5 Всесвiтня iсторiя

982 Усе для школяра
6 клас
Історія стародавнього світу
Первісне Історія — наука, що вивчає минуле людства. Її метою
суспільство є пояснення причин змін у людському суспільстві.
Історичні джерела — усі залишки діяльності лю-
дини, що розповідають про минуле людства. Існують речові (знаряддя
праці, залишки споруд, одяг, поховання, прикраси), письмові (будь-які
записи, зроблені людьми) та усні (міфи, перекази, пісні, казки, обряди)
джерела.
Ера — великий період у житті людства, якому притаманні певні особ-
ливості. Ера — це система для визначення початку літочислення. В історії
вживають терміни «наша ера» і «до нашої ери». Початок нашої ери відно-
сять до року народження Ісуса Христа.
Первісне суспільство — найдовший період в історії людства. У цю епо-
ху люди жили невеликими колективами і займалися полюванням, збиран-
ням і рибальством. На останній стадії первісного суспільства з’являються
землеробство і скотарство. У первісному суспільстві не було держави, па-
нували родоплемінні відносини.
Первісне стадо — колектив найдавніших людей. У ньому не було міц-
них сімейних відносин. Люди вільно приєднувалися до стада і вільно зали-
шали його. У цих колективах вони вперше усвідомили необхідність спіль-
ної трудової діяльності.
Рід — колектив первісних людей, у якому були міцні родинні зв’язки.
Члени роду не мали власного господарства, усі добуті продукти належали
роду і поділялися нарівно. Члени роду підтримували один одного, піклу-
валися про старих і хворих членів громади.
Плем’я — об’єднання декількох родів, що розмовляли однією мовою.
Плем’я займало певну територію, вирішувало конкретні питання, що ви-
никали перед усіма родами. Члени племені робили схожі знаряддя праці
і вірили у тих самих богів і духів.
Кам’яний вік — умовна назва для епохи панування первісних відно-
син. Охоплює період від виникнення людства (близько 4 млн. років тому)
до 4 тисячоліття до нашої ери. У цю епоху основні знаряддя праці роби-
ли з каменю, кістки, дерева. Кам’яний вік поділяють на палеоліт (старо-
давній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік, 9–6 тис. р. до н. е.)
і неоліт (6–4 тис. р. до н. е.)
Льодовик — товстий шар льоду (інколи товщиною до 3 км). Зараз льо-
довики існують у Гренландії, Антарктиді, у гірських районах. Періодично
клімат Землі змінюється, розміри льодовиків збільшуються, настає льодо-
виковий період. Збільшення розмірів льодовиків відбувалося кілька разів,
після чого починалося потепління.
Релігія — віра в існування надприродних істот (богів і духів), що ке-
рують життям людей і всією природою. Релігійні вірування існують уже
понад 100 тисяч років.
Види первісної релігії — це тотемізм (поклоніння тварині чи рослині,
яку вважали предком людей — захисником роду); анімізм (віра в існу-
вання душі і духів), фетишизм (віра в існування предметів, що наділені
Всесвітня історія 983
особливою силою) і магія (віра в те, що людина може впливати на сили

природи за допомогою певних дій).
Шаман — служитель культу в первісних людей. Люди були упевнені,
що він може спілкуватися з духами і богами, а також з душами померлих
людей.
Знаряддя праці первісної людини — рубило, гостроконечник, дрюк,
палка-копачка, спис. Пізніше з’являються сокира, скребло, гарпун. На-
прикінці кам’яного віку винайдені лук та стріли, пастки, голки.
Австралопітеки — можливі предки людини. Являли собою людино-
подібних істот на зріст від 1,3 до 1,8 м. Жили 4 млн. — 700 тис. років тому
на півдні і сході Африки.
Людина вміла — найдавніший вид людини. Зріст до 1,5 м. Пересува-
лися ці люди на ногах без допомоги рук, мали великий мозок, уміли ви-
готовляти примітивні знаряддя праці. З’явилися близько 2 млн. років тому
на сході і півдні Африки.
Людина прямоходяча — предок сучасної людини. З’явилася близь-
ко 1,6 млн. років тому у східній Африці. Мала великий мозок і зріст до
1,8 м. Її тіло було схоже на тіло сучасної людини, але обличчя мало бага-
то рис, успадкованих від мавп. Люди прямоходячі вміли добре обробля-
ти каміння.
Неандерталець — первісна людина, що з’явилася близько 300 тис. років
тому. Неандертальці були невисокими, але дуже сильними людьми, уміли-
ми мисливцями. Жили в Європі, Азії, Африці. Робили прекрасні кам’яні
знаряддя праці. Добре пристосувалися до життя в умовах льодовикового
періоду. Дотепер невідомо, чи були вони предками людей сучасного типу.
Неандертальці зникли близько 30 тис. років тому.
Кроманьйонці — люди сучасного типу. З’явилися близько 40 тис. років
тому. Назва походить від печери Кро-Маньон у Франції, де під час роз-
копок було виявлено багато речових джерел. Кроманьйонці значно по
кращили всі знаряддя праці.
Житло первісних людей — курені, печери і житла зі шкір тварин.
Кочовий спосіб життя — спосіб існування людей, заснований на пос-
тійному переміщенні з місця на місце у пошуках їжі для себе і домашніх
тварин.
Осілий спосіб життя — для нього характерні постійні житла (будинки,
землянки). Осілий спосіб життя виникає лише наприкінці кам’яного віку.
Неолітична революція — серйозні зміни в організації господарства
людей у епоху неоліту. Почався перехід від видів діяльності, пов’язаних
з використанням готових продуктів природи (полювання, збирання, рибаль
ство) до нових видів діяльності — землеробства, скотарства. Вони дозволяли
отримати необхідні людям продукти. Знаряддя праці набувають складної
форми і дозволяють працювати набагато швидше. Неолітична революція
відбувалася у Південно-Західній Азії з 9 до 6 тисячоліття до н. е., у Європі
вона почалася пізніше.
Мотичне землеробство — перший примітивний спосіб обробки землі
за допомогою мотик. Воно панувало у всіх районах, де люди раніш за все
перейшли до землеробства. Мотики були зроблені з рогу тварин та з ка-
меню. Врожаї були невисокими.
Мідь — перший метал, що люди почали використовувати у Передній

Азії близько 6 тисячоліття до н. е. Відкриття властивостей міді було кін-
цем кам’яного віку і початком доби металів.
Бронза — сплав міді й олова, міцніший за мідь. Бронзові знаряддя пра-
ці різко збільшили продуктивність праці людей.
Продуктивність праці — здатність здійснювати певний обсяг роботи
за одиницю часу.
Залізо — метал, що на межі 2–1 тисячоліть до н. е. люди почали викорис-
товувати для виготовлення знарядь праці і зброї. Залізні знаряддя праці спри-
яли швидкому зростанню продуктивності праці і появі великих надлишків
продовольства. Завдяки їм різко прискорився процес розвитку суспільства.
Влада у первісному суспільстві — у родових громадах люди всі пи-
тання вирішували спільно на народних зборах. Вони обирали собі керів-
ників — старійшин і військових вождів. Старійшина керував життям роду
в мирний час, вождь керував під час війни. Племенами керувала рада старій-
шин. Зазвичай плем’я обирало і верховного військового вождя.
Піктографія — первісна «писемність» за допомогою малюнків і знаків.
Люди ще не створили писемність, але намагалися передавати інформацію
за допомогою різних зображень.
Первісний лад — найдовший період в історії людства. Люди нав-
чилися використовувати знаряддя праці, будувати житла, добувати
вогонь, обробляти землю, приручати тварин. Виникли постійні ко-
лективи людей, суспільство ставало усе більш складним, змінюва-
лося життя людей.
Держава — система керування суспільством, засно-

Стародавній
вана на певних законах і правилах, обов’язкових для всіх
Єгипет
громадян. Влада в державі здійснюється за допомогою
чиновників, армії і поліції (стражників). У Стародавньому Єгипті єдина
держава виникла близько 3000 р. до н. е.
Фараон — цар у Стародавньому Єгипті.
Вельможі — знатні люди, наближені царя, що допомагали йому керу-
вати країною.
Ном — область у Стародавньому Єгипті.
Жрець — служитель богів.
Піраміди — гробниці епохи Давнього Царства. Існували величезні
піраміди для фараонів і невеликі для знатних людей. Спорудження пірамід
було припинено через великі витрати на їхнє будівництво. Усі поховання
фараонів у пірамідах були пізніше пограбовані.
Раби — люди, що були позбавлені всіх прав і особистої волі. Належали
державі, царям, вельможам, храмам, що виступали у ролі рабовласників.
Гіксоси — кочові племена, що жили на Близькому Сході. Із середини
XVIII до початку XVI ст. до н. е. панували у Дельті.
Дельта — північна частина Єгипту. Названа так через те, що Ніл роз-
діляється на кілька рукавів (потоків), які на карті нагадують грецьку літе-
ру «дельта». Інша назва Дельти — Нижній Єгипет.
Верхній Єгипет — назва південних районів Єгипту, що знаходяться
вище за течією Нілу в порівнянні з Дельтою.
Оазис — невелика ділянка з багатою рослинністю і водою серед пустелі.

Шадуф — простий пристрій для підйому води в Єгипті. Нагадує укра
їнський колодязь (журавель).
Мумія — забальзамоване тіло людини чи тварини.
Міф — розповідь у казковій чи легендарній формі, мета якої — пояс-
нення причин природних явищ. Героями міфів є боги. Сукупність міфів,
казок і легенд називається міфологією.
Ієрогліф — складний знак певної форми, що передає звук, склад чи
слово. На відміну від піктограм, ієрогліфи мають постійну форму.
Папірус — рослина в Єгипті, з якої виготовляли матеріал для письма,
що теж назвали папірусом. Книги, написані на папірусі, згортали у рулони.
Стародавні єгиптяни досягли величезних успіхів у господарстві,
науці, архітектурі, медицині. Єгипетська держава була однією з най-
могутніших у світі. Історія Єгипту вплинула на історію всіх сусідніх на-
родів. Досягнення стародавніх єгиптян продовжують дивувати людей
і в наш час.
Межиріччя — традиційна назва великої рівнини між

Передня Азія
річками Тигр і Євфрат. Часто вживаються варіанти цієї
ж назви — Дворіччя та Месопотамія.
Шумер — країна у південній частині Межиріччя.
Аккад — північна частина Межиріччя.
Клинопис — писемність, яку використовували шумери й інші жителі
Межиріччя. Вони писали на сирій глині гострою паличкою. Окремі зна-
ки нагадували клини.
Саргон Старий (кінець XXIV — початок XXIII ст. до н. е.) — аккад
ський цар, який зміг підкорити Шумер.
Вавилон — велике місто у Межиріччі. З кінця ХІХ ст. до н. е. — сто-
лиця держави.
Вавилонська вежа — великий храм у Вавилоні. Згадується у Біблії.
Зиккурат — храм у Межиріччі у формі східчастої піраміди. Типовий
приклад зиккурату — Вавилонська вежа.
Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.) — цар Вавилона, що створив пер-
ший у історії звід законів.
Кассити — гірський народ, який захопив Вавилон у XVI ст. до н. е.
і панував у ньому понад 360 років.
Ассирія — держава на півночі Межиріччя. Після ослаблення Вавилон
ського царства поступово підкорила собі все Межиріччя і великі території
на берегах Середземного моря. Столиці держави — Ашшур і Ніневія. Жор-
стоке панування ассирійців призвело до повстання підкорених народів і до
руйнування Ниневії у 612 р. до н. е.
Ново-вавилонське царство — велика держава з центром у місті Вави-
лон. Існувала у VII–VI ст. до н. е., займала територію Межиріччя, Сирії,
Палестини і частини Аравії. Знищена персами.
Навуходоносор ІІ — цар Ново-вавилонської держави. При ньому Ва-
вилон досяг розквіту, відновлено Вавилонську вежу.
Фінікія — невелика країна на східному узбережжі Середземного моря
(на території сучасних Лівану і Сирії). Існували великі торгові міста Тир,
Сідон, Библ. Фінікійці вели активну торгівлю по всьому Середземному

морю та в країнах Західної Європи і Західної Африки. Близько 600 р. до н. е.
фінікійці обійшли на своїх кораблях Африку. Вони створили алфавіт.
Колонія — територія, заселена й освоєна переселенцями з іншої краї-
ни. Багато колоній створили фінікійці і греки.
Метрополія — держава чи місто, що заснували колонії.
Біблія — священна книга іудеїв і християн.
Євреї — кочовий народ, що у XIV–XIII ст. до н. е. оселився на тери-
торії Палестини.
Філістимляни — народ у Палестині, з яким ворогували євреї. Слово
Палестина походить від назви цього народу.
Давид — цар Ізраїлю у 1000–965 рр. до н. е., захопив Єрусалим.
Соломон — цар Ізраїлю у 965–935 рр. до н. е. За правління Соломона
споруджений головний храм євреїв у Єрусалимі.
Мідія — велика держава на території сучасного Ірану. Виникла в VII ст.
до н. е. у період повстання проти Ассирії. Столиця — Екбатани.
Перси — народ, що жив на півдні сучасного Ірану. У 553 р. до н. е. пер-
си повстали проти мідійців і через 3 роки домоглися незалежності.
Кир ІІ Великий — цар Персії у 553–530 рр. до н. е., організатор пов
стання проти мідійців. Створив величезну Перську державу. Вона контро-
лювала весь сучасний Іран, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Аф-
ганістан, частину Пакистану, Ірак, Сирію, Ліван, Палестину і Туреччину.
Син Кира Камбіз (530–522 рр. до н. е.) приєднав до держави Єгипет. Кир
загинув у 530 р. у Середній Азії під час війни з массагетами.
Сатрапія — область, частина Перської держави. Існувало 20 сатрапій.
Їх очолювали сатрапи — чиновники, що мали величезну владу.
Країни Передньої Азії у давнину досягли дуже високого рівня роз-
витку. Ці країни населяли різні народи з дуже несхожими культурами
і релігійними поглядами. Досягнення народів Передньої Азії вплинули
на культуру країн Північної Африки, Південної Європи і Кавказу.
Індостан — величезний півострів на півдні Азії. Одер-

Індія і Китай
жав назву за річкою Інд, що протікає у північно-західній
його частині. Інша велика річка — Ганг — тече на півночі Індостану. За-
раз на півострові знаходяться держави Індія, Пакистан, Бангладеш, Непал,
Бутан. На Індостані завжди проживало багато різних народів.
Мохенджо-Даро і Хараппа — великі міста у долині Інду. Існували
у XXIII–XVIII ст. до н. е., населення до 100 тис. осіб. Міста були укріп-
лені стінами, мали дво- і триповерхові будинки, ринок, каналізацію. Усьо-
го існувало до 500 поселень хараппської цивілізації. Це були найдавніші
міста-держави в Індії.
Арії — численні племена, що вторглись у Індію з території Ірану близько
1500 р. до н. е. Заселили велику частину Індії, крім півдня Індостану.
Касти — великі групи в індійському суспільстві, до яких люди нале-
жали довічно. Представники кожної касти займалися певними видами
діяльності і не могли робити те, що заборонено їм звичаями. Шлюби між
представниками різних каст заборонялися.
Магадха — велика держава на сході Індії. У IV ст. до н. е. об’єднала
частину Індостану під своєю владою.
Раджа — індійський цар.

Чандрагупта Маур’я — індійський раджа, який створив державу Маур’я
(317 р. до н. е.)
Ашока — правитель держави Маур’я у 268–235 рр. до н. е. Об’єднав під
своєю владою майже весь Індостан.
Індуїзм — релігія, що панувала в Індії. Визнає принцип багатобожжя.
Серед головних богів — Брахма, Вішну, Шива.
Будда — засновник нової релігії — буддизму. Буддизм був поширений
у Індії, Китаї, Японії, Центральній і Південно-Східній Азії.
«Рамаяна» і «Махабхарата» — епічні поеми, що були створені у Ста-
родавній Індії. Зберігають величезну популярність до наших днів.
Хуанхе — велика річка на сході Азії. На її берегах оселилися стародав-
ні китайці.
Ван — правитель (цар) у Китаї.
Чжоу — плем’я, предки сучасних китайців.
Цінь — одна з китайських держав, знаходилася у західній частині країни.
Поступово перетворилася на наймогутнішу китайську державу і завоюва-
ла інші китайські царства у ІІІ ст. до н. е. Країну очолив Цінь Шихуанді.
Держава Цінь проіснувала недовго: жорстоке правління Цінь Шихуанді
і його спадкоємця привело до повстання 209–202 рр. до н. е.
Лю Бан — селянин, що очолив повстання проти династії Цінь. Піс-
ля перемоги став засновником нової імперії Хань (202 р. до н. е. —
220 р. н. е.)
Червоноброві — учасники народного повстання 18–29 рр. н. е. Для
того щоб відрізнятися від воїнів імператора, фарбували брови червоною
фарбою. Повстання було придушено.
Велика Китайська стіна — могутня оборонна споруда на півночі Ки-
таю. Ще до об’єднання країни між окремими царствами китайці будували
оборонні стіни. Цінь Шихуанді наказав зруйнувати всі ці стіни і побуду-
вати нову для захисту від кочівників.
Великий шовковий шлях — шлях, що з’єднував Китай із країнами Се-
редньої Азії і Середземномор’я. Китай вивозив не тільки шовк, але й різні
вироби ремісників з металу і порцеляни.
Папір — винахід китайців (І ст. до н. е.).
Конфуцій — китайський мудрець, засновник філософського вчення, що
поступово перетворилося у Китаї на нову релігію (конфуціанство).
Лао Цзи — китайський філософ, прихильник вчення, що назвали да-
осизмом.
Сима Цянь — видатний китайський історик.
У Китаї та Індії виникли високорозвинені цивілізації. Китайці та ін-
дійці самостійно створили писемність, досягли величезних успіхів
у математиці, медицині, архітектурі. Китай та Індія розвивалися від-
носно ізольовано від Передньої Азії, Єгипту і Європи, але поступово
зв’язки між західними і східними регіонами Азії посилилися.
Елліни — самоназва стародавніх греків.

Еллада — самоназва Греції у стародавні часи. Стародавня
Греція
Пелопоннес — півострів на півдні Греції.
Фермопіли — вузький прохід між горами і морем, з’єднує Північну і Се-

редню Грецію. Місце знаменитої битви між греками і персами у 480 р. до н. е.
Істм — перешийок, що з’єднує Середню Грецію і півострів Пелопоннес.
Аттика — невеликий півострів у Середній Греції. Тут знаходиться най-
більше місто країни — Афіни.
Лаконіка — область на півдні Пелопоннесу. Тут виникла держава Спарта.
Ахейці — племена, предки еллінів. Переселилися до Еллади у 3 тися-
чолітті до н. е.
Дорійці — племена, які вдерлися до Еллади наприкінці 2 тисячоліття
до н. е. і розгромили ахейців. Елліни є нащадками ахейців і дорійців.
Критська цивілізація — стародавня цивілізація на острові Крит
і островах Егейського моря. За ім’ям легендарного царя Міноса її також
називають Мінойською. Жителі Криту будували чудові палаци, у них були
розвинуті мистецтва і ремесла. Вищого розквіту цивілізація досягла у XV–
XVI ст. до н. е.
Мікени — місто у Пелопоннесі, яке панувало над іншими грецькими
полісами.
Поліс — місто-держава в Греції. Зазвичай територія поліса складалася
з одного великого і декількох дрібних міст і невеликої території навколо
них. Найбільші поліси — Афіни і Спарта.
Троя — стародавнє місто на території сучасної Туреччини. Проти ньо-
го у 1240–1230 рр. до н. е. Мікени організували похід, відомий як Тро-
янська війна.
Генріх Шліман — німецький археолог, організатор розкопок Трої.
Гомер — легендарний поет, автор поем «Іліада» та «Одиссея». Жив
у VIII ст. до н. е.
Олімп — гора на півночі Греції. Греки вірили, що на її вершині живуть
боги. Серед них головними були: Зевс, Посейдон, Аїд, Аполлон, Гера, Ар-
теміда, Афіна, Афродіта, Деметра, Гефест, Арес.
Піфія — віщунка (оракул) у місті Дельфи. Пророкування піфії були
дуже непевними.
Акрополь — головна фортеця у центрі грецького міста.
Агора — торгівельна площа у грецькому місті. На агорі відбувалися та-
кож народні збори.
Аристократи — знать, що володіла великими ділянками землі і рабами.
Демос — усі вільні громадяни поліса, що не належали до аристо
кратії.
Ареопаг — рада старійшин у Афінах.
Архонти — вищі чиновники.
Солон — афінський державний діяч. У 594 р. до н. е. здійснив реформи.
Було скасовано боргове рабство. Усі громадяни були розділені на 4 групи
за рівнем доходів, представники кожної групи мали певні обов’язки. Брати
участь у народних зборах і голосувати могли всі громадяни. Представники
трьох груп могли займати державні посади, представники 4-ї (бідняки —
фети) на посади не обиралися.
Тиран — правитель, що зосереджував у руках усю владу і передавав її
у спадщину. Часто тирани виступали в інтересах демосу. Тиран Пісістрат
у Афінах (560–527 рр. до н. е.) роздавав землі біднякам. Поступово слово
«тиранія» набуло негативного відтінку, тому що тирани почали користувати-

ся владою у власних інтересах. Сини Пісістрата були скинуті афінянами.
Стратеги — воєначальники в Елладі.
Остракізм — з кінця VI ст. до н. е. в Афінах здійснювалося вигнання
з міста громадян, які, на думку афінян, загрожували народовладдю. Ім’я
вигнанця визначалося у результаті голосування. Люди писали імена «не-
безпечних» громадян на осколках розбитого посуду — остраконах.
Ілоти — державні раби у Спарті. Зобов’язані були обробляти землю, за-
безпечувати спартанців усім необхідним.
Періеки — вільні жителі Спартанської держави, які не мали прав гро-
мадян. Зазвичай займалися ремеслом і торгівлею. В Афінах вільних людей,
що не були громадянами, називали метеками.
Лікург — легендарний спартанський державний діяч, що розробив за-
кони, за якими жила Спарта.
Олігархія — влада небагатьох. Існувала у тих грецьких полісах, де па-
нували аристократи.
Демократія — влада народу. Вона існувала у тих полісах, де панував
демос.
Велика грецька колонізація — переселення еллінів за межі Греції і роз-
будова ними колоній у різних районах Середземномор’я і Причорномор’я.
Була викликана перенаселеністю Греції і розвитком торгівлі. Частина ко-
лоній виникла у результаті втечі з метрополії переможених у ході політич-
ної боротьби прихильників демосу або аристократії. Колонізація почалася
у VIII ст. до н. е.
Греко-перські війни — боротьба між грецькими полісами і Персією
у 500–449 рр. до н. е. Була викликана прагненням еллінів зберегти неза-
лежність від Персії. Головні бої відбулися біля Марафону (490 р. до н. е),
Фермопіл, Саламіна (обидва у 480 р. до н. е.) і Платей (479 р. до н. е.)
У Фермопільскому бою після героїчної оборони грецьких військ перси до-
моглися перемоги, всі інші битви були виграні еллінами.
Рабство у Греції — джерелами поповнення кількості рабів були війни,
піратство, работоргівля і діти рабів. Найбільший ринок рабів знаходився
на острові Делос. Кількість рабів сягала 30–35% населення полісів.
Перший Афінський морський союз — союз полісів, що виник у 478 р.
до н. е. під керівництвом Афін. Поступово Афіни підкорили собі інші полі-
си. Із середини V ст. до н. е. Афіни почали боротися за лідерство у Греції.
Супротивником Афінського союзу став Пелопоннеський союз на чолі зі
Спартою.
Перікл — видатний афінський політик. Вперше обраний стратегом
у 444 р. до н. е., усього обирався на цю посаду 15 разів. Прагнув перетво-
рити Афіни на центр розвитку культури Греції. При ньому всі громадяни
одержали можливість займати будь-яку посаду в державі. За часів Перікла
було побудовано Парфенон.
Парфенон — храм Афіни Паллади на афінському Акрополі, зведений
під керівництвом скульптора Фідія. Вважається класичним зразком грець-
кої архітектури.
Пелопоннеська війна — конфлікт між Афінами і Спартою (431–404 рр.
до н. е.) за панування в Греції. Закінчилася поразкою Афін. В усіх полісах
Греції спартанці віддавали владу аристократії. Війна призвела до занепаду

господарства в Греції.
Видатні вчені Греції — філософи Геракліт, Демокріт, Сократ, Платон,
Аристотель; історики — Геродот, Фукідід; математики — Фалес і Піфагор.
Грецькі поети і драматурги — Гомер, Гесіод, Алкей, Сапфо, Есхіл,
Аристофан, Софокл, Еврипід.
Пергамент — матеріал для письма, який виготовляли зі шкіри моло-
дих тварин. Винайдений у місті Пергам у Малій Азії. Пізніше пергамент
використовували у різних країнах Європи.
Стародавня Греція (Еллада) пережила розквіт культури, яка пізні-
ше впливала на культуру всіх сусідніх народів. Тут виникли держави,
в яких існувала демократія, де люди самі вибирали своїх співгромадян
на державні посади. У Греції великого розвитку досягла наука. Близь-
ко двох тисяч років здобутки грецьких учених були зразком для євро-
пейських і арабських учених.
Занепад Греції — війни між полісами і збільшення

Еллінізм
кількості рабів призвели до того, що значна частина віль-
них греків зубожіла, у полісах йшла постійна боротьба за владу. Жоден із
грецьких полісів не міг стати центром об’єднання країни.
Македонія — країна на Балканському півострові на північ від Греції.
Більшість македонян займалося землеробством і скотарством. Державою
керував цар. Царі Македонії отримували грецьке виховання та освіту і вва-
жали себе еллінами.
Філіп ІІ — цар Македонії у 359–366 рр. до н. е. Вів війни проти сусід-
ніх племен іллірійців і фракійців. У 338 р. до н. е. розгромив війська
афінян і їхніх союзників біля міста Херонея. Готувався до війни про-
ти Персії.
Фаланга — традиційний бойовий порядок у греків і македонян — щіль-
ний стрій важкої піхоти (гоплітів), озброєних великими щитами, спи-
сами і захищених шоломами і латами. Могла діяти тільки на відкритій
місцевості. Філіп ІІ удосконалив фалангу. Воїни тепер шикувалися не
у 6–8 рядів, як це робили греки, а у 16. Македонські воїни були озброєні
довгими (від 2 до 6 м) списами — сарисами. Фланги піхоти захищали за-
гони важкої кінноти.
Олександр Македонський (Олександр Великий) — син Філіпа і ца-
риці Олімпіади, цар у 336–323 рр. до н. е. Найзначніший завойовник дав-
нини. У 334 р. до н. е. розпочав війну проти Персії.
Гавгамели — містечко на території сучасного Іраку. У 331 р. до н. е.
біля нього Олександр Македонський здобув вирішальну перемогу над пер-
сами.
Східний похід Олександра Македонського — бойові дії проти Персії,
народів Центральної Азії й Індії, що вів Олександр у 334–324 рр. до н. е.
Вони закінчилися створенням величезної держави, столицею якої був
Вавилон.
Александрії — міста, що були засновані Олександром Македонським
у різних районах його держави. У них селилися македонці, греки і місцеві
жителі. Найбільшою з Александрій була Александрія при Єгипті (Алексан-
дрія Єгипетська). За наказом Олександра Македонського були засновані

також міста Нікея і Буцефалія.
Діадохи — полководці Олександра Македонського, котрі після його
смерті у 323 р. до н. е. розпочали у боротьбу за владу в його державі. Най-
більшими державами діадохів були Македонія, Сирія і Єгипет.
Еллінізм — період в історії Греції й інших середземноморських країн
(кінець IV — кінець I ст. до н. е.). Для цієї епохи характерне поєднан-
ня елементів грецької культури і культур країн Стародавнього Сходу. Од-
ним з найважливіших центрів еллінізму була Александрія при Єгипті. Тут
була створена чудова бібліотека, працювали вчені. У 299–279 рр. до н. е.
в Александрії було побудовано грандіозний маяк висотою 110 метрів. Се-
ред відомих зразків скульптури епохи еллінізму була 37-метрова статуя бога
Геліоса (Колос Родоський). Епоха еллінізму завершується після завоюван-
ня Єгипту Римом (30 р. до н. е.).
Еллінізм поєднував у собі елементи культур Греції, Єгипту, країн Пе-
редньої Азії. Могутні елліністичні держави використовували свої ре-
сурси для будівництва міст, доріг, розвитку науки. Влада царів у цих
державах була дуже сильною, кількість рабів постійно зростала. Війни
між елліністичними державами і вторгнення римлян привели до зане-
паду і загибелі цих держав.
Італія — великий півострів на півдні Європи. У дав-

нину був населений різними народами. Сучасні італій- Стародавній Рим
ці — нащадки представників усіх цих народів.
Тибр — ріка у Центральній Італії. На її берегах знаходиться Рим.
Ромул і Рем — легендарні брати-засновники Риму. Датою початку існу
вання Риму в давнину вважали 21 квітня 753 р. до н. е.
Царський період — в історії Риму відомі 7 царів: Ромул, Нума Пом-
пілій, Тулл Гостілій, Анк Марцій, Тарквіній Древній, Сервій Туллій, Тар-
квіній Гордий. Царі правили з 753 по 509 р. до н. е.
Патриції — нащадки засновників Риму, римська знать. Спочатку тіль-
ки вони мали право керувати державою.
Плебеї — римляни, які не належали до патриціанських родин. Посту-
пово плебеї домоглися рівності у правах з патриціями.
Народний трибун — представник плебеїв, захисник їх прав. Мав право
вето (заборони) на рішення сенату.
Сенат — вищий орган влади у Римській республіці. Приймав закони,
оголошував війну, укладав мирні угоди.
Тріумф — урочиста зустріч армії і полководця, що здобули перемогу
у війні.
Магістратури — державні посади.
Самніти — народ у Південній Італії, що вчинив завзятий опір Риму
у III ст. до н. е.
Карфаген — фінікійське місто-колонія у Північній Африці на території
сучасного Тунісу. Найбільший торговий і ремісничий центр у Західному
Середземномор’ї. У III ст. до н. е. був головним конкурентом Риму в бо-
ротьбі за панування над країнами Західного Середземномор’я.
Пуни (пунійці) — так римляни називали карфагенян.
Пунічні війни — три війни між Римом і Карфагеном. Перша війна —

264–241 рр. до н. е., друга — 218–201 рр. до н. е., третя — 149–146 рр.
до н. е. В усіх війнах переміг Рим.
Ганнібал — видатний карфагенський полководець, організував вторг-
нення в Італію, пройшовши з армією через Піренейські й Альпійські гори.
Завдав кілька великих поразок римлянам. Якийсь час його війська мали
можливість захопити Рим. У 202 р. до н. е. отримав поразку біля міста Зама
у Північній Африці. Залишався ворогом Риму до кінця життя.
Канни — місто в Італії, біля якого у 216 р. до н. е. Ганнібал домігся
найбільшої перемоги над римлянами. У ході бою римська армія була ото-
чена і знищена. Битва під Каннами є класичним прикладом оточення ар-
мії супротивника.
Катон Марк Порцій — сенатор, непримиренний ворог Карфагена. Усі
свої виступи завжди закінчував фразою: «Вважаю, що Карфаген має бути
зруйнований».
Сціпіон (Публій Корнелій Сціпіон Африканський) — видатний рим
ський полководець. Розбив армію Ганнібала при Замі.
Легіон — основна військова частина у римській армії. У різні періоди
римської історії нараховував від 3 до 6 тисяч вояків.
Когорта — частина легіону. Нараховувала від 500 до 1000 вояків.
Центурія — частина когорти (80–100 вояків).
Центуріон — офіцер у римській армії.
Пролетарії — збіднілі римляни, що втратили свої земельні наділи й інше
майно і жили за рахунок допомоги з боку держави.
Гракхи, Тиберій і Гай — трибуни 133 і 123 рр. до н. е. Тіберій запро-
понував проведення земельної реформи, за якою багаті римляни повинні
були повернути державі незаконно захоплені землі. Він вважав за потріб-
не розділити їх між римськими бідняками. Спроби проведення земельної
реформи закінчилися загибеллю братів.
Популяри — прихильники реформи Гракхів. Серед популярів було ба-
гато бідноти.
Оптимати — виступали проти реформи. Оптиматів підтримувала біль-
шість сенаторів.
Гай Марій — видатний римський полководець і політик. Консул у 107 р.
до н. е. Відбив напад германських племен, що вторглись у Північну Італію.
Провів реформу армії. Римська армія перетворилася з ополчення на про-
фесійне військо.
Мітридат VI Євпатор — цар Понтійського царства. У першій половині
І століття до н. е. вів завзяту боротьбу з Римом.
Гладіатори — раби, що брали участь у боях один з одним для розваги
римської публіки.
Луцій Корнелій Сулла — римський полководець. Захопив владу в Римі,
диктатор у 82–79 рр. до н. е. У роки його правління загинуло безліч гро-
мадян.
Спартак — керівник великого повстання рабів, найбільшого за всю істо
рію Риму. За походженням фракієць. Воював проти римлян, був захоп-
лений у полон, проданий у гладіаторську школу. Організував утечу рабів
зі школи гладіаторів у місті Капуя у 73 р. до н. е. Завдав багато поразок
римським військам. У 71 р. до н. е. армія Спартака була розгромлена рим-

ською армією Марка Ліцінія Красса.
Тріумвірат — «Союз трьох». У І ст. до н. е. виникали союзи полковод-
ців, що претендували на владу в Римі. Перший тріумвірат виник у 60 р.
до н. е. До нього ввійшли Марк Красс, Гней Помпей і Юлій Цезар. Дру-
гий тріумвірат виник у 43 р. до н. е. До нього ввійшли Марк Антоній,
Октавіан, Лепід.
Галльська війна — воєнні дії Юлія Цезаря у Галлії в 58–50 рр. до н. е.
Закінчилася приєднанням Галлії до Рима. Війна сприяла зростанню впли-
ву Юлія Цезаря у Римській державі.
Юлій Цезар — видатний римський полководець та державний діяч.
У 49–48 рр. до н. е. після громадянської війни захопив владу в Римі. Кілька
разів обирався консулом, що було порушенням законів. Фактично устано-
вив диктатуру, але намагався домогтися примирення з ворогами. Здійснив
реформу календаря. У березні 44 р. до н. е. убитий змовниками. Юлій Це-
зар фактично був засновником Римської імперії.
Акцій — мис на узбережжі Греції. Біля нього у 31 р. до н. е. відбулася
вирішальна битва між флотами Антонія й Октавіана. Переміг Октавіан.
Принцепс — титул, що прийняв Октавіан. Він означає перший з-поміж
сенаторів, перша людина у Римі. Інші імператори Рима також носили цей
титул. Перший період у історії Римської імперії називають принципатом.
Август — почесний титул, що сенат надав Октавіану. Означає «звели-
чений богами».
Преторіанці — у Римській імперії так називали солдатів імператорської
гвардії, головним завданням яких була охорона імператора.
Нерон — імператор у 54–68 рр. н. е. Один із найжорстокіших прави-
телів Римської імперії. Зробив безліч нерозумних учинків, наказав підпа-
лити Рим. Загинув у результаті змови.
Траян Марк Ульпій — імператор у 98–117 рр. Останній імператор, що
здійснював активну загарбницьку політику. Завоював Месопотамію і Дакію.
На честь його перемог у Римі було споруджено колону Траяна, яка збе-
реглася до наших днів.
Марк Аврелій — імператор у 161–180 рр. н. е. Один із найвидатніших
імператорів Риму. Відбив навалу германських племен під час Маркоман
ської війни 166–180 рр., зміцнив кордони Римської імперії.
Коммод — син Марка Аврелія, імператор у 180–192 рр. Здійснював
нерозумну політику, улаштовував чисельні гладіаторські бої, сам висту-
пав у ролі гладіатора. Спустошив державну скарбницю. Період правління
Коммода став початком глибокої кризи Римської імперії.
Меценат Гай Цільній — багатий римлянин, відомий поціновувач мис
тецтва.
Терми — громадські лазні у Римі та інших містах імперії. Були місця-
ми не тільки для купання, але й для широкого спілкування римлян. Ба-
гато імператорів будували величезні терми для того, щоб збільшити свою
популярність серед народу.
Акведуки — водопроводи у Римі. На відміну від сучасних водопроводів,
що сховані під землею, акведуки являли собою величезні наземні споруди,
по яких вода текла у римські міста.
Пантеон — храм усіх богів у Римі.

