МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Кафедра психології філософського факультету

Курсова робота
з соціальної психології
на тему: “Взаємозв'язок особистісної ефективності із самооцінкою у
студентів”

Студентки 2 курсу
групи ФФП-24с
спеціальності психологія
Козар Юлії
Керівник:Перун М.Б

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

ЛЬВІВ – 2023
 2

Зміст
Вступ
Розділ 1:Теоретичний аналіз

1.1 самооцінка як складова особистісного та професійного становлення

особистості

1.2 характеристика самоефективності та її компоненти

1.3взаємозвязок
Розділ 2:Еспериментальне дослідження взаємозв’язку особистісної
ефективності та самооцінки у студентів

2.1опис плану та процедури проведення експериментального дослідження

2.2 аналіз результатів дослідження взаємозв’язку особистісної ефективності

та самооцінки у студентів

Висновки
Список використаної літератури
Додаток а
Додаток Б
Додаток в
Додаток д
 3

Вступ
У сучасному світі висока особистісна ефективність є ключовим фактором успіху у
будь-якій сфері діяльності, включаючи навчання. Одним з основних факторів, які
впливають на особистісну ефективність, є самооцінка - оцінка власних
можливостей, здібностей, досягнень та недоліків. Самооцінка може впливати на
ставлення до себе, до інших людей, до різних життєвих ситуацій, а також на вибір
професії та кар'єрний розвиток.

Тому, вивчення взаємозв'язку між самооцінкою та особистісною ефективністю є

актуальною проблемою для психології, освіти та менеджменту. \

Дослідження взаємозв'язку самооцінки та особистісної ефективності у студентів

може бути корисним для розуміння та підвищення їх успішності у навчанні,
розвитку професійної компетентності та соціальної адаптації. Отримані
результати можуть бути використані для розробки програм та методик
підвищення самооцінки та особистісної ефективності у студентів.
Актуальність теми взаємозв'язку між особистісною ефективністю та
самооцінкою серед студентів є дуже актуальною. Особиста ефективність означає
здатність ставити та досягати цілей, ефективно керувати часом і ресурсами,
приймати ефективні рішення та справлятися зі стресом і викликами. З іншого
боку, самооцінка стосується того, як людина бачить себе та свої здібності.

Розуміння зв’язку між особистою ефективністю та самооцінкою учнів є важливим

як для педагогів, так і для батьків. Підвищуючи особисту ефективність і
розвиваючи самооцінку, студенти можуть бути краще підготовлені для досягнення
успіху в навчанні та майбутніх кар’єрах. Крім того, розуміння цього зв’язку також
може допомогти педагогам і батькам визначити учнів, які можуть відчувати
 4

труднощі, і надати їм необхідну підтримку для підвищення їх особистої

ефективності та самооцінки.
Мета:виявити взаємозв’язок самооцінки та самоефективності
Об’єкт: самооцінка та самоефективність
Предмет: взаємозв'язок між самооцінкою та особистісною ефективністю у
студентів.
Гіпотези дослідження:
1. Існує позитивний взаємозв'язок між рівнем особистісної ефективності та
самооцінкою студентів,що виражається в тому,що студенти з вищим рівнем
самооцінки також мають більш високий рівень особистісної ефективності.
2. Існує негативний взаємозв'язок між рівнем особистісної ефективності та
самооцінкою студентів,що виражається в тому,що студенти з високим
рівнем самооцінки мають низьку самоефективність
3.
4. Рівень особистісної ефективності може впливати на самооцінку студентів,
що виражається в тому, що студенти, які досягають більш високих
результатів у своїй навчальній та життєвій діяльності, мають більш
позитивну самооцінку, ніж ті, хто має менші успіхи.
5.
6. Студенти з низьким рівнем самооцінки можуть мати проблеми з
особистісною ефективністю, що виражається в тому, що вони можуть бути
менш мотивовані до досягнення своїх цілей, менше контролювати свій час
та ресурси та менше справлятися зі стресом та викликами, що виникають у
навчальному процесі.

