ДЗ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ МОЗ УКРАЇНИ»

КАФЕДРА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ, СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

ТА ВАЛЕОЛОГІЇ

«Затверджено»
на методичній нараді кафедри
фізичної реабілітації, спортивної
медицини та валеології
(назва кафедри)

Завідувач кафедри
д.мед.н., проф.________ О.Б. Неханевич
« __» ______ 2020 р.

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

студентам ІI курсу МЕДИЧНОГО факультету

ДЛЯ ПОЗААУДИТОРНОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

з дисципліни Основи фізичної терапії, ерготерапії

Змістовий модуль №1 – Загальні основи фізичної терапії, ерготерапії

Тема № 5: Дослідження та оцінка функціонального стану організму за

допомогою функціональних проб із затримкою дихання та з переміною
положення тіла у просторі

Дніпро 2020
 2
Змістовний модуль 1: Загальні основи фізичної терапії, ерготерапії

ТЕМА № 5. Дослідження
Дослідження та оцінка функціонального стану організму за допомогою
функціональних проб із затримкою дихання та з переміною положення тіла у просторі

1. Актуальність теми: Враховуючи, що морфологічні особливості людини певним чином впливають

на фізичну працездатність та пристосування організму людини до фізичних навантажень, здійснюють
вплив на прояв сили, швидкості, витривалості й інших фізичних якостей (Н.Д. Граєвська, 2004), одним
з розділів комплексного лікарського обстеження є дослідження і оцінка фізичного розвитку.

2. Тривалість теми: 4 (год).

3. Навчальна мета: Оволодіти методикою визначення та оцінки функціонального стану організму за

допомогою функціональних проб із затримкою дихання та з переміною положення тіла у просторі.

Кінцеві цілі практичного заняття:

Знати:
- методику проведення та оцінку функціонального стану організму за допомогою проб
Штанге, Генчі, кліно- та ортостатичної проб;
- рекомендації щодо гармонізації або корекції функціонального стану в залежності від його
особливостей та недоліків;

Вміти:
- проводи та оцінювати функціональний стан організму за допомогою функціональних проб
із затримкою дихання та з переміною положення тіла у просторі.

Засвоїти практичні навички:

- самостійно проводити дослідження та оцінку функціонального стану організму за
допомогою функціональних проб із затримкою дихання та з переміною положення тіла у
просторі;
- заповнити медичну документацію: відповідні розділи лікарсько-контрольної карти (ф. 061-
о) та додатковий протокол до ф. 061-о.

4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна

інтеграція) (табл. 4.1):
Таблиця 4.1
Назви попередніх
Отримані навички
дисциплін
Анатомія Знати анатомічну будову тіла людини, особливості скелетно-м’язової
системи та опорно-рухового апарату, особливості серцево-судинної,
дихальної систем, органів травлення, сечовиділення, ендокринної та
нервової систем.
Фізіологія Знати особливості фізіологічного стану організму після дії на нього
фізичного навантаження в нормі і при патології. Вміти визначати стан
шкірних покровів, підшкірної жирової клітковини, ступінь розвитку
м’язів та жировідкладень, правильність тілобудови та постави.
Пропедевтика Проводити соматоскопію та антропометрію. Оцінювати отримані
внутрішніх хвороб результати.
Пропедевтика Знати особливості тілобудови та фізичного розвитку у дітей різного
дитячих хвороб віку.

5. Поради студенту.

Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при
підготовці до заняття (табл.. 5.1):
Таблиця 5.1

Термін Визначення
 3
1. Проба Штанге виконується в положенні сидячи, після відпочинку 5-7 хвилин.
Досліджуваний повинен зробити глибокий (але не максимальний*)
вдих і затримати дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями).
Тривалість часу перерви у диханні відлічують секундоміром. В
момент видиху секундомір зупиняють.
2. Проба Генчі зробивши звичайний (не глибокий) видих, досліджуваний затримує
дихання. Тривалість перерви у диханні відзначається секундоміром.
Секундомір зупиняють в момент вдиху.
3. Ортостатична після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв.
проба у досліджуваного підраховують частоту пульсу за 15 сек. і результат
помножують на 4. Тим самим визначають вихідну частоту серцевих
скорочень за 1 хв. Після чого досліджуваний повільно (за 2-3 сек.)
встає. Відразу після переходу у вертикальне положення, а потім
через 3 хв. стояння (тобто коли показник ЧСС стабілізується) у
нього знов визначають частоту серцевих скорочень (за даними
пульсу за 15 сек., помноженими на 4).
4. Кліностатична пробу проводять у зворотному порядку: ЧСС визначається після 5
проба хв. спокійного стояння, потім після повільного переходу у положення
лежачи, і, нарешті, після 3 хв. перебування у горизонтальному
положенні. Пульс підраховують також за 15-ти сек. інтервали часу,
помножуючи результат на 4.

