ємностей з Воїнської Греблі та її околи-
ць є відсутність складної орнаментації, яка зазвичай притаманна салтівським і
85
більш раннім аварським релікваріям. Лише на одній ємності (з Жовнина) на-

несено князівський знак — тризуб). На іншій ємності є хрестоподібні зобра-
ження (рис. 131, 1), а ще на одній продряпані безладні лінії.
Зі степовими традиціями також можуть бути пов’язані знаряддя з ло-
паток тварин з отворами (рис. 52, 1, 2), які мають аналогії в салтівських
[Флерова, 2001, рис. 43] та болгарських [Руденко, 2005, табл. 21, 408, 409]
старожитностях. Ще одним предметом, який сягає південноєвропейських
старожитностей, є футляр складеного серпа (рис. 58, 7; 107, 1). На Півдні Єв-
ропи такі серпи побутували насамперед у кочівницькому середовищі [Пьян-
ков, 2013]. На думку В. Міхеєва, складені серпи входили у спорядження
кінного воїна [Михеев, 1985, с. 47—48]. Треба враховувати також знахідки
цього виду артефактів у Центральній Європі [Hensel, 1956, rys. 24], проте їх
походження та функції можуть стати темою окремого дослідження. Тут ми
просто вказуємо на наявність такого матеріалу.
Ще одним цікавим виробом є підпружна петля з рогу (рис. 66, 16; 69),
яка знаходить аналогії у Дунайській Болгарії і в кочівницьких матеріалах [Бо-
нев, 1981, с. 42, рис. 1, 14].
Отже більша частина цієї своєрідної продукції генетично сягає старожит-
ностей Півдня Східної Європи. Однією з причин вказаних особливостей асор-
тименту продукції воїнських косторізів могло бути розселення у регіоні у ХІІ ст.
степняків, які були лояльні руським князям і часто перебували у них на службі
[Моргунов, 2010, с. 67—68]. У зв’язку з цим Ю. Моргунов відзначає, що з літо-
писного Воїня походить уламок салтівського глека, багато фрагментів котлів з
листової меді, а серед остеологічного матеріалу зафіксований високий відсо-
ток костей овець. На місці літописного Желні (Жовнин) виявлена кістяна плас-
тинка з лусковим орнаментом, характерним для аскізької культури Південно-
го Сибиру [Моргунов, 2010, с. 70]. Судячи з наявності речей, характерних для
салтівців, проникнення іноетнічного елементу у регіон починається ще задов-
го до ХІІ ст. У зв’язку з цим додатково згадаємо деякі знахідки, що походять з
околиць Воїнської Греблі. Насамперед це роговий кистень з петлею, виявле-
ний розвідками Р. Юри в урочище Палянівщина (Жовнин) [Юра, 1956/3а, с. 3].
Цей екземпляр знаходить аналогії у Саркелі (рис. 138, 1). А. Криганов виді-
лив такі кистені в окремий підтип 1Б типу 1 (рогові кистені) [Крыганов, 2012,
с. 72, рис. 39, 2—3]. Похожі кистені зустрічаються також серед старожитностей
Болгарії, де вони датуються ХІ — началом ХІІ ст. В. Йотов вважає їх наслідком
присутності кочівників на території Болгарії [Йотов, 2004, с. 112, обр. 61, 685;
63]. Кистень з Жовнина не оброблений до кінця, йому лише надана загальна
форма, петля не має отвору. Отже виріб є напівфабрикатом. Відповідно, його
слушно вважати продукцією місцевого майстра.
З урочища Палянівщина також походить кістка з нарізками (рис. 138, 2),
яка має найближчі аналогії серед старожитностей салтівської культури [Фле-
рова, 2001, рис. 39, 6—8; 40, 1—4; 41, 1—4].
Зазначене питання потребує спеціального розгляду, проте попередньо
відзначимо, що загалом ситуація у косторізній справі у Воїні може бути свід-
ченням неоднорідності населення, яке з’являється у новому місті після його
86
заснування і постійно поповнюється за рахунок вихідців з інших регіонів Дав-

ньої Русі і ззовні. Проте суттєвого іноетнічного впливу на характер косторізної
продукції не простежується. Він обмежується лише появою окремих виробів.
Загалом стан косторізної справи у давньоруському Воїні викликає певні
питання, на які не дуже легко знайти відповідь. Треба відзначити наявність
характерної місцевої продукції, яка могла розповсюджуватися за межами
міста, на сусідніх поселеннях (ємності з рогу, можливо, гольники). Найбільш
характерним прикладом може стати знахідка у Жовнині трьохчастинної ро-
гової ємності з зображенням князівського знаку [Кілієвич, 1965, рис. 4; Дов-
женок, Гончаров, Юра, 1966, с. 80; табл. XXIII, 3].
Таку продукцію певною мірою можна вважати маркером спеціалізо-
ваного ремесла, розрахованого на більш-менш широкий ринок. З іншого
боку, незважаючи на наявність залишків сировини, відходів, заготовок та
напівфабрикатів виробів, яскраво виражені косторізні комплекси з концен-
трацією слідів ремісничого виробництва у Воїні не зафіксовано. Зрозумі-
ло, такі комплекси могли розташовуватися у частині міста, яку не встигли
дослідити. Проте фактом залишається велика кількість обробленого кіст-
кового матеріалу (заготовки, напівфабрикати, відходи), розпорошеного на
великій території, включаючи укріплену частину і посад. Таке розміщення
артефактів свідчить скоріше на користь того, що різьблення по кістці прак-
тикувало широке коло мешканців на рівні допоміжного ремесла. Якість
воїнських виробів з кістки та рогу значно нижче порівняно, наприклад,
з київськими. Разом з цим, окремі види виробів (зокрема гребені, деталі
луків, псалії з якісно обробленою поверхнею, орнаментовані накладки) не
можна відносити до продукції домашнього або допоміжного ремесла. Те
саме можна сказати про орнаментовані накладки, для декорування яких за-
стосовували спеціалізовані інструменти (різці, циркульний інструмент для
нанесення окружностей).
Достатньо складними виробами були кістяні гребені. Їх виробництво
потребувало від майстра знання властивостей сировини і придатності її час-
тин для деталей майбутнього виробу. Відсутність матеріалів, супроводжую-
чих виробництво гребенів (заготовки, напівфабрикати), і яскравих місцевих
варіантів, які можуть свідчити про довготривалу традицію їх виробництва,
не дозволяє говорити про розвинуте гребінництво.
Варто відзначити, що асортимент гребінників не відрізняється різно-
манітністю. Серед матеріалів Воїнської Греблі не відомі набірні гребінки
північноєвропейських типів, виявлені на деяких південноруських пам’ятках,
включаючи Київ. Відсутні характерні північноєвропейські форми гребінок.
Також не виявлено жодного екземпляру з поширеним переважно на Півно-
чи Русі орнаментом, в основі якого лежить косий хрест та його модифікації.
О. Кондратьєва у своїй дисертації вказувала на те, що орнамент зазначено-
го типу можна пов’язувати з балто-скандинавськими центрами і датувати
у межах ІХ—ХІ ст. [Кондратьева, 1987, с. 15]. Пізніше вона відзначала, що
вироби з діагональними, як і з вертикальними, лініями, мають загальноєв-
ропейське поширення (включаючи Русь), хоч складається враження, що за-
87
хідноєвропейські матеріали дають більшу різноманітність таких орнаментів

[Кондратьева, 2011, c. 64]. Лінійно-циркульний орнамент однобічних набір-
них гребінок, представлений на екземплярах з Воїнської Греблі, є одним з
найпоширеніших як на Русі, так і за її межами. Як приклад згадаємо гребінки
з Києва [Каргер, 1958, табл. ХСІІІ, внизу; Зоценко, Брайчевська, 1993, рис. 21,
4; Сергєєва, 2011г, табл. 32, 1—4, 7], Лукомля [Штыхов, 1978, рис. 7, 1], Із-
борську [Седов, 2007, рис. 81, 2; 294, 1, 3—6, 8], Саркела—Білої Вежі [Флеро-
ва, 1998, рис. 1—5, 8; Флерова, 2001, рис. 2, 1—5, 8; 64, 1] та ін.
Всі суцільні двобічні гребені представлені виключно прямокутними і тра-
пецієподібними екземплярами веретеноподібного перетину — типи Л и М,
за новгородською класифікацією [Колчин, 1982, рис. 5]. Відсутній тип Д, за
Б. Колчиним (трапецоїдний, орнаментований композицією з паралельних
прямих і виїмчастих трикутників), добре відомий, наприклад, у Києві [Сер-
гєєва, 2011г, табл. 33, 10—15]. Також не виявлені гребені, які відповідають
новгородському типу Н, які побутували у Києві [Сергєєва, 2011г, табл. 35, 4,
7, 8, 10] і деяких інших давньоруських містах. Це гребені відносно великих
розмірів, виготовлені з рогу лося, внаслідок чого вони завжди були трохи
вигнуті, повторюючи форму рогової пластини. Не виявлені також набірні
двобічні гребінки з накладками, відомі серед матеріалів деяких давньорусь-
ких міст. Зокрема такі гребені у невеликій кількості виявлені у Києві.
Отже, асортимент продукції воїнських гребінників значно бідніший за київсь-
кий (рис. 139). Двобічні суцільні гребені з Воїнської Греблі репрезентовані тільки
найбільш простими варіантами. Яскравих місцевих типів, які могли б свідчити
про розвинуте ремесло гребінників, що працювали на широкий масовий ри-
нок, а також напівфабрикатів і відходів виробництва гребенів у Воїнській Греблі
не зафіксовано. Імовірніше за все, крупного розмаху, необхідного для виходу на
широкий ринок, виробництво цієї категорії виробів не досягало.
Проте можна припускати, що діяльність окремих майстрів, які виготовля-
ли гребені, мала мати місце. Судячи з нечисленності знахідок, ця діяльність
не була інтенсивною. Ймовірно, гребені були продукцією косторізів широко-
го профілю або різьбярів, які практикували роботу з різними матеріалами.
Треба думати, що великих масштабів, необхідних для виходу на широкий
ринок, виробництво цієї категорії виробів не досягало. Відзначені вище
особливості двох груп суцільних двобічних гребенів, які вказують на можли-
ву діяльність різних майстрів, цьому не суперечать. Виробництво обох груп
могло розділятися якимось відрізком часу. В будь-якому випадку воно не
виділилося у самостійну галузь, розраховану на широкий ринок. Завданням
виробників гребенів було забезпечення обмеженого кола споживачів, пере-
важно у межах міста та його околиць.
Отже можна говорити про наявність у місті невеликого прошарку май
стрів, які практикували обробку кісткових матеріалів на професійному рівні.
Не виключено, що вони суміщали цю діяльність з іншими видами виробниц-
тва. Продукція таких ремісників задовольняла потреби населення міста, а
також могла поширюватися й на довколишні території за його межами.
88
висновки
Внаслідок досліджень городища Воїнська Гребля у

1956—1959 рр. було виявлено значну кількість ма-
теріалів, які дозволяли реконструювати, принаймні у
загальних рисах, стан ремесел, які базуються на ви-
користанні органічної сировини — дерева і кісткових
матеріалів. Виявлена кількість продукції з цих видів
сировини є досить рідкісним явищем для давньорусь-
ких пам’яток Середнього Подніпров’я.
Природні умови околиць давньоруського міста
у достатній кількості забезпечували потрібними ма-
теріалами всі види виробництва. Дослідження пока-
зали, що вибір природної органічної сировини обумо-
влювався передусім складом місцевої флори і фауни.
У кожній окремій галузі виробництва відбір сировини
залежав від її придатності для конкретних видів про-
дукції. Віддання переваги тому чи іншому виду сиро-
вини (конкретна порода дерева, кістка або ріг тощо)
могли обумовлюватися традицією, яка складалася на
підставах найбільшої придатності або доступності.
Воїнські майстри добре були обізнані з властивос-
тями кожної з порід і їх придатністю для виготовлення
різних виробів.
Наявність у давньоруський час у лісостеповому
Подніпров’ї лісових масивів, значно більших ніж за
новітніх часів, сприяла розвитку деревообробних ре-
месел. Підставою для виділення ремесел з точки зору
виробничого процесу може бути ставлення до різних
видів деревної сировини з метою створення конкрет-
них видів продукції. За цим показником у Воїні можна
виділити такі відокремлені галузі професійного дерево-
89
Висновки
обробного виробництва: теслярство, можливо, суміщене зі столярством, бон-

