Лабораторна робота 5. Видільна і кровоносна системи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Яке значення органів виділення?

Виділення- це процес видалення з організму шкідливих і непотрібних продуктів обміну

речовин, надлишку води, солей тощо, спрямований на підтримання сталості його
внутрішнього середовища.

Усі непотрібні та шкідливі для організму речовини виводяться назовні органами дихання,
травлення, сечовиділення та через шкіру. Ці органи утворюють систему виділення, яка виконує
такі функції:

- видалення продуктів обміну речовин з організму: води через легені (до 15%), шкіру (до 20%),
кишечник (до 6%), нирки (до 50%); вуглекислого газу через легені; сечовини через нирки і шкіру
(невелика кількість); солі важких металів (Купрум, Плюмбум) через печінку, кишечник;

- регуляція осмотичного тиску в організмі. Осмотичний тиск - це сила, що діє на напівпроникну

мембрану (такою є мембрана клітин), яка розділяє два розчини з різною концентрацією розчинних
речовин і спрямована від більш розбавленого до більш концентрованого розчину. Чим вища
концентрація розчину, тим більший осмотиск, який він створює.

2. Охарактеризуйте топографію, зовнішню та внутрішню будову нирок.

НИРКА(ren, nefros)

Бобоподібна, парна, маса до 200г., 11x6x3 см.

Функції:

 екскреторна;

 гормональна (ренин).

Топографія:

— голотопія: нирка знаходиться в порожнині живота, в поперековій ділянці; права нирка на

передню черевну стінку проектується в епігастральній, пупковій та правій латеральній ділянках,
ліва нирка — в епігастральній та лівій латеральній ділянках живота;

— скелетотопія: на рівні XII грудного — І—II поперекових хребців;

— синтопія: нирка лежить у м'язовому ложе, утвореному великим поперековим м'язом і

квадратним м'язом поперека. На верхньому полюсі нирки розміщена надниркова залоза. До
передньої поверхні правої нирки прилягає печінка, правий згин ободової кишки, низхідна частина
12-палої кишки; до передньої поверхні лівої нирки прилягає шлунок, підшлункова залоза, петлі
порожньої кишки, селезінка, лівий згин ободової кишки.

Зовнішня будова. Зовні нирка вкрита капсулами:

— фіброзною (càpsula fibrósa);

— жировою (càpsula adipósa);

— нирковою фасцією (fascia renàlis).

Розрізняють 2 поверхні нирки: випуклу передню (fàcies antérior) i плоску задню (fàcies

postérior), 2 кінці (полюси): заокруглений верхній (extrémitas supérior) i гострий
нижній (extrémitas inférior), 2 краї: вигнутий латеральний (marдо lateràlis) і ввігнутий медіальний
(margo mediàlis). На медіальному краї знаходяться ворота нирки (hilus renàlis), в яких розміщена
ниркова ніжка (crus renale). В склад ниркової ніжки входять:

— сечовід;

— ниркова артерія;

— ниркова вена;

— нерви, лімфатичні судини.

Нирки у новонародженого короткі і товсті, розвинуті сильніше, ніж у дорослого, виступають у

черевну порожнину. На поверхні нирок видно борозни, що відповідають межам між їх
часточками, які зберігаються до 2-3 років. Ліва нирка новонароджених дещо більша правої, вага її
дорівнює 13-15 г, тоді як вага правої нирки рівна 11-12 г. Середня вага обох нирок складає 21,5 -24
г. На 1 році життя нирки ростуть дуже швидко і їх вага досягає 30-35 г. Після 3-5 років ріст нирок
уповільнюється. Нове прискорення росту відмічається у другому дитинстві та підлітковому
періоді. До 15 років вага нирок досягає 225-250 г і після цього повільно збільшується до 30-40
років, коли вона стає рівною 275-310 г. Скелетотопічно нирки у новонародженого розташовані
більш низько, ніж у дорослих. Нижній полюс нирки у 50% лише після року піднімається над
рівнем клубового гребеня. Тому у маленьких дітей його можна прощупати. Ворота нирок у дітей,
як і у дорослих, знаходяться частіше всього на рівні 2-го поперекового хребця. Ліва нирка в 2/3
випадків розташована дещо вище правої, у 24% знаходиться на одному з нею рівні і в 13% займає
більш низьке положення. Судинні клубочки і нефрони диференціюються у внутрішньоутробному
періоді. У плода нирка виробляє сечу, але її функція не є життєво необхідною, що доводиться
випадками народження дітей з агенезією обох нирок. В постнатальному періоді число судинних
клубочків змінюється мало, але їх розміри, об'єм, площа фільтраційної поверхні зростають у
декілька разів.

Функція:

 екскреторна (нирка продукує екскрет — сечу);

— захисна (виведення зі сечею шкідливих речовин, відходів обмінних процесів).

3. Охарактеризуйте будову та значення нефрону.

Нефро́н (з грец. nephros — нирка) — структурнофункціональна одиниця нирки. У кожній

нирці нараховується близько двох мільйонів нефронів. Нефрон — це епітеліальна
структура, яка являє собою систему звивистих і прямих канальців, що сліпо починаються
капсулою від судинного клубочка кожного ниркового тільця, та впадає у збірну трубочку.

До складу нефрона входять відділи, які відрізняються морфофункціональними

характеристиками:

ниркове тільце — це структура, яка необхідна для з'єднання канальців нефрона із

системою кровообігу, і включає в себе компактний клубочок переплетених капілярних
петель — гломерулу та порожнисту капсулу — капсулу клубочка, в яку занурюється
клубочок капілярів. У нирковому тільці виділяють два полюси: судинний, через який
входять і виходять кровоносні судини, та канальцевий, в ділянці якого ниркове тільце
з'єднується з канальцями нефрона.

судинний клубочок (гломерула) — є клубочковою капілярною сіткою, яка розташована в

капсулі ниркового тільця. Вона складається із 50-100 капілярних петель, що утворились в
результаті розгалуження приносної артеріоли. Зливаючись між собою, капіляри гломерули
утворюють виносну артеріолу, яка покидає ниркове тільце. Внутрішня поверхня капілярів
судинного клубочка вистелена фенестрованими ендотеліоцитами, цитоплазма яких тонким
шаром покриває гломерулярну базальну мембрану. Цитоплазма ендотеліоцита помітно
виступає у просвіт судини в тому місці, де розташоване ядро клітини. У цитоплазмі є
численні фенестри діаметром до 0,1 мкм, які займають 30 % всієї поверхні ендотеліоцита.
Такої кількості фенестр немає в ендотелії кровоносних судин жодного органа! Завдяки
такій будові капілярів значно полегшується процес фільтрації плазми крові — перший етап
сечоутворення, який відбувається в судинному клубочку.

капсула клубочка (капсула Шумлянського-Боумера) має вигляд келиха, який складається із

подвійного шару епітеліальних клітин, що утворюють парієтальний і вісцеральний листки
капсули судинного клубочка. всередині капсули знаходиться порожнина — сечовий
простір (боумеровий простір), в якому фільтрується сеча.

зовнішній листок капсули клубочка утворений одним шаром клітин плоскої форми, що
лежать на базальній мембрані. У ділянці судинного полюса ниркового тільця епітелій
зовнішнього листка переходить у вісцеральний листок капсули Шумлянського-Боумера, а
в ділянці канальцевого полюса — в епітелій проксимального відділу нефрона.

внутрішній листок капсули нефрона утворений великими епітеліальними клітинами

неправильної форми — подоцитами, які оточують ззовні капіляри судинного клубочка. Від
базальної поверхні цих клітин відходять декілька широких відростків — цитотрабекул, від
яких, у свою чергу, відходять численні дрібні відростки — цитоподії. Цитоподії своїми
дещо розширеними основами контактують з гломерулярною базальною мембраною, з
внутрішньої сторони на якій лежать ендотеліоцити капілярів клубочка. Між цитоподіями є
вузькі щілини, які через простір між тілами подоцитів сполучаються з порожниною
капсули клубочка.

гломерулярна базальна мембрана — розташовується між капілярами клубочкової сітки та

подоцитами вісцерального листка капсули Шумлянського-Боумера. Вона є товстою і
складається з трьох шарів: світлих зовнішнього і внутрішнього та темного середнього
шару. Структурна основа базальної мембрани представлена мікрофібрилами, що
формують сітку з комірками діаметром 7 нм та занурені в протеоглікановий матрикс.
Гломерулярна базальна мембрана разом із ендотелієм капілярів клубочка та подоцитами
формують фільтраційний бар'єр, через який фільтрується кров і утворюється первинна
сеча, що збирається в порожнині Шумлянського-боумера. Нирковий фільтр має вибіркову
проникливість: він затримує все, що має розмір більший від діаметра комірок середнього
 шару базальної мембрани. У нормі через нього не проходять формені елементи крові та
білки плазми крові з великою молекулярною масою.

проксимальний відділ нефрона має діаметр до 60 мкм і складається з:

довгого проксимального звивистого канальця, який починається від канальцевого полюса

ниркового тільця

короткого проксимального прямого канальця, який далі переходить в тонкий каналець

петлі нефрона

Стінка проксимального звивистого канальця нефрона утворена одним шаром високих

кубічних клітин, що лежать на базальній мембрані. Апікальний полюс цих клітин містить
щіточкову облямівку, що утворена мікроворсинками, а бащальний полюс — базальну
посмугованість, що утворена паралельним впорядкованим розташуванням
паличкоподібних мітохондрій перпендикулярно до базальної мемрани між глибокими
інвагінаціями цитолеми базальної частини клітини. Цитоплазма епітеліоцитів цього
відділу нефрона оксифільна, непрозора, що обумовлено наявністю різноманітних
включень, містить піноцитозні пухирці та велику кількість лізосом. У проксимальному
відділі нефрона починається процес сечоутворення — реабсорбція, що полягає у
зворотному всмоктуванні в кров компонентів первинної сечі, яка утворилася шляхом
фільтрації у нирковому тільці. У цій частині звивистого канальця, яка є безпосереднім
продовженням капсули ниркового тільця, повної реабсорбції зазнає глюкоза, а також
реабсорбується 85 % води та натрію хлориду. Активному всмоктуванню підлягають
амінокислоти та вітаміни.

тонкий каналець петлі нефрона (петлі Генле) — являє собою підкововидну трубочку, яка є
продовженням проксимального прямого канальця. У кіркових нефронах тонкий каналець
має лише низхідну частину, а в юкстамедулярних є також довга висхідна частина, яка
переходить у прямий дистальний каналець. Діаметр тонкого канальця становить 13 мкм.
Його стінка утворена одним шаром плоских епітеліальних клітин зі світлою цитоплазмою,
невелкою кількістю коротких мікроворсинок і малою кількістю клітинних органел. Ядерні
частини клітин виступають у просвіт канальця. При надходженні первинної сечі по
тонкому канальцю, в його нисхідній частині відбувається пасивна реабсорбція води, а у
висхідній — дифузія NaCl.

дистальний відділ нефрона має до 50 мкм і є продовженням тонкого канальця петлі

нефрона. Цей відділ складається з дистального прямого канальця та дистального
звивистого канальця, який далі переходить у збірні ниркові трубочки. Канальці
дистального відділу нефрона коротші та тонші канальців проксимального відділу. Вони
вистелені одношаровим кубічним епітелієм, що лежить на базальній мембрані. У клітинах
дистального відділу на апікальній поверхні відсутня щіточкова облямівка, тому на
поперечному перерізі контур просвіту рівніший. У базальній частині епітеліоцитів між
дуже глибокими складками плазмолеми розміщуються великі мітохондрії видовженої
форми. Цитоплазма клітин цього відділу світла, піноцитозних пухирців та лізосом мало.
Дистальний відділ бере участь в вибірковій реабсорбції речовин, активно здійснює
транспорт електролітів з сечі в інтерстиційний простір. реабсорбція відбувається вибірково
та регулюється впливом гормонів. Активне переміщення іонів хлору із просвіту канальців
у перитубулярний простір відбувається під впливом альдостерону.

4. Що таке юкстагломерулярний апарат нирок?

Юкстагломерулярний апарат містить три типи клітин. Клітини щільної плями, ділянки стінки
дистального сечового канальця, розташованого в проміжку між приносною та виносною
артеріолами у судинного полюса ниркового тільця. Клітини щільної плями – це 15-40
спеціалізованих високих епітеліальних клітин, що розташовуються на переривчастої базальної
мембрані. В цій ділянці канальця відсутня базальна мембрана. Базальні відростки клітин щільної
плями безпосередньо контактують з двома іншими типами клітин юкстагломерулярного апарату:
юкстагломерулярними клітинами і юкставаскулярними клітинами. Клітини щільної плями є
осморецепторами. Вони сприймають інформацію про зміни концентрації іонів натрію, Na+ в
рідини дистального сечового канальця і передають її до сусідніх юкстагломерулярних клітин.

Юкстагломерулярні клітини – це модифіковані клітини гладких м'язів середньої оболонки

артеріол судинного полюса клубочка нефрону. Вони мають полігональну форму і округле, а не
витягнуте, як у гладких клітин, ядро. У великій кількості вони містяться в стінці приносної
артеріоли і в меншій кількості в стінці виносної артеріоли. Юкстагломерулярні клітини є
барорецепторами і сприймають зміни кров'яного тиску. При зменшенні тиску крові зернисті
клітини виділяють, синтезований і резервований ними у вигляді великих щільних гранул, ренін.
До юкстагломерулярних клітин підходять численні адренергічні нервові волокна.

 Юкставаскулярні клітини утворюють скупчення (полюсну подушку) в просторі трикутної форми

між щільним плямою і клубочком ниркового тільця (в поглибленні між приносною і виносною
артеріолами) і переходять в мезангій. Функція юкставаскулярних клітин точно не встановлена.
Припускають, що вони передають інформацію від клітин щільної плями до артеріол. У деяких
умовах ці клітини можуть виробляти ренін.

5. Як відбуваються клубочкова фільтрація та абсорбція у нирках?

Особливості клубочкової фільтрації

Кров, яка тече по капілярах клубочка, від фільтрату, який міститься в
порожнині між двома листками капсули ниркового клубочка, відокремлює ниркова
мембрана, що складається з 3 шарів: ендотелію, базальної мембрани і епітеліальних
клітин – подоцитів. За допомогою електронної мікроскопії виявлено, що всі ці
утворення мають "вікна", через які можуть легко проходити вода і більшість
розчинених у плазмі речовин.
Шар ендотелію має круглі або овальні отвори, які займають до 30% площі
мембрани. Подоцити переплітаються відростками, між якими також утворюються
щілини. Найменш проникною є базальна мембрана. Вона утворюється колагеновими
волокнами і являє собою сітчасту структуру.

Важливе значення у функціонуванні фільтраційної мембрани належить

мезангіальним клітинам. Володіючи фагоцитарною активністю, вони поглинають
макромолекули, що фільтруються, в тому числі і імунні комплекси. Крім цього,
мезангіоцити приймають участь у відновленні базальної мембрани.

Сумарне сито мембрани капсули добре проникне для речовин, які мають
молекулярну масу менше за 5500. Проходження молекул утруднене не тільки через
їх розміри, але й через негативний заряд стінки пор і однойменний заряд молекули.
У нормі молекулярна маса становить 80 000. Це абсолютна межа для проходження
частин через пори. В цьому проміжку молекули фільтруються тим меншою мірою,
чим більший їх розмір. У цьому проміжку молекули фільтруються тим меншою
мірою, чим більший їх розмір. Так фільтраційна здатність гемоглобіну (молекулярна
маса 64500) складає близько 3%, а альбуміну (молекулярна маса 69000) – менше за
1%. Проходження молекул утруднене не тільки їх розмірами, але й негативним
зарядом стінки пор. Тому негативно заряджені молекули фільтруються в меншій
мірі, а позитивно заряджені – в більшій мірі, ніж електронейтральні молекули.

Оскільки переважна більшість білків плазми несе тільки негативний

електричний заряд, тому це є суттєвою перешкодою для їх проникнення через
ниркову мембрану.

Слід вказати, що негативний заряд фільтраційної мембрани є перешкодою

тільки по відношенню до макромолекул, але не по відношенню до неорганічних
іонів не зв'язаних з макромолекулами або низькомолекулярних органічних
розчинних речовин.

Таким чином, в умовах фізіологічної норми розміри пор визначають склад

клубочкового фільтру. В нормі у фільтраті можна виявити майже всі речовини, які
містяться в плазмі крові, за винятком білків великих розмірів. Кількість фільтрату,
швидкість його утворення залежать від ефективного фільтраційного тиску та
коефіцієнту фільтрації. Фільтрація відбувається без витрати енергії. Це пасивний
вид транспорту речовини.

