Кременчуцький педагогічний коледж

імені А. С. Макаренка

ЗБІРНИК ЛЕКЦІЙ
з навчальної дисципліни «Фізична реабілітація
та основи масажу» для підготовки фахівців
за освітнім ступенем «Бакалавр»
зі спеціальності 014.11
Середня освіта «Фізична культура»

Кременчук
2018
 Рекомендовано до друку кафедрою теорії і методики фізичного виховання
Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка
(протокол № 4 від 26.11.2018 р.)

Рецензенти:
Ткачук І.О. - кандидат педагогічних наук, спеціаліст вищої категорії, викладач-
методист ВНКЗ «Одеське педагогічне училище»

Збірник лекцій з курсу «Фізична реабілітація та основи масажу» для підготовки

бакалаврів спеціальності 014.11 Середня освіта «Фізична культура» / укладач
Прокопенко Ю.С.; Кременчуцький педагогічний коледж імені А.С. Макаренка. –
Кременчук, 2018. – 91 С.

Прокопенко Ю.С.
Збірник підготовлений згідно навчальної програми дисципліни «Фізична
реабілітація та основи масажу». У ньому подані відомості про етіопатогенез і клініку
захворювань, клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної
реабілітації і масажу при різних захворюваннях, описано показання, протипоказання,
послідовність і особливості застосування лікувальної фізкультури і масажу у різні
періоди реабілітації. Також подається опис техніки й методики виконання основних і
додаткових прийомів масажу, практичні рекомендації щодо їх проведення.
Збірник орієнтований на студентів відділення фізичного виховання, які вивчають
дану навчальну дисципліну,

Комп’ютерний набір: Прокопенко Ю.С.

 ЗМІСТ
Вступ 4
Перелік умовних скорочень 5
І Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів 6
1.1 Фізична реабілітація при захворюваннях серцево-судинної системи 6
1.2 Фізична реабілітація при захворюваннях органів дихання 22
1.3 Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення 34
1.4 Фізична реабілітація при захворюваннях обміну речовин 42
ІІ Загальні анатомічні та фізіологічні основи масажу 48
2.1 Сутність і механізми фізіологічного впливу масажу на організм 48
людини.
2.2 Форми і методи лікувального масажу 56
ІІІ Техніка та методика проведення масажу 72
3.1 Основні прийоми класичного масажу 72
3.2 Лікувальний масаж при деяких захворюваннях і травмах 82
Література 89

3
 ВСТУП

Значне поширення захворювань і травм, складність і стійкість порушення

функцій, що супроводжуються тривалою втратою працездатності, ставлять проблему
реабілітації хворих та спортсменів у ряд важливих медико-соціальних проблем.
Саме тому знання основ фізичної реабілітації та масажу в сучасних умовах
необхідне фахівцям спортивної сфери, оскільки цей курс закладає розуміння впливу
фізичного навантаження і масажу на організм хворих і спортсменів в тренувальному та
відновному режимі. Фізичні вправи, як міцні стимулятори фізіологічних процесів в
організмі, використовуються практично при всіх захворюваннях в якості
профілактичного і лікувального засобу, спрямовані на відновлення здоров'я і
працездатності.
З метою підвищення рівня професійної підготовки фахівців з фізичного виховання
розроблено збірник лекцій з фізичної реабілітації та основ масажу для підготовки
бакалаврів спеціальності 014.11 Середня освіта (Фізична культура). Він відповідає
програмі і закладає основи знань про найпоширеніші хвороби, травми, закономірності
їх виникнення та дає уяву про послідовність і безперервність реабілітаційного процесу
на різних етапах відновного лікування хворих.
У даному збірнику подано відомості про основні засоби фізичної реабілітації.
Послідовність і методика їх застосування викладена у відповідності до періодів та
етапів медичної реабілітації, що пропонуються експертами ВООЗ. Наводяться
показання та протипоказання щодо використання засобів фізичної реабілітації у
комплексному лікуванні хворих. Перший модуль розкриває особливості застосування
засобів лікувальної фізичної культури в клініці внутрішніх хвороб, розкриває механізми
лікувальної дії різних засобів ЛФК при захворюваннях серцево-судинної, дихальної,
травної систем, захворюваннях обміну речовин на різних етапах реабілітації. У другому
модулі подаються відомості щодо нервово-гуморального та механічного впливу масажу
на різні системи організму, класифікація масажу, форми і методи масажу. В модулі,
приуроченому техніці та методиці проведення масажу, висвітлено питання щодо
техніки виконання основних і додаткових прийомів масажу та особливостей проведення
лікувального масажу при різних захворюваннях. Інформація збірнику подається
систематизовано, щоб студенти, які не мали можливості відвідати заняття, змогли
підготуватись до семінарського заняття чи заліку.
При написанні збірника використовувався матеріал першоджерел, які є класичними
базовими виданнями з фізичної реабілітації (В. М. Мухін «Фізична реабілітація», В. С.
Соколовський «Лікувальна фізична культура» та ін.).
Збірник містить таблиці й малюнки, що дає можливість краще сприймати
викладений матеріал.

4
 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЛФК – лікувальна фізична культура

ЧСС – частота серцевих скорочень
ЦНС – центральна нервова система
V – об’єм
AТ – артеріальний тиск
УВЧ – ультрависокочастотна терапія
НВЧ – надвисокочастотна терапія
УФО – ультрафіолетове опромінення
ЛГ – лікувальна гімнастика
В. п. – вихідне положення
ІХС – ішемічна хвороба серця
кгмхв-1 – одиниця міцності = 0,164Вт = 9,8 Дж
Вт – одиниця міцності = 6 кгм/хв
мм рт. ст. – позасистемна одиниця вимірювання тиску
ДМХ – диметиламінохалкон
ШКТ – шлунково-кишковий тракт
ОРА – опорно-руховий апарат

5
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ
ЗАХВОРЮВАННЯХ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ

1.1 Фізична реабілітація при захворюваннях серцево-судинної системи

Основні симптоми захворювань серцево-судинної системи, причини їх

виникнення

Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму,

постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому
при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього
організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні
захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн
світу.
Захворюваннями серцево-судинної системи є: ендокардит, міокардит, пе-
рикардит, дистрофія міокарда, вроджені І набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна
хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт,
варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників
зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління,
гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації,
спадковість тощо.
Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця,
порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюшністю (ціаноз).
Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.
- Часте серцебиття (тахікардія) – закономірна реакція серця на нестачу його
функцій, коли воно не в змозі підсилити свою роботу за рахунок збільшення ударного
об`єму (V) і реагує тільки збільшенням ритму (до 100-140 і більше поштовхів за
хвилину).
- Віддишка – самий характерний прояв серцевої нестачі з боку апарата
дихання. Обумовлюється віддишка підсиленим подразненням дихального центру під
впливом накопичення в крові вуглекислоти, а також утрудненням дихання внаслідок
застійних явищ в легенях у зв’язку з нестачею роботи лівого шлуночка.
- Серцева астма – приступи важкої віддишки, які виникають зазвичай в
першу половину ночі під час сну із-за збільшення застою крові в легенях.
- Набряки – характерний прояв серцевої нестачі, обумовлений затримкою
води в організмі. Спочатку підвищується вага тіла (на 1,5-2 кг), потім виникають
набряки, які локалізуються в підшкірній клітковині, в плевральній порожнині
(гідроторакс) і черевній порожнині. Локалізація набряків залежить від положення
хворого: у ходячих вони локалізуються на лодижках, ступнях, гомілках; у лежачих - на
поперекові, куприкові.
- Ціаноз – синюшний колір слизових і шкірних покривів – виникає в
результаті підвищення в крові абсолютної кількості відновленого гемоглобіну.
- Зниження периферичної температури – обумовлене тим, що сповільнення
току крові підсилює тепловіддачу і викликає підвищену мерзлякуватість хворих. Вони
погано переносять охолодження, оскільки температура тіла у них дещо знижена.
6
 - Кровохаркання – виникає при серцевій нестачі в результаті застою крові в
легенях, переповнення кров’ю дрібних судин і їх розривів.
При серцевій нестачі спостерігається і порушення інших органів – нирок
(проявляється в зменшенні виділення води і NaCl), функції кишечника – в схильності
до діареї, запорів, метеоризму.
Ранніми суб’єктивними ознаками серцевої нестачі є швидка втома, зниження
фізичної і розумової працездатності.
Захворювання серця пов’язані з порушенням його основних функціональних
властивостей – автоматизму, провідності, збудливості й скоротливості.
Найбільш характерними ознаками нестачі кровообігу є: зменшення ударного і
хвилинного V крові, зниження артеріального тиску (AТ), підвищення венозного тиску,
зменшення кількості циркулюючої крові, сповільнення кровообігу, погане постачання
тканин киснем.
Серцево-судинні захворювання лікують комплексно з включенням
медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового
режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої — лікувальна фізична культура (ЛФК),
лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. Їх призначають як у лікарняний, так і в
післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному,
санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання
механотерапії (тренажери).

Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх

захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реабілітації. Вона позитивно
впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ
виявляється як чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування
компенсації, нормалізація функцій, серед яких перші два є провідними.
Фізичні вправи підвищують тонус центральної нервової системи (ЦНС),
стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в
корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами
негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження.
Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за рахунок
вирівнювання основних нервових процесів.
Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкриваються
резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване
фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні
судини у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює
міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і
регенеративних процесів у серці, попереджає або зменшує у ньому розвиток
кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає
на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.
М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається
збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження
тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється,
активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквідації або зменшенню
7
набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності
кровообігу, полегшує роботу серця.
Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забезпеченні
нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають позасерцеві
(екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах.
Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і
внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та
присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному
наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація
гемодинаміки і кровопостачання органів і тканин. Одночасно дихальні вправи
підвищують вентиляцію й активізують газообмін у легенях, протидіють розвитку
пневмоній, стимулюють діяльність кишечника.
Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення
артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе
голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стимулює перебіг окисно-
відновних і обмінних процесів тощо.
Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його
опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують
психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок
систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їх здатність
координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем
організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконання
побутової і професійної роботи.
ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до при-
значеного хворому рухового режиму: суворо постільного, постільного, напів
постільного (палатного) і вільного. У післялікарняний період реабілітації вона
продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При
деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки
виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні
засоби і форми ЛФК.
Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікування хворих із
серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними
механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним.
Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові
процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-психічний стан
і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в
саморегулюванні кровообігу.
Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів,
посилюється мікроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підвищується
тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює
гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск,
сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних процесів.
Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцевого м'яза
і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця
полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і великому колі.

8
 Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи
і компенсаторних та пристосувальних процесів.
Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди
реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-рефлекторний,
класичний і підводний душ-масаж.
Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах
реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у
терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і
гуморального механізмів.
Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові
оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у
першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внаслідок цього виникають
рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск,
частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів.
Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та
збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.
Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при поглинанні
її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення
кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостерігається рефлекторний
перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок,
печінка, нирки).
Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покращують
мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну проникність, що сприяє
дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.
Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міокарді і
його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодинаміку. Вони
тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію
серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.
При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні методи:
гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, електросон,
індуктотермію, УВЧ- (ультрависокочастотна) і НВЧ- (надвисокочастотна) терапію,
магнітотерапію, УФО, геліотерапію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію,
гідротерапію (душі, обливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію
(вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні,
радонові ванни), кліматолікування.
Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під
час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення функції серцево-судинної
системи і фізичної працездатності.
Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Використовують
відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У
випадках тривалих важких серцево-судинних захворюваннь, що призвели до часткової
втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і
кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе
відновлення професійних навичок або підготовка хворого до оволодіння новою
професією.

9
 Недостатність кровообігу, основні стадії серцевої нестачі

Недостатність кровообігу — це нездатність серцево-судинної системи за-

безпечити доставку крові до тканин і органів у необхідній кількості для їх нормального
функціонування, що може бути результатом ураження тільки серця чи судин або
комбінацією їх. Вона розвивається при вадах серця, уроджених чи ревматичної
етіології, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, після інфаркту, при сифілітичному
ураженні серця, хронічному гломерулонефриті, пневмосклерозі. Патогенез хронічної
недостатності кровообігу визначають основним захворюванням.
Найчастіше недостатність кровообігу пов'язана із захворюваннями серця, що у
подальшому порушують функцію всього апарату кровообігу. Це виявляється у
зниженні ударного і хвилинного об'єму крові, сповільненні швидкості кровотоку,
зменшенні постачання кисню тканинам і видалення діоксиду вуглецю, порушенні
обміну речовин; у появі застійних явищ і набряків спочатку на ногах, а потім і у
внутрішніх органах, змінами їх діяльності.
Розрізняють гостру і хронічну недостатність кровообігу. Хворим з гострою
серцевою недостатністю потрібна негайна допомога. Хронічна недостатність
кровообігу має три ступені.
I ступінь — початкова, прихована, проявляється тільки при значному фі-
зичному навантаженні задишкою, серцебиттям, швидкою втомлюваністю. У стані
спокою ці явища зникають.
II ступінь — характеризується у початковому періоді — II (А) — задишкою і
серцебиттям при звичайному фізичному навантаженні, набряками ніг, що зникають за
ніч, суттєвим зниженням працездатності. Поява задишки у стані спокою, ціанозу,
постійних набряків, застійних явищ у черевній порожнині, легенях, розладів функцій
органів вказує на перехід захворювання в II (Б) ступінь. Хворі в такому стані
непрацездатні.
III ступінь — стан хворого прогресивно погіршується, порушується обмін,
відмічається виснаження, відбуваються незворотні зміни у внутрішніх органах.
Працездатність повністю втрачена.

ЛФК і фізіотерапія при різних стадіях недостатності кровообігу в

лікарняному і після лікарняному періодах

Недостатність кровообігу І ступеня — загальний стан хворих задовільний. Вони

лікуються у поліклініках і періодично у санаторіях і профілакторіях. Застосовуються
всі засоби фізичної реабілітації.
Лікувальна фізична культура спрямована на розв'язання таких головних завдань:
адаптацію серцево-судинної системи і всього організму до поступового збільшення
фізичного навантаження, відновлення і підвищення фізичної працездатності.
ЛФК призначають у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики,
самостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру, гідрокінезитерапії, спортивно-
прикладних вправ та ігор. У заняття лікувальною гімнастикою, що тривають спочатку
20-25 хв, а у подальшому — 35-45 хв, включають дихальні вправи і рухи в середніх і
великих м'язових групах, з обтяженнями, з предметами, з невеликим опором. У міру
адаптації хворих до навантажень рекомендується включати у заняття дозований біг у
10
повільному і середньому темпі, прогулянки на лижах, плавання, ігри. Заняття
проводять груповим методом. Для загартування організму їх слід проводити на свіжому
повітрі. З дозволу лікаря хворим можна займатися фізичними вправами у групах
загальної фізичної підготовки, любителів бігу, ходьби тощо.
Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму,
активізації периферичного крово- і лімфообігу, коронарної гемодинаміки і трофічних
процесів у міокарді, зняття утоми після фізичних навантажень. Використовують
загальний масаж, підводний душ-масаж, сегментарно-рефлекторний масаж
паравертебральних зон, верхньогрудних (D8 — D1) і нижньошийних спинномозкових
сегментів (С7 — СЗ).
Фізіотерапія націлена на покращання периферичного кровообігу і судинних
реакцій, загального стимулювання діяльності серцево-судинної системи, загартування
організму. Призначають сульфідні, скипидарні, вуглекислі ванни, місцеві ванни з
поступовим підвищенням температури (по Гауффе), обливання, обтирання, душі,
кліматолікування Працетерапію застосовують для підтримання рівня загальної пра-
цездатності і зміцнення організму. Рекомендують роботи у саду, городі, столярні і
слюсарні роботи.
Недостатність кровообігу II ступеня. Засоби фізичної реабілітації призначають в
лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру використовують відповідно до призначеного
спочатку постільного режиму. Основні завдання: попередження ускладнень (пневмонія,
тромбоемболія, порушення перистальтики кишечнику та Ін.); покращання
периферичного крово- і лімфообігу, боротьба Із застійними явищами; активізація
екстракардіальних чинників і коронарного кровообігу, зміцнення міокарда, зменшення
гіпоксії; поступове підвищення фізичної працездатності хворого.
Заняття проводять індивідуально або у малих групах із вихідного положення
лежачи на спині, на правому боці. У комплекс лікувальної гімнастики (ЛГ), що триває
10-13 хв, обов'язково включають вправи для дистальних відділів кінцівок, що
виконують в обов'язковому поєднанні з диханням. Допускають рухи у великих суглобах
з обмеженою амплітудою, а в міру зниження проявів недостатності кровообігу вони
виконуються в повному обсязі. Під час занять виконують перехід у положення сидячи.
В цьому положенні рекомендуються дихальні вправи та ті, що імітують ходьбу.
При покращанні загального стану хворого і адаптації до фізичних навантажень
йому призначають напівпостільний режим. Додатково вводять вихідні положення
сидячи, стоячи. Рухи виконують з повною амплітудою, вони проводяться у великих
м'язових групах у повільному і середньому темпі. Крім того, навантаження збільшують
за рахунок кількості повторень вправ, часу занять (15-18 хв), рекомендують дозовану
ходьбу у повільному темпі від кількох метрів (на початку режиму) і, поступово
збільшуючи дистанцію, до 150-200 м (в кінці режиму).
Вільний режим призначають хворим при суттєвому покращанні здоров'я, основне
завдання ЛФК — це підготовка їх до виписки з лікарні. В цей час фізичні навантаження
продовжують постійно підвищувати: збільшується тривалість заняття з лікувальної
гімнастики до 25 хв, дистанція ходьби, включають ходьбу по східцях, використовують
малорухливі Ігри.
11
 Лікувальний масаж націлений на покращання периферичного крово- і
лімфообігу, зменшення застійних явищ, підвищення функціонального стану. У
постільному руховому режимі масажують нижні кінцівки, а у наступних — ще спину,
ділянку сідниць, руки, використовують сегментарно-рефлекторний масаж.
Фізіотерапію застосовують для активізації периферичного кровообігу,
зменшення проявів гіпоксії та застійних явищ, стимуляцію обмінних процесів,
покращання коронарного кровообігу і трофічних процесів у серцево- му м'язі,
нормалізації діяльності ЦНС. Призначають кисневу терапію, електрофорез лікарських
речовин, аерозольтерапію, електросон.
Післялікарняний період реабілітації. До засобів фізичної реабілітації, що
застосовувалися у попередній період, додається працетерапія.
Лікувальну фізичну культуру застосовують для стимуляції периферичного і
екстракардіальних чинників кровообігу; зменшення гіпоксії; зміцнення серцевого м'яза
і активізації обмінних процесів у ньому; подальшого підвищення фізичної
працездатності хворого і загального тонусу організму. Використовують лікувальну і
ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну ходьбу теренкур, малорухливі ігри. В заняття
ЛГ, що тривають 25-30 хв, включають прості гімнастичні вправи для м'язів кінцівок і
дихальні вправи статичного і динамічного характеру з підсиленим і подовженим
видихом. Темп виконання вправ повільний і середній, амплітуда рухів повна.
Лікувальний масаж використовують для активізації периферичного крово- і
лімфообігу, зменшення застійних явищ; покращання трофічних процесів у міокарді,
підвищення загального тонусу організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний І
класичний масаж. Масажують спину, міжреберні проміжки, ділянку серця, нижні і
верхні кінцівки.
Фізіотерапію призначають для активізації периферичного крово- і лімфообігу,
покращання коронарного кровообігу, трофічних процесів і скорочувальної здатності
міокарда, загальної стимуляції функцій серцево-судинної, центральної і вегетативної
нервової систем, обмінних процесів, термоадаптаційних механізмів, загартування
організму. Використовують медикаментозний електрофорез, гальванізацію, УФО,
електросон, ванни кисневі, йодобромні, обтирання, аеротерапію.
Працетерапія націлена на попередження розвитку психопатологічних станів,
підняття психоемоційного настрою пацієнта, розширення побутових дій.
Використовують трудові операції та цілісні дії, що сприяють максимально можливому
відновленню професійних та побутових навичок або оволодінню іншими.
Недостатність кровообігу III ступеня. Загальний стан хворих важкий. ЛФК в
формі лікувальної гімнастики призначають при покращанні стану пацієнта, стабілізації
недостатності кровообігу. Завдання: попередження ускладнень; покращання
периферичного і стимуляцію екстракардіальних чинників кровообігу, нормалізація
психічного стану.
Комплекси складають з вправ для дрібних та середніх м'язових груп, рухів у
великих суглобах кінцівок з допомогою невисокого піднімання таза, повороту на
правий бік, статичних дихальних вправ без поглиблення дихання. Вправи виконують із
вихідного положення лежачи на спині з трохи піднятим узголів'ям, у повільному темпі,
кількістю повторень 3-6 разів. Тривалість заняття 6-8 хв.
З інших засобів фізичної реабілітації можна використовувати лікувальний масаж
(поверхневі погладжування та обережні ніжні розтирання гомілок).
12
 Ішемічна хвороба серця. Стенокардія

Ішемічна хвороба серця (ІХС) - це хвороба, яка пов’язана з гострою або

хронічною дисфункцією серцевого м’яза внаслідок зменшення постачання міокарда
артеріальною кров’ю. Найважчою формою ІХС є інфаркт міокарда - хвороба, що
пов'язана з утворенням вогнища змертвіння в серцевому м'язі внаслідок недостатності
його кровопостачання. Причиною цього може бути спазм або тромбоз
атеросклеротично змінених коронарних артерій, недостатність колатерального
(обхідного) кровообігу серця.
Розвиткові інфаркту сприяють чинники ризику, стенокардія, гіпертонія,
підвищене згортання крові, психоемоційні напруги, нервові потрясіння, фізичні
перенапруження, алкогольна інтоксикація. Початок захворювання характеризується
нападом інтенсивного болю за грудниною і в ділянці серця, що продовжується
годинами, а інколи і довше, типовими електрокардіографічними змінами, серцевою
недостатністю. Біль здавлює, стискує, має надривний характер, звичайно віддає у ліве
плече, руку, шию, нижню щелепу, міжлопаткову ділянку. Від болю під час нападу
стенокардії він відрізняється тяжкістю, тривалістю і відсутністю ефекту від застосуван-
ня нітрогліцерину. Напад болю супроводжується спочатку збудженням, а потім
пригніченістю, відчуттям страху, пітливістю, загальною слабкістю.
Стенокардія — одна з форм ішемічної хвороби серця. Вона характеризується
нападами раптового пекучого, стискуючого болю за грудниною, що віддає в ліву руку і
лопатку, шию, нижню щелепу. Такий стан виникає внаслідок спазму судин серця,
недостатнього постачання його кров'ю і триває від декількох до 30 хв і супроводжується
почуттям страху, туги і занепокоєння. Частота нападів різна: від поодиноких до 40-60
за добу, а інколи проміжки між нападами можуть тривати місяцями.
Розрізняють стенокардію напруження, коли напади виникають при фізичному
навантаженні, і стенокардію спокою, при якій вони виникають спонтанно без видимої
причини поза м'язовими зусиллями, нерідко вночі під час сну. Виникненню
захворювання і його розвитку сприяють, в основному, ті самі чинники, що і при
інфаркті міокарда. Напади спостерігаються частіше взимку, ніж влітку, в холодну і,
особливо, вітряну погоду, а інколи після надмірного прийому "їжі.
Перебіг стенокардії має декілька варіантів: рідкі напади; стабільна стенокардія,
коли напади виникають за одних і тих самих умов; нестабільна стенокардія, при якій
напади частішають І виникають при менших, ніж раніше, напруженнях;
передінфарктний стан, коли зростає частота, інтенсивність і тривалість нападів та
з'являється стенокардія спокою.

Фізична реабілітація при стенокардії в лікарняному і після лікарняному періодах

При лікуванні стенокардії велике значення має руховий режим, за рахунок вірної
організації якого можна уникнути тих фізичних навантажень, що спричиняють напади.
При нестабільній стенокардії і передінфарктному стані призначають переважно
постільний режим.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
13
 Лікувальна фізична культура призначається після зняття больового синдрому,
припинення сильних нападів, при позитивних показниках електрокардіограми та інших
об'єктивних методів досліджень за умов постільного рухового режиму при нестабільній
стенокардії і передінфарктному стані, а при менш тяжких варіантах стенокардії — у
напівпостільному.
Протипоказання до застосування ЛФК: часті, інтенсивні та тривалі напади
стенокардії, високий або низький артеріальний тиск з частими гіпер- або гіпотонічними
кризами, прогресування серцево-судинної недостатності, від'ємна динаміка
електрокардіограми, порушення провідності, екстрасистолія, ЧСС більше 100 або
менше 50 за хвилину.
Головним завданням ЛФК є: покращення емоційно-психічного стану, стимуляція
нейрогуморальних регуляторних механізмів і відновлення нормальних судинних
реакцій при м'язовій роботі, ліквідація гіпоксії, активізація обміну речовин, покращання
функції серцево-судинної системи, забезпечення поступової адаптації до фізичних
навантажень.
Форми ЛФК та методика занять аналогічні тим, що використовуються при
інфаркті міокарда у відповідному руховому режимі. Однак перехід до наступного
режиму проводиться в більш ранні терміни, сміливіше і скоріше включають вихідні
положення сидячи, стоячи. Ходьба у напівпостільному режимі починається з 30-50 м і
доводиться до 200-300 м.
Лікувальний масаж застосовують у періоді між нападами, щоб нормалізувати
діяльність ЦНС, підвищити загальний тонус організму; активізувати гемодинаміку і
трофічні процеси у міокарді, зменшити біль у ділянці серця і його рефлексогенних
зонах; покращити функції серцево-судинної системи. Використовують сегментарно-
рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони нижньошийних,
верхньогрудних, останній грудний та перший поперековий спинномозкові сегменти.
Масажують груднину, ділянку серця, ліве плече і руку, міжлопаткову ділянку,
використовуючи прийоми і методику, яку застосовують на початку післялікарняного
періоду реабілітації хворих на інфаркт міокарда.
Фізіотерапія націлена на купірування нападів стенокардії, зняття болю,
відновлення коронарного кровообігу, покращання обмінних процесів у ньому і
ліквідацію порушень ритму; усунення гіпоксії, відновлення функціонального стану
центральної нервової системи, протидію порушенням згортаючої системи крові.
Застосовують електрофорез лікарських речовин, електросон, діадинамотерапію,
оксигенацію.
Післялікарняний період реабілітації. На санаторному або поліклінічному етапі
реабілітації побудова програми і застосування її засобів, руховий режим залежать від
функціонального класу хворого.
До І функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напруження, у яких
напад виникає при надзвичайно великих фізичних зусиллях або нервово-психічних
перевантаженнях. У них висока толерантність до фізичних навантажень — більша 100
Вт (600 кгмхв-1 і більше).
До II функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напруження, у
яких напади виникають при середніх навантаженнях, на холоді. Толерантність до
фізичних навантажень у них менша 100 Вт, але більша 50 Вт (600-300 кгмхв-1).
До III функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напруження, у
14
яких напади виникають часто, при звичайних навантаженнях, на холоді.
Спостерігається недостатність кровообігу І—II А ступеня, порушення ритму.
Толерантність до фізичних навантажень менша 50 Вт (нижче 300 кгмхв-1).
До IV функціонального класу відносять хворих з частими нападами стенокардії
напруження на малі фізичні навантаження при самообслуговуванні, зі стенокардією
спокою. Спостерігається недостатність кровообігу II Б ступеня. Толерантність до
фізичних навантажень низька— менша 25 Вт (150 кгмхв-1 і нижча). ЦІ хворі займаються
фізичними вправами тільки в умовах лікарні і не підлягають реабілітації в санаторії або
поліклініці.
ЛФК, як і інші засоби фізичної реаблітації, застосовують у цьому періоді
відновного лікування, в основному, з тією самою метою, що і у хворих на інфаркт
міокарда. Використовують такі самі форми і методи, що властиві призначеному
руховому режиму. Тому в санаторії вони можуть займатися лікувальною гімнастикою
в загальних групах. Підвищення функціональних можливостей серцево-судинної
системи у хворих на стенокардію досягають за рахунок дозованої ходьби, тренувань на
велоергометрі, теренкуру, бігу, плавання, гімнастики у воді. Цим пацієнтам не
призначають усі рухові режими, обов'язкові для хворих на інфаркт міокарда. Так,
хворим І функціонального класу призначають відразу тренуючий режим, II — щадно-
тренуючий, ІІІ — щадний.
Відповідно до щадного рухового режиму тренування дозованою ходьбою хворих
III функціонального класу починають з 500 м, щоденно збільшуючи дистанцію на 200-
500 м, поступово вона доводиться до 3 км зі швидкістю пересування 2-3 км-год-1. Для
хворих II функціонального класу, що займаються за програмою щадно-тренуючого
режиму, дистанція ходьби починається з 3 км і поступово збільшується до 5-6 км зі
швидкістю пересування 4 км-год-1. Окремі ділянки маршруту можуть мати підйом 5-
10°. Тренування дозованою ходьбою у хворих І функціонального класу починається з
дистанції 5 км, що поступово доводиться до 8-10 км при швидкості ходьби 4-5 км-год-
1
. На ділянках маршруту допускається підйом 10-15°. Після адаптації до цієї відстані
хворі можуть приступити до бігу підтюпцем.
Велике значення у відновному лікуванні хворих на стенокардію мають во-
долікувальні процедури через їх здатність виразно впливати на функціональний стан
центральної і вегетативної нервової системи, коронарний і периферичний кровообіг,
терморегуляційні механізми, процеси адаптації до температурних подразників.
Використовується плавання у басейні з прісною або мінеральною водою з тривалістю
заняття від 15-20 до 30-45 хв, що залежить від функціонального класу.
Хворим зі стабільною стенокардією І та II функціональних класів, при не-
достатності кровообігу не вище І ступеня і при відсутності порушень серцевого ритму,
призначають фізичні вправи у воді. Темп плавання і фізичних вправ обирається і
контролюється ЧСС, що не повинна перевищувати 70-80 % максимальної на висоті
порогового навантаження на початку курсу і 80-90 % — у кінці. Методика занять
будується так, щоб не викликати напруженої уваги хворого і втомлюваності, для чого
треба передбачити паузи для відпочинку. Курс гідрокінезитерапії складається з 20-25
процедур, а у подальшому її рекомендують застосовувати 2-3 рази на тиждень протягом
тривалого часу.
Окрім плавання і фізичних вправ у воді хворим І та II функціональних класів
призначають укутування, кисневі, перлинні і азотні ванни з температурою води 35-36
15
°С. Цим хворим можна рекомендувати таку сильно тренуючу водолікувальну
процедуру, як контрастні ванни: спочатку ножні, а згодом — загальні ванни з різницею
температур 12-15 °С. Хворим І функціонального класу дозволяється відвідувати сауну,
застосовувати підводний душ-масаж. Хворим показано періодично проходити
санаторно-курортне лікування у кліматичних місцевих кардіологічних і
бальнеологічних санаторіях.

