МОДУЛЬ 1.

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ЛОГОПЕДИЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ДІТЕЙ З ТЯЖКИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1
ТЕМА: НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ
КОРЕКЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЛОГОПЕДИЧНІЙ РОБОТІ.
МЕТА: - здійснити аналіз науково-педагогічних основ використання
корекційних технологій в логопедичній роботі;
- формувати навички аналітичної діяльності магістрантів, наукового мислення
та мовлення.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Охарактеризуйте науково-теоретичні засади корекційно-
реабілітаційної допомоги дітям з особливими освітніми потребами.
На сьогодні не існує єдиного механізму, який координує діяльність корекційно-
реабілітаційних служб різних соціальних інститутів, що не сприяє підвищенню
якості наданої корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з інвалідністю та/або з
фізичними, психічними, інтелектуальними, сенсорними порушеннями.
Створення реабілітаційних установ, їх змістовне, організаційне, методичне,
матеріальне та кадрове наповнення здійснюється за різними відомчими
концептуальними підходами, які іноді суперечать один одному (Шевцов, 2010).
Різні аспекти розвитку та функціонування корекційно- реабілітаційних
служб України досліджувалися вітчизняними науковцями.
Зокрема, А. Шевцовим, основоположником української наукової школи системного
реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, розроблено системно-
методологічні засади діяльності та розвитку корекційно-реабілітаційних служб у
світлі сучасної системно- синергетичної парадигми. Проблемам методології
корекційно- реабілітаційної діяльності присвячена низка наукових праць
Т. Дегтяренко.
В основу перебудови стратегії корекційно-реабілітаційної допомоги особам з
психофізичними порушеннями в Україні покладені ідеї провідних науковців країни
В. Бондаря, В. Засенка, А. Колупаєвої, В. Синьова, А. Шевцова та ін. (Дегтяренко,
2013:82).
Мета статті: розкрити стан розвитку, мету і завдання корекційно- реабілітаційних
служб України в контексті надання відповідної допомоги дітям з інвалідністю та/або
з особливими освітніми потребами.
Методи та методики дослідження. У написанні статті було використано такі
методи: аналіз, синтез та узагальнення нормативно- правових документів, праць,
методичних посібників з актуальних проблем

діяльності корекційно-реабілітаційних служб, що забезпечують надання

корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з інвалідністю та/або з особливими
освітніми потребами.
Результати та дискусії. Вивчення досвіду практичної роботи корекційно-
реабілітаційних установ, які надають послуги дітям з інвалідністю та/або з
особливими освітніми потребами, довело, що на тлі позитивних зрушень у
 діяльності зазначених служб є проблеми, вирішення яких потребує
міжсекторального підходу. Зокрема, не створено єдиний банк даних дітей, які
потребують корекційно- реабілітаційної допомоги; відсутні мультидисциплінарні
реабілітаційні команди, до складу яких мають входити фахівці з різних відомчих
структур; актуальною є проблема підготовки фахівців широкого профілю для
роботи в корекційно-реабілітаційних закладах тощо.
У контексті окресленої нами проблеми вважаємо за доцільне докладніше
зупинитися на сутнісних характеристиках поняття “корекційно-реабілітаційні
служби” для осіб з інвалідністю, в тому числі для дітей з особливими освітніми
потребами.
Відносно твердження “корекційно-реабілітаційні служби” поки що відсутня
загальноприйнята дефініція цього терміна.
При визначенні поняття “корекційно-реабілітаційні служби” ми виходили із
визначень понять:
– “корекція”: виправлення чого-небудь (Великий тлумачний словник сучасної
української мови, 2005: 574);
– “реабілітація”:
комплекс медичних, педагогічних, професійних засобів, спрямованих
на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму і працездатності
хворих та інвалідів (Великий тлумачний словник сучасної української мови, 2005:
1204);
– “служба”:1) дія за значенням служити; 2) галузь виробництва, а також установа,
організація, що відає тією чи іншою ділянкою роботи (Великий тлумачний словник
сучасної української мови, 2005: 1345).
На нашу думку, корекційно-реабілітаційні служби – це структурована система
закладів, установ, підрозділів і посад, що здійснюють корекційно-реабілітаційний
супровід діяльності різних соціальних інститутів (медицина, соціальний захист,
освіта тощо). Отже, корекційно-реабілітаційні служби – багатоаспектне поняття, яке
можна розглядати як: соціальний інститут (структурована система закладів, установ,
підрозділів системи охорони здоров’я, освіти, соціального захисту населення, в
яких здійснюється корекційно-реабілітаційна допомога); процес, який включає
медичну реабілітацію, психолого- педагогічну реабілітацію, професійну
реабілітацію, трудову реабілітацію, фізкультурно-спортивну реабілітацію, фізичну
реабілітацію, психічну реабілітацію, абілітацію, психолого-педагогічний супровід,
корекційної- розвиткову роботу тощо; команду фахівців, які забезпечують
проведення корекційно-реабілітаційної роботи (реабілітолог, лікар-невролог
дитячий, логопед, лікар-психолог, лікар-педіатр, лікар-сурдолог, лікар з лікувальної
фізкультури, фізичний терапевт, учитель-дефектолог, учитель-
реабілітолог, практичний психолог, соціальний педагог, асистент учителя,
методисти, науковці та інші); результат, тобто створення умов для осіб з
інвалідністю, в т.ч. дітей з особливими освітніми потребами для їх максимально
можливої інтеграції в суспільство.
Основною метою діяльності корекційно-реабілітаційних служб України для дітей з
інвалідністю та/або з особливими освітніми потребами є:
- надання комплексної корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з інвалідністю
та/або з особливими освітніми потребами для максимальної реалізації їхнього
2
 особистого потенціалу; відновлення та компенсації порушених або втрачених
функцій організму для досягнення та підтримання соціальної та матеріальної
незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство;
- забезпечення дітям з інвалідністю та/або з особливими освітніми потребами
доступу до якісної освіти та здобуття її шляхом здійснення системи психологічних,
педагогічних, медичних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-
спортивних, соціально-побутових заходів;
- підвищення ефективності діяльності фахівців, які здійснюють корекційно-
реабілітаційну роботу.
Система спеціальних закладів, установ і підрозділів, у яких функціонують
корекційно-реабілітаційні служби для дітей з особливими освітніми потребами
та/або з інвалідністю, має різне підпорядкування: Міністерству освіти і науки
України, Міністерству соціальної політики України, Міністерству охорони здоров’я
України.
Заклади, які підпорядковані Міністерству освіти і науки України:
- ясла-садок комбінованого типу – для дітей віком від двох місяців до шести (семи)
років, до складу якого можуть входити спеціальні, інклюзивні, санаторні групи;
- ясла-садок компенсуючого типу (спеціальні і санаторні) – для дітей віком від двох
до шести (семи) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового
розвитку;
- спеціальні та інклюзивні групи для розвитку дітей з порушеннями слуху, зору,
мови, опорно-рухового апарату, інтелекту, затримкою психічного розвитку, які
входять до складу закладів дошкільної освіти;
- заклади дошкільної освіти (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких
забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція
психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші
заклади освіти чи виховуються вдома;
- спеціальні школи;
- інклюзивні та спеціальні класи закладів загальної середньої освіти;
- іклюзивно-ресурсні центри;
- навчально-реабілітаційні центри.
Заклади, що підпорядковані Міністерству соціальної політики України:
- центр комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, структурними підрозділами
якого можуть бути: відділення ранньої реабілітації (абілітації); відділення
соціальної реабілітації (абілітації); відділення

психологічної реабілітації; відділення психолого-педагогічної реабілітації;

відділення фізичної реабілітації; відділення фізкультурно-спортивної реабілітації;
відділення професійної реабілітації; відділення трудової реабілітації / працетерапії
3
(трудові майстерні); відділення медичної реабілітації або медичного спостереження;
відділення тимчасового цілодобового перебування; відділення стаціонарного
перебування; служба соціального патронажу; інші структурні підрозділи, діяльність
яких пов’язана з реабілітацією (абілітацією);
- дитячі будинки-інтернати.

