МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

КРИВОРІЗЬКИЙ НАШОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фізичного виховання

РЕФЕРАТ

на тему:
«ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ, САМОКОНТРОЛЬ,
ГІГІЄНА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ»

Виконав: Салоїд Максим Вікторович

(прізвище, ініціали)
Перевірив: Сердюк Ірина Станіславівна
(прізвище, ініціали)

м. Кривий ріг
2022 р.
 Вступ
Найважливіші в соціальному плані оздоровча та виховна функції фізичної
культури можуть бути забезпечені лише за умови раціональної системи занять і
гігієнічного режиму, регулярного контролю за здоров'ям займаються,
ефективної організації науково-медичного забезпечення.
Знання лікарем закономірностей змін організму у зв'язку із заняттями
спортом необхідно для правильної діагностики здоров'я та функціонального
стану спортсмена, тим більше, що при нераціональних заняттях
(невідповідність навантажень підготовленості, віковим та індивідуальним
особливостям спортсменів), порушення режиму тренування можливі і
несприятливі впливу, розвиток особистих перед - і патологічних станів.
Своєчасне виявлення та попередження таких станів, вміння віддиференціювати
їх від закономірних адаптивних змін тренованого організму - дуже важлива і не
завжди легка задача. Успішне виконання зазначеної роботи вимагає глибоких і
різнобічних знань лікаря в області теорії і методики фізичного виховання,
фізіології спорту, спортивної медицини, функціональної діагностики,
травматології та ряду інших суміжних медичних спеціальностей.
Зрозуміло, охопити всі сторони цієї діяльності в рамках одного реферату
неможливо, та й нема чого.
Мета, поставлена автором, скромніше - систематизувати основні
теоретичні та методичні положення щодо організації лікарського контролю,
самоконтролю та гігієни у процесі фізичних вправ.

2
 1. Завдання, які містять лікарський контроль.
Основою ефективного лікарського контролю над що займаються фізичною
культурою і спортом є правильно організована система лікарських
спостережень, яка складається з комплексного їх обстеження, поточних
спостережень і обстежень безпосередньо в умовах тренування і змагань (так
званих лікарсько-педагогічних спостережень). Всі ці розділи роботи лікаря з
фізкультурниками і спортсменами тісно взаємопов'язані, доповнюють один
одного і повинні представляти собою єдиний процес. Разом з тим кожен з них
має свої завдання, зміст, організаційні форми і методи.
Основою цієї системи є комплексне лікарське обстеження, яке повинно
дати найбільш повну характеристику стану займаються і на цій основі
вирішити питання допуску до занять, визначити найбільш адекватні для
кожного обстежуваного форми занять, режим і методику тренування.
Завдання комплексного обстеження: діагностика стану здоров'я;
визначення та оцінка фізичного розвитку; визначення функціонального стану та
індивідуальних особливостей організму; призначення необхідних лікувально-
профілактичних заходів, адекватних засобів відновлення, раціонального
режиму харчування, особистої гігієни; рекомендації з вибору характеру занять,
режиму і методикою тренування .
Результати комплексного обстеження є основою для планування наступної
роботи зі спортсменами.
Все це обумовлює необхідність використання при комплексному
лікарському обстеженні фізкультурників і спортсменів різнобічних методів
клінічного і функціонального досліджень, що дозволяють найбільш повно
характеризувати стан їхнього здоров'я, морфологічні та функціональні
особливості організму.
Методика комплексного лікарського обстеження грунтується на загальних
принципах фізіології та клінічної медицини. У той же час вона має і свої
специфічні особливості, зумовлені необхідністю дослідити людини стосовно
його рухової діяльності, виявити функціональний стан, функціональні резерви
організму, а нерідко і ранні ознаки порушень, які можуть бути викликані як
звичайними для людини захворюваннями, так і нераціональним режимом
фізичних навантажень.
Оздоровчий ефект занять фізичною культурою і спортом (а це їх основне
завдання) забезпечується лише при повній відповідності застосовуваних
навантажень функціональним можливостям організму. У свою чергу
функціональний стан організму відображає ефективність і раціональність
використовуваної системи тренування. Тому лікарське обстеження спортсменів
має бути особливо ретельним, комплексним, з тим, щоб забезпечити своєчасне
виявлення всіх, навіть незначних, недоліків у їх здоров'я і фізичному розвитку,
а також рівня функціональних можливостей організму.
Комплексність забезпечується за рахунок організації всебічного клінічного
обстеження з одночасним використанням методів функціональної діагностики,
відображають як стан окремих (головним чином основних для забезпечення

