Professional Documents
Culture Documents
МИНУВШИНА
Сьогоднішнє і давнє — без вузла,
І час наспів цей вузол зав’язати,
Аби полуда з пращура сповзла
І вийшов родовід з курної хати.
Лідія Шевело
ілюстрований етнографічний
довідник
2-е видання
Київ
«Либідь»
1994
ББК 635(4УКР)я2
У 45
vovaniko. hurtom.соm
Розповсюдження та тиражування
без офіційного дозволу видавництва заборонено
Автори:
A. Пономарьов (керівник), Л. Артюх, Т. Бетехтіна, О. Боряк,
B. Горленко, І. Гребінь, В. Конваи, Т. Косміна, О. Курочкін,
Т. Ніколаева, В. Сироткін, Г. Скрипник, Н. Стаценко, Г. Щсрбііі
Рекомендовано Вченою радою Інституту мистецтвознавства,
фольклору та етнології ім. М. Т. Рильського АН України
Рецензенти:
доктор історичних наук
В. Наулко
кандидат мистецтвознавства
Т. Кара-Васильєва
Головна редакція літератури з духовного відродження України
та історико-філософських наук
Головний редактор С. Головко
Редактор Ю. Медюк
Рекомендовано Міністерством освіти України
для використання у навчальному процесі
студентами вищих навчальних закладів
0505000000-014 „
У
Без оголошення
224—94 Е © А. Пономарьов, Л. Лртюх,
5-325-00592-8 Т. Косміна та ін., 1993
До читача
Правобережжі вони називалися кут, кутор, хутор ще з XI—XVI ст. Малодвірні посе
лення Лівобережжя та Слобожанщини XVIII ст. виникали на місці як окремих
сільських займищ (хуторів, пасік), так і виробничих осередків землевласників або
заможної козацької верхівки. Основою малодвірних поселень південноукраїнського
Стену подекуди були тимчасові поселення запорізького козацтва — зимівники.
рідко — переважно в забудові садиб, котрі били з тонких стовбурів дерев, горизон
межували з ринковими майданами або тально покладених між подвійними вер
жвавими торговельними шляхами. Під тикально вбитими в землю стовпчиками.
впливом білоруських та російських тра Такий тип огорожі мав назву вер’є. На
дицій цей тип наприкінці XIX — на по Західному Поліссі подекуди зберігалися
чатку XX ст. мав деяке поширення в по такі архаїчні форми огорожі, як сторч,
рубіжних районах Полісся та Слобожан сторчівка, частокіл,— зроблені з круг
щини. ляків, вертикально вбитих у землю, та
паркани — з закладених у пази вертикаль
ОГОРОЖА ДВОРУ. Матеріал, з якого них стовпчиків горизонтальних плах чи
робили огорожу, та її форми значною горбилів. У південних районах, багатих на
мірою створювали виразність сприйнят камінь, огорожі робили з груботесаних
тя сільської забудови того чи іншого рай брил (плиток) значних розмірів, постав
ону України. Найдавнішою формою ого лених на ребро (плетняки), або ж викла
рожі були вали (окопи) з землі та глини, дали з дрібного каміння без розчину (му-
перемішаних зі м’ятою соломою. Поверх ри).
них висаджували кущі та дерева. На Огорожа мала в’їзні ворота — браму,
прикінці XIX — на початку XX ст. у пере вхідні двері — фіртку — та перелаз —
важній більшості районів лісостепової та підвищений над рівнем землі отвір для
степової смуги поширилися плетені з ло проходу людини, утруднений для худоби
зи тини. У лісових районах огорожу ро та птиці.
Давні традиції на Україні мали два ти носоломи. Турлучні хати мали різні на
пи конструкції стін: з р у б н и й і к а р зви: мазка, мазанка, хворостянка, кильо-
к а с н и й . Через хижацьке знищення лі вана, на підпльоті та ін.
су, високі ціни на лісоматеріали співвід Поряд із каркасною у лісостеповій і
ношення зрубних і каркасних жител у кін особливо у степовій частині України по
ці XIX — на початку XX ст. змінюється на бутувала б е з к а р к а с н а техніка зведен
користь останніх, а зрубне житло стає ня стін із глиносолом’яних вальків та
привілеєм заможних господарств, пере блоків-цеглин (саману, колибу, лампачу,
творюючись па своєрідний символ до паців), а в ряді районів — із природного
бробуту. каменю — ракушняку, солонцю тощо.
У північній полосі Лісостепу каркас за
повнювали деревом та частково глиносо ДЕКОРАТИВНО-ХУДОЖНЄ ОЗ
ломою, а у південній — плетінням (міні ДОБЛЕННЯ ХАТИ було досить
мально вживали дерево, максимально — різноманітним у різних районах України.
лозу, очерет, солому з глиносоломою). На Так, якщо засоби зовнішнього оздоблен
Правобережжі відстань між стовпами ня зрубних поліських жител обмежували
каркасу (слупами, шулами) заповнювали ся частковою побілкою або обмазкою
дерев’яними горбилями (риглями, диля- глиною, до того ж лише житлової частини
ми, диликами), які горизонтально закла хати, то у крайніх північно-західних рай
дали в пази (бурти, чари, кані) цих стов онах зруб залишався небіленим або
пів. У лівобережному варіанті переважав підбілювалася тільки частина стін навко
вертикальний спосіб заповнення каркасу ло вікон. Декор зрубного карпатського
(сторчівка, торчівка, всторч). Проміжки житла відзначався багатством профільо
між стовпами каркасу закладали більш ваного різьблення (глухого, площинного,
тонким деревом — торчами, які заводи наскрізного). Значним розмаїттям при
лися зверху у поздовжню обводку, а знизу йомів оздоблення характеризувалось кар
або закопувалися в землю, або вставляли касне та безкаркасне житло лісостепових
ся у нижню балку — підвалини. Торчові та степових районів. Тут, окрім тра
стіни з обох боків обмазували глиною та диційної обмазки глиною та побілки, ши
білили. Для кращого прилягання обмаз рокого вжитку набули підводка кольоро
ки її накладали на забиті у стіни дерев’яні вими глинами та декоративний
кіпки (клинці, тиблі). У XX ст. замість поліхромний розпис. У прикарпатських
тиблів почали набивати металевими цвя зонах Поділля, Буковини, гірських райо
хами дерев’яні планки або дранку (ре- нах Прикарпаття та Закарпаття застосо
шетівку). вували прийоми художнього викладан
Стіни з плетеним заповненням карка- ня — шалівку, шинглі, пікування.
су (турлучні) мали поширення у зоні
Лісостепу та Степу. Вони мали досить ДОЛІВКА ТА СТЕЛЯ. У тра
легкий каркас із густо поставлених стов диційному українському житлі долівка
пчиків, які скріплювалися кількома ря (земля) завжди була глиняною. Дощана
дами горизонтальних жердок (веричок, підлога навіть у домівках заможних селян
глиць). Каркас вертикально заплітали наприкінці XIX — на початку XX ст.
хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох траплялася дуже рідко, та й лише в райо
боків обмазували товстим шаром гли нах, багатих па ліс.
Поселення, житло, забудова 23
нем (верхом), прокладеним по всій його ніж в інших районах. У зонах, багатих на
довжині. Через велику кількість атмос ліс, покрівельним матеріалом слугувало
ферних опадів Д. тут були значно вищі, дерево (плахи, дрань, гонт).
Протилежністю в цьому плані були культові споруди села — церква, дзвіниця, буди
нок священика. їх спорудженню та оздобленню надавалося великого значення. Цер
ковно-храмова архітектура стилістично різноманітна в кожному з регіонів України.
Водночас в її основі лежить спільність вирішення центральної хрестово-купольної
композиції, орієнтації олтарної частини на схід і відповідно входу на захід. Пластика
фасадів, декоративне оздоблення інтер’єру також багатоваріантні — низькі трибанні
зрубні церкви Карпатського регіону контрастують з гірським пейзажем, тоді як високі,
вертикально обшиті дошками храми Лісостепу та Степу контрастують з рівнинним
краєвидом.
Докладніше про Г. с. с. див. розділ «Осередки громадського спілкування».
ЖИТЛО В ДУХОВНОМУ СВІТІ СЕЛЯНИНА
ВИБІР МІСЦЯ ДЛЯ НОВОЇ ХАТИ по доба, була в сім’ї злагода і не вмирали
всій Україні (крім Півдня) був одним із діти; 7) де можна вдало розмістити госпо
найважливіших обрядів, пов’язаних із на дарські споруди; 8) де є зручний під’їзд;
родним житлом. При вирішенні цього 9) вхід до хати повинен бути із
питання брали до уваги багато чинників: південного боку або зі сходу.
віддаленість житла від вулиці, рельєф са Слід зауважити, що заборон при цьо
диби, розташування хати щодо сторін му було значно більше. Так, не можна бу
світу тощо. ло будувати нову хату: 1) за розмірами
Для нового житла намагались знайти меншою від старої (щоб не зменшилась
таке місце, яке мало задовольняти цілий сім`я); 2) на місці старої, хоча б трохи не
ряд вимог, зокрема: 1) щоб город за хатою посуваючись убік; 3) на садибі родини, де
та господарськими спорудами виходив до були п’яниці, злодії тощо; 4) там, де люди
річки, ставка, на долину; 2) щоб це місце вимерли від пошесті; 5) де часто хворіли;
було по можливості на цілині, де земля 6) де були сварки та розлучення; 7) де
«спокійна»; 3) на горбку, де немає вологи; колись вбили когось чи ще якось осквер
4) там, де ранком не буває роси; 5) де не нили місце; 8) де були поховання, особли
ростуть дерева; 6) де колись водилася ху во вішальників; 9) де раніше була церква
28 традиційне житло
чи якесь інше святе місце; 10) де колись користанням металевого або глиняного
молотили (бо будуть чорти молотити)-, посуду (сковорода, горщик тощо). Під та
11) на пустирах, вигонах, мочарах, на кий посуд увечері клали жмут вовни, а
роздоріжжі, перехресті доріг та на межі; вранці перевіряли, чи не зволожилась во
12) там, де хата розділяла ділянку землі на. Якщо так, то й житло буде вологим і
навпіл; 13) на стежках, дорогах та корчах; будувати його в цьому місці небажано.
14) на камінні та болотах; 15) там, де рос Усі зазначені магічні обряди в далеко
ло дерево, а особливо бузина, терен, груша му минулому виконували тільки чо
і вкрай небезпечна калина; 16) де був льох ловіки, хоча наприкінці XIX ст. цієї тра
чи якісь ями; 17) де був хлів чи стайня; диції вже не дотримувались.
18) де був смітник, гноярка, місце, куди
виливали помиї; 19) де скупчувалась до ВИБІР ЧАСУ ДЛЯ ЗАКЛАДИН
щова вода; 20) де була хата, яка згоріла від ЖИТЛА вважався однією з важливих
удару блискавки. умов успішного будівництва. Закладати
Крім того, щоб визначити місце для нову хату було прийнято навесні та влітку.
нового будинку, ходили до ворожок та На Поділлі будівництво починали у п’ят
розпитували старих людей. У деяких ви ницю, найкраще у повнолуння, щоб у хаті
падках па цьому місці сіяли жито: якщо було повно. Загалом по Україні найбільш
воно росло гарно, то вважалося, що й сприятливими днями вважались вівто
місце гарне. рок, четвер, п’ятниця та субота. Небажано
Перевірка правильності обраного міс було починати будівництво у високосний
ця полягала у подальшому уточненні роз рік, понеділок, середу та на свята. Перш
міщення хати на одній із найбільш при ніж закладати житло, довідувалися, чи не
датних ділянок. Для цього здійснювався припадає це на день, присвячений комусь
такий обряд: під кожним рогом майбут із святих мучеників, бо не доведеш справу
нього житла забивали дерев’яні кілки або до кінця. Після ж закладин уже можна бу
ж клали камінці, біля яких після заходу ло працювати всі дні, крім неділі, свят та
сонця таємно від чужих очей насипали постів (Петрівка, Спасівка).
певну кількість зерен жита або пшениці —
27, ЗО, 33, 36, 39 тощо. Водночас посере ЗАКЛАДИНИ. Цей обряд, як прави
дині майбутнього житла на столику або ло, починався рано-вранці. У центрі май
стільці, застеленому рушником, клали бутнього житла, перед місцем, де мала бу
хрест (який потім, при зведенні хати, пе ти піч, або у східному кутку південного
реносили на покутній стовп), хліб, сіль і боку ставили стілець, застелений рушни
залишали яку-небудь посудину з водою. ком, на якому лежали хрест, букет квітів,
Подекуди для більшої вірогідності воду хліб, сіль, чашка води або вина. Старший
ставили біля кожного кілка чи камінця. майстер брав рушник із хлібом, цілував
Наступпого ранку до схід сонця переві його, промовляючи: «Господи, допомо
ряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль жи», і починав роботу. Рушник, а інколи й
та вода. Якщо все лишалося незачепле- добрий шмат тканини і гроші
ним, а кількість води навіть побільшала, (своєрідний аванс) майстер забирав собі.
то це було доброю ознакою. Такий обряд Якщо у майстра були помічники, то най
інколи повторювали дві-три ночі підряд. частіше він розраховувався з ними сам.
Широко побутував також обряд із ви 3. починалися з того, що майстер ро
Житло в духовному світі селянина 29
бив хрест, який з ходом будівництва по сході. Із прийняттям християнства він
ступово піднімався до вершини даху (по став називатися також і святим.
закінченні його назавжди прибивали на Після того як майстер з помічниками
горищі). уже встиг добре попрацювати, а господар
Щоб будинок стояв довго, перший ка приготував усе необхідне для трапези, ро
мінь чи якийсь інший жертовний атрибут дичів та сусідів запрошували на "3", тобто
закладали тоді, коли пролітав крук. обід на місці майбутнього житла. Таким
Майстра на 3. гарно частували, щоб чином сплачувалася своєрідна данина
той не зарубав на кого-небудь, коли закла займаній природі. За звичаєм, господар
датиме першу підвалину; намагалися не наливав чарку горілки чи вина і спочатку
випивав сам, дякуючи всім, що прийшли,
а потім підносив кожному по черзі, почи
наючи з того кінця, звідки сонце сходить.
Пообідавши, гості розходились, а май
стер продовжував роботу. Іноді гості допо
магали йому і працювали до вечора.
БУДІВЕЛЬНА ЖЕРТВА — елемент цей отвір мусить вилетіти усе зло. Через
обряду закладин, своєрідний відкуп на декілька днів отвір все ж закривали. Крім
початку будівництва нового житла. Цей того, після спорудження хати протягом
обряд глибоко архаїчний: у далекому ми року не можна було білити всю будівлю, а
нулому для зміцнення будівлі приносили залишити хоча б невелику «латку» де-не-
людські жертви, потім — тварин, їхні че будь, щоб не бачили сторонні люди.
репи, ще пізніше — рослини й нарешті —
дрібні гроші. Більшість сучасних забудов НОВОСІЛЛЯ (перехідчини, входини).
ників за традицією продовжують кидати Сьогодні зовсім небагато збереглось від
монети під перший камінь фундаменту, такого колись розмаїтого обряду, як Н.
аби гроші з хати не виводились. Так, лише подекуди сучасне Н. починає
Щодо подальшого будівництва хати, ться з того, що господарі за день до цієї
то його часто-густо проводили всім гур події (вірніше — на піч) залишають у но
том, так званою толокою. вій хаті кота або півня. Наступного дня,
коли вже все готове до переходу в новий
ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА дім, старші члени сім’ї беруть у руки іко
(«квітка»). По закінченні основних буді ну, вишитий рушник з хлібом і сіллю, ми
вельних робіт на гребені даху ставили ску з житом, пшепицею, дрібними гріш
хрест, колоски збіжжя та букет квітів — це ми та пляшкою горілки і входять до нової
й була квітка. Досить часто відзначали й хати. Літній чоловік (батько молодих гос
завершення якихось етапів будівництва. подарів, а за його відсутності кум чи ін
Так, після зведення стін і стелі майстер ший близький родич) іконою або ж тільки
прибивав до сволока хрест і квіти. Госпо хлібом із сіллю благословляє на всі боки
дар у свою чергу прив’язував до сволока нове помешкання, після чого залишає
кожух (щоб у домі було тепло), скатерти ікону на покуті. Вийшовши на вулицю із
ну (для чистоти й порядку), хустку з хлібом і сіллю на вишитому рушнику, він
хлібом та сіллю (щоб у домі завжди був благословляє дітей на щасливе життя в
хліб-сіль). Хустка, хліб і сіль признача новій хаті. Молоді господарі беруться за
лись у подарунок майстрові. кінці рушника, і він заводить їх у нове
Обряд «квітки» зберігся й донині, житло. За ними заходять родичі та сусіди;
оскільки його активно підтримують май літня жінка посипає всіх зерном і дрібни
стри, що зводять житло. Вивершення ха ми грішми, бажаючи щастя в новому до
ти «квіткою» слугує своєрідним сигналом мі. Після цього всі дарують подарунки та
до того, що господареві слід розраховува сідають за столи, а молоді господарі час
тися з майстром, а господині — накрива тують гостей. Новосілля закінчується
ти стіл. Це яскравий приклад утрати обря співами й танцями.
дом своєї колишньої змістовності, його Слід зауважити, що в минулому на Н.
суто матеріального приземлення. обов’язково спочатку співали обрядових
Слід зазначити такий прояв магічної пісень і тільки потім — звичайпих. Неод
дії, котра мала вберегти мешканців нової мінно виконували обряди освячення жит
хати від усякого лиха, як ідея незаверше ла, обкурення його ладаном, смирною,
ності. Закінчуючи будівництво, майстри вугіллям та кусочками шкіри. Перед засе
обов`язково залишали непокритою час ленням ворожили, кладучи на ніч до ран
тину даху над сіньми, вважаючи, що через ку хліб, сіль і жито. Вважали за краще пе
Житло в духовному світі селянина 31
далеких від натуральних рослин, свідчить про те, що вони мислились і як сакральний
акт. Проте вже на кінець XIX ст. декоративні мотиви розпису традиційного житла
чимдалі втрачали свій символічний зміст.
Настінні розписи традиційно розміщували переважно трьома горизонтальними
смутами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші — відстанню від вікон до даху
та призьби. Триподільна система — явище не випадкове, адже й житло також ділиться
по вертикалі на три частини: призьба, стіни, дах. У житловій кімнаті найчастіше було
три вікна, на фасадній стіні — три отвори (двері та два вікна), більшість традиційних
хат мала триподільне планування. З появою віконного скла великих розмірів швидко
набули широкого побутування вікна на три шибки. Потаємний смисл триподільної
системи ще чекає на своє розшифрування.
НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
Серпи поламали.
Женці молоденькі,
Серпи золотенькі...
ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Глибина О. залежала від багатьох чин сіяли просо. Льон сіяли переважно об
ників і коливалася від двох до дев’яти Олені (21 травня за ст. ст.). Щодо гречки
вершків (вершок — близько 4,5 см). практикували ранній (зяблевий) та пізній
Існував цілий ряд настанов із цього при (новорільний) посіви. Зяблеву гречку
воду. Так, вважалося недоцільним вивер сіяли у першій декаді червня в невеликій
тати на поверхню суглинок, тобто орати кількості для бджіл. На зерно новорільну
глибше родючого шару грунту. При до гречку починали сіяти звичайно з другої
статньо товстому шарі чорнозему реко декади червня. При цьому дотримували
мендувалося час від часу захоплювати ся прикмети: Коли поморозить холод по
плугом живицю — свіжу, невиснажену весні ясень, дуб та клен, то сій гречку
землю тощо. пізніше, а коли не поморозить, то раніше.
Свято Івана Купала (24 червня за ст. ст.)
ЯРОВИНА: 1. Весняна сівба зернових було кінцем сівби: Прийшов Купало, так
та зернобобових культур (здебільшого треба, щоб і гречка в землю упала. На
вівса, гречки, гороху, меншою мірою Поділлі найкращою вважалася
пшениці та ячменю, зрідка жита) з розра онопріївська гречка (посіяна в день
хунком, що протягом весни й літа вони Онопрія Великого — 12 червня за ст. ст.).
виростуть і дозріють. Початок сівби Я. у Існувало повір’я, що вона вродить така,
Лісостепу припадав звичайно на Теплого як у Онопрія борода, а у Онопрія борода
Олексія (17 березня за ст. ст.), у південних велика, що аж по землі волочиться; 2. По
районах він відбувався дещо раніше, на ле, засіяне з весни.
Поліссі — на тиждень — два пізніше. У
Карпатах починали сіяти, як правило,
після Благовіщення (25 березня). ОЗИМИНА: 1. Осіння сівба, звичайно
Спершу сіяли овес та ячмінь. Вважало- жита або пшениці, з розрахунком, що во
ся, що ці культури особливо чутливі до сени зерна зійдуть, а рости й дозрівати
грунтової вологи, стійкі до низьких тем будуть наступного року. Оптимальним
ператур. Кидай мене в грязь, то будеш строком висіву О., зокрема жита, у
князь; Топчи мене в болото, то буду, як більшості районів вважався вересень (то
золото, — казали про них. Згодом сіяли му його й називали житосієм). Хто не
пшеницю, горох, ярове жито. Картоплю, посіяв до Богослова (24 вересня за ст. ст.),
наприклад, на Чернігівщині починали той не варт доброго слова, — говорилося
саджати, коли яблуні й груші зацвітуть. у народному прислів’ї; 2. Лан, що був
Потім, дочекавшись вильоту хрущів, засіяний з осені.
Різновиди борін: а) грапа (драпаня); б) перехідний варіант від плетеної до валкової борони; в) рамна
(валкова)
куші), якими волочили посіяне і, закін ВИЛА — ручне знаряддя для складан
чивши роботу, кидали; плетені (лісяні) Б., ня сіна та снопів, розкидання гною тощо.
зроблені з попарно перехрещених гнуч Українці застосовували два види В.: д а в
ких лозин, до яких були прикріплені де ніші дерев’яні; пізніші з заліз
рев’яні зубці (чопи); рамні або валкові, що ною робочою частиною й дере
складалися з кількох поздовжніх брусків в ’ я н и м д е р ж а к о м . Кожний вид мав
(валків, билець), через які були пропущені декілька варіантів. Простішим був так
дві дерев’яні планки (глиці), утворюючи званий одноріг (рожен) — гладко обтеса
раму (покліть), в отвори билець забивали на жердка довжиною 3 — 5 м, за метр до
дерев’яні зубці — від 25 до 50. кінця якої був кілок або природний сучок.
Наприкінці XIX ст. валкова Б. зазнала Рожен використовували звичайно при
модифікації, що полягала у заміні дере- скиртуванні снопів. На Поліссі зустріча
Види господарської діяльності 39
б
Грабки Гармани: а) найпростіший; б) з дерев’яною рамою
одну або дві чепіги. Запрягали у Д. зви кінця XIX — початку XX ст. з’явилися 3.
чайно пару волів або коней. із суцільнозалізною робочою частиною,
що виготовлялася на заводах. Мали один
ЖОРНА (млинок, млинець, мельничка, або два виступи для натискування ногою.
крупник) — найдавніший пристрій для
розмелювання зерна, ручний млинок. На КОПАЧКА — різновид сапи; ручне
Україні ще за середньовіччя почалося ви знаряддя з залізною дво-тризубою робо
тіснення Ж. вітряками і водяними млина чою частиною, що застосовується для ко
ми, і на кінець XIX — початок XX ст. вони пання картоплі та інших культур та догля
побутували на селі лише пережитково. До ду за городом. Поширена головним чи
них зверталися, коли було треба швидко ном на Правобережному Поліссі.
одержати невелику кількість борошна, або
для ритуального розмолу зерна на
весільне печиво. КОСА — ручне знаряддя для косіння
Найпростіший варіант Ж. складався з трави та зернових культур. Відомо два ви
двох ваппякових каменів, у верхньому з ди К.: д а в н і ш а , к о р о т к а (скісок,
яких закріплювалася ручка (погонич), а косак); п і з н і ш а , у д в і ч і д о в ш а
посередині містився отвір (горло), куди (литовка). Виготовлення робочої части
сипали зерно. Ручкою обертали верхній
камінь у горизонтальній площині, і він
розтирав зерна на нижньому камені; по
боках останнього сипалося борошно. У
досконаліших варіантах камені були
вмонтовані в обичайку (іноді у гніздо, ви
довбане в суцільній колоді), встановлену
на станку-табуреті. Для просипання бо
рошна був влаштований льоток (мучник).
