Конспект з 4 теми

Роботу виконав: Безрук Костянтин,

111іст
 Тема 4
Верхній або пізній палеоліт — доба людини розумної (Homo sapiens) у
прильодовиковій Європі. Почалася 35 тис. років тому з появою на
Європейському континенті людей сучасного типу і закінчилася 10 тис. років
тому з кінцем зледеніння. Основними соціально-економічними ознаками
верхнього палеоліту були ранньородова екзогамна община, поява етнічного
поділу, ранні форми мистецтва, зародження релігійних уявлень.
Розрізняють чотири фази верхнього палеоліту:
 ранню (35—23 тис. років тому);
 середню (23—17 тис. років тому);
 пізню (17—13,5 тис. років тому) ;
 фінальну (13,5—10 тис. років тому);

Природне середовище прильодовиків’я

Незвичайні природно-кліматичні умови прильодовикової Європи дещо
нагадували дуже холодний, сухий і різкоконтинентальний клімат. Світовий
океан у північній півкулі вкрився кригою до широти Іспанії та Японії. На
відміну від водної поверхні крига дуже мало зволожує повітря і
віддзеркалює сонячні промені, що зумовлювало не тільки низькі
температури, а й сухість клімату. Холодне і важке повітря з крижаного щита
рухалося на південь, витісняючи теплі і легкі повітряні маси
Середземномор’я. Сильні, холодні й сухі вітри з льодовика зривали пил із
позбавлених рослинності зандрових прильодовикових рівнин і несли його на
південь. Сухість клімату зумовлювала незначну хмарність, а відтак велику
кількість сонячних днів, що стимулювало процеси фотосинтезу рослин.
Однак холодні вітри з льодовика, промерзання ґрунтів, сухий,
континентальний клімат пригнічували деревну рослинність, тим самим
усуваючи природного конкурента трав. Тому на величезних просторах
середньої смуги Європи поширився холодний, безлісий тундро-степ,
укритий густим трав’яним килимом. Наявність багатих пасовиськ
забезпечувала сприятливі умови існування для вкритих густою шерстю
холодолюбних травоїдних мамонтового фауністичного комплексу: мамонтів
(рис. 12), шерстистих носорогів, бізонів, вівцебиків, північних оленів, коней,
сайгаків тощо. Попри дуже холодний і сухий клімат, постійні холодні вітри і
пилові бурі, величезна кількість травоїдних приваблювала первісних
мисливців у прильодовикову зону. В умовах відкритих степових чи
тундрових просторів травоїдні утворювали великі стада, які протягом року
здійснювали дві сезонні міграції.
Спосіб життя прильодовикових мисливців
Оскільки первісна людина цілковито залежала від природного середовища, у
кожній природній зоні формувався власний, неповторний спосіб життя
мисливських колективів.
У прильодовикових лісостепах півночі України домінував мамонт, у степах
Надчорномор’я — бізон.
Стоянки мисливців на мамонтів поширені в середній лісотундровій смузі
прильодовикової Європи, що тяглася від Моравії через Південну Польщу,
Волинь, Середнє Подніпров’я, Подесення на Середній Дон, і яку нерідко
називають мамонтовою зоною. Поселення мисливців на мамонтів
розташовані здебільшого на відстані 50—70 км одне від одного в долинах
великих річок, уздовж яких мігрували травоїдні. Ці значні за розміром
стійбища складалися з 4—5 жител, у яких протягом зими мешкало кілька
сімей однієї общини, яка загалом налічувала 30—50 осіб. Круглі в плані
житла діаметром 4—5 м мали каркас із жердин, який вкривався шкурами
північних оленів чи бізонів і зовні обкладався великими кістками мамонтів:
черепами, лопатками, щелепами, кістками кінцівок. Тривалий час вважалося,
що на мамонтів полювали, заганяючи їх до заздалегідь викопаних і
замаскованих ловчих ям або на тонку кригу чи в болото. Нині більшість
учених схиляється до думки, що мамонтів били метальними списами із
засідок. Наконечники таких мисливських дротиків знайдено не тільки на
стоянках, а й у кістках розкопаних скелетів мамонтів. На стоянці Сунгир на
Верхній Волзі виявлено поховання дітей з наконечниками і цілими списами
завдовжки 2,4 м, виготовленими з випрямлених бивнів мамонтів.
Дорослий мамонт міг дати близько двох тонн м’яса, якого вистачало для
харчування общини чисельністю 30—50 осіб протягом місяця. Знахідки
кісток бізонів, північних оленів, коней свідчать, що м’ясо цих тварин
доповнювало в основному мамонтовий раціон мешканців стоянок.
Навесні люди залишали теплі зимові житла і переселялися подалі від річки,
на плато.
Якщо північ України у верхньому палеоліті входила до так званої мамонтової
смуги Європи, то надчорноморські степи були світом мисливців на бізонів.
За льодовикової доби цей неповторний світ простягався далеко на південь.
Адже північна берегова лінія Чорного моря через падіння рівня моря
пролягала на 150 км південніше від сучасної — по широті гирла Дунаю,
півострова Тарханкут, Керченської протоки.
Основним способом полювання на бізонів у палеоліті було колективне
заганяння стада тварин до яру. У такому полюванні брала участь уся община,
а іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища.
Бізони мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши
урвище, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском
задніх зривалися до яру, де їх добивали мисливці
Бізон забезпечував мисливців степу всім необхідним — калорійною м’ясною
їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили
знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля — мотузки для
господарчих потреб. Мозок використовували для вичинки шкур, а гній як
паливо у безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його
культу, сліди якого простежені на стоянці Листівка ІІ на Південному Бузі.
Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної
форми, на зразок чуму народів Сибіру, або тіпі американських індіанців. У
такому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур,
мешкала сім’я чисельністю 8—10 осіб. На місці таких сімейних жител
залишилися скупчення крем’яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу
від вогнищ діаметром 8—10 м — так звані крем’яниці, відомі на багатьох
степових стоянках.
Устрій мисливських суспільств
З появою людини сучасного типу (Homo sapiens) відбулося становлення
справжнього людського суспільства, головним підрозділом якого була
родова, екзогамна община. Общини складалися з окремих сімей. Група
обший утворювала первісне плем’я.
Община — головна економічна ланка первісного суспільства, яка складалася
з кількох сімей і господарювала на окремій мисливській території. Сім’я
могла певний час вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому
житлі й добуваючи їжу окремо від споріднених з нею сімей. Однак вона
господарювала на мисливській території, яка вважалася власністю усіх сімей,
що утворювали первісну родову общину. Цілковита економічна незалежність
сім’ї у первісному суспільстві була неможливою через низьку
продуктивність праці. Смерть батька чи матері загрожувала загибеллю усій
сім’їЗа даними етнографії та археології, більшість родових общин кам’яної
доби складалися з 5—7 споріднених сімей загальною чисельністю 25—40
осіб.
Плем’я — групи сусідніх екзогамних общин, об’єднаних шлюбними
стосунками. Обмін шлюбними партнерами між сусідніми общинами сприяв
їх зближенню. Член колективу міг полювати на землях сусідньої общини,
якщо з неї походили його мати чи дружина. Водночас він був зобов’язаний
допомагати родичам із сусіднього общинного колективу. Все це сприяло
формуванню общинами одного племені спільного діалекту, матеріальної та
духовної культури.
Вважається, що густота розселення мисливців прильодовикової Європи не
перевищувала одну людину на 100 км2. Виходячи з площі України (603,7
тис. км ), доходимо висновку, що в пізньому палеоліті на цій території
мешкало не більш як 3—5 тис. людей.
Пам’ятки
В Україні відомо більш як 1000 пам’яток доби верхнього
палеоліту. Дослідження стоянок, у яких культурний шар добре зберігся,
показало, що вони найчастіше складаються з окремих скупчень знахідок
діаметром близько 10 м, у центрі яких нерідко виявляли невелике житло. Такі
археологічні об’єкти називають господарсько-побутовими комплексами
(ГПК). їх розглядають як сліди мешкання невеликих колективів,
найімовірніше окремих сімей прильодовикових мисливців. У сприятливих
для поселення місцях, до яких люди не раз поверталися, окремі сімейні
скупчення могли зливатися в одну велику пляму діаметром десятки метрів,
яка буває перенасичена різноманітними знахідками. В особливо вигідних для
мешкання місцях, розташованих поруч із традиційними шляхами сезонних
міграцій травоїдних чи неподалік від родовищ кременю, виникали стоянки з
численними культурними горизонтами, що нашаровувалися один на одного.
Найвідомішими стоянками є:
 Межиріч
 Мізин
 Амвросіївка
 Велика Аккаржа
 Листівка II
 Добранічівка
Фінальний палеоліт
Фінальний палеоліт (13,5—10 тис. років тому) — заключна фаза палеоліту,
коли південний край льодовика, що відступав, зафіксувався на північному
березі Балтійського басейну. Внаслідок різкої зміни холодних періодів (Дріас
І, II, III) потепліннями (Рауніс, Белінг, Алеред) вимерли мамонти й основним
видом великих травоїдних в Європі став північний олень. Тому фінальний
палеоліт нерідко називають добою північного оленя.
Саме з цього часу в прильодовиковій Європі простежується чіткий
культурний поділ і з’являються справжні археологічні культури.
Територія України у фінальному палеоліті була складовою двох великих
культурних провінцій первісної Європи — північної балтійської та південної
середземноморської.

Стоянки поширені на межі лісостепової і степової зон України:

 Осокорівка
 Рогалик
 Акимівський
 Прогон
 Леонтіївка
 Царинка

Печерні стоянки культури поширені в гірському Криму:

 Шан-Коба
  Фатьма-Коба
 грот Скелястий
 Буран-Кая
 Заміль-Коба І
 Сюрень II

Кінець палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби, коли внаслідок

прориву теплих атлантичних вод у Балтійське льодовикове озеро близько 10
тис. років тому відбулося різке потепління, зумовлене стрімким таненням
скандинавського льодовика.