3
рухової діяльності) органів і систем, так і їх взаємозв'язки, обумовлені станом
центральної нервової системи та регуляторних механізмів.
Зміст комплексного лікарського обстеження включає: анамнез (загальний і
спортивний); загальний лікарський огляд і фізикальне обстеження, визначення
та оцінка фізичного розвитку (соматоскопія і антропометрія); рентгеноскопія
грудної клітини (чи флюрография); клінічний аналіз крові і сечі; функціональне
дослідження основних систем, забезпечують спортивну працездатність
(головним чином, серцево-судинної, дихальної, нервової, нервово-м'язового
апарату і аналізаторів) в стані відносного спокою; функціональні проби.
За свідченнями проводяться необхідні додаткові дослідження. Обсяг
обстеження залежить від його завдання, віку, статі, спортивної спеціалізації,
кваліфікації обстежуваного, а значною мірою і від наявності необхідних умов.
За завданням і організації виділяють наступні види обстеження: первинні,
повторні (етапні) та додаткові.
Первинне обстеження проводиться перед початком занять, а в подальшому
- перед початком кожного спортивного сезону. Його завдання найбільш
обширні (визначення стану здоров'я з виявленням усіх наявних недоліків, рівня
фізичного розвитку та функціонального стану з тим, щоб вирішити питання
допуску, спортивної орієнтації або вибору адекватних форм занять, намітити
план лікувально-профілактичної роботи з кожним обстежуваним, визначити
індивідуальні особливості режиму та методики тренування), а тому вона має
бути найбільш повним, що найбільшою мірою може бути забезпечено в умовах
лікарсько-фізкультурного диспансеру або іншого лікувально-профілактичного
закладу (поліклініка, медсанчастина та ін.)
Повторні (етапні) обстеження проводяться періодично (2-4 рази на рік залежно
від віку, стану здоров'я та спортивної кваліфікації тренується) - на основних
етапах підготовки.

2. Профілактика спортивного травматизму та захворюваності

У спортивному травматизмі виділяють, як дуже легкі травми (без втрати
спортивної працездатності) так і дуже важкі (що призводять до спортивної
інвалідності і смертельних наслідків). За локалізацією ушкоджень у
фізкультурників і спортсменів найчастіше спостерігаються травми кінцівок,
серед них переважно це пошкодження суглобів, особливо колінного і
гомілковостопного.
Серед спортивних травм, як правило, високий відсоток травм в середнього
і важкого ступеня. У спортивному травматизмі відзначається переважно:
ураження суглобів – 38%, багато забитих місць – 31%, переломи – 9%, вивихи –
4%. У зимовий період травм більше (до 51%), ніж у літній період (21,8%), а в
міжсезоння (у закритих приміщеннях) – 27,5%. Попередження спортивного
травматизму засноване на принципах профілактики ушкоджень з урахуванням
особливостей окремих видів спорту. Крім загальних організаційно-
профілактичних заходів забезпечення безпеки на навчально-тренувальних
заняттях і спортивних змаганнях в окремих видах спорту існують заходи
профілактики спортивного травматизму, властиві тільки даному виду спорту.
4
Незалежно від виду спорту, є правила профілактики спортивного травматизму –
це загальні інструкції, нехтування якими може в значній мірі підвищити ризик
отримання травм. Важливими завданнями попередження спортивного
травматизму є: • знання причин виникнення тілесних ушкоджень та їх
особливостей в різних видах фізичних вправ; • розробка заходів щодо
попередження спортивних травм; • недоліки і помилки в методиці проведення
занять; • незадовільний стан місць занять та спортивного обладнання; •
порушення правил лікарського контролю; • несприятливі санітарно-гігієнічні та
метеорологічні умови при проведенні занять. Таким чином до профілактичних
заходів з профілактики спортивного травматизму відносяться наступні:
уважність і зібраність; техніка безпеки; відповідна спортивна екіпіровка;
правильна розминка і розігрів м'язів; дотримання режиму сну і неспання;
дотримання методики тренування; фінальний етап тренування (заминка);
своєчасний лікарський контроль, а також баланс між силою і гнучкістю.
Дотримання цих профілактичних заходів значно знизить ризик виникнення
спортивних травм, тим самим зменшить кількість професійних спортивних
патологій і рівень інвалідизації спортсменів.

