Презентація на тему:

«Прокрастинація»
Виконала:
студентка ІІ курсу, групи УТ-20-1
Селіна Дар’я
Вступ
+ Прокрастинація (від лат. prōcrāstinātiō —
відкладання на завтра; від від prō + crāstinus —
завтрашній, від crās — завтра), зволікання —
психологічний термін, що означає схильність
людини відкладати неприємні завдання на
потім, тяжіння до справ, що приносять більше
задоволення або швидший результат.
+ Прокрастинатори — люди, схильні
відтерміновувати виконання завдань,
перекладати відповідальність на інших,
працювати хаотично, без плану, або лише під
натхненням чи за настання дедлайну.
Види прокрастинаторів
«Розслаблений прокрастинатор»
+ «розслаблений» прокрастинатор витрачає час на
інші, більш приємні заняття і розваги. Їх
прокрастинація – це форма втечі від неприємних
переживань, пов'язаних з виконанням того, що
вони відкладають. Спочатку вони не роблять це,
тому що їм нудно, а потім шукають виправдання
або придумують псевдо раціональні пояснення
своїй поведінці. В глибині їх мотивів може бути
прагнення до задоволення найважливіших
емоційних потреб – в увазі і схваленні з боку
оточуючих, в любові, упевненості в собі.
«Напружений» прокрастинатор
+ «напружений»прокрастинатор характеризується загальним
перевантаженням, втратою відчуття часу, незадоволеністю
власними досягненнями, неясними життєвими цілями. Страх
невдачі (побоювання, що не впораєшся із завданням через брак
необхідних знань (таланту, везіння і т. д.), страх
продемонструвати свою некомпетентність є найбільш
поширеною причиною прокрастинації цього типу. Занадто
самокритичні люди уникають багатьох форм діяльності,
особливо якщо в них є елемент змагання. Іноді вони навіть
розуміють, що відмова від боротьби – це теж форма поразки, і
переживають ще й через це. Проте, поразка без боротьби,
очевидно, менш болісна, ніж провал реальної спроби. Іноді
комплекс неповноцінності виражається у прокрастинаторів у
формі своєрідної манії величі: «я можу це зробити набагато
краще (ніж хтось), просто в мене немає часу цим зайнятися».
 1. Авторитарність батьків. Затягування може бути
відповіддю на авторитарний стиль виховання
батьків.
2. Страх невдачі. Людина боїться, що не впораєшся з

Причини поставленим завданням, побоюється, що у неї не

досить здібностей, умінь або часу. «Вже краще не
робити зовсім, ніж виглядати безглуздо», - думає
прокрастинації прокрастинатор. Низька
невпевненість в собі - ось що заважає.
самооцінка,

