МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

В.Н.КАРАЗІНА
ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Взаємозв’язок рівню вираженості вольових якостей студента
із образом майбутнього»

Студентки 4 курсу групи ПС – 22

спеціальності 053 – психологія
першого (бакалаврського) рівня вищої освіти
Сежченко Є.М.
Керівник: к.психол.н., доц.
Маєвська Н.А.

№ Кількість балів Підпис

з/п
1 Зміст роботи
2 Дослідницька активність
3 Своєчасність
4 Відповідність вимогам
5 Презентація

Національна шкала ________________

Кількість балів: ___________________

Члени комісії ________________ ___________________________

( підпис) (прізвище та ініціали
________________ ___________________________
( підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
( підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків – 2022 рік

 ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВОЛЬОВИХ
ЯКОСТЕЙ ІЗ ОБРАЗОМ МАЙБУТНЬОГО.........................................................5
1.1. Характеристика вольових якостей студентів та особливості їх
формування..........................................................................................................5
1.2. Сутність поняття образ майбутнього у студентів та особливості
взаємозв'язку з рівнем вираженості вольових якостей..................................10
1.3. Загальні підходи до експериментального дослідження вольових
якостей студентів...............................................................................................12
Висновок до першого розділу..........................................................................15
РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВОЛЬОВОИХ
ЯКОСТЕЙ ІЗ ОБРАЗОМ МАЙБУТНЬОГО.......................................................16
2.1. Організація та проведення дослідження ролі вольових якостей в образі
майбутнього особистості..................................................................................16
2.2 Психологічний та статистичний аналіз результатів емпіричного
дослідження.......................................................................................................18
Висновок до другого розділу...........................................................................25
ВИСНОВКИ...........................................................................................................26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................28
 ВСТУП
Актуальність дослідження. Усвідомлені особистості протягом свого
життя прагнуть бути відносно незалежними, автономними від різних впливів
ситуацій та самостійними свідомо регулюватисвою поведінку і діяльність та
організовувати оточуючій простір. Вольові якості особистості такі, як
активність, самостійність, цілеспрямованість, відповідальність за свої
рішення та дії, дисциплінованість являються важливими для саморегуляції
особистості. Формування та розвиток вольових особистісних якостей мають
високе значення для багатьох видів практичної діяльності особистості.
Проблеми волі, вольових якостей особистості та їх взаємозв’язки із успіхом
діяльності є актуальними і займають важливе місце в психологічній науці.
Мотиваційний підхід вивчали Л.С. Виготський, С.Л. Рубинштейн,
Л.І. Божович, Д.Н. Узнадзе, А.В. Петровський, Р. Декарт, Т. Гоббс, В. Вундт,
К. Левін, Н. Хекхаузен, Е. Толмента ін. Регуляційний підхід досліджували
А. Бен, Т. Рибо, В. Джеймс, Ч. Шеррингтон, І.М. Сєченов, В.К. Калин,
В.І. Селіванов та ін.
В нашому дослідженні ми не фокусувалися на якомусь окремому
напрямі трудової діяльності чи на конкретному віковому періоді, ми
вирішили розглянути це питання а саме вплив вольових якостей в контексті
впливу на майбутнє у цілому. Ми вважаємо що такий підхід допоможе
розкрити цю проблему більш повно та детально, тобто розглядати
досліджувану проблему як цілісну картину, а не як окремі її частини. Для
вчених і фахівців різних наукових напрямів (філософія, психологія,
менеджмент, політика і ін.), проблеми волі і вольової регуляції поведінки та
діяльності людини залишаються найактуальнішими.
Отже, актуальність та соціальна значущість проблеми та її недостатня
наукова вивченість обумовили вибір теми роботи «Взаємозв’язок рівню
вираженості вольових якостей студента із образом майбутнього».
 Мета роботи полягає в теоретичному і емпіричному виявленні
психологічних особливостей вольових якостей у студентів та виявлення
рівня їх взаємозв’язку з майбутнім.
Об’єктом даної роботи є феномен вольових якостей особистості.
Предметом роботи - психологічні особливості вольових якостей у само
реалізованих людей.
Для досягнення мети визначено такі завдання дослідження:
1. Провести теоретичний аналіз проблеми волі у психологічній науці,
розкрити її концептуальні основи та підходи до вивчення проблеми
самореалізації особистості.
2. Визначити й обґрунтувати основні діагностичні методики
дослідження вольових якостей особистості.
3. Проаналізувати проведені емпіричні дослідження та виявити
особливості взаємозв’язку вольових якостей та образу майбутнього у
студентів.
Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань
використовувались такі методи дослідження:
- теоретичні – аналіз, синтез, узагальнення і систематизація
теоретичних концепцій і положень щодо проблеми ризику і ризикованої
поведінки;
- практичні - опитувальник для оцінки свого завзяття,
самоактуалізаціонного тесту САТ; - опитувальник «Вольові якості
особистості».
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
результати, отримані в ході дослідження, можуть бути використані для
створення програм психологічної підтримки студентів в період їх навчання в
виші і на етапі первинної професіоналізації.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаних джерел (40 найменуваннь)
 РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ІЗ