дарство, різьбярство і токарна справа.
Теслярство базується на використанні будівельного лісу. Його продукція —
габаритні об’єкти — від будівель до транспортних засобів, поховальних споруд
та ін. Розвитку цієї ремісничої галузі сприяла специфіка Воїня як міста-фортеці
і одночасно гавані. Теслярські роботи є основними в умовах, коли будівництво
і суднобудування базувалися в основному на деревних матеріалах. Воїньські
теслярі були пов’язані з ремонтом і перебудовами укріплень, з одного боку,
і ремонтом суден з іншого. Враховуючи важливість давньоруського Воїня як
прикордонної фортеці і гавані слушно припускати провідну роль у місті тес-
лярських артілей, яки працювали на державне замовлення. Технологію спо-
рудження дерев’яних будівель можна розглядати у рамках загальноруської
тенденції розвитку будівельної справи.
Знахідки у Воїнській Греблі заклепок, які пов’язані зі спорудженням су-
ден з дощатою клінкерною обшивкою мають принципове значення для іс-
торії давньоруського суднобудування.
Державні потреби перетворили теслярство в одне з державних ремесел
і обумовили високий статус теслярських робіт в оборонній і суднобудівель-
ній галузях. Разом з цим, існували міські теслярі, які мали бути ремісниками
широкого профілю, в руках яких були зосереджені роботи на замовлення
городян, як теслярські, так і столярні. Матеріалів щодо власне столярства у
Воїнській Греблі практично не виявлено. Не виключено, що виготовлення
столярних виробів суміщали з іншими видами робіт по дереву.
Робота різьбярів та токарів основані на обробці спеціально підготовле-
них відносно дрібних суцільних фрагментів дерева. Враховуючи однакову
сировину і похожий інструментарій різьбярів і токарів (додатковим зна-
ряддям токарів є лише токарний верстат), варто припускати, що обидві спе-
ціальності могли співіснувати у рамках єдиного виробництва. Його спеціалі-
зацією було виготовлення дрібної продукції (посуд, знаряддя праці та їхні
деталі, гребені та ін.). Аналіз деяких точених виробів з Воїнської Греблі дозво-
лив виділити продукцію принаймні двох різних майстрів-токарів.
Бондарна продукція репрезентована залишками відер і кадібців, які
були найбільш поширеним різновидам бондарного посуду у ХІ—ХІІ ст. Від-
носно стандартні розміри воїнських кадібців і відер, засвідчені також на ін-
ших пам’ятках, підтверджують існування у цей період загальноруської тра-
диції виготовлення певних видів продукції.
Крім професійних деревообробних ремесел існувало домашнє ремесло,
коли вироби, як правило, господарчого призначення, виготовлялися госпо-
дарями для власних потреб. Така діяльність не пов’язується з конкретним
деревообробними ремеслами. Деякі різновиди домашньої продукції пред-
ставлені серед матеріалів Воїнської Греблі, які демонструють такі види об-
робки деревної сировини, як плетіння і використання у роботі лубу і кори.
Обробка кістки, на відміну від деревообробних спеціальностей, носить
прикладний характер, що обумовило її менш інтенсивний розвиток. Незва-
жаючи на наявність кісткових матеріалів на різних стадіях обробки, не зафік-
90
Висновки
совані місця концентрації артефактів, пов’язаних з косторізним ремеслом.

В косторізній справі не спостерігається вузької спеціалізації. При всьому ць-
ому можна говорити про наявність у місті невеликого прошарку майстрів,
які практикували обробку кісткових матеріалів на професійному рівні. Не
виключено, що вони суміщали цю діяльність з іншими видами виробництва.
Продукція такого ремесла, судячи з пізніх аналогій, могла поширюватися й
на певній території за межами самого поселення.
Набір продукції місцевого косторізного ремесла загалом є типовим для
давньоруського косторізного комплексу. Разом з цим він містить окремі
специфічні речі, які зазвичай не вироблялися косторізами південноруського
регіону (наприклад, ємності з рогу, ножеподібні амулети, руків’я складаного
серпа). Це може вказувати на існування певних локальних традицій, мож-
ливо, обумовлених специфікою місцевої етнокультурної ситуації, зокрема
іноетнічні впливи. Ножеподібні амулети пов’язані з фінно-угорськими ста-
рожитностями, проте більшість нехарактерних для Півдня Русі виробів, як
і деякі знахідки в околицях Воїнської Греблі, генетично сягають елементів
культури Півдня Східної Європи. Це вказує на пріоритетні напрямки куль-
турних зв’язків, які могли впливати на асортимент продукції місцевого ре-
месла. Ситуація у косторізній справі може бути свідченням неоднорідності
населення, яке з’являється у новому місті після його заснування і постійно
поповнюється за рахунок вихідців з інших регіонів Давньої Русі.
91
Резюме
М.С. Сергеева
Мастера по обработке
дерева и кости
древнерусского города Воиня
В результате археологических исследований 1956—1959 гг.

древнерусского городища Воинская Гребля было получено
большое количество данных, позволяющих реконструировать,
по крайней мере, в общих чертах, уровень развития ремесел,
базирующихся на использовании органического сырья — де-
рева и костных материалов. Коллекция изделий из дерева и
кости из Воинской Гребли является второй по численности пос-
ле киевской. Все материалы опубликованы, однако их публи-
кацию нельзя считать удовлетворительной.
Настоящая работа ставит перед собой две задачи, включаю-
щие подробную публикацию и осмысление артефактов, относя-
щихся к обработке дерева и кости, и характеристику местных реме-
сел, в основе которых лежит использование органического сырья.
В соответствии с поставленными задачами построена структу-
ра работы. Монография состоит из двух частей. Первая часть посвя-
щена деревообрабатывающим ремеслам, вторая — косторезному
ремеслу. Каждая из них состоит из описания и характеристики об-
наруженных артефактов и аналитических разделов, посвященных
развитию соответствующих ремесленных отраслей.
Местную деревообработку характеризует разнообразная
продукция. Она включает остатки деревянных сооружений
и внутреннего оборудования, посуды, бондарных изделий и
орудий ткачества, мелкие обугленные фрагменты емкостей.
Кроме того обнаружены металлические артефакты, связанные
с деревообработкой. Среди них орудия обработки дерева,
крепежные детали, (гвозди, скобы, корабельные заклепки),
металлические детали некоторых деревянных предметов.
Наличие лесных массивов в окрестностях города обес-
печивало доступность сырья для деревообработки. Образцы
древесины, которые удалось определить, представлены мест-
ными породами. Это дуб, сосна, клен, ясень, ива.
В строительном деле использовали преимущественно
дубовую древесину. Из сосны изготовлены только доски пола
одной из построек.
93
Резюме
Бондарные изделия изготовлены из сосны. Материалом для двух фрагментов изде-

лий, которые можно интерпретировать как бондарные обручи или заготовки для них,
была ива.
Точеная столовая посуда изготовлена из клена и ясеня, резная столовая посуда — из
клена. Имеется несколько толстостенных сосудов, вырезанных из липы. Для изготовле-
ния предметов домашнего обихода использовалась древесина ясеня, для орудий тка-
чества — древесина клена.
Мастерам из Воиня были хорошо известны свойства каждого вида древесины и ее
пригодность для изготовления разных видов продукции.
Наличие в лесостепном Поднепровье в древнерусское время значительных лесных
массивов способствовало развитию деревообрабатывающих ремесел.
Термин деревообработка объединяет разные ремесленные специальности, ба-
зирующиеся на использовании одинакового сырья, поэтому правомерно говорить об
отдельных деревообрабатывающих ремеслах. Основные деревообрабатывающие ре-
месла следует выделять на основании отношения к разным видам древесного сырья,
способах его обработки и ассортимента продукции. Внутри каждой отрасли могла
существовать более мелкая специализация.
Согласно указанным показателям, в Воине можно выделить таких ремесленников,
как плотники, включая судостроителей или судоремонтников, резчики, токари, бон
дари.
Работа плотников основана на использовании строительного леса. Продукцией
плотницкого ремесла являются габаритные сооружения: постройки, инженерные соору-
жения, транспортные средства, погребальные сооружения и др. Развитию этой отрасли
ремесла способствовала специфика Воиня как города-крепости и одновременно гавани.
Находки корабельных заклепок, относящихся конструкции судов с дощатой обшивкой,
имеют принципиальное значение для истории древнерусского судостроения.
Государственные потребности превратили ремесло плотника в одно из важнейших
государственных ремесел и обусловили высокий статус плотницких работ в градостро-
ительной и судостроительной областях. Одновременно существовали городские плот-
ники, в руках которых были сосредоточены работы по заказу горожан, как собственно
плотницкие, так и столярные. Материалов, касающихся столярного дела как отдельной
специальности, в Воинской Гребле практически не обнаружено.
Технологию сооружения деревянных построек можно рассматривать в рамках об-
щей древнерусской традиции.
Работа резчиков и токарей основана на обработке относительно небольших частей
дерева. Продукцией указанных ремесленников были орудия труда и их детали, посуда,
гребни и др. Учитывая одинаковое сырье и похожий инструментарий резчиков и токарей
(дополнительным орудием токарей был только токарный станок), можно предполагать,
что обе специальности могли существовать в рамках единого производства.
На основе анализа артефактов, удается выделить продукцию двух токарей, работав-
ших в Воине.
Бондарное ремесло основано на использовании клепки. Продукция бондарей пред-
ставлена остатками ведер и кадок, являвшихся наиболее распространенными видами
бондарной посуды в ХІ—ХІІ вв. Относительно стандартные размеры бондарных сосудов
из Воиня, засвидетельствованные также на других поселениях, подтверждают сущест-
вование устоявшейся традиции изготовления определенных видов продукции на всей
территории Древней Руси.
Все перечисленные ремесла базировались на использовании спелой древесины.
Кроме профессиональных деревообрабатывающих ремесел, существовали домаш-
ние ремесла, предполагавшие изготовление необходимой продукции самими хозяева-
ми. Помимо зрелой древесины, в домашнем производстве часто использовали произ-
94
Резюме
водные материалы деревообработки (кора, луб, ветки и пр.)

Некоторые разновидности домашней продукции представлены среди материалов
из Воинской Гребли. Они демонстрируют такие виды обработки древесины, как плете-
ние и использование в работе луба и коры.
Местное косторезное ремесло представлено значительным количеством артефак-
тов. Имеющиеся материалы содержат не только большое количество готовых изделий,
но и сырье, заготовки, полуфабрикаты и отходы производства. Косторезная продукция
включает примитивные орудия труда, ручки ножей и других орудий, игольники, бытовые
вещи (гребни, пуговицы), детали вооружения и снаряжения всадника и коня, декоратив-
ные накладки, игральные принадлежности и амулеты. К специфической местной про-
дукции относятся трехчастные емкости из рога, характерные для аварских и хазарских
древностей, а также ножевидные амулеты, распространенные на севере Руси и восходя-
щие к финно-угорским древностям.
Основным сырьем для косторезов Воиня служил плотный рог местных копытных —
оленей, лосей, косуль. Рог оленя преобладает. Местные косторезы использовали оба
возможных пути получения рогового сырья — охоту и сбор рогов, скинутых осенью.
Роль животной кости в местном косторезном производстве была ограниченной. Ры-
бью кость почти не использовали. Изделия из рыбьей кости единичны и примитивны по
технике изготовления.
Вопрос об использовании полого рога в косторезном деле Воиня остается откры-
тым. В Воинской Гребле обнаружены только немногочисленные экземпляры роговых
стержней со спилами, что не позволяет говорить о большом значении этого вида сырья
в местном производстве. Роговые чехлы, обнаруженные в одной из построек городища,
не несут следов обработки (распиливания, разрезания). Не исключено, что они предна-
значались для изготовления небольших ритонов или других емкостей.
Техника обработки костных материалов не отличается от таковой, практиковавшей-
ся ремесленниками в других древнерусских городах, что было обусловлено свойствами
сырья.
Инструментарий косторезов реконструируется на основе следов инструментов на
изделиях. Он состоял из топора, пилы, ножа, напильника, абразивных материалов для
полировки. Использовался также специальный инструмент с двумя зубцами для нанесе-
ния циркульного орнамента.
Ассортимент продукции местного косторезного ремесла в целом типичен для Древ-
ней Руси. Вместе с тем среди изделий присутствуют специфические вещи, которые обыч-
но не изготовлялись древнерусскими косторезами в регионе (например, емкости из рога,
ножевидные амулеты, рукоять складного серпа) Это может указывать на существование
определенных локальных традиций, обусловленных спецификой местной этнокультур-
ной ситуации. Важную роль могли играть иноэтнические влияния.
Большинство изделий, нехарактерных для древнерусского косторезного комплекса,
как и некоторые находки в окрестностях Воинской Гребли, генетически восходят к эле-
ментам культуры юга Восточной Европы, указывая на приоритетное направление куль-
турных контактов. Ножевидные амулеты свидетельствуют о связях с центральными ре-
гионами Восточной Европы. Отмеченная ситуация в косторезном деле может указывать
на неоднородность населения города, которое постоянно пополнялось за счет выходцев
из других регионов.
Таким образом, можно говорить о наличии в городе небольшой прослойки масте-
ров, практиковавших обработку костных материалов на профессиональном уровне. Не
исключено, что они совмещали эту деятельность с другими видами ремесла. Продукция
таких ремесленников удовлетворяла потребности местного городского населения, а так-
же могла распространяться за пределы города в окрестных поселениях.
95
Summary
M.S. Sergeyeva
artisans on wood and

bone processing in
Old Rus’ town of Voin’
As a result of archaeological studies of Old Rus’ hillfort