3. Перфекціонізм. Людина не приймає середніх

результатів. Якщо вже братися за справу, то
виконувати її бездоганно.
Причини
прокрастинації
4. Незрозумілі цілі. Якщо керівник не позначив, в якому
напрямі треба рухатися, зате пояснив, що пріоритетів
немає і усе головне - людина опиняється в повній
розгубленості і прагне відтягнути виконання
незрозумілих завдань. Вона просто не знає, з якого боку
підійти до проблеми, а як натура нерішуча, боїться
брати на себе відповідальність.
5. Невірні переконання. Людині здається, що якщо загнати
її в рамки, вона можеш виконати роботу набагато краще.
6. Лінь і відсутність інтересу. Нам властиво відкладати «на
потім» нецікаві і нудні заняття, особливо якщо йдеться
про такі моторошні речі, як похід до стоматолога – цю
справу ми, як правило, відкладаємо і відкладаємо.
 Наслідки
прокрастинації
+ Наслідками наявності прокрастинації є стрес,
відчуття провини, втрата продуктивності,
невдоволення навколишніх через невиконання
зобов'язань. Прагнучи завершити справу в
обмежений проміжок часу, людина відчуває
серйозний емоційний і фізичний стрес.
Нервова напруга, постійне недосипання,
зловживання кофеїном, енергетичними
напоями – усе це може мати неприємні
наслідки для організму. Крім того,
прокрастинація є підставою для виникнення
почуття провини за незроблену роботу,
відсутність самореалізації, упущення
можливостей тощо і є наслідком поганого
самоконтролю.
Методики для діагностики прокрастинації
особистості
Найбільш популярні та визнані методики:
«Шкала загальної прокрастинації» К. Лей
General Procrastination Scale (GPS), в адаптації Т.Ю. Юдєєвої, дозволяє визначати рівень вираженості прокрастинації в
повсякденному житті. Методика складається з 20 тверджень, що стосуються відкладання справ «на потім» в різних обставинах.
К. Лей визначає прокрастинацію як добровільне, ірраціональне відкладання намічених дій, незважаючи на можливий майбутній
негативний ефект для особистості. Тобто, прокрастинація розглядається як диспозиційна, стійка риса особистості.
«Шкала прокрастинації» Б. В. Такмана
Tuckman Procrastination Scale в адаптації Т.Л.Крюкової дозволяє визначати рівень вираженості прокрастинації в повсякденному
житті, а також у прийнятті рішень. Коротка форма методики складається з 16 тверджень, які оцінюються за 5-бальною шкалою.
«Ступінь вираженості прокрастинації» М. Кисельової
Опитувальник «Ступінь вираженості прокрастинації» дозволяєвизначити характеристики прокрастинації за трьома шкалами
(«Мотиваційна недостатність», «Перфекціонізм», «Тривожність») та загальний рівень прокрастинації. Опитувальник складається
з 15 тверджень, які оцінюються за 3- бальною шкалою.
«Шкала прокрастинації» Б. В. Такмана
+ На цьому етапі я вирішила поділитись одним з вищевказаних тестів. Тим,
що сподобався мені найбільше та, на мою думку, найбільш вірно зміг
описати мій власний рівень прокрастинації.
+ Інструкція для учасників дослідження:
Будь ласка, уважно прочитайте твердження та оцініть ступінь Вашої згоди чи
незгоди з кожним пунктом, використовуючи запропоновану шкалу відповідей.
Якщо Ви повністю не погоджуєтеся з твердженням, обведіть "1", якщо Ви
ставитеся нейтрально, або Вам важко визначитися, обведіть "3", якщо
повністю погоджуєтеся, обведіть "5". Будь ласка, відповідайте чесно та щиро.
Тест
Обробка та інтерпретація отриманих
результатів:
Самоменеджмент та саморегуляція як форми
подолання прокрастинації
Для нівелювання зовнішніх причин прокрастинації, в першу чергу, слід навчитися
управляти власним часом, тобто необхідно навчитися встигати зробити за мінімальний
термін максимальну кількість найбільш значущих справ для просування до життєво
важливих цілей. У разі ефективного управління ресурсом часу людина отримає незаперечні
переваги і може навіть змусити працювати час на себе: досягати більшого за менший час;
стати більш організованим, внаслідок чого скоротиться витрата часу на відволікаючі справи
і дрібниці; навчитися зосереджуватися на найважливіших питаннях, в результаті чого
зросте ефективність прийнятих рішень, з'явиться більше простору для творчості та вільного
часу для себе. Серед основних методів управління тимчасовим ресурсом, які сприяють
вирішенню проблеми щодо ефективного і розумного управління своїм часом, можна
назвати систему управління часом Б. Франкліна, матрицю пріоритетів Д. Ейзенхауера,
часовий принцип В. Парето, систему АБВ-аналізу, метод «Альпи».
Розглянемо кілька з них детальніше:
Методика Сутність
Дана методика заснована на базових принципах класичної системи управління часом, які
передбачають, що будь-яке глобальне завдання, що стоїть перед людиною, ділиться на підзадачі,
а ті в свою чергу – на ще більш дрібні підзадачі. Дуже зручним при використанні даної методики
Система управління є ведення щоденника, де перші сторінки відведені під список життєвих цінностей (1 поверх
часом Б. Франкліна піраміди), опис глобальної мети (2 поверх) і таблицю для фіксування генерального плану (3
поверх), список цілей на рік (4 поверх). На початку кожного місяця виділяється сторінка для
таблиці завдань на обраний період (5 поверх) і щодня відводиться сторінка з таблицею для
списку завдань на день (6 поверх) з позначенням опису самого завдання його статусу, пріоритету,
часу, позначки про виконання, перенесення та ін.
Залежно від терміновості і важливості Д. Ейзенхауер запропонував чотири категорії
пріоритетності справ: важливе і термінове; важливе і менш термінове; менш важливе і
Матриця термінове, менш ваажливе і менш термінове. Важливість справи визначається тим, наскільки
пріоритетів результат її виконання впливає на роботу, а терміновість – наскільки оперативно планується
Д. Ейзенхауера виконати це завдання. І хоча справи мають тенденцію змінювати ступінь своєї терміновості і
важливості, але на якийсь певний момент можна визначити ці показники для себе.

Даний метод передбачає реалізацію наступних п'яти стадій, що базуються на використанні основних
принципів і правил планування робочого часу:
• складання повного переліку робіт на поточний період з урахуванням попереднього їх розподілу по
пріоритетності виконання;
• визначення планованої тривалості кожної з намічених до виконання завдань і загального бюджету
Метод «Альпи» робочого часу;
• резервування робочого часу;
• прийняття рішень щодо делегування робіт, намічених керівником до виконання;
• контроль і перенесення незавершених заходів, що дозволяє керівнику отримати необхідну інформацію
для проведення аналізу структури фактичних витрат робочого часу і приступити до пошуку можливих
шляхів вдосконалення роботи.
Дякую за увагу!