ОБРАЗОМ МАЙБУТНЬОГО

1.1. Характеристика вольових якостей студентів та особливості їх

формування
Воля є одним з найважливіших компонентів структури особистості. Як і
особистість загалом, воля носить інтегративний характер, тобто тісно
пов'язана з усіма психічними сферами, накладає відбиток на функціонування
інтелекту людини, на її сприймання, емоції, установки, самооцінку та багато
іншого.
У ході життєвої практики з прояву волі в окремих вчинках і діях
складається вольова організація особистості. Вольові якості формуються
поступово у процесі виховання, стають рисами характеру і невід'ємною
ознакою особистості, виявом її індивідуальності і, таким чином, можуть
визначати її життєдіяльність.
Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації
психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої
саморегуляції поведінки, її влади над собою. Кожна людина має свій
індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й
вчинки особистості. Гама вольових якостей особистості містить:
самовладання, витримку, терпіння, наполегливість, рішучість, сміливість,
критичність.
Є.П. Ільїн поділяє ситуативні вияви волі і вольові якості особистості.
Перші виникають як природна реакція психіки на певні ситуації, коли
людина змушена через зовнішні причини виявляти свою волю; другі - це
відносно стійкі стани людини, які активізуються і виявляються в більшості
однотипних ситуацій[12].
 Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і
вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно
реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля
як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у
неоднозначній ситуації. Рішучість як вольова якість особистості дає їй змогу
виконати прийняте рішення без зайвих вагань. Люди, позбавлені цієї якості,
часто не можуть довести розпочату справу до кінця і сумніваються у
правильності вибору способу виконання. Важливою умовою рішучості є
сміливість, тобто готовність людини йти на виправданий ризик. Безумовно,
рішучість має ґрунтуватися на глибокій розсудливості і лише тоді вступати в
дію, коли людина остаточно вирішує, що їй потрібно. Тут цілий ланцюг:
обмірковування цілей, боротьба мотивів, сумніви тощо. Наявність сумнівів у
цей період не свідчить про нерішучість особистості, а навпаки, бо інтенсивна
боротьба мотивів характерна для людини-мислителя. Але боротьба мотивів у
рішучих людей відбувається оперативно, вони вміють діяти швидко, зовні
спокійно, по-діловому, незважаючи на можливу небезпеку, тим часом як
нерішучі люди довго не наважуються виконати прийняте рішення.
Наприклад, нерішучий лікар, бажаючи врятувати людині життя, приймає
рішення зробити трахеотомію, але тривалий час не наважується реалізувати
дію, що іноді призводить до смерті хворого. Нерішучість в окремих випадках
може поєднуватися з відсутністю самостійності[17].
Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації
на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а
й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до
планомірного здійснення дій для досягнення мети.
Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій,
результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво
виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є
труднощі, перепони на шляху до досягнення мети.
 Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим
чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію,
спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що
склалася. Терпіння, наполегливість особистості дають їй змогу продовжувати
діяльність у найскладніших умовах, незважаючи на тимчасові невдачі і
перешкоди. Наполегливість - одна з найважливіших якостей особистості, що
сприяють їй у досягненні мети. Але не слід наполегливість плутати з
упертістю. Уперта людина практично завжди намагається наполягти на
своєму, не оцінюючи критично свої судження, бажання чи рішення.
Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до
активних дій, що викликані власними установками, уявленнями,
переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві,
самостійності, стійкості до зовнішніх впливів.
Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння
емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу.
Самостійність волі передбачає при врахуванні думок інших людей, їхніх
порад, певну критичність щодо цих думок і порад. Самостійність волі може
бути протиставлена, з одного боку, впертості, негативізму, а з іншого —
навіюваності. Негативізм -це немотивована протидія всьому тому, що йде від
інших; упертість - це мотивована протидія, за якої людина діє відповідно до
прийнятого нею рішення, але це рішення і мотивування не мають
об'єктивних підстав. При навіюваності людина не має своєї думки і чинить
під впливом обставин і тиску з боку інших людей, виявляє конформність.
Велике значення для аналізу вольових якостей особистості має
моральність волі, яка виявляється в тому, які цілі людина перед собою
ставить, які засоби для їх досягнення вона вибирає; які при цьому реалізує
спонукання; якими принципами вона керується. Усі вказані складові
оцінюються в даному випадку з точки зору їх відповідності моральним
нормам [23].
 Слід відзначити, що далеко не за всіх обставин може сформуватися
потрібна вольова якість. Наприклад, для виховання наполегливості не
підходять короткочасні справи. Для її формування необхідні справи, які
виконуються тривалий час. Для виховання витримки необхідне емоційне та
фізичне напруження. Більше того, ці якості мають свою специфіку та
своєрідність залежно від специфіки діяльності людини. Так, рішучість
спортсмена не тотожна рішучості лікаря, а сміливість парашутиста -
сміливості вченого. Але в будь-якому випадку позитивні якості волі, вияв її
сили забезпечують успішність діяльності, з кращого боку характеризують
особистість.
Витримка і самовладання виявляються в умінні людини стримувати свої
почуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підпорядковувати
себе поставленій меті[14].
Самостійна людина здебільшого реалізує своє обмірковане рішення,
вона не боїться відповідальності за виконану дію. Діяльність самостійної
особистості спонукається здебільшого усвідомленими особисто і суспільно
корисними мотивами. Несамостійна людина шукає можливість перекласти
відповідальність за свої дії на інших, уникнути самостійного прийняття
рішення. Такі люди не виявляють особливої ініціативи, тривожні, легко
підпадають під чужий вплив. Діагноз, поставлений іншим лікарем, у тому
числі й помилковий, для них остаточний. Тому така категорія медичних
працівників становить особливу небезпеку для хворих і охорони здоров'я в
цілому.
Лише лікар, який самостійно аналізує, діє спокійно, рішуче і впевнено,
викликає симпатію у хворого. Безумовно, впевненість не повинна переходити
у самовпевненість. Високий рівень професійної майстерності медиків
визначають і такі вольові якості, як терпіння, витримка, сміливість,
наполегливість, критичність, оперативність, холоднокровність,
дисциплінованість, оптимізм. У поєднанні з високим
загальноінтелектуальним розвитком і почуттям обов'язку вони становлять
особливу цінність. [7]
Цілком очевидно, що все вимагає від особистості копіткої роботи над
самовдосконаленням у процесі онтогенетичного розвитку.
Формування вольових якостей - це один із найскладніших процесів
праці особистості над собою. Він залежить від багатьох психофізіологічних і
соціальних параметрів, наприклад, від особистостей нервової системи,
переконань людини, від цілей, які вона перед собою ставить, тощо. При
цьому йдеться про постійне подолання не лише зовнішніх, об'єктивних, а й
внутрішніх, суб'єктивних, перешкод. Людина зможе регулювати свою
діяльність, якщо вона навчилася володіти своїми звичками, інтересами,
бажаннями[20].
Видатні діячі мали, як правило, тверду, непохитну волю. Так, О. де
Бальзак писав, що не існує великих талантів без сильної волі. Воля може і
має бути предметом гордості більше, ніж талант. Якщо талант - це розвинена
природна схильність, то тверда воля - це щохвилини одержувана перемога
над інстинктами, над потягами, які воля приборкує і стримує, над примхами і
перешкодами, над усілякими труднощами, які вона героїчно долає.
Для формування волі не досить використати який-небудь окремий
прийом або один перевірений засіб. Оскільки воля має різні вияви, то і
рекомендації щодо виховання її можуть бути різними.
Серед передумов формування волі, ЇЇ тренування і загартування важливе
місце посідають: життєва установка людини, досвід, знання, почуття й
емоції. Разом з тим, тренуючи і загартовуючи себе вольовим зусиллям, ми
якісно збагачуємося як особистість.
Особливу увагу слід звернути на вироблення корисних звичок,
викорінюючи при цьому шкідливі. Пообіцявши, не відступай, поки не
виконаєш обіцяне. Вимовив неправильне слово - сотні раз повтори його
правильно. Вирішив кинути палити - не відступай від реалізації прийнятого
рішення. Якщо винний - знайди сили і признайся в цьому. Визнавши для себе
щось за розумне, потрібне та цінне - зроби обов'язковим для виконання.
Слабовільна людина, виробляючи в себе корисні звички, наприклад,
прокидатися в один і той самий час, робити фіззарядку, чистити зуби тощо,
цим самим тренує свою волю. Тим часом і у вольових людей воля може
слабнути, особливо після тривалої і тяжкої хвороби. Тому треба, щоб у
процесі видужання хворий відновлював комплекс таких корисних звичок, як
прибирання ліжка, вмивання, зарядка тощо. Це допоможе йому зміцнити
волю і стане важливим елементом реабілітації.
Сильна воля хворого інколи навіть може сприяти збереженню життя.
Велике бажання жити допомагає хворому не лише подолати біль, а й
видужати.
Особливі прояви волі притаманні народним месникам, борцям за
звільнення від колоніального гніту, державну незалежність. Самовіддана
любов до Батьківщини, ненависть до ворогів, витримка і самовладання
сприяли видужанню і поверненню поранених до діючої армії.[6]
Одним з основних завдань медиків є зміцнення волі пацієнтів,
ослаблених хворобою. Вони повинні вміти відволікати пацієнта від важких
думок, вселяти віру в одужання, враховуючи при цьому індивідуальні
особливості пацієнта і його стан на певний момент. Особливої уваги
потребують хворі з порушенням вольової сфери.