Заклади, які підпорядковані Міністерству охорони здоров’я України:

- спеціалізовані будинки дитини;

- дитячі психоневрологічні санаторії;

- дитячі відділення при психоневрологічних лікарнях.
Корекційно-реабілітаційні служби для дітей з інвалідністю та/або з особливими
освітніми потребами функціонують у ряді галузей та державних інституцій. Слід
ураховувати, що в кожній ланці (освіта, медицина, соціальні служби тощо)
корекційно-реабілітаційні служби відрізняються особливістю структури, завдань,
які ними виконуються.
Так, одним із головних завдань спеціальних закладів освіти передусім є
забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття дошкільної
та загальної середньої освіти з урахуванням особливостей їх психофізичного
розвитку. Для реалізації зазначеного завдання фахівцями інклюзивно-ресурсних
центрів проводиться комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини. На
підставі результатів комплексної оцінки спеціалісти центру розробляють
рекомендації щодо освітньої програми спеціальних закладів загальної середньої
освіти для дітей з особливими освітніми потребами, надання психолого-
педагогічних та корекційно-розвиткових послуг відповідно до потенційних
можливостей дитини.
Основне завдання, яке виконують заклади, підпорядковані Міністерству соціальної
політики України, полягає в забезпеченні права осіб з інвалідністю на реабілітацію
(абілітацію) з метою їхньої подальшої інтеграції у суспільство шляхом проведення
комплексу заходів з ранньої, соціальної, психологічної, фізичної, медичної,
психолого-педагогічної, фізкультурно-спортивної, професійної, трудової
реабілітації (абілітації) з урахуванням їх потреб.
Перелік реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів
медичного призначення, що гарантовані державою та надаються особам з
інвалідністю, дітям з інвалідністю, визначений Державною типовою програмою
реабілітації осіб з інвалідністю. Програма виконується шляхом складання
індивідуальних програм реабілітації для осіб з інвалідністю медико-соціальними
експертними комісіями, для дітей з інвалідністю – лікарсько-консультативними
комісіями лікувально-профілактичних закладів (постанова Кабінету Міністрів
України від 08.12.2006 № 1686).
Заклади охорони здоров’я покликані створити умови для медико- соціального
обслуговування, розвитку виховання та навчання дітей-сиріт,
дітей, які залишилися без піклування батьків, з порушеннями фізичного, психічного,
інтелектуального та сенсорного розвитку віком від народження до чотирьох років;
забезпечити умови для надання висококваліфікованої медичної, психолого-
педагогічної реабілітації дітям з психоневрологічними захворюваннями.

4
В Україні питання стосовно надання корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з
інвалідністю та/або з особливими освітніми потребами є пріоритетним напрямом
державної політики в соціальній, освітній сферах та охорони здоров’я.
Стратегічні напрями державної політики щодо правових засад на здобуття освіти в
різних формах дітьми з особливими освітніми потребами, в т.ч. з інвалідністю,
окреслені в постановах Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти” від
10.04.2019 № 530; “Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного
навчання у загальноосвітніх навчальних закладах” від 09.08.2017 № 588; “Про
затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх
навчальних закладах” від 15.08.2011 № 872; “Про затвердження Державного
стандарту початкової загальної освіти дітей з особливими освітніми потребами” від
21.08.2013 № 607; “Про затвердження Положення про спеціальну школу та
Положення про навчально-реабілітаційний центр” від 06.03.2019 № 221; “Про
затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів” від 08.12.2006 №
1686.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 545 “Про затвердження
Положення про інклюзивно-ресурсний центр” та розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 22.05.2019 № 350-р “Деякі питання створення системи
надання послуги раннього втручання для забезпечення розвитку дитини, збереження
її здоров’я та життя” затверджено засади діяльності корекційно-реабілітаційних
служб нового типу (інклюзивно-ресурсних центрів, центрів раннього втручання).
Держава вживає заходів для надання корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з
інвалідністю та/або з особливими освітніми потребами, які зростають у
малозабезпечених родинах зі складними життєвими обставинами. Для захисту прав
таких дітей, підтримки сім’ї зі складними життєвими обставинами, створення умов
для виховання дітей у родині (в т.ч. забезпечення належної корекційно-
реабілітаційної допомоги, організація навчання в інклюзивних/спеціальних класах
за місцем проживання) розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017
№ 526-р затверджено Національну стратегію реформування системи інституційного
догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та План заходів з реалізації її I етапу.
З метою забезпечення ефективного функціонування корекційно- реабілітаційних
служб сучасної системи раннього втручання, інклюзивної освіти, абілітації і
реабілітації розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1008-р
затверджено план заходів із упровадження в Україні Міжнародної класифікації
функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної
класифікації функціонування,

обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків. Виконання ухваленого

документа дасть змогу отримати більш ширшу картину здоров’я осіб дитячого
населення, тому що, наприклад, дві особи з однаковим захворюванням можуть мати
різні рівні функціонування.
Ефективність системи корекційно-реабілітаційної допомоги залежить від
професійної підготовки фахівців. Вочевидь, що заклади вищої освіти здійснюють
підготовку спеціалістів для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами з
урахуванням лише одного з видів порушень таких дітей. Наприклад, фахівці зі
спеціальності “Сурдопедагогіка” обізнані з методиками роботи з дітьми з
5
порушеннями слуху; зі спеціальності “Логопедія” – з дітьми з тяжкими
порушеннями мовлення тощо. В інклюзивній групі/класі можна виховувати і
навчати до 3 дітей з особливими освітніми потребами (зі зниженим зором, слухом, з
легкими інтелектуальними порушеннями тощо). Тому постає питання про
підготовку фахівців широкого профілю, що будуть одночасно володіти методиками
роботи з дітьми з особливими освітніми потребами різних нозологій.
Майбутній фахівець повинен опанувати теоретичні засади навчання, виховання,
корекційної роботи з дітьми з психофізичними порушеннями та оволодіти різними
спеціальними методиками їх навчання (наприклад, методикою читання та письма
незрячих Л. Брайля, жестовою та дактильною мовами тощо) (Дегтяренко, 2011: 319).
Висновки. На сучасному етапі розвитку суспільства можна стверджувати, що
держава вживає заходів для розвитку системи корекційно-реабілітаційних служб.
Однак на сьогодні ще не можна стверджувати, що система таких служб задовольняє
всі потреби дітей з інвалідністю та повністю відповідає сучасним європейським
стандартам та рекомендаціям ООН і ВООЗ. Для забезпечення ефективного
функціонування корекційно-реабілітаційних служб існує нагальна потреба щодо
налагодження міжвідомчого підходу, впровадження системи попередження
інвалідності на основі мультидисциплінарного підходу, а також кращого світового
досвіду функціонування зазначених служб.
Вочевидь, що і питання стосовно теоретико-методологічних засад корекційно-
реабілітаційних служб в Україні ще недостатньо вивчено і вимагає подальших
наукових досліджень.
Повноцінний розвиток сучасної системи корекційно- реабілітаційних служб
гальмується недооцінкою ролі реабілітаційної теорії (Шевцов, 2010).
Слід констатувати, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми
та не претендує на дослідницьку завершеність її висвітлення.
Перспективи подальших розвідок полягають у вивченні структури, змісту та
ефективності діяльності корекційно-реабілітаційних служб нового типу для дітей з
інвалідністю та/або з особливими освітніми потребами.

--_____________________________
Нині діти з особливими потребами можуть здобувати освіту в загальноосвітніх
навчальних закладах різних типів. • спеціальних загальноосвітніх навчальних
закладах (спеціальні загальноосвітні школи з продовженим днем, школи-інтернати,
спеціальні навчально-виховні комплекси, об’єднання, навчально-реабілітаційні
центри): • загальноосвітніх школах зі спеціальними та інклюзивними класами.
Навчально-реабілітаційний центр – інноваційний, новий тип навчального закладу.
Сьогодні розвиваються різні моделі закладів, спеціальні школи-інтернати
розширюють осучаснюють свої функції і на їх базі створюються навчально-
реабілітаційні центри. Тому, актуальним є визначення методичних основ та
особливостей діяльності таких інноваційних закладів.
Зокрема, можливо виділити такі специфічні напрями роботи сучасних НРЦ, які
потребують додаткового обґрунтування. 1. Підтримка інклюзивних навчальних
закладів: забезпечення корекційно-розвивальних реабілітаційних послуг для дітей з
ОП, визначених в рамках Індивідуальної програми розвитку; консультативно-
методична допомога педагогам та батькам, надання необхідних ресурсів. 2. Рання
6
допомога, супровід батьків дітей із особливими потребами. 3. Професійна
підготовка учнів.
___________________________
- Волонтерство – це добровільна, непрофесійна
соціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя  особистості,  особистісному 
зростанню, поглибленню почуття солідарності, задоволенню потреб  людини.  Це 
добровільний  вибір,  що відображає  особисті  погляди і  позиції;  активна участь 
громадянина  в  житті  суспільства,  що
виражається, як правило, у суспільній діяльності.
Волонтерський рух  – доброчинна діяльність,
що здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової  діяльності,  без 
заробітної плати, без  просування  по  службі,  заради  добробуту  та
процвітання спільнот і суспільства в цілому. Волонтер  –  людина,  яка  добровільно 
надає безоплатну  соціальну  допомогу  та  послуги інвалідам, 
хворим, представникам  незахищених верств  населення  і  соціальним  групам,  що
опинилися в складній життєвій ситуації. В Україні поняття “волонтер” до 90-
х XX ст. не  існувало.  Людей,  що  займалися  суспільнокорисною  справою, 
називали  доброчинцями, благодійниками,  альтруїстами,  громадськими
діячами, меценатами (Князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро 
Сагайдачний, Мазепа), приватні  благодійники Терещенки,  Семеренки, Бродські.
Роком виникнення волонтерського руху у світі вважається  1859  рік. 
В Україні ж волонтерство з’явилося  на  початку  90-х минулого  століття,  а
офіційно  його  визнано  Постановою  Кабінету
Міністрів України від 10 грудня 2003 року, якою також  затверджено  “Положення 
про волонтерську  діяльність  у  сфері  надання
соціальних послуг”. Кожного календарного року, зокрема  5  грудня, 
відзначається Міжнародний день волонтера [4]. В  соціально-педагогічній  роботі 
суб’єктами волонтерської  діяльності  є  фізичні  особи  –
волонтери, які можуть входити до волонтерських організацій  (об’єднань)  – 
громадських  чи релігійних організацій, що діють відповідно до їх статутів 
(положень).  Відповідно  волонтерську роботу  можуть  виконувати:  діти  та 
підлітки; волонтери, які прийшли в організацію за власним бажанням;  спеціалісти 
(фахівці);  чиновники; клієнти  (ті,  кому  надається  волонтерська допомога);  члени 
організацій;  батьки  дітей (виступають  в  якості  волонтерів  найчастіше  в
групах самодопомоги, громадських організаціях,
які опікуються проблемами їхніх дітей.); спонсори.
Сьогодні  волонтери  працюють  за  багатьма напрямами  (інформаційний, 
просвітницький, корекційний,  реабілітаційний,  рекреативний, фандрейзинговий, 
соціально-медичний, побутовий  тощо),  але  найпопулярнішим  з  них є
профілактичний.  Саме  волонтерам  належить
заслуга впровадження профілактичних програм, які реалізовані нині в нашій країні.
______________________________________________