Ефективний фільтраційний тиск (ЕФТ) є сумою сил, які впливають на

фільтрацію. Збільшує фільтрацію гідростатичний тиск (Рк) крові клубочка,
протидіють цьому – онкотичний тиск крові (Ро) та гідростатичний тиск рідини, яка
міститься в проміжку капсули (Рк):

ЕФТ = Рк – (Ро + Рк)

У звичайних умовах ЕФТ дорівнює: 65 – (25+15) = 25 мм рт.с.т. (33 кПа).

Коефіцієнт фільтрації (КФ) залежить від проникності мембрани. При
патології, коли збільшуються пори ниркового "сита", значно змінюється швидкість
фільтрації:

ШФ = ЕФТ • КФ (мл/хв)

У чоловіків ШФ становить близько 125 мл/хв, а у жінок – 110 мл/хв з

розрахунку на 1,73 м2 прощі поверхні тіла. У фільтрат надходить приблизно 1/3
плазми, яка проходить через нирку. Внаслідок цього за добу утворюється 150-180
л фільтрату (первинної сечі). Тобто вся плазма крові очищається нирками 60 разів
на добу.
 На відміну від плазми фільтрат (первинна сеча) майже не містить білків. Крім
того, в ньому трохи менше катіонів, які затримуються в плазмі у зв'язаному з
білками стані. Виділення одновалентних іонів незначне, а двовалентних – істотне.
Так, у плазмі зв'язані з білками до 40 % Са 2+ та 25 % Мg2+. Через це в плазмі кальцію
міститься 2,5 ммоль/л, а у фільтраті – 1,5 ммоль/л вільних іонів та 0,2 ммоль/л
низькомолекулярних комплексів.

Об'єм фільтрату (первинної сечі), що утворюється в нирках за одиницю часу,

називається швидкістю клубочкової фільтрації. У чоловіків швидкість клубочкової
фільтрації приблизно складає 125 мл/хв, а у жінок – 110 мл/хв з розрахунку на 1,73
м2 площі поверхні тіла. У фільтрат надходить приблизно 1/5 об'єму плазми, яка
проходить через нирки. Внаслідок цього за добу утворюється 150-180 л первинної
сечі. Тобто вся плазма крові очищається нирками 50-60 разів на добу. Швидкість
клубочкової фільтрації підтримується практично на постійному рівні. Правда вночі,
вона суттєво знижується.

У фільтраті, така ж як і в плазмі крові, концентрація неіонізованих

кристалоїдів, глюкози, амінокислот, сечовини, креатиніну. На відміну від плазми
первинна сеча не містить форменних елементів , майже позбавлена білків. Крім
того, у ній трохи менше катіонів, які затримуються в плазмі у зв'язаному з білками
стані. Це стосується як одновалентних, так і двовалентних іонів. Так, у плазмі
зв'язані з білками до 40% іонів Са 2+ та 25% Mg2+. Не зв'язані катіони потрапляють у
капсулу клубочка у вигляді або вільних іонів, або зв'язаних з низькомолекулярними
аніонами. До останніх відноситься, наприклад, цитрат кальцію. Через це в плазмі
кальцію міститься в середньому 2,5 ммоль/л, а у фільтраті – 1,5 ммоль/л вільних
іонів та 0,2 ммоль/л низькомолекулярних комплексів.

Щодо вмісту аніонів у первинній сечі, то відомо, що їх концентрація на 10%

більша, ніж у плазмі.

Оцінити клубочкову фільтрацію можна за коефіцієнтом очищення (кліренсом).

Кліренс речовини – це об'єм плазми, який повністю очищається від певної речовини
за одиницю часу. Кожна речовина плазми має свою власну величину кліренса.

Для визначення швидкості клубочкової фільтрації використовують інертні

нетоксичні речовини, не зв'язані з білками плазми крові, що вільно проходять через
пори мембрани шляхом фільтрації і не підлягають ні реабсорбції, ні секреції.
Такими речовинами є інулін, ендогенний креатинін та ін.

Швидкість клубочкової фільтрації вимірюють у мілілітрах за 1 хв на 1,73

м2 поверхні тіла і кількісно вона відповідає кліренсу:

Сin = Uin – Pin ּV,
де Сin – кліренс інуліну, або швидкість клубочкової фільтрації; Uin – концентрація
інуліну в сечі; Pin – концентрація інуліну в плазмі крові; V – кількість сечі (мл/хв).

З віком швидкість клубочкової фільтрації зменшується і її поправку на вік можна

зробити за формулою:
Сin = 153,2 – 0,96 ּ вік (у роках)

У регуляції швидкості клубочкової фільтрації важливу роль відіграють два

внутрішньониркових механізми ауторегуляції: міогенний механізм та канальцево-
клубочковий зворотній зв'язок.

Міогенний механізм аналогічний для інших ділянок судинного русла кровоносної

системи. Суть його зводиться до того, що гладкі м'язи приносних і виносних
артеріол скорочуються при підвищенні в них артеріального тиску. Це веде до
зменшення клубочкової фільтрації.
Канальцево-клубочковий зворотній зв'язок є більш складним механізмом регуляції.
Зростання швидкості клубочкової фільтрації, внаслідок підвищення артеріального
тиску в нирці, веде до зростання швидкості току рідини через канальці нефрона.
Юкстрагломерулярний апарат на це реагує виділенням аденозину, який, на відміну
від його вазодилятуючого ефекту, в інших ділянках судинного русла викликає
скорочення гладких м'язів аферентних артеріол і як наслідок наступає зменшення
швидкості клубочкової фільтрації.

Ауторегуляція практично зникає при середньому артеріальному тиску нижче 70

мм рт.ст. і тоді вона не є регулятором швидкості клубочкової фільтрації.

Аферентні і еферентні артеріоли клубочків отримують симпатичну інервацію.

Норадреналін, який виділяється в закінченнях цих нервів, діє на альфа-адренергічні
рецептори і викликає звуження артеріол із наступним зниженням швидкості
клубочкової фільтрації.

Симпатичні нерви через бета-адренорецептори стимулюють секрецію реніну

юкстрагломерулярним апаратом з наступним зростанням концентрації ангіотензину
ІІ. Ангіотензин ІІ, звужуючи приносні і виносні артеріоли, зменшує клубочкову
фільтрацію. Крім цього, слід відзначити, що мезангіальні клітини мають ангіотензин
ІІ рецептори. Тому ангіотензин ІІ викликає скорочення мезангіоцитів через
фосфоліпазний С-інозітол-1,4,5-трифосфатний механізм. Завдяки скороченню
мезангіальних клітин зменшується клубочковий кровотік, що сприяє зменшенню
клубочкової фільтрації.

Скорочення мезангіоцитів, а відповідно і зменшення клубочкової фільтрації

спостерігається під впливом вазопресину (АДГ).
 Підвищена активність ниркових симпатичних нервів та збільшена продукція
ангіотензину ІІ сприяють синтезу простагландинів – вазодилятаторів аферентних і
еферентних артеріол. Розширення артеріол клубочків веде до зростання швидкості
клубочкової фільтрації. Подібний ефект, внаслідок вазодилятації обох судин,
виникає під впливом ацетилхоліну, дофаміну, оксиду азоту (NO). Зараз встановлено,
що NO викликає розслаблення мезангіальних клітин, а відповідно збільшення
клубочкового кровобігу і фільтрації.

Концентраціє залежні ефекти проявляють циркулюючі в крові катехоламіни.

Великі їх концентрації обумовлюють звуження приносних артеріол, внаслідок чого
зменшується клубочкова фільтрація. Невеликі концентрації катехоламінів
викликають звуження виносних судин, що веде до збільшення швидкості
клубочкової фільтрації.

Передсердний натрійдіуретичний пептид обумовлює дилятацію аферентних

артеріол, але звуження еферентних артеріол. Це викликає зростання клубочкової
фільтрації в нирках. Цьому також сприяє вплив передсердного натрійуретичного
пептиду на мезангіальні клітини, їх розслаблення, збільшення клубочкового
кровотоку і відповідно клубочкової фільтрації.
 

6. Охарактеризуйте будову стінки сечоводу. Охарактеризуйте будову, топографію і функції

сечового міхура.

Сечовід (ureter) людини – це парна трубка діаметром 6–8 мм, що розташована заочеревинно.

Довжина сечоводу в дорослої людини досягає 25– 30 см, у немовлят – 5–7 см. Сечовід починається
зі звуженої частини ниркової миски і впадає в сечовий міхур, косо проходячи через його стінку. У
сечоводі розрізняють три частини: черевну, тазову і внутрішньостінкову. Черевна частина (pars
abdominalis) розташована на передній поверхні великого поперекового м’яза. Початок правого
сечоводу розміщений за низхідною частиною дванадцятипалої кишки, лівого – за дванадцятипало-
порожньокишковим згином. Попереду від сечоводу косо проходять яєчкові (яєчникові) артерія і
вена. При переході в тазову частину правий сечовід перетинає корінь брижі тонкої кишки. Тазова
частина (pars pelvica) правого сечоводу проходить спереду від правих внутрішніх клубових артерії
і вени, а лівого – спереду від лівих загальних клубових артерії і вени. У порожнині малого таза
кожен сечовід проходить попереду внутрішньої клубової артерії і присередньо від затульних
артерії і вени. У жінок тазова частина сечоводу проходить за яєчником, потім кожен сечовід збоку
огинає шийку матки, а нижче залягає між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром. У чоловіків
тазова частина сечоводу розташована зовні від сім’явиносної протоки, потім перетинає її і дещо
нижче від верхнього краю сім’яного пухирця входить у стінку сечового міхура.
Внутрішньостінкова частина (pars intramuralis) сечоводу  має  довжину 1,5–2 см, косо проходить
скрізь стінку сечового міхура і відкривається в його порожнину вічком сечоводу (ostium uretеris).

Стінка сечоводу побудована з трьох оболонок: зовнішньої (адвентиційної), м’язової та слизової.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелена перехідним епітелієм, який лежить на базальній

мембрані. У власній пластинці слизової оболонки багато колагенових волокон, поміж якими
проходять окремі еластичні волокна. М’язова пластинка у слизовій оболонці відсутня. Слизова
оболонка утворює поздовжні складки, тому просвіт сечоводу на поперечному розрізі має зірчасту
форму. Сеча рухається по сечоводу завдяки ритмічним перистальтичним скороченням його
товстої м’язової оболонки (tunica muscularis), яка у його верхніх двох третинах складається з двох
шарів гладеньких міоцитів: зовнішнього колового і внутрішнього поздовжнього. У нижній третині
сечоводу м’язова оболонка має три шари: внутрішній поздовжній, середній коловий і зовнішній
поздовжній. У внутрішньостінковій частині сечоводу всі м’язові пучки розташовані поздовжньо,
що забезпечує закриття вічка сечоводу незалежно від функціонального стану м’язової оболонки
сечового міхура. Гладкі міоцити з’єднані між собою численними щілинними контактами –
нексусами. Між м’язовими пучками проходять сполучнотканинні волокна, проникаючи як з
власної пластинки слизової оболонки, так і з зовнішньої оболонки. Зовнішня, або адвентиційна
оболонка (tunica adventitia) побудована з волокнистої сполучної тканини.

Сечовід має три звуження: перше – на початку сечоводу, друге – в ділянці переходу черевної

частини в тазову, на рівні межової лінії таза, третє – у місці впадіння сечоводу в сечовий міхур, де
ширина його просвіту не перевищує 3–4 мм.

Кровопостачання та іннервація сечоводів

Верхню ділянку сечоводу кровопостачають сечовідні гілки, що відходять від ниркової та яєчкової
(яєчникової) артерій; середня ділянка – сечовідними гілками, що відходять від черевної частини
аорти, загальної і внутрішньої клубових артерій; нижня ділянка – гілками, що відходять від
середньої прямокишкової і нижньої міхурової артерій. Вени сечоводу впадають у яєчкову
(яєчникову) і внутрішню клубову вени. Лімфатичні судини сечоводу впадають у поперекові і
внутрішні клубові лімфатичні вузли.

Сечовід (як і нирки) іннервує автономна частина периферійної нервової системи. Нерви сечоводу є
гілками ниркового, сечовідного і нижнього брижового нутрощевих сплетень. Парасимпатична
іннервація верхньої частини сечоводу здійснюється гілками блукаючого нерва (Х черепний нерв),
а нижньої частини – тазовими нутрощевими нервами, що проходять у складі соромітного нерва.
Симпатичні післявузлові волокна до сечоводів відходять від верхнього і нижнього брижових
симпатичних вузлів. Чутлива інформація від сечоводів передається по чутливих волокнах
блукаючого нерва та соромітного нерва, що є гілкою крижового нервового сплетення.

Сечовий міхур (vesica urinаriа) дорослої людини розміщений у малому тазі за лобковим
симфізом. Місткість сечового міхура становить 0,5–0,7 л. Загострена верхівка міхура (apex vesicae)
переходить догори в тяж – серединну пупкову зв’язку, яка є залишком сечової протоки, а
розширене дно міхура (fundus vesicae) обернене вниз і назад. Нижній відділ дна міхура звужується
і утворює шийку міхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник. Шийка міхура закінчується
внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum). Між верхівкою і дном розташоване тіло
міхура (corpus vesicae). Порожній сечовий міхур покритий очеревиною лише зверху, позаду і дещо
з боків, тобто екстраперитонеально. При наповненні міхура сечею його верхівка піднімається,
очеревина покриває частину передньої, верхню, бічні й задню поверхні – мезоперитонеально.
Форма і розміри сечового міхура залежать від наповнення його сечею. Наповнений міхур має
округлу форму. Його передня поверхня, що обернена до лобкового симфізу, відмежована від нього
шаром пухкої клітковини, що залягає в залобковому просторі. При наповненні міхура сечею його
верхівка виступає над лобковим симфізом і прилягає до передньої стінки черевної порожнини. До
задньої поверхні сечового міхура в чоловіків прилягає пряма кишка, пухирчасті (сім’яні) залози й
ампули сім’явиносних проток, до дна – передміхурова залоза, до верхньої поверхні – петлі тонкої
кишки. У жінок задня поверхня сечового міхура прилягає до передньої стінки піхви і шийки
матки, дно міхура – до сечово-статевої ділянки промежини, верхня поверхня – до матки. Бічні
поверхні сечового міхура в чоловіків і жінок прилягають до м’яза-підіймача відхідника. У жінок
сечовий міхур у малому тазі розміщений глибше, ніж у чоловіків. Нижня частина сечового міхура
прикріплена до стінок малого таза зв’язками, що є волокнами тазової фасції. У чоловіків виражена
лобково-передміхурова зв’язка (lig. puboprostаticum), а в жінок – бічна лобково-міхурова зв’язка
(lig. laterale pubovesicale). Крім того, сечовий міхур укріплюють відповідні м’язи. У чоловіків і
жінок є парний лобково-міхуровий м’яз (m. pubovesicalis), що починається від нижньої гілки
лобкової кістки в ділянці лобкового симфіза і прикріплюється до шийки міхура. У чоловіків від
шийки міхура до прямої кишки йде прямокишково-міхуровий м’яз (m. rectovesicalis), а у жінок до
шийки матки проходить міхурово-піхвовий м’яз (m. vesicovaginalis). У чоловіків до
передміхурової залози відходить міхурово-передміхуровий м’яз (m. vesicoprostaticus). Всі ці м’язи
вплітаються в м’язову оболонку сечового міхура. Сечовий міхур також укріплений початковою
частиною сечівника і кінцевими відділами сечоводів і передміхуровою залозою у чоловіків та
сечово-статевою ділянкою промежини у жінок.

Стінка сечового міхура утворена слизовою оболонкою, підслизовим прошарком, м’язовою

оболонкою, частково серозною оболонкою з підсерозним прошарком, а в місцях, де очеревина
відсутня, – адвентицією. Товщина розтягнутої стінки наповненого сечового міхура не перевищує
2–3 мм. Після випорожнення сечовий міхур зменшується, його стінка скорочується і потовщується
до 12–15 мм.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелена перехідним епітелієм, при порожньому міхурі
утворює численні складки завдяки добре розвиненому підслизовому прошарку.