1.2. Сутність поняття образ майбутнього у студентів та особливості

взаємозв'язку з рівнем вираженості вольових якостей
Актуальність вивчення проблеми образу майбутнього визначається тим,
що в умовах кардинальних трансформацій усіх сфер життя, що відбуваються
у нашій державі, концепт «майбутнє» набуває ключового значення в
індивідуальній та суспільній свідомості. Сучасна людина живе в середовищі
тотальних та стрімких змін, що, зрозуміло, відбивається і на її ставленні до
майбутнього, яке все частіше описується в термінах невизначеності,
непрозорості, непередбачуваності тощо [10; 14].
 Основними науковими векторами дослідження образу майбутнього
особистості можна вважати філософський, соціологічний,
психофізіологічний та психологічний [2; 3; 5; 9; 12].
Розуміння філософами майбутнього в його різних аспектах залежить від
загальної концептуалізації проблем часу і кожна концепція часу з тих, що
склалися й набули визнання у філософії, має свій образ майбутнього [9].
Деталізуючи змістові та часові складові образу майбутнього, сучасний
український соціолог Є. І. Головаха розкриває його оціночний аспект (бажане
— очікуване) [8].
Психофізіологічні механізми антиципації були розкриті Б. Ф.
Ломовим і Є. Н. Сурковим, які під антиципацією ро- зуміють здатність діяти і
приймати будь-які рішення з певним часово-просторовим випередженням
стосовно очікуваних, майбутніх подій [17].
Інтерес до феномену образу майбутнього у психологічній науці виник
досить давно і яскраво простежується у різних психологічних школах та
методологічних напрямках. К. Г. Юнг висвітлював процес побудови власного
майбутнього як своєрідний момент інтуїції, тобто сприйняття можливостей,
які утримуються у ситуації [23].
Проблематика соціального конструювання реальності, закладена
Л. С. Виготським, безумовно, служить фундаментом для осмислення
психології образу майбутнього і побудови нових принципів психології цього
феномену. У книзі «Історія розвитку вищих психічних функцій»
Л. С. Виготський вперше викладає ідеї філософії соціального
конструктивізму, де соці- альна реальність, соціальна взаємодія
розглядається Л. С. Виготським не як сукупність матеріальних умов, а як
сукупність думок, ідей, цінностей [7]. Цей напрямок дослідження обра- зу
майбутнього простежується в роботах О. Н. Леонтьєва [15], К. О.
Абульханової-Славської [1] та ін.
Сучасна психологія все активніше спрямовує свій фокус на дослідження
майбутнього, адже за справедливим визначенням І. С. Поповича сьогодні
відбувається парадигмальний поворот в науці, яка спрямовується від
вивчення того, що існує, до вивчення того, що виникає [19]. Вчений зазначає,
що в останнє десятиріччя бурхливими темпами розвивається психологія
конструювання майбутнього — одна з наймолодших галузей соціальної
психології, і неабиякої актуальності набуває феномен темпоральності.
За І. С. Поповичем, конструювання моделі очікуваного майбутнього
можна розглядати як побудований особистістю проект результату. Цей
проект є своєрідним передбаченням, що реалізується через прогностичну
функцію соціальних очікувань особистості, а одночасно низка суб’єктів
діяльності може по- ставити перед собою аналогічну мету [19].
Оцінюючи в цілому ставлення людини до власного майбутнього, слід
відзначити, що образ майбутнього є найважливішим засобом конструювання
людської ідентичності. Різні рівні ідентичності особистості можуть мати
різну часову спрямованість, орієнтуватись на різні моделі майбутнього.
Особиста проекція майбутнього, з іншого боку, реалізує загальний
соціальний дискурс майбутнього, який уможливлює висування цілей
соціального розвитку [4, с. 55].
Здатність особистості до конструювання власного майбутнього
обумовлена особливостями її індивідуально-психологічних репрезентацій.
Цей аспект є малодослідженим у психологічній науці.