Voinska Hreblia in 1956—1959, a large amount of data was
obtained possible to reconstruct, at least in general, the level of
development of crafts based on the use of organic materials. They
are wood and osseous materials. Collection of wood and bone
artifacts from Voinska Hreblia is the second largest after Kiev. All
the materials were published, but their publication cannot be
considered as satisfactory.
The current work sets two tasks. They are detailed publication
and interpretation of the artifacts relating to the processing of
wood and bone, and characterization of local crafts, which are
based on the use of organic raw materials. According to the tasks a
structure of the work is built.
The monograph consists of two parts. The first part deals with
woodworking crafts, the second one does with bone carving. Each
part includes a description and characteristics of the detected
artifacts and an analytical part devoted to the development of
appropriate craft industries.
Various products characterize the local woodworking, including
remains of wooden constructions and interior equipment, utensils,
cooperage, weaving tools, small charred fragments of containers.
Metal artifacts related to woodworking also were found. Among
them are tools, fixings (nails, staples, ship rivets) metal parts of
some wooden objects.
The presence of forests around the city ensured an availability
of raw materials for woodworking. Wood samples, that were
determined, included local tree species. They are oak, pine, maple,
ash, willow.
In building mainly oak wood was used. Pine floorboards were
found only once.
Cooperage products were made of pine. The material for two
fragments of products interpreted as a cooperage hoops or blanks
for them was willow.
97
Summary
Turning tableware was made of maple and ash, and carved one was made of maple. There
were several thick-walled vessels carved from linden. Material for household items was ash
and for weaving tools it was maple.
The properties of each type of wood and its suitability for different types of products were
well-known to masters from Voin’. The presence of significant woodlands in the forest-steppe
Dnieper region in Old Rus’ time contributed to development of woodworking crafts.
The term of woodworking unites several different craft specialties related only to the
use of the same raw materials, so it is correct to speak about individual woodworking crafts.
Basic woodworking craft should be differed on the basis of the relationship to the different
types of wood raw materials, methods of processing and product range. Within each sector
could exist subspecialties. According to these indicators such artisans as carpenters, including
shipbuilders or ship repairers, carvers, turners, coopers could be identified in Voin’.
Carpentry was based on the use of building wood. Production of carpentry includes
dimensional structures. They are buildings, engineering structures, vehicles, burial structures
and so on. The specificity of Voin’, which was a fortress and a harbor at the same time,
contributed to development of this sector of craft. Findings of ship rivets, related to the
construction of clinker ships are of great importance for the history of Old Rus’ shipbuilding.
A state needs turned a carpentry into one of the most important state crafts and resulted
a high status of carpentry work in urban planning and shipbuilding. At the same time there
were city carpenters, in whose hands a work commissioned by the citizens were concentrated.
It included as actually carpentry so joinery. Materials related to joinery as a separate specialty
in Voinska Hreblia were hardly detected.
A technology of construction of wooden buildings can be considered as part of all-Rus
tradition.
A work of wood carvers and turners was based on the processing of relatively small pieces
of wood. Products of these crafts were tools and their parts, utensils, combs, etc. Taking into
account the same raw materials and similar tools used by carvers and turners (an additional
instrument of turners was only lathe), we can assume that both specialties could exist within
a single craft sector.
Basing on the analysis of artifacts, it is possible to identify products of two turners worked
in Voin’.
Cooperage is based on the use of clapboards. Products of coopers are represented by the
residues of buckets and barrels that were the most common types of cooperage products in
the XI—XII centuries. Relatively common sizes of cooperage vessels from Voinska Hreblia also
detected in other settlements confirm the existence of established tradition of making certain
types of vessels on the entire Old Rus’ territory.
In addition to professional woodworking crafts, homemade crafts existed. They assumed
making necessary products by the owners themselves. In homemade crafts, derivatives from
woodworking (bark, bast, branches, etc.) are often used in addition to mature wood.
Some kinds of domestic production are represented among the materials from Voinska
Hreblia. They are remains of basketry and containers made of bast and bark.
Local bone carving craft is represented with a significant number of artifacts. Among the
materials are not only a large number of the finished products but also raw materials, blanks,
unfinished objects and wastes. Products of bone carving include primitive tools, handles
of knives and other implements, needle cases, objects of daily use (combs, buttons, etc.),
details of armament and equipment of rider and horse, decorative mounts, gaming pieces and
amulets. Three-part containers of an antler, characteristic for the avar and khazar antiquities,
as well as knife-shaped amulets, widespread in the north of Rus’, and going back to the Finno-
Ugric antiquities were specific local products.
An antler of local ungulates, such as deer, elk, roe deer was the main raw material for
bone carvers of Voin’. A deer antler is dominated. Both possible ways of obtaining of antler raw
98
Summary
materials were used by local bone carvers. They were hunting and gathering antlers thrown
off in autumn.
The role of animal bone in the local bone carving was limited. Fish bone was almost never
used. Products from fish bones are rare and primitive in the manufacturing technique.
The problem of use of horn in bone carving is still open. In Voinska Hreblia only a few
items of horn cores were found. It is not possible to talk about the importance of this type of
raw materials in local craft. Horn cases detected in one of the buildings of this hillfort do not
bear traces of processing (sawing, cutting). It could not be excluded that they were intended
for manufacturing of small rhytons or other containers.
A technique of processing bones does not differ from that practiced by craftsmen in other
Old Rus’ cities, which was due to the properties of raw materials.
Implements of bone carvers could be reconstructed on the basis of the traces of tools
on the products. It consisted of an ax, saw, knives, file, and abrasives for polishing. A special
bifurcated tool for the application of the circular ornament was also used.
In general the product range of local bone carving crafts is typical of Old Rus’. However,
among the articles specific things that are not normally manufactured by Old Russian carvers
in the region were present. They may indicate the existence of certain local traditions arising
from the specific local ethno-cultural situation.
Other ethnic influences could play an important role.
Most of products uncharacteristic for the Old Rus’ bone carving complex as well as some
of the findings in the area near Voinska Hreblia genetically traced back to the elements of
antiquities that were characteristic for the south part of Eastern Europe. They indicate the
priorities of cultural contacts. Knife-shaped objects point to the link with the central regions
of Eastern Europe. This situation in the bone carving may be an evidence of heterogeneity of
the population of the city, which is constantly replenished at the expense of people from other
region.
Thus, we can say about a small stratum of artisans who treated osseous materials in a
professional manner. It is possible that they combine this activity with other crafts. Products
of such craftsmen meet the needs of the local townspeople and could extend beyond the town
in the surrounding settlements.
99
Ілюстрації
Ілюстрації до частини 1
Рис. 1. Залишки оборонно-житлових клітей; розкопки 1957 р. (за: [Богусевич, Юра, Дов
женок та ін., 1957/3])
103
Ілюстрації. Частина 1
Рис. 2. Залишки оборонно-житлових клітей; розкопки 1957 р. (за: [Богусевич, Юра, Дов
женок та ін., 1957/3])
Рис. 3. Кліті та дерев’яне вимощення на місці в’їзду в дитинець

(за: [Довженок, Гончаров, Юра, 1966])
104
Рис. 4. Залишки дерев’яних конструкцій; розкопки 1957 р.: 1 — зовнішня поздовж-

ня дерев’яна стіна усередині валу; 2 — городні, загальний вигляд поздовжньої сті-
ни (за: [Богусевич, Юра, Довженок та ін., 1957/3])
105
Рис. 5. Залишки предметів хатнього начиння (1 — фото див.: рис. 37, 1)
Рис. 6. Залишки предметів невизначеного призначення (про-

рисовки див.: 2 — рис. 21, 6; 3 — рис. 14, 7)
106
Рис. 7. Залишки горілої дерев’яної посудини з зерном (за: [Богусевич, Юра, Довженок
та ін., 1957/3])
Рис. 8. Залишки горілого дерев’яного посуду (за: [Богусевич, Юра, Довженок та ін.,
1957/3])
107
Рис. 9. Точений столовий посуд (7 — за: [Довженок, Гончаров, Юра, 1966, табл. ІХ, 5], реш-
та — рисунки автора; 3, 5 — фото див.: рис. 16, 1, 2; 2, 7, 8 — фото денець з графіті див.:
108
Рис. 10. Столовий посуд: 1, 3, 4 — різьблений, решта — точений (8 — фото див.: рис. 15, 2)
109
Рис. 11. Столовий посуд: 3—5 — різьблений, решта — точений (5 — фото див.: рис. 17)
110
Рис. 12. Товстостінні різьблені посудини (1 — фото див.: рис. 15, 1)
111
Рис. 13. Велика точена посудина (братина?): 1 — реконструкція посудини з Воїнської

Греблі; 2, 3 — новгородські аналогії (за: [Колчин, 1968])
112
Рис. 14. Фрагменти виробів з дерева: 1—6 — стінки товстостінних посудин; 7 — стінка по-
судини (?); 8, 9 — фрагменти бондарних обручив або заготовок для них; 10 —фрагмент
днища кадібця (10 — фото див.: рис. 20, 1)
113
114
Рис. 15. Дерев’яний посуд: 1 — товстостінна різьблена посудина; 2 — точена посудина (прорисовки див.: 1 — рис. 12, 1;
2 — рис. 10, 8)
Рис. 16. Точені блюда (прорисовки див.: 1 — рис. 9, 3; 2 — рис. 9, 5)
115
Рис. 17. Горіла мисочка з зерном (прорисовку див.: рис. 11, 5)
116
Рис. 18. Денця точеного посуду з графіті: 1, 2 — зі знаками у вигляді зірки; 3 — з ком
позицією перехрещених ліній (реконструкцію форм див.: рис. 9, 2, 7, 8)
117
Рис. 19. Фрагмент посудини з сосни. Фото і прорисовка
118
Рис. 20. Залишки бондарних виробів, фото: 1 — днище кадібця; 2 — рештки клепок (1 —
прорисовку див,: рис. 14, 10)
119
Рис. 21. Вироби з дерева: 1 — залишки веретена (малюнок з архіву Р. Юри); 2 — колодка
ножа з мідним окуттям; 3 — залишки ткацького човника; 4 — фрагмент виробу (колодки
ножа?); 5 — ткацький гребінь; 6 — невизначений виріб (5 — фото див.: рис. 22)
120
Рис. 22. Ткацький гребінь (прорисовку див.: рис. 21, 5)
121
Рис. 23. Залишки ємностей з кори та лубу (1—3)
122
Рис. 24. Залишки плетеної ємності (за: [Богусевич, Юра, Довженок та ін., 1957/3])
123
Рис. 25. Фрагмент плетеної ємності

(фото і прорисовка)
124
Рис. 26. Долота
125
Рис. 27. Сокири та тесла (1—3 — за: [Довженок, Гончаров, Юра, 1966], решта — рисунки
автора)
126
Рис. 28. Деревообробні інструменти: 1 — свердло; 2 — ложкар; 3 — стамеска; 4 —
пила (4 — за: [Довженок, Гончаров, Юра, 1966], решта — рисунки автора)
127
Рис. 29. Цвяхи будівельні (1—42)
128
Рис. 30. Цвяхи будівельні (1—30)
129
Рис. 31. Цвяхи різного призначення (1—26)
130
Рис. 32. Скоби (1—23)
131
Рис. 33. Корабельні заклепки (1—5)
132
Рис. 34. Залізні деталі від дерев’яних виробів. 1, 2 — ручки від скринь; 3 — ключ
від скриньки; 4—7 — дужки від відер
133
Рис. 35. Карта поширення лісів у лісостеповій зоні на початку ХІІІ ст. з позначенням

