Реабілітація після спортивних

травм

Виконав:
канд.біолг.наук,
доцент О.А.Горбунов
Травма — це ушкодження, викликане
зовнішнім впливом, що супроводжується чи
супроводжується порушенням цілісності
тканин.
Спортивна травма - характеризується
зміною функцій і, можливо, анатомічних
структур через вплив фізичного фактора, що
виник у результаті занять спортом і
перевищує фізіологічну міцність тканин.
 Характерною тенденцією розвитку сучасного спорту в
цілому та професійного зокрема є підвищений травматизм, що
пов’язаний із високими вимогами до результативності та
великою конкуренцією на міжнародній арені .
Кількість травм у професійному спорті постійно зростає й
складає 9–18 % у загальній структурі травматизму .
Спортсмени високого класу через професійні захворювання та
травми змушені пропускати 7–45 % тренувальних занять і 5–35 %
змагальних стартів.
Унаслідок цього кількість постраждалих, яким потрібне
стаціонарне лікування в результаті отриманої травми, становить
близько 10 %, а оперативне втручання потребує 5–10 % спортсменів
 Сучасний професійний спорт –
це тріумф людських можливостей.
Водночас розвиток професійних та олімпійських видів спорту з їх
високою конкуренцією й надвисокими фізичними навантаженнями
супроводжується підвищеним травматизмом, передпатологічними та
патологічними станами, що становлять загрозу для здоров’я спортсменів,
ефективності їхньої тренувальної та змагальної діяльності.
Спортивний травматизм є одним із провідних факторів, що
визначають спортивну результативність і спортивне довголіття в
цілому.
За даними Міністерства охорони здоров’я України, спортивний
травматизм займає п’яте місце в загальній структурі травматизму серед
населення та слідує за побутовим, вуличним, виробничим і транспортним.
 Спортивний травматизм руйнує кар’єру 60–70 % видатних
спортсменів, знецінює їхню багаторічну самовіддану та вкрай важку як
фізичну, так і психологічну працю

Ігор Олексенко, екс-директор київського Центру спортивної медицини:

"Кожен вид спорту має свою специфіку, пов'язану з

формуванням певних рухових навичок. У спорті це називається
координація.
Найчастіше травма, неважливо - верхнього пояса або нижніх
кінцівок, виникає на тлі втоми.
Коли координаційні можливості організму знижуються, то і
захист знижується і відбувається травматизація тієї чи іншої
сегмента.
Больові точки спорту: що травмується найчастіше
у різних видах
Профілактика спортивного травматизму - це, перш за все, правильно
спланований тренувальний процес.
Який передбачає збалансоване за часом навантаження та
відновлення. І це стосується відновлення не тільки м'язів, зв'язок та
суглобів, а й відновлення тих центрів у мозку, які відповідають за цей рух.
Тобто в той момент, коли спортсмен стомлений та стомлені його
м'язи та зв'язки, відбуваються травми.
Травми опорно-рухового апарату в спортсменів супроводжуються
раптовим та різким припиненням тренувальних занять, викликають
порушення усталеного рухового стереотипу.
Раптове припинення занять спортом сприяє згасанню й руйнуванню
вироблених багаторічним систематичним тренуванням умовно-
рефлекторних зв’язків.
Знижується функціональна здатність організму й усіх його систем,
відбувається фізичне та психічне розтренування.
Негативні емоції, пов’язані з травмою, неможливістю виступати в змаганнях,
страх надовго втратити спортивну форму та працездатність гнітюче діють на
психічний стан, ще більше посилюючи процеси детренованості.
Особливо несприятливо припинення занять спортом позначається на стані
здоров’я висококваліфікованих професійних спортсменів .
У зв’язку з цим зростає роль ефективних засобів і методів відновлення
ушкодженої рухової функції
 Класифікація травм
За типами : забитий місця, розтяг, розрив, перелом і т.д.