Завдання дослідження:
 5

 Здійснити теоретичний аналіз структури поняття «особистісна

ефективність», описати концепції,види та характеристику
 Описати поняття «самооцінки»,особливості становлення,рівні та
компоненти
 Підібрати методику для дослідження, провести експеримент для того, щоб
виявити взаємозв’язок самооцінки та особистісної ефективності
 Здійснити аналіз результатів дослідження та зробити висновки.

Для досягнення зазначеної мети було використано комплекс загальнонаукових

методів:

- теоретичні:методи аналізу та синтезу,індукції та дедукції,метод порівняння,

контент-аналіз базових понять дослідження;

- емпіричні:тестування та експеримент;

- математичної та статистичної обробки даних:групування даних,визначення

середніх величин.
Група досліджуваних складає 26 студентів другого курсу,віком 18-21 років,що
навчаються у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Практичне значення дослідження полягає в тому,що на основі отриманих

результатів в подальшому може бути з’ясований взаємозв’язок особистісної
ефективності із самооцінкою у студентів.
Курсова робота складається зі вступу,двох розділів,висновку,списку
літератури та додатків.
 6

Розділ 1:Теоретичний аналіз понять самооцінки та само ефективності

1.1 Характеристика самоефективності та її компоненти

Зміни в сучасному світі висувають різні вимоги та виклики до особистості, і

необхідно правильно формувати навички подолання труднощів та збереження
життєвих сил. Завдяки певному рівню самоефективності людина відчуває
впевненість у свої силах і зможе вибудовувати власні моделі поведінки, щоб
справлятись з складними ситуаціями.[1]

Самоефективність є предметом вивчення багатьох зарубіжних

дослідників:А. Бандури, В. Ромека, Д. Майерса, М. Шерера. Такі українські вчені:
І. Галецька, С.Гончар, М. Гайдар теж науково розглядали це питання. Одні з
перших досліджень були в працях А. Бандури. У його соціально-когнітивній теорії
це поняття трактувалась як психічне,динамічне,стійке утворення;усвідомлена
здатність долати труднощі та впливати на ефективність виконання різних видів
діяльності[1]

Д. Майєрс окресив поняття самоефективності як впевненість у своїй

компетеності та вважав,що особистісна ефективність допомагає долати складні
обставини,докладати зусиль. Джерело підвищення полягає у досвіді успіху,рівню
знань,які дають відчуття впевненості у власні сили,щоб досягти певного
результату.[3]

М.Гайдар припускав,що поєднання налагодження ефективного

спілкування,уявлення людини й продуктивна поведінка,це і є самоефективність.
Також є думка вченої І. Галецької про те,що одним з факторів соціально-
психологічної адаптації є самоефективність.[2]
 7

Багато науковці досліджували,окрім самого поняття ефективності,також

види та їхню характеристику. А.Бандура поділив на такі види:індивідуальну (маю
вплив на мотивацію,емоції,поведінку), колективну(впевненість,що впливає на
соціальні процеси),специфічну(відносно певного завдання),загальну(у різних
галузях діяльності) Д.Маддукс і М.Шеєр розрізняли:ефективність у
діяльності(переконаність у компетенції та знаннях) та в спілкуванні(переконання
про власні навички у комунікації,які зуміє застосувати). М.Гайдав вивчав само
ефективність у професійній сфері і виокремив:особистісну(уявлення про наявність
у себе певних особистих якостей для професії), діяльнісна (впевненість,що зможе
використати навички у професійній діяльності), комунікативна(переконання,що
спеціаліст має всі навички комунікації для компетенції у професійному
спілкуванні).[4]

Засновник соціально-когнітивної теорії припускав,що існують три рівні

самоефективності: низький-в конкретних ситуаціях, середній-у певній сфері на
групу завдань,загальний та глобальний рівень-віра людини в особистісну само
ефективність без певних визначень діяльності[1]

