Лекція № 8-9

Тема: Неолітична епоха

ПЛАН:
1.Особливості неолітичної епохи
2.Зони неолітичних культур в Євразії
3.Неолітичні культури України та їх хронологія
4.Матеріальна культура неоліту

Зміст лекції
Вступ
Вже за мезоліту в межах України виділяються три господарські системи,
пов’язані з північною лісовою смугою і двома південними – степовою та
гірського Криму. В лісовій смузі переважало мисливство. В південних
районах мисливство значною мірою доповнювалося збиральництвом та
рибальством. У багатій ресурсами при порожистій частині Дніпра виникають
смуги осілості. Тут з’являються поселення зі стаціонарними житлами
(Осокорівка, Ігрень 8) та могильники.
Такі зміни зумовили відповідну перебудову соціального життя.
Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча
вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Ним залишалася
родова община. Деякі дослідники вважають за можливе говорити про
початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності
(плем’я – це декілька родів, які мешкають на спільній території та пов’язані
загальними звичаями та віруваннями), тобто протоетносу. Його
характеризували такі чинники, як спільна територія проживання, спільна або
схожа мова, усвідомлення власної своєрідності та відмінності від інших
спільнот.
Отже, мезолітична доба хоча й позначена кризовою ситуацією, але
воднораз є найвищою сходинкою в розвитку мисливства. Активна діяльність
людей призвела до виснаження природних ресурсів, зокрема – до винищення
звірини. Це змусило первісні колективи шукати нових засобів пристосування.
1. Особливості неолітичної епохи
Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (з грецької «неос»
– новий, «літос» – камінь), котра тривала з VI до ІV тис. до н.е. й
характеризувалася великими змінами в економіці. Відбувається, так звана,
«неолітична революція» – перехід від привласнюючих видів господарювання
до відтворюючих. Поряд з традиційними її формами – мисливством,
рибальством і збиральництвом – зароджуються й поширюються нові –
скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини
подальшого поступального розвитку стародавнього населення України,
чисельність якого в неоліті значно зросла. ЕВОЛЮЦІЯ.
Цей кардинальний поворот в історії людства докорінно змінив усе життя
людей і викликав зміни в усіх його сферах: у господарстві, побуті, соціальній
організації, світосприйнятті, культурі загалом. З цього часу життя набуло
значної стабільності, а історичний процес – динамічності.
 Неоліт - новий кам'яний вік, хронологічно йде за мезолітом і пере-
дує епосі появи перших металів. На території Східної Європи неолітичний
період датується серединою VІ-ІІІ тисячоліттям до н.е.; у країнах
Стародавнього Сходу ця епоха розпочинається у VIII-VIІ тисячоліттях до н.е.
Неоліт характеризується значними зрушеннями в розвитку економіки і
соціальних відносин. Саме в неоліті людина переходить від виключно
привласнюючих способів добування засобів існування (мисливство,
рибальство, збиральництво), що панували досі протягом довгих тисячоліть,
до нових, "відтворюючих", форм господарства (землеробство і скотарство).
Завдяки землеробству та скотарству з’явилися небачені перспективи для
збільшення кількості їжі, можливості контролю за її виробництвом.
Землеробство дало людині нові продукти харчування – зерно, боби, овочі,
фрукти, приправи тощо. Скотарство не лише постачало м'ясо і жири; з часом
люди навчилися доїти худобу і виготовляти різноманітні молочні продукти.
Худоба давала шкури (вівці – ще й вовну), а з певного часу стала помічником
людини в її тяжкій праці: її запрягали в плуг, на ній їздили верхи.
Скотарство виросло із мисливства і було справою чоловіків, бо
вони добре розумілися на звичках тварин і могли легше їх приручити.
Майже всі великі господарські тварини - бик, свиня, коза, вівця - були
приручені в неоліті. Шляхи і послідовність одомашнення тварин у різних
народів були різні. На Іранському нагір'ї і Передньому Сході ще в кінці
X - на початку IX тисячоліття до н.е. були приручені вівця і коза; бик і
свиня стали свійськими тут значно пізніше - у VIII тисячолітті до н.е. У
межах півдня Східної Європи було навпаки: першими свійськими тваринами
стали бик і свиня, їх приручення, як згадувалося вище, розпочалося ще
наприкінці мезоліту. Вівця й коза були одомашнені лише наприкінці V
тисячоліття до н.е.
Землеробство виникло зі збиральництва, яким займалися переважно
жінки, що поступово від збирання корисних рослин перейшли до їх
вирощування. Вирощування культурних злаків - пшениці, ячменю вперше
розпочалося на нагір'ях Західного Ірану, Малої Азії і Палестини, де росли
дикі предки пшениці і ячменю. В Європі лише на Балканах відома дика
пшениця-двозернянка. Вважають, що на Україну через Балкани злаки
потрапили до неолітичних племен буго-дністровської культури, а потім їх
почали вирощувати й інші племена, які проживали на території України,
або ж вони були принесені з Середнього Подунав'я населенням культури
лінійно-стрічкової кераміки.
Розвивається і рибальство. Влітку рибу ловили сітками, а взимку,
під льодом, - загорожами і вершами.
Зросли селища з добротними оселями й господарськими спорудами. У
побуті, а також для потреб різноманітних виробництв активно починає
використовуватися глина. Нею обмазували стіни будівель; згодом їх почали
зводити із цегли-сирцю, а ще пізніше – з випаленої цегли; з глини
виготовляли речі домашнього вжитку й ритуального призначення.
 Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного
суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і
розширення їх асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів,
тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю – шліфування,
розпилювання, свердління.
Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного
посуду. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові
надають гарних форм, прикрашають орнаментом. Винайдення посуду
докорінно змінило харчування людей, покращило якість продуктів,
урізноманітнило страви. Виготовлення кераміки надало нових можливостей
для консервування продуктів – квасіння, соління.
За неолітичної доби людина опанувала прядіння і ткацтво. З’являються
перші примітивні верстати, виробляють тканину із вовни, з волокнуватих
рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки
тканини збереглися на глиняному посуді – як орнамент.
У техніці виготовлення знарядь з'являються нові прийоми:
розпилювання, шліфування каменю, наприкінці неоліту - свердлення.
Саме ці нові способи обробки каменю і дали назву всьому періоду (нео -
новий).
У техніці шліфування виготовлявся також і кам'яний посуд. Крем'яні
знаряддя, що з'явилися за попередніх епох, удосконалюються, створюються
нові. Значного поширення набувають інструменти для обробки дерева:
сокири і тесла, що нерідко виготовляються тепер у техніці шліфування.

