1

Лекція № 1

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: “Сучасні уявлення про спортивну медицину. Поняття про

лікарський контроль. Сучасні методи обстеження фізкультурників і
спортсменів”.

Оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається

автоматично – він потребує певної системи занять і суворого контролю за
формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати
найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного
стану, адже заняття фізичними вправами не є панацеєю.
Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які
супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту, розглядіти ознаки
оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що
супроводять будь-які навантаження.
Постійне зростання спортивних досягнень, пов’язане із збільшенням обсягу та
інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації
тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого
медичного обстеження.
Ентузіастами, фундаторами становлення ЛК на території колишнього СРСР
були проф. В.Є.Ігнатьєв, В.В. Гориновський, В.К. Крамаренко, В.К. Стассенковна
початку ХХ ст.
Досліджується вплив фізичних вправ на організм, фізичний розвиток
спортсменів багатьма фахівцями: лікарями, терапевтами, фізіологами та ін. На
основі єдиної методики медичного обстеження були створені стандарти фізичного
розвитку школярів і дорослих фізкультурників.
1928 р. вперше з’явилась форма № 61 (о) – лікарсько-контрольна карта
фізкультурника, надруковані санітарно-гігієнічні вимоги до місць фізкультурою та
спортом, розроблена методика боротьби із спортивним травматизмом.
В подальшому були створені норми навантажень під час занять окремими
видами спорту і фізкультурою. Вперше в світі був запроваджений безкоштовний
лікарський контроль за спортсменами і фізкультурниками, створена державна
система медичного забезпечення фізкультурного руху, в т.ч. і спеціалізована
лікарсько-фізкультурна служба.
Багато питань необхідно було вирішувати лікарям разом із тренерами,
лікарями, викладачами. Отже виникла ідея лікарсько-педагогічного контроля, як
складової ЛК.
Ось так виникла самостійна дисципліна “спортивна медицина”, яка
викладається у медичних навчальних закладах.
Подальший розвиток ЛК йшов разом з фізкультурним рухом у нашій країні.
Розвиваються давно відомі види спорту, з’являються нові, що сприяє залученню до
фізичних тренувань широких мас населення України. Значна увага приділяється
удосконаленню системи тренувань спортсменів та методикам їх підготовки до
відповідальних змагань.
Фах лікаря з фізичної культури вперше був визначений у 1931 р., потім
 2

сталася диференціація роботи лікарів і з’явились лікарі з ЛФК та лікарі з лікарського

контролю.
У 1951 р. були створені лікарсько-фізкультурні диспансери.
1.2. Профілактична спрямованість вітчизняної охорони здоров’я передбачає
провідну роль фізичної культури та спорту в системі оздоровчих заходів.
Служба СМ та ЛФК згідно до статті 39 Закону України “Про фізичну
культуру і спорт” – це система медичного забезпечення усіх контингентів
населення, що займаються ФК та спортом, зокрема медичним забезпеченням
високих спортивних досягнень спортсменів, а також організації та проведення
відновлювальних лікувальних заходів спортсменам після травм та захворювань.
Головні завдання служби:
1. Визначення стану здоров’я, фізичного розвитку і функціонального стану
організму фізкультурників та спортсменів, здійснення профілактики, діагностики і
лікування захворювань та пошкоджень, пов’язаних із заняттям фізкультурою та
спортом.
2. Надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги особам, які
займаються спортом у випадках виявлення відхилень у стані здоров’я.
3. Участь в управлінні тренувальним процесом.
4. Медичне забезпечення спортивно-масових заходів та навчально-
тренувальних зборів.
5. Координація діяльності відділень та кабінетів фізичної реабілітації
лікувально-профілактичних установ.
Форми роботи:
1. Систематичний диспансерний нагляд.
2. Лікарсько-педагогічний контроль в процесі:
- навчально-тренувальних занять в групах фізкультури оздоровчого
напрямку;
- фізкультурних занять за державними програмами в дитячих дошкільних
установах, загальноосвітніх школах, СПТУ, ліцеях, середніх та вищих учбових
закладах.
3. Консультація лікаря із спортивної медицини та лікувальної фізкультури.
4. Складання та проведення індивідуальних оздоровчих програм, аналіз їх
ефективності.
5. Проведення наукових досліджень в галузі медико-біологічних проблем
фізичної культури і спорту.
3. Пропаганда здорового способу життя, оздоровчого впливу фізичної
культури серед населення, санітарно-просвітницька робота серед фізкультурників і
спортсменів.
6. Організація та проведення семінарів, конференцій, нарад з питань
спортивної медицини і лікувальної фізкультури, реабілітації та оздоровлення
населення.
Координує роботу служби СМ Український центр спортивної медицини.
1.3. Нині на Україні існує 42 медичних заклади, підпорядкованих МОЗ
України, з них 2 – лікарсько-фізкультурні диспансери (ЛФД), у Полтавській області
(м.Полтава та Кременчук). Майже 200 медичних працівників обслуговують понад
 3

600 спортсменів та фізкультурників.

Наказом МОЗ України від 31.12.1992 р. №211 “Про удосконалення лікарсько-
фізкультурної служби” та Наказом МОЗ України №33 від 23.02.2000 р.
встановлений штатний розклад, нормативи роботи медичного персоналу ЛФД,
відділень, кабінетів.
Структура ЛФД:
- відділення ЛК;
- відділення реабілітації;
- кабінет функціонального обстеження (ЕКГ, ВЕМ, Röm та ін.);
- кабінет масажу;
- кабінет вузьких фахівців (хірурга, травматолога, невролога, окуліста
Лор, стоматолога, гінеколога і ін.);
- клініко-діагностична лабораторія;
- організаційно-методичний відділ;
- Стаціонарне відділення та ін.
Відділення ЛК:
- ЛК за юними спортсменами;
- ЛК за особами середнього та похилого віку;
- Стаціонар.
Відділення реабілітації:
- кабінет ЛФК;
- кабінет механотерапії;
- басейн та ін.
- Задачі ЛФД:
1. Організаційно-методичне керівництво роботою з ЛК та ЛФК у межах
країни, області, міста.
2. Організація медичного обслуговування спортивних заходів (змагань,
свят та ін.);
3. Консультаційна робота з питань ЛК та ЛФК для медичних працівників
лікувальних, лікувально-профілактичних закладів , навчальних та дитячих
дошкільних закладів, фізкультурних колективів і т.п.
4. Консультації фізкультурників за направленнями поліклінік,
амбулаторій, оздоровчих пунктів, навчальних закладів і т.п.
5. Систематичний медичний нагляд за станом здоров’я КМС, МС,
видатних спортсменів та учнів ДСШ.
6. Санітарно-гігієнічний нагляд за місцями та умовами проведення занять
фізичними тренуваннями та спортивних змагань.
7. Підготовка та удосконалення кадрів з ЛК та ЛФК.
1. Збирання облікових та звітних даних про мережу та діяльність органів
охорони здоров’я з ЛК та ЛФК та складання періодичних звітів.
8. Аналіз та наукова обробка матеріалів з медичного огляду фізкультурників
країні, області, місті.
9. Організація разом з будинками санітарної просвіти санітарно-
просвітницької роботи з пропаганд фізичної культури та спорту.
 4