1.3. Загальні підходи до експериментального дослідження вольових

якостей студентів
Основне завдання полягає в тому, щоб чітко визначити образ світу
майбутнього в конкретному індивідуальному контексті. І це складає
основну проблему. В рамках дослідження специфіки особливості
конструювання образів майбутнього особистості в конкретному
індивідуальному контексті ми виокремили певні фактори, які впливають на
цій феномен.
Блок соціально-демографічних чинників має медіаторний характер. Ці
параметри визначалися за допомогою спеціально створеної розгорнутої
анкети: вік, стать, регіон проживання, освіта, загальна кількість років
навчання, місце народження, сімейний стан, кількість дітей, рід занять,
власний дохід в місяць (грн), cередній дохід на кожного члена родини (грн).
Блок особистісних рис: нейротизм, екстраверсія, відкритість до досвіду,
доброзичливість, сумлінність. Ці параметри визна- чалися за допомогою
методики NEO-PI-R.
Блок образу власного «Я» має модераторний характер. Для цього було
створено на основі методу суб’єктивного шкалювання опитувальник
(Хороший — Поганий, Симпатичний — Несимпатичний, Добрий — Злий,
Обережний — Не- обережний, Цікавий — Нецікавий, Позитивний —
Негативний, Розумний — Безглуздий, Чуйний — Нечутливий, Важливий —
Неважливий, Активний — Пасивний).
Різноманітність форм і стратегій побудови засобів конструювання
образів майбутнього може бути діагностована з використанням великої
кількості методів, наявних в арсеналі сучасної психології [18]:
1) нейрофізіологічна діагностика здійснюється із застосуван- ням
апаратних методів таких, як МРТ, з метою діагностики роботи нейронних
мереж, включених у процес пригадування / уявлення [27];
2) психологічна і нейропсихологічна діагностика здійсню- ється за
дослідженням уяви та здатності конструювання май- бутнього. Для цього
використовуються імажинітивні, візуаль- ні, мнемічні, інтелектуальні та
проєктивні методики [20];
3) дослідження в ході патопсихологічного експерименту до- лучені
елементи діагностики уяви, прогнозування, функції об- разного
конструювання, уявлень про образ майбутнього особистості [11];
4) дослідження часової перспективи особистості спрямовані на
визначення збалансованої часової перспективи, що дозволяє особистості
гнучко перемикатися між подіями минулого, сьогодення і майбутнього в
залежності від життєвих обставин і подій [13; 28];
 5) ціннісно-смисловий напрямок діагностики вивчає специфіку
ціннісно-смислового наповнення суб’єктивного сприйняття особистістю часу
життя [16];
6) біографічний напрямок діагностики — це біографічні
дослідження, спрямовані на вивчення життєвого шляху особистості на основі
безпосередньої взаємодії з нею [8];
7) соціально-психологічна й організаційна діагностика [21];
8) дослідження ставлення до минулого, сьогодення та майбуття
(психосемантичний напрямок діагностики). Психосемантична парадигма
розглядає індивіда як носія суб’єктивного досвіду, що володіє
індивідуальною системою смислів. Суб’єктивний досвід представляється у
вигляді семантичного простору, осями якого є узагальнені смислові підстави,
які використовують- ся піддослідним для співвіднесення і протиставлення
стимулів або об’єктів. У психосемантичному підході можливий розгляд
суб’єкта як певний простір смислів, індивідуальних значень, соціальних
відносин і ідентифікацій, а аналізу піддається індивідуальна структура
особистості, описана її власною мовою, в системі власних конструктів [6].
На принципах психосемантичного підходу була створена авторська
методика оцінки образу світу майбутнього. Зазначена методика являє собою
техніку суб’єктивного шкалювання, тобто показує, яким індивід уявляє своє
майбутнє. Була обрана ця процедура, оскільки вона є ефективною
психодіагностичною процедурою кількісного і якісного індексування значень
при вимірі емоційного ставлення індивіда до об’єктів, при аналізі соціальних
установок, ціннісних орієнтацій, суб’єктивно- особистісного змісту,
відмінності аспектів самооцінки тощо.
Шкалювання проводилося за параметрами, які характеризували образ
світу майбутнього за дихотомічними конструктами: Переборність —
Невідворотність, Везіння — Невезіння, Довіра — Недовіра, Справедливість
— Несправедливість, Впевненість — Невпевненість, Щастя — Нещастя,
Ефективність — Неефективність, Відданість — Зрада, Успішність —
Неуспішність, Небайдужість — Байдужість. Загальна кількість параметрів
становила десять вимірів власного образу світу майбутнього.
Респондентам було представлено методику у вигляді таблиці, в якій
необхідно було за 6-бальною шкалою оцінити виразність кожного виміру
власного образу світу майбутнього від повної згоди з одним полюсом
конструкту до повної згоди з протилежним полюсом конструкту.

Висновок до першого розділу

До вольових якостей, які найбільше характеризують силу волі
особистості, належать самостійність та ініціативність.
Виявлено, що майбутнє усвідомлюється студентами, як найгостріша
проблема, що є наслідком виникнення протиріччя між суб’єктивно бажаним
та об’єктивно можливим. Емоційне ставлення до майбутнього є тлом,
необхідним для нормального планування майбутнього, тобто виконує
активно-пристосувальну функцію.
Отже, вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної
ситуації психічні утворення, які визначають рівень свідомої саморегуляції
особистістю своєї поведінки, її влади над собою.
Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому
розглянемо основні з них, такі базальні вольові якості особистості, як: а)
енергійність; б) терплячість; в) витримка; г) сміливість.
Виявлено особливості часової перспективи, змістової наповненості та
емоційного переживання образу майбутнього у студентів: у часовій
перспективі переважає далека перспектива; змістова наповненість образу
майбутнього характеризується переважанням орієнтації на себе, власне
життя, а емоційне переживання свідчить про те, що майбутнє є для студентів
найважливішою проблемою.
 РОЗДІЛ 2