Інклюзивно - ресурсний центр

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 року № 545 ухвалено
рішення щодо створення Інклюзивно - ресурсних центрів та затверджено типове
Положення про їх діяльність.
7
На виконання цієї Постанови, рішенням двадцять четвертої сесії VII Овруцької
районної ради від 16 лютого 2018 року № 371, створено комунальну установу
"Овруцький інклюзивно-ресурсний центр" Овруцької районної ради, та затверджено
її Положення.

Інклюзивно-ресурсний центр створений з метою забезпечення права дітей з

особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та
загальної середньої освіти, в тому числі у професійно-технічних навчальних
закладах, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку
дитини, надання психолого-педагогічної допомоги та забезпечення системного
кваліфікованого супроводження.
У своїй діяльності центр керується Конституцією України, Конвенцією про права
осіб з інвалідністю, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”,
“Про дошкільну освіту” та іншими актами законодавства. Центр провадить
діяльність з урахуванням таких принципів, як повага та сприйняття індивідуальних
особливостей дітей, дотримання найкращих інтересів дитини, недопущення
дискримінації та порушення прав дитини, конфіденційність, доступність освітніх
послуг з раннього віку, міжвідомча співпраця.

ОСНОВНІ ЗАВДНАННЯ ЦЕНТРУ

1) проведення комплексної оцінки з метою визначення особливих освітніх потреб

дитини, в тому числі коефіцієнта її інтелекту, розроблення рекомендацій щодо
програми навчання, особливостей організації психолого-педагогічної допомоги
відповідно до потенційних можливостей психофізичного розвитку дитини;

2) надання психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими освітніми

потребами, які навчаються у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах
(не відвідують навчальні заклади), здобувають повну загальну середню освіту у
професійно-технічних навчальних закладах та не отримують відповідної допомоги;
3) ведення реєстру дітей, які пройшли комплексну оцінку і перебувають на обліку в
центрі (додаток 1), за згодою батьків (одного з батьків) або законних представників
на обробку персональних даних неповнолітньої дитини;

4) ведення реєстру навчальних закладів, реабілітаційних установ системи охорони

здоров’я, соціального захисту та громадських об’єднань, а також реєстру фахівців,
які надають психолого-педагогічну допомогу дітям з особливими освітніми
потребами, у тому числі фахівців дошкільних навчальних закладів (ясел-садків)
компенсуючого типу, спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів),
навчально-реабілітаційних центрів, громадських об’єднань (додаток 2), за згодою
фахівців, які надають психолого-педагогічну допомогу дітям з особливими
освітніми потребами;

5) надання консультацій та взаємодія з педагогічними працівниками дошкільних,

загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів з питань організації
інклюзивного навчання;
8
6) надання методичної допомоги педагогічним працівникам дошкільних,
загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, батькам (одному з
батьків) або законним представникам дітей з особливими освітніми потребами щодо
особливостей організації надання психолого-педагогічної допомоги таким дітям;

7) взаємодія з педагогічними працівниками дошкільних, загальноосвітніх та

професійно-технічних навчальних закладів щодо виконання рекомендацій,
зазначених у висновку центру, проведення оцінки розвитку дитини з особливими
освітніми потребами;

8) надання консультацій батькам (одному з батьків) або законним представникам

дітей з особливими освітніми потребами стосовно мережі дошкільних,
загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів для здобуття повної
загальної середньої освіти, наявних освітніх, медичних, соціальних ресурсів для
надання допомоги таким дітям;

9) надання консультативно-психологічної допомоги батькам (одному з батьків) або

законним представникам дітей з особливими освітніми потребами у формуванні
позитивної мотивації щодо розвитку таких дітей;

10) провадження інформаційно-просвітницької діяльності шляхом проведення

конференцій, семінарів, засідань за круглим столом, тренінгів, майстер-класів з
питань організації надання психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими
освітніми потребами;

11) взаємодія з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого

самоврядування, навчальними закладами, закладами охорони здоров’я, закладами
соціального захисту, службами у справах дітей, громадськими об’єднаннями щодо
виявлення та надання своєчасної психолого-педагогічної допомоги дітям з
особливими освітніми потребами починаючи з раннього віку в разі потреби із
залученням відповідних спеціалістів; підготовка звітної інформації про результати
діяльності центру для засновника, відповідного структурного підрозділу з питань
діяльності центру, а також аналітичної інформації для відповідного центру.

Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) - це установа, яка створена з метою реалізації

права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття
дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі, у закладах професійної
(професійно-технічної) освіти та інших навчальних закладах, які забезпечують
здобуття загальної середньої освіти.

Подати заявку на відвідування інклюзивно-ресурсного центру та отримати

запрошення на консультацію можна онлайн за допомогою порталу. На цьому
порталі можна обрати найближчий ІРЦ, зареєструватись і прийти на прийом у
призначений час без черг та очікування.

Інклюзивно-ресурсні центри:
9
проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини;
надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги;
забезпечують системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми
потребами.
Станом на травень 2020 року створено та працює 627 інклюзивно-ресурсних
центрів. Інклюзивно-ресурсні центри є у всіх областях України, тож діти з
особливими освітніми потребами та їхні батьки можуть отримати відповідні послуги
за місцем проживання.

ХТО МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЬ ДО ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИХ ЦЕНТРІВ

До інклюзивно-ресурсних центрів можуть звернутись батьки, які відчувають
занепокоєння щодо розвитку дитини віком від 2 до 18 років, незалежно від
наявності в дитини інвалідності чи встановленого діагнозу.

Комплексна психолого-педагогічна оцінка та інші послуги ІРЦ можуть надаватись

тільки на підставі заяви батьків. Жодна послуга інклюзивно-ресурсного центру не
може бути надана у примусовому порядку чи за зверненням третіх осіб (учителів,
вихователів тощо).

ЩО РОБЛЯТЬ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ

Проводять комплексну оцінку з метою визначення особливих освітніх потреб
дитини.
Розробляють рекомендації щодо освітньої програми для дитини з особливими
освітніми потребами.
Надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги.
Педагогічні працівники інклюзивно-ресурсних центрів беруть участь у роботі
команд психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми
потребами у школах і дитсадках.
Проводять моніторинг динаміки розвитку дитини не рідше, ніж двічі на рік.
Надають консультації та методичну допомогу вчителям і вихователям з питань
організації інклюзивного навчання.
Консультують батьків або законних представників дітей з особливими освітніми
потребами стосовно зарахування до закладів освіти.
Надають психологічну допомогу, проводять бесіди з батьками (законними
представниками) дітей з особливими освітніми потребами.

ЯК ПРОЙТИ КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ІНКЛЮЗИВНО-

РЕСУРСНОМУ ЦЕНТРІ
Подати заявку на відвідування інклюзивно-ресурсного центру та отримати
запрошення на консультацію можна онлайн за допомогою порталу. На цьому
порталі можна обрати найближчий ІРЦ, зареєструватись і прийти на прийом у
призначений час без черг та очікування.
ЩО САМЕ ВХОДИТЬ В КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Комплексна оцінка проводиться індивідуально за такими напрямами:

10
оцінка фізичного розвитку дитини – визначення рівня її загального розвитку,
відповідності віковим нормам, розвитку дрібної моторики, способу пересування
тощо;
оцінка мовленнєвого розвитку дитини – визначення рівня розвитку та використання
вербальної/невербальної мови, наявності мовленнєвого порушення та його
структури;
оцінка когнітивної сфери дитини – визначення рівня сформованості таких
пізнавальних процесів: сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага;
оцінка емоційно-вольової сфери дитини – виявлення її здатності до вольового
зусилля, схильностей до проявів девіантної поведінки та її причин;
оцінка освітньої діяльності дитини – визначення рівня сформованості знань, умінь,
навичок відповідно до освітньої програми чи основних критеріїв формування вмінь і
навичок дітей дошкільного віку.
У разі потреби фахівці інклюзивно-ресурсного центру можуть проводити
комплексну оцінку за іншими напрямами, зокрема, визначення рівня соціальної
адаптації, взаємовідносин із однолітками, дорослими.