5.1 Зміст теми

Основні вимоги до функціональних проб
Слід відзначити, що якими б не були функціональні проби, вони повинні відповідати
визначеним вимогам, а саме – бути однотипними, стандартними та дозованими. Оскільки
тільки при таких умовах можливо порівнювати дані, які отримані у різних осіб, або у однієї
людини в різні періоди часу, тобто в динаміці. Крім того, функціональні проби повинні бути
цілком безпечними і водночас достатньо інформативними, а також простими і доступними,
не вимагати особливих навичок для їх виконання. Проби з фізичним навантаженням повинні
забезпечувати включення в роботу якомога більшої кількості м’язів та давати змогу
вимірювати й змінювати інтенсивність навантажень в необхідних межах.

З а г а л ь н а с х е м а п р о в е д е н н я ф у н к ц і о н а л ь н и х п р о б . При проведенні
більшості функціональних проб, особливо з фізичним навантаженням, необхідно
дотримуватися наступної схеми:
1. Визначення і оцінка вихідних (тобто у стані спокою) даних показників, що
досліджуються.
2. Виконання дозованого навантаження та вивчення характеру і ступеню змін показників
під впливом функціональної проби.
3. Аналіз тривалості і характеру відновлюваного періоду, протягом якого досліджувані
показники повертаються до вихідного рівня.
Особливості реєстрації показників при проведенні
ф у н к ц і о н а л ь н и х п р о б . Слід також звернути увагу на особливості реєстрації деяких
показників, головним чином це стосується частоти пульсу, при проведенні функціональних
проб. Для того, щоб вивчити реакцію пульсу, його підраховують не за одну хвилину (як
прийнято при проведенні звичайного лікарського огляду), а за коротші інтервали часу,
найчастіше це 10, 15 або 30 секунд.

Методика проведення та оцінка

функціональних проб

Для визначення функціональних здібностей організму під час оздоровчих та спортивних

тренувань найбільш важливим є врахування стану серцево-судинної та дихальної систем, а
також їх вегетативної регуляції. Саме тому в процесі лікарського контролю найчастіше
використовуються функціональні проби, які характеризують зазначені фізіологічні системи.
Це проби із затримкою дихання, зі зміною положення тіла у просторі та з фізичним
навантаженням.
 4

Проби із затримкою дихання

Проба із затримкою дихання під час вдиху (проба Штанге). Проба виконується в
положенні сидячи, після відпочинку 5-7 хвилин. Досліджуваний повинен зробити глибокий
(але не максимальний*) вдих і затримати дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями).
Тривалість часу перерви у диханні відлічують секундоміром. В момент видиху секундомір
зупиняють.
* П р и м і т к а : Максимальний вдих, розтягуючи легені, може призвести до роздратування закінчень n.
vagus, внаслідок чого активізується дихальний центр і людина не може тривалий час затримувати дихання.
О ц і н к а : У здорових дітей та підлітків у віці 6-18 років тривалість затримки дихання під
час вдиху коливається у межах 16-55 сек. У здорових нетренованих дорослих чоловіків час
затримки дихання складає в середньому 40-60 сек., у жінок – 30-40 сек. У спортсменів цей
час збільшується до 60-120 сек. у чоловіків і до 40-95 сек. у жінок. При захворюваннях
органів кровообігу, дихання, анеміях тривалість затримки дихання зменшується.

Проба із затримкою дихання під час видиху (проба Генчі). Зробивши звичайний (не
глибокий) видих, досліджуваний затримує дихання. Тривалість перерви у диханні
відзначається секундоміром. Секундомір зупиняють в момент вдиху.
О ц і н к а : Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається в межах 25-
40 сек. у чоловіків і 15-30 сек. – у жінок. У спортсменів спостерігають значно вищі показники
(до 50-60 сек. у чоловіків і 30-50 сек. у жінок).
Слід відзначити, що функціональні проби з затримкою дихання характеризують
насамперед функціональні здібності серцево-судинної системи, проба Штанге до того ж
відображає стійкість організму до недостачі кисню. Спроможність до тривалої затримки
дихання залежить певним чином від функціонального стану та потужності дихальних м’язів.
Проте при проведенні вищенаведених проб слід мати на увазі, що вони не завжди є цілком
об’єктивними, оскільки ще в значній мірі залежать від вольових якостей досліджуваного. Це в
деяких випадках знижує практичну цінність даних проб.
В и к о р и с т а н н я д и х а л ь н и х п р о б в п р а к т и ч н і й м е д и ц и н і . Серцево-
легеневі апнотичні проби дають інформацію про функціональний стан кардіореспіраторної
системи. При цьому необхідно зважати на залежність результатів проби від вольових
якостей досліджуваного. Співвідношення між інспіраторною та експіраторною апнотичною
паузою дорівнює 1:2. При наявності відхилень у стані серцево-судинної системи тривалість
затримки дихання скорочується на 50 і більше відсотків. Співвідношення між цими паузами
може досягнути у них 1:1. Погіршуються показники апнотичних проб і при захворюваннях
дихальної системи.