3. Санітарно-гігієнічний контроль за місцями занять.

Знання гігієнічних правил необхідно кожній людині, особливо людям, які
активно займаються фізкультурою і спортом.
Суворе виконання правил підвищує ефективність оздоровчих занять,
зміцнює здоров'я і формує навички культурної поведінки.
На підставі вивчення впливу різноманітних зовнішніх факторів
розробляються спеціальні нормативи та гігієнічні правила під час занять
фізичними вправами.
Санітарно-гігієнічні норми:
 дотримання правил індивідуальної гігієни;
 гігієнічний стан місця, де проводяться заняття;
 наявність спеціального справного спортивного інвентарю;
 наявність спеціального спортивного взуття та одягу;
 обов'язкове проведення водних процедур по закінченні занять.
Щоб фізкультура принесла людині максимальну користь, необхідно
проводити її під контролем лікаря, дотримуючись при цьому основні правила
гігієни, без яких заняття можуть завдати шкоди.
Виконуючи фізичні вправи, слід врахувати стан здоров'я займається
людини, його анатомічні та фізіологічні особливості.
Суворе дотримання певних правил допомагає зміцнити здоров'я,
підвищити фізичну і розумову працездатність, а також досягти спортивних
досягнень.
В основі раціонального добового режиму лежить правильне і ритмічне
чергування відпочинку, праці та додаткових видів діяльності.
Організація добового режиму:
 підйом в певний час;

5
  виконання зарядки і процедур загартовування;
 виконання роботи в однаковий час;
 регулярні заняття спортом;
 щоденні прогулянки на повітрі;
 повноцінний сон.
Важливість догляду за тілом
Індивідуальна гігієна тіла сприяє нормалізації життєдіяльності організму,
поліпшенню обмінних процесів, травлення, кровообігу, дихання та розвитку
інтелектуальних і фізичних здібностей.
Від стану шкіри залежить і здоров'я людини, опірність організму багатьох
захворювань і працездатність.
Догляд за тілом повинен включати в себе не тільки догляд за шкірними
покривами і волоссям, але і за ротовою порожниною.
Гігієна одягу і взуття
Спортивний одяг і взуття повинна відповідати вимогам, які пред'являє
специфіка занять і правила проведення різних спортивних змагань.
Одяг не повинен стискати рухів і по можливості бути легкою.
Виготовляють спортивний одяг, як правило, з еластичної тканини, яка має
високу повітропроникність, добре вбирає піт і сприяє його випаровування.
Спортивне взуття обов'язково повинна бути еластичною, легкої і добре
вентилюватися.
Також слід звертати увагу, щоб водотривкі і теплозахисні властивості
взуття відповідали природних умов і погоди. Таким вимогам найкраще
відповідає натуральна шкіряне взуття, яка має хорошу еластичність, малу
теплопровідність і здатність зберігати свою форму в разі намокання.
Спортивне взуття та одяг потребують регулярного догляду.
Раціональне харчування
Правила раціонального харчування побудовані на певних наукових
засадах, які забезпечують правильне формування організму і його зростання,
сприяють більш тривалому збереженню здоров'я, високої інтелектуальної і
фізичної працездатності, а також подовжують творче довголіття.
При заняттях фізичними вправами грамотне раціональне харчування
допомагає швидше відновити сили після втоми і досягти значних спортивних
результатів.
Гігієнічні правила утримання спортивних споруд:
 необхідне проведення регулярного санітарного нагляду спортивних
приміщень;
 дотримання взаємозв'язку таких службових приміщень, як гардеробні,
роздягальні, душові й туалети;
 внутрішня обробка приміщень повинна бути рівною, без ліпних прикрас і
виступів, володіти стійкістю до ударів і допускати регулярне вологе
прибирання;