Лікарсько-фізкультурні кабінети створюються також на великих спортивних

базах.
У сільській місцевості медичне обслуговування фізкультурників та
спортсменів здійснюється лікарськими та фельдшерськими дільницями, ЦРЛ під
керівництвом обласного ЛФД.
У містах масові огляди фізкультурників проводяться лікарями міських
лікувально-профілактичних закладів, лікарями здоровпунктів на підприємствах,
лікарями ВНЗ, дитячих будинків, інтернатів, шкіл і т.п.
Поглиблене обстеження і кваліфікований нагляд , консультації, медична
допомога МС та фізкультурникам-розрядникам проводяться лікарями_фахівцями із
СМ, ЛФК, підготовка яких проводиться у інститутах удосконалення лікарів.
Первинними документами, які відображають медичну діяльність є: - ф. 0-61 о;

1.5. Чисельні епідеміологічні, клінічні та експериментальні дослідження

свідчать про те, що регулярні заняття фізичними тренуваннями сприяють зміцненню
здоров’я, профілактують захворювання, підвищують витривалість людини до
екстремальних умов довкілля. Це надзвичайно актуально в наш час, коли високий
розвиток науки і техніки, автоматизації та механізації різноманітних процесів у
побуті та на виробництві, сільському господарстві і на транспорті призвели до
значного зниження рухової активності людини.
Загальновідомо, що обмеження рухової активності (гіпокінезія) знижує
резистентність організму до впливу негативних факторів ризику розвитку багатьох
захворювань.
Натомість адекватні фізичні тренування позитивно впливають на організм
людини:
- зменшується у 2 – 3 рази захворюваність на серцево-судинні
захворювання;
- зростає толерантність до коливань зовнішньої температури, до гіпоксії,
впливу радіації та токсичних речовин, професійних шкідливостей, до нервових і
фізичних перевантажень, стресів;
- підвищуються фізична і розумова працездатність.
Регулярні адекватні фізичні тренування підвищують не специфічну опірність
організму, що обумовлено широким спектром компенсаторно-пристосувальних
реакцій, пов’язаних з регулятивними (нервовими, гуморальними, ендокринними)
системними та органними зрушеннями, тобто створеннями неспецифічного
компоненту загальноадаптаційного синдрому.
Головне в тренувальному процесі – це ступінь відповідності фізичних
навантажень стану організму та рівню його підготовленості.
1.6. Мета комплексного обстеження:
- Діагностика стану здоров’я;
- Визначення та оцінка фізичного розвитку;
- Визначення функціонального стану та індивідуальних особливостей
організму;
- Призначення необхідних лікувально-профілактичних заходів та
адекватних засобів відновлення, раціонального режиму харчування, особистої
 5

гігієни;
- рекомендації з вибору характеру занять, режиму і методики тренуань. За
результатами комплексного обстеження планують всю подальшу роботу із
спортсменом. Комплексність досягається за рахунок всебічного клінічного
обстеження, функціональних проб і проб з дозованим фізичним навантаженням.
Комплексна методика передбачає:
- збір анамнезу (загального та спортивного);
- загальний лікарський огляд, функціональне обстеження;
- соматоскопія і антропометрія;
- Rö оганів грудної клітки;
- аналізи сечі та крові клінічні;
- функціональні проби для серцево-судинної системи, дихальної, нервової
системи, нервово-м’язового апарату, аналізаторів;
- проби з дозованим фізичним навантаженням.
За показаннями проводять додаткові дослідження. Обсяг обстежень залежить
від його задач, віку, статі, спортивної спеціалізації, кваліфікації спортсмена, умов
лікувальної установи.
Медичний огляд
1.6. В проведенні медичних оглядів бере участь медична сестра. Вона готує
медичну документацію, проводить антропометрію, допомагає лікарю.
В залежності від характеру змагань, його значущості (товариські зустріч,
календарні змагання), види спорту, визначають й обсяг медичного огляду.
Докладний медичний огляд проводиться за визначеною схемою (ф. 0-61.о, ф.
0-62.о), яка складається з:
- даних анамнезу;
- антропометрії;
- соматоскопії;
дослідження систем організму;
функціональних проб;
проб з дозованим фізичним навантаженням;
заключення лікаря. Спортивний анамнез допомагає з’ясувати ступінь
тренованості спортсмена або фізкультурника, що необхідна для визначення
медичної групи, можливості брати участь у змаганнях і т. ін.
Антропометрія необхідна для визначення фізичного розвитку людини (зріст,
маса тіла, об’єм грудної клітки, спірометрія, динамометрія станова та кистьова і т.
п.). Медичний огляд фізкультурників та спортсменів за обсягом та глибиною
проводиться по-різному.
Особи, які беруть участь в академічних заняттях з фізичного виховання у
школах, технікумах, ВНЗ і т.п., рядові фізкультурники, учасники масових заходів
проходять масовий медичний огляд, що складається із:
з’ясування анамнезу;
зовнішнього огляду (соматоскопії);
елементарних антропометричних вимірів;
простих функціональних проб. Особи, яка тренуються систематично,
учасники спортивних змагань, МС, КМС проходять поглиблене клінічно-фізичне
 6

обстеження і знаходяться на диспансерному обліку ЛФД:

з’ясування анамнезу (в.т. і спортивного);
соматоскопія;
антропометрія (з більшою кількістю вимірів);
загальне клінічне обстеження;
огляд „вузьких” фахівців;
параклінічного обстеження;
проби з дозованим фізичним навантаженням і т. д.
7.Сучасні методи обстеження. Обстеження в умовах м’язового спокою:
Антропометрія - визначення довжини, маси і складу тіла, силових і
дихальних показників.
Дослідження серцево-судинної системи:
1. пульсометрія;
2. визначення АТ (слуховий, осцилометричний, тахоосцилографічний
методи);
3. сфігмографія;
4. ЕКК;
5. Ехо-КГ;
6. фонокардіографія;
7. реовазографія;
8. полікардіографія;
9. Кардіоінтервалометрія.
Дослідження системи дихання:

1. спірометрія;
2. визначення максимальної вентиляції легень;
3. визначення легеневих об’ємів;
4. визначення сили дихальних м’язів;
5.визначення частоти і глибини дихання.
Дослідження центральної нервової системи:
1. хронорефлексометрія;
2. треморографія;
3. визначення електричної чутливості ока;
4. визначення омега-потенціалів;
5. теппінг-тест;
6. ЕЕГ.
Дослідження нервово-м ’язового апарату:
1. міотонометрія;
2. полідинамометрія;
3. електроміографія;
4. визначення часу напруження і розслаблення м’язів;
5. хронакиметрія;
6. електрична стимуляція.
Дослідження внутрішнього середовища організму - клініко-біохімічні
аналізи крові і сечі.
 7