Проби зі зміною положення тіла у просторі

Ортостатична проба. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5

хв. у досліджуваного підраховують частоту пульсу за 15 сек. і результат помножують на 4.
Тим самим визначають вихідну частоту серцевих скорочень за 1 хв. Після чого
досліджуваний повільно (за 2-3 сек.) встає. Відразу після переходу у вертикальне
положення, а потім через 3 хв. стояння (тобто коли показник ЧСС стабілізується) у нього
знов визначають частоту серцевих скорочень (за даними пульсу за 15 сек., помноженими на
4).
О ц і н к а : Нормальною реакцією на пробу є збільшення ЧСС на 10-16 ударів за 1 хв.
відразу після підйому. Після стабілізації цього показника через 3 хв. стояння ЧСС дещо
зменшується, але на 6-10 ударів за 1 хв. вища ніж у горизонтальному положенні. Сильніша
реакція свідчить про підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової
системи, що притаманне недостатньо тренованим особам. Слабша реакція спостерігається у
разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної
частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток
стану тренованості.
 5

Кліностатична проба. Дану пробу проводять у зворотному порядку: ЧСС визначається

після 5 хв. спокійного стояння, потім після повільного переходу у положення лежачи, і,
нарешті, після 3 хв. перебування у горизонтальному положенні. Пульс підраховують також за
15-ти сек. інтервали часу, помножуючи результат на 4.
О ц і н к а : Для нормальної реакції характерно зниження ЧСС на 8-14 ударів за 1 хв.
відразу після переходу в горизонтальне положення і деяке підвищення показника після 3 хв.
стабілізації, але ЧСС при цьому на 6-8 ударів за 1 хв. нижча, ніж у вертикальному положенні.
Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини
вегетативної нервової системи, менше – про знижену реактивність.
Функціональні проби зі змінами положення тіла дозволяють оцінювати функціональний
стан вегетативної нервової системи: симпатичного (ортостатична) та парасимпатичного
(кліностатична) її відділів. Під час оцінки результатів орто- і кліностатичної проб необхідно
враховувати, що безпосередня реакція після зміни положення тіла у просторі вказує
головним чином на чутливість (реактивність) симпатичного чи парасимпатичного відділів
вегетативної нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв.,
характеризує їх тонус.
Використання проб зі змінами тіла у просторі в практичній
м е д и ц и н і . Проби зі зміною положення тіла найчастіше використовують для вивчення
функціонального стану вегетативної нервової системи. Повторні проведення проб в процесі
тренувань дають можливість попередити виникнення стану перетренованості, при якому
порушення функціонального стану вегетативної нервової системи є однією з перших ознак. У
ослаблених та хворих осіб (наприклад, після тривалого ліжкового режиму) проби зі зміною
положення тіла можуть використовуватися для визначення функціонального стану серцево-
судинної системи у той період, коли інші (більш інтенсивні) навантаження протипоказані.

Методика дослідження пульсу

1. Дослідження пульсу починають на обох руках.