місця розташування давньоруського міста Воїня (на основі: [Семенова-Тянь-Шань
ська, 1966])
Умовні позначки: 1 — ряснолисті ліси; 2 — лугові степи; 3 — ковилові степи; 4 — міс-
це розташування Воїня
Рис. 36. Заклепка, виявлена у давньоруському Чучині

(с. Балико-Щучинка)
134
Рис. 37. З’єднання «в шип»: 1 — деталь конструкції з Воїнської Греблі (прорисовку

див.: рис. 5, 1); 2 — техніка з’єднання дерев’яних деталей «в шип»; 3 — етногра-
фічні приклади з’єднання «в шип» (за: [Павлович, 1929])
135
Рис. 38. Продукція двох майстрів-токарів: 1, 2 — майстра 1; 3 — майстра 2 (графічні ре-
конструкції посудин див.: 1 — рис. 9, 11; 2 — рис. 9, 5; 16, 2; 3 — рис. 9, 1)
136
Рис. 39. Приклади орнаменту точених посудин токарним різцем: 1—3 — піддони; 4 —
покришка
137
Рис. 40. Сліди розмітки для орнаменту на піддоні точеної посудини
Рис. 41. Зображення кола зі спицями на стінці посудини (прорисовку див.:

1 — рис. 10, 6; 2 — рис. 10, 5)
138
Рис. 42. Роги диких копитних з залишками розеток: 1—9, 11—13 — роги зі слідами об-
робки; 10 — молот, виготовлений з нижньої частини рогу (також див.: 9 — рис. 104, 1;
10 — рис. 54)
139
Рис. 43. Частини щільного рогу: 1—3, 5—6, 8—10 — розгалуження; 4, 7, 11—15 — гілки
140
Рис. 44. Частини щільного рогу — гілки та їх кінцеві частини (деталі див.: 1 — рис. 105;
7 — рис. 111)
141
Рис. 45. Фрагменти щільного рогу — заготовки та відходи виробництва: 1—5, 8, 11, 15 —
заготовки; 10 — пластина з зображенням циркульних кіл; решта — відходи виробництва
(також див.: 10 — рис. 116; 15 — рис. 75, 3)
142
Рис. 46. Заготовки та напівфабрикати з рогу (також див.: 1 — рис. 112, 1; 3—5 — рис. 114,
2—4; 6 — рис. 115, 1; 8 — рис. 114, 1; 10 —рис. 104, 2; 11 — рис. 115, 3)
143
Рис. 47. Тваринна кістка зі слідами обробки (також див.: 2 — рис. 102, 1; 3, 5 — рис. 103,
1, 2; 11, 12 — рис. 48, 1, 2)
144
Рис. 48. Хвостові хребці зі слідами обробки (також див.:

рис. 47, 11, 12)
Рис. 49. Промені плавців осетрових риб

145
Рис. 50. Порожнистий ріг: 1—8 — рогові стрижні та їх фрагменти; 9, 10 — рогові чохли
146
Рис. 51. Знаряддя з тваринної (1—8, 12) та риб’ячої (9—11) кістки (також див.: 2 — рис. 134,
1; 10 — рис. 129, 3; 12 — рис. 53, 2)
147
Рис. 52. Знаряддя: 1—2 — з кістки; 3—5 — з рогу (4 — також див.: рис. 53, 1)
148
Рис. 53. Робочі частини деяких знарядь з рогу, збільшені зображення: 1 — знаряддя з
рогу; 2 — знаряддя з ребра (також див.: 1 — рис. 52, 4; 2 — рис. 51, 12)
Рис. 54. Молоток з рогу оленя (також див.: рис. 42, 10)
149
Рис. 55. Вироби з рогу: 1, 4 — деталі складних пристороїв; 2 — гостроконечник; 3 — ви-
ріб невідомого призначення з рогової пластини (також див.: 1 — рис. 57; 2 — рис. 106, 5;
3 — рис. 115, 2; 4 — рис. 56)
150
Рис. 56. Деталь складного пристрою (розподільник?) та збільшені елементи його

декоративного оформлення (також див.: рис. 55, 4)
151
Рис. 57. Деталь складного пристрою. Човник для витягування рибаль-

ських сітей; а — збільшене зображення продряпаного знаку на його
поверхні (також див.: рис. 55, 1)
152
Рис. 58. Напівфабрикати та вироби з рогу: 1—4 — руків’я (?); 5, 6 — невизначені виро-

би; 7 — руків’я складеного серпа (також див.: 1—4 — рис. 106, 1—4; 5 — рис. 123; 7 —
рис. 107, 1)
153
Рис. 59. Дрібні ємності з кістки та рогу: 1 — футляр (?) з кістки; 2—6 — гольники;
7 — напівфабрикат гольника (також див.: 2 — рис. 103, 3; 3, 4, 6, — рис. 113, 1—3;
7 — рис. 113, 1; деталі див.: 1 — рис. 133, 4)
154
Рис. 60. Різні вироби. 1—3 — юрки; 4 — руків’я (?); 5 — напівфабрикат муфти; 6—9 —
муфти (також див: 1, 2 — рис. 102, 2, 3; 5—9 — рис. 112, 2—6)
155
Рис. 61. Колодки ножів: 2—5, 15 — кістка, решта — ріг (фото див.: рис. 62)
156
Рис. 62. Колодки ножів: 1—10 — ріг; 11—15 — кістка (прорисовки див.: рис. 61; деталі
див.: 3 — рис. 132, 2; 8 — рис. 133, 1—3; 13 — рис. 125, 2)
157
Рис. 63. Різні вироби з кістки і рогу: 1 — знаряддя праці з зображенням луку; 2 — наконеч-
ник (?); 3—8 — наконечники стріл (3—8 — фото див.: рис. 72; деталі див.: 4 — рис. 134, 2;
5 — рис. 129, 1; 7 — рис. 130, 2)
158
Рис. 64. Однобічні набірні гребінки: 1—4 — футляри; 5 — фрагмент накладки; 6—9 —
гребінки (також див.: 2 — рис. 119, 1; 3 — рис. 120, 1; 4 — рис. 119, 2; 5 — рис. 131, 1;
6 — рис. 120, 2; 7 — рис. 119, 3; 9 — рис. 117, 1)
159
Рис. 65. Двобічні суцільні гребені (також див.: 1 — рис. 121, 1; 2 — рис. 118, 1; 119, 5;
4 — рис. 119, 4; 6 — рис. 118, 2; 119, 6; 7 — рис. 117, 2; 9 — рис. 121, 2)
160
Рис. 66. Фурнітура: 1—15 — застібки і ґудзики; 16 — підпружна петля; 17—19 — путові
петлі; 20 — напівфабрикат застібки (також див.: 1—12 — рис. 67; 15 — рис. 130, 1; 16 —
рис. 69; 17—19 — рис. 68, 2—4; 20 — рис. 68, 1)
161
Рис 67. Стрижневі ґудзики: 1, 2 — напівфабрикати; решта — готові вироби (прорисовки

див.: рис. 66, 1—12)
Рис. 68. Фурнітура: 1 — напівфабрикат застібки; 2—4 — путові петлі (прорисовки див.:
рис. 66, 17—20)
162
Рис. 69. Підпружна петля (прорисовку див.: рис. 66, 16)
Рис. 70. Сагайдачні петлі: 1 — ріг; 2 — кістка (прорисовки див.: рис. 74,
10, 11; деталі: рис. 126)
163
Рис. 71. Псалії з рогу (також див.: 1 — рис. 107, 3; 2 — рис. 107, 2; 132, 1; 4 — рис. 129, 2)
164
Рис. 72. Наконечники стріл: 1—3 — з пласким насадом; 4—7 — втульчасті (прорисовки

див.: рис. 63, 3—9; деталі див.: 2 — рис. 130, 2; 4 — рис. 129, 1; 6 — рис. 134, 2)
165
Рис 73. Кистені та булава: 1—4 — кистені; 5 — булава (прорисовки див.: 1—4 — рис. 74,
1—4; 5 — рис. 74, 5)
166
Рис. 74. Предмети озброєння з кістки та рогу: 1—4 — кистені; 5 — навершя булави;
6 — напівфабрикат накладки на лук; 7, 8, 12 — накладки на лук; 9 — накладка (на лук?);
10, 11 — сагайдачні петлі (також див.: 1—4 — рис. 73, 1—4; 5 — рис. 73, 5; 6, 7 — рис. 75;
9 — рис. 115, 4; 10, 11 — рис. 70; 12 — рис. 75, 4)
167
Рис. 75. Накладки на лук з рогу та напівфабрикати: 1, 3 — напівфабрикати; 2, 4 — готові

вироби (прорисовки див.: 1, 2 — рис. 74, 6, 7; 3 — рис. 45, 15; 4 — рис. 74, 12)
168
Рис. 76. Деталі руків’їв канчуків: 1 — напівфабрикат; решта — готові вироби
169
Рис. 77. Різні вироби: 1 — деталь невизначеного виробу; 2—9 — декоративні накладки;
10, 11 — ножоподібні предмети — амулети? (також див.: 1 — рис. 136, 2; 5 — рис. 131, 2;
6, 7 — рис. 136; 10, 11 — рис. 128)
170
Рис. 78. Ємності з розсохами (релікварії?): 1—5 — Воїнська Гребля; 6 — Жовнин (також
див.: рис. 79; 108—110)
171
Рис. 79. Ємності з розсохами з графіті: 1 — Воїнська Гребля; 2 — Жовнин (також див.:
рис. 78, 5, 6)
Рис. 80. Виріб з рогу (фото і прорисовка)

172
Рис. 81. Оброблені астрагали для гри з тесаними поврехнями (1—9)
173
Рис. 82. Оброблені астрагали для гри: 1, 5 — залиті свінцем, битки; 2, 6 — підготовлені для
заливки свинцем; 4, 7, 9, 10 — з отворами; 2, 8, 10 — з графіті (також див.: 4 — рис. 125, 1;
5—10 — рис. 127)
174
Рис. 83. Ковзани, виявлені в одному квадраті; розкопки 1956 р.
175
Рис. 84. Ковзани. з різних комплексів; розкопки 1956 р.
176
Рис. 85. Ковзани з різних комплексів; розкопки 1956 р.
177
Рис. 86. Парні ковзани з одного комплексу; розкопки 1957 р.
178
179
180
Рис. 89. Ковзан; розкопки 1957 р.
181
182
183
184
185
186
Рис. 95. Парні ковзани з одного комплексу; розкопки 1959 р.
187
Рис. 96. Ковзани з різних комплексів
188
Рис. 97. Ковзани з різних комплексів
189
Рис. 98. Угорський хлопчик на ковзанах з кісток: приклад ковзання без

прив’язування ковзанів (за: [Вейлэ, 1914])
Рис. 99. Кістки з мінімальною обробкою (1—5)
190
Рис. 100. Необроблені ікла вепра
191
Рис. 101. Приклади технологічних операцій при обробці кістки: 1, 2 — сліди обробки кіс-
тки різальним інструментом; 3 — сліди полірування кістки; 4 — сліди обробки напилком;
5, 6 — сліди різального інструменту на краї діафізу трубчастої кістки
192
Рис. 102. Юрки. 1 — напівфабрикат; та 2, 3 — готові вироби (прорисовки див.: рис. 47, 2;
60, 1, 2)
193
Рис. 103. Виготовлення трубчастих гольників: 1 — відпиляний діафіз трубчастої кістки;

2 — бракований напівфабрикат; 3 — готовий гольник (також див.: 1, 2 — рис. 47, 3, 5;
3 — рис. 59, 2)
194
Рис. 104. Розетки рогу оленя зі слідами обробки: 1 — відпиляна розетка; 2 — пластинка з
розетки (також див.: рис. 42, 9; 46, 10)
Рис. 105. Кінцева частина рогу з вибраною порожниною (також див.: рис. 44, 1)
195
Рис. 106. Приклади використання природної форми рогу. Вироби з паростків рогу: 1—

4 — оброблені паростки рогів з порожнинами (руків’я?); 5 — гостроконечник (прорисов-
ки див.: 1—4 — рис. 58, 1—4); 5 — рис. 55, 2)
196
Рис. 107. Приклади використання природної форми рогу. Вироби з паростків рогу:

1 — руків’я складеного серпа; 2—3 — псалії (прорисовки див.: 1 — рис. 58, 7; 2, 3 —
рис. 71, 1, 2)
197
Рис. 108. Виготовлення ємності з розсохами, сліди різального інструменту (ножа): а, в —

на корпусі напівфабрикату; б — на краю отвору (те саме, що рис. 78, 1)
198
Рис. 109. Виготовлення ємності з розсохами. Друга стадія обробки —