На слизовій оболонці передньої ділянки дна сечового міхура виділяють трикутник міхура
(trigonum vesicae) –ділянкутрикутноїформи,деслизоваоболонка щільно зрощена з м’язовою
оболонкою і не утворює складок. Його ще називають трикутником Льєто. Вершина цього
трикутника обернена вниз до внутрішнього вічка сечівника, а основа трикутника відповідає
поперечній лінії, що з’єднує обидва вічка сечоводів. Вздовж цієї лінії слизова оболонка сечового
міхура утворює міжсечовідну складку (plica interureterica). Біля кожного вічка сечовода помітна
невелика складка слизової оболонки у вигляді заслінки, яка під час випорожнення сечового міхура
закриває вічко і запобігає зворотній течії сечі у сечовід. Позаду від внутрішнього вічка сечівника
слизова оболонка утворює невеликий виступ – язичок міхура (uvula vesicae), який продовжується в
сечівниковий гребінь (crista urethralis). Язичок міхура виконує функцію клапана – при наповненні
сечового міхура прикриває внутрішнє вічко сечівника.

У слизовій оболонці розміщено багато слизових залоз і лімфоїдних вузликів.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) утворений з пухкої сполучної тканини, в якій багато
колагенових і еластичних волокон. Завдяки підслизовому прошарку слизова оболонка утворює
численні складки. Лише в ділянці трикутника міхура цей прошарок відсутній.

Найтовстішою в стінці сечового міхура є м’язова оболонка (tunica muscularis); побудована з пучків
гладких міоцитів, вона рясно іннервується і кровопостачається. М’язи розташовані трьома
шарами, переплетеними між собою, а саме: зовнішній поздовжній шар (stratum externum
longitudinale), середній коловий шар (stratum circulare) і внутрішній поздовжній шар (stratum
internum longitudinale). Переплетення м’язових пучків сечового міхура сприяє рівномірному
скороченню його стінок при сечовипусканні.

оверхневого та глибокого м’язів трикутника сечового міхура (mm. trigoni vesicae superficialis et
profundus).

Частина пучків цих м’язів переходить у зовнішній м’язовий шар сечоводів у ділянці їх
внутрішньостінкової частини. Позаду частина поперечних пучків м’язів трикутника сечового
міхура потовщується і у вигляді валика розташована між двома вічками сечоводів, тому слизова
оболонка над цим валиком утворює міжсечовідну складку.

Найпотужнішим є середній коловий шар гладких м’язів, який в ділянці внутрішнього вічка
сечівника разом з коловим м’язовим шаром сечівника утворює внутрішній м’яз-замикач сечівника
(m. sphincter urethrae internus). Цей м’яз відкривається довільно. Крім цього, є ще
поперечнопосмугований зовнішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae externus), він є
вольовим, належить до м’язів сечовостатевої ділянки промежини. Пучки внутрішнього м’язового
шару сечового міхура у вигляді замикачів оточують вічка сечоводів. Скорочення цих м’язів, а
також косий напрямок кінцевих відділів сечоводів у стінці сечового міхура та заслінки слизової
оболонки запобігають зворотній течії сечі з міхура в сечоводи. При скороченні м’язової оболонки
сечовий міхур випорожнюється, сеча виводиться назовні через сечівник. Тому м’язову оболонку
сечового міхура називають м’язом-випорожнювачем міхура (m. detrusor vesicae).

Зовнішньою оболонкою верхньо-задньої і частково бічних поверхонь сечового міхура є серозна

оболонка (tunica serosa) з підсерозним прошарком (tela subserosa). Інші частини сечового міхура
вкриті адвентиційною оболонкою (tunica adventitia), яка побудована з волокнистої сполучної
тканини.

7. Охарактеризуйте механізм сечоутворення та сечовиділення. Дайте характеристику

складу і фізико-хімічним властивостям сечі.

Характерною особливістю будови нирки є те, що вона має не одну, а дві капілярні сітки,
пов‘язані з сечоутворенням: клубочкову і перитубулярну. Клубочкова капілярна сітка
міститься в нирковому тільці, перитубулярна утворена виносною артеріолою, що
розгалужується на капіляри і густо обплітає ниркові канальці. Виносна клубочкова
артеріола за діаметром менша приносної, що створює умови для підвищення тиску в її
капілярах. Тиск у капілярах клубочка ниркового тільця становить 9,3 - 12 кПа, а в
капілярах, що обплітають ниркові канальці, - 2,67 - 5,33 кПа. Завдяки підвищеному тиску
в капілярах клубочка частина плазми наче витискається з них у порожнину капсули
нефрона. Це перша фаза сечоутворення — фільтраційна, яка полягає у тому, що в
мальпігієвому клубочку під впливом тиску крові рідка її частина фільтрується крізь
стінки капілярів і збирається в порожнині між стінками капсули Шумлянського-Боумена.
Тут утворюється первинна сеча, яка за своїм складом схожа на плазму крові: вода,
хлорид натрію, глюкоза, амінокислоти, продукти обміну білків - аміак, сечовина та солі
сечової кислоти. Однак, у первинній сечі відсутні білки і формені елементи крові. За
хвилину в нирках утворюється 110-130 мл первинної сечі, що за добу становить 150-180
л.

У другу фазу утворення сечі в канальцях відбувається всмоктування води і деяких

складових частин первинної сечі назад у кров. Первинна сеча віддає крові воду, багато
солей, глюкозу, амінокислоти та інші речовини. Сечовина, сечова кислота назад не
всмоктується. Завдяки такому вибірковому всмоктуванню в кінцевій сечі, яка збирається
в нирковій мисці, залишаються лише ті сполуки, які організм не може використати, а
потрібні речовини повертаються назад у кров. Цей процес називається реабсорбцією(від
лат.re- префікс, який означає протилежну дію, absorptio-поглинання).

Крім реабсорбції, в канальцях нирки відбувається й активний процес секреції. Завдяки

секреторній функції канальців із організму виділяються речовини, які з якихось причин
не можуть профільтруватися із клубочка капілярів у порожнину капсули ниркового тільця
(фарби, лікарські речовини). У результаті реабсорбції і канальцевої секреції
утворюється вторинна, або кінцева, сеча. Склад вторинної сечі: зайва вода, хлорид
натрію, сечовина, аміак, солі сечової кислоти. За добу в організмі людини утворюється 1-
1,5 л вторинної сечі. Кількість добової сечі змінюється при зміні питного режиму,
температури довкілля, надмірному вживанні солі.

У середньому за добу в дорослої людини з сечею виділяється 25 г неорганічних речовин,

з них кухонної солі до 15 г, органічних речовин 35 г, з них до 30 г сечовини.
Забарвлення сечі залежить від наявності пігментів — уробіліну та урохрому. У сечі дітей
значно більше креатину, ніж креатиніну. Креатин у сполуці з фосфатом міститься,
головним чином, у скелетних м’язах. Він є важливою частиною обміну речовин при
м’язовій роботі. При розщеплені фосфокреатиніну, кінцевого продукту, утворюється
креатинін. Тому збільшення з віком креатиніну в сечі у дітей відображає ріст скелетних
м’язів і м’язової роботи.

Поява білка в сечі (альбумінурія) розцінюється як ознака захворювання нирок, а

наявність глюкози (глюкозурія) пов’язана звичайно з хворобою обміну речовин —
цукровим діабетом.

В осаді сечі можуть бути кристали солей (що утворюються за певних умов), а також
поодинокі лейкоцити. Однак велика кількість лейкоцитів, тобто виділення гнійної сечі
(піурія), є, звичайно, показником запальних процесів у сечовивідних шляхах.

Еритроцити зустрічаються в сечі тільки при запальних процесах у нирках (нефриті) або
при травмах сечовивідних шляхів (у тому числі і після проходження ниркових каменів —
великих кристалів солей деяких кислот (сечової, щавлевої, фосфорної).

Таким чином, під час хвороб склад сечі різко змінюється: в ній з’являється білок, цукор,
ацетон, жовчні кислоти, кров’яні тільця.

З віком змінюються кількість і склад сечі. Сечі у дітей виділяється порівняно більше, ніж
у дорослих, а сечовипускання відбувається частіше внаслідок інтенсивного водного
обміну і відносно більшої кількості води та вуглеводів у раціоні харчування дитини.

Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок імпульсів у центр

сечовипускання, що знаходиться в крижовому відділі спинного мозку і перебуває під
контролем кори головного мозку. Імпульси йдуть від надмірно розтягнутих стінок
сечового міхура. Збудження, що виникає в рецепторах, іде по доцентрових нервах у центр
сечовипускання, переходить там на відцентрові нерви і надходить по них до м’язів міхура
і сфінктерів. Стінки міхура скорочуються, а сфінктери в цей час розслабляються —
відбувається сечовипускання.

 Сечоутворення може збільшуватися або зменшуватися під впливом різних речовин, які

надходять у кров. Так, під впливом гормону задньої частини гіпофіза — вазопресину —
виділення сечі різко зменшується. Збільшення виділення сечі до 20 л за добу
спостерігається при недостатньому надходженні в кров антидіуретичного гормону, що
виділяється задньою частиною гіпофіза. Під впливом гормону щитоподібної залози -
тироксину сечоутворення підсилюється, а під впливом гормону надниркових залоз
адреналіну — зменшується.

У середньому за добу у дорослої людини із сечею виділяється 25 г неорганічних речовин,

з них кухонної солі — до 15 г, органічних речовин — 35 г, з них до ЗО г — сечовини.

Забарвлення сечі залежить під наявності пігментів — уробіліну та урохрому. У сечі дітей
значно більше креатину, ніж креатиніну. Креатин у сполуці з фосфатом міститься,
головним чином, у скелетних м'язах. Він є важливою частиною обміну речовин при
м'язовій роботі. При розщеплені фосфокреатиніну, кінцевого продукту, утворюється
 креатинін. Тому збільшення з віком креатиніну в сечі у дітей відображає ріст скелетних
м'язів і м'язової роботи.

Поява білка в сечі (альбумінурія) розцінюється як ознака захворювання нирок, а наявність

глюкози (глюкозурія) пов'язана звичайно з хворобою обміну речовин — цукровим
діабетом.

В осаді сечі можуть бути кристали солей (що утворюються за певних умов), а також
поодинокі лейкоцити. Однак велика кількість лейкоцитів, тобто виділення гнійної
сечі (піурія), є звичайно показником запальних процесів у сечовивідних шляхах.

Еритроцити (хс'фічаютьсн в сечі тільки при запальних процесах у нирках (нефриті) або

при травмах сечо- (в тому числі й після проходження ниркових каменів — великих
кристалів солей деяких кислот (сечової, щавлевої, фосфорної).

Таким чином, під час хвороб склад сечі різ^о змінюється: у ній з'являється білок, цукор,
ацетон, жовчні кислоти, кров'яні тільця.

 Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок імпульсів у центр

сечовипускання, що знаходиться в крижовому відділі спинного мозку і перебуває під
контролем кори головного мозку. Імпульси йдуть від надмірно розтягнутих стінок
сечового міхура. Збудження, що виникає в рецепторах, іде по доцентрових нервах у центр
сечовипускання, переходить там на відцен-тровл нерви і надходить по них до м'язів міхура
і сфінктерів. Стінки міхура скорочуються, а сфінктери в цей час розслабляються —
відбувається сечовипускання. Регулюється скорочення сечового міхура та сфінктерів
симпатичними і парасимпатичними нервами.

Регуляція діяльності нирок здійснюється за допомогою нервово-гуморальних механізмів,

які реагують на найменші зміни осмотичного тиску в тканинах. Під їх впливом змінюється
нирковий кровообіг: збільшується або зменшується фільтрація первинної сечі та реабсорб-
ція води в канальцях мефронів. Нервово-гуморальні механізми відповідальні й за деякі
розлади сечової системи: наприклад, при дії на організм надмірно сильних больових
подразників (травма, опік, ниркова колька, оперативне втручання) може виникнути
рефлекторна або рефлекторно-гуморальна зупинка сечовиділення — анурія.
Діурез збільшується під впливом сечогінних засобів (діуретин, меркузал, гіпотіазид тощо).

У немовлят протягом першого року життя має місце мимовільне (безумовнорефлекторне)

сечовипускання, пов'язане з недостатнім розвитком кори великих півкуль. Лише
поступово, у міру розвитку кори головного мозку, в дитини виробляється умовний
рефлекс затримання сечовипускання. На кінець першого року життя в дитини
виробляється умовнорефлекторне затримання сечовипускання. Цей рефлекс приблизно на
кінець другого року життя дитини стає настільки міцним, що виявляється і під час сну.

8. Як відбувається розвиток нирок в ембріогенезі?

 Нирки закладаються на 3-му тижні ембріонального життя зародка і проходять три стадії
розвитку: пронефрос; мезонефрос; метанефрос.

Перший етап утворення головної нирки (пронефрос) відбувається наприкінці 3-го тижня
ембріогенезу. Пронефрос розташований у головному кінці на дорсальному боці ембріона.

Другий етап утворення тулубної нирки (мезонефрос) відбувається на 4-му тижні

внутрішньоутробного розвитку. Утворюються канальці й вивідна протока, яка відкривається в
клоаку.

Третій етап формування тазової нирки (метанефрос) відбувається на 5-му тижні

ембріогенезу. Метанефрос має подвійне походження — частково він утворюється з
мезонефроса, а частково з мезодерми. З вивідної протоки мезонефроса утворюються сечоводи,
ниркові миски, система збиральних канальців нирки. Мезодермальне походження мають капсули
ниркових клубочків та канальці майбутніх нефронів. Пізніше в мезодерму проникають
кровоносні судини й утворюються капілярні петлі нефрона. Канальці нефрона зростаються зі
збиральними трубочками. Мембрана проривається й утворюється з'єднання між нирковою
мискою і нефрона-ми. Якщо мембрана залишається, то формуються кісти нирки. Клубочки
нефронів завершують свій розвиток, якщо ембріон досягає маси 2500 г. У недоношених дітей
цей процес завершується після народження дитини.

Закладається тазова нирка в каудальній частині ембріона. На 7-му тижні ембріогенезу нирка
переміщується в черевну порожнину, на 9-му тижні вона розташовується вище від біфуркації
аорти. У цьому місці нирка обертається на 90° таким чином, що її опуклий край стає
латерально (до цього часу він стояв дорсально). Унаслідок порушення переміщення нирки може
утворитись однобічна тазова нирка, підковоподібна нирка, дис-топічна нирка, опущення нирки
тощо.

9. Дайте характеристику топографії та будови серця.

Серце (cor, s. cardia (гр.)).

Серце – непарний орган. має конусоподібну форму. Маса серця – 250-300 гр.

Топографія:

 голотопія:серце лежить у грудній порожнині, повздовжня вісь серця йде зверху вниз,
справа наліво, ззаду наперед.

 скелетотопія:

а) границі серця:

- верхня: хрящі третіх ребер

- права: від середини хряща ІІІ правого ребра до середини хряща V правого ребра

- ліва: від середини хряща ІІІ лівого ребра до VІ лівого ребра (місця переходу реберного хряща у
реберну кістку)

- нижня: від середини хряща V правого ребра до VІ лівого ребра (місця переходу реберного хряща
у реберну кістку)
б) проекція отворів серця:

- лівий предсердно-шлуночковий отвір проектується на місце з’єднання ІІІ лівого ребра з

грудиною;

- отвір аорти – медіальніше від попереднього;

- отвір легеневого стовбура – на другій міжреберний простір зліва від грудини;

- правий предсердно-шлуночковий отвір – на середину проекції вінцевої борозни, яка

проектується від середини хряща ІІІ лівого ребра до середини хряща V правого ребра.

в) місця вислуховування (аускультації) клапанів серця:

- клапан легеневого стовбура вислуховується у другому міжреберному просторі зліва від грудини;

- клапан аорти - у другому міжреберному просторі справа від грудини;

- тристулковий клапан – в кінці тіла грудини;

- мітральний клапан – в місці серцевого поштовху (верхівки серця) – в V лівому міжреберному

просторі на 1,5 см до середини від середньоключичної лінії.

- синтопія: серце відноситься до середнього середостіння. Латерально і частково спереду серце

вкрито легенями, спереду – грудиною та ребрами, знизу через діафрагму контактує з печінкою та
шлунком.

Зовнішня будова. Розрізняють основу серця (basis cordis) в верхівку серця (apex cordis). Серце має
правий край (margo dexter) і три поверхні: грудинно-реберну (facies sternocostalis), діафрагмальну
(facies diaphragmatica) талегеневу (facies pulmonalis).

Борозни серця служать зовнішніми орієнтирами камер серця: вінцева борозна (sulcus coronarius)
відділяє ззовні передсердя від шлуночків, передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis
anterior) і задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior) – шлуночки між собою.