Широко використовуються крем'яні ножі і вістря списів і стріл з

двобічною оббивкою. З'являються булави і так звані човники, призначення
яких невідоме. Не виходять з ужитку і мікроліти. Серед знахідок – велика
кількість скребків, різці трапляються рідше. Важливою рисою неоліту є
поява глиняного посуду - кераміки. Кераміка - одне із значних досягнень
людської культури. Вона значно сприяла покращенню умов життя людини,
зокрема, дала можливість робити більші запаси продуктів харчування та
вживати варену їжу.
Важливою рисою неоліту є поява глиняного посуду - кераміки.
Кераміка - одне із значних досягнень людської культури. Вона значно
сприяла покращенню умов життя людини, зокрема, дала можливість
робити більші запаси продуктів харчування та вживати варену їжу. З
появою глиняного посуду значно збільшується осілість людей. На
Передньому Сході поява кераміки датується VIII-VII тисячоліттями до
н.е. В межах Східної Європи глиняний посуд з'являється в VI тисячолітті
до н.е. Він мав просту форму, був гостродонний і погано обпалений.
Ліпили його з глиняних качалочок так званим джгутовим способом.
Гостродонний посуд було легше виліплювати. Обпалювався він на відкритих
вогнищах догори дном. У гостродонних горщиках на примітивних відкритих
вогнищах швидше закипала вода. З часом техніка виготовлення кераміки
вдосконалювалася. У глину домішували траву, полову, товчені черепашки,
пісок.
Посуд покривали орнаментом. Особливо був поширений візерунок з
відтисків гребінцевого штампу, прокреслених ліній, ямок, наколів тощо.
За технологією, формою, орнаментацією глиняний посуд у різних племен чи
їх груп був далеко не однаковим, бо кожна група первісного населення
робила все це часто по-своєму. Тому для вчених такі знахідки мають дуже
важливе значення, оскільки допомагають за типами кераміки визначати
район поширення культури окремих племен, територію їх розселення.
Важливі перетворення в господарській діяльності неолітичної людини
(приручення тварин, винайдення землеробства), як і досягнення в розвитку
техніки виготовлення знарядь, інколи називають "неолітичною
революцією".