Ручку нерідко робили високою (веретено,
мельон, жорнівка), і верхній кінець її
кріпили у перекладину рами, що була спо
руджена над станком, або навіть у стелю
хати чи сіней. У кінці XIX — на початку
XX ст. деякі селяни обладнували Ж.
трансмісією, шестернями тощо. Там, де
бракувало каменю, Ж. виготовляли з ду
бових кряжиків, набиваючи їхню робочу ни останнього різновиду К. з XVIII ст. бу
поверхню металевими клинцями. ло монополізоване фабричною промис
ловістю. На Україні найбільше поширен
ЗАСТУП (рискаль, городник, шуфля, ня мали австрійські (штирійські),
лопата) — одне з найдавніших ручних російські, угорські, польські К., а також ви
знарядь для копання. У далекому мину роби місцевих заводів.
лому 3. являв собою суцільнодерев’яну К. складається з двох головних частин:
лопату. У XVIII — XIX ст. найбільш поши власне К., виконаної із сталі, і дерев’яного
реними були 3., робоча частина яких зни держака — кісся. На більшій території Ук
зу оковувалася залізом — насадом. З раїни кісся робили з одною ручкою, а в
42 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
поперечками, полози (підошва); залізний У 70-х роках XIX ст. на базі тра
симетричний леміш, набитий на їхні пе- диційного був створений модифікований
редні кінці; дерев’яна полиця, яка П. Дерев’яна полиця була замінена за
відвалювала підрізаний лемешем шар лізним відвалом, леміш набув асимет
грунту; гряділь — дерев’яний брусок, що ричної форми, замість дерев’яної стовби
з’єднував робочу частину з передком. На запроваджений залізний штир, регулю
середині гряділя був залізний різак (че валася глибина оранки. Модифікований
ресло), який відрізав шар грунту збоку. П. мав чимало різновидів. Легкий за кон
Для міцності гряділь з підошвою був струкцією та зручний у роботі, він може
застосовуватися у приватних господарст
вах селян і сьогодні.
У пореформений час спочатку на
Півдні, а пізніше і в решті районів У країни
почалося впровадження фабричних П.
різноманітних вітчизняних і зарубіжних
марок — так званих саків, генів, дончаків,
рансомів тощо. Це були здебільшого
суцільнометалеві одно- та двокорпусні
знаряддя. Певна їх частина використову
валася селянами аж до поширення трак
торів.
Плуги: а) традиційний український; РАЛО — найдавніше орне знаряддя.
б) кустарний На території України відоме з кінця І ти
з’єднаний дерев’яною планкою - стов- сячоліття до н. е. Починаючи з часів
бою. Правили плугом за допомогою двох Київської Русі Р. пройшло еволюцію від
дерев’яних ручок — чепіг. Передок скла простіших типів до своєрідних культива
дався із вісі, на яку зверху набивався бру торів. Ці знаряддя були двох різновидів:
сок — подушка; двох коліс (праве, боро о д н о з у б і т а б а г а т о з у б і . Перші
зенне, бувало звичайно більшим); прави були без поло з о в и м и т а з п о л о з о м .
ла (дишло з пристосуваннями для Безполозові Р. складалися з нетовстої
з’єднання з віссю); зігнутих дрючків — жердки довжиною 3—4 м (стебла, вії), що
ключа й топірні. Назви деталей П. у правила за дишло. В отвір на її задньому
різних районах мали свої відмінності. кінці знизу під кутом забивали дубовий
Традиційний П. був досить клин — ральник (зуб, кописть). Пізніше
громіздким знаряддям. У нього запряга на нього набивали залізний наральник.
ли дві — чотири пари волів, яких поганя Правили знаряддям за допомогою однієї
ли погоничі-підлітки, дорослий же плуга ручки. Р. з полозом відрізнялося від без-
тар тримав П. за чепіги. Загалом селяни полозового головним чином розташу
віддавали перевагу П. над сохою: Де оре ванням ральника та способом з’єднання
соха, там трава висиха, а де плуг ходить, його зі стеблом і було зручнішим у роботі.
там і хліб родить. Саме цим знаряддям Однозубі Р. обох типів були простими за
були розорані дернисті степові землі конструкцією легкими знаряддями, що
Півдня України. доповнювали плуг. Для роботи ними до
Види господарської діяльності 45
статньо було навіть одного коня чи вола. ральників. Спереду стирчав залізний гак
Цим, зокрема, пояснюється їх значне по для причеплення тягла. З кінця XIX ст. Р.
ширення у бідняцьких господарствах, де почало виходити з ужитку. На базі одно
вони використовувались як найпростіші зубих його типів виник обгортач, грабле
культиватори. подібні перетворилися на маркер, а Р. з
Багатозубі Р., що були досконаліші й трикутною рамою — на драпак.
продуктивніші за однозубі, належали до
трьох типів: б о р о п о п о д і б н і ; г р а б
леподібні; з трикутною рамою.
Знаряддя першого типу (поширені пере
Різновиди сап
Серпи
цвілі. Духмяними рослинами натирався одяг пасічників, більшість яких, до речі, уни
кала алкогольних напоїв. У травні вічка вуликів обмазували овечим молоком, вважа
ючи, що це сприяє розмноженню бджіл.
Українські пасічники володіли багатьма способами природного та штучного
роїння, зокрема вмінням затримати новий рій, що відокремлювався від бджолосім`ї та
відлітав, обприскуючи його водою й відсаджуючи у порожній вулик. З весни, коли було
ще мало квітів і бджоли після зимівлі виглядали кволими, їх підгодовували патокою,
підмішуючи іноді до неї корицю, гвоздику тощо і навіть трохи вина. Мед брали,
обкурюючи вулики, щоб не знищувати бджіл, звичайно двічі на рік: у липні—серпні та
у вересні.
Розрізняли липовий мед, який вважався особливо корисним при застудах, мед із
гречки та квітів інших рослин. Вийняті з вуликів соти заносили у теплі приміщення
(медові бані) й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед.
Спорожнілі соти перетоплювали на віск і пресували на воскобійницях. З появою рамоч
них вуликів мед стали одержувати за допомогою медогонки. З настанням холодів
вулики ставили в утеплені, звичайно напівземляні приміщення — омшаники.
РИБАЛЬСТВО у заняттях українців посідало другорядне місце, хоча у Дніпрі й
Дністрі з їхніми притоками й багатьох інших річках та озерах, Чорному й Азовському
морях у давніші часи виловлювалася значна кількість риби і для певної частини
населення Р. було основним заняттям. На Поділлі, Волині та у Східній Галичині
починаючи з XIV ст. робили греблі й гаті та створювали штучні водоймища для
розведення риби. Заможні козаки на Лівобережжі нерідко викопували невеликі ставки
на садибах, запускаючи в них коропів та карасів. Рибний промисел багато важив у житті
запорізьких козаків, які солили й в’ялили спійману рибу та вивозили її в бочках далеко
за межі Запоріжжя. Із залюдненням південноукраїнських земель і виходом до Чорного
моря на його берегах виникли риболовецькі компанії та заводи. На них працювали
артілі рибалок, що добували велику кількість риби, причому цінних порід — севрюгу,
осетра, судака, а також оселедців, бичків, камбалу, лящів, рибця, вирозуба, тарань тощо.
Чумаки везли солену й в’ялену рибу в центральні та північні райони України. Оселедці
й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках. Селяни й городяни
запасали рибу на пости, оскільки вона становила найважливіший компонент пісної їжі.
У Дніпро-Бузькому лимані та басейні Південного Бугу й Дністра виловлювали багато
раків. Щодо способів лову риби та рибальських знарядь, то на Україні їх існувало
чимало (див. далі).
На кінець ХІХ ст. рибні запаси України різко зменшилися. Р. поступово набувало
допоміжного значення в господарстві, стаючи для населення не більш як способом
проведення дозвілля.
БРЕДЕНЬ (бродак, бродниця) — зна нижні кінці яких іноді з’єднувалися план
ряддя для парного лову риби; сітка довжи кою. Існували Б. й без сітки-мішка. Зна
ною 6—12 м. Складається з сітки-мішка ряддя застосовувалося здебільшого на не
та двох бокових полотнищ, в’язаних із глибокій воді.
грубих міцних ниток у вигляді сітки біль
шої чи меншої густоти. Своїми боками ВЕРША (кошуля) — стаціонарне ри
полотнища були прикріплені до дрючків, бальське знаряддя; сплетена із пруття па
52 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
або конопель мотузка з прив’язаними до способу лову риби. Рибалка, стоячи на бе
неї гачками. П. перетинали річку, резі й тримаючи С. за держак, закидав її
закріплюючи кінці за дерева або кілки на якомога далі у воду й тягнув до берега.
берегах. Ловили ним рибу переважно на
Півдні, особливо в гирлах річок, що впа ЯТІР (в’ятер) — стаціонарне рибаль
дали в Чорне море. Як знаряддя хижаць ське знаряддя, виконане з обручів (від 3 до
кого лову, здавна заборонене. 10) або зігнутих у коло лозин, на які натя
гувалася сітка або прив’язувалося тонке
САКА (підсака, хватка) — індивідуа пруття. Мав два конусоподібні кінці, один
льне рибальське знаряддя. Складалася з із яких, закритий, був витягнутий зовні, а
напівсферичної сітки, що закінчувалася другий, з вузьким отвором,— повернутий
мотнею, і держака — жердини 2—4 м за всередину. По боках Я. кріпилися одне або
вдовжки, яка мала природне двороге роз два плетені полотнища довжиною до 5 м,
галуження. Іноді верхня широка частина що закінчувалися вузькими планками. Я.
С. кріпилася до дугоподібно зігнутої ло розташовували звичайно на протоках
зини. С — знаряддя переважно закидного мілких річок.
У XIX ст. об’єктами промислу поряд із вовком були лисиця, заєць, видра, куниця,
байбак та деякі інші звірі, а також дикі птахи — качки, гуси, дрофи, глухарі, тетереви,
рябчики, куріпки тощо. На оленів, козуль та диких кабанів у Карпатах та на Поліссі
полювали здебільшого поміщики. Щодо форм М., то стало переважати використання
цілого арсеналу капканів, зазубів, рожнів, силець, перевісиш, і т. ін. Велику дичину —
лосів, оленів, кабанів — здобували також із застосуванням ловчих ям (западниць).
Подекуди зберігалися й раніші форми полювання: переслідування звіра (верхи на коні
зі списом), підкрадання до дичини (наприклад, до дроф та стрепетів під прикриттям
колісного передка зі встромленими в нього гілками), приманювання куріпок за допо
могою спеціальних пищиків — вабиків тощо. Звичайно, застосовувалася і вогнепальна
зброя. Своєрідним видом полювання з рушницями, до якого вдавалися заможні люди,
був нічний виїзд по вовків па запряжених у сани конях. За приманку ж правило порося,
котре голосно верещало.
На кінець XIX — початок XX ст. значення М. як традиційного заняття українців
суттєво зменшилося, воно набуло здебільшого спортивних рис.
РЕМЕСЛА Й ПРОМИСЛИ
ному ряді просто па землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис
українських ярмарків.
Насьогодні Г., як і інші кустарні промисли, суттєво занепало, більшість його цент
рів припинили своє існування. Керамічні підприємства у Косові, Опішні та деякі інші
здебільшого спеціалізуються на виготовленні декоративного посуду і скульптури.
ГОНЧАРНИЙ КРУГ - основне зна Україні відомо два типи гончарного Г.:
ряддя для виготовлення гончарних виро прямокутний і круглий (гру
бів. Відоме з IV тисячоліття до н. е. Спо ш о п о д і б н и й ) . Г. будували о д н о
чатку було простішим, р у ч н и м , зго я р у с н и м и , коли піч сполучалася з об
дом — досконалішим, н о ж н и м . З палювальною камерою, і д в о я р у с н и -
другої половини XIX ст. на Україні побу ми, коли піч і камера були розділені. У
тувала так звана шльонська модель нож двоярусних прямокутних Г. обпалюваль-
ного Г. к. з нерухомою віссю. Пізніше по на камера робилася з а к р и т о ю а б о
ширився волоський, або німецький, тип з в і д к р и т о ю . Між нею та піччю існувала
рухомою віссю. Крім осі (веретена) Г. к. горизонтальна перегородка з отворами
мав два дерев’яних круги: більший ниж (прогонами, душниками) для проходжен
ній (спідняк) і менший верхній (верхняк). ня гарячого повітря. Зверху або збоку об
На останньому гончар вручну формував палювальної камери влаштовувався
виріб, а за допомогою нижнього ногами отвір, через який її заповнювали посудом.
обертав знаряддя. Пальцями, а також де Звичайно за один раз обпалювали від 150
рев’яним ножем (стеком) посудині нада до 500 речей. Обпалювання тривало зви
вали необхідної, форми, а її стінкам — чайно п’ять—сім годин і робилося у два
певної товщини та гладкості. Рельєфне етапи. Під час першого кераміка остаточ
орнаментування робили спеціальними но висушувалася, а на другому етапі при
паличками. Розписували за допомогою температурі до 900° уже безпосередньо
курячого пір’ячка або так званого ріжка обпалювалася. Полив’яний посуд обпа
при повільному обертанні Г. к. Після лювали двічі: спочатку у сирому вигляді,
закінчення роботи гончар тонким дротом а потім — після поливу; 2. У к о в а л ь
зрізав виготовлену річ з крута — саме то с т в і — відкрите вогнище, влаштоване в
му всі такі вироби мають рівне пласке дно. кузні у вигляді квадратної споруди з цег
ли або каменю 80—100 см заввишки. Че
ГОРНО: 1. У г о н ч а р н о м у в и р о б рез отвір (сопло) з ним з’єднувалися ко
н и ц т в і — споруда для обпалювання вальські міхи — пристрій із сиром’ятної
керамічних виробів з мстою їх зміцнення. шкіри, натягнутої на обручі, за допо
Являє собою цегляну або кам’яну куполо могою яких у Г. швидко роздмухувало
подібну напівземлянку, що складається із ся полум’я й досягалася висока темпе
вхідного приміщення (пригребища, погре ратура, необхідна для пом’якшення
биці), та основного, де знаходиться піч. На металу.
МЕТАЛУРГІЯ ТА ОБРОБКА ЗАЛІЗА мають на Україні давні й багаті традиції
(уже в Київській Русі було кілька ремісничих професій по металу). У XV ст. існував ряд
чітких спеціалізацій — ливарництво, ковальство, золотарство, конвісарство. Залізо з
давніх часів добували з болотяної руди, плавлячи її спочатку в земляних печах, а
пізніше — у звичайних печах житлових будинків. З VIII ст. з’явилася досконаліша
58 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
Селяни з великою пошаною і водночас персні, каблучки, оклади для ікон тощо.
із певною упередженістю ставилися до ко Осередками 3. були здебільшого великі
валів як до чарівників-добродіїв, що во міста — Київ, Чернігів, Харків, Львів,
лодіють складним і таємничим мистецт Ніжин, хоча траплялися золотарі і по се
вом перетворення металу на ті чи інші лах, особливо на Гуцульщині.
речі. В них бачили захисників від нечистої Золотарі звичайно самі вдавалися до
сили, «ковалів людської долі». Кузня на лиття благородних металів, використову
селі звичайно була місцем зібрання чо ючи форми, виготовлені з глини та піску.
ловіків, своєрідним клубом. Після охолодження металу форму розби
60 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
ОБРОБКА ШКІРИ. Вичинка шкіри волів та коней, з якої шили взуття, була відома
на Україні під назвою чинбарство (на Західній Україні — гарбарство); вичинка шкіри
овець для одержання овчини називалася кушнірством. У чинбарстві розрізнялося ще
лимарство — вичинка шкіри-полуфабриката, так званої сириці, яка йшла на виготов
лення збруї та інших господарських виробів. Разом із шевським ремеслом — пошиттям
взуття, а також кожухарством та шапкарством вони складали групу традиційних
шкіряних промислів і ремесел українців.
Технологія О. ш., а також асортимент знарядь, що застосовувалися при цьому,
майже подібні в усіх східнослов’янських народів. Вичинка шкіри для одержання юхті,
сап’яну та інших її сортів починалася з розтягування й висушування сировини. На
ступні операції полягали у розмочуванні шкір, вапнуванні їх у спеціальних ямах, чанах
або коритах та зіскрібанні волосся, м’ясних і жирових залишків —міздрі. Останнє
здійснювалося на спеціальному верстаті — кобилиці за допомогою вигнутого дворуч
ного ножа — струга. Далі шкіру ретельно промивали у проточній воді, намазували
хлібним розчином і дубили. Розчин для дублення готували із хлібного квасу і кори,
найчастіше дуба. Залежно від сорту шкіри, який збиралися одержати, дублення розтя
гувалося від одного до п’яти місяців. Після дублення шкіру змащували жиром, вису
шували й розминали. За близькою технологією робили й сирицю.
Вичинка овчини мала ряд суттєвих особливостей, оскільки особливого значення
надавалося якості хутра. Зберігали шкіри дуже ретельно, а міздрювали тупим ножем —
скафою на спеціальному верстаті —п`ялі (кроснах) після розмочування у воді.. Потім
шкіру вимочували 8—12 днів у квасі — розчині житньої муки або висівок у підсоленій
воді. Після підсушування її розтягували на п`ялі та розминали за допомогою спеціаль
ного дерев’яного знаряддя — ключа. Нарешті шкіру натирали крейдою, гіпсом чи
алебастром і ще раз очищали від залишків жиру. Вичинену овчину або залишали
білою, або фарбували найчастіше у світло-коричневий, оранжевий, світло-жовтий або
темно-зелений колір.
Приблизно у такий же спосіб робили вичинку шкір диких звірів з метою одержання
пушнини, яка йшла на шуби, підстьобку верхнього одягу, його оздоблення, головні
убори тощо.
Специфічною була, однак, технологія одержання смушок для шапок і комірів. На
Буковині, наприклад, вона полягала в тому, що ягнят, які щойно з’явилися на світ,
обмотували рядниною, котру поливали час від часу молоком. Через тиждень ягнят
різали й зняту з них шкіру вичиняли як звичайну овчину. Загалом обробка шкіри була
складною, фізично важкою працею, тому нею займалися виключно чоловіки. Тільки
у гуцулів це зрідка робили й жінки.
Ремесла й промисли 61
Шевське ремесло також належало до компетенції чоловіків. Воно здавна було по
ширене у містах України у вигляді цехового, а в селах — кустарпого чи
напівкустарного. Інструмент шевців складався з колодок, різноманітних шил, ножів,
молотків, обценьків. Необхідними атрибутами були дратва, віск, смола, щетина, цвяхи
та кілки, підкови, дошки для розкрою шкір тощо.
Шили чоботи переважно так званого руського крою (або суцільними, або головки
пришивалися до халяви у вигляді язичка). На Закарпатті поряд із руським побутував
угорський крій (головки й задники були окремими і, стягуючись, вшивалися по боках).
Асортимент виробів був досить широким: чоловічі чоботи, півчобітки, черевики, а
також найчастіше жовті або червоні жіночі сап’янові чобітки. Шевці працювали як на
замовлення, так і на ринок. У XIX ст. у великих містах почалося фабричне виробниц
тво взуття, у тому числі більш елегантних видів, але й вироби кустарів ставали чимдалі
довершенішими. Святкове взуття і фабричного, і кустарного виробництва звичайно
прикрашалося орнаментом — засобами тиснення, вирізування тощо.
У сільській місцевості велике поширення мали такі види кравецького ремесла, як
кожухарство та шапкарство. Кожухи звичайно орнаментувалися кольоровими вовня
ними або гарусними нитками, а також торочкою, поворозками, випушкою з хутра
диких звірів. Кравецький інструмент складався із ножів, аршинів, ножиць, різної
величини голок тощо. Завжди під рукою були вощені конопляні та лляні нитки,
наперстки, крейда. Спеціальні кравці — шапкарі шили різноманітні головні убори.
Українське кожухарство та шапкарство ще в кінці XIX — на початку XX ст.
зберігали чимало специфічних рис, у той час як шевське ремесло уже у XVIIІ—XIX ст.
багато в чому набуло загальноєвропейського характеру. Починаючи з XIX ст. у багатьох
містах з’явилася значна кількість майстерень і фабрик, що спеціалізувалися на ви
чинці шкіри та одержанні різних її сортів — хрому, юхті тощо, і чимало традицій
народного чинбарства, кушнірства та кожухарства почали поступово втрачатися.
ток, німецька куделя), яка відома на Ук верстата, рівномірне прибирання ниток
раїні з XIX ст., значно прискорювала, а піткання забезпечувалися особливим ме
головне — полегшувала прядіння, ханізмом — лядом із бердом. Верстат та
оскільки приводилася в рух ногою. Пряли кож мав два навої: передній (для полотна)
на пій переважно конопляні та лляні ни та задній (для навивання основи). Під час
тки. В основному побутувала вертикальна заправки верстата використовували рит-
прядка, подекуди — горизонтальна. ки (регівницю) — спеціальну раму, подібну
На відміну від прядки з веретеном було до берда; нитки піткання закладали між
пов’язано чимало повір’їв. Ним проводи нитками основи за допомогою човника —
ли по хворому місцю, випікали бородав пустотілої бузинової трубочки з цівкою.
ки; вода, яку лили на веретено, вважалася
помічною. Його форма виразно асоцію ОБРОБКА ВОВНИ — одне з тра
валася зі змієм (верекілниця й гадюка — диційних занять сільського населення,
однакові). Не випадковим видасться і мо особливо Західного регіону. Вовна йшла
заїчний сюжет у Софійському соборі в передусім на вироблення повсті. Крім то
Києві — діва Марія із веретеном у руках. го, її використовували у шапкарстві, для
плетіння й ткання поясів, вироблення
ТКАЦЬКИЙ ВЕРСТАТ. На Україні сукна тощо і нарешті — для ткання тка
застосовували два типи Т. в.: верти- нин інтер’єрного призначення — килимів,
к а л ь н и й (кросна, розбої) — для вироб ліжників, налавників, коців тощо.
лення шорок, вуздечок, поясів, килимів; і За допомогою грубих ножиць (опи
г о р и з о н т а л ь н и й (кросна, варстат). сок), звичайно в день св. Миколи (9 трав
Перший був досить архаїчним. Це зви ня за ст. ст.), із багаторічної вівці знімали
чайна рама, на яку вертикально натягува руно; з річної вівці влітку стригли так зва
лись нитки основи. Узор закладався вруч ну натенину; з ягнят — у Петрівку —
ну або за допомогою тонкої палички міцок. Після стрижки вовну промивали,
(глиці). Тоді між ними перетикався фон. іноді парили у теплій воді з лугом. Вису
Для ущільнення ниток користувалися шену вовну скубли руками або розчісу
спеціальними гребенями. На початок XX вали за допомогою дерев’яного гребеня
ст. цей тип верстатів практично вийшов з чи металевих щіток, аби відділити довгі
ужитку. На відміну від вертикального го волокна (волос) від корот. вичісок (штиму).
ризонтальний Т. в. мав пристрій для під Після цього штим чесали на
німання й опускання ниток основи — ре- залізних щітках (гремплярках) для вип
мізки (нити, начиння, ничениці, нечілни- рямлення волокон. Розпушували їх за до
ці), прив’язані до підніжок (поножів). помогою струни. Після чесання вовну,
Саме наявність ремізок давала змогу ро скручену в куделю, накладали на кужіль і
бити різноманітні види переплетень і ви пряли, звичайно на веретені. З волосу
готовляти безліч різновидів ткацьких ви випрядали тверді тонкі й жорсткі нитки
робів. для основи. Для створення об’ємних тка
Розрізняють три основних типи Т. в.: нин пучки вовни трохи скручували. На
н а й п р о с т і ш и й (без станин); с т а н ступні технологічні етапи О. в. подібні до
н а с о х а х (стативах) і, нарешті, рам обробки рослинної сировини: перемоту
ний стан, або в е р с т а т . Рівномірне вання, снування, навивання на ткацький
розміщення ниток основи по всій ширині верстат, ткання.