майже готовий виріб поверхня і порожнина не відшліфована остаточно,
отвори не просвердлені): а, б — груба обробка країв ножем; в — сліди
роботи ножем на корпусі (те саме, що рис. 78, 2)
Рис. 110. Виготовлення ємності з розсохами. Обробка краю готового виробу (фото

виробу див.: рис. 78, 3)
199
Рис. 111. Ріг з висвердленою порожниною — заготовка для руків’я? (те саме,

що рис. 44, 7)
Рис. 112. Муфти: 1 — заготовка; 2 — напівфабрикат; 3 — готові вироби (прорисовки див.:
рис. 46, 1; 60, 5—9)
200
Рис. 113. Рогові гольники: 1 — напівфабрикат; 2—4 — готові вироби (прорисовки

див.: рис. 59, 3, 4, 6, 7)
Рис. 114. Напівфабрикати виробів з рогу: 1 — наконечник стріли; 2—4 — гральні фі-
гурки? (прорисовки див.: рис. 46, 3—5, 8)
201
Рис. 115. Напівфабрикати та готові вироби з паростків рогу: 1, 2 — виріб невідомого призначення, 3,
4 — накладка (прорисовки див.: 1 — рис. 46, 6; 2 — рис. 55, 3; 3 — рис. 46, 11; 4 — рис. 74, 9)
Рис. 116. Фрагмент рогу з нанесеними на нього циркульними колами — тренувальна ро-

бота? (прорисовку див.: рис. 45, 10)
202
Рис. 117. Сліди напилку на гребенях: 1 — набірна гребінка; 2 — суцільний гребінь
(прорисовки див.: 1 — рис. 64, 9; 2 — рис. 65, 7)
Рис. 118. Гребені, ймовірно, виготовлені в одній майстерні (прорисовки див.:

рис. 65, 2, 6)
203
Рис. 119. Лінійно-циркульний орнамент на гребенях (прорисовки гребенів див.: 1—3 —

рис. 64, 2, 4, 7; 4—6 — рис. 65, 2, 4, 6)
204
Рис. 120. Однобічні набірні гребінки з лінійно-циркульним декором. 1а — приклад нане-

сення окружності голкою звичайного циркуля, решта — застосування спеціалізованого інс-
трументу для створення циркульного орнаменту (прорисовки див.: рис. 64, 3, 6)
Рис. 121. Приклади нанесення ножем ліній, які обмежують зубці гребенів. 1 — Воїнська
Гребля; 2 — Пугачівка (прорисовки див.: рис. 65, 1, 9)
205
Рис. 122. Приклади використання порожнистого рогу: 1, 2 — рогові чохли з Воїнської

Греблі; 3 — роговий стрижень з відпиляним кінцем; 4 — структура порожнистого
рогу; 5 — зображення людини з рогом на двостулковому наручні зі скарбу поблизу
с. Городище Хмельницької обл. (за: [Якубовський, 1975]); 6 — ритони з турячих рогів
з Чорної могили у Чернігові (за: [Рыбаков, 1949]); 7 — зображення людини,що тру-
бить у ріг (мініатюра Радзивилівського літопису); 8 — пастуший ріжок з с. Смоліно
колишньої Мінської губ., прорисовка з фотографії (за: [Финченко, 1982]); 9 — зоб-
раження пастуха з ріжком у Гнезненському Євангелії ХІ ст.; 10 — зображення пас-
тухів з ріжками на мініатюрі Веліславової Біблії 1340 р., прорисовка мініатюри за:
([Staššiková-Štukovská, 1981])
206
Рис. 123. Ріг зі слідами обробки сокирою (прорисовку див.: рис. 58, 5)
Рис. 124. Фрагменти рогу зі слідами обробки: 1—4, 9, 10 — сліди пили; 5—8 — сліди рі-
зальних інструментів (9, 10 — фото див.: рис. 43 7; 44, 13)
207
Рис. 125. Приклади просвердлених отворів: 1 — ручка знаряддя; 2 — аст-

рагал (також див.: 1 — рис. 82, 4; 2 — рис. 62, 13)
Рис. 126. Приклади прорізаних отворів: 1, 2 — сагайдачна петля з рогу; 3 — сагайдач-
на петля з кістки; 4 — путова петля (загальний вигляд виробів див.: 1, 2 — рис. 70, 1;
74, 11; 3 — рис. 70, 2; 74, 10; 4 — рис. 66, 18; 68, 4)
208
Рис. 127. Приклад обробки астрагалів ножем, створення: 1—3 — отворів; 4 — порожни-
ни (також див.: рис. 82, 3, 5—7)
Рис. 128. Ножоподібні предмети: 1 — напівфабрикат; 2 — готовий виріб: а — сліди на-
пилку; б — сліди напилку та грубого абразиву (також див.: рис. 77, 10, 11)
209
Рис. 129. Сліди напилку: 1 — наконечник стріли; 2 — фрагмент псалію; 3 — знаряддя з проме-
ню плавця осетрової риби (також див.: 1 —рис. 72, 4; 2 — рис. 71, 4; 3 — рис. 51, 10)
210
Рис. 130. Сліди напилку та полірування на поверхнях виробів: 1 — застібка; 2 — стріла
(також див.: 1 — рис. 66, 15; 2 — рис. 63, 7; 72, 2)
211
Рис. 131. Приклади використання пили для нанесення орнаменту: 1 — накладка

набірної гребінки; 2 — накладка; 3 — суцільний гребінь (також див.: 1 — рис. 64,
5; 2 — рис. 77, 5; 3 — рис. 65, 5)
212
Рис. 132. Приклади нанесення лінійних композицій лезом ножа: 1 — псалій; 2 —
колодка ножа (також див.: 1 — рис. 71, 2; 2 — рис. 61, 14; 62, 3)
213
Рис. 133. Приклад нанесення лінійного та виїмчастого орнаменту лезом ножа: 1—3 — ко-
лодка ножа; 4 — роговий гольник (загальний вигляд виробів див.: 1 — рис. 61, 1; 62, 8;
2 — рис. 59, 4; 113, 3)
214
Рис. 134. Приклади нанесення графіті вістрям або лезом: 1 — на кістяну проколку; 2 — на
(також див.: 1 — рис. 51, 2; 2 — рис. 63, 4; 72, 6)
215
Рис. 135. Інструменти для нанесення циркульних кіл і паралельних ліній: 1—7 — рема-
нент сучасних косторізів, (за: [Абросимова, Каплан, Митлянская, 1984]); 8 — різець для
нанесення циркульних кіл, (за: [Hensel, 1956]; 9 — різець ХІІ ст. з Пінську, (за: [Лысенко,
1997]); 10 — різець ХІІ ст. з Новгорода (за: [Колчин, 1959])
216
Рис. 136. Приклади використання спеціального знаряддя для нанесення: 1, 2 — циркуль-

них кіл; 3, 4 — циркульної плетінки (також див.: 1 — рис. 77, 8; 2 — рис. 77, 1; 3, 4 —
рис. 77, 6, 7)
217
Рис. 137. Ґудзики. Порівняльна таблиця продукції з майстерень Києва та Воїня
Рис. 138. Знахідки з урочища Па-

лянівщина: 1 — напівфабрикат
кистеня; 2 — знаряддя з нарізками
(за: [Юра, 1956/3а; Богусевич, Юра,
Довженок та ін., 1957/3]
218
Рис. 139. Порівняльна таблиця побутування різних типів гребенів у Києві та Воїнській Греблі
219
список літератури і джерел
Абросимова А.А., Каплан Н.И., Митлянская Т.Б. Художествен-

ная резьба по дереву, кости и рогу. — М., 1984. — 160 с.
Адамов А.А. Астрагалы со следами обработки из Новосибир-
ского Приобья II тыс. н. э. // Экономика и общественный
строй древних и средневековых племен Западной Сиби-
ри. — Новосибирск, 1989. — С. 93—97.
Андрющенко Н. Домашние ремесла. — Алма-Ата, 1962. — 100 с.
Антонов М.С. Бондарное производство. — М.; Л., 1932. — 160 с.
Атанасов Г. Средновековни костни изделия от Силистра // Изв. на
Народния музеи Варна. — 1987. —Т. 23 (38). — С. 101—115.
Бандарчик В.К., Цітоў В.С., Мінько Л.І. та ін. Промыслы і ра-
мёствы Беларусі. — Мінск, 1984. — 192 с.
Беседин В.И. «Микенский» орнаментальный стиль эпохи брон-
зы в Восточной Европе // Археология восточноевропейс-
кой лесостепи. — Воронеж, 1999. — Вып. 13. — С. 45—59.
Бетехтина Т.Г. К вопросу об определении понятия «кустар-
ные промыслы» // Этносы и этнические процессы. — М.,
1993. — С. 321—328.
Богомазова Т.Г. Кустарные деревообрабатывающие промыс-
лы украинцев в конце XIX — начале ХХ вв. (производство
деревянной утвари). — СПб., 1999. — 164 c.
Богусевич В.А., Гончаров В.К., Довженок В.И., Килиевич С.Р., Копы-
лов Ф.Б., Кучера М.П., Юра Р.А. Отчет о работах Кременчугской
Древнерусской археологической экспедиции Института архео-
логии АН УССР в 1957 г. // НА ІА НАНУ. — 1957/3. — 171 арк.
Бонев С. Костени детайли на конска амуниция от средновеков-
на България // Музеи и паметници на култура. — 1981. —
ХХI, кн. 4. — С. 39—42.
Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. ― К.,1992. — 176 с.
Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження київського дитин-
ця // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984—
1989. — К., 1993. — С. 3—42.
Бородовский А.П. Древнее косторезное дело юга Западной Си-
бири. — Новосибирск, 1997. — 224 с.
221
Список літератури і джерел
Бородовский А.П. Древний резной рог Южной Сибири (эпоха палеометалла). ― Новоси-

бирск, 2007. ― 176 с.
Бучинский И.Е. О климате пришлого Русской равнины. — Л., 1957. — 142 с.
Вейлэ К. Первобытное общество. ― СПб., 1914. ― 116 с.
Винников А.З., Ковалевский В.Н. Могильник салтово-маяцкой культуры у c. Тихий Дон в Воро-
нежской области // Хазарский альманах. — Киев; Харьков, 2007. — Т. 6. — С. 51—64.
Гаврилова А.А. Могильник Кудыргэ как источник по истории алтайских племен. —М.; Л.,
1965. — 145 с.
Гадло О.В. Графічні зображення на кістяному виробі салтово-маяцької культури // Архео-
логія. — 1968. — Т. ХХІ. — С. 222—225.
Гайдуков П.Г., Макаров Н.А. Новые археологические материалы о пушном промысле в
Древней Руси // Новгород и Новгородская земля. История и археология. — Новго-
род, 1993. — Вып. 7. — С. 179—188.
Генсірук С.А. Ліси України. — К., 1992. — 408 с.
Голубева Л.А. Игольники восточноевропейского севера X—XIV вв. // Вопросы древней и
средневековой археологии Восточной Европы. — М., 1978. ― C. 199―204.
Гончаров В.К. Райковецкое городище. — К., 1950. — 220 с.
Гончаров В.К. Раскопки на участке III. Отчет Кременчугской древнерусской экспедиции
за 1958 г. // Довженок В.И., Гончаров В.К., Юра Р.А. Отчет о работах Кременчугс-
кой Древнерусской археологической экспедиции Института археологии АН УССР в
1958 г. — НА ІА НАНУ. — 1958/3. — Арк. 32—48.
Гончаров В.К. Отчет заместителя начальника Кременчугской древнерусской археологи-
ческой экспедиции Института археологии АН УССР Гончарова В.К. о раскопках древ-
нерусского городища (города Воиня) у с. Воинская Гребля в 1959 г. // НА ІА НАНУ. —
1959/1. — 17 арк.
Гусарова М.Е. Кустарные промыслы крестьян Муромского уезда XVIII века. (Препринт) —
Муром, 2002. — 36 с.
Давидан О.И. Гребни Старой Ладоги // АСГЭ. — 1962. — Вып. 4. — С. 95—108.
Давидан О.И. Староладожские изделия из кости и рога // АСГЭ. — 1966. — Вып. 8. —
С. 103—115.
Давлетшин Г.М. Очерки по истории духовной культуры предков татарского народа. —
Казань, 2004. — 431 с.
Димитров Д. Раннобьлгарско селище при С. Брестак, Варненско // Известия на Народ-
ния музей Варна. — Варна, 1969. — Кн. 5 (20). — С. 113—136.
Димов Т. Изделия от кост и рог от средновековното селище край Дурункулак // Дурунку-
лак. — София, 1989. — Т. 1. — С. 249—260.
Довженок В.И., Гончаров В.К., Юра Р.А. Отчет о работах Кременчугской Древнерус-
ской археологической экспедиции Института археологии АН УССР в 1958 г. // НА ІА
НАНУ. — 1958/3. — 57 арк.
Довженок В.Й., Гончаров, В.В., Юра, Р.О. Древньоруське місто Воїнь. — К., 1966. — 148 с.
Дубовская О.Р. Погребение лучника раннего железного века // СА. — 1985. —№ 2. — С. 166—172
Журавлева Ю.Б., Чубур А.А. Средневековое судостроение в Юго-Восточной Руси (бассей-
ны Десны и Оки) по археологическим источникам // Куликово поле и Юго-Восточная
Русь в XII—XIV вв. — Тула, 2005. — С. 176—191.
Заглада Н. Відділ монографічного дослідження села (село Старосілля): Провідник о му-
зеї антропології та етнології ім. Хв. Вовка. — К., 1930. — 80 с.
Запаско Я.П. Декоративно-ужиткове мистецтво: Словник. — Львів, 2000. — Т. 2. — 279 с.
Захаров С.Д. Древнерусский город Белоозеро. — М., 2004. — 592 c.
Зоценко В.М., Брайчевська О.А. Ремісничий осередок ХІ—ХІІ ст. на Київському По-
долі // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984—1989 рр. — К., 1993. —
С. 43—103.
222
Зубарь В.М., Мещеряков В.Ф. Некоторые данные о верованиях населения Херсонеса (по

