Селіна Дар’я, група УТ-20-1

Вірування та культи древніх.

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три
основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і
патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала
особливості світосприйняття людей у конкретних умовах:
 ранньому матріархату — тотемізм,
 пізньому матріархату — землеробський культ,
 патріархату — шаманізм.
Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх
називали родоплемінними віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань
належать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування
родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).
Магія (гр. mageia — чаклунство) — віра в можливість впливу на
довколишній світ через надприродне — фетишів, духів тощо шляхом
чаклунського дійства.
Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен
ще в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували ритуальний
танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до
стійбищ і забезпечити вдале полювання.
В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що
людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а
й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).
Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі основні види:
виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди)
та ін. Найпоширенішою була виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька
відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком
суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська,
скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна.
Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово
«табу» запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону
будь-що робити, аби не накликати на себе біди. Магія дійшла до наших днів
як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній
формі (гадання на картах тощо).
Фетишизм (порт, fetico — зачарована річ) — віра в існування у
матеріальних об'єктів надприродних властивостей.
 Фетишами називають предмети, яким віруючі приписують
надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою
релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв
неабиякими властивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності
предметів додавали надприродні властивості бути помічниками й
заступниками людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.
У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поклоніння священним
предметам (хрести, ікони, мощі) та талісмани й амулети. Талісман, на думку
забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Су-
часними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки,
«щасливі» квитки.
Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в Існування в тілі людини її
двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І
психологічний стан.
Анімізм бере початок з приписування якостей двійників матеріальним
об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до
анімізму ввійшли уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби,
війни, ковальської справи та ін.
У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш
могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в
існування душ і духів. Прикладом анімізму є деякі релігійні уявлення
ескімосів Гренландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у
кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вмирала людина, їй у могилу
клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей
служитимуть двійникам людських тіл у країні мертвих.
В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних
об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів
головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм
ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися
як інше тіло, невидиме і невідчутне. У багатьох народів побутувала думка,
що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні —-
як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало
уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі
речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад,
гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.
Оскільки люди уві сні «бачили» й душі померлих, виникло уявлення
про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя.
Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь
на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичайним продовженням
реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні
мертвих ганяється за душами лося і бобра. В окремих народів існувало
уявлення про переселення душ у нові тіла.
У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце.
Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим
анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у
можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що
крутиться).
Анімалізм, зоолатрія (лат. animal — тварина; гр. zon — тварина,
latrela — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких
— уявлення про тварин, рослин — покровителів роду.
Сформувався він в уявленнях про залежність буття роду загалом та
осіб, що до нього належали, від магічної сили певних тварин і рослин, з
якими людина прагнула бути у найкращих стосунках. Інколи виражався в
уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тваринами,
рослинами. Його походження пов'язують з трансформацією тотемічних
вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних
та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба).
Аніматизм (лат. animatus — уособлений, оживлений) —
перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як
до живої істоти.
Головна особливість його в тому, що всі предмети природи уявлялися
наділеними людськими рисами.
Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи
довкілля дають підстави стверджувати антропоморфічність давніх вірувань.
Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надприродну
спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин.
Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми
надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й
племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої
родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тварин.
Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені
журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії
наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти
такий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — личинка комахи".
Такими відповідями вони начебто підтримували свій кровний зв'язок з
тотемами.
 Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об’єктом
полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів)
поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на
рослини й природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були
собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер,
дощ, сонце.
Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як
основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу
з'явилася й залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, від
яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в
умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, людина
дуже відчувала свою залежність від тварин. Ця залежність — особливість
раннього матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні
риси. Перша — поклоніння не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Воно
виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення,
виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим
способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні
бути схожим на нього. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути
схожими на антилопу або зебру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса —
дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих
релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-
шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ставили перед мордою забитого
родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили
вибачення і бажали щастя духові оленя в країні мертвих.
Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його
вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вшановують як священних.
Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму
простежуються й у християнстві. Святий дух православні зображують у
вигляді голуба, а Христа часто називають «агнцем» (ангелом). В обряді
ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під
час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога.
Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи,
які впливають на врожай.
Типовий приклад — релігійні погляди індійців-ірокезів, які жили на
території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези
вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці
духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза
міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя
відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків —
сонця, дощу і вітру.
 Землеробський культ — явище історичне. З розвитком матріархату
(прибл. 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було
мотичне землеробство, яким займалися жінки. Залежність землеробства від
природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відображені в
релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька
рис:
 Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали
на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.)
гадали, що на врожай впливають місяць і планети, тому поклонялися
також духам цих об'єктів.
 Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче
вірування. Це виявилося у тому, що найголовніших духів зображали у
вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди
виконували жінки. У деяких народів дозволяли важливі обряди
виконувати й чоловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за
жінок.
 Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті
землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за
пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими,
ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського
жертвопринесення.
 Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди
помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося
уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім
воскреснути.
 Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів
землеробам посилало небо: світло, тепло, дощ, вітер, сніг, град. Це
породило уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і
країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала
ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.
Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед
християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель
дощу і грому (Ілля-пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок
уявлення про Богородицю: віруючі в селі називали її покровителькою хлібів.
Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва
Христового (в минулому — свято народження духу сонця) і Пасхи (в
минулому свято воскресіння духу зерна).
Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість
спілкування служителів культу (шаманів) здухами.
 Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки
шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців,
звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала
хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголо-
шувався злий дух, що вкрав душу хворого.
Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6
тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами
виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією
працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна
роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в
господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не
виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.
Шаманізм характеризують:
 Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії
виникла група людей, які засоби для існування значною мірою або
повністю здобували за рахунок виконання релігійних обрядів. Хоча в
особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було.
Шамани не мали власної організації, а діяли в межах родоплемінної,
підкоряючись ватажкам роду і племені.
 Виокремлення головного об'єкта релігійного поклоніння — шаманських
духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові,
виконували його волю, допомагали пізнавати таємниці, билися зі злими
духами.
 Головна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко
зменшилася, їх витіснили на задній план духи-чоловіки. Серед
професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням
процесу розпаду родового ладу їх ставало менше.
 Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних
обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе
до нападів, що призводило до нервових захворювань. Дуже часто саме
нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену
здатність до суспільне корисної праці.
 Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів .
Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до
несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас
і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових
причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Австралії та
Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства,
перебувають під впливом шаманізму.
 Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і
професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики
перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні
представники надприродного світу — чоловічої статі. До цих елементів
належить й екзальтація, властива окремим сучасним релігіям.