Гіпертонічна хвороба, її стадії і форми

Гіпертонічна хвороба характеризується підвищенням артеріального тиску:

систолічного вище 150 мм рт. ст. (20,0 кПа) і діастолічного — 90 мм рт. ст. (12,7 кПа).
Це пов'язано зі збільшенням тонусу судин, що створює підвищену опірність кровотоку.
Основною причиною гіпертонічної хвороби є порушення функцій вищих відділів ЦНС,
розлад нейрогуморальних механізмів. До чинників, що спричиняють підвищення
артеріального тиску, відносять психоемоційні перенапруження, часті стреси, надмірну
розумову працю, атеросклероз, спадковість, ожиріння, діабет, клімакс, паління тощо.
Хвороба має хронічний перебіг з періодичними загостреннями, гіпертонічними
кризами і періодами відносного благополуччя (ремісія). Проявляється вона головним
болем, шумом у вухах, запомороченням, підвищеною дратівливістю, зниженням
працездатності. При гіпертонічній кризі ці симптоми різко посилюються, з'являється
біль у м'язах і суглобах, виникають гострі розлади зору, блювота, Іноді хворі втрачають
свідомість.
Розрізняють 3 стадії і форми захворювання:
1 стадія – початкова, характеризується непостійним короткочасним підвищенням
АТ, який в сприятливих умовах нормалізується.
2 стадія – стабільна, коли підвищення АТ ліквідується тільки використанням
ліків.
3 стадія – склеротична, коли протікання хвороби ускладнюється розвитком
органічних змін як в судинах так і в органах.

Фізична реабілітація при гіпертонії у різних періодах лікування

Гіпертонічну хворобу лікують комплексно, застосування різних методів

лікування буде залежати від стадії хвороби.
Хворих з І стадією гіпертонічної хвороби лікують у поліклініці чи санаторно-
курортних умовах, де їм призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію,
механотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура призначається для: нормалізації процесів збудження
і гальмування в ЦНС, моторно-судинних рефлексів і судинного тонусу, порушеної
регуляції артеріального тиску; загального зміцнення організму і емоційного стану
хворого; підвищення його працездатності. Застосування форм ЛФК проводять
відповідно до призначеного щадного, щадно-тренуючого та тренуючого рухових
режимів.
Методика застосування фізичних вправ при гіпертонічній хворобі в усіх рухових
режимах передбачає використання спеціальних вправ, якими є вправи на розслаблення
м'язів, дихальні та для вестибулярного апарату. Вони сприяють зниженню
16
артеріального тиску і нормалізують порушену вестибулярну функцію.
Лікувальний масаж проводиться для урівноваження процесів збудження і
гальмування в корі головного мозку; зменшення тонусу периферичних судин і
артеріального тиску; нормалізації діяльності серцево-судинної системи в цілому і
психоемоційного стану. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж
паравертебральних зон верхньогрудних і шийних спинномозкових сегментів, голови,
шиї і комірцевої зони, використовуючи погладжування, розтирання, розминання.
Фізіотерапія націлена на підсилення процесів гальмування в ЦНС; зменшення
тонусу периферичних судин і артеріального тиску; покращання обмінних процесів,
підвищення загальної реактивності і загартування організму. Використовують
обтирання, обливання, купання, повітряні і сонячні ванни, УФО загальне і поперекової
ділянки.
Механотерапію застосовують у вигляді тренажерів для покращання діяльності
серцево-судинної системи, розвитку загальної витривалості, підвищення фізичної
працездатності. Використовуються велотренажери, весловий тренажер, водяні
велосипеди, універсальні тренажери типу "Здоров'я". Навантаження мають бути
помірної інтенсивності, але довготривалі.
Працетерапію призначають для підтримання загальної працездатності і
психоемоційного стану хворого. Рекомендують помірну працю на свіжому повітрі, в
садку, на городі.
Хворих з II та III стадією гіпертонічної хвороби лікують у стаціонарі, реа-
білітаційному центрі або поліклініці. Першим з них рекомендується ще санаторно-
курортне лікування, у других — його не застосовують.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають після покращання стану хворого,
використовують її в умовах постільного або напівпостільного рухового режиму.
Завдання ЛФК: покращання діяльності ЦНС, усунення порушень процесів
регуляції артеріального тиску; активізація екстракардіальних чинників кровообігу;
стимуляція обміну речовин у міокарді та колатерального кровообігу; попередження
гіпостатичної пневмонії, тромбоемболії, інфаркту міокарда, порушень мозкового
кровообігу, усунення вестибулярних розладів; покращання психоемоційного стану
хворого І підготовка його до розширення рухового режиму.
У постільному руховому режимі ЛФК застосовують у формі лікувальної ранкової
гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Лікувальну гімнастику, що триває 10-12 хв,
проводять індивідуально з вихідних положень лежачи на спині з високо піднятим
узголів'ям і сидячи на ліжку. Комплекси складаються із загальнорозвиваючих та
дихальних вправ у співвідношенні 1:1. Включають вправи для м'язів кінцівок, грудної
клітки і живота, шиї, рекомендують повороти голови. Вправи виконують з невеликою
амплітудою, у повільному темпі, повторюючи кожну 3-6 разів. Тривалість постільного
режиму при гіпертонічній хворобі II стадії 2-6 днів.
Напівпостільний режим передбачає адаптацію хворого до вставання і ходьби.
Лікувальна гімнастика, що триває 15-25 хв, виконується з вихідних положень лежачи,
сидячи і стоячи. Вправи втягують у роботу середні і великі м'язові групи. Включають
вправи на координацію і тренування вестибулярного апарату (рис. 5.5). Вправи
виконують у повільному, а деякі у середньому темпі. Амплітуда рухів, переважно,
17
неповна. Кількість повторень вправ 6-8 разів. Співвідношення загальнорозвиваючих і
дихальних вправ 2:1 і 3:1. Хворим призначають лікувальну ходьбу спочатку по палаті,
а згодом по коридору на відстань 50, 100, 200 м.
Вільний руховий режим націлений на розширення фізичної активності хворого.
Лікувальну гімнастику, що триває 25-35 хв, виконують, в основному, з вихідного
положення стоячи. Кількість повторень вправ 8-12 разів.
Комплекси включають спеціальні вправи, характерні для гіпертонічної хвороби,
на розслаблення м'язів, тренування вестибулярного апарату і координацію рухів,
дихальні вправи, що виконуються з повною амплітудою, без затримки дихання і
натужування. Останнє необхідно виключати, оскільки воно різко підвищує
внутрішньочерепний і грудний тиск. Слід уникати також вправ, пов'язаних з різким
перепадом внутрішньочерепного тиску, з тривалими статичними зусиллями.
Продовжують призначати лікувальну ходьбу у повільному і середньому темпі і
наприкінці вільного режиму хворі мають долати дистанцію у 1500 м.
Лікувальний масаж призначають у напівпостільному руховому режимі хворим на
гіпертонічну хворобу не вище ІІ-Б стадії для нормалізації діяльності ЦНС, зняття
головного болю, зменшення судинного тонусу і артеріального тиску, покращання
функції серцево-судинної системи. Використовують сегментарно-рефлекторний масаж,
діючи на паравертебральні зони верхньогрудних і шийних спинномозкових сегментів
D3 — D, та С7 — С . Масажують лобну і волосисту ділянку голови, задню поверхню
шиї, комірцеву зону, застосовуючи погладжування, розтирання і розминання.
Фізіотерапія націлена на підсилення процесів гальмування в ЦНС, зниження
тонусу периферичних судин, розширення судин нирок, покращання кровообігу і обміну
речовин. Застосовують електрофорез лікарських речовин, що підсилюють процеси
гальмування та розширюють судини, електросон, гальванізацію, діадинамотерапію,
ампліпульсотерапію.
У післялікарннний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають для нормалізації процесів збудження і
гальмування в ЦНС, моторно-судинних рефлексів і судинного тонусу; покращання
периферичного кровообігу і зменшення артеріального тиску; стимуляції обміну
речовин; послаблення реакції організму на несприятливу дію зовнішніх та стресових
чинників; зменшення дози або припинення прийому ліків та підтримання
працездатності хворого. Форми її, методика занять фізичними вправами, окрім
обов'язкового застосування спеціальних для гіпертонічної хвороби вправ — дихальних,
на розслаблення м'язів і тренування вестибулярного апарату — аналогічні тим, що
застосовують при стенокардії у відповідному руховому режимі — щадному, щадно-
тренуючому і тренуючому.
Лікувальний масаж — його мета, прийоми і методика практично не відрізняються
від таких, що використовують на санаторному чи поліклінічному етапі реабілітації
хворих з І стадією гіпертонічної хвороби.
Фізіотерапія націлена на покращання функціонального стану ЦНС,
нейрогуморальної регуляції судинного тонусу; зниження тонусу судин, підвищення
трофічних процесів і скорочувальної здатності міокарда; стимуляцію ниркового
кровообігу, адаптацію серцево-судинної системи і організму в цілому до дії
зовнішнього середовища, загартування пацієнта. Призначають електросон,
18
електрофорез ліків, гальванізацію, магнітотерапію, діадинамотерапію, мікрохвильову
терапію; вуглекислі, перлинні, кисневі, хвойні, радонові, азотні, йодобромні ванни,
дощовий та циркулярний душ.
Механотерапію у вигляді велотренажерів і веслового тренажера застосовують у
хворих для тренування серцево-судинної системи, підвищення фізичної
працездатності.
Працетерапія націлена на збереження загальної працездатності і підтримання
психоемоційного стану хворого. Рекомендують помірну працю у садку, на городі.

Фізична реабілітація при гіпотонічній хворобі

Гіпотонічна хвороба характеризується зниженням артеріального тиску:

систолічного нижче 100 мм рт. ст. (13,3 кПа ) і діастолічного — 60 мм рт.ст. (8 кПа).
Захворювання пов'язане зі зниженням судинного тонусу, причиною якого є порушення
функціонального стану ЦНС і його нейрогуморальної регуляції. Розвивається
гіпотонічна хвороба в осіб з виснаженою нервовою системою, психотравмуючими
ситуаціями, ослаблених хронічними інфекційними і тяжкими захворюваннями, а також
в осіб, які зловживають алкоголем, палінням. Хворі скаржаться на млявість, слабкість,
утому зранку і відсутність бадьорості навіть після сну, головний біль та біль у ділянці
серця, запаморочення, підвищену дратівливість, зниження витривалості, задуху при
помірному фізичному навантаженні, інколи непритомний стан.
Захворювання має хронічний перебіг і хворих періодично лікують в поліклініці
або санаторії, профілакторії. При розвитку гіпотонічного кризу, що виникає внаслідок
різкого зниження артеріального тиску і супроводжується серйозними порушеннями в
організмі — хворих негайно госпіталізують.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному руховому режимі.
Протипоказання до її застосування: різке погіршення самопочуття хворого, стан після
гіпотонічного кризу, порушення серцевого ритму та загальні протипоказання до
застосування ЛФК.
Завдання ЛФК: нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС,
встановлення і закріплення моторно-вісцеральних та вісцерально-моторних зв'язків,
відновлення порушеної регуляції артеріального тиску; активізація екстракардіальних
чинників кровообігу, скорочувальної здатності міокарда і покращання
функціонального стану серцево-судинної системи; підвищення м'язового тонусу і
покращання координації рухів, рівноваги; загальне зміцнення організму і відновлення
емоційного стану хворого.
Постільний руховий режим передбачає використання лікувальної і ранкової
гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Комплекси вправ складаються з простих за
структурою і координацією рухів, що втягують у роботу всі м'язові групи. Виконують
їх по 6-8 разів у повільному темпі, з середньою амплітудою, з вихідних положень
лежачи на спині, сидячи на ліжку, сидячи. Використовують статичні вправи для м'язів
кінцівок з помірним м'язовим напруженням (20-25 % комплексу становлять вправи, що
виявляють пресорний ефект). Тривалість лікувальної гімнастики 15-20 хв.
Напівпостільний руховий режим дозволяє набувати вихідних положень сидячи на
19
стільці та стоячи, використовувати від 25 до 40 % вправ, що викликають пресорний
ефект. Амплітуда рухів середня і повна, темп середній при виконанні вправ швидкісно-
силового характеру. Статичні вправи використовують наприкінці основної частини
заняття з наступним виконанням дихальних вправ і на розслаблення. Кількість
повторень вправ 8-10 разів. Тривалість лікувальної гімнастики до 20-30 хв. Метод
проведення — малогруповий.
Вільний руховий режим передбачає використання гантелей, медболів та інших
предметів. Збільшується темп виконання вправ, амплітуда рухів, кількість їх повторень
до 10—12 разів. Силові вправи виконують у повільному і середньому темпі, швидкісно-
силові — у швидкому, на рівновагу — у повільному. Спеціальні вправи займають 50-
60 % часу заняття лікувальною гімнастикою. Використовують вправи у русі, різні види
ходьби. Заключна частина заняття зменшується і хворі закінчують лікувальну
гімнастику з артеріальним тиском вище вихідного. Тривалість заняття 25-40 хв.
Застосовують настільні і малорухливі ігри, лікувальну ходьбу спочатку 500 м, а згодом
1000 м і 1500 м за один раз зі швидкістю 70 кроків за хвилину.
Лікувальний масаж призначають у постільному режимі для нормалізації
діяльності ЦНС, підвищення м'язового і судинного тонусу та артеріального тиску,
відновлення психоемоційного стану хворого. Застосовують сегментарно-рефлекторний
масаж, що діє на паравертебральні зони крижових, поперекових та нижньогрудних
спинномозкових сегментів (S5 — Sll, L5 — L1, D12 —- D6). Масажують ділянку крижів,
сідничні м'язи, гребні клубових кісток, задню поверхню стегон, гомілок і при атонії
кишок — масують ділянку живота. Використовують погладжування, розтирання,
розминання та вібрацію у вигляді вібраційного погладжування, стрясання,
струшування, поплескування, рубання.
Фізіотерапія, що призначається у постільному режимі, націлена на відновлення
порушеної рівноваги основних нервових процесів в ЦНС, підвищення тонусу
периферичних судин і артеріального тиску, стимуляції функції надниркових залоз,
підняття загального тонусу організму. Застосовують електрофорез ліків, що
підвищують периферичний опір кровотоку, нормалізують тонус судин, електросон,
гальванізацію, ДМХ (диметиламінохалкон)-терапію, діадинамотерапію.
Працетерапію призначають у постільному режимі як загальнозміц-нюючу
(тонізуючу) процедуру, завданням якої є: відвернути увагу від неприємних думок,
підвищити психоемоційний і життєвий тонус хворого. Використовують плетіння,
в'язання, виготовлення конвертів, пакетів тощо.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,

фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру проводять у поліклініці або санаторії. ЛФК
призначають для покращання функціонального стану ЦНС, зміцнення моторно-
вісцеральних та вісцерально-моторних зв'язків; стимуляції діяльності серцево-судинної
і м'язової систем і підвищення м'язового і судинного тонусу; зменшення потреби у ліках
та підтримання працездатності хворого.
У щадному руховому режимі використовують лікувальну І ранкову гігієнічну
гімнастику, лікувальну ходьбу, теренкур, спортивно-прикладні вправи, Ігри.
Враховуючи особливості проявів захворювання, що з'являються вранці, великої уваги
приділяють ранковій гігієнічній гімнастиці. Тривалість її 15-17 хв. Комплекси
20
складаються із загальнорозвиваючих і спеціальних вправ. Доцільно після ранкової
гігієнічної гімнастики зробити вологе обтирання і повітряні процедури при температурі
18-20 °С від 10-15 хв до 30-60 хв. Пацієнти у цьому режимі продовжують виконувати
лікувальну гімнастику, засвоєну перед випискою з лікарні. Лікувальна ходьба
збільшується до 3 км, темп її — 80-90 кроків за хвилину з відпочинком через кожні 1000
м. Застосовують теренкур з крутістю підйому 5-10° (маршрут №2), прогулянки,
естафетні ігри, крокет. Тривалість режиму — 2 тиж.
Щадно-тренуючий руховий режим передбачає використання всіх форм ЛФК
попереднього рухового режиму, але з більшим фізичним навантаженням. Обсяг
силових, швидкісно-силових і статичних вправ у комплексах лікувальної гімнастики
складають 60-65 %. Тривалість її 35-45 хв. Лікувальна ходьба, дистанція якої дорівнює
4-5 км, проводиться з 40—50-метровими прискореннями через кожні 400 м. Теренкур
призначають з крутістю підйому 10-15° (маршрут № 3). Рекомендують 2-5-хвилинний
біг у темпі 120-130 кроків за хвилину, а також бадмінтон, волейбол, баскетбол, городки,
настільний теніс. Пацієнтам не забороняють плавати 5-Ю хв при температурі води не
нижче 19 °С, їздити на велосипеді, ходити на лижах, займатися веслуванням за умов
повільного темпу рухів (20-25 педалювань чи кроків або гребків за хвилину), близький
туризм на відстань 10-12 км. Триває цей режим — 2-3 тижні.
Тренуючий руховий режим покликаний забезпечити зростання тренуючої дії
фізичних вправ. Цього досягають за рахунок збільшення тривалості ранкової гігієнічної
гімнастики до 20 хв, маси гантелей та медболів, дистанції лікувальної ходьби до 6-8 км
зі швидкістю 5-6 км за год з 2-5-разовим переходом на біг в темпі 140 кроків за хвилину,
використання теренкуру з крутістю підйому 15-20° (маршрут № 4), плавання
тривалістю 15-20 хв. Дозволяють рухливі ігри, веслування в темпі 30-35 гребків за
хвилину, їзду на велосипеді до 10 км 2-3 рази на тиждень, ходьбу на лижах протягом
40-60 хв. Тривалість цього режиму 3-4 тижні.
Лікувальний масаж призначають повторно через 3-4 тижні після його курсу у
лікарняний період реабілітації, а у подальшому його використовують 1 раз на 2 місяці.
Курс складається з 12-15 процедур. Його мета, методика і прийоми практично не
відрізняються від тих, що використовувались під час лікування пацієнта в стаціонарі. У
цей період деяким хворим призначають душ-масаж.
Фізіотерапія націлена на поліпшення функціонального стану ЦНС,
нейрогуморальної регуляції судинного тонусу; підвищення артеріального тиску і
діяльності серцево-судинної системи; стимуляцію функції наднирникової залози;
покращання адаптації організму до дії несприятливих чинників навколишнього
середовища, загартування пацієнта. Призначають дощовий або циркулярний душ,
обтирання водою кімнатної температури з постійним зниженням її до 10-15 °С; ванни
прісні, вуглекислі, скипидарні, хлоридні, натрієві, сульфідні; аероіонотерапію, сонячні
та повітряні ванни, обливання, купання в морі, прісній воді, сон на повітрі, електросон.
Механотерапію у вигляді тренажерів застосовують для розвитку сили,
швидкісно-силової витривалості, загального зміцнення організму та підвищення
фізичної працездатності. Використовують велотренажери, доріжку, що біжить,
весловий тренажер, гімнастичний комплекс "Здоров'я".
Працетерапію застосовують для підтримання загальної працездатності та
психоемоційного тонусу пацієнта. Рекомендують роботи на свіжому повітрі у садку, на
городі.
21
 Хворим на гіпотонічну хворобу бажано періодично проходити санаторно-
курортне лікування. Показані бальнеологічні і приморські та середньогірські курорти.

Література
1. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2005, с.236-270.
2. Учебник инструктора по лечебной физической культуре: Учеб. для ин-тов физ.
культ./ Под ред. В.П. Правосудова. – М.: Физкультура и спорт, 1980, с. 103-128.
3. Физическая реабилитация: учебник для студентов академий и ин-тов физ. культуры /
Под ред. проф. Попова С. Н. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, с 230-285.

1.2 Фізична реабілітація при захворюваннях органів дихання

Основні симптоми захворювань органів дихання. Ступені дихальної нестачі

Хвороби органів дихання займають велике місце серед населення при ураженнях
внутрішніх органів і зустрічаються майже так часто, як і захворювання ССС.
Для захворювань органів дихання характерні такі симптоми: віддишка, задуха,
виділення мокротиння, кашель, кровохаркання, біль у грудній клітці.
Віддишка виражена у підвищенні частоти і зміні ритму й характеру дихання. Вона
супроводжується відчуттям нестачі повітря.
Задуха – крайній ступінь віддишки, розвивається при спазмі бронхів,
пневмотораксі, набряках легень, закупорці артерій малого кола кровообігу. Задуха, яка
настає раптово у вигляді приступу, називається астмою.
Кашель – рефлекторно-захисний акт, що виникає при подразненні слизових
оболонок дихальних шляхів. Раптовий і сильний видих, який відбувається спочатку при
закритій голосовій щілині, викидає з дихальних шляхів мокротиння чи сторонні частки,
які випадково потрапили (вологий кашель). При подразнені дихальних шляхів чи
плеври може бути кашель без виділення мокротиння (сухий кашель).
Кровохаркання – виділення крові з мокротинням; надмірне виділення крові
називається легеневою кровотечею.
Біль, пов’язаний із ураженням легень чи плеври, відчувається в глибині грудей,
особливо в бічних її частинах і підсилюється при глибокому диханні й кашлі.
Універсальним проявом розладів дихання є дихальна нестача – такий стан, при
якому або не підтримується нормальний газовий склад крові, або підтримується за
рахунок підсиленої роботи апарату зовнішнього дихання. Три ступеня.
Основним симптомом нестачі І ступеня є віддишка, що виникає при фізичному
навантаженні (яке раніше її не викликало). При ній всі показники функції зовнішнього
дихання в спокої відповідають необхідним величинам, нестачі кисню організм не
відчуває.
При ІІ ступені дихальної нестачі віддишка настає внаслідок незначної фізичної
напруги. Завдяки повноцінній компенсаторній надлишковій вентиляції нестачі О2 в
організмі може й не бути.
При ІІІ ступені віддишка виникає навіть у стані спокою, легеневі об’єми значно
відрізняються від необхідних. Спостерігається нестача кисню в організмі.

22
 ЛФК широко використовується в більшості захворювань органів дихання.

Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації.

Основні механізми лікувальної дії фізичних вправ при захворювання органів
дихання
Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів дихання застосовують
на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється у
вигляді чотирьох основних механізмів, серед яких при розвитку дихальної
недостатності на перший план виступає механізм формування компенсації та
тонізуючого впливу, а у подальшому — механізм трофічної дії, нормалізації функцій.
Між дихальною системою і апаратом руху існує тісний фізіологічний і
функціональний зв’язок. М’язова діяльність – головний фактор, що змінює
функціонування органів дихання в нормальних умовах.
Кожний рух, викликаючи зміни хімізму м’язів, рефлекторно чи гуморально
збуджує функцію дихання.
В патологічних умовах фізичні вправи можуть широко й чітко впливати на
функцію дихання: в одних випадках покращити пристосувальні реакції, в інших –
нормалізувати порушення функції.
Заняття ЛФК, тонізуючи ЦНС, сприяють покращенню нервових процесів у корі
великих півкуль головного мозку і взаємодії кори й підкорки.
Підвищуючи інтенсивність протікання всіх фізіологічних процесів у організмі, в
тому числі вентиляції і газообміну, фізичні вправи здійснюють загальнооздоровчий
вплив при захворюваннях органів дихання.
Під впливом систематичних фізичних вправ покращується крово- і лімфообіг в
легенях і плеврі. Активізація обмінних процесів сприяє більш повній дезінтоксикації
організму. Результатом механізму трофічної дії вправ є також активізація
регенеративних процесів.
Фізичні вправи попереджають ряд ускладнень, які можуть розвиватися в легенях
і плевральній порожнині (спайки, абсцеси, склероз), вторинні деформації грудної
клітки. Суттєвим результатом трофічного впливу фізичних вправ є відновлення
еластичності легень.
При будь-якому захворюванні дихального апарату в порядку пристосування
організму формуються самодовільні компенсації, які можуть закріплюватися й
автоматизуватися. Однією з найбільш поширених реакцій компенсаторних реакцій при
нестачі дихання є віддишка з частим і поверхневим диханням.
Фізичні вправи, підібрані у відповідності до стану хворого сприяють покращенню
дихальної поверхні легень за рахунок включення в роботу додаткових альвеол. При
виконанні фізичних вправ мобілізуються допоміжні механізми кровообігу,
підвищується утилізація кисню тканинами, що допомагає боротьбі з гіпоксією.
Для формування компенсацій при захворюваннях з необоротними змінами в
апараті дихання необхідно активно використовувати вправи, спрямовані на підсилення
окремих фаз дихання, тренування діафрагмального дихання, укріплення дихальної
мускулатури, збільшення рухливості грудної клітки.
Спеціально підібрані вихідні положення дають можливість видаленню з бронхів
і альвеол слизу, гною, продуктів розпаду тканин.
Завдяки фізичним вправам нормалізується функція зовнішнього дихання.
23
 Нормалізація газообміну відбувається за рахунок впливу не тільки на зовнішнє,
але й на тканинне дихання.
При захворюваннях легень, страждають всі системи організму, і в першу чергу
ССС. Тому необхідно враховувати і нормалізуючий вплив фізичних вправ на кровообіг,
динаміку нервових процесів в корі великих півкуль і на адаптацію організму до
фізичних навантажень різного характеру.
Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Його
лікувальна дія проявляється трьома основними механізмами — нервово-рефлекторним,
гуморальним та механічним. При захворюваннях органів дихання провідним є нервово-
рефлекторний механізм.
Масаж урівноважує основні нервові процеси в ЦНС, підвищує її рефлекторну
функцію, рефлекторно впливає на процес дихання, вентиляцію, газообмін. Так, при
масажуванні ділянки носа та носо-губного трикутника стимулюється носо-легеневий
рефлекс, який сприяє розширенню бронхів та поглибленню дихання. Доведено, що при
розминанні м'язів усього тіла збільшується хвилинний об'єм дихання та споживання
кисню. Наслідком цього є підвищене насичення артеріальної крові киснем, ліквідація
або зменшення гіпоксемії і за рахунок підсилення кровообігу —- покращання
транспорту кисню кров'ю на периферію, усунення чи зниження гіпоксії.
Масаж грудної клітки зміцнює дихальні м'язи, підвищує її рухливість і
еластичність, сприяє розсмоктуванню ексудату, ліквідації застійних явищ у легенях І
зменшує ймовірність розвитку спайок та інших легенево-плевральних ускладнень.
Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди
реабілітації при неспецифічних захворюваннях легень (емфізема, пневмосклероз,
бронхіальна астма). Застосовують сегментально-рефлекторний масаж поперекових,
верхньогрудних та середньошийних спинномозкових сегментів. Масажують
рефлексогенні зони грудної клітки, носа та носо-губного трикутника; роблять непрямий
масаж діафрагми, легень, серця.
Фізіотерапію застосовують на всіх етапах реабілітації. Основними механізмами
лікувальної дії фізичних методів є нервово-рефлекторний і гуморальний.
Різноманітні фізичні чинники, як природні, так і преформовані, діють на організм
не тільки через шкіру, слизові оболонки, а й дихальні шляхи з допомогою подразнення
їх численного рецепторного апарату. Рефлекторно змінюється збудливість дихального
і судинорухового центрів, що негайно відбивається на вентиляції і газообміні в легенях
та процесах тканинного дихання. Одночасно фізичні чинники сприяють нормалізації
функціонального стану ЦНС, підвищенню координуючої ролі кори головного мозку.
Фізіотерапевтичні методи ліквідують рефлекторне порушення кровообігу в
слизовій оболонці бронхів, активізують трофічні процеси, діють протизапально,
спазмолітично, десенсибілізуюче. Вони розріджують мокротиння і покращують
відхаркування. Фізичні чинники викликають активну гіперемію в легенях, стимулюють
крово- і лімфообіг у них; прискорюють розсмоктування інфільтратів та ексудату,
протидіють утворенню плевральних спайок, активізують обмінні процеси; зменшують
інтоксикацію, діють бактерицидно, знеболююче. Загалом вони зміцнюють і
загартовують організм, позитивно впливають на адаптаційно-компенсаторні процеси,
сприяють попередженню загострень захворювання.
При захворюваннях органів дихання застосовують такі лікувальні методи:
інгаляцію аерозолями (електроаерозолями), аероіонотерапію, спелеотерапію, соллюкс,
24
УФО, медикаментозний електрофорез, УВЧ-терапію, індуктотермію, мікрохвильову
терапію, діадинамотерапію, хвойні, кисневі, вуглекислі ванни та ванни за Гауффе,
зігріваючі компреси, обтирання, душ, купання, кліматолікування.
Механотерапію застосовують у післялікарняному етапі реабілітації у вигляді
занять на тренажерах для підвищення функцій дихальної і серцево-судинної систем та
фізичної працездатності.
Працетерапію застосовують у післялікарняному етапі реабілітації.
Використовують відновну працетерапію, а у разі необхідності — професійну.