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВОЛЬОВОИХ

ЯКОСТЕЙ ІЗ ОБРАЗОМ МАЙБУТНЬОГО

2.1. Організація та проведення дослідження ролі вольових якостей в

образі майбутнього особистості
Професіогенез розуміється нами як поступовий, планомірний,
поліструктурний, безперервний процес розвитку та становлення фахівця в
професійному середовищі, головними параметрами якого виступають певні
базові характеристики, а результатом є високий рівень професіоналізму. Весь
процес професіогенезу студента включає послідовне проходження трьох
стадій: 1) професійного самовизначення (довузівської); 2) професійного
навчання (вузівської), 3) професійного розвитку (післявузівської).
На думку Б. Ананьєва [1] студентський, юнацький вік є сенситивним
періодом для розвитку основних соціогенних структур особистості та
розвитку професійної ідентичності майбутніх професіоналів. Це пов’язано з
розвитком самосвідомості, професійним та особистісним самовизначенням,
розвитком рефлексії, характерними для даного віку. Саме в цьому віці
зростає значення відповідальності за свої вчинки, зміцнюються такі якості, як
цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність,
вміння володіти собою, підвищується інтерес до духовних і моральних
проблем. Саме під час навчання у вищому навчальному закладу із
специфічними умовами навчання у курсантів формується система знань та
спеціальних умінь і навичок необхідних для ефективного виконання
професійної діяльності студента. Упродовж всього періоду навчання
майбутні студенти проходять психологічну підготовку до майбутньої
професії. Метою якої є [6] формування у курсантів адекватної, стійкої
професійної мотивації до майбутньої діяльності; розвиток професійно-
важливих якостей; підтримка високого рівня психологічної готовності до
виконання службових обов’язків як у типових так і у екстремальних умовах
діяльності; формування відповідної корпоративної культури у службових
колективах тощо.
У процесі професійної підготовки уявлення курсантів про професію
розширюються, формується професійна ідентичність і розвивається
перспектива їх цілісного життєвого шляху. Створення в межах навчального
закладу необхідних умов навчання сприяє залученню курсантів до цінностей
професійної сфери, що у подальшому стає основою усвідомлення особистої
професійної готовності та ефективної адаптації на початку трудової
діяльності.
Стадія професійного навчання (вузівська) охоплює декілька етапів: -
етап вузівської адаптації, інтеріоризації та ревізії професійного потенціалу (1
курс), - етап засвоєння професійних знань, вмінь та навичок (2-3 курс), - етап
закріплення та усвідомлення професійної готовності (закінчення вузу зі
специфічними умовами навчання - 4 курс).
Згідно з етапами професіогенезу студентів вибірку дослідження склали
200 курсантів факультету № 1 Харківського національного університету
внутрішніх справ яких було розділено на чотири групи: перша група - 50
курсантів першого курсу (25%); друга група - 50 курсантів другого курсу
(25%); третя група - 50 курсантів третього курсу (25%); четверта група - 50
курсантів четвертого курсу навчання (25%).
Для дослідження особливостей емоційно-вольової сфери нами було
використано: методику «Самооцінка вольових якостей студентів-
спортсменів» розроблену Н. Стамбуловою та деякі факторі особистісного
опитувальника Р. Кеттелла, а саме: С - емоційна нестабільністьстабільність;
О - низьке-високе почуття провини; Q3 - низький-високий самоконтроль
поведінки; Р4 - розслабленість-напруженість. Методика «Самооцінка
вольових якостей студентівспортсменів» розроблена Н. Стамбуловою [4,
с.320] дала можливість оцінити рівень розвитку вольових якостей:
цілеспрямованості, наполегливості та завзятості, сміливості і рішучості,
ініціативності і самостійності, самовладання і витримки у курсантів на різних
курсах навчання у виші зі специфічними умовами. При цьому, вольові якості
було діагностовано за двома параметрами: вираженість (наявність і стійкість
прояву основних ознак вольової якості) та генералізованість (поширення
якості на різні сфери життєдіяльності особистості, її універсальність).

2.2 Психологічний та статистичний аналіз результатів емпіричного

дослідження
Необхідно зазначити, що на думку вчених вольова якість стає
властивістю особистості, коли вона не пов’язана з конкретною ситуацією, а
стає генералізованим способом поведінки особистості в усіх ситуаціях [1].

Як видно з рис. 1, у першокурсників усі показники вольових якостей

мають низький рівень розвитку і лише один показник вираженості вольових
якостей дещо вищий за показник генералізації, а саме показник
цілеспрямованості (18,40 ± 2,78 > 15,50 ± ,85). Такі дані говорять про те, що
першокурсники усвідомлено спрямовують власні зусилля на досягнення
цілей лише в певних сферах діяльності. Інші показники вираженості
вольових якостей дещо нижчі за їх генералізацію або співпадають: сміливість
(16,90 ± 3,11 < 19,70 ± 3,20), наполегливість (17,60 ± 3,69 = 17,30 ± ,09),
самостійність (17,55 ± 3,43 < 19,80 ± 2,89), самоконтроль (17,75 ± 2,52< 19,30
± ,67). Тобто, вольова активність першокурсників, їх сміливість, рішучість,
самостійність і витримка розповсюджується на більшість сфер
життєдіяльності. Ранжування показників вольових якостей першокурсників
має наступну послідовність: цілеспрямованість - самоконтроль -
наполегливість - самостійність - сміливість (див. рис. 1). На рис. 2
відображено кругову діаграму розвитку вольових якостей другокурсників.
Усі показники мають низький рівень розвитку.
Показники вираженості цілеспрямованості (18,90 ± 3,24 > 17,55 ± 3,24) і
наполегливості (18,20 ± 4,03 > 17,50 ± 2,78) дещо вищі за їх
генералізованість. Іншими словами, другокурсники вміють ставити цілі і
наполегливо йти до їх здійснення не у всіх сферах життєдіяльності. В той
час, коли сміливість (18,60 ± 3,18 < 20,55 ± 3,98) та самостійність (22,40 ±
4,68 < 21,50 ± 4,43) здатні проявляти значно більше і активніше.
Вираженість самоконтролю співпадає з генералізованістю (19,30 ± 3,40
= 19,80 ± 2,82), проте має низький рівень розвитку, що свідчить про наявність
у другокурсників схильності до імпульсивних, мало обдуманих емоційних
реакцій, нестриманості. Ранжування вказує на прагнення другокурсників до
самостійності - самоконтролю - цілеспрямованості - сміливості -
наполегливості (див. рис. 2).