До компетенції лікаря спортивної медицини входять: оцінка стану здоров’я,

вирішення питань допуску та спортивної орієнтації з ухваленням показань до різних
форм занять фізичною культурою або спортивних тренувань; контроль за
функціональним станом здоров’я у процесі тренувальних занять; оцінка фізичного
розвитку та раннє визначення і попередження захворювань та травм; визначення
впливу на організм режиму і методики тренувань; S організація лікарсько-
профілактичних та відновних заходів; контроль за режимом дня та харчування;
участь на основі своїх спостережень у плануванні та корекції учбово-тренувального
процесу спортсменів та фізкультурників; контроль за відповідністю умов та
організації занять прийняттям гігієнічних нормам та вимогам; санітарно-
просвітницька та виховна робота; медичне забезпечення змагань; здійснення
системи заходів, спрямованих на усунення факторів зовнішнього середовища, які
несприятливо впливають на організм; розробка та впровадження заходів з
профілактики відхилень у стані здоров’я фізкультурників та спортсменів (у тому
числі спортивного травматизму).
За завданнями та організацією обстеження поділяються на: первинні; повторні
(етапні); додаткові. Первинне обстеження проводять перед початком кожного
спортивного сезону (найповніше).
Повторне обстеження - на основних етапах підготовки з метою корекції
тренувального процесу (огляд „вузьких” фахівців, Rö, лабораторні обстеження - за
показниками) - 1 раз на 1-3 місяці.
Додаткове лікарське обстеження – після захворювань, травм перед
початком тренувань. Також при перенапруженні, за направленням тренерів при
зниженні працездатності і т. п.
Місця для організованих занять ФК та спортом (гімнастичні зали, стадіони,
спортивні майданчики, ковзанки і т. п.) за своїм улаштуванням мають відповідність
єдиним нормам будівельного проектування і підлягають санітарному контролю з
боку спортивних лікарів та Держсанінспекції. Санітарний нагляд за спортивними
спорудами поділяється на попередній і поточний.
Попередній нагляд проводиться у кожному сезоні перед відкриттям споруди.
Поточний нагляд проводиться з метою перевірки виконання санітарно-
гігєнічних вимог стосовно даної споруди.
Лікарсько-педагогічне спостереження (ЛПС) – це дослідження, які проводить
(іноді фельдшер, медична сестра), разом з тренером (викладачем, інструкторм
ЛФК)безпосередньо під час навчально-тренувальних занять, змагань з метою оцінки
впливу фізичних навантажень на організм людини.
Література:
- Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук
В.В., Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
- Спортивная медицина. Под ред. проф. Чоговадзе А.В., проф. Бутченко
Л.А. М. Медицина, 1984 - 384 с.
- А.И.Журавлева, Н.Д.Граевская. Спортивная медицина ы лечебная
физкультура. М. Медицина, 1993. - с. 432
- Наказ №223 від 08.10.93 р. „Про удосконалення лікарсько-фізкультурної
служби”.
 8

Лекція № 2

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: “Дослідження та оцінка функціонального стану серцево-

судинної, дихальної та внутрішньої нервової системи за допомогою
функціональних проб”.

Оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається

автоматично – він потребує певної системи занять і суворого контролю за
формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати
найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного
стану, адже заняття фізичними вправами не є панацеєю.
Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які
супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту, розглядіти ознаки
оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що
супроводять будь-які навантаження.
Постійне зростання спортивних досягнень, пов’язане із збільшенням обсягу та
інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації
тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого
медичного обстеження.
Функціональна діагностика – це визначення та оцінка функціонального стану
органів та систем людини, тобто визначення його функціональних можливостей та
функціональних спроможностей. Щоб оцінити функціональний стан органів та
систем людини, необхідно дослідити їх реакцію на вплив, якийсь фактор. З цією
метою використовують різноманітні функціональні проби. При тих чи інших
порушеннях функції таке дослідження виявляє стан механізмів, які можуть
компенсувати порушення.
Отже, завданням функціонального дослідження є виявлення механізмів
пристосування до штучно змінених умов, а також обсягу й ступеня прихованих змін
функцій органів та систем. Функціональні дослідження особливо важливі ще й тому,
що ступінь морфологічних змін не завжди відповідає ступеню порушення функцій.
Проба із затримкою дихання на висоті вдиху:
- збільшення навантаження більшою мірою на праве серце;
- підвищує внутрішньогрудний тиск - зменшується приплив і відтікання крові;
- зростає венозний тиск.
Проба із затримкою дихання після видиху:
- додаткове навантаження припадає найбільше на ліве серце;
- легенево-серцеві рефлекси гальмуються;
- тривалість експіраторної паузи залежить від функціональної спроможності
серця.
 9

І досліджувані показники, і фактори впливу можуть бути різноманітними, в

залежності від тих завдань, які поставлені у кожному конкретному випадку.
Загальні вимоги до функціональних проб:
фактор впливу має бути чітко дозованим;
повинна існувати можливість інтенсивності (потужності) навантаження у
потрібних межах; проба проводиться за певною схемою (визначають вихідні
дані у стані спокою -> характер і ступінь змін цих показників під впливом проб ->
 10

аналіз часу та характеру періоду реституції); тест має бути простим і доступним;
тест має бути об’єктивним (стабільним, валідним, надійним); навантаження
має вимірюватись кількісно, працювати повинні не менше 2/3 м’язового масиву і
забезпечувати максимальну інтенсифікацію фізіологічних систем;
точне дотримання методики виконання тесту;
можливість реєстрації фізіологічних показників під час виконання тесту;
враховувати час доби, вживання їжі, вплив тренувань і т.п.
Проби для дослідження функції нервової системи:

ортостатична; кліностатична; Ашнера; теппінг-тест та ін.

Проби для дослідження дихальної системи:

Скибінської; Розенталя; Штанге; Генчі.

Проби для дослідження серцево-судинної системи, проби з різноманітним
дозованим фізичним навантаженням:

присідання;
біг;
ходьба;
на велоергометрі;
на тредбані;
у веслувальному басейні.
Класифікація фізичних навантажень.

Типи фізичних навантажень:

1. Непереривне навантаження рівномірної інтенсивності. Потужність роботи
може бути однаковою для всіх обстежених або вона вибирається в залежності від
стану здоров’я, статі, віку та фізичної підготовленості.

2. Сходинкоподібне зростаюче навантаження з інтервалами відпочинку після

кожної сходинки. Збільшення потужності та тривалість інтервалів варіюється в
залежності від завдань обстеження.

4. Безперервне сходинкоподібне зростаюче навантаження без інтервалів

3. Безперервна робота рівномірно (або майже рівномірно) зростаючої
потужності. при якій кардіореспіраторні показники досягають стійкого стану на
відпочинку,
кожній сходинці, за виключенням останніх.