материалам некрополя первых веков н. э.) // Население и культура Крыма в первые
века н. э. — К., 1983. — С. 96—114.
Иванов В.А. Вооружение и военное дело финно-угров Приуралья в эпоху раннего желе-
за. — М., 1984. — 88 с.
Изюмова С.А. Техника обработки кости в дьяковское время и в Древней Руси //
КСИИМК. —1949. — Вып. 30. — С. 15—25.
Йотов В. Въоржението и снаряжението от българското средновековие (VII—XI век). —
Варна, 2004 — 300 с.
Каргер М.К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского
города. — М., Л., 1958. — Т. 1. — 580 с.
Кириков С.В. Изменения животного мира в природных зонах СССР: Степная зона и лесо-
степь. — М., 1959. — 176 с.
Кириков С.В. Человек и природа восточно-европейской лесостепи в Х — начале ХIХ в. —
М., 1979. — 184 с.
Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие: Вып. 2. Копья, сулицы, боевые топоры, була-
вы, кистени IX—XIII вв. — М.; Л., 1966. — 182 с. (САИ. — Вып. Е1-36).
Кілієвич С.Р. Археологічні розкопки біля с. Жовнин // Археологія. —1965. — Т. ХІХ. —
С. 189—195.
Козак Д.Н., Сергєєва М.С. Косторізні майстерні готів на Волині // Археологія. — 2013. —
№ 3. — С. 53—61.
Козюба В.К. Південноруське сільське житло (матеріали до реконструкції заглибленого
житла ХІ—ХІІІ ст. // Археологія. — 1998. — № 1. — С. 28—46.
Колода В.В. Костяной орнаментированный реликварий с городища Мохнач и его содер-
жимое // Сугдейский сборник. — Киев; Судак, 2012. — Вып. V. — С. 332—339.
Колчин Б.А. Железообрабатывающее ремесло Новгорода Великого // МИА. — № 65. —
М., 1959. — С. 7—120.
Колчин Б.А. Новгородские древности. Деревянные изделия. — М., 1968. — 184 с. (САИ. —
Вып. Е1-55).
Колчин Б.А. Новгородские древности. Резное дерево ― М., 1971 ― 115 с. (САИ. —
Вып. Е1-55).
Колчин Б.А. Ремесло и ремесленники Древнего Новгорода // La formation et le déve
loppement des métiers au Moyen Age (Ve ― XIVe siècles). ― Budapest, 1977. ―
Р. 41―46.
Колчин Б.А. Обработка дерева // Древняя Русь: Город, замок, село. ― М., 1985. ―
С. 254―260 (Археология СССР).
Колчин Б.А. Хронология новгородских древностей // Новгородский сборник. 50 лет рас-
копок Новгорода. — М., 1982. — С. 156—177.
Колчин Б., Янин В., Ямщиков С. Древний Новгород. Прикладное искусство и археоло-
гия. — М., 1985. — 166 с.
Кондратьева О.А. Изделия косторезного ремесла Руси IX—XI вв. как исторический источ-
ник (по материалам гребней): Автореф. дисс. … канд. ист. наук. — Л., 1987. — 23 с.
Кондратьева О.А. Гребни IX—XIX вв. в быту, обрядах, фольклоре, ремесле и художес-
твенном творчестве Древней Руси—России: Археологические и этнографические
очерки. — СПб., 2011. — 244 с.
Констатнтин Багрянородный. Об управлении империей: Перевод, комментарии под
ред. Г.Г. Литаврина и А.П. Новосельцева. — М., 1991. — 496 с.
Корнєєв О.П. Викопна фауна алювіальних пісків середнього Дніпра (ссавці) // Тр. Зоол.
музею КДУ. — 1953. — № 3. — С. 5—48.
Коробейников А.В., Митюков Н.В. Баллистика стрел по данным археологии. — Ижевск,
2007. — 140 с.
223
Кравченко Н.М., Струнка М.Л. Реконструкція інтер’єру слов’янського житла VІІІ—ІХ ст. //

Археологія. — 1984. — Вип. 45. — С. 84—95.
Кравченко Е., Сергєєва М. Вироби з кістки та рогу з поселення Уч-Баш у Південно-За-
хідному Криму // Наукові студії: Історико-краєзначий музей м. Винники. — Львів,
2012. — Вип. 5. — С. 35—61.
Красильников К.И. Изделия из кости салтовской культуры // СА. — 1979. — № 2. —
С. 77—91.
Кривцова-Гракова О.А. Садчиковское поселение (раскопки 1948 г.) // МИА. — 1951. —
№ 21 — С. 152—181.
Крыганов А.В. Кистени салтово-маяцкой культуры // СА. — 1987. — № 2. — С. 63—69.
Крыганов А. Военное дело кочевников Северного Причерноморья конца IV — начала
XIII веков. — Сумы, 2012. — 232 с.
Курсков А.Н. Лось (численность, экология, охрана). — Минск, 1978. — 88 с.
Кучера М.П. Слов’яно-руські городища VIII—XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. — К.,
1999. — 252 с.
Кызласов Л.Р. Таштыкская эпоха в истории Хакасско-Минусинской котловины. — М.,
1960. —197 с.
ЛЛ. Летопись по Лаврентьевскому списку. — СПб., 1872. — 592 с.
Лебедева Н.И. Прядение и ткачество вочточных славян в XIX — начале ХХ в. // Восточно
славянский этнографический сборник. — М., 1956. — С. 458—540.
Левченко Г. Бондарство. Порадник для кустарів-ремісників. — Харків, 1928. — 50 с.
Липец Р.С. Эпос и Древняя Русь. — М, 1969. ― 304 с.
Лысенко П.Ф. Берестье. — Минск, 1985. — 399 с.
Лысенко П.Ф. Древний Пинск. ХІ—ХІІІ вв. — Минск, 1997. — 192 с.
Лысенко П.Ф. Туровская земля IX—XIII вв. — Минск, 1999. — 268 с.
Ляшко С.Н. Косторезное производство в эпоху бронзы // Ремесло эпохи энеолита—брон-
зы на Украине. — К., 1994. — С. 152—166.
Мавродин В.В. Начало мореходства на Руси. — Л., 1949. — 148 с.
Максимов Е.В., Петрашенко В.А. Славянские памятники у с. Монастырек на Среднем
Днепре. — К., 1988. —148 с.
Медведев А.Ф. Ручное метательное оружие (лук и стрелы, самострел) VIII—XIV вв. — М.,
1966. — 184 с. (САИ. — Вып. Е1-36).
Мильков Ф.Н. Лесостепь Русской равнины. Опыт ландшафтной характеристики. — М.,
1950. — 296 с.
Михайлова Р.Д. Особливості обробки кістки в Південно-Західній Русі (Х — перша полови-
на XIV століття). — К., 1991. — 40 с.
Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата. — Харьков, 1985. — 150 с.
Моргунов Ю.Ю. Посульская граница: этапы формирования и развития. — Курск, 1998. —
129 с. (МИАДЛ. — Вып. 3).
Моргунов Ю.Ю. Русь и Восток в IX—XVI веках: Новые археологические исследования. —
М., 2010. — С. 62—75.
Морозов И.А., Слепцова И.С. Круг игры. Праздник и игра в жизни севернорусского крес-
тьянина (ХIХ—ХХ вв.). — М., 2004. — 920 с.
Моця О., Казаков А. Давньоруський Чернігів. — К., 2011. — 316 с.
Муравьева Л.Л. Деревенская промышленность Центральной России второй половины
XVII в. — М., 1971. —208 с.
Мядзведзева В.У. Вытворчаць касцяных прадметаў Полацкай зямлі // МАБ. — 2005. —
Вып. 9. — С. 138—153.
Мядзведзева В.У. Касцярэзная вытворчасць Полацкай зямли IХ—ХIII стст. — Мінск,
2013. — 236 с.
Носиков З.А. Плотничные и столярные работы. — К., 1955. — 352 с.
224
Овчинникова Б.Б. Тюркские древности Саяно-Алтая в VI—X веках. — Свердловск, 1990. —223 с.

Павлович Ю. До питання про еволюцію ніжки в стільці й столі // Матеріали до етноло-
гії. — К., 1929. — Т. 2. — С. 46—51.
Памятники русского права. — М., 1952. — Т. 1. — 288 с.
Панковський В.Б. Кістяна і рогова індустрії доби пізньої бронзи в Північному Причорно
мор’ї: Дис. … канд. іст. наук. — 169 с. (ІА НАНУ. — № 900).
Пеняк П.С. Ремесло Київської Русі: структура і організація. — Ужгород, 1998. — 136 с.
Петерс Б.Г. Косторезное дело в античных государствах Северного Причерноморья. —
М., 1986. — 192 с.
Плетнева С.А. На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комп-
лекс. — М., 1989. ― 288 с.
Попова З.П. Мебель Древней Руси // ДИ. — 1972. — № 1. — С. 42—45.
Попова З.П. Русская мебель XVI—XVII веков: Автореф. … канд. искусств. — М., 1973. — 20 с.
Попова З.П. Мебель Древней Руси XII—XV столетий // Советский музей. — 1989. —
№ 1. — С. 47—52.
Приймак В.В. Отчет об охранных и разведочных раскопках раннеславянских и древне-
русских памятников на территории Сумской обл. в 1987 и 1988 гг. // НА ИА НАНУ. —
1987—88/32а. — 61 с.
Пьянков А.В. К вопросу о происхождении складных серпов хазарского времени //
Материалы Шестой Междунар. Кубанской археол. конф. — Краснодар, 2013. —
С. 359—364.
Рагунштейн А.Г. Судостроение Древней Руси // Славяно-русские древности Днепровс-
кого Левобережья: Материалы конф., посвящ. 75-летию со дня рожд. К.Ф. Сокола. —
Курск, 2008. — С. 134—139.
Радзієвська В.Є. Обробка кістки та рогу в Лісостеповій Скіфії // Археологія. — 1982. —
Вип. 41. — С. 21—33.
Раппопорт П.А. Очерки по истории военного зодчества Х—ХIII вв. // МИА. — 1956. —
52. — 220 с.
Раппопорт П.А. Строительные артели Древней Руси и их заказчики // СА. — 1985. —
№ 4. — С. 80—89.
Рехачев М. Холмогорская резьба по кости. — Архангельск, 1949. — 92 с.; LXII табл.
Романчук А.И. Изделия из кости в средневековом Херсоне // АДСВ. — Свердловск,
1981. — С. 84—105.
Руденко К.А. Булгарские изделия из кости и рога // Древности Поволжья: эпоха средневе-
ковья (исследования культурного наследия Волжской Булгарии и Золотой Орды). —
Москва; Казань, 2005. — С. 67—97.
Русанов Я.С., Сорокина Л.И. Лес и копытные. — М., 1984. — 128 с.
Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М., 1948. — 792 с.
Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // МИА. — М.; Л., 1949. — 11. — С. 7—93.
Рыбина Е.А., Розенфельдт Р.Л. Гребни, расчески // Древняя Русь: Быт и культура. — М.,
1997. — С. 19—22 (Археология СССР).
Рябинин Е.А. Языческие привески-амулеты Древней Руси // Древности славян и Руси. —
М., 1988. — С. 55—63.
Сванидзе А.А. Ремесло и ремесленники средневековой Швеции (XIV—XV вв.). — М.,
1967. — 380 с.
Свєшніков І.К. Звенигород. — Львів, 1987. — 48 с.
Свірський В., Турченко-Тур Н. Бондарне виробництво. — К., 1922. — 42 с.
Седов В.В. Изборск в раннем Средневековье. — М., 2007. — 413 с.
Семенов С.А. Первобытная техника. — М.; Л., 1957. — 240 с.
Семенов С.А. О назначении «коньков» и костей с нарезками из Саркела―Белой Вежи //
МИА. ― М.; Л., 1959. ― 75. ― С. 353―361.
225
Сергеев Е.С. Фауна района древнерусского города Воинь // Природная обстановка и фау