Серце людини 4-камерне:

 праве передсердя (atrium dextrum) – містить тільки венозну кров, яка потрапляє сюди по
верхній порожнистій вені, нижній порожнистій вені, з вінцевої венозної пазухи серця, по
найменших та передніх венах серця. Вхідними отворами передсердя є отвір верхньої
порожнистої вени (ostium venae cavae superioris), отвір нижньої порожнистої вени (ostium
venae cavae inferioris), отвори найменших вен (foramina venarum minimarum), отвір вінцевої
пазухи. Праве передсердя має додаткову порожнину – праве вушко (auricular dextra).
Характерними для правого передсердя є гребенясті м’язи (musculi pectinati). Праве
передсердя відділене від лівого передсердя міжпередсердною перегородкою (septum
interatriale), на якій знаходиться овальна ямка (fossa ovalis). Венозна кров з правого
передсердя потрапляє в правий шлуночок через вихідний отвір – правий передсердно-
шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), який закривається правим
передсердношлуночковим, або тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra,
s.valva tricuspidalis). Тристулковий клапан складається з трьох стулок: передньої (cuspis
anterior), задньої (cuspis posterior) та перегородкової (cuspis septalis). Стулки
сухожилковими струнами (chordae tendineae) прикріплюються до сосочкових м’язів
(musculi papillares). Стулки клапана, сухожилкові струни сосочкові м’язи утворюють
клапанний апарат.
  правий шлуночок (ventriculus dexter) заповнений тільки венозною кров’ю, яка потрапляє з
правого передсердя. Правий шлуночок відділений від лівого міжшлуночковою
перегородкою (septum interventriculare). На стінках його помітні м’ясисті перекладки
(trabeculae carneae). У правому шлуночку починається мале (легеневе) коло кровообігу.
Венозна кров з правого шлуночку потрапляє у легеневий стовбур (truncus pulmonalis) через
отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis), який закривається клапаном
легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis). Клапан легеневого стовбура утворений
трьома півмісяцевими заслінками (valvulae semilunares anterior, dextra et sinisnra). З
легеневого стовбура венозна кров по легеневих артеріях потрапляє в легені, де
відбувається газообмін, і вже артеріальна кров по легеневих венах (venae pulmonales)
повертається до серця у ліве передсердя.

 ліве передсердя (atrium sinistrum) – заповнене артеріальною кров’ю, яка потрапляє сюди по
чотирьох легеневих венах (двох правих і двох лівих) через отвори легеневих вен (ostium
venarum pulmonalium). Ліве передсердя має додаткову порожнину – ліве вушко (auricular
sinistra). Для лівого вушка характерні гребінчасті м’язи. Артеріальна кров з лівого
передсердя потрапляє у лівий шлуночок через лівий передсердно-шлуночковий отвір
(ostium atrioventriculare sinistrum), який закривається лівим передсердношлуночковим, або
двостулковим, або мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra, s. valva
bicuspidalis, s. valva mitralis). Двостулковий клапан складається з двох стулок: передньої
(cuspis anterior) і задньої (cuspis posterior). Стулки сухожилковими струнами (chordae
tendineae) прикріплюються до сосочкових м’язів (musculi papillares).

 лівий шлуночок (ventriculus sinister) містить тільки артеріальну кров, яка потрапляє з
лівого передсердя. На стінках лівого шлуночка виражені м’ясисті перекладки. У лівому
шлуночку починається велике коло кровообігу. Артеріальна кров з лівого шлуночка
потрапляє в аорту через отвір аорти (ostium aortae), який закривається клапаном аорти
(valva aortae). Клапан аорти утворений трьома півмісяцевими заслінками (valvulae
semilunares posterior, dextra et sinisnra).

Внутрішня будова серця.Серце – порожнистий (трубчастий) орган. Будова стінки серця:

 внутрішня оболонка – ендокард (endocardium) – вистилає всі камери серця, утворює

клапани серця (клапани – це складки ендокарда);

 середня оболонка – міокард (miocardium)– м’язова оболонка. Миокард передсердь і

шлуночків розділений фіброзними кільцями (anulus fibrosus). Фіброзні кільця розміщені
навколо передсердно-шлуночкових отворів. У передсердях міокард має 2 шари: глибокий –
поздовжні волокна, які починаються від фіброзних кілець окремо для кожного передсердя;
поверхневий – циркулярні волокна, які охоплюють обидва передсердя. У шлуночках
міокард має 3 шари: поверхневий – поздовжні волокна, середній – циркулярні волокна
(окремі для кожного шлуночка), глибокій – поздовжні волокна. Поздовжні волокна, які
починаються від правого фіброзного кільця, йдуть косо вниз, утворюючі міокард правого
шлуночка, далі переходять у ділянці верхівки на лівий шлуночок, формуючі глибокій шар
його міокарда.

 зовнішня оболонка – епікард (epicardium)– серозна оболонка (вісцеральний листок

серозного перикарду).

10. Охарактеризуйте провідну систему серця та її функції. Що називають автоматією

серцевих скорочень? Охарактеризуйте серцеве коло кровообігу.

Провідна система серця – система, яка проводить збудження в серці, складається з

атипових м'язових волокон, густо переплетених нервовими елементами. Вона складається
 з синоатріального і атріовентрикулярного вузлів, міжвузлових і міжпередсердних
утворень, передсердно-шлуночкового пучка Гіса і мережи волокон Пуркін’є.
Синоатріальний вузол (синусовий, синусно-передсердний) знаходиться біля місця
впадіння верхньої і нижньої порожнистих вен у праве передсердя. Від нього до вушка
лівого передсердя йде міжпередсердний пучок Бахмана. Волокнами цього пучку
збудження передається до кардіоміоцитів передсердь. Атріовентрикулярний (передсердно-
шлуночковий) вузол розташований у товщі міжшлуночкової перегородки на межі
передсердь і шлуночків. Збудження до цього вузла передається по міжвузлових провідних
трактах (пучки Бахмана, Венкебаха та Тореля), що йдуть від синоатріального вузла. Від
атріовентрикулярного вузла йде міжшлуночковою перегородкою пучок Гіса (передсердно-
шлуночковий пучок), який ділиться на дві ніжки (праву і ліву), що йдуть до лівого і
правого шлуночка серця. Ліва ніжка в свою чергу ділиться на передню та задню гілки.
Права ніжка та гілки лівої ніжки переходять у волокна Пуркін'є, які безпосередньо
контактують із клітинами скорочувального міокарда. Крім основних елементів провідної
системи серця є додаткові її елементи: пучок Кента, пучок Джеймса і пучок Махейма. Ці
пучки можуть проводити збудження із передсердь до шлуночків. Пучок Кента може
проводити збудження від передсердь, в обхід атріовентрикулярного вузла, до правого
шлуночка. Пучок Джеймса може проводити імпульси з передсердь до пучка Гіса в обхід
атріовентрикулярного вузла. Пучок Махейма може нести імпульси від
атріовентрикулярного вузла, обминаючи пучок Гіса і нижче лежачі відділи, до лівого
шлуночка.

Виходячи з того, що синоатріальний вузол нав'язує свій ритм нижче лежачим відділам
його називають водієм ритму першого порядку або пейсмекером першого порядку. Водієм
ритму другого порядку, або пейсмекером другого порядку є атріовентрикулярний вузол
між шлункової перегородки. Хвиля збудження в стінці шлуночка поширюється від
ендокарда до епікарда. Функції провідної системи серця 1. Місце виникнення імпульсів
(потенціалів дії) в серці 2. Координоване та послідовне скорочення передсердь та
шлуночків 3. Синхронне залучення у процес скорочення всіх клітин міокарду шлуночків
(для збільшення ефективності систоли) 4. Визначає частоту серцевих скорочень

11. Що таке артеріальний тиск? Які фактори впливають на рівень кров’яного тиску? Від
чого залежить швидкість кровотоку?

Артеріальний тиск — кров'яний тиск, який заміряється на артеріях і визначає силу

тиску крові на стінках артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди
вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

У медицині вимірювання АТ (абревіатура) використовують як один із початкових

параметрів діагностики стану пацієнта.

Визначають за допомогою сфігмоманометра (тонометр), говорять про верхній та нижній АТ

відповідно. Одиниці вимірювання АТ — мм рт.ст (міліметри ртутного стовпчика),
наприклад — 120/80 мм рт.ст..

Відповідно до стандартів ВООЗ нормальними показниками АТ вважають: 139/89 мм рт.ст.

— нормальний високий, 120/80 мм рт.ст — оптимальний. Проте, натрапляємо в літературі
старих стандартів, норма для верхнього АТ(систолічного) вважалась 110—140 мм рт.ст.,
для нижнього(діастолічного)— 69-89 мм рт.ст.. Указані величини є узагальненими,
 оскільки АТ може змінюватись залежно від статі, віку, фізичної активності, періоду доби,
захворювань, фізіологічних особливостей організму тощо.

Фактори, що визначають величину АТ:

- робота серця

– систола і діастола

- опір судин

– змінюється залежно від просвіту судини

- об'єм циркулюючої крові

- в'язкість крові

Фактори, що впливають на величину АТ:

- вік

- стать

- маса тіла

- положення тіла

- м'язова діяльність

- вплив навколишнього середовища - генетичні чинники

12. Які судини називаються артеріями? Як класифікують артерії? Які судини називаються
венами? Як класифікують вени? Які відмінності будови стінок артерій, вен та капілярів?
Яку будову та значення мають капіляри? Яке значення клапанів у судинах?

Арте́рія — кровоносна судина, що несе збагачену киснем (артеріальну) кров від серця до всіх
органів і тканин (лише легенева артерія несе венозну кров від серця до легень).

Великі артерії мають окремі назви. Від серця відходять легенева артерія та найбільша артерія тіла
— аорта, вони послідовно поділяються на великі, середні, дрібні і, нарешті, найдрібніші артерії —
артеріоли.

Стінка артерії складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня

стінка, яка огортає внутрішній простір, вистелена плоскими клітинами — ендотелієм, який
розташовується на підендотеліальному шарі. Під ендотелієм є еластична структура, вона має
властивість скорочуватись і це забезпечує тонус судини, називається вона — внутрішня еластична
мембрана.

Внутрішня мембрана утворена двома шарами м'яких мязових волокон, які огортають судину в
довжину і в поперек. Між ними є шар еластичних волокон.

Зовнішній шар утворений пухкою сполучною тканиною.

Ве́на — кровоносна судина, функція якої полягає в забезпеченні відтоку венозної (збідненої
киснем) крові від органів та тканин до серця.В залежності від розташування виділяють поверхневі
та глибокі вени За будовою стінок поділяються на м'язові та безм'язові вени.До вен безм'язевого
типу належать вени твердої і м'якої оболонок головного і спинного мозку, вени п'ясті, сітківки,
плаценти і селезінки. З внутрішньої боку такі вени покриті ендотелієм, який лежить на
підендотеліальній мембрані. А ззовні це все покрито тонким шаром пухкої сполучної
тканини.Вени м'язевого типу можуть мати або слабкий або сильний розвиток м'язової тканини.
Вени нижньої частини тіла мають сильно розвинену м'язову оболонку, а вени верхньої частини
тіла, відповідно, — слабку. Це обумовлено особливостями циркуляції крові у верхніх та нижніх
кінцівках.

Капіляри — найтонші кровоносні судини, що виконують основну функцію кровоносної системи

щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також
забезпечують мікроциркуляцію.Стінка капілярів дуже тонка: вона утворена ендотелієм, базальною
мембраною та перицитами.Залежно від будови ендотелію, базальної мембрани, а також від
діаметру просвіту капіляри класифікують на:

соматичного типу діаметром до 10мкм, які мають нефенестрований ендотелій і суцільну базальну
мебрану; вони локалізуються у шкірі, м'язовій тканині, серці, головному мозку;

капіляри вісцерального типу, які містять відкритий фенестрований ендотелій і суцільну базальну
мембрану; локалізується у ниркових клубочках, ворсинках тонкої кишки, залозах внутрішньої
секреції;

капіляри синусоїдного типу, які містять фенестри в ендотелії і пори у базальній мембрані;
розташований в органах кровотворення, печінці.

13. Дайте характеристику колам кровообігу. Якими судинами вони починаються і якими
закінчуються?

Велике коло кровообігу обмиває кров’ю практично всі органи, крім легень. Воно
починається із лівого шлуночка аортою, яка має вигляд дуги. Аорта розділяється на артерії
які доносять кров до більшості органів. Артерії розділяються на дрібніші артеріоли, які
сполучені з капілярами. Через стінки капілярів здійснюється газообмін — кров віддає
кисень і поживні речовини, вбирає вуглекислий газ і продукти життєдіяльності. З капілярів
кров поступає у венули, які зливаючись утворюють крупніші вени. Найбільші вени
великого кола кровообігу — верхня і нижня порожнисті — приносять венозну кров до
правого передсердя.
Схема кровообігу: 1 — аорта; 2 — капілярна сітка легень; 3 — ліве передсердя; 4 — легеневі
вени; 5 — лівий шлуночок; 6 — артерії внутрішніх органів; 7 — капілярна сітка непарних
органів черевної порожнини; 8 — капілярна сітка інших органів; 9 — нижня порожниста
вена; 10 — ворітна вена; 11 — капілярна сітка печінки; 12 — правий шлуночок; 13 —
легеневий стовбур (артерія); 14 — праве передсердя; 15 — верхня порожниста вена.

В межах великого кола кровообігу функціонують портальна та коронарна системи. Таким чином

лівий шлуночок серця виконує величезну роботу, забезпечуючи циркуляцію крові практично по
всьому тілу, включаючи головний мозок тулуб, кінцівки.

Мале коло кровообігу обмиває легені. Воно починається із правого шлуночка легеневим

стовбуром який розгалужується на дві легеневі артерії, по яких венозна кров доходить до
капілярів легень (в альвеоли). Тут відбувається газообмін — крові вбирає кисень, вивільняє
вуглекислий газ, який виводиться з організму разом з видихуваним повітрям. Від легень по
чотирьох легеневих венах артеріальна кров повертається в ліве передсердя. Мале коло кровообігу
починає функціонувати після народження.

Кров обігає обидва кола кровообігу приблизно за 1 хв.

14. Дайте характеристику артеріальній системі. Охарактеризуйте топографію і

розгалуження дуги аорти. Назвіть артерії верхньої кінцівки.
Гілки дуги аорти.

Від увігнутого півкола дуги аорти відходять тонкі бронхові і трахейні гілки.

Від опуклого півкола дуги аорти беруть початок три артерії: плечо-головний

стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини

живлять ділянки голови, шиї, передньої стінки грудної порожнини і верхніх

кінцівок.

Плечо-головний стовбур (truncus brachiocephalicus) відходить від

початкового відділу дуги аорти на рівні ІІ правого ребрового хряща. На рівні

правого груднинно-ключичного суглоба плечо-головний стовбур роздвоюється

на праву загальну сонну артерію і праву підключичну артерію. Ліва загальна

сонна артерія і ліва підключична артерія безпосередньо відходять від дуги

аорти лівіше плечо-головного стовбура.

Типове відгалуження артерій від дуги аорти трапляється приблизно у 70 %

людей. Приблизно в 30 % осіб є інші варіанти відходження артерій від дуги

аорти. Найчастіше трапляються такі:

– у 9–13 % осіб від дуги аорти відходять дві артерії: першим бере початок

стовбур, від якого на рівні правого груднинно-ключичного суглоба

відгалужуються права і ліва загальні сонні артерії, а стовбур продовжується в

праву підключичну артерію; другою гілкою дуги аорти є ліва підключична

артерія;

– у 5–10 % людей є два плечоголовних стовбура – правий і лівий. Кожний з

них відповідно розгалужується на загальну сонну артерію і підключичну

артерію.

Або першою відходить права підключична артерія, а другою судиною є

стовбур, який на рівні лівого груднинно-ключичного суглоба розгалужується на

праву і ліву загальні сонні артерії та ліву підключичну артерію.

Інколи від дуги аорти беруть початок три такі судини: права підключична
5

артерія; безіменна артерія, яка роздвоюється на праву і ліву загальні сонні

артерії; ліва підключична артерія;

– у 3–5 % випадків плечо-головний стовбур відсутній, тоді від дуги аорти

послідовно відходять чотири судини: права підключична, права загальна сонна,

ліва загальна сонна і ліва підключична артерії. При такому варіанті приблизно у

1 % осіб між третьою і четвертою артеріями від дуги аорти відходить ліва

хребтова артерія, а інколи ще й права хребтова артерія (між першою і другою

судинами).