У навантажувальному тестуванні використовують один з чотирьох видів

 11

ергометрії:
1. велоергометрія (на велоергометрі в.п. - сидячи, лежачи);
2. сходинка для степ-тесту;
3. бігова доріжка (тредбан);
4. ручний ергометр; а також конкретні випробовування у вигляді вправ із
різних видів спорту (для боксерів „бій з тінню” 3 хв., для штангістів піднімання 2-
пудової гирі у середньому темпі з землі до рівня підборіддя у кількості, яка
дорівнює масі тіла спортсмена, поділена на 4 і т.ін.).
Функціональні проби застосовують:
для визначення фізіологічної реакції на фізичні навантаження; для корекції
тренувального процесу у спортсменів;
- з метою складання індивідуальної програми фізичної реабілітації
хворих, та її корекції;
- для визначення рівня фізичної працездатності здорових і хворих;
- для оцінки ефективності тренувального процесу;
- для дослідження впливу на організм фармакологічних препаратів і т.п.;
- для визначення здатності виконувати різноманітні навантаження та рухи
(сила, локальна витривалість м’язів, загальна витривалість, швидкісні та силові
якості. здатність до збереження швидкості при зміні напряму руху та ін.).
Оцінка зміни пульсу і АТ безпосередньо після проведення функціональної
проби (на 1-й хвилині періода реєстрації) дає уявлення про пристосування серцево-
судинної системи до фізичного навантаження у тренованих осіб це відбувається
більше за рахунок збільшення ударного об’єму і менше в наслідок прискорення
серцевих скорочень. Нетреноване, або недостатньо треноване серце реагує на
фізичне навантаження більшою тахікардією та меншим зростанням ударного об’єму
серця.
Нормальна реакція на пробу:
- з 20 присіданнями вважається прискорення пульсу в межах 60 – 80 % від
початкової величини у стані спокою;
- після 15-секундного бігу на місці у максимальному темпі – 120 – 150 %;
- після 2-хвилинного бігу на місці у темпі 180 кроків на 1 хв.;
- після степ-тесту – 5 хв. сходження на сходинку висотою 40 см у темпі 90
кроків за 1 хв. (22,5 сходження за 1 хв.) – 100 %;
- після 3-хвилинного бігу – 100 – 120 %.
Чим працездатніше або функціонально повноцінніше серце, тим досконаліша
діяльність його регулятивних механізмів, тим менше прискорюється пульс у
відповідності на дозоване фізичне навантаження (за умов правильно виконаного
фізичного навантаження). При проведенні велоергометрії, степ-тесту визначають
показники:
- PWC170 – (потужність навантаження при ЧСС 170 за 1 хв.) за
абсолютними величинами та за кількістю кг м/хв. на 1 кг маси тіла з урахуванням
виду спорту;
- МСК – найбільша кількість кисню, яку може спожити людина протягом
1 хв. це міра аеробної потужності і інтегральний показник стану системи транспорту
кисню. Тобто основний показник продуктивності кардіореспіраторної системи.
 12

Визначають абсолютні величини та м/хв. відносно до маси тіла (мл/кг в 1 хв.) з

урахуванням виду спорту.
Визначення МСК (прямим або не прямим) методом має велике значення у
спорті:
- первинний відбір спортсменів у видах спорту на витривалість;
- критерії ефективності різних методів тренувань (особливо у
підготовчому періоді);
- відбір висококваліфікованих спортсменів на відповідальні змагання;
- прогнозування результатів змагань з великою вірогідністю. У клініці
показник МСК дозволяє:
- визначити важкість патологічного процесу, а також і ступінь втрати
працездатності;
- скласти індивідуальну програму фізичної реабілітації та проводити її
корекцію;
- оцінити ефективність терапії хворого (фармпрепаратами на та
фізичними тренуваннями) і т.ін.
Вегетативні показники при фізичних навантаженнях менш стійкі і менше
диференційовані в залежності від спеціалізації та кваліфікації спортсмена порівняно
із руховими. Вони більше залежать від функціонального стану організму до
моменту обстеження.
Оцінка відновлювального періода після фізичного навантаження.
Тривалість відповідного періода залежить від:
- величини (обсягу) навантаження;
- активності спортсмена під час виконання проби;
- функціонального стану організму.
Однак крім терміну відновлення ЧСС та АТ враховують і яким чином
відбувається відновлення поступово чи хвилеподібно, наявність „від’ємної фази”
пульсу і т.ін. „Від’ємна фаза” пульсу характеризується тим, що на перших 2 – 3 хв.
відповідного періоду пульс стає рідшим у порівнянні з показниками у спокої (на 1 –
3 удари за 10 секунд). Це триває не менше 3-х 10-секундних періодів, а потім пульс
знову прискорюється і поступово нормалізується.
„Від’ємна фаза” пульсу пов’язана з недостатньою координацією діяльності
різних відділів НС, що змінює послідовність процесів відновлення. Суттєве
значення мають лабільність ВНС та підвищений тонус n.vagus. Якщо після
функціональної проби „від’ємна фаза” пульсу триває понад 3 хв., то реакція на
навантаження оцінюється як незадовільна.
Хвилеподібне відновлення систолічного АТ вважається несприятливим.
За характером відновлення ЧСС, АТ після короткочасних інтенсивних
навантажень (15 сек. біг на місці в максимальному темпі) розрізняють 5 типів
реакції серцево-судинної системи.
Література:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук
В.В., Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
2. Спортивная медицина. Под ред. проф. Чоговадзе А.В., проф. Бутченко
Л.А. М. Медицина, 1984 - 384 с.
 13

3. Чоговадзе А.В., Кругл ы й М.М. Врачебн ы й контроль в физическом

воспитании и спорте. – М., Медицина, 1997. – 176 с.
4. Практические занятия по врачебному контролю. /Под ред. А.Г.Дембо. –
М., 1976. –128 с.
5. Спортивная медицина. /Под ред. А.В.Чоговадзе, проф. Л.А.Бутченко. –
М., 1984. – 384 с.
 14

Лекція № 3

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: „Визначення та оцінка загальної фізичної

працездатності та аеробної продуктивності. Толерантність до
фізичних навантажень. Кількісна оцінка рівня фізичного здоров’я
людини. Складання індивідуальних фізкультуроно-оздоровчих
режимів.”

Кількість годин - 4

Фізична працездатність проявляється у різних формах м’язової діяльності.

Фізична працездатність залежить від морфофункціонального стану різних систем
організму.
Фізичною працездатністю називають таку кількість механічної роботи, яку
може виконати людина з максимальною інтенсивністю.
Вірно організований процес фізичного виховання та спортивних тренувань
неможливий без систематичного контролю за станом спортсменів та
фізкультурників та їх тренувальними навантаженнями.
Основні напрямки у застосуванні моторних тестів:
1. Контроль процесу тренування, інформація про його якість та досягнуті
результати.
2. Інформація про рівень розвитку рухових якостей людини.
3. З’ясування ефективності тренувальних методик та підгруп для їх
вибору.
4. Оцінка тестованих осіб за допомогою спеціальних нормативів у рамках
визначеної групи (нормативи фізичної підготовленості школярів, дорослого
населення, хворих з різною патологією та ін.).
5. Прогнозування спортивних досягнень тестованих осіб, які можна
очікувати від них у визначеному часовому інтервалі у майбутньому.
6. Вибір кандидатів (студентів факультетів фізкультури, спортивних
талантів та ін.).
7. Порівняння рівня фізичної підготовленості окремих осіб та груп.
8. Використання у науці та техніці (вплив факторів цивілізації на рівень
виробництва; теорія рухових можливостей та їх структура і т.п.).
9. Вибір програми фізичної реабілітації хворих та контроль за її
ефективністю.
10. Визначення професійної працездатності хворих та груп інвалідності при
різноманітних травмах та захворюваннях.
Експрес-оцінка фізичного стану людини має велике значення при
профілактичних оглядах значної кількості людей (колективи промислових та
сільськогосподарських підприємств, студентів, відвідувачів поліклінік і т.п.), це дає
змогу у мінімально короткі терміни виявити групи людей для більш поглибленого
обстеження та запропонувати фізичні тренування відповідно до індивідуальних
 15