Колізей (амфітеатр Флавіїв) — один із найвідоміших амфітеатрів у Римі.
Був побудований за наказом імператора Веспасіана наприкінці І ст. Міг
заповнюватися водою. Місце численних боїв гладіаторів.
Тога — традиційний одяг римських чоловіків.
Християнство — релігія, що виникла у Палестині у І ст. Її прихиль-
ники вірять, що на початку І ст. на землі жив і проповідував Син Божий
Ісус Христос.
Понтій Пілат — римський намісник Палестини (Іудеї). Затвердив смер-
тний вирок Ісусу Христу.
Апостоли — перші учні Ісуса Христа. Багато хто з них загинув під час
переслідувань християн.
Колони — римські бідняки, які у пошуках кращого життя оселялися
у маєтках багатих римлян і орендували у них землю. Колони працювали
краще за рабів. Система колонату (використання праці колонів) розповсюд-
жується з ІІІ ст. н. е. Колони потрапляли у залежність від рабовласників.
Багауди — повстанці в Галлії у ІІІ ст.
Готи — східногерманські племена, які у ІІІ ст. захопили територію су-
часної Південної України. У IV–V ст. вели боротьбу з римлянами.
Діоклетіан — імператор у 284–305 рр. Відновив єдність імперії, провів
реформи. Намагався встановити в імперії тверді ціни на різні товари і роз-
міри заробітної платні. Діоклетіан поводився як самодержавний владика.
При ньому епоху принципату змінила епоха домінату.
Домінат — другий період в історії Римської імперії. Час необмеженої
рабовласницької монархії.
Константин І Великий — імператор у 306–337 рр. Зміцнив імперію.
При ньому християнство перетворилося на державну релігію. Столиця ім-
перії за Константина — Новий Рим (Константинополь).
Адріанополь — місто у Фракії. Тут у 378 р. римська армія була розгром-
лена готами. Загинув імператор Валент, імперія опинилася під постійними
ударами варварських племен.
Розділ імперії — у 395 р. після смерті імператора Феодосія імперія
була розділена на Західну і Східну. Східна імперія пізніше одержить назву
Візантійської імперії.
Юліан Відступник — імператор у 360–363 рр. Зробив спробу відмо-
витися від християнства і від християнської церкви як державної. Спроба
виявилася невдалою. Юліан загинув під час походу в Месопотамію.
Гуни — кочовий народ, жив на кордонах з Китаєм. У 70-х рр. IV ст.
гуни вдерлися до Європи і вчинили величезні руйнування. Дії гунів під-
штовхнули інші племена до переселення.
Велике переселення народів — пересування багатьох народів Азії
і Європи на нові території у IV–VI ст. Більшість народів, що переселяли-
ся, прагнули осісти на території Західної Римської імперії.
Аттіла — вождь гунів у 435–453 рр. Виключно жорстокий і успіш-
ний завойовник. Війська гунів кілька разів вдиралися у Західну Римську
імперію.
Каталаунські поля — район у Галлії, де у 451 р. римляни і їх союзни-
ки розгромили гунів.
Гейзеріх — вождь племені вандалів. Під його проводом вандали пере-

правилися з Європи до Африки і захопили Карфаген. У Північній Африці
виникло сильне королівство Гейзеріха, яке стало загрожувати Риму. Ван-
дали панували у Північній Африці у 429–546 рр.
Аларіх — король вестготів (західних готів). Під його проводом готи
оточили і захопили Рим. Це відбулося 24 серпня 410 р.
Вандалізм — безглузде знищення культурних цінностей. Термін
з’явився після того, як вандали Гейзеріха у 455 р. захопили і зруйнували
Рим.
Ромул Августул — останній імператор Західної Римської імперії. Був
повалений вождем варварів Одоакром у 476 р. Ця подія вважається датою
загибелі Західної Римської імперії і кінцем стародавнього суспільства.
Римське суспільство, яке було побудоване на використанні праці
величезної кількості рабів, пройшло довгий шлях від маленької де-
ржави до величезної імперії. Римляни уміли використовувати знання
скорених народів, вчилися у переможених. Але велика Римська ім-
перія не змогла зберегти під своїм контролем захоплені країни і сама
загинула в результаті вторгнення варварів і кризи рабовласницького
суспільства. Рабовласництво перетворилося на неефективний варіант
господарювання і підірвало сили римського суспільства.
7 КЛАС
Історія середніх віків
Середні віки — період у історії людства з кінця V до кінця XV ст. У цю
епоху панували феодальні відносини. Виникли держави Німеччина, Англія,
Франція, Київська Русь, Швеція, Норвегія, Данія, Чехія, Італія, Іспанія,
Португалія, Сербія, Болгарія, Туреччина, Шотландія. Відбулися серйозні
зміни у господарстві і житті суспільства. Встановилися світові релігії —
християнство і іслам.
Германці — численні племена, які населяли Цент-

Народження
ральну і Північну Європу до початку Великого пере-
Середньовічної
Європи селення народів. У IV–VI ст. германські племена ост-
готів, вестготів, франків, вандалів, англів, саксів, ютів,
бургундів переселилися на територію Західної Римської імперії. Германці
займалися землеробством і скотарством.
Герцог — військовий вождь у германців. Пізніше так почали називати
представників вищої знаті у Західній Європі.
Дружина — постійні загони воїнів, на які спиралися вожді племен. Вож-
ді щедро обдаровували дружинників, давали їм велику частку військової
здобичі. Дружинники присягали на вірність вождю і зобов’язувалися ви-
конувати його накази. За допомогою дружин вожді поступово підпоряд-
кували собі одноплемінників.
Франки — германські племена, які наприкінці V ст. жили на берегах
Рейну. У 486 р. почали вторгнення у Північну Галлію і захопили її. Разом
з галлами вони є предками сучасних французів.
Хлодвіг — вождь франків з 481 р., організатор вторгнення у Галлію.
З 500 р. (після виникнення у франків держави) — король франків.
Меровінги — династія франкських королів, нащадки вождя Меровея.
Першим королем з династії Меровінгів був Хлодвіг.
Король — голова великої держави у Західній Європі. Термін з’явився
після епохи правління франкського короля (пізніше імператора) Карла Ве-
ликого (768–814 рр.). До цього звичайно використовувався термін «рекс».
Салічна правда — збірка законів у франків. Вищим суддею у королів
стві був король.
Граф — правитель провінції, якого призначив король. Пізніше слово
«граф» перетворилося на титул представника вищої знаті.
Феод — земельне володіння, яке король або інша знатна людина да-
вав воїнам за військову службу. На території феоду жили залежні селяни,
які були зобов’язані працювати на пана. У разі припинення служби ко-
роль міг відібрати феод.
Феодал — знатна людина, власник феоду.
Духівництво — служителі церкви. До християнського духівництва у За-
хідній Європі належали папа римський, кардинали, архієпископи і єпис-
копи, абати, священики, ченці. У Східній Європі до духівництва належали
патріархи, митрополити, єпископи, ігумени, священики і ченці.
Монастир — місце поселення ченців.
Келія — кімната в монастирі.
Місіонери — мандрівні проповідники. Місіонери вирушали в землі, де

жили язичники, щоб навернути їх у християнство. Частина священиків
загинула при виконанні своєї місії.
У ранньому середньовіччі відбувся занепад культури і господар
ства, скоротилося населення міст. Майже припинилася міжнародна
торгівля. Люди жили у важкі часи, їх головною метою було виживан-
ня. Більшість європейців прийняла християнство у V–X ст. Найосві-
ченішими людьми у епоху раннього середньовіччя були священики
і ченці.
Бедуїни — частина арабів, кочівники. Розводили

верблюдів, коней, овець. Виникнення
ісламу
Мухаммед (570–632 рр.) — засновник нової
релігії — ісламу. Жив у місті Мекка. Близько 610 р. виступив з проповіддю
ісламу, себе називав Пророком, посланцем всемогутнього Бога — Аллаха.
Очолив єдину арабську державу і мусульманську церкву.
Мусульмани — віруючі, прибічники ісламу.
Кааба — головний храм мусульман. Знаходиться у місті Мекка в Аравії.
Коран — священна книга мусульман.
Хадж — паломництво (подорож) мусульманина до священного для
нього міста Мекка. Кожен мусульманин повинен хоч би раз у житті зро-
бити хадж.
Шаріат — правила поведінки, розроблені на основі Корану.
Халіф — керівник мусульман. Після смерті Мухаммеда халіф був голо-
вою держави і церкви. Перші чотири халіфи були найближчими помічни-
ками і родичами Мухаммеда. За перших халіфів араби почали завоювання
і захопили весь Близький Схід, Закавказзя, Іран, Середню Азію, частину
Індії, Північну Африку і майже всю Іспанію.
Шиїти — послідовники однієї з течій у ісламі. Частина мусульман була
незадоволена проголошенням халіфом Османа (644–656 рр.) з роду Омей-
ядів. Шиїти вважали, що халіфами повинні бути лише нащадки двоюрід-
ного брата Мухаммеда — Алі. Шиїти серед мусульман переважають у Ірані
і в Іраку.
Сунніти — прихильники однієї з течій у ісламі. Визнають священною
книгою не тільки Коран, але і Сунну (збірку розповідей про вислови і вчин-
ки Мухаммеда). Сунніти — найчисленніша частина мусульман.
Імами — духовні наставники шиїтів.
Омейяди — династія халіфів, яка правила до 750 р.
Аббасиди — династія халіфів, яка правила з 750 р.
Арабський халіфат — держава, що виникла у ході арабських завою-
вань.
Джихад — священна війна мусульман проти невірних (ворогів ісламу).
Ібн-Сіна — великий учений ісламського світу, у Європі відомий як Аві-
ценна. Був філософом, медиком, географом. Створив близько 100 науко-
вих праць. Перш за все відомий як лікар.
Виникнення і розповсюдження ісламу мало величезний вплив на
розвиток всього людства. У ісламських країнах високого рівня досягли
наука і література. Під впливом ісламу змінився світогляд людей.
Дві імперії: Візантія — назва, яка поступово закріпилася за

Візантійська Східною Римською імперією. Імперія існувала з 395 по
і Франкська 1453 р.
Василевс — титул візантійських імператорів. Імпе-
ратор був верховним правителем і верховним суддею, мав величезну владу.
Грецький вогонь — горюча речовина, яка застосовувалася у Візантій
ській імперії під час облоги міст і в морських битвах. Грецький вогонь було
дуже важко загасити водою. Його склад був державною таємницею.
Юстиніан — імператор Візантії у 527–565 рр., здійснив серію військо-
вих операцій проти варварських королівств. У результаті кровопролитних
воєн південь Іспанії, Північна Африка і Італія були приєднані до Візантії.
У 532 р. було придушене велике народне повстання у Константинополі.
При Юстиніані була розроблена збірка законів — кодекс Юстиніана. Він
став зразком для законодавчих актів багатьох країн середньовічної Європи.
Феми — військові округи у Візантії.
Стратиг — полководець у Візантії. Стратиги також керували фемами.
Іконоборці — противники шанування ікон. У Візантії рух іконоборців
був сильним у VIII–X ст. Довгий час їх підтримували імператори, але по
ступово перемогли прихильники шанування ікон.
Турки-сельджуки — кочівники, які вторглися у Візантійську імперію
у другій половині XI ст. У 1071 р. турки розгромили візантійців біля міста
Манцікерт і захопили майже всю територію Малої Азії.
Майордоми — у Франкському королівстві так називали людей, які
управляли господарством королівського двору. Поступово майордоми пе-
ретворилися на великих землевласників і фактично керували королівством.
У VIII ст. королі з династії Меровінгів фактично втратили владу. Цих ко-
ролів називали «ледачими королями».
Карл Мартелл («Молот») — майордом, організатор кінного війська
франків. Його воїни одержували за службу феоди. У 732 р. Мартелл роз-
громив арабів у битві біля міста Пуатьє. Навалу арабів на Західну Європу
було зупинено.
Піпін Короткий — син Карла Мартелла, майордом, пізніше король.
Отримав згоду папи римського на усунення від влади Меровінгів і прого-
лошення Піпіна королем.
Каролінги — династія французьких королів, нащадків Піпіна Корот-
кого. Правили з 751 по 987 рр.
Карл Великий — другий король династії Каролінгів, правив у 768–
814 рр. Видатний політик і воєначальник. Зміцнив королівство, здійснив
близько 50 військових походів. Приєднав землі саксів, частину Іспанії та
великі території у Італії. Розгромив аварів і лангобардів. У 800 р. був про-
голошений імператором. При Карлі Великому основу армії складали фео-
дали, селянське ополчення втратило своє значення. Управління областями
імперії здійснювали графи.
Роланд — племінник Карла Великого, граф. Під час війни у Іспанії його
загін був оточений і знищений басками. Доля Роланда стала основою для
знаменитого твору середньовічної літератури «Пісня про Роланда».
Каролінгське відродження — підйом культури і науки у роки правлін-
ня Карла Великого. Сам імператор не умів писати, але розумів роль освіти
і науки. При його дворі працювали найвідоміші у ту епоху вчені і викла-

дачі. Каролінгське Відродження сприяло зростанню кількості освічених
людей серед придворних і чиновників, але воно не торкнулося простого
народу. Після розпаду імперії воно швидко згасло.
Натуральне господарство — тип господарства, при якому люди ви-
робляють продукти і ремісничі вироби не на продаж, а для особистого
споживання. Натуральне господарство панувало майже весь період серед-
ньовіччя. При натуральному господарстві зв’язки між окремими частинами
держави дуже слабкі, кожна область може існувати самостійно.
Імперія Карла Великого і Візантія мали величезний вплив на історію
Західної і Східної Європи. Після розпаду Франкської імперії у 843 р.
почалося формування нових держав — Франції, Німеччини, Італії. Ві-
зантія мала величезний культурний вплив на Грецію, Болгарію, Сер-
бію, Малу Азію і Русь.
Нормани (північні люди) — так у країнах Західної

Епоха вікінгів
Європи називали жителів північних країн Європи —
(VIII–XI ст.)
норвежців, шведів, данців. З 793 р. нормани почали здій
снювати набіги на береги різних європейських держав.
Вікінги — військові вожді та знать норманів.
Варяги — так називали норманів на Русі.
Конунг — правитель, вождь у норманів.
Драккар — бойовий корабель вікінгів.
Кнорр — корабель вікінгів.
Тинг — народні збори у норманів.
Бонди — селяни у північних країнах.
Руни — літери скандинавського алфавіту.
Сага — розповідь про подвиги героїв і богів. Саги були прозаїчні і по-
етичні. Їх вивчали напам’ять. Стародавні саги (особливо ісландські) є цін-
ним історичним джерелом.
Скальд — поет у вікінгів. Скальди складали саги.
Ерік Рудий — норвезький вікінг, відкрив і почав заселяти острів Грен-
ландія (бл. 981–982 рр.).
Лейф Щасливий — син Еріка Рудого. Близько 1000 р. відкрив Північ-
ну Америку. Вікінги побудували поселення на території сучасної Канади.
Епоха вікінгів була часом постійних воєн і походів. Влада нор-
манських конунгів і королів розповсюдилася на Швецію, Данію,
Норвегію, Ісландію, Південну Італію, частину Північної Франції (об-
ласть Нормандія). Нормани мали великий вплив і на історію Київ
ської Русі.
Священна Римська імперія — держава, яка утвори-

Європейські
лася на території Німеччини і Північної Італії у 962 р.
країни у X–XIII ст.
Очолив державу імператор Оттон І. Поступово влада
імператорів зменшилася, великі німецькі феодали відчували себе майже
незалежними правителями.
Слов’яни — племена, що жили у Центральній і Східній Європі. Слов’яни
розділяються на три гілки: західні слов’яни (чехи, поляки, словаки, лужицькі
серби, полабські слов’яни), східні слов’яни (предки росіян, українців, бі-

лорусів), південні слов’яни (болгари, словенці, хорвати, македонці).
Слов’янська колонізація — переселення слов’ян у VI–X ст. на нові
землі. Слов’яни зайняли територію сучасної Західної Росії, Білорусії і Бал-
канський півострів.
Віче — народі збори у слов’ян.
Холопи — раби.
Великоморавська держава — велика держава західних слов’ян. Ви-
никла на території сучасної Чехії у першій половині IX ст.
Глаголиця — стародавня слов’янська азбука. Була розроблена братами
Кирилом і Мефодієм у IX ст. Була поширена у X–XI ст. у Болгарії, Мо-
равії та на Русі.
Кирилиця — азбука, що була розроблена у кінці IX ст. на базі грецького
алфавіту. Була поширена у східних і південних слов’ян. Раніше помилко-
во вважалося, що саме ця азбука була створена Кирилом і Мефодієм. На
основі стародавньої кирилиці виникли сучасні російський, український,
болгарський, білоруський та інші алфавіти.
Угорці — кочовий народ, який переселився до Центральної Європи
у IX ст. з Уралу. До 955 р. угорці здійснювали постійні набіги на зем-
лі своїх сусідів, поки у битві на річці Лех не були розгромлені німецьки-
ми і чеськими військами. У 1000 р. виникло Угорське королівство, угорці
прийняли християнство.
Князь — військовий вождь у слов’ян. Пізніше князями почали назива-
ти правителів слов’янських держав.
Розділення церков — у 1054 р. у результаті поступового наростання
суперечностей і відмінностей в обрядах і вченні церков у Західній і Схід-
ній Європі відбувся поділ церкви. Виникли католицька (всесвітня) і пра-
вославна (правильної віри) церкви.
Десятина — особливий податок на утримання храмів і духівництва.
Індульгенція — у католиків у середні віки існувала можливість купити
грамоту про повне або часткове прощення гріхів. Ці грамоти продавали-
ся за рішенням папи римського і називалися індульгенціями. Православні
віруючі не визнавали індульгенцій.
Єретик — людина, яка виступає проти церкви або сумнівається у пра-
вильності її обрядів. У середні віки католицька і православні церкви вели
жорстоку боротьбу з єретиками. Цікаво, що католики вважали єретиками
православних, а православні — католиків.
Інквізиція — церковний розшук і суд для боротьби з єретиками. Ство-
рений за наказом папи римського у XIII ст.
Інтердикт (відлучення від церкви) — заборона вести богослужіння на те-
риторії якої-небудь області або держави. Інтердикт накладав папа римський.
Альбігойці (катари) — християни з Південної Франції, які по-своє-
му трактували Святе Письмо. Католики вважали їх єретиками. У першій
половині XIII ст. рух альбігойців був придушений військами з Північної
Франції.
Орден — організація ченців з своїм статутом і особливими правилами
поведінки. Існували звичайні чернечі ордени (францисканці, домініканці)
і духовно-лицарські ордени (тамплієри, госпітальери).
Паломник — мандрівник, який вирушив до християнських святинь.

Хрестові походи — військові дії християнських держав Європи проти
мусульманських країн у XI–XIII століттях. Головною метою хрестоносців
(учасників хрестових походів) було завоювання Палестини, звільнення
християнських святинь з-під влади мусульман.
Християни здійснили 8 походів: перший — 1096–1099 рр., другий —
1147–1149 рр., третій — 1189–1192 рр., четвертий — 1202–1204 рр., п’я
тий — 1217–1221 рр., шостий — 1228–1229 рр., сьомий — 1248–1254 рр.,
восьмий — 1270 р.
Найвдалішим був перший похід, який завершився завоюванням всієї
Палестини і створенням декількох держав хрестоносців. Головною з них
було Єрусалимське королівство. Остання фортеця хрестоносців у Палестині
Акра була захоплена мусульманами у 1291 р. У ході хрестових походів їх
учасники не завжди досягали наміченої мети. Четвертий похід взагалі змі-
нив напрям, і хрестоносці захопили Константинополь.
Стани — великі групи людей, які мають певні права і обов’язки. При-
належність до станів визначається народженням. Перехід з одного стану
у інший зазвичай дуже утруднений. У Франції, наприклад, суспільство
розділялося на три стани: до першого належало духівництво, до другого —
дворянство, до третього — решта жителів країни. Перший і другий стани
були звільнені від податків.
Сеньйор (старший) — феодал, який міг мати у своєму підпорядкуван-
ні інших феодалів.
Васали — феодали, які одержували феод у сеньйора і були його поміч-
никами на війні та в мирний час. Головним сеньйором був король. У Фран-
ції його васалами були герцоги і графи, які у той же час були сеньйорами
для баронів. Барони були васалами герцогів і графів, але сеньйорами про-
стих лицарів. У державі діяв принцип «Васал мого васала – не мій васал».
В Англії та інших країнах усі феодали були васалами короля.
Капетинги — династія французьких королів у 987–1328 рр.
Валуа — династія французьких королів у 1328–1589 рр.
Домен — спадкове володіння королів.
Панщина — всі роботи у господарстві феодала, які виконували залежні
селяни. Головним видом панщини була обробка землі.
Оброк — платежі залежного селянина феодалу. Оброк міг бути нату-
ральним або грошовим. При грошовому оброку селянин щорічно вносив
феодалу певну суму грошей. При натуральному оброку селянин віддавав
феодалу частину продукції свого господарства (зерно, сало, мед, ткани-
ни та ін.).
Кріпаки — люди, які потрапили у повну залежність від феодала. Без
згоди пана кріпаки не могли переселятися на інші землі, брати шлюб,
вести торгівлю. Кріпаки були прикріплені до землі, феодал мав право су-
дити своїх селян.
Аквітанія — велике герцогство на південному заході Франції. У XII ст.
герцогиня Алієнора стала дружиною англійського короля Генріха ІІ. Цей
шлюб призвів до того, що великі території у Франції потрапили під владу
англійських королів, що викликало потім боротьбу між Францією та Анг-
лією за Аквітанію та інші англійські володіння у Франції.
Філіп ІІ Август — французький король у 1180–1223 рр. Вів активну

боротьбу за об’єднання країни. Захопив велику частину англійських во-
лодінь у Франції, приєднав їх до свого домену. Приєднав також графство
Тулузьке на півдні країни. Заборонив міжусобні війни. Сприяв створенню
єдиної Французької держави.
Філіп IV Красивий (1285–1314 рр.) — король Франції, вів активну зов-
нішню політику, посилив королівську владу. Підпорядкував собі римсько-
го папу і змусив його переселитися у французьке місто Авіньон. У 1307 р.
наказав заарештувати лицарів-тамплієрів, захопив їх багатства. При ньому
у Франції затвердилася централізована держава.
Централізована держава — така, що має сильну королівську владу,
яка спирається на армію, чиновників і підтримку станів.
Генеральні штати — збори представників духівництва, дворян і міщан
у Франції. Вперше Генеральні штати були скликані у 1302 р, востаннє
у 1789 р.
Вільгельм І Завойовник (1027–1087 рр.) — герцог Нормандії з 1035 р.,
король Англії з 1066 р. Розгромив при Гастінгсі армію англосаксон
ського короля Гарольда ІІ і став королем Англії. Вільгельм встановив
новий принцип васалітету, за яким всі феодали були прямими васалами
короля.
Книга Страшного суду — так називалася книга з результатами пере-
пису населення Англії, який провели за наказом Вільгельма І.
Генріх ІІ — король Англії у 1154–1189 рр. Видатний державний діяч.
Провів військову і судову реформи. Було запроваджено суд присяжних. Ли-
царі могли тепер не брати участь у походах, але платили королю «щитові
гроші». Ці гроші використовувалися для організації найманого війська. За
часів Генріха Англія володіла великими землями у Франції.
Плантагенети (Анжуйська династія) — королівська династія у Англії
у 1154–1399 рр. Першим королем цієї династії був Генріх ІІ.
Ричард І Левове Серце — король Англії у 1189–1199 рр. Один з ор-
ганізаторів третього хрестового походу. Вважався зразком лицаря. Мало
звертав уваги на державні справи, з 10 років свого правління знаходився
в Англії менше року. Загинув під час облоги замку у Франції.
Іоанн (Джон) Безземельний — король Англії у 1199–1216 рр., брат
Ричарда І. Слабкий політик і поганий правитель. Вступив у конфлікт з анг-
лійськими баронами, які були незадоволені надмірними зборами «щитових
грошей». При ньому Англія отримала ряд важких поразок у війні з королем
Франції Філіпом ІІ і втратила майже всі свої французькі володіння.
Велика хартія вільностей — важливий документ, який барони приму-
сили підписати Іоанна Безземельного у 1215 р. Король обіцяв не втруча-
тися у церковні справи, не збирати без згоди баронів «щитових грошей».
Важливим положенням хартії була заборона заарештовувати і засуджувати
до будь-якого покарання вільних людей без рішення суду. Хартія підтвер-
джувала захист всіх вільних людей від свавілля чиновників. У Англії вва-
жають, що цей документ є основою прав англійців у середні віки.
Парламент — збори представників церкви, дворян і городян у Англії.
Вперше був скликаний у 1265 р., складається з палати лордів і палати об-
щин. Поступово перетворився на постійно діючий орган для розробки і за-
твердження законів. Англійський парламент мав набагато більший вплив

на життя країни, ніж Генеральні штати у Франції.
Володимиро-Суздальське князівство — велике феодальне князів
ство у Північно-Східній Русі. Першим князем його був Юрій Долгорукий
(1125–1157 рр.), син великого князя київського Володимира Мономаха.
Москва — прикордонне село на півдні Володимиро-Суздальського
князівства. Дата його заснування невідома, але вперше воно згадуєть-
ся у 1147 р. У 1156 р. Москва була оточена дерев’яними стінами і стала
фортецею.
Вотчина — феодальне володіння на Русі, яке передавалося у спадок.
Бояри — знатні люди на Русі, які входили до складу дружини, склада-
ли раду при князі, володіли вотчинами.
Андрій Боголюбський — князь Володимиро-Суздальської землі у 1157–
1174 рр. У 1169 р. захопив Київ і розорив його. Правити залишився у Во-
лодимирі, привласнив собі титул князя всієї Русі. Хотів встановити необ-
межену владу, але був убитий у результаті змови бояр.
Всеволод Велике Гніздо — князь Володимиро-Суздальської землі
у 1176–1212 рр. Молодший брат Андрія Боголюбського. У Всеволода було
багато дітей і внуків, через це його і прозвали Велике Гніздо. Після його
смерті князівство розділилося на 5 володінь.
Великий Новгород — велике місто на півночі Русі, у ньому активно
розвивалися ремесло і торгівля. Після розпаду Київської Русі новгород-
ці встановили контроль над всіма її північними районами. З 1136 р. всі
вищі посадовці у державі обиралися на віче. Новгород став боярською
республікою.
Посадник — голова новгородської держави.
Тисяцький — другий після посадника посадовець у Новгороді.
У Х–ХІІІ ст. європейські держави вступають у період феодальної
роздробленості. Влада королів і князів занепала, багато феодалів
вважали себе майже незалежними правителями. У XII ст. у Західній
Європі розпочався процес формування централізованих держав, ко-
ролі спиралися на підтримку станів. У Німеччині і на Русі централізо-
ваних держав у цей період не виникло.
Внутрішня колонізація — процес освоєння людьми

територій, які знаходяться поблизу від їх попереднього Боротьба
народів Європи
місця проживання. Європейці, китайці, індійці, пред-
й Азії проти
ставники інших народів вирубували ліси, відкривали іноземних
вільні ділянки степу, заселяли гірські райони. Внутріш- загарбників
ня колонізація була викликана зростанням чисельності
населення в епоху середньовіччя.
Реконкіста — так називають процес відновлення контролю християн
ських народів Піренейського півострова над землями, які раніше захопи-
ли араби. Реконкіста продовжувалася з VIII по XV ст. У ході реконкісти
виникли королівства Португалія та Іспанія.
Кордовський халіфат — арабська держава, яка існувала на півдні й сході
Піренейського півострова. Після розгрому арабських військ у 1212 р. на
півдні Іспанії існувала невелика арабська держава Гранадський емірат.
Сід Кампеадор — іспанський лицар часів Реконкісти (XI ст.), герой

«Пісні про мого Сіда». Справжнє його ім’я — Родріго Діас де Бівар.
Маври — так європейці називали арабів і берберів, які жили в Іспанії
і Північній Африці.
Сарацини — так у Західній Європі називали мусульман, особливо жи-
телів Близького Сходу.
Латинська імперія — держава хрестоносців, яка виникла після захоп-
лення ними Константинополя у ході четвертого хрестового походу. Ця
держава контролювала район Константинополя і велику частину Греції.
Латинська імперія була знищена у ході боротьби з Нікейською імперією,
населення якої складали візантійці. Латинська імперія існувала у 1204–
1261 рр. Після звільнення Константинополя нікейцями була відновлена
Візантійська імперія.
Тевтонський Орден — католицький духовно-лицарський орден, який
був створений у XII ст. у Палестині під час хрестових походів, а потім пе-
реніс свою діяльність до Прибалтики. Здійснював агресію проти литовців,
балтів, поляків і східних слов’ян. Могутність ордену була зломлена у 1410 р.
у ході битви при Грюнвальді.
Лівонський Орден — державна і військова організація хрестоносців
на землях сучасних Латвії і Естонії. Орден існував у 1237–1561 рр. До
цього (з 1201 р.) завоювання територій у Прибалтиці здійснював Орден
Мечоносців.
Олександр Невський (1220–1263 рр.) — внук Всеволода Велике
Гніздо. Князь новгородський у 1236–1251 рр., князь Володимирський
у 1252–1263 рр. Прославився завдяки перемогам, які його війська здобули
над шведами на річці Неві у 1242 р. і над німецькими лицарями у 1242 р.
Льодове побоїще 1242 р. — одна з найзнаменитіших битв в історії Росії.
У результаті дій Олександра Невського наступ німців і шведів у Прибал-
тиці було зупинено.
Чингісхан (Темучжін) (1155–1227 рр.) — видатний монгольський пол-
ководець і державний діяч. Об’єднав у 1206 р. монгольські племена. Створив
могутню армію, з якою почав завоювання Китаю (1211 р.), а потім і Цен-
тральній Азії (1219 р.). Створив величезну державу, претендував на владу
у всьому світі. Вторгнення армії Чингісхана супроводжувалися страшними
спустошеннями і масовим знищенням людей.
Чингісиди — нащадки Чингісхана. Серед них були представники прав-
лячих династій, які заснували його сини Джучі, Джагатай, Угедей, Толуй
і внук Хулагу.
Нойони — представники монгольської знаті.
Нукери — монгольські дружинники.
Хани — воєнні вожді, пізніше монархи у кочових народів.
Улус — монгольська держава. Термін «улус» віддалено відповідає термі-
ну «князівство», «герцогство», але улуси дітей Чингісхана були величезних
розмірів. Улус великого хана включав майже весь сучасний Китай, Корею
і Південний Сибір. Золота Орда займала територію Казахстану, Поволжя
і всієї Південної України. Пізніше великі улуси розділилися на дрібні.
Ярлик — документ, грамота хана. Князі Русі одержували ярлики, які
підтверджували їх право на управління князівством.
Баскаки — представники монгольських ханів на завойованих землях.

Контролювали князів, збирали данину.
Владислав І Локетек — польський князь. Об’єднав Польщу, у 1320 р.
коронований як польський король.
Магнати — великі феодали у Польщі, Литві, Чехії, Україні.
Шляхтичі — дрібні феодали у Польщі, Литві, Україні.
Міндовг — литовський князь, засновник Литовської держави. Князю-
вав з кінця 1230-х рр. до 1263 р.
Гедимін — великий князь литовський у 1316–1341 рр. Приєднав до
Литви великі території. Литва перетворилася на могутню державу.
Ольгерд — великий князь литовський у 1345–1377 рр., боровся проти
Тевтонського Ордену і Золотої Орди. Ворогував з Москвою. Приєднав до
Литви Київську, Чернігово-Сіверську і частину Волинської землі. У 1362 р.
розгромив татар на Синіх Водах. Ця подія вважається кінцем монгольського
ярма на території України.
Ягайло — великий князь литовський у 1377–1392 рр., король Поль-
щі у 1386–1434 рр. Засновник династії Ягеллонів — польських королів.
У Польщі відомий як Владислав Ягелло. Розгромив армію Тевтонського
Ордену у 1410 р. при Грюнвальді.
Кревська унія — договір про союз Литви і Польщі, який був укладе-
ний у замку Крево поблизу Вільнюса у 1385 р. За договором литовський
князь Ягайло і польська королева Ядвіга укладали шлюб, а Польща і Лит-
ва об’єднувалися в одну державу. Унія викликала незадоволення багатьох
литовських феодалів. Вони підняли повстання проти Ягайла і проголосили
новим литовським князем його двоюрідного брата Вітовта (князював у Литві
з 1392 по 1430 рр.). Кревська унія не привела до об’єднання Литви і Поль-
щі в одну державу, але сприяла їх поступовому зближенню і союзу.
Боротьба проти іноземної агресії була серйозним випробуванням
для народів Європи і Азії. Частина з них зберегла незалежність, час-
тина потрапила під владу завойовників. Іноземне панування серйозно
затримало розвиток народів Азії і Східної Європи.
Кріпацтво — форма феодальної залежності селян.