ЯК ЧАСТО НЕОБХІДНО ПОВТОРЮВАТИ КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ

ДИТИНИ
Повторна комплексна оцінка фахівцями інклюзивно-ресурсного центру проводиться
у разі:

переходу дитини з особливими освітніми потребами з дитячого садка до школи;

переходу дитини зі спеціального закладу освіти до інклюзивної форми навчання;
рекомендації команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими
освітніми потребами щодо наявності успіхів або труднощів у засвоєнні дитиною
освітньої програми.

ЩО ТАКЕ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІ

ПОСЛУГИ
Психолого-педагогічні послуги – це групові та індивідуальні заняття, направлені на
розвиток дитини з особливими освітніми потребами.
Корекційно-розвиткові послуги – це групові та індивідуальні заняття, що спрямовані
на корекцію порушень шляхом розвитку особистості дитини з особливими освітніми
потребами, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.

Психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги спрямовані на:

соціалізацію дітей з особливими освітніми потребами, розвиток їхньої самостійності
та відповідних компетенцій;
розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку дітей з урахуванням наявних знань,
умінь і навичок комунікативної діяльності, становлення особистості.
_______________________________________________________________________

Інтегрований підхід та інтегрована ситуація передбачає комплексне надання

соціальних послуг, що є можливим в умовах діяльності інтегрованих соціальних
служб. Так, особи або сім’ї, які потребують допомоги, часто стикаються зі складним
комплексом проблем, що повинні вирішуватися більш, ніж однією службою. Із
11
потенційними споживачами соціальних послуг тоді працюють спеціалісти та
представники різних соціальних служб. Таким чином, система надання послуг є
перерваною та розкиданою. У випадку неінтегрованої моделі надання соціальних
послуг соціальними службами витрати стають більшими, а люди працюють у
системі, яка є складною і незручною. Така складна система призводить до
дублювання зусиль, відсутності спільного планування індивідуальних справ,
неможливості поєднати послуги усіх служб при розробці планів надання допомоги,
неможливість проаналізувати усі передумови, що призводять до перерваної системи,
в якій важко розібратися вразливим категоріям сімей.
Враховуючи зазначене, доцільним видається створення і забезпечення
функціонування таких соціальних служб, які б спеціалізувалися на наданні адресних
послуг клієнтам певних категорій на рівні громади і здійснювали свою діяльність у
тісній взаємодії з усіма інституціями громади. Соціальні працівники/ соціальні
педагоги таких служб можуть ініціювати створення комплексу нових послуг та
надання їх у різних галузях освіти, охорони здоров'я, права, соціального захисту
тощо.
Таким чином, інтегровані соціальні служби – це комплекс спеціалізованих
соціальних служб, які створюються відповідно до потреб членів громади і
реалізують певні напрями соціальної роботи, орієнтовані на здійснення адресної
соціально-педагогічної роботи з сім'ями з дітьми на основі інтегрованого підходу з
метою відновлення їх здатності повноцінно функціонувати та забезпечувати
потреби дитини/дітей для розвитку
Важливими причинами створення інтегрованих соціальних служб також є:
налагодження прозорої, зрозумілої взаємодії різних державних служб, що надають
допомогу громадянам; зростання потреби у покращенні якості надання послуг та в
об’єднанні всіх урядових структур і державних установ в єдину модель для
забезпечення соціальних послуг; відсутність обдуманої та запланованої взаємодії в
процесі надання соціальних послуг призводить до того, що потреби громадян не
задовольняються Інтегровані соціальні служби через діяльність спеціалізованих
соціальних служб як структурних підрозділів можуть реалізовувати соціальні
послуги на рівнях: громади (акції, рекламно-інформаційні кампанії, масові освітньо-
виховні та профілактичні заходи тощо); групи (школа усвідомленого батьківства;
тренінги; волонтерські групи тощо); клієнта (консультації, бесіди, інформації тощо)
[1, с. 80].
У структурі інтегрованих соціальних служб можуть бути представлені такі
спеціалізовані служби: 1. Служба підтримки сім’ї (СПС), яка б діяла з метою
здійснення соціальної підтримки сімей з дітьми, які опинилися у життєвій скруті,
наданням адресних комплексних соціальних послуг. 2. Служба раннього втручання
(СРВ), яка б діяла з метою сприяння формування усвідомленого й відповідального
ставлення молоді до створення сім’ї та виховання дітей, соціальну підтримку
молодих сімей із дітьми. 3. Служба супроводу сімейних форм виховання (ССФВ),
яка б сприяла забезпеченню реалізації права дитини на зростання і виховання в
сімейному середовищі шляхом розвитку та підтримки сімейних форм влаштування
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 4. Служба реінтеграції
та соціалізації вихованців інтернатних закладів (СРС), яка б надавала комплекс
соціальних послуг їм та їхнім родинам з метою повернення дітей до біологічних
сімей, до родинного оточення; підготовки випускників до самостійного життя,
12
створення власної сім’ї та виконання батьківських функцій. 5. Служба супроводу
дітей, які перебувають у конфлікті з законом (ССДКЗ), яка діяла з метою здійснення
профілактики правопорушень та негативних проявів серед неповнолітніх,
реабілітації підлітків та молоді, що перебувають у конфлікті з законом.
_____________________________________________________
Громадські організації на сучасному етапі розвитку суспільства перебирають на
себе все більший об'єм завдань, насамперед у соціальній сфері, які нещодавно
виконували суто державні інституції. Тенденції ж їх розвитку показують, що,
порівняно із державними установами, вони спроможні надавати суспільні послуги
якісніше, використовувати матеріальні та інші ресурси суспільства ефективніше.
Одним з об‘єктів роботи громадських організацій виступає молода сім‘я, різні
категорії дітей та молоді, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують
соціальної підтримки, допомоги й реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні,
студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми і батьками-інвалідами,
нестандартними дітьми, бідні й малозабезпечені сім'ї, сім'ї неповнолітніх матерів
тощо.
Виходячи з цього, основними напрямами діяльності громадських організацій є: -
соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у важкій життєвій ситуації; -
гуманітарна допомога (безкоштовний одяг, ліки, продукти харчування, подарунки
до свят тощо); - організація профілактичної роботи щодо попередження та
локалізації негативних явищ у молодіжному середовищі; - реалізація соціальних
програм у партнерстві з державними організаціями; - гурткова і культурно-масова
робота з дітьми та молоддю; - оздоровлення дітей та учнівської молоді в
канікулярний період; - підтримка дитячих і молодіжних ініціатив; - проведення
навчальних тренінгів і семінарів для фахівців соціальної сфери; - залучення
громадськості до вирішення проблем дітей та молоді з використанням різних
інформаційно-рекламних технологій.
До організацій соціальної спрямованості (їх ще називають сервісними
організаціями) можна віднести: – організації створені на підтримку дітей з
функціональними обмеженнями та їх сімей (Міжнародний благодійний фонд
“Глухих дітей та інвалідів”); – організації, діяльність яких націлена на профілактику
негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі (Всеукраїнська благодійна
організація “Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД”, Міжнародний
благодійний фонд “Шанс”, Міжнародний благодійний фонд з проблем інфекційних
захворювань та СНІДу “Надія та спасіння”); – організацій соціального спрямування
створені на підтримку сім'ї та дітей, позбавлених батьківського піклування
(Всеукраїнський благодійний фонд допомоги та соціальної реабілітації дітей-сиріт
“Діти Батьківщини”, Міжнародний фонд “Дитинство” дітей-сиріт та дітей, які
залишилися без батьківського піклування, Міжнародна благодійна організація
“Надія і житло для дітей”, Міжнародна благодійна організація “Кожній дитині”,
Благодійна організація “Приятелі дітей” та інші), - громадські організації та
благодійні фонди, які створені та працюють під патронатом релігійних конфесій.
Зокрема, благодійна організація “Кожній дитині” в Україні зосереджує свою
діяльність на запобіганні розміщення дітей в інтернатні заклади, сприяє
поверненню дітей у рідні сім'ї, влаштуванню у сімейні форми виховання
(опіка й піклування, усиновлення, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного

13
 типу). Благодійний фонд “Товариство “Приятелі дітей” свою діяльність
спрямовує на різні аспекти життя дітей-сиріт та сирітських установ. Мета
фонду – поряд із забезпеченням матеріальних потреб дітей-сиріт та установ,
де вони мешкають, знаходити шляхи виховання у дітей-сиріт довіри до
суспільства, відчуття себе повноправними громадянами своєї країни, що має ті
права та обов’язки, що й всі українські громадяни, як під час перебування цих
дітей у дитячих сирітських закладах, так і після виходу з них. З іншого боку,
фонд намагається привертати увагу суспільства та державних установ до
потреб та недоліків, які існують в системі дитячих установ з тим, щоб
покращити стан цих установ та рівень життя дітей, які виховуються у них.
Сьогодні Благодійний фонд “Товариство “Приятелі дітей” здійснює свою
діяльність за програмами, що охоплюють різні сторони життя дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування, та передбачають надання
допомоги працівникам дитячих сирітських закладів в їх роботі. Зараз Фонд
працює за такими програмами: “Гуманітарна допомога”; “Навчальні та
оздоровчі табори”; освітня програма „Стипендіат”; “Допомога дітям
2. Обґрунтувати історичний аспект розвитку теорії та
практики спеціальної освіти, сучасні тенденції і проблеми організації
педагогічної допомоги дітям з особливими освітніми потребами.
Протягом багатьох років питання вивчення, навчання і виховання дітей з
порушеннями в розвитку інтегрувались у межах дефектології. Порушення у
розвитку психіки в дефектологічних дослідженнях вивчалися з клінічних,
психологічних і педагогічних позицій. Дефектологія — наука про психофізіологічні
особливості розвитку дітей із фізичними та психічними вадами (глухих,
слабочуючиХ, сліпих, слабозорих, сліпоглухонімих, розумово відсталих, логопатія,
із порушенням рухових функцій та. ін.), закономірності, їхнього навчання, освіта і
виховання [73, с. 94]. Наразі існує термінологічна невизначеність у використанні
титульної назви цієї педагогічної галузі, оскільки останнє десятиліття проходить під
знаком перегляду назви науки про виховання особистості при порушеннях процесів
розвитку і соціалізації. Це зумовлено розвитком контактів зі світовим науковим
співтовариством і зарубіжного педагогічною практикою з початку 90-х років
минулого століття, що виявило «діагнозну» в контексті гуманістичної парадигми
освіти сутність терміну «дефектологія», абсолютне неприйняття і негативне до
нього ставлення за кордоном. Тому перехід від «дефектології» до «педагогіки» був
для України та інших країн пострадянського періоду закономірним явищем. На
зміну терміну «дефектологія» прийшли терміни «спеціальна педагогіка» і
«корекційна педагогіка». У міжнародній педагогічній теорії і практиці
загальноприйнятими є поняття «спеціальна педагогіка» та «спеціальна освіта»: в
англ. мові — вресіаі ейисаііоп, у франц. мові — есіисаі 'юп зресіаіе, в ісп. —
реіїа§о§іа езрееіаі Назва «спеціальна педагогіка» використовується як

14
загальноприйнятий міжнародний педагогічний термін, який співвідноситься із
сучасними гуманістичними орієнтирами світової системи освіти: коректність,
відсутність принизливого для людини ярлика. Англ. коріць назви йк зресіаі
(особливий, індивідуальний) підкреслює бсобистісїіу ^орієнтованість цієї галузі
педагогіки, Її здатність вирішувати складні індивідуальні освітні проблеми
конкретної людини. На відміну від європейських країн у СШ А поняття зресіаі
ейисаЬіоп охоплює проблеми освіти усіх дітей, які відрізняються від
загальноприйнятої норми, в тому числі й обдарованих. Однак більшість спеціалістів
(зокрема спеціалісти Західної Європи) розуміють під спеціальною педагогікою,
спеціальною освітою т іл ь р с и сферу освіти осіб з порушеннями психофізичного
розвитку. Термін «корекдійна педагогіка», який фактично став титульною назвою
педагогічної галузі — дефектології в Україні, не є загальноприйняті^ і широко
вживаним серед зарубіжних спеціалістів. Так само, як і термін «дефектологія»,
термін «корекційна педагогіка», на думку російських вчених, зокрема Н. М.
Назарової, змушує залишатися у дігиозному термінологічному полі, тому що об'єкт
(дефект) лише замінили на дію (корекцію), яка його стосується. Наразі
спостерігається така ситуація, коли більшість науковців щодо педагогіки виховання
осіб з порушеннями процесів розвитку і соціалізації вживають терміни «корекційна»
і «спеціальна» як синоніми, інші — наполягають на їх принциповому розмежуванні.
Останнім часом у системі педагогічних наук відбувається утвердження корекційної
педагогіки, спеціальної педагогіки і спеціальної психології як окремих наукових
галузей знань. На думку В. М. Синьова, дійсного члена НАПН України, доктора
педагогічних наук, професора, директора Інституту корекційної педагогіки та
психології НГІУ імені М. П. Драгомаиова, президента Асоціації колекційних
педагогів України, терміни «корекційна» та «спеціальна» педагогіка дуже близькі за
змістом, проте не тотожні, тому що сферою спеціальної педагогіки є спеціальна
освіта осіб з особливостями психофізичного розвитку, а корекційна педагогіка
виходить за межі роботи з дітьми, які потребують коректдійно-виховних вшшвів
лише у спеціальних освітніх закладах, охоплюючи більш широку соціальну сферу
[67, с. 15-16]. Отже, спеціальна педагогіка — це теорія і практика спеціальної
(особливої) освіти осіб з порушеннями; психофізичного розвитку, для яких освіта у
звичайних педагогічних умовах, визначених існуючою культурою, за допомогою
загальнрпедагогічних методів і засобів є утрудненою або неможливою [72, с. 5].
Корекційна педагогіка — наука про закономірності та особливості освіти, виховання
й навчання дітей з порушеннями та відхиленнями психофізичного розвитку, які
потребують корекціМно-виховних впливів як у спеціальних освітніх закладах, так і
в умовах реабілітаційних центрів, масових освітніх і позаосвітніх закладів, сім’ї
тощо [67, с. 15-16]. Спеціальна п с и х о л о г ія галузь, що вивчає своєрідність
психічного розвитку різних категорій дітей з вадами психофізичного розвитку
(глухих, слабочуточих. сліпих, слабозорих, сліпоглухих, розумово відсталих,
логопатів, із порушеннями рухових функцій та ін.) [73, с. 320]. Спеціальна
15
психологія вивчає причини, сутність і закономірності порушеного психічного
розвитку, психічні особливості дітей з недоліками в розвитку пізнавальної
діяльності й емоційно-вольової сфери особистості. Спеціальна психодогіц
виділилась в окрему галузь психології у зв’язку із запитами практики навчанняи
виховання дітей з особливими потребами, що зумовило поступовий розвиток
теоретичної бази навчально-виховного процесу цих дітей у спеціальних школах та
дошкільних закладах. Об’єктом корекційної педагогіки є спеціальна та інтегрована
освіта осіб з особливими освітніми потребами. Предмет корекційної педагогіки —
теорія і практика освіти осіб з особливими освітніми потребами у спеціальних
освітніх закладах,; в умовах реабілітаційних центрів, масових освітніх і позаосвітніх
закладів, сім’ї, що охоплює вивчення особливостей розвитку і освіти людини, котра
має обмежені можливості життєдіяльності; особливостей її становлення і
соціалізації як особистості; принципів, змісту і методів корекційно-педагогічної
роботи, спрямованої на подолання недоліків у розвитку дітей з метою їх соціальної
адаптації та інтеграції в суспільство. Суб’єктом вивчення і/педагогічної допомоги є
людина з обмеженими можливостями здоров’я і життєдіяльності, котра має
внаслідок цього особливі освітні потреби. «Якщо сліпа або глуха дитина досягає в
розвитку того ж, що і 10 нормальна дитина, то діти з дефектом досягають цього в
інший спосіб, іншим шляхом, і для педагога особливо важливо знати своєрідність
шляху, яким він має повести дитину», — зазначав Л. С. Виготський [9, с. 12]. «Саме
для того, щоб дефективна дитина могла досягнути того ж самого, що і нормальна,
слід застосовувати абсолютно особливі засоби» [9, с. 31]. Загальною метою
корекційної педагогіки є визначення педагогічних умов, необхідних для досягнення
дитиною з особливостями психофізичного розвитку максимально можливої
самостійності й незалежного життя як високої якості соціалізації і передумови до
самореалізації. Для досягнення цієї мети корекційна педагогіка вирішує широке
коло завдань. До теоретичних завдань належать: • створешія теоретйко-метод о
логічних основ спеціального, інтегрованого та інклюзивного навчання і виховання;
5 • розроблення принципів, методів та змісту навчання і виховання дітей з
особливостями психофізичного розвитку; • вивчення наявних педагогічних систем
освіти осіб з особливими освітніми потребами; • дослідження, розробка і реалізація
педагогічних засобів попередження та подолання відхилень у розвитку дітей. До
практичних завдань належать: • розроблення питань організації педагогічного
процесу в різних типах спеціальних освітніх закладів та в інклюзивних навчальних
закладах; • розроблення спеціальних педагогічних технологій; • створення освітніх і
корекційно-розвивальних програм*4 • узагальнення передового педагогічного
досвіду; • спільно із загальною педагогікою розробка і реалізація концепції
інтеграції в освіті та соціокультурній сфері, здійснення психолого-педагогічної
підготовки батьків, які мають дітей з обмеженими можливостями здоров’я і
життєдіяльності, Корекційна (спеціальна) педагогіка є самостійною галуззю
педагогічних наук і складається з низки спеціальних педагогічних дисциплін, кожна
16
 з яких вивчає педагогічні проблеми конкретних категорій аномального розвитку: •
сурдопедагогіка — наука про освіту, навчання й виховання дітей з глибокими
порушеннями слуху; • тифлопедагогіка — наука про освіту, навчання й виховання
дітей з глибокими порушеннями зору;. • олігофренопедагогіка — наука про освіту
навчання й виховання розумово відсталих дітей; • корекційна психопедагогіка —
наука про освіту навчання й виховання дітей із затримкою психічного розвитку
розумовою відсталістю, порушеннями емоційно-вольової сфери та соціальної
поведінки; • ортопед агогіка — наука про освіту навчання й виховання дітей з
порушеннями опорно-рухового апарату; • логопедія — наука, яка досліджує
природу механізми, симптоматику перебіг, структуру і прояви вад мовленнєвої
діяльності, розробляє наукові основи їх попередження і подолання засобами
спеціального навчання і виховання [ 73, с. 203]; • логопед агогіка наука прр освіту,
навчання й виховацня дітей з порушеннями мовленнєвої діяльності; • галузь
корекційної педагогіки (без власної назви), яка вивчає питання навчання і виховання
дітей зі складними, комплексними порушеннями розвитку. Кожна з указаних вище
предметних галузей структурно організована так само, як і загальна педагогіка,
тобто педагогіка певної предметної галузі (наприклад, сурдопедагогіка,
тифлопедагогіка тощо) містить свою історію, дидактику теорію і практику
виховання, спеціальні методики. Кожна предметна галузь диференційована також за
віковими періодами; достатньо добре розробленими вважаються дошкільний і
шкільний періоди стосовно спеціальної освіти. Також потребують наукових
розвідок проблеми спеціальної освіти молоді з особливими освітніми потребами,
освіти дорослих, ранньої допомоги, інтегрованого та інклюзивного навчання.
3. З’ясовувати особливості психолого-педагогічного супроводу
дітей з порушеннями психофізичного розвитку в умовах дошкільних
навчальних закладів.
Психолого-педагогічний супровід - це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та
розвитку дитини, передбачена індивідуальною програмою розвитку.