Тобто, на другому році навчання майбутні студенти хочуть бути

самостійними, контролювати власне життя і йти до цілей, але їм заважає
епізодичний прояв волі. Другокурсникам необхідно розвивати вміння
наполегливо йти до поставленої цілі попри труднощі і впродовж довгого
часу. У третьокурсників зафіксовано низький рівень розвитку показників
вираженості цілеспрямованості (19,37 ± 3,13), наполегливості (19,53 ± 2,83) і
самоконтролю (19,37 ± 4,44) та середній рівень - сміливості (20,21 ± 3,26) і
самостійності (20,42 ± 3,97) (див. рис. 3).

Показник генералізованості самоконтролю вище показника його

вираженості (20,89 ± 3,55 > 19,37 ± 4,44), що свідчить про високу вольову
активність, розширення самоконтроля і саморегуляції емоційної поведінки на
різні сфери життя третьокурсників. Тоді як вираженість цілеспрямованості
(19,37 ± 3,13 > 18,74 ± 4,61), сміливості (20,21 ± 3,26 >19,89 ± 3,07) та
наполегливості (19,53 ±2,83 > 18,95 ± 3,56) нижча їх генералізованості, а
показники самостійності практично співпадають (20,42 ± 3,97 = 20,84 ± 2,53).
Ранжування вольових якостей у третокурсників показало наступне:
самостійність - сміливість - наполегливість - цілеспрямованість -
самоконтроль. Тобто, третьокурсники проявляють сміливість у більшості
сфер власної діяльності, прагнуть до самостійності та відповідальності за
власне життя і здатні контролювати власну поведінку як в особистому житті
так і в професійному. Проте, потребують розвитку наполегливості та
цілеспрямованості.

З рис. 4 видно, що усі показники вираженості вольових якостей

четвертокурсників мають середній рівень розвитку. При цьому, показники
вираженості вольових якостей цілеспрямованості (24,00 ± 3,81 > 23,80 ± 3,53)
і самостійності (24,55 ±3,42 > 23,65 ±2,88) вищі їх генералізованості, а
сміливості (23,65 ±3,57 < 24,65 ±3,18), наполегливості (24,15 ±3,11 < 25,85
±2,52) та самоконтролю (23,85 ±2,87 < 25,05 ±1,84) нижчі. За рангами якості
розташувалися наступним чином: самостійність - наполегливість -
цілеспрямованість - самоконтроль - сміливість.
Можемо стверджувати, що на четвертому курсі навчання майбутні
студенти проявляють наполегливість, сміливість і самоконтроль у більшості
сфер власної життєдіяльності. Разом з тим, четвертокурсники потребують
розвитку вміння ставити цілі у різних сферах життя і бути більш
самостійними.
Отже, на першому і другому курсах навчання вольові якості особистості
майбутніх студентів мають низький, а на третьому і четвертому - середній
рівні розвитку. Визначено, що загалом вольові якості майбутніх студентів
частіше проявляються в конкретних ситуаціях і їх генерелізованість, тобто
розширення прояву вольових якостей на різні сфери життєдіяльності,
потребує значної корекції на усіх чотирьох курсах навчання. Подальше
дослідження емоційно-вольової сфери майбутніх студентів здійснювалось у
напрямку аналізу сполучення деяких факторів особистісного опитувальника
Р. Кеттелла [5], а саме: С - емоційна нестабільність-стабільність; О - низьке-
високе почуття провини; Q3 - низький-високий самоконтроль поведінки; Р4 -
розслабленість-напруженість (див. табл. 1-4). З таблиці 1 видно, що у
більшості майбутніх студентів усіх чотирьох курсів навчання емоційна
врівноваженість має середній та високий рівні розвитку. Такі показники
характеризують їх як емоційно стійких, реалістичних, стриманих
особистостей які мають постійні інтереси.

Зафіксовано низку статистично значимих відмінностей, а саме: на

першому курсі навчання курсантів з низьким рівнем розвитку (20%)
емоційної стійкості статистично значимо більше ніж на другому (6%) і
третьому (12%) курсах; на другому курсі навчання курсантів з середнім
рівнем розвитку емоційної врівноваженості (24%) статистично менше
порівняно з третім (43%) і четвертим (40%) курсами навчання; на другому
курсі навчання курсантів з високим рівнем розвитку емоційної
врівноваженості (70%) статистично значимо більше порівняно з третім
(46%;) і четвертим (52%);
Аналіз показників таблиці 2 показав наступне: на першому курсі
навчання 20% курсантів мають низький рівень розвитку самоконтролю
поведінки, вони слабо дисципліновані, неуважні до інших людей, їм важко
дотримуватись соціальних вимог та норм поведінки; 32% курсантів мають
середній рівень - вони здатні в певних випадках дотримуватись вимог
соціальних норм та правил оточення, є схильність до емоційної,
нерівноваженої реакції в поведінці; у 48% першокурсників зафіксовано
високий рівень розвитку самоконтролю, вони здатні добре контролювати
власні емоції та поведінку. Зафіксовано, що першокурсників з середнім
рівнем розвитку самоконтролю (32%) статистично значимо більше ніж
другокурсників (6%) та четвертокурсників (6%) більше ніж другокурсників
(6%) та четвертокурсників (6%).

Діагностовано, що статистично більше другокурсників (84%) мають

високий рівень розвитку самоконтролю поведінки порівняно з майбутніми
студентами першого(48%), третього (62%) та четвертого (64%) курсів
навчання. Можемо стверджувати, що курсантам другого курсу властива
цілеспрямованість та інтегрованість особистості при внутрішньому контролі
суспільної поведінки.
Більшість курсантів третього курсу (62%) також мають високий рівень
розвитку самоконтролю поведінки. Визначено, що третьокурсників з
середнім рівнем розвитку самоконтролю поведінки (24%) статистично
більше ніж другокурсників (6%) та четвертокурсників (6%).
На четвертому курсі навчання 64% майбутніх студентів мають високий
рівень розвитку самоконтролю поведінки та емоцій. Проте, у
четвертокурсників (30%) діагностовано статистично більше курсантів з
низьким рівнем розвитку самоконтролю ніж у курсантів третього курсу
(14%) навчання (див. табл. 2).
Як видно з таблиці 3, 30% першокурсників, 36% другокурсників, 44%
третьокурсників та 42% четвертокурсників мають низький рівень розвитку
почуття провини, що характеризує їх як впевнених у собі та власних
здібностях людей. Середній рівень розвитку почуття провини мають 24%
першокурсників, 40% другокурсників, 42% третьокурсників та 36%
четвертокурсників - це люди які можуть бути довірливими та спокійними,
але мають тенденцію до тривожності, депресивності, певного почуття вини.
При цьому, статистично значимо (р<0,05) на другому (40%) і третьому (42%)
курсах навчання таких курсантів більше ніж на першому (24%) (див. табл. 3)