При типовому відходженні артерій від дуги аорти у 1 % осіб між лівою

загальною сонною і лівою підключичною артеріями від неї починається ліва

хребтова артерія, а інколи між плечо-головним стовбуром і лівою загальною

сонною артерією відходить ще й права хребтова артерія;

– у 0,5–1 % випадків від дуги аорти послідовно беруть початок: права

загальна сонна , ліва загальна сонна, ліва хребтова і ліва підключична артерії, а

від початкового відділу низхідної частини аорти – права підключична артерія;

– описаний випадок (за А. Раубером), коли від дуги аорти відходить один

стовбур, від якого послідовно галузяться: права і ліва підключичні артерії; права

і ліва зовнішні сонні артерії, права і ліва внутрішні сонні артерії;

– дуже рідко типові артерії відходять від висхідної частини аорти і

початкової ділянки дуги аорти. При правобічному спрямуванні дуги аорти ліва

підключична артерія відгалужується від початкової ділянки низхідної частини

аорти.

АРТЕРІЇ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

Артерії верхньої кінцівки (aa. membri superioris) кровопостачають кістки, м’язи та шкіру
грудного пояса, бічної частини стінки грудної порожнини, а також усі органи і тканини
вільної частини верхньої кінцівки .
 Підключична артерія, увійшовши в пахвову ямку, вже називається пахвовою артерією, яка
переходить у плечову артерію і в передній ліктьовій ділянці розгалужується на ліктьову і
променеву артерії. Ці артерії є магістральними для верхньої кінцівки.

Пахвова артерія (a. axillaris) починається на рівні зовнішнього краю І ребра (є

продовженням підключичної артерії), проходить вниз по присередній поверхні плечового
суглоба та плечової кістки поруч з однойменною веною і охоплена пучками плечового
нервового сплетення. На рівні нижнього краю великого грудного м’яза пахвова артерія
переходить у плечову артерію. Відповідно до топографії передньої стінки пахвової ямки,
пахвову артерію умовно поділяють на три відділи.

Перший відділ пахвової артерії проходить у межах ключично-грудного трикутника, що

обмежований вгорі ключицею, а знизу – верхнім краєм малого грудного м’яза. Цей
відділ пахвової артерії залягає на верхніх зубцях переднього зубчастого м’яза, попереду
вкритий ключично-грудною фасцією. Попереду і присередньо від артерії проходить
підключична вена, а попереду і збоку – стовбури плечового нервового сплетення.

Другий відділ цієї артерії проектується у грудному трикутнику, який відповідає контурам
малого грудного м’яза. Ця ділянка артерії проходить вниз і вбік позаду малого грудного
м’яза, оточена збоку, позаду і присередньо пучками плечового нервового сплетення.

Третій відділ пахвової артерії проходить у межах підгрудного трикутника, що обмежований

зверху нижнім краєм малого грудного м’яза, а знизу – нижнім краєм великого грудного
м’яза. Ця ділянка пахвової артерії розміщена позаду великого грудного м’яза, проходить
вниз по передній поверхні підлопаткового м’яза і сухожилків найширшого м’яза спини та
великого круглого м’яза.

Від першого відділу пахвової артерії послідовно відходять такі судини:

– підлопаткові гілки (rr. subscapulares), які живлять однойменний м’яз;

– верхня грудна артерія (a. thoracica superior) починається на рівні нижнього краю
ключиці, йде вниз і присередньо. Її гілки заходять у два верхні міжреброві простори,
кровопостачаючи міжреброві м’язи, а інші численні гілки живлять передній зубчастий м’яз, малий
і великий грудні м’язи, грудь;

– грудо-надплечова артерія (a. thoracoacromialis) відходить від пахвової артерії над верхнім
краєм малого круглого м’яза, пронизує зсередини ключично-грудну фасцію і розгалужується на
чотири гілки:
– надплечову гілку (r. acromialis), яка йде вверх і вбік під дельтоподібним м’язом,
кровопостачаючи його і великий грудний м’яз. Потім ця гілка підходить до надплечового
відростка, де анастомозує з однойменною гілкою надлопаткової артерії, утворюючи надплечову
сітку (rete acromiale). Гілочки цієї сітки живлять надплечово-ключичний і плечовий суглоби;

– ключичну гілку (r. сlavicularis), яка кровопостачає підключичний м’яз і ключицю;

– дельтоподібну гілку (r. deltoideus), яка прямує вниз і вбік у дельтоподібно-грудній

борозні, кровопостачаючи дельтоподібний і великий грудний м’язи, а також шкіру над ними;

– грудні гілки (rr. pectorales), які живлять малий і великий грудні м’язи, частину переднього
зубчастого м’яза.

Від другого відділу пахвової артерії відходить лише одна артерія – бічна грудна артерія (a.
thoracica lateralis), яка прямує вниз позаду малого грудного м’яза, а потім по його
нижньобічному краю, по зовнішній поверхні переднього зубчастого м’яза. Гілки бічної
грудної артерії кровопостачають передній зубчастий і малий грудний м’язи, лімфатичні
вузли і клітковину у пахвовій ямці. Бічні гілки груді (rr. mammarii lаterales) цієї артерії
живлять грудь, анастомозуючи із задніми міжребровими артеріями і грудними гілками
грудо-надплечової артерії.

Від третього відділу пахвової артерії відходять наступні судини:

– підлопаткова артерія (a. subscapularis), яка бере початок на рівні нижнього краю
підлопаткового м’яза, йде вниз і розгалужується на дві крупні артерії:

– грудо-спинна артерія (a. thoracodorsalis) є продовженням підлопаткової артерії, йде вниз

по задній стінці пахвової ямки вздовж бічного краю лопатки до її нижнього кута в борозні між
підлопатковим м’язом та найширшим м’язом спини і великим круглим м’язом, розгалужуючись на
численні гілки. Ця артерія кровопостачає найширший м’яз спини, великий круглий м’яз і передній
зубчастий м’яз, анастомозуючи з глибокою гілкою поперечної артерії шиї.

– огинальна артерія лопатки (a. circumflexa scapulae), яка йде назад, проходить через
трибічний отвір, огинаючи бічний край лопатки, повертає догори і розгалужується в м’язах
підостьової ямки лопатки. Ця артерія кровопостачає підлопатковий м’яз, великий і малий круглі
м’язи, підостьовий м’яз, найширший м’яз спини і дельтоподібний м’яз, а також шкіру цієї ділянки,
утворюючи потужні анастомози з гілками надлопаткової артерії і поперечної артерії шиї (гілки
підключичної артерії);

– передня огинальна артерія плеча (a. circumflexa humeri anterior) йде вбік позаду дзьобо-
плечового м’яза і короткої головки двоголового м’яза плеча по передній поверхні хірургічної
шийки плечової кістки. На рівні міжгорбкової борозни від цієї артерії відходить догори гілка, яка
заходить у порожнину плечового суглоба вздовж сухожилка довгої головки двоголового м’яза
плеча і проникає у головку плечової кістки, живлячи її. Потім артерія огинає збоку хірургічну
шийку плечової кістки і анастомозує із задньою огинальною артерією плеча, віддаючи до
плечового суглоба, дельтоподібного м’яза та інших прилеглих структур численні гілочки;
– задня огинальна артерія плеча (a. circumflexa humeri posterior) відходить від задньої
поверхні пахвової артерії на одному рівні з передньою огинальною артерією плеча. Вона йде
назад, проходить разом з пахвовим нервом через чотирибічний отвір, огинає позаду і збоку
хірургічну шийку плечової кістки і анастомозує огинальною артерією плеча, а також з гілками
огинальної артерії лопатки і надлопаткової артерії. Численні гілки задньої огинальної артерії
живлять капсулу плечового суглоба та інші його структури, дельтоподібний м’яз і шкіру над ним.

Отже, в ділянці хірургічної шийки плечової кістки передня і задня огинальні артерії плеча
утворюють артеріальне кільце, від якого відходять численні гілки, кровопостачаючи
компоненти плечового суглоба та м’язи, що оточують його, зокрема, дельтоподібний м’яз і
шкіру над ним.

Плечова артерія

Плечова артерія (a. brachialis) є продовженням пахвової артерії, починається на рівні

нижнього краю великого грудного м’яза, розташовуючись попереду дзьобо-плечового
м’яза. Потім плечова артерія заходить у присередню двоголову борозну на передню
поверхню плечового м’яза, опускаючись по ньому до ліктьової ямки. Плечову артерію
супроводжують дві плечові вени і серединний нерв. Серединний нерв у верхній третині
плеча проходить збоку від артерії, у середній третині – попереду неї, а в нижній третині йде
присередньо від артерії. Плечова артерія разом з двома плечовими венами і серединним
нервом утворюють судинно-нервовий пучок плеча.

У ліктьовій ямці плечова артерія залягає в жолобі між круглим м’язом-привертачем і плечо-
променевим м’язом, а попереду прикрита апоневрозом двоголового м’яза плеча. У цій ямці
на рівні шийки променевої кістки плечова артерія роздвоюється на кінцеві гілки –
променеву і ліктьову артерії.

Плечова артерія кровопостачає м’язи і шкіру плеча, плечову кістку і ліктьовий суглоб.
Зокрема, до м’язів плеча відходять численні м’язові гілки (rr. musculares).

Від плечової артерії відходять такі судини:

– глибока артерія плеча (a. profunda brachii), яка є найкрупнішою гілкою плечової артерії,
починається від її задньовнутрішньої поверхні у верхній третині плеча, разом з
променевим нервом заходить в канал променевого нерва, йде спіралеподібно назад, вниз і
вбік між задньою поверхнею плечової кістки та триголовим м’язом плеча. Її
супроводжують дві глибокі плечові вени. У цьому каналі від глибокої артерії плеча
відходять численні м’язові гілки (rr. musculares) до м’язів задньої групи плеча, а також:

– живильні артерії плеча (aa. nutriciae (nutrientes) humeri), які заходять у живильні
отвори плечової кістки, кровопостачаючи її;
– дельтоподібна гілка (r. deltoideus), яка відходить від початкового відділу глибокої
артерії плеча, проходить позаду дзьобо-плечового м’яза і двоголового м’яза плеча,
кровопостачаючи їх. Згодом ця гілка йде вверх по передній поверхні плечової кістки до
дельтоподібного м’яза і живить його.

Вийшовши з каналу променевого нерва, глибока артерія плеча розгалужується на середню

обхідну і променеву обхідну артерії:

– середня обхідна артерія (a. collateralis media) йде вниз між боковою і
присередньою головками триголового м’яза плеча разом з однойменними венами, віддаючи
їм гілочки. Потім ця артерія заходить у товщу бічної головки триголового м’яза плеча, а в
задній ліктьовій ділянці залягає в задній бічній ліктьовій борозні, де анастомозує з гілками
поворотної міжкісткової артерії (гілка ліктьової артерії), беручи участь в утворенні
ліктьової суглобової сітки;

– променева обхідна артерія (a. collateralis radialis) є продовженням глибокої артерії

плеча; спочатку вона йде позаду бічної міжм’язової перегородки плеча, заходить у передню
бічну ліктьову борозну, де анастомозує з променевою поворотною артерією (гілка
променевої артерії). Численні гілки цієї артерії беруть участь в утворенні ліктьової
суглобової сітки;

– верхня ліктьова обхідна артерія (a. Collateralis ulnaris superior) починається від
плечової артерії дещо нижче відгалуження від неї глибокої артерії плеча. Артерія йде вниз
позаду присередньої міжм’язової перегородки плеча, зближується з ліктьовим нервом і
разом з ним заходить у задню присередню ліктьову борозну, де анастомозує із задньою
гілкою ліктьової поворотної артерії (гілка ліктьової артерії). Від верхньої ліктьової обхідної
артерії відходять численні гілки, що беруть участь в утворенні ліктьової суглобової сітки,
яка живить ліктьовий суглоб і прилеглі до нього м’які тканини, а також кровопостачають
плечовий м’яз, присередню головку триголового м’яза плеча і шкіру у цій ділянці;

– нижня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris inferior) відходить від
плечової артерії над присереднім надвиростком плечової кістки, йде вниз по передній
поверхні плечового м’яза, заходить у передню присередню ліктьову борозну, де
анастомозує з передньою гілкою ліктьової поворотної артерії (гілка ліктьової артерії).
Численні гілки цієї артерії беруть участь в утворенні ліктьової суглобової сітки і живлять
ліктьовий суглоб і прилеглі до нього м’язи та шкіру.

Отже, в ліктьовій ділянці є чотири потужні артеріальні анастомози, утворені чотирма

обхідними судинами, що відходять від плечової артерії, і чотирма поворотними артеріями,
що відходять від ліктьової і променевої артерій. Гілочки цих восьми артерій,
анастомозуючи між собою, утворюють ліктьову суглобову сітку (rete articulare cubiti), від
якої живляться усі елементи ліктьового суглоба, а також прилеглі до нього м’язи та шкіра
цієї ділянки.
 Променева артерія

Променева артерія (a. radialis) відходить від плечової артерії в ліктьовій ямці, дистальніше
на 1–3 см від рівня щілини плечо-променевого суглоба. За напрямком вона є продовженням
плечової артерії. Прямуючи донизу по передній поверхні круглого м’яза-привертача,
променева артерія доходить до присереднього краю плечо-променевого м’яза і заходить у
променеву борозну. Спочатку залягає між цим м’язом і круглим м’язом-привертачем, а
нижче – між плечо-променевим м’язом і променевим м’язомзгиначем зап’ястка. З обох
боків від променевої артерії проходять дві променеві вени. У нижній третині передпліччя
артерія лежить поверхнево, вкрита тільки фасцією і шкірою, тому в цьому місці легко
пропальпувати її пульсацію і притиснути до променевої кістки. У дистальному відділі
передпліччя променева артерія повертає назад, огинає знизу шилоподібний відросток
променевої кістки і переходить на тил кисті в ділянці “анатомічної табакерки” під
сухожилками довгого відвідного м’яза, короткого і довгого м’язів-розгиначів великого
пальця. Потім променева артерія змінює свій напрямок, пронизує привідний м’яз великого
пальця в першому міжп’ястковому просторі і заходить у глибину долонної ділянки. Кінцева
гілка променевої артерії повертає до ліктьового краю кисті і анастомозує з глибокою
долонною гілкою ліктьової артерії, утворюючи глибоку долонну дугу (arcus palmaris
profundus).

15. Охарактеризуйте грудну частину аорти. Охарактеризуйте топографію,

основні гілки  черевної частина аорти.
Пристінкові гілки (rr. parietales) грудної частини аорти є парними, до них належать задні міжреброві
і верхні діафрагмові артерії. Ці артерії живлять стінки порожнини грудної клітки, зокрема грудні
хребці, ребра, міжреброві м’язи, шкіру, спинний мозок і його оболони, діафрагму, а також значну
частину передньої стінки порожнини живота.

Задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) є крупними парними судинами (десять пар –
ІІІ–ХІІ), що починаються від задньої стінки грудної аорти. Дев’ять пар цих артерій ІІІ–ХІ відходять
від аорти на рівні відповідних міжребрових просторів (ІІІ–ХІ) і проходять уздовж них. Десята пара
артерій проходить під ХІІ ребрами і тому називається підребровими артеріями (aa. subcostales).
Нагадаємо, що у задньобічних відділах двох верхніх міжребрових просторів проходять перша і
друга задні міжреброві артерії, що є кінцевими гілками найвищої міжребрової артерії (гілка
реброво-шийного стовбура  підключичної  артерії).

Праві задні міжреброві артерії  довші  за  ліві, бо грудна частина аорти розташована асиметрично,
ліворуч від серединної  лінії.  Проходячи по передній поверхні тіл грудних хребців, праві задні
міжреброві артерії віддають обхідні гілки (rr. collaterales), які з’єднуються з однойменними гілками
сусідніх артерій, утворюючи передхребтові артеріальні анастомози. На бічних поверхнях хребців
однойменні гілки утворюють прихребтові артеріальні анастомози. Ці гілки живлять тіла хребців,
окістя і міжхребцеві диски.

Від кожної задньої міжребрової артерії на рівні головки ребра відходить спинна гілка (r. dorsalis),
яка прямує назад під шийкою ребра, потім реброво-поперечними зв’язками в хребтову ділянку
спини. На рівні міжхребцевих отворів від кожної спинної гілки відходить спинномозкова гілка (r.
spinalis), яка через цей отвір заходить у хребтовий канал і розгалужується на:

–             зацентральну гілку (r. postcentralis), що проходить по задній поверхні тіла відповідного
хребця, і передпластинкову гілку (r. prelaminaris), що проходить перед пластинкою дуги хребця. Ці
гілки живлять тіла і дуги хребців, їх окістя, міжхребцеві диски, а також спинномозкову тверду
оболону, утворюючи анастомози між сусідніми однойменними  гілками;
–             передню і задню корінцеві артерії (aa. radiculares anterior et posterior), які проходять
уздовж відповідного спинномозкового корінця і живлять його. Ці артерії переходять на спинний
мозок, але не досягають спинномозкових артерій, беручи участь у формуванні артеріального
сплетення спинномозкової м’якої оболони;

–             сегментну  мозкову  артерію  (a.  medullaris  segmentalis), яка проходить вздовж
переднього спинномозкового корінця, досягає передньої спинномозкової артерії і анастомозує з
нею та з гілками сусідніх однойменних артерій і артерій протилежного боку. Ці артерії беруть
участь у формуванні артеріального сплетення спинномозкової м’якої оболони, кровопостачаючи
відповідні сегменти спинного мозку.