Вони були прикріплені до землі і повністю підпорядко- Селяни
і синьйори.
вані феодалу. У Західній Європі наприкінці середньовіч-
Середньовічні
чя кріпосне право було скасоване, але у Центральній міста
і Східній Європі воно зберігалося до XVIII–XIX ст.
Замок — фортеця, житло феодала. Спочатку більшість замків в Єв-
ропі мали одну кам’яну башту (донжон), стіни були зроблені із землі
і дерева. У XI–XIII ст. більшість замків в Європі було побудовано з ка-
меню. З винаходом артилерії більшість феодальних замків втратила роль
фортець.
Лицар — феодал, кінний воїн. Звання лицаря феодали отримували не
з моменту народження, а після досить довгої служби. Молоді феодали слу-
жили зброєносцями лицарів, навчалися військовому мистецтву. Посвятити
молодого феодала у лицарі міг тільки інший лицар.
Турнір — військове змагання лицарів у силі і спритності. Одна з найулюб-
леніших розваг знаті у середні віки.
Герб — знак знатного роду. Герби зображувалися на щитах, прапорах

і одязі феодала. Пізніше герби отримали міста.
Девіз — вислів, який пояснював сенс герба.
Місто — великий населений пункт, більшість населення якого у серед-
ні віки займалося ремеслом і торгівлею. Середньовічні міста були оточені
стінами і зазвичай були могутніми фортецями.
Патриціат — купці й інші багаті люди у містах.
Комуна — громада міста, яка отримала право самоврядування.
Самоврядування — можливість самостійно обирати керівництво міста.
Городяни, які мали право голосу, обирали магістрат (міську раду) і мера
(міського голову). У містах-комунах не було кріпацтва.
Ратуша — дім, у якому засідала міська рада.
Буржуа — мешканці міст, які мали у них власність.
Плебс — біднота у містах.
Суспільний розподіл праці — у ході історичного розвитку люди поча-
ли займатися виробництвом різних предметів. Селяни виробляли продукти
харчування, городяни виробляли ремісничі вироби і витвори мистецтва.
Такий принцип виробництва є суспільним розподілом праці.
Митні збори — внесок грошей у королівську скарбницю, міську скар-
бницю або скарбницю феодала за право ввозити і вивозити товари, здій-
снювати торгові операції на території королівства, міста, феодального во-
лодіння.
Ремесло — дрібне промислове виробництво, засноване на ручній
праці.
Реміснича майстерня — невелике підприємство, у якому всі предмети
вироблялися без застосування техніки. Середньовічне ремесло розвивалося
поволі. У майстерні працювали майстер, підмайстри, учні.
Майстер — власник майстерні і знарядь праці, самостійний працівник.
Підмайстер — працівник, який знає секрети свого ремесла, але не має
можливості відкрити власну майстерню.
Учень — підліток, який вивчав ремесло і виконував підсобну роботу
у майстерні.
Цех — союз майстрів однієї спеціальності, які проживали у одному місті.
Головними завданнями цеху були захист інтересів майстрів, контроль за
якістю вироблених ними товарів. Цехи прагнули не допускати у місто но-
вих майстрів, щоб забезпечити роботою членів цеху.
Статут — правила, обов’язкові для всіх членів цеху.
Шедевр — кращий зразок виробу. Для вступу до цеху майбутній май-
стер мав виготовити відмінний товар, який би відповідав найвищим стан-
дартам, прийнятим у цеху.
Братства підмайстрів — союзи підмайстрів, які захищали інтереси
їх членів.
Гільдія — союз купців. Гільдія захищала інтереси своїх членів, органі-
зовувала охорону купецьких караванів.
Товар — продукт праці, який був вироблений для продажу.
Товарне господарство — тип господарства, при якому ремісничі ви-
роби і продовольство вироблялися для продажу на ринку за допомогою
грошей.
Ганза — союз міст Північної Німеччини і сусідніх країн, який сприяв

розвитку торгівлі між ними. Ганза виникла у XIV ст., до союзу входили
понад 70 міст.
Ярмарок — центр торгівлі у середньовічній Європі. Більшість ярмар-
ків діяли лише декілька днів на рік. Переважна частина оптової торгівлі
здійснювалася на ярмарках.
Лихварі — люди, які надавали гроші у борг під відсотки.
Міняйла — спеціалісти з обміну грошей різних держав. Виконували ту
ж функцію, яку зараз здійснюють обмінні пункти валюти.
Банки — великі фінансові установи, виникли у Північній Італії і Фран-
ції, пізніше в інших країнах. Банки надавали кредити, здійснювали обмін
грошей, зберігали грошові кошти.
Банкіри — власники банків.
У середньовічній Європі селяни залежали від феодалів, не мали
права володіти землею. Знаряддя праці розвивалися поволі, вро-
жайність залишалася невисокою. У XIV ст. врожайність збільшила-
ся у два рази у порівнянні з IX–X ст. Наявність надлишків продуктів
харчування дозволяла обмінювати їх на ремісничі вироби. Зростан-
ня торгівлі підштовхнуло розвиток ремесла, знову почало збільшу-
ватися міське населення. Городяни були особисто вільні, займалися
ремеслом і торгівлею. Городяни створили союзи для захисту своїх
інтересів — цехи, братства підмайстрів, купецькі гільдії.
Столітня війна (1337–1453 рр.) — найтриваліший

Європа
військовий конфлікт в історії. Французькі королі праг- у XIV–XV ст.
нули завершити об’єднання країни, англійські королі
хотіли повернути втрачені на початку XII ст. володіння і захопити корону
Франції. Війна сильно розорила Францію.
Головні битви Сторічної війни — відбулися біля Кресі (1346 р.), Пуатьє
(1356 р.), Азенкура (1415 р.). У всіх цих битвах перемогли англійці завдяки
умілому використанню своїх військ, особливо стрільців.
Генріх V — король Англії у 1413–1422 рр. Розгромив французів при
Азенкурі. Його дії сприяли встановленню контролю англійців над Північ-
ною Францією. Для Французького королівства виникла реальна загроза
втрати незалежності.
Карл VII — король Франції у 1422–1461 рр. Довгий час його права на
престол Франції не визнавали англійці і багато французьких феодалів.
У 1429 р. коронований за сприяння Жанни д’Арк.
Жанна д’Арк (1412–1431 рр.) — національна героїня Франції, за по-
ходженням селянка. У 1429 р. французькі війська під її керівництвом звіль-
нили від облоги місто Орлеан. Ця подія стала переломом у війні. Жанна
організувала похід до міста Реймс, де було короновано Карла VII. У 1430 р.
потрапила в полон до англійців, її було звинувачено в чаклунстві і страчено
в 1431 р. У 1920 р. католицька церква причислила її до лику святих.
Дофін — наступник престолу у Франції. Карл VII у 1422–1429 рр. до
коронації у Реймсі мав право лише на титул дофіна.
Жакерія — велике селянське повстання на північному сході Франції
у 1358 р. Очолив повстання селянин Гійом Каль. Повстання було приду-
шене французькими і англійськими військами.
Повстання Уота Тайлера — селянське повстання на сході і півдні Ан-

глії у 1381 р. Селяни вимагали ліквідувати особисту залежність, скасувати
панщину і зменшити орендну плату за землю. Повстання було придушене
королівськими військами, але уряду довелося пом’якшити закони. У XV ст.
англійські селяни добилися особистої свободи.
Кале — невелике місто і порт у Північній Франції. Після поразки Ан-
глії у Сторічній війні залишалося єдиним англійським володінням на те-
риторії Франції. У середині XVI століття було приєднане до Французько-
го королівства.
Бургундія — велике герцогство на сході Франції, у період Сторічної
війни бургундські герцоги підтримували англійців. У середині XV ст. Бур-
гундія перетворилася на велику феодальну державу, яка контролювала те-
риторії на сході Франції, частину Німеччини, сучасні Бельгію і Голландію.
Існування Бургундії заважало об’єднанню Франції. Бургундія посилилася
при герцогові Карлі Сміливому (1467–1477 рр.), але після його загибелі
у битві при Нансі Бургундська держава розпалася.
Людовик XI — король Франції у 1461–1483 рр. Хитрий і підступний
політик, вів вперту боротьбу з Карлом Сміливим. При ньому закінчилося
об’єднання Франції (за винятком герцогства Бретань).
Війна Червоної і Білої троянд (1455–1485 рр.) — міжусобна війна
в Англії між двома гілками династії Плантагенетів — Ланкастерами і Йор-
ками. Призвела до величезних руйнувань у країні, великих жертв серед
феодальної знаті. Війна закінчилася з приходом до влади династії Тюдорів
(правили з 1485 по 1603 р.).
Генріх VII — король Англії, перший король з династії Тюдорів (пра-
вив у 1485–1509 рр.). Став королем після перемоги у битві при Босворті.
У цій битві він отримав перемогу над королем Річардом III. Генріх укрі
пив державу, зруйнував замки непокірних феодалів, підсилив королівську
владу.
Папська область — держава, що існувала в Італії у 756–1870 рр. Ви-
никла після угоди між франкським королем Піпіном Коротким і папою
римським.
Медічі — родина торговців і банкірів з міста Флоренція. Одні з най-
багатших людей середньовічної Європи. Захопили владу у Флоренції
і правили нею з 1434 по 1737 р. Медічі двічі втрачали владу у Флоренції
(1494–1512 рр., 1527–1530 рр.), але знову встановлювали контроль над
містом. Великої могутності Медічі досягли при Лоренцо Пишному (пра-
вив з 1469 по 1492 р.).
Іспанське королівство — виникло у 1479 р. у результаті шлюбу Іза-
белли Кастільської і Фердинанда Арагонського. У 1492 р. іспанські вій
ська узяли арабське місто Гранада на півдні Іспанії. Ця подія стала кін-
цем Реконкісти.
Мориски — маври, які прийняли християнство. Багато морисків у Іспа
нії таємно здійснювали мусульманські обряди.
«Золота булла» — грамота, яку у 1356 р. видав Карл IV, король Чехії
та імператор Священної Римської імперії. За цим документом імперато-
ра обирали сім феодалів: три єпископи і чотири курфюрсти (князі). Булла
сприяла збереженню політичної роздробленості Німеччини.
Габсбурги — династія австрійських князів та імператорів (з 1282 р. по

1918 р.) у Австрії, Німеччині, Чехії та інших країнах.
Кантон — округ, адміністративна одиниця у Швейцарії та низці ін-
ших країн.
Швейцарія — федеративна держава, республіка у Центральній Європі.
Виникла у 1291 р. після створення союзу кантонів Швіц, Урі і Унтервальден.
Ян Гус (1371–1415 рр.) — чеський учений, прихильник реформи ка-
толицької церкви. Закликав ліквідувати церковне землеволодіння, припи-
нити торгівлю індульгенціями і церковними посадами. Страчений за ви-
роком церковного суду.
Гусити — прихильники Яна Гуса, учасники гуситських воєн (1419–
1434 рр.). Серед гуситів існували дві течії — таборити і чашники. Табори-
ти прагнули знищення феодального суспільства і встановлення на Землі
«царства Божого». Чашники наполягали на реформі церкви.
Університет — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється під-
готовка фахівців, представників різних наук. Перші університети виник-
ли в Італії, Франції, Іспанії та Англії. Найвідомішими були університети
у містах Болонья, Париж, Кембридж, Оксфорд. У XIV–XV ст. багато уні-
верситетів відкрилося у Франції, Німеччині та інших країнах Європи.
Студент — той, хто вчиться університеті.
Факультет — об’єднання викладачів однієї науки.
Декан — голова факультету.
Ректор — голова університету.
Лекція — форма навчання в університеті (читання або розповідання
нового матеріалу).
Диспут — наукова суперечка з певних питань.
Професор — викладач в університеті.
У XIV–XV ст. завершилося утворення централізованих держав на за-
ході Європи. Важким випробуванням для Англії і Франції була Сторічна
війна. Поволі назрівала криза у католицькій церкві, виникали умови
для виступів за її перебудову. Гуситські війни у Чехії стали проявом бо-
ротьби за оновлення суспільства і релігійну свободу. У середині XV ст.
загинула Візантійська імперія. Для Європи виникла загроза з боку
Туреччини. Наприкінці XV ст. у Іспанії закінчилася Реконкіста. Країна
об’єдналася і почала грати значну роль у міжнародних справах.
Поміщики — дворяни Північно-Східної Русі, які отри

Утворення
мували за військову службу маєток (помєстьє) — відно
Московської
сно невеликий феод. держави. Країни
Слобода — нове поселення, яке за наказом князя або Азії XIV–XV ст.
іншого феодала тимчасово звільнялося від податків.
Московське князівство — виникло у 1276 р. Першим князем був Да-
нило Олександрович, син Олександра Невського.
Іван Калита (1325–1340 рр.) — московський князь, який забезпечив
швидке зростання могутності Москви. Використовував татар для боротьби
з Тверським князівством, головним конкурентом Москви у боротьбі за вплив
у Північно-Східній Русі. З 1328 р. великий князь Володимирський. За нака-
зом хана Золотої Орди збирав данину у інших князівствах. За рахунок цього
зміг накопичити велику кількість грошей і купити землі у сусідніх князів

ствах. За Івана Калити київський митрополит переніс свою резиденцію до
Москви. Іван Данилович Калита був підступним, але дуже вдалим політиком.
Дмитро Іванович Донськой (1359–1389 рр.) — князь московський,
внук Івана Калити. Закріпив лідерство Москви над іншими князівствами.
Прославився перемогою на Куликовому полі у 1380 р.
Мамай — татарський воєначальник, правитель Золотої Орди. У 1380 р.
був розгромлений військами Дмитра Донського на Куликовому полі.
Василь II Темний (1425–1462 рр.) — великий князь Московський,
внук Дмитра Донського. Під час боротьби з крупними феодалами був за-
хоплений у полон своїм двоюрідним братом Дмитром Шемякою і осліп-
лений. За допомогою дворян, духівництва і городян відновив свою владу.
Більша частина Північно-Східної Русі увійшла до складу Московського
князівства.
Іван III (1462–1505 рр.) — син Василя Темного, великий князь
Московський. Завершив об’єднання Північно-Східної і Північної Русі.
У 1471 і в 1478 рр. двічі розбив новгородців та у 1478 р. приєднав новгород-
ські землі до Московського князівства. У 1485 р. приєднав Твер. У 1480 р.
відбив вторгнення татарських військ на річці Угра. У 1480 р. монголо-та-
тарське ярмо було повалено. Значно підсилив владу великого князя. Гер-
бом Московського князівства за часів Івана ІІІ був двоголовий орел.
Судебник Івана III — збірка законів, яка була розроблена при Івані III.
Юріїв день — 26 листопада за юліанським календарем. За тиждень до
26 листопада і протягом тижня після нього селяни могли залишити має-
ток пана і переселитися в інший маєток.
Боярська дума — рада вищої знаті при князі Московському.
Намісник — боярин, якого великий князь призначав управляти міста-
ми і територіями. Намісники здійснювали виконавчі і судові функції. На-
місники не отримували платню за службу.
Годування (кормлєніє) — право намісників жити за рахунок поборів
з місцевого населення. Система кормлєній була ліквідована у 1555–
1556 рр.
Берестяна грамота — письмове історичне джерело, текст якого на-
писаний на корі берези. Багато берестяних грамот виявлено при розкоп
ках у Новгороді.
Афанасій Нікітін — купець з Твері, який у 1466 р. вирушив до Ірану
й Індії. Він вивчив місцеві мови, познайомився із звичаями і культурою.
Написав книгу «Ходіння за три моря».
Історичні повісті — великі літературні твори історичного змісту. У Пів-
нічно-Східній Русі найвідомішими були «Повість про розорення Рязані
Батиєм», «Задонщина», «Оповідь про Мамаєве побоїще».
Тан — династія китайських імператорів у 618–907 рр. У епоху династії
Тан китайці розширили володіння імперії далеко на захід, до меж Серед-
ньої Азії. Був побудований Великий канал між річками Янцзи і Хуанхе.
Хуан Чао — ватажок великого повстання, яке охопило Китай. Пов-
станці проголосили Хуан Чао імператором. У 884 р. зазнав поразки від
військ імперії Тан і наклав на себе руки. Селянська війна продовжувала-
ся до 901 р.
Сун — династія імператорів у Китаї у 960–1279 рр. Була повалена у ре-

зультаті навали монголо-татар.
Цзінь — держава і династія у Північному Китаї у 1115–1234 рр. Цю де-
ржаву було створено на територіях, які захопили племена чжурчженей.
Юань — монгольська династія у Китаї (1271–1368 рр.) Засновник ди-
настії хан Хубілай, який у 1279 р. завершив завоювання Китаю. Династія
Юань була повалена у ході повстання «червоних військ» у 1351–1368 рр.
Інша назва цього повстання — «червоних пов’язок». До 1368 р. Китай по-
вернув собі незалежність.
Книгодрукування у Китаї — китайці першими у світі навчилися дру-
кувати книги і газети. Спочатку тексти вирізували на дерев’яних дошках,
але з XI ст. вже використовували розбірний шрифт (фарфорові, а пізні-
ше — металеві літери). Перша щоденна газета «Столичний вісник» з’явилася
ще у VIII ст.
Пагода — буддистський храм у формі високої багатоповерхової башти.
Самураї — дворяни в Японії.
Тайра — великий феодальний рід у Японії. Боровся в кінці XII ст. за
вплив у країні з родом Мінамото. Після розгрому Тайра у 1185 р. всі чле-
ни цього роду були знищені.
Сьогун — верховний воєначальник у Японії (XII–XIX ст.) Реальна вла-
да у Японії належала не імператору, а сьогунам.
Епоха воюючих провінцій (1467–1568 рр.) — період розпаду Япон
ської держави і нескінченних воєн між князями.
Делійський султанат — велика держава в Індії. Виникла у XIII ст.
Більшість населення султанату складали індуси, але представниками ви-
щої верстви були мусульмани. На заході Індії і у східній області Бенгалія
мусульман було дуже багато. Султанат існував у 1296–1526 рр.
Бабур (1483–1530 рр.) — нащадок Тимура. Спочатку правив у Серед-
ній Азії і в Кабулі. У 1526–1527 рр. завоював Північну Індію.
Могольська імперія (імперія Великих моголів) — феодальна держа-
ва, яка утворилася в Індії після розпаду Делійського султанату. Існувала
у XVI–XVIII ст. Засновником імперії був Бабур.
Тадж-Махал — мавзолей у індійському місті Агра. Побудований у 1630–
1652 рр. за наказом султана Шах-Джахана для його дружини Мумтаз-Махав.
Видатний пам’ятник середньовічної архітектури. Архітектор — Устад Іса.
Історія Московської держави і країн Сходу має свої особливості.
Русь перетворювалася на державу з сильною владою великого князя,
що спирався на дворян. Роль купців і ремісників у цій державі була не-
велика, селяни поступово потрапляли у кріпосну залежність.
Китай і Індія піддалися вторгненням іноземців. Китай перетворив-
ся на централізовану державу, але єдність Індії була дуже неміцною.
Японія остаточно об’єдналася на межі XVI–XVII ст.
8 клас
Нова історія
Вступ. Великі Нова історія — період у історії людства, який охоп-
географічні лює часи зародження і розвитку капіталістичних відно-
відкриття син. Це час занепаду феодалізму і великих змін у ма-
теріальному і духовному житті суспільства. Нова історія
охоплює період з кінця XV до початку XX ст.
Гуманізм — напрямок у суспільній думці, для якого характерне праг-
нення захищати свободу особи, забезпечувати її всебічний розвиток. Ви-
ник у Західній Європі у XIV–XVI століттях. Відображав боротьбу буржу-
азії проти феодалізму.
Первинне накопичення капіталу — перша стадія розвитку капіталіз-
му. На цій стадії буржуазія лише почала організовувати виробництво то-
варів, накопичувала засоби (гроші і матеріальні ресурси) для розвитку
своєї справи.
Капітал — гроші, які використовувалися для організації виробництва,
торгівлі і отримання прибутку.
Буржуазія — господарі підприємств, транспортних засобів і землі, які
використовували найману робочу силу.
Наймані робітники — вільні люди, які заробляли собі на життя шля-
хом найму на підприємства, що належать буржуазії. Їх праця лише част-
ково оплачувалася власниками підприємств і землі.
Мануфактура — капіталістичне підприємство, на якому працюють най-
мані робітники і існує розподіл праці. Виробництво розділене на окремі
операції. На мануфактурах переважала ручна праця. Вони існували з сере
дини XVI до початку XIX століття.
Меркантилізм — політика держави, яка забезпечує переважання виво-
зу товарів за кордон над ввезенням іноземних товарів.
Великі географічні відкриття — період з кінця XV до середини XVII ст.,
коли європейці значно розширили свої уявлення про Землю і зробили ба-
гато географічних відкриттів у різних районах планети.
Христофор Колумб (1451–1506 рр.) — видатний мореплавець, ви-
ходець з італійського міста Генуя. У 1492 р. здійснив першу експедицію
через Атлантичний океан на трьох іспанських кораблях. 12 жовтня 1492 р.
відкрив острів Сан-Сальвадор, не підозрюючи про те, що одночасно з цим
здійснив відкриття Нового Світу — Америки. Провів ще три експедиції до
берегів Америки (1493–1496, 1498–1500, 1502–1504 рр.). Під його керів-
ництвом почалася колонізація іспанцями острова Гаїті.
Монополія — у епоху великих географічних відкриттів монополія озна
чала виняткове право на виробництво і торгівлю, яке належало якійсь
країні або купецькій компанії.
Колонія — у епоху великих відкриттів це слово мало два значення.
Перше — поселення людей за межами рідної країни і друге — завойована
область або країна.
Революція цін — різке підвищення цін на товари (у 1500–1600 рр. ціни
у Західній Європі зросли у 3–4 рази). Революція цін була викликана ве-
ликим припливом золота і срібла до Європи, зростанням видобутку доро-
гоцінних металів і зниженням через це їх вартості. Революція цін сприяла

збагаченню буржуазії і первинному накопиченню капіталу.
Магеллан Фернандо (1489–1521 рр.) — видатний мореплавець, пор-
тугалець за походженням. У 1519–1521 рр. очолював іспанську експедицію,
яка вперше у історії здійснила навколосвітнє плавання. Відкрив протоку,
названу його ім’ям, здійснив перехід через Тихий океан. Загинув у сутич
ці з місцевими жителями на одному з Філіппінських островів. Останній
з п’яти кораблів Магеллана — «Вікторія» — завершив навколосвітнє пла-
вання. Екіпаж корабля очолював Х. Елькано.
Америго Віспуччі (1454–1512 рр.) — мореплавець, брав участь у іспан
ських і португальських експедиціях 1499–1504 рр. За походженням італієць.
Першим висловив припущення, що землі, які відкрив Колумб, є частиною
Нового Світу. У 1507 р. картограф з Лотарингії М. Вальдземюллер назвав
Новий Світ Америкою на честь Америго Віспуччі.
Латинська Америка — загальна назва для країн, які займають тери-
торію Південної Америки, Центральної Америки, островів Карибського
моря. У більшості цих країн люди зараз розмовляють іспанською, порту-
гальською і французькою мовами. Всі ці мови походять від латини.
Реформація — боротьба за перебудову (реформу) католицької церкви.
Реформація почалася у Німеччині у 1517 р. після виступу Мартіна Люте-
ра. Прихильники Реформації заперечували необхідність католицької цер-
кви і чисельного духівництва. Вони заперечували право церкви володіти
землею, багатствами, вимагали дешевої церкви. Частина прихильників
Реформації вимагала знищення феодальних порядків, встановлення рів-
ності між людьми. Реформація перемогла у Північній Європі, Англії, Ні-
дерландах, Північній Німеччині і Швейцарії. Вона мала величезний вплив
на всю світову історію.
Лютер Мартін (1483–1546 рр.) — виходець із заможної родини, чер-
нець. У 1517 р. у місті Віттенберг виступив з тезами, у яких критикував
продаж індульгенцій та інші зловживання католицької церкви і закликав
до її реформи.
Томас Мюнцер (1489–1525 рр.) — прихильник Реформації, богослов.
Мріяв про встановлення на землі «царства Божого». Рішуче виступав про-
ти феодалів. Один з ватажків Селянської війни у Німеччині 1524–1525 рр.
Орден єзуїтів — виник у 1534 р. за ініціативою Ігнатія Лойоли (1491–
1556 рр.). Офіційна назва Ордена «Товариство Ісуса». Орден став одним
з головних знарядь боротьби проти Реформації.
Контрреформація — церковний і політичний рух у Європі (середина
XVI–XVII ст.). Її очолювали і заохочували римські папи. У результаті узго
джених дій католиків поширення впливу Реформації було зупинено. На
території багатьох країн Реформацію було придушено (Франція, Чехія,
Польща, Угорщина).
Жан Кальвін (1509–1564 рр.) — прибічник Реформації, проповідник.
Висунув ідею про Божественне визначення. Фундатор кальвінізму (однієї
з течій у Реформації).
Протестанти — загальна назва прихильників Реформації, у ході якої ви-
никло багато самостійних церков. Протестантами є лютерани, кальвіністи,
англіканці, методисти, баптисти та ін. У всіх протестантських церквах від-

сутня складна церковна ієрархія, сам культ спрощений.
Великі географічні відкриття і Реформація призвели до глибоких
змін у житті Європи. Виникла світова торгівля, розвивалася еконо-
міка, відбулася «революція цін», безліч людей стали прихильника-
ми Реформації. Життя суспільства тепер змінювалося дуже швидко.
У свідомості європейців затверджується думка про неминучість і не-
обхідність змін у їх житті.
Нідерланди — країна на північному заході Євро-

Нідерланди,
пи, до кінця XV ст. частина герцогства Бургундського.
Франція, Англія
у XVI–XVII ст. Пізніше Нідерланди перейшли під владу Іспанії. У XV–
Тридцятирічна XVI ст. у період Реформації у Нідерландах розповсюдив-
війна ся протестантизм (кальвінізм). Нідерланди були багатою
країною з розвиненим ремеслом і торгівлею. Буржуазія
і дворяни Нідерландів були готові очолити боротьбу проти іспанського
панування.
Іконоборче повстання — народний рух у Нідерландах, під час якого
протестанти громили католицькі церкви, знищували ікони, статуї, пред-
мети культу. Ці події були початком революції 1566–1609 рр.
Альба Фернандо (1507–1582 рр.) — іспанський герцог, полководець.
Правитель Нідерландів у 1567–1573 рр. Прагнув придушити за допомогою
терору будь-який опір іспанському пануванню у Нідерландах. Жорстокість
Альби і високі податки, які він запровадив, лише посилили незадоволення
жителів Нідерландів і призвели до зростання народного руху.
Гези — повстанці у Нідерландах у період революції. Назва походить від
французького слова «жебраки». Існували загони «лісових гезів» (партизанів).
На морі торгові і риболовецькі судна були перетворені на військові, на них
діяли «морські гези». Іспанці так і не змогли їх знищити.
Вільгельм І Оранський (1533–1584 рр.) — принц, один з керівни-
ків нідерландської революції, лідер нідерландського дворянства. За поход-
женням німець, володів землями у Нідерландах. У боротьбі проти іспанців
прагнув спиратися на найманців, але великого успіху не досяг. За підтрим-
ки буржуазії став штатгальтером (намісником) у Нідерландах.
Утрехтська унія — договір, який уклали 7 північних провінцій Нідер-
ландів у 1579 р. Укладання унії привело до створення першої в історії не-
залежної буржуазної держави — Сполучених провінцій Нідерландів. У ході
подальшої боротьби ця держава перемогла у війні з Іспанією. Південні про-
вінції Нідерландів залишилися під контролем іспанських королів.
Франциск I — французький король у 1515–1547 рр. Його політика була
спрямована на перетворення Франції на абсолютну монархію. Прагнув за-
воювати Італію, де розпочав боротьбу з іспанськими військами. У 1525 р.
зазнав поразки біля міста Павія і потрапив у полон до іспанців.
Стани у Франції — з часів середньовіччя зберігався розподіл суспіль-
ства на особливі групи (стани). До першого стану належало духівництво,
до другого — дворянство, до третього — решта жителів країни.
Французьке дворянство — серед дворян були люди різного по-
ходження. Верхівку дворянства складала титулована знать (родичі ко-
роля, герцоги, графи). З лав титулованій знаті виходили губернатори,

воєначальники, члени уряду. Іншою групою було «дворянство шпаги».
До нього належали дрібні і середні дворяни, предки яких були лицаря-
ми. Більшість бідних «дворян шпаги» служили в армії. З’явилося і «дво-
рянство мантії». Це були люди, які отримали дворянські титули за вірну
службу королю у лавах чиновників. Серед «дворян мантії» було багато
вихідців з буржуазії.
Гугеноти — у Франції так називали кальвіністів (в XVI–XVIII ст. каль-
вінізм мав величезний вплив на буржуазію і дворян Південної Франції).
Багато було гугенотів серед селян і ремісників на півдні країни.
Вассі — містечко у Франції, де у 1562 р. група озброєних католиків на
чолі з герцогом Гізом напала на молитовні збори гугенотів. Ця подія була
початком громадянських воєн у Франції.
Генріх Наваррський Бурбон (1553–1610 рр.) — один з лідерів гу-
генотів, з 1562 р. — король Наварри. У 1589–1610 рр. — король Франції
Генріх IV, перший король з династії Бурбонів. У 1593 р. прийняв като-
лицтво. Відновив єдність країни, припинив громадянську війну. Провів
серйозні реформи, обмежив вплив титулованої знаті. Величезну роль на-
давав зміцненню чиновницького апарату. Загинув у результаті замаху.
Варфоломіївська ніч — масові вбивства гугенотів у Парижі у ніч на
24 серпня 1572 р. (день святого Варфоломія). Знищення 30 тисяч гугенотів
підштовхнуло до нового посилення релігійних воєн.
Нантський едикт — королівський указ 1598 р., за яким Генріх IV нада-
вав гугенотам свободу проповідувати кальвінізм і займати державні посади.
Гугеноти могли мати армію до 35 тисяч чоловік і контролювали 200 фор-
тець. У 1621 р. при Людовику XIII Нантський едикт був фактично скасо-
ваний після початку військових дій проти гугенотів.
Едикт милості — королівський указ 1629 р., за яким Людовик XIII
зберігав за гугенотами право вільного сповідання кальвінізму, але позбав-
ляв їх права утримання військ і фортець.
Людовик XIII — син Генріха IV, король у 1610–1643 рр. Знаходився під
сильним впливом свого першого міністра кардинала Ришельє.
Кардинал Ришельє Арман Жан дю Плессі (1585–1642 рр.) — очо-
лював королівську раду, фактично управляв державою. Сприяв зміцненню
абсолютизму. Здійснив фінансову, адміністративну і військову реформи,
позбавив гугенотів політичних прав.
Абсолютизм — форма феодальної держави, де монарху належить не-
обмежена влада, існує потужний апарат управління (чиновники, поліція,
постійна армія). Панівна роль належить дворянству.
Людовик XIV, король Франції у 1643–1715 рр. При ньому абсолютизм
досяг вищого розвитку. Король вів часті війни, розширив територію краї-
ни. В останні роки правління Людовика почався занепад абсолютизму.
Нові дворяни — частина англійських дворян, які перейшли до нових
методів господарювання, активно використовували працю найманих робіт-
ників. Орієнтувалися на потреби ринку. Інтереси нового дворянства і бур-
жуазії почали співпадати.
Розсіяна мануфактура — вид мануфактури, для якої характерне роз-
міщення найманих робітників не в одній будівлі, виробництво ними товарів
у себе вдома. Така мануфактура існувала звичайно у сільській місцевості.

Підприємець доставляв працівникам додому сировину, забирав готову
продукцію і оплачував працю. Розсіяні мануфактури існували у текстиль-
ній промисловості.
Централізована мануфактура — тип мануфактури, для якого характер-
не розміщення працівників в одній будівлі, де і здійснюється виробництво
товарів. Централізовані мануфактури знаходилися у містах. Продуктивність
праці на них була вища, ніж на розсіяних мануфактурах.
Огороджування — насильницьке вигнання селян феодалами з їх до-
мівок та орендованої землі. Землю потім огороджували. Відбувалися ого-
роджування в Англії у XV–XIX ст. У результаті огороджувань селяни як
клас перестали існувати. На огороджених землях нові дворяни розводили
величезні череди овець, вовну яких продавали на мануфактури.
Лорд — феодал у Англії.
Паупер — жебрак, бідняк.
Генріх VIII — король Англії у 1509–1547 рр. Другий король з динас-
тії Тюдорів. У 1534 р. здійснив «королівську реформацію». Тепер церкву
в Англії очолював сам король. Землю монастирів конфіскувала держава.
Виникла нова державна церква, яка одержала назву англіканської. Рефор-
мація Генріха VIII посилювала королівську владу.
Пуритани (чисті) — так називали англійських кальвіністів, які висту-
пали проти католицької і англіканської церкви. Серед пуритан було багато
представників буржуазії і городян.
Єлизавета І (1558–1602 рр.) — королева Англії. Посилила королів
ську владу, забезпечила незалежність країни, отримала перемогу у бороть-
бі з Іспанією. Підтримувала розвиток морської торгівлі. Була останньою
королевою з династії Тюдорів.
«Непереможна армада» — великий іспанський флот, який був на-
правлений до берегів Англії у 1588 р. Армада була розгромлена англійця-
ми у протоці Ла-Манш. Після перемоги над армадою панування на морях
почало переходити до Англії і Голландії.
Дрейк Френсис (1540–1596 рр.) — англійський пірат, у 1577–1580 рр.
на кораблі «Золота лань» здійснив друге в історії навколосвітнє плавання.
Фактично керував англійським флотом під час боротьби з «Непереможною
армадою». Єлизавета І зробила Дрейка лицарем. У 1588 р. він став віце-
адміралом королівського флоту.
Євангельська унія — союз протестантських князівств Північної і За-
хідної Німеччини. Виникла у 1608 р.
Католицька ліга — союз католиків у Німеччині.
Вестфальський мир — укладений у 1648 р. у результаті поступок всіх
учасників Тридцятирічної війни (1618–1648 рр.). Частина німецьких зе-
мель перейшла до Швеції і Австрії, була визнана незалежність Голландії
і Швейцарії. Договір закріпив феодальну роздробленість у Німеччині.
Франція, Англія і Німеччина розвивалися різними шляхами. У Фран-
ції й Англії посилювалася королівська влада, але у Франції панівною
силою були дворяни, а в Англії — буржуазія і нові дворяни. У Німеччині
після Тридцятирічної війни відбувся глибокий занепад господарства,
країна втратила шанс утворити єдину державу.
Цар — офіційний титул монарха у Росії у 1547–

Росія
1721 рр. З 1721 по 1917 рр. російські монархи носили у XVI–XVII ст.
титул імператора, але неофіційно їх продовжували на- Польща
зивати царями.
Слово «цар» походить від латинського слова «цезар». Першим царем
став Іван Грозний.
Іван IV Грозний (1530–1584 рр.) — великий князь Московський
з 1533 р., цар з 1547 р. Син Василя ІІІ. Один з найсуперечливіших прави-
телів Росії. Здійснював агресивну зовнішню політику. У роки його прав-
ління були завойовані Казанське і Астраханське ханства (1552 і 1556 рр.).
У 1581 р. почалося завоювання Сибіру. Усередині країни здійснювалася
політика терору, швидко посилювалося закріпачення селян, Росія вела не-
вдалу Лівонську війну. Наприкінці правління Івана спостерігався глибокий
занепад економіки країни.
Прикази — центральні органи управління з часів Івана Грозного.
Стрільці — постійні піхотні війська у Росії з часів Івана Грозного.
Вибрана тисяча — загін столичних дворян, своєрідна гвардія Івана
Грозного.
Опричнина — назва внутрішньої політики Івана Грозного, яку він здій-
снював у 1565–1572 рр. Була спрямована на зміцнення влади царя, при-
душення незадоволеності знаті і городян. Дії Івана Грозного спричинили
величезні жертви серед бояр, дворян і простих людей. Особливо сильно
постраждав Новгород.
Єрмак Тимофійович — отаман російських козаків, який у 1581 р. по-
чав боротьбу за підкорення Сибірського ханства. Завдав поразки військам
хана Кучума, захопив столицю ханства Кашлик, але незабаром потрапив
у засідку і загинув (1585 р.). Підкорення Сибіру було продовжено після
загибелі Єрмака.
Лівонська війна 1558–1583 рр. — війна між Московською держа-
вою та її сусідами у Прибалтиці. Почалася з вторгнення російських вій-
ськ у Лівонію, але з 1561 р. перетворилася на війну проти Литви, Поль-
щі і Швеції. Метою війни було захоплення Лівонії і забезпечення виходу
Росії до Балтійського моря. Росія програла війну і втратила декілька при-
кордонних фортець.
Борис Годунов — боярин, з 1598 р. російський цар. Був вибраний на
царство після того, як бездітним помер останній з синів Івана Грозного —
Федір. У роки правління Бориса Годунова у Росії починаються «смутні
часи» (смута).
Лжедмитрій І — самозванець, претендент на царський трон. Справжнє
ім’я — Григорій Отреп’єв. З 1601 р. заявляв, що є сином Івана Грозного
Дмитром. У 1604 р. за допомогою польських магнатів здійснив вторгнення
до Росії. Весною 1605 р. захопив Москву і був коронований як цар. Заги-
нув 17 травня 1606 р. під час народного повстання.
Василь Шуйський — боярин, у 1606–1610 рр. — цар. У роки його
правління відбулися потужні народні виступи. У 1606 р. велике селянське
повстання очолив Іван Болотников. Значна частина росіян підтримала
Лжедмитрія ІІ («Тушинського вора»). Василь Шуйський був повалений
дворянами у результаті перевороту і пострижений у ченці.
«Семибоярщина» — боярський уряд з 7 чоловік у 1610–1612 рр. Очо-

лював його князь Федір Мстиславський. Бояри пішли на союз з Річчю
Посполитою і визнали російським царем польського королевича Владис-
лава. Незабаром «Семибоярщина» втратила авторитет і владу у Москві та
за її межами. У вересні 1610 р. для збереження залишків своєї влади боя-
ри впустили до Москви польські війська.
Друге земське ополчення — у 1611 р. у Нижньому Новгороді за ініціа-
тивою Кузьми Мініна було утворене ополчення, яке виступило до Москви,
щоб звільнити місто від поляків. Командував ополченням князь Д. М. По-
жарський (1578–1642 рр.). У 1612 р. ополчення вигнало поляків з Москви.
Земський собор — збори представників дворян, городян і священиків
для вирішення найважливіших загальнодержавних питань у Росії. Збира-
лися з кінця XVI ст.
Романови — династія російських царів (1613–1917 рр.). Першим царем
з династії Романових був Михайло Федорович (1613–1645 рр.), вибраний
на царство земським собором 1613 р.
Боярська дума — рада при великих князях і царях у Росії. Боярські
думи існували з X до початку XVIII ст.
Олексій Михайлович Романов — (1629–1676 рр.) — цар з 1645 р.
Другий цар з династії Романових. При ньому відбувається формування са-
модержавної влади, вплив боярської думи і земських соборів зменшується.
У роки його правління відбулося декілька народних повстань, посилилося
закріпачення селян.
Соборне уложення 1649 р. — кодекс законів Росії, прийнятий Зем-
ським собором 1648–1649 років. Ним було остаточно оформлене кріпа
цтво у Росії.
Никон (1605–1681 рр.) — патріарх у 1652–1666 рр. Здійснив церковну
реформу, намагався втручатися у державні справи, хотів поставити цер-
ковну владу вище за царську. Собор 1666 р. позбавив його сану патріарха.
Дії Никона викликали розкол православної церкви. Прихильники «старої
віри» (розкольники, старообрядці) відмовилися визнати його реформу.
Степан Разін (1630–1671 рр.) — донський козак, отаман. У 1667–
1669 рр. здійснив походи на Волгу, Яїк, Каспійське море. У 1670–1671 рр.
очолив селянську війну. Страчений у Москві у червні 1671 р.
Фільварк — великий феодальний маєток у Речі Посполитій. У фільвар-
ках працювали кріпаки. Вироблені кріпаками продукти належали феодалу
і призначалися для продажу на ринку.
Люблінська унія 1569 р. — договір про об’єднання королівства Поль
ського і великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту.
Ягеллони — династія польських королів, нащадків Владислава
Ягайло (король з 1385 р.). Останній король з династії Ягеллонів помер
у 1572 році.
Сейм — представницький орган влади у Речі Посполитій.
Брестська (Берестейська) унія 1596 р. — договір про об’єднання ка-
толицької і православної церков у греко-католицьку (уніатську) церкву.
Баторій Стефан (1533–1586 рр.) — король Речі Посполитої з 1576 р.
Видатний полководець. Надав розпорядження про створення реєстрово-
го козацтва.
У XVI–XVII ст. Річ Посполита і Росія вели боротьбу за панування

у Східній Європі. На їх території затвердилося кріпацтво, яке викли-
кало серйозне невдоволення і навіть повстання. Росія формувалася
як держава з сильною владою царя, що поступово стала самодержав-
ною. У Польщі влада королів була слабкою. Поступово Росія здобула
панування у Східній Європі.
Відродження (Ренесанс) — період у культурно-

Культура і наука
му та ідейному розвитку Західної і Центральної Євро-
у Європі
пи у XV–XVII ст. (у Італії у XIV–XVI ст.). Відбувся пе- XVI–XVII ст.
рехід до гуманістичного світогляду, зростав інтерес до
культурної спадщини античності. Спроби відродити традиції Греції і Риму
у мистецтві дали назву періоду. У мистецтві характерне прагнення до ре-
алізму, передача об’єму, простору, світла і реального навколишнього се-
редовища. Література Відродження звернена до людини, її інтересів, жит-
тя, боротьби добра і зла.
Реалізм — правдиве зображення дійсності.
Алегорія — віддзеркалення певного поняття за допомогою конкрет-
ного образу.
Ідеал — вища досконалість.
Пейзаж — жанр, у якому основний об’єкт зображення — природа.
Натюрморт — жанр образотворчого мистецтва, присвячений зображен-
ню неживих предметів (квітів, плодів, предметів, битої дичини).
Драма — літературний твір, призначений для вистави у театрі.
Трагедія — драматичний твір, у якому відображені гострі конфлікти
між людьми. Звичайно завершується загибеллю головних героїв.
Комедія — драматичний твір веселого змісту.
Риторика — наука про ораторське мистецтво.
Епоха Відродження призвела до глибоких змін у суспільстві, особ-
ливо у світогляді людей. Почався швидкий розвиток мистецтва, ар-
хітектури, науки.
Султан — титул монархів у мусульманських країнах.