Високий рівень розвитку почуття провини зафіксовано у 46%

першокурсників, 24% другокурсників, 14 % третьокурсників і 22%
четвертокурсників. Ці курсанти іноді мають перепади настрою, дещо
неспокійні та проявляють тривожність у невизначених ситуаціях. Слід
зазначити, що першокурсників з розвиненим почуттям провини (46%)
статистично значимо (р<0,01) більше порівняно з курсантами другого (24%),
третього (14%) і четвертого (22%) курсів навчання (див. табл. 3).
Показники за фактором 04 дають можливість зробити наступні
висновки: високий рівень розвитку напруженості характерний для 24%
першокурсників, 6% другокурсників, 9% третьокурсників та 6%
четвертокурсників. Цим курсантам властиве незадоволення бажань, їм
досить важко переживати власні поразки та особливо негативно на них
ливають психотравмуючі ситуації.
Середній рівень розвитку напруженості мають 26% майбутніх студентів
першого, 10% - другого, 9% - третього і 14% - четвертого курсів навчання
(див. думок, вони не достатньо швидко здатні до опанування (табл. 4). Ці
курсанти схильні зберігати незначне складними життєвим ситуаціями.
Низький рівень розвитку напруженості зафіксовано у більшості
курсантів першого (50%), другого (34%), третього (32%) і четвертого (30%)
курсів навчання. Ці курсанти схильні до розслабленості, врівноваженості,
заспокоєння. При цьому, першокурсники (50%) статистично значимо
(р<0,05) більше здатні до розслабленості і врівно-важеності ніж курсанти
третього (32%) і четвертого (30% )курсів навчання (див. табл. 4).

Висновок до другого розділу

Отже, протягом дослідження нами було виявлено такі особливості
емоційно-вольової сфери студентів на стадії професійного розвитку:
- у більшості майбутніх фахівців на всіх етапах навчання емоційна
врівноваженість має середній та високий рівні розвитку. Такі показники
характеризують їх як емоційно стійких, реалістичних, стриманих
особистостей;
- діагностується поступове зниженні рівню напруженості від першого
до четвертого курсу навчання;
- спостерігається тенденція, щодо підвищення рівню розвитку волових
якостей, так на першому і другому курсах навчання вольові якості
особистості майбутніх фахівців мають низький, а на третьому і четвертому -
середній рівні розвитку.
Разом з цим необхідно звернути увагу на розвиток: вміння наполегливо
йти до поставленої цілі попри труднощі і впродовж довгого часу у
другокурсників; наполегливість та цілеспрямованість у третьокурсників та
вміння ставити цілі у різних сферах життя у випускників. Перспективним, на
наш погляд, буде визначення особливостей динаміки розвитку вольових
якостей фахівців на післявузівської стадії професіогенезу.
 ВИСНОВКИ
Результати теоретико-емпіричного дослідження проблеми зв’язку
рівню вираженості вольової регуляції з образом майбутнього дозволили
сформулювати такі висновки.
1. На основі теоретичного аналізу і подальшого узагальнення
дослідження проблеми волі було з’ясовано, що воля – являє собою здатність
людини приймати рішення на основі процесів мислення, та контролювати
поведінку, емоційну сферу. В останній час спостерігається зростання
досліджень в даній галузі які спонукають до переосмислення даного поняття.
Та переглянення його як біологічних основ виникнення так і психологічних.
До загальних підходів дослідження проблеми залежності особистості
можна віднести наступі підходи : психоаналітичний, біхевіоральний,
особистісний, мотиваційний. Кожен з підходів відображає залежність з
різних сторін що дає смогу більш детально виглянути на проблему. Що
призводить до більшої кількості наукових досліджень та їх різноманітності.
2. Визначено й обґрунтовано психодіагностичний інструментарій, що
дозволяє вирішити проблему складається з 7-х психодіагностичний методик
(методика діагностики вивчення довільного самоконтролю Г. Никифоровим,
В. Васильєвим і С. Фірсова; опитувальник для оцінки своєї наполегливості.
Опитувальник розроблений П. Ільїним і К. Фещенко; опитувальник для
оцінки свого завзяття. Методика розроблена П. Ільїним і К. Фещенко;
опитувальник для самооцінки терплячості. Методика розроблена П. Ільїним і
К. Фещенко , Методики для оцінки та самооцінки вольових якостей;
методика описана М.М. Обозовим; комплексний тест на залежності методика
В. Лозовій.
3. Показано, що статистично значущих відмінностей між групою
обстежуваних із наявністю залежності та випробуваними без залежностей не
виявлено. Що підтверджує наше припущення про те що вольові якості не
пригнічують бачення майбутнього студентами,а є помилкою рішення чи
зміною напряму сили вольової регуляції на бік залежності.
Взаємозв'язок рівню вираженості вольової регуляції з образом
майбутнього студента утворюють такі компоненти, як когнітивні, емоційні,
поведінкові. Хоч серед вчених не має єдиної думки на це питання. На основі
отриманої інформації в ході емпіричного дослідження було виявлено що
взаємозв’язок між залежністю та вольовою регуляцією спостерігається але
сама воля використовується особистістю як сила яку він спрямовує на
підтримку своєї залежності.
Виявлено, що обстежувані з контрольної групи які незалежні
демонструють високу ступінь вольової регуляції та таких якостей як
наполегливість, самоконтроль у емоційній, дійовій, соціальній сфері та в
завзятоcті и терплячості. Це підкреслює той факт, що вони мають високий
ступінь самоконтролю і вміють справлятися з емоційним тиском.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айвазова А.Е. Психологические аспекты зависимости / А.Е.