Психолого-педагогічні послуги - це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку

особи з особливими освітніми потребами, що передбачені індивідуальною програмою розвитку та
надаються педагогічними працівниками закладів освіти, реабілітаційних установ системи охорони здоров’я,
соціального захисту, фахівцями інклюзивно-ресурсного центру.

Корекційно-розвиткові послуги - це комплексна система заходів супроводження особи з особливими

освітніми потребами у процесі навчання, що спрямовані на корекцію порушень шляхом розвитку
особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.

Психолого-педагогічний супровід, психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги спрямовані на:

 соціалізацію дітей з особливими освітніми потребами, розвиток їх самостійності та відповідних

компетенцій;
 формування компенсаційних способів діяльності як важливої умови підготовки дітей з особливими
освітніми потребами до навчання в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-
технічної) освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти;

17
 розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку дітей з урахуванням наявних знань, умінь і навичок
комунікативної діяльності, становлення особистості.
За результатами комплексної оцінки фахівці інклюзивно-ресурсного центру:

 визначають напрями та обсяг психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, які

надаються дітям з особливими освітніми потребами (для дитини з інвалідністю - з урахуванням
індивідуальної програми реабілітації), та забезпечують їх надання шляхом проведення індивідуальних і
групових занять;
 надають рекомендації щодо складення, виконання, коригування індивідуальної програми розвитку в
частині надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, змісту, форм та методів
навчання відповідно до потенційних можливостей дитини, створення належних умов для навчання залежно
від порушення розвитку дітей з особливими освітніми потребами (доступність приміщень, особливості
облаштування робочого місця, використання технічних засобів тощо).
Психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги надаються дітям з особливими освітніми потребами,
які навчаються у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та
інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, і не отримують відповідної
допомоги.

Крім того, фахівці інклюзивно-ресурсного центру провадять інші види діяльності, зокрема надають
консультації батькам (законним представникам) дітей, педагогічним працівникам, які беруть участь в
інклюзивному навчанні, тощо.

4. Визначити знання, уміння та навички організації

ефективної корекційної допомоги дітям з психофізичними
порушеннями в інклюзивних групах, розуміння специфіки надання
їм необхідної допомоги.

Психологічний супровід трансформаційних процесів в Україні безпосередньо

стосується і психологічного супроводу дітей з особливими освітніми
потребами
Як відомо, стратегічна мета навчання і виховання таких дітей — це
повноцінна їх інтеграція в суспільство, їхня спроможність нарівні з
однолітками з нормотиповим розвитком брати участь у спільному навчально-
виховному процесі та суспільному житті.
Важливим напрямом діяльності освітніх закладів є психолого-педагогічний
супровід дітей з особливими освітніми потребами. Кількість таких дітей в світі
щорічно збільшується. Тож, їхня соціальна інтеграція, сприянню якої слугує
психолого-педагогічний супровід, є актуальною проблемою.
Супровід здійснюється мультидисциплінарною командою фахівців.
Відповідно до індивідуальних особливостей для кожного учня з ООП групою
фахівців за участі батьків дитини складається індивідуальна програма
розвитку (ІПР), яка затверджується керівником закладу та переглядається двічі
на рік (за потреби – частіше) з метою її коригування.
18
В ІПР зазначається кількість годин та напрями проведення корекційно-
розвивальних занять, визначені фахівцями ІРЦ з урахуванням особливостей
психофізичного розвитку учня та типових навчальних планів спеціальних
загальноосвітніх навчальних закладів
В центрі уваги учасників супроводу є:
- пізнавальна сфера;
- рівень розвитку мислення;
- сформованість навчальних навичок;
- розвиток мовлення;
- працездатність;
- взаємодія з однолітками;
- взаємодія з педагогами;
- поведінкова саморегуляція;
- наявність і характер навчальної мотивації;
- емоційний стан;
- особливості індивідуальної Я- концепції;
- комунікативна готовність дитини, тощо.
В процесі супроводу мультидисциплінарні команди працюють з дитиною, її
батьками, педагогічним колективом закладу дошкільної освіти.
Ефективність психолого-педагогічного супроводу забезпечується
відповідними засобами діагностики та визначення індивідуальних потреб
дитини, застосуванням розвиткових та психокорекційних методик. На рівні
держави ефективність супроводу забезпечується відповідною освітньою та
соціальною політикою та реалізацією державних програм соціальної
допомоги.
Інклюзивне (інтегроване) навчання в дошкільних навчальних закладах вимагає
створення спеціальних умов з метою забезпечення виконання корекційно-
розвивального та навчально-виховного процесів дітей з особливими
потребами. Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного».
Інклюзивне (інтегроване) навчання та виховання може бути запроваджено для
наступних категорій дітей:
з вадами інтелектуального розвитку,
з затримкою психічного розвитку,
з тяжкими вадами мовлення,
з порушеннями зору,
з порушеннями слуху,
з порушеннями функцій опорно-рухового апарату,
з емоційно-вольовими порушеннями та аутичним спектром.
Головною метою інклюзивного (інтегрованого) навчання є реалізація права
дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у
відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання, їх
19
соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, підвищенні ролі сім'ї у
вихованні і розвитку дитини.
Головні завдання інклюзивного (інтегрованого) навчання та виховання дітей в
ЗДО:
1. Забезпечення обов'язкової дошкільної освіти дітей.
2. Розвиток потенційних можливостей дітей з особливостями психофізичного
розвитку в спільній діяльності із здоровими однолітками.
3. Організація психолого-педагогічного супроводу дітей з особливостями в
розвитку в дошкільних навчальних закладах.
4. Реалізація корекційно-розвивального навчання, направленого на
виправлення або послаблення наявних у дітей фізичних та (або) психічних
порушень, які заважають їх успішному навчанню і розвитку.
5. Створення адаптивно-освітнього простору, який задовольнить освітні
потреби дитини з особливостями психофізичного розвитку.
6. Формування життєво важливого досвіду і цілеспрямованого розвитку
когнітивних, мовленнєвих, моторних, соціальних функцій у дітей, які
дозволять знизити залежність дитини від сторонньої допомоги та підвищити
соціальну адаптацію.
7. Формування у суспільстві позитивного ставлення до дітей з особливостями
психофізичного розвитку, створення психологічно комфортного середовища в
освітній установі.
8. Попередження виникнення та подолання (за наявністю) вторинних,
третинних порушень фізичного та (або) психічного розвитку у дітей з
особливими потребами.
9. Надання консультативної допомоги сім'ям, які виховують дітей з
особливостями психофізичного розвитку, залучення законних представників
до процесу навчання та виховання дитини, формування у них адекватного
відношення до особливостей її розвитку, напрацювання оптимальних варіантів
сімейного виховання.
Основні законодавчі документи, які регулюють діяльність інклюзивних груп у
ЗДО, ми сьогодні розглянемо:
· Закон України «Про дошкільну освіту»
· Закон України «Про охорону дитинства»
· Наказ МОН і МОЗ України «Про затвердження Порядку комплектування
інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах
· Лист МОН України «Про порядок комплектування інклюзивних груп у
дошкільних навчальних закладах»
· Конвенція розвитку інклюзивної освіти.
Беззаперечно, що кожна дитина - особлива. Але все ж є діти, про яких
говорять «особливі» не для того, щоб підкреслити унікальність здібностей, а
задля того, щоб відмітити ті особливі потреби, які відрізняють їх від інших
20
дітей. Незалежно від стану здоров'я, наявності фізичного чи інтелектуального
порушення, кожна людина має право на повноцінне життя, освіту, якість якої
не відрізняється від якості освіти решти людей.
Оскільки розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує
спеціальних знань про захворювання, його наслідки, потенційні можливості
дитини, важливим є належна організація роботи команди фахівців у закладі.
Важливе значення для подальшої ефективної корекції та певних вад розвитку і
подальшої соціалізації дитини має раннє виявлення та своєчасне звернення до
фахівців.
Практичний психолог закладу дошкільної освіти є саме тим спеціалістом,
яким першим має звернути увагу на специфічні прояви у поведінці дитини, її
пізнавальному, емоційно-вольовому та соціальному розвитку. Звичайно,
практичний психолог та інші спеціалісти ЗДО неспроможні ізольовано
вирішити складні проблеми дитини чи її родини. Психологічний супровід
інклюзивного навчання та виховання потребує планування, додаткової
професійної підготовки, а також контактів з фахівцями, які можуть надати
відповідну допомогу. Таку допомогу батькам, практичним психологам та
педагогам надають психолого-медико-педагогічні консультації (ПМПК), які є
методичними установами системи освіти і здійснюють консультативну,
методичну, психолого-педагогічну, корекційно-відновлювальну, розвивальну,
аналітичну, прогностичну, профілактичну, просвітницьку роботу. Досить
часто саме психологічна служба закладу стає ініціатором звернень батьків до
ПМПК. Висновок, який надає дана комісія має рекомендаційний характер і є
підставою для того, щоб дитина могла отримувати допомогу в закладі де вона
навчається чи безпосередньо в ПМПК. Складання програми психологічного
супроводу можливе тільки після ретельного психолого-медико-педагогічного
обстеження кожної дитини. Психологічній супровід - це галузь і спосіб
діяльності практичного психолога, які призначені для сприяння людині та
суспільству у вирішенні широкого кола проблем, породжених життям людини
в соціумі. Питання психологічного і соціального супроводу дітей знаходиться
на перетині функцій багатьох спеціалістів, а тому не можуть бути віднесені до
сфери професійної діяльності виключно одного фахівця. Соціально-
психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному, відповідно до
віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, родинних взаємин, рівня
розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості,
емоційної залежності від матері тощо. Соціально-психологічна робота з
«особливою дитиною» має спрямовуватися на досягнення головної мети -
підготувати її до самостійного життя. У розв'язанні цього завдання у системі
освіти вирішальну роль відіграє, насамперед, психологічна служба закладу та
педагоги. Зокрема, практичний закладу сприяє розвиткові соціальних умінь