6
  створення в спортивному залі оптимального мікроклімату, забезпечення
необхідного повітрообміну за допомогою системи вентиляції;
 встановлення рівномірного розсіяного освітлення згідно з нормами;
 наявність медичного пункту біля спортивного залу;
 підтримування спортивного інвентарю у справному стані.
Гігієнічні вимоги до уроку фізичної культури в школі є такими:
 раціональне структурування уроку з оптимальною моторною щільністю
(60–80 %);
 оздоровча ефективність навантаження;
 раціональне сполучення уроку фізичної культури з іншими уроками в
шкільному розкладі;
 урок фізичної культури не повинен бути першим у навчальному розкладі
школяра, він має сприяти позбуттю статичного напруження організму; крім
того, він повинен проводитися в години найбільшої функціональної активності,
відповідно до добового біоритму;
 урок не повинен розташовуватися в розкладі перед або після уроків праці,
ритміки, співу, оскільки вони також передбачають зміну статичного
навантаження на динамічне;
 заняття має проводитися в спеціалізованому приміщенні з оптимальним
світловим, тепловим режимом, у спеціалізованому одязі, що сприяє
загартовуванню й відповідає порі року і завданням уроку;
 не слід поєднувати два уроки фізичної культури;
 рухове навантаження повинне відповідати віковим і статевим
особливостям школярів, їх стану здоров’я і рівню фізичної підготовленості;
 обов’язково слід проводити вправи для формування правильної постави,
профілактики плоскостопості, бажано — для попередження короткозорості;
 швидкісне навантаження повинне передувати силовому;
 для дівчаток обов’язковими є вправи для зміцнення м’язів черевного
преса й тазового дна;
 умови проведення заняття повинні сприяти загартовуванню, розвитку
рухових здібностей, забезпечувати травмобезпечність школярів;
 самоконтроль підвищує оздоровчу ефективність уроку фізкультури;
 уникати монотонної роботи, що спричиняє перевтому;
 створити позитивний емоційний фон;
 активізувати інтерес до занять.

4. Методи лікарського контролю.

Анамнестичні
паспортні дані, вік, професія, сімейний стан, освіта;
умови життя, побуту в минулому і тепер;
7
перенесені захворювання (особливо в останні часи),хвороби батьків;
наявність шкідливих звичок;
вид спорту і коли почалися зайняття ним;
тренується самостійно чи з тренером;
тренування регулярні чи з перервами;
з якого віку бере участь в змаганнях ,коли були кращі результати;
суб’єктивна оцінка свого здоров’я і тренованості;
самопочуття після тренування і ранком після нього;
дата і характер останнього тренування;
скарги , коли вони появились;
Фізі кальні
Соматоскопія : визначається будова тіла, постава, рельєфність
м’язів ,жировідкладення, форма грудної клітки, спини, ніг, стоп
(при оперативному контролі - вираз обличчя, колір його, пітливість тіла)
Соматометрія : визначається зріст, вага, обхвати( грудної клітки ,шиї ,плеча,
талії ,стегон і ін.),шкіряні складки (плеча, передпліччя, стегна, гомілки і ін.)
Пальпація, перкусія і аускультація органів з визначенням і оцінкою отриманих
результатів
Інструментальні
Пульсометрія
Тонометрія
Електрокардіографія
Рентгеноскопія і рентгенографія органів
Ехоскопія
Спірографія
Фіброскопія
Лабораторні
Дослідження крові
Дослідження сечі
Дослідження вмісту шлунку, жовчного міхура, кишковика
Дослідження спинномозкової рідини

5. Показання і протипоказання до занять фізкультурою і спортом.