Ремесла й промисли 65
Хатнє начиння
НАЧИННЯ ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ І леного на млині, більш тонкого питльова-
ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА ТА БОРОШНА ного борошна. Сітка для них виготовляла
практично повсюди було дерев’яним та ся з кінського волосу, пізніше заміненого
солом’яним. До нього належить також тонким металевим дротом, які кріпилися
ряд предметів, які традиційно причислю до луб’яної обичайки за допомогою
вались до землеробських знарядь,— луб’яного обруча. Підсівали борошно в
ножні й ручні ступи, жорна, віялки. На невеликі ночви (нецьки) — довбані з
чиння, що використовувалось із цією ме цільного відрізка деревини коритця пря
тою, складалось із підситка (півситка) мокутної або човноподібної форми з за-
для просіювання разового (грубого) бо вуженими кінцями-ручками.
рошна, один раз змеленого на кам`яних Борошно, як і зерно, зберігали в ко
жорнах, та сита — для пшеничного, зме морі у солом’яниках (верзунах), спірально
72 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
Рогач та коцюба,
Глиняні миски, кухоль та дерев`яна ложка поміж горщиками —
казан
стоcувалися тільки на свята, а весь інший
час зберігалися на полиці чи в миснику.
Для вживання їжі застосовували й де
рев’яні предмети — прості нерозмальо-
вані тарілки, а також тарілки, виточені за
аналогією з фабричними фаянсовими.
Індивідуальних мисок не було — вся
сім’я їла з однієї миски, але кожний мав
свою дерев’яну ложку зі спеціальною
поміткою. Ложки були різьблені, з до
вгою, пласкою в кінці й п’ятигранною в
основі ручкою Та яйцеподібним черпа
ком, рідше — привозні (російські), з ко
роткою округлою точеною ручкою і
напівкулястим черпаком. Розкладали їжу
варехами та ополониками, ідентичними за
формою першим ложкам, але більших
розмірів. Зустрічалися також великі чер
паки з круглою черпаючою частиною, яка
розташовувалася під кутом до держака.
Сіль тримали на столі в сільничках — (баняках) і просто в казанах.
точених дерев’яних чарках або точених чи До пічного начиння належить коцюба
глиняних мисочках. Сільниці, якими ко у формі сапки, робоча частина якої на за
ристувались під час приготування їжі, бу ході Поділля була дерев’яною, а на сході —
ли дуже різноманітними: довбані (як у здебільшого залізною. Така форма зумов
вигляді скриньки, так і круглі); виготов лена тим, що піч нерідко палили соло
лені з дощечок; напівкруглої форми (із мою, золу від якої Г-подібною коцюбою,
Господарське начиння 75
Плетені кошики
і з невеликою діркою у дні для зливання баний зі стовбура дерева. Він має назви
води, що затикалась дерев’яним кілоч ула, улей або зольниця. На Півдні білизну
ком — чопом. нерідко золили у звичайних діжках або
Для зберігання напоїв — квасу, пива, просто кип’ятили у котлах.
вишняку, сливняку, а також меду — вико Після зоління білизну несли на річку і
ристовувались дводонні діжечки —ба там полоскали й били праником (пра
рилка з отворами у дні та стінці. Ана чем) — дерев’яною короткою прямокут
логічна ємність мала й іншу назву — чвер ною чи заокругленою, рідше лопато
тка, яка означала і її об’єм. подібною дощечкою з держачком.
Після просушування білизну прасува
НАЧИННЯ ДЛЯ ПРАННЯ, ПРАСУ ли, завиваючи кожну річ на качалку й про
ВАННЯ, МИТТЯ Й КУПАННЯ. До ньо кочуючи по ній рублем — пласким дере
го у першу чергу входять ємності для за в’яним брусом з коротким держаком на
мочування білизни — вже згадувані ноч кінці й трохи вигнутою ребристою робо
ви й нецьки великого розміру, а також чою поверхнею. На Тернопільщині та
виготовлені з клепок цебри, що звужують Прикарпатті такі ж предмети мали назви
ся донизу, з двома вухами, в яких роби
лись отвори для рук. Для цього ж викори
стовувались і балії. Білизну повсюдно
прали (сукали, жмикали) вручну, проте на
заході зустрічались широкі дерев’яні
пральні дошки з ребристою поверхнею —
райбачки, шустярки, магівниці.
Після прання просте грубе полотно зо
лили. На Середньому Подніпров’ї та на
сході Поділля для цього слугувало жлук
то — видовбаний стовбур дерева без дна,
іноді з набитими навхрест планками. Йо макогін і магільниця (тачівка, точилко).
го ставили прямо на землю, простилаючи У західній і південно-західній частині По
солому, або на балію чи цебер, поклавши ділля зустрічались рублі оригінальної
на них паралельно дві палиці. На Хмель форми — з держаком у вигляді скоби та з
ниччині жлукто має паралельні назви — упорами на неробочій частині.
вулай та гуличок, проте останній термін Купали дітей і мились дорослі у ноч
поширюється тут і на бондарну ємність вах, цебрах і баліях, які використовували і
для зоління. За формою вона схожа на для прання. Лише для немовлят викори
згадувану діжу на трьох ніжках, але внизу стовували окремі ночовки. Посуд мили в
ще має отвір для зливання води. цебрах, ночвах, а подекуди у макітрах і
Починаючи з Тернопільщини і захід глибоких глиняних мисках.
ніше для зоління використовувалась
зольниця — цілком ідентична бондарному НАЧИННЯ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ
гуличку. Такі ж вироби під назвою зварка КОРМУ І ГОДІВЛІ ХУДОБИ ТА
побутували й у Карпатах, а під назвою ПТИЦІ. Крім стаціонарних ясел, для цьо
варниця — на Поліссі. го використовували переносне начин
Відомий на Україні і зольник, видов ня — цебри, ряжки, довбані чи збиті з до
78 НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ
щок, рідше — кам’яні корита, дерев’яні них коритах спеціальними січками. Для
миски. Корм клали також у найрізно приготування корму худобі існували ме
манітніший посуд, що вийшов з ужит ханічні січкарні з ручним приводом. Корм
ку,— старі макітри, обрізані бондарні для свиней розминали прямо у цебрах ве
ємності тощо. ликими макогонами та копистками, а
Зелень для птиці сікли у ночвах і доща- потім уже перекладали у невеличкі ряжки.
Дорожнє начиння
НАЧИННЯ ДЛЯ ПЕРЕНЕСЕННЯ із плетених предметів. Це вже згадувані
ЇЖІ Й РІДИНИ складалось з уже описа саморобні двообручні корзини, це й по
них дводонних бондарних ємностей — купні корзини, майстерно сплетені з очи
барилок і чверток, проте меншого розміру щеної тонкої або розщепленої лози, а та
і з ручкою-держаком. Із глиняного на кож кошики й кошелі з рогози. Вони мали
чиння для перенесення обіду в поле вико прямокутне чи овальне дно, дещо розши
ристовували двійнята — сполучені пере рені догори стінки і дужку-ручку. Слав
мичкою два кулевидних горщики зі нозвісні подільські кошики з рогози, пле
спільною дерев’яною накривкою. Воду тені на вертикальному станку, мали пла
носили у вузькогорлих глечиках — дзба- ску прямокутну форму.
ночках, баньках та гарбузах. Найбільш
різноманітне дорожнє начиння у гуцулів, НАЧИННЯ ДЛЯ ПЕРЕНЕСЕННЯ
які за умов полонинного господарювання ТЯГАРІВ. В основному це названі вище
виробили його широкий набір, що скла корзини та зшиті з полотна торби, які в
дається в основному з бондарних і точе Карпатах називались тайстрами. На
них виробів. Поліссі зустрічались плетені з луба пря
мокутні короби на ремені. У далеку дорогу
Н А Ч И Н Н Я ДЛЯ ЗБИРАННЯ іноді брали з собою куферки — фанерні
ГРИБІВ ТА ЯГІД складалося насамперед валізи.
УКРАЇНСЬКА КУХНЯ
Традиційні страви
ХЛІБ — найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов’ян
ського харчування. Хліб — усьому голова, Хліб та вода — козацька їда, Без хліба суха
бесіда — таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. X.
споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З X.
їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли на полуденок
(підвечірок) свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні
Повсякденна й святкова їжа та напої 81
тому, щоб з’їсти на ніч пересолену Б., тоді м’яса, лише на олії, проте намагалися до
присниться суджений, який принесе дів дати до овочевої юшки гриби, в’ялену, су
чині напитися. шену або смажену рибу. Червоний Б. ши
Аналогічні Б. були пампушки. роко вживали не лише як повсякденну
обідню страву, але й на Різдво, весілля,
БАНУШ — страва типу мамалиги. хрестини, поминки.
Свіжозібрані вершки кип’ятили, солили, Другий різновид Б . — щавлевий, зеле-
обварювали в них кукурудзяне борошно,
знімали з вогню й ретельно розтирали,
доки на поверхні не виступало масло. Ви
готовляли Б. переважно у гірських райо
нах та передгір’ях Карпат головним чи
ном на свята для гостей. Їли з бринзою,
сиром.
кваски порівняно нові продукти — свіжі стих трапез (весілля, хрестини, поминки,
помідори, томатний сік, соус або пасту. Ці гостини, храмові свята), їх варили на то
додатки поступово витіснили буряковий локу й обжинки. В. були обов`язковою
квас. На Півдні почали додавати до Б. со стравою, котру несли молодій дівчата-
лодкий перець — ротунду. дружки на другий день весілля, а жінки —
породіллі. При цьому примовляли: Щоб
ВАРЕНИКИ — одна з найпоширені
ших страв з вареного тіста з начинкою.
Остання могла бути пісною чи скором
ною — залежно від християнського ка
лендаря. Як начинку використовували
сир, смажену капусту, варепу товчену кар
топлю, мак, калину, вишні та інші ягоди,
яблука, варені й товчені сухофрукти (су-
шину), варену квасолю, горохове пюре,
пшоняну чи гречану кашу й навіть бо
рошно. Борошняна начинка була типо
вою для Полтавщини та Південної
Чернігівщини. Для цього підсмажували
сало, доки воно не перетворювалось на
суху жовту шкварку, і у киплячий сма Вареники
лець, розмішуючи, додавали борошно.
Засмажку охолоджували і начиняли нею повна була завжди, як вареник. У цих ви
В., які називалися В. з піском. Пошире падках В. символізували продовження ро
ною пісною начинкою була також урда ду. В. з сиром, мащені сметаною, були
(гурда — Поділля, вурда — Волинь). Тісто неодмінною стравою на Масляну (Сиро-
для В. робили з пшеничного, житнього, пуст) поряд із млинцями, оладками, на
гречаного борошна або з борошняної су лисниками.
міші. Прісне тісто замішували на сиро В. й нині є однією з найулюбленіших і
ватці з яйцем, давали йому відстоятись і, найпоширеніших страв.
розкачавши в руках качалку діаметром
2—3 см, різали її на дрібні шматки. Кожен ВЕРГУНИ — просте печиво, нехитрі
шматок обвалювали в муці і розкачували ласощі, які виготовляли із прісного тіста
варяниці, які потім начиняли. Варили В. у на яйці й сироватці або маслянці. Тісто
крутому окропі, потім виймали лозяним для В. розкачували у тонкий корж, різали
ополоником, складали в макітру та зали на прямокутники чи ромби, у яких роби
вали засмажкою з олії або сала з цибулею. ли внутрішній надріз. Потім вивертали
До В. із сиром, фруктами чи ягодами до усередину надрізу раз чи двічі і смажили
давали сметану або ряжанку. Запивали їх у киплячій олії до золотавого кольору. Ро
холодним свіжим або кислим молоком. били В. й іншої форми: тонкі пластівці з
У повсякденному меню українського тіста змащували олією і згортали руле
селянина В. зустрічалися нечасто, вони том, а потім пекли у негарячій печі, однак
були окрасою недільного й святкового перевагу віддавали В., виготовленим у
столу. В. входили також до складу урочи перший спосіб.
84 УКРАЇНСЬКА КУХНЯ
ли просто на черені без олії, і називалися смаку клали коріння моркви, петрушки,
вони жиляники, жилавики, дужики. Їли їх пастернаку, зелень кропу й петрушки, по
з редькою й хріном, примовляючи: Щоб можливості додавали перець. Аналогічно
жилавим бути! Готували К. й на Спасівку: готували куліш. Крупник — кулішеві брат,
розтирали у макітрі мак до утворення мо — говорили у народі.
лока, додавали трохи води та меду і кри
шили туди К., які називали тоді шулики КРУЧЕНИКИ (завиваники) — одна з
(шуляки). Пекли К. і з додатком вареного небагатьох м’ясних народних страв.
горохового пюре (матротеники, горохля- Шматок свинини або телятини відбива
ники, хоми). Це була суто повсякденна ли, солили, перчили й потім накладали на
страва, їли їх гарячими, вмочуючи в олію нього зверху начинку зі смаженої цибулі,
чи смалець або запиваючи молоком чи смажених із цибулею грибів або смаженої
кисляком. Пшеничні К. ще й сьогодні не квашеної капусти. М’ясо завивали руле
вийшли з ужитку, житні ж і горохові май том, зав’язували ниткою, злегка підсма
же не зустрічаються. жували на смальці та вкладали у горщик.
Тушкували у м’ясній юшці, сметані чи
КРОВ`ЯНКА. Товсті кишки забитих просто воді зі спеціями. Коли К. були го
свиней вимивали, вимочували, очищали тові, нитки знімали й подавали на стіл до
й начиняли сирою кров’ю, змішаною з каші чи картоплі.
недовареною гречаною крупою, сирою К. були суто святковою стравою, їх ро
дрібно січеною підчеревиною, сіллю і спе били лише на урочисті гостини, храмові
ціями. Як і ковбасу, К. смажили у печі з свята тощо. Готують їх і сьогодні.
обох боків. Якщо не вистачало крові, киш
ки начиняли сирою тертою картоплею із КУЛІШ — страва, схожа за способом
сіллю і шкварками (Полісся), пшоняною приготування на крупник, але роблена з
або кукурудзяною кашею зі шкварками з пшоняних крупів. К. було легко готувати
підчеревини (Полтавщина, Чернігівщи не тільки в домашніх умовах, тому він мав
на, Поділля). У цьому вигляді страву на ще одну назву — польова каша. Промите
зивали просто кишками. пшоно засипали у казан з киплячою во
К. — одна з небагатьох страв, яка вит дою, для смаку додавали одну-дві карто
римала тиск релігійної заборони вживати плини, сіль, коріння, по можливості зе
в їжу кров забитих тварин. Дохристиян лень. Готовий К. затирали салом із цибу
ські народні смаки перемогли, і донині ми лею й часником. Особливо смачним був
споживаємо цю самобутню страву. К. із салом, шматком м’яса (навіть соло
нини) або рибиною. Готовим К. вважався
КРУПНИК — юшка з крупами. Готу тоді, коли пшоно повністю розварювало
вали К. на м’ясній юшці або на воді — за ся і утворювалася кашоподібна маса. Пе
лежно від сезону й достатку господаря. За- реважно К. готували з пшоном, але поде
сипали гречаною, ячною (перловою), куди варили й гречаний (деякі райони
пшеничною, кукурудзяною крупами так, Чернігівщини, Полтавщини), кукурудзя
щоб готова страва мала консистенцію ду ний (Південне Поділля). Іноді на Право
же рідкої розмазні. Іноді для калорійності бережному Поліссі пшоняний К. варили
додавали одну-дві картоплини. Заправля на молоці (молочний К.), сироватці (сиро-
ли смаженою на олії чи салі цибулею, для ватчаний), м а с л я н ц і (сколотчиний).
Повсякденна й святкова їжа та напої 91
свята своїх хрещеників хрещені батьки; їх роги, млинці, оладки тощо. З вершків, зіб
брали з собою як гостинці до породіллі на раних з молока чи кисляку, збивали мас
одвідки. Зараз у домашньому госпо ло у спеціальних маслобійках або у висо
дарстві М. майже не печуть. Натомість ких макітрах. Маслянку (сколотину)
громадське харчування освоїло їх виго вживали так само, як і сироватку. Сметану
товлення досить активно. й масло використовували як забіл до бор
щу, каш, юшки, вареників, галушок. Мен
МЛИНЦІ (блинці, налисники) — по ше вживали козяче молоко, яке майже
пулярна страва з тіста. Пшеничне, пше повністю йшло у їжу без переробки. У
нично-гречане, на Подністров’ї — куку районах розвинутого вівчарства (Карпа
рудзяне, рідко житнє борошно розводили ти, Б у к о в и н а , Середнє і П і в д е н н е
сироваткою, маслянкою, молоком або во Подністров’я) виготовляли бринзу (брин-
дою, вбивали яйця й заколочували рідке дзю). Овече молоко зсідали за допомогою
тісто. На розігріту сковороду, змащену са глягу (глєгу) зі шлунку молодого ягняти,
лом чи олією, розливали тісто тонким потім сир збирали, відціджували, солили.
шаром і підсмажували М. з обох боків. Бринза була незамінним харчовим запа
Особливо добрими були вони зі смета сом у дорозі, з нею споживали мамалигу
ною чи ряжанкою. Готували до М. і сме тощо. Нині бринзу виготовляють голо
танний соус з грибами, засмажку з ци вним чином у гірських районах Карпат.
булі. У святкові дні М. начиняли сиром,
складали у макітру, заливали сметаною й ОВОЧЕВІ САЛАТИ обмежувалися
запікали. Такі М. найчастіше називалися такими, для яких існували складники, на
налисниками. На Лівобережному Поліссі у явні у власному господарстві. Українсь
середині нашого століття почали робити кий селянин віддавав перевагу свіжим або
М. з крохмалю на яйцях і молоці. Потім, солоним огіркам і квашеній капусті з ци
тонко порізавши їх на локшину, робили з булею та олією. Влітку кришені свіжі
неї бабку на яйцях. огірки з цибулею, вареним яйцем і смета
Цією стравою нерідко закінчувалася ною подавали до вареної картоплі. Попу
гостина. М. були однією з найпопу- лярним салатом із більшої кількості
лярніших страв на Масляну. складників був буряковий, який нагаду
вав відомий нині вінегрет. Квашені або
МОЛОЧНІ СТРАВИ на Україні спо свіжі городні червоні буряки відварювали
живалися щодня, за винятком постів. або пекли, відварювали картоплю, дрібно
Найпоширенішою стравою було свіже ко сікли, додавали солоні огірки, січену ква
ров’яче молоко, кип’ячене або парене у шену капусту (необов’язково), цибулю,
печі. На свіжому молоді варили каші, лок олію. Такий салат часто споживали восе
шину, ним заправляли картоплю, полу ни та взимку і в піст, і у м’ясниці. У піст
днували. З пареного молока робили ря складники салату могли обмежуватися
жанку. Так само часто споживали кисляк. буряками, огірками, хріном та олією.
З нього відтоплювали сир, який спожива Чим гостріший був хрін, тим вище ціну
ли як окрему страву і використовували як валася якість страви. Багато споживали
начинку для вареників, пирогів, налисни тертої редьки з олією. У лісостеповій зоні
ків. Сироваткою з сиру заправляли борщі, до О. с. часом додавали свіжі, смажені або
з нею варили каші, нею вчиняли хліб, пи солоні гриби.
Повсякденна й святкова їжа та напої 93
же просто. Робили прісне на яйцях і кис слоїки або підвішували у полотняних тор
ляку або сироватці тісто, як на коржі. Ко бах у коморі (взимку — на горищі). Соло
ли тісто відстоювалось, його ще раз добре не С. могло зберігатися до двох років. По
вимішували, різали на шматки і розкачу передньо присолене С. у західних районах
вали качалкою на дуже тоненькі коржі діа України також вудили.
метром 20—25 см. Їх підсмажували з обох С. вживали на полуденок і підвечірок із
боків на сковороді у великій кількості жи хлібом, огірками й часником у скоромні
ру (олії, смальцю чи вершкового масла) і дні, брали з собою в дорогу. Солоне С.
складали у полумисок стовпчиком один приварювали й споживали на сніданок чи
на один, перекладаючи підсоленою за вечерю до картоплі чи каші. С. засмажува
смажкою з цибулі. їли П. гарячими. ли чи затовкували рідкі страви —борщ,
капусняк, юшку. На смаженому С. робили
ПУТРЯ — страва з неподрібненої яєшню. Шкварки надавали чудового при
ячмінної крупи. Її варили, висипали у де смаку кашам, галушкам, вареникам,
рев’яні ночви, обсипали житньою солодо млинцям, лемішці, мамализі тощо. До
вою мукою, перемішували, укладали у де статок С. вважався у народі за справжній
рев’яну діжку, заливали водою навпіл із добробут: Якби мені паном бути, то я б
сирівцем і ставили у тепле місце. Після сало їв і салом закусював. С. й сьогодні є
вкисання переставляли на холод. надзвичайно популярним.
Споживали П. в основному у Великий
піст. Нині ця страва вийшла з ужитку. СІЧЕНИКИ (товченики). М’ясо (сви
нину) або рибу, дрібно рублені (січені) або
РИБНІ СТРАВИ. У народному харчу товчені, змішували зі смаженою цибулею,
ванні спеціальних Р. с. було мало. Свіжу перцем, невеликою кількістю білої булки
рибу смажили, їли гарячою й холодною, чи білого борошна, вимішували з сирим
додавали до пісного борщу. З сирої риби яйцем до утворення однорідної в’язкої ма
варили юшку й холодець. В’юнів і карасів си. Викачавши у муці невеличкі ковбаски,
тушкували у сметані. У піст (особливо зи підсмажували їх на сковороді, а потім до-
мовий) споживали просол — солону рибу тушковували у печі з набілом чи без.
власного приготування або куповану.
В’ялену на повітрі або сушену в печі рибу СЛАСТЬОНИ — страва з пшенично
додавали до пісних юшок, крупників, го вчиненого тіста, пряженого в олії.
куліша, борщу; парену — до вареної кар Подібно до С. робилися горішки — ма
топлі. У піст, у неділю й свята готували ленькі шматочки вчиненого білого тіста,
рибні січеники (товченики). смаженого в олії до золотавого кольору.
С., як і всі страви з пряженого тіста,
САЛО — най популярніші м’ясні харчі вимагали великої кількості олії, тому їх
й страва, найцінніший у традиційному виготовляли на гостини, вечорниці, свя
харчуванні продукт. Після забою свині С. та, що випадали у піст, на гостинці для
знімали разом зі шкурою цілим шматком дітей. У другій половині XX ст. С. стали
зі спини і окремо — підчеревину. Потім називати пончиками.
різали на квадрати (25—40 см) з надріза
ми зверху, щедро солили і складали у де СОЛОМАХА — кашоподібна страва,
рев’яні ночви, скрині, бодні, у керамічні подібна до лемішки, однак варили її дещо
Повсякденна й святкова їжа та напої 95
Напої
ВАРЕНУХА (варена, варьоха, вали фруктові та ягідні К. Здебільшого для
запіканка) — безалкогольний або слабко- цього використовували дикі груші та яб
алкогольний напій. Готували узвар із су лука, терен. Плодам давали влежатись,
шених груш і слив, протягом ночі насто потім їх декілька разів перемивали і щіль
ювали, відціджували, додавали червоний но вкладали у діжку, яку вистилали жит
гострий перець (щоб забивало дух), м’яту, ньою соломою. Груші-гнилички чи яблу-
чебрець, материнку і, по можливості, за ка-кислички заливали холодною водою й
морські спеції — гвоздику, корицю, дух залишали на декілька тижнів у теплому
мяний перець. Потім цю суміш парили з приміщенні. Іноді для смаку вливали
медом у печі й подавали у гарячому чи кілька ложок піспи (завареної, як кисіль,
холодному вигляді. Дехто з заможних житньої муки). Коли К. укисав, діжку ста
господарів додавав до В. трохи горілки. У вили у прохолодне місце. Вживали як К.,
XIX ст. горілки на урочистостях вживали так і плоди.