ны прошлого. — К., 1965. — Вып. 2. — С. 120—123.
Сергєєва М.С. До реконструкції меблів часів Київської Русі // Археологія. — 1994. —
№ 1. — С. 48—60.
Сергєєва М.С. Дерев’яний посуд з давньоруських міст Середнього Подніпров’я // Архео-
логія. — 1998. — № 1. — С. 118—128.
Сергєєва М.С. Формування інтер’єру середньовічного міського житла // Українці. — Опіш-
не, 1999. — Кн. 2. — С. 65—74.
Сергєєва М.С. Житло // Історія української культури. — К., 2001. — Т. 1. — С. 966—976.
Сергєєва М.С. До історії гри в бабки в Київській Русі // Археологія. — 2002. — № 4. —
С. 50—58.
Сергєєва М.С. Древнерусские костяные пуговицы // Интеграция археологических и этно
графических исследований. — Одесса; Омск, 2007. — С. 216—220.
Сергєєва М.С. Древнерусские костяные игольники с территории Среднего Поднепро-
вья // Интеграция археологических и этнографических исследований. — Омск; Но-
восибирск, 2008а. — С. 272—276.
Сергєєва М. Кістяні деталі озброєння з Воїнської Греблі // Pereyaslavsca. — К., 2008б. —
С. 34—38.
Сергєєва М.С. Косторезное ремесло XI—XII вв. на Киевском Подоле // Acta Archaeologica
Albarutenica. — Мінск, 2008в. — Vol. IV. — С. 111—119.
Сергєєва М. Деталі озброєння з кістки та рогу з території Південної та Західної Русі // Фор-
теця: Зб. запов. «Тустань» на пошану Михайла Рожка. — Л., 2009. — С. 333—340.
Сергєєва М.С. Давньоруські дерев’яні вироби з гори Киселівка // Археологія. — 2010а. —
№ 3. — С. 89—94.
Сергєєва М.С. Давньоруські кістяні вироби, пов’язані з сакральною сферою, з території
Середнього Подніпров’я // Лаврський альманах. Києво-Печерська Лавра в контексті
української історії та культури. — К., 2010б. — С. 5—10.
Сергєєва М.С. Про деякі давньоруські приладдя з кістки та рогу для ігор і розваг // Древ-
ности 2010. — Харків, 2010в. — С. 203—220.
Сергєєва М.С. Гребни из Воинской Гребли // Древности Восточной Европы: Сб. науч. тр. к
90-летию Б.А. Шрамко. — Харьков, 2011а. — С. 263—270.
Сергєєва М.С. Дерев’яні вироби повсякденного вжитку з Колодяжина // Археологія. —
2011б. — № 4. —С. 98—107.
Сергєєва М.С. Дерев’яний столовий посуд з Воїнської Греблі // Наук. зап. з української
історії. — Переяслав-Хмельницький, 2011в. — Вип. 27. — С. 27—32.
Сергєєва М.С. Косторізна справа у Стародавньому Києві. — К., 2011г. — 256 с.
Сергєєва М.С. Обробка та викоритання порожнистого рогу у Київській Русі // Археологія:
від джерел до реконструкцій. — К., 2011д. — С. 222—226 (АДІУ. — Вип. 5).
Сергєєва М.С. Техніка обробки рогу у Воїнській Греблі // Древности 2011. — Харків,
2011е. — С. 191—205.
Сергєєва М. Художнє різьблення по дереву, кістці та рогу // ІДМУ. — К., 2011є. — Т. 1. —
С. 267—286.
Сергєєва М.С. Вироби з кістки та рогу з Воїнської Греблі // Колекції Наукових фондів Інсти
туту археології НАН України: джерела та дослідження. — К., 2012а. — С. 133—145
(АДІУ. — Вип. 8).
Сергєєва М.С. Гольники з кістки та рогу з давньоруських міст лісостепового Придніпров’я //
Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнар. польового архе-
ол. семінару, присвяч. 100-літтю від дня народж. В.Й. Довженка (Чернігів, Шестови-
ця, 16—19 липня 2009 р.) — Київ; Чернігів, 2012б. — С. 259—263.
Сергєєва М.С. Косторізна справа у стародавньому Колодяжині // Археологія. — 2012в. —
№ 3. — С. 118—125.
226
Сергєєва М.С. Деревообробка у давньоруському місті Воїнь // Древности 2013. — Харь-

ков, 2013а. — С. 237—250.
Сергєєва М.С. До вивчення техніки орнаментації давньоруських дерев’яних виробів //
Археологія. — 2013б. — № 2. — С. 34—42.
Сергєєва М.С. Материалы к истории бондарного ремесла в Южной Руси // Верхнедонс-
кой археологический сборник. — Липецк, 2014а. — Вып. 6. — С. 489—495
Сергєєва М.С. Про один тип середньовічних ґудзиків на території Східної Європи //
Археологія: можливості реконструкцій. — К.: 2014б. — С. 150—158 (АДІУ. —
Вип. 2 (13)).
Сидоров Е.А. Присваивающие виды хозяйственной деятельности населения лесостепно-
го Приобья в І тыc. до н. э. // Экономика и общественный строй древних и средневе-
ковых племен Западной Сибири. — Новосибирск, 1989. — С. 16—41.
Силантьев Р.И. Производство деревянных бочек: ручное и полумеханизированное. —
М., Ленинград, 1939. — 112 с.
Смирнова Л.И. Косторезное ремесло средневекового Новгорода. — Автореф. дисс. …
канд. ист. наук. — М., 1998а. — 18 с.
Смирнова Л. И. Организация косторезного ремесла в древнем Новгороде (по матери-
алам Троицкого раскопа) // Историческая археология. Традиции и перспективы (к
80-летию со дня рожд. Д.А. Авдусина). — М., 1998б. — С. 237—247.
Смирнова Л.И. Проколки. Хронология и функциональное назначение // Новгород и Новго-
родская земля: История и археология. — Новгород, 1999. — Вып. 13. — С. 142—162.
Соболь В. Некаторыя вынікі даследаванняў Мураванаго замка ў Навагрудку // ГАЗ. —
Мінск, 2006. —Вып. 22. — С. 220—231.
Сокольский Н.И. Деревообрабатывающее ремесло в античных государствах Северного
Причерноморья. — М., 1971. — 288 с.; XXXVII табл. (МИА. — 178).
Сорокин П.Е. Судостроительная традиция Древней Руси // Тр. VI Междунар. Конгр. сла-
вян. археол. (Новгород. 26—31 августа 1996 г.) — М., 1999. — Т. 5. —С. 99—110.
Стрельник М.О., Хомчик М.А., Сорокіна С.А. Гральні кості (ІІ тис. до н. е. — ХІV ст. н. е. з колек-
ції Національного музею історії України // Археологія. — 2009. — № 2. — С. 34—49.
Тимченко Н.Г. К истории охоты и животноводства в Киевской Руси (Среднее Поднепро-
вье). — К., 1972. — 204 с.
Трутовский А.Е. Столярное дело. — М., 1929. — 170 с.
Фараджева Н.Н. Археологические исследования на раскопе Десятинный-II в 2008 г. //
Новгород и Новгородская земля. История и археология: Матеріали науч. конф., пос-
вящ. 80-летию акад. РАН В.Л. Янина (Новгород, 27—29 января 2009 г.). — Великий
Новгород, 2009. — Вып. 23. — С. 46—60.
Федотов Г.Я. Секреты бондарного ремесла. — М., 1991. — 287 с.
Филиппов Н.А. Кустарная промышленность России. Промыслы по обработке дерева. —
СПб., 1913. — 473 с.
Филонов К.П. Лось. — М., 1983. — 246 с.
Финченко А.Е. Восточнославянские народные музыкальные инструменты в собра-
нии МАЭ // Памятники культуры народов Европы и европейской части СССР. —
СПб., 1982. — С. 82—93 (СМАЭ. — Т. 38).
Флерова В.Е. Домашние промыслы в Саркеле—Белой Веже (по материалам коллекции
костяных изделий) // Культуры Евразийских степей второй половины І тысячелетия
н. э. — Самара, 1996. — С. 277—313.
Флерова В.Е. Гребни средневекового Подонья (по материалам Саркела—Белой Вежи) //
МАИЭТ. — Симферополь, 1998. — Вып. 6. — С. 625—634.
Флерова (Нахапетян) В.Е. Рогообработка в Саркеле—Белой Веже: сырье и технология //
Евразийская степь и лесостепь в эпоху раннего средневековья. — Воронеж, 2000. —
С. 99—110.
227
Флерова В.Е. Резная кость юго-востока Европы IX—XII веков: искусство и ремесло (по ма-
териалам Саркела—Белой Вежи из коллекции Государственного Эрмитажа). — СПб.,
2001. — 256 c.
Флерова В.Е., Флеров В.С. Роговой реликварий с территории Хазарского каганата (уни-
кальный сюжет с одноногими духами) // РА. — 2001. — № 2. — С. 56—65.
Худяков Ю.С. Вооружение средневековых кочевников Южной Сибири и Центральной
Азии. — Новосибирск, 1986. — 269 с.
Худяков Ю.С. Вооружение центральноазиатских кочевников в эпоху раннего и развитого
средневековья. — Новосибирск, 1991. — 190 с.
Чубур А.А. Древнерусская ладья-однодеревка из летописного Вщижа // РА. — 2004. —
№ 3. — С. 171—174.
Чубур (Журавлева) Ю.Б., Чубур А.А. Реконструкція давньоруського моноксила за архео-
логічними, історичними й етнографічними даними // Интеграция археологических и
этнографических исследований. — Одесса; Омск, 2007. — С. 282—285.
Шаманаев А.В. Технология обработки кости и рога в средневековом Херсоне: по мате-
риалам раскопок портового квартала 2 // АДСВ. — Свердловск, 2005. — Вып. 28. —
С. 49—66.
Шаталов В.А. Технологические характеристики и декор изделий из кости и рога на-
селения Вятского края в ананьинскую эпоху // Изв. Челябинского науч. центра. ―
2006. — Вып. 2 (32). ― С. 99―103.
Шевченко Є. Народна деревообробка в Україні: Словник народної термінології. — К.,
1997. — 312 с.
Шовкопляс А.М. Некоторые данные о косторезном ремесле в древнем Киеве // КСИА АН
УССР. — К., 1954. — Вып. 3. — С. 27—32.
Шовкопляс Г.М. Про косторізне ремесло в стародавньому Києві // Середні віки на Ук-
раїні. ― К., 1973. ― Т. 2. ― С. 109―122.
Шрамко Б.А. Обработка кожи в Скифии // Проблемы археологии Поднепровья. —
Днепропетровск, 1984. — С. 142—157.
Штыхов Г.В. Города Полоцкой земли (IX—XIII вв.). — Минск, 1978. — 160 с.
Шур А.М. Столярное дело. Вопросы технологии и организации столярного производ
ства. — М., 1935. — 200 с.
Юра Р.А. Отчет разведотряда Кременчугской древнерусской экспедиции Института архе-
ологии АН УССР за 1956 год // НА ІА НАНУ. — 1956/3а. — 10 арк.
Юра Р.О. Воїнська Гребля. Малюнки та описи речових матеріалів // НА ІА НАНУ. — Авт.
фонд Р.О. Юри. — Спр. № 30. — 183 арк.
Юра Р.О. Древній Колодяжин // АП. — 1962. — Т. 12. — С. 57—130.
Якубовский А. Ибн-Мискавейх о походе Русов в Бердаа // ВВ. — 1926. — Т. 24. — С. 63 — 92.
Якубовський В.І. Давньоруський скарб з с. Городище Хмельницької області // Археоло-
гія. — 1975. — Вип. 16. — С. 87—104.
Ambrosiani K. Viking Age Combs, Comb Making and Comb Makers in the Light of Finds from
Birka and Ribe. — Stockholm, 1981. ― 174 p.
Ambrosiani K. Kämme // Birka II: 1. Systematische Analysen der Gräberfunde. — Stockholm,
1984. — S. 161—176.
Arne T.J. Das Bootgräberfeld von Tuna in Alsike, Uppland. — Stockholm, 1934. ― 82 S.;
XXXIII Taf.
Barthel H.-J. Schlittknochen oder Knochengeräte? // Alt-Thüringen. Jahresschrift des Museums
für Ur- und Frühgeschichte Thüringens. — Weimar, 1969. — Bd. 10. — S. 205—227.
Belošević J. Materijalna kultura Hrvata od VII do IX stoljeća. — Zagreb, 1980. — 210 s.
Choyke A.M. Bone Skates: Raw Material, Manufacturing and Use // Antaeus. Communicateones
ex Instituto Archaeologico Academiae Scientiarum Hungaricae. — Budapest, 1999. —
Vol. 24. — P. 148—156, 651—654.
228
Cnotlivy E. Wczesnośredniowieczne przedmioty z rogu I kości z Wolina, ze stanowiska 4 //