Країни Сходу
Яничари — вояки турецької армії, регулярна піхота,
у XVI–XVII ст.
яка була створена у XIV ст. з полонених юнаків-хрис-
тиян, насильно обернених у іслам. Яничарські частини були ліквідовані
у 1826 р. при султані Махмуді ІІ.
Фірман — указ султана.
Гайдуки — повстанці, які діяли проти турецьких військ у країнах Бал-
канського півострова.
Облога Відня 1683 р. — закінчилася поразкою турецьких військ. Піс-
ля цього загроза турецького вторгнення до Центральної Європи зникла
назавжди.
Мін — династія китайських імператорів у 1368–1644 рр. Повалена у ре-
зультаті селянського повстання, яке очолив Цзи Чан.
Маньчжури — кочові племена, які проживали на північ від Великої
стіни. Після падіння династії Мін вторглися до Китаю і захопили його. До
влади прийшла маньчжурська династія Цін (1644–1911 рр.)
Богдихан — титул китайських імператорів епохи Цін.

Заборонене місто — комплекс імператорських палаців у Пекіні.
Деспотія — форма необмеженої самодержавної влади у країнах Сходу.
У Азії виникли великі держави, які володіли величезним людським
і військовим потенціалом. Достатньо високим був рівень розвитку куль-
тури. Але у цих країнах поволі розвивалася промисловість, суспільство
залишалося феодальним. З XVII ст. Азія почала відставати від Європи,
а в XVIII ст. це відставання стало швидко збільшуватися.
Революція — глибока якісна зміна у розвитку сус-

Англія у другій
пільства, результат боротьби між різними класами. У ході
половині
XVII — XVIII ст. буржуазної революції відбувається знищення феодально-
го ладу або його залишків. Головною рушійною силою
виступає буржуазія, яку підтримують різні шари суспільства, незадоволені
пануванням феодалів. Перша буржуазна революція відбулася у Нідерлан-
дах у XVI ст., але найбільший вплив на розвиток людства мали револю-
ції в Англії (середина XVII ст.), США (війна за незалежність, 70–80-ті рр.
XVIII ст.), Франції (кінець XVIII ст.).
Довгий парламент — був скликаний Карлом І у 1640 році і у ході
Англійської буржуазної революції став опорою її прибічників, працював
у 1640–1653 рр. День початку роботи Довгого парламенту (3 листопада
1640 р.) вважається початком Англійської буржуазної революції.
Англійська революція 1640–1660 рр. — призвела до повалення аб-
солютизму і проголошення республіки в Англії. У січні 1649 р. було стра-
чено Карла І. До влади прийшли буржуазія і «нові дворяни». Демократич-
не суспільство у ході революції не виникло, у республіці майже вся влада
опинилася в руках Олівера Кромвеля.
Кромвель Олівер (1599–1658 рр.) — видатний політичний діяч часів
Англійської революції. Здійснив реформи в Англії, забезпечив перемогу
військ парламенту над військами короля. У 1653–1658 рр. — диктатор Ан-
глії. У ці роки носив титул лорда-протектора.
Монк Джордж (1602–1670 рр.) — генерал армії парламенту, коман-
дував англійськими військами у Шотландії. У 1660 р. здійснив державний
переворот, сприяв поверненню на престол династії Стюартів.
«Кавалери» — так називали прибічників короля у роки революції. Ви-
користовувався також термін «роялісти».
«Круглоголові» — так називали прибічників парламенту у роки рево-
люції.
Торі — політична партія в Англії з кінця XVII ст. Пізніше на її основі
виникла партія консерваторів. Її підтримувало дворянство.
Віги — партія в Англії з кінця XVII ст. Виступала за проведення реформ
у країні. Її підтримували «нові дворяни» і буржуазія. У XIX ст. на основі
партії вігів виникла Ліберальна партія.
«Славна революція» — державний переворот 1688–1689 рр. у Англії,
який привів до повалення влади Якова ІІ Стюарта. Королем став Віль-
гельм ІІІ Оранський. Події «славної революції» були перемогою буржуазії
і «нових дворян» над прихильниками абсолютизму. Влада англійських ко-
ролів була обмежена.
Білль про права 1689 р. — закон, який заклав основи для конститу-
ційної монархії в Англії. Англійські королі царювали, але не правили, го-
ловну роль у Британії почали грати парламент і уряд.
Промисловий переворот — якісна зміна у розвитку продуктивних сил
суспільства. Його суть полягала у переході від ручної праці на мануфактурі,
у ремісничих майстернях, у сільському господарстві до праці з використан-
ням машин. У Великій Британії він розпочався у 60-і рр. XVIII ст. і три-
вав до 10–20-х рр. XIX ст. У інших країнах Європи і Північної Америки
промисловий переворот відбувся у XIX ст.
Фабрика — промислове капіталістичне підприємство, на якому вироб-
ництво здійснюється за допомогою машин.
Уатт Джеймс (1736–1819 рр.) — англійський винахідник. Створив
універсальну парову машину (1784 р.). Використання машин Уатта при-
скорило промисловий переворот.
Фултон Роберт (1765–1815 рр.) — американський винахідник. За його
проектом було побудовано перший пароплав «Клермонт» (1807 р.).
Стефенсон Джордж (1781–1848 рр.) — британський винахідник.
Розробив декілька моделей паровозів (з 1814 р.). У 1829 р. побудував па-
ровоз «Ракета». Саме цей паровоз став першою успішною моделлю, яка
використовувалася для перевезення вантажів і пасажирів.
Англія у XVII–XVIII століттях пережила глибокі зміни. У ході буржу-
азної революції 1640–1660 рр. і «Славної революції» 1688–1689 рр.
був остаточно знищений абсолютизм, виникли умови для успішного
розвитку промисловості. До влади прийшла буржуазія. Були ліквідо-
вані всі перешкоди, які заважали розвитку торгівлі і промисловості.
Це сприяло початку промислового перевороту в країні.
Петро І Великий (1672–1725 рр.) — російський

Росія наприкінці
цар з 1682 року, перший імператор Росії (з 1721 року).
XVII та в XVIII ст.
Видатний державний діяч і полководець, здійснив гли-
бокі реформи у країні, перетворив її на велику європейську державу.
Північна війна 1700–1721 рр. — військовий конфлікт між Швецією
і союзом держав, який очолювала Росія. Головною метою Петра І у цій
війні було повернення Росії територій на берегах Балтійського моря для
здійснення прямої торгівлі з країнами Європи. Вирішальною подією війни
була битва під Полтавою у червні 1709 р. Війна закінчилася у 1721 р. під-
писанням Ніштадтського миру. Росія захопила гирло річки Неви, частину
Карелії, Естонію і Північну Латвію.
Санкт-Петербург — місто, яке було засноване за наказом Петра І
у 1703 р. на берегах річки Неви. Столиця Росії у 1703–1918 рр.
Губернія — велика адміністративна одиниця у складі Російської імперії.
Приблизно відповідає сучасній області.
Колегії — центральні установи, які контролювали окремі галузі управ-
ління державою. Створені Петром І у 1717–1721 рр.
Сенат — найвищий державний орган, який був підпорядкований імпе-
ратору. Існував у 1711–1917 рр.
«Святійший Синод» — колегія, яка здійснювала управління православ-
ною церквою. Його очолював обер-прокурор, який був підпорядкований
царю. Існував у 1721–1917 рр.
Табель про ранги — законодавчий акт, який був виданий у 1722 р. Виз-
начав 14 ступенів (рангів), які повинні були пройти чиновники і військові.
За часів Петра І чиновник, який досяг 8 рангу, отримував спадкове дво-
рянство. У XIX ст. можливість отримання дворянства чиновниками була
сильно обмежена.
Палацові перевороти — захоплення влади, які здійснювалися за до-
помогою інтриг і збройних сил претендентами на престол у Росії. Перший
переворот був здійснений у 1725 р. на користь Катерини І. Передостан-
ній відбувся у 1762 р., коли до влади прийшла Катерина ІІ. У 1801 р. було
повалено владу Павла І.
Катерина ІІ (1729–1796 рр.) — німецька принцеса Софія Фредери-
ка Августа Анхальт-Цербстська. Була дружиною імператора Петра ІІІ,
вчинила державний переворот, у результаті якого Петра ІІІ було убито,
а сина Катерини і Петра ІІІ Павла усунено від влади. Здійснила приєд-
нання великих територій за рахунок Речі Посполитої, Туреччини, Крим-
ського ханства. Спиралася на дворян і захищала їх інтереси. У роки її
правління значно посилилося кріпацтво. Ліквідовувала Гетьманщину
і Запорозьку Січ. Підтримувала розвиток науки, освіти, культури у Росії.
У роки її правління становище селян і міської бідноти серйозно по-
гіршало. На російських мануфактурах дуже часто працювали не вільні
люди, а кріпаки.
Пугачов Омелян (1740–1775 рр.) — донський козак, керівник Се-
лянської війни 1773–1775 років. Виступив як самозванець, видавав себе
за Петра ІІІ. Страчений у Москві.
Росія у XVIII ст. перетворилася на одну з наймогутніших держав сві-
ту, але її модернізація була абсолютно не схожа на ту, яка проходила
у буржуазних країнах Західної Європи. Розвиток промисловості здій-
снювався руками кріпаків, поволі формувалася російська буржуазія.
Влада у країні належала дворянам, кріпацтво продовжувало посилю-
ватися. Така «модернізація» вела країну в історичну безвихідь. У пер-
шій половині XIX ст. Росія почала швидко відставати від Англії та інших
розвинених країн Європи.
Віргінія — англійська колонія у Північній Америці

Північна Америка
з 1607 р.
в XVII–XVIII ст.
Канада (Нова Франція) — володіння Франції в Пів-
нічній Америці займали південь і схід сучасної Канади. Франції також нале-
жали у XVIII ст. величезні території у долинах річок Огайо, Міссісіпі, Міс-
сурі, Арканзас. Після поразки Франції у Семирічній війні (1756–1763 рр.)
Канада стала англійським володінням, решта територій була поділена між
Англією і Іспанією.
«Бостонська бійня» 1770 р. — сутичка англійських солдатів з жителя-
ми міста Бостона. Убито 5 бостонців. Ця подія різко загострила стосунки
між колоніями і Англією. Колоністи почали створювати кореспондентські
комітети і готуватися до активного захисту своїх прав.
«Бостонське чаювання» 1773 р. — на знак протесту проти введення
англійським парламентом нових митних зборів бостонці викинули у море
вантаж чаю одного з англійських кораблів. Англійці у відповідь закрили
порт Бостона. З цієї миті конфлікт між колоніями і Англією набуває го-
строї форми, починається підготовка до збройної боротьби.
Перший Континентальний конгрес 1774 р. — рада представників ко-
лоній, на якому вони виступили на захист прав колоністів.
Другий Континентальний конгрес (зібрався у 1775 р.) — став го-
ловною політичною силою, яка об’єднала колонії у боротьбі за незалеж-
ність.
Декларація незалежності США — прийнята Другим Континентальним
конгресом 4 липня 1776 р.
Війна за незалежність США (1775–1783 рр.) — бойові дії почалися
весною 1775 р. після спроби англійців захопити військові склади колоністів
у містечках Конкорд і Лексингтон (19 квітня 1775 р.). Армію США очо-
лив Джордж Вашингтон (1732–1799 рр.), плантатор з Віргінії. Першою
перемогою американців було звільнення Бостона. Перша велика перемо-
га відбулася у жовтні 1777 р. біля форту Саратога. З 1778 р. США вступа-
ють у військовий союз із Францією, пізніше до них приєднується Іспанія.
Вирішальна перемога у війні отримана 19 жовтня 1781 р. під Йорктауном.
Там капітулювали англійські війська.
Версальський мир 1783 р. — за цією угодою Англія визнавала неза-
лежність США і втрачала території між Великими озерами, долиною Міс-
сісіпі і Флоридою.
Статті конфедерації і вічного союзу — перша Конституція США. При-
йнята у 1777 р. За цією конституцією конгрес мав дуже слабкий вплив
на дії окремих штатів, які повністю визначали свою внутрішню політику
і бюджет.
Конституція США 1787 р. — друга конституція США, яка діє і в наш
час. США є федеративною державою, президентською республікою. Кон-
грес складається з двох палат і є вищим законодавчим органом влади.
Вища судова інстанція — Верховний суд. Всі дорослі чоловіки отримува-
ли виборче право (виняток — індіанці і раби). Жінки не отримували ви-
борчого права.
Білль про права 1789 р. — доповнення до конституції США, яким
були зафіксовані основні громадянські свободи (слова, друку, союзів,
совісті та ін.). Цей документ забезпечував розвиток країни демократич-
ним шляхом.
Війна за незалежність США по суті була революцією. До влади прий
шла буржуазія, яку підтримувала більша частина вільного населення
країни. Конституція 1787 р. забезпечувала умови для розвитку капі-
талізму у країні і швидкого зростання її економіки.
9 клас
Нова історія — період всесвітньої історії, для якої ха-
Французька
рактерний перехід від аграрного до індустріального сус-
революція
1789–1799 рр. пільства. Нова історія поділяється на два періоди. Пер-
ший період (XVI — кінець XVIII ст.) характеризується
серйозними змінами у духовній, економічній і соціальній сферах. Розви-
ваються мануфактури, формуються класи буржуазії і найманих робітни-
ків, затверджується гуманістичне уявлення про світ. Другий період (кінець
XVIII — початок XX ст.) характеризується перемогою капіталістичних від-
носин, затвердженням індустріального суспільства, швидким розвитком
господарства, поступовим розвитком демократії.
Аграрне суспільство — для нього характерний повільний розвиток зна-
рядь праці, торгівлі, відсутність техніки. Основну частину національного
багатства суспільство одержує за рахунок праці сільських жителів.
Індустріальне суспільство — для нього характерне промислове вироб-
ництво товарів, інтенсивний розвиток науки, техніки, освіти.
Стани у Франції — у XVIII столітті французьке суспільство поділялося
на три стани. Духівництво належало до першого стану, дворянство — до
другого, решта населення — до третього. Дворяни та священики не спла-
чували податків і мали інші привілеї. Політичне панування дворян викли-
кало невдоволення всього третього стану.
Доба Просвітительства — умовна назва епохи формування нових ідей
і уявлень про устрій суспільства. Основні представники епохи Просвіти-
тельства жили у першій половині XVIII ст. До них належать Ш. Монтеск’є,
П. Гольбах, Вольтер, Ж-Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Гельвецій. Величезним до-
сягненням було видання у 1751–1780 рр. «Енциклопедії, або Тлумачного
словника наук, мистецтв і ремесел». Ідеї просвітителів руйнували колишні
уявлення про походження королівської влади, суспільства, права людини.
Вони сприяли розвитку демократичних настроїв і багато у чому підготу-
вали Французьку революцію 1789–1799 рр.
Нотаблі — представники вищої знаті у Франції. У 1787 р. збори но-
таблів відмовилися змінити систему оподаткування у Франції на користь
третього стану.
Генеральні штати — найвищий орган станового представництва у Франції.
Національні збори — найвищий законодавчий орган Франції, про-
образ парламенту. Утворені 17 червня 1789 р. представниками третього
стану (входили у нього також прогресивно налаштовані священики і дво-
ряни).
Установчі збори — законодавчий орган у Франції з 9 липня 1789 р.
У вересні 1791 р. збори затвердили першу конституцію Франції.
Бастилія — фортеця у Парижі, у XVIII ст. перетворена на в’язницю.
Штурм Бастилії парижанами 14 липня 1789 р. вважається початком Фран-
цузької революції.
Французька революція 1789–1799 р. — народний рух у Франції,
у якому брали участь всі шари суспільства. Революція мала буржуазний ха-
рактер, призвела до руйнування феодального суспільства у Франції, спра-
вила величезний вплив на розвиток Європи і світу в цілому.
Політичні клуби — об’єднання громадян Франції, які спочатку ство-

рювалися для обговорення поточних подій, але пізніше перетворилися на
подобу політичних партій. Перші клуби виникли восени 1789 р.
Якобінський клуб — найбільший політичний клуб у Франції. Існував
з 1789 по 1794 рік, засідання відбувалися у монастирі Св. Якова. У клубі
існували різні точки зору на розвиток країни, між самими якобінцями спа-
лахували конфлікти. У 1793 р. клуб опинився під впливом радикальних
якобінців на чолі з М. Робесп’єром.
Декларація прав людини і громадянина — один з найважливіших до-
кументів доби революції. Прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 р.
Проголошувала рівність людей у правах, свободу слова, думки, совісті, дру-
ку, віросповідання, недоторканність особи і приватної власності. Відкида-
ла всі станові привілеї. Декларація справила величезний вплив на форму-
вання уявлень про справедливе суспільство, але у ході революції багато її
положень не були повною мірою здійснені.
Жирондисти — прихильники революції, представники інтересів бур-
жуазії. Багато з них походило з департаменту Жиронда на півдні Франції.
Входили до складу Якобінського клубу, їх лідери були депутатами Законо-
давчих зборів. Були прихильниками поміркованих реформ. Жирондисти
перебували при владі з серпня 1792 до 2 червня 1793 рр. Повалені у ре-
зультаті народного повстання (31 травня — 2 червня 1793 р.).
«Марсельєза» — революційна пісня. Автор Ж. Руже де Ліль (1792 р.).
Спочатку називалася «Бойова пісня Рейнської армії», пізніше відома як
«Марш марсельців». У XIX ст. стала національним гімном Франції.
Повстання 10 серпня 1792 р. — народний виступ проти королівської
влади. Повстання призвело до повалення влади Людовика XVI.
Роялісти — прибічники королівської влади. Серед них були не тільки
дворяни і священики, але і велика кількість селян, особливо у західних
районах країни.
Вандея — історична область на заході Франції, центр роялістського
руху у роки революції. Часто вандейцами називали роялістів, які діяли
і за межами цієї області.
Перша антифранцузька коаліція — союз держав, який був утворений
у 1792 р. Основу військ коаліції склали армії Австрії і Пруссії.
Національний Конвент — вищий законодавчий орган Франції з 20 ве-
ресня 1792 р.
Гора (монтаньяри) — фракція у Конвенті, прихильники радикальних
перетворень у країні.
Французька республіка — була проголошена 22 вересня 1792 р. Пер-
ша республіка у Франції проіснувала з 1792 по 1804 рік.
Якобінська диктатура — існувала з 2 червня 1793 по 27 липня 1794 рр.
До влади прийшли радикальні якобінці на чолі з М. Робесп’єром. У чер-
вні 1793 р. була прийнята нова конституція, яка була демократичнішою,
ніж перша, але реально в країні встановився диктаторський режим. Вла-
да зосередилася у руках Комітету громадського порятунку, який очолив
М. Робесп’єр. Були здійснені аграрні перетворення, скасовані всі феодаль-
ні платежі і повинності, швидко відновлювалася боєздатність армії. Вона
виросла чисельно, на керівні посади висувалися здатні офіцери. Велася
боротьба зі спекуляцією, здійснювалися масові репресії, які завдали удару

не лише по роялістах, але і по багатьох простих людях. Якобінці намага-
лися діяти на користь бідноти, але їх методи викликали величезне невдо-
волення у країні.
«Скажені» — політичне угруповання, яке очолював Жак Ру. Найради-
кальніші прихильники революції, підтримували терор, вимагали посилити
його відносно всіх спекулянтів. «Скажені» були конкурентами Робесп’єра
у боротьбі за владу, і він їх знищив.
Переворот 9 термідора (27 липня 1794 р.) — виступ представників
«нової» буржуазії проти диктатури Робесп’єра. Якобінська диктатура була
повалена, почався новий етап у історії революції, для якого характерне па-
нування буржуазії. Більшість заходів якобінців було скасовано. У серпні
1795 р. було прийнято третю конституцію Франції.
Директорія — виконавчий орган влади у Франції в період пануван-
ня термідоріанців. Директорія складалася з п’яти чоловік, її лідером був
Поль Баррас.
Базельський мир — у квітні 1795 р. Пруссія й Іспанія підписали із
Францією мирні угоди. Франція приєднувала до себе весь лівий берег Рей-
ну і іспанську частину острова Гаїті. Голландія перетворювалася на залеж-
ну від Франції Батавську республіку.
Наполеон Бонапарт (1769–1821 рр.) — французький військовий і де-
ржавний діяч. Народився на острові Корсика у дворянській сім’ї. Офіцер
артилерії, висунувся у період революції. При Директорії став командува-
чем військами, які діяли в Італії. Пізніше диктатор Франції (перший кон-
сул у 1799–1804 рр.), імператор французів у 1804–1815 рр.
Італійський похід Наполеона — вторгнення французьких військ до
Італії у 1796–1797 рр. Закінчився завоюванням Італії. У жовтні 1797 р.
Австрія і Франція підписали мирний договір. Перша коаліція розпалася.
Друга коаліція — утворена у 1798 р. у складі Англії, Австрії, Росії, Ту-
реччини, Іспанії, Королівства обох Сицилій. У 1799 р. війська коаліції
витіснили французів з Італії і зупинили вторгнення Наполеона до Єгипту.
Коаліція розпалася у 1800–1801 рр.
Переворот 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) — захоплення влади
Наполеоном Бонапартом, повалення Директорії. Формально влада пере-
ходила до трьох консулів, але реально її захопив перший консул Бонапарт.
Переворот 18 брюмера став кінцем Французької революції.
Французька революція пройшла декілька етапів (період консти-
туційної монархії, правління жирондистів, якобінська диктатура, пе-
ріод Директорії). У ході революції феодальні порядки було знищено,
влада перейшла до буржуазії. З 1792 року Франція вступила у смугу
воєн, які спочатку велися з метою захисту республіки, а потім набули
загарбницького характеру. Французька революція справила величез-
ний вплив на розвиток Європи і всього світу.
Консульство — період в історії Франції з грудня

Консульство 1799 по грудень 1804 рр., коли діяла конституція 1799 р.
і Перша імперія
Франція формально залишалася республікою, у якій
у Франції
вища виконавча влада належала трьом консулам. Реаль-
но вся влада зосереджувалася у руках першого консула Бонапарта. Місцеве

самоврядування було знищено, з 1800 р. на чолі департаментів (областей)
були поставлені префекти (призначалися Бонапартом). Режим особистої
влади Бонапарта діяв на користь французької буржуазії, але прагнув також
підтримувати інтереси селян і інших соціальних груп. З 1802 р. Бонапарта
було проголошено довічним консулом.
Конкордат 1801 р. — угода між Бонапартом і папою Пієм VII. Като-
лицизм проголошувався релігією більшості французів, держава забезпечу-
вала грошове утримання священиків. Архієпископи призначалися францу
зьким урядом. Церква визнавала, що розпродані після революції церковні
землі мають залишитися у їх нових власників. Союз з церквою підсилив
владу Бонапарта.
Проголошення імперії — 2 грудня 1804 р. Бонапарт проголосив себе
Наполеоном I, імператором французів. Він прагнув укріпити свою владу
за рахунок створення нового дворянства. Дворянські титули отримували
офіцери і державні службовці за гідну службу імперії. Станові привілеї не
було відновлено. Французька імперія була не феодальною, а буржуазною
державою.
Цивільний кодекс 1804 р. — закріпив зміни, які відбулися в суспільстві
у період революції і імперії. Закріплювалися принципи рівності громадян
перед законом, свободи слова, недоторканості особи, майна. Кодекс ре-
гулював сімейні і майнові відносини.
Третя коаліція — утворена в 1805 р. у складі Англії, Австрії, Росії,
Швеції, Данії, Туреччини, Королівства обох Сицилій.
Трафальгарська битва — найбільша морська битва епохи наполеонів
ських воєн. Відбулася 21 жовтня 1805 р. біля мису Трафальгар. Британський
адмірал Гораціо Нельсон завдав вирішальної поразки франко-іспанському
флоту. Після Трафальгара загроза вторгнення французів до Великої Бри-
танії була ліквідована.
Аустерліц — містечко на території Чехії, де 2 грудня 1805 р. Наполеон
розгромив російсько-австрійські війська. Результатом битви став розпад
третьої коаліції. Битва біля Аустерліца вважається одним з найуспішніших
боїв, які коли-небудь проводив Наполеон.
Четверта коаліція — створена в 1806 р. у складі Росії, Пруссії, Англії
і Швеції.
Ієна і Ауерштедт — міста у Німеччині, біля яких 14 жовтня 1806 р. вій-
ська Наполеона завдали вирішальної поразки армії Пруссії.
Континентальна блокада — система заходів, які повинні були підірва-
ти економіку Англії. Розпочата Наполеоном 21 листопада 1806 р. Франція
і всі залежні та союзні держави повинні були припинити будь-яку торгівлю
з Англією. Реально здійснити блокаду не вдалося. Величезних масштабів
набула контрабанда, англійці продовжували постачати товари до Європи
через ті країни, які не підтримували блокаду. Великі перевезення англій-
ських товарів здійснював торговий флот США. Блокада викликала велике
невдоволення політиків, буржуазії і простих громадян всіх країн Європи.
Тільзітський мир між Францією і Росією — був укладений 7 липня
1807 р. Військові дії між імперіями припинялися, вони укладали союз.
Росія повинна була брати участь у континентальній блокаді, визнавала
створення Вестфальського королівства і Варшавського герцогства. Договір

викликав украй негативну реакцію у російському суспільстві. Він зберігав
свою силу до 1812 р.
П’ята коаліція — утворена у 1809 р. у складі Англії, Австрії, Іспанії.
Австрійські війська чинили впертий опір французам, але після важкої бо-
ротьби були переможені. Іспанці розгорнули партизанську війну (герілью).
Англійський флот блокував узбережжя Європи, британські війська діяли
у Португалії проти французів.
«Велика армія» — назва головних сил французької армії у роки воєн
Наполеона.
Війна Наполеона з Росією — була розпочата 24 червня 1812 р. «Велика
армія» без оголошення війни перетнула російські кордони. Війна закінчи-
лася у грудні 1812 р. повним розгромом Наполеона.
Бородіно — село на захід від Москви, де 26 серпня (7 вересня) 1812 р.
відбулася найбільша битва Вітчизняної війни. У ході битви обидві армії
зазнали величезних втрат, але Наполеон не зміг знищити російські вій-
ська, хоча захопив майже всі їх укріплення. Росіяни були вимушені від-
ступити і незабаром залишили Москву. Бородіно було тактичним успіхом
Наполеона, але у віддаленій перспективі битва зіграла на руку російським
військам. Вони завдали супротивнику великих втрат і незабаром добили-
ся перелому у війні.
Березина — річка у Білорусії. Наприкінці листопада 1812 р. «Велика
армія» перейшла через неї з величезними втратами, після чого перестала
існувати як серйозна бойова сила.
Шоста коаліція — утворена у 1812 р. у складі Англії, Росії, Швеції,
Пруссії, Іспанії, Австрії, Португалії. Шоста коаліція у 1814 р. досягла пе-
ремоги над Наполеоном.
«Битва народів» — чотириденна битва під Лейпцигом 16–19 жовтня
1813 р. Мала вирішальне значення для ходу війни. Закінчилася поразкою
армії Наполеона, який був вимушений вивести свої війська з Німеччини
до Франції.
Перше зречення Наполеона — після наполегливого опору, який вій-
ська Наполеона надали арміям шостої коаліції, Наполеон був вимушений
визнати свою поразку. 6 квітня 1814 р. він зрікся престолу. Союзники
зберегли за Наполеоном титул імператора і передали в управління острів
Ельба біля берегів Італії.
«Сто днів» — період відновлення влади Наполеона (20 березня — 22 чер-
вня 1815 р.) і його остаточної поразки.
Сьома коаліція — утворена у 1815 р. у складі Росії, Англії, Пруссії,
Австрії, Іспанії і Швеції.
Ватерлоо — селище у Бельгії, місце останньої битви Наполеона. Бри-
танські і прусські війська розгромили французів 18 червня 1815 р.
Реставрація — відновлення поваленого суспільного устрою або прав-
лячої династії. У 1814–1830 рр. у Франції відбулася реставрація влади
Бурбонів.
Віденський конгрес — нарада керівників найбільших держав Європи.
Проходив у 1814–1815 рр. Завершальний генеральний акт Віденського
конгресу 9 червня 1815 р. підписали представники Англії, Росії, Австрії,
Пруссії, Швеції, Іспанії, Португалії і Франції. Були визначені нові кордо-

ни у Європі, відновлені деякі повалені династії. Франція повернулася до
кордонів 1789 р.
Священний союз — реакційний союз, який уклали Росія, Пруссія,
Австрія у вересні 1815 р. Учасники його виступали з позицій збереження
абсолютистських режимів у Європі. Передбачалося, що війська учасників
союзу можуть бути використані для придушення революцій. Союз розпав-
ся у кінці 20-х рр. XIX ст.
Імперія Наполеона була буржуазною державою, яка здійснюва-
ла украй агресивну зовнішню політику. Війни Наполеона прискорили
розпад феодальних відносин у Європі, але призвели до величезних
жертв. Поразка Франції сприяла перетворенню Англії на економічно
наймогутнішу державу в світі.
Перша парламентська реформа в Англії (1832 р.) —

Країни Європи
було прийнято новий парламентський закон. Загальна
у 1815–1847 рр.
кількість виборців збільшилася, ліквідовано 56 так званих
«гнилих містечок», створені нові виборчі округи у великих промислових
центрах. Робітники не отримали виборчих прав. Буржуазія збільшила свій
вплив на управління країною, досягла компромісу з дворянством.
Хартія — документ правового і політичного характеру.
Чартизм — народний рух у Англії у 1836–1854 рр. Його учасники праг-
нули надання робітникам виборчих прав, щорічного переобрання парламен-
ту, відміни майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту. Слово
«чартизм» походить від слова хартія (англійською charter). Прихильники
руху збирали підписи під хартіями про зміну виборчого закону. До парла-
менту було подано 3 хартії (1839, 1842, 1848 рр.) Всі вони були відхилені
парламентом, але під тиском чартистів були проведені реформи про об-
меження робочого дня 10 годинами, про охорону праці на фабриках, про
легалізацію тред-юніонів.
Вікторія (1819–1901 рр.) — королева Великобританії з 1837 р., ім-
ператриця Індії з 1876 р. У роки її правління Британія була найбільшою
колоніальною імперією і відігравала вирішальну роль у світовій політиці
і економіці. Ім’ям королеви називають цілу епоху в історії країни — «вік-
торіанська Англія».
Людовик XVIII — король Франції у 1814–1824 рр. У роки його правлін-
ня почався період Реставрації, здійснювалися переслідування прихильни-
ків Наполеона і республіки. Спирався на поміркованих роялістів і велику
буржуазію. Реально влада у Франції належала дворянам і невеликій час-
тині дуже багатих буржуа.
Карл X — король Франції у 1824–1830 рр. Спирався на ультрароялістів,
прагнув відновити абсолютну монархію, повністю придушити незадово-
лення буржуазії, ремісників, робітників, селян.
Липнева революція 1830 р. — буржуазна революція у Франції, у ході
якої 27–29 липня 1830 р. було повалено Карла X і ліквідовано пануван-
ня дворян.
Липнева монархія — період у історії Франції (1830–1848 рр.), коли ре-
альна влада у країні належала фінансовій аристократії (великій буржуазії).
Дрібна буржуазія, селяни, робітники не мали впливу на політику уряду.