можливостей кожної людини. Для експрес-оцінки можна застосовувати систему

КОНТРЕКС-1, КОНТРЕКС-2 (комп’ютерні варіанти), методи Г.Л.Апанасенка,
С.О.Душаніна та ін.
1.Фізична працездатність – та кількість механічної роботи, яку може
виконати спортсмен з максимальною інтенсивністю.
Аеробна продуктивність – її показниками є ЖЄЛ та максимальна довільна
вентиляція.
Толерантність до фізичних навантажень – здатність організму
витримувати їх без порушень його стану.
2.Прямий метод визначення фізичної працездатності передбачає виконання
фізичного навантаження (на велоергометрі, сходинках, тредбані) до „відмови”, до
знесилення. При цьому досліджують ЧСС, споживання кисню та ін. показники. Ці
методи можуть бути небезпечними для обстеженого, тому частіше застосовують
непрямі методи: PWS170, Гарвардський степ-тест та ін.
3.PWS170 (англ. phisical working capaciti) – фізична працездатність, яку
організм змігби виявити в умовах навантаження, котре супроводжується
підвищенням ЧСС до 170 за 1 хв.
Розрахунок PWS170 роблять графічним або математичним способом.

4.Пряме визначення МСК проводять при велоергометрії, степергометрії і

роботі на тредбані. Загальним принципом тестування є застосування навантажень,
які максимально мобілізують систему кисневого забезпечення організму. Під час
проведення тесту проводять аналіз повітря, що видихає спортсмен за допомогою
газоаналізатора. Визначають концентрацію кисню та вуглекислого газу у стані
спокою, під час навантаження і відновлювальному періоді.
Ризик для здоров’я при виконанні максимальних навантажень здоровими
особами незначний, але у осіб із латентним перебігом патології у 0,01% випадків
бувають летальні наслідки. Тому при масових обстеженнях частіше зустрічаються
субмаксимальні навантаження, на підґрунті яких визначають МПК непрямим
методом за номограмою Astrand-Ryhming або за формулою В.Л. Крпмана.
Цікавий метод непрямого визначення МВК для хворих та спортсменів без
виконання фізичних навантажень запропоновано співробітником курсу ЛФК та СМ
УМСА – асистентом, к.м.н. Л.І.Котовою. Він полягає у тому, що шляхом визначення
рівня активності ферментів лейкоцитів крові сукцинатдегідрогенами,
міелопероксидази, лужної та кислої фосфатизи, рівня АТ, віку досліджуваної особи
за використанням математичної формули можна передбачити рівні фізичної
працездатності людини. Цей метод запатентовано.
 16

5. Оцінка рівня соматичного здоров’я за Г.Л.Апанасенко . Рівень соматичного

здоров’я може бути визначений по енерго-потенціалу індивіда з використанням
методу Г.Л.Апанасенко. Для цього ним запропоновані „Шкали соматичного
здоров’я” з урахуванням таких первинних даних: ріст, маса тіла, життєва ємкість
легень (ЖЄЛ), частота серцевих скорочень у спокої (ЧСС), сила кисті, рівень
систолічного тиску (АТс) і час відновлення частоти серцевих скорочень після
фізичної проби (20 присідань за 30 с). Кількісна експрес-оцінка рівня фізичного
здоров’я (за Г.Л.Апанасенком, 1992)

Зубна формула враховує послідовність, терміни прорізання і зміни зубів і є

об’єктивним індикатор біологічного віку 6 – 13 років.
Статева формула (за Zeller) для хлопчиків враховує 8 ознак для дівчаток – 6.
6. Експрес-оцінка рівня фізичного навантаження при профілактичних оглядах
може застосовуватися для первинного, поточного лікарського контролю і
самоконтролю.
Існуючі комплексні діагностичні системи КОНТРЕКС-3, КОНТРЕКС-2 та
КОНТРЕКС-1 призначені відповідно для первинного, поточного лікарсько-
педагогічного контролю та самоконтролю фізичного стану. За їх допомогою можна
визначити не тільки рівень фізичного стану, але й структуру фізичної
 17

підготовленості.
КОНТРЕКС-1 (для самоконтролю) враховує такі показники:
вік; масу тіла, АТ, ЧСС у стані спокою, реституцію пульсу, загальну
витривалість, тютюнопаління, вживання алкоголю (з`ясування наявності факторів
ризику виникнення ішемічної хвороби серця).
Система бальної оцінки фізичного стану КОНТРЕКС-2 складається з її
показників - 5медичних (вік, маса тіла, АТ, ЧСС у спокої, реституція пульсу) та 6
моторних ( гнучкість, швидкість, динамічна сила, швидкісна, швидкісно-силова та
загальна витривалість).
Результати виконання тестів порівнюються з нормою, сумуються у балах та
оцінюються за розробленою шкалою. Кожному з виділених 5 різних станів
організму відповідає визначений діапазон коливань суми набраних балів.
Для кількісного самоконтролю фізичного стану рекомендується бальна
діагностична система КОНТРЕКС-1, яка побудована за тим же принципом, що й
система КОНТРЕКС-2. Її відмінність полягає в тому, що з 8 тестів 6 відображають
фактори ризику розвитку ішемічної хвороби серця (вік, маса тіла, тютюнопаління,
вживання алкоголю, АТ, рухова активність). В якості двох інших використані ЧСС у
спокої та реституція пульсу.
КОНТРЕКС-2 (для фізкультурників):
– вік, маса тіла у порівнянні з ідеальною;
– АТ у спокої у порівнянні з еталоном;
– ЧСС у стані спокою;
– загальна витривалість;
– реституція пульсу після тесту;
– гнучкість (нахили вперед);
– швидкість рухової реакції (по лінійці);
– стрибок з місця вгору (вибухова сила);
– швидкісна витривалість (підйом прямих ніг до кута 90о з положення лежачи
за 20 сек.);
– швидкісно-силова витривалість (максимальна кількість віджимань за 30 сек,
чоловіки - лежачи, жінки - стоячи навколішки).
Підраховуються результати обстеження у балах.
Принцип побудови діагностичної системи КОНТРЕКС-3 той же, що й
КОНТРЕКС-2. На відмінність від останнього у вказаній системі передбачений
додатковий тест „біоелектрична активність серця”, який дозволяє із загальної суми
відрахувати бали за появу на ЕКГ певних ознак порушення функції провідності,
збудження та (або) автоматизма в стані спокою під час 3-хвилинного степ-теста та
після 2-хвилинної гіпервентиляції легень. Визначення МСК пов`язано з
необхідністю виконання максимальних або субмаксимальних
фізичних
навантажень, значних витрат часу на обстеження однієї людини, наявності
кваліфікованого медичного персоналу.
Використання бальних діагностичних систем також передбачає виконання
комплексу рухових тестів. Це зумовило пошук простіших способів оцінки фізичного
стану.
 18