Проходячи назад, спинна гілка віддає м’язові гілки (rr. musculares) до глибоких м’язів спини.
Кінцевий відділ кожної спинної гілки роздвоюється на:

–             присередню шкірну гілку (r. cutaneus medialis), яка живить шкіру хребтової ділянки (в
ділянці остистих відростків грудних хребців) на відповідному рівні, а також найдовший і півостьовий
м’язи спини;

– бічну шкірну гілку (r. cutaneus lateralis), яка кровопостачає шкіру бічного відділу спини на
відповідному рівні, а також клубово-ребровий м’яз.

Присередні і бічні шкірні гілки анастомозують з однойменними сусідніми гілками.

Кожна з дев’яти (ІІІ–ХІ) задніх міжребрових артерій, зайшовши у відповідний міжребровий простір,
спочатку проходить по внутрішній поверхні зовнішнього міжребрового м’яза і прикрита тільки
грудною фасцією та ребровою частиною пристінкової плеври. На рівні кутів ребер кожна задня
міжреброва артерія розгалужується на дві гілки: крупнішу верхню, яка проходить у борозні ребра,
що розташоване вище, і нижню тоншу, яка проходить по верхньому краю нижчерозташованого
ребра. Ці дві гілки проходять уздовж міжребрового простору між зовнішнім та внутрішнім
міжребровими м’язами. Підреброва артерія та її гілки проходять під ХІІ ребром між широкими
м’язами живота, кровопостачаючи їх. Кінцеві гілки ІІІ–VI задніх міжребрових артерій у
передньобічних ділянках міжребрових просторів анастомозують з передніми міжребровими гілками
внутрішньої грудної артерії (гілка підключичної артерії). Кінцеві гілки VII–XII задніх міжребрових
артерій, вийшовши з-під ребрової дуги, входять у передню стінку порожнини живота і
кровопостачають широкі та прямий м’язи живота. В ділянках живота ці артерії анастомозують не
тільки з однойменними артеріями протилежного боку, але й з гілками верхньої і нижньої
надчеревних артерій. Окрім того, ІІІ задня міжреброва артерія анастомозує з гілками найвищої
міжребрової артерії (гілка реброво-шийного стовбура). Кожна задня міжреброва артерія
анастомозує також з гілками однойменних сусідніх артерій. Гілки VII–XII задніх міжребрових артерій
кровопостачають також діафрагму.

Від бічної ділянки кожної задньої міжребрової артерії відходить бічна шкірна гілка (r. cutaneus
lateralis), яка кровопостачає відповідний сегмент шкіри. Від IV–VI бічних шкірних гілок відходять
бічні гілки груді (rr. mammarii laterales), які живлять грудь.

Верхніх діафрагмових артерій (aa. phrenicae superiores) є дві – права і ліва. Вони відходять від
передньої стінки грудної аорти безпосередньо над діафрагмою, входять в її поперекову частину,
розгалужуючись, кровопостачають задню частину діафрагми.
ЧЕРЕВНА ЧАСТИНА АОРТИ ТА ЇЇ ГІЛКИ

Від черевної частини аорти, або черевної аорти (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis)
відходять пристінкові та нутрощеві гілки. До пристінкових гілок належать парні нижні діафрагмові
артерії і поперекові артерії, а також непарна серединна крижова артерія. До нутрощевих непарних
гілок належать черевний стовбур, верхня і нижня брижові артерії, а до парних гілок – середня
надниркова, ниркова і яєчкова (чи яєчникова) артерії.

Пристінкові гілки черевної частини аорти

Нижні діафрагмові артерії (aa. phrenicae inferiores) є парними крупними судинами – правою і лівою.
Вони відходять від переднього півкола початкового відділу черевної аорти заочеревинно на рівні
ХІІ грудного хребця, прямують догори до сухожилкового центру діафрагми, кожна з яких
розгалужується на передню і задню гілки. Передня гілка кровопостачає передню ділянку діафрагми
і анастомозує з гілками м’язово-діафрагмової артерії (гілка внутрішньої грудної артерії), а задня
гілка живить задню ділянку діафрагми і анастомозує з гілками задніх міжребрових артерій. Права
нижня діафрагмова артерія проходить позаду нижньої порожнистої вени, а ліва – позаду
стравоходу.

Від кожної нижньої діафрагмової артерії відходять 1–5 (інколи навіть до 24) тонких верхніх
надниркових артерій (aa. suprarenales superiores), які прямують донизу і заходять переважно у
присередній край надниркової залози, кровопостачаючи її. Від цих артерій відходять тоненькі
гілочки, які живлять черевну частину стравоходу і прилеглу пристінкову очеревину.

16. Охарактеризуйте артерії нижньої кінцівки. Дайте характеристику

системам верхньої та нижньої порожнистих вен.
До артерій нижньої кінцівки (arteriae membri inferioris) належить стегнова артерія, яка
проходить вниз у передньому і присередньому відділах стегна, кровопостачаючи його;
підколінна артерія, яка залягає в підколінній ямці і розгалужується на передню і задню
великогомілкові артерії, що живлять колінний суглоб, гомілку і стопу .

Стегнова артерія

Стегнова артерія (a. femoralis) є продовженням зовнішньої клубової артерії,

починається під пахвинною зв’язкою на рівні судинної затоки і виходить у
передній відділ стегна – в межах стегнового трикутника, розташовуючись збоку
від стегнової вени.

Разом із судинами проходить підшкірний нерв, який виходить з м’язової затоки.

У стегновому трикутнику стегнова артерія йде вниз між глибоким і поверхневим
листками широкої фасції, ззовні прикрита тільки шкірою, тому у цьому місці
прощупується пульсація стегнової артерії.
Спочатку стегнова артерія лягає в клубово-гребінну борозну, проходить вниз і
присередньо по передній стегновій борозні, яка обмежована збоку присереднім
широким м’язом, а присередньо – довгим і великим привідними м’язами. Далі
стегнова артерія (разом із стегновою веною і підшкірним нервом) заходить у
привідний канал (канал Гунтера), прямуючи донизу і назад, і через привідний
розтвір заходить у підколінну ямку, де вже називається підколінною артерією.

Стегнова артерія кровопостачає стегнову кістку, шкіру і м’язи стегна, шкіру і м’язи
нижньої частини передньої стінки черевної порожнини, кульшовий і колінний
суглоби, зовнішні статеві органи. Від стегнової артерії відходять поверхнева
надчеревна артерія, поверхнева огинальна артерія клубової кістки, поверхнева і
глибока зовнішні соромітні артерії, низхідна колінна артерія і глибока стегнова
артерія.

Поверхнева надчеревна артерія (a. epigastrica superficialis) починається від

передньої стінки стегнової артерії нижче пахвинної зв’язки, пронизує дірчасту
фасцію в ділянці підшкірного розтвору. Потім ця артерія повертає догори,
заходить у підшкірну клітковину передньої стінки черевної порожнини,
галузиться і досягає пупкової ділянки, де анастомозує з гілками верхньої
надчеревної артерії (гілка внутрішньої грудної артерії). Поверхнева надчеревна
артерія живить нижню половину передньої стінки черевної порожнини: шкіру,
підшкірну клітковину і апоневроз зовнішнього косого м’яза живота.

Поверхнева огинальна артерія клубової кістки (a. circumflexa ilium superficialis)

відходить від стегнової артерії нижче поверхневої надчеревної артерії (або з нею
одним стовбуром), прямує вбік і вверх вздовж пахвинної зв’язки до рівня
верхньої передньої клубової ості, де розгалужується у прилеглих м’язах і шкірі,
кровопостачаючи їх і пахвинні лімфатичні вузли. Гілки цієї артерії анастомозують
з гілками глибокої огинальної артерії клубової кістки (гілка зовнішньої клубової
артерії) і з висхідною гілкою бічної огинальної артерії стегна (гілка глибокої
стегнової артерії).
Поверхнева зовнішня соромітна артерія (a. pudenda externa superficialis)
відходить від передньоприсередньої поверхні стегнової артерії дещо нижче
попередніх артерій (інколи буває 2–3 гілки). Вона йде присередньо, огинаючи
попереду стегнову вену, виходить через підшкірний розтвір під шкіру і далі
прямує до лобкової ділянки, кровопостачаючи шкіру та підшкірну клітковину.

Глибока зовнішня соромітна артерія (a. pudenda externa profunda) відходить від
стегнової артерії поблизу поверхневої однойменної судини (інколи одним
стовбуром), йде присередньо, огинаючи попереду стегнову вену, проходить над
гребінним м’язом, пронизує широку фасцію, віддаючи 3–4 пахвинні гілки (rr.
inguinales), які живлять шкіру пахвинної ділянки, а також поверхневі і глибокі
пахвинні лімфатичні вузли. Часто ці гілки відходять самостійно від стегнової
артерії.

У чоловіків глибока зовнішня соромітна артерія йде до калитки і розгалужується

на передні калиткові гілки (rr. scrotales anteriores), які живлять усі оболонки
передньої частини калитки, анастомозуючи з однойменними протилежними
гілками. У жінок ця артерія галузиться на передні губні гілки (rr. labiales
anteriores), які, анастомозуючи з однойменними протилежними гілками, живлять
шкіру і підшкірну клітковину передньої частини великих соромітних губ.

Глибока стегнова артерія (a. profunda femoris) є найкрупнішою гілкою

стегнової артерії, вона починається від її задньої поверхні на 3–4 см нижче
пахвинної зв’язки. Далі артерія дещо відхиляється вбік і прямує вниз позаду
стегнової артерії по передній поверхні клубово-поперекового, короткого і
великого привідних м’язів, збоку від артерії міститься присередній широкий м’яз.
Йдучи донизу і дещо дозаду, глибока стегнова артерія проходить між
присереднім широким м’язом і привідними м’язами. Її кінцевий відділ, який
називається третьою пронизною артерією, закінчується в нижній третині стегна
між великим і довгим привідними м’язами. Таке розташування глибокої
стегнової артерії трапляється у 48–50 % випадків, у 40 % осіб вона розташована
позаду стегнової артерії, а в 10 % людей артерія йде присередньо і вниз. Від
глибокої стегнової артерії відгалужуються присередня і бічна огинальні артерії
стегна, три пронизні артерії.

Гілки глибокої стегнової артерії

Присередня огинальна артерія стегна (a. circumflexa femoris medialis) відходить
від початкової ділянки глибокої стегнової артерії, йде присередньо і на бічному
краї передньої поверхні гребінного м’яза розгалужується на поверхневу і
глибоку гілки.

Поверхнева гілка (r. superficialis) тонша, йде присередньо по передній поверхні

гребінного м’яза, проникає між ним і довгим привідним м’язом вглиб, проходячи
між довгим і коротким привідними м’язами. Поверхнева гілка живить гребінний,
довгий і короткий привідні, тонкий і зовнішній затульні м’язи.

Глибока гілка (r. profundus) є продовженням присередньої огинальної артерії

стегна, вона крупніша, йде назад між клубово-поперековим і гребінним м’язами,
повертає вбік, проходячи між зовнішнім затульним м’язом і квадратним м’язом
стегна. У цій ділянці від глибокої гілки відходить кульшовозападинна гілка (r.
acetabularis), яка кровопостачає кульшовий суглоб. Потім ця гілка огинає позаду
шийку стегнової кістки і розгалужується на висхідну і низхідну гілки (rr. ascendens
et descendens), а також анастомозує з бічною огинальною артерією стегна,
гілками затульної артерії і першої пронизної артерії. Отже, глибока гілка
кровопостачає клубово-поперековий, гребінний, зовнішній затульний і
грушоподібний м’язи, а також квадратний м’яз стегна і кульшовий суглоб та
проксимальний наросток (епіфіз) стегнової кістки.

У 18 % випадків присередня огинальна артерія стегна бере початок від стегнової

артерії.

Бічна огинальна артерія стегна (a. circumflexa femoris lateralis) крупніша за

присередню артерію, відходить від бічної поверхні початкової частини глибокої
стегнової артерії. Вона прямує вбік попереду дистальної частини клубово-
поперекового м’яза і позаду кравецького м’яза та прямого м’яза стегна, біля
основи великого вертлюга стегнової кістки артерія розгалужується на три гілки –
висхідну, поперечну і низхідну:

– висхідна гілка (r. ascendens) іде вверх і вбік, огинаючи попереду шийку
стегнової кістки і, розташовуючись під м’язом-натягувачем широкої фасції і
середнім сідничним м’язом, живить ці та інші прилеглі м’язи даної ділянки.
Висхідна гілка анастомозує з гілками верхньої і нижньої сідничних артерій,
забезпечуючи кровопостачання сідничних м’язів. Окрім того, висхідна гілка
анастомозує з глибокою гілкою присередньої огинальної артерії стегна,
утворюючи навколо шийки стегна суцільне артеріальне кільце, від якого
відходять верхня, передня, задня і нижня утримувальні артерії (aa. retinaculares
superior, anterior, posterior et inferior), що заходять крізь капсулу кульшового
суглоба і під синовіальною перетинкою йдуть вздовж шийки стегнової кістки до
її головки, кровопостачаючи їх, а також інші структури кульшового суглоба;

– поперечна гілка (r. transversus) іде вбік під пря-

мим м’язом стегна і м’язом-натягувачем широкої фасції. В ділянці передньобічної

поверхні великого вертлюга стегнової кістки поперечна гілка галузиться,
анастомозуючи з іншими гілками бічної і присередньої огинальних артерій
стегна, кровопостачаючи ці та інші прилеглі м’язи і стегнову кістку;

– низхідна гілка (r. descendens) найкрупніша, повертає донизу і спускається

позаду прямого м’яза стегна в борозні між бічним і проміжним широкими
м’язами до передньої колінної ділянки, анастомозуючи з гілками колінних
артерій. Численні гілочки цієї судини живлять кравецький м’яз, усі головки
чотириголового м’яза стегна і шкіру передньобічної поверхні стегна.

У 15 % людей бічна огинальна артерія стегна відходить від стегнової артерії.

Пронизні артерії (aa. perforantes) є кінцевими гілками глибокої стегнової артерії,

які відходять від неї послідовно на різних відстанях. Переважно їх є три – перша,
друга і третя. Вони пронизують присередню міжм’язову перегородку стегна
неподалік від лінії прикріплення до стегнової кістки привідних м’язів і заходять у
присередній і задній відділи стегна.

Перша пронизна артерія відходить від глибокої стегнової артерії на рівні

нижнього краю гребінного м’яза, друга пронизна артерія відгалужується на рівні
нижнього краю малого привідного м’яза. Третя пронизна артерія, яка є власне
продовженням глибокої стегнової артерії, заходить у задню ділянку стегна на
рівні нижнього краю довгого привідного м’яза стегна. Цей м’яз розташований
попереду цих артерій.

Пронизні артерії кровопостачають всі привідні м’язи стегна, м’язи задньої

ділянки стегна: півперетинчастий, півсухожилковий і двоголовий, а також шкіру
стегна цих ділянок. Від пронизних артерій відходять живильні артерії стегна (aa.
nutriciae femoris), які кровопостачають стегнову кістку. Гілки пронизних артерій
анастомозують з гілками підколінної артерії.

Від стегнової артерії послідовно відходять 7–10 м’язових гілок (rr. musculares), які
живлять м’язи передньої ділянки стегна.

Низхідна колінна артерія (a. descendens genus) відходить від стегнової артерії в
привідному каналі, йде вниз, пронизує разом з підшкірним нервом
широкопривідну міжм’язову перегородку і огинає присередній виросток
стегнової кістки. Низхідна колінна артерія, яка попереду покрита кравецьким
м’язом, розгалужується на підшкірну і декілька суглобових гілок. Підшкірна гілка
(r. saphenus) живить нижню ділянку присереднього широкого м’яза стегна і шкіру
над цією ділянкою. Суглобові гілки (rr. articulares) галузяться в капсулі колінного
суглоба і прилеглих м’язах, беручи участь в утворенні суглобової колінної сітки.