Королем країни був Луї-Філіпп Орлеанський (1773–1850 рр.). При ньому
Франція знову стала буржуазною монархією.
Декабристи — російські революціонери, дворяни за походженням.
У 1816–1825 рр. створили декілька таємних організацій, метою яких було
повалення самодержавства і скасування кріпацтва. 14 грудня 1825 р. «Пів-
нічне товариство» декабристів підняло повстання у Петербурзі, а 29 груд-
ня 1825 р. — 3 січня 1826 р. «Південне товариство» підняло на повстання
Чернігівський полк під Києвом. Ці повстання було придушено.
«Руська правда» П. Пестеля і «Конституція» М. Муравйова — проек-
ти конституції, які розробили декабристи. «Руська правда» висувала ідею
проголошення республіки, «Конституція» припускала створення консти-
туційної монархії. Обидва документи проголошували громадянські свобо-
ди, скасування кріпацтва.
Західники — представники одного з напрямів російської суспільної
думки середини XIX ст. Вони вважали, що Росія має розвиватися тим же
шляхом, що і Західна Європа. Серед ідеологів західників були письменни-
ки І. Панаєв, В. Боткін, історик Т. Грановський та ін.
Слов’янофіли — представники напрямку російської суспільної думки,
які вважали, що Росія має розвиватися особливим шляхом на основі від-
новлення ролі селянської общини, посилення ролі православ’я, розвитку
національної культури. Серед слов’янофілів були А. Хом’яков, І. Кирєєв
ський, П. Кирєєвський, Ю. Самарін.
Герцен Олександр Іванович (1812–1870 рр.) — російський револю-
ціонер, письменник. Створив за кордоном «Вільну російську друкарню».
Разом з М. Огарьовим розробив теорію громадівського соціалізму. Рішу-
чий супротивник самодержавства.
Микола I (1796–1855 рр.) — імператор з 1825 р. Здійснював украй кон-
сервативний курс, пригнічував будь-які прояви вільнодумства у країні і за
її межами. Його війська придушили повстання у Польщі у 1830–1831 рр.
і революцію в Угорщині у 1849 р. Ініціатор Кримської війни, яка показа-
ла всю слабкість Російської імперії. За Миколи І був створений гімн Росії
«Боже, царя бережи».
Англія, Франція і Росія розвивалися за дуже несхожим сценарієм.
У Англії швидко зростало промислове виробництво, при владі перебу-
вала буржуазія, виник масовий робітничий рух, який мав мирну фор-
му. Франція розвивалася набагато повільніше, завдання буржуазної
революції там не були повністю вирішені. Формувалася масова на-
родна опозиція королівській владі.
У Росії не здійснювалося ніяких реформ, зберігалися самодер-
жавство і кріпацтво. Це привело до швидкого відставання країни від
Англії і інших капіталістичних держав і загрожувало позиціям імперії
як великої держави.
Революція 1848–1849 рр. у Європі — у Франції,

Країни Європи
Італії, Німеччині, Австрії, Угорщині революційні виступи
і США у 1848–
1870 рр. почалися майже одночасно. Революції мали буржуазний
характер, але у опозиції до правлячих режимів опини-
лися найширші верстви населення. У багатьох країнах революції мали не

тільки буржуазний, але і національно-визвольний характер.
Революція у Франції — у лютому 1848 р. у країні відбулася буржуазна
революція. 25 лютого Франція була проголошена республікою. До історії
вона увійде як Друга республіка (1848–1852 рр.).
Державний переворот — зміна влади, яка відбулася у результаті по-
рушення військовими або політиками законів країни.
Наполеон III (1808–1873 рр.) — племінник Наполеона I, президент
Франції у 1848–1852 рр. 2 грудня 1851 року вчинив державний перево-
рот, розпустив парламент. Рівно через рік проголосив себе імператором
Наполеоном III.
Друга Імперія — існувала у Франції у 1852–1870 рр.
Революція в Італії — почалася у січні 1848 р. на Сицилії. Поступо-
во охопила північ і центр Італії. У Римі і Венеції були проголошені рес-
публіки. Революцію було придушено у результаті наступу австрійських
військ.
Революції в Австрії та Німеччині — розпочалися у березні 1848 р.
В Австрії і Чехії відбулися народні повстання. У Німеччині також йшла
збройна боротьба. Сили повсталих не мали єдиного керівництва, револю-
ції зазнали поразки.
Революція в Угорщині (березень 1848 — серпень 1849 рр.) — могут-
ній національно-визвольний рух, який привів до проголошення незалежної
Угорської держави у квітні 1849 р. Угорщина була розгромлена у результаті
вторгнення австрійських і російських військ.
Значення революцій 1848–1849 рр. — у ході революцій було знищено
залишки кріпацтва, влада багатьох монархів була обмежена конституціями
і парламентами. Революції прискорили створення єдиних держав у Німеч-
чині і Італії, сприяли глибоким змінам у Австрійській імперії. У ході рево-
люцій було закладено підвалини поступової демократизації суспільства.
Кавур Камілло (1810–1861 рр.) — політик, державний діяч, прем’єр-
міністр Сардинського королівства. Прибічник об’єднання Італії «зверху»,
під керівництвом сардинських королів.
Сардинське королівство — держава в Італії, займала територію острова
Сардинія, областей Генуя, П’ємонт, Ніцца, Савойя. Найбільш розвинена
частина Італії — провінція П’ємонт. Назву цієї провінції часто викорис-
товували як неофіційну назву всього королівства.
Мадзіні Джузеппе (1805–1872 рр.) — італійський революціонер. Ство-
рив організацію «Молода Італія». Прибічник об’єднання Італії шляхом ре-
волюції. Діяльність «Молодої Італії» і Мадзіні підштовхнули до боротьби
велику кількість італійців.
Гарібальді Джузеппе (1807–1882 рр.) — лідер визвольного руху в Іта
лії, учасник боротьба за незалежність Уругваю, революції 1848–1849 рр.
У 1860 році похід «Тисячі» до Південної Італії забезпечив об’єднання країни.
Ватикан — квартал у Римі, на території якого знаходяться собор
Св. Петра і резиденція папи римського.
Об’єднання Італії — відбувалося у три етапи. У 1859–1860 рр. у резуль-
таті війни Сардинського королівства і Франції проти Австрії та походу Гарі-
бальді об’єдналася більша частина країни, виникло Італійське королівство.
У 1866 р. до нього було приєднано Венеція, у 1870 р. приєднано Папська

область і Рим, який став столицею країни.
Бісмарк фон Шенхаузен Отто (1815–1898 рр.) — видатний німецький
державний діяч, князь, консервативний політик. Перший рейхсканцлер
Німецької імперії у 1871–1890 рр. Один з організаторів Троїстого союзу
(1882 р.).
Австро-прусська війна 1866 р. — коротка війна, що тривала з червня
по серпень 1866 р. і привела до повної перемоги Пруссії. Вплив Австрії
у Німеччині було ліквідовано, виник Північнонімецький союз, у якому
домінувала Пруссія.
Німецька імперія (Другий рейх) — єдина німецька держава, яка ви-
никла у ході франко-прусської війни 18 січня 1871 р. Першим імперато-
ром став король Пруссії Вільгельм I Гогенцоллерн (1797–1888 рр.). Імпе-
рія проіснувала до 1918 р.
Майстерня світу — так часто називали Англію у середині XIX ст.
Швидкий розвиток промисловості у 40–50-х рр. привів до того, що у се-
редині XIX ст. Англія виробляла половину чавуну, вугілля, бавовняних
тканин у світі.
Фритредерська політика — принцип свободи торгівлі, який підтри-
мувала Англія.
Двопартійна система — політична система, при якій за владу в державі
реально змагаються дві великі партії. У Англії ними були консерватори
(раніше — торі) і ліберали (раніше — віги). Боротьба партій за голоси ви-
борців підштовхувала їх до необхідності проведення реформ.
Друга парламентська реформа 1867 р. — кількість виборців у Вели-
кій Британії за цією реформою зросла з 1,4 до 2,5 млн. чол.
Профспілки (тред-юніони) — об’єднання робітників і службовців за
професіями з метою захисту своїх професійних і соціальних прав.
Гладстон Уїльям Юарт (1809–1898 рр.) — британський політик, лі-
дер Ліберальної партії. Прем’єр-міністр у 1868–1874, 1880–1885, 1886,
1892–1894 рр.
Пальмерстон Генрі Джон Темпл (1784–1865 рр.) — британський
політик, лідер лібералів у 1855–1865 рр. Прем’єр-міністр у 1855–1858,
1859–1865 рр.
Дізраелі Бенджамін, граф Біконсфілд (1804–1881 рр.) — британ
ський політик, лідер консервативної партії. Прем’єр-міністр у 1868, 1874–
1880 рр.
Повстання сипаїв (1857–1859 рр.) — велике повстання індійських
солдатів, які служили у англійській колоніальній армії. До них прилучи-
лося місцеве населення. Повстання у Індії було придушене британськи-
ми військами.
Домініон — самоврядна частина Британської імперії. Першої статус
домініону одержала Канада у 1867 р., коли був прийнятий Акт про Бри-
танську Північну Америку. Пізніше домініонами стали Австралія, Нова
Зеландія і Південно-Африканський Союз.
Фермери — у США створювали досить великі (кілька десятків гек-
тарів і більше) ферми, на яких працювали самі. На великих фермах засто-
совувалася наймана праця. У східних і центральних районах США фер-
мери головним чином виробляли зерно, на заході великі ферми (ранчо)

були орієнтовані на розведення великої рогатої худоби. Фермери працю-
вали ефективно, застосовували нові знаряддя праці, могли купувати про-
мислові товари.
Скватери — фермери-переселенці, які захоплювали землі без юридич-
ного оформлення документів. Пізніше скватери звичайно ставали повно-
правними власниками захоплених земель.
Промисловий переворот у США — почався у першому десятилітті
XIX ст. і в основному завершився на початку 50-х рр. XIX ст. Він проходив
дуже нерівномірно: у північно-східних штатах швидко формувалося велике
машинне виробництво, на заході довго зберігалося ремісниче виробниц-
тво, але з розвитком залізниць у 30–40-х рр. ситуація на заході і в центрі
змінилася. На Півдні промисловий переворот йшов дуже повільно через
панування рабовласництва.
Плантації — великі земельні володіння на Півдні США, у яких вико-
ристовувалася праця рабів-негрів, вироблялися в основному бавовна, тю-
тюн, кукурудза, рис, індиго. Більша частина продукції вивозилася до Євро
пи або на Північ США.
Аболіціоністи — прибічники звільнення рабів. Рух аболіціоністів почав
розповсюджуватися у 30-ті рр. XIX ст. Аболіціоністи створили у 1838 р.
«Товариство підземної залізниці», яке займалося організацією втечі рабів
на Північ і до Канади.
Луїзіана — колишні володіння Франції на захід від річки Міссісіпі.
У 1803 р. США купили цю колонію у Франції, після чого територія США
збільшилася майже у 2 рази. Сучасний штат Луїзіана займає незначну час-
тину колишніх французьких володінь.
Доктрина Монро 1823 р. — програмний документ, з яким виступив
президент США Дж. Монро. Головна ідея полягає у тому, що США про-
тидіятимуть будь-яким спробам європейців захопити нові колонії в Аме-
риці. Вся Північна і Південна Америка були тепер проголошені сферою
життєвих інтересів США.
Аляска — колонія Росії у Північній Америці. У 1867 р. була куплена США.
Техас — велика територія між річками Ред-Рівер і Ріо-Гранде. До 1836 р.
належав Мексиці. У 1836–1845 рр. — незалежна держава. У 1849 р. при-
єднався до США.
Демократична партія — утворена у 1828 р. У першій половині XIX ст.
мала сильний вплив на Півдні, її підтримували плантатори.
Республіканська партія — утворена у 1854 р. Мала сильний вплив на
Півночі США, її підтримували фермери і буржуазія.
Повстання Джона Брауна 1859 р. — спроба групи аболіціоністів під-
няти повстання проти рабовласників. Повстання не мало підтримки і було
швидко придушене військами. Повстання довело, що США знаходиться
на порозі глибокої кризи.
Лінкольн Авраам (1809–1865 рр.) — президент США у 1861–1865 рр.,
лідер Республіканської партії. Його перемога на виборах у листопаді 1860 р.
стала приводом для початку відокремлення південних штатів.
Сецессія (відокремлення) Півдня — 20 грудня 1860 р. Південна Ка-
роліна заявила про вихід з складу США. За нею відокремилися Флорида,
Джорджія, Алабама, Луїзіана, Техас, Теннессі, Міссісіпі, Арканзас, Пів-

нічна Кароліна, Вірджинія.
Конфедерація — об’єднання південних штатів США. Утворена 4 лю-
того 1861 р. Столиця — місто Річмонд у Вірджинії.
Форт Самтер — фортеця США у Південній Кароліні. Напад конфе-
дератів на цей форт став початком громадянської війни у США (12 квіт-
ня 1861 р.).
Гомстеди — ділянки землі на Заході, який міг одержати кожен грома-
дянин США при умові, що він буде сам їх обробляти і сплатить у скарб-
ницю 10 доларів. Закон про гомстеди був прийнятий у травні 1862 р. Він
забезпечив повну підтримку уряду А. Лінкольна з боку фермерів. Розміри
гомстеда — 160 акрів (акр — 0,4 га).
Звільнення рабів — 22 вересня 1862 р. А. Лінкольн видав прокламацію
про звільнення з 1 січня 1863 р. всіх рабів, що належали бунтівникам.
Геттісберг — біля цього міста у Пенсільванії влітку 1863 р. війська Пів-
ночі завдали вирішальної поразки конфедератам.
Закінчення війни — у квітні 1865 р. війська Конфедерації капітулювали.
Реконструкція Півдня (1865–1877 рр.) — заходи, які проводилися
урядом США на Півдні з метою реорганізації управління штатами і лікві-
дації наслідків рабовласництва.
Перемога Півночі у війні привела до глибоких змін у США. Були
ліквідовані всі перешкоди на шляху до єдності країни, розвитку капі-
талістичних відносин, остаточного затвердження демократії. Виник-
ли умови для формування єдиного американського народу. Наслідки
перемоги Півночі були настільки глибокими, що іноді громадянську
війну називають Другою Американською революцією.
Олександр ІІ (1818–1881 рр.) — російський імпера-

Завершення
тор з 1855 р. Здійснив ряд важливих реформ у 60–70-х рр.
формування
індустріального XIX ст. У період його правління зміцнилися позиції
суспільства Росії у світі. Загинув у результаті замаху, який організу-
вали народовольці.
Маніфест 19 лютого 1861 року — скасовував кріпацтво у Росії. Умови
скасування кріпацтва були зафіксовані у «Положенні про селян, що вийшли
з кріпосної залежності». Селяни одержували особисту свободу, але їм на-
лежало викупити землю у поміщиків. До початку викупу селяни повинні
були виконувати феодальні повинності на користь поміщиків.
«Відрізки» — ділянки землі, якими раніше користувалися селяни. Піс-
ля 1861 р. поміщики отримали право відрізати частину селянської землі,
якщо селянський наділ був вищий, ніж визначала держава.
Земство — виборний орган місцевого самоврядування у Російській ім-
перії. Земства були введені реформою 1864 р.
Міська дума — орган самоврядування у Російській імперії після міської
реформи 1870 р.
Утопічний соціалізм — течія політичної думки, яка виникла у період
становлення капіталізму. Назва утворена від книги Т. Мора «Утопія». Со-
ціалісти-утопісти мріяли про побудову справедливого суспільства, наполя-
гали на скасуванні приватної власності. Вони не змогли чітко пояснити,
яким чином і хто зможе побудувати справедливе суспільство. Серед лідерів

утопістів були А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен.
Марксизм — політична і економічна теорія, яку розробили Карл Маркс
(1818–1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820–1895 рр.) Вони вважали, що вся
історія суспільства — це історія боротьби класів, що нове комуністичне
суспільство виникне у результаті світової пролетарської революції. У ході
цієї революції робітники (пролетаріат) захоплять владу і знищать капіталізм.
У новому комуністичному суспільстві всі повинні будуть працювати, всі засо-
би виробництва належатимуть суспільству. Марксизм у XIX–XX ст. мав ве-
личезний вплив у світі, але побудувати комунізм у жодній з країн не вдалося.
I Інтернаціонал (Міжнародне товариство робітників) — масова міжна-
родна організація робітників, яка існувала у 1864–1876 рр. Її члени сприй-
няли ідеї марксизму і вели роботу з розширення свого впливу серед робіт-
ників. У результаті діяльності І Інтернаціоналу виникли політичні партії
пролетаріату у різних країнах світу.
II Інтернаціонал — міжнародна марксистська організація, створена
у 1889 р. Об’єднувала соціал-демократичні партії багатьох країн світу. По
ступово усередині цих партій почали виникли умови для перегляду (ревізії)
деяких положень марксизму. Частина поміркованих марксистів була го-
това відмовитися від ідеї революції й основну увагу приділяти політичним
реформам. Для цього їм було необхідно переходити до парламентських
форм боротьби.
Франко-прусська війна 1870–1871 рр. — один з найгостріших між-
народних конфліктів у XIX ст. Війна закінчилася поразкою Франції
і об’єднанням Німеччини під керівництвом Пруссії. Французькі області
Ельзас і Лотарингія були захоплені Німеччиною. Це призвело до постійної
напруженості у відносинах між Францією і Німеччиною. Глибока ворож-
неча між Францією і Німеччиною була одним з чинників, що призвели
до Першої світової війни.
Паризька Комуна — у період з 18 березня по 28 травня 1871 р. у Па-
рижі при владі перебували представники робітників, Париж контролювала
Рада Комуни. Було зроблено спроби реформ на користь робітників. Ко-
муна не одержала підтримки з боку селян і була придушена буржуазним
урядом Франції.
Кайзер — у Німеччині і Австро-Угорщині цей титул відповідав титу-
лу імператора.
Рейхстаг — парламент Німецької імперії.
«Культуркампф» — політика уряду О. Бісмарка, яка проводилася
у 1872–1876 рр. Була спрямована на підпорядкування католицької церкви
державі. Повністю Бісмарк не досяг своєї мети, але зміг посилити владу
імператора.
«Винятковий закон проти соціал-демократів» — діяв у Німеччині
в 1878–1890 рр. Закон забороняв соціал-демократам вільно діяти у Німеч-
чині. Соціал-демократична партія Німеччини була вимушена діяти напів-
легально. Закон не призвів до ліквідації соціал-демократичного руху.
«Союз трьох імператорів» — у 1873 р. О. Бісмарк став фундатором со-
юзу Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Серйозні суперечності між цими
країнами невдовзі спричинили розпад союзу.
Троїстий союз — виник замість «Союзу трьох імператорів» у 1882 р.

Ще у 1879 р. Німеччина і Австро-Угорщина підписали секретний союз-
ний договір, до якого через три роки приєдналася Італія. «Троїстий союз»
зміцнив роль Німеччини у світі.
Монополії — капіталістичні підприємства або групи підприємств, які
контролюють виробництво і збут певного виду продукції. У XIX ст. виник-
ло декілька типів монополій (картелі, синдикати, трести).
Лейбористська партія — у Великій Британії наприкінці XIX ст. поси-
лювався рух тред-юніонів, які все більше прагнули законодавчого захисту
прав робітників. У 1900 р. був створений Комітет робочого представниц-
тва, метою якого було обрання робочих депутатів до парламенту. У 1906 р.
Комітет було перейменовано на Лейбористську партію.
Фабіанське товариство — організація, яку створили представники
британської інтелігенції у 1884 р. Товариство пропагувало ідеї поступо-
вого перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичне шляхом
реформ.
Ллойд-Джордж Девід (1863–1945 рр.) — політичний діяч, один з лі-
дерів Ліберальної партії. У 1906–1914 рр. за його ініціативою були прове-
дені серйозні соціальні реформи у країні.
Англо-бурська війна 1899–1902 рр. — загарбницька війна між Вели-
кою Британією, республікою Трансвааль і Оранжевою республікою. Закін-
чилася приєднанням цих держав до англійських володінь. Бури — нащадки
європейських переселенців, які жили у цих республіках.
Антанта — військово-політичний союз Франції, Росії, Великої Британії.
Утворений у 1907 р. Був супротивником Троїстого союзу.
Третя республіка — у 1875 р. Національні збори Франції затвердили
поправку до конституції, яка закріпила республіканську форму правління.
Це стало початком періоду Третьої республіки (1875–1940 рр.).
«Панама» — назва фінансової афери, яка була пов’язана із будівниц-
твом Панамського каналу. У 1880–1888 рр. спроба будівництва Панам
ського каналу закінчилася банкрутством компанії і розоренням багатьох
її акціонерів. З’ясувалося, що величезні хабарі одержували державні чи-
новники, міністри і депутати парламенту. «Панама» викликала глибоке
невдоволення у суспільстві.
Справа Дрейфуса — у 1894 р. капітана французької армії А. Дрейфу-
са було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини і засуджено до
довічного ув’язнення. Незабаром з’ясувалося, що справжнім шпигуном
була інша людина, але військове міністерство продовжувало не визнавати
цього, рятуючи «честь мундира». А. Дрейфус був євреєм, що також стало
приводом для його звинувачення у антипатріотизмі. Ця справа викликала
у 1898–1899 рр. глибоку політичну кризу: французи розділилися на при-
бічників і супротивників Дрейфуса. Справа вже йшла не про долю однієї
людини, а про захист демократичних свобод і прав громадян від свавілля
чиновників. У 1899 р. Дрейфуса було помилувано і через сім років пов-
ністю реабілітовано.
Франко-російський союз — зближення між Росією і Францією від-
бувалося у 1891–1893 рр. У 1893 р. союз було остаточно оформлено. Цей
союз став противагою Троїстому союзу.
Трести — великі промислові об’єднання, які наприкінці XIX ст. були

особливо могутніми у США. Трест є одним із видів монополії.
Закон Шермана (антитрестовий закон 1890 р.) — був першою спро-
бою обмежити вплив трестів. Оголошував незаконним будь-які об’єднання
у формі трестів і будь-які угоди, направлені на обмеження торгівлі. Закон
не завжди був ефективним знаряддям у боротьбі з трестами.
Американська федерація праці (АФП) — найбільший профспілковий
центр США, який очолив рух за 8-годинний робочий день. АФП вини-
ла у 1881 р.
Перше травня — у Чикаго 1 травня 1886 р. почалися масові страйки і де-
монстрації робітників. 4 травня під час розгону демонстрації були жертви
серед поліцейських. Керівників робітників було віддано під суд і страчено.
На згадку про події у Чикаго II Інтернаціонал оголосив 1 травня Міжна-
родним днем пролетарської солідарності (1889 р.).
Рузвельт Теодор (1858–1919 рр.) — президент США у 1901–1909 рр.
Представник Республіканської партії. Здійснив серію заходів щодо обме-
ження впливу трестів. Велика частина компаній була примусово розділе-
на на 2–3 корпорації. Боровся за збереження природних багатств країни,
раціональне використання ресурсів (водних, лісових, сировинних). Сто-
совно робітників обіцяв проводити «чесний курс».
Вільсон Томас Вудро (1856–1924 рр.) — президент США, представ-
ник Демократичної партії. Здійснював програму, яку назвав «Нова демо
кратія». У 1913 р. ввів прогресивне оподаткування. Здійснював соціальні
реформи. Його політика багато у чому продовжувала політику Т. Рузвель-
та. У роки першої світової війни виступив з пропозиціями миру («14 пун-
ктів Вільсона»).
Іспансько-американська війна 1898 р. — загарбницька війна США
проти Іспанії. США захопили Філіппіни, Пуерто-Рико, встановили кон-
троль над Кубою.
Панамський канал — після невдачі французького проекту прорити Па-
намський канал вирішили американці. Уряд Колумбії, якій тоді належа-
ла Панама, відмовилося віддати США контроль над зоною майбутнього
водного шляху. У 1903 р. США організували заколот у провінції Панама
і проголошення її «незалежності». У 1914 р. Панамський канал був від-
критий для експлуатації.
Народники — учасники російського суспільно-політичного руху в 60–
80-х рр. XIX ст. Сподівалися, що Росія може проминути стадію капіталізму
і розпочати будувати соціалізм. Головну революційну силу бачили у селян
стві. Всі спроби народників у 60–70-х рр. підняти селян на повстання ви-
явилися марними. Одна з організацій народників «Народна воля» 1 берез-
ня 1881 р. здійснила терористичний акт, у результаті якого загинув Олек-
сандр II. Народники помилялися у своїх оцінках ролі селян у майбутній
революції. У 80-х рр. XIX ст. їх організації були розгромлені.
Група «Звільнення праці» — перша група російських марксистів, яка
у 1883 р. була створена у Женеві (Швейцарія). Лідер — Георгій Плеха-
нов. Група здійснила переклад на російську мову головних творів К. Мар-
кса і Ф. Енгельса. Під її впливом на території Росії виникли гуртки
марксистів.
Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924 рр.) — видатний полі-

тичний діяч, революціонер, марксист. Один з організаторів РСДРП у 1903 р.
Активний учасник революції 1905–1907 рр. У 1907–1917 рр. перебував
у еміграції. У 1917 р. очолив керівництво Жовтневим повстанням у Пет-
рограді. Голова Ради Народних Комісарів. Ідеолог більшовизму, прибічник
активної революційної боротьби і перемоги світової революції.
Російська соціал-демократична робоча партія — марксистська пар-
тія, початок створення якої припадає на 1898 р. (І з’їзд партії відбувся
у Мінську). Реально партія була створена на ІІ з’їзді соціал-демократичних
організацій Росії у 1903 р. З’їзд проходив у Брюсселі і Лондоні. Найближ-
чим завданням партії було визнано боротьбу за повалення самодержавства
(програма-мінімум), надалі йшлося про проведення соціалістичної рево-
люції і встановлення диктатури пролетаріату (програма-максимум).
Більшовики — представники радикальної течії у РСДРП. З квітня
1917 р. — самостійна партія РСДРП(б). З 1952 р. по 1991 р. партія нази-
валася КПРС. Більшовики були прибічниками світової соціалістичної ре-
волюції і диктатури пролетаріату.
Меншовики — поміркована частина РСДРП. Вважали, що в революції
робітники і ліберальна буржуазія повинні діяти разом. Були переконані,
що Росія не дозріла для соціалізму. У роки громадянської війни виступили
проти більшовиків. 1924 р. як партія припинили існування.
Російсько-японська війна (1904–1905 рр.) — імперіалістична війна
за вплив у Китаї і Кореї. Головними подіями війни були облога японцями
фортеці Порт-Артур (1904 р.), битва при Мукдені (лютий 1905 р.) і Цусим-
ська морська битва (травень 1905 р.). Японія отримала перемогу у війні і за
Портсмутським миром (укладений 23 серпня 1905 р.) одержала Порт-Артур
та Південний Сахалін. Вплив Росії на Далекому Сході різко зменшився.
Сьогунат — у Японії був формою управління країною великими фео-
далами. Імператор не мав реальної влади, управління країною здійснюва-
ли сьогуни (військові керівники). У 1603–1867 рр. країною керували сьо-
гуни з клану Токугава.
Революція Мейдзі — боротьба проти влади сьогуна, яку очолили ім-
ператор Муцухіто і деякі князі. У 1868 р. влада у країні перейшла до Му-
цухіто. Період свого правління він назвав епохою Мейдзі («освіченого
правління»).
Реформи Мейдзі — здійснено декілька важливих реформ, які забез-
печили перехід Японії до ринкових відносин і капіталізму. У 1872 р. були
ліквідовані князівства, у тому ж році введений Декрет про загальну вій
ськову повинність. Армія почала перебудовуватися за європейським зраз-
ком. У 1873 р. проведена аграрна реформа, селяни отримали землю у при-
ватну власність. У 1889 р. було прийнято конституцію, за якою країна за-
лишалася монархією.
Японсько-китайська війна (1894–1895 рр.) — Японія вступила у бо-
ротьбу за створення колоніальної імперії. Японія легко перемогла Китай
і захопила у нього великий острів Тайвань.
Повстання «Іхетуань» (1899–1900 рр.) — могутнє народне повстання
у Китаї, яке було спрямоване проти панування іноземців у країні. Приду-
шене у результаті вторгнення військ восьми великих держав.
Сунь Ятсен (1866–1925 рр.) — китайський революціонер. Створив

«Об’єднану революційну лігу» у Китаї (1905 р.), один з керівників рево-
люції 1911–1913 рр., перший президент Китайської республіки (1912 р.).
У 1912 р. створив партію Гоміньдан.
Три народні принципи — Сунь Ятсен запропонував китайцям виступити
на підтримку трьох народних принципів, які повинні були привести до поліп-
шення життя людей. Це націоналізм, народовладдя, народне благоденство.
Синьхайська революція у Китаї — 10 жовтня 1911 р. у Китаї почала-
ся буржуазно-демократична революція. Вона призвела до падіння імпера-
торського режиму. 29 грудня 1911 р. Китай було проголошено республікою.
Остаточна перемога демократії у Китаї не відбулася. Після революції країна
вступила у довгий період внутрішньої нестабільності і громадянських воєн.
Цей період завершився лише у 1949 р. після перемоги у Китаї комуністів.
Індійський Національний Конгрес (ІНК) — найбільша індійська пар-
тія. Виступала за самоврядування Індії у складі Британської імперії. Утво
рена у 1885 р.
Свадеші — форма протесту індійців проти англійського панування —
бойкот англійських товарів з метою підтримати розвиток місцевої про-
мисловості і ремесла.
Сварадж — вимога самоврядування Індії.
Перша балканська війна — збройний конфлікт між Османською ім-
перією і союзом держав у складі Болгарії, Сербії, Чорногорії і Греції. Бої
йшли з жовтня 1912 р. по травень 1913 р. Туреччина програла війну і втра-
тила майже все свої володіння в Європі.
Друга балканська війна — конфлікт між Болгарією і іншими країна-
ми — учасницями Першої балканської війни за розділ колишніх турецьких
володінь. Якщо Перша балканська війна для країн Балканського союзу мала
визвольний характер, то друга була загарбницькою для всіх її учасників.
Проти Болгарії виступили також Румунія і Туреччина. У червні — серпні
1913 р. Болгарія була розгромлена, втратила частину своєї території. Бал-
канський союз розпався.
Младотурки — учасники турецької організації «Єднання і прогрес» (була
створена в 1889 р.). У 1908 р. очолили революцію у Туреччині. Вони здобу-
ли владу, провели ряд реформ, але демократія у країні не була встановлена.
Младотурки жорстоко придушували виступи арабів, болгар, вірмен.
Мексиканська революція 1910–1917 рр. — народний рух проти пану-
вання латифундистів (поміщиків) та іноземної буржуазії. У ході революції
об’єднали свої зусилля селяни і ліберальна буржуазія. У 1917 р. після довгих
збройних сутичок настав мир. У лютому 1917 р. було прийнято конституцію
Мексики, що зробило можливим демократичний розвиток країни.
На початку XX століття у більшості країн Європи і Північної Амери-
ки сформувалося індустріальне суспільство, до влади прийшла бур-
жуазія. У різних країнах умови розвитку не були однаковими. Най-
швидше розвивалися США і Німеччина. Великі капіталістичні держа-
ви створили колоніальні імперії. У колоніях починалася боротьба за
незалежність. Антифеодальні революції відбулися у Китаї, Туреччині,
Мексиці. Глибокі суперечності між великими державами призвели до
загрози світової війни.
10 клас
Новітній період (1914–1939 рр.)
Соціальна революція — радикальний спосіб переходу до нового типу
суспільних відносин. Одна з соціальних груп захоплює у іншої соціальної
групи владу збройним (іноді мирним) шляхом.
Мілітаризація — політика нарощування військової сили держави з ме-
тою підготовки війни. Зазвичай співпадає з реакційною внутрішньою полі-
тикою цієї держави.
Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка
визнає народ як головне джерело влади. До принципів демократії належать
рівноправ’я громадян, верховенство закону, розділення влади, виборність
органів влади. При демократії права і свободи громадян захищені.
Тоталітаризм — форма державного устрою, для якої характерний пов-
ний контроль за всіма сферами життя суспільства і порушення прав особи.
У тоталітарному суспільстві існує одна правляча партія, репресії і насиль-
ство з боку держави є постійним явищем, йде широка пропаганда однієї
ідеології у школах, засобах масової інформації і у суспільних організаціях.
Тоталітарним суспільствам властивий культ особи вождя.
Індустріальне суспільство — етап у розвитку суспільства, для яко-
го характерне існування ринкової економіки, посилення ролі буржуазії
і найманих робітників у виробництві і політиці. У розвиненому інду
стріальному суспільстві звичайно затверджується демократія і правова
держава.
Періоди розвитку світу у 1914–1939 рр.:
 Перша світова війна (1914–1918 рр.)
 Післявоєнна нестабільність (1918–1923 рр.)
 Економічна стабілізація (1924–1929 рр.)
 «Велика депресія» (1929–1933 рр.)
 Період назрівання Другої світової війни (1933–1939 рр.)
Антанта — військовий союз Великої Британії, Фран-

Перша світова
ції і Росії. У 1914 р. на боці Антанти виступили Бельгія,
війна
Сербія, Японія. У 1915–1917 рр. до Антанти приєдна-
лося ще декілька держав.
Троїстий союз — союз у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Італії.
Італія у 1914 р. не підтримала Німеччину та Австро-Угорщину і перейшла
на бік Антанти у 1915 р. У 1914 р. до Німеччини і Австро-Угорщини при-
єдналася Туреччина, у 1915 р.– Болгарія. У результаті виник Четверний
союз.
Сараєво — місто у Боснії і Герцеговині, де 28 червня 1914 р. було уби-
то австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. Події у Сараєво стали
приводом для розв’язування війни.
План Шліффена — німецький план ведення війни, який був розроб-
лений начальником генерального штабу А. фон Шліффеном. Суть плану
зводилася до нанесення могутнього удару по Франції і оточення французь-
ких військ. Німці припускали, що Франція буде розгромлена за 3–5 тиж-
нів, після чого головні сили німецької армії будуть перекинуті на росій-
ський фронт. Частиною плану було порушення суверенітету нейтральної

Бельгії.
Початок Першої світової війни — Австро-Угорщина здійснила напад
на Сербію 28 липня 1914 р., 1 серпня 1914 р. у війну вступили Німеччина
і Росія, 3 серпня війну оголосила Франція, 4 серпня — Велика Британія.
Датою початку світової війни визнано 1 серпня 1914 р.
Битва на Марні (5–12 вересня 1914 р.) — одна з найважливіших битв
Першої світової війни. На річці Марна французи зупинили і відкинули
німецькі війська. План Шліффена було зірвано, війна почала набувати за-
тяжного характеру.
Верден — місто і фортеця у Франції, місце однієї з найзапекліших і най-
жорстокіших битв цієї війни. Верденська битва продовжувалася з лютого
по грудень 1916 р. Французи зупинили німецький наступ. Обидві сторони
зазнали величезних втрат.
Сомма — річка у Франції, район запеклих боїв у липні — листопаді
1916 р. У боях на Соммі німці і війська Антанти зазнали великих втрат.
Англійці вперше застосували танки.
Ютландський бій — морська битва між англійським і німецьким фло-
тами 31 травня — 1 червня 1916 р. Вона не принесла вирішальної перемо-
ги жодній зі сторін, хоча більше втрат зазнали англійці.
Брусиловський прорив (червень — серпень 1916 р.) — успішний
наступ російських військ у Галичині. Австро-угорська армія зазнала важ-
кої поразки.
Пацифізм — суспільний рух, направлений проти будь-яких воєн, не-
залежно від їх характеру. Пацифістські настрої різко посилилися у 1915–
1917 рр.
Комп’єнське перемир’я — вранці 11 листопада 1918 р. представники
Німеччини і Антанти у Комп’єнському лісі підписали угоду про перемир’я.
Німеччина повинна була вивести війська з окупованих територій, пере-
дати Антанті велику кількість озброєння і роззброїти флот. Це перемир’я
призвело до закінчення Першої світової війни.
Перша світова війна була викликана комплексом суперечностей, які
поступово виникли між великими державами. Боротьба за ринки збуту
і колонії була головною причиною війни. Перевага Антанти у людських
і матеріальних ресурсах призвела до поразки Четверного союзу.
Паризька мирна конференція — міжнародна нарада

