ПСИХОБІОГРАФІЧНИЙ ДЕБРИФІНГ

Мета: ознайомитися з методикою Психологічний дебрифінг

Матеріали для лабораторного заняття

Методичний прийом під назвою психобіографічний дебрифінг уперше

запропоновано Л.А. Пергаменщиком. Психобіографічний дебрифінг поєднує
діагностику (психологічна автобіографія) та корекцію (психологічний дебрифінг).

Методика «Психобіографічний дебрифінг» передбачає два етапи.

I ЕТАП – ДІАГНОСТИЧНИЙ. На першому етапі клієнту пропонується заповнити
бланк із методикою «Психологічна автобіографія».

Методика "Психологічна автобіографія"

Методика розроблена О.Ю. Коржова з метою оцінки ситуаційних особливостей

життєвого шляху особистості. Вона дозволяє виявити особливості сприйняття
значних подій у житті. Використовується як для індивідуального обстеження, так
групового. Працюючи з молодшими школярами бланк обстеження заповнюється
психологом. Підлітки та старшокласники заповнюють бланк самостійно.
Психобіографічний метод може стати першим етапом консультативної бесіди щодо
подолання травматичної події, яку вказує випробуваний.
1. Експериментатор дає визначення події, не наводячи прикладів. «Подія – певна
конкретна зміна, що відбувається миттєво чи досить швидко, щоб можна було
вказати його дату».
2. Для отримання відомостей про значущі події та пов'язані з ними переживання
(сумні або радісні) випробовуваному пропонується перерахувати найважливіші з
них, які відбулися в минулому або очікуються в майбутньому. Кількість подій не
обмежується. Потім випробуваного просять дати кількісну оцінку кожній події і
вказати її зразкову дату. Пропонується виділяти події за ступенем впливу на
випробуваного: які мають значний вплив (4 – 5 балів), помірне (3 бали), мале (1 – 2
бали). При індивідуальному застосуванні цієї методики з метою більш
диференційованого обліку ступеня переживання подій рекомендується
використовувати замість 5-бальної шкали 7- або 9-бальну.
 Бланк дослідження
Імя________________________________
Вік _____________________________
Дата ________________________________

Інструкції. Перерахуйте найважливіші події, які відбулися у Вашому

житті, а також ті, які Ви очікуєте у майбутньому. Кожна подія, як така, що
відбулася, так і очікувана, була (буде) радісним або сумним. Спробуйте
висловити своє ставлення до зазначених Вами подій, оцінивши радісні від +1
до +5, а сумні від – 1 до – 5. Позначте на бланку зразкові дати подій.
№ Подія Оцінка події Дата
п/п
Минулі події
Майбутні події

Основні параметри інтерпретації даних

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху. Визначається за

кількістю названих подій. Чим більше називається подій, тим вища
продуктивність випробуваного. Продуктивність характеризує багатство
психологічного часу, тобто. багатство та легкість актуалізації образів
минулого та майбутнього, а також адекватність психічного стану та
соціальну адаптованість. Особливо важлива ознака – наявність відповідей
про майбутні події (особливо сумні), сумні події минулого та сумні події в
цілому. Чим менше таких відповідей, тим більше занепокоєння за майбутнє.
Дослідники життєвого шляху відзначають, що піддослідні найбільш
впевнено називають минулі події, що відбиває велику роль минулого досвіду
та природну опору для людини на радісні події. Разом з тим висока
продуктивність, що проявляється у великій кількості подій; це може означати
прагнення подолати занепокоєння, «розклавши все життя по поличках».
2. Оцінка подій. Значущість життєвих подій. Оцінка подій дозволяє
визначити значущість особистості цієї події проти іншими. Цей показник
тісно пов'язаний із попереднім та уточнює його.
3. Ступінь впливу подій. Називаються головні події життя, що надають
значний вплив на її перебіг. Перевага надається високим оцінкам подій.
4. Середній час ретроспекції та антиципації (передбачення) подій. Для
отримання показника середнього часу ретроспекції слід підсумовувати час,
що минув після кожного зазначеного факту, та розділити отриману суму на
загальну кількість подій минулого. Подібним чином обчислюється середній
час антиципації (передбачення) подій: це сумарний час віддаленості подій у
майбутнє, поділений на загальну кількість подій майбутнього. Аналіз
показників:
• чим більша віддаленість подій у минуле (середній час ретроспекції), тим
більший ступінь їхньої реалізованості;
• чим більша віддаленість подій у майбутнє (середній час антиципації), тим
більший ступінь їхньої потенційності.
5. Зміст подій. Кількісні дані при індивідуальному обстеженні є лише
орієнтиром інтерпретації. Найважливішим для психолога є якісний
(змістовний) аналіз подій. Саме він дає можливість виявити, які події
життєвого шляху переживаються (оцінюються) особистістю як позитивні чи
негативні, можливо навіть травмуючі. Характерною особливістю травмованої
особи є концентрація уваги одному чи кількох взаємозалежних подіях.