мало і В. успішно її заміняла. Цей напій У подібний спосіб готували й К. з ягід,
був у великій пошані і в запорозьких ко здебільшого дикоростучих. їх виготовля
заків. В. подекуди й зараз готують на Се ли переважно на Поліссі з калини, журав -
редньому Подніпров’ї, Полтавщині, Сло лини чи брусниці (калиновник, ягідник,
божанщині. брусничник).
Навесні, у період руху соків, збирали й
КВАС. Улюбленими напоями на Ук пили свіжий березовий і кленовий сік, а
раїні здавна були різноманітні кваси: також переробляли їх на К. Зібраний у
сирівець (хлібний К.), буряковий, фрук діжку сік заправляли калиною, брусни
тові, ягідні, виготовлені з соку дерев. цею чи журавлиною, додаючи медовий
Буряковий К. готували у такий спосіб. стільник або просто вощину. Іноді для
З перемитих городніх червоних буряків смаку додавали підсмажені зерна ячмін
зрізали верхню й нижню шкуринки, ного солоду, житні сухарі К. бродив про
щільно складали у діжку, заливали сирою тягом тижня, потім його ставили у льох,
водою, додавали кілька житніх сухарів, аби пригальмувати процес ферментації.
пригнічували і залишали вкисати. Коли Березовий К. готують і зараз.
К. починав бродити, діжку ставили у про К. використовували для урочистих го
холодне місце. Буряковий К. для пиття стин, але здебільшого у повсякденному
вживали нечасто, здебільшого він слугу харчуванні. Буденність цієї страви добре
вав основою, заправкою для борщів тощо. підкреслена у приказці: Вчора квас, нині
Це був сезонний напій: виготовляли його квас, нехай чорти мучають нас!
восени, після збирання городини, і праг
нули зберегти до пізньої весни, до нового МЕД (медуха, квасний мед) — напій,
врожаю буряків. широко вживаний ще з часів Київської
У лісостепових районах України готу Русі. Спершу виготовляли медову ситу,
Повсякденна й святкова їжа та напої 97
ЗАГОТІВЛЯ ХАРЧІВ. У XIX ст. основним способом переробки зерна був млинар
ський. На борошно мололи жито, пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку, просо, овес,
тобто кожне збіжжя. З цього ж зерна, окрім житнього, робили й крупи.
Головним способом тривалого збереження овочів, фруктів та ягід було соління
(квашення) й сушіння. Найбільш поширеними харчами восени, взимку і на початку
весни була квашена шаткована й ціла (пелюстки) капуста. Для смаку до неї додавали
яблука, журавлину, брусницю, калину, кмин або насіння чорнухи (цибулі-сіянки).
Квасили городні червоні буряки, солили огірки, додаючи у діжки листя й коріння хріну,
часник, кріп, вишневе, дубове й смородинове листя з молодим гіллям. Помідори,
перець, виноградне листя почали квасити лише у 30-ті роки нашого століття, а соління
помідорів і виготовлення томатного соку набули поширення лише у повоєнний час.
Квасили садові яблука й дички. На Полтавщині солили сливи: їх укладали шарами у
великі сорокавідерні діжі, заливали холодним розсолом і залишали на пару тижнів.
Особливий смак сливам надавали діжі з-під вина. На Півдні України, Полтавщині й
Слобожанщині солили кавуни, переважно скороспілих сортів. Солили, звичайно, гри
би: опеньки, рижики, зеленушки, хрящі. Гриби перебирали, ретельно вимивали, вкла
дали у діжки ніжками догори, перекладаючи сіллю, корінням хріну, зубцями часнику,
насінням кропу або кмину. Гриби пригнічували так, щоб сік, який вони випускали,
підіймався нагору.
Сушили фрукти й ягоди, прив’ялюючи їх у печі, а потім досушуючи на повітрі (на
горищі, на подвір’ї). На Поділлі й Полтавщині, особливо багатих садами, будували
спеціальні печі (лозні), де сушили сливи, груші, яблука, вишні. З лісових ягід для
власного споживання сушили передусім чорниці й малину — у негарячій печі або на
печі. Сушили й гриби, переважно білі, підосичники (красноголовці), підберезники
(бабки) та маслюки. З витопленої печі вимітали мокрим помелом жар і попіл, висте-
ляли черінь соломою і укладали на неї гриби ніжками догори. Коли гриби пров’ялю
вались, випустивши вологу, їх нанизували на нитку й вішали на повітрі досушуватись.
Із продуктів тваринництва найважливішими харчовими запасами були жири: свиня
че сало і смалець. Сало засолювали разом зі шкурою, лише обсмаливши щетину, а у
деяких західних районах його ще й вудили. Засолювали на запас також і уздір (нутряний
жир). З уздору та кишкового жиру виготовляли смалець, який цінувався дуже високо.
Його зберігали у глечиках окремо, ним же заливали для тривалішого зберігання ковбаси.
Шкварки, що лишалися після відтоплення смальцю, також ішли в їжу. З м’яса рідко
робили запаси солонини, лише іноді у крутій ропі у діжках зберігали солонину від Паски
до жнив. Зберігали й овечий жир — лой, який мав цілющі властивості.
Рибу солили у діжках. Витриману у розсолі зо дві доби в’ялили на сонці. Чищену і
кореновану (розрізану по спинці й розплескану) рибу солили й сушили у негарячій
печі. Сушену (опікану) рибу переважно споживали взимку в піст в юшках, кулешах, із
картоплею. У другій половині XIX ст. осетрову ікру (кав`яр) ще можна було побачити
на селянському столі, але рідко.
Олію виготовляли у спеціальних олійницях з конопляного, рідше лляного, мако
вого, рижієвого насіння, а з початку XX ст. — із соняшникового. Макуху, що залиша
лася, зберігали не лише для відгодівлі худоби, а й для власного споживання.
З коров’ячого молока робили сир. Його вкладали у діжки, заливали добре
підсоленою сироваткою, маслянкою або вершковим маслом. Масло збивали зі смета
Режим і сезонність харчування, харчові заборони 101
щасливим. Садячи його у піч, примовля Діти бігали по селу, підіймали вгору «пта
ють: Світи, жар, у печі ясно, печись, ди шок» і проспівували або промовляли не
вень, красно: гостям — на велике диво, хитрі заклички. За повір’ями, ці дії по
молодилі — на щастя, на долю, на свою винні були прискорити повернення пта
родину. Печись, дивень, не схились, не при хів із вирію, тобто початок весни.
гори, молодіш серця та й не зсуши! Сьогодні Ж. в Україні майже не випі
кають.
КАЛИТА (калата, маламай) — обря
довий хліб, який готували на Андрія (13
грудня). У цей день відбувалися великі
молодіжні гуляння, дівочі ворожіння на
пампушках тощо. Але найбільш пошире
ною була гра в «К». Дівчата випікали вели
кого круглого коржа з діркою посередині,
на якому витискали нехитрий орнамент,
і підвішували його до сволока. Іноді міси
ли тісто на відварі любистка: щоб хлопці
любили. Сторожив К. так званий «Пан Ка-
литинський», тримаючи в руці квача, об
мащеного в сажі. І н ш и й учасник гри,
осідлавши коцюбу («Пан Коцюбинсь
к и й » ) , с к а к а в до нього, і між н и м и
відбувався жартівливий діалог.
К., яку пекли перед святом зимового
сонцестояння в сонцеподібній формі,
ймовірно, мала зв’язок з давніми дівочо-
парубочими гуляннями на честь народ
ження світила. Н и н і ця нехитра гра вий
шла з побуту.
Дивень
КОЛАЧ — обрядовий хліб. На
Ж А Й В О Р О Н К И (сороки) — печиво, весіллях, крім короваю, пекли й інше пе
що випікали на свято Сорока святих (19 чиво, серед якого К. посідав не останнє
березня). У кожному господарстві хазяй місце. Виготовляли його із вчиненого
ка робила у цей день 40 книшиків, кола- тіста, як правило, плетеним з трьох-чо-
чиків, бубликів або булочок, схожих за тирьох качалочок. К. були завернуті у ве
формою на пташок. Для цього з малень ликий овал, нерідко з діркою посередині.
кого шматочка тіста робили качалочку, Робили й маленькі К. розміром з кулак.
зав’язували її вузликом, розплескували На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах
кінці, наче гребінчик і хвостик, і запікали. К. виконували функцію короваю, і їх там
Цих Ж. їли протягом д н я , п р и ч о м у випікали багато — д л я обдарування на
обов’язково діти (як свої, так і чужі). Тому застіллі, для почесних батьків, для обміну
попи ходили по хатах, і їх пригощали Ж. між родами, для даровизни тощо. У тих
Обрядова їжа 105
Корочун
обжинковий сніп — символ майбутнього різдвяний хліб, який лежав на столі про
врожаю — і глечик з узваром із сушених тягом усіх святок аж до Водохрещів.
груш, яблук, слив, вишень та ін. З К. по
чинали святу вечерю, Різдво. К. лишали МАНДРИКИ (мандриги) — обрядове
на столі на ніч, поклавши поруч ложки, з печиво, що готували на Петра (12 липня).
вірою, що померлі предки прийдуть уночі Сир змішували з мукою, додавали трохи
скуштувати її. К. носили кумам, хреще
ним батькам, бабам-повитухам, родичам
на другий день Різдва разом із вечерею.
У наші дні ритуальний зміст К. майже
втратився, але у сільській обрядовій кухні
вона все ж посідає одне з почесних місць.
чок від П., висушений і залишений на за боку насічки, зубці. Потім стрічку згорта
пас, мав, за повір`ями, лікувальні власти ли, п е р е в е р т а л и з у б ц я м и д о г о р и й
вості не лише для людей, але й для худоби. «підперізували» качалочкою з тіста. Це й
У Г а л и ч и н і та Карпатах вірили, що, були Ш. Виготовляли їх і в інший спосіб
посіявши на городі крихти від П., можна — маленькими плетінками на зразок ко-
виростити квіти маруньки, що м а ю т ь лачиків, у формі пташок чи булочок. Ш.
цілющу силу. оздоблювали коровай і лежень; ними да
Багато уявлень про П. пов’язано з вес рували на застіллі гостей, яким не виста
няними аграрними звичаями. Коли вод чало короваю, коровайниць, весільну че
ночас садили в піч П., а в землю цибулю, лядь; ними запрошували на весілля. Ш.
остання повинна була добре вродити. Од були чи не єдиною подякою молодої та
ну П. треба було тримати на столі цілий молодого своїм дружкам і боярам. Отож,
тиждень, до проводів, щоб добре родила ідучи на весілля, гості несли з собою хліб,
пшениця, і т. ін. . а верталися зі шматком короваю або Ш.
НАЦІОНАЛЬНЕ ВБРАНІЙ
редні кінці П. підтикали під пояс. Заможні бойківчанок, яка прикрашалася по низу
жінки надягали дорогі нарядні плахти, а вишивкою (циркою).
спереду пов`язували візерунчасту вовня
ну або парчову запаску. ШОРЦ — смугаста (на білому тлі) яс
крава вовняна спідниця, яка побутувала
ФАРТУХ — біла полотняна спідниця на Львівщині.
латоподібного крою. Наприкінці XIX ст. лася гармонуючою, але недорогою під
молоді та похилого віку заміжні селянки кладкою, а іноді й ватяною прокладкою,
центральних областей України одягали що їх прошивали ручним швом, а пізніше
його на свята, до церкви, використовував — машинною строчкою. Цей тип одягу
ся він і як обрядовий. Шили Ш. із вибій- увібрав кращі традиції конструктивно-
частого або однотонного ситцю, тонкої технологічних і декоративних прийомів,
вовняної чи шовкової тканини. Об`ємно утворюючи складний витвір мистецтва
сті Ш. надавала велика кількість дрібних народного костюма.
складок по спинці або вздовж талії. Зви Зокрема, святковим одягом селянок
чайно він мав великий призбираний ви Подніпров’я була баєва Ю. з трьома кли
ложистий комір і манжети. нами і великим виложистим коміром із
тонкої червоної, синьої або зеленої байки
ЮПКА. Крім нагрудних Ю., існували й (ворсистого сукна, раніше привозного, а з
різновиди верхнього одягу — холості XVIII ст. — місцевого виробництва). Вся
(неутеплені) та ватяні Ю., круглі ватяні поверхня Ю. прикрашалася саморобни
кохти (ватянки). У цих виробах було ми китицями (хвостиками, ковтками,
більше клинів, бантових або подвійних мухами) з кольорової вовни, які контра
складок, а спинка часом відрізалася по лі стували з основною матерією. У цьому
нії талії. Використовувалися однотонні одязі помітний вплив міського костюма
або орнаментовані фабричні тканини. різних соціальних груп, а також тодішніх
Верхня, більш дорога й нарядна, відтіня модних течій.
лювалися вони витисканням на шкірі, зання вузлів, а також складний ніж і мета
ланцюжками з міді, гудзиками місцевої левий топірець.
роботи (ціточками), плетінкою із кольо
рової шкіряної тасьми. З правого боку Ч.
звичайно кріпилися рекітязь — гаманець ЧЕРЕС ІЗ КАЛИТОЮ - різновид
для грошей, кресало і протичка для люль шкіряного поясу, який використовувався
ки. З лівого боку був прикріплений іголь- чумаками. Мав вигляд довгого вузького
ник. До «великого ременя», підвішували шкіряного мішка з пряжкою на одному
ще й роговий сугак — пристрій для розв’я кінці та ремінцем на іншому.
способами пов’язування має безліч ло кінці зав’язували на маківці (цьому пере
кальних варіантів. дувало зав’язування двох невеликих
платків, один з яких проходив під під
ХУСТКА — широко розповсюджене боріддям). На Київщині кінці X. обгорта
по всій Україні квадратне платове вбран ли навколо шиї та зав’язували на поти
ня голови. Способи пов’язування X., які лиці. На Середньому Подніпров’ї X.
частково наслідували способи пов’язу драпірували в особливий спосіб довкруги
вання наміток, були різними. У північних голови, але так, щоб залишити відкритим
районах X. пов’язували під підборіддям, а денце очіпка.
Постоли
5*
132 НАЦІОНАЛЬНЕ ВБРАННЯ
про речі, що їх дарували на заручинах та розну, і робили це голі або напівголі жінки.
післяродових обрядах. Магічні дії при сівбі деяких польових та
Обрядова функція одягу виявлялася і городніх культур також здійснювали ого
у специфічних способах його викори лені жінки, а подекуди й чоловіки. Риту
стання. При цьому нерідко йшли навіть альне оголення символізувало дві проти
на свідоме порушення норм пристой лежні тенденції: зближення людини з не
ності. Так, при виконанні багатьох риту чистою силою і водночас захист від неї.
альних дій носили одяг навиворіт, тоді як Роль обрядового символа часто вико
у повсякденному житті це вважалося за нувала кольорова гама одягу. У
негарну прикмету. Учасники деяких об в е с і л ь н о м у костюмі с п о к о н в і ч н о
рядів нерідко перевдягались у костюм домінував червоний колір. Однак інколи
протилежної статі, а також незалежно від семантика кольору суттєво змінювалася.
пори року носили хутряний одяг. Зокрема, у поховальному одязі чорний
Своєрідною формою ігнорування колір став символом туги лише па рубежі
етичних норм була архаїчна традиція ча XIX —XX ст., витіснивши білий, а поде
сткового, а інколи й повного оголення, яке куди синій.
допускалося в обрядових діях. Навіть на Стабільність способів забезпечення об
прикінці XIX ст., щоб запобігти поширен рядових функцій одягу сприяла перетво
ню епідемій, навколо села проводили бо ренню деяких із них на етнічні символи.
СІМЕЙНИЙ
ТА ГРОМАДСЬКИЙ
ПОБУТ
більш давнього походження, його суть — брат матері брав на себе обов’язки захисту
у розподілі спільної власності велико і виховання дитини своєї сестри. Пізніше
сімейних патріархальних об`єднань між християнська церква використала цей
меншими спілками. До останніх влива звичай і виробила обряд хрещення дити
лися і чужаки (через шлюб, купівлю-про- ни, тобто прилучення її до віри за допо
даж сябринної пайки), і кревне начало по могою кумів, або хрещених батьків. Хре
ступово слабшало. В основі штучної С. ле щення відбувалося в церкві, інколи (в разі
жав договір кількох осіб, які часто й не хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні
були родичами та жили у різних селах. та обрані батьки називали одне одного ку
Оформлення сябринних спілок за мом, кумою, а по відношенню до дитини
звичаєм відбувалося на громадському (хресника) вживалися церковні терміни —
сході або з дозволу сільського уряду. Од хрещений батько, хрещена мати.
ним із поширених способів їх утворення На Україні XIX — початку XX ст. по
було назване братерство, що встановлю бутували дві форми К.— і н д и в і д у а л ь
вало фіктивні родинні відносини. Це ро н а і к о л е к т и в н а . Перша, типова для
билося тоді, коли не находили помічни- більшої частини України, передбачала
ка-співвласника серед рідні або терпіли одну пару кумів; для другої (побутувала
нестачу додаткових робочих рук. Значна переважно на Правобережжі, особливо на
кількість сябринних спілок утворювалася Поділлі, у Карпатах) було характерно до
шляхом спільної купівлі того чи іншого трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів
виду власності. На відміну від природних існувала певна ієрархічність—головни
штучні С. не були такі чисельні за скла ми вважались перші (старші) куми, а інші
дом. Якими б не були способи утворення — молодшими. Осіб, які брали участь в
С, у них завжди зберігалися традиційні обряді та обіді на честь хресника, назива
норми ставлення до спільної власності, ли прикумами, підкумами. У куми запро
що спиралися па звичаєве право. На шували різних людей — від близьких ро
приклад, продаж або будь-яке інше її від дичів до осіб побічної кревності, а також
чуження були неможливі без відома й до сусідів чи приятелів. Залежно від порядку
зволу всіх сябрів. обрання кумів серед них виділялися кли-
Без сумніву, сябринні товариства при кані, одкупні та стрічені.
ваблювали селян своїм колективізмом, Кликані (прохані) куми обиралися
але па відміну від сільської общини вони звичайним порядком: батько новородже-
мали переважно тимчасовий характер і не ного приходив до заздалегідь намічених
відзначалися єдністю інтересів їхніх чле людей і, віддаючи їм хліб-сіль, прохав бу
нів. Зокрема, це й зумовило розпад С. і ти кумом чи кумою. Відмовлятися в на
перехід спільної власності в особисту і роді не було прийнято. Одкупних кумів
меншою мірою — в общинну. брали на заміну кликаних у тому випадку,
коли дитина тяжко й довго хворіє, аби
КУМІВСТВО — один із видів духовної запобігти таким чином її смерті. Заміна
спорідненості, звичай обрання народ відбувалася за певним обрядом: новому
женій дитині "других батьків" —її опіку кумові, в обмін на отримувані від нього
нів та покровителів. Корені К. сягають ча гроші, через поріг або вікно подавали хво
сів первіснообщинного ладу, коли роль ре дитя. Його тут же вбирали у принесену
батька не була ще вирішальною і рідний кумом нову білизну. Стрічені куми
Сім’я й сімейна община 143
сторонні); приймаки безумовно посинов- підлегле від тестя становище і мало чим
лені (малолітні, неповнолітні); приймаки відрізнялися від простого робітника, в ін
малолітні, переважно сироти, взяті на ви ших — зразу ж очолювали господарство і
ховання до повноліття (гудованці, вихо спільно з дружиною отримували право на
ванці); приймаки сімейні, прийняті до по все майно. Після смерті дружини права
вноліття дітей господарів. зятя-приймака визначалися "укупі з ді
Головною суттю П. було отримання тьми". В цілому ж ставлення до приймака
можливості вести своє господарство або ж зумовлювалося як тою роллю, яку він ві
нарощування додаткової робочої сили у дігравав у господарстві, так і певними
господарстві. Залежно від мотивів П. нормами звичаєвого права, що захищали
складалося і різне ставлення до прийма його інтереси.
ків. В одних випадках вони потрапляли в
ГРОМАДА
від ряду податків, але всі інші повинності нах— вайда, на Буковині та Поділлі —
виконував разом з усіма селянами. О. на калфа.
лежала юрисдикція над селянами у ряді
цивільних справ. У присутності О., часто ВІЙТ (войт, князь, біров): 1. Виборна
у його хаті, укладалися різні селянські до особа, що очолювала сільський уряд,
говори. Займався збиранням податків. У змінивши на цій посаді отамана. Як і ос
XVII—XVIII ст., під тиском поширення з танній, мав певні економічні й правові
Польщі німецького права, на Правобе привілеї. В. був зобов’язаний забезпечу
режжі О. поступово заміняють війти. У вати регулярну сплату податків і виконан
городових козаків Лівобережжя О. очолю ня громадських повинностей, стежити за
вав козацьку громаду (товариство); 2. своєчасним виходом на панські роботи і
Командир певного підрозділу чи всього за порядком у громаді. Як офіційна особа,
козацького війська Запорізької Січі; 3. представляв інтереси селян в їхніх
Виборний керівник різного роду трудових зовнішніх стосунках. Роль В. у житті гро
спілок чумаків, косарів, рибалок, чабанів мади селяни визначали так: Добрий війт
та ін.; 4. Парубок, який обирався молоддю — тато в громаді; Війт — то громадсь
головувати у парубоцьких громадах, бути кий слуга, хоча життєві реалії не завжди це
розпорядником під час колядування то підтверджували; 2. Голова міського уряду,
що. Інші назви — береза, в західних райо суду до XVIII ст.
ГРОМАДСЬКІ СПІЛЬНОСТІ
КОЗАЦТВО — з XV—XVI ст. збірна назва козаків на Україні і в Росії, з XVIII ст. до
1917 р.— частина населення Лівобережжя, а також окремий військовий стан у царській
Росії.
К. виникло як реакція на посилення соціально-економічних та національно-
релігійних утисків населення України з боку української та польської шляхти, като
лицької церкви. В пошуках місця для вільної праці селяни і міщани почали ко
лонізацію малозалюднених південно-східних степів, де засновували поселення й ого
лошували себе вільними людьми — козаками. Цей процес набрав особливого розмаху
в XVII ст., коли на Середньому Подніпров’ї виникло багато козацьких слобід і хуторів.
Під тиском панської колонізації, що поширювалась услід селянській, частина козаків
відступила за дніпрові пороги (так званий Низ), де у першій половині XVI ст. створила
своєрідну організацію українського К — Запорізьку Січ. У 70-х роках XVI ст. виник
інший вид К.— реєстрове (з середини XVII ст.— городове), сформоване урядом
Польщі для боротьби з національно-визвольним рухом на Україні та для оборони її
південно-східних кордонів від турецько-татарських нападів. За це козаки одержали
певні привілеї та офіційну назву Війська Запорізького. Така організація повністю
збереглася і в складі Лівобережної України (Гетьманщини) після Визвольної війни
1648—1654 рр.
Обставини, за яких створювалися обидва види українського козацтва, особливості
їхньої подальшої історії зумовили й суттєві відмінності між ними. На Запоріжжі, як і
на Лівобережжі та Слобожанщині другої половини XVII —80-х років XVIII ст., не
існувало кріпацтва, а також чітко сформованих станів,— козаки й посполиті могли
переходити з одного стану до іншого. Разом із тим низове К. не було однорідним у
соціально-майновому та правовому відношенні і поділялося на незначну частину
панівної старшини і рядову масу — здебільшого вихідців із селян. Головним заняттям
низових козаків довгий час були різні промисли, рибальство, скотарство. Умови
господарського життя, постійної боротьби з турками й татарами зумовили їхню
переважну безсімейність. Городові ж козаки із початку свого заснування являли собою
окремий стан, займалися головним чином хліборобством і мали сім’ї.