Для більшого розуміння явища ми спочатку проаналізуємо його

головні складові. Когнітивний компонент, який відображає сприйняття
самоефективності людиною. Це впливає на здатність приймати рішення та
проявляється в різних сферах життя людини, включаючи загальні здібності, такі
як академічні досягнення. Під час взаємодії з іншими людьми та різноманітних
діяльностей, кожна особа постійно формує уявлення про себе, які час від часу
змінюються, збагачуються та уточнюються. Емоційний компонент виражається в
емоційному ставленні особистості до власної ефективності. Поведінковий
компонент на думку А.Бандури, самоефективність є основною детермінантою
поведінки людини і виявляється в судженнях людей про їхню здатність
 8

організовувати та здійснювати всі ті дії,які необхідні для досягнення наперед

заданого типу результату діяльності. Незважаючи на те,що певна поведінка
призводить до самозадоволення та поваги з боку інших,людина може не
виконувати їх,якщо вона переконана,що не може виконувати їх достатньо добре.
Таким чином,теорію самоефективності можна розглядати як теорію мотивації,в
якій джерелом розуміння мотивації є не цінність успішних результатів і не
очікування успіху,а віра в свою здатність досягти успіху в контексті окремих видів
активності.[6]

Вчений писав,що особистісна ефективність важлива складова людської

поведінки,бо має вплив на різні сфери життя людини. Вибір виду діяльності теж
залежить від самоефективності,бо особа уникає робити те,що,на її думку,вона
зробити не зможе,та втрачає шанс на отримання досвіду та навичок. Також
впливає на підбір оточення,ретельність виконання завдань,емоційні
реакції,вміння зберігати рівновагу та приймати рішення у стресових ситуаціях.
Він виділяв такі властивості:рівень,силу та узагальнення.[3]

А.Бандура вважав,що на поведінку впливають такі фактори:середовище,яке

може здійснювати позитивне або негативне підкріплення;переконання,її
конструкти,які базуються на досвіді;поведінка як відповідь на ситуації.Ці всі
компоненти взаємодіють між собою,доповнюють та мають вплив одне на одного.
Вчений переконаний,що концепція самоефективності в узагальненому вигляді
полягає в тому,що люди усвідомлються свої вміння,демонструвати поведінку,яка є
відповідною до ситуації.[1]

Аналізуючи літератури, ми можемо стверджувати,що впродовж усього

життя формується самоефективність. Але у різному віці мають певні
особливості,що детермінуються діяльністю,віковими психічними
новоутвореннями та соціальною ситуацію розвитку. Юнацький період має
 9

глибокий зв'язок з процесом визначення професійного та особистісного шляху,

розвитком професійних навичок та закріпленням впевненості хлопців і дівчат у
можливостях успішної самореалізації. Цей вік сприяє становленню особистісної
ефективності у молодих людей. Нове середовище та процеси самовизначення
підштовхують їх до розвитку,який підвищує загальну,професійну та навчальну
компетентність. А це в свою чергу впливання на зростання їхньої
ефективності,життєстійкості та здатності до реалізації .Відчуття самоефективності
також впливає на рівень домагань,побудову життєвих планів та бачення
перспективи власного розвитку.[5]

Ключовим компонентом особистісної ефективності в професійній діяльності

є віра в те, що людина володіє найважливішими здібностями і може ефективно
застосовувати їх у складному професійному середовищі. Ця впевненість дозволяє
людям успішно вирішувати поставлені завдання, створюючи високоефективний
професійний інструментарій.[6]

М.І.Гайдар стверджує,що особистісну ефективність не можна розглядати як

одну з багатьох професійно важливих якостей,а скоріше це одна з найважливіших
складових психологічних рис. Формування у студентів розпочинається лише під
час навчально-професійної діяльності, через проходження всіх етапів навчання в
університеті та поступове накопичення власного професійного досвіду, зокрема,
шляхом залучення до системи практики. Саме у юнацькому віці відіграє важливу
роль, бо успішне проходження цього періоду залежить від віри студента в себе та
свою спроможність,а не тільки від рівня знань і навичок. Рівень особистої
ефективності студента матиме великий вплив на всі сфери його діяльності. Це
може проявлятися, наприклад,у тому,що студенти з високою самоефективністю
досягають вищої академічної успішності,ставлять перед собою вищі цілі,
 10

розглядають більше варіантів кар’єри,є більш успішними та загалом мають краще

фізичне та психічне здоров’я,ніж,ті,хто має низький рівень[6].