За ступеня тяжкості : легка, середня, важка

За місцем локалізації
За характером виникнення
травми можуть бути

• гострими, що з'явилися раптово через

одноразовий сильний вплив,

•хронічними, викликаними багаторазовим

впливом одного і того ж фактора на певну область
тіла.
Найчастіше хронічні травми виникають в
результаті перевантажень через однотипні рухи,
що повторюються. Типовими прикладами можуть
бути хронічні травми ліктя у тенісистів, плеча — у
плавців, гомілки — у бігунів.
Невід'ємна частина спортивної медицини –
медична реабілітація.

Це комплекс заходів, спрямованих на

відновлення здоров'я, функціональних
можливостей, працездатності організму після дії
хвороби чи травми.
Головна мета
медичної реабілітації :

наскільки
можна повне
відновлення
втрачених після
травми
можливостей
організму.
Завдання медичної реабілітації полягають у
відновленні та/або компенсації:
• порушених фізіологічних функцій;
• психологічний статус;
• соціальних функцій;
• професійні функції;
• функціональних резервів, зокрема
підвищення саногенетичних можливостей
організму.

Якщо повне відновлення неможливе,

медична реабілітація спрямована на
компенсацію порушених функцій та
уповільнення прогресування
захворювання, попередження розвитку
патологічних процесів, що призводять до
тимчасової та стійкої втрати
працездатності.
Тривалість реабілітації залежить від тяжкості травм, які
поділяються на:

• легкі травми, які не спричиняють значної втрати працездатності, у

тому числі й спортивної, — відновлення відбувається протягом 10 днів;

• травми середньої тяжкості, що супроводжуються вираженими

змінами в організмі, - припинення спортивної працездатності триває
10-30 днів;

• тяжкі травми викликають різко виражені порушення здоров'я та

втрату працездатності на термін понад 30 днів.

Програма реабілітації
складається індивідуально.

Вона залежить від типу та

локалізації ушкодження та
\ загального стану пацієнта.
 Етапи в реабілітації спортсменів
після захворювань та травм
• Стаціонарний або лікувальний. Починається у лікувальному закладі, де
потерпілий отримує спеціалізовану допомогу. На цьому етапі головними
завданнями є стабілізація фізичного та психологічного стану пацієнта, формування
індивідуальної програми фізичної реабілітації. Якомога раніше підключаються
немедикаментозні методи відновлення - кінезітерапія, ЛФК, масаж. Тривалість
цього етапу залежить від виду травми та відновлювальних здібностей потерпілого.

• Санаторний етап. Це період, коли постраждалий із статусу «хворий»

переходить до активної діяльності. Для подальшого підвищення працездатності
пацієнтів використовуються природні та фізичні фактори. Фізичні навантаження
суворо регламентуються, поступово збільшуючись обсягом. Після закінчення цього
етапу в нормі постраждалий відновлює працездатність.

• Поліклінічний етап реабілітації – завершальна стадія, мета якої –

підтримання досягнутого рівня фізичного розвитку. На цьому етапі стають
остаточно зрозумілими перспективи повернення у спортивне життя
 Підходи до реабілітації після
спортивних травм

Незалежно від того, що стало приводом для медичної

реабілітації
— травма чи хвороба,

найкращі результати досягаються при

використанні міждисциплінарного підходу,

коли відновлення займається групою фахівців,

координуючи між собою лікувально-оздоровчі заходи,
немедикаментозні методи терапії.
Надзвичайно важливим у реабілітації спортсменів є різноманітність
використовуваних засобів відновлення, що об’єднуються в
комплексні програми. Чим вони багатогранніші, тим вища їх
ефективність, оскільки вони діють на різні механізми регуляції
організму спортсмена (гуморальні, імунні, нервові, функціональні) і
тим більша вірогідність «попадання в ціль».
Різноманітні засоби фізичної
реабілітації комбінуються таким чином,
що взаємно підсилюють і доповнюють дію
один одного на організм спортсмена.
Стан детренованості, який неминуче слідує за тривалим відновним
процесом, призводить до зниження основних рухових якостей,
спеціальних навичок і порушення техніки рухових дій в обраному виді
спорту.
Виходячи зі спрямованості впливу використовуваних засобів, В.
М. Шубкін рекомендує групувати їх у такі комплекси, що сприяють:
1.Відновленню функції травмованого сегменту опорно-рухового апарату;
2.Відновленню загальної працездатності (функціонального стану
організму, фізичних якостей)
3.Відновленню спеціальної працездатності;
4.Відновленню рухових умінь і навичок;
5.Відновленню психологічної стійкості спортсмена;
6.Реалізації підтримки рівня працездатності, зняття втоми
В основу лікування та реабілітації після
спортивних травм використовуються такі
методи лікування:
фізіотерапія;
механотерапія;
рефлексотерапія.
дієтотерапія.
ерготерапія
Neurac-терапія
масаж
лікувальна гімнастика та ін.
Фізіотерапія: по суті, включає всю сукупність немедикаментозних
методів впливу, починаючи з природних факторів, таких як інсоляція і
бальнеотерапія, і закінчуючи впливом постійних і змінних струмів різної
частоти, магнітних полів, атмосферного тиску (гіпербарична оксигенація
та ін.)

Механотерапія – фізичні вправи у спеціально

розроблених апаратах для розвитку руху в
окремих суглобах
Ерготерапія - відновлення повсякденних
навичок та рухів, необхідних у звичайному
житті, зцілення через діяльність

Рефлексотерапія. Крім традиційного

акупунктури - впливу голками на активні
точки на тілі, ця група методик включає
моксотерапію - вплив на рефлексогенні зони
глибоким прогріванням за допомогою
спеціальної сигари (мокси), та
електроголкотерапію.
Масаж.
Традиційний медичний масаж є невід'ємним компонентом спортивної
реабілітації. Так само не вимагає додаткових роз'яснень і застосування
вакуумного масажу, що активізує кровообіг, покращує метаболізм і
знижує набряки.
На стику сучасних та традиційних методик працює акупресура – ​тиск
пальцями на рефлексогенні точки.
Мало відомий європейцям
традиційний китайський масаж туйну,
основні техніки якого – натискання,
розтирання та вібрація.
А масаж гуаша заснований на вплив
на рефлексогенні зони спеціальним скребком
з рогу буйвола.

Лікувальна гімнастика. Як елемент лікувальної гімнастики може

бути використана традиційна гімнастика цігун, повільні та плавні
рухи якої не тільки відновлюють м'язову активність, але й знімають
психологічну напругу.
Neurac-терапія - це метод фізичної терапії,   відновлення правильних
моделей руху. В результаті проведення функціональних тестів та Neurac
тестів визначаються слабкі локальні місця та слабкі регіони в тілі.

Важливим елементом цього

методу є фізичний терапевт.
Саме він спостерігає за детальною
технікою виконання кожної вправи,
контролює режим відпочинку та
роботи. При необхідності корегує
вихідні позиції та виконання руху
своїми руками.
Дієтотерапія.
Важливість правильного харчування загальновідома.
У період реабілітації після травм дієта повинна включати достатню
кількість вітамінів і білка для відновлення пошкоджених структур
організму, а її енергетична цінність повинна відповідати зниженим
через обмеження рухливості потребам.

Обов'язково достатнє вживання мікроелементів, таких як кальцій і

фосфор для регенерації кісток, магній для нормалізації роботи
нервової системи.

Зазвичай для адекватного поповнення потреби у вітамінах та

мікроелементах використовують вітамінно-мінеральні комплекси.

Як складову частину дієтотерапії можна розглядати фітотерапію.

Але треба пам'ятати, що лікарські трави – це не просто
«травки», які можна приймати без обмежень і як заманеться.
Збори має підбирати кваліфікований лікар, враховуючи взаємодію
різних трав, їх побічні ефекти та протипоказання.
Реабілітаційний процес
завершується та спортсмен
повертається до тренувальних
занять якщо показники рухової
функції відновлюються до рівня
не менше ніж 90 %.
Дякую за увагу!