Пневмонія. Особливості фізичної реабілітації при гострій і хронічній пневмонії

в лікарняному і після лікарняному періодах

Пневмонія — запалення легень, що спричиняється мікробами, вірусами,

грибками, зниженням природного імунітету, загальним ослабленням організму,
зменшенням опірності легенево-бронхіальної тканини. Пневмонія може бути як
самостійним захворюванням, так і ускладненням інших хвороб ( грип, кір, хвороби
серця та ін.). Розвивається вона також у хворих, які лежать без активних рухів, особливо
після операцій (гіпостатична пневмонія).
Захворювання може проходити гостро і хронічно. До гострих запалень відносять
крупозну і вогнищеву пневмонії. Вони характеризуються високою температурою,
болем у боці при диханні, кашлем з мокротинням, задишкою, порушеннями функції
серцево-судинної системи, загальним пригніченим станом хворого. Перебіг крупозної
пневмонії більш тяжкий, оскільки патологічним процесом уражена доля або вся легеня
і загальна інтоксикація організму вища.
Гостру пневмонію лікують комплексно. Хворим призначають антибіотики,
жарознижуючі та інші медикаментозні засоби, підсилене харчування, а також фізичну
реабілітацію, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають після спаду температури та
зворотному розвитку запального процесу в легенях, покращанні загального стану
хворого. Вона протипоказана при значній інтоксикації, високій температурі, дихальній
недостатності, тахікардії (ЧСС понад 110 за хвилину).
Завдання ЛФК: відновлення нормального механізму дихання, покращання
легеневої вентиляції та виводу мокротиння, запобігання виникненню електазів і
утворенню плевральних спайок, посилення крово- і лімфообігу, обмінних процесів у
легенях та розсмоктуванню патологічного вогнища в них; активізація діяльності
серцево-судинної та інших систем організму.
Постільний руховий режим (3-5 днів) передбачає використання лікувальної і
ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять 5-7 разів на день. Комплекси
складаються з простих вправ малої інтенсивності для рук, ніг, голови, з використанням
дихальних статичних і динамічних вправ з вихідних положень лежачи на спині та
здоровому боці. Кількість повторень вправ — 4-8, темп повільний, амплітуда середня і
повна. Максимальне збільшення ЧСС на піку навантаження на 5-10 за хвилину. Метод
проведення індивідуальний. Тривалість лікувальної гімнастики — 10-12 хв. Наприкінці
періоду під час заняття здійснюється перехід хворого в положення сидячи, у якому
25
виконуються нескладні рухи кінцівками.
Напівпостільний руховий режим (5-7 днів) доповнюється лікувальною ходьбою.
Загальний час занять всіма формами ЛФК становить приблизно 2 год. Комплекси
насичують спеціальними дихальними вправами: нахили і повороти тулуба в боки,
обертання тулуба з різним положенням рук, дихальні вправи статичного і динамічного
характеру. Добирають вихідні положення, що локально покращують вентиляцію
уражених ділянок. В заняттях використовують вправи для збільшення рухливості
грудної клітки, звертають увагу на ритмічне поглиблене дихання. Кількість повторень
вправ — 8-10, темп середній, амплітуда повна. Допускається збільшення ЧСС на 10-15
за хвилину. Тривалість лікувальної гімнастики 18-25 хв.
Вільний руховий режим призначають на 10—12-й день перебування хворого у
лікарні. Загальний час занять ЛФК збільшується до 2,5 год. Комплекси вправ
попереднього рухового режиму доповнюються вправами зі снарядами і на снарядах.
Дихальні вправи використовують для нормалізації механізму дихання і відпочинку. У
процесі лікувальної ходьби і прогулянок рекомендуються короткочасні прискорення.
ЧСС у заняттях з ЛФК не повинна перевищувати 100 за хвилину. Тривалість занять
лікувальною гімнастикою 25-30 хв.
Лікувальний масаж призначають за тих самих умов і термінів, що і ЛФК.
Використовують у всіх рухових режимах лікарняного періоду реабілітації. Його
завдання: активізація діяльності дихальних м'язів, покращання вентиляції і сприяння
відходженню мокротиння; стимуляція екстракардіальних чинників кровообігу,
попередження тромбоемболій; підвищення загального тонусу організму. Роблять
масаж спини у вихідному положенні лежачи на хворому боці, використовують
погладжування і розтирання. Масажують нижні і верхні кінцівки, грудну клітку в
положенні лежачи на здоровому боці і спині.
Фізіотерапію призначають у перші і наступні дні захворювання для
антибактеріальної і протизапальної дії, покращання дренажної функції бронхів,
зменшення інтоксикації, посилення крово- і лімфообігу, обміну речовин і прискорення
розсмоктування запального інфільтрату; стимуляції вентиляції і газообміну у легенях,
захисних функцій організму. Використовують інгаляції аерзолями антибіотиків та
засобами, що сприяють розширенню бронхів, розрідженню слизу та відхаркуванню,
УВЧ- терапію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, діадинамотерапію, УФО,
індуктотермію, медикаментозний електрофорез.
Післялікарняний період реабілітації проводиться, переважно, в умовах
поліклініки, де застосовують, головним чином, заняття з ЛФК та на тренажерах.
Лікувальну фізичну культуру призначають для повного відновлення
морфологічної структури і функцій органів дихання, попередження виникнення
хронічної пневмонії; активізації діяльності серцево-судинної та інших систем
організму; підготовки хворого до фізичних навантажень у побуті і до професійної
роботи. Використовують форми ЛФК відповідно до призначеного спочатку щадного
або щадно-тренуючого, а згодом тренуючого рухових режимів. Заняття рекомендують
проводити на відкритому повітрі. Навантаження слід поступово доводити до таких, що
притаманні здоровій людині і дають можливість після закінчення реабілітації
повернутись до занять фізкультурою чи спортом в обсязі, що був до захворювання.
Тренажери застосовують для зміцнення м'язів грудної клітки, тулуба і всього
організму, розвитку загальної витривалості, підвищення функцій дихальної і серцево-
26
 судинної систем. Використовують велотренажери, весловий тренажер тощо.
Хворим рекомендується санаторно-курортне лікування в місцевих про-
фільованих санаторіях, кліматичних курортах Південного берега Криму,
середньогірських і лісостепових кліматичних зонах.
Хронічна пневмонія — це періодичне загострення запального процесу в легенях.
Вона може бути наслідком неповного лікування гострої пневмонії, ускладненням грипу,
кору, коклюшу. Захворювання веде до розростання сполучної тканини, емфіземи
легень, пневмосклерозу, зниження еластичності легень, деформації бронхів,
виникнення бронхоектазів, де утворюється гнійне мокротиння. Виникає порушення
вентиляції і газообміну в легенях, явища гіпоксемії і гіпоксії, погіршення дренажної
функції бронхів, спостерігається загальна інтоксикація організму. При прогресуванні
захворювання утворюються плевральні спайки і ателектази, розвивається дихальна
недостатність, а потім і недостатність кровообігу. В перебігу хронічної пневмонії є
проміжки одужання (ремісії) і періоди загострення.
При загостренні хронічної пневмонії призначаються такі самі засоби фізичної
реабілітації, що й при гострій пневмонії під час стаціонарного лікування. Однак через
порушення у легенях і організмі, що спричинені черговими загостреннями
захворювання, визначаються додаткові завдання і проводяться відповідні зміни в
методиці їх застосування.
Лікувальна фізична культура, окрім завдань, які ставились при гострій пневмонії,
спрямована ще на зняття бронхоспазму і покращання дренажної функції бронхів;
протидію процесу утворення спайок, склерозуванню, бронхоектатичній хворобі й
емфіземі легень; зменшення прояву дихальної і серцево-судинної недостатності.
Вправи виконують з подовженим видихом, вимовою звуків "ж", "з", "ш", "щ", "о", "у".
Для покращення відходження мокротиння часто змінюють вихідні положення, роблять
перевертання, підскоки та інше, застосовують дренажні вихідні положення з
динамічними дихальними вправами. Ці положення і вправи спонукають хворого до
відкашлювання, а реабілітолог синхронно з кашлевими поштовхами натискує на
відповідну частину грудної клітки, що сприяє відходженню мокротиння.
Лікувальний масаж додатково має розв'язати такі завдання: сприяти розширенню
бронхів, поглибленню дихання і відходженню мокротиння, нормалізувати тонус
дихальних м'язів. Для цього масажують ніс і носо-губний трикутник, грудну клітку,
використовують погладжування, розтирання, розминання і вібрацію.
Фізіотерапія має такі завдання: зняти спазм бронхів, розрідити мокротиння і
стимулювати відхаркування, зменшити прояви дихальної недостатності. Вони
реалізуються за допомогою застосування інгаляцій електро-аерозолю,
бронхоспазмолітичних засобів, аерозолей ферментів та інших медикаментозних
засобів, оксигенотерапії, ультразвуку.
У період ремісії на поліклінічному або санаторному етапі реабілітації
призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру проводять відповідно до призначеного рухового
режиму для загального зміцнення і підвищення неспецифічної опірності організму,
зміцнення м'язів плечового поясу, грудної клітки, живота, удосконалення механізму
дихання, покращання вентиляції і газообміну в легенях, розвитку їх резервних
можливостей; попередження подальшого розвитку пневмосклерозу, бронхіальних змін
та загострення патологічного процесу в легенях; поліпшення функції серцево-судинної
27
та інших систем організму, підвищення фізичної працездатності хворого.
В межах призначеного рухового режиму використовують різні форми ЛФК, що
відповідають стану хворого. В комплекси лікувальної гімнастики включають вправи,
що збільшують вентиляцію легень, рухливість грудної клітки, зміцнюють дихальні
м'язи і м'язи живота, формують правильну поставу. Застосовують вправи на
розслаблення, а також дихальні вправи, що виконуються з подовженим видихом. Добре
активізують дихання, тренують організм і підвищують психоемоційний стан пацієнтів
піші та лижні прогулянки, туризм, рухливі і спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс),
веслування. З дозволу лікаря пацієнтам можна відвідувати заняття у групі загальної
фізичної підготовки.
Лікувальний масаж призначають періодично для підвищення резервів дихальної
системи, покращання бронхіальної прохідності, еластичності легень, підтримання
тонусу дихальних м'язів. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки, шию і
надпліччя. Під час процедури реабілітолог декілька разів синхронно з видихом тисне
на ребра хворого, підсилюючи цю фазу дихального акту.
Фізіотерапія націлена на активізацію імунобіологічних властивостей організму,
покращання вентиляції і газообміну в легенях, попередження інфекції, тренування
термоадаптаційних механізмів, загартування пацієнта. Використовують УФО,
медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями, індуктотермію, мікрохвильову
терапію, ванни за Гауффе і морські при температурі 37 °С, парафіно-озокеритні чи
грязьові аплікації, обтирання, дощовий душ, морські купання при температурі води не
нижче 22 °С, повітряні і сонячні ванни.
Хворим рекомендують лікування у профільованих місцевих санаторіях лісової
зони, а при відсутності легеневої і судинної недостатності — на приморських степових
і лісостепових кліматичних курортах.

Плеврит. Особливості методики ЛФК при плевритах в різні періоди

Плеврит — запалення плеври. Здебільшого є вторинним захворюванням і виникає

як ускладнення до пневмонії, туберкульозу легень, ревматизму та інших хвороб.
Розрізняють сухий і ексудативний (випітний) плеврит. При сухому плевриті на листках
плеври відкладаються волокна фібрину, що можуть призвести до утворення спайок у
плевральній порожнині, обмеженню екскурсії легень. При ексудативному плевриті в
плевральній порожнині з'являється запальний ексудат і при накопиченні, він починає
зміщувати і стискувати легеню та сусідні органи, в першу чергу серце, діафрагму,
печінку Під час розсмоктування ексудату можуть утворюватися спайки у вигляді тяжів,
шварт, що значно обмежує рухливість і вентиляцію легень та діафрагми, викликає біль
при поглибленні дихання, зміні положення тіла, рухах.
Захворювання розпочинається, переважно, гостро. Хворі скаржаться на біль у
боці, болісний кашель, задишку, високу температуру, загальну слабкість. При
ексудативному плевриті ці явища більш виражені, стан хворого тяжкий, перебіг
захворювання довший, ніж при сухому плевриті.
Плеврит лікують комплексно. Застосовують болезаспокійливі, жарознижувальні,
десенсибілізуючі засоби і специфічні медикаменти для лікування основного
захворювання, а також засоби фізичної реабілітації. При ексудативному плевриті у
28
деяких випадках використовують оперативний шлях видалення випоту: роблять
плевропункцію і відкачують рідину.
Показання до призначення ЛФК: зниження температури, зменшення екссудату
(запального випоту).
Задачі ЛФК:
• підвищення загального тонусу організму;
• покращення лімфо- і кровообігу, що сприяє ліквідації запальних процесів;
• попередження утворення плевральних спайок;
• відновлення нормальної рухливості легень і правильного механізму
дихального акту.
При ліжковому режимі використовуються нескладні вправи для дрібних і
середніх м’язових груп ніг і рук, припідняття тазу з опорою руками на ліжко. Дихання
не поглиблюється. Спеціальні вправи не використовуються. Використовують В.п. –
лежачи на спині і хворому боці.
Через декілька занять включають В.п. сидячи. Починають використовувати
вправи для тулуба, що виконуються з невеликою амплітудою. Тривалість заняття 8-10
хв.
При палатному режимі використовуються вправи для всіх м’язових груп.
Спочатку обережно, потім більш активно використовуються спеціальні вправи: нахили,
повороти тулуба у сполученні з поглибленим вдихом. Спочатку ці рухи виконуються
без рухів руками, а потім з рухами.
Статичні дихальні вправи, що підсилюють діафрагмальний тип дихання,
використовуються в положенні лежачи на спині й здоровому боці, вони не повинні
викликати больових відчуттів.
При вільному режимі широко використовуються спеціальні вправи, що
збільшують рухливість грудної клітки і діафрагми. Для розтягування спайок у нижніх
відділах грудної клітки, нахили й оберти в сторону виконуються з глибоким вдихом.
Для розтягування спайок в бічних відділах ці вправи сполучаються з глибоким вдихом.
Для підсилення дії вправи використовуються різні предмети (набивні м’ячі,
гімнастичні палки, булави) і снаряди. При відсутності болю в заняття включають різкі
рухи, ривкові вправи для м’язів тулуба і поясу верхніх кінцівок, махи руками.
У реабілітаційному періоді – фізичні вправи необхідно сполучати з прогулянками,
ходьбою на лижах, ковзанням, греблею, спортивним іграми.
Лікувальний масаж призначають для попередження або розтягнення спайок,
покращання скорочувальної здатності дихальних м'язів, легеневої вентиляції.
Масажують груди, спину, міжреберні проміжки.
Фізіотерапію призначають для підвищення неспецифічної опірності і стимуляції
захисних механізмів до дії патологічних чинників та чинників зовнішнього середовища;
активізації крово- і лімфообігу в плевральній порожнині, ліквідації спайок;
загартування пацієнта. Використовують сонячно-повітряні ванни, обтирання
(обливання), дощовий душ, електрофорез з розсмоктуючими речовинами,
мікрохвильову терапію, аеротерапію.
Хворим показано санаторно-курортне лікування. Рекомендуються приморські,
степові і лісостепові кліматичні курорти, місцеві профільовані санаторії.

29
 Етіологія і патогенез бронхіальної астми. ЛФК, масаж, фізіотерапія при
бронхіальній астмі в різні періоди

Бронхіальна астма — це хронічне захворювання, що характеризується

періодичними нападами ядухи, що виникає внаслідок спазму дрібних і середніх бронхів.
Природа захворювання, переважно, інфекційно-алергічна. Стан підвищеної і
патологічної чутливості (сенсибілізація) може виникати під дією речовин, що
з'являються в організмі під час розкладу бактерій при інфекційних захворюваннях
органів дихання і хронічних вогнищах інфекції. Алергенами можуть бути квітковий
пилок, хімічні речовини, ліки, побутовий пил, гриби, ягоди, запахи, кліматичні чинники.
Напади бронхіальної астми іноді викликаються нервово-рефлекторним шляхом, тобто є
наслідком порушень регуляторної діяльності ЦНС, підвищеної збудливості підкоркових
центрів.
При нападі бронхіальної астми різко порушується механізм дихання, особливо
видих, і повітря повністю не виходить з легень. Це веде з кожним вдихом до збільшення
повітря в альвеолах, здуття легень, падіння вентиляції, недонасичення крові киснем та
недостатнього звільнення її від оксиду вуглецю. Хворому не вистачає повітря, виникає
страх задихнутися, він блідне, згодом обличчя стає синюшним. Дихання здійснюється з
великими зусиллями, за допомогою допоміжних м'язів і супроводжується свистячими
хрипами, що чути на відстані. Під кінець нападу починається відкашлювання
мокротиння, що накопичилося через надмірне виділення слизу в бронхах і, у свою
чергу, заважало нормальному проходженню повітря в легенях. Через декілька годин
після нападу всі ці явища зникають і хворий, у разі відсутності органічних змін в
легенях і супутніх захворювань у період між нападами, почуває себе практично
здоровим. Однак при прогресуванні захворювання часті напади ведуть до збільшення
залишкового об'єму, зниження еластичності легень, хронічного бронхіту, емфіземи,
пневмосклерозу, легеневої та серцевої недостатності. Загальний стан хворого буде
визначатись цими захворюваннями у період між нападами.
Перебіг бронхіальної астми характеризується періодами загострення і ремісії. У
деяких хворих напади виникають рідко, у певний період року, у інших — по декілька
разів протягом доби. Інколи виникає так званий астматичний статус, коли напади не
проходять протягом кількох днів. Сам напад може тривати від кількох хвилин до кількох
годин і більше.
У лікувальний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Л і к у в а л ь н у ф і з и ч н у к у л ь т у р у призначають у період між нападами при
задовільному загальному стані хворого. ЛФК протипоказана при астматичному статусі,
дихальній та серцевій недостатності із декомпенсацією функцій цих систем.
Завдання ЛФК: зняття патологічних кортико-вісцеральних рефлексів і відновлення
стереотипу регуляції дихання та нормальної діяльності ЦНС; ліквідація або зменшення
бронхоспазму і покращання вентиляції легень; навчання управління дихальними
фазами, об'ємом дихання, паузами, тривалістю вдиху та видиху під час нападу і у період
між нападами, довільного розслаблення м'язів; збільшення рухливості грудної клітки і
зміцнення дихальних м'язів; активізація трофічних процесів і протидія розвиткові
емфіземи легень.
Курс ЛФК у стаціонарі має різну тривалість, що залежить від клінічного перебігу
30
захворювання, наявності супутніх захворювань та загального стану хворого. Його
поділяють на два періоди: І — щадний (ввідний) і II — функціональний (основний).
Після лікарні призначається III період — тренувальний (заключний), що проводиться в
поліклінічних або санаторних умовах.
У I період хворого навчають вольового керування своїм диханням, регулюванню
тривалості вдиху та видиху, поведінки і вправ при наближенні нападу і
під час нього. Застосовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні
заняття 5-7 разів на день. Комплекси лікувальної гімнастики складаються з дихальних і
простих загальнорозвиваючих вправ та вправ на розслаблення м'язів, що виконують з
вихідних положень сидячи і стоячи. Під час рухів необхідно постійно звертати увагу
хворого на подовжений видих і підсилювати його додатковими рухами. Вправи
повторюють 4-5 разів, темп повільний, амплітуда рухів неповна. Метод проведення
занять — індивідуальний та в малих групах.
Заняття слід починати зі звукових вправ у поєднанні із вправами на розслаблення.
Не можна допускати натужування, глибоких вдихів та форсованих видихів, які
викликають бронхоспазм і можуть спровокувати напад бронхіальної астми. Ні в якому
разі не можна допускати утоми і при появі перших її ознак слід припинити заняття,
розслабитися і виконати звукові вправи. Тривалість заняття 7-10 хв, а при покращенні
самопочуття і засвоєнні вправ вона поступово збільшується.
Хворого навчають навичок оптимального дихання, при якому на вдиху передня
стінка живота випинається одночасно або з подальшим підніманням грудної клітки, а
на видиху опускається, живіт втягується; привчають до вдиху та видиху через ніс,
використовуючи бронхорозширюючий ефект носолегеневого рефлексу; дихати
ритмічно, з меншою частотою та з подовженим видихом; вчать дихати поверхнево, не
роблячи глибокого вдиху, на помірному видиху короткочасно (4-5 с) затримувати
дихання, а потім зробити також неглибокий вдих. Спеціально відпрацьовують дихальні
паузи в стані спокою після неповного видиху, затримуючи дихання до появи першого
неприємного відчуття нестачі повітря. Сумарний час таких пауз протягом дня може бути
близько 10 хв, тобто якщо затримка дихання триває 10 с, то її слід повторювати 60 разів,
15 с — 40 разів. Затримку дихання роблять з 5-хвилинними перервами, намагаючись
поступово подовжити паузу.
Багато уваги приділяють звуковій гімнастиці. Вона подовжує фазу видиху і сприяє
розслабленню спазмованих бронхів і бронхіол. Це є наслідком своєрідного
фізіологічного вібромасажу бронхіального дерева, легень і грудної клітки, що виникає
за рахунок вібрації голосових зв'язок. Найбільш придатними для вимови на видиху на
початку занять є звуки "с", "з", у, "щ", потім — "ж", "р", "п", "ф", "б", у", "є", "і", "а", "о".
Після оволодіння вимови окремих звуків переходять до вимови двох ("пф", "шр", "жр",
"іу", "ау" та ін.) та трьох звукосполучень ("бру", "дра", "пру" "шро" та ін.). Дітям
рекомендують імітувати дзижчання жука, шум літака, потяга тощо. Орієнтовний
комплекс вправ із застосуванням звукової гімнастики у щадному періоді наведено у табл.
5.4. Усі вправи рекомендується виконувати у повільному темпі, з середньою амплітудою,
не форсуючи дихання і не роблячи глибоких вдихів. Тривалість видиху на початку
періоду 6-10 с, а у кінці — 10-15 с. Кількість вправ основної частини заняття, дозування,
тривалість паузи для відпочинку визначаються індивідуально.
При появі передвісників нападу астми і під час ядухи хворому слід прийняти
зручне положення, краще сидячи на стільці обличчям до спинки, і покласти голову на
31
передпліччя на спинці стільця, або сидячи на стільці, покласти руки на стегна чи край
столу. Одночасно необхідно максимально розслабити м'язи плечового пояса, спини,
живота, ніг. Такі положення забезпечують вільну екскурсію грудної клітки, сприяють
полегшенню видиху, зменшенню надлишкової вентиляції легень і покращанню
бронхіальної прохідності.
Хворому рекомендують подовжувати видих через рот вузьким струменем,
стримувати кашель, глибоко не вдихати, не розмовляти. Можна піднімати пальцями
кінчик носа, розширюючи ніздрі, постукувати по його крилах, що рефлекторно
призводить до зменшення бронхоспазму.
Зняттю чи послабленню нападу ядухи, особливо в початковий період її розвитку,
допомагають короткі (2-3 с) і при можливості подовжені (5-10 с) затримки дихання на
видиху, які роблять з перервами. Хворого слід застерігати від посиленого і форсованого
вдиху після цього, бо це може збільшити бронхоспазм і ускладнити стан хворого.
У II період до попередніх форм додають лікувальну ходьбу. Її специфічність
полягає в тому, що хворого слід навчити керувати своїм диханням під час руху. Йому
рекомендують спочатку на 1-2 кроки зробити вдих, на 3-4 — видих. Після засвоєння
такого режиму дихання при ходьбі далі поступово збільшують кількість кроків на
видиху. Рухатись слід повільно, робити зупинки для відпочинку, попереджуючи
можливість появи утоми. Після адаптації хворого до такого способу ходьби збільшують
відстань з поступовим підвищенням темпу кроків і зменшенням кількості зупинок.
У комплексах лікувальної гімнастики, окрім спеціальних вправ з подовженим
видихом, на розслаблення, звукової гімнастики, включають вправи для зміцнення м'язів
живота, вправи з палицею та легкими гантелями, використовують більше рухів
кінцівками, нахили тулуба, елементи спортивних ігор. Треба стежити за тим, щоб будь-
яка навантажувальна частина вправ виконувалася на видиху і після 1-3 вправ хворий
розслабляв м'язи шиї, плечового поясу, спини, грудної клітки, живота, кінцівок.
Допускається виконання деяких елементарних вправ під час затримки дихання на
помірному видиху і цей стереотип дихання необхідно тренувати та удосконалювати.
Тривалість занять в середньому 20 хв, темп повільний і середній, амплітуда рухів
неповна та повна.
Л і к у в а л ь н и й м а с а ж застосовують одночасно з ЛФК для усунення або
зменшення бронхоспазму; розслаблення м'язів плечового поясу, грудної клітки та
підвищення її рухливості; підтримання тонусу і зміцнення дихальних м'язів; стимуляції
відходження мокротиння; нормалізації діяльності ЦНС. Застосовують сегментарно-
рефлекторний масаж паравертебральних зон поперекових, верхньогрудних та
середньошийних сегментів і класичний масаж. Масажують грудну клітку, спину,
надпліччя, застосовують непрямий масаж легень, серця, діафрагми. Використовують
погладжування, розтирання, розминання, вібрацію, стискування та стрясання грудної
клітки. Масаж може застосовуватися окремо як на початку, так і в кінці заняття ліку-
вальною гімнастикою, у комплексі засобів попередження та зняття астматичного
нападу.
Ф і з і о т е р а п і ю призначають з перших днів лікування для ліквідації
бронхоспазму, десенсебілізації організму, зменшення запальних процесів, покращання
відходження мокротиння, підсилення адаптаційно-компенсаторних процесів,
відновлення нормальної і регуляторної функції ЦНС, попередження повторних нападів.
Застосовують інгаляції аерозолями або електроаерозолями, медикаментозний
32
електрофорез, ручну гірчичну ванну, гірчичники, сухі банки, УФО, солюкс,
індуктотермію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, оксигеннотерапію.
У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, працетерапію.
Л Ф К використовують за схемою III періоду. Завдання ЛФК: закріплення
нормального стереотипу регуляції дихання; оптимізація діяльності ЦНС; підвищення
сили дихальних м'язів, рухливості грудної клітки та стабілізація навичок раціональної
регуляції дихання, протидія прогресуванню емфіземи легень і пневмосклерозу;
покращання діяльності дихальної і серцево-судинної систем; відновлення фізичної
працездатності і підготовки до роботи у побуті та на виробництві; зниження чутливості
і підвищення опірності до дії чинників зовнішнього середовища; подовження періоду
ремісії захворювання.
Форми ЛФК під час ремісії призначають відповідно до стану хворого та рухового
режиму у вигляді лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять,
лікувальної ходьби, теренкуру. Комплекси лікувальної гімнастики складаються зі
спеціальних дихальних вправ статичного і динамічного характеру, звукової гімнастики,
загальнорозвиваючих вправ з обтяженнями, з приладами і на приладах. При виконанні
рухів зберігається принцип запобігання форсованому диханню, застосування пауз для
відпочинку та вправ на розслаблення. Темп виконання повільний і середній, кількість
повторень вправ 8-12, тривалість лікувальної гімнастики 30-35 хв. Особам з рідкими
нападами бронхіальної астми та при незначних структурних змінах у легенях признача-
ють відразу тренуючий чи щадно-тренуючий руховий режим. Вони можуть
застосовувати плавання, ігри, веслування, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, біг
підтюпцем та інші спортивно-прикладні вправи.
Лікувальний масаж використовують періодично для підтримки нормальної
діяльності ЦНС, підсилення скорочувальної здатності дихальних м'язів, збереження
розтяжності грудної клітки і оптимального співвідношення фаз дихального акту;
покращання загального стану організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний
масаж паравертебральних зон поперекових, верхньогрудних та середньошийних
спинномозкових сегментів і класичний масаж. Масажують грудну клітку і спину,
використовуючи основні прийоми.
Фізіотерапія спрямована на підвищення загальної реактивності і десенсибілізацію
організму, нормалізацію процесів збудження і гальмування в ЦНС; покращання
бронхіальної прохідності, ліквідацію вогнищ хронічної інфекції, загартування.
Призначають медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями та
електроаерозолями, аероіонотерапію, електросон, УФО, УВЧ-терапію, ультразвук,
соляні ванни, обтирання з поступовим зниженням температури води, аеротерапію. Добре
себе зарекомендував різновид аерозольтерапії — спелеотерапія (лікування
мікрокліматом соляних копалень і шахт та у кабінетах штучного мікроклімату).