Мотивація до досягнення успіху є важливим фактором, що впливає на

ефективність навчально-професійної діяльності студентів. Цей мотив особливо
важливий для студентів з високим рівнем самоефективності, які прагнуть до
покращення своїх результатів у будь-якій справі. Вони також більш зацікавлені в
досягненні віддалених цілей та отриманні унікальних результатів, які
відображають їх оригінальний підхід до розв'язання проблем. Цей мотив також
стимулює студентів до пошуку ситуацій, в яких вони можуть досягнути успіху та
відчути задоволення від своїх досягнень. Оскільки навчання надає багато
можливостей для досягнення успіху, то студенти з високою потребою у
досягненнях можуть відчувати більше задоволення від навчання та бути більш
наполегливими у своїх зусиллях, що допоможе досягнути вищих результатів у
навчанні.[6]

Ми вважаємо, що студенти з низькою самоефективністю переважно

налаштовані на уникнення невдачі. Це зазвичай виражається в низькій мотивації
для покращення результатів, віддачі переваги стандартним методам та боязні
творчості. Студенти з таким мотивом часто виявляють підвищену тривожність та
неконструктивне ставлення до навчання, що проявляється у захисній реакції на
навчальну діяльність. Найчастіше, вони навчаються не для того, щоб отримувати
задоволення від навчання, а для того, щоб уникнути неприємностей, пов'язаних з
невдачею. [6]

Отже,особистісна ефективності є важливою рисою, яка проявляється у вірі

в свої здібності та вміння справлятися з завданнями та труднощами. Ця риса
складається з когнітивних, емоційних та поведінкових компонентів і є важливим
детермінантом поведінки людини. У студентському житті вона особливо важлива
 11

оскільки сприяє адаптації до вимог навчального закладу розвитку здібностей та

можливостей студентa[6]

1.2самооцінка як складова особистісного та професійного становлення

особистості

Сучасний спосіб життя встановлює нові вимоги до особистості, яка

повинна бути енергійною, здатною протистояти стресу, легко пристосовуватися
до нових соціальних умов і вирішувати професійні завдання, щоб досягти успіху
та самореалізації. Згідно з психологами, самооцінка значно впливає на поведінку,
діяльність та спілкування людини. Тому, у сучасній психології, питання
самооцінки, її формування, структура, функції та зв’язки з іншими особистісними
факторами завжди є предметом уваги вчених.[9]

Останні дослідження та публікації показують, що в минулому було

звернено увагу на визначення, опис та дослідження самооцінки вітчизняними та
зарубіжними науковцями. Це охоплювало дослідження самооцінки у структурі Я-
Концепції (М. Розенберг, Р. Бернс), самосвідомості (І. І. Чеснокова), концепції
смислу "Я" В.В. Столін, самовідношення С.Р. Пантілєєва, як специфічної функції
самосвідомості (Л.В. Бороздіна), оцінки та емоцій у процесі самооцінки (Р.С.
Лазарус, К.А. Сміт), та інших основних процесів.[7]

Куперсміт визначає самооцінку як «оцінку, яка формується і зазвичай

практикується індивідом». Кемпбелл і Лавальє визначають самооцінку як
«ставлення до саморефлексії». Бачення себе як продукту об'єкта оцінки». Крім
того, Хейлз визначає самооцінку як оцінну функцію поняття «Я», емоційний
компонент особистості, тобто позитивну і негативну оцінку людиною самого себе.
Самооцінка також визначається як поняття порівняння, яке використовується для
оцінки власної поведінки відносно поведінки інших або шляхом порівняння себе з
 12

іншими. Осборн визначає самооцінку як відносно стабільне позитивне чи

негативне почуття щодо себе, яке може. Поліпшується або погіршується, коли
людина стикається з проблемою, пояснює успіхи та невдачі ваше повсякденне
життя. Еріксон визначає самооцінку як функцію розвитку особистості, яка є
наслідком успішності. Розв’язувати задачі, пов’язані з кожним етапом життєвого
розвитку. Коли це почуття розвивається,Зростання та вирішення життєвих
завдань, формування сенсу Здорова особистість активно осягає навколишнє,
виявляє певну єдність особистості, може правильно сприймати світ і себе.[8]