Типи подій
I. Біологічний (наприклад, травма, народження дитини).
ІІ. Особистісно-психологічний (наприклад, вибір життєвого шляху, події,
пов'язані з використанням вільного часу).
ІІІ. Тип подій, які стосуються змін фізичного середовища (наприклад,
землетрус, політ).
IV. Тип подій, що відноситься до змін соціального середовища (наприклад,
одруження, просування по службі).
За видом події можуть бути віднесені до наступних життєвих сфер:
1. Батьківська сім'я.
2. Шлюб.
З.Діти.
4. Місце проживання.
5. Здоров'я.
6. "Я".
7. Суспільство.
8. Міжособистісні стосунки.
9. Матеріальне становище.
10. Навчання, підвищення кваліфікації.
11. Робота.
12. Природа.
Діагностика стратегій поведінки у значних ситуаціях
Класифікація стратегій поведінки у значних ситуаціях була покладена в
основу таксономічних грат стратегій поведінки у значущих ситуаціях, яка
може бути використана як ключ до методик, побудованих на її основі. Кожен
із шести типів стратегій поведінки охоплює п'ять видів:
I. Соматично (тілесно) орієнтовані стратегії поведінки: 1) фізична активність;
2) їжа (харчова поведінка); 3) сон; 4) секс (сексуальна поведінка); 5)
соматизація (формування болючих симптомів).
ІІ. Стратегії поведінки, у яких відбивається ставлення до роботи (професійно
орієнтовані): 1) ергічна реакція (підвищення активності у роботі); 2)
антиергічні реакції (зниження активності в роботі); 3) загальна адаптація
(цілісний прояв адаптаційних ресурсів у роботі); 4) пристосування
(пристосування до професійної ситуації); 5) практичне реагування (вивчення
професійної ситуації).
ІІІ. Стратегії поведінки, у яких відбивається ставлення до інший діяльності
(позапрофесійно орієнтовані): 1) сублімація (предметна діяльність, крім
професійної); 2) творчість; 3) філософія (філософські роздуми); 4) релігія
(поведінка, пов'язана з релігійним досвідом); 5) природа (перебування на
природі, поведінка, що відбивають ставлення до природи).
IV. Стратегії поведінки, у яких відбивається ставлення людей (соціально
орієнтовані): 1) пристосування до інших (пристосування до потреб інших); 2)
агресія (агресивна поведінка); 3) проекція (приписування успіхів та
труднощів іншим); 4) ідентифікація (тотожнення своєї поведінки з
поведінкою колеги); 5) аутизм (ухиляння від контактів). 17