Для розрахунку очікуваного рівня фізичного стану пропонується рівняння

регресії:

ник, еквівалентний рівню прогнозованого фізичного стану; ЧСС п - частота

пульсу у стані спокою; АТ ср.п. = АТ діаст.+ 1/3 АТ пульсовий; АТ пульс.= АТ сист.
- АТ діаст.
Величина Х для кожного з виділених 5 рівнів фізичного стану знаходиться в
такому діапазоні значень:

№п/п рівня Рівень фізичного стану Діапазон значення Х

фіз. стану
1 Низький <0,375
2 Нижче середнього 0,376 - 0,525
3 Середній 0,526 - 0,675
4 Вище середнього 0,676 - 0,825
5 Високий 0,826 та більше

3.8.Література:
6. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук В.В.,
Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
7. Спортивная медицина. Под ред. проф. Чоговадзе А.В., проф. Бутченко Л.А. М.
Медицина, 1984 - 384 с.
8. Чоговадзе А.В., Кругл ы й М.М. Врачебн ы й контроль в физическом
воспитании и спорте. – М., Медицина, 1997. – 176 с.
9. Практические занятия по врачебному контролю. /Под ред. А.Г.Дембо. – М.,
1976. – 128 с.
6. Спортивная медицина. /Под ред. А.В.Чоговадзе, проф. Л.А.Бутченко. – М.,
1984. – 384 с.
10. Под. ред С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева. Детская спортивная медицина. – М.,
Мед., 1980 – 440 с.
3.9.Література:
Реабилитация кардиологических больных. Под ред. К.В.Лядова,
В.Н.Преображенского, М. Изд.гр. ГЭОТАР – Медиа, 2005. 288 с.
Спортивная медицина и лечебная физкультура. Под ред. А.Г.Дембо. М. ФиС,
1979. 352 с.
Спортивная медицина и лечебная физкультура. А.И.Журавлева,
Н.Д.Траевская. М. Мед, 1993. 432 с.
Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М. «МЕД пресс –
информ», 2005. 328 с.
Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. /Клапчук В.В., Дзяк Г.В.,
Муравов І.В. та ін.; за ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. – К.: Здоров’я, 1995. – 312 с.
Чоговадзе А.В., Кругл ы й М.М. Врачебн ы й контроль в физическом
 19

воспитании и спорте. – М., Медицина, 1997. – 176 с.

Практические занятия по врачебному контролю. /Под ред. А.Г.Дембо. – М.,
1976. –128 с.
Спортивная медицина. /Под ред. А.В.Чоговадзе, проф. Л.А.Бутченко. – М.,
1984. – 384 с.
Аулик И.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте.
– М., 1979. – 191 с.
Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических
упражнений на ра ботоспособность и здоровье человека. – К., 1986. – 152 с.
 20

Лекція № 4

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: «Загальна характеристика фізичних навантажень різної

інтенсивності на організм. Передпатогенні стани і захворювання, які
виникають при нераціональних заняттях фізичною культурою та спортом».

Кількість годин - 2

ЛК за спортсменами і фізкультурниками у нашій країні є обов’язковим для

всіх. Це має забезпечити правильне використання засобів фізичної культури і
спорту з метою оздоровлення і профілактики негативного впливу нераціональних
режимів фізичних тренувань. До лікаря будь-якої спеціалізації може звернутися за
медичною допомогою людина з ознаками гострого чи хронічного захворювання,
котрі були спричинені неадекватними фізичними навантаженнями не тільки під час
заняття на спортивних базах, а й у побуті, на виробництві.
Зростання спортивних досягнень зазвичай пов’язаний із збільшенням обсягів та
інтенсивності тренувань.
Але це вимагає індивідуалізації тренувального процесу, який може бути здійснений
лише при регулярному детальному медичному обстеженні та систематичному ЛК.
Характер тренувань залежить від рівня здоров’я спортсмена або фізкультурника,
його фізичного розвитку та мети тренувань.
Отже, для визначення ефективності тренувань, їх корекції необхідно систематично
оглядати осіб, які займаються фізичними тренуваннями. звертаючи увагу на прояви
патологічних станів, які пов’язані з неадекватними програмами фізичних
навантажень.
Виховати професійну відповідальність , розвивати клінічне мислення при виявленні
патологічних проявів на початкових стадіях розвитку захворювань.
1.Тренування – систематичне багаторазове повторення одних і тих самих
вправ (рухів) з метою підвищення спортивної майстерності, рівня здоров’я, рухових
навичок і т.ін.
В процесі фізичних тренувань удосконалюються умовно-рефлекторні зв’язки
між корою великих півкуль, довкіллям та внутрішнім середовищем організму.
Поступово урівноважуються процеси збудження і гальмування в корі великих
півкуль, що забезпечують підготовку у конкретних навичках.
В основі тренувань є систематичні навантаження, які поступово зростають. З
часом поступово зменшується вольове напруження, покращується координація
рухів, кардіореспіраторні та ін. системи організму адаптуються до них, тобто
утворюється умовний рефлекс - рухові навички.
У тренованої людини координація рухів більш досконала, непотрібні рухи
елімінуються.
Правильне тренування передбачає набуття і удосконалення спеціальних
навичок, тобто технічних вправ шляхом часткового повторення однакових рухів,
підвищення витривалості організму.
 21

Розрізняють три періоди тренувань: S Підготовчий. Завдання: загальний

вплив на організм. Тренують основні рухові навички, силу швидкість, витривалість.
S Основний період. Завдання: підвищити загальну тренованість та якісне
відпрацювання окремих рухів та навичок, притаманних даному виду спорту.
Проводяться спеціальні тренування з того чи іншого виду спорту, підготовка і
участь у змаганнях.
S Заключний період (перехідний). Завдання: поступовий перехід від
напруженої спортивної діяльності до відпочинку. Фізичні навантаження поступово
зменшуються.
Тренований організм пристосований до виконання великих фізичних зусиль.
Детонованість - виникає в разі бездіяльності після посилених тренувань та
участі в змаганнях, якщо тренування припиняються на тривалий термін. Її прояви:
порушення серцево-судинної діяльності;
закрепи;
збільшення маси тіла за рахунок жирових відкладень;
загальна слабкість;
швидка стомлюваність;
сонливість і т.ін.
Парін В.В. (1969) вказував, що „рухова активність належить до основних
факторів, що забезпечують рівень обмінних процесів організму та стан його
кісткової, м’язової та серцево-судинної системи”.
Фізична активність тісно пов’язана з трьома аспектами здоров’я: фізичним,
психічним та соціальним, і протягом життя людини відіграє різну роль. Згідно
„енергетичному правилу скелетних м’язів” енергетичний фонд і функціональний
стан різних організмів та систем у кожному віковому періоді знаходиться у тісній
залежності від особливостей функціонування скелетних м’язів.
Обмеження рухової активності включає життєво важливі моторно-вісцеральні
рефлекси, призводить до дитанованості організму і значним змінам функцій та
резервів внутрішніх органів.
2. Для того, щоб фізична культура і спорт мали оздоровчий вплив,
необхідно постійно дотримуватись певних правил:
- не допускати психофізичних перенавантажень;
- індивідуалізації навантажень;
- суворо виконувати вимоги здорового способу життя (харчування, сон,
корисні і шкідливі звички і т.ін.).
3.Стомлення - фізичний стан людського організму, яке проявляється у
дискоординації функцій організму і у тимчасовому зниженні його працездатності,
що настає внаслідок м’язової або розумової роботи.
У механізмі розвитку стомлення при м’язовій роботі основне значення мають
такі фактори:
- аферентна імпульсація від працюючих м’язів, сухожилок, зв’язок, суглобів
викликає зміни функціонального стану центральної нервової системи;
- виражені зміни хімізму м’язової тканини під впливом гіпоксії і накопичення
недоокислених продуктів метаболізму;
- продукти м’язового метаболізму вуглекислота, молочна кислота надходять у
 22

кров -> ацидотичні зрушення внутрішнього геомеостазу.