Література
1. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2005, с.275-298.
2. Учебник инструктора по лечебной физической культуре: Учеб. для ин-тов физ.
культ./ Под ред. В.П. Правосудова. – М.: Физкультура и спорт, 1980, с. 128-147.
3. Физическая реабилитация: учебник для студентов академий и ин-тов физ. культуры
/ Под ред. проф. Попова С. Н. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, с 294-325.
33
 1.3 Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення

Етіологія захворювань органів травлення

Процеси перетравлення їжі відбуваються під керуванням вищих відділів ЦНС.

Разом з тим патологічні рефлекси зі шлунково-кишкового тракту (ШКТ) закономірно
відображаються на функціональному стані ЦНС.
Більшість захворювань за своєю етіологією поділяються на інфекційні й
неінфекційні. Етіологічні фактори неінфекційної хвороби різноманітні. До них
відносяться: нейрогенний фактор – порушення нервової регуляції; травний фактор,
пов’язаний із вживанням грубої, гострої, неякісної їжі; хімічний фактор – вплив луг,
кислот, солей важких металів, лікарських речовин.
До того ж, захворювання травної системи поділяють ще також на функціональні
й органічні.

Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів травлення застосовують

на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється у вигляді
чотирьох основних механізмів, серед яких на перший план виступає механізм
нормалізації функцій та трофічної дії. Органи травлення знаходяться у складних
взаємозв'язках з вищими відділами ЦНС, підкорковими центрами, зоровим, нюховим,
смаковим аналізаторами. Тому будь-яке порушення в діяльності кори і підкорки
призводить до змін у секреторній, моторній і всмоктуючій функціях травної системи. І
навпаки, від хворого шлунка, кишок та інших органів поступають викривлені імпульси
в ЦНС, що негативно відбивається на її функціональному стані, взаємовідношеннях між
корою і підкоркою, процесах керування травленням, психічному статусі хворих,
утворюючи таким чином замкнуте коло.
Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і
гальмування, нормалізації регулюючої функції ЦНС і поліпшенню діяльності
вегетативної нервової системи, що позитивно впливає на функції органів травлення.
Основою цих процесів є моторно-вісцеральні рефлекси. Під час виконання
фізичних вправ аферентні імпульси, що поступають у кору з працюючих м'язів,
змінюють тонус центрів головного мозку, в тому числі й травного. Вони створюють у
корі домінантні вогнища збудження, що за законом негативної індукції сприяє
затуханню застійного вогнища збудження, приглушенню патологічної імпульсації від
хворих органів.
Фізичні вправи змінюють та нормалізують рухову, секреторну та всмоктуючу
функції органів травлення. Ці зрушення можуть мати різноманітний характер, що
залежить від інтенсивності і тривалості фізичних навантажень, часу прийому їжі,
вихідного функціонального стану органів травлення.
34
 Помірні фізичні навантаження підвищують кислотність шлункового соку,
збільшують виділення жовчі, стимулюють всмоктування і перистальтику шлунка та
кишок, якщо м'язова робота виконана за 1,5-2 год до чи після приймання їжі. Секреторна
функція пригнічується, якщо фізичними вправами займатися безпосередньо перед
прийманням їжі або одразу після цього. Пригнічують травлення тривалі фізичні
навантаження великої інтенсивності. Вони зменшують виділення шлункового соку,
знижують його кислотність та рухову функцію.
Під впливом фізичних вправ активізуються трофічні процеси в органах
травлення; поліпшення крово- і лімфообігу, інтенсифікація обмінних процесів сприяє
згасанню запальних і прискоренню регенеративних процесів та загоєнню виразки.
Збільшення екскурсії діафрагми при виконанні дихальних вправ, скорочення і
розслаблення м'язів живота періодично змінюють внутрішньочеревний тиск,
масажують внутрішні органи, підсилюють гемодинаміку і ліквідують застійні явища у
черевній порожнині. Одночасно активізується моторно-евакуаторна функція кишок,
відбувається скорочення жовчного міхура і його випорожнення.
Фізичні вправи здатні нормалізувати положення внутрішньочеревних органів у
разі їх опушення. Застосовуючи спеціальні вправи, що спрямовані на зміцнення м'язів
живота, підвищення тонусу м'язів порожнистих органів, можна досягти місця, що їм
анатомічно притаманне.
Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна
дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-
рефлекторний.
Масаж врівноважує основні нервові процеси в ЦНС, поліпшує нервово-гу-
моральну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворобою
функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, позитивно
відбивається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впливає на
секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів.
Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або послаблювати
перистальтику шлунку та кишок, діяти спазмолітично або стимулююче і таким чином
сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функцій. Отже масаж
необхідно використовувати при хронічних колітах, що супроводжуються спастичним і
атонічним запором, порушеннях рухової функції шлунку і кишок, при хронічних
захворюваннях печінки і жовчних шляхів.
Масаж активізує крово- і лімфообіг у черевній порожнині, покращує
мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунка і кишок, що зменшує
запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Він ліквідує застійні явища
у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до серця, що забезпечує
ефективну його діяльність.
Фізіотерапію застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.
Основними механізмами лікувальної дії при захворюваннях органів травлення є
нервово-рефлекторний і гуморальний.
Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан ЦНС, вирівнюють
діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально,
знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та
імунологічні властивості організму.

35
 Фізіотерапевтичні процедури, що викликають активну гіперемію та пов'язані з
нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної
системи, сприяють згасанню загострення захворювання, загоєнню виразки, скорішому
одужанню і подовженню ремісії.
Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-евакуаторну
і всмоктувальну функції шлунку, перистальтику шлунково-кишкового тракту. Вони
поліпшують дренажну функцію жовчного міхура і жовчних шляхів, зменшують застій
жовчі, що запобігає утворенню каменів.

Гастрити. Особливості фізичної реабілітації при гострому і хронічному

гастриті в лікарняному і після лікарняному періодах

Гострий і хронічний гастрит – це органічні запальні захворювання слизистої

шлунку.
При гострому гастриті поверхнево вражається слизова внаслідок впливу гострої,
подразнюючої чи грубою їжі. При недоліках у дієті клінічні прояви гастриту
проявляються через 4-6 годин після їжі.
Симптоми: нудота, слабкість, блювання кислою їжею із слизом. При
недотриманні лікарських призначень і порушенні дієти, можливі ускладнення протягом
хвороби чи перехід її у хронічну форму.
За характером і ступенем ураження гострий гастрит поділяють на простий
(катаральний), під час розвитку якого уражається лише слизова оболонка шлунку;
ерозивний, який характеризується гнійним запаленням; фібринозний – утворення на
слизовій оболонці плівки сірого або жовто-коричневого кольору.
Велику роль у виникненні хронічного гастриту відіграє зловживання алкоголем і
палінням, неповноцінність харчування у вигляді хронічної нестачі в їжі білків
тваринного походження, вітамінів групи А, В, С. Виключно важливу роль відіграє стан
НС, перш за все вищих кіркових і вегетативних центрів. Причиною хронічного гастриту
може бути і виконання інтенсивних фізичних навантажень в період протікання складно
рефлекторних фаз харчування, тобто безпосередньо після прийому їжі.
Гастрити поділяють на
• гастрити з секреторною нестачею (характеризується зниженням апетиту, тупими
болями, відрижкою, гикавкою, іноді блюванням і погіршенням загального стану);
• гастрити з підвищеною секрецією і кислотністю;
• гастрити з нормальною секреторною функцією.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають у період стихання процесу
загострення. Вона протипоказана при сильному болю, багаторазовому блюванні.
Завдання ЛФК: поліпшення психоемоційного стану і нейрогуморальної регуляції
процесів травлення; нормалізація секреторної і моторної функції травного тракту;
стимулювання крово- і лімфообігу в органах черевної порожнини, підсилення
трофічних і репаративних процесів, зменшення запальних явищ; покращання функції
дихання; зміцнення м'язів живота і промежини.

36
 ЛФК під час стаціонарного лікування проводять у два періоди. Її методика
основується на фізіологічній залежності секреторної і моторної функцій шлунку від
характеру і обсягу м'язової роботи.
При гастритах з нормальною і підвищеною секрецією шлунку лікувальну
гімнастику проводять перед прийманням їжі, що пригнічує шлункову секрецію. З цією
метою за 1-1,5 год до приймання їжі і фізичних вправ вживають мінеральну воду
(лужанська, поляна квасова та ін.), що, у свою чергу, теж гальмує секреторну функцію
шлунку. Використовують полегшені гімнастичні вправи у поєднанні зі статичними і
динамічними дихальними вправами та вправами на розслаблення, обмежуючи
навантаження на м'язи живота. Рухи виконують у повільному темпі, ритмічно.
При гастритах із секреторною недостатністю лікувальну гімнастику проводять за
2 год до приймання їжі, що стимулює шлункову секрецію. Для підвищення ефекту за
20-30 хв до приймання їжі п'ють мінеральну воду (миргородська, нарзан кримський та
ін.). Комплекси складають із загальнорозвиваючих вправ з невеликою кількістю
повторень і обмеженою амплітудою рухів. Спеціальні вправи для м'язів живота
виконуються обережно.
I період відповідає гострій та підгострій фазам захворювання. Хворому
призначають напівпостільний режим. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну
гімнастику, лікувальну ходьбу. Тривалість занять лікувальною гімнастикою 10-20 хв,
загальне навантаження невелике.
II період збігається з покращанням загального стану хворого, поступовим
одужанням, переходом на вільний руховий режим, нарощенням навантажень,
застосуванням спортивно-прикладних вправ. У комплексах лікувальної гімнастики
зберігається кількість дихальних вправ і вправ на розслаблення, збільшуються
спеціальні, загальнорозвиваючі з предметами, за рахунок чого заняття тривають 20-25
хв. У цьому періоді у хворих на гастрит з підвищеною секрецією навантаження на м'язи
живота залишаються обмеженими.
Лікувальний масаж призначають у ті самі строки, що й ЛФК для нормалізації
діяльності ЦНС і вегетативної нервової системи, поліпшення крово- і лімфообігу та
обмінних процесів у шлунку, нормалізації його секреторної і моторної функцій.
Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний і апаратний масаж. Масажують
паравертебральні зони середньогрудних D9— D5 і середньошийних С5—С4
спинномозкових сегментів, рефлексогенні зони спини, шиї і живота; обережно роблять
масаж шлунку і м'язів живота. При гастритах з секреторною недостатністю
використовують масаж ділянки шлунка електровібратором, який переміщується за
годинниковою стрілкою.
Фізіотерапію призначають у фазі загострення і при його затуханні з метою
протизапальної та знеболюючої дії, активізації крово- і лімфообігу, нормалізації
секреторної і моторної функції шлунку, трофічних процесів в ньому, зменшення
збудливості нервової системи при гіперсекреції і підвищення її збудливості при
секреторній недостатності. Застосовують солюкс, індуктотермію, мікрохвильову
терапію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, УФО, парафіно-
озокеритні аплікації, зігріваючі компреси, хвойні чи радонові ванни, електросон.
Післялікарняний період реабілітації проводиться в поліклініці, сананорії-
профілакторії, санаторії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

37
 Лікувальну фізичну культуру використовують за III періодом. Завдання ЛФК:
нормалізація діяльності ЦНС і нейрогуморальної регуляції процесів травлення;
підтримання досягнутого рівня функціонування шлунково-кишкового тракту;
попередження загострення захворювання та максимальне подовження фази ремісії;
зміцнення м'язів живота та промежини; загальне зміцнення організму; адаптація до
фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. Використовують
лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, прогулянки, теренкур, спортивні і рухливі
ігри, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах.
В комплекси лікувальної гімнастики включають вправи для всіх м'язових груп, на
координацію, вправи з м'ячами, гімнастичними палицями, гантелями вагою до 2 кг, різні
види ходьби. Заняття будують і проводять з урахуванням особливостей секреторної
функції шлунку, наявності супутніх захворювань, що обмежують фізичну
працездатність. Тривалість лікувальної гімнастики 35-40 хв. Заняття рекомендується
проводити з музичним супроводом, особливо з особами з секреторною недостатністю
шлунку.
Лікувальний масаж застосовують для стимулювання оптимальної діяльності
центральної і вегетативної нервової системи, секреторної і моторної функції шлунку,
зміцнення м'язів живота, загального зміцнення організму. Використовують ті самі види
масажу, що й у попередньому періоді реабілітації, однак масаж шлунку та живота
проводять більш енергійно. Масаж шлунку розпочинають з колових погладжувань за
годинниковою стрілкою, що поступово стають більш глибокими. Далі застосовують
розтирання у ділянці лівого підребер'я, безперервну вібрацію шлунку (стрясання і
підштовхування його); ніжну поверхневу безперервну вібрацію ділянки сліпої кишки.
При масажі м'язів живота використовують основні прийоми та їх різновиди, роблять
стрясання та струшування живота.
Фізіотерапію застосовують для нормалізації процесів збудження і гальмування в
ЦНС і підвищення її регулюючої функції; підвищення при гіпоацидному або зниження
при гіперацидному гастриті секреторної функції шлунку; поліпшення крово- і
лімфообігу, трофічних процесів в ньому; загартування організму; профілактики
загострення захворювання і подовження фази ремісії. Використовують пиття
відповідної мінеральної води, електрофорез, індуктотермію, мікрохвильову терапію,
діадинамотерапію, ультразвук, грязьові аплікації, УФО, електросон, ванни хвойні,
радонові, прісні, вібраційні, душ, обливання, обтирання, кліматолікування.
В період ремісії показано санаторно-курортне лікування на бальнеопиттєвих
курортах, якщо немає протипоказань з боку інших органів і систем.

Виразка шлунку і дванадцятипалої кишки, фізична реабілітація при них

Виразкова хвороба – хронічне захворювання, яке характеризується виникненням

виразок на слизовій оболонці шлунку або дванадцятипалої кишки в період загострення
і характеризується циклічністю перебігу. Це органічне захворювання. Причини:
 Локальні (травний фактор, вплив нікотину і алкоголю, порушення кровопостачання
в самому шлунку, виникнення запального вогнища і т.д.)
 Фактори загального впливу (порушення в діяльності вищих відділів ЦНС, надмірні
нервово-емоційні напруги, порушення нейрогуморальної регуляції).

38
 Відмінною рисою виразки є періодичність, сезонність, зв’язок із годинами
прийому їжі. У хворих є такі розлади: відрижка, печія, нудота, „вовчий апетит”.
Розрізняють такі види виразок:
 Проста виразка – реактивних змін навколо неї не має;
 Кальозна, яка характеризується інфільтрацією і стовщенням країв;
 Пенетрувальна виразка, яка проникає в сусідні органи (підшлункову залозу, печінку
тощо);
 Перфоративна виразка, що призводить до розриву стінки шлунку.
У лікарняний період реабілітації використовують ЛФК, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають після стихання гострих проявів
захворювання. Протипоказана ЛФК при значних болях, багаторазовому блюванні,
постійній нудоті, кровотечі, підозрі на прорив виразки. Завдання ЛФК: нормалізація
тонусу ЦНС та кортико-вісцеральних взаємовідносин, поліпшення психоемоційного
стану; активізації крово- і лімфообігу, обмінних і трофічних процесів в шлунку,
дванадцятипалій кишці та інших органах травлення; стимуляція регенеративних
процесів і прискорення загоєння виразки; зменшення спазму м'язів шлунку;
нормалізація секреторної і моторної функцій шлунку і кишечника; попередження
застійних явищ та спайкових процесів у черевній порожнині.
В І період під час постільного режиму застосовують лікувальну гімнастику, що
проводиться, переважно, у положенні лежачи на спині. Комплекси складають з
дихальних статичних і, у подальшому, динамічних вправ, на розслаблення, простих
гімнастичних вправ малої інтенсивності. Виключають вправи для м'язів живота і ті, що
підвищують внутрішньочеревний тиск і можуть викликати або підсилити біль у животі.
Тому рухи ногами виконуються у повільному темпі, повторюються по 4-8 разів.
Тривалість лікувальної гімнастики 10-15 хв. Рекомендується самостійно виконувати
статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення по кілька разів на день.
З призначенням напівпостільного режиму до форм ЛФК додаються ранкова
гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, що поступово доходить до 1 км. Лікувальна
гімнастика проводиться у вихідних положеннях лежачи, сидячи, в упорі стоячи на
колінах, стоячи. Методика передбачає поступове навантаження на всі м'язи, за винятком
м'язів живота. Не застосовуються також вправи, що можуть призвести до підвищення
внутрішньочеревного тиску. Зберігається повільний темп виконання вправ, ритмічні і
плавні без ривків рухи. Тривалість занять з лікувальної гімнастики збільшується до 20
хв.
У II період під час вільного режиму разом з подальшим ускладненням
гімнастичних вправ із зростаючим зусиллям починають застосовувати вправи для
живота без натужування, уникаючи підвищення внутрішньочеревного тиску.
Тривалість лікувальної гімнастики 20-25 хв. Дистанція лікувальної ходьби збільшується
до 2-3 км, рекомендується ходьба по східцях на 4—5 поверхів.
Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні.
Застосовують спочатку медикаментозний електрофорез, електросон, солюкс, УВЧ-
терапію, ультразвук, а при затуханні процесу загострення — діадинамотерапію,
мікрохвильову терапію, магнітотерапію, УФО, парафіно-озокеритні аплікації, ванни
хвойні, радонові, циркулярний душ, аероіонотерапію.
Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або санаторії.
Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапїю.
39
 Лікувальну фізичну культуру використовують за III періодом. Завдання ЛФК:
стабілізація нормальної діяльності ЦНС та вегетативної нервової системи; підтримання
досягнутого рівня моторної і секреторної діяльності шлунку, дванадцятипалої кишки та
інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота та промежини,
адаптація до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру; загальне
зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази
ремісії. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, теренкур,
прогулянки, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах,
спортивні ігри.
Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для всіх м'язових груп, з
предметами, з невеликими обтяженнями, на координацію. Рухи виконують у
повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Дозволяються вправи для живота
з підвищенням внутрішньочеревного тиску в чергуванні з дихальними і наступним
розслабленням. Тривалість заняття 30-40 хв.
Лікувальний масаж призначають для зменшення збудливості ЦНС, поліпшення
функції вегетативної нервової системи, нормалізації моторної і секреторної діяльності
шлунку та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота,
загального зміцнення організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний
масаж. Діють на паравертебральні зони середньогрудний D9—D5, нижньо- та
середньошийні С7—СЗ спинномозкові сегменти. При цьому у хворих на виразкову
хворобу шлунка масажують названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки — з
обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони D2—С4, живіт. Роблять поверхневі
погладжування справа наліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки,
розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясання малої амплітуди ділянки
шлунка, вібраційні погладжування її і товстої кишки, яку масажують за ходом
годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну
і т.д. Закінчується масаж живота коловими площинними погладжуваннями.
Фізіотерапію застосовують для підтримання нормальної діяльності ЦНС і
вегетативної нервової системи; підвищення неспецифічної опірності і загального
зміцнення організму; стимуляції обмінних і трофічних процесів, нормалізації
секреторної і моторної функцій травної системи; попередження супутніх запальних
процесів та загострень виразкової хвороби, подовження фази ремісії. Призначають
медикаментозний електрофорез, магнітотерапію, грязелікування, ванни хвойні,
радонові, перлинні; укутування вологі, загальні кліматолікування; показане пиття
мінеральної води (слов'янська, смирновська, нафтуся та ін.).
Працетерапію застосовують для підвищення психоемоційного тонусу пацієнта,
повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності.
Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі.

Література
1. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2005, с.299-321.
2. Соколовський В. С. та ін. Лікувальна фізична культура: Підручник / В. С.
Соколовський, Н. О. Романова, О. Г. Юшковська. — Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2005,
с. 84-98. — (Б-ка студента-медика).
3. Учебник инструктора по лечебной физической культуре: Учеб. для ин-тов физ.
культ./ Под ред. В.П. Правосудова. – М.: Физкультура и спорт, 1980, с. 148-156.
40
4. Физическая реабилитация: учебник для студентов академий и ин-тов физ. культуры
/ Под ред. проф. Попова С. Н. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, с 326-342.

1.4 Фізична реабілітація при захворюваннях обміну речовин

Етіологія порушень обміну речовин

Порушення обміну речовин не тільки супроводжують більшість патологічних

станів, але й виявляються як самостійні захворювання. До захворювань обміну речовин
відносяться його патологічні зміни без первинного ураження будь-якого органу. Ці
захворювання розвиваються при порушенні функцій залоз внутрішньої секреції,
нервової системи, неправильного харчування, інтоксикації організму і внаслідок інших
причин. Серед них найпоширенішими є порушення жирового обміну (ожиріння),
вуглеводного (цукровий діабет) і білкового (подагра). Ці хвороби не існують
ізольовано, як порушення одного виду обміну, а є такими, при яких виникає сполучення
різних порушень обміну речовин. Так, подагра часто поєднується з ожирінням та
діабетом, а діабет супроводжується змінами як білкового, так і вуглеводного обміну.
Захворювання обміну речовин викликають морфологічні і функціональні порушення в
серцево-судинній, травній та інших системах організму, суглобах. Причиною хвороб
можуть бути порушення регулюючої функції ЦНС, зміни в діяльності залоз внутрішньої
секреції, спадковість, стреси, інфекція та інтоксикація, гіподинамія.

Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної

реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях обміну речовин застосовують

на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється, в першу
чергу, трофічним впливом на організм. Основою його є покращання окисно-відновних
процесів, що виникає за рахунок покращання крово- та лімфообігу, постачання кисню
та поживних речовин клітинам і більш ефективного їх засвоєння, активізації, видалення
продуктів обміну.
Фізичні вправи підвищують споживання м'язами глюкози, жирних кислот і
кетонових тіл, що зменшує вміст цих речовин у крові і суттєво впливає на лікування
діабету. Доведено, що при введенні інсуліну на фоні дозованого фізичного
навантаження помірної інтенсивності зниження рівня цукру в крові більше порівняно
зі спокоєм. Цукрове навантаження в поєднанні з фізичним спричиняє майже у два рази
менше підвищення рівня цукру в крові, ніж без м'язової роботи. Все це вказує на те, що
під впливом фізичних вправ підсилюється дія інсуліну, покращується здатність
організму хворого засвоювати глюкозу, підвищується стійкість його до прийому
вуглеводів, зменшуючи небезпеку виникнення діабетичної коми.
Фізичні вправи збільшують енерговитрати організму не лише за рахунок
вуглеводів, але й жирів. М'язова діяльність активізує ліполітичні чинники, окиснення
жирів та вихід їх із депо; зменшує рівень жирних кислот і холестерину у крові, надмірне
утворення жиру з вуглеводів, зайву масу тіла. Наведені позитивні зміни у жировому
41
обміні спостерігаються під дією регулярних тривалих навантажень помірної та
середньої інтенсивності, що обумовлює необхідність застосування їх у лікуванні
ожиріння.
Активізація окисно-відновних процесів, що виникає під впливом фізичних вправ,
позитивно впливає на білковий обмін. Це проявляється у підсиленні синтезу білка,
регенеративних і пластичних процесів, видаленні продуктів обміну та відновленні
тканинних структур. Використовуючи такі властивості дії фізичних вправ на білковий
обмін, а також їх здатність ліквідувати обмеження рухливості у суглобах, ЛФК
застосовують у лікуванні подагри.
Фізичні вправи тонізують ЦНС, сприяють відновленню нормальних моторно-
вісцеральних рефлексів, функцій залоз внутрішньої секреції, особливо гіпофізу та
надниркових залоз. Під їх впливом вирівнюється порушення нервово-трофічної і
гормональної регуляції процесів обміну речовин в організмі, гальмується розвиток
супутніх захворювань.

Симптоматика і патогенез ожиріння

Ожиріння – захворювання, що характеризується надлишковим {більше

фізіологічних норм) відкладанням жиру в організмі.
В залежності від причин, що викликають захворювання, розрізняють декілька
форм ожиріння. Основні: обмінно-аліментарна, ендокринна, церебральна.
Обміно-аліментарна виникає із-за надмірного споживання їжі та обмеженої
фізичної діяльності й відрізняється незначними порушеннями функцій ЗВС.
Ендокринна розвивається при порушенні регуляції жирового обміну ЗВС.
Церебральна розвивається при порушенні регуляції жирового обміну
центральною нервовою системою (гіпоталамусом).
В залежності від надлишкової ваги (з урахуванням росту, статі, віку) розрізняють
4 ступеня ожиріння:
І ступінь (легкий) – вага тіла перевищує норму на 10-29 %.
ІІ ступінь (середній) – на 30-49 %.
ІІІ ступінь тяжкий) – на 50-100 %.
IV ступінь (дуже тяжкий) – більше ніж на 100 %
Ознаки захворювання: погане самопочуття, перемінний настрій, в’ялість,
сонливість, віддишка, біль в області серця, набряки.
При ожирінні спостерігаються дистрофічні зміни міокарду, серце працює з
додатковим навантаженням; це призводить до явищ нестачі кровообігу І ступеня.
Ожиріння сприяє виникненню ряду супутніх захворювань: атеросклерозу,
гіпертонічної хвороби, стенокардії. Спостерігається порушення зовнішнього дихання і
функцій шлунково-кишкового тракту. Можуть виникати артрити, захворювання
периферичної НС, ЦНС.