Тактика лікаря завжди повинна бути спрямована на розширення показань
до занять фізкультурою і спортом. Засоби фізичної культури - потужний фактор
оздоровлення людини. Досвід показує, що навіть при значних порушеннях
стану здоров'я можна рекомендувати фізичні вправи, враховуючи щоразу
наявні розлади. Чим краще лікар знайомий з фізкультурою і спортом, тим
зазвичай менше він вдається до заходів заборони. Особливо обережно слід
вирішувати питання протипоказань стосовно дітям. Рухова активність є
необхідною умовою правильного розвитку і формування організму, що росте.
Будь-яке необгрунтоване придушення цієї активності, в тому числі заборона
занять фізкультурою і спортом, важко позначається на стані здоров'я,
фізичному розвитку дітей та підлітків. Разом з тим слід підкреслити, що лікар
повинен бути принциповим і наполегливим у своєму рішенні тоді, коли він
8
вважає, що стан здоров'я обстежуваного вимагає тимчасового або постійного
заборони занять фізкультурою і спортом.
 При ряді захворювань заняття фізкультурою і спортом тимчасово забороняють.
До таких захворювань, наприклад, повинні бути віднесені:
 - Все гостро протікають хвороби, що супроводжуються високою температурою
тіла, а також період одужання до повного відновлення здоров'я;
 - Органічні і функціональні захворювання серцево-судинної системи з
розладами компенсації;
 - Органічні і функціональні захворювання нервової системи, що
супроводжуються значними порушеннями її функцій;
 - Захворювання органів дихання, що супроводжуються різким порушенням
функцій, падінням ваги тіла, порушенням кровообігу і т. Д .;
 - Стани, що супроводжуються небезпекою кровотечі, наприклад туберкульоз
легенів, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, травматичні
ураження;
 - Гнійні процеси (фурункульоз, целюліт, отит і т. Д.);
 - Хвороби сечовидільної системи (нефрит, нефроз, камені нирок і сечового
міхура. І т. Д.).
 Іноді при зазначених захворюваннях можуть бути рекомендовані фізичні
вправи, але тільки у вигляді спеціальної лікувальної гімнастики. Зазначений
вище перелік захворювань ні в якій мірі не вичерпує всього різноманіття
хвороб і станів, при яких можливі протипоказання до занять фізкультурою. Всі
такі стани перерахувати неможливо. На підставі одного діагнозу вирішувати
питання про протипоказання не можна; при цьому можливі серйозні помилки.
Значення має не тільки діагноз, а й стан компенсації, ступінь пристосованості
організму до фізичних навантажень, рівень його тренованості. У практиці
лікарського контролю відомі випадки, коли окремі спортсмени навіть з
органічними захворюваннями серця, дихального апарату і т. П. При ^ наявності
високого рівня загальної тренованості (компенсації), перебуваючи під
постійним лікарським наглядом, без шкоди для свого здоров'я продовжували
займатися спортом. Однак при наявності тих чи інших дефектів в стані здоров'я
лікар повинен дуже обережно вирішувати питання допуску до спортивних
занять, які вимагають великих фізичних і нервово-психічних напружень,
особливо до участі в спортивних змаганнях.
Великої уваги лікаря вимагає виявлення у спортсменів хронічних вогнищ
інфекції. Такими осередками найбільш часто бувають хронічні холецистити,
каріозні зуби і хронічні тонзиліти. Кожен з цих вогнищ інфекції може бути
причиною серйозних уражень серця та інших важливих органів. Виявлених під
час оглядів фізкультурників і спортсменів з наявністю хронічних вогнищ
інфекції слід направляти для лікування до відповідного фахівця - терапевта,
стоматолога, оториноларинголога.
Після перенесених захворювань, при травмах, перенапруженні,
перетренировке включати спортсменів до занять фізкультурою можна тільки
поступово. Особливо слід бути обережними на самому початку тренувальних
занять і за участю в змаганнях.
9
  Практичне значення має значення термінів звільнення спортсменів від
занять фізичними вправами після перенесених гострих і інфекційних хвороб, а
також після захворювань і пошкоджень опорно-рухового апарату (табл. 22, 23).
 Велике значення у лікарсько-фізкультурної роботи має офтальмологічний
контроль. Нерідко у абсолютно здорових людей єдиною перешкодою до
розв'язання занять спортом є зміна функцій органу зору; лікар повинен
вирішувати самостійно і це питання.
 А. І. Каплан рекомендує враховувати наступні два важливих положення:
 а) знижена гострота зору при деяких видах спорту може бути причиною травм
і створювати небезпеку для життя спортсменів та оточуючих;
 б) дегенеративні зміни в оці навіть при порівняно невеликій травмі або
фізичній напрузі можуть стати причиною виникнення важких захворювань