На Правобережжі К. було ліквідовано на початку XVIII ст.: за умовами Прутського
миру 1711 р. козацькі полки переселилися звідси на Лівобережжя. Зруйнувавши у
1775 р. Запорізьку Січ, уряд царської Росії тим самим ліквідував і низове К. Одну
150 СІМЕЙНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ
релігії, проповідь тверезого способу життя та милосердя. Б. цього масу також сприяли
єднанню сільської спільності, що яскраво проявлялося, зокрема, у проведенні храмо
вих свят, громадських молебнів, процесій тощо; 2. Вікові об’єднання неодруженої
міської молоді (молодечі, молодші Б.), що мали багато спільного з парубочими та
дівочими громадами на селі.
"ВЕДЕННЯ (гоніння) СЛІДУ"— гро га від печі до порога, проте з іншого: Жінка
мадський звичай пошуку злодія. З села, де за три угли хату держить, а чоловік за
скоївся злочин, громада повинна була по один.
гвалту потерпілого вести слід до іншого Правове становище жінки зумовлюва
села. Там вона передавала його іншій гро лося передусім великим значенням її
маді, а з себе відповідальність знімала. праці в сім’ї, домашньому господарстві.
При "В. с." обов’язково мав бути присутній Однак важко було уявити без неї і вико
потерпілий, який саме й мусив підтри нання багатьох польових робіт, особливо
мувати "слід". Необхідною умовою цієї у жнива. Визначною була роль жінок у
правової процедури була наявність "сліду" виконанні цілого ряду обрядово-симво
злочину. В іншому випадку громада зві лічних дій, пов’язаних із сільськогоспо
льнялася від "В. с." Аналогічним був і ін дарськими роботами. Існували суто жі
ший порядок пошуку злодія — свод. Тут ночі, в тому числі колективні роботи —
уже йшли не по "сліду", а по "сводам", тоб оденки, понаволни, лущіння кукурудзи,
то особам, до яких перейшли крадені речі. валькування хати та ін.
"Ведення своду" припинялося на третій Права жінки в сім’ї та громаді визна
особі. Вона мусила віддати крадену річ по чалися і рядом економічних умов. За зви
терпілому і водночас отримувала право шу чаєвим правом, вона мала особисте май
кати свого кривдника подальших "сводах". но, що складалося з приданого, включаю
чи земельний наділ (материзну, яка не
входила в загальносімейне майно і спад-
ГРАБІЖ ("грабіж брати") — різновид кувалася по жіночій лінії) та набуте від
взиску з майна за вчинене злодійство продажу продуктів "бабського" господар
(розбій, підпал, крадіжку тощо), відомий ства (дрібної худоби, птиці, яєць, молоч
з давньоруських часів. У пережитковій них продуктів, борошна, овочів та фрук
формі зберігся у багатьох місцевостях Ук тів, льопу, полотна тощо). Дружина голо
раїни до XIX ст. Потерпілий сам прихо ви сім’ї не тільки виконувала якісь робо
див до двору свого кривдника і забирав ти, але й давала привід, тобто розподіляла
якусь річ або худобу собі. Згодом цей зви їх серед інших жінок двору, повчала їх. По
чай поширився і на боржників. Зокрема, у смерті чоловіка, навіть при дорослих си
селянина — неплатника податі нерідко нах, вона часто ставала на чолі не тільки
грабили необхідну йому річ (свитку, ко малої, а й великої сім’ї та несла повну
жух, сокиру тощо) і тримали у себе до відповідальність за економічну спромож
виплати недоїмки. ність господарства і сплату податків.
мав віддати власникові, а саме: кожну де ли спеціальні місця збору (становки),
сяту копу або ж "половину, тобто кожну звідки вони розходилися по південних
п’яту. Селян, котрі вдавалися до С., нази районах України. Розмір оплати праці за-
вали скопичами, десятинщиками, споль- жонщиків звичайно дорівнював кожному
никами. Договір про С. звичайно укладав третьому снопу (третина). Така традиція
ся навесні, коли певпою мірою можна бу особливо стійко зберігалася між селяна
ло передбачити можливий врожай. Орен ми. У поміщицьких же господарствах оп
да мала як тривалий, так і короткий тер лата була значно меншою або передбача
мін, що залежало від конкретного попиту ла додаткові роботи. В цілому, крім нату
на землю. У XIX ст. в умовах значного ральної оплати, звичай вимагав, аби ро
обезземелення селян власникам була ви боти велися на господських харчах.
гідною короткострокова С., що давала їм
змогу щорічно диктувати чимдалі жорст ЗАМОЛОТ (молоча) — традиційна
кіші умови. Загальна схема договору про форма особистого найму для обмолоту
С. являла собою послідовне виконання зернових культур. Одне з найважливіших
ряду сільськогосподарських операцій: джерел існування збіднілих селян, яких
орендар мусив зорати землю, засіяти та звичайно називали молотниками, вимо-
заборонувати її, а вирощений врожай зіб лотниками. Договір про 3. укладався за
рати і обумовлену його частину перевезти довго до жнив або ж одразу після них. Ча
до току господаря. Якщо селянин викону сто 3. поряд із зажином входив у загаль
вав ці роботи власними силами, він від ний договір. Крім обмолоту, селяни очи
давав власникові землі кожну десяту копу. щували зерно від полови, підбирали і
Розрахунок з п’ятої копи відбувався тоді, ув’язували солому. Залежно від господар
коли рілля засівалась насінням власника ського призначення зерна виділялись два
землі. періоди 3. Так звана перша молотьба по
чиналася приблизно з 1 серпня і тривала
ЗАЖИН — традиційна форма особи не більше двох тижнів. Її головною метою
стого найму на час жнив. Селян, котрі вда була заготівля зерна на насіння. За зви
валися до неї, називали зажонщиками, чаєм, праця молотника в цей час оплачу
женщиками, заженниками тощо. В основі валася особливо добре. Другий період 3.
3. був договір про взаємні обов’язки та тривав з 1 вересня по лютий — березень, а
умови оплати, який коригувався лише за його розпал припадав на жовтень — листо
якихось непередбачених обставин. Для пад. Розрахунок при 3. звичайно відбував
найбіднішого селянства 3. був ледь не ся у так званих коробках, або мірках, зер
єдиним джерелом існування. Пошуки та на — від 6 до 13 коробок. У деяких місце
кого заробітку починалися з Великого по востях існував звичай наділяти господаря
сту; найчастіше зажонщики домовлялися міркою вщерть, а молотників — з верхом.
напередодні Трійці. Для формування ар Як і при зажині, в обов’язок господаря
тілей зажонщиків на Чернігівщині існува входило частування молотників.
ТОЛОКА (клака, поміч) — одна з най власну назву і часто усвідомлювалися се
давніших форм колективної взаємодопо лянами як цілком самостійні звичаї — за
моги при виконанні нагальних і трудо жинки, обжинки, возовиця, гребовиця, ко
містких робіт. Як і супряга, Т.— різновид совиця, закладини, здимки, вальки, оден
тимчасової трудової кооперації фізич ки, понаволни та ін. Більшість видів толоч
ною силою, трудовими навичками селян, них робіт виконувалась змішаним скла
робочою худобою, транспортом, знаряд дом — чоловіки, жінки, молодь; існували
дями праці тощо. й суто жіночі колективні роботи, і вик
Витоки звичаю Т., вірогідно, беруть лючно молодіжні Т.
початок від появи осередків відособленої Із назвою "Т." у селян переважно асо
власності й перетворення первісної об ціювалась робота у священика, поміщика,
щини на сусідську (селянську, сільську). заможного односельця за пригощання.
В ході подальшої еволюції цей звичай ви Безкорислива ж праця здебільшого пов’я
користовувався панівними верствами на зувалася з поняттям поміч, яку надавали
свою користь і став однією з форм фео бідним людям, удовам, сиротам, сім’ям,
дальних повинностей. Саме така Т. зга що постраждали від стихійного лиха. На
дується в українських джерелах XV— таких благодійних роботах працювали за
XVIII ст. під назвами прошена, суха, мок спасибі, з любові. Питання про участь у Т.
ра, горілчана. кожен селянин вирішував самостійно, з
Народна Т. грунтувалася переважно на урахуванням того, що громадська думка не
етичних засадах. Основним її моральним схвалювала відмови і що він сам може ко
принципом було добровільне надання лись опинитись у скрутному становищі.
безкоштовної допомоги односельцям, а Як правило, Т. влаштовували у неділь
на знак вдячності господар Т. щедро при ні або святкові дні. Згідно з побутуючими
гощав її учасників (толочан). уявленнями, працювати на себе в такі дні
Діапазон робіт, виконуваних Т., був було не можна; допомога ж сусідові, на
широким — різноманітні польові роботи, впаки, схвалювалась. До того ж толочні
численні домашні й господарські (вклю роботи призначалися не на день шану
чаючи побудову житла та інших споруд). вання того чи іншого святого, а на під-
Різні види або етапи толочних робіт мали святки або на другий день свят Бориса і
160 СІМЕЙНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ
зелена субота — К. Трійці); 3. Традиційна вітали, обдаровували його, після чого він
страва, з якої починали поминки (див. пригощав гостей. Членам громади, котрі
розділ "Обрядова їжа"). якось зганьбили себе, громадську свічку
не передавали. Засуджували і відмову
СВІЧА — обрядове дійство, що входи приймати її. Свічка зберігалася стільки
ло до звичаю братчини (кануну), відзна років, скільки в селі було хат. Після повно
чення храмового свята і було пов’язане з го її "обходу" по всіх хатах свічку здавали
виготовленням і зберіганням великої до церкви і заводили нову.
громадської свічки як символу єдності
громади і шанування її покровителя. С. ХРАМ (престол, празник) — щорічне
відома із джерел ще XV—XVI ст. як серед громадське свято, день вшанування святого,
міських (цехових) корпорацій, так і серед на честь якого названо місцеву церкву, або
сільських громад. У другій половині XIX день її освячення. Скільки церква мала
ст. зафіксована переважно па Лівобереж вівтарів, стільки й справляли престольних
ному Поліссі, де вживалась у тому ж зна свят. Основним призначенням X., які брат-
ченні, що й братчина і канун. Кількість С. чини, були не лише поминки святого, а й
на рік залежала від місцевої традиції (по звернення до нього за допомогою в госпо
декуди — до п’яти). Кожна громада мала дарських справах. До X. готувався кожний
свою свічку, яка по черзі протягом певно селянський двір: в хатах вішали святкові
го часу зберігалася у когось з її членів. рушники, готували святкові страви.
Громадську свічку робили з воску, що за За кілька днів до свята священик із
лишався після виготовлення канунного причтом обходив парафію та служив по
меду. Коли вона досягала значної довжи домах молебні перед іконою святого, яко
ни і кількох пудів ваги, певну її частину му присвячувалися урочистості. Спеціа
відрізали і робили з неї свічки, частково на льно обрані люди (канунники) виготовля
продаж. ли канунний мед та воскові свічки. При
С. справляли на другий або третій день буток від їх продажу йшов до церковної
храмового свята. Після громадського обі казни, а частину його зберігали до наступ
ду священик і гості з навколишніх сіл них храмових свят.
йшли свічу пропивать, тобто до господаря, X. мав свій усталений "сценарій". У
який зберігав громадську свічку і виго день свята не працювали. До села з усієї
товляв канунний мед. Уторговані від про округи поспішали гості. Зранку до полу
дажу напою та свічок гроші він мусив за дня в церкві відправлялися урочисті
платити священикові за перенос свічки до літургії. Потім на церковному подвір’ї
іншої хати. Після молебня у супроводі на влаштовували спільний обід, котрий го
товпу селян чи міщан її переносили до тувався просто на вулиці (часом на заліз
нового господаря, ставили на почесне них боронах) у громадському посуді. Обо
місце і знову справляли молебень. Свічку в’язково пригощали убогих, жебраків.
ставили у діжечку, наповнену зерном, та Після трапези розходилися по хатах.
співали пісень із побажанням доброго Кожна родина прагнула запросити до себе
врожаю, достатку в господарстві. Вважа гостей не тільки зі свого, а й з іншого села.
лося, що тій хаті, де зберігається свіча, Вважалося необхідним пригостити про
Господь пошле своє благословіння на весь шаків, лірників. Після гостин свято знову
наступний і на майбутні роки. Господаря виходило на вулицю.
ОСЕРЕДКИ ГРОМАДСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ
мінятися новинами. У К. та біля неї що Іноді мав свою церкву, кладовище, але
неділі грали музики, лунали пісні. К. була обов’язково — власну назву, яка зберігала
місцем укладання різноманітних госпо пам’ять про минулі події на цьому місці,
дарських договорів і розпиття могоричу, про прізвища перших поселенців, їхні за-
інколи тут розглядалися деякі юридичні няття, національність тощо. К. були осе
справи. У К. публічно завершувалися об редками сусідської єдності, навколо них
ряди прийняття хлопців до парубочої формувалися молодіжні громади. Скіль
громади, прилучення новонародженої ки було в селі К., стільки було в ньому й
дитини до кола односельців. Водночас К. співочих гуртів дівчат (вечорниць). Меш
була уособленням біди і зла, бо в ній часом канці К. становили основний склад сяб-
пропивались останні гроші. ринних, толочних, супряжних та інших
спілок, виступали учасниками та свідка
К У Т О К (магала, кінець) — певна, ми всіх життєвих подій, що траплялися у
значною мірою самостійна, частина села. сусідів.
СТАРОВИННА
ОБРЯДОВІСТЬ
Ой, на Купала-Купалочка
Не виспалася Наталочка.
Погнала бички, дрімаючи,
На кілки ніжки збиваючи.
Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі.
СІМЕЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ
сіни. Там баба клала під поріг ніж, а кума, По закінченні цього терміну вона мала
переступаючи поріг, подавала ніж через йти до церкви на вивід, молитву, щоб
вікно. Після цих магічних обрядів куми одержати благословіння.
несли дитину до церкви на хрещення. Поряд із цим поширеним варіантом
В обряді X. важливу роль відігравали побутували і суто народні 3., що грунтува
куми, або другі батьки новонародженого лися на вірі у цілющу силу води. Розпо
(у церковному варіанті — хрещені бать рядником цього обряду була баба-пови-
ки), яких запрошував батько немовляти. туха. Майже скрізь обряд 3. виконувався
На Середній Наддніпрянщині обирали двічі: на другий (Волинь), третій (Київ
переважно одну пару кумів із близьких щина) або сьомий (Поділля) дні та на
родичів, па Волині — дві-три пари як із сороковий день після церковного очи
близьких, так і з далеких родичів, на По щення.
діллі — до п’яти, з родичів і знайомих, на Для виконання обряду баба наливала у
Наддністрянщині — до десяти пар, так миску воду, клала туди ягоди калини
званих нанашок. (щоб породілля була гарною та здоро-
Відмова від кумівства вважалася за вою), зерна вівса і зливала породіллі воду
гріх. Але й відповідальність у кумів була на руки. Потім, намочивши руку у воді,
великою: вони справляли для похресника тричі прикладала до обличчя породіллі,
усі хрестильні обряди, пострижини, ве примовляючи: Зливаю свою руку, а твою
сілля. У свою чергу батьки похресника не душу. На закінчення лила трохи води з
сли кумам пироги, а підростаючі похрес- ягодами за сорочку породіллі та всім при
пики щороку провідували своїх других сутнім жінкам, щоб у них ще народжува
батьків (й бабу-повитуху), несли їм "ве лися діти: хто хотів хлопчика, тій кидали
черю". овес, а хто дівчинку — то калину. Обряд
Після X. у церкві куми й сусіди збира завершувався гостиною та обдаруванням
лися до хати новонародженого за святко баби-повитухи.
вий стіл. Обов’язковою стравою на гости
нах була бабина каша (див. розділ "Обря ПОСТРИЖИНИ — традиційне
дова їжа"). Закінчувалися X. відвіданням відзначення річниці від дня народження
кумів батьками новонародженого, які дитини. На цей ювілей обов’язково запро
приносили у дарунок сім хлібів і полотно. шували повитуху та хрещених батьків.
У гуцулів X. закінчувалися тим, що хре Посеред хати на долівці простилали вов
щені батьки дарували похресникові до ною догори кожух (як обереговий знак),
весілля коня, корову чи овець. Від цього садовили на нього хлопчика, і названий
між кумами і батьками дитини встанов батько вистригав своєму похресникові
лювалися свояцькі стосунки. трохи волосся навхрест. У гуцулів такий
обряд називався обтинанням (рубанням,
ЗЛИВКИ (зливання, обливання, поми обрубуванням) і проводився двічі: через
ти руки) — обряд очищення баби-пови- місяць після народження (як знак прилу
тухи й породіллі. Він містив у собі як чення дитини до роду) і в рік повноліття,
релігійно-магічний ритуал — очищення символізуючи перехід підлітка до нового
від нечистих сил, так і гігієнічні дії. Згідно соціального стану. У більш давні часи об
з х р и с т и я н с ь к и м и уявленнями, по тинання виконували сокирою, пізніше
роділля протягом 40 днів була нечистою. для цього використовували ножиці.
170 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
Дівочий різновид П — це обряд зап кісок. Для цього ритуалу батьки запрошу
літання (на Закарпатті воно проводилося вали хрещену мати, якій дарували колача
через п'ять років після народження) — та хустку.
урочисте плетення навхрест перших
ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ. Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого
значення. Відповідно до цього формувалася В. о — справжня народна драма, що вклю
чала ігрові дії, танці, співи, музику.
У характері В. о. відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та
світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини
(весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посадмолодої), подолання
перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умикан
ням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами,
викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання
шлюбу на основі купівлі-продажу.
Пережитком матріархату є й пріоритетна роль матері у весільних дійствах. Саме
вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала
молодих до вінчання, вбирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад. Руди
ментом шлюбу дохристиянської доби є звичай накривати сина-нареченого білою
переміткою у барвінкових обрядах.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: п е р е д в е с і л ь н и й ,
в л а с н е в е с і л ь н и й і п і с л я в е с і л ь н и й . У свою чергу кожен із циклів
складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини,
оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запро
син, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення
посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків
молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та
гостин.
"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер —
більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах
міста.
ДОШЛЮБНЕ СПІЛКУВАННЯ. Дівчина прагнула зустріти обранця, кот
Весіллю передували дошлюбні обряди, рий припав би їй до душі, батьки жадали
важливим компонентом яких була риту- помічника у домі, громада — голову міц
аліетика молодіжного спілкування. ного господарства.
Українці кажуть: Як склався у людини Система Д. с. передбачала певні норми
шлюб, так піде і все її життя. Ця народна залицяння та сватання, які майже до
мудрість виходить з того величезного кінця XIX ст. грунтувалися на
значення, яке надавали шлюбу й сім’ї, патріархальних засадах. Молодь спілку
особливо у минулому, коли одружували валася переважно в межах свого села, а в
ся на все життя і тільки з однією людиною. містах — у межах вулиці, навіть свого
Тож момент вибору судженого був дуже "кутка". На рубежі XIX—XX ст. цей прин
відповідальним. У виборі шлюбного пар цип був порушений і молодь нерідко шу
тнера перепліталися різні інтереси. кала собі пару не тільки у своєму селі, а й
Сімейні звичаї та обряли 171
том. Після цього молодих називали кня світилка стежила, щоб не згасли свічки
зем та княгинею, вони збирали дружину при виконанні обряду посаду; брат про
(весільний поїзд) та йшли запрошувати давав сестру-наречену; солов`ї (хлопці,
рідню і сусідів на весілля. родичі молодої) продавали її придане.
Серед В. ч. були й ті, хто "спеціалізу
ВЕСІЛЬНИЙ ПОЇЗД (поїзд, свати, вався" на виконанні окремих обрядів:
почет, дружина). Його складали головні вінкоплетниці, коровайниці, візники (воз-
дійові особи весільної обрядовості — з бо ниці, кодаші), гудаки (веселики, музики),
ку молодого і з боку молодої. На перших кошельник (при обдаровуванні); весільні
етапах весілля ці групи перебували у про атрибути несли хорунжий і прапор.
тиборстві, на заключних — у порідненні. Усі В. ч. мали обрядові відзнаки: най
Центральними фігурами В. п., навко поважніші перев’язувалися рушниками,
ло яких розгорталися всі обрядові дії, бу інші чіпляли букети на піджаки і квітки на
ли наречені. Групу нареченого представ капелюхи.
ляли старший дружка (боярин), хорун
жий, старший сват, дружка, світилки, БГАННЯ КОРОВАЮ — один із най
групу нареченої — старша дружка, бра поширеніших весільних обрядів, який
ти. Всі вони разом складали почет моло символізував освячення громадою ново-
дих, виконуючи ритуальні функції пере створеної родини. Українці пекли багато
важно на перших етанах весілля: під час видів весільного хліба: коровай, дивень,
плетення вінків, завивання гільця, запро теремок, гільце, лежень, полюбовники,
син. шишки, гуски, калачики, кожен з яких ви
конував специфічну обрядову функцію.
ВЕСІЛЬНІ ЧИНИ. Українське Головним весільним хлібом був коро
весілля — багатоактова народна драма з вай, який виготовлявся з дотриманням
численними дійовими особами, кожна з певного сценарію. Бгали його у п’ятницю
яких виконувала свою обрядову роль. або суботу в домі молодої (у східних рай
Власне, майже всі весільні гості (свати, онах), у родичів (Поділля та Волинь) або
сватьбові) мали свої В. ч. ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі
Функцію розпорядника весілля вико брали участь родичі з обох боків, симво
нував староста (сват). Він починав сва лізуючи поріднення сімей.
тання, ділив коровай, виголошував прощі, Бгали коровай спеціально запрошені
в деяких регіонах одягав намітку нарече заміжні жінки, які приносили з собою бо
ній, виконував і деякі обряди, що мали рошно, яйця та сало. Весь процес Б. к.
правове значення. Не даремно старосту обставлявся ритуальними та магічними
вважали за представника громади. У парі діями. Вважалося доброю ознакою, коли
зі старостою виступала його дружина — коровайниць була непарна кількість (най
старостіна (сваха, свашка), яка брала краще сім). Щоправда, в деяких районах
участь в обміні подарунками, хлібом, в запрошували парне число жінок: щоб мо
обрядах покривання молодої. лоді увесь вік прожили в парі. При цьому
До почту молодих входили В. ч., які коровайниці повинні були перебувати у
виконували важливі, але одномоментні першому шлюбі і жити в злагоді.
функції: приданки, закосяни, свашки ви Спільність дій під час Б. к. мала сим
конували обряд пов’язування намітки; волізувати єдність майбутньої сім’ї. Для
Сімейні звичаї та обряди 175
вечірка в домі молодої, куди запрошува ного, але значно скорочених і трансфор
лися свахи; гостина — відвідування мо мованих. Таке весілля починається зі сва-
лодою своїх батьків; пропій — пригощан тання, включає запросини, торочини та
ня молодим весільних батьків та гостей, дівич-вечір, гостину, розподіл короваю,
щоб запити своє господарство. обдарування. Завершується весільна об
рядовість колачинами.
СУЧАСНЕ ВЕСІЛЛЯ в основному по В умовах нової етносоціальної ситу
бутує у трьох формах: вечірки, молодіж ації пожвавлюється інтерес людей до тра-
ного ритуалу та модифікованої традицій диційної весільної обрядовості і як
ної обрядовості. Основна різниця між ни наслідок — збільшується число бажаю
ми полягає, по суті, у ступені використан чих справляти традиційне весілля. Зро
ня традиційної основи. Вечірка, започат стає і кількість вінчань як один із проявів
кована у важкі повоєнні роки, являє собою відродження духовності. Поєднання цих
застілля з незначним використанням двох традиційних основ убачається перс
традиційних весільних елементів, в ос пективним.
новному атрибутів: рушників, квіток, ко
роваю. Основний акцент у вечірці припа ВЕСІЛЬНІ ЮВІЛЕЇ — відзначення
дає на церемонію реєстрації шлюбу, яку круглих дат створення сім’ї. Традиція
намагаються влаштовувати якомога уро святкування В. ю. у середовищі трудящих
чистіше, з використанням традиційних нетривала, вона почала складатися у 60-ті
обрядів. роки у зв’язку з підвищенням загального
Комсомольсько-молодіжні весілля, інтересу до шлюбу, сім’ї та побутових
виникнувши у 20-ті роки, відродилися у проблем.