Бандура бачить самооцінку як фактор, що впливає на дії людини, і

визначає її як один з компонентів, які регулюють поведінку. Різноманітна
поведінка людини контролюється реакціями самооцінки, такими як задоволення
собою, гордість за успіхи, але також може бути присутнє незадоволення собою і
самокритика.[7]

Вчені підкреслюють,що не варто поняття самооцінки порівняти Я-

концепцію,бо вона має відносно широке конструктивне визначення,включаючи
когнітивні, афективні та поведінкові аспекти, а самооцінка вважається більш
обмеженим оціночним компонентом ширшої концепції самооцінки.[8]

М. Вагнер детально досліджував самооцінку і  розробив список чинників, які

взаємодіють між собою і з яких складається самооцінка. Центральним елементом
самооцінки є відчуття власної потрібності, бажаності та кохання. Відсутність
любові може призвести до появи емоційних проблем, які можуть турбувати
людину на протязі значної частини її життя. Люди, які отримують любов, повагу
та підтримку від свого оточення, мають тісний зв'язок з почуттям гідності,
оскільки ці фактори сприяють тому, що вони сприймають себе позитивніше . Ще
один значний аспект самооцінки - відчуття своєї компетентності. Люди, які мають
 13

реалістичну інформацію про свої можливості та здібності, легше вирішують

проблеми і зустрічають нові виклики з позитивним настроєм.[10]

Самооцінка виконує різноманітні функції, зокрема мотиваційні, орієнтаційні

, регулятивні та рефлексивні. Може мати різний рівень - високий або низький, і
може відрізнятися за ступенем стійкості, самостійності та критичності. Адекватна
самооцінка означає, що людина правильно оцінює свої здібності та можливості, є
критичною до себе, не ідеалізує свої успіхи і невдачі в конкретній діяльності,
встановлює досяжні цілі та дивиться на свої досягнення реалістично.
Неадекватна(завищена та занижена)впливає на внутрішню гармонію людини.
Людина з низьким рівнем самооцінки може почуватись безнадійно,невпевненою у
власних силах та це може бути причиною розвитку різних форм депресії.
Завищена самооцінка, з іншого боку, може призвести до неадекватної поведінки та
конфліктів з оточуючими, а також до ігнорування власних недоліків та нездатності
побачити реальну картину своєї діяльності. Людина з високою самооцінкою
керується власними принципами та не дозволяє думкам оточуючих впливати на
неї. Якщо самооцінка не є завищеною, то вона може мати позитивний вплив на
самопочуття, оскільки збільшує стійкість до критики. [10]

Процес формування самооцінки починається ще до народження,це

з’ясувала вчена М. Томенн-Спіч. Дослідження показують, що бажані діти
народжуються з більшою ймовірністю здоровими, оскільки вони отримують
більше любові від своїх батьків. З іншого боку, якщо батьки стикаються з
неприємною вагітністю або не були готові до народження дитини, то емоційне
напруження може вплинути на дитину та призвести до почуття непотрібності, що
може переслідувати її у дорослому житті і впливати на розвиток самооцінки.
Розвиток самооцінки та самосвідомості починається вже у віці 1-2 років, хоча в
дітей ще немає чіткої свідомості про те, що вони - окрема особа, відокремлена від
 14

іншого світу та інших людей. Дитина отримує інформацію про свою зовнішність з
оточуючого середовища,що впливає на самооцінку дитини. Діти вже з трьох років
починають порівнювати себе з іншими людьми та намагаються відповідати
очікуванням дорослих.У цьому віці самооцінка дитини залежить від того,
наскільки оточуючі схвалюють її поведінку та досягнення.[9]