(почала роботу 18 січня 1918 р.), головним завданням Облаштування
післявоєнного
якої було вироблення принципів устрою післявоєнного
світу
світу. У результаті роботи конференції було підписано
мирні договори з Німеччиною та її союзниками.
Версальський договір — договір між країнами Антанти і Німеччи-
ною (28 червня 1919 р.). Німеччина втрачала Ельзас і Лотарингію, Поз-
нань, частину Шлезвіга, Данциг, Мемель, Ейпен, Мальмеді і всі свої ко-
лонії. Німеччина була демілітаризована, скасовувався загальний військовий
обов’язок, армія скорочувалася до ста тисяч чоловік, заборонялося мати
танки, бойові літаки, підводні човни, великі кораблі. Німеччина повин-
на була виплатити величезні репарації переможцям. Цей несправедливий
договір викликав обурення у Німеччині, оскільки він не лише перетворю-

вав країну на другорядну державу, але і загрожував нормальному функ-
ціонуванню німецької економіки. Боротьба проти умов договору сприяла
зростанню популярності нацистів.
Договори з союзниками Німеччини — договір з Австрією підписано
10 вересня 1919 р. у Сен-Жермені; договір з Болгарією укладено 27 листо-
пада 1919 р. у Неї; договір з Угорщиною підписано 4 червня 1920 р. у Тріа-
ноні; договір з Туреччиною укладено 20 серпня 1920 р. у Севрі. Всі ці до-
говори були схожі на Версальський: переможені країни втрачали великі те-
риторії, повинні були виплачувати репарації, різко скорочувалися їх армії.
Ці договори були причиною виникнення нових міжнародних конфліктів.
Репарації — грошові і матеріальні кошти, які виплачує переможцям
країна, яка розв’язала агресивну війну, завдала шкоди іншим країнам.
Підмандатні території — колишні німецькі колонії і частина територій,
які втратила Туреччина. Були передані країнам-переможцям за рішенням
Ліги Націй у тимчасове управління. Англія і Франція отримали мандати
Ліги Націй на управління територіями, яким у майбутньому повинні були
надати незалежність. Англія мала мандати на Ірак, Палестину, Трансйор-
данію, частину Того і Східну Африку. Південно-Африканський союз от-
римав мандат на Південно-Західну Африку, Австралія — на частину Нової
Гвінеї, Франція — на Сирію, Ліван, Камерун і частину Того.
Ліга Націй — міжнародна організація, яка була створена у 1919 р. з ме-
тою розвитку міжнародної співпраці і зміцнення міжнародної безпеки. За
своєю суттю і завданнями приблизно відповідає ООН. У 20–30-і рр. ве-
ликі держави не завжди враховували думку Ліги Націй, а сама вона вия-
вилася дуже слабкою.
Вашингтонська конференція 1921–22 рр. — була скликана для ви-
рішення міжнародних проблем на Далекому Сході. Були підписані три
договори. Договір чотирьох держав (13 грудня 1921 р.) підписали США,
Велика Британія, Франція і Японія. Передбачалося, що чотири держави
спільно підтримуватимуть мир на Тихому океані, кордони держав у регіоні
повинні бути незмінними. Англо-японський союз втрачав свою силу. До-
говір п’яти держав (6 лютого 1922 р.) підписали США, Велика Британія,
Японія, Франція та Італія. Це була угода про обмеження морських флотів.
Заборонялося будувати нові лінійні кораблі водотоннажністю більш ніж
35 000 т. Співвідношення кількості лінкорів США, Англії, Японії, Франції
й Італії встановлювалося у пропорції 5 : 5 : 3 : 1,75 : 1,75. Договір дев’яти
держав було підписано 6 лютого 1922 р. США, Англією, Японією, Фран-
цією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Португалією і Китаєм. Договір
проголошував незалежність і цілісність Китаю, відмову від сфер впливу
у Китаї. Вводився принцип «відкритих дверей», який передбачав свободу
торгівлі й інвестицій у Китаї. Ці три договори були тріумфом американ
ської дипломатії і важкою поразкою Японії. У басейні Тихого океану тепер
домінували США, але Японія була поставлена у такі умови, що незабаром
почала порушувати Вашингтонські угоди. Версальсько-Вашингтонська си
стема договорів виявилася дуже суперечливою і неміцною.
Генуезька конференція — міжнародна конференція представників
29 держав, працювала 10 квітня — 19 травня 1922 р. Була скликана для
вирішення економічних і фінансових питань. Головним питанням була

проблема співпраці між Радянською Росією і іншими країнами Європи.
Конференція не призвела до нормалізації відносин.
Рапалло — містечко біля Генуї, де Німеччина і Росія уклали договір
про відновлення дипломатичних відносин, відновлення торгових зв’язків
і взаємну відмову від будь-яких фінансових претензій. Договір привів до
зближення Росії і Німеччини, дозволив їм розширити економічне і вій-
ськове співробітництво. Тепер через Німеччину Росія могла експортувати
свої товари і купувати товари з інших країн. На території Росії були ство-
рені таємні навчальні і випробувальні центри, де вчилися німецькі льот-
чики і танкісти.
План Дауеса — у 1922 р. Німеччина не змогла виплатити репарації
і в січні 1923 р. Франція і Бельгія окупували Рурську область у Німеччині.
Для вирішення проблеми репарацій у 1924 р. у Лондоні була скликана
конференція, де було прийнято план, розроблений під керівництвом аме-
риканського банкіра Ч. Дауеса. За планом Німеччина отримувала великі
кредити для розвитку своєї економіки, створювалися умови для іноземних
інвестицій, скорочувалися щорічні платежі по репараціях. Цей план допо-
міг відродженню економіки Німеччини.
План Юнга — розроблений у 1929 р. комітетом експертів Ліги Націй на
чолі з О. Юнгом. План передбачав ліквідацію всіх видів контролю над еко-
номікою Німеччини і нове скорочення щорічних репараційних платежів.
План сприяв зміцненню позицій великого капіталу у Німеччині.
Локарнська конференція (5–6 жовтня 1925 р.) — у ній брали участь
Англія, Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Польща, Чехо-Словаччина.
Був укладений Рейнський гарантійний пакт, який забезпечував недотор-
канність кордонів між Францією, Бельгією і Німеччиною. Гарантії не роз-
повсюджувалися на кордони Німеччини з Чехо-Словаччиною і Польщею.
На цій конференції Німеччина вперше після 1919 р. була визнана рівно-
правним партнером.
Пакт — міжнародний договір політичного змісту.
Пакт Бріана-Келлога — договір від 27 серпня 1928 р., ініціаторами яко-
го стали державний секретар США Ф. Келлог і міністр закордонних справ
Франції А. Бріан. Договір припускав повну відмову від війни як знаряддя
національної політики і необхідність вирішувати всі суперечності і кон-
флікти мирним шляхом. Пакт підписали багато країн світу, але реально
його не було здійснено. Німеччина, Італія і Японія, які підписали пакт,
реально вели підготовку до війни.
Міжнародні відносини у 1919–1929 рр. відрізнялися суперечливіс-
тю. Виникла Версальсько-Вашингтонська система угод, яка мала ста-
ти основою для нового світового порядку, але існувала група країн, які
не хотіли збереження Версальсько-Вашингтонської системи і готува-
лися до нової війни. Спочатку це були Японія й Італія, пізніше до них
приєдналася Німеччина. Ліга Націй не перетворилася на серйозний
центр об’єднання світової спільноти.
Політика ізоляціонізму у США — ще у XIX ст. США

прагнули не втручатися у європейські справи і направля- Західні
демократії
ли зусилля на розширення впливу у Латинській Америці
та в басейні Тихого океану. Республіканська партія відновила цю політи-

ку в 1921–1933 рр.
18-а поправка до конституції США — у 1919 р. конгрес прийняв 18-ту
поправку, яка забороняла продаж і виготовлення алкогольних напоїв у США
(«сухий закон»). Всі спроби ефективно застосувати цю поправку не дали
результату, але контрабанда алкоголю призвела до швидкого зростання
впливу мафії у США. У 1933 р. «сухий закон» було скасовано.
19-а поправка до конституції США — у 1920 р. було прийнято 19-ту
поправку, яка надавала виборче право жінкам. Це був великий крок у роз-
витку демократії в країні.
Проспериті (процвітання) — в 1922–1929 рр. економіка США розви-
валася виключно швидкими темпами, ріс рівень життя населення. Цей
період одержав назву проспериті.
Велика депресія 1929–1933 рр. — глибока економічна криза, яка
охопила спочатку США, а потім і всі капіталістичні країни. Обсяги вироб-
ництва в 1929–1932 рр. скоротилися на 53%, збанкрутували 130 тис. під-
приємств і близько 900 тис. фермерських господарств. Реальна заробітна
платня робітників скоротилася на 35%, доходи фермерів на 58%. Велика
депресія довела, що в умовах кризи держава не може залишатися осторонь
від проблем економіки і повинна перейти до серйозних дій.
«Новий курс» — політика президента Ф. Д. Рузвельта щодо виведення
економіки США з кризи. Було прийнято закони «Про відновлення про-
мисловості» (червень 1933 р.), закон Вагнера (липень 1935 р.) і ряд інших
нормативних актів. Держава примушувала підприємців дотримуватися
певних правил («кодекси чесної конкуренції»). Відбувалося повільне ско-
рочення випуску товарів, щоб забезпечити прибуток виробникам. Введе-
на система громадських робіт, трудящі отримали право на створення про-
фесійних союзів. Завдяки «Новому курсу» (1933–1939 рр.) США подолали
економічну кризу.
Коаліційний уряд у Великій Британії — у 1916 р. консерватори, лібера-
ли і лейбористи створили уряд, який очолив Д. Ллойд Джордж (перебував
при владі до 1922 р.). Уряд здійснив виборчу реформу (1918 р.), за якою
виборче право отримували чоловіки з 21 року і жінки з 30 років. З 1918 р.
вводилася обов’язкова освіта до 14 років, початкова освіта була безкош-
товною. У 1921 р. уряд підписав договір з Ірландією і визнав незалежність
цієї колишньої британської колонії.
Національна коаліція — у 1931 р. ліберали і консерватори об’єдналися
і перемогли на виборах у Великій Британії. Національний уряд на чолі
з Р. Макдональдом провадив політику протекціонізму і державного втру-
чання у економіку. Політика уряду привела до стабілізації і поступового
виходу з кризи.
Вестмінстерський статут 1931 р. — рішенням парламенту домініони
отримали суверенітет у питаннях зовнішньої і внутрішньої політики. Ве-
лика Британія і домініони об’єднувалися у Британську співдружність на-
цій. Члени співдружності зберігали тісні відносини, укладали двосторонні
угоди і вводили систему пільгових митних тарифів.
Стерлінговий блок — валютний союз держав, який очолила Велика
Британія. Розрахунки держави здійснювали у фунтах стерлінгів, курси на-
ціональних валют були прив’язані до фунта. До стерлінгового блоку вхо-

дили Британська співдружність націй, держави Скандинавії, Португалія,
Греція.
Клемансо Жорж (1841–1929 рр.) — французький політик, у 1906–
1909 і 1917–1920 рр. — прем’єр-міністр Франції. Один з творців Версаль-
ської системи.
Лівий блок — перед парламентськими виборами 1924 р. французькі ра-
дикали і соціалісти створили Лівий блок. Керівну роль у ньому грали ра-
дикали. Блок виступав за поліпшення становища робітників, роззброєння
і нормалізацію відносин з Німеччиною. У 1924 р. уряд Лівого блоку очо-
лив Е. Ерріо. Влітку 1926 р. блок розпався.
Лінія Мажино — потужна смуга укріплень, яка була побудована на
франко-німецькому кордоні для захисту від можливого нападу з боку Ні-
меччини. Створення цієї лінії відволікло величезні ресурси з державного
бюджету. У 1940 р. німецькі війська обійшли лінію Мажино через Бельгію
і Люксембург. Зусилля з побудови смуги укріплень виявилися марними.
Народний фронт — блок демократичних партій у Франції. Його
утворення почалося влітку 1934 р., коли Соціалістична і Комуністична
партії уклали договір «Про єдність дій проти фашизму». У 1935 р. до
них приєдналися радикали, а у січні 1936 р. була розроблена програ-
ма Народного фронту. Головними у ній були боротьба з монополіями,
введення 40-годинного робочого тижня, збільшення заробітної платні,
викорінювання фашизму. Уряд Народного фронту перебував при владі
у 1936–1938 рр.
Демократичні держави пережили періоди економічного підйому
в 20-і рр. і глибокого спаду в 1929–1933 рр. Уряди були вимушені пе-
рейти до політики втручання держави у економіку, більше уваги при-
діляти соціальним питанням. З кризи ці держави виходили різними
шляхами, але ідея державного регулювання була використана усіма.
Лютнева революція у Росії — демократичний рух,

який привів до повалення у Росії самодержавства. Го- Тоталітарні
режими
ловні події революції припали на 23 лютого — 2 берез-
і фашистські
ня 1917 р. диктатури
Тимчасовий уряд — після усунення від влади Ми-
коли II 2 березня 1917 р. було створено Тимчасовий уряд, який очолив
М. Львов. Уряд повинен був діяти до скликання Установчих зборів. У травні
і липні 1917 р. уряд пережив глибокі кризи, склад його мінявся. У травні
1917 р. уряд знову очолив М. Львов, у липні — А. Керенський.
Двовладдя — у березні — липні 1917 р. влада у Росії належала двом
політичним структурам. Офіційно влада знаходилася у руках Тимчасового
уряду, реально на місцях ситуацію контролювали Ради робітничих, сол-
датських і селянських депутатів.
Корніловський заколот — влітку 1917 р. політична ситуація у Росії
вирізнялася нестабільністю, скорочувалося виробництво, в армії почалося
масове дезертирство. 25 серпня 1917 р. Верховний головнокомандувач гене-
рал Л. Г. Корнілов зробив спробу встановити військову диктатуру. Прихід
до влади Корнілова був би кінцем революції. До 30 серпня заколот було
придушено, Корнілова заарештовано. Після придушення заколоту швид-

ко зріс вплив більшовиків.
Жовтнева революція (жовтневий переворот) — 25–26 жовтня 1917 р.
прихильники більшовиків захопили контроль над Петроградом і повали-
ли Тимчасовий уряд. ІІ всеросійський з’їзд Рад 26 жовтня проголосив Де-
крети про мир і землю.
Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924 рр.) — лідер більшо-
виків. Прихильник створення партії «нового типу», яка здійснювала б уп-
равління країною за допомогою розгалуженої мережі місцевих організацій.
Закликав до встановлення диктатури пролетаріату і здійснення світової со-
ціалістичної революції. Вважав, що капіталізм у XX ст. знаходиться в стадії
занепаду. Більшість його політичних прогнозів не здійснилася.
Установчі збори — представницький орган, який обирається для вста-
новлення форми правління і розробки конституції країни. У Росії Уста-
новчі збори були обрані демократичним шляхом і почали роботу 5 січня
1918 р. Серед депутатів переважали супротивники більшовиків. 6 січня за
наказом В. Леніна і Я. Свердлова Установчі збори було розігнано, шлях
для розвитку Росії демократичним шляхом остаточно закрито.
Громадянська війна — боротьба між різними соціальними групами
і політичними силами за владу в країні. У Росії конфлікти між різними
політичними силами почалися ще у жовтні 1917 р., але громадянська вій-
на почалася в травні 1918 р. У європейській частині колишньої Російської
імперії вона тривала до листопада 1920 р., на Далекому Сході — до 1922 р.
Зазвичай період громадянської війни у Росії визначають з травня 1918 по
листопад 1920 р.
Терор — політика усунення і придушення політичних супротивників
шляхом насильства. Часто терор призводить до фізичного знищення су
противників сторони, що перемогла. У ході громадянської війни і червоні
(більшовики), і білі (супротивники більшовиків) застосовували терор. За-
гальну кількість жертв «червоного» і «білого» терору визначити складно.
У роки громадянської війни під час боїв загинуло 800 тис. чоловік; у ре-
зультаті терору, голоду і хвороб загинуло від 11 до 14 мільйонів чоловік.
«Воєнний комунізм» — політика більшовиків у роки громадянської
війни. Для неї характерне припинення товарно-грошових відносин, вве-
дення продовольчої розкладки, загальна трудова повинність, зрівняльна
оплата праці, перехід всіх промислових підприємств і транспорту в руки
держави.
Неп (нова економічна політика) — політика більшовиків у 1921–
1929 рр. Перехід до непу був викликаний глибокою незадоволеністю людей
політикою «воєнного комунізму», виступами у містах, сільській місцевості,
армії. У економічному плані «воєнний комунізм» не був ефективним. Неп
передбачав денаціоналізацію дрібної промисловості, відновлення товарно-
грошових відносин, стабілізацію фінансів, відмову від продовольчої роз-
кладки, допуск іноземного капіталу. Лібералізація у економіці не супровод-
жувалася лібералізацією у політичній сфері. ВКП(б) зберігала монополію
на владу і продовжувала насаджувати комуністичну ідеологію.
Союз Радянських Соціалістичних Республік — держава, яка була утво
рена 30 грудня 1922 р. До СРСР увійшли радянські республіки РРФСР,
УСРР, БСРР і ЗРФСР (Росія, Україна, Білорусія, Закавказзя). До почат-

ку 40-х р. були утворені нові республіки, їх кількість досягла 16. У 1991 р.
у СРСР входило 15 республік. Формально СРСР був федеративною держа-
вою, реально вся влада знаходилася у руках вищого керівництва ВКП(б).
Комінтерн — у березні 1919 р. у Москві було створено III Комуністич-
ний Інтернаціонал (Комінтерн). Це була організація, яка об’єднувала ко-
муністичні партії і повинна була стати центром підготовки світової револю-
ції. Передбачалося, що у майбутньому Комінтерн буде єдиною всесвітньою
комуністичною партією. Реально Комінтерн потрапив у повне підпоряд-
кування радянському партійному керівництву і став знаряддям Й. Сталіна
у міжнародній політиці. У травні 1943 р. Комінтерн було розпущено.
Індустріалізація — процес створення великого машинного виробниц-
тва і перехід на цій основі від аграрного суспільства до індустріального.
У більшості розвинених країн світу індустріалізація відбувалася поступо-
во. У СРСР вона відбувалася форсовано, головна увага приділялася важ-
кій промисловості.
Колективізація — політика сталінського режиму, яка почала форсова-
но здійснюватися у 1929–1930 рр. Рішення про початок суцільної колек-
тивізації було ухвалено на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б).
Колективізація супроводжувалася ліквідацією куркульства і жорстокими
репресіями проти селян.
П’ятирічки — радянська економіка з кінця 20-х рр. почала перетво-
рюватися на планову. Плани роботи державних підприємств, транспор-
ту, сільського господарства визначалися на 5 років. Перша п’ятирічка
(1928–1932 рр.) і друга п’ятирічка (1933–1937 рр.) призвели до глибоких
змін в економіці. Відбулася індустріалізація і колективізація сільського
господарства.
Голодомор — у 1932–1933 рр. голод охопив Україну, Північний Кавказ,
Поволжя, Казахстан, Західний Сибір та інші території. Голод був викли-
каний штучно, щоб примусити селян ефективно працювати в колгоспах.
У результаті голоду загинули мільйони людей.
Фашизм — соціально-політичний рух і ідеологія тоталітарного типу.
Вперше фашизм з’являється в Італії і Німеччині після Першої світової вій-
ни. Для фашизму характерна наявність тоталітарної політичної партії, безу-
мовний авторитет її вождя, ненависть до представників інших національних
і соціальних груп. Фашисти вкрай вороже ставляться до прихильників інших
ідеологій, використовують демагогію, популізм, закликають до війни. Фа-
шизм набуває впливу в тих суспільствах, які мають глибокі внутрішні про-
блеми, де громадяни позбавлені чітких моральних і ідеологічних орієнтирів.
Нацизм — варіант фашизму, який затвердився у Німеччині у 30-і рр.
XX ст. Для нацизму характерні курс на знищення представників інших на-
родів, жорстокий терор, прагнення світового панування.
Муссоліні Беніто (1883–1945 рр.) — лідер (дуче) італійських фашистів.
У 1919 р. очолив фашистський «Союз боротьби». 29 жовтня 1922 р. очолив
уряд Італії та до 1928 р. знищив залишки парламентаризму в країні. Праг-
нув створення «корпоративної держави». Зовнішня політика у 30-і рр. була
спрямована на встановлення контролю над Середземним морем. Муссоліні
було повалено у 1943 р., у 1945 р. його стратили італійські партизани.
Листопадова революція у Німеччині — широкий народний рух, який

почався 3 листопада 1918 р. з повстання моряків у місті Киль. 10 листо-
пада Вільгельм II втік з країни. Революція мала буржуазно-демократич-
ний характер.
Веймарська конституція Німецької республіки — була прийнята
31 липня 1919 р. Національними зборами у місті Веймар. Це була консти-
туція демократичної держави, яка проголошувала громадянські свободи і за-
кріплювала принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Веймарська республіка — так часто називають Німеччину у період дії
Веймарської конституції (1919–1933 рр.). Веймарська республіка не змог-
ла стати по-справжньому демократичною країною, оскільки важкий еко-
номічний стан, репарації, низький рівень життя викликали розчарування
у демократичних цінностях. Наприкінці 20-х рр. у Німеччині посилилися
позиції нацистів і комуністів.
Націонал-соціалістична робоча партія Німеччини (НСДАП) — ви-
никла у січні 1919 р. як Німецька робоча партія. У вересні 1919 р. до неї
вступив А. Гітлер. Нову назву партія отримала у лютому 1920 р. На виборах
1932 р. отримала 37,4 % голосів, 30 січня 1933 р. А. Гітлер став канцлером.
У лютому — березні 1933 р. керівництво партії встановило у Німеччині
диктатуру. Партія була відповідальна за розв’язування Другої світової війни
і масовий терор. Заборонена після розгрому Німеччини у 1945 р.
Гітлер Адольф (1889–1945 рр.) — нацистський вождь у 1933–1945 рр.,
організатор нацистського руху у 20-і рр. Мав виняткові організаторські
здібності, умілий оратор. Наклав на себе руки у квітні 1945 р.
Антисемітизм — вороже ставлення до євреїв, одна з форм національ-
них забобонів.
Підпал рейхстагу — у ніч з 27 на 28 лютого 1933 р. нацисти організу-
вали підпал будівлі парламенту (рейхстагу). Цю подію було використано,
щоб розпочати переслідування комуністів і запровадити у країні надзви-
чайний стан. 23 березня 1933 р. Веймарська конституція була фактично
скасована.
Німецький трудовий фронт — організація, яка у 1934 р. була створена
замість профспілок. Робітникам забороняли переходити з одного підпри-
ємства на інше і влаштовувати страйки. Фактично у Німеччині була введена
трудова повинність. До складу Трудового фронту входили 23 млн. чол.
Гітлерюгенд і Союз німецьких дівчат — молодіжні організації, завдан-
ням яких було виховання молодого покоління у нацистському дусі.
Іспанська республіка — у квітні 1931 р. у Іспанії відбулася революція,
яка повалила владу короля Альфонса XIII. Республіка існувала у Іспанії
з 1931 по 1939 р.
Іспанська фаланга — фашистська організація в Іспанії, створена
у 1933 р. Виступала проти республіки.
Народний фронт в Іспанії — союз політичних сил, які виступали за
демократію і зміцнення республіки в Іспанії. Об’єднував соціалістів, ко-
муністів, республіканців та інші партії. Народний фронт переміг на вибо-
рах до парламенту у лютому 1936 р.
Громадянська війна в Іспанії (липень 1936 — березень 1939 рр.) —
почалася з повстання супротивників Народного фронту (фашисти, кон-
сервативні військові, буржуазія). Під час громадянської війни загинуло

близько 1 мільйона іспанців. У війні перемогли фашисти і встановили
диктатуру генерала Ф. Франко.
Франко Баамонде Франсіско (1892–1975 рр.) — генерал іспанської
армії, брав участь у колоніальних війнах. У липні 1936 р. став одним з керів-
ників заколоту проти республіки. Іспанський диктатор до 1975 р. Відновив
монархію в Іспанії і наприкінці життя передав владу королю Хуану Кар-
лосу І, онуку Альфонса ХІІІ.
У багатьох країнах Європи у 20–30-і рр. затвердилися диктаторські
режими. Встановлення диктатури відбувалося різними шляхами
(у Росії та Іспанії — у ході громадянських воєн, у Німеччині й Італії —
у мирній формі). Диктатури встановлювалися у країнах, де демокра-
тичні традиції були слабкі або повністю відсутні. Нова влада підпоряд-
ковувала собі суспільство і розпочинала готувати економіку і армію до
участі у боротьбі за переділ світу.
Польська Республіка — незалежність Польщі була

відновлена у жовтні — листопаді 1918 р., Польську Рес- Країни
Центральної
публіку було проголошено 7 листопада 1918 р. Територія
і Східної Європи
держави остаточно сформувалася навесні 1921 р. після
збройних конфліктів з Литвою, ЗУНР і Радянською Росією.
Радянсько-польська війна 1920 р. — конфлікт між Радянською Росією
і Польщею (квітень — жовтень 1920 року), у ході якого жодна із держав не
мала рішучого успіху. Польща не змогла відновити кордони 1772 р, біль-
шовики не змогли встановити свою владу у Польщі.
Ризький мир 1921 р. — 18 березня 1921 р. Польща, РРФСР, БРСР
і УСРР підписали мир, за яким західні райони України і Білорусії визна-
валися володіннями Польщі.
Лінія Керзона — назва лінії, яку 1919 р. Антанта пропонувала як схід-
ний кордон Польщі. Після Ризького договору радянсько-польський кордон
проходив далеко на схід від цієї лінії. Сучасний східний кордон Польщі
приблизно відповідає лінії Керзона.
Санація — авторитарний режим у Польщі, який був встановлений
Ю. Пілсудським після перевороту 1926 р.
Чехо-Словаччина — Чехо-Словацька республіка була проголошена
28 жовтня 1918 р. Президентами ЧСР були Томаш Масарик (1918–1935 рр.)
і Едуард Бенеш (1935–1938 рр.). У Чехо-Словаччині затвердилася демок-
ратія, у 20-і роки успішно розвивалася економіка. До складу ЧСР входила
Підкарпатська Русь (Закарпаття).
Судетська область — територія на кордоні з Німеччиною, де знахо-
дяться Судетські гори. У 20–30-х рр. там мешкало багато німців. У 30-і рр.
серед судетських німців посилився сепаратизм, виникла судетсько-німецька
партія на чолі з Д. Гейнлейном, яка взяла курс на відокремлення від ЧСР
і приєднання до Німеччини.
Угорська Радянська Республіка — у березні 1919 р. в Угорщині владу
отримала Соціалістична партія. Вона заявила, що встановить у країні дик-
татуру пролетаріату. Політика угорських соціалістів практично не відріз-
нялася від політики російських більшовиків. Проти Угорської Радянської
Республіки виступили французькі, румунські і чехословацькі війська. Влітку

у Будапешті і інших містах почалися повстання і 4 серпня 1919 р. Угорську
Радянську Республіку було повалено.
Хорті Міклош (1868–1957 рр.) — адмірал, регент (правитель) Угор-
щини у 1920–1944 рр. Встановив авторитарний режим. У 30-і роки Угор-
щина зближувалася з Німеччиною, а в 1939 р. приєдналася до Антико-
мінтернівського пакту. У Другій світовій війні Угорщина була союзником
Німеччини.
Антонеску Іон (1882–1946 рр.) — румунський диктатор у 1940–1944 рр.
Під його керівництвом Румунія вступила у Другу світову війну на боці
Німеччини.
Югославія — державу було утворено 1 грудня 1918 р. під назвою Ко-
ролівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). Югославські народи мають
загальне походження, але їх культура, традиції, економіка, релігія різні.
Югославія виявилася штучним утворенням і розпалася у 1991–1992 рр.
Процес розпаду Югославії закінчився у травні 2006 р. після відокремлен-
ня Чорногорії від Сербії.
Відовданська конституція 1921 р. — конституція Королівства сер-
бів, хорватів і словенців була прийнята 28 червня 1921 р. у день Св. Віда.
КСХС була конституційною монархією. Конституція стверджувала, що
існує єдиний сербсько-хорватсько-словенський народ. Королівство було
унітарною державою, національні особливості ігнорувалися. Це виклика-
ло серйозне невдоволення серед хорватів, словенців і інших народів краї-
ни. Ця конституція була скасована у січні 1929 р., коли король Олександр
вчинив державний переворот, узяв всю владу в свої руки. З січня 1929 р.
КСХС було перейменоване на Королівство Югославія.
Країни Східної і Центральної Європи у 20–30-і рр. розвивалися по-
волі (за винятком Чехо-Словаччини). У більшості з них демократія не
затвердилася, до влади приходили диктатори. Винятком була Чехо-
Словаччина, але її нормальний розвиток було перервано в 30-і роки
через втручання фашистської Німеччини. Наприкінці 30-х рр. Угорщи-
на, Румунія, Болгарія потрапили під вплив Німеччини. Чехо-Словаччи-
на була захоплена Німеччиною у 1938–1939 рр., Польща і Югославія
стали жертвами агресії у 1939–1941 рр.
Меморандум Танака — у липні 1927 р. генерал Тана-

Країни Азії,
ка Гіїті направив імператору меморандум, у якому виз-
Африки,
Латинської начав стратегічні завдання зовнішньої політики Японії.
Америки Головна мета полягала у встановленні панування над
країнами Східної Азії і Тихого океану. У майбутньому
передбачалося вторгнення до Європи.
Захоплення Маньчжурії — у вересні 1931 р. японські війська вторгли-
ся у Північно-Східний Китай і захопили всю територію Маньчжурії. На
захоплених територіях була утворена маріонеткова держава Маньчжоу-Го.
Захоплення Маньчжурії стало першим кроком до нової світової війни.
Рух 4-го травня — у Пекіні 4 травня 1919 р. почалися масові демон
страції з вимогою продовження боротьби за державний суверенітет, від-
мову від передачі Японії китайських територій. Події 4 травня були по-
чатком могутнього патріотичного руху, у якому брали участь робітники,

буржуазія, інтелігенція.
Гоміньдан (національна партія) — китайська політична партія, засно-
вана у 1912 р. Прагнула об’єднання країни і проведення у ній реформ. Під
час революції 1925–1927 рр. війська партії Гоміньдан змогли об’єднати
країну. Успіхам партії сприяли виступи селян і городян.
Чан Кайши (1887–1975 рр.) — державний і військовий діяч Китаю, ге-
нералісимус з 1928 р. У 1926 р. війська Гоміньдану під його керівництвом
почали Північний похід, який був успішно завершений у 1927 р. Весною
1927 р. Чан Кайши розірвав союз з комуністами і захопив владу в країні.
Ганді Мохандас Карамчанд (1869–1948 рр.) — видатний політичний
діяч, найвідоміший лідер національно-визвольного руху в Індії. З 1919 р.
очолив ІНК. Розробив метод ненасильницького опору (сатьяграха). Ор-
ганізатор кампаній громадянської непокори у 1919 і 1930 рр. Наприкінці
40-х рр. завдяки об’єднанню індійців навколо ІНК Індія отримала неза-
лежність.
Мусульманська ліга — політична партія у Індії. Мала великий вплив
у районах, де проживали мусульмани.
«Соляний похід» — один з етапів кампанії громадянської непокори
у 1930 р. Індійці відмовилися визнавати запроваджену англійцями моно-
полію на продаж солі. Оскільки реального самоврядування Індія не мала,
«соляний похід», на думку М. Ганді, мав показати британцям, що індійці
налаштовані на боротьбу за самоврядування. У березні 1930 р. прибічники
М. Ганді вирушили до берегів Аравійського моря і стали видобувати сіль
з морської води. «Соляний похід» посилив антианглійські настрої у індій-
ському суспільстві.
Реза-хан (1878–1944 рр.) — державний і політичний діяч Ірану,
у 1923–1925 рр. — прем’єр-міністр країни. Захопив владу в Ірані і про-
голосив себе шахом (1925 р.). Здійснив реформи, розпочав модернізацію
країни. У 30-і рр. підтримував дружні відносини з Німеччиною. У роки
Другої світової війни Іран був окупований англійськими і радянськими
військами.
Мустафа Кемаль-паша (Мустафа Кемаль Ататюрк) (1881–
1938 рр.) — турецький військовий і політичний діяч. Прославився у 1915 р.
під час оборони Галліполі. У 1919–1921 рр. очолив національно-визвольний
рух у Туреччині, розгромив грецькі війська. З 1923 р. — перший президент
Турецької Республіки. Здійснив глибокі реформи в економіці і соціаль-
ній сфері. Іслам втратив роль державної релігії, держава набула світсько-
го характеру. Були закладені основи успішного економічного зростання
Туреччини.
Сіонізм — єврейський національний рух, метою якого було відновлення
єврейської держави і створення «національного центру» для єврейського
народу у Палестині.
Палестинська проблема — конфлікт між арабами і євреями, пов’язаний
з їхніми претензіями на Палестину. Араби та євреї вважають Палестину
своєю батьківщиною. Для більшості з них довгий час було важко уявити, що
у Палестині може існувати не одна, а дві держави. Проблема не вирішена
і до сьогодні, напруга у відносинах між арабами та євреями зберігається.
Латифундії — великі маєтки у країнах Латинської Америки. У Бразилії

такі маєтки називали фазендами.
Пеони — у Латинській Америці так називали селян, що не мали зем-
лі.
Мулати — нащадки білих і африканців.
Метиси — нащадки білих та індіанців.
Диктаторські режими у Латинській Америці — у більшості країн Ла-
тинської Америки у 20–30-і рр. було встановлено диктаторські режими.
У цих бідних країнах найбагатша частина буржуазії і власників латифун-
дій прагнула придушити будь-які прояви невдоволення своєю політикою.
Диктатори спиралися на армію (у збройних силах країн Латинської Аме-
рики офіцерами часто були вихідці з багатих сімей). США підтримували
диктаторів, оскільки були зацікавлені у стабільному латиноамерикансько-
му ринку. Серед диктаторів особливою жорстокістю відрізнявся Анастасіо
Сомоса (Нікарагуа).
У країнах Азії, Африки, Латинської Америки поступово розвивала-
ся економіка, формувалися національна буржуазія і робітничий клас.
Став посилюватися національно-визвольний рух, який був дуже силь-
ним у азіатських країнах. Неспокійною була ситуація і в Латинській
Америці, в Африці визвольний рух робив перші кроки.
Політика «умиротворення» — у 30-і рр. Велика Бри-

Міжнародні
відносини танія і Франція прагнули обмежити агресивні дії Німеч-
у 30-і рр. XX ст. чини, Італії, Японії за допомогою поступок, секретних
переговорів, компромісів, досягнутих за рахунок третіх
країн. Агресори обіцяли не починати нових військових акцій, якщо їм до
зволять захопити певні території. У результаті агресія проти Австрії, Чехо-
Словаччини, Іспанії, Ефіопії, Китаю не зустріла протидії. Політика «уми-
ротворення» була грубою помилкою, яка лише підштовхнула Німеччину,
Японію, Італію до великої війни.
Вермахт — назва збройних сил у Німеччині у 1935–1945 рр. З берез-
ня 1935 р. вермахт формувався без урахування обмежень Версальського
договору. У Німеччині було введено загальний військовий обов’язок, по-
чалося інтенсивне озброєння армії, різко збільшився флот, була створена
військова авіація.
Агресія проти Ефіопії — у 1935–1936 рр. Італія захопила Ефіопію. Ан-
глія і Франція не чинили ніякої серйозної протидії італійцям.
Антикомінтернівський пакт — у листопаді 1936 р. Японія і Німеччина
уклали Антикомінтернівський пакт, нібито спрямований проти міжнарод-
ного комуністичного руху. У 1937 р. до пакту приєдналася Італія. Угода
трьох агресорів створювала загрозу не тільки для Радянського Союзу, але
й для інших держав світу. У травні 1939 р. Німеччина й Італія уклали до-
говір про військову і політичну співпрацю («Сталевий пакт»). Створення
військового союзу агресорів завершилося 27 вересня 1940 р., коли Німеч-
чина. Італія, Японія підписали Тристоронній пакт.
Японська агресія у Китаї — у 1931 р. Японія захопила Маньчжурію,
у липні 1937 р. почалася нова японсько-китайська війна, у ході якої япон-
ці захопили велику частину Східного Китаю.
Чемберлен Невілл — прем’єр-міністр Великої Британії у 1937–1940 рр.,