Найлегше досліджувати пульс на променевій артерії, яка розміщена поверхнево і легко
пальпується між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого
м'яза. Терапевт становиться напроти пацієнта й прощупує пульсацію променевих артерій на правій й
 6
лівій руці. При цьому він одночасно обхвачує трьома пальцями своєї правої руки область пульсації на
лівій руці пацієнта, а лівою рукою, відповідно, на правій. Досліджуючи пульс на променевій артерії,
долоню розміщують вище від променевозап'ясткового суглоба таким чином, щоб великий палець
знаходився на тильній поверхні передпліччя, а решта пальців (2, 3 та 4) – на променевій артерії біля
основи першого пальця пацієнта. Терапевт визначає симетричність та пульсу (однаковість з обох
сторін). Порівнюють величину і синхронність появи пульсових хвиль на правій і лівій променевій
артеріях. Різну величину пульсових хвиль на цих артеріях спостерігають при аномаліях розвитку,
звуженні або здавлюванні ззовні однієї з артерій. За наявності різниці пульсу дослідження проводять
на тій променевій артерії, де пульсові хвилі виявляють краще або він частіший.
2. Визначення ритмічності пульсу та інтервалів між пульсовими хвилями.
3. Підрахунок частоти пульсу. Пульс на правій руці досліджують лівою і навпаки. Пальпацію
пульсу проводять другим, третім і четвертим пальцями, якими помірно притискують артерію до
внутрішнього боку променевої кістки. Існують різні методики підрахунку частоти пульсу, проте в
клінічних умовах рекомендується проводити підрахунок впродовж однієї хвилини, тому що при
аритміях частота може змінюватись. В спортивній практиці звичайно частоту пульса підраховують за
більш короткі проміжки часу (10, 15, 30 секунд) з подальшим перерахунком частоти за хвилину.
4. Визначення наявності або відсутності дефіциту пульса. Дане дослідження проводять
одночасно два дослідника. Один методом пальпації визначає частоту пульса (ЧП), другий методом
аускультації підраховує ЧСС. Далі порівнюють отримані дані. В нормі ЧП = ЧСС. Якщо є різниця, то
вказують на наявність дефіциту пульса.
5. Оцінка наповнення та напруження пульсу, здавлюючи променеву артерію до зникнення
пульсу.
6. Результати дослідження пульсу записують в історію хвороби чи амбулаторну картку,
вказуючи ритм. Частоту пульсу щоденно відмічають червоним олівцем в індивідуальному
температурному листку. З'єднання крапок, які відповідають відміченій частоті пульсу, називають
пульсовою кривою, при аритмії її зображують переривною лінією.

Частота пульсу – це кількість пульсових хвиль за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових
хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60-90 уд/хв. Частоту серцевих скорочень
(ЧСС) понад 90 називають тахікардією, а ЧСС менше ніж 60 ударів за 1 хв. – брадикардією. Поява
тахікардії, брадикардії і аритмії вимагає уважного спостереження за хворим, особливо якщо ці
ознаки з'являються у хворого вперше. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від
багатьох факторів:
- від віку (найчастіший пульс у перші роки життя, у немовлят в нормі 140-160 уд/хв.);
- фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється;
- від статі (у жінок пульс на 5-10 ударів за хвилину частіший, ніж у чоловіків);
- від впливу емоцій (при страху, гніві пульс частішає);
- від тренованості (у тренованих осіб він фізіологічно знижується. У марафонців в нормі може бути
40 уд/хв.);
- прискорення пульсу може відбуватись при підвищенні температури тіла. (Згідно правила
Лібермейстера підвищення температури тіла на 1°С спричинює почастішання пульсу на 8-10
ударів за 1 хв.).
Ритмічність пульсу. Ритм пульсу оцінюють за регулярністю появи пульсових хвиль. Якщо вони
з'являються через однакові проміжки часу, то ритм вважають правильним (ритмічний пульс, pulsus
regularis). При різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу називають неправильним
(pulsus irregularis).
Аритмія найчастіше є проявом захворювання серцевого м'яза, провідної системи серця,
порушення нервової регуляції.
Деякі скорочення є настільки слабкими, що пульсова хвиля не досягає периферичних артерій і не
визначається при пальпації.
Дефіцит пульсу – стан, коли кількість пульсових хвиль стає меншою, ніж частота серцевих
скорочень. Тому недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба
порахувати кількість серцевих скорочень. Різниця цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.
Переміжний пульс – чергування слабких та сильних пульсових хвиль, ознака важкого
ушкодження серцево-судинної системи.
 7
Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою
потрібно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Ступінь напруження пульсу
залежить від рівня артеріального тиску: при його підвищенні пульс стає твердим або напруженим
(судину важко стиснути), при зниженні – м'яким (при зниженні артеріального тиску достатньо легко
натиснути на артерію, як пульс зникає). В нормі опір повинен бути помірного напруження;
Наповненням пульсу називають ступінь наповнення артерії кров'ю під час систоли серця. Воно
залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під
час свого скорочення. При доброму наповненні під пальцями відчутно високу пульсову хвилю, а
при поганому – малі пульсові хвилі. Розрізняють:
- пульс помірного наповнення;
- повний пульс (pulsus plenus) – наповнення пульсу більше норми;
- пустий пульс (pulsus vacuus) – погано пальпуємий;
- ниткоподібний пульс – частий, ледве відчутний пульс.
Висота:
Висота пульсу – амплітуда коливань стінки артерій, визначається на основі сумарної оцінки
напруження й наповнення пульсу.
Розрізняють:
- пульс помірної висоти;
- великий пульс (pulsus magnus) – висока амплітуда;
- малий пульс (pulsus parvus) – низька амплітуда.

5.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Опишіть методики проведення дихальних функціональних проб, як оцінюються результати

дослідження?
2. Опишіть методики проведення функціональних проб зі зміною положення тіла у просторі та
вкажіть як оцінити отримані результати?
3. В чому полягає суть функціональної діагностики? Що таке функціональні проби та які основні
діагностичні задачі вирішуються при їх проведенні?

5.3. Практичні роботи (завдання), які використовуються на занятті:

1. Дослідити функціональний стан організму за допомогою проб із затримкою дихання та зі
зміною положення тіла у просторі.
2. Зробити висновки на підставі отриманих результатів.

5.4. Зміст теми:

Дослідження та оцінка функціонального стану організму проводиться за допомогою:
1. Проби Штанге.
2. Проби Генчі.
3. Ортостатичної проби
4. Кліностатичної проби

5.5. Матеріали для самоконтролю:

1) Питання для самоконтролю:
1. Основні вимоги до проведення функціональних проб.
2. Загальна схема проведення функціональних проб.
3. Особливості реєстрації показників при проведенні функціональних проб.
4. Методика проведення та оцінка проб із затримкою дихання.
5. Методика проведення та оцінка проб зі зміною положення тіла у просторі.
2) Тестові завдання та ситуаційні задачі: (Додаються).

1)У здорових нетренованих чоловіків час затримки дихання під час проведення проби Штанге
складає:
A. 10-20 сек;
B. 20-40 сек;
C. 40-60 сек;
D. 60-80 сек;
E. 80-100 сек;
2) Час затримки дихання у здорових нетренованих жінок під час проведення проби Генчі
складає:
 8
A. 10-15 сек;
B. 15-30 сек;
C. 30-45 сек;
D. 45-60 сек;
E. 60-75 сек;

Література:
Основна
1. Фізична реабілітація, спортивна медицина: підручник / В.В. Абрамов, В.В. Клапчук, О.Б.
Неханевич [ та ін.]; за ред. професора В.В. Абрамова та доц. О.Л. Смирнової.- Дніпро,2014.-
456 с.
2. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина: Тестові завдання для контролю знань
студентів медичного та стоматологічного факультетів вищих медичних навчальних закладів ІУ
рівнів акредитації (Навчальний посібник) / Абрамов В.В., Клапчук В.В., Магльований А.В.,
Смирнова О.Л., та ін.; за ред. проф. В.В. Клапчука та проф. А.В. Магльованого. –
Дніпропетровськ: Мед академія, 2006. – 124 с.
3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина (Вибрані лекції для студентів) / Абрамов В.В.,
Клапчук В.В., Смирнова О.Л. та ін.; за ред. проф. В.В Клапчука. – Дніпропетровськ:
Медакадемія, 2006. – 179 с.
Додаткова
1. Врачебный контроль в физическом воспитании и спорте: методические рекомендации для
студентов ІУ курса медицинского факультета / Сост.: В.С. Соколовский, Н.А. Романова, В.С.
Владова, И.И. Бондарев. – Одесса: Одесс. гос. мед. ун-т, 2001. – 93с.
2. Граевская Н.Д., Долматова Т.И. Спортивная медицина: Курс лекций и практические занятия.
Учебное пособие. – Том 1 и 2.. – М.: Советский спорт, 2004.
3. Спортивная медицина. Учебник / Макарова Г.А. – М.: Советский спорт, 2003. – 480 с.

Переглянуто на засіданні кафедри «____»___________20___р. (Протокол № ____)

Зав. кафедри д.мед.н. _________________ О.Б.Неханевич

Переглянуто на засіданні кафедри «____»___________20___р. (Протокол № ____)

Зав. кафедри д.мед.н. _________________ О.Б.Неханевич

Переглянуто на засіданні кафедри «____»___________20___р. (Протокол № ____)

Зав. кафедри д.мед.н. _________________ О.Б.Неханевич

Переглянуто на засіданні кафедри «____»___________20___р. (Протокол № ____)

Зав. кафедри д.мед.н. _________________ О.Б.Неханевич