Зони неолітичних культур в Євразії

Перехід людства на неолітичний ступінь розвитку на різних
територіях відбувався не одночасно. Різним був і характер неолітичних
культур. Найраніші культури цього часу, для яких уже були властиві всі
ознаки епохи (землеробство, скотарство, кераміка), склалися у країнах
Стародавнього Сходу і в Середземномор'ї. Однією з найбільш ранніх
відомих науці неолітичних культур на Іракському плоскогір'ї є культура
Джармо, що датується VІІ-VІ тисячоліттями до н.е. Поселення Джармо являє
собою житловий горб (тель) площею понад 10 га. Тут досліджено вісім
культурних шарів загальною товщиною до 5 м. Виявлено рештки
невеликих глинобитних жител площею 12 м. кожне з вогнищами-печами
для випікання хліба. На наявність дверей у житлах вказують камені з
виямками - підп'ятники. Мешканці Джармо розводили овець і кіз,
вирощували два сорти пшениці і ячмінь. Кераміка Джармо товстостінна,
округлодонна, майже без орнаменту; до глини, з якої її виготовляли,
додавали полову.
Цікаві ранньонеолітичні пам'ятки і культури, відкриті в Палестині
(Ієрихон), Малій Азії (Мерсін, Чатал-Гуюк, Хаджілар та ін). Поселення
Ієрихон було вже укріплене кам'яною стіною з баштами. Тут виявлено
докерамічні й керамічні шари. В докерамічний час у користуванні був
кам'яний посуд. Кераміка з'явилась на початку VI тисячоліття до н.е.
Основним заняттям мешканців поселення було землеробство.
Поселення Чатал-Гуюк у Малій Азії (Туреччина) — одне з найбільших
неолітичних поселень на Близькому Сході. Товщина культурних
нашарувань тут перевищує 20 м. Поселення було обнесене глиняною
стіною, що місцями збереглася. Житла мали плоску покрівлю, складалися з
кількох малих кімнат, що вели до однієї спільної, більшої за розмірами. У
житлах під долівкою виявлено поховання. Померлих клали на бік у
скорченому стані, посипали їх здебільшого зеленою фарбою, рідше
червоною. В Чатал-Гуюку відкрито і досліджено унікальні зразки первісних
святилищ з культовими статуетками та настінним розписом із
зображеннями крилатих драконів і фігурок безголових мерців. Тут же,
крім інших знахідок, зібрано велику кількість зразків первісної пластики -
статуетки людей, фігурки тварин тощо.

Ранні землеробські культури, споріднені з культурами Месопотамії

та Ірану, виявлено і в Середній Азії, зокрема в Туркменії. На великій площі
розкопано тепе (житловий горб) Джейтун. Як і в Джармо, тут виявлено
залишки глинобитних жител, велику кількість кам'яних і кістяних знарядь, у
тому числі серпи з крем'яними вкладишами, а також дрібну глиняну пла-
стику. Кераміка Джейтуна плоскодонна, прикрашена простим розписним
орнаментом, виготовлялася з домішками полови. Основним заняттям меш-
канців поселення були вівчарство та розведення кіз. Знали вони й землероб-
ство. Датується поселення і джейтунська культура VI тисячоліттям до н.е.
В Європі неолітичні культури з'явилися в VI-V тисячоліттях до
н.е. Внаслідок нерівномірності історичного розвитку на деяких північних
територіях Європи й Азії неолітичні культури почали виникати лише в IV
тисячолітті до н.е. На Балканах до числа ранніх неолітичних культур
належить культура Кріш-Старчево. У Подунав'ї і Центральній Європі та
Прикарпатті давно відома культура з лінійно-стрічковою керамікою. Також
давно відкрито культуру Ертебелле (Ютландія) та багато інших. Неолітичні
культури Європи різняться за характером знахідок та основ-ними видами
занять. У межах Східної і Центральної Європи чітко вирізняються дві великі
області, або зони, культур - південна, землеробсько-скотарська, і
північна, мисливсько-рибальська.
До південної зони належать культури Балкан і Подунав'я,
Закарпаття і Прикарпаття-дунайська, або культура лінійно-стрічкової
кераміки, Кріш-Старчево, альфельдська, тиська, буковогорська, а в
Україні - буго-дністровська. Кераміка цих культур досить досконала:
зазвичай, вона плоскодонна, представлена кількома формами горщиків,
мисок, чашок, прикрашена найчастіше спірально-меандровим
орнаментом, інколи вже розписана фарбами. Носії цих культур за
антропологічними даними належать, в основному, до різних варіантів
середземноморського типу. Обряд поховання - скорчене трупопокладення
на боці, руки перед обличчям - властивий і мезолітичним могильникам.
До культур північної зони належать Ертебелле, нарвська - у
Прибалтиці, волго-окська ямково-гребінцевої кераміки - в лісових районах
Східної Європи, неманська - в Білорусі, дніпро-донецька - у Подніпров'ї і на
Лівобережжі України, волго-камська - на Середньому Поволжі та багато
інших. Споріднені мисливсько-рибальські культури цієї зони відомі також і
в Заураллі та Середній Азії - горбуновська, кельтимінарська тощо.
Основними заняттями населення північної зони були мисливство,
рибальство і збиральництво. Кераміка примітивна, переважно гостродонна,
прикрашена прямолінійними композиціями з відбитків гребінця, кінця
палички або прокресленими лініями і насічками. На відміну від південних
культур, тут зустрічається, зазвичай, одна форма посуду - широко відкритий
горщик, рідко знаходять ще мисочки. Носіями культур північної зони
були люди пізньокроманьйонського типу, північні європеоїди, в Заураллі
-люди з помітними монголоїдними рисами. Обряд поховання - випростане
трупопокладення.
На межі районів поширення землеробсько-скотарських і
мисливськорибальських культур нерідко трапляються пам'ятки, що мають
риси, властиві обом зонам. Відмінності між культурами північної і південної
зон Євразії зберігаються і в мідному віці.