один з головних ініціаторів політики «умиротворення». Його прагнення
миру за всяку ціну було фатальною помилкою.
Аншлюс — 12 березня 1938 р. німецькі війська вторглися до Австрії
і незабаром ця країна була приєднана до Німеччини. Аншлюс (приєднан-
ня) Австрії довів А. Гітлеру, що прихильники політики «умиротворення»
готові на великі поступки.
Мюнхенська угода — наприкінці вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася
зустріч А. Гітлера, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена і Е. Даладьє. Лідери чо-
тирьох держав підписали угоду, за якою Чехо-Словаччина повинна була
поступитися Німеччині частиною своєї території (Судетська область). Ні-
меччина перетворилася на найсильнішу державу Західної Європи і не зби-
ралася виконувати свої обіцянки.
Богемія і Моравія — у березні 1939 р. німецькі війська захопили Чехо-
Словаччину. Словаччина була перетворена на залежну від Німеччини де-
ржаву, Чехія під назвою протекторат Богемії і Моравії стала володінням
Німеччини.
Мемель (Клайпеда) — порт у Литві. У березні 1939 р. німецькі вій-
ська зайняли це місто. Захоплення Мемеля стало черговим актом агресії
Німеччини.
«Польський коридор» і Данциг (Гданськ) — у березні 1939 р. Німеч-
чина висунула нові претензії на Данциг і будівництво екстериторіально-
го шосе і залізниці у «польському коридорі». Польща відкинула німецькі
претензії.
«Вайс» — німецький план ведення війни проти Польщі. Затверджений
у квітні 1939 р.
Англо-франко-радянські переговори 1939 р. — проходили у Моск-
ві з 11 серпня 1939 року. Учасники переговорів не довіряли один одному.
Представники Англії і Франції навіть не мали повноважень на підписан-
ня угоди про військовий союз із СРСР. За ініціативою Й. Сталіна пере-
говори були перервані.
Пакт Молотова — Ріббентропа — угода між Німеччиною і СРСР,
укладена 23 серпня 1939 р. строком на 10 років. Пакт складався з двох
частин — відкритої і секретної. Формально це був договір про ненапад,
Німеччина і СРСР зобов’язувалися не надавати ніякої допомоги країнам,
з якими може воювати одна із сторін, що уклали договір. Був підписаний
також секретний додатковий протокол, за яким Східна Європа була розді-
лена на радянську і німецьку сфери впливу. СРСР мав свободу дій у Фін-
ляндії, Естонії, Латвії, Бессарабії, східній частині Польщі. Німеччина мог-
ла встановити контроль над західною частиною Польщі і Литвою. Після
підписання цього договору Німеччина могла не остерігатися Радянського
Союзу і розпочати агресію проти європейських держав.
Міжнародні відносини у 30-і рр. були дуже напруженими, постійно
спалахували збройні конфлікти. Виникла загроза нової світової війни.
Безвідповідальна політика Англії, Франції і СРСР підштовхнула Німеч-
чину та її союзників до агресивних дій і, в результаті, до початку Дру-
гої світової війни.
11 клас
Друга світова війна
Періоди війни 1) 1 вересня 1939 р. — 21 червня 1941 р. — початок агре
сії Німеччини у Європі. Захоплення Польщі, Бельгії,
Голландії, Люксембургу, Франції, Данії, Норвегії, Югославії, Греції.
2) 22 червня 1941 р. — 18 листопада 1942 р. — період розширення мас-
штабів війни. Вторгнення військ Німеччини та її союзників на те-
риторію СРСР. Початок війни на Тихому океані, бойові дії у Пів-
нічній Африці.
3) 19 листопада 1942 р. — грудень 1943 р. — корінний перелом у вій-
ні. Перемога радянських військ біля Сталінграда і Курська. Пере-
моги англо-американських військ у Північній Африці. Капітуляція
Італії.
4) січень 1944 р. — 2 вересня 1945 р. — період, що завершує війну.
Розгром Німеччини, Японії і їх союзників.
Бліцкриг (блискавична війна) — швидкі наступальні дії, які призво-
дять до повної поразки армії супротивника. Бліцкриг, який почали засто-
совувати німецькі війська у 1939 р., передбачав нанесення ударів велики-
ми масами танків, захоплення панування у повітрі, оточення головних сил
супротивника. Бліцкриг було успішно застосовано проти Польщі, Фран-
ції, Югославії, Греції.
Радянсько-фінська війна (листопад 1939 — березень 1940 рр.) —
збройний конфлікт, який був викликаний прагненням СРСР встановити
контроль над Фінляндією. Фіни чинили надзвичайно наполегливий опір
і завдали величезних втрат радянським військам. Особливо важкі бої йшли
на Карельському перешийку, де фіни мали потужну оборонну позицію
(«лінія Маннергейма»). У березні 1940 р. Фінляндія зазнала поразки і ви-
мушена була поступитися Радянському Союзу Карельським перешийком
та іншими територіями. Зимова війна 1939–1940 рр. підштовхнула Фін-
ляндію до союзу з Німеччиною.
«Дивна війна» — з 3 вересня 1939 р. по 10 травня 1940 р. на Західному
фронті німецькі й англо-французькі війська не вели активних дій, хоча
війна була оголошена. Цей період одержав назву «дивна війна».
Черчилль Уїнстон Леонард Спенсер (1874–1965 рр.) — видатний
британський політик, лідер Консервативної партії. У політиці з 1900 р.
У 1906–1921 рр. посідав різні міністерські пости, у 30-і рр. критикував
політику «умиротворення». У 1939–1940 рр. — морський міністр, у 1940–
1945 рр. і в 1951–1955 рр. — прем’єр-міністр Великої Британії. У молоді
роки займався журналістикою, автор декількох книг по історії Великої
Британії. Залишив докладні мемуари. У роки Другої світової війни його
діяльність сприяла об’єднанню британського суспільства у боротьбі про-
ти німецької агресії.
Капітуляція Франції — французька армія була розгромлена у період
з 10 травня по 21 червня 1940 р. 22 червня 1940 р. Франція капітулювала.
Її північні і західні райони були окуповані Німеччиною, південні і цент-
ральні райони країни залишилися під управлінням французької адмініст-
рації, резиденцією якої було місто Віші.
«Вільна Франція» — патріотичний рух, який виник після капітуляції

Франції. Його учасники не визнали факт капітуляції і не підкорялися ре-
жиму Віші. Очолив рух генерал Шарль де Голль.
Макі — французькі партизани. У 1940–1944 рр. макі вели активну ди-
версійну і розвідувальну діяльність.
«План Барбаросса» — у грудні 1940 р. Гітлер затвердив директиву
№ 21 «Барбаросса», яка була планом ведення війни проти СРСР. Суть плану
зводилася до використання стратегії бліцкригу і перемоги над Радянським
Союзом за 7–8 тижнів після початку війни. Німецькі війська повинні були
вийти на лінію Архангельськ — Казань — Волга — Астрахань. При оцінці
сил Червоної армії німецьке командування припустилося серйозних по-
милок. Воно вважало, що головні сили Червоної Армії стоять на кордоні,
а резервів у радянських військ майже немає.
Антигітлерівська коаліція — 22 червня 1941 р. Німеччину напала на
СРСР. Того ж дня Велика Британія заявила, що готова надати СРСР до-
помогу і укласти військовий союз. 12 липня 1941 р. у Москві такий союз
було укладено. У серпні 1941 р. відбулася зустріч У. Черчилля і Ф. Руз-
вельта, підсумком якої була Атлантична декларація. Остаточно коаліція
сформувалася після вступу у війну США в грудні 1941 року.
Оборона Києва — почалася 7 липня 1941 р. і продовжувалася 72 дні.
Бої за Київ завершилися оточенням і розгромом радянських військ, але
план «Барбаросса» було зірвано. Війна почала набувати затяжного характе-
ру. Німецькі війська були затримані біля Смоленська, Одеси, Ленінграда.
Битва за Москву — у кінці вересня 1941 р. німецька армія почала наступ
на Москву. Радянські війська чинили виключно запеклий опір і 5 грудня
1941 р. самі перейшли у наступ. До квітня 1942 р. вони відкинули німців
від Москви на 100–250 км. Перемога під Москвою була першим великим
успіхом сухопутних військ антигітлерівської коаліції у боях проти голов
них сил німецької армії. У ході битви за Москву війна остаточно набула
затяжного характеру.
Перл-Харбор — місто і військово-морська база США на Гавайських
островах. 7 грудня 1941 р. японська авіація атакувала американський флот
у Перл-Харборі і завдала йому великих втрат. 8 грудня США офіційно
оголосили війну Японії. 11 грудня 1941 р. Німеччина і Італія оголосили
війну США.
Об’єднані Нації — 1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, які бороли-
ся проти агресорів, підписали декларацію Об’єднаних Націй. У ній про-
голошувалася необхідність повної перемоги над ворогом. Найважливішим
завданням була взаємна підтримка. Документом була офіційно оформлена
вже існуюча антигітлерівська коаліція.
Мідвей — острів у північній частині Тихого океану. На початку червня
1942 р. флот США завдав біля цього острова важкої поразки флоту Японії.
З цього часу ініціатива на Тихому океані переходить до союзників.
Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.) — вирі-
шальна битва Другої світової війни. На першому етапі (17 липня — 18 лис-
топада 1942 р.) радянські війська зупинили німецький наступ і підготу-
валися до контрнаступу. 19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. німець-
кі війська були оточені у Сталінграді і знищені. Зі Сталінградської битви
почався докорінний перелом у ході всієї Другої світової війни. Якщо до

Сталінграда Германія нав’язувала свій план війни, здійснювала масштаб-
ні наступальні операції, то після Сталінграда стратегічна ініціатива почала
переходити до військ антигітлерівської коаліції.
Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) — у ході цієї битви ра-
дянські війська завдали поразки військам Німеччини і остаточно захопили
стратегічну ініціативу. Було завершено докорінний перелом у війні.
Ель-Аламейн — залізнична станція в Єгипті, біля якої у 1942 р. відбу-
лися дві битви між британськими і італо-німецькими військами. У другій
битві під Ель-Аламейном 23 жовтня — 4 листопада британці розгромили
війська супротивника. Ця битва призвела до початку вигнання німецьких
військ з Африки (закінчилося весною 1943 р.).
Капітуляція Італії — 10 липня 1943 р. англо-американські війська ви-
садилися на Сицилії. 8 вересня 1943 р. Італія підписала перемир’я із со-
юзниками.
Тегеранська конференція (28 листопада — 1 грудня 1943 р.) — на-
рада голів урядів СРСР, США, Великої Британії. Головним результатом
конференції було рішення про підготовку висадки союзних військ у Фран-
ції у травні 1944 р. Конференція підтвердила рішучість великих держав за-
вдати цілковитої поразки Німеччині. СРСР гарантував, що після капіту-
ляції Німеччини він вступить у війну з Японією. Конференція зміцнила
єдність антигітлерівської коаліції.
«Східний вал» — лінія німецьких укріплень, яка починалася на території
Естонії, далі йшла по території Росії, Білорусії, по Дніпру і річці Молоч-
на. Споруду позиції не було завершено, восени 1943 р. радянські війська
відкинули німців зі «Східного валу».
«Атлантичний вал» — смуга німецьких укріплень у Франції, Бельгії,
Нідерландах. Була призначена для відсічі десанту англо-американських
військ. Лише північна частина валу була достатньо укріплена. У Норман-
дії, де планували висадку союзники, укріплення «Атлантичного валу» не
захищали все узбережжя.
План «Ост» — затверджений Гітлером 25 травня 1940 р. Передбачав
колонізацію німцями території Східної Європи, знищення більшої час-
тини її населення, виселення до 80 % українців, білорусів, росіян, по-
ляків за Урал. На захоплених територіях нацисти передбачали створити
4 рейхскомісаріати (колонії): «Остланд», «Україна», «Москва», «Кавказ».
У 1941–1945 рр. на території СРСР було знищено до 10 мільйонів мирних
жителів. У Східній Європі і на території СРСР були створені концентра-
ційні табори. Найбільшими з них були Освенцим, Треблінка і Майданек
на території Польщі.
Холокост — так називають трагічний період у історії єврейського народу
у роки Другої світової війни. У концентраційних таборах і на окупованих
територіях нацистами було знищено до 6 мільйонів євреїв.
Гетто — міські квартали, у яких жили євреї. У роки війни німці приму-
сово переселяли у гетто євреїв і потім знищували їх. Героїчний збройний
опір нацистам чинили євреї у Варшавському гетто, де в 1943 р. відбулося
повстання. Погано озброєні єврейські загони майже місяць билися з ні-
мецькими військами. Більшість повстанців загинула у боях.
Рух Опору — рух проти фашизму на окупованих територіях. Його

учасники боролися як проти іноземних загарбників, так і проти зрадни-
ків батьківщини. Особливо сильним був рух Опору в Польщі, Франції,
Югославії.
Другий фронт — у 1941–1944 рр. на території Європи із сухопутними
військами Німеччини вела боротьбу Червона армія. Радянське керівництво
наполягало на висадці англо-американських військ у Європі і створенні
Другого фронту боротьби проти нацизму. Влітку 1943 р. союзники виса-
дилися у Італії, але відвернули на себе лише невелику частину німецьких
військ. Початком створення Другого фронту була висадка союзних військ
у Нормандії 6 червня 1944 р.
Операція «Багратіон» — наступ радянських військ у Білорусії влітку
1944 р. Радянські війська розгромили групу армій «Центр», звільнили Бі-
лорусію і перейшли кордони Польщі.
Розпад фашистського блоку — поразки на фронтах примусили союз-
ників Німеччини шукати вихід з війни. У 1943 р. зазнала поразки Італія,
у серпні — вересні 1944 р. з війни вийшли Румунія, Болгарія, Фінлян-
дія. Війська Румунії і Болгарії билися тепер на боці антигітлерівської
коаліції.
«Оверлорд» — операція військ союзників у Північній Франції. 6 чер-
вня 1944 р. союзні війська висадилися у Нормандії.
Кримська (Ялтинська) конференція — зустріч Й. Сталіна, В. Чер-
чилля, Ф. Рузвельта 4–11 лютого 1945 р. На конференції були обговорені
плани щодо розгрому Німеччини і майбутня доля Європи. Німеччина
мала бути окупована військами СРСР, США, Великої Британії, Франції.
Передбачалася зміна кордонів Польщі. На конференції було вирішено
скликати 25 квітня у Сан-Франциско Установчу конференцію Організації
Об’єднаних Націй.
Капітуляція — припинення опору переможеною стороною без будь-
яких зобов’язань перед нею з боку переможців.
Берлінська операція (16 квітня — 2 травня 1945 р.) — наступ радян
ських військ на Берлін і штурм міста, які призвели до розгрому головних
сил німецької армії.
Завершення війни у Європі — 7 травня представники німецького
командування підписали у місті Реймс умови капітуляції, яка набувала
чинності у 00 годин 01 хвилину 9 травня 1945 року. Радянське керівниц-
тво рішуче заперечувало проти цього одностороннього акту. У ніч з 8 на
9 травня у Берліні (у передмісті Карлсхорст) була підписана капітуляція
озброєних сил Німеччини.
Битва у затоці Лейте (24–25 жовтня 1944 р.) — найбільша морська
битва між флотами США і Японії. Закінчилася повною поразкою япон
ського флоту, це дозволило американцям почати звільнення Філіппін
ських островів.
Камікадзе — під час бою у затоці Лейте японці вперше застосували уда-
ри літаків, які вели льотчики-смертники (камікадзе). У 1945 р. камікадзе
почали застосовувати все частіше, окрім льотчиків самогубні атаки про-
водили моряки. Вони використовували катери і торпеди, які управлялися
людьми і були навантажені великою кількістю вибухових речовин.
Окінава — острів в архіпелазі Рюкю. У квітні — червні 1945 р. амери-

канські війська зустріли на цьому острові запеклий опір японців і зазна-
ли великих втрат.
Атомні бомбардування — 6 і 9 серпня 1945 р. США застосували атомні
бомби проти міст Хіросіма і Нагасакі. Ядерна зброя мала продемонструвати
військову могутність США, прискорити капітуляцію Японії. Застосуван-
ня атомних бомб також мало бути застереженням для Радянського Союзу.
Квантунська армія — велике угруповання японських військ (понад
1 млн. чол.), яке знаходилося на території Маньчжурії і Кореї. 8 серпня
1945 р. СРСР оголосив війну Японії, 9 серпня радянські війська почали
бої проти Квантунської армії. До 19 серпня головні сили цієї армії було
розгромлено.
Капітуляція Японії — акт про капітуляцію Японії було підписано 2 ве-
ресня 1945 р. на борту лінійного корабля «Міссурі» (ВМФ США) у Токій-
ській затоці. З підписанням Акту Друга світова війна закінчилася.
Друга світова війна привела до величезних жертв і руйнувань. Всьо-
го загинуло близько 67 мільйонів чоловік, зокрема втрати СРСР скла-
ли 27 мільйонів. Величезними були матеріальні втрати. У ході війни
були повністю розгромлені збройні сили Німеччини, Італії, Японії та їх-
ніх союзників. Фашистська ідеологія зазнала краху. Війна привела до
послаблення позицій Великої Британії і Франції. Наддержавами тепер
були СРСР і США.
Організація Об’єднаних Націй — установча конфе-

Світ після Другої
світової війни. ренція ООН була скликана у Сан-Франциско 25 квітня
США і Канада 1945 р. Статут ООН 26 червня 1945 р. підписали 50 де-
ржав, серед них Україна. Найвищим органом ООН є Ге-
неральна Асамблея (збирається 1 раз на рік). Постійно діє Рада Безпеки,
яка складається з постійних і непостійних членів (постійними були СРСР,
США, Велика Британія, Франція, Китай). Головними завданнями ООН
є підтримка миру на Землі, розвиток міжнародної співпраці.
Міжнародні трибунали — після Другої світової війни слід було пока-
рати осіб, винних у військових злочинах. З 20 листопада 1945 р. по 1 жов-
тня 1946 р. працював Нюрнберзький трибунал, який розглядав справи
колишніх керівників Німеччини. Токійський трибунал працював з 3 трав-
ня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. Військових злочинців було засуджено
до страти або тривалих термінів позбавлення волі. Токійський і Нюрнбер
зький процеси створили міжнародно-правову базу для суду над військо-
вими злочинцями.
Науково-технічна революція — процес прискореного розвитку науки
і техніки, що спричиняє все швидший розвиток суспільства. Наука пере-
творюється на безпосередню продуктивну силу, відбувається швидка ав-
томатизація виробництва. НТР почалася у 50-і р. XX ст.
Постіндустріальне суспільство — суспільство з дуже високим рівнем
розвитку науки і техніки. У такому суспільстві величезну роль відіграють
фахівці високої кваліфікації. Відбувається інтеграція національних еконо-
мік у могутні міжнаціональні об’єднання. У суспільстві зростає роль «се-
реднього» класу.
«Холодна війна» — період напруженості у відносинах між СРСР і США

1946–1989 рр., який призвів до формування військово-політичних блоків
і боротьби за сфери впливу у світі. Світова спільнота розкололася на два
ворожі табори, відбувалася гонка озброєнь, йшла боротьба за вплив у різ-
них регіонах планети, спалахували локальні війни. Світ постійно балансу-
вав на межі війни. Особливо гострими були періоди протистояння у 1946–
1962 рр. і в 1980–1985 рр.
НАТО (Північно-Атлантичний союз) — створений 4 квітня 1949 р. До
нього увійшли такі країни: США, Канада, Велика Британія, Бельгія, Гол-
ландія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Фран-
ція. Пізніше до нього вступили багато держав Європи.
ОВД (Організація Варшавського Договору) — військовий союз, ство-
рений 14 травня 1955 р. у складі Албанії, Болгарії, Угорщини, Румунії,
Польщі, Чехо-Словаччини, НДР і СРСР. Розпався після демократичних
революцій у Східній Європі 1989 р.
Доктрина Трумена — висунута 12 березня 1947 р. президентом США
Г. Труменом. Передбачала надання допомоги на 400 мільйонів доларів
Греції і Туреччини для боротьби з «комуністичною загрозою». Доктрина
була першим проявом американської стратегії «стримування комунізму».
У Греції і Туреччині було створено американські військові місії, посилю-
валася конфронтація між СРСР і США.
Берлінська криза (блокада Берліна) — у 1948 р. у Західній Німеччині
відбувався процес формування німецької держави, яка б дотримувалася
орієнтації на США. У Західній Німеччині була проведена грошова рефор-
ма, яку радянське керівництво розцінило як крок, направлений на розкол
країни. 24 червня 1948 р. СРСР перекрив транспортне сполучення між
Західною Німеччиною і Західним Берліном. Блокада тривала до 12 трав-
ня 1949 р. У відповідь США встановили «повітряний коридор», яким за
допомогою літаків забезпечували мешканців Західного Берліна продоволь
ством, паливом, медикаментами й іншими товарами. Блокада закінчилася
політичною невдачею Радянського Союзу.
Фултон — місто у США, де 2 березня 1946 р. виступив В. Черчилль із
закликом створити англо-американський союз проти загрози комунізму.
Фултонський виступ В. Черчилля умовно вважається початком «холодної
війни».
«План Маршалла» — план надання економічної допомоги країнам Євро
пи, який висунув у червні 1947 р. державний секретар США Р. Маршалл.
У квітні 1948 р. 16 держав Європи уклали із США угоди про надання їм
фінансової допомоги на загальну суму 17 мільярдів доларів. Головними
умовами надання допомоги були відмова від націоналізації промислових
підприємств, підтримка приватного підприємництва, вірність принципам
демократії. У результаті реалізації «плану Маршалла» відбулося швидке
відновлення економіки країн Західної Європи.
Закон Тафта-Гартлі 1947 р. — регулював трудові відносини у США.
Істотно скорочував право робітників на страйки. В особливо важливих ви-
падках вводилася система примусового арбітражу між підприємцями і пра-
цівниками. Заборонялися страйки солідарності і будь-які страйки держав-
них службовців. Ухвалення закону було пов’язано з різким збільшенням
кількості страйків у 1945–1947 рр. і зростанням впливу профспілок. Ско-

рочення кількості страйків дозволило США зберегти високі темпи еконо-
мічного зростання.
Маккарті Джозеф — сенатор від штату Вісконсин, ініціатор масових
перевірок американців на лояльність. Розпалював антикомуністичні на-
строї у країні, близько 30 тисяч американців було внесено до списків «пі-
дозрілих осіб». Порушувалися громадянські права, проводилося пересліду-
вання за переконання. «Маккартизм» перетворився на своєрідну політику,
за допомогою якої здійснювався контроль над світоглядом американців.
У 1954 р. Комуністична партія США була оголошена поза законом. По
ступово антикомуністична істерія почала загрожувати стабільності США.
У грудні 1954 р. конгрес США засудив поведінку Д. Маккарті, перевірки
на лояльність припинилися.
Ейзенхауер Дуайт Девід (1890–1969 рр.) — військовий і політичний
діяч, у 1943–1945 рр. командував збройними силами союзників у Європі.
Президент США у 1953–1961 рр., член Республіканської партії.
Кеннеді Джон Фіцджеральд (1917–1963 рр.) — американський полі-
тик, президент США у 1961–1963 рр., член Демократичної партії. Убитий
22 листопада 1963 р. у місті Даллас.
«Нові рубежі» — політика Д. Кеннеді, метою якої було створення силь-
ної Америки з могутньою економікою. Ця політика передбачала розши-
рення наукових досліджень, підвищення кваліфікації працівників, пе-
рекваліфікацію безробітних, збільшення капіталовкладень у економіку,
зниження податків. Соціальна програма передбачала допомогу бідним
районам, збільшення грошової допомоги безробітним, підвищення міні-
мальної заробітної платні, скорочення безробіття серед молоді, посилен-
ня охорони природи.
Карибська криза (жовтень 1962 р.) — найгостріша політична кри-
за у відносинах між СРСР і США, яка ледь не призвела до нової світо-
вої війни. США стало відомо, що СРСР таємно розміщує на Кубі ракети
і літаки, здатні нести ядерну зброю, та перекидає на острів війська. Флот
США почав блокаду Куби, частина американських військових заклика-
ла Д. Кеннеді здійснити вторгнення на острів. Це неминуче спричинило
б радянсько-американську війну з використанням ядерної зброї. Д. Кен-
неді та М. Хрущов змогли домовитися про вихід з кризи: СРСР виводив
ядерну зброю з Куби, США припиняли морську блокаду острова й обіця-
ли не нападати на нього. Карибська криза довела необхідність діалогу між
вищими керівниками СРСР і США з метою зниження рівня міжнародної
напруженості.
Рух за громадянські права — у 50–60-х рр. посилилася боротьба аф-
роамериканців за свої права, проти сегрегації у школах, на транспорті, у су
спільних місцях. Рух очолив священик Мартін Лютер Кінг (1923–1968 рр.).
Його прихильники діяли ненасильницькими методами. До 70-х рр. чорно-
шкірі американці здобули рівні права з своїми білими співгромадянами.
Ніксон Ричард Мілхауз (1913–1994 рр.) — американський політик,
віце-президент США у 1953–1961 рр., президент у 1969–1974 рр. Член Рес-
публіканської партії. Був президентом у період, коли США переживали
складні часи. З 1971 р. Ніксон почав проводити «нову економічну політи-
ку». Компаніям були надані податкові пільги, скорочені податки на при-

буток, встановлений контроль над цінами і заробітною платнею. Великою
проблемою було зростання цін на нафту на світових ринках. США охопили
виступи проти продовження війни у В’єтнамі. 8 серпня 1974 р. Р. Ніксон
був змушений піти у відставку.
«Уотергейтська справа» — у червні 1972 р. у готелі «Уотергейт», де зна-
ходилася штаб-квартира Демократичної партії, було затримано 5 чоловік,
які намагалися встановити апаратуру для прослухування. З’ясувалося, що
ці люди працювали на республіканців. Р. Ніксон спробував вплинути на
розслідування цієї справи і таким чином зловжив президентською владою.
Це стало приводом для імпічменту (усунення від влади) Р. Ніксона. «Уо-
тергейтська справа» довела, що принципи демократії у країні діють і навіть
найвищий державний посадовець не може безкарно порушувати закон.
В’єтнамська війна — у 1964–1973 рр. американська армія вела бойові
дії у В’єтнамі проти військ в’єтнамських комуністів. Війна призвела до
величезних втрат серед мирного населення країни і великих втрат (понад
50 тис. чол.) у армії США. В’єтнамська війна викликала масовий анти-
воєнний рух у США. У січні 1973 р. було підписано Паризькі угоди про
припинення війни у В’єтнамі.
«Аполлон 11» — американський космічний корабель, який у червні
1969 р. досяг Місяця. Астронавти Ніл Армстронг і Едвін Олдрин — перші
люди, які висадилися на іншу планету. Це було видатне досягнення аме-
риканської науки.
Рейган Рональд — американський політик. Президент США у 1981–
1989 рр., у молоді роки — кіноактор, з 1962 р. — член Республіканської
партії, з 1966 р. — губернатор Каліфорнії. Один з найбільш консерватив-
них політиків в історії США. Прихильник скорочення втручання держави
в економіку країни і підтримки приватного бізнесу. Було скорочено подат-
ки, велася боротьба з інфляцією, вживалися заходи щодо залучення капі-
талів в економіку. Одночасно відбувалася модернізація економіки, зростала
роль нових галузей. Зросли військові витрати. Комплекс цих заходів, який
один із журналістів назвав «рейгономікою», привів у 1983 р. до швидко-
го зростання економіки США. У зовнішній політиці Р. Рейган узяв курс
на боротьбу проти посилення впливу СРСР. У березні 1981 р. президент
виступає зі «стратегічною оборонною ініціативою», яку також назвали про-
грамою «зоряних воєн». Підтримував антирадянські рухи у різних районах
світу. З 1986 р. йде на широкі контакти з М. Горбачовим. Жорстка полі-
тика Рейгана сприяла послабленню СРСР.
Буш Джордж (старший) — президент США у 1988–1992 рр. Продов-
жував політику Р. Рейгана, між СРСР і США встановилася тісна співпра-
ця, у липні 1991 р. укладено Договір про обмеження стратегічних насту-
пальних озброєнь. У 1991 р. США очолили коаліцію проти Іраку і завдали
поразки його армії в ході операції «Буря у пустелі».
Клінтон Вїльям (Білл) — у 1993–2001 рр. президент США, лідер Демо
кратичної партії. США здійснювали активну зовнішню політику. У вере-
сні 1993 р. була підписана Вашингтонська угода про створення палестин
ської автономії. У 1995 р. підписані Дейтонські угоди щодо припинення
конфлікту в Боснії і Герцеговині. У 1999 р. США і НАТО завдали серію
авіаційних ударів по Югославії, прагнучи скинути режим С. Мілошевича.

Під час другого президентського терміну В. Клінтон ледь уникнув імпіч-
менту. У травні 1995 р. В. Клінтон побував з візитом в Україні.
Буш Джордж (молодший) — президент США з 2001 р., лідер Респуб-
ліканської партії. Син Дж. Буша (старшого). Головна увага у роки його
президентства була приділена зовнішній політиці і боротьбі з тероризмом
(особливо після терористичних актів 11 вересня 2001 року). З кінця 2001 р.
американські війська знаходяться в Афганістані. У березні 2003 р. війська
США і Великої Британії вдерлися до Іраку і скинули режим Саддама Ху-
сейна. Військові акції Д. Буша призвели до величезних витрат, але ста-
білізувати ситуацію у Іраку американці не змогли. З 2005 р. відбувається
падіння популярності Д. Буша серед американців.
Акт про Канадське громадянство (1947 р.) — з ухваленням цього до-
кумента Канада стала суверенною державою.
Конституційна реформа 1982 р. — зміцнила єдність країни, припи-
нила законодавчі повноваження Великої Британії стосовно Канади.
Квебек — провінція на сході Канади, у якій більшість населення станов-
лять франко-канадці. У провінції існують політичні сили, які хочуть відо-
кремлення від Канади і проголошення незалежності. У 1980, 1990, 1999 рр.
були проведені референдуми з питання про незалежність Квебеку. Всі ре-
ферендуми закінчилися перемогою прихильників єдності Канади.
США і Канада є державами з високим рівнем розвитку економіки
і високим рівнем життя. США є лідером світової економіки та єдиною
наддержавою. Економіки США і Канади продовжують успішно розви-
ватися.
Післявоєнна розруха — після Другої світової війни

Країни Західної
майже вся Західна Європа переживала величезні еконо-
Європи
мічні труднощі. Особливо великих руйнувань зазнала
Німеччина, серйозно постраждали Франція, Нідерланди, Бельгія, Італія.
Всі країни потребували коштів на відновлення економіки. У 1948–1950 рр.
завдяки «плану Маршалла» відбулося швидке відновлення економіки країн
Західної Європи.
«План Шумана» — міністр закордонних справ Франції Робер Шуман
у 1950 р. запропонував об’єднати сталеливарну і вугільну промисловість
Франції і Західної Німеччини. Це мало бути початком інтеграції держав
Західної Європи. У квітні 1951 р. до ФРН і Франції приєдналися Італія,
Бельгія, Нідерланди і Люксембург. Вони уклали у Парижі договір про ство-
рення Європейського об’єднання вугілля і сталі.
ЄЕС — у 1957 р. країни-учасниці договору про Європейське об’єднання
вугілля і сталі уклали нову угоду про створення Європейського економіч-
ного співтовариства (ЄЕС). Часто це співтовариство називали «Спільним
ринком». У 1957 р. ці ж держави створили Європейське співтовариство
з атомної енергії.
Європейська асоціація вільної торгівлі — існувала у 1960–1977 рр.,
була конкурентом ЄЕС. До ЄАВТ увійшли Португалія, Швейцарія, Австрія,
Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Велика Британія. Ці країни знаходять-
ся у різних районах Європи, їм важко було створити єдиний економічний
простір. Зараз більшість колишніх членів ЕАВТ входять до складу Євро-

пейського Союзу.
Маастріхтський договір — договір про Європейський Союз, підпи-
саний 7 лютого 1992 р. Визначав етапи подальшої інтеграції Європи на
найближчі роки.
Клемент Еттлі — прем’єр-міністр Великої Британії у 1945–1951 рр. Його
уряд проводив політику націоналізації. Було націоналізовано Англійський
банк, вугільну і газову промисловість, електростанції, частину транспорту
і металургійні заводи. Також було розширено систему соціального страху-
вання, з 1946 р. введено безкоштовне медичне обслуговування. Внутрішня
політика лейбористів не змогла забезпечити Англії високих темпів зрос-
тання економіки. У 1951–1964 рр. до влади знову прийшли консерватори.
Розпад Британської колоніальної імперії — після Другої світової вій-
ни посилився рух за незалежність у британських колоніях. У 1947 р. не-
залежними стали Індія і Пакистан, а у 1948 р. — Цейлон і Бірма. Процес
розпаду імперії прискорився у 60-ті рр., коли проголосили незалежність
майже всі британські володіння у Азії і Африці. У 70–80-х рр. Британської
колоніальна імперія остаточно припинила своє існування.
Єлизавета II (нар. у 1926 р.) — дочка короля Георга VI, королева Ве-
ликої Британії з лютого 1952 р.
Ольстер — історична область на півночі Ірландії, частина Великої Бри-
танії. Наприкінці 60-х рр. в Ольстері виник конфлікт між більшістю насе-
лення (ірландці-католики) і меншиною (англійці і шотландці, протестанти).
Католики вимагали рівноправ’я з протестантами, частина католиків увійшла
до складу ІРА (Ірландської республіканської армії). Це була терористична
організація, яка прагнула за всяку ціну досягти приєднання Ольстера до
Ірландії. У 1968–1990 рр. в Ольстері від рук терористів і британських сол-
датів загинули до 3 тис. чол., 30 тис. було поранено. Ситуація у Ольстері
покращала лише у 90-і рр. У 2006 р. опір ІРА припинився.
Тетчер Маргарет Хільда (нар. 13 жовтня 1925 р.) — у 50-і рр. почала
політичну кар’єру і швидко стала одним із лідерів Консервативної партії.
У 1979–1990 рр. — прем’єр-міністр Великої Британії. Цілеспрямована і рі-
шуча М. Тетчер отримала у Англії прізвисько «Залізна леді».
«Тетчерізм» — неоконсервативна політика, яка була спрямована на мо-
дернізацію суспільства. М. Тетчер робила ставку на розвиток приватного
бізнесу, скорочувала до мінімуму втручання держави в економіку, обме-
жувала соціальні програми, боролася за бездефіцитний бюджет, скорочу-
вала податки. Державні підприємства було приватизовано, збиткові під-
приємства закрито. Ця жорстка політика з 1983 р. почала давати позитивні
результати, розпочалося економічне зростання.
Англо-аргентинська війна 1982 р. — у березні 1982 р. Аргентина за-
хопила Фолклендські острови у Південній Атлантиці, які Велика Британія
вважає своїми володіннями. М. Тетчер відправила для повернення островів
головні сили британського флоту, які завдали аргентинцям поразки. Пе-
ремога над Аргентиною посилила авторитет М. Тетчер.
Четверта республіка — у 1946 р. у Франції було прийнято нову конс-
титуцію, яка проголошувала країну парламентською республікою. У роки
існування Четвертої республіки усередині країни йшла гостра політична
боротьба, виникали і розпадалися коаліційні уряди. Франція намагалася

утримати контроль над своїми колоніями, але зазнала великих втрат і мала
величезні фінансові витрати. Зросла роль військових у країні, виникла за-
гроза військового перевороту. 1 червня 1958 р. Національні збори затвер-
дили Шарля де Голля головою уряду. 2 червня де Голль отримав надзви-
чайні повноваження, Національні збори було розпущено. Цим закінчилася
історія Четвертої республіки (1946–1958 рр.)
П’ята республіка — нову конституцію Франції було прийнято 28 вере-
сня 1958 р. Франція тепер була президентською республікою, повноважен-
ня президента, яким з грудня 1958 р. став Ш. де Голль, були дуже вели-
кими. Для перших років існування П’ятої республіки характерне активне
втручання держави в економіку і соціальні відносини. У 1966 р. Франція
вийшла з військової організації НАТО, хоча зберігала участь у її політич-
них структурах. У 1960 р. Франція надала незалежність 14 колоніям у Афри
ці, у 1962 р. визнала незалежність Алжиру. П’ята республіка продовжує
існувати і в наш час.
Травнева криза 1968 р. у Франції — почалася із зіткнення між сту-
дентами і поліцією. Студенти вимагали провести реформи вищої освіти.
До них приєдналися робітники і селяни зі своїми вимогами. Страйкувало
до 10 мільйонів чоловік. Криза була подолана після підвищення заробіт-
ної плати і допомоги з безробіття.
Міттеран Франсуа (1916–1996 рр.) — французький політик, у 1971–
1981 рр. перший секретар французької соціалістичної партії. У 1981–
1995 рр. президент Франції. У перші роки його президентства почала-
ся націоналізація промисловості, але вона виявилася невдалою. З 1981 р.
почалася політика «жорсткої економії». У парламенті з 1986 р. більшість
мали консервативні сили (Об’єднання на підтримку республіки, Союз за
французьку демократію). Ф. Міттерану доводилося лавірувати, щоб під-
тримувати стабільність у країні.
Ширак Жак (нар. 29 листопада 1932 р.) — президент Франції з 1995 р.
Контрольна Рада — орган, до якого перейшло управління Німеччиною
після її капітуляції у 1945 р. До Контрольної Ради входили представники
СРСР, США, Великої Британії і Франції.
Потсдамська конференція (липень — серпень 1945 р.) — нарада
представників СРСР, США, Великої Британії. Визначила принципи полі-
тики відносно Німеччини. Рішення конференції передбачали демілітариза-
цію, демократизацію і денацифікацію країни. Передбачалося, що Німеччина
буде єдиною демократичною державою без армії і військово-промислового
комплексу. Нацизм як ідеологія мав бути знищений.
Бізонія — 2 грудня 1946 р. британська і американська зони окупації
у Німеччині були об’єднані в одну. Ця нова велика зона отримала назву
Бізонія. У лютому 1948 р. до Бізонії було приєднано французьку зону оку-
пації, утворилася Тризонія.
ХДС — Християнсько-Демократичний Союз, одна з наймогутніших
політичних партій у Західній Німеччині. ХДС очолив Конрад Аденауер.
Ця партія була утворена у 1945 р.
ФРН (Федеративна Республіка Німеччина) — виникла 20 вересня
1949 р. Канцлером став К. Аденауер.
НДР (Німецька Демократична Республіка) — створена 7 жовтня 1949 р.