- зміни функціонального стану центральної нервової системи;
5- посилення функції залоз внутрішньої секреції спочатку стимулюють
м’язову працездатність, а потім можливе виснаження їх діяльності.
Біологічне значення стомлення полягає в тому, що (1) в процесі його розвитку
реалізується практично і перевіряється витривалість організму до можливості
напруженого функціонування; (2) воно сприяє мобілізації адаптивних систем, які
підтримують гомеостазис організму людини; (3) захищає організм від
перенапруження, виснаження.
Фази стомлення:
1 фаза - латентна. Втому можна подолати, працездатність може
підтримуватись на попередньому навіть високому рівні, але це досягається
вольовими зусиллями, в умовах більш низького коефіцієнту корисної дії організму.
2 фаза - явна. Втома не подолана, працездатність помітно знижується,
змушуючи припинити роботу.
4. Гостре фізичне перенавантаження (ГФП) розвивається у спортсменів у
тих випадках, коли короткочасне тренувальне або змагальне навантаження
перевищує їх функціональні можливості. Це може бути у випадках: недостатньо
тренований спортсмен;
добре тренований спортсмен змагається із більш кваліфікованим
спортсменам;
тренування проводиться у хворобливому стані або в період реконвалізації;
наявні вогнища хронічної інфекції; порушуються режими життя, навчання,
харчування. ГПФ частіше спостерігається у підготовчому періоді тренувань.
Хронічне фізичне перенавантаження (ХФП) у спортсменів розвивається внаслідок
тривалого фізичного і емоційного перенавантаження. Причинами, крім вказаних
вище, бувають:
тренування у гірській місцевості без попередньої акліматизації; тренування у
незвичних видах спорту. ХПФ частіше розвивається у основному періоді
тренування. ГФП іноді призводять до парезів , які спричинені спазмами судин
головного мозку. В таких випадках показана госпіталізація у неврологічне
відділення. З боку органів дихання спостерігається емфізема легень, яка сприяє
розвитку гострої легенево-серцевої недостатності, особливої уваги потребує гострий
спонтанний пневмоторакс, що також потребує лікування у спеціальному стаціонарі.
Ураження нирок проявляється протеїнурєю, гематурією, ціліндрурією і у разі
їх швидкого зникнення діагностується як „спортивний псевдонефрит”.
Міоглобінурія спостерігається у випадках великих фізичних навантажень і може
бути симптомом міоглобінурійного нефрозу, що у подальшому закінчується
нирковою недостатністю. Іноді бувають крововиливи у паренхиму з
утвореннями інфаркту нирки.
Під впливом ГПФ може розвиватися інтоксикаційна фаза міогенного
лейкоцитоза:
- лейкоцитів у периферичній крові до 30×10 9/л;
- нейтрофільний зсув у ліво (з їх збільшенням);
- абсолютне зменшення кількості лейкоцитів;
 23

- повне зникнення еозинофілів (регенеративний тип). Особливо виражений

тип ГФП:
- лейкоцитоз до 15×10 9/л;
- різкий зсув лейкоцитарної формули в ліво;
- поява дегенеративних форм нейтрофілів(дегенеративний тип фази
інтоксикації).
Інтоксикаційна фаза міогенного лейкоцитоза є межою між фізіологією та
патологією (Тесленко Ж.А., 1970).У спортсмені ГФП може призводити до
зменшення глікогену, гранулоцитів та активності лужної фосфатази. Тільки повне
відновлення всіх показників системи крові перед черговим навантаженням свідчить
про правильний режим тренувань.
5. Причини травматизму під час фізичних тренувань (за Крячко):
I група Недоліки матеріально-технічного оснащення:
1) Місць занять:
а) недостатньо пристосовані для занять місця (розміри, обладнання,
розпланування, освітлення і т.ін);
б) порушення правил експлуатації (тріщини у льоді ковзанки, недостатньо
розпушений пісок у місці приземлення при стрибках і т.ін.).
2) Снарядів:
а) невідповідність стандартам;
б) пошкодження.
3) Індивідуальне оснащення спортсмена:
а) недоліки одягу, взуття, головного убору;
б) відсутність захисних пристосувань (щитки, маски, шоломи, наколінники
і т. ін.).
II група – неправильна поведінка спортсмена (поспішність, неуважність,
порушення правил змагань).
III група – недоліки в організації і проведенні занять (змагань).
Невиконання правил, положень та інструкції з проведення змагань.
IV група – спортивно-технічна не підготовленість або спортивно-
технічна неграмотність спортсмена:
1. ігнорування захисних пристосувань;
2. відсутність розминки;
3. порушення питного та харчового режиму;
4. незнання правил змагань і т.п.
V група – необережність спортсмена: падіння, удари, розтягнення м’язів і
т. ін., пов’язані з різкими і швидкими рухами, притаманними даному виду спорту і
т.п.
VI група – загальний незадовільний стан спортсменів:
1. втома;
2. хвилювання;
1. недостатня тренованість;
3. розгубленість;
4. сп’янінняі т.п.
VІ група – вплив несприятливого середовища:
 24

1. температурний фактор;
2. вологість;
3. вітер, пил, дощ, сніг і т. ін.
6. Перетренованість – це патологічний стан, який розвивається у
спортсменів внаслідок ХФП, клінічна картина якого визначається
функціональнимит прушеннями у ЦНС.
Відбувається перенапруження процесів збудження, гальмування або їх
рухливості в корі великих півкуль головного мозку. Тому патогенез
перетренованості є аналогічним патогенезу неврозів.
Клінічний перебіг має 3 стани:
I стан – скарг немає або порушується сон, спортивні досягнення не
зростають, а навіть знижуються. Погіршується пристосування серцево-судинної
системи до швидких навантажень, порушується тонка рухова координація. При
пробах з дозованим різним навантаженням замість нормотонічного типу реакції
з’являється атипічна (за ЧСС і АТ).
II стан – Чисельні скарги, функціональні порушенняу багатьох органах і
системах організму, зниження спортивних результатів.
III стан – Розвивається невростенія (гіпо- або гіперстенічна форма) і різко
погіршуються спортивні результати.
Рекомендації:
Iстан – не допускають до змагань на 2 – 4 тижні під час тренувань
зменшується загальний обсяг навантажень, виключаючи тривалі технічно складні
вправи.
II стан – тренування на 1 – 2 тижні замінюють активним відпочинком 1 –
2 місяці поступово адаптовують до тренувальних навантажень. Д о участі у
змаганнях не допускають.
III стан перші 15 днів – повний відпочинок з лікуванням у клініці, потім
активний відпочинок. Поступове включення у тренування – протягом 2 – 3
місяцівучасть у змаганнях заборонена.
Профілактика тренованості полягає в усуненні причин, що її викликають.
7. Правильніше говорити не про „спортивне серце”, а про „спортивний
апарат кровообігу” (Г.Ф. Ланг, 1938). ЕКГ спортсмена, яка відображає позитивні
фізіологічні зміни у серці має певні особливості:
- синусова брадікардія;
- повільно виражена синусова аритмія (при різниці в інтервалах R – R 0,10
– 0,15 с.);
- вертикальна або напіввертикальна ЕВС;
- зниження амплітуди зубця Р;
- висока амплітуда зубців R і Т, особливо у грудних відведеннях;
- невеликий підйом сегментів ST вище ізолінії;
- у спортсменів менший хвилинний об’єм крові, у порівнянні з
нетренованими, потрібен для забезпечення працюючих м’язів, що
обумовлено кращим використанням кисню крові на переферії у спортсменів;
- поеращюється капіризація міокарду;
- уповільнюється швидкість кровотоку;
 25