3. Неолітичні культури України та їх хронологія

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Десни,
Прип'яті, Ворскли, Псла, Сіверського Дінця, Сули та інших рік і річок
виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і культурний
розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України
виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна
(землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-рибальська). Перша
охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я,
Закарпаття, друга – лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні
існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової
кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-
гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).

В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового

ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Відбувається перехід
від матріархату до патріархату (на чолі общини стояв чоловік). Основу
виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та
продукти праці, а в зоні відтворювального господарства – і на певну
територію, тобто землю. В цей період різко зросла роль сім'ї – генеалогічної
основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу
складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення
сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної
структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної
економіки. Общину цього часу називають первісно сусідською.
Отже, значення неолітичної революції полягає в тому, що вона заклала
матеріальні передумови для розкриття нових творчих можливостей людини,
для формування нових суспільних відносин. На ґрунті відтворювального
господарства з’являються можливості для отримання надлишкового
продукту, що з часом призводить до соціальної і майнової диференціації.
Другий етап Н.р. - це виділення ремесел
Третій етап Н.р. - це виділення торгівлі

Неолітизація України відбулася із Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII–

V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів —
протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур
Кереш (Буго-дністровська культура з кінця VII тис. до н. е.), лінійно-
стрічкової кераміки, що прийшла в обхід Карпат, та Кукутені[1].
Буго-дністровська культура була поширена на території вздовж
середніх течій Дністра і Південного Бугу. Датується другою половиною
VІ-V тисячоліттям до н.е. Для стоянки Сороки (Молдова) одержано
радіовуглецеві дати: 4880 (±150) та 4545 (±100) років до н.е. Всього відомо
близько 60 стоянок та окремих місцезнаходжень. Головні з них розміщені
на території Вінницької і Кіровоградської областей - Саврань, Самчинці,
Сокільці та в Молдові - Сороки.
Кераміка гостро-і плоскодонна з лінійно-меандровим орнаментом.На
середньому етапі розвитку культури з'являється гребінцевий орнамент.
Крем'яний інвентар мікролітичний, у тому числі зустрічаються
трапецієподібні вкладиші. У вжитку були також кістяні рибальські гачки,
мотики з рогу оленя, кам'яні зернотерки тощо.
Поховань буго-дністровської культури не виявлено, але, виходячи з
матеріалів культури Кріш-Старчево, основним поховальним обрядом тут
було скорчене на боці трупопокладення.
Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам'ятки якої виявлено на території
України, мала в Європі дуже значне поширення: від Рейну на заході до
Дністра і Горині на сході. Вона вважається класичною неолітичною
культурою Європи. Склалася ця культура десь у Подунав'ї, звідки проникла і
в Україну. Датується другою половиною V тисячоліття до н.е. (одержано вже
більше 100 радіовуглецевих дат).
На території України відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень цієї
культури, у тому числі: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на
заході Волинської області), Ольшаниця (на Горині).
Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки і рогу,
знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми - у вигляді
башмачної колодки, а також дрібні крем'яні інструменти - ножі, скребки та
ін.
Кераміка досить досконала, кругло- і плоскодонна. За
виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і
столову. Кухонна - товстостінна, виготовлена з домішками трави, має
наліпний орнамент. Столова - тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з
добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.
У Центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури.