на території радянської зони окупації. НДР проіснувала до 1990 р. і була
приєднана до ФРН.
«Німецьке економічне диво» — швидкі темпи зростання економіки
ФРН, які спостерігалися із середини 50-х рр. ФРН зробила ставку на роз-
виток новітніх галузей промисловості, співпрацю з країнами ЄЕС, усунен-
ня перешкод для приватного бізнесу, участь робітників у доходах підпри-
ємств. У 50-і роки у Німеччині існувала відносно дешева робоча сила, що
дозволяло зробити німецькі товари конкурентноздатними. Швидкі темпи
зростання економіки зберігалися до 70-х рр.
Берлінська стіна — після Другої світової війни західна частина Берліну
була окупована англійськими, французькими, американськими військами.
Вони залишалися у Західному Берліні і після проголошення НДР. Західний
Берлін був з усіх боків оточений територією НДР. 13 серпня 1961 р. навколо
Західного Берліна за вказівкою керівництва НДР було побудовано бетонну
стіну, вільний доступ у місто з території НДР був заборонений. Берлінська
стіна була символом «холодної війни» і розколу Європи. У 1989–1990 рр.
у ході об’єднання Німеччини стіну було знесено. Лише невеликі ділянки
стіни зберігаються як пам’ятки епохи «холодної війни».
Демократична революція у НДР і об’єднання Німеччини — 7–9 жов-
тня 1989 р. у НДР почалися масові виступи проти комуністичного режиму.
Комуністи швидко втрачали вплив. З весни 1990 р. після виборів до пар-
ламенту НДР, на яких перемогли прихильники об’єднання з ФРН, процес
об’єднання прискорився. 3 жовтня 1990 р. НДР була приєднана до ФРН.
До складу ФРН увійшов і Західний Берлін. Канцлером об’єднаної Німеч-
чини став Гельмут Коль.
Найбільші країни Європи у другій половині XX ст. були могутніми
державами з розвиненою економікою. Їх розвиток довів, що модель
суспільства з ринковою економікою є життєздатною, втручання де-
ржави в економіку має бути поміркованим. Величезну роль у світовій
економіці та політиці зіграли інтеграційні процеси і створення ЄС. За-
хідна Європа продовжує залишатися одним з найважливіших центрів
світової економіки, тут розвивається демократія, розв’язуються со-
ціальні проблеми.
«Відлига» — період у історії СРСР з 1953 по 1964 рік.

Для цих років було характерне припинення масових ре СРСР і нові
незалежні
пресій, критика Й. Сталіна, відносна лібералізація су
держави
спільного життя.
Хрущов Микита Сергійович (1894–1971 рр.) — радянський держав-
ний і партійний діяч. У 1938–1947 рр. — перший секретар ЦК Компартії
України. У вересні 1953 — жовтні 1964 рр. Перший секретар ЦК КПРС.
Політика Хрущова була спрямована на критику Й. Сталіна, але не зачіпа-
ла базових принципів комуністичної ідеології. Діяльність Хрущова часто
була непослідовною, результати її дуже суперечливі.
XX з’їзд КПРС — працював у Москві з 14 по 25 лютого 1956 р. На з’їзді
М. Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи Сталіна і його наслід-
ки». Вперше вищий керівник КПРС визнав, що Сталін винен у грубих
порушеннях закону і репресіях. М. С. Хрущов зробив доповідь, сподіваю-

чись на очищення партії і суспільства від сталінської спадщини. Глибин-
них причин виникнення «культу особи» Сталіна М. С. Хрущов не розкрив.
Але роль доповіді величезна: під її впливом серед комуністів у СРСР та
інших країнах почали виникати сумніви у правильності політики їх пар-
тій. Комуністична ідеологія отримала дуже сильний удар.
«Антипартійна група» — у 1956–1957 рр. частина політиків, які займа-
ли високі посади за часів Й. Сталіна, почали об’єднуватися, щоб створити
більшість у ЦК КПРС і усунути М. С. Хрущова з його посади. Серед су
противників Хрущова були В. М. Молотов, Г. М. Маленков, Л. М. Кагано-
вич. За допомогою «силових» міністрів та інших членів Президії ЦК КПРС
М. С. Хрущов зміг перемогти своїх супротивників. Їх почали називати учас-
никами «антипартійної групи». Змовників було позбавлено посад, позиції
Хрущова посилилися.
Перший супутник — 4 жовтня 1957 р. у СРСР було здійснено перший
у світі запуск штучного супутника Землі. Це було видатним досягненням
радянської науки.
«Хрущовки» — так радянські люди називали п’ятиповерхові будинки, які
почали масово будувати за часів правління М. Хрущова. За 1958–1965 рр.
житловий фонд СРСР збільшився на 40%, величезна кількість людей отри
мала нові квартири.
Цілина — величезні простори степу на півночі Казахстану, півдні Уралу
і Сибіру. Брак продуктів харчування у СРСР вимагав збільшення їх вироб-
ництва. У 1953 р. було ухвалено рішення про початок освоєння цілинних
земель. Валові збори зерна у СРСР збільшилися, але освоєння цілини не
було повністю продуманим. Відбувалося руйнування родючого шару ґрун-
ту, знижувалася врожайність зернових культур. У 1962–1963 рр. виникли
проблеми з постачанням хліба, СРСР був вимушений розпочати закупів-
лю зерна і м’яса за кордоном.
Усунення М. С. Хрущова від влади — 14 жовтня 1964 р. група пар-
тійних керівників, невдоволених політикою Хрущова, примусили його на
засіданні Президії ЦК КПРС піти у відставку.
Брежнєв Леонід Ілліч (1906–1982 рр.) — партійний діяч, займав високі
посади у КПРС у 1946–1964 рр. З жовтня 1964 р. — Перший, а з 1966 р. —
Генеральний секретар ЦК КПРС. З 1977 р. — Голова Президії Верховної
Ради СРСР. У роки його правління економіка СРСР почала поступово
знижувати темпи зростання, виник застій. Серйозні реформи у країні не
проводилися. З 1974 р. важко хворий Л. І. Брежнєв почав втрачати реальну
можливість керувати країною, його авторитет впав дуже низько.
Дисиденти — у 60–70-і рр. у СРСР активно діють дисиденти (супро-
тивники радянського режиму). Вони виступали за дотримання прав лю-
дини, реальні громадянські свободи у СРСР. Серед дисидентів були ака-
демік А. Сахаров, письменник О. Солженіцин, музикант М. Ростропович,
поет І. Бродський, режисери А. Тарковський, Ю. Любимов і сотні пред-
ставників різних шарів радянського суспільства. КДБ вів активну бороть-
бу з дисидентами, для цього було створено п’яте управління. На початку
80-х рр. дисидентський рух було придушено, багато хто з дисидентів опи-
нився у в’язницях і таборах.
Горбачов Михайло Сергійович (нар. у 1931 р.) — радянський держав-

ний і партійний діяч, з березня 1985 р. — Генеральний Секретар ЦК КПРС,
з березня 1990 р. — Президент СРСР. Склав повноваження Президента
у грудні 1991 р. Ініціатор «перебудови».
«Перебудова» — період реформ у СРСР (1985–1991 рр.). Реформато-
ри на чолі з М. С. Горбачовим намагалися модернізувати радянський су
спільно-політичний лад і вважали, що соціалізм має величезне майбутнє.
Чіткого плану реформ не було, й ініціатори «перебудови» були вимушені
імпровізувати, шукати нові шляхи перетворень. Часто рішення радянсько-
го керівництва були половинчастими, влада боялася рішучих дій. У країні
було закладено фундамент демократії, але економіка не тільки не почала
розвиватися краще, а й опинилася у стані кризи у 1990–1991 рр. «Перебу-
дова» була останнім етапом в історії Радянського Союзу.
ДКНС — 19 серпня 1991 р. більшість вищих керівників СРСР виступили
проти М. С. Горбачова й усунули його від влади. Було утворено Держав-
ний комітет із надзвичайного стану (ДКНС). Дії ДКНС викликали масові
протести у Москві та інших містах СРСР. 21 серпня члени ДКНС були
вимушені піти на поступки і незабаром були арештовані. Події 19–21 сер-
пня призвели до послаблення влади М. С. Горбачова. Союзні республіки
тепер майже не підкорялися керівництву СРСР.
Єльцин Борис Миколайович (нар. у 1931 р.) — радянський і росій-
ський політичний діяч. З 1976 по 1985 рр. був першим секретарем Сверд
ловського обкому КПРС, у 1985–1987 рр. — перший секретар Москов
ського міськкому КПРС. З червня 1991 по грудень 1999 рр. — Президент
Росії. Його політика була дуже суперечливою. У серпні 1991 р. навколо
Б. Єльцина об’єдналися супротивники ДКНС, він мав величезний авто-
ритет. Згодом довіра громадян до Б. Єльцина різко знизилася. 31 грудня
1999 р. він добровільно пішов у відставку.
Біловезька угода — 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі (Білорусь)
на зустрічі керівників Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук), Білорусії
(С. Шушкевич) була підписана угода про створення СНД (Співдружність
Незалежних Держав). Керівниками трьох країн було заявлено, що СРСР
як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. 21 грудня у Алма-Аті
11 держав (колишніх союзних республік) підписали Декларацію на під-
тримку Біловезької угоди. До СНД не приєдналися Латвія, Литва, Естонія,
Грузія. 25 грудня 1991 р. М. С. Горбачов пішов у відставку з посади Пре-
зидента СРСР. Радянський Союз припинив своє існування.
Збройні конфлікти на території СНД — після розпаду СРСР виникло
декілька вогнищ збройної боротьби. Конфлікти виникали з різних причин,
але серед головних була міжнаціональна ворожнеча. На території Молдови
виникла Придністровська Молдавська республіка; відмовилися визнавати
владу уряду Грузії Абхазія і Південна Осетія (1992 р.). На території Росії
у 1992–1993 рр. виник конфлікт між Північною Осетією і Інгушетією.
У 1991–2000 рр. Чечня не визнавала над собою владу уряду Росії. З кінця
80-х рр. область Нагірний Карабах не визнає владу уряду Азербайджану.
У Таджикистані у 1990–1993 рр. спалахнула громадянська війна, у ході якої
загинуло 300 тисяч чоловік. До 2006 р. центрами напруження залишаються
Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Чечня.
Криза 1993 р. у Росії — реформи на початку 90-х рр. призвели до різ-

кого зниження життєвого рівня росіян. Посилилося протистояння між
виконавчою і законодавчою владою (Президентом і Верховною Радою).
3–4 жовтня 1993 р. у Москві відбулися збройні зіткнення між прихиль-
никами Б. Єльцина і прихильниками Верховної Ради. 4 жовтня будівлю
парламенту («Білий дім») було піддано обстрілу з танків і узято штурмом.
Наприкінці 1993 р. за ініціативою Б. Єльцина було прийнято нову Кон
ституцію, яка підсилювала владу Президента.
Чечня — наприкінці 1991 р. у Чечні владу захопили прихильники не-
залежності на чолі з Джохаром Дудаєвим. У Чечні швидко посилювалися
кримінальні структури, великий вплив мали ісламські екстремісти. 29 лис-
топада 1994 р. Росія зажадала від Дудаєва роззброєння незаконних зброй-
них формувань. 10 грудня 1994 р. російські війська вступили до Чечні. Бої
були дуже запеклими. До осені 1996 р. чеченці змусили російські війська
піти з території республіки. Влітку 1999 р. тисячі бойовиків із території
Чечні вдерлися до Дагестану, але їх було відбито. Взимку 1999–2000 рр.
росіяни завдали поразки головним силам бойовиків і передали владу у Чеч-
ні проросійським політикам. У 2000–2006 рр. росіяни підсилили контроль
над Чечнею і придушили опір головних сил супротивника. Повний спокій
у Чечні так і не встановлено.
Путін Володимир Володимирович — президент Росії з 2000 р.,
у 1999 р. — прем’єр-міністр, у молоді роки був співробітником спецслужб.
Посилив владу президента, прагне повернути Росії стабільність і роль сві-
тової наддержави.
СРСР і Росія у другій половині XX ст. розвивалися дуже суперечли-
во. До 90-х рр. СРСР будував соціалізм, але перспективи розвитку еко-
номіки у рамках цієї моделі було вичерпано. У першій половині 90-х рр.
Росія перейшла до ринкової економіки, але зазнала величезних внут-
рішніх труднощів, настав період нестабільності. На початку XXI ст.
відбулася стабілізація, зростає рівень життя. Росія грає велику роль
у світовій політиці. Країна розвивається дуже нерівномірно. Райони,
де процвітає бізнес, сусідять з територіями, де спостерігається зане-
пад господарства. Виключно гостро стоїть проблема корупції. Доходи
державного бюджету залежать від експорту нафти і газу.
«Народна демократія» — назва політичного устрою,

Країни Східної
який було встановлено у Східній Європі після Другої сві-
Європи
тової війни. Лідери східноєвропейських комуністичних
партій вважали «народну демократію» різновидом диктатури пролетаріату.
Реально режими «народної демократії» мало відрізнялися від радянської
політичної моделі.
Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) — створена у січні 1949 р.
У 50–80-х рр. відбувалася інтеграція економік країн Східної Європи і СРСР. До
РЕВ входили такі країни: СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Чехо-Словаччи-
на, НДР, Монголія, Куба, В’єтнам, Угорщина. Рада була розпущена у 1991 р.
Революція у Угорщині (1956 р.) — 23 жовтня 1956 р. у Угорщині роз-
почалися демонстрації студентів із вимогами реформ і демократизації сус-
пільного життя. Дуже швидко народні виступи набули масового характеру,
комуністи втрачали контроль над країною. 30 жовтня прем’єр-міністр Імре

Надь заявив про вихід Угорщини з ОВД. Вже 4 листопада радянські вій-
ська захопили Будапешт і силою придушили народний рух. Події в Угор-
щині були першою серйозною спробою повалення влади комуністів в од-
ній із країн Східної Європи.
«Празька весна» 1968 р. — у січні 1968 р. керівництво Комуністичної
партії Чехо-Словаччини почало підготовку реформ у країні. З весни 1968 р.
у країні відбувалася швидка демократизація суспільного життя. У квітні
було опубліковано «Програму дій», яка передбачала введення елементів
ринкової економіки. Дії керівництва Чехо-Словаччини на чолі з А. Дуб-
чеком викликали невдоволення у СРСР. 21 серпня 1968 р. до Чехо-Сло-
ваччини було введено війська СРСР, Угорщини, Болгарії, Польщі і НДР.
У країні було відновлено тоталітарний режим.
«Солідарність» — у 1956 і 1970 рр. у Польщі відбувалися виступи про-
ти політики влади. Найпотужніший рух розпочався у 1980 р., коли Поль-
щу охопили страйки. Виникла незалежна профспілка «Солідарність».
У 1980–1981 рр. «Солідарність» перетворилася на центр, навколо яко-
го об’єдналися супротивники комуністичного режиму. У грудні 1981 р.
у Польщі було введено військовий стан, керівників «Солідарності» було
арештовано. Наприкінці 80-х рр. «Солідарність» відновила свою діяльність
і перемогла на виборах до парламенту влітку 1989 р. Уряд Польщі очолив
представник «Солідарності» Т. Мазовецький. 9 грудня 1990 р. на прези-
дентських виборах переміг Лех Валенса, який на початку 80-х рр. був лі-
дером «Солідарності».
«Оксамитова революція» у Чехо-Словаччині — 17–21 листопада
1989 р. у Чехо-Словаччині відбулися масові мирні демонстрації. Виникла
опозиційна організація «Громадський форум». У результаті цих подій вла-
да в країні перейшла до прибічників демократії.
Чаушеску Ніколає (1918–1989 рр.) — комуністичний диктатор у Ру-
мунії (1965–1989 рр.). Один із найконсервативніших лідерів комуністичних
партій Східної Європи. 22 грудня 1989 р. повалений у результаті масових
народних виступів, які супроводжувалися застосуванням зброї. Був стра-
чений за вироком румунського суду.
Броз Тіто Йосип (1892–1980 рр.) — з 1937 р. керівник Комуністичної
партії Югославії. У роки Другої світової війни був головнокомандуючим
Народно-визвольної армії Югославії. Після війни — беззмінний керівник
партії і держави. Прагнув побудувати у Югославії особливу економічну
модель, яка поєднувала б у собі елементи планової і ринкової економіки.
Підтримував єдність країни, розширював повноваження республік Юго
славії. Одночасно з цим прагнув управляти країною авторитарними ме-
тодами. Єдність Югославії у великій мірі залежала від особи Тіто. Після
його смерті у країні посилилися відцентрові тенденції.
Косово — автономний край на території Сербії. У ньому переважає
албанське населення. З 1981 р. албанці з Косово активно виступають за
широке самоврядування краю. Заворушення у Косово були початком гли-
бокої кризи Югославії.
Розпад Югославії — 26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія проголоси-
ли незалежність. У вересні 1991 р. проголосила незалежність Македонія,
а у жовтні 1991 р. відокремилася Боснія і Герцеговина. У травні 2006 р.

незалежною стала Чорногорія. Розпад Югославії супроводжувався грома-
дянською війною, яка охопили Хорватію, Боснію і Герцеговину. У ході
війни здійснювалися етнічні чистки, загинули десятки тисяч людей.
Країни Східної Європи у 40–80-х р. XX ст. намагалися побудувати
нове суспільство соціальної справедливості на принципах планової
економіки і комуністичних ідеалах. У більшості країн затвердилася мо-
дель економіки, зразком для якої була радянська система управління
господарством. Югославський варіант соціалізму серйозно відрізняв-
ся від цієї моделі. Жодна з країн Східної Європи не змогла створити
ефективну економіку, за рівнем життя соціалістичні країни поступа-
лися розвиненим країнам Західної Європи. Громадяни соціалістич-
них країн не вірили в ідеали комунізму і справедливо вважали, що їм
нав’язують радянський спосіб життя. Відсутність широкої підтримки
з боку громадян призвела у 1989 р. до краху всі комуністичні режими
у Східній Європі. У Югославії комуністи зберігали владу до 1991 р.,
але після розпаду країни у нових незалежних державах комуністи теж
втратили владу.
Деколонізація — процес розпаду колоніальної систе-

Країни Азії
ми. Процес деколонізації можна розділити на три періоди.
1. 1945 — середина 50-х рр. Звільнення більшості країн Азії. Незалеж-
ність здобули Індія, Пакистан, Цейлон, Бірма, Індонезія, В’єтнам,
Лаос, Камбоджа, Філіппіни, Малайзія, Ізраїль.
2. Середина 50-х — середина 70-х рр. На цьому етапі незалежність от-
римали майже всі країни Африки і деякі держави у інших районах
Землі.
3. 1975–1990 рр. Незалежність здобули колишні португальські колонії,
у Південній Африці владу отримала чорна більшість.
Нові індустріальні держави — частина колишніх колоній у 70–90-х рр.
XX ст. досягла великих успіхів у економіці. Успішно розвивалися ті краї-
ни, де уряди пішли шляхом ринкових реформ, розвитку наукоємних галу-
зей виробництва, використали методи державного регулювання, робили
ставку на експорт продукції промисловості, активно шукали нові ринки
збуту. Першими новими індустріальними державами були Південна Ко-
рея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг. Пізніше до них приєдналися Таїланд,
Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Останніми роками швидкими темпами
розвивається Індія.
Японське економічне диво (1950–1973 рр.) — у 50-х рр. японська
економіка почала нарощувати обсяги виробництва, а з середини 50-х рр.
темпи розвитку Японії були найвищими у світі. Економіка зростала у серед-
ньому на 11 % на рік. Цей стрибок був викликаний поєднанням декількох
чинників, серед яких швидке і масове оновлення устаткування, прискоре-
не накопичення капіталу, аграрна реформа, придбання іноземних патентів
і ліцензій, правильна організація праці, дешева робоча сила, відсутність
великих військових витрат. У 50–70-х рр. відбувалася автоматизація праці,
постійно впроваджувалися досягнення НТР. Японія вийшла на 2-е місце
у капіталістичному світі за обсягами промислового виробництва.
Мао Цзедун (1893–1976 рр.) — китайський політик, керівник Комуні

стичної партії Китаю. Активний учасник революційних подій 20–30-х рр.,
один із організаторів боротьби проти японської окупації. З 1949 р. —
керівник Китайської Народної Республіки. Встановив у країні диктатуру
сталінського типу, прагнув бути лідером міжнародного комуністичного
руху. Оцінки його діяльності у сучасному Китаї украй суперечливі.
«Великий стрибок» — у 1958 р. у Китаї почалося здійснення авантюр-
ного плану розвитку економіки. Передбачалося значно збільшити обсяги
промислового виробництва за рахунок народного ентузіазму. У селах селяни
були об’єднані у «народні комуни», праця у комунах була організована на
принципах військової дисципліни. Матеріальне стимулювання майже не
застосовувалося. Вже у 1960 р. «великий стрибок» повністю провалився.
«Культурна революція» (1966–1976 рр.) — боротьба за владу в Китаї,
яка супроводжувалася переслідуваннями супротивників Мао. Він вико-
ристовував ентузіазм і віру молоді, які спрямував проти своїх політичних
супротивників. Мао вдалося утримати владу, але економіка Китаю зали-
шалася відсталою.
Реформи у Китаї — з грудня 1978 р. у Китаї здійснювалися поетапні
реформи, які призвели до прискорення розвитку економіки країни. Пла-
нова економіка поступово трансформувалася у ринкову економіку. Тепер
ставку робили на вільне підприємництво при збереженні великої ролі де-
ржавного сектора. Ініціатором реформ був Ден Сяопін. Реформи у Китаї
торкнулися лише економіки і не зачепили політичної сфери.
Утворення Індії і Пакистану — у середині 40-х рр. британський уряд
зрозумів, що він не зможе утримати контроль над Індією. У колонії Індія
більшість населення складали індуїсти, але було і дуже багато мусульман.
Ці релігійні групи вороже ставилися одна до одної. У червні 1947 р. віце-
король Індії Луїс Маунбеттен запропонував розділити країну на Індійський
союз (держава індуїстів) і Пакистан (держава мусульман). У серпні 1947 р.
цей поділ відбувся. Під час поділу колонії відбулися жорстокі зіткнення
між мусульманами і індуїстами.
Неру Джавахарлал (1889–1964 рр.) — перший прем’єр-міністр Індії.
Очолював країну у 1947–1964 рр.
Проблема сепаратизму в Індії — Індія є багатонаціональною країною,
серед деяких її народів були сильні сепаратистські настрої. Це призводи-
ло до нестабільності в країні. Особливо гострою проблема сепаратизму
була у 80-і рр. Від рук терористів загинули прем’єр-міністри Індира Ганді
(1984 р.) і Раджив Ганді (1991 р.). На початку XXI ст. проблема сепаратиз-
му в основному подолана.
Хо Ши Мін — лідер Комуністичної партії В’єтнаму. Під його керів-
ництвом у північній частині країни владу отримала Комуністична партія,
була проголошена Демократична Республіка В’єтнам (2 вересня 1945 р.)
У 1946–1954 рр. ДРВ відбила наступ французьких військ, у 60–70-х рр.
в’єтнамці успішно чинили опір американцям. Після смерті Хо Ши Міна
його ім’ям було назване велике місто на півдні В’єтнаму, яке раніше на-
зивалося Сайгон.
Об’єднання В’єтнаму — у 1973 р. у Парижі була підписана угода про
припинення війни у В’єтнамі і виведенні військ США. Навесні 1975 р.
війська ДРВ і партизани з Південного В’єтнаму захопили Сайгон і пова-

лили проамериканський режим. У липні 1976 р. було створено Соціаліс-
тичну Республіку В’єтнам, яка об’єднала Північ і Південь країни.
«Червоні кхмери» — у 1975 р. у Камбоджі владу захопили «червоні
кхмери» на чолі з Генеральним секретарем Комуністичної партії Пол По-
том. У Камбоджі Пол Пот спробував побудувати комуністичне суспільство.
В основі його діяльності були ідеї Мао Цзедуна. Був встановлений виключно
жорстокий режим, за роки правління якого загинули 3 мільйони чоловік.
У 1979 р. в’єтнамські війська повалили режим «червоних кхмерів».
«Біла революція» в Ірані — реформи, які у 1960–1963 рр. почав здій-
снювати шах Мухаммед Реза Пехлеві. Реформи передбачали швидку мо-
дернізацію суспільства (розвиток промисловості, аграрна реформа, змі-
ни у сфері культури). Реформи викликали велике невдоволення в країні.
Духівництво бачило у них загрозу ісламу.
Ісламська революція у Ірані — у січні 1978 р. в Ірані почалася рево-
люція проти режиму шаха. Рух очолили мусульманські священики на чолі
з аятолою Хомейні. У січні 1979 р. шах був змушений залишити Іран. 1 квіт-
ня 1979 р. було проголошено Ісламську Республіку Іран. У грудні 1979 р.
було прийнято конституцію, за якою вища влада в Ірані належить духів-
ництву, політичну владу здійснюють президент, прем’єр-міністр і парла-
мент (меджліс). Іран відкинув капіталізм та комунізм і вирішив йти своїм
власним шляхом.
Ірано-іракська війна (1980–1988 рр.) — розпочалася за ініціативи
Іраку, що претендував на деякі прикордонні території. Війна не принесла
вирішальної перемоги жодній із держав.
Саддам Хусейн (нар. у 1937 р.) — у 1979–2003 рр. іракський диктатор.
«Буря у пустелі» — операція військ США і їх союзників проти армії
Іраку. Метою операції (проводилася у лютому 1991 р.) було вигнання ірак
ських військ із Кувейту, захопленого 2 серпня 1990 р. за наказом С. Хусей-
на. 24–28 лютого 1991 р. головні сили іракської армії було розгромлено.
Вторгнення американських і англійських військ до Іраку — у берез-
ні-квітні 2003 р. США і Велика Британія здійснили вторгнення до Іраку
і повалили режим Саддама Хусейна. Країна опинилася у стані нестабіль-
ності, постійно здійснювалися терористичні акти проти американців, ан-
глійців і їхніх іракських прибічників.
«Квітнева революція» в Афганістані — 27 квітня 1978 р. військові, які
належали до Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА), здійс-
нили державний переворот, який потім назвали «квітневою революцією».
НДПА спробувала побудувати у Афганістані соціалізм за радянським зраз-
ком, почалися переслідування представників духівництва. Мільйони афган-
ців залишили країну, розвернувся рух моджахедів (борців за віру). У 1979 р.
на допомогу НДПА прибули радянські війська. Допомогу моджахедам на-
дали США і їх союзники. У 1989 р. радянські війська були виведені з Аф-
ганістану. У 1992 р. моджахеди повалили уряд НДПА.
Арабо-ізраїльські війни — збройні конфлікти між Ізраїлем і арабськи-
ми державами. Перша війна почалася у травні 1948 р. і тривала до 1949 р.
Ізраїль захопив велику частину Палестини. У 1956 р. Англія, Франція,
Ізраїль здійснили вторгнення до Єгипту, але під тиском світової спільноти
були вимушені вивести війська з його території. У червні 1967 р. Ізраїль за-
хопив Західний берег річки Йордан, сектор Газа, Голанські висоти. У 1973 р.
Ізраїль відбив наступ сирійських і єгипетських військ. За мирним догово-
ром з Єгиптом (1979 р.) Ізраїль повернув Синайській півострів. У 1982 р.
ізраїльські війська вторглися до Лівану. У жовтні 1994 р. був підписаний
мирний договір між Ізраїлем і Йорданією. У 1995 р. у Вашингтоні була
підписана Тимчасова угода між Ізраїлем і Організацією Звільнення Палес-
тини про самоврядування палестинських територій.
Країни Азії дуже різні за складом населення, релігією, культурою,
рівнем розвитку економіки. Найвищого рівня розвитку досягли Японія,
Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур. Швидкий розвиток Китаю,
Індії, країн Південно-Східної Азії не забезпечив високого рівня життя
для більшості громадян цих країн. У Азії зберігається декілька цент-
рів напруження і збройних конфліктів (Палестина, Ірак, Афганістан).
Це гальмує економічний прогрес. У більшості країн Азії демократія ще
не затвердилася.

5 Всесвiтня iсторiя

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

5 Всесвiтня iсторiя

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

982 Усе для школяра

особливою силою) і магія (віра в те, що людина може впливати на сили

Мідь — перший метал, що люди почали використовувати у Передній

Держава — система керування суспільством, засно-

Оазис — невелика ділянка з багатою рослинністю і водою серед пустелі.

Межиріччя — традиційна назва великої рівнини між

Сідон, Библ. Фінікійці вели активну торгівлю по всьому Середземному

Індостан — величезний півострів на півдні Азії. Одер-

Раджа — індійський цар.

Елліни — самоназва стародавніх греків.

Фермопіли — вузький прохід між горами і морем, з’єднує Північну і Се-

«тиранія» набуло негативного відтінку, тому що тирани почали користувати-

Греції спартанці віддавали владу аристократії. Війна призвела до занепаду

Занепад Греції — війни між полісами і збільшення

дрія Єгипетська). За наказом Олександра Македонського були засновані

Італія — великий півострів на півдні Європи. У дав-

Пунічні війни — три війни між Римом і Карфагеном. Перша війна —

римським військам. У 71 р. до н. е. армія Спартака була розгромлена рим-

Пантеон — храм усіх богів у Римі.

Гейзеріх — вождь племені вандалів. Під його проводом вандали пере-

Германці — численні племена, які населяли Цент-

Місіонери — мандрівні проповідники. Місіонери вирушали в землі, де

Бедуїни — частина арабів, кочівники. Розводили

Дві імперії: Візантія — назва, яка поступово закріпилася за

і науки. При його дворі працювали найвідоміші у ту епоху вчені і викла-

Нормани (північні люди) — так у країнах Західної

Священна Римська імперія — держава, яка утвори-

серби, полабські слов’яни), східні слов’яни (предки росіян, українців, бі-

Паломник — мандрівник, який вирушив до християнських святинь.

Філіп ІІ Август — французький король у 1180–1223 рр. Вів активну

твердження законів. Англійський парламент мав набагато більший вплив

Внутрішня колонізація — процес освоєння людьми

Сід Кампеадор — іспанський лицар часів Реконкісти (XI ст.), герой

Баскаки — представники монгольських ханів на завойованих землях.

Кріпацтво — форма феодальної залежності селян.

Герб — знак знатного роду. Герби зображувалися на щитах, прапорах

Ганза — союз міст Північної Німеччини і сусідніх країн, який сприяв

Столітня війна (1337–1453 рр.) — найтриваліший

Повстання Уота Тайлера — селянське повстання на сході і півдні Ан-

Габсбурги — династія австрійських князів та імператорів (з 1282 р. по

Поміщики — дворяни Північно-Східної Русі, які отри­

зміг накопичити велику кількість грошей і купити землі у сусідніх князів­

Сун — династія імператорів у Китаї у 960–1279 рр. Була повалена у ре-

гоцінних металів і зниженням через це їх вартості. Революція цін сприяла

англіканці, методисти, баптисти та ін. У всіх протестантських церквах від-

Нідерланди — країна на північному заході Євро-

роля, герцоги, графи). З лав титулованій знаті виходили губернатори,

у себе вдома. Така мануфактура існувала звичайно у сільській місцевості.

Цар — офіційний титул монарха у Росії у 1547–

«Семибоярщина» — боярський уряд з 7 чоловік у 1610–1612 рр. Очо-

У XVI–XVII ст. Річ Посполита і Росія вели боротьбу за панування

Відродження (Ренесанс) — період у культурно-

Султан — титул монархів у мусульманських країнах.

Богдихан — титул китайських імператорів епохи Цін.

Революція — глибока якісна зміна у розвитку сус-

Петро І Великий (1672–1725 рр.) — російський

Віргінія — англійська колонія у Північній Америці

Політичні клуби — об’єднання громадян Франції, які спочатку ство-

боротьба зі спекуляцією, здійснювалися масові репресії, які завдали удару

Консульство — період в історії Франції з грудня

но вся влада зосереджувалася у руках першого консула Бонапарта. Місцеве

створення Вестфальського королівства і Варшавського герцогства. Договір

Пруссії, Швеції, Іспанії, Португалії і Франції. Були визначені нові кордо-

Поміщики — дворяни Північно-Східної Русі, які отри

зміг накопичити велику кількість грошей і купити землі у сусідніх князів

Мао Цзедун (1893–1976 рр.) — китайський політик, керівник Комуні