- збільшення хвилинного об’єму серця під час фізичного навантаження не

стільки за рахунок тахікардії, як шляхом зростання ударного обсягу;
- Теза „спортивне серце завжди треноване”, безумовно вірна, але
гіпертрофія міокарду клінічно виявляється не у всіх.
Патологічне „спортивне серце” - патологічні зміни у міокарді при
надмірних навантаженнях (гострих або тривалих і частих), які призводять до
поступового розвитку серцевої недостатності і навіть смерті.
Перенапруження міокарду -> діагностичні зміни (зворотні) -► тривають
надмірні навантаження -> незворотні зміни -> некроз міоцитів.
Біохімічні зміни у міокарді -> порушення функції провідності і збудливості ->
тріпотіння шлуночків -> раптова смерть.
Біохімічні зміни у міокарді -> некроз міоцитів -> рубці -> кардіосклероз ->
хронічна серцева недостатність.
При надмірному фізичному навантаженні, коли збільшення клітини стає
значним, порушується закон відповідності поверхні та об’єму клітини, що
призводить до розвитку дистрофічних процесів.
Основною ознакою переходу фізіологічного серця у патологічне є
прогресуюче збільшення його об’єму, що призводить до зниження його
працездатності. Це стосується і скелетних м’язів.
Надмірне збільшення функції серця (перенавантаження його) може бути
зумовлена такими причинами:
- інтенсивним фізичним навантаженням;
- змінами довкілля (висотна гіпоксія, зростанням барометричного тиску і
т.ін.);
- патологічними процесами.
Значення у розвитку гіпертрофії міокарду спортсменів мають:
- наявність вогнищ хронічної інфекції;
- участь у змаганнях у хворобливому стані;
- надмірні тренувальні навантаження;
- часті змагальні навантаження і т.п.
Лікування дистрофії міокарду:
- усунути причини захворювання;
- у І ст. захворювання забороняють участь у змаганнях, тренувальні
навантаження зменшують, терапію проводять у амбулаторних умовах;
- у ІІ - ІІІ ст. захворювання лікування проводиться у стаціонарі,
призначають спеціальні рухові режими.
8. Печінково-больовий синдром проявляється гострим болем у правому
підребер’ї, який виникає у спортсменів під час виконання тривалих інтенсивних
тренувальних і змагальних навантажень.
Причини його появи:
- ХФП;
- хронічні латентні запальні процеси жовчовивідної системи;
- перенесений у минулому епідемічний гепатит;
- наявність аномалій розвитку жовчовивідної системи;
- надмірний викид гістаміну.
 26

Зменшенню болю сприяють глибоке дихання та масаж ділянки правого

підребер’я.
Гіпоглікемічні стани спостерігаються переважно у спортсменів під час
змагань:
- біг на довгі та дуже довгі дистанції;
- багатогодинних шосейних гонок у велесипедистів;
- при проходженні наддовгих дистанцій у лижників;
марафонських запливах і т.п. В яких випадках?
недостатня підготовка спортсменів;
- недостатня акліматизація до незвичних умов змагань (температурний
режим);
- недостатня трансмеридиональна акліматизація -> порушення біоритмів?
- недостатня акліматизація до висоти, на якій проводяться змагання;
- похибка у харчовому режимі;
- участь у змаганнях у стані стомлення;
- участь у змаганнях в період реконвалісценції.
9. Кумуляція невилікованих мікротравм призводить до місцевого
порушення трофіки та структурних змін у тканинах - тобто до „мікротравматичної
хвороби” у:
- клітковині;
- сухожилках;
- обгортці сухожилка;
- періості;
- хрящах;
- кістках;
- м’язах.
Виникненню мікротравм сприяють:
- втома спортсмена;
- перетренованість;
- перенесені захворювання;
- погана організація;
- неправильне оснащення занять фізичною культурою і спортом.
10. Причини раптової смерті під час занять спортивними
тренуваннями і змагань:
- атеросклероз судин коронарних і головного мозку;
- гіпертонічна хвороба;
- наявність вогнища хронічної інфекції -> інтерстиціальний міокардит ->
бактеріологічний колапс -> смерть;
- інтоксикація (алкоголем, нікотином);
- вплив допінгів;
- напдмірне фізичне і емоційне навантаження -> вегетативно-ендокринні
порушення -> накопичення у міокарді речовин типу норадреналіну -> некроз
міокарду.
- крововилив у міокард;
- гіперфункція щитоподібної залози;
 27

- гостра гіпоглікемія (на секції - повна відсутність глікогену навіть у

печінці, що звичайно пов’язано з прийомом допінгу);
- гостра емфізема легень при гострій правошлуночковій недостатності;
- Міоглобінурія (травматичний міозит -> міоглобін переходить у кров ->
токсикоз -> нефронекроз, міоглобіновий нефрит -> азотемія -> смерть);
- вади серця вроджені і набуті;
- міокардитичний кардіосклероз;
- гостра серцева недостатність;
- закриті травми внутрішніх органів і мозку;
- рефлекторна смерть від зупинки серця після удару в груди або живіт;
- у підлітків при наявності тиміколімфатичного синдрому поєднаного з
пригніченням або недорозвиненням кори наднирників.
4.9.Література:
1. Спортивная медицина. Под ред. проф. Чоговадзе А.В., проф. Бутченко Л.А.
М. Медицина, 1984 - 384 с. 2. Актуальные проблемы современной спортивной
медицины. /Под ред. А.Г.Дембо. – М. ФиС, 1980. –295 с.
3. Никитин Т.Р., Прибылов К.Н. Медицинский контроль за физическим
воспитанием и лечебная физическая культура. – М. Медиз, 1981. – 308 с.
4. Спортивная медицина. Под ред. проф. В.Л. Карпмана. – М. ФиС, 1980. –
349 с.
5. Данько Ю.И./Очерки физиологии физических упражнений. – М. Мед.,
1974 -255 с.