Основний обряд - скорчене на боці трупопокладення, кисті рук перед
обличчям. Покійників часто посипали червоною вохрою.
Сурська, або сурсько-дніпровська, культура датується V - початком
IV тисячоліття до н.е. Вона була поширена, головним чином, у Надпоріжжі
(острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська,
острів Виноградний північніше Запоріжжя тощо). Окремі місцезнаходження
цієї культури відомі в Приазов'ї (Кам'яна Могила) та на р. Орель (Иоси-
півка). Всього виявлено понад 20 стоянок із сурською керамікою, поховання
невідомі. На найкраще досліджених поселеннях на островах Сурському.
 Кераміка своєрідна, переважно гостродонна, з добре відмуленої глини,
інколи з домішками черепашок, сіра, згладжена. Орнамент прокреслений
або у вигляді ямок. Характерним для культури є і кам'яний посуд, інколи
гостродонний або у вигляді корита, зрідка прикрашений врізним орнаментом.
В інших культурах України кам'яний посуд не зустрічається. На стоянках
виявлено велику кількість кістяних знарядь - кинджали, гачки, вістря стріл,
гарпуни та багато інших. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не
знає жодна з неолітичних культур України. Відомі кам'яні шліфовані тесла та
дрібні крем'яні вироби. Пам'ятки, до деякої міри споріднені з сурськими,
відомі у Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону
(станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні типи. На
початку IV тисячоліття до н.е. населення сурської культури в Надпоріжжі
було витиснуте дніпро-донецькими племенами, що прийшли сюди з більш
північних територій Подніпров'я.
Дніпро-донецька культура охоплювала все Подніпров'я, середню
течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять;
Датується другою половиною V - III тисячоліттям до н.е. На території
України і Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї
культури. Значна кількість поселень і всі могильники розкопані. Найвідо-
міші з них: Вовчок і Собачки в Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколу на
Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в
Києві), Грині - на Тетереві, Литвин у Білорусі.
Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою кера-
мікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостро-
донні, плоскодонні. Рідко зустрічаються мисочки.
Матеріальній культурі властиві крем'яні і кам'яні шліфовані сокири
клиноподібної форми; ножі й скребки, вістря стріл і списів з кременю.
Добре представлені мікроліти-трапеції, пластини зі скошеним кінцем тощо.
Серед знахідок трапляються оригінальні вироби - так звані човники,
призначення яких не з'ясовано.
Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники
маріупольського типу. Маріупольський могильник (розкопки М. О.
Макаренка) являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного
метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних
порошком Колективний Вовнизький могильник дніпро-донецької культури.
червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині,
біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і
каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих
виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним
отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді. Пізніше
були досліджені інші могильники цього типу: Микільський, Василівський
II, два Вовнизькі, Ясинуватський, Вільнянський, Лисогір-ський - у
Надпоріжжі, Деріївський І - поблизу Кременчука, Йосипівський і
Госпітальний Горб - на Орелі тощо (розкопки М. Я. Рудинського, Д. Я.
Телегіна, О. В. Бодянського, А. Д. Столяра, І. Ф. Ковальової"). У
Микільському і Лисогірському могильниках виявлено типову для дніпро-
донецької культури цього району гребінцево-накольчасту кераміку.
Культура ямково-гребінцевої кераміки датується другою половиною IV -
III тисячоліттям до н.е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи -
Волго-Окський басейн і далі на північ аж до Карелії включно. Пам'ятки
цього типу є в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони
поширювалися до впадіння Ками у Волгу. Існують локальні варіанти цього
типу пам'яток - льялівська, балахнівська, карельська та інші культури.
Пам'ятки культури ямково-гребінцевої кераміки України становили окрему
територіальну групу, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська,
Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення
пам'яток ямково-гребінцевої кераміки проходить по лінії Чернігів-Полтава -
Слов'янськ, однак місцями вони проникають і трохи далі на південь. На
Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі виявлено
близько 70 поселень цієї культури. На поселеннях Погорілівка, Гришівка на
Десні, Скуносове і Волинцеве на Сеймі проведено стаціонарні розкопки.
Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і
гребінцевим орнаментом, що дав назву всій культурі. Серед знарядь праці
виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з
кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл, гарпуни тощо.
У межах України поховань цієї культури не виявлено. У Волго-
Окському басейні відомі поодинокі поховання, для яких характерне
трупопокладення у випростаному на спині стані. Небіжчиків часто посипали
порошком червоної вохри.
Матеріальна культура неоліту
В неоліті панували первіснообщинні відносини, які, порівняно з
попередніми періодами характеризуються певними соціальними
зрушеннями. Це час племінного ладу, за якого економічною і соціальною
основою був матріархальний рід із зародками переходу до батьківського
права.
Продуктивні сили неоліту мали низький рівень, що виключало
умови для розшарування суспільства. Колективні могильники, відсутність
поховань, які відзначалися б особливим ритуалом чи пишністю, свідчать
про рівність усіх членів роду. Знайдені у деяких могильниках кам'яні
булави, очевидно, були першими символами влади, що почала
зароджуватися.
Духовна культура неоліту
В неоліті набули дальшого розвитку релігійні уявлення. Посилюється
віра у потойбічне життя не лише тілесної людини, а й її душі. Про це свідчать
факти часткового чи повного трупоспалення, наприклад, у дунайських
племен. Важливо, що при трупоспаленнях виявлено знахідок не менше,
ніж при трупопокладеннях. У колективних ямах періоду дніпро-донецької
культури інколи зустрічаються лише черепи померлих членів роду;
вважають, що у такий спосіб тут вшановували культ предків. У могильниках
і на поселеннях неоліту України виявлено зразки образотворчого
мистецтва. У землеробсько-скотарських племен, наприклад, з'являються
перші антропоморфні статуетки. На більш північних територіях Східної
Європи відомі зображення людини, вирізьблені з кістки чи дерева. У
Маріупольському могильнику виявлено кілька зображень тварин,
виконаних у тій же техніці різьблення по кістці. Але справжнім
досягненнями неолітичної епохи на території України в галузі розвитку
образотворчого мистецтва слід вважати зображення на плитах так званої
Кам'яної Могили в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя.
Мальовничий горб Кам'яної Могили, що складається з велетенських брил
пісковику, привертав до себе пильну увагу первісних митців. Його гроти
й навіси ховають у собі численні сцени, що включають зображення фігур
тварин, людей, різноманітних геометричних композицій тощо. Значна
частина цих зображень зосереджена у так званому Гроті мамонта - вони
вкривають його стелю і стіни. Тут є зображення чотирьох биків, що
створили оборонне коло, а трохи далі - група з трьох оленів, які йдуть один за
одним. Всього в Гроті мамонта налічується до 15 зображень окремих фігур.
Всі вони мають сліди пофарбування червоною вохрою. Очевидно, в
даному разі ми маємо справу зі святилищем неолітичного часу. Сюди,
на мовчазну гору, з поселень, сліди яких відкрито поблизу Кам'яної
Могили, піднімалися лише служителі культу-шамани або жерці Для
здійснення таїнства мисливсько-ловецької магії. Мабуть, не випадково всі
фігури тварин "поранені" якимось гострим інструментом. Ці картини
передають процес символічного вбивання диких тварин, що в первісному
суспільстві завжди передувало реальному полюванню. Кам'яна Могила є
важливим історичним джерелом для розуміння характеру образотворчого
мистецтва і вірувань неолітичного населення України. Місце цієї пам'ятки -
в одному ряду з живописом палеолітичної епохи, відомими карельськими
петрогліфами, сибірськими писаннями тощо.

Контрольні питання
1. Назвіть неолітичні культури України.
2. Загальні риси неоліту на Україні.

Питання для самостійної роботи

1. Неоліт Євразії.
2. Духовна культура неоліту.

Список рекомендованих джерел

1. Авдусин П.А. Полевая археология СССР. – М., 1985.

2. Вінокур І.С., Телегін Л.Я. Археологія України. – К., 1994.
3. Чмихов М.О. Археоллогія і старадавня історія України: Курс
лекцій. – К., 1992.
4. Шовкопляс І.Г. Основи Археології. – К.,1971.