Materiały Zachodnio-pomorskie. — Szczecin, 1958. — T. IV. — S. 155—239.
Cnotliwy E. Rzemiosło rogownicze na Pomorzu wczesnośredniowiecznym. — Wrocław; Warsza
wa; Kraków; Gdańsk, 1973. — 331 s.
Garam E. Das Avarenzeitliche Gräberfeld von Kisköre. — Budapest, 1979. — 108 S.
Gładysz-Juścińska M. Zwei «magische Funde» aus Kerč auf der Krim im Berliner Museum für Vor- und
Frühgeschichte // Acta Praehistorica et Archaeologica. — 2012. — Bd. 44. — P. 149—160.
Hensel W. Słowiańszczyzna wczesnośredniowieczna. Zarys kultury materialnej. — Warszawa,
1956. — 495 s.
Hrubý V. Slovanské kostené předmety a jejich výroba na Moravé // PA. — 1957. —
Ročn. XLVIII. — S. 118—212.
Justová J. Archeologický výzkum na Libickém předgradí v letech 1974—1979 (Předbĕžná
zpráva) // AR. ― 1980 — Т. XXXII, 3. — P. 351—357.
Kaván J. Technologie zpracování parohové a kostĕné suroviny // AR. ― 1980 ― T. XXXII, 3. ―
S. 280―305.
Kostrzewski J. Kultura prapolska. — Poznań, 1949. — 615 S.
Kostrzewski J. Pradzieje Pomorza. — Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966. ― 200 s.
Kovrig I. Das Avarenzeitliche Gräberfeld von Alattyán. — Budapest, 1963. — 267 S. (Archaeo
logia Hungarica. — Vol. XL).
Lewicki T. Łyżwy kościane północno-wschodnej Europy w świetle notatki średniowiecznego
pisarza arabskiego Al-Marwazĩego (ok. r. 1120) // Przegląd archeologiczny 1951—1952. —
Poznań, 1953. — T. IX, 2—3. — S. 392—395.
MacGregor A. Bone Skates. A Review of the Evidence // AJ. — 1976. — 133. — P. 57—74.
MacGregor A. Bone, Antler, Ivory and Horn: The Technology of Skeletal Materials since the
Roman Period. ― London, 1985. ― 244 p.
Poppe A. Materiały do słownika terminów budownictwa staroruskiego X—XV w. — Wrocław;
Warszawa; Kraków, 1962. — 96 s.
Rulewicz M. Wczesnośredniowieczne zabawki I przedmioty do gier z pomorza Zachodniego
(Z badań archeologicznych prowadzonych w latach 1947―1958) // Materiały Zachodnio-
Pomorskie ― Szczecin, 1958. ― IV. ― S. 303―354.
Ruttkay A. Waffen und Reiterausrüstung des 9. bis zur ersten Hälfte des 14. Jahrhunderts in
der Slowakei (II) // SlA. — 1976. — Ročn. XXIV, 2. — S. 245—395.
Schofield J., Vince A. Medieval Towns. — London, 1994. — 243 p.
Sinthio H. Isläggar // Eketorp III. Den medeltida befästningen på Öland. Artefakterna. — Stock
holm, 1998. — S. 78.
Sláma J. K počátkům slovanské hudby // Vznik a počátky slovanů. — Praha, 1956. — T. 1. —
S. 168—179.
Sergeeva M. Early Rus’ sacred objects in antler and bone from the Middle Dnieper area //
Rome, Constantinople and Newly-Converted Europe: Archaeological and Historical Evi
dence. — Kraków; Leipzig; Rzeszów; Warszawa, 2012. — Vol. II. — P. 563—571.
Špehar P. Materijalna kultura iz ranovizantijskih utrđenja u đerdapu. — Beograd, 2010. — 225 s.
Staššiková-Štukovská D. K problematike sredoeurópskych aerofónov 7.—13. storocia // SlA. —
1981. — Ročn. XXIX, 2. — S. 393—422.
Török G. Das Avarenzeitliche Gräberfeld von Solymár. — Debrecen; Budapest, 1994. — 174 S.
(Das Avariche Korpus. — Bd. 1).
Ulbricht I. Die Geweihverarbeitung in Haithabu. ― 1978 ― 151 S. (Die Ausgrabungen in
Haithabu. ― 7).
229
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
АДІУ — Археологія і давня історія України

АДСВ — Античная древность и средние века.
АСГЭ — Археологический сборник (Государственный
Эрмитаж)
ВВ — Византийский Временник
ГАЗ — Гістарычна-археалагічный зборнік
ДИ — Декоративное искусство СССР
ІДМУ — Історія декоративного мистецтва України
КДУ — Київський державний університет ім. Т.Г. Шев
ченка
КСИИМК — Краткие сообщения Института истории мате-
риальной культуры
КСИА АН УССР — Краткие сообщения Института археологии АН
УССР
ЛЛ — Летопись по Лаврентьевскому списку
МАБ — Материалы по археологии Белоруссии
МАИЭТ — Материалы по археологии, истории и этно
графии Таврики
МИА — Материалы и исследования по археологии
СССР
МИАДЛ — Материалы и исследования по археологии
Днепровского Левобережья
НА ІА НАНУ — Науковий архів Інституту археології Націо-
нальної академії наук України
РА — Российская археология
СА — Советская археология
САИ — Свод археологических источников
СМАЭ — Сборник музея антропологии и этнографии
СЭ — Советская этнография
ТИЭ — Труды Института этнографии АН СССР
AJ — Archaeological Journal
AR — Archeologické rozhledy
PA — Památky archeologicke
SlA — Slovenská Archeologia
230
Зміст
Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Частина 1. Обробка дерева . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Розділ 1. Матеріали з деревообробки . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9
1.1. Споруди та артефакти з дерева . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9
1.2. Металеві артефакти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
Розділ 2. Сировинна база деревообробки . . . . . . . . . . . . . . . 17
Розділ. 3. Деревообробні ремесла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
3.1. Загальні зауваження щодо виділення деревообробних
ремесел у Давній Русі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
3.2. Деревообробні ремесла у Воїні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
Частина 2. Обробка кістки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Розділ 1. Артефакти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41
1.1. Кістка та ріг зі слідами обробки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41
1.2. Напівфабрикати і готові вироби з кістки та рогу . . . . . . . 43
Розділ 2. Сировинна база косторізів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67
Розділ 3. Косторізне ремесло у Воїні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
3.1. Техніка обробки кістки та рогу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
3.2. Реманент косторізів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80
3.3. Загальна характеристика косторізного ремесла и реміс-
ничої продукції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89
Сергеева М.С. Мастера по обработке дерева и кости древ-
нерусского города Воиня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
Sergeyeva M.S. Artisans on wood and bone processing in Old
Rus’ town of Vjin’ (summary) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
Ілюстрації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101
Список літератури і джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284
Список скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230
231
Наукове видання
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ
Сергєєва Марина Сергіївна

Майстри з обробки дерева
та кістки Давньоруського
міста Воїня
Українською мовою
Друкується в авторській редакції
Комп’ютерна верстка М.С. Сергєєвої

Рисунки авторські
Технічне редагування С.А. Горбаненка
В оформленні останньої сторінки обкладинки використано малюнок

графічної реконструкції Воїня з монографії В.Й. Довженка, В.К. Гон-
чарова і Р.О. Юри «Древньоруське місто Воїнь» (Київ, 1966).
Підписано до друку 25.02.2015. Формат 70 × 100/16.
Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 18,85.
Обл.-вид. арк. 18,0. Тираж 300 екз.
Тираж віддруковано ТОВ «Майдан»,

61002, Харків, вул. Чернишевська, 59. Тел.: (057) 700-37-30
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців
і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1002
від 31.07.2002 р.

PDF

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

PDF

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВ • Харків • 2015

ISBN 978-966-02-7472-3 © М.С. Сергєєва, 2015

Протягом 1956—1959 рр. Кременчуцька архео­логічна

ся по Дніпро-Сульському водному шляху. Зазначені поселення були перева-

Кожна частина складається з опису виявлених артефактів і аналітичної час-

1.1. Споруди та артефакти з дерева

Деревообробну справу у Воїні насамперед характери-

Залишки дерев’яних споруд

Дерев’яні об’єкти репрезентовані переважно обвуг-

Дрібні залишки хатнього начиння

Окремі фрагментовані вироби слушно пов’язувати з

Залишки дерев’яного посуду, здебільшого обвугленого,

3. Блюдо на високому кільцевому піддоні, точене (рис. 9, 1). Клен.

20. Нижня частина різьбленої миски з прикипілими до стінки залишками

44. Фрагменти стінок товстостінного посуду. (рис. 14, 2—5). Липа.

Залишки бондарних виробів

Серед матеріалів з Воїнської Греблі є кілька днищ

До цієї категорії дерев’яних виробів належить ткацький

Таблиця 1. Рештки бондарної тари

Діаметр Пам’ятка, Примітки, Джерело,

Посуд 40 Кліть 1, 1957, Дно бочки з просом Довженок, Гонча-

лексі виявлена мідна монета імператора Василія (975—1025) [Довженок, Гон-

Колодки ножів та інших знарядь

З цією категорією виробів можна пов’язати дві знахідки.

1. Дрібні обвуглені рештки ємностей з лубу та кори.

ємностями для сипких речовин. Форма виробів не відновлюється через

1.2. Металеві артефакти

Характеристика деревообробної справи буде непов-

Знаряддя праці, якими користувалися теслярі, до-

Залізні кріпильні деталі

Металеві деталі, які використовуються у теслярських

Цвяхи. Колекція цвяхів, виявлених на території городища є доволі репре-

Металеві деталі дерев'яних виробів

Виявлені нечисленні залізні деталі від хатнього умеблю-

Деревообробна справа у Воїні була забезпечена до-

У будівельній справі, як вже було відзначено, використовували пере-

Таблиця 2. Дані про деревину дерев’яних конструкцій

Оборонні конструкції ХІ ст. Дуб Довженок, Гончаров, Юра,

товували навіть у Новгороді, де хвоїні породи більш поширені [Колчин, 1968,

3.1. Загальні зауваження щодо виділення

Деревообробка давньоруського часу часто розгля-

закритими комплексами. Прикладом можуть бути деякі комплекси Києва і

у давньоруській деревообробній справі доцільно виділяти досить великі

Використання будівельного лісу. Ремесло

Цілком на використанні будівельного лісу базувалася

ються у Повісти минулих літ як окрема професія під 1016 р. Звертаючись до

тинополя. Подолавши дніпровські пороги, руси переоснащували свої судна

Матеріалом для столярних робіт може слугувати як

Дослідження традиційного інтер’єру слов’янського та давньоруського

Використання суцільних фрагментів стиглої

З окремих підготовлених частин стиглої деревини

реманенту (додатковим знаряддям токарів є лише токарний верстат), іноді

Роботи на основі клепки. Бондарна справа

Виготовлення виробів на основі клепки є специфічною

Використання похідних матеріалів деревообробки

Виготовлення виробів з кори, пруття, лика та ін. від-

3.2. Деревообробні ремесла у Воїні

Речові матеріали, отримані під час розкопок Воїнської

Теслярі. Виробництво транспортних засобів

Характеризувати рівень місцевої теслярської справи

В деяких випадках простежено, що окремі колоди від поперечних стін

городці й на городищі у с. Заріччя зафіксовано цвяхи-костилі у дерев’яних

Протягом 1956—1959 рр. Кременчуцька археологічна