Айвазова. - СПб.: Питер,2003. - 120 с.
2. Ассаджиоли Р. Психосинтез: теория и практика / Р. Ассаджиоли.
– М.: REFL-book, 1994. – 314 с.
3. Ассаджиоли Р. Семь типов личности та типологии психосинтеза
/ Р. Ассаджиоли. - М. Мир Урании, 2008.- 160 с.
4. Боришевский М.И. Розвиток саморегуляції поведінки школьників:
Автореф. дис. докт.пед. наук. — К., 1992 – 213с.
5. Березовська І.В. Особливості розвитку вольових якостей студентів у
навчально-професійній діяльності: автореф. дисс. ... канд. психол. наук:
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія / І.В. Березовська;
Південноукраїнський державний педагогічний університет імені
К.Д. Ушинського. – Одеса, 2007. – 16 с.
6. Бех І.Д. Від волі до особистості/ І.Д. Бех.- К.: Україна-Віта, 1995. —
202 с.
7. Волков Д.Б. Свобода воли в либертарианстве Р. Кейна // Вестник
Московского университета. Серия 7: Философия. – 2015. – № 6. – С. 32–51.
8. Вундт В. Введение в психологию .. - 3-е изд. - М .: Ком Книга, 2007.
– 168 с
9. .Грот Н.Я. Критика понять свободи волі у зв’язку з терміном
причинності / Н.Я. Грот. – 1989. – 145с.
10. Завершнева Е. и Ван дер Веер, Р. (ред.). Записные книжки Л. С.
Выготского. Избранное. - М.: Канон-Плюс, 2017. - 31с.
11. Джемс У. Научные основы психологии / У. Джемс. – Мн.: Харвест,
2005. – 528 с.
12. Захаров Н.П. Психотерапия прикордонних розладів і станів
залежності / Н.П. Захаров. – М.: Де Липринт, 2004. – 288 с.
 13. Ильин Е.П. Психология воли / Е.П. Ильин. - СПб .: Питер, 2000. -
288 с. 
14. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции:
учеб. пособие для вузов / В. А. Иванников. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2006. –
208 с.
15. Калин В.К. Классификация волевых качеств / В.К. Калин.
Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности. -
Симферополь,1983. – С. 37-44. 
16. Конопкин О.А. Психічна саморегуляція довільної активності
людини (Структурно-функціональний аспект // Питанняпсихології. 1995.- 13
с.
17. Левин К.Намерение, воля и потребность / К Левин. 1978. Режим
доступа: http://www.klex.ru/lf6
18. Леонтьев А. Н. и современная психология: Сборник статей памяти
А. Н. Леонтьева. - М.: МГУ, 1983 – 123с
19. Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: навчальний
посібник / Н.Ю. Максимова. – К.: Київський університет, 2002. – 308 с.
20. Мэй Р. Любов і воля / Р. Мэй. - М.: Рефл-бук; Київ: Ваклер. 1997. -
321 с.
21. Нюттен Ж. Мотивация, действие и перспектива будущего / Ж.
Нюттен. - М.: Смысл,2004. – 608 с.
22. Психология воли (А.Н.Леонтьев). Лекция.режим доступа:
https://www.psychologos.ru/articles/view/psihologiya-voli-a.n.-leontev
23. Психологія залежних станів. Матеріали для самостійної роботи.
– Київ: Національна академія внутрішніх справ. Навчально-науковий
інститут № 4. 2016. – 50 с.
24. Рибо Т. Воля в ее нормальном и болезненном состояниях. - СПб.
1894.- 128 с.
25. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. -
СПб.: Питер,2007. – 713 с.
 26. Сеченов И.М. Учение о свободе воли с практической стороны //
И.М. Сеченов. Избранные философские и психологические произведения.
- М., 1947.- 774 с.
27. Узнадзе Д.Н. Психология установки / Д.Н. Узнадзе. - СПб .: Питер,
2001. – 416 с.
28. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность / X. Хекхаузен. - СПб.:
Питер,2003. – 860 с.
29. Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения / Х.
Хекхаузен — Санкт-Петербург: Речь, 2001; 256 стр
30. Чиксентмихайи М. В поисках потока: Психология включенности в
обыденност / М. Чиксентмихайи; Пер. с англ. Е. Милицкой. – М.: Альпина
нон-фикшн, 2012. – 194 с.Режим
доступа:https://www.24centre.ru/uploads/files/Texts/Publicisticheskie/V-poiskah-
potoka-Psihologiya-vklyuchennosti-v-povsednevnost.pdf
31. Шляпников В.Н. Динамика волевой регуляции в процессе
профессиональной адаптации личности: дисс. ... канд. психол. наук: 19.00.01
– общая психология, история психологии / В.Н. Шляпников. – М., 2008. – 193
с.
32. Andrew J. Vonasch А, Cory J. Clark В, StephanL, KathleenD. Vohs
С. And Roy F. Baumeister. Or dinary people as sociatead diction with loss of free
will. Addict BehavRep. 2017 Jun; 5
33. Assagioli R. Psychosynthesis. A Manual of Principles and
Techniques.PenguinBooks. 1976. - .125р.
34. Bonn GB (2013) Re-conceptualizing free will for the 21st century:
acting independently with a limited role for consciousness. Front. Psychol. 4:920.
doi: 10.3389/fpsyg.2013.00920
35. Brian Johnson. Psychoanalytic treatment of psychological
addictiontoal cohol (alcoholabuse).Front. Psychol., 02 December 2011. - 34р.
 36. GeneM. Heyman. Do addict shave free will? An empirical approach to
a vexing question. Addictive Behaviors Reports. Volume 5, June 2017, Pages 85-
93.
37. Katharina Bernecker, Veronika Job. Beliefs about will power
moderate the effect of previous day demand son next day’s expectation sand effect
ivegoal striving. Front Psychol. 2015. - 41р.
38. McKenna, Michael, "Compatibilism", The Stanford Encyclopedia of
Philosophy (Winter 2009 Edition), Edward N. Zalta (ed.),- .27р.
39. O'Connor, Timothy, "Free Will", The Stanford Encyclopedia of
Philosophy (Fall 2014 Edition), Edward N. Zalta (ed.) – 34 р.
40. Van Gulick, Robert, "Consciousness", The Stanford Encyclopedia of
Philosophy (Spring 2014 Edition), Edward N. Zalta (ed.) 25.р