50—60-х роках як форма громадських Спочатку проведення В. ю. мало суто
урочистостей, що мала усталений сцена громадський характер; вони, як правило,
рій. Він передбачав участь представників проводилися у палацах культури за при
громадських організацій та трудових ко сутності представників громадських ор
лективів, їхні накази, клятви молодих на ганізацій та трудових колективів. Ос
вірність, обдарування. Крім таких нова таннім часом ювілеї набувають більш
цій, молодіжне весілля містило і ряд тра інтимного забарвлення і найчастіше про
диційних обрядів, але, як правило, у пере водяться вдома, у колі найближчих ро
осмисленому вигляді: "рушничок щастя”, дичів та сусідів, або в ресторані. В домаш
поздоровлення молодих хлібом-сіллю, ніх умовах В. ю. відзначаються, як прави
обсипання зерном, відзначення весільних ло, у формі гостин з поздоровленнями,
чинів традиційними атрибутами, обран одарюванням, частуванням. Традиційно
ня почесних батьків, рядження. справляють 25-річні (срібне весілля) та
Останнім часом дещо відроджується 50-річні (золоте весілля) ювілеї. У менш
традиційне весілля. Воно, як і колись, скла урочистій обстановці відзначаються 20-
дається з трьох основних циклів: перед річні (платинові) та 10-річні (порцеляно
весільного, власне весілля і після весіль ві) ювілеї спільного подружнього життя.
льного рушника, волосся розплітали. Нео ного роздавала поману — пам’ятку про
друженого хлопця так само прибирали у померлого: сердак, пояс, сорочку, пере-
весільний одяг з усіма атрибутами: квітками, мітку. По закінченні П. на користь усіх
рушниками, червоними хустками. присутніх жертвували біле теля, лоша, яг
Під час П. н. виконувалися деякі суто ня, а після поховання робили поману у
весільні звичаї та обряди: обирали церкві.
Проводи
Дідух
цях або кутках. Обов’язково обирали се ним папером, прикрашали фольгою,
ред себе старшого (отамана, березу) та стрічками й китицями. До бокових стінок
міхоношу, який носив зібрані продукти. 3. часто кріпили картинки на релігійні
До складу ватаги нерідко входили музики сюжети, а всередину вставляли свічку, ут-
й танцюристи. ворюючи щось на зразок "чарівного
Колядники
У різних місцевостях К. мало свої від ліхтаря". Подекуди робили так, щоб 3.
мінності. На Східній Україні переважали могла обертатися навколо своєї осі.
обходи із різдвяною зіркою, на Західній —
із ляльковим або живим вертепом. Крім "КОЗА" — театралізований обряд-гра
релігійної народної драми, розігрували з масками, що мав свій усталений сце
театралізовані сценки з масками дохри нарій, пісенний і музичний репертуар.
стиянського походження (див. "Коза"). Названий за головним персонажем — па
рубком, перевдягненим козою (виверну
ЗІРКА — традиційний атрибут різдвя тий кожух і дерев’яний макет голови тва
ного обряду колядування. Пов’язаний з рини). Центральним моментом ритуаль
євангельською легендою про Христа, чу ного дійства був танець Кози, її "вмиран
десне народження якого провістила "Віф ня" і "воскресіння", що символізували
ліємська зоря". Виготовляли 3., як прави циклічний круговорот часу, прихід ново
ло, із звичайного решета, до якого прила- го року. Землеробська спрямованість об
годжували "роги" (5, 6, 9, 10 чи 12) та ряду яскраво розкривається у супровідній
обклеювали різнокольоровим промасле- пісні:
186 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
Де коза ходить, там жито родить, групи артистів. На відміну від Західної
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою,
Європи, де В. довгий час функціонував у
Де коза рогом, там жито стогом. лоні церкви, у східнослов’янських народів
від самого початку він мав тісний зв’язок
Із плином часу обряд утратив свою із демократичною театрально-видовищ
первісну магічну функцію і трансформу- ною культурою.
*Коза»
рідше. Тут він виступає як справжній те вважалися чарівним часом, коли пробуд
атр ляльок, досить складний за конструк жувалася й ставала небезпечною всіляка
цією, що обслуговувався справжніми нечиста сила. Вірили, що на святках при
професіоналами. Двоповерхові, гарно оз сутні душі померлих родичів, яких також
доблені, такі В. були справжнім досягнен боялися і намагалися умилостивити. По
ням народного мистецтва. Кожний по бутувало уявлення про те, що у новорічну
верх мав своє призначення: на першому ніч відкривається небо і в Бога можна по
ставили побутово-пародійні сценки, ін просити що завгодно. До цієї ночі, як і до
термедії світського характеру, на другому свята Івана Купала, приурочені перекази
ж розігрували сюжети різдвяного єванге про палаючі гроші та скарби. Дуже довго
льського циклу (народження Христа, ни жила віра в те, що характер новорічного
щення немовлят за наказом Ірода, прихід свята впливає на долю всього року. На
волхвів з дарами тощо). Найбільшу сим цьому грунті сформувалися звичаї, обря
патію у глядачів викликали імпровізовані ди, заборони та обмеження, в яких яскра
побутові сценки, в яких позитивними во відбився світогляд хлібороба, його не
персонажами виступали Козак-запоро- впевненість у завтрашньому дні, страх пе
жець, Солдат (Москаль) і Селянин, висмі ред стихійними силами природи.
ювались пани, зажерливі попи, корчмарі Традиційна новорічна обрядовість ук
та ін. Вертепне дійство супроводжувалося раїнців — це ціла низка зимових свят, се
танцями та піснями. ред яких виділяється період дванадцяти-
Поруч із ляльковим побутував і "жи дення з кульмінаційними точками 25
вий" В.— специфічний фольклорний те грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6
атр костюмованих виконавців, відомий січня (Хрещення) за ст. ст. Навколо цих
під різними назвами: "Іроди", Героди", дат церковного та громадянського кален
"Королі", "Ангели", "Пастирі" тощо. даря протягом віків склався надзвичайно
багатий комплекс звичаєвості. Останній
НОВИЙ РІК — одне з найдавніших і день старого і перший день нового року
найпопулярніших календарних свят. українці відзначали як свята Меланки
У давніх слов’ян, як і в багатьох земле (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва
робських народів Європи, рік розпочи і Хрещення ці дні не мали важливого зна
нався навесні. Після прийняття христи чення в релігійному календарі, тому в
янства за греко-візантійським обрядом їхній обрядовості майже не помітно цер
початком церковного та громадянського ковних мотивів.
року стало 1 вересня. З 1700 р. Петро І увів Вечір 31 грудня називали щедрим або
у Росії січневе літочислення, проте на Ук багатим, до нього готували багатий свят-
раїні під впливом Литви й Польщі, які ковий стіл. Тоді ж удавалися до
захопили в XIV—XV ст. більшу частину її різноманітних магічних ритуалів. На
території, традиція зустрічі Н. р. 1 січня приклад, господар підходив з сокирою до
існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий дерева, звертаючись до нього: Як уродиш
час не визнавалася широкими масами. — не зрубаю, як не вродиш — зрубаю — і
Серед українського селянства аж до тричі легенько торкався сокирою стовбу
початку XX ст. зберігалися новорічні тра ра. Наслідком цих дій мав бути рясний
диції змішаного язичницько-християн- урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гу
ського походження. Так, новорічні свята сені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
188 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
Побутували численні новорічні прикмети ням масок. Назвою він зобов’язаний св.
й ворожіння. Так, на Полтавщині у но Меланії, день якої за церковним та юлі
ворічну ніч дивилися на хмари: якщо во анським календарем припадав на 31 груд
ни йшли з півдня, вірили, що буде врожай ня за ст. ст. Ще у недалекому минулому
на ярину, якщо з півночі — на озимину. обряд "М." був поширений на значній те
Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зер риторії України.
нові будуть найбільш урожайними па За давньою традицією роль головного
Ряджені
ступного року. Для цього надворі лишали обрядового персонажа — Маланки — грав
пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та хлопець, перевдягнений у жіночий народ
ін. Вважалося, що краще вродить та куль ний костюм. Інші ролі також виконували
тура, на яку впав іній. Яскраво ігровий парубки. Лише подекуди меланкували й
характер мали ворожіння про шлюб. дівчата.
Специфічними складовими традицій Обряд, що проходив від аграрно-ма
ного українського новоріччя були вели гічних звичаїв давніх слов’ян, у XIX ст.
чальні обходи й поздоровлення (щедру трансформувався у громадську святкову
вання, засівання), ритуальний обмін ве забаву, своєрідний сільський карнавал, у
черею, обряди та ігри з масками ("Малан- якому важливе місце займали шлюбні
ка", "Коза") та ін. Деякі з них широко по мотиви. Масковані учасники новорічної
бутують й донині. процесії розігрували кумедні сценки-ін-
термедії. Маланка зображувала господи
"МАЛАНКА" ("Меланка") — тради ню, що все робить недоладно: б’є посуд,
ційний новорічний обряд із використан- мис ніч водою, а лави підмазує глиною,
Свята й обряди календарного циклу 189
підмітає сміття від порога до середини ха рядових новорічних пісень — щедрівок
ти тощо. У деяких селах Буковини й При (різновид колядок) співали окремо госпо
карпаття виконували колективний зага- дарю, господині, хлопцю, дівчині, усій ро
льносільський танець за участю рядже дині, були щедрівки дитячі, жартівливі,
них, влаштовували ігри біля громадсько пародійні.
го вогнища, ритуальну боротьбу масок, На відміну від колядування Щ. незнач
колективну трапезу. ною мірою відчуло на собі вплив христи
Традиційні карнавальні образи "М." янської церкви. На кінець XIX ст. обряд
включали маски тварин — Кози, Ведме переважно став явищем народної худож
дя, Журавля, Бика, Коня, маски Діда і Ба ньої творчості. Таким він зберігся й до-
би, а також багатьох інших персонажів. сьогодні.
подиня збирала і давала куркам, аби кра нею всіх членів сім`ї, хату, подвір’я, кри
ще неслися. ницю, сільськогосподарський реманент,
свійських тварин. Аби залякати нечисту
ХРЕЩЕННЯ (Водохрещі, Водохреща, силу, було прийнято курити ладан чи па
Ордань, Ардан, Йордан) — народний ва хуче зілля, малювати крейдою або олів
ріант християнського свята Богоявлення. цем хрести на хатньому начинні, дверях,
Водохреща
пробивали ополонки, з льоду й снігу ро данського хреста) або змусити їх до втечі.
били одне або кілька скульптурних зобра Іноді відступаючих переслідували аж до
жень хреста, які нерідко обливали буряко їхнього села і там знімали з церкви дзвін,
вим квасом. що вважалося великою образою для гро
Кульмінаційний момент свята — зану мади, якій доводилося сплачувати викуп.
рення священиком хреста у воду, після чого Кращі кулачні бійці користувалися в на
юна вважалася освяченою. Цей акт у бага роді великою повагою.
тьох місцевостях супроводжувався стріля
ниною з рушниць та запуском голубів. ЖОРНО (крутилка, крутьолка) —
Освяченій воді приписувались чу традиційна зимова гра українців. В опо
додійні властивості. Її давали зуроченим лонку на ставку опускали дерев’яний
дітям, людям, що помирали, хворим тва стовпчик, і, коли він обмерзав, на нього
ринам, особливо цінували її пасічники. настромляли старе колесо від воза. До
До крижаної купелі вдавалися хворі, а іно спиць колеса прив’язували довгу жерди
ді й ряджені щедрувальники, змиваючи в ну, на кінець якої прикріплювали санчата.
такий спосіб "скверну бісівських масок". Одні учасники гри обертали колесо, а інші
За давньою традицією на X. в селах і каталися на санчатах, що бігали по колу з
містах України (особливо Лівобережної) великою швидкістю.
влаштовувались катання на святково
прикрашених конях та кулачні бої. МАСЛЯНА (Масниці, Масляниця, сир
на неділя) — давньослов’янське свято на
КУЛАЧНІ БОЇ — народна ритуалізо- честь весняного пробудження природи.
вана розвага, відома ще з дохристиянсь Християнська церква включила М. у свій
ких часів. На Лівобережжі ця традиція календар: масляний тиждень напередодні
тривала аж до XX ст. Великого посту (кінець лютого — початок
К. б. звичайно проходили зимою на березня за ст. ст.), проте вона так і не на
льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де була релігійного змісту.
відбувався обряд водосвяття. Сходилися На Україні М. не мала такого широко
чоловіки з двох сусідніх сіл або хуторів; у го розмаху, як, приміром, у центрально-
великих селах, як і в містах, бої йшли між російських областях. Але й тут дорослі та
представниками вулиць чи кутків. Іноді молодь катались на конях, ходили в гості,
міщани билися з купцями, ремісники з влаштовували бенкети у складчину. В де
семінаристами тощо. яких місцевостях М. зображувала заміж
Кулачні бійці дотримувалися певних ня жінка, яку під жарти возили на санча
правил. Спочатку "чубарилися" діти, після тах односельці. Широке розповсюдження
них показували свою відвагу й спритність мав звичай колодки (колодія), відомий у
парубки, і лише потім включалися у бо кількох варіантах. Наприклад, розігрува
ротьбу дорослі чоловіки. Неписаний за ли народження і поховання дерев’яної
кон не дозволяв бити лежачого або бити ляльки (колодки) — відгомін давнього
з-за спини; ті, що виходили з гри, сідали ритуалу знищення опудала Зими. Най
на лід або відбігали вбік. Переможцем вва частіше ж колодку у вигляді поліна, качал
жалася та сторона, якій вдавалося витіс ки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли
нити суперників з поля бою (справою парубкам і дівчатам як символічне пока
престижу було відвоювати місце біля ор- рання за те, що вони не взяли шлюб ми
192 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
принести з церкви запалену свічку. Нею лози та ін.) являли собою змагання у
випалювали хрести на стелі й дверях, спритності, швидкості й силі. У дівочих
сподіваючись захистити свій дім від злих іграх (шум, жельман, кострубонька, мак,
сил. Давнє коріння має звичай запалю кривий танець, вербова дощечка та ін.)
вання великодніх багать, які розкладали випробовувалися художні здібності учас
на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи ниць—вміння танцювати, співати, пе
на неділю. ревтілюватися у певний образ. Недарма
7 4-1005
194 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
Гаївки
поміч це зілля давала та ін. Закінчивши ваючи туди відвар свіжих лікувальних
збирання трав, у лісі ж улаштовували ко трав. Потім цю церемонію по черзі повто
лективну трапезу. рювали й з усіма іншими. Завершення
У деяких місцевостях жінки вибирали обряду відзначали спільним застіллям у
поміж себе вдову, яку називали "Симон". садку та виконанням "зільницьких"
Її першою купали у великій діжі, підли пісень.
великі купи хмизу на пагорбах, берегах лись від відьом. Вірили, що трави, зібрані
річок, озер тощо. Запалити ці купальські на К., мають особливо цілющі властиво
вогні доручали дідам, які повинні були до сті. Багато повір`їв було пов’язано з квіт
вечірньої зорі добути примітивним спо кою папороті (див. розділ "Рослини й тва
собом новий вогонь. Вірили, що, стрибаю рини в народній уяві").
чи через багаття, можна позбутися хво
роб, злих чарів, безплідності. Виходячи з ЗЕЛЕНІ СВЯТА — українська назва
того, вдалим чи невдалим виявився стри християнського свята Трійці, що відзна
бок через вогонь, дівчата й парубки воро чається на 50-й день після Паски. Троїць-
жили про своє майбутнє, ранній чи пізній ко-русальна обрядовість знаменувала за
шлюб. Важливу роль у купальських обря вершення весняного і початок літнього
дах відігравали колесо як символ Сонця та календарного циклу. В основі її лежали
вода — ці стихії порівнювалися з братом і культ рослинності, магія закликання
сестрою. майбутнього врожаю.
Центральне місце у святі займало ри Напередодні зеленої неділі, у суботу,
туальне деревце—марена (купайлиця, ку- що називалася клечаною, обов’язково
пайло, гільце). Рубали його хлопці, а при прикрашали подвір’я та господарські
крашали дівчата — живими та штучними будівлі клечанням — зеленими гілками
квітами, ягодами, стрічками тощо. Нав клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха,
коло марени водили хороводи, співали дуба тощо. Забороненим деревом подеку
пісні про кохання, сватання, майбутній ди вважалася осика, на якій, за повір’ям,
шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли
суперництво між дівчатами і парубками: в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони.
останні намагалися будь-що відібрати у Підлогу або долівку в хаті встеляли за
дівчат деревце і поламати його. Щоб пашними травами: осокою, любистком,
хлопці попекли руки, у деяких селах По м`ятою, пижмою, ласкавцями, татарсь
ділля виготовляли спеціальний дублікат ким зіллям.
ритуального дерева з будяків, терну чи Троїцькі розваги починалися з по
кропиви. При цьому обидві сторони обмі неділка і тривали цілий тиждень. Звичай
нювалися ущипливими жартами і пісен но їх влаштовували в лісі чи полі, на ви
ними докорами. гоні за селом. Подекуди молодіжні забави
Купальському дереву надавалося й аг й танці проходили біля спеціальних лаш
рарно-магічного значення. У багатьох тунків — ігорного дуба або явора. Вони яв
місцевостях його купали у воді, а потім ляли собою довгу жердину, до якої зверху
розламували так, щоб кожній дівчині діс горизонтально прикріплювали колесо,
талась гілочка. Шматочки марени несли прикрашене гіллям, квітами, стрічками.
на городи (щоб краще в`язалися огірки), На Лівобережжі дівчата водили топо
затикали під стріху (щоб багатство вело лю — одягали одну з-поміж себе тополею
ся), кидали у річку (щоб дощ пішов). і водили її по дворах. Кожний господар
Купальську піч вважали чарівною, ко радо зустрічав процесію і, приймаючи від
ли пробуджувалася нечиста сила. Звідси неї добрі побажання, щедро обдаровував
— широко розповсюджені дівочі ворожін учасників обряду. На Поліссі побутував
ня на вінках, численні обряди і магічні близький за значенням обряд троїцького
прийоми, за допомогою яких застеріга куста, роль якого теж виконувала дівчина.
Свята й обряди календарного циклу 197
чайно їх носили до церкви дівчатка. Перед від безсоння тощо. За народною прикме
цим їх треба було добре нагодувати, бо тою, на С. літо зустрічається з осінню.
наступний рік випаде неврожайний. Цієї пори у природі вже відчувалися
Освячені на М. квіти й трави зберігали перші ознаки майбутніх холодів, тому й
за іконами як помічне зілля. Якщо захво казали: Прийшов Спас, готуй рукавиці про
рювала якась свійська тварина, її годува запас.
ли засушеними квітами, окурювали, пої
ли відварами із трав. Освячений у церкві ПОКРОВИ — християнське свято По
мак, особливо дикий (видюк), використо крова святої Богородиці, запроваджене у
вували для охорони житла, худоби, двору Візантії на згадку про чудесне визволення
від усякої нечистої сили. Константинополя від сарацинів. Серед ук
У деяких селах Київщини на М. вста раїнців, які століттями постійно стражда
новлювали високі хрести, прикрашаючи ли від чужоземних набігів, ця легенда на
їх квітами й головками маку, а зверху була особливої популярності. Божу матір
прикріплювали гарбузову маску з запале (її називали у тому числі й Покровою)
ною свічкою всередині, що нагадувало вважали своєю покровителькою запорізь
людський череп. Протягом усієї ночі кі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою
хлопці та дівчата співали й танцювали, урочистістю вони відзначали це свято на
оберігаючи свій маковіївський хрест від Січі у своєму головному храмі св. Покрови.
сусідів-однолітків з інших вулиць чи кут У селянському побуті за станом пого
ків, які намагалися його викрасти або зла ди на П. намагалися передбачити харак
мати. тер майбутньої зими: Якщо на Покрову
вітер з півночі, то зима буде дуже холодна
СПАСА — свято православної церкви, і з хуртовинами, якщо з півдня — то теп
встановлене на честь Преображення Гос ла. Казали також, що Покрова покриває
поднього (19 серпня за ст. ст.). Цей день а6о листомг або снігом. До початку жовт
був немовби апофеозом радості селянина ня звичайно закінчували сівбу озимих. У
з плодів своєї діяльності. За традицією цей час розпочиналася пора весіль, яка
святили яблука, груші, мед, колачі з муки тривала два тижні до Пилипівського по
нового врожаю. Після церковної відправи сту. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб са
пригощали одне одного пирогами та ме цього року, молилися: Свята Покрі-
фруктами, особливо дітей і старців. Вели вонько, покрий мені голівоньку.
ким гріхом вважалося їсти яблука і груші
до С. Цієї заборони особливо суворо до ДМИТРА — осіннє свято аграрного
тримувалися батьки, що втратили дітей, календаря, яке відзначалося 26 жовтня за
та діти, в яких померли батьки. ст. ст. За народпими уявленнями, св.
На С. разом із фруктами й медом до Дмитро завершував землеробський рік,
церкви несли великі оберемки трав, квітів, замикав землю і приводив зиму. Він же
городніх рослин. Кожний вид освяченого тримав у себе ключі до весни, коли пере
зілля мав своє призначення. Васильками давав їх св. Юрієві. Після Д. звичайно вже
лікувалися від падучої, запою, внутріш не засилали сватів, і тому казали: До
нього жару, з них робили підстилку в тру Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку
ні, подушечку для небіжчика, вінки для нею витри. Субота перед Д. на Волині по
померлих дівчат. Відвар сон-трави пили важалась як дідова субота, коли влашто
Свята й обрялн календарного циклу 199
вували поминальні обіди для старих і жеб або Нового року, це обіцяло скорий шлюб.
раків. На Київщині ж приказували: 3 Юрія У такий же спосіб ворожили про здоров’я
— хороводи, з Дмитра — вечорниці. або смерть у наступному році.
З вечорницями на К. пов’язаний ще
ВВЕДЕННЯ — християнське свято, один своєрідний звичай. Зібравшись в
що знаменувало собою початок зимового якій-небудь хаті, дівчата варили кашу з
циклу обрядовості. Відзначали його 21 пшона і маку та по черзі вилазили на во
листопада за ст. ст. На Рівненщині казали: рота, вигукуючи: Доле, ходи до нас вечеря
Введення прийде, свят наведе. І дійсно, піс ти! Подекуди замість долі закликали суд
ля В. йшла низка дуже популярних у на женого.
роді свят: Катерини, Андрія, Варвари, Са-
ви, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Но АНДРІЯ — молодіжне свято, близьке
вий рік, Водохрещі. за змістом до Катерини. Відзначалося ЗО
Введенські прислів’я розкривають листопада за ст. ст. і відповідало церковно
прагнення хлібороба зазирнути в майбут му святу Андрія Первозванного. Моло
нє, передбачити, якою буде наступна зи діжні зібрання цього дня були наповнені
ма і як вона вплине на врожай: Як Введення веселощами й розвагами і подекуди нази
мосте мостки, а Микола забива гвіздки, валися великими вечорницями. На А. вда
то люта зима буде; Як ляже глибока зи валися до різноманітних прийомів лю
ма, готуй глибокі закрома. В окремих бовно-шлюбної магії: засівання конопель,
місцевостях на В., як і на Новий рік, почи ворожінь із балабушками, калитою тощо.
нали деякі види робіт, що, за повір’ям, мало Ці ворожіння мали відповісти на такі ос
забезпечити успіх протягом усього року. новні питання: чого чекати в Новому році
— шлюбу чи смерті; якщо шлюбу — то хто
ПОЛАЗНИК — так називали першого буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим.
відвідувача хати на Різдво, Новий рік, Вве Намагалися також дізнатися про профе
дення тощо. Це пов’язане з так званою сію, матеріальне становище майбутнього
"магією першого дня"— вірою людей в чоловіка, главенство у майбутній сім’ї.
щасливу або нещасливу прикмету. Отож, Магічні дії нерідко супроводжувались
стежили за тим, щоб першою до хати не відповідними примовками:
зайшла жінка чи дівчина: такий візит вва
Андрію, Андрію!
жався небажаним. Натомість вірили, що Я на тебе коноплі сію;
прихід особи чоловічої статі обіцяє щастя Спідницею волочу,
й добробут. Часто у ролі П. виступали Бо дуже заміж хочу.
свійські тварини (вівця, коза, навіть кінь),
яких урочисто заводили в хату і годували. Вже у минулому столітті молодіжні во
рожіння втратили свою магічну функцію
КАТЕРИНИ — молодіжне свято у на і перетворились на традиційні ігри, що
родному календарі українців (24 листопа супроводжувались сміхом і жартами.
да за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили Для свята А. є характерною певна "кар
про майбутню долю. Робили це, зокрема, навальна свобода". У цю ніч, як і в но
так: зрізали гілки вишні чи сливи і стави ворічну, негласно дозволялися деякі про
ли їх у воду або в горщик із землею на яви антигромадської поведінки, які в ін
покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва ший час гостро засуджувалися і навіть
підлягали покаранню за звичаєвим пра
200 СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
дицій жителів Карпат (гуцулів, бойків), рез які мусила ввійти череда. Прийнявши
згідно з якими вигін худоби на літування череду, окропивши її водою та очистив
проводився урочисто і супроводжувався ши "живим вогнем", готували вечерю. Ко
виконанням релігійно-магічних обрядів, ли всі приготування закінчувались, ватаг
пісень і танців. До магії вдавалися, щоб трембітою скликав чабанів до спільної
очистити свійських тварин від усього зло молитви.
го, а те зло примусити увійти в якийсь Подібні ритуали супроводжували й
сторонній предмет. Використовували різ повернення худоби з полонини. Обидва
ні засоби очищення: вогонь, свячену воду, свята відзначають у Карпатах і досьогодні.
молитву, заклинання, биття тварин гіл
кою свяченої верби тощо. На Прикарпатті СВЯТО ПЕРШОГО СНОПА-уро
газдиня виносила худобі залишки свяче чисте оформлення початку жнив, в основі
ної паски або хліба і годувала її на щастя. якого лежить народна традиція зажинків.
Газда вирізував кілька дернин із зеленою За побутуючими уявленнями, обрядові
травою, клав з обох боків воріт і застром дії, пісні тощо могли забезпечити добре
ляв у них гілочки квітучого терену. Крізь збереження врожаю. Такими магічними
такі ворота свяченою вербою виганяли діями були обряди з першим снопом,
худобу. першою жменею скошеного хліба.
Напередодні свята на місце літнього Вийшовши в поле па зажинки, госпо
табору виряджали старшого — ватага, диня розстеляла скатертину або рушник
який головував в усіх справах. Промовля із хлібом-сіллю та свічкою. На узбіччі во
ючи молитву, він відчиняв двері госпо на зупинялася і тричі кланялась ниві, про
дарських споруд, спостерігав за тим, як мовляючи: Дай, Боже, легко почати, а ще
готували місце для ритуального багаття легше дожати. Жнива починали в так
— ватрище, кидав у нього підкову, яка ма звані "легкі" дні — вівторок, п’ятницю. Ба
ла охороняти табір від блискавки та гро жано було також, щоб це збігалося з но
му. Потім ватаг брав загострене з обох вим місяцем. Як правило, починав коси
кінців сухе поліно зі шматочками гноту й ти найшанованіший в селі чоловік, у яко
швидким тертям за допомогою ременя го робота "кипіла”. Щоб не боліла спина,
здобував "живий вогонь" (ватру). Давши за пояс втикали гілку ясеня або дуба.
ватрі розгорітися, ватаг набирав жару і, У деяких місцевостях пертий зажи-
нашіптуючи молитву, кидав його у воду. нок робила господиня. Трьома захватами
Потім тією водою кропив навхрест усі бу лівої руки вона стинала одну жменю,
дівлі та маржину, яка вже надійшла. Ре потім іншу і клала їх навхрест на обочині.
шта води зберігалася в пляшці до кіпця Ці жменьки мали тут пролежати до кінця
сезону. Після своєрідного водосвяття ват- жнив. Іноді першу жменю відносили до
РУ урочисто заносили і клали на ватрище. комори, де вона знаходилась аж до Нового
Цей вогонь побожно підтримувався про року. Напередодні цього свята її вносили
тягом усього літування. Восени, відходя до світлиці, щоб поворожити на багатий
чи додому, ватрище не гасили, а давали урожай.
можливість згаснути самому. Обряди проводили і з першим снопом.
Взявши з ватрища розжарену скіпку, Як правило, його ставили в хаті на почес
ватаг обходив усі будівлі, читаючи "Отче ному місці під образами — покуті. Пер
наш". В кінці обходу клав її на ворота, че ший сніп обмолочувався окремо. Зерна з
204. СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ
вище. Зокрема, Велика Ведмедиця мала назву Віз, Мала Ведмедиця — Малий Віз або
Пасіка, Лебідь —Хрест, Орел —Дівка воду несе, Волосся Вероніки —Волосожари,
Плеяди — Стожари або Квочка. Сузір’я Оріона у різних місцевостях мало різні на
зви — Косарі, Полиця, Чепіга; Венеру здавна називали Вечірньою зорею, Вечорницею, а
перед сходом сонця — Вранішньою зіркою, Зірницею, Денницею. Окремі з цих назв
мають загальнослов’янську основу, що свідчить про їхнє давнє походження.
Для переважної більшості сузір’їв народ зафіксував їхнє положення над обрієм
залежно від пори року та переміщення на зоряному небі.
Положення сузір’їв та зірок над обрієм слугувало також основним мірилом часу
після заходу Сонця. Вже Віз перевернувся — скоро світатиме, — казали селяни. Важ
ливим орієнтиром уночі був і Чумацький Шлях, який сприймався як покажчик
напрямку на південь —у вирій.
По зорях, Сонцю і Місяцю люди також орієнтувалися на місцевості. Номенклатура
сторін світу в українців переважно загальнослов’янська і пов’язана із спостереженням
Сонця (південь, схід, захід). Сонце було основним мірилом визначення часу вдень. Для
цього спостерігали як за світилом, так і вимірюючи довжину власної тіні.
Своєрідним календарем був Місяць. Спостереження його сходу і заходу стало
основою поділу року на місяці, а сам термін, що означає 1/12 частину року, збігається
з назвою небесного світила. Відповідно до фаз Місяця календарний місяць поділявся
на кілька частин (молодик, підповня, повня, остання квартира), а тридобовий період
невидимості у русі Місяця називався переміною. Значна частина цих назв також
загальнослов’янська за своїм походженням.
Українці були добре обізнані з основними закономірностями руху Сонця і Місяця.
Це ритуально закріпилося у святкуванні днів літнього і зимового сонцестояння. На
родні астрономічні знання українців фіксують і інформацію про інші небесні явища
(комети, метеорити, північне сяйво тощо).
НАРОДНА МЕТЕОРОЛОГІЯ — одна з найдавніших галузей народних знань, що
обіймає систему прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про
погодні зміни па близький чи віддалений час. Землеробський характер господарських
занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільсько
господарських робіт, а відтак і добробуту селянина, від природно-кліматичних умов.
Усвідомлення цього вимагало уважно приглядатись до навколишнього середовища,
розвивати спостережливість, виявляти причинно-наслідкові зв’язки між зміною пев
них атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом
рослин та наступною зміною погоди.
Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погодні зміни протя
гом найближчого часу за особливостями сходу і заходу Сонця, його кольору, за
виглядом нічного неба, яскравістю зірок і Місяця тощо. Так, повсюдно вважалося:
Вечором сонце за стіну (хмару. —Авт.) заходить — буде дощ; Чистий захід сонця —
на добру годину; Сонце при заході яскраво-червоне — на вітер; Місяць обгородився — на
дощ; Стовпи біля місяця — на вітер; Місяць-молодик сходить ріжками вниз — на дощ;
Молодик з`являється у дощову погоду — місяць буде дощовий; Червоно-багряні зорі
звечора — на негоду; Ясне зоряне небо — на погоду.
208 НАРОДНІ ЗНАННЯ
каміння, яке нібито лікує від хвороб. За вячена йорданська вода, якою кропили
лишки Ф. проявляються і в сучасному обійстя, худобу, щоб відігнати нечисту си
християнстві (культ хреста, ікон). лу. Чудодійна сила приписувалася наго
ворній, нашептаній воді, над якою прока
ТОТЕМІЗМ — сукупність релігійних зав примовку знахар. К. води відбивався й
уявлень і вірувань про існування надпри у звичаях кидати гроші в криницю, в річку
родних зв’язків між певною родовою гру як викуп за душу утопленика тощо.
пою людей і певним видом рослин чи тва К. грози, пов’язаний із давнім сло
рин. Елементи Т. залишилися в обрядо в’янським К. бога грози Перуна, зберігся
вості та звичаях українців (зокрема в об у народній свідомості у пізнішому хри
рядах водіння кози, куста, тополі тощо). стиянському трактуванні боротьби про
рока Іллі з нечистим. Народна уява наді
КУЛЬТИ. До реліктів давньослов’ян- ляла громові стріли магічними властиво
ських вірувань, що пов’язані із традиція стями, вони вважалися помічними при
ми міфологічного мислення, належать і лікуванні різних недуг. Подекуди вірили,
численні залишки загальнопоширених К. що під час грому Ілля-пророк возить по
Одним із головних був К. вогню. Ук небу колачі, тобто дає землі плодючу силу.
раїнці вірили в небесне походження вог Збереглися різноманітні повір’я, пов’яза
ню, який Бог передав людям через гро ні з громовими святами, які християнство
мові стріли. Звідси й віра у святість до приурочило до Іллі.
машнього вогнища. З К. вогню пов’язані
різноманітні обряди та магічно-ритуаль ЗАБОБОНИ. Важливе місце у світо
ні дії. Так, витопивши піч, господиня ста розумінні українців займали численні ві
вила в неї горня з водою та кидала трошки рування, пов’язані із пересторогами, об
дров — своєрідне жертвоприношення до меженнями, табу тощо. Зокрема, подеку
машньому вогнищу. Важливого значення ди вірили, що недобрими є перші дев’ять
надавалося і ритуально-очисній функції днів березня. Тяжким днем вважався по
вогню (обкурювання димом, символічне неділок: у цей день не слід було впускати
спалювання, переведення через вогонь, до хати сторонню жінку чи щось позича
аби позбутися хвороби, відвернути злих ти, бо весь тиждень буде лихий. У середу
духів тощо). З цією ж метою вогонь вико та п’ятницю не можна було когось про
ристовувався у купальських, весільних та клинати, бо прокляття збудеться. Вірили
інших обрядах. також, що лихі години бувають у лихі дні
Священні властивості приписувалися (з ранку і до обіду). Щоб убезпечити себе
і воді, до якої слід було ставитись обе від лихої години, неодмінно слід було за
режно, щоб не осквернити її. Вода Уляно, стерегтись: В добрий час сказати, а в ли
ти очищаєш луги, береги, очисть та ісціли хий промовчати; чи: В добру годину будь
раба божого... — так починається одне з сказано. Часто народна уява пов’язувала
поширених замовлянь від шкірних захво успіх або невдачу в господарстві з моло
рювань. Особливо цінувалася так звана диком: Якщо в новий місяць робота не
непочата вода, яку треба було набирати з вдається — то не вдаватиметься весь мі
трьох чи семи криниць до схід сонця. Не сяць.
одмінним атрибутом лікувальної та гос Чимало 3., іноді й зовсім небезпід
подарської магії українців вважалася ос ставних, складають ті, що пов’язані з ви
218 СВІТ УЯВЛЕНЬ ТА ВІРУВАНЬ
свої знання від досвідчених чарівниць або ньої околиці, а й з віддалених місцевостей.
від самого чорта. В. начебто вміли не тільки проходити
Розпізнати В. дуже важко: вона може крізь стіну, воду чи дерево, а й могли ски
бути бабою і дівчиною, красивою і по дати свій людський образ і приймати ін
творною, прибирати вигляд тварин або ші — антропоморфні, зооморфні, пред
речей. Для розпізнання В. застосовували метні тощо. Вірили, що за допомогою зе
ся спеціальні магічні прийоми та засоби. леної гілки, батога, вуздечки, пояса та
Найчастіше В. виявляли себе серед одно певних словесних формул, що зберігали
сельців на великі календарні свята: різ ся в глибокій таємниці, В. могли зміню
двяно-новорічні, Великдень, Юрія, Івана вати зовнішній вигляд інших людей. Уяв
Купала та ін. Вважалося, наприклад, що лення про фантастичні перетворення В.
коли відкладати кожного понеділка Вели досить тривкі: навіть нині від людей стар
кого посту по одному поліну та вранці на шого покоління можна почути оповідки
Паску розкласти з них багаття, то В. сама на цю тему.
прийде і попросить вогню. Побутували
уявлення про те, що В. можна виявити, ВІЙ — демонічна істота, що має образ
підсмажуючи молоко на сковороді чи по старого дідугана з величезними бровами.
клавши на поріг розігріту кінську підкову Назву свою отримав через довгі й густі вії,
або відварюючи у воді шматок сирого по що тягнуться аж до землі. В народних пе
лотна з дев’ятьма застромленими шпиль реказах відомий ще під назвою шолудивий
ками тощо. Буняк. Погляд його може вбити людину,
На відміну від католицької і проте від нього будинки западають під землю, а
стантської Європи, на Україні відьмар- на їхньому місці утворюються озера або
ські процеси не набрали широких масш провалля. Однак від згубної дії його по
табів. Але й тут за доби феодалізму вряди- гляду рятує те, що В. нікого не бачить
годи застосовувались такі радикальні крізь свої густі вії та брови.
способи боротьби з В., як спалення на вог Ймовірно, з оповідями про В. пов’яза
ні і так звані іспити водою. Правдивий ні повір’я про недобрі очі й зурочення, згід
опис варварського потоплення безвинних но з якими від злого погляду все гине чи
жінок знаходимо у повісті Г. Квітки-Ос- псується.
нов’яненка «Конотопська відьма». ВОВКУЛАКА (вовкун) — надзвичай
Усна традиція інкримінувала В. на на напівфантастична істота. В. могли бути
самперед те, що вони псували чужих ко вроджені та зачаровані (обернені). Врод
рів, забираючи у них молоко. Повсюдно женим В. ставала людина, що народилася
вірили, що В. накликають на людей хво під певною планетою. Вірили також, що
роби, висмоктують кров, сприяють не коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї
врожаю зернових. їхні чари поширюва народиться дитина-вовкун. Зачаровани
лись на царину космічної та метеороло ми ж В. стають ті, яких обертають у вовків
гічної магії. Загальновідомі повір’я про чаклуни, відьми. Для цього достатньо бу
те, що В. влаштовують свої регулярні збо ло забути Бога і за вказівкою відьми пере
рища (шабаші, сейми, бали) на голих вер кинутись тричі через устромлений в зем
шинах гір. Особливо багато легенд існува лю ніж. Таке перевтілення відьма могла
ло про Лису гору в Києві, куди в ніч на здійснити і без згоди людини. На відміну
Івана Купала зліталися В. не лише з ближ від зачарованих В., що перебувають у
Народні вірування, демонологія, космогонія 221
вовчій подобі по кілька років, вроджені В. та в яку годину народиться людина — та
живуть у сім’ї як звичайні люди і лише у ка й її доля. Д. сприймалася не як божест
певний час, найчастіше вночі, перетворю во, а як двійник людини.
ються на вовків, об’єднуються з їхніми У народних оповідях Д. багатої та щас
зграями і винищують худобу. Існували ливої людини з’являється на її ниві і дбає
різні засоби повернути зачарованому В. про добре ведення всіх господарських
людський образ: стягнути з нього шкуру, справ. Д. ж убогої людини найчастіше
провести через хомут, розірвати мотузку, байдикує, гойдається на верболозі або
що висить у нього на шиї, та ін. спить. Отже, за всієї своєї вродженості та
ВОДЯНИК — різновид нечистої сили. невідворотності Д. все ж залежить від ха
Як і всі духи, що є на землі, В., згідно з рактеру та здібностей людини: щоб зажи
українськими легендами про створення ти успіхів, вона мусить знайти свою Д.
світу, походить від чорта. Отож, Бог ски Оповіді пізнішого походження пройняті
християнським забарвленням: Д. дається
нув чорта та злих духів з неба і кожен із
них летів до землі 40 діб; коли ж Господь людині від Бога і уникнути її неможливо.
сказав «Амінь», то хто де був, там і зали Вважалося, що щасливу Д. слід приймати
шився: у воді — водяник, у болоті — боло- зі вдячністю, а не з погордою, бо інакше
втратиш її.
тяник, у лісі — лісовик тощо. Проте корін Українці вірили, що довідатися про Д.
ня вірувань у В. значно глибше — воно
випливає з давнього язичницького по можна, випадково підслухавши розмови
«віщих птахів». Разом із тим охоче вдава
клоніння слов’ян божествам, пов’язаним
із водяною стихією. лися до послуг різноманітних ворожбитів
В. мав вигляд старезного діда, покри та ворожок, планетників, мальфарів тощо.
того водоростями, з довгою бородою і ДОМОВИК (похатник, господар, хо-
хвостом. Міг перевтілюватися у різні істо
ванець, служка, помічник). Українське
ти — дитину, козла, собаку, качура, рибу
тощо. Цей володар річок, ставків та водой трактування Д. аналогічне уявленням ін
мищ головував над русалками та опіку ших народів. Іноді його вважали істотою
вався рибами. Жив здебільшого у вирах невизначеного роду (воно). Проте най
річок, коло млинів. Розгнівавшись, міг частіше Д. змальовувався як невеличкий
руйнувати греблі, млини, розливати ріки, (вершків дванадцять заввишки) геть об
топити людей. рослий волоссям дідок. Вірили, що Д. є в
кожній оселі. За добрих взаємин із ним він
Д О Л Я (талан) — фантастично-пое забезпечував добробут родини, пильнував
тичний образ, який у повір’ях українців уночі худобу. Проте Д. міг завдавати вели
ототожнювався зі щастям. Побутували й ких прикрощів тому, хто його розсердить.
відповідні повір’я про недолю та нещастя. Образ Д. як опікуна родинного вогни
Найчастіше Д. змальовувалася в образах ща переплітається з образом домашнього
жінки, панича, незнайомця тощо. Щас чорта — дідька. Побутувало повір’я, що
лива доля — приємна на вигляд, чепурна, дідько сидить у курячому зноску і його
а лиха — заспана, запухла, неряшниця. може виховати кожен, хто виносить яйце
За народною уявою, кожна людина дев’ять днів під пахвою. Заможні госпо
має свою Д., яка фатально визначає її вік, дарі прагнули мати собі таких опікунів і
благополуччя тощо. Під якою планетою регулярно ставили для них у кутку їжу.
222 СВІТ УЯВЛЕНЬ ТА ВІРУВАНЬ
жили, як звичайні люди, хоч і походили вносилася після заходу сонця, рекомен
від вовчиць, ведмедиць, олениць тощо. дувалося очистити її вогнем, зануривши
запалену трісочку.
МАВКИ (нявки, бісиці) — істоти, що ОДМІНОК (обмінчук, відміна) — ди
уособлюють душі дітей, котрі народилися тина, підмінена нечистою силою. Україн
мертвими або померли нехрещеними. Їх
ці вірили, що дика баба чи богиня може
ще називають потерчатами, страдчата- викрасти людське немовля, підкинувши
ми, повітрулями, лісними, лоскотницями. натомість своє. Впізнати О. можна за
Мають вигляд гарних молодих дівчат, що мішкуватою будовою тіла (маленька го
співом та привабливим виглядом зама лова, велике черево, тонкі ноги). Підмі-
н ю ю т ь хлопців і залоскочують їх до нені діти невгамовно кричали й погано
смерті. На відміну від русалок, різнови розвивалися. Подекуди їм приписували
дом яких с М., останні мали довге лляне здатність змінювати розміри свого тіла.
волосся. О. міг вигодовуватися у людей до двадця
У народі вірили, що на Троїцькі святки ти років. Аби позбутися О., радилося ви
потерчата літали у вигляді птаха і просили нести його у мішку на перехрестя доріг чи
собі хрещення криками: «Христу, Хри кинути на смітник. Тоді нечиста, по
сту!» Вважалося, що в таких випадках тре жалівши свою дитину, забере її.
ба кинути якусь хустину і назвати ім’я,
Загальнопоширеною була засторога:
промовивши: «Хрещу тебе». Після цього не слід лихословити і згадувати нечистого
душа немовляти потрапляє в рай. Якщо ж (особливо після заходу сонця), щоб не на
цей обряд не здійснити до семи років, то кликати його на свою дитину.
немовля перетворюється на русалку або
нявку, стає нечистим духом і завдає лю ПЕРЕЛЕСНИК (летавиць) — різно
дині шкоди. Оберегом від М. слугували вид злого духу, що, як зірка, падає з неба та
часник, цибуля, полин. відвідує людей, прибираючи вигляд рідних,
близьких, коханих. Вірили, що його можна
МАРА — міфічна богиня зла. Пізніше «дістати» з великої туги за покійною люди
образ М. уособлював хворобливий, три ною. Втілившись в її образ, П. міг вступати
вожний, неспокійний сон. Мислилася у подружнє життя з живими людьми. Діти,
страшною істотою жіночої статі, нічним що народжувалися від П., зовні нагадували
привидом, що насідав на сонну людину, одмінків. Вигнати П. з хати, де він оселився,
а коли та прокидалася, то М. миттю зни дуже важко.
кала.
П Е С И Г О Л О В Ц І (бесиголовці, си
Н І Ч Н И Ц І (крикси) — злі демонічні роїди) — міфічні велетні-людоїди, що ви
істоти, яким народна уява приписувала різнялися нечуваною жорстокістю. Мали
здатність відбирати у людини, особливо у вигляд вкритої шерстю людини з соба
маленьких дітей, сон. Як втілення душ по чою головою, одним оком посеред чола,
мерлих дівчат, вони з’являлися до того, іноді з рогом. За переказами, жили десь у
кому хотіли помститися, або ж до його Туреччині чи на краю землі. Пересували
дітей. Вважалося, що Н. можна внести до ся вони дуже швидко, чіпляючись один за
хати з водою, тому ввечері застерігалися одного. Були й велети жіночої статі — од
ходити до колодязя. Коли ж вода все-таки ноокі баби.
Традиційне житло.
Поділля
Традиційне житло.
Харківщина
8*
Інтер’єр хати. Чернігівщина
Способи пов`язування
хусток
9*
Комплекси жіночого одягу. Західне Полісся. Худ. О. Слінчак, етнограф Т. Ніколаєва
Комплекси традиційного одягу. Наддніпрянщина. Худ. 3. Васіна, етнограф Т. Ніколаєва
Комплекси традиційного одягу. Гуцульщина. Худ. 3. Васіна, етнограф Т. Ніколаєва
Комплекси традиційного одягу.
Західне Поділля. Худ. О. Слінчак, етнограф Т. Ніколаєва
У., в його могилу кидали жменю маку, можна укласти договір та найняти його на
закопували осикового кілка, а подекуди й службу, заклавши йому, втім, свою душу.
пробивали ним потилицю покійника. Такі договори, як правило, треба укладати
вночі на перехресті доріг і затверджувати
ЧАРІВНИКИ (перемітники) — люди, кров’ю з мізинця.
наділені надприродними властивостями, Ч. часто вдається до перевтілень, при
здатністю впливати на явища зовнішньо чому прибирає подобу не лише людей і
го світу, на долю людей. На відміну від тварин, а й неживих предметів. В україн
знахарів, що діяли «від Бога», на добро ських апокрифічних легендах Ч. виступає
людям, Ч. зналися з нечистим і чинили суперником і антиподом Бога і вносить
людям шкоду: насилали хвороби, оберта свій вклад у творення світу: саме він на
ли на тварин тощо. Поширеним було по вчив людей ковальства, винайшов вогонь,
вір’я, що Ч. вміли робити магічні заломи млин, скрипку, дуду, тартак, горілку й тю
колосся (закрутки), які спричиняли не тюн. Йому навіть приписували такі плоди
врожайність хліба. Чіпати такі закрутки технічного прогресу, як фабрики, заліз
не можна, бо людину паралізує. У таких ниці, телефон, велосипед тощо.
випадках зверталися до сільської ворож Для традиційної народної свідомості
ки, щоб та зняла закляття з ниви. Ч. — уособлення таємничої сили, якою
клянуть своїх ворогів: Бодай тебе чорт
узяв; Іди під три чорти. За повір’ями, він
ЧОРТ (біс, диявол, дідько, люципер, боїться хреста, громових стріл святого Іл
сатана, осинавець, щезник, злий) — один лі і взагалі всього свяченого; захиститися
із найпопулярніших персонажів україн від нього можна за допомогою спеціаль
ської демонології, що уособлював ворожі ної молитви і магічного кола. Разом із
людині сили. Виступає одночасно зоо тим Ч. — досить комічна і безталанна фі
морфною і антропоморфною істотою. гура. У фольклорі українців він слугує
Його звірину природу видають хвіст, ба постійною мішенню для жартів і анекдо
ранячі або козлячі роги, кігті, собача мор тів. У боротьбі з Ч. люди звичайно вихо
да чи свиняче рило, іноді курячі ноги або дять переможцями. Звідси відоме прислі
крила кажана. Характерні прикмети — в`я: Не такий страшний чорт, як його ма
довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волос люють.
ся. Іноді Ч. уявляли у вигляді іноземця,
вбраного у коротеньку куртку або фрак, ЧУГАЙСТЕР (лісовий чоловік) — фан-
вузенькі панталони, з кумедним капелю тастичний образ української демонології.
хом на голові та люлькою в зубах. Звичай Виступає у досить невизначеному окрес
не помешкання Ч. — млини, глибокі про ленні: іноді як високий чоловік, одягну
валля, напівзруйновані будівлі, зарості бу тий у біле, іноді як покритий довгим во
зини тощо. лоссям. Поведінкою нагадує лісовика. За
Функції Ч. досить широкі: він усіляко повір’ями, Ч. колись був звичайною лю
шкодить людям, насилає хвороби, зво диною, але його закляли чаклуни. У лісі
дить жінок, полюс на людські душі, штов вій ловить нявок і поїдає їх. Проте до лю
хає на злочини й прикрі вчинки. Особли дей Ч. ставиться доброзичливо. Поспіл
во страшний він для нехрещених дітей, кувавшись із ними при зустрічі, він від
яких може підмінити. Вірили, що з Ч. пускає їх, не заподіявши шкоди.
ю 4 ,005
226 СВІТ УЯВЛЕНЬ ТА ВІРУВАНЬ
ціальними піснями. Цей обряд символі схилена над водою К. нагадує про смуток
зував розквіт природи, початок літа. і журбу:
Оспіваний в народних думах та піснях
Червоная калинонька
Д. є символом молодого козака: На яр-воду схилилася...
Там дівчина журилася.
Чом луб не зелений?
— Лист хмара прибила;
Козак невеселий — Як і багато інших рослин, К. поєднує в
Лихая година. собі «красиве і корисне» (М. Т. Рильсь
кий). Калинові ягоди, кора, цвіт — випро
Дуб і береза порівнюються з козаком бувані ліки в народній медицині.
та його матір’ю:
МАК. Широко розповсюдженим було
вірування в чудодійні властивості М. як
Ой, дуб до берези оберегу від лиходійства відьом, упирів та
Гіллям похилився.
Козак своїй матусеньці інших істот. Особливу силу, як вважалося,
До ніг уклонився. мав польовий М., зерна якого самі виси
палися з голівок, — так званий видюк. Як
У весільних приповідках і побажаннях що таким М. обсипати обійстя, то жоден
Д. виступає символом подружнього жит упир чи злий дух не зможе зайти в нього,
тя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як поки не збере і не порахує всі зернята.
голубочки), міцного здоров’я й довго Щоб охоронити від відьми дійну корову,
ліття молодих (Дарую дуби, що в діброві, її обсипали М., освяченим на Маковія (1
будьте дужі та здорові). Коли народжу серпня за ст. ст.) або на Спаса (6 серпня),
вався син, батьки за народним звичаєм примовляючи: Коли цей мак збереш,
висаджували два жолуді, коли донька — тоді від моєї корови молоко відбереш.
висівали калинове зерня. На Волині, аби припинити засуху, вки
дали у криницю певну кількість зерен
свяченого М.
КАЛИНА постає в українському М. використовували також із лікуваль-
фольклорі одним із найулюбленіших по ною метою, переважно як снотворне.
етичних образів. Її завжди супроводжує У фольклорі М. є символом краси: Гар
епітет червона, що символізує жіночу кра на дівка, як маківка; Гарне, як мак го
су, дівочу цноту. Із замилуванням писав родній. У піснях маків цвіт прирівнюєть
про К. Тарас Шевченко: ся до швидкоплинного людського життя:
Зацвіла в долині Пройшов мій вік, як маків цвіт.
Червона калина, Що вдень цвіте, а вночі опаде.
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Можна зустріти також поетичне порів
Поряд із барвінком К. широко викори няння маківки з матір’ю — головою роду:
стовувалася у народній обрядовості, зок Да нема цвіту, світлішого
рема весільній: китицями К; прикрашали над маківку.
весільний коровай, калиновим цвітом чи Да нема роду, ріднішого
над матінку.
ягодами оздоблювали гільце. Водночас
230 СВІТ УЯВЛЕНЬ ТА ВІРУВАНЬ
Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки селень на Україні: Іст.-етногр. дослідження. К.,
малороссиян. К., 1860. 1964.
Матейко К. І. Український народний одяг. К., 1977. Сумцов Н. Ф. Культурные переживання. К., 1890.
Материальная культура компактных этничєских Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її
групп на Украине: Жилище / Под ред. М. Г. Раби- історичному розвитку. К., 1974.
новича. М., 1975. ТкаченкоЛ. О. Динаміка етнічного складу Закарпат
Наулко В. И. Развитие межэтнических связей на Ук тя // Нар. творчість та етнографія. 1974. № 1.
раине. К., 1975. Токарев С. А. Религиозные верования восточносла-
вянских народов XIX—XX вв. М.; Л., 1957.
Наулко В. И. Украинцы. К., 1980. Українці: Іст.-етногр. дослідження / За ред.
Николаева Т. А. Украинская народная одежда: К. Г. Гуслистого. К., 1959.
Среднее Поднепровье. К., 1988. Франка І. Сліди снохацтва у наших горах / / Житє і
Охримович В. Про останки первісного комунізму у слово. 1895. № 4.
бойків-верховинців // Зап. Наук, тов-ва ім. Шев Чубинский П. П. Труды зтнографическо-статисти-
ченка. 1899. Вип. 31. ческой зкспедиции в Западно-русский край. СПб.,
Пономарев А. П. Развитие семьи на Украине. К., 1872-1878. Т.І-VП.
1989. Шухевич В. Гуцульщина. Львів, 1901—1908.Ч.1—5.
Рыбаков Б. А. Язичество древних славян. М., 1981. Щапов Я. Н. Брак и семья в Древней Руси // Вопр.
Самойлович В. П. Українське народне житло. К., истории. 1970. № 10.
1972. Эварницкий Д. И. Запорожье в преданиях народа
СПб., 1888.
Свята та обряди трудящих Києва / За ред. Б. В. По Этнография восточных славян: Очерки традици-
пова. К., 1983. онной культури / Под ред. Ю. В. Бромлея, К. В. Чи-
Семейный быт народов СССР / Под ред. стова М., 1987.
Т. А. Жданко. М., 1990. Ящуржинский X. Свадьба мапорусская как религи-
Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. К., 1989. озно-бытовая драма // Зап. Наук, тов-ва ім. Шев
Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських по ченка. 1897. Т. 16, кн. 2.
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК
Андарак.................................................................................... 114
Андрія ...................................................................................... 199
Анімізм ....................................................................................216
Вареники ..............................................................................83
Варенуха............................................................................... 96
Васильки .............................................................................. 227
Введення .............................................................................. ..199
"Ведення (гоніння) сліду".........................................................154
Велика рогата худоба............................................................48
Великдень................................................................................192
Веретено та механічна прядка ............................................ 63
Верба..................................................................................... 228
Вергуни ................................................................................ 83
Вертеп................................................................................... 186
Верхній одяг .........................................................................115
Верч ........................................................................................103
Верша ...................................................................................51
Весільна обрядовість.............................................................170
Весільний поїзд .................................................................... ..174
Весільні чини...........................................................................174
Весільні ювілеї.........................................................................178
Взаємодопомога.................................................................... ..158
Вибір місця для нової хати................................................... 27
Вибір часу для закладин житла............................................28
Вила ......................................................................................38
Вирубно-вогнева система..................................................... 34
Вирядження молодого.......................................................... ..175
Вихор ....................................................................................219
Вівчарство ............................................................................48
Відлога.....................................................................................116
Відьма .................................................................................. 219
Вій ........................................................................................ 220
Вікова градація костюма........................................................135
Вінки-шііури......................................................................... 124
Вінчання............................................................................... ..175
Вовк ......................................................................................232
Вовкулака..............................................................................220
Водяник.................................................................................221
Волок .................................................................................... 52
Ворожіння ............................................................................218
Ворон ....................................................................................232
242
Гадюка.................................................................................. 232
Гака ...................................................................................... 39
Галушки.................................................................................84
Гарбузова каша ....................................................................84
Гарди..................................................................................... 52
Гарман...................................................................................40
Гачі..................................................................................... 115
Гердани................................................................................. ..131
Голубці ..................................................................................84
Гона ...................................................................................... 37
«Гонити шуляка».................................................................... 197
Гончарний круг ....................................................................57
Гончарство............................................................................ 55
Горно .................................................................................... 57
Горобець ............................................................................... 233
Горох..................................................................................... 228
Горохляники..........................................................................84
Господарські будівлі двору .................................................. 24
Господарські споруди села .................................................. 24
Гостинність............................................................................99
Грабіж......................................................................................154
Грабки................................................................................... 39
Граблі ....................................................................................39
Гребінництво.........................................................................66
Гречаники............................................................................. 85
Громадський побут............................................................... .. 145
Громадський сход................................................................. .. 147
Громадські споруди села ......................................................25
Гугля...................................................................................... .. 116
Гуня ...................................................................................... .. 116
Гутництво..............................................................................69
Двір ........................................................................................15
Двір і вулиця......................................................................... .16
Дворище ............................................................................... .141
Декоративно-художнє оздоблення хати .............................. 22
243
Жаба.......................................................................................... 233
Жайворонки .............................................................................104
Житлова обрядовість...............................................................27
«Жіноче право» ......................................................................... 154
Жіночий стегновий одяг....................................................... 113
Жіночі прикраси...................................................................... 130
Жорна........................................................................................41
Жорно....................................................................................... ...191
Жупан........................................................................................116
244
Кабат..................................................................................... ..114
Календарні свята й обряди ....................................................182
Калина...................................................................................229
Калита................................................................................... ..104
Каменотесний промисел ...................................................... 68
Канун ......................................................................................161
Капота................................................................................... ..116
Капусняк .............................................................................. 86
Капуста ................................................................................ 86
Картопляники ...................................................................... 87
Катерини .............................................................................. ..199
Каша......................................................................................87
Квас ...................................................................................... 96
Кваша ...................................................................................87
Кептар................................................................................... ..113
Керея..................................................................................... ..117
Керсетка..................................................................................113
Кибалка ................................................................................ ..125
Кисіль ................................................................................... 88
Клепаня................................................................................. ..127
Климля ..................................................................................52
Кльоцки................................................................................. 88
Книші ................................................................................... 89
Ковальство............................................................................ 58
Ковбаса ................................................................................ 89
Ковбик...................................................................................89
«Коза» .................................................................................... ..185
Козацтво .................................................................................149
Кожух ................................................................................... 117
Кожушанка........................................................................... ..118
Колам.......................................................................................104
Колачини ................................................................................177
Коливо................................................................................... ..105
246
Колядування ...........................................................................184
Комора ....................................................................................177
Конярство..............................................................................49
Копачка ................................................................................41
Копний суд............................................................................155
Коржі .................................................................................... 89
Коровай................................................................................. ..105
Корочун................................................................................. ..106
Корчма.................................................................................. ..163
Коса ...................................................................................... 41
Космогонічні уявлення................................................. . 226
Костюм як знакова система................................................. 133
Крайки................... .................................................................122
Крамор ................................................................................. 42
Кресаня................................................................................. ..127
Кров’янка.............................................................................. 90
Крупник.................................................................................90
Крученики ................................................ ........................... 90
Кулачні бої ............................................................................191
Куліш .................................................................................... 90
Культи....................................................................................217
Кумівство.............................................................................. 142
Кунтуш.................................................................................. 118
Купала................................................................................... 195
Курта..................................................................................... 118
Куток..................................................................................... ..164
Кутя....................................................................................... ..106
Лан......................................................................................... 37
Лежень .................................................................................. .107
Лейбик................................................................................... 113
Лелека.................................................................................... 236
Лемішка................................................................................. 91
Личкування........................................................................... 155
Лісовик ..................................................................................222
Лісохімічні промисли ............................................................69
Літник................................................................................. ...114
Ложкарство........................................................................... 66
Локшина ............................................................................... 91
Лопатушка .............................................................................124
247
Натільний одяг...........................................................................111
Начиння для варіння їжі в печі ............................................. 74
Начиння для збирання й зберігання фруктів, овочів,
коренеплодів............................................................................ 75
Начиння для збирання грибів і ягід ...................................... 78
Начиння для зберігання і переробки зерна та
борошна.................................................................................... 71
Начиння для квашіння і соління овочів, сала, м’яса . . 76
Начиння для перенесення і зберігання води
і напоїв .....................................................................................76
Начиння для перенесення їжі й рідини................................. 78
Начиння для перенесення тягарів ......................................... 78
Начиння для переробки і зберігання молока
і молочних продуктів.............................................................. 73
Начиння для прання, прасування, миття й купання ... 77
Начиння для приготування корму й годівлі худоби
та птиці .................................................................................... 77
Начиння для приготування хліба і борошняних
виробів .....................................................................................72
Невід......................................................................................... 52
Неріт.......................................................................................; 52
Нічниці .................................................................................... 223
Новосілля................................................................................. 30
Новий рік....................................................................................187
Обгортач................................................................................... 43
Обжинки .................................................................................. 204
Обробка вовни......................................................................... 64
Обробка шкіри......................................................................... 60
Обрядова символіка костюма...................................................136
Община (громада) .................................................................. ..145
Общинне (громадське) землеволодіння................................ 146
Овочеві салати ... .................................................................... 92
Огорожа двору......................................................................... ..18
Оденки ..................................................................................... ..160
Одмінок.................................................................................... 223
Озимина ...................................................................................36
Ознаки сімейного стану в костюмі ....................................... ..136
Оладки...................................................................................... 93
Опанча...................................................................................... ..118
249
Опруг ....................................................................................37
Оранка.................................................................................. 35
Оренда та найм у XIV—XIX ст.............................................. .157
Осика ....................................................................................230
Ость ...................................................................................... 52
Отаман.................................................................................. .147
Очіпок................................................................................... .125
Очкур ................................................................................... .122
Пампушки............................................................................. 93
Папороть .............................................................................. 230
«Пам’ятковий прочухан»....................................................... ..155
Паска.......................................................................................107
Перелесник............................................................................223
Перелогова система ............................................................. 35
Переміт .................................................................................52
Перепічки.............................................................................. 93
Песиголовці .......................................................................... 223
Печеня................................................................................... 93
Пиво...................................................................................... 97
Пироги...................................................................................93
Писанки................................................................................ ..193
Підворота.............................................................................. ..127
"Під макітру"......................................................................... ..127
Півень.................................................................................... 236
Плахта................................................................................... ..114
Плетіння................................................................................ 68
Площинні вінки.......................................................................124
Плуг ...................................................................................... 43
Побратимство (посестримство)...............................................143
Повсякденні страви.............................................................. ..101
Пов’язка...................................................................................124
Покрови...................................................................................198
Покривання.............................................................................176
Полазник .............................................................................. ..199
Полин ....................................................................................230
Польоник............................................................................... 224
Поминки .................................................................................180
Посад .................................................................................... ..175
Посаг..................................................................................... ..176
Пости .......................................................................................... 101
Пострижини ............................................................................ ..169
Постоли.......................................................................................129
Поховальна обрядовість............................................................178
Похорон.................................................................................... ..179
Похорон неодружених............................................................ 179
Пояси ..........................................................................................121
Пояс-рушник............................................................................ ..122
Приймацтво ...............................................................................143
Присяга .................................................................................... ..155
Провідування........................................................................... ..168
Проводи на полонину .............................................................202
Проща....................................................... ............................... 180
Птахівництво............................................................................50
Пундики....................................................................................93
Путря.........................................................................................94
Рало .......................................................................................... 44
Регіональна специфіка костюма.............................................132
Режим харчування................................................................... ..102
Рибальство................................................................................51
Рибні страви ............................................................................94
Рифи....................................................................................... 132
Роди ............................................................................................164
Родильна обрядовість ...............................................................166
Розвиток ремесел та промислів .............................................55
Русалка .....................................................................................224
Рута........................................................................................... 230
Ряджені .................................................................................... ..189
Ряжанка.....................................................................................97
Сака .......................................................................................... 53
Сало ..........................................................................................94
Сапа ..........................................................................................45
Сап’янці......................................................................................129
Сватання .................................................................................. ..171
Сватання дівчини ......................................................................171
251
Свинарство............................................................................... 49
Свита...........................................................................................118
Свіча..........................................................................................160
Свят-вечір ..................................................................................187
Свято першого снопа ............................................................. 203
Свято першої борозни............................................................. 202
Сердак............................. ......................................................... ..120
Сережки.................................................................................... 130
Серп.......................................................................................... 46
Символіка житла .....................................................................31
Сирівець .................................................................................. 97
Сиропусний тиждень.............................................................. ..102
Система звичаєвого права ..................................................... ..153
Система народних знань......................................................... 206
Система харчування українців ..............................................80
Сита ..........................................................................................98
Сімейна обрядовість .................................................................166
Сімейна община.........................................................................140
Сім’я............................................................................................140
Січеники .................................................................................. 94
Скарбник ................................................................................. 224
Скіпщина.................................................................................. ..157
Скотарство............................................................................... 47
Сластьони................................................................................. 94
Слуцькі пояси ......................................................................... ..122
Сова ..........................................................................................236
Соломаха ................................................................................. 94
Сорочка.......................................................................................111
Соха ..........................................................................................46
Соціальна символіка костюма .................................................136
Спаса ........................................................................................ ..198
Старожили .................................................................................156
Статева знаковість костюма................................................... 135
Стельмаство ............................................................................ 66
Стіни хати.................................................................................21
Столярство............................................................................... 66
Страви з яєць............................................................................95
Стрічки-бинди............................................................................125
Супряга .................................................................................... ..160
Сучасне весілля ...................................................................... ..178
Сябрина.................................................................................... ..141
Теслярство................................................................................65
Тетеря........................................................................................95
Типи господарського начиння................................................71
Типи народного житла............................................................ 9
Типи поселень..........................................................................8
Ткацтво .................................................................................... 61
Ткацький верстат .................................................................... 64
Толока.........................................................................................159
Тополя.......................................................................................231
Тотемізм .................................................................................. 217
Трипілля................................................................................... 35
Троян ........................................................................................47
Трудові свята й обряди........................................................... 201
Убрус........................................................................................ ..125
Узвар......................................................................................... 98
Українська міфологія.............................................................. 216
Умовини .....................................................................................172
Урда ......................................................................................... 95
Упир.......................................................................................... 224
Фарбування тканин................................................................. 65
Фартух...................................................................................... ..115
Фауна як об’єкт персоніфікації.............................................. 231
Фетишизм ................................................................................ 216
Флора: символічне й прагматичне.........................................227
Формування українського народного одягу......................... ..110
Халат........................................................................................... 120
Харчові обмеження й заборони ............................................ ..102
Хата ............................................................................................18
Хліб ..........................................................................................80
Хляки ....................................................................................... 95
Храм............................................................................................162
Хрестики ....................................................................................132
Хрещення................................................................................. ..190
Хустка ........................................................................................127
Церква....................................................................................... 163
Ціп ............................................................................................47
Цурка........................................................................................ 47
Чай............................................................................................ 98
Чарівники................................................................................. 225
Часник.......................................................................................231
Чемліт....................................................................................... ..120
Черевики ....................................................................................129
Черес ........................................................................................ ..122
Черес із калитою .......................................................................123
Черкеска .................................................................................. ..120
Чімарка .................................................................................... ..120
Чільця ...................................................................................... ..124
Чоботи...................................................................................... ..129
Чоловічий стегновий одяг...................................................... ..115
Чоловічі зачіски та головні убори ........................................ ..127
Чорт ..........................................................................................225
Чуга ............................................................................................120
Чугайстер................................................................................. 225
Шаровари................................................................................. ..115
Шапки....................................................................................... ..127
Шинка....................................................................................... 95
Шишки .......................................................................................108
Шушун........................................................................................120
Ярмарки.................................................................................... 163
Яровина.................................................................................... 36
Ятір............................................................................................53
ЗМІСТ
До читача (А.Пономарьов) 5
ТРАДИЦІЙНЕ ЖИТЛО 7
Поселення, житло, забудова (Т. Косміна) 8
Житло в духовному світі селянина (І. Гребінь) 27
НАРОДНІ ЗАНЯТТЯ 33
Види господарської діяльності (В. Горленко) 34
Ремесла й промисли (В. Горленко, О. Боряк) 55
Господарське начиння (Т. Бетехтіна) 71
УКРАЇНСЬКА КУХНЯ (Л. Артюх) 79
Повсякденна й святкова їжа та напої 80
Режим і сезонність харчування, харчові заборони 99
Обрядова їжа 103
НАЦІОНАЛЬНЕ ВБРАННЯ 109
Різновиди традиційного одягу (Т. Ніколаєва) 110
Символіка народного костюма (Г. Щербій) 133
СІМЕЙНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ (В. Сироткін) 139
Сім’я й сімейна община 140
Громада 145
Громадські спільності 149
Звичаєве право 153
Традиції земельної оренди та особистого найму 157
Свята громадських об’єднань 161
Осередки громадського спілкування 163
СТАРОВИННА ОБРЯДОВІСТЬ 165
Сімейні звичаї та обряди (А. Пономарьов) 166
Свята й обряди календарного циклу (О. Курочкін) 182
Трудова обрядовість (В. Конвай) 201
НАРОДНІ ЗНАННЯ (Г. Скрипник) 205
СВІТ УЯВЛЕНЬ ТА ВІРУВАНЬ 215
Народні вірування, демонологія, космогонія (Г. Скрипник, О. Курочкін) 216
Рослини й тварини в народній уяві (Н. Стаценко) 227
Список використаної літератури 238
Алфавітний покажчик 240
Довідкове видання
Пономарьов
Анатолій Петрович
Артюх
Лідія Федорівна
Косміна
Тамара Володимирівна та ін.
УКРАЇНСЬКА
МИНУВШИНА
2-е видання
Художнє оформлення та редагування
О. Г. Григора
Технічний редактор
Є. Г. Рубльов
Коректори Т. А. Лукашина
3. П. Чиркова
Підп. до друку 10.01.94. Формат 70x84/16. Папір офс. № 2. Гарн. Тип Тайме. Офс. друк. Ум.
друк. арк. 17,44 + вкл. 2,18. Ум. фарбовідб. 26,85. Обл.-вид. арк. 17,4 + вкл. 2,61. Вид
№ 3082. Зам. № 4-1005.
Видавництво "Либідь" при Київському університеті
252001 Київ. Хрещатик, 10
Київська фабрика друкованої реклами
252067 Київ, Виборзька, 84
vovaniko. hurtom.com