V. Поведінка, орієнтована внутрішній світ, як безпосереднє реагування на

ситуацію, лише на рівні сприйняття і емоцій («Внутрішній світ –
безпосереднє реагування»): 1) заперечення (заперечення актуальних
переживань); 2) тривога (у важких ситуаціях), очікування (у ситуаціях, які
приносять задоволення); 3) сум (у важких ситуаціях), радість (у ситуаціях, які
приносять задоволення); 4) акцептація (прийняття ситуації); 5) гнів (у важких
ситуаціях), умиротворення (у ситуаціях, які приносять задоволення).
VI. Поведінка, орієнтована внутрішній світ, як опосередковане реагування
ситуацію, лише на рівні мислення та особистості («Внутрішній світ –
опосередковане реагування»): 1) интро-реакция (приписування результатів
поведінки себе); 2) фантазування; 3) раціоналізація (спроби логічного
пояснення ситуації); 4) регресія (повернення до більш інфантильних форм
поведінки); 5) зміна самооцінки (у важкій ситуації – зниження, у радісній –
підвищення).
Тип, вид стратегій поведінки та їх узагальнена характеристика (адаптивність
– дезадаптивність) становлять таксономічну решітку змісту поведінкових
стратегій. Грати можуть бути ключем до методики, єдиним для фіксації
поведінкових стратегій щодо важких ситуацій і щодо ситуацій, які приносять
задоволення. Виняток становлять види поведінкових стратегій щодо емоцій.
Оскільки емоційні стани являють собою континуум між негативним і
позитивним полюсами, в таксономічні грати стратегій поведінки увійшли по
три поведінкові стратегії як крайні полюси базальних модальностей емоцій
окремо для важких ситуацій (тривога - сум - гнів) (негативні полюси) і
окремо для ситуацій задоволення (очікування – радість – умиротворення)
(позитивні полюси). На відміну багатьох підходів, у дослідженні вибору
стратегій поведінки ми обмежуємося аналізом лише важких ситуацій. Так
само важливим ми вважаємо вивчення ситуацій, протилежних за знаком, –
тобто. які приносять задоволення. Вони, як і важкі, можуть бути
проблемними.
"Набір поведінкових стратегій" розширюється в міру виходу людини за межі
свого організму. Завдяки наявності суб'єктності, людина розширює свої
поведінкові можливості, освоює зовнішній світ, взаємодіє коїться з іншими
людьми, включаючись у різні форми діяльності. Суб'єктний аспект здоров'я
особистості співвідноситься з широким арсеналом поведінкових стратегій,
включенням до нього стратегій, що належать до вищих рівнів буття, з
величезним переважанням адаптивних стратегій над дезадаптивними.
Таблиці опрацювання даних

1. Кількість подій

Події Минуле Майбутнє

Радісні
Сумні

2. Сумарна «вага» подій

Події Минуле Майбутнє

Радісні
Сумні

3. Кількість події за силою впиву

Вплив Події
Минуле Майбутнє
радісні сумні радісні сумні
Значний
Помірний
Малий

4. Среднее время ретроспекции и антиципации событий

Події Минуле Майбутнє

Радісні
Сумні
 II ЕТАП – КОРЕКЦІЙНИЙ. Після вивчення особливостей життєвого шляху
досліджуваного доцільно у випадках виявлення травмуючої події проведення бесіди-
інтерв'ю, використовуючи методику «Психологічний дебрифінг».
Особливості проведення бесіди-інтерв'ю з використанням методики
«Психологічний дебрифінг»

Мета - мінімізації людських страждань.