ЛФК, масаж, фізіотерапія при ожирінні

Лікувальну фізичну культуру призначають при ендогенній і екзогенній формах

ожиріння. Завдання ЛФК: підвищення енерговитрат, окисно-відновних і обмінних
процесів; зменшення надмірної маси тіла і зміцнення м'язів тулуба; покращання функції
42
серцево-судинної, дихальної, травної та інших систем; відновлення та підтримання
фізичної і професійної працездатності. Ці завдання вирішують за рахунок застосування
фізичних вправ на витривалість, гімнастичних вправ для середніх та великих м'язових
груп у чергуванні з дихальними, що викликають підвищену витрату енергії і погли-
нання кисню, сприяють витрачанню великої кількості вуглеводів, а також виходу з депо
і розщепленню жирів. Протипоказана ЛФК при загостреннях супутніх захворювань,
гіпертензійних та діенцефальних кризах.
Курс ЛФК поділяють на два періоди. У І період занять під час щадного рухового
режиму застосовують фізичні вправи, що відновлюють рухові навички хворого,
адаптують до фізичних навантажень, що поступово підвищуються. Використовують
ранкову гімнастику і лікувальну гімнастику, лікувальну ходьбу у повільному та
середньому темпі.
У II період, який охоплює щадно-тренувальний і тренувальний руховий режими,
інтенсивність навантаження поступово збільшується. Особливістю застосування ЛФК
є достатньо виражені фізичні навантаження. В заняття з ЛФК включають різноманітні
загальнорозвиваючі вправи, ходьбу до 10 км, біг, прогулянки, теренкур, ближній
туризм, плавання, веслування, їзду на велосипеді, ходьбу на лижах, рухливі та
спортивні ігри. Значне місце приділено вправам для зміцнення м'язів тулуба і живота,
коригуючим і дихальним вправам. Щільність занять досягає 60-70 %, тривалість
лікувальної гімнастики 30-60 хв, ранкової гігієнічної — 20-25 хв.
Наведену програму застосування ЛФК рекомендують особам з аліментарною та
ендогенною формами ожиріння, у яких не спостерігається суттєвих зрушень з боку
органів і систем, що лімітують обсяг виконання фізичних вправ. Однак при
ендокринно-церебральній формі ожиріння загальне навантаження в заняттях
знижується, в них більше вправ для середніх м'язових груп і дихальних, темп виконання
повільний і середній, менша тривалість занять.
Лікувальний масаж призначають для поліпшення загального тонусу організму;
активізації периферичного крово- і лімфообігу, окисно-відновних і обмінних процесів;
протидії порушенням моторно-евакуаторної функції кишечнику; усунення втоми та
підвищення тонусу і працездатності м'язів. Застосовують загальний масаж, підводний
душ-масаж, самомасаж.
Фізіотерапію використовують для стимуляції окисно-відновних і обмінних
процесів; поліпшення функції серцево-судинної, дихальної, травної, ендокринної та
інших систем організму; попередження або гальмування розвитку супутніх ожирінню
захворювань; підвищення загального тонусу, підсилення енерговитрат і загартування
організму. Призначають гідротерапевтичні процедури з поступовим зниженням і
контрастними температурами води : обливання загальні і місцеві, обтирання, душ
дощовий, голчастий, циркулярний, Шарко, шотландський, ванни контрастні,
укутування загальні вологі. Показана бальнеотерапія: купання в басейнах з
мінеральною водою, ванни сульфідні, вуглекислі, радонові, йодобромні, з
температурою води, в основному, 34-36 °С, пиття мінеральної води. Рекомендується
електростимуляція прямих м'язів живота і м'язів стегон, і при доброму стані серцево-
судинної системи — лазня фінська (сухоповітряна) і російська парова.
Механотерапію застосовують у вигляді занять на тренажерах для підвищення
енерговитрат і зниження маси тіла; загального зміцнення та покращання фізичної
працездатності і спеціальної тренованості організму. Використовують велотренажер,
43
тредміл, гребний тренажер. Під час занять хворим молодого і середнього віку зі — II
ступенем ожиріння без порушень діяльності серцево-судинної та дихальної систем
можна давати фізичне навантаження, що викликає приріст ЧСС на 75 % вихідної
величини у стані спокою. Хворим з ендогенною формою ожиріння III ступеня з
супутніми захворюваннями, прояви і клінічний перебіг котрих дозволяють
застосування тренажерів, приріст ЧСС може бути до 50 %.

Клінічні ознаки цукрового діабету

Цукровий діабет - це одне з найбільш поширених захворювань, пов’язане з

порушенням вуглеводного обміну із-за нестачі вироблення інсуліну підшлунковою
залозою. При цукровому діабеті утворення глікогену в печінці та м’язах зменшується,
в результаті підвищується вміст цукру в крові (гіперглікемія) і він починається
виділятися із сечею (глюкозурія).
Розвитку цукрового діабету сприяють порушення центральної нервової регуляції
(часто після психічних травм), розлади харчування, надмірне споживання вуглеводів,
інфекційні хвороби, спадковість тощо. Причинами можуть бути пухлини, склеротичні
зміни підшлункової залози.
При значній гіперглікемії тканини організму зневоджуються, хворі відчувають
постійну спрагу, вживають велику кількість рідини і виділяють багато сечі. Розлади
жирового обміну на фоні цукрового діабету ведуть до повені крові жиром.
Підвищується вміст в крові холестерину.
Ознаки: сухість шкіри і слизових оболонок, знижується опір організму до
інфекцій, виникають різні супутні захворювання і ускладнення (гнійничкові ураження
шкіри, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, захворювання нирок, крові).
У літньому віці діабет може дати ускладнення у вигляді гангрени нижніх кінцівок.
Небезпечними для життя проявами є гіпоглікемічний шок і діабетична кома.
Гіпоглікемічний шок – спостерігається при різкому падінні рівня цукру в крові
під впливом лікувальних препаратів і характеризується виникненням почуття
слабкості, частого серцебиття, почуття голоду, підвищенням моторної збудливості,
судомами, втратою свідомості.
Діабетична кома обумовлена отруєнням організму продуктами неповного
згорання жирів. Для неї характерні блювання, сонливість і глибока втрата свідомості.

Особливості ЛФК та фізіотерапевтичних засобів при цукровому діабеті

Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті розв'язує такі завдання:

покращання функцій ЦНС та нейроендокринної регуляції обміну речовин; стимуляція
тканинного обміну, утилізація цукру в організмі, зниження гіперглікемії та компенсація
інсулінової недостатності; поліпшення функціонального стану серцево-судинної,
дихальної та травної систем; попередження або зменшення проявів супутніх
захворювань, підвищення опірності організму; відновлення і підтримання загальної
працездатності хворого.
Протипоказана ЛФК при гіперглікемії в межах 16,6 ммоль'Л-1 (300 мг%) і вище,
ознаках прекоматозного стану.
ЛФК призначають диференційовано, залежно від форми цукрового діабету. При
44
легкій формі в заняттях з лікувальної гімнастики, що триває 30-45 хв, застосовують
загальнорозвиваючі, дихальні і вправи на розслаблення. Щільність занять 60-65 %. Рухи
виконуються в повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Вони
забезпечують загальне помірне фізичне навантаження, що оптимально сприяє
засвоєнню глюкози з крові та її повному згорянню у м'язах і тим самим досягненню
головної мети лікування — зменшення її вмісту у крові і сечі. Хворим рекомендують
ранкову гігієнічну гімнастику, ходьбу у повільному темпі від 2-3 до 10-12 км, близький
туризм, ходьбу на лижах, веслування, плавання, рухливі і деякі спортивні ігри. При
цьому не можна використовувати вправи із значним загальним силовим напруженням
та вправи на швидкість, при яких утворюється значний кисневий борг, переважають
анаеробні процеси у м'язах, збільшується вміст у крові продуктів окиснення і рівень
глюкози не зменшується.
При цукровому діабеті середньої важкості тривалість занять з лікувальної
гімнастики — 25-30 хв, щільність — у межах 30-40 %. Комплекси складаються з вправ
малої і помірної інтенсивності для всіх м'язових груп. У заняттях передбачають вправи
на поліпшення функціонального стану серцево-судинної, дихальної і травної систем.
Цим хворим рекомендують ще ранкову гігієнічну гімнастику і лікувальну ходьбу 2-7
км. При адекватності фізичних навантажень спостерігають зниження рівня глюкози у
крові.
При важкій формі цукрового діабету заняття з ЛФК проводять за методикою, яку
застосовують згідно з призначеним руховим режимом при захворюваннях серцево-
судинної системи. На етапах реабілітації фізичні навантаження зростають поступово та
обережно і не повинні перевищувати помірні.
Правильність дозування фізичних навантажень контролюють за суб'єктивними та
об'єктивними показниками: самопочуттям хворого, рівнем глюкози у крові та сечі,
масою тіла та ін. Заняття ЛФК проводяться не раніше ніж через годину після ін'єкції
інсуліну і легкого сніданку. Хворий має знати таке: якщо під час занять або після них
виникає відчуття голоду, слабкості, тремтіння рук, необхідно з'їсти 1-2 шматочки цукру
і припинити заняття. Відновити їх можна після зникнення гіпоглікемії на наступний
день, але зменшити навантаження.
Лікувальний масаж застосовують при легкій і середній формах з метою
поліпшення діяльності ЦНС, загального тонусу організму; активізації крово- і
лімфообігу в кінцівках, окисно-відновних і обмінних процесів; стимуляції функцій
серцево-судинної, дихальної і травної систем; підвищення тонусу і працездатності
м'язів. Застосовують загальний і місцевий масаж.
Фізіотерапію використовують для стимуляції функції підшлункової залози,
окисно-відновних процесів і зниження вмісту глюкози у крові, активізації обміну
речовин; ліквідації або зменшення свербіжу шкіри; попередження прогресування
захворювання і його ускладнень; досягнення стійкої компенсації і стимуляція
адаптаційно-пристосувальних механізмів; поліпшення загального стану організму.
Застосовують електрофорез цинку, міді та інших мікроелементів та ліків,
індуктотермію, мікрохвильову терапію, УВЧ-терапію, УФО, ванни вуглекислі,
йодобромні, радонові, душ дощовий, обливання.

45
 Подагра. Фізична реабілітація при подагрі

Подагра — порушення білкового обміну, при якому виникає підвищення вмісту

сечової кислоти у крові і відкладення її солей в хрящах, сухожилках, слизових сумках і
шкірі у вигляді вузликів (тофусів). Ці відкладення періодично викликають реакції
запального характеру в суглобах та інших органах. Найчастіше ушкоджуються дрібні
суглоби стоп і кистей, які поступово деформуються, стають тугорухливими,
супроводжуються болем при рухах і періодичними гострими нападами артриту.
Останній виникає раптово, переважно вночі, і розпочинається у більшості випадків з
плесно-фалангового суглобу великого пальця ноги. Суглоб припухає, шкіра над ним
червоніє, температура підвищується, виникає сильний біль у суглобі, до якого не можна
доторкнутись. Через кілька годин біль зменшується, але знову підсилюється вночі
протягом 5-6 діб поспіль. Чинниками, що викликають гострий напад подагри можуть
бути охолодження, інфекційні захворювання, удари, стреси, характер харчування, різкі
метеорологічні зміни.
У виникненні захворювання має значення систематичне надлишкове вживання
м'яса, жирів та інших продуктів, що багаті на пурини (нирки, печінка, мозок, ікра),
зловживання спиртними напоями, стреси, гіподинамія, спадкова схильність. Хворіють
на подагру, в основному, чоловіки у віці 40-50 років. У них нерідко спостерігається
сечокам'яна хвороба, склеротичні ураження судин, серця, нирок. У важких випадках
подагра може призвести до інвалідності.
Подагру лікують комплексно, переважно у поліклініці. Призначають молочно-
рослинну дієту, протизапальні і знеболюючі медикаменти і такі, що гальмують
утворення сечової кислоти та підвищують виведення її нирками. Рекомендовано
вживання великої кількості води і категорично забороняються алкогольні напої, які,
навпаки, затримують видалення сечової кислоти нирками. Разом з цими методами
лікування застосовують засоби фізичної реабілітації: ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура розв'язує такі завдання: покращання обміну
речовин, видалення сечової кислоти з сечею; покращання крово- і лімфообігу в
кінцівках та ушкоджених суглобах, попередження тугорухливості, деформацій та
збереження обсягу рухів у них; стимуляція діяльності серцево-судинної, дихальної і
травної систем; зміцнення м'язів та адаптація до фізичних навантажень, що поступово
збільшуються; підвищення загального тонусу і підтримання працездатності пацієнтів.
Протипоказана ЛФК при наявності гострого нападу.
Призначають ЛФК хворим диференційовано, залежно від перебігу захворювання,
стану суглобів і серцево-судинної системи, наявності і важкості супутньої патології.
При початкових формах подагри, коли у хворих не спостерігаються суттєві
морфофункціональні зміни у суглобах та інших органах і системах, ЛФК
використовують у формах ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, лікувальної
ходьби, гідрокінезитерапії, теренкуру, спортивно-прикладних вправ та ігор. Рекоменду-
ють прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, плавання. При розвитку хвороби
і появі значних стійких суб'єктивних та об'єктивних проявів подагри застосування ЛФК
обмежують ранковою гігієнічною і лікувальною гімнастикою, лікувальною ходьбою,
вправами у теплій воді.
Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих, дихальних
46
і спеціальних вправ для кистей та стоп у вигляді вправ на розслаблення та так званої
"суглобової гімнастики". До останньої відносять активні і пасивні рухи для уражених
суглобів, що виконуються з полегшених вихідних положень та з максимально
можливою амплітудою. Рухи в міжфалангових і п'ясно-фалангових суглобах кисті та
пальців проводяться з обов'язковою фіксацією вище розташованого сегмента.
Виконуються активні вправи для всіх неушкоджених суглобів по вісях рухів в них з
повною амплітудою. При наявності болю у суглобах рекомендують гімнастику у теплій
воді при поєднанні її з тепловими процедурами і масажем. Заняття фізичними вправами
доцільно проводити після них.
Лікувальний масаж призначають після стихання гострих проявів подагри для
зменшення болючості, покращання кровозабезпечення і відновлення функцій уражених
суглобів; активізації периферичного крово- і лімфообігу, окисно-відновних та обмінних
процесів; виведення сечової кислоти і її солей; попередження атрофій і підвищення
тонусу та працездатності м'язів. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж
відповідних паравертебральних зон спинномозкових сегментів, загальний і місцевий
масаж. Останній робиться вище і навколо ураженого місця з поступовим переходом на
розтирання хворого суглоба. При ураженні плюсно-фалангового суглоба великого паль-
ця стопи масаж проводять спочатку на тильній стороні стопи, а потім — навколо цього
суглоба. Ефективність масажу підвищується, якщо перед масажуванням суглоб глибоко
прогріти. Місцевий масаж рекомендують повторювати 2-3 рази на день,
використовуючи і самомасаж.
Фізіотерапію застосовують у гострому і наступних періодах перебігу подагри для
знеболюючої, розсмоктуючої дії на уражені суглоби, виведення сечової кислоти і її
солей, покращання крово- і лімфообігу, нормалізації обміну речовин; гальмування і
припинення утворення деформацій у суглобах; оптимізації діяльності ЦНС і загального
підвищення тонусу організму. Використовують під час гострого нападу УВЧ-терапію,
мікрохвильову терапію, індуктотермію, електрофорез новокаїну, УФО, світлотеплову
ванну або солюкс на ділянку суглобів. Після стихання загострення застосовують
електрофорез літію, ультразвук, електросон, ванни сульфідні, радонові, йодобромні,
хлоридно-натрієві, озокеритні і парафінові аплікації, грязелікування, вживання міне-
ральних вод типу Боржомі, Єсентуки N 17 і N 4, Трускавецьких та ін.
Працетерапію використовують для підтримання загальної працездатності та
підвищення загального тонусу організму. Показані роботи з помірними
навантаженнями на свіжому повітрі, у садку, на присадибній ділянці.
Хворим в хронічній стадії подагри рекомендують санаторно-курортне лікування
на бальнеогрязьових кліматичних курортах (Одеса, Євпаторія, Слав'янськ та ін.).

Література

1. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2005, с.321- 331.
2. Учебник инструктора по лечебной физической культуре: Учеб. для ин-тов физ.
культ./ Под ред. В.П. Правосудова. – М.: Физкультура и спорт, 1980, с. 156-164.
3. Физическая реабилитация: учебник для студентов академий и ин-тов физ. культуры
/ Под ред. проф. Попова С. Н. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, с. 343-354.

47
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. ЗАГАЛЬНІ АНАТОМІЧНІ ТА ФІЗІОЛОГІЧНІ

ОСНОВИ МАСАЖУ

2.1 Сутність і механізми фізіологічного впливу масажу на організм людини

Визначення поняття “масаж”. Відмінні особливості масажу

Масаж — метод оздоровлення, підвищення працездатності, лікування та

профілактики захворювань, суть якого полягає в нанесенні тканинам організму
дозованих механічних впливів руками масажиста, спеціальними апаратами чи
пристосуваннями
Відмінні особливості масажу
Природний метод впливу на організм.
Не порушується цілість шкірних покривів (як при голковколюванні) та не виникає
алергічних та інших несприятливих реакцій (як при медикаментозній терапії).
Має загальнозміцнювальний та місцевий вплив.
Може використовуватися з оздоровчою, лікувальною метою, для підвищення
фізичної працездатності, досягнення високих спортивних результатів та як засіб
попередження захворювань у групі ризику, виникнення рецидивів при хронічних
захворюваннях, розвитку косметичних порушень.
Зберігає гомеостаз, підвищує реактивність організму, потенціює дію
медикаментозних засобів, знижує вірогідність виникнення і тяжкість перебігу
алергічних реакцій.
При необхідності може призначатись на тривалий час та має позитивний ефект
без негативних наслідків.
Як засіб лікування використовується самостійно або в комплексі з іншими
методами: медикаментозною терапією, ЛФК, фізіотерапевтичними процедурами,
нетрадиційними методами лікування.
Може застосовуватись у вигляді самомасажу, що сприяє активній участі особи в
процесі свого оздоровлення та лікування, підвищенню працездатності.
Матеріально вигідний для використання в лікувальних закладах: не вимагає
дорогого обладнання та медикаментозних засобів.

Механізм перетворення механічної енергії масажних маніпуляцій в нервове

збудження

Фізіологічний механізм впливу масажу

В основі механізму впливу масажу на організм лежить складний процес,
зумовлений нервово-рефлекторним, гуморальним та механічним впливом. Всі вони між
собою взаємо- обумовлені, так що відокремити практично один від одного неможливо.
Пусковим моментом впливу масажу на організм є механічне подразнення, що
наноситься тканинам спеціальними прийомами. Різноманітність використовуваних
прийомів дає можливість здійснювати вплив від дуже слабкого до надзвичайно
інтенсивного. Прийоми масажу, діючи на тканини, викликають збудження
48
механорецепторів, що призначені для перетворення енергії механічного подразнення в
специфічну активність нервової системи - сигнали, які несуть інформацію до нервових
центрів. Механорецептори розміщені по всьому тілі. До них належать рецептори шкіри
та м’язів, що подразнюються дотиком, натискуванням, вібрацією; рецептори
внутрішніх органів (інтерорецептори), які збуджуються при зміні тиску на органи і
стінки судин, а також ряд інших механорецепторів.
Механічне подразнення, деформуючи капсулу механорецепторів, призводить до
зміни проникності її для іонів натрію, що, в свою чергу, сприяє зниженню мембранного
потенціалу спокою і виникненню рецепторного потенціалу, який передається на
аферентне нервове волокно. У результаті процесів сумації рецепторних потенціалів на
нервовому волокні виникає потенціал дії, який у вигляді доцентрових (аферентних)
імпульсів передається по чутливих шляхах в центральну нервову систему, де
аналізується, синтезується в загальну складну реакцію, яка і викликає різні
функціональні зміни в організмі.
Нервово-рефлекторний механізм впливу масажу на організм є основним, але
далеко не єдиним. У літературі описаний гуморальний вплив масажу, прямий
механічний вплив на м’язові капіляри, трофіку шкіри, м’язову систему, на функцію
суглобів та сухожилково-зв’язкового апарату, серцево-судинну систему, газообмін, на
систему органів дихання, травлення та ін.
При вивченні механізмів фізіологічного впливу масажу необхідно мати на увазі
його комплексний вплив на організм, тобто будь-яке механічне подразнення, що
наноситься одним із прийомів масажу, діє як на місці його нанесення, так і, завдяки
наявності нервово-рефлекторних зв’язків цієї ділянки з центральною нервовою
системою, впливає на функціональний стан всього організму.

Вплив масажу на шкіру. Чутливість шкіри в різних ділянках тіла людини

Шкіра - це саморегулююча система організму, яка виконує бар’єрну,

теплорегулюючу, секреторну і видільну функції. Гістологічно шкіра складається з 3х
шарів: верхній (епідерміс), дерма і гіподерма (підшкірно жировий шар). Епідерміс -
найбільш верхній шар шкіри, складається з різних клітин, які здатні швидко ділиться,
забезпечуючи при цьому постійне оновлення шкіри і загоєння ран при її пошкодженні.
У шкірі міститься безліч чутливих закінчень периферичного нейронів від різних
органів. При фізичному впливі на шкірні покриви змін можна досягти у всіх її відділах.
Масаж сприяє видаленню відмерлих клітин рогового шару епідермісу,
що важливо для функціонування залоз шкіри та її омолодження. Впливаючи
механічно на самі залози, масаж стабілізує їх роботу, сприяючи виведенню
токсинів з організму. Під час масажу посилюється кровотік у шкірі, що
сприяє її оксигенізації та обміну речовин. Стимуляція відтоку лімфи
викликає протинабряковий ефект і усуває застійні явища в шкірі. Вплив
масажу на нервові закінчення в шкірі має низку особливостей, оскільки
нервові пучки від різних органів проектуються на різні ділянки тіла людини.
Масажуючи певні зони тіла через шкіру, можна домогтися
нейрорефлекторного впливу на відповідну систему організму.

49
 Вплив масажу на нервову систему. Фізіологічна дія симпатичного та
парасимпатичного нервів. Сегментарна іннервація внутрішніх органів

Масаж здійснює вплив як на периферичну, так і на ЦНС. Нервова система з її

розгалуженим рецепторним апаратом першою сприймає механічні подразнення шкіри і
глибоко лежачих тканин під час масажу.
За допомогою масажу можна домогтися як посилення процесів
гальмування в нервовій системі, так і зміну її функцій. Зокрема, неглибокий
повільний масаж сприяє уповільненню нейрорефлекторної діяльності, сприяє
розслабленню і знімає тонус внутрішніх органів. Швидкий і глибокий масаж
збуджує симпатичну нервову систему, що сприяє активізації серцево-
судинної діяльності, стимулює залози внутрішньої секреції і органи
травлення.
Симпатична ланка вегетативної нервової системи мобілізує життєдіяльність,
обумовлює процеси дисиміляції та захисту, стимулює накопичення енергії та функцію
органів, сприяє виникненню більш загальної реакції і може збуджуватись як єдине ціле.
Парасимпатична ланка вегетативної нервової системи є ланкою самозбереження та
захисту, обумовлює процеси асиміляції (засвоєння), гальмує функції органів,
забезпечує накопичення енергії, викликає переважно місцеві реакції. У нормальних
умовах обидві ланки намагаються зберегти функціональну рівновагу, яку визначають
як вегетативний тонус.
Правильно призначений та виконаний масаж сприяє нормалізації
функціонального стану вегетативної нервової системи та органів і систем, які
підлягають її впливу.
Використовуючи диференційовані за формою, силою, тривалістю масажні
маніпуляції, можна змінити функціональний стан кори головного мозку, зняти або
підвищити загальну нервову збудливість, послабити високі і оживити втрачені
рефлекси. Масаж поліпшує функціональну здатність центральної нервової системи, її
регулюючу та координуючу функції, нормалізує біоелектричну активність кори
головного мозку та мотонейронів спинного мозку.
Метамерні взаємозв’язки між внутрішніми органами і покривними тканинами
тіла пояснюють можливість виникнення метамерних, сегментарно-рефлекторних
реакцій в організмі. До таких реакцій належать вісцеро-вісцеральні, вісцеро-шкірні,
вісцеро-моторні та інші рефлекси. Впливаючи прийомами масажу на рефлексогенні
зони, багаті вегетативною іннервацією і зв’язані з шкірою метамерними
взаємозв’язками, можна досягнути рефлекторного терапевтичного впливу на
патологічно змінену діяльність різних тканин та внутрішніх органів.

Механізм гуморального впливу масажу на організм

Тепло, що утворюється в тканинах під час масажу, збуджує температурну

рецепторну систему. Збудження передається у судиноруховий центр, розміщений у
довгастому мозку, а потім, переходячи на симпатичні судинозвужувальні нерви,
викликає рефлекторну зміну просвіту судин.
Механічний вплив на тканини сприяє утворенню у шкірі хімічно активних
продуктів розпаду різних речовин. До них в першу чергу відносять гістамін та
50
ацетилхолін. Гістамін та гістаміноподібні речовини розносяться з течією крові та лімфи,
стають подразниками хеморецепторів судин, впливаючи на весь організм в цілому. Крім
цього, гістамін впливає на надниркові залози, сприяючи підвищенню концентрації
адреналіну в крові, що відіграє важливу роль в мобілізації адаптивних захисних сил
організму. Ацетилхолін під впливом масажу переходить в активний стан, що сприяє
посиленню медіаторної функції в холінергічних синапсах, збільшенню швидкості
передачі нервового збудження з однієї нервової клітини на іншу і з них на м’язи,
поліпшенню м’язової діяльності.

Вплив масажу на лімфатичну систему

Лімфообіг разом з кровообігом обумовлює постійне оновлення тканинної рідини,

що відіграє значну роль в обміні речовин у клітинах всього організму. Рух лімфи по
тканинах і судинах відбувається дуже повільно. Вся лімфа проходить через грудну
лімфатичну протоку всього шість разів за добу, в той час, як повний кровообіг
здійснюється за 20-25 с. Послаблення течії лімфи призводить до погіршення живлення
тканин, застою лімфи, виникнення набряків. Лімфотік прискорюється завдяки
присмоктувальній дії грудної клітки, особливо під час вдиху, скороченню м’язів при
виконанні активних та пасивних рухів, під час масажу.
При масажі стискуються лімфатичні судини. Це, з одного боку, поліпшує процес
лімфо- утворення за рахунок збільшення фільтраційного тиску й активації процесу
обміну речовин у тканинах, що призводить до збільшення кількості лімфи, з другого -
прискорюється рух лімфи за рахунок підсилення відсмоктування лімфи з тканин і
скорочення м’язів. Експериментально доведено, що під впливом масажу відбувається
прискорення лімфотечії, кількість лімфи, яка витікає з ділянки масажу, збільшується у
6-8 разів.
Таким чином, прискорюючи рух лімфи та процеси її утворення, масаж збільшує
приплив поживних речовин до тканин масажованої ділянки, звільнює клітини від
продуктів обміну та токсичних речовин, сприяє зменшенню набряків, підвищує
імунітет.
Рух крові при масажах здійснюється по ходу току лімфи в напрямку до
найближчих лімфатичних вузлів.

Вплив масажу на серцево-судинну систему

Вплив масажу на серцево-судинну систему здійснюється нервово-рефлекторним,

гуморальним та механічним шляхами. Це проявляється перш за все розширенням судин
та збільшенням кількості функціональних капілярів. Під впливом масажу в м’язі число
розкритих капілярів на 1кв. мм поперечного розрізу збільшується з 31 до 1400, а
загальна місткість капілярів зростає у 140 і більше разів. На стан судинних стінок
впливають хімічні речовини, що появляються в крові в процесі масажу (адреналін,
гістамін, гістаміноподібні речовини, ацетилхолін, аденозинтрифосфорна кислота та ін.).
Увесь складний комплекс, що відбувається під час масажу і впливає на кровообіг,
координується центральною нервовою системою, яка регулює не тільки величину
просвіту судин, але і проникність стінок капілярів, змінюючи обмін між кров’ю та
тканинами навіть у ділянках, віддалених від місця масажу.
51
 У результаті активного відкриття капілярів прискорюється рух крові по артеріях
та венах, що полегшує роботу серця, знижує навантаження на міокард. Поліпшення
кровопостачання серцевого м’яза сприяє підвищенню його скоротливої здатності.
Масаж сприяє нормалізації артеріального тиску. При правильно підібраній
ділянці та методиці масажу знижується підвищений і підвищується знижений
артеріальний тиск.
Під впливом масажу нормалізується функціональний стан вегетативної нервової
системи, що сприяє нормалізації церебральної та периферійної гемодинаміки.
Масаж комірцевої зони викликає сповільнення ритму серцевої діяльності, а
живота - його частішання. Масаж рефлексогенних зон ділянки серця зменшує серцевий
больовий синдром, сповільнює прискорений ритм серцевої діяльності, знижує
чутливість шкірних рецепторів до больових подразників, сприяє підсиленню
гальмівного впливу центральної нервової системи.