Підколінна артерія (a. poplitea) є продовженням стегнової артерії, починається на

рівні привідного розтвору, йде вниз по дну підколінної ямки, прилягаючи
спочатку до підколінної поверхні стегнової кістки, а нижче – до суглобової
капсули і підколінного м’яза. Позаду і зверху підколінну артерію прикриває
півперетинчастий м’яз. Спочатку підколінна артерія йде вниз і дещо вбік, а від
рівня середини підколінної ямки – вертикально вниз. З підколінної ямки артерія
заходить через щілину, що позаду і з боків обмежована сухожилковою дугою
камбалоподібного м’яза, в гомілково-підколінний канал. На рівні нижнього краю
підколінного м’яза підколінна артерія розгалужується на дві судини – передню і
задню великогомілкові артерії. У підколінній ямці проходить судинно-нервовий
пучок. Якщо дивитися ззаду наперед, то відразу за підколінною фасцією
проходить великогомілковий нерв, глибше і присередньо – підколінна вена,
найглибше і присередньо – підколінна артерія (N.V.A. – “Нева”).

Від підколінної артерії відходять п’ять колінних артерій – бічна і присередня

верхні колінні артерії, середня колінна артерія, бічна і присередня нижні колінні
артерії, а також литкові артерії та численні м’язові гілки:
– верхні м’язові гілки (rr. musculares superiores), яких є переважно 3–5,
відходять від проксимальної ділянки підколінної артерії і живлять двоголовий,
півперетинчастий і півсухожилковий м’язи стегна;

– бічна верхня колінна артерія (a. superior lateralis genus) відходить від
підколінної артерії на рівні бічного надвиростка стегнової кістки, йде вбік під
двоголовим м’язом стегна, огинає бічний надвиросток і галузиться. Гілки цієї
артерії анастомозують з іншими колінними артеріями, беручи участь в утворенні
суглобової колінної сітки і наколінкової сітки, від яких живляться колінний суглоб,
прилеглі м’язи, зокрема, двоголовий і бічний широкий м’язи стегна, а також
шкіра колінної ділянки;

– присередня верхня колінна артерія (a. superior medialis genus) відходить

від присередньої поверхні підколінної артерії майже навпроти попередньої
артерії, йде присередньо під сухожилками півперетинчастого і довгого
привідного м’язів стегна, огинаючи стегнову кістку над її присереднім
надвиростком. Її гілки анастомозують з іншими колінними артеріями, формуючи
суглобову колінну сітку і наколінкову сітку, гілочки якої кровопостачають
колінний суглоб, прилеглі м’язи, зокрема, присередній широкий м’яз стегна, а
також шкіру колінної ділянки;

– середня колінна артерія (a. media genus) відходить від передньої

поверхні підколінної артерії на рівні середини підколінної ямки, йде вперед,
пронизує над косою підколінною зв’язкою суглобову капсулу. Її гілки живлять
синовіальну перетинку суглобової капсули, схрещені зв’язки і меніски колінного
суглоба;

– литкові артерії (aa. surales), яких є переважно 2–6, відходять від задньої
поверхні підколінної артерії дещо вище від початку середньої колінної артерії,
розгалужуються, кровопостачаючи проксимальні ділянки триголового м’яза
литки і головку підошвового м’яза;

– бічна нижня колінна артерія (a. inferior lateralis genus) починається від
бічної поверхні дистальної ділянки підколінної артерії на 3–4 см нижче від бічної
верхньої колінної артерії, йде вбік під бічною головкою литкового м’яза і
двоголовим м’язом стегна, огинає колінний суглоб над головкою малогомілкової
кістки і виходить на передню поверхню колінної ділянки. Гілки цієї артерії
живлять бічну головку литкового м’яза, шкіру відповідної ділянки та інші
прилеглі структури, анастомозують з гілками інших колінних артерій, беручи
участь в утворенні суглобової колінної сітки і наколінкової сітки;

– присередня нижня колінна артерія (a. inferior medialis genus)

починається від присередньої поверхні підколінної артерії на рівні попередньої
артерії, йде присередньо під присередньою головкою литкового м’яза, огинає
присередній виросток великогомілкової кістки; кровопостачаючи прилеглі м’язи
і шкіру колінної ділянки. Гілки цієї артерії разом з іншими колінними артеріями
беруть участь в утворенні суглобової колінної сітки і наколінкової сітки.

Передня великогомілкова артерія (a. tibialis anterior) у 90 % випадків відходить

від підколінної артерії в підколінній ямці на рівні нижнього краю підколінного
м’яза, заходить у гомілково-підколінний канал, де відразу повертає вбік і через
верхній отвір у міжкістковій перетинці гомілки виходить у передню гомілкову
ділянку.

Передня великогомілкова артерія може відходити від підколінної артерії на

різних рівнях. Зокрема, у 3 % осіб вона відгалужується від неї вище верхнього
краю підколінного м’яза, а у 1 % осіб відходить ще вище – на рівні
міжвиросткового підвищення великогомілкової кістки, ще в 1 % людей ця
артерія також відходить на цьому рівні, але проходить вниз попереду
підколінного м’яза. Можливі й інші варіанти.

Вийшовши на передню гомілкову ділянку, передня великогомілкова артерія, яку

супроводжують дві однойменні вени і глибокий малогомілковий нерв,
спускається по передній поверхні міжкісткової перетинки гомілки вниз між
переднім великогомілковим м’язом і довгим м’язом-розгиначем великого
пальця. Тут вона віддає до м’язів і шкіри передньої гомілкової ділянки численні
м’язові та шкірні гілки (rr. musculares et cutanei). Потім передня великогомілкова
артерія переходить на тил стопи, де вже називається тильною артерією стопи.

Від передньої великогомілкової артерії відходять задня і передня поворотні

великогомілкові артерії, передня бічна і передня присередня кісточкові артерії:
– задня поворотна великогомілкова артерія (a. recurrens tibialis posterior)
починається від передньої великогомілкової артерії в нижній ділянці підколінної
ямки, повертає догори, проходить під підколінним м’язом до колінного суглоба,
де анастомозує з присередньою нижньою колінною артерією та іншими
колінними артеріями, беручи участь в утворенні суглобової колінної сітки.
Зокрема, вона живить підколінний м’яз і колінний суглоб;

– передня поворотна великогомілкова артерія (a. recurrens tibialis

anterior) починається від передньої великогомілкової артерії відразу після її
виходу у передню гомілкову ділянку. Артерія прямує догори крізь
великогомілковий м’яз, виходить на передню поверхню бічного виростка
великогомілкової кістки, де анастомозує з бічною нижньою та іншими колінними
артеріями, беручи участь в утворенні суглобової колінної сітки і наколінкової
сітки. Зокрема, передня поворотна великогомілкова артерія живить колінний і
велико-малогомілковий суглоби, проксимальні ділянки переднього
великогомілкового м’яза і довгого м’яза-розгинача пальців.

Отже, до колінної ділянки підходить вісім артерій, п’ять з яких є гілками

підколінної артерії – присередня і бічна верхні колінні артерії, середня колінна
артерія, присередня і бічна нижні колінні артерії, а також задня і передня
поворотні великогомілкові артерії і низхідна колінна артерія (гілка стегнової
артерії). Кінцеві гілки всіх вісьмох артерій анастомозують між собою, формуючи
суглобову колінну сітку (rete articulare genus) і наколінкову сітку (rete patellare).
Від цих артеріальних сіток живляться колінний і велико-малогомілковий суглоби,
дистальні ділянки м’язів стегна і проксимальні ділянки м’язів гомілки, а також
шкіра колінної ділянки.

Від нижньої ділянки передньої великогомілкової артерії відходять передні бічна і

присередня кісточкові артерії:

– передня бічна кісточкова артерія (a. malleolaris anterior lateralis)

відгалужується від передньої великогомілкової артерії дещо вище верхнього
рівня надп’ятково-гомілкового суглоба, йде вниз і вбік під сухожилком довгого
м’язарозгинача пальців до передньої поверхні бічної кісточки малогомілкової
кістки. У цій ділянці вона галузиться, анастомозує з пронизною та бічними
кісточковими гілками малогомілкової артерії, утворюючи з ними бічну
кісточкову сітку (rete malleolare laterale). Гілки цієї сітки кровопостачають бічну
кісточку, заплеснові кістки, надп’ятково-гомілковий суглоб і шкіру бічної
поверхні цієї ділянки;

– передня присередня кісточкова артерія (a. malleolaris anterior medialis)

відходить від передньої великогомілкової артерії на тому ж рівні, що і передня
бічна кісточкова артерія, йде присередньо і вниз під сухожилком переднього
великогомілкового м’яза до передньої поверхні присередньої кісточки
великогомілкової кістки. У цій ділянці вона галузиться і анастомозує з
присередніми кісточковими гілками задньої великогомілкової артерії, беручи
участь у формуванні присередньої кісточкової сітки (rete malleolare mediale).
Гілки цієї сітки кровопостачають присередню кісточку, заплеснові кістки,
надп’ятково-гомілковий суглоб і шкіру присередньої поверхні цієї ділянки.

Тильна артерія стопи (a. dorsalis pedis) є продовженням передньої

великогомілкової артерії на тилі стопи. Вона виходить з-під нижнього тримача
м’язів-розгиначів і прямує вперед по тилу стопи до першого міжплеснового
простору, розташовуючись у власній волокнистій піхві між сухожилком довгого
м’яза-розгинача великого пальця і коротким м’язом-розгиначем пальців, де
розгалужується на свої кінцеві гілки. На тилі стопи цю артерію можна
пропальпувати під шкірою.

Від тильної артерії стопи послідовно відходять: бічна і присередня заплеснові

артерії; дугоподібна артерія, від якої беруть початок ІІ, ІІІ, ІV тильні плеснові
артерії; кінцеві гілки – глибока підошвова артерія, а безпосереднім
продовженням тильної артерії стопи є І тильна плеснова артерія. Всі тильні
плеснові артерії розгалужуються на дві тильні пальцеві артерії. Тильна артерія
стопи та її гілки кровопостачають кістки і суглоби стопи, шкіру тильної поверхні,
присереднього і бічного країв стопи, м’язи тилу стопи, формує тильну
артеріальну дугу стопи.

Бічна заплеснова артерія (a. tarsalis lateralis) бере початок від тильної артерії
стопи на рівні переднього кінця надп’яткової кістки, йде до бічного краю стопи
під коротким м’язом-розгиначем пальців, кровопостачаючи його. Потім артерія
повертає вперед, прямуючи по тильній поверхні заплеснових кісток до основи V
плеснової кістки, де анастомозує з дугоподібною артерією. Численні гілки бічної
заплеснової артерії анастомозують з іншими артеріальними гілками тилу стопи,
зокрема, з пронизною гілкою малогомілкової артерії, утворюючи тильну
артеріальну сітку стопи, та кровопостачають заплеснові кістки і суглоби,
сухожилки м’язів, шкіру тильної поверхні та бічного краю заплеснової ділянки
стопи.
Присередні заплеснові артерії (aa. tarsales mediales), яких є переважно 2–3,
відходять від тильної артерії стопи дещо дистальніше від бічної заплеснової
артерії. Ці артерії йдуть до присереднього краю стопи під сухожилком довгого
м’яза-розгинача пальців, галузяться в цій ділянці, беручи участь у
формуванні присередньої кісточкової сітки стопи та тильної сітки стопи. Гілки
присередніх заплеснових артерій кровопостачають заплеснові кістки і суглоби,
сухожилки м’язів, шкіру тильної поверхні та присереднього краю заплеснової
ділянки стопи.

Дугоподібна артерія (a. arcuata) бере початок від тильної артерії стопи на рівні
проксимального кінця проміжної клиноподібної кістки. Артерія повертає
дугоподібно вбік, проходить під коротким м’язомрозгиначем пальців на рівні
основ плеснових кісток, досягнувши основи V плеснової кістки. Артерія
анастомозує з бічною заплесновою артерією. Отже, на тилі заплеснової ділянки
функціонує суцільне артеріальне кільце, яке забезпечує надійне
кровопостачання усіх структур плеснової і заплеснової ділянок тилу стопи.
Передньою (дистальною) ділянкою цього кола є дугоподібна артерія.

Від дугоподібної артерії беруть початок ІІ, ІІІ, і ІV тильні плеснові артерії (aa.
metatarsales dorsales II, III, IV). Ці тонкі прямі артерії йдуть вперед уздовж ІІ, ІІІ і ІV
міжплеснових просторів по тильних міжкісткових м’язах. У початкові ділянки ІІ, ІІІ
і ІV тильних плеснових артерій на рівні основ плеснових кісток вливаються
пронизні гілки, що відходять від глибокої підошвової дуги. Тобто, утворюється
артеріальний анастомоз між тильною і підошвовою дугами. На рівні головок
плеснових кісток кожна тильна плеснова артерія розгалужується на дві тильні
пальцеві артерії (aa. digitales dorsales), які йдуть вздовж обернених один до
одного країв тильної поверхні ІІ, ІІІ, ІV і V пальців. До бічного краю мізинця йде
окрема тильна пальцева артерія, яка відходить від проксимальної ділянки ІV
тильної плеснової артерії.

Дійшовши до І міжплеснового простору, тильна артерія стопи розгалужується на

рівні основи І плеснової кістки на дві кінцеві гілки – глибоку підошвову артерію і
першу тильну плеснову артерію:

– глибока підошвова артерія (a. plantaris profunda) йде відразу вниз,

пронизуючи у І міжплесновому просторі перший тильний міжкістковий м’яз, і на
підошві анастомозує з глибокою підошвовою дугою;
– перша тильна плеснова артерія (a. metatarsеа dorsalis prima) є
продовженням тильної артерії стопи. Вона йде вздовж І міжплеснового простору
по першому тильному міжкістковому м’язу і на рівні головки І плеснової кістки
розгалужується на дві тильні пальцеві артерії (aa. digitales dorsales), які проходять
вздовж обернених один до одного країв тильної поверхні І і ІІ пальців. До
присереднього краю великого пальця йде окрема тильна пальцева артерія, яка
відходить від початкової ділянки першої тильної плеснової артерії. Численні гілки
тильних пальцевих артерій анастомозують між собою, особливо в ділянках
кінцевих фаланг, а також з гілками власних підошвових пальцевих артерій.

Отже, тильні плеснові артерії і тильні пальцеві артерії кровопостачають кістки,

суглоби дистальної частини заплеснової ділянки, плеснової ділянки і пальців
стопи, а також м’язи, сухожилки і шкіру цих тильних ділянок стопи.

Задня великогомілкова артерія (a. tibialis posterior) є безпосереднім

продовженням підколінної артерії, ця крупна судина бере початок на рівні
нижнього краю підколінної ямки. Артерія прямує донизу і дещо присередньо в
гомілково-підколінному каналі задньої гомілкової ділянки між довгим м’язом-
згиначем пальців (попереду) і камбалоподібним м’язом (позаду), її
супроводжують дві задні великогомілкові вени, а збоку від артерії проходить
великогомілковий нерв. У цьому каналі від задньої великогомілкової артерії
відходять численні м’язові і шкірні гілки (rr. musculares et cutanei), які
кровопостачають м’язи і шкіру присередньої частини заднього відділу гомілки.
Задня великогомілкова артерія внизу виходить із гомілково-підколінного каналу
під присереднім краєм камбалоподібного м’яза, йде вниз і присередньо,
досягаючи заднього краю присередньої кісточки великогомілкової кістки. У цій
ділянці попереду артерії, яку супроводжує великогомілковий нерв, проходять у
піхвах сухожилки заднього великогомілкового м’яза і довгого м’яза-згинача
пальців, а позаду – сухожилок довгого м’яза-згинача великого пальця. Збоку від
артерії міститься присередній край п’яткового сухожилка. Потім артерія огинає
знизу присередню кісточку, проходячи під тримачем м’язів-згиначів в окремому
волокнистому каналі. У цьому місці артерія прикрита тільки шкірою і фасцією.
Вийшовши з-під тримача м’язів-згиначів на підошву, задня великогомілкова
артерія розгалужується на кінцеві гілки – присередню і бічну підошвові артерії.

Від задньої великогомілкової артерії послідовно відходять такі судини:

– малогомілкова огинальна гілка (r. circumflexus fibularis; r. circumflexus
peronealis) відходить від початкової ділянки великогомілкової артерії, йде вбік і
вперед до головки малогомілкової кістки, кровопостачаючи прилеглі м’язи,
велико-малогомілковий суглоб і шкіру цієї ділянки. Її гілочки анастомозують з
колінними артеріями, беручи участь у формуванні суглобової колінної сітки;

– малогомілкова артерія (a. fibularis; a. peronea) є найкрупнішою гілкою

задньої великогомілкової артерії, відгалужується від неї дещо нижче рівня
головки малогомілкової кістки, йде вбік і вниз, прилягаючи до малогомілкової
кістки, а позаду її прикриває довгий м’яз-згинач великого пальця. Потім артерія
прямує вниз у нижньому м’язово-малогомілковому каналі – по задній поверхні
міжкісткової перетинки гомілки вздовж малогомілкової кістки, а позаду неї
розміщений довгий м’яз-згинач великого пальця. Малогомілкова артерія
кровопостачає цей м’яз, а також триголовий м’яз литки, довгий і короткий
малогомілкові м’язи, шкіру бічного краю заднього відділу та бічного відділу
гомілки. Внизу малогомілкова артерія розміщена між п’ятковим сухожилком
(присередньо) та сухожилками довгого і короткого малогомілкових м’язів
(збоку).