очей,
 нерідко призводять до зниження зору, аж до повної сліпоти.
Особливе значення мають питання показань і протипоказань до занять
фізкультурою і спортом при аномаліях рефракції, зокрема при одній з її
різновидів - короткозорості. При високих ступенях короткозорості з кілька
розрідженим склоподібним тілом доводиться побоюватися, що в результаті
напруження, різкого струсу тіла, тривалого перебування з опущеною вниз
головою, при обертальних і інших незвичайних положеннях можуть наступити
крововиливу в склоподібне тіло і сітківку. При травмі голови і очі в атрофічних
хоріоретинальні осередках на очному дні можуть виникати розриви судинної і
сітчастої оболонок.
Слід керуватися наступним. При короткозорості, починаючи з 5,0 D і
вище, навіть за відсутності будь-яких змін з боку очного дна, слід дуже
обережно підходити до питання про можливість занять видами спорту, що
супроводжуються сильним напруженням і різким струсом тіла. У цьому
випадку такі види спорту, як важка атлетика, всі види спортивної боротьби,
акробатика і спортивна гімнастика, для початківців спортсменів повинні бути
протипоказані. Питання про подальші заняттях спортсменів, які досягли
високих спортивних результатів, незважаючи на наявність короткозорості, слід
вирішувати індивідуально. Короткозорість високих ступенів при наявності змін
очного дна або повністю коригуючі гостроти зору є прямим протипоказанням
до занять боксом, усіма видами боротьби і важкою атлетикою, незалежно від
спортивних розрядів і досягнень. При короткозорості високих ступенів (-6,0 D і
вище) не слід рекомендувати заняття в спортивних секціях. У спортсменів, що
мають до моменту обстеження високі спортивні досягнення, питання про
продовження занять може бути позитивно вирішене за умови повної корекції
гостроти зору (до 1,0 D) і при відсутності будь-яких міопічний змін в очному
дні (за винятком невеликого миопического конуса з чіткими межами).
При заняттях фізкультурою і спортом не менше значення має
оториноларингологічний контроль. Це однаковою мірою стосується як
дорослих, так і дітей. За даними Московського міського лікарсько-
фізкультурного диспансеру, з усього числа оглянутих юних спортсменів у 7%
виявлені порушення з боку вуха, горла, носа. Найбільше число таких порушень
10
виявлено у плавців, а тому контроль оториноларинголога при заняттях водними
видами спорту має велике практичне значення. Особливості анатомічної будови
цих органів (вухо, ніс, носоглотка, верхні дихальні шляхи, додаткові
порожнини носа і т. Д.) Можуть зумовити потрапляння води під час плавання з
одного місця в інше. При зміненої (перфорованої) барабанної перетинки вода, а
разом з нею і інфекція може потрапити в середнє вухо і викликати тяжкі
захворювання. Надзвичайно небезпечно роздратування холодною водою
вестибулярного апарату. Проникнення в середнє вухо через пошкоджену
барабанну перетинку холодної води може викликати раптове запаморочення,
втрату рівноваги з усіма наслідками, що випливають звідси трагічними для
плавця наслідками.
Тому дуже важливо дотримуватися певних запобіжних профілактики. З
цією метою слід рекомендувати всім особам, які займаються водним спортом,
носити гумові шапочки, а також вставляти в зовнішній слуховий прохід ватяні
кульки, просочені вазеліновим маслом. Важливі профілактичні систематично
проводяться огляди лікаря-оториноларинголога.
 Абсолютно протипоказано купання і занурення з головою в воду без
запобіжних заходів при хронічному і гострому запаленні середнього вуха, а
також при залишкових явищах його у вигляді сухої перфорації барабанної
перетинки. Не можна змочувати водою зовнішній слуховий прохід при
схильності в екземі зовнішнього слухового проходу і при фурункули в ньому.
Абсолютними протипоказаннями до занять плавальним спортом є хронічні
гнійні запалення середнього вуха та придаткових порожнин носа.
 Тимчасово надалі до повного одужання від занять спортом повинні бути
відсторонені особи з гострими захворюваннями вуха, горла, носа; це
встановлює повторний оториноларингологічний огляд.
 Визначити стан здоров'я котрі займаються фізкультурою і спортом, виявити
наявні порушення в різних системах і органах допомагає загальна ерудиція
лікаря і накопиченої їм досвід. Слід мати на увазі, що при медичному
обстеженні спортсменів лікаря доводиться часто мати справу з початковими,
неясними, так званий стертими формами хвороби, невизначеними скаргами.
Вдумливий, індивідуальний підхід в кожному окремому випадку, добре знання
особливостей фізкультури і спорту будуть завжди сприяти успіху в роботі
лікаря і в області лікарського контролю.