Вплив масажу на м’язи та зв’язково-суглобовий апарат

Вплив масажу на м’язи проявляється в першу чергу в нормалізації

функціонального стану центральної нервової системи. Це відбувається за рахунок
адекватно підібраних прийомів масажу, які сприяють нормалізації тонусу м’язів і
виникненню необхідного потоку пропріоцептивної імпульсації та зменшенню
патологічної імпульсації в центральну нервову систему.
Під впливом масажу відбувається нормалізація біоелектричної активності м’язів,
а біоелектричні процеси в м’язах відображають характер центральних впливів при
різних рухових реакціях і залежать від взаємовідношень між центральною нервовою
системою і функціонуючими м’язами.
Масаж сприяє нормалізації тонусу м’язів, їх еластичності, зменшенню в’язкості,
поліпшенню скоротливої функції, в результаті чого зростає сила, підвищується фізична
працездатність здорових і ослаблених, втомлених від надмірного навантаження м’язів.
Масаж збільшує число розкритих капілярів, що поліпшує трофіку м’язів, сприяє
зменшенню молочної кислоти в них і виведенню органічних кислот, що має позитивний
вплив на втомлені після фізичної праці та знерухомлені (внаслідок травм та
захворювань) м’язи.
Масаж знерухомлених (в результаті захворювань та травм) м’язів підтримує потік
аферентної імпульсації, попереджуючи виникнення функціональної моторної
денервації, яка прискорює порушення функціональної здатності м’язів.
Розумове навантаження супроводжується не тільки місцевим напруженням м’язів
шиї та надпліччя, але і генералізованим напруженням скелетної мускулатури. Чим
більше розумове напруження, тим воно сильніше. Розслаблююча дія масажу на м’язи
сприяє підвищенню розумової працездатності. Впливаючи на рефлекторні зміни в
м’язах (при вісцеромоторних рефлексах), можна сприяти нормалізації функціонального
стану внутрішніх органів.

Вплив масажу на внутрішні органи та обмін речовин

Правильно підібраний масаж при захворюваннях внутрішніх органів може бути

високоефективним методом лікування, бо впливає на патогенез захворювання та його
52
клінічні прояви. Він може здійснюватися завдяки безпосередньому масажу хворого
органу (якщо доступний), масажу ділянки проекції хворого органу на поверхню тіла та
впливом на рефлекторні зміни, що виникають в покривних тканинах, сегментарно
зв’язаних з хворим органом. Позитивна дія підсилюється нормалізуючим впливом
масажу на функціональний стан вегетативної нервової системи.
Завдяки вказаним механізмам поліпшується кровопостачання хворого органу,
нормалізується тонус непосмугованої мускулатури, прискорюється розрішення
патологічного процесу. Масаж сприяє ліквідації рефлекторних змін в інших органах та
покривних тканинах, сегментарно зв’язаних з хворим органом, які можуть бути
джерелом патологічної імпульсації і підтримувати захворювання. Масаж
рефлексогенних зон у період ремісії є високо ефективним засобом попередження
загострення захворювань внутрішніх органів.
Позитивний вплив масажу на органи черевної порожнини проявляється у
підсиленні перистальтики гладеньких м’язових волокон, завдяки чому поліпшується
діяльність шлунку, кишечника, збільшується виділення жовчі, підсилюється секреція
залоз. Правильно підібраний масаж може підвищувати тонус мускулатури кишечника
при його атонії, і навпаки - знижувати його при спастичних станах.
Масаж має позитивний вплив на білковий, жировий, вуглеводний, мінеральний
обмін речовин. Він сприяє виділенню з організму мінеральних солей, сечовини, сечової
кислоти. Все це позитивно впливає на функцію внутрішніх органів, життєдіяльність
організму та підвищення його захисної здатності.

Вплив масажу на психоемоційний стан

Масаж сприяє зменшенню емоційного сприйняття больового відчуття (негативні

емоції), больового синдрому за рахунок поліпшення лімфо- та кровообігу хворого
органу, нормалізації тонусу непосмугованих та посмугованих м’язів, прискорення
ліквідації патологічного процесу.
Масаж нормалізує функціональний стан нервової системи: правильно підібраний
і виконаний, він заспокійливо діє при збудженні та тонізуюче - при виснаженні нервової
системи.
Масаж зменшує чутливість людини до негативного впливу факторів зовнішнього
середовища.
Під впливом масажу нормалізується психоемоційний стан: хворий
заспокоюється, розслаблюється, а нерідко - засинає під час процедури. При цьому
важливе значення має особистість спеціаліста з масажу: не тільки його майстерність,
але і високі моральні якості, сумлінність, уважне ставлення до хворого.

Класифікація масажу. Характеристика окремих видів масажу

Масаж поділяється на лікувальний, гігієнічний, косметичний, спортивний. Його

проводять руками (мануальний), за допомогою апаратів для масажу (апаратний) або ж
поєднують апаратний та мануальний (комбінований масаж). Масажу можуть підлягати
окремі ділянки тіла (місцевий) або все тіло (загальний). Його може проводити масажист
53
або сам пацієнт (самомасаж).
Лікувальним називається масаж, який використовується з метою нормалізації
функцій організму при різних захворюваннях і пошкодженнях.
Лікувальний масаж є ефективним засобом відновлення функцій організму. Його
використовують у поліклініках, лікарнях, санаторіях та в домашніх умовах для
лікування захворювань і травматичних пошкоджень опорно-рухового апарату, нервової
системи, захворювань внутрішніх органів, статевої системи, очей, шкіри, в педіатрії,
після хірургічних втручань та ін. Лікувальний масаж може застосовуватись в
комплексному лікуванні і як самостійний метод лікування та профілактики
захворювань.
Лікувальний масаж може проводитися руками (мануальний масаж), за допомогою
апаратів (апаратний масаж) або в поєднанні першого і другого (комбінований масаж).
У лікувальній практиці використовують класичний, сегментарно-рефлекторний масаж,
а зі східних видів масажу найбільш поширеним є точковий масаж, масаж біологічно
активних точок (пальцеве чжень).

Гігієнічним називається масаж, який використовується для збереження

нормальної діяльності організму, укріплення здоров’я, профілактики захворювань. У
теперішній час його найчастіше використовують у вигляді загального самомасажу в
комбінації з ранковою гігієнічною гімнастикою, іншими видами навантаження,
водними процедурами або в умовах бані. У першому випадку гігієнічний ранковий
самомасаж рекомендують поєднувати з немеханізованими засобами для масажу
(наприклад, масажери, масажні доріжки). У другому випадку гігієнічний масаж широко
використовується серед спортсменів, проводиться або масажистом, або у формі
взаємного масажу тривалістю 20-25 хв.

54
 Масаж в бані сприятливо впливає на нервову, нервово-м’язову, ендокринну
системи, поліпшує рухомість у суглобах, стимулює обмін речовин в організмі та
поліпшує функцію системи виділення. Внаслідок цього він є ефективним засобом
зменшення маси тіла. Масаж в бані може використовуватись для відновлення
працездатності після значних фізичних навантажень. При цьому необхідно враховувати
об’єм попередніх та наступних фізичних навантажень
Косметичним називається масаж, що використовується з метою покращення
стану відкритих частин шкіри (обличчя, шиї) і попередження передчасного старіння,
зміцнення волосся на голові, ліквідації чи лікування різних косметичних дефектів.
Використовується механічне подразнення у вигляді легкого погладжування,
розтирання, розминання, вібрації. Не всі спеціалісти рекомендують використовувати
розтирання при масажі обличчя та шиї. Масажні рухи повинні бути ритмічні, не
зміщувати шкіру. Ефективність масажу залежить від сили, тривалості і кількості
процедур.
Спортивним називається масаж, що використовується з метою фізичного
удосконалення спортсмена, підвищення спортивної працездатності, швидшого
досягнення спортивної форми і більш тривалого її збереження, ефективної підготовки
до виступів в змаганнях, а також боротьби із втомою і відновлення працездатності.
Спортивний масаж поділяється на тренувальний (спрямований на підвищення
спортивної працездатності), відновлюючий (використовується з метою зменшення часу
періоду відновлення), попередній масаж (короткочасний масаж, спрямований на
підготовку спортсмена до тренувального заняття чи змагання), масаж при спортивних
травмах і точковий масаж.
Розрізняють загальний масаж, що охоплює всі ділянки тіла, і місцевий, при якому
масажуються окремі частини тіла. Особливе місце відводиться попередньому масажу.
Виділяють тонізуючий (збуджуючий, показаний спортсменам в пригніченому, в’ялому,
загальмованому стані), заспокійливий (використовується при підвищеній збудливості
спортсмена), розминочний (з метою підсилення функції тих систем, які будуть
виконувати велике навантаження в наступній роботі) і зігріваючий масаж
(використовується з метою розігрівання м’язів, підвищення їх скоротливої здатності,
еластичності і стійкості проти травм).

Література:
Вакуленко Л. О. та ін. Лікувальний масаж. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005, С. 6-50. с.
Єфіменко П. Б. Техніка і методика класичного масажу. – Харків : ОВС, 2007.
Козубенко Ю. Л. Масаж : навч. - метод. посіб. / Ю. Л. Козубенко. -
Переяслав-Хмельницький (Київ. обл.) : Домбровська Я. М., 2017, С. 14-21.
Корольчук А. П. Масаж загальний і самомасаж : навчально-методичний посібник для
студентів факультету фізичного виховання і спорту / А. П. Корольчук, А. С. Сулима. –
Вінниця : 2018, С. 8-21.
Мухін В. М. Фізична реабілітація. – К. : Олімпійська література, 2005, С. 54-58.

55
 2.2 Форми і методи лікувального масажу

Методи і форми масажу (загальний і місцевий)

Виділяють такі методи проведення масажу: ручний; апаратний; комбінований;

ножний.
Ручний (мануальний) масаж
Ручний, або мануальний масаж - це масаж, який масажист проводить за
допомогою рук, а також із застосуванням різних масажерів, наприклад щіток та інших
пристосувань.
Апаратний масаж
Цей метод полягає в тому, що масаж проводять за допомогою спеціальних
апаратів або приладів.
Комбінований масаж поєднує в собі два види масажу - ручний і апаратний.
Ножний масаж показаний спортсменам із підвищеним тонусом м’язів. Не
рекомендують використовувати даний метод при травмах, захворюваннях опорно-
рухового апарату (ОРА), туберкульозі хребта, остеопорозі, попереково-крижовому
радикуліті, хворобі Бехтєрєва, інфаркті міокарду, бронхіальній астмі, гіпертонічній
хворобі ІІ-ІІІ ступеня, онкологічних захворюваннях.
Форми масажу
За формою проведення масаж буває:
– загальний,
– місцевий,
– самомасаж,
– парний.
Ці форми можуть застосовуватися у всіх видах і методах масажу. Причому і
загальний, і місцевий масаж може виконуватися як масажистом, так і у вигляді
самомасажу.
Загальним називається такий сеанс масажу (незалежно від тривалості), при
якому масажується все тіло людини. Тривалість сеансу загального масажу залежить
від таких чинників:
– виду масажу (гігієнічний, лікувальний і т.д.),
– завдання масажу,
– ваги тіла людини,
– віку та інших причин.
На загальний масаж в різних системах масажу відводиться різний час: у
шведській - до 35 хвилин, у фінській - до 50 хвилин, в російській - в середньому 60
хвилин. Тривалість масажу окремих ділянок тіла в сеансі загального ручного масажу
приблизно така:
- спина, шия, таз - 20 хвилин;
- нижні кінцівки - 18 хвилин (по 9 хвилин на задню і передню поверхні);
- верхні кінцівки - 12 хвилин;
- груди, живіт - 10 хвилин.
Час на виконання окремих прийомів при загальному масажі тривалістю 60
хвилин розподіляється таким чином:
- на розминку - 30 хвилин;
56
 - на розтирання і вижимання - 24 хвилини;
- на погладжування, вібрацію і активно-пасивні руху - 6 хвилин.
Різними авторами при загальному сеансі масажу пропонується різна
послідовність масування частин тіла. Найчастіше застосовують таку послідовність:
1) першою масажується спина - спочатку одна сторона, потім інша;
2) шия і волосяна частина голови;
3) масаж тазової ділянки: почергово сідничні м'язи, крижі, гребінь клубової
кістки і тазостегновий суглоб;
4) наступна частина тіла - ближня до масажиста нога: задня поверхня стегна,
колінний суглоб, литковий м'яз, Ахіллове сухожилля (п'яту, підошву і пальці з
гігієнічних міркувань масажують в останню чергу) - і переходять на протилежну
сторону, масажуючи в такій же послідовності іншу ногу;
5) після цього масажується ближня до масажиста рука, причому спочатку плече
(внутрішня частина), потім передпліччя і долонна поверхня. Масаж плечового суглоба,
дельтоподібного м'яза, ліктьового суглоба, передпліччя (розгиначів) і кисті
проводиться в іншому положенні;
6) масаж передньої поверхні тіла починають з дальньої сторони грудей: великі
грудні м'язи, міжреберні проміжки і грудина (за місцем прикріплення великого
грудного м'яза). Виконавши прийоми з одного боку грудей, переходять на інший бік і
масажують віддалену сторону грудей в тій же послідовності;
7) після цього по черзі масажують ближні нижні кінцівки при положенні
масажованого лежачи на спині: стегно, колінний суглоб, гомілка, гомілковостопний
суглоб і пальці;
8) якщо не масажували верхні кінцівки з боку спини, то масажують одну, потім
іншу руку в певному положенні і послідовності4
9) закінчують сеанс загального масажу завжди масажем живота.
Місцевим (локальним), називається такий сеанс масажу, при якому масажується
окремо якась частина тіла: спина, комірцева зона, рука, нога і т. д.
Триває сеанс місцевого (приватного) масажу від 3 до 25 хвилин, тривалість його
залежить від стану пацієнта, масажованої ділянки тіла, завдання і виду
застосовуваного масажу.
Приватний масаж завжди більш детальний, ніж загальний, особливо лікувальний
(при захворюваннях). Методику сеансу приватного масажу кваліфікований масажист
визначає індивідуально для кожного пацієнта в кожному конкретному випадку.
Загалом методика приватного масажу окремих ділянок тіла аналогічна методиці
загального масажу - починають сеанс з вищерозташованих ділянок. Так, ногу
починають масажувати зі стегна, потім переходять на колінний суглоб, гомілку і
ступню. Якщо треба помасажувати тільки стопу, то починають з гомілки.
Самомасаж – один із засобів догляду за тілом. Застосовується при комплексному
лікуванні деяких травм і захворювань опорно-рухового апарату, а також
використовується перед стартом або після змагань (для зняття втоми), в саунах тощо.
Може бути як загальним, так і локальним.

57
 Ручний масаж і його різновиди

Ручний (мануальний) масаж - традиційний, найбільш поширений метод масажу.

За допомогою рук масажист може визначити стан покривних тканин, виявити
рефлекторні зміни та їх динаміку під впливом масажу. Мануальний масаж дає
можливість використовувати всі прийоми масажу, а також чергувати і комбінувати їх у
процесі процедури та коректувати при необхідності.
Ручний масаж є основним методом, тому що його можна застосовувати у простих
умовах, в лікарні і вдома, на ранніх етапах лікування. Завдяки додатковому відчуттю і
візуальному контролю масажиста за реакцією пацієнта на різноманітні прийоми дає
змогу витончено диференціювати методику лікувального масажу, підвищуючи його
ефективність. Недоліком ручного масажу є значне фізичне навантаження, яке отримує
масажист в процесі роботи.
Різновидом ручного лікувального масажу є сегментарно-рефлекторний і
точковий.

Сегментарно-рефлекторний масаж, його види та характеристика

Сегментарно-рефлекторний масаж — це масаж визначених зон поверхні тіла,

через які можна впливати на внутрішні органи. Його дія основується на анатомічно-
фізіологічній сегментарній побудові тіла, де одні і ті самі сегменти спинного мозку
іннервують ділянки шкіри та поверхневі тканини (рис.1) і певні внутрішні органи (табл.
1).
Таблиця 1.
Сегментарна іннервація внутрішніх органів
Орган Сегмент спинного мозку
Серце, висхідна С3- С4 D 1-8
частина аорти
Легені і бронхи С3- С4 D 3-9
Шлунок С3- С4 D 5-9
Кишки С3- С4 D 9-L1
Пряма кишка D11-12 L1-2
Печінка, жовчний С3- С4 D 6-10
міхур
Підшлункова залоза С3- С4 D 7-9
Селезінка С3- С4 D 8-10
Нирки, сечоводи C1 D 10-11
Сечовий міхур D11 L 3 – S 2-4
Передміхурова залоза D10-11 L 5 – S 1-3
Матка D10 L3
Яєчник D12 L3

58
Рис.1. Сегментарний розподіл нервових волокон у шкірі

При захворюваннях внутрішніх органів в гострій стадії або у період загострення

хвороби у патологічний процес рефлекторно втягуються шкіра, м'язи та інші тканини,
що іннервуються загальними сегментами спинного мозку. У цих поверхневих ділянках
тіла, що отримали назву зон Захар'їна-Геда (рис. 2), на честь вчених, які вперше описали
такі явища, підвищується чутливість шкіри (гіперстезія), виникають больові відчуття
(гіпералгезія). Застосовуючи різні прийоми масажу у відповідних зонах, можна змен-
шити ці прояви і викликати зміни функції внутрішніх органів, рухового апарату,
трофічних і обмінних процесів. Це має дуже велике значення у клініці внутрішніх
хвороб, на ранніх етапах після травми, коли неможливий безпосередній масаж хворого
органа або ушкоджених тканин, як при класичному масажі.
Найсильніша реакція зі сторони органів і тканин спостерігається при масажі
ділянок шкіри, що особливо добре іннервуються вегетативною нервовою системою та
мають щільні метамерні зв'язки. Це шийно-потилична і верхньогрудна ділянка та

59
попереково-крижова. Перша включає задню поверхню шиї, потилицю, надпліччя,
верхню частину спини та грудей і називається комірцевою зоною.

Рис.2. Зони рефлекторного болю при захворюваннях внутрішніх органів

Вся ця зона шкіри зв'язана з шийними і верхньогрудними сегментами спинного

мозку (С4 — D2) і утвореннями шийного відділу автономної нервової системи, що
відіграють велику роль в іннервації головного мозку, серця, легень та інших органів, а
також тканин голови, шиї, верхньої частини грудей, спини і верхніх кінцівок.
60
 Ось чому масаж комірцевої зони або дія фізіотерапевтичних чинників можуть,
наприклад, знизити артеріальний тиск при гіпертонічній хворобі, усунути головний
біль при неврозах, утомі тощо. Попереково-крижова ділянка охоплює поперекову
ділянку, сідниці, нижню частину живота і верхню третину передньої частини стегон.

Рис. 3. Масажні лінії для проведення сегментарного масажу

Ця вся зона шкіри щільно пов'язана з нижньогрудними (D10 — D12),

поперековими та крижовими сегментами спинного мозку і утвореннями поперекового
відділу автономної нервової системи. При масажі шкіри цієї ділянки або подразненні її
фізичними чинниками виникають функціональні зрушення в органах і тканинах малого
тазу, кишках і у нижніх кінцівках.
У сегментарно-рефлекторному масажі використовуються всі основні прийоми
класичного масажу — погладжування, розтирання, розминання і вібрація. Ширше і
різноманітніше застосовуються допоміжні прийоми, такі як штрихування, пиляння,
перетинання, валяння, стискування і розтягування грудної клітки, підштовхування,

61
стрясання грудної клітки, таза та ін. Окрім загальноприйнятих спрямувань масажних
рухів у сегментарно-рефлекторному масажі виконуються специфічні для конкретної
методики, такі, що визначаються функціональною структурою сегмента
спинномозкової іннервації і його нейрорефлекторними зв'язками. Масаж
рефлексогенних зон спини проводять у напрямку від нижче розташованих
спинномозкових сегментів до вище розташованих.

Точковий масаж, його характеристика. Рефлексогенні зони на голові, вусі,

долоні, стопі

Точковий масаж — це масажування вузько окреслених "точкових" ділянок.

Масажу підлягають біологічно активні точки ("точки дії), які топографічно
відповідають проекції нервових стовбурів і судинно-нервових пучків, що проходять у
тканинах. Вони відрізняються від оточуючих тканин більшою температурою та
електропровідністю), а їх місцезнаходження визначається за допомогою портативного
апарата тобіскопа.
Основними прийомами є розтирання, тиск, вібрація, свердління, які виконуються
одним чи кількома пальцями або вібраційним апаратом. Набір точок для масажу
визначається їх функціональним призначенням, симптомами захворювання і
терапевтичними завданнями у кожному конкретному випадку. Тривалість дії на кожну
точку від 1-1,5 до 2,5-3 хв. Точковий масаж вибірково діє і на внутрішні органи,
рефлекторно змінюючи їх функції. Цей вид масажу застосовують як метод
рефлекторної відновної терапії при спастичних паралічах різного походження.
Точковий масаж виконується долонною поверхнею (подушечкою) нігтьової
фаланги великого, вказівного або інших пальців у вигляді погладжування,
натискування, штовхання, розминання, вібрації. Натискування може бути поверхневим
або глибоким.

Залежно від сили, характеру та тривалості впливу точковий масаж може бути
заспокійливим (гальмівним) та збуджуючим (тонізуючим). Для досягнення
заспокійливої дії проводять безперервні, плавні, повільні рухи або натискування з
поступовим наростанням сили. Так повторюють 3-4 рази без відриву пальця від шкіри.
На одну точку впливають не більше 2-3 хв. Заспокійливий масаж призначають для
розслаблення м’язів, зняття нервового напруження, болю у м’язах, суглобах.
Короткочасне, сильне натискування з різким відривом пальця від точки має
збуджуючий вплив. Тривалість впливу на одну точку - 30-60 с. Чим точніше знайдена
біологічно активна точка, тим ефективніший масаж.

62
 В останній час широко використовується масаж для впливу на точки та
рефлексогенні зони вушної раковини , кистей, стоп, голови.
Різновидністю точкового масажу є японська терапія шиацу. Шиацу (ши - пальці,
ацу - натискування) проводиться натискуванням подушечкою великого чи ІІ-ІУ пальців.
Цей метод лікування використовується з метою нормалізації фізіологічних процесів в
організмі, збереження та поліпшення здоров’я. Натискувати потрібно сильно,
перпендикулярно до поверхні тіла. Тривалість впливу на точки повинна бути не більша
5-7 с, у ділянці шиї - не більше 3 с і не викликати неприємних відчуттів (рис. 4,5,6,7,8).

Рис. 4. Проекційні зони внутрішніх органів та частин тіла людини на вушній

раковині (В.Ф. Корягін, 1981).

63
Рис 5. Проекційні зони внутрішніх органів та частин тіла людини на кистях рук
(Ф. Кондаров, 1985).

64
 Рис. 6. Рефлексогенні зони стопи (А. Бірах, 1985):
1 - голова; 2 - вухо; 3 - плечовий суглоб; 4 -щитоподібна залоза; 5 - паращитоподібні
залози; 6 - легені та бронхи; 7 - шлунок, дванадцятипала кишка; 8 - черевне сплетення;
9 - надниркові залози; 10 - нирки; 11 - сечоводи; 12 - сечовий міхур; 13-18 - кишечник;
19 - серце; 20 - перикард; 21 - колінний суглоб; 22 - печінка; жовчний міхур; 23 -
надлопаткова зона, 24 - яєчники, калитка, маткові труби; 25 - матка; 26 – кульшовий
суглоб; 27 - матка; 28 - статевий член; 29 - шийний відділ хребта; 30 - грудний відділ
хребта; 31 - поперековий відділ хребта; 32 - крижова та сіднична ділянки; 33 - хребет;
34 - лімфотік.

65
 Рис. 7. Схематичне зображення точок для натискування методом шиацу.

Періостальний масаж (так званий тиснучий масаж) є однією з різновидностей

точкового масажу. Виконують його кінчиком або фалангою пальця масажиста в
положенні хворого сидячи або лежачи з максимально розслабленими м’язами.
Підібравши відповідну інтенсивність натискування, зміщують м’які тканини (шкіру,
м’язи), щоб досягнути найкращого контакту з кісткою. Потім збільшують силу натиску
до відчуття опору кістки. Інколи виконують колоподібні рухи діаметром кола до 5 мм.

66
Потім, не відриваючи пальця від шкіри, зменшують натискування, через 2-4 с знову
його збільшують. Так протягом 2-4 хв. Середня тривалість процедури – 15-20 хв. При
масажі грудної клітки натискування проводять у період фази видиху. Вибір місця
масажу залежить від захворювання.

Рис. 8. Основні зони краніопунктури (Є.Л. Мачерет, 1.3. Самосюк, 1986):

Г-Д - моторна зона (4,5 - мовна зона №1); Є-Ж - сенсорна зона; 3-Й -
антипаркінсонова зона; Т-У - судинна зона; К - зона шлунка; К1 - зона печінки і
жовчного міхура; Л - зона грудної клітки; М - зона геніталій; М1 - зона травного каналу;
Н - оптична зона; О - зона рівноваги; П - зона координації рухів; Р - зона
головокружіння; С - мовна зона №2.

Сполучнотканинний масаж - масаж рефлекторних зон, які розташовані у

сполучній тканині. Його техніка відрізняється тим, що подразнення натягуванням
сполучної тканини проводиться кінчиками III та IV пальців. Розрізняють шкірне,
підшкірне та фасціальне зміщення. Цей масаж впливає на необхідні рецептори і
викликає різні рефлекси.

67
 Рис.9. Напрямок масажних рухів при проведенні сполучнотканинного масажу

Апаратний масаж, його види

Апаратний масаж виконують спеціальними апаратами шляхом безпосереднього

контакту зі шкірою або через повітряне чи водне середовище. Основними видами його
є вібраційний, вакуумний (пневматичний) і гідромасаж.

68
 Вібраційний масаж передає безпосередньо тілу механічну вібрацію, що діє на
шкіру, м'язи та інші тканини, за допомогою різної форми масажних наконечників
(вібратори). Існують апарати для струшування всього тіла (вібраційний стілець, ліжко,
велотраб та ін.) і для місцевої вібраційної дії (автомасажер "Тонус", апарат Бабія,
"Вібромасаж" тощо).
Вібраційний масаж сприяє загальним і локальним змінам у тканинах і функціях
організму, поліпшує обмін речовин, діяльність нервово-м'язового апарату; виконує
знеболюючу дію, підвищує працездатність і відновлення після фізичних навантажень.
Показаний він при захворюваннях і травмах периферичного відділу нервової
системи, деяких хронічних захворюваннях легень, шлунково-кишкового тракту та ін.
Тривалість вібраційного масажу від 3 до 15 хв.
Сеанс вібромасажу проводять у такій послідовності: спина, верхні кінцівки
(згинальна поверхня плеча, передпліччя, розгинальна поверхня плеча, передпліччя,
кисть), поперекова, сідничні ділянки, нижні кінцівки (задня поверхня стегна, гомілки,
передня поверхня стегна, гомілки, стопа), ділянки грудей та живота. Насадку
віброапарата переміщують поздовжніми чи коловими рухами в напрямку до
найближчих лімфатичних вузлів. У ділянці грудей - в напрямку хребта, в ділянці
живота - за ходом товстого кишечника. Тривалість масажу - до 10 хв. Сеанс
вібромасажу бажано починати і закінчувати ручним погладжуванням.
Пневмомасаж проводиться за рахунок підвищеного або зниженого тиску повітря.
Для цього використовують спеціальні пневмомасажні апарати, в яких розміщують
хворого чи окремі частини його тіла, або ж спеціальні насадки апарата прикладають до
тіла хворого.
Пневмомасаж поліпшує лімфо- та кровообіг, збільшує кількість функціонуючих
капілярів, поліпшує трофіку тканин, підвищує м’язовий тонус. Застосовується при
лікуванні ендартеріїтів, радикулітів, невралгій, невритів, плекситів, хвороби Рейно,
міозитів, остеохондрозу, захворювань шлунково-кишкового тракту та ін.
Вакуумний масаж виконується спеціальним апаратом зі зниженим
барометричним тиском, у якому масажні насадки прикладають нерухомо або ж
переміщують по поверхні тіла. Вакуумний масаж рекомендують у спортивній практиці,
для лікування парезів, паралічів, міозитів, остеохондрозу.
Баромасаж проводять за допомогою барокамери. Кінцівку розміщують у
спеціальній камері, в якій послідовно підвищують (компресія) та знижують
(декомпресія) барометричний тиск. У період декомпресії кров припливає до ділянок
тіла, що містяться в барокамері, а при компресії відтікає, немовби промиваючи судини
та м’язи, подразнює закладені в них рецептори, сприяючи поліпшенню метаболізму
тканин.
Синокардіальний масаж є різновидом пневмомасажу, при якому здійснюються
ритмічні стискування певних ділянок кінцівки повітряними хвилями перемінного
тиску. Ритм імпульсів тиску на тканини відповідає ритму скорочень серця.
Рекомендують використовувати його при захворюваннях судин кінцівок, деяких
захворюваннях суглобів, в’ялих паралічах.
Баночний масаж поєднує вплив банок та масажу, які мають рефлекторний вплив
на організм, подразнюючи утвореним вакуумом шкірні рецептори.
Гідромасаж чи водний масаж — являє собою комбінацію впливу струменем води
та масажних маніпуляцій. Вони можуть бути виконані рукою масажиста або
69
спеціальними щітками під водою, у вигляді душ-масажу, вібраційного масажу (у
спеціальних вібраційних ваннах).
Розрізняють підводний душ-масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний
вібраційний масаж.
Душ-масаж - масаж струменем під великим тиском, який безпосередньо
направляють на хворого або ж подають під водою, створюючи вихрові рухи води
(вихровий підводний масаж). При цьому на пацієнта впливають теплові, механічні та
хімічні (при використанні мінеральної або морської води) фактори.
Гідромасаж сприяє поліпшенню обмінних процесів, активує лімфо- та кровообіг,
знімає напруження м’язів, нормалізує функціональний стан нервової системи.
Застосовується в першу чергу при захворюваннях опорно-рухового апарату та нервової
системи, в спортивній практиці

Література

1. Вакуленко Л. О. та ін. Лікувальний масаж. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005, С. 35-

52.
2. Єфіменко П. Б. Техніка і методика класичного масажу : навч. посіб. / П. Б.Єфіменко
– Харків : ОВС, 2007, С.7-15.
3. Козубенко Ю. Л. Масаж : навч. - метод. посіб. / Ю. Л. Козубенко. -
Переяслав-Хмельницький (Київ. обл.) : Домбровська Я. М., 2017, С. 18-21.
4. Корольчук А. П. Масаж загальний і самомасаж : навчально-методичний посібник
для студентів факультету фізичного виховання і спорту / А. П. Корольчук, А. С. Сулима.
– Вінниця : 2018, С. 8-21.
5. Мухін В. М. Фізична реабілітація. – К. : Олімпійська література, 2005, С. 59-64.
https://helpiks.org/2-43454.html

70
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ. ТЕХНІКА ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

МАСАЖУ

3.1 Основні прийоми класичного масажу

Класичний масаж. Класифікація основних прийомів масажу

Класичний масаж включає чітко визначену методику та техніку масажу. Техніка

масажу - спосіб виконання окремих прийомів, які дають можливість досягнути
якнайкращого результату за як найкоротший час. Класичний масаж виконується
спеціальними рухами рук, що називаються прийомами. О.Ф. Вербов виділяє 4 основних
прийоми масажу: погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Різниця в техніці
виконання прийомів у першу чергу зумовлена положенням рук відносно поверхні
масажованої ділянки під час виконання прийому, контактом кисті чи її окремих ділянок
зі шкірою, глибиною масажних впливів, видом тканин, які підлягають масажу,
характером рухів, що здійснює масажист.
Класичний масаж передбачає локальний (регіональний) вплив на хворий орган,
без врахування рефлекторно зв’язаних між собою функціональних утворів, відповідно,
без використання поза вогнищевих сегментарних впливів.
Усі прийоми масажу поділяють на основні та допоміжні.
При проведенні класифікації окремих прийомів масажу враховуються їх якісні та
кількісні характеристики. Основними з них є:
1. Глибина впливу: поверхнево чи глибоко.
2. Ділянка кисті, якою виконується прийом:
а) усією кистю: тильною чи долонною поверхнею;
б) краєм кисті: променевим чи ліктьовим;
в) підвищенням долоні: великого пальця чи мізинця;
г) пальцями: одним, двома, трьома, усіма:
- прямими чи зігнутими;
- зведеними чи розведеними;
- тильною чи долонною поверхнею;
- зігнутими в кулак;
- усією поверхнею пальця чи долонною поверхнею нігтьової фаланги.
3. Напрямок руху кистей: прямолінійний, зигзагоподібний, спірале- та
колоподібний, поперечний, поздовжній, кільцевий.
4. Кількість рук , що виконують прийом:
а) однією рукою;
б) двома руками, що рухаються:
- послідовно;
- паралельно: в одному чи протилежних напрямках;
- симетрично, в протилежних напрямках - права рука за годинниковою стрілкою,
ліва - проти неї;
- одна поверх одної (обтяжена кисть).
5. Кривизна поверхні, яка підлягає масажу: площинне (на плоских поверхнях тіла)
71
та обхоплююче (на овальних поверхнях тіла людини).
6. Контакт рук з масажованою ділянкою: безперервний та переривчастий.
7. Характер впливу на масажовані тканини: кисті ковзають по їх поверхні,
зміщують, натискують, стискають, захоплюють, надають коливальних рухів.
8. Зусилля (міра механічного впливу), затрачені на виконання прийому:
- слабкі; - середні; - сильні.
9. Швидкість виконання окремих рухів (швидкість проходження кисті масажиста
по масажованій ділянці або швидкість зміщення масажованих тканин): повільна;
середня; висока.
10. Тривалість (час, затрачений на виконання прийому): короткотривала, середня;
довготривала.
11. Амплітуда (відхилення від нульового значення - вихідного положення):
максимальна; середня; мінімальна.
Кількісні характеристики визначаються залежно від: використовуваного
прийому; ділянки кисті, яка виконує прийом; ділянки тіла, що підлягає масажу;
анатомо-фізіологічних особливостей масажованих тканин. Так, наприклад, визначення
амплітуди рухів у першу чергу залежить від: зміщення кистей чи окремих її ділянок по
поверхні тіла (як при розтиранні); зміщення масажованих тканин (як при розминанні чи
безперервній вібрації); віддалення кистей від масажованої поверхні (як при
переривчастій вібрації).

Погладжування. Фізіологічний вплив погладжування. Техніка виконання та

практичні рекомендації щодо виконання; основні помилки при виконанні

Погладжування - це такий прийом, при якому кисть масажиста ковзає по поверхні

шкіри, не зміщуючи її, здійснює різного ступеня натискування.
З погладжування починається процедура масажу, ним же і закінчується та
виконується між окремими прийомами. На погладжування витрачається 5-10 %
процедури.
Фізіологічний вплив погладжування
1. Позитивний вплив на шкіру: очищується, покращуються дихання, трофіка,
обмін речовин, активується секреторна функція, підвищується тонус та еластичність
2. Поліпшується крово- та лімфообіг, зменшуються набряки, має
розсмоктувальний вплив.
3. Зменшується больовий синдром.
4. Залежно від завдань масажу може мати заспокійливий (поверхневе
погладжування) чи тонізуючий (глибоке погладжування) вплив на функціональний стан
нервової системи.
5. Погладжування рефлексогенних зон дає можливість вплинути на змінену
діяльність різних тканин та внутрішніх органів.
6. Поліпшує трофічні процеси в суглобах, підтримує їх функціональну здатність.
7. Погладжування також сприяє розслабленню м’язів перед проведенням
подальших прийомів масажу.

Види та техніка виконання прийомів погладжування

72
 Основними прийомами погладжування є площинне та обхоплююче
погладжування.
ПЛОЩИННЕ погладжування. Кисть, щільно прилягаючи до поверхні шкіри, але
не зміщуючи її, рухається в одній площині вільно, без напруження. Пальці зімкнуті.
Входження руки в контакт зі шкірою на початку прийому та закінчення його повинні
бути настільки поступовими, ніжними, щоб хворий ледве відчув цей рух. Він не
повинен викликати вираженої шкірно-судинної реакції (почервоніння шкіри).
Виконується повільно, ритмічно. Використовується при масажі плоских ділянок шкіри
(на животі, спині, грудях), при парезах, спастичних та в’ялих паралічах, м’язовій
дистрофії, послабленні тонусу лімфатичних судин та кровоносних капілярів.
ОБХОПЛЮЮЧЕ погладжування. Щільно обхопивши долонною поверхнею кисті
більш чи менш овальну поверхню тіла (великий палець максимально відведений,
протиставлений іншим), кисть ковзає по поверхні шкіри від периферії до центру, не
зміщуючи її. Використовується при масажі кінцівок, бічних поверхонь тулуба, шиї та
інших ділянок округлої конфігурації.
Площинне та обхоплююче погладжування за силою дії може бути поверхневим
та глибоким. При поверхневому погладжуванні рука ніжно, без зусилля виконує
погладжування. При глибокому - рука здійснює більш чи менш глибоке та енергійне
натискування на масажовану тканину, не зміщуючи шкіру.
Поверхневе погладжування має заспокійливий вплив на нервову систему, знижує
емоційну збудливість, зменшує больовий синдром, сприяє м’язовому розслабленню.
Воно поліпшує вазомоторну функцію шкірних судин, стимулює обмінні процеси в
шкірі та підшкірній основі, підвищує пружні та еластичні властивості шкіри. Глибоке
погладжування стимулює лімфотік, активізує кровопостачання, сприяє швидкому
виділенню продуктів обміну з масажованих тканин, зменшенню застою та набряку в
них, покращує вазомоторну функцію глибоких судин, підвищує та відновлює функцію
суглобів. Глибоке погладжування обов’язково проводиться за ходом масажних ліній,
зумовлених напрямком течії лімфи.
Залежно від анатомічних особливостей масажованої ділянки погладжування може
виконуватися долонною, тильною поверхнями кисті, її ліктьовим та променевим краєм.
Погладжування долонною поверхнею може проводитися всією долонею, її опорною
частиною, одним, декількома чи усіма пальцями, підвищеннями великого пальця та
мізинця. Напрямок рухів - прямолінійний, при масажі суглобів – колоподібний
Погладжування може проводитися однією чи двома руками. При масажі двома
руками вони можуть рухатись послідовно або паралельно (в одному напрямку) чи
розміщуватись одна на одній.
При проведенні погладжування руки можуть здійснювати безперервні ковзаючі
рухи або переривчасті скачкоподібні ритмічні паси. Безперервне погладжування
проводиться на великих поверхнях, вплив не має різких контрастів. Це сприяє
заспокійливому впливу на функціональний стан нервової системи, зняттю больового
синдрому. Переривчасте погладжування своїми енергійними переривчастими рухами
сприяє подразнюючому впливу на шкірні рецептори, що проявляється у збуджуючому
впливі на нервову систему. Енергійне переривчасте погладжування прискорює
кровообіг, сприяє швидкому виведенню продуктів обміну, зігріває м’язи, поліпшує їх
скоротливу функцію, підвищує судинний тонус.
Допоміжні прийоми погладжування.
73
 З допоміжних прийомів погладжування найчастіше використовують
щипцеподібне, граблеподібне, гребенеподібне, хрестоподібне погладжування та
гладження. Щипцеподібне та хрестоподібне погладжування є різновидами
обхоплюючого погладжування, інші - площинного.
Практичні рекомендації щодо проведення погладжування.
1. Погладжування необхідно проводити у фізіологічно зручному положенні
масажованої ділянки при максимально розслаблених м’язах.
2. Погладжування може використовуватися як самостійний прийом (свіжі травми,
больовий синдром, відсмоктувальний масаж, підвищена чутливість тканин, лактостаз)
або ж у комплексі з іншими прийомами.
3. Погладжуванням починається і закінчується процедура масажу,
використовується також між окремими прийомами.
4. Погладжування проводиться за напрямком руху лімфи.
5. Лімфатичні вузли масажувати не рекомендують.
6. Погладжування необхідно проводити повільно (24-26 за 1 хв), ритмічно,
особливо при набряках тканин. При швидкому та неритмічному виконанні прийому
утруднюється лімфотік, травмуються лімфатичні судини, збільшується лімфостаз.
7. Поверхневе погладжування повинно бути підготовкою до глибокого.
8. Сила натиску при погладжуванні залежить від анатомічних особливостей
масажованої ділянки. Натискування підсилюється в місцях проходження магістральних
судин, на ділянках, прикритих великим шаром жирової клітковини та м’язів, і
зменшується на кісткових виступах, при підвищеній чутливості та болючості тканин.
Тому погладжування на згинальній поверхні кінцівки повинно бути більш глибоким,
ніж на розгинальній.
9. При набряках використовують відсмоктувальний масаж: починають
погладжування вище- розміщеного відносно набряку сегмента, щоб звільнити шлях для
проходження лімфи та крові від нижчерозміщених сегментів кінцівки. Проводять
поверхневе і поступово переходять на глибоке погладжування. Тільки після цього
приступають до поверхневого погладжування ділянки набряку.
10. При погладжуванні в ділянці проекції м’язів рухи здійснюються за ходом
м’язових волокон.
Основні помилки, що можуть зустрічатися при проведенні погладжування.
1. Напружена кисть масажиста, що швидко втомлює його та може викликати біль у
хворого.
2. Значне розведення пальців викликає нерівномірність натиску на шкіру.
3. Нещільне прилягання руки до тіла.
4. Нерівномірний чи занадто швидкий темп.
5. Зміщення шкіри замість ковзання по ній.
6. Неправильне положення пацієнта чи масажиста.
7. Холодні руки у масажиста.

74
 Розтирання, його фізіологічний вплив. Техніка виконання та практичні
рекомендації щодо виконання; основні помилки при виконанні
Розтирання - це такий прийом, при якому рука масажиста поступальними рухами
здійснює натискання на поверхню шкіри, утворюючи шкірну складку у вигляді валика,
зміщує її у різних напрямках, роз’єднує, розтягує підлеглі тканини, перетирає в них
патологічні затвердіння та ущільнення.
Фізіологічний вплив розтирання
1. Здійснюється механічний вплив на шкіру та підлеглі тканини.
2. Є джерелом великої кількості аферентної імпульсації, що викликає безліч
місцевих та загальних реакцій.
3. Залежно від техніки проведення може мати заспокійливий чи збуджуючий
вплив на функціональний стан нервової системи.
4. Розтирання разом з погладжуванням при паралічах і парезах центрального
походження знижують збудливість рухових клітин спинного мозку, розслаблюючи
тонус напружених м’язів.
5. Під впливом розтирання підвищується місцева температура, покращуються
крово- та лімфообіг, еластичність, розтяжність м’язів, що сприяє їх розм’якшенню.
6. При місцевому підвищенні температури покращуються також обмінні процеси
в тканинах, прискорюється розсмоктування патологічних ущільнень в шкірі, підшкірній
основі, суглобових сумках та періартикулярних тканинах.
7. Розтирання сприяє збільшенню рухомості тканин, розтягненню рубців та злук,
зменшенню затвердіння в м’язах.
8. Сприяє підвищенню рухомості і міцності суглобів
9. Розтирання разом з погладжуванням є основними прийомами масажу в
лікуванні захворювань суглобів: після пошкоджень та поранень, при запальних
процесах та випотах в суглоби, при їх деформівних захворюваннях, при захворюваннях
хребта.
Види та техніка виконання прийомів розтирання
Основні прийоми розтирання: розтирання пальцями, розтирання долонною
поверхнею кисті, розтирання кулаком, розтирання опорною частиною кисті, розтирання
ліктьовим краєм кисті.
Напрямок рухів при розтиранні в першу чергу зумовлений не напрямком
лімфотоку (як при погладжуванні), а анатомічними особливостями та патологічними
змінами масажованої ділянки: величиною та формою поверхні, будовою зв’язок,
сухожилків, м’язів, наявністю контрактур та болючих змін в тканинах (рубці, зрощення,
злуки). На великих поверхнях використовують переважно поздовжнє розтирання, на
невеликих - поздовжнє і поперечне. Колоподібне розтирання найчастіше застосовують
при масажі суглобів, спіралеподібне та зигзагоподібне розтирання - на великих
поверхнях (стегно, живіт, спина), при гіпертонусі м’язів, у місцях прикріплення м’язів,
для масажу суглобів. Кільцевий напрямок розтирання використовують найчастіше при
масажі променево-зап’ясткового та гомілковостопного суглобів.
Прийоми розтирання можуть проводитися однією чи двома руками.
Розтирання двома руками може виконуватися:
а) прямолінійними рухами, коли руки рухаються паралельно, але обов’язково
назустріч одна одній (руки знаходяться у протилежних фазах);
б) спіралеподібними рухами, коли руки рухаються симетрично, але в протилежних
75
напрямках: права кисть - за годинниковою стрілкою, ліва - проти неї;
в) лінійними чи спіралеподібними рухами, коли одна кисть розміщується на іншій
(обтяжена кисть); напрямок спіралеподібних рухів визначається за нижчерозміщеною
кистю.
Допоміжні прийоми розтирання: штрихування, стругання, гребенеподібне,
щипцеподібне розтирання, пиляння, пересікання (О.Ф. Вербов, 1966), Л.О. Кунічев,
(1982) виділяє ще граблеподібне розтирання.
Практичні рекомендації щодо проведення розтирання.
1. Розтирання в першу чергу використовується для масажу суглобів, зв’язок,
сухожилків та на ділянках зі зниженим кровопостачанням.
2. Напрямок рухів при розтиранні зумовлений анатомічними особливостями
масажованої ділянки: її величиною та формою, конфігурацією суглобів, анатомічною
структурою м’язів, сухожилків, зв’язок та локалізацією патологічних деформацій
тканин (рубці, злуки, зрощення, втягнення).
3. Масажуюча рука зберігає повний контакт зі шкірою, зміщує її, утворюючи
перед кистю чи між кистями шкірну складку.
4. Розтирання проводиться після погладжування, а саме розтирання є
підготовкою до розминання.
5. При масажі ІІ-ІУ пальцями необхідно спирати руку на перший палець і,
навпаки, при масажі першим пальцем - на чотири інших.
6. Залежно від завдань розтирання може проводитися: у повільному темпі (в
середньому 60-100 рухів за 1 хв) з метою заспокійливого впливу на функціональний
стан нервової системи та значно інтенсивніше - для тонізуючого впливу.
7. Розтирання залежно від показань може бути поверхневим і глибоким. Сила
тиснення залежить від кута нахилу руки (зростання сили відбувається в разі великого
кута нахилу), а також за допомогою руки, що накладають на іншу (обтяження). Сила
натискування тим більша, чим більший кут між руками та масажованою поверхнею.
8. Тривалість розтирання на одному місці - 3-10 с.
9. Розтирання на лиці може викликати перерозтягнення шкіри, тому повинно
проводитися кваліфікованими масажистами за спеціальними для того показаннями.
10. Залежно від завдань розтирання у процедурі масажу може займати від 15 до
40 % часу.
Основні помилки, що можуть зустрічатись при проведенні розтирання.
1. Грубі болючі розтирання.
2. Ковзання по шкірі, а не зміщення її.
3. Розтирання прямими чи напруженими пальцями, що викликає біль у хворого та
втомлює масажиста.
4. Відсутність опори на перший палець при масажі ІІ-ІУ пальцями і навпаки
втомлює масажиста.
5. Одночасні рухи кистей в одному напрямку викликають перерозтягнення шкіри
та неприємні відчуття.

76
 Розминання, його фізіологічний вплив. Техніка виконання та практичні
рекомендації щодо виконання; основні помилки при виконанні

Розминання - найскладніший за технікою виконання прийом, при якому залежно

від анатомічних особливостей масажованих тканин (в першу чергу м’язів) проводять:
а) обхоплювання, піднімання, відтягування, віджимання тканин;
б) захоплювання і поперемінне стискання тканин;
в) стискання та розтягування тканин;
г) стискання та перетирання тканин.
Фізіологічний вплив розминання
Фізіологічний вплив розминання більш виражений порівняно з іншими
прийомами і проявляє себе у рефлекторному, нейрогуморальному та місцевому
впливах, які взаємно обумовлюють один одного. Розминання сприяє:
1. Нормалізації функціонального стану центральної нервової системи, нервово-
м’язового апарату.
2. Підвищенню місцевої температури, що поліпшує лімфо- та кровообіг, трофіку
тканин, стимулює окисно-відновні процеси, прискорює розсмоктування рубців та злук.
3. Відновленню функціональної здатності м’язів, поліпшенню їх еластичності та
скоротливості, суттєвому зменшенню м’язового стомлення; прискоренню відновлення
працездатності втомлених м’язів.
4. Поліпшенню екстракардіального кровообігу, що полегшує роботу серця.
5. Нормалізації функції внутрішніх органів та тонусу непосмугованої
мускулатури.
Види та техніка виконання прийомів розминання
Основними прийомами розминання є поздовжнє та поперечне розминання.
Допоміжні прийоми розминання: валяння, накочування, зміщення, розтягування,
натискування, щипцеподібне розминання, посмикування, стискання (О.Ф. Вербов,
1966). Л.О. Кунічев (1982) виділяє ще гребенеподібне розминання.
Практичні рекомендації щодо проведення розминання.
1. Розминання займає 60-75 % тривалості всієї процедури масажу, тобто більше
половини всього часу, необхідного для сеансу масажу
2. При масажі кінцівок необхідно слідкувати за максимальним розслабленням
кінцівки, сама ж кінцівка повинна бути добре зафіксована. Погана фіксація заважає
розслабленню м’язів і підсилює больовий синдром.
3. При виконанні розминання необхідно пам’ятати про підвищену чутливість
тканин (шкіри, м’язів) у ділянці спини, внутрішньої поверхні плеча та стегна, передньої
черевної стінки при захворюваннях внутрішніх органів. Тому перші процедури не
повинні бути інтенсивними. При повторних процедурах масажу больова чутливість
знижується, що, при необхідності, дає можливість збільшити силу впливу.
4. Розминання можна проводити як у висхідному, так і в низхідному напрямках.
5. Починати потрібно з легких, поверхневих розминань і тільки через декілька
процедур, в міру розслаблення поверхневих шарів м’язів, переходити до більш
глибокого, а при необхідності - більш енергійного розминання.
6. Розминання повинно проводитися плавно, ритмічно, без ривків,
перекручування м’язів, безболісно.
7. Розминання потрібно проводити повільно, у розміреному темпі, середня
77
швидкість - 40-50 розминань за 1 хв: чим повільніше здійснюється, тим сильніший його
вплив.
8. Кисть масажиста повинна “прилипати” до шкіри, щоб не було повітряного
простору.
9. М’язи-синергісти й антагоністи масажують окремо.
10. При болючості зон міогельозу інтенсивність натискування повинна
збільшуватися в міру зменшення больового синдрому.
11. Після розминання виконують погладжування.
12. Використання мазей та присипок при проведенні розминання не
рекомендовано. Вони не дають можливості щільно захопити м’яз, щоб далі виконати
необхідні маніпуляції.
13. Характер впливу розминання значною мірою зумовлюється темпом, силою,
глибиною та тривалістю виконання. При повільному темпі, глибокому та тривалому
розминанні знижуються збудливість кори головного мозку та тонус м’язів. Навпаки,
при більш швидкому темпі, поверхневому і короткочасному розминанні виникає
посилення збудливих процесів у корі головного мозку і тонусу м’язів. Тому масажист
повинен чітко знати завдання масажу та добре володіти технікою виконання
розминання.
Основні помилки, що можуть зустрічатися при розминанні.
1. Недостатнє відведення першого пальця, що заважає правильному проведенню
розминання.
2. Згинання пальців у міжфалангових суглобах - щипає хворого, втомлює пальці
масажиста.
3. Ковзання пальців по шкірі заважає захопленню м’язів, цьому може сприяти
використання кремів, мазей та присипок, волога та нечиста шкіра хворого.
4. Сильне натискування викликає біль.
5. Недостатнє зміщення м’яза до першого пальця зменшує ефективність масажу.
6. Різкі рухи викликають біль.
7. Неправильна техніка виконання прийому може принести шкоду хворому.

Вібрації. Фізіологічний вплив вібрації. Техніка виконання та практичні

рекомендації щодо виконання; основні помилки

Вібрація - це такий прийом масажу, за допомогою якого масажованим

тканинам надають коливальних рухів різної швидкості й амплітуди. При цьому
механічні коливання пружного середовища організму у вигляді хвиль
поширюються не тільки на поверхні, але і проникають у глибину, викликаючи
вібрацію внутрішніх органів та глибоко розміщених судин і нервів. Темп при
виконанні вібраційних прийомів має становити 30-40 рухів
за 1 хв.
Фізіологічний вплив вібрації
1. Механічна вібрація має глибокий та різноманітний вплив на тканини, особливо
на нервову систему. Вібрація здатна розбудити до життя те, що ще життєздатне: може
викликати посилення, а інколи - відновлення зниклих глибоких рефлексів. Слабка
вібрація викликає збудження недієздатних нервів, відносно сильна - зниження нервової
збудливості.
78
 2. Залежно від місця прикладення і характеру подразнення вібрація викликає
віддалені реакції типу шкірно-вісцеральних, моторно-вісцеральних, а часом - вісцеро-
вісцеральних рефлексів.
3. При певній частоті вібрація може мати знеболюючу чи навіть анестезуючу дію,
покращувати трофіку тканин, прискорювати утворення кісткового мозоля,
нормалізувати тонус судин та м’язів.
4. Вібраційний масаж у помірних дозах сприяє розгортанню в організмі
комплексу адаптивних реакцій, початковою ланкою яких є подразнення рецепторів
віброваної ділянки, далі в процес включається гіпоталамо-гіпофізарно-
наднирковозалозна система, що мобілізує захисні сили організму.