21
дітей з особливими освітніми потребами, а також надає належну моральну
підтримку сім'ям дітей, їхнім рідним і вихователям.
Перед психологом, що здійснює психологічний супровід дітей з ООП
постають наступні завдання:
1) підбір діагностичного інструментарію, придатного для роботи з різними
категоріями дітей відповідно до наявного дефекту розвитку; створення банку
даних діагностичного інструментарію щодо вивчення індивідуальних
особливостей дітей, рівня розвитку пізнавальних процесів, рівня адаптації
дитини до умов навчального закладу, стилю спілкування батьків та педагогів з
дітьми;
2) виявлення дітей, у яких виникають труднощі у навчанні, спілкуванні та
взаємодії з оточуючими; визначення причин цих труднощів шляхом
проведення психологічної діагностики та спостережень;
3) надання психологічної допомоги дітям, які мають особливі потреби у
вигляді консультування, психокорекції, психологічної підтримки;
4) проведення моніторингу медико-психологічного і психолого-педагогічного
статусу дитини в динаміці її психічного розвитку;
5) надання консультативної допомоги батькам дітей з особливими потребами;
6) формування в учасників навчально-виховного процесу (дітей, батьків,
вихователів, представників адміністрації) толерантне ставлення до дітей з
особливими освітніми потребами шляхом здійснення просвітницької роботи.
Реалізація психологічного супроводу дитини особливими освітніми потребами
відповідно до напрямків професійної діяльності практичного психолога
Діагностичний етап:
Ознайомившись із особливостями психофізичного розвитку дитини та
готуючись до роботи з нею, психолог аналізує, перш за все, відповідність
інструментарію (стимулів) та вибрані методики. Для дітей із сенсорними
порушеннями очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) до
можливостей дитини та критичного вибору методик, які дозволяють
використати потенціал дитини. Наприклад, для дитини з порушенням зору
малюнки (методика "Четвертий - зайвий") мають бути контрастнішими та
більшими за розміром. Для дитини зі спастикою кінцівок є проблематичним
використання малюнкових методик, при використанні яких необхідно
домовитися з дитиною про сигнали, що відповідають певному вибору
(стимульний матеріал до тесту тривожності Р. Теммпл, В. Амен, М. Дорки).
Необхідно передбачати можливі труднощі, пов'язані з процесом сприймання
самих зображень, та відрізняти їх від розуміння чи нерозуміння сюжету,
логічних зв'язків у ньому. Для дітей з порушеннями мовлення будуть мало
прийнятними вербальні методики. При цьому важливо розрізняти труднощі
активного мовлення через порушення артикуляції та розуміння зверненого
мовлення. Обмеження у використанні діагностичних методик також можуть
22
бути пов'язані зі способом життя обстежуваних, обмеженістю їхніх соціальних
зв'язків і відповідних знань та уявлень про навколишній світ. У зв'язку із цим,
не можна беззастережно використовувати певні проективні методики, що в
цілому за процедурою виконання могли б відповідати технічним можливостям
обстежуваного. Головною метою психодіагностики є психологічне
обстеження пізнавальної та особистісної сфери дитини для виявлення
структури дефекту, встановлення збережених компонентів психічної
діяльності, на які можна розраховувати в роботі з дитиною. Психодіагностика
може бути спрямована і на батьків дитини для з'ясування стилю виховання та
особливостей взаємин із дитиною. Таким чином, психолог приймає рішення,
які методики включити при діагностичному вивченні та яким чином мають
бути адаптовані стимульні матеріали.
Психологічне обстеження включає:
1. Особливості розвитку пізнавальної (інтелектуальної) сфери.
2. Особливості розвитку емоційно-вольової та особистісної сфери.
3. Міжособистісні відносини.
Результати психологічного обстеження дитини на ПМПК містять відомості
про: адекватність поведінки, особливості контакту, наявність інтересу до
взаємодії з дорослим; характеристика предметно-практичних дій,
працездатності, здатності зосереджуватися, аналізувати предмети, виділяти
істотні ознаки, окремі частини, установлювати схоже і відмінне,
узагальнювати, здійснювати класифікацію, переносити вміння в нові
пізнавальні ситуації, міра самостійності, характер необхідної допомоги,
особливості навчуваності; здатність установлювати причинно-наслідкові
зв'язки, міркувати, робити умовиводи; стан емоційно-вольової сфери,
поведінки, особливості формування особистості.
З урахуванням вади розвитку та потенційних можливостей дитини
організовується й психокорекційна робота. Більшість дітей з особливими
освітніми потребами можуть бути долучені до роботи в корекційній групі.
Однак, психологу необхідно заздалегідь оцінити та продумати альтернативні
вправи, з урахуванням потреб розвитку дитини. Корекційна робота має бути
спрямована на розвиток усіх видів сприймання, особливо зорового і
слухового, на базі яких розвиваються вищі психічні функції. З розвитком
сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і
розуміння зв'язків між предметами та явищами, отже, розвивається мислення і
мовлення дітей. Під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати
про зміцнення її працездатності, уміння зосереджувати увагу, цілеспрямовано
працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення,
адекватно оцінювати результати. У разі, якщо мова йде про корекцію чи
розвиток окремих пізнавальних процесів краще організовувати індивідуальні
заняття. Результати діагностичної роботи слугують орієнтирами для роботи
23
психолога, педагогів, батьків і самої дитини. Водночас ступінь інтегрованості
дитини в освітнє середовище є індикатором ефективності і адекватності
психокорекційного впливу.
Основні напрямки корекційні-розвивальної роботи: розвиток та корекція
пізнавальних процесів; корекція самооцінки як важливої рушійної сили
формування особистості; корекція емоційних порушень та патологічних рис
характеру; запобігання психічним перевантаженням; полегшення процесу
адаптації до умов ЗДО; розвиток емоційної лабільності; корекція
міжособистісних взаємин у дитячому колективі; корекція взаємин
«вихователь-дитини»; розвиток комунікативних навичок, позитивної
соціальної комунікації.
У своїй роботі практичному психологу необхідно використовувати програми,
рекомендовані МОН України для роботи з дітьми ООП:
- Комплексна програма розвитку дітей дошкільного віку з аутизмом «Розквіт»
- Програма розвитку дітей дошкільного віку з аутизмом
- Програма розвитку для дітей дошкільного віку з розумовою відсталістю
- Програма розвитку дітей дошкільного віку з порушеннями опорно-рухового
апарату
(Матеріали розміщені у вільному доступі на сайті Міністерства
В ході корекційно-розвивальної роботи є обов'язковим:
- діагностика динаміки розвитку дитини при здійсненні корекційних впливів;
- обговорення з педагогами та батьками труднощів, що виникають, визначення
шляхів їх вирішення.
Для проведення психокорекційної роботи доцільними будуть такі методи:
вправи розвивального характеру;
сюжетно-рольові ігри;
елементи арт-терапії;
психогімнастика.
Вправи розвивального характеру
1. Корекція та розвиток мислення. Це завдання на розвиток операцій мислення
(аналіз, порівняння, узагальнення, абстрагування), встановлення причинно-
наслідкових зв'язків, просторового гнозису: складання розрізнених картинок,
кубиків Кооса, класифікація вербального і невербального матеріалу за різними
ознаками, порівняння предметів і понять між собою, підведення понять під
загальну категорію, конструювання та аплікації за наочним зразком і
уявленням, визначення послідовності в серії сюжетних малюнків,
придумування та відгадування загадок, встановлення аналогій, визначення
причин за наслідками подій.
2. Формування довільної уваги, підвищення її стійкості. Навчання дітей
контролювати свої дії порівнянням проміжних і кінцевого результатів зі
зразком, знаходження і виправлення помилок, вправи: «Добери за формою»,
24
«Кодування», «Лабіринти», знаходження відмінностей і неточностей у
зображеннях: «Нісенітниці», «Метелик», «Вгадай, що заховано».
3. Розвиток логічної пам'яті, довільного запам'ятовування та відтворення,
формування раціональних прийомів запам'ятовування. Навчання дітей
застосовувати різні прийоми запам'ятовування залежно від структури
матеріалу: використання різних аналізаторів для сприймання, об'єднання
частин матеріалу асоціативними зв'язками, впорядкування матеріалу, його
класифікація та узагальнення, встановлення логічних зв'язків, пов'язування
матеріалу з образами, використання опор у вигляді малюнків, піктограм тощо.
Ігри та вправи на запам'ятовування слів, речень, текстів, наочного матеріалу.
4. Корекція зв'язного мовлення. Ігри та вправи на розвиток розуміння
мовлення, уточнення та збагачення словника, формування навичок зв'язного
висловлювання: словникова робота, опис предметів і малюнків, складання
розповіді за серією сюжетних малюнків, відповіді на запитання,
формулювання запитань дитиною з опорою на унаочнення і без нього,
перекази текстів, складання розповідей на задану тему (одноосібно та
колективно).
Вправи та ігри для психокорекції мають відповідати таким вимогам:
- використання різних рівнів виконання завдань: наочно-дійового, наочно-
образного, вербального відповідно до концепції поетапного формування
розумових дій (за П. Я. Гальперіним);
- дотримання принципу поступового ускладнення завдань у межах зони
найближчого розвитку дитини;
- виконання корекційних вправ не лише на ігровому, а й на дидактичному
матеріалі.
Сюжетно-рольові ігри
Сюжетно-рольові ігри сприяють інтенсивному розвитку наочно-образного
мислення, довільності психічних процесів, створюють умови для формування
ієрархії мотивів, усвідомлення власного соціального статусу, волі,
підтримують мотивацію участі у корекційних заняттях. Доцільно
використовувати сюжетно-рольову гру як форму організації дітей для
виконання вправ і завдань розвивального характеру. Сюжетно-рольова гра
використовується також для відреагування різних емоційних станів, зокрема,
тривожності, агресивності, радості, здивування; для пошуку способів
конструктивного розв'язання конфліктів. У процесі гри відбувається засвоєння
соціальних ролей дітьми, формування навичок соціальної взаємодії. Для
корекції можуть використовуватися казкові ігрові сюжети (як загальновідомі,
так і створені дітьми), відтворення реальних типових подій з повсякденного
життя. Ролі потрібно розподіляти з урахуванням діагнозу та проблем дитини.
Гра організовується таким чином, щоб кожна дитина могла випробувати себе
в різних ролях. Після закінчення гри необхідно провести групове обговорення,
25
щоб діти висловили свої емоції та почуття, пережиті під час гри,
проаналізували поведінку героїв та її наслідки, навіть якщо змінено
стандартний сюжет, продумали інші сюжетні лінії, передбачили розгортання
подій. Залежно від конкретної ситуації психолог є ініціатором гри, її
організатором і учасником. Засоби арттерапії Психологічна корекція засобами
мистецтва використовується для відреагування емоцій, зниження тривожності,
агресивності, імпульсивності, подолання страхів, підвищення самооцінки.
Зокрема, на психокорекційних заняттях варто використовувати малюнок,
музико-та-казкотерапію. Для малювання слід використовувати різні матеріали
(фарби, олівці, фломастери, крейду). Зокрема, малювання олівцями сприяє
подоланню імпульсивності і зниженню агресивності; малювання фарбами на
великих аркушах паперу не лише пензликом, а й пальцями, долонями -
зниженню тривожності, оптимізації самооцінки. Тематика малюнків має бути
різноманітною. Важливим моментом, що підвищує корекційний ефект
арттерапїі, є подальший аналіз та обговорення малюнків, придумування
історій за малюнками. Це сприяє розвитку самопізнання, емоційної
децентрації, емпатії, усвідомленню власних емоційних станів, забезпечує
групову підтримку.
Психогімнастика
Психогімнастичні вправи використовуються з метою психологічного
налаштування дітей на заняття, розслаблення, розвиток їх емоційної сфери та
саморегуляції. Дітям пропонуються мімічні та пантомімічні етюди, ігри на
вираження окремих емоцій і якостей характеру, вправи на релаксацію.
Розслаблення досягається чергуванням протилежних за характером рухів:
напружених - розслаблених;
різких - плавних;
швидких - повільних та ін.
Для спрямування дітей на виконання цих вправ психогімнастика може
організовуватись у вигляді казкових сюжетів. Таким чином, для забезпечення
оптимального психічного розвитку дітей з психофізичними порушеннями
корекційна допомога має поєднуватись із створенням для них сприятливого
соціального середовища формуванням в учасників навчально-виховного
процесу (вчителів, учнів, батьків) позитивних настанов щодо інклюзивного
навчання.
Просвітницько-консультативний етап
Психологічне консультування або просвітницько-консультативну діяльність
здійснюють переважно стосовно педагогів та батьків дітей з особливими
потребами, а також і батьків здорових дітей. Найчастіше просвітницьку робота
проводиться з питань:
- вікових особливостей і психологічної норми;
- розпізнання емоційних проявів у дитини;
26
- відпрацювання стилів реагування на такі прояви і поведінку;
- формування у батьків відповідального ставлення до виконання батьківських
обов'язків;
- подолання та конструктивне вирішення конфліктних ситуацій;
- зняття емоційного напруження, тривожності та розвитку толерантного
ставлення до дітей з ООП. Серед заходів, які забезпечують психологічну
підтримку, досить ефективним може стати створення клубів для батьків дітей
з порушеннями в розвитку. Спілкування батьків, які мають майже однакові
проблеми, передбачає взаємопідтримку та обмін інформацією, що є важливим
чинником пом'якшення наслідків психотравматичного стресу. Ефективність
підтримки багато в чому залежить від активного залучення батьків у процес
психологічної допомоги дитині, особливо батька. Саме чоловіки здатні більш
конструктивно вирішувати проблеми дитини, і тому активне їх залучення до
проблем дитини позитивно впливає не тільки на процес виховання, а й на
психологічний клімат у сім'ї загалом. Психологічна підтримка педагогів, які
працюють із такими дітьми, спрямована на формування в них психологічної
готовності до роботи з цими дітьми та на профілактику емоційного вигорання.
Під час такої роботи вихователів необхідно навчати психотехнічних методів
релаксації та зняття психоемоційного напруження. Може бути корисним і
використання таких групових форм роботи психолога як батьківські семінари
та тренінгові заняття. Основною метою таких форм роботи є розширення
знань батьків про психологічні особливості дітей з проблемами в розвитку,
психології виховання та психології сімейних стосунків. Під час таких
зустрічей підвищується не тільки поінформованість батьків про дитину, а й,
що ще важливіше, відбуваються зміни в ставленні батьків до проблем дитини
та до завдань її виховання. Психологічна підтримка батьків здійснюється не
тільки у формі групового спілкування, а й під час індивідуальних бесід щодо
проблем дитини, сімейних проблем. А також здійснюється систематичний
консультативний супровід усіх учасників навчально-виховного процесу
стосовно проблемних питань, що виникають у процесі впровадження
інклюзивної освіти.
Особливе значення у роботі психолога належить індивідуальному підходу до
дитини, в якому вирішальну роль відіграють:
· патологія, складність дефекту;
· рівень психофізичного та мовного розвитку;
· характер і тип темпераменту;
· комунікативні властивості, уміння дитини до якомога швидшої адаптації у
середовищі однолітків та його комфортність;
· зацікавленість батьків.
Отже, в рамках виконання функціональних обов'язків практичний психолог
здійснює психологічний супровід інклюзивної освіти у закладі:
27
1. Виконує психологічне обстеження дітей з особливостями психофізичного
розвитку з метою виявлення їх соціального, когнітивного та психічного
розвитку;
2. Попереджує виникнення дезадаптації дітей з особливостями
психофізичного розвитку;
3. Проводить роботу з гармонізації міжособистісних відносин дітей з
особливостями психофізичного розвитку та їх звичайними однолітками;
4. Розробляє конкретні рекомендації педагогічним працівникам, законним
представникам щодо надання допомоги з питань розвитку, навчання та
виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку;
5. Проводить розвивальні заняття з дітьми з особливостями психофізичного
розвитку, і, за необхідністю, з дітьми всієї групи;
6. Проводить роботу по формуванню навичок соціальної взаємодії тощо.

28