Багато дітей у віці чотирьох-п’яти років вже здатні адекватно оцінювати

свої особистісні якості, досягнення та невдачі, і це застосовується не тільки в грі,
але й у спілкуванні, навчанні та інших видах діяльності.Діти молодшого
шкільного віку мають особливість повного визнання авторитету дорослих,
зокрема вчителів, в порівнянні з дошкільним періодом. Р. С. Немов зазначає, що
це створює сприятливі умови для виховання дитини як особистості, але потребує
від дорослих бути відповідальними, контролювати свої дії та судження. У
молодшому шкільному віці діти набувають нових навичок, одним з яких є
рефлексія - здатність розуміти, як їх бачать інші, як вони самі себе бачать та як їх
сприймає оточуючий світ. Ця здатність дає змогу оцінити наскільки адекватні їх
вчинки та думки, що є важливою складовою самоаналізу та самооцінки в
підлітковому віці. Високорозвинена рефлексія є важливим кроком у формуванні
адекватної самооцінки в майбутньому. [9]

Самооцінка підлітків є нестабільною та змінюється протягом різних

вікових періодів. Розвиток психологічних особливостей підлітків, таких як поява
стійких ідеалів та прагнення зрозуміти себе, може допомогти у формуванні
активної самооцінки, яка є більш диференційованою. Завдяки включенню в
соціальне життя у юнацькому та підлітковому віці завершується формування
самооцінки.[9]

Розвиток самооцінки студента вирішує проблему його професійного та

особистісного становлення, що збалансовує індивідуальні можливості та психічні
 15

стани, сприяє саморозкриттю й реалізації здібностей студента, а також виступає

запорукою його психологічного здоров’я. Недооцінка власних можливостей може
мати негативний вплив на навчальні досягнення студента, його здатність до
саморегуляції та самореалізації, а також перешкоджати встановленню
міжособистісних зв'язків та розвитку професійно важливих рис і навичок.[11]

Під час студентських років її поведінку все більше визначає самооцінка та її

бажання зберегти важливість оцінки оточуючих. Навчально-виховний процес має
важливе значення для розвитку Я-концепції та самооцінки студента. Рівень
самооцінки визначається успішністю адаптації до соціальної ролі студента на
початковому етапі навчання та адаптації до професійної ролі на фінальному етапі.
Навчання в вищому навчальному закладі має здатність змінювати самого суб’єкта
навчальної діяльності. Навколишнє середовище, яке сприяє інноваційній освіті,
сприяє розвитку та формуванню емоційної саморегуляції, достатньо високого
рівня прагнень, позитивного ставлення до себе та здатності прогнозувати свої
можливості. Під час виконання творчих завдань, коли немає чіткого алгоритму дій
або він невідомий, студенти самостійно або у групі вирішують критичні ситуації
та відшукують нові технології для постановки та розв'язання нестандартних задач.
Такі навчальні моменти дозволяють ефективно розвивати студентів та готувати їх
до ситуацій невизначеності та пошуку шляхів розв'язання проблем, виходячи з
професійних та соціально прийнятих нормотворчих позицій. [12]

Кожен студент стає учасником інноваційної освітньої програми, яка має

соціально орієнтовану мету - усвідомлення професійної діяльності. У значній мірі
це залежить від рівноправної та різновекторної взаємодії між студентами та
викладачем, коли викладач формує в студентів самоповагу, високий рівень
прагнень та збалансовує розбіжності між їх самооцінкою, ставленням до себе та
внутрішнім сприйняттям себе. Так, високий рівень прагнень та позитивна
 16

самооцінка студента можуть позитивно впливати на його успішність та здатність

до досягнення мети. Нормування соціальної діяльності може допомогти студенту
зрозуміти соціальні норми та відповідати їм, що в свою чергу забезпечує
зменшення конфліктів у взаємодії з оточуючими та сприяє позитивному
результату в навчальному процесі. Крім того, розуміння теоретичних знань та їх
практичного застосування може допомогти студенту зрозуміти та вирішувати
проблеми у професійній діяльності. [12]

Отже,самооцінка є важливим фактором,впливає на різні сфери життя

людини,включаючи навчання. Самооцінка може бути позитивною або
негативною, а її формування залежить від багатьох чинників таких,як соціальне
середовище, особистісні риси та досвід. Також вона відіграє значну роль у
формуванні та становленні особистості протягом всього життя.

Розділ 2:Експериментальна