Від малогомілкової артерії відходять такі судини:

– живильна артерія малогомілкової кістки (a. nutricia fibulae; a. nutriens

fibulae) відходить від верхньої ділянки малогомілкової артерії, кровопостачаючи
однойменну кістку;

– пронизна гілка (r. perforans) бере початок від малогомілкової артерії на

4–5 см вище від бічної кісточки, проходить крізь міжкісткову перетинку гомілки,
йде вниз до тилу стопи. Там вона анастомозує з передньою бічною кісточковою
артерією (гілка передньої великогомілкової артерії), беручи участь в утворенні
бічної кісточкової сітки і п’яткової сітки;

– сполучна гілка (r. communicans) відходить від малогомілкової артерії

дещо нижче від пронизної гілки, йде присередньо по задній поверхні
великогомілкової кістки і з’єднується із задньою великогомілковою артерією.

Кінцевими гілками малогомілкової артерії є:

– бічні кісточкові гілки (rr. malleolares laterales), які йдуть вбік і вперед до
бічної кісточки, де анастомозують з однойменними гілками передньої
великогомілкової артерії, формуючи бічну кісточкову сітку (rete malleolare
laterale), від якої живляться всі структури цієї ділянки;

– п’яткові гілки (rr. calcanei) прямують вниз і присередньо, анастомозують

з однойменними гілками задньої великогомілкової артерії, формуючи п’яткову
сітку (rete calcaneum). Від цієї сітки живляться всі структури п’яткової ділянки.

У 6–10 % людей малогомілкова артерія починається атипово. Зокрема, у 4 % осіб

вона відходить від підколінної артерії одним стовбуром разом з передньою
великогомілковою артерією, у 3 % випадків артерія відходить від задньої
великогомілкової артерії значно нижче – на межі між верхньою і середньою
третинами гомілки, а в 1 % осіб відходить від початкової ділянки передньої
великогомілкової артерії.

На рівні верхньої третини гомілки від задньої великогомілкової артерії

відгалужується живильна артерія великогомілкової кістки (a. nutricia tibiae; a.
nutriens tibiae), яка живить однойменну кістку.

Позаду присередньої кісточки від великогомілкової артерії беруть початок

присередні кісточкові гілки (rr. malleolares mediales), які йдуть вперед і
анастомозують з гілками передньої присередньої кісточкової артерії (гілка
передньої великогомілкової артерії), утворюючи присередню кісточкову сітку
(rete malleolare mediale), від якої живляться всі структури цієї ділянки. Дещо
нижче рівня відходження присередніх кісточкових гілок, від задньої
великогомілкової артерії відгалужуються 2–5 п’яткових гілок (rr. calcanei), які
йдуть вниз на присередню поверхню п’яткового горба, де анастомозують з
п’ятковими гілками малогомілкової артерії, формуючи п’яткову сітку (rete
calcaneum), від якої живляться всі структури п’яткової ділянки стопи.

Вийшовши з-під тримача м’язів-згиначів на підошву, задня великогомілкова

артерія розгалужується на дві кінцеві гілки – присередню і бічну підошвові
артерії.
Присередня підошвова артерія (a. plantaris medialis) заходить у присередню
підошвову борозну разом з однойменним нервом, іде по ній вперед між
коротким м’язом-згиначем пальців (збоку) і відвідним м’язом великого пальця
(присередньо). У цьому каналі артерія розгалужується на поверхневу і глибоку
гілки:

– поверхнева гілка (r. superficialis) відгалужується від присередньої

підошвової артерії на рівні переднього краю присередньої кісточки, проходить
крізь відвідний м’яз великого пальця, йде вперед до великого пальця стопи,
кровопостачаючи цей м’яз і шкіру присереднього краю підошвової ділянки
стопи;

– глибока гілка (r. profundus) йде вперед у присередній підошвовій

борозні до рівня головки І плеснової кістки, де анастомозує з першою
плесновою артерією або з глибокою підошвовою дугою. Ця гілка живить
відвідний м’яз великого пальця і короткий м’яз-згинач пальців, а також шкіру і
плеснові кістки присередньої частини підошвової ділянки стопи.

Бічна підошвова артерія (a. plantaris lateralis) значно крупніша, ніж присередня
підошвова артерія, заходить у бічну підошвову борозну разом з однойменним
нервом, йде по ній дугоподібно вбік і вперед між коротким м’язом-згиначем
пальців (присередньо) та відвідним м’язом мізинця (збоку). Досягнувши рівня
основи V плеснової кістки, бічна підошвова артерія віддає до бічного краю
підошвової поверхні мізинця власну підошвову пальцеву артерію (a. digitalіs
plantaris propria). Потім артерія повертає присередньо, утворюючи на рівні основ
плеснових кісток глибоку підошвову дугу (arcus plantaris profundus). Ця
артеріальна дуга проходить між підошвовими міжкістковими м’язами
(розташовані найглибше) і косою головкою привідного м’яза великого пальця та
сухожилками довгого м’яза-згинача пальців. У ділянці бічного краю основи І
плеснової кістки глибока підошвова дуга анастомозує з глибокою підошвовою
артерією (гілка тильної артерії стопи) і з глибокою гілкою присередньої
підошвової артерії, утворюючи на підошві суцільне артеріальне кільце. Окрім
того, від глибокої підошвової дуги відходять пронизні гілки (rr. perforantes), які
проходять через міжплеснові простори на тил стопи, де анастомозують з
дугоподібною артерією (гілка тильної артерії стопи), або з тильними плесновими
артеріями. Бічна підошвова артерія кровопостачає бічну і середню групи м’язів
підошви, кістки, суглоби, зв’язки і шкіру цих частин підошвової ділянки стопи.

Від глибокої підошвової дуги відходять чотири підошвові плеснові артерії (aa.
metatarsales plantares), які йдуть вперед уздовж відповідних міжплеснових
 просторів по підошвових міжкісткових м’язах. Дистальні частини цих артерій
отримали назву загальних підошвових пальцевих артерій (aa. digitales plantares
communes).

Загальні підошвові пальцеві артерії на рівні основ проксимальних фаланг

розгалужуються на власні підошвові пальцеві артерії (aa. digitales plantares
propriae). Перша загальна підошвова пальцева артерія розгалужується на три
власні підошвові пальцеві артерії, дві з яких ідуть вздовж присереднього і
бічного країв великого пальця, а третя – по присередньому краю ІІ пальця,
живлячи їх. Друга, третя і четверта власні підошвові пальцеві артерії
розгалужуються на дві загальні підошвові пальцеві артерії, які кровопостачають
обернені один до одного краї підошвової поверхні ІІ, ІІІ, ІV і V пальців. На рівні
головок плеснових кісток від кожної загальної підошвової пальцевої артерії
відходять пронизні гілки (rr. perforantes), які проходять на тил стопи через
міжплеснові простори і анастомозують з тильними плесновими артеріями або
тильними пальцевими артеріями.

Отже, кожний палець стопи має чотири пальцеві артерії – дві тильні і дві
підошвові. Ці артерії утворюють між собою численні анастомози, особливо густа
артеріальна сітка існує в ділянках кінцевих фаланг.

Для підошвових артерій характерна значна варіабельність. У 25–30 % людей

присередня підошвова артерія не анастомозує з глибокою підошвовою дугою
або ця дуга не сформована. У таких випадках найчастіше глибока підошвова дуга
утворюється продовженням глибокої підошвової артерії (гілка тильної артерії
стопи). Від такої дуги відходять чотири чи три підошвові плеснові артерії. Інколи
до такої дуги підходить тонка гілочка від бічної підошвової артерії. Якщо від цієї
дуги відходять три підошвові плеснові артерії, то четверта відгалужується від
бічної підошвової артерії. У 13–15 % осіб з такими варіантами глибока підошвова
артерія (гілка тильної артерії стопи) розгалужується на дві підошвові плеснові
артерії, а їхні власні підошвові пальцеві артерії живлять І, ІІ і присередній край ІІІ
пальців. Тоді від бічної підошвової артерії відходять ІІІ і ІV підошвові плеснові
артерії, гілки яких живлять бічну поверхню ІІІ пальця та IV і V пальці. Ці дві
системи можуть бути окремими або поєднані між собою тонкою гілкою.
Можливі й інші варіанти.

17. Охарактеризуйте будову та значення лімфатичної системи.

Охарактеризуйте склад та функції лімфи.
Лімфатична система являє собою ще одну транспортну систему організму, що
відповідає за переміщення води і розчинених в ній речовин (живильних,
регулюючих і "шлаків"). Вона включає лімфатичні капіляри, лімфатичні судини,
стовбури і протоки, а також лімфатичні вузли (рис. 4.9). На відміну від
кровоносної системи у неї відсутня "насос", а судини не утворюють замкнену
систему.

Значення лімфатичної системи та лімфообігу:

• забезпечує додатковий відтік рідини з міжклітинних просторів і надходження її

в кровоносне русло;

• підтримує сталість обсягу і складу тканинної рідини;

• бере участь у гуморальній регуляції функцій, транспортуючи біологічно активні

речовини (наприклад, гормони);

• всмоктує різні речовини і транспортує їх (наприклад, всмоктування поживних

речовин з кишечника);

• бере участь у синтезі імунних клітин, в імунологічних реакціях, знешкоджує

різні антигени (бактерії, віруси, токсини та ін.).

Лімфа, що протікає по лімфатичних судинах, являє собою жовтувату рідину, що

містить високомолекулярні сполуки та лімфоцити. Вона утворюється з інших
рідких середовищ організму: з тканинної рідини, рідини плевральній,
околосердечной, черевний і синовіальних порожнин.

Лімфатичні капіляри сліпо починаються в тканинах, збираючи тканинну рідину, і,

зливаючись, утворюють лімфатичну мережу. Стінка такого капіляра складається з
одного шару ендотеліальних клітин, між якими розташовуються великі пори,
через них в посудину йдуть надлишки тканинної рідини, що утворює лімфу.
Лімфатичні капіляри ширше і більш проникні в порівнянні з кровоносними
капілярами, їх особливо багато в легенях, нирках, серозних, слизових і
синовіальних оболонках. У добу у людини утворюється від 1,5 до 4 л лімфи.

Зливаючись, лімфатичні капіляри утворюють дрібні лімфатичні судини, які

поступово укрупнюються. Лімфатичні судини, як і кровоносні, мають тришарове
будова і, так само як і вени, обладнані клапанами. У них більше клапанів,
розташовуються вони близько один до одного. У місцях розташування клапанів
судини звужуються, нагадуючи намиста. Клапан утворений двома стулками з
прошарком сполучної тканини між ними, він є активним органом і не тільки
перешкоджає зворотному току лімфи, але і скорочується 8-10 разів на хвилину,
проштовхуючи лімфу по судині. Всі лімфатичні судини збираються в грудній і
правий лімфатичні протоки, мають таку ж будову, як і вени.

На шляху лімфатичних судин лежать скупчення лімфоїдної тканини - лімфатичні

вузли. Вони найбільш численні в області шиї, пахвової западини, паху і близько
кишечника, повністю відсутні в скелеті, кістковому мозку, на кистях і стопах, на
кінцівках вузли розташовуються в області суглобів. Загальна кількість вузлів у
людини близько 460.

Лімфатичні вузли являють собою округлі утворення (рис. 4.10). У ворота вузла
входять артерії і нерви, а виходять вени і виносять лімфатичні судини. Приносять
лімфатичні судини входять з протилежного боку. Зовні вузол покритий щільною
сполучнотканинною капсулою, від якої всередину відходять перегородки -
трабекули. Між ними розташовується лімфоїдна тканина. У вузлі на периферії
знаходиться кіркова речовина (лімфатичні вузлики), а в центрі - мозкову
речовину (тяжі і синуси). Між кірковим і мозковою речовиною лежить
паракортикальна зона, де розташовуються Т-лімфоцити (Т-зона). У кірковій
речовині і в тяжах знаходяться В-лімфоцити (В-зона). Основу лімфатичного вузла
становить ретикулярна тканину. Її волокна і клітини утворюють мережу, в
комірках якої лежать лімфоцити, лімфобласти, макрофаги і т.д. У центральній зоні
вузликів коркового речовини розташовуються центри розмноження, де
відбувається розмноження лімфоцитів. При попаданні в організм інфекції
центральна зона збільшується в розмірах, при ослабленні інфекційного процесу
вузлики набувають первинний вигляд. Виникнення і зникнення центрів
розмноження відбувається протягом 2-3 діб. Лімфатичні вузли знешкоджують
отруйні речовини, затримують мікроорганізми, тобто служать біологічним
фільтром.

Особливою функцією лімфатичної системи є утворення спеціальних імунних

клітин - лімфоцитів - і переміщення їх по організму. Лімфатична система разом з
кровоносною системою бере активну участь в імунітеті - захисті організму від
чужорідних білків і мікроорганізмів. У імунної функції лімфатичної системи крім
лімфатичних вузлів беруть участь мигдалини, лімфатичні фолікули кишечника,
селезінка та тимус. Захисна функція лімфатичної системи більш докладно
викладена в розділі, присвяченому імунітету.

Лімфатична система до теперішнього часу залишається однією з найбільш

маловивчених систем організму, проте її функції відіграють колосальну роль у
життєдіяльності організму. Розвиток лімфатичної системи в онтогенезі
починається на 2-му місяці внутрішньоутробного життя, інтенсивно
продовжується впродовж першого року і набуває подібне зі дорослим
організмом будова до 6 років
 Лімфа (від лат. lympha — чиста вода, волога) — прозора рідина, за своєю
структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів і тромбоцитів,
але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі
кров'яні тільця, що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних
мікроорганізмів).

Функції лімфи — повернення білків, води і солей із тканин у кров. В організмі

людини міститься 1-2 літри лімфи. Лімфатична система бере участь у створенні
імунітету, захищає організм від хвороботворних мікробів. Лімфатичними
судинами, у разі зневоднення та загального зниження захисних сил імунітету,
можливе поширення паразитів: найпростіших, бактерій, вірусів, грибків та інших,
що називають лімфогенним шляхом розповсюдження інфекції, інвазії або
метастазування пухлин.

Гістопатологічне дослідження лімфатичної системи використовується як

скринінговий інструмент для аналізу імунної системи у поєднанні з
патологічними змінами в інших системах органів та клінічною патологією для
оцінки стану захворювання. Хоча гістологічна оцінка лімфатичної системи
безпосередньо не вимірює імунну функцію, вона може поєднуватися з
ідентифікацією хімічних біомаркерів для визначення основних змін у хворій
імунній системі

18. Охарактеризуйте будову, топографію та функції селезінки.

Селезі́нка (лат. lien, splen, останній варіант — від дав.-гр. σπλήν) — непарний, видовженої форми
периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в
задній частині лівого підребер'я. У людини довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см,
товщина 4-5 см, маса 150—200 г. Селезінка проектується на грудну клітку між 9 і 11 ребром, довга
вісь її розміщена косо і здебільшого відповідає напрямку 10 ребра.

Будова селезінки

Розміри селезінки у дорослої людини складають завширшки 8 см, в довжину 10 - 12 см, а її

товщина не перевищує 4 см. Під час процесу травлення звичайно спостерігається збільшення
селезінки.

За формою селезінка нагадує кавове зерно. Колір її поверхні темно-червоний, з виразним

фіолетовим відтінком. У ній виділяють два краї - верхній і нижній і два кінці - передній і задній. На
ділянці селезінки, прилежащем до шлунку мається борозна - ворота, через які в неї входять нерви
і кровоносні судини.
Зовні селезінка покрита не тільки серозною оболонкою, а й щільною сполучнотканинною
капсулою. Ця капсула проникає і всередину органу, розділяючи тканину селезінки на невеликі
окремі ділянки.

Основні функції селезінки;

елімінація еритроцитів і тромбоцитів, які завершили свій життєвий цикл

депонування крові та заліза

розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів та утворення антитіл

вироблення біологічно активних речовин, які пригнічують еритропоез в червоному кістковому

мозку

в ембріональному періоді селезінка є універсальним кровотворним органом, в якому

утворюються всі формені елементи крові