Завдання методики:
1) зниження напруги та нормалізація станів (самопочуття): поява можливості
поділитися своїми переживаннями;
2) «опрацювання» вражень, почуттів та реакцій;
3) когнітивна організація пережитого досвіду: усвідомлення травматичної події,
симптомів та реакцій, що його супроводжували;
4) мобілізація внутрішніх ресурсів.
Бесіда-інтерв'ю з використанням методики «Психологічний дебрифінг» включає
наступні етапи: вступний, уточнення змісту та характеру події, уточнення характеру
думок, відновлення почуттів або реагування, симптомів, інформаційний, завершальний.
Вступний етап. Проведення розмови інтерв'ю цьому етапі нічим не відрізняється від
початку будь-якої консультативної розмови. Перше, що потрібно зробити, це
доброзичливо зустріти людину. Той, хто приходить до психолога вперше відчуває певне
почуття дискомфорту і занепокоєння, тому йому потрібно дати час прийти до тями,
освоїтися, звикнути до нового приміщення, розглянути все, що зацікавило. Цьому може
сприяти пауза близько хвилини.
Етичні вимоги:
• Доброзичливе та безоцінне ставлення до випробуваного.
• Орієнтація на норми та цінності консультованого.
• Піддослідним не рекомендується давати поради.
• Гарантія анонімності та конфіденційність отриманої інформації.
• Розмежування особистих та професійних відносин.
Позиція психолога стосовно випробуваного – принцип рівності.
Етап уточнення характеру та змісту події. Психолог розпочинає бесіду-інтерв'ю з
питань, які дозволяють з'ясувати, що сталося із консультованим. Розкажіть, що сталося з
Вами? Що Ви могли б розповісти про те, що бачили? Спробуйте описати подію з Вами
детально. Де ви були в цей час? Хто розповів Вам про …? Клієнт описує подію,
намагається дати повну картину факту, що обговорюється, до дрібних подробиць. Ціль –
адекватно побачити ситуацію, маючи повну картину факту.
На цій фазі можна обумовити умову: наприклад, «старайтеся не говорити про
почуття». Якщо людина починає говорити, що вона відчуває, починає плакати, це не
погано, але треба постаратися повернути її до розповіді про подію: «Вам дуже важко, я це
розумію, але зараз ми про це говорити не будемо, а повернемося до почуттів пізніше» .
Етап уточнення характеру думок, що супроводжують цю подію, означає фіксування
суджень щодо події. На цьому етапі можуть бути поставлені запитання: Які були ваші
перші думки? Коли Ви дізналися про те, що сталося? Перші думки, як правило,
відображають те, що згодом може становити основу тривоги. Мета цього етапу розмови –
оживити спогади, активізувати думки.
Етап відновлення почуттів чи реагування під час критичної події – найдовший.
Запитання можуть бути сформульовані так: Які почуття ви відчували тоді? Розкажіть про
них. Як Ви почували себе, коли сталася ця подія? Які почуття Вас охоплюють, коли Ви
думаєте про …? Деякі люди легко говорять про почуття та переживання (гіперактивні),
іншим важко про них говорити (гіпоактивні). У таких випадках психолог допомагає
актуалізувати почуття за допомогою певних прийомів та технік:
 • техніка альтернативних формулювань (спеціальна підказка варіантів переживань,
які могли б виникнути в обговорюваній ситуації, щоб стимулювати діяльність
співрозмовника, дати йому приклад для опису своїх емоцій);
• техніка уточнень «глибини переживань», що допомагає точніше сформулювати свої
переживання та почуття. Наприклад, людина говорить про розгубленість у будь-якій
ситуації. Психолог може запитати: «А як Ви відчували свою розгубленість?» – і
переформулювати сказане: «Ви почували себе розгубленої, тобто. у Вас виникло почуття
нерозуміння того, що відбувається?». Використання подібних формулювань дає
можливість поступово поглиблювати розповідь, переходити від поверхневих до глибших
переживань;
• техніка парадоксальних питань, що дозволяє похитнути абсолютні істини,
перевести розмову в нову площину. Поставити якесь висловлювання під сумнів можна за
допомогою репліки: А чому б і ні…?
Рефлексування переживань і почуттів, зазвичай, найбільш інформативна сторона
розмови, оскільки почуття вже пов'язані з неусвідомленими бажаннями і потягами,
прихованими у глибині душі. У розмові необхідно звернути увагу на:
- слова та висловлювання, які консультований вживає для визначення почуттів
(наприклад, «Я розсердився…», «Я страждаю…», «Я образився…»);
- невербальні реакції (міміка, жести, поза, інтонація голосу і т.д.), що мало
піддаються свідомому контролю.
Найбільш інформативним є розбіжність між тим, що людина говорить, і тим, що
демонструє її невербальну поведінку.
Етап симптомів, які супроводжують подію. На цьому етапі визначаються симптоми
(емоційні, когнітивні та фізичні), які виявляються після завершення події. На цьому етапі
можливі питання: Як Ви змінилися після того, що сталося? Якою Ви були до події та після
неї? Як вплинуло на Ваше життя?
Слід уточнити, чи порушений сон, за допомогою питань (Чи були у Вас нічні
кошмари після того, що сталося? А тепер? Які сни Ви бачили? Розкажіть.). Порушення
сну є першим показником психотравми.
Крім того, важливо з'ясувати, чи важко було повернутися до роботи, навчання,
звичного способу життя (Як Ви реагували на подію? Що для Вас було найжахливішим із
того, що трапилося?).
Інформаційний етап На цьому етапі психолог повідомляє випробуваному, що
зазвичай відбувається з людиною у критичній ситуації і що подібна поведінка та
симптоми є нормальною реакцією організму. Все це допомагає зняти «унікальність», адже
консультований вважає, що його ситуація є винятковою і ніхто нічого подібного не
переживав.
Завершальний етап закінчується підбиттям підсумків бесіди (психолог, «уникаючи
прямих відповідей, суджень, повинен постаратися мінімізувати вплив минулого та
активізувати майбутнє»), а також обговоренням питань, що стосуються подальших
відносин клієнта та психолога, прощанням