6. Втома та перевтома під час тренувань.

Втома - це стан організму, у якому працездатність людини тимчасово
знижена. Зниження працездатності є головним зовнішнім проявом цього стану,
основною об’єктивною ознакою цього. Однак зниження працездатності не
завжди є симптомом втоми. Працездатність може знижуватися, наприклад, при
тренуваннях в несприятливих умовах середовища.
Фізіолог А. А. Ухтомський вважав, що втома є «натуральним попереженям
стомлення». Вираженість втоми не завжди відповідає ступеню стомлення,
тобто об’єктивним фізіологічним і біохімічним зрушенням, які настають в
організмі у процесі тренування.
11
 Велику роль має емоційна налаштованість спортсмена. При високому
інтерес до виконуваної роботи втома довго не виявляється, натомість при
падінні інтересу втома настає швидко. Стомлення – це біологічна захисна
реакція, спрямована проти виснаження функціонального потенціалу
центральної нервової системи. У розвитку стомлення, а також перенапруги,
перетренованості, перевтоми мають місце порушення нейродинаміки.
Ряд вчених стверджують, що причина стомлення ховається в самих м’язах
як робочому органі, оскільки в них у результаті фізичної роботи накопичуються
продукти обміну речовин (наприклад, молочна кислота) і вони не може
виконувати подальшу роботу.
Висувають також центрально-нервову теорію стомлення, згідно з якою
вона настає як у працюючих м’язах, так і в нервових центрах. Ця теорія
ґрунтується на концепції постійного впливу на нервові центри імпульсів
працюючих м’язів, в результаті чого в нервових центрах  розвиваються
процеси, наслідком яких є м’язове стомлення.
1.Легка втома – зазвичай розвивається після м’язової роботи, навіть
незначної за обсягом та інтенсивністю, і проявляється у вигляді втоми.
Працездатність при цій формі стомлення, як правило, не знижується.
2.Гостра втома – розвивається при одноразовому максимальному 
навантаженні. Спостерігається слабкість, різко знижуються працездатність і
м’язова сила, з’являються атипові реакції серцево – судинної системи. Ця
форма втоми найчастіше розвивається у погано тренованих спортсменів. При
гострій втомі клінічно визначаються блідість особи, тахікардія, підвищення
максимального артеріального тиску на 40-60 мм рт. ст., різке зниження
мінімального тиску, порушення обмінних процесів серця, підвищення
загального лейкоцитозу крові, іноді поява білка в сечі.
3. Перенапруження – виникає при виконанні одноразового граничного
тренувального або змагального м’язового навантаження на тлі зниженого
функціонального стану організму.
4. Перетренованність – це стан, який розвивається у спортсменів при
неправильно побудованому режимі тренувань і відпочинку. Головними
причинами розвитку пере тренованості у бодібілдингу є:
а) хронічне фізичне перевантаження;
б) одноманітність засобів і методів тренування;
в) порушення принципу поступовості у збільшенні навантажень;
г) недостатній відпочинок;
д) занадто часті виступи в змаганнях;
е) вогнища хронічної інфекції;
ж) соматичні захворювання.
Загалом перетренованість характеризується вираженими нервово-
психічними зрушеннями, погіршенням спортивних результатів, порушенням
діяльності серцево-судинної і нервової систем, зниженням опірності організму
до інфекцій. При цій формі втоми потрібне втручання лікаря та тренера.