Види та техніка виконання прийомів вібрації

Розрізняють безперервну та переривчасту вібрацію.
Безперервна вібрація
Прийом безперервної вібрації полягає в тому, що рука масажиста, не
відриваючись від масажованої ділянки тіла, утворюючи з нею немовби одне ціле,
здійснює ритмічні коливальні рухи.
Безперервна вібрація може виконуватися:
- долонною поверхнею одного пальця (в місцях виходу нерва, нервових корінців на
спині, за ходом нервових стовбурів, у біологічно активних точках, зонах міогельозів,
у місцях перелому);
- долонною поверхнею двох або декількох пальців (у місцях виходу нервових корінців
на спині, в місцях виходу нервових закінчень на поверхню лиця, при масажі окремих
органів, окремих м’язів, за ходом великих нервових стовбурів);
- всією долонею або її опорною частиною (при масажі спини, живота, внутрішніх
органів - серця, печінки, жовчного міхура, шлунку, кишечника, - кінцівок, грудної
клітки, сідниць);
- кулаком (при масажі спини, живота, сідниць, стегон);
- із захопленням тканин кистями (при масажі м’язів та сухожилків).
Л.О. Кунічев (1982) рекомендує проводити серію безперервної вібрації протягом
5-14 с, потім коротку паузу 3-5 с, під час якої на масажованій ділянці виконується
погладжування. Серію коливальних рухів виконують з поступово зростаючою
швидкістю: на початку прийому - 100-120 коливань за 1 хв, в середині - 200-300
коливань, під кінець - швидкість коливань поступово зменшується. Проводиться
вібрація з поперемінним натискуванням на тканини: на початку - поверхнева, потім
вона стає глибокою, під кінець - поступово слабшає.
Інтенсивність впливу вібрації залежить від кута положення пальців чи кисті
відносно масажованої поверхні: чим він більший, тим сильніший вплив. Найбільш
ніжно впливає вібрація, коли пальці натискують на тканини плазом (розслаблюються
м’язи, зменшується біль, знімається втома, збуджуються недієздатні нерви). Найбільш
інтенсивно - при перпендикулярному положенні пальців, що має стимулюючий вплив.
Змінюючи силу вібрацій (швидкість та амплітуду), можна досягнути нормалізуючого
впливу на діяльність нервової системи: заспокійливого при її збудженні і навпаки.
Безперервна вібрація може проводитися:
- однією чи двома руками;
- поздовжньо чи поперечно;

79
- зигзагоподібними чи спіралеподібними рухами;
- без переміщення по поверхні тіла (стабільна вібрація);
- з переміщенням по поверхні тіла (лабільна вібрація).
Якщо при виконанні вібрації рука не переміщується з одного місця,
така вібрація носить назву стабільної. Стабільна вібрація одним пальцем називається
точковою. Вона використовується для зменшення больового синдрому, стимуляції
діяльності нервів, прискорення утворення кісткового мозоля, послаблення тонусу м’язів
при їх гіпертонусі, нормалізації діяльності внутрішніх органів, для рефлекторного
впливу на діяльність органів та систем.
Під час відновного лікування вібрація може бути лабільною, за
такого способу рука масажиста переміщується по всій масажованій поверхні. Лабільна
вібрація може проводитися за ходом нервових стовбурів та м’язових волокон для
стимуляції діяльності послаблених та паретичних м’язів, за ходом кишечника - для
нормалізації його діяльності.
Допоміжні прийоми безперервної вібрації: стрясання, струшування,
підштовхування (О.Ф. Вербов, 1966). Л.О. Кунічев (1982) виділяє ще потрушування.
Переривчаста вібрація
При проведенні переривчастої вібрації рука масажиста, дотикаючись до поверхні
тіла, кожен раз відходить від неї, в результаті чого вібраційні рухи стають
переривчастими, періодичними поштовхами, що слідують один за одним.
Основні прийоми переривчастої вібрації: пунктування, поколочування,
поплескування, рубання, шмагання.
Переривчаста вібрація може виконуватися:
- долонною поверхнею кінцевих фаланг одного, двох, трьох або ІІ-У пальців
(пунктування);
- ліктьовим краєм кисті (рубання, шмагання);
- всією долонею (поплескування);
- кулаком (поколочування).
Переривчаста вібрація може виконуватися однією або двома руками, в
поздовжньому та поперечному напрямках.
Практичні рекомендації щодо проведення вібрації.
1. Вібрація - складний прийом, який вимагає від масажиста відповідних практичних
навичок та вмінь.
2. Вібрація не повинна викликати болю.
3. Сила та інтенсивність впливу безперервної вібрації залежать від кута нахилу кисті
відносно масажованої поверхні: чим він ближчий до прямого, тим сильніший вплив.
4. Тривалість впливу на одну точку - 5-10 с. На кожну точку можна впливати від 5 до
10 разів. Після кожної вібрації виконується погладжування.
5. Тривалі швидкі, дрібні безперервні вібрації діють заспокійливо, короткочасні
вібрації великої амплітуди збуджують нервову систему.
6. Безперервна вібрація може перейти в натискування при глибокому впливі на
тканини, коли припиняються коливальні рухи, що використовується для впливу на
нервові закінчення.
7. Поколочування на одному місці не повинно тривати більше 1-1,5 хв. При
необхідності посилити вплив вібрації масажист напружує кисті.
8. Поколочування починають зі спини, потім переходять на бічну поверхню тулуба (по
80
аксилярній лінії) і проводять зверху вниз.
На кінцівках воно проводиться також зверху вниз.
9. На внутрішній поверхні стегна, в ділянці проекції нирок на поверхню тіла, в лівій
міжлопатковій ділянці переривчасті прийоми вібрації не проводять або проводять дуже
обережно.
10. При виконанні переривчастої вібрації сила, м’якість, еластичність впливу залежать
від:
- кількості кісткових важелів, які беруть участь у виконанні прийому: для ніжних
впливів використовується тільки кисть, для сильніших - кисть, зап’ясток і т.д.;
- від ступеня напруження променево-зап’ясткового суглоба: чим він більш
напружений, тим сильніший вплив і навпаки;
- від висоти розміщення передпліччя відносно масажованої поверхні: чим вона
менша, тим менші можливості пом’якшувальних рухів кисті в променево-
зап’ястковому суглобі і навпаки;
- від ступеня зімкнення пальців: розведення їх пом’якшує удар при рубанні;
- від ступеня згинання пальців: удар зігнутими пальцями м’якший;
- від напрямку удару: вертикальний удар впливає на глибоко розміщені тканини,
косий - на поверхневі.
11. Рубання, поплескування не повинні бути енергійними на тканинах, які близько
прилягають до кісток. На великі м’язові групи впливають кулаком.
12. Силу ударних прийомів потрібно дозувати індивідуально, вони не повинні бути
енергійними у людей похилого віку, ослаблених, при підвищеній чутливості.
Основні помилки, які можуть зустрічатися при виконанні вібрації:
1. Недостатня практична підготовка масажиста.
2. Велика амплітуда і немаксимальний темп безперервної вібрації.
3. Недостатнє натягування кінцівок при проведенні струшування.
4. Занадто напружені м’язи кисті масажиста.
5. Недостатня координація рухів масажиста.
6. Відстань між масажуючими кистями більша ніж 2-4 см.

Література:
Вакуленко Л. О. та ін. Лікувальний масаж. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. - 448 с.
Єфіменко П. Б. Техніка і методика класичного масажу. – Харків : ОВС, 2007.
Корольчук А. П. Масаж загальний і самомасаж : навчально-методичний посібник для
студентів факультету фізичного виховання і спорту / А. П. Корольчук, А. С. Сулима. –
Вінниця : 2018. – 124 с.
Мухін В. М. Фізична реабілітація. – К. : Олімпійська література, 2005. – 471с.
http://studepedia.org/index.php?vol=1&post=47289

81
 3.2 Лікувальний масаж при деяких захворюваннях і травмах

Масаж при травмах опорно-рухового апарату

Ушкодження опорно-рухового апарату призводить до тривалої втрати

працездатності, а нерідко - до інвалідності. Цьому сприяє і сама травма, і вимушена
тривала іммобілізація. Вони негативно впливають як на загальний стан організму, так і
на функціональний стан суглобів, м’язово-сухожилково-періартикулярних комплексів
з їх нервовими центрами.
Під час травми виникає переподразнення нервових центрів, а потім, в результаті
акінезії, затухає аферентна імпульсація до них від іммобілізованої кінцівки. Виникає
функціональна моторна денервація, з’являються функціональні, а потім морфологічні
зміни в м’язах, суглобах. Порушення кровопостачання в знерухомленій ділянці
призводить до порушення обміну речовин. М’язи втрачають еластичність, скоротливу
здатність, силу, виникає їх атрофія, розвиваються контрактури і м’язові стовщення.
Зморщується і стовщується суглобова сумка, втрачається її еластичність, зменшується
кількість синовіальної рідини, виникають фіброзні зміни в суглобових хрящах, явища
остеопорозу. В результаті зменшуються амплітуда рухів у суглобах, силові можливості
та тонус м’язів, знижується працездатність хворого.
Завдання масажу: підтримати функціональний стан нервових центрів,
стимулювати трофічну функцію вегетативної нервової системи; покращити
кровопостачання і обмін речовин у зоні пошкодження; зменшити больові відчуття;
сприяти розсмоктуванню ексудатів, інфільтратів, крововиливів; попередити утворення
рубців та сприяти збільшенню еластичності рубцевої тканини; при переломах кісток -
прискорити утворення кісткового мозоля, зняти напруження м’язів, зменшити їх
гіпотрофію, сприяти підтриманню, а далі - відновленню об’єму рухів у суглобах,
запобігти утворенню контрактур; попередити інвалідність і прискорити повернення
хворого до професійно-трудової діяльності; нормалізувати психоемоційний стан.
Показання до призначення масажу: переломи і їх наслідки, травми суглобів, забої
і пошкодження м’яких тканин, розтягнення зв’язок, м’язів та їх сухожилків при
задовільному стані хворого і відсутності загальних протипоказань.
Протипоказання до призначення масажу: тяжкий стан хворого; травми, що
супроводжуються підвищенням температури, поширеним набряком, інфікуванням з
нагноєнням; виражений больовий синдром; кровотеча чи небезпека кровотечі, гострий
тромбофлебіт; загальні протипоказання.
Методичні особливості масажу:
Незалежно від виду пошкоджень, курс лікування масажем починають із впливу
на прихребтові зони та рефлексогенні зони тулуба, сегментарно зв’язані з травмованою
ділянкою. При травмах верхніх кінцівок проводять масаж паравертебральних зон D6-
D1, С,-С3 хребців, задніх та бічних шийних ділянок, лопаткових, дельтоподібних,
підключичних ділянок. При травмах нижніх кінцівок масажу підлягають прихребтові
зони S5-S1, L5-L1, D12-D10 хребців, поперекові, крижова, сідничні ділянки. Пізніше
процедуру доповнюють впливом на симетричну здорову кінцівку, масажем сегментів,
розміщених вище місця пошкодження, зон, вільних від гіпсової пов’язки (при травмах)
і навколо раневої поверхні (при пошкодженнях м’яких тканин). Після цього - масаж
самого місця ушкодження.
82
 Ділянка і методика масажу значною мірою залежать від періоду захворювання.
При травмах кінцівок чи пошкодженнях суглобових та м’яких тканин відбувається
переподразнення рецепторного апарату, виникає різке больове відчуття - складний
багатоланцюговий процес, який охоплює цілий ряд анатомічних і фізіологічних систем.
Тому масаж на початку курсу лікування використовується, в першу чергу, з метою
нормалізації функціонального стану анатомічних та фізіологічних систем, захоплених
у цей патологічний процес, і повинен мати заспокійливий вплив.
Масаж м’язів з порушенням тонусу необхідно проводити диференційовано: при
його підвищенні - масаж проводиться з метою зниження тонусу, при зниженні -
намагатися підвищити його.
Для зниження тонусу м’язів використовують прийоми поверхневого
погладжування; ніжного розтирання, виключаючи прийом стругання; ніжно виконані
прийоми розминання, не піддаючи м’язи значній деформації і значному зміщенню з їх
кісткового ложа, виключаючи прийом посмикування; ніжно виконані прийоми
безперервної вібрації, при виконанні стабільної і лабільної вібрації пальці
розміщуються відносно тіла плазом; переривчаста вібрація не показана.
При проведенні масажу з метою підвищення тонусу м’язів усі вищевказані
прийоми виконуються більш інтенсивно, в процедуру включають глибоке
погладжування, стругання, поперечне розминання, розтягування, зміщення м’язів,
безперервну лабільну і стабільну вібрацію перпендикулярно розміщеними до поверхні
тіла пальцями, переривчасто виконані прийоми погладжування, розтирання,
розминання, переривчасту вібрацію (поколочування, поплескування, рубання, шма-
гання). Інтенсивність виконаних прийомів залежить не тільки від клінічних проявів
захворювання, але і від індивідуальних особливостей хворого.
Під час масажу необхідно постійно контролювати тонус м’язів: при його
небажаному підвищенні зменшити інтенсивність впливу та скоротити тривалість
процедури.
У місцях, де є болючі ущільнення, масаж проводиться долонною поверхнею
кінців ІІ-ІІІ пальців: спіралеподібне розтирання у поздовжньому та поперечному
напрямках, переривчасте натискування, розминання натискуванням та зміщенням,
чергуючи з погладжуванням. Сила, з якою проводяться ці масажні рухи, залежить від
чутливості масажованих тканин.
Тривалий спокій, знижуючи емоційну та фізичну активність хворого, посилює
порушення, спричинені травмою, розвиток ускладнень, знижуючи рівень адаптації
організму. Тому масаж необхідно поєднувати з фізичними вправами, особливо в період
іммобілізації. Вони повинні бути загальнозміцнювальними та спеціальними. До
спеціальних вправ включають: вправи для симетричної (здорової) кінцівки, для
неіммобілізованих суглобів травмованої кінцівки, ізометричні та ідеомоторні (уявні)
вправи для ураженої кінцівки.
Ефективним є використання фізіотерапевтичних процедур.
Курс лікування тривалий і залежить від тяжкості перебігу та наявності загальних
і місцевих ускладнень, зумовлених травмою.

83
 Масаж при захворюваннях серцево-судинної системи

Хворим на серцево-судинні захворювання масаж призначають в комплексному

лікуванні. Масаж сприяє розширенню периферійних судин, полегшуючи роботу лівої
половини серця, покращуючи перекачувальну здатність серця. Масаж грудної клітки
підсилює її присмоктувальну дію, вено- та лімфотік, зменшує гемо- та лімфостази
органів та тканин. Імпульси, що поступають у центральну нервову систему з
рефлексогенних зон, сприяють поліпшенню саморегуляції кровообігу, мають
гуморальний вплив на її центральні відділи та на хеморецептори серцево-судинної
системи. Утворені в тканинах продукти обміну сприяють покращенню діяльності
серцево-судинної системи.
Завдання масажу: сприяти нормалізації функціонального стану соматичної та
вегетативної нервової системи, тонусу судин; зменшити застійні явища та покращити
кровообіг у великому та малому колах кровообігу, активізувати обмін речовин та
трофічні процеси в тканинах; нормалізувати артеріальний тиск; сприяти покращенню
функціональних можливостей серцево-судинної системи та розвитку адаптивних
механізмів; при недостатності кровообігу шляхом покращання функціонального стану
кардіальних (покращання коронарного кровообігу) та екстракардіальних (м’язовий,
судинний, тканинний обмін, присмоктувальна дія грудної клітки) факторів сприяти
полегшенню роботи серця.
Показання до призначення масажу: захворювання серцево-судинної системи в
підгострій фазі, при відсутності гострих запальних процесів, недостатності кровообігу
II Б та III стадій.
Протипоказання до призначення масажу: недостатність кровообігу ІІБ-ІІІ стадії,
коронарна недостатність, що супроводжується частими нападами стенокардії,
початкова стадія гострого інфаркту міокарда, різке порушення ритму серцевої
діяльності (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія, блокада провідної системи
серця); гострі запалення міокарда та оболонок серця, клапанного апарату, судин;
активний ревматизм; гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, гіпертонічний криз; пізня стадія
атеросклерозу коронарних судин та судин головного мозку з явищами хронічної
недостатності мозкового кровообігу; гострі флебіти, тромбофлебіти; системні алергічні
ангіїти, підвищена травматичність та кровоточивість судин.
Методичні особливості масажу.
При захворюваннях ССС масажу підлягають паравертебральні та рефлексогенні
зони, сегментарно зв’язані з ділянкою патології.
Дозування масажу значною мірою залежить від клінічних проявів захворювання
і найчастіше проводиться за щадною методикою.
Масаж проекції ділянки серця на грудну клітку можна доручати лише
висококваліфікованим масажистам.
У процесі масажу необхідно постійно контролювати стан хворого, при
гіпертонічній хворобі - обов’язково вимірювати артеріальний тиск до і після масажу.
Велике значення для вибору ділянки масажу та його методу при захворюваннях
серця має вивчення локалізації рефлекторних змін в різних тканинах. О. Глезер, А.В.
Даліхо (1966) вказують на лівобічну локалізацію цих змін і виділяють:

84
 - зміни в шкірі (зони гіпералгезії): над верхньою частиною трапецієподібного
м’яза, над ключицею, нижче груднини, по нижньому краю ребер, між лопатками та
хребтом;
- зміни в підшкірний основі: між внутрішнім краєм лопатки та хребтом,
нижній край грудної клітки, зовнішня поверхня грудної клітки, місця прикріплення
ребер до грудини, над ключицею;
- зміни в м’язах: трапецієподібний м’яз особливо його ключична частина,
підостьовий м’яз, м’яз - випрямляч хребта, великий круглий м’яз, груднинно-ключично-
соскоподібний м’яз, задній верхній зубчастий м’яз, великий грудний м’яз, прямий м’яз
живота, клубовий м’яз;
- зміни в окісті: ребра, грудина, лопатка.
Точки максимальної болючості (максимальні точки) зустрічаються в таких
м’язах: випрямлячі тулуба, великому грудному, задньому верхньому зубчастому.

Масаж при захворюваннях дихальної системи

Масаж є високоефективним методом лікування гострих та хронічних

неспецифічних захворювань і травм органів дихання. Він може використовуватися в
комплексному лікуванні і як самостійний метод профілактики виникнення захворювань
та їх рецидивів.
Завдання масажу. Сприяти: нормалізації функціонального стану соматичної та
вегетативної нервової системи, нервово-психічного стану, сну, тонусу дихальної
мускулатури; відновленню і поліпшенню лімфо-, кровообігу, тканинного метаболізму,
дренажної функції бронхів та всієї роботи дихального апарату, нормального стереотипу
дихання; посиленню дії медикаментозних засобів; прискоренню розсмоктування
ексудату та інфільтратів; зменшенню об’єктивних проявів хвороби, зниженню
сенсибілізації організму; відновленню фізичного здоров’я хворих при скорочених
термінах лікування та досягненню більш тривалої ремісії; підвищенню захисних сил
організму; попередженню переходу гострого процесу в хронічний та виникнення
бронхоектазів, ателектазів, нападів ядухи, утворення плевральних зрощень. У період
ремісії - попередження рецидивів захворювання.
Показання до призначення масажу: підгострий період гострих захворювань,
підгострий період та період ремісії хронічних неспецифічних захворювань легень,
біологічні дефекти у практично здорових людей, стан передастми.
Протипоказання до призначення масажу: тяжкий стан хворого, гострий запальний
(в тому числі гнійний) бронхолегеневий процес, період загострення хронічних
захворювань, тяжкі легеневі (легенева недостатність Ш стадії, ателектаз, легеневі
нагноєння, пневмоторакс, туберкульоз легень з кровохарканням та ін.), позалегеневі
(серцева недостатність Ш стадії, онкологічні захворюваня та ін.) ускладнення, загальні
протипоказання.
Методичні особливості масажу.
Ефективність масажу значною мірою зумовлена розумінням масажистом клініко-
патогенетичної суті захворювання. Методика залежить від виду захворювання, його
клінічних проявів, гостроти процесу, періоду захворювання, індивідуальних
особливостей пацієнта. Спільним для всіх захворювань органів дихання є такі
85
особливості методики масажу.
Масажу підлягає вся грудна клітка, комірцева зона. Використовується також
масаж носа, приносових ділянок, живота.
Спеціальному масажному впливу підлягають ребра, зчленування ребер з
хребцями і грудниною, міжреброві проміжки, діафрагма, основна та допоміжна
дихальна мускулатура.
При однобічній локалізації процесу масаж проводять з обох боків, починаючи зі
здорового.
Для поліпшення дренажної функції бронхів та відходження мокротиння масаж
проводять у відповідних дренажних положеннях, коли ділянка, яку дренують,
розміщується над коренем легень: при верхівковій локалізації процесу - сидячи, в
середніх частинах легень - на здоровому боці, в нижніх - колінно-ліктьовому положенні.
У цьому ж положенні проводять натискування, стискання, стрясання грудної клітки.
Ефективним є поєднання даних прийомів зі звуковою гімнастикою та покашлюванням.
Для подразнення рецепторів плеври, кореня легень, діафрагми використовується
розтирання міжребрових проміжків у положенні хворого на спині. При цьому під час
вдиху руки масажиста рухаються в напрямку до хребта, під час видиху - до груднини,
стискаючи під кінець видиху грудну клітку. З цією ж метою використовують вібраційні
натискування на грудну клітку під час подовженого видиху в положенні хворого лежачи
на животі. Після кожного натискування руки масажиста поступово переміщуються по
грудній клітці знизу догори.
При захворюваннях, які супроводжуються спазмом бронхів, масажні прийоми
повинні бути менш інтенсивними, ніж без них. Не бажано використовувати прийоми
переривчастого погладжування та розтирання, стругання, переривчастої вібрації.
Ефективним є поєднання масажу з лікувальною фізкультурою та
фізіотерапевтичними процедурами.

Масаж при захворюваннях травної системи

Завдання масажу: нормалізація функціонального стану нейрорегуляторного

апарату та секреторної діяльності органів травного апарату, прискорення розрішення
патологічного процесу, поліпшення функції гладкої мускулатури травного апарату,
ліквідація рефлекторних змін в покривних тканинах, активація кровообігу, укріплення
м’язів черевної порожнини, підвищення резистентності організму, попередження
рецидивів захворювань.
Показання до призначення масажу: масаж показаний при хронічних
захворюваннях травного тракту в період ремісії та у підгострий період: при хронічних
гастритах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, гепатитах, колітах,
опущеннях шлунка, дискінезіях кишечника та жовчних шляхів, післяопераційних
злукових зрощеннях у черевній порожнині.
Протипоказання до призначення масажу: гостра стадія захворювань, схильність
до кровотечі, жовчнокам’яна хвороба, туберкульозне ураження та новоутвори органів
травної системи, гострі та підгострі запальні ураження жіночих статевих органів,
вагітність та інші загальні протипоказання до масажу.
Методичні особливості масажу.
При захворюваннях травної системи необхідно масажувати уражений
86
патологічним процесом орган, ділянку проекції його на поверхню тіла,
паравертебральні та рефлексогенні зони, сегментарно пов’язані з ураженим органом.
Враховуючи те, що захворювання окремих органів нерідко супроводжується
ураженням всієї травної системи, масаж повинен бути спрямований на весь травний
тракт.
При підвищенні секреторної функції та тонусу гладкої (не посмугованої)
мускулатури масаж рекомендують проводити за щадною методикою. Вона предбачає
масаж передньої черевної стінки та внутрішніх органів.
Масаж передньої черевної стінки: безперервне погладжування, ніжне розтирання,
виключаючи стругання; ніжне розминання м’язів, виключаючи шмагання; ніжна
безперервна лабільна та стабільна вібрація пальцями, долонною та тильною поверхнею
кисті, кулаком. Масаж внутрішніх органів: ніжне погладжування і розтирання
пальцями, ніжна безперервна вібрація.
При зниженні секреторної функції та тонусу непосмугованої мускулатури
внутрішніх органів указані прийоми виконують більш інтенсивно, доповнюючи масаж
передньої черевної стінки переривчастим погладжуванням, розтиранням, рубанням,
поколочуванням кулаком, шмаганням, стрясанням живота; внутрішніх органів - їх
підштовхуванням. Інтенсивність виконання вказаних прийомів підбирається з
урахуванням не тільки клінічних проявів захворювання, але й індивідуальних
особливостей хворого.
Ефективним є поєднання масажу з лікувальною фізкультурою,
фізіотерапевтичними процедурами, дієтою, питтям мінеральної води. Масаж в
поєднанні з лікувальною фізкультурою може використовуватися як самостійний метод
лікування на фоні дієти та пиття мінеральної води при функціональних розладах
діяльності травної системи. При запальних та інших органічних захворюваннях травної
системи масаж повинен бути обов’язковою складовою комплексного лікування.

Масаж при захворюваннях ендокринної системи та порушеннях обміну речовин

Завдання масажу при захворюваннях ЕЗ та порушенні обміну речовин:

нормалізація функціонального стану соматичної та вегетативної нервової систем,
корекція регулювального впливу гіпоталамо-гіпофізарної системи, рефлекторний вплив
на функцію залоз внутрішньої секреції, зменшення запальних явищ в них, покращання
обмінних процесів, лімфо- та кровообігу, зменшення клінічних проявів захворювання,
попередження чи ліквідація ускладнень, підвищення захисних сил організму.
Показання до призначення масажу: легка та середня тяжкість перебігу
захворювань, зумовлених зниженням функції залоз внутрішньої секреції.
Протипоказання до призначення масажу: тяжкий загальний стан, гострий
запальний процес, доброякісні та злоякісні пухлини, гострий період захворювання,
виражена декомпенсація функцій залоз, гіперфункція, гіперплазія залоз, коматозний,
перед- та після коматозний стани, тяжка форма перебігу захворювання, гнійні процеси,
захворювання шкіри, виражений остеопороз, психопатії, туберкульозне ураження залоз.
Методичні особливості масажу.
При захворюваннях, зумовлених зниженням регулюючого впливу з боку
центральних механізмів, проводять масаж комірцевої зони та голови для поліпшення
кровопостачання головного мозку, нормалізації функціонального стану вегетативної та
87
соматичної нервової системи. Масаж голови сприяє рефлекторному впливу на
функціональний стан гіпоталамо-гіпофізарної системи.
Для рефлекторного впливу на функцію залоз масажують прихребтові зони та
рефлексогенні зони, сегментарно зв’язані з відповідною залозою. При відсутності
протипоказань масажують безпосередньо залози, доступні масажним впливам. Молочні
залози масажують лише при окремих показаннях (з метою стимуляції лактації, при
лактостазі, в інших випадках - рідко).
Для ліквідації чи зменшення клінічних проявів захворювання використовується
рефлекторний та місцевий вплив на ділянки локалізації клінічних проявів
захворювання.
Ділянка масажу, дозування його значною мірою залежать від клінічних проявів
захворювання, що вимагає чіткого встановлення діагнозу лікарем, розуміння
масажистом механізму виникнення клінічних проявів захворювання та фахової
майстерності спеціаліста з масажу.
Ефективність лікування масажем повинна постійно контролюватись і
оцінюватись за динамікою клінічної симптоматики та клініко-лабораторними
дослідженнями.
Масаж поєднується з медикаментозною терапією, дієтотерапією,
фізіотерапевтичними процедурами, лікувальною фізкультурою та ін.

Література:
Вакуленко Л. О. та ін. Лікувальний масаж. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005, С.
249-362.
Єфіменко П. Б. Техніка і методика класичного масажу : навч. посіб. / П.
Б.Єфіменко – Харків : ОВС, 2007.
С. Чабаненко. Массаж при заболеваниях органов пищеварения. [Електроний
ресурс] – Режим доступу :
https://www.e-reading.club/bookreader.php/81557/Chabanenko_-
Massazh_pri_zabolevaniyah_organov_pishchevareniya.html
Ю. Лужковская Лечебній массаж внутренних органов. – Питер, 2012. – 180с.
[Електроний ресурс] – Режим доступу :
https://kartaslov.ru/книги/Лужковская_Ю_Лечебный_массаж_внутренних_органо
в/2
http://studepedia.org/index.php?vol=2&post=9878
https://vunivere.ru/category2/section27/subject12181

88
 ЛІТЕРАТУРА

1. Вакуленко Л. О. та ін. Лікувальний масаж. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005, С. 6-

50. с.
2. Єфіменко П. Б. Техніка і методика класичного масажу. – Харків : ОВС, 2007.
3. Козубенко Ю. Л. Масаж : навч. - метод. посіб. / Ю. Л. Козубенко. -
Переяслав-Хмельницький (Київ. обл.) : Домбровська Я. М., 2017, С. 14-21.
4. Корольчук А. П. Масаж загальний і самомасаж : навчально-методичний посібник
для студентів факультету фізичного виховання і спорту / А. П. Корольчук, А. С.
Сулима. – Вінниця : 2018, С. 8-21.
5. Мухін В. М. Фізична реабілітація. – К. : Олімпійська література, 2005, С. 54-58.
6. Соколовський В. С. та ін. Лікувальна фізична культура : Підручник / В. С.
Соколовський, Н. О. Романова, О. Г. Юшковська. — Одеса : Одес. держ. мед. ун-
т, 2005, С. 84-98. — (Б-ка студента-медика).
7. С. Чабаненко. Массаж при заболеваниях органов пищеварения. [Електроний
ресурс] – Режим доступу :
https://www.e-reading.club/bookreader.php/81557/Chabanenko_-
Massazh_pri_zabolevaniyah_organov_pishchevareniya.html
8. Учебник инструктора по лечебной физической культуре : Учеб. для ин-тов физ.
культ. / Под ред. В. П. Правосудова. – М. : Физкультура и спорт, 1980, С. 103-128.
9. Физическая реабилитация: учебник для студентов академий и ин-тов физ.
культуры / Под ред. проф. Попова С. Н. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, с 230-285.
10. Ю. Лужковская. Лечебный массаж внутренних органов. – Питер, 2012. – 180с.
[Електроний ресурс] – Режим доступу :
https://kartaslov.ru/книги/Лужковская_Ю_Лечебный_массаж_внутренних_органов/
2

89
 Збірник лекцій з дисципліни «Фізична реабілітація та основи масажу» для
підготовки бакалаврів спеціальності 014.11 Середня освіта «Фізична культура» /
укладач Прокопенко Ю.С.; Кременчуцький педагогічний коледж імені А.С. Макаренка.
– Кременчук, 2018. – 91 С.

Розробник: Прокопенко Ю.С.

90
 Кременчуцький педагогічний коледж імені А.С. Макаренка

Прокопенко Ю.С.

ЗБІРНИК ЛЕКЦІЙ
з навчальної дисципліни «Фізична реабілітація
та основи масажу» для підготовки фахівців
за освітнім ступенем «Бакалавр»
зі спеціальності 014.11
Середня освіта «Фізична культура»

Підписано до друку 01.02.2019 р.

Формат 84×108 1/16. Папір офсетний.
Наклад 15 прим. Ум. друк. арк. 5.35

ПП «БІТАРТ»
вул. Мазепи, 37-А,
м. Кременчук, Полтавська обл., 39600
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру
суб’єктів видавничої справи ДК № 6234 від 14.06.2018 р