12
 5. Перевтома – патологічний стан організму, який частіше за все
проявляється у вигляді неврозу. Спостерігається вона, як правило, у
спортсменів з нестійкою нервовою системою, особливо емоційно вразливих.
Клінічні прояви цього стану більш виразніі, аніж при перетренуванні.
Спортсмени апатичні, їх не цікавлять спортивні результати, участь у змаганнях,
з’являються болі в серці, порушені травлення, статева функція. Це стан також
вимагає втручання лікаря або тренера.

7. Що таке самоконтроль
Самоконтроль – це систематичні самостійні спостереження школяра, який
займається фізичними вправами і спортом, за змінами свого здоров'я, фізичного
розвитку і фізичної підготовленості. При самостійних заняттях оздоровчим
бігом, вправами з обтяженням, атлетичною гімнастикою, самоконтроль
необхідний. Як показники самоконтролю використовуються суб'єктивні й
об'єктивні ознаки функціонального стану організму під впливом фізичних
навантажень. Такі показники самоконтролю як самопочуття, настрій, неприємні
відчуття, апетит, відносяться до суб'єктивних, а частота серцевих скорочень
(ЧСС), маса тіла, довжина тіла, функція кишково-шлункового тракту,
потовиділення, життєва ємність легень (ЖЕЛ), сила м'язів, динаміка розвитку
рухових якостей, спортивні результати – до суб'єктивного. Контролювати стан
свого організму можна по зовнішніх і внутрішніх ознаках. До зовнішніх ознак
відносяться виділення поту, зміна кольору шкіри, порушення координації і
ритму подиху. Якщо навантаження дуже велике, то спостерігається рясне
потовиділення, надмірне почервоніння тіла, посиніння шкіри навколо губ,
з'являється задишка, порушується координація рухів. Крім самоконтролю
передбачається і контроль з боку батьків, обов`язок яких активізувати спосіб
життя своїх дітей, зробити його більш динамічним, використовуючи щоденні
самостійні заняття фізичними вправами. Батьки повинні стежити за тим, щоб
щодня виконували домашні завдання по фізичній культурі, у потрібному обсязі
і з достатньою інтенсивністю. Правила проведення самостійних занять
фізичними вправами: 1. Перш ніж почати самостійні заняття фізичними
вправами, з'ясуєте стан свого здоров'я, фізичного розвитку і визначите рівень
фізичної підготовленості. 2. Тренування обов'язково починайте з розминки, а
по завершенні використовуйте процедури, що відновлюють (масаж, теплий
душ, ванна, сауна). 3. Пам’ятайте, що ефективність тренування буде найбільш
високою, якщо ви будете використовувати фізичні вправи разом із
процедурами, що гартують, дотримувати гігієнічні умови, режим для
правильного харчування. 4. Намагайтеся дотримувати фізіологічні принципи
тренування: поступове збільшення навантаження вправ, обсягу й інтенсивності
фізичних навантажень, правильне чергування навантажень і відпочинку між
вправами, з урахуванням вашої тренованості і адекватності навантаження. 5.
Пам’ятайте, що результати тренувань залежать від їхньої регулярності, тому,
що великі перерви (4 – 5 днів і більше) між заняттями знижують ефект
попередніх занять. 6. Не прагніть досягнути високих результатів за короткий
термін. Поспіх може привести до перенавантаження організму і перевтоми. 7.
13
Фізичні навантаження повинні відповідати вашим можливостям, тому їхню
складність підвищуйте поступово, контролюючи реакцію організму на них. 8.
Складаючи план тренування, включайте вправи для розвитку всіх рухових
якостей (швидкості, сили, гнучкості, витривалості, швидкісно-силових і
координаційних якостей). Це дозволяє вам досягти успіхів в обраному виді
спорту. 9. Якщо ви відчули втому, то на наступних тренуваннях навантаження
потрібно зменшити. 10. Якщо ви відчули нездужання, або якісь відхилення в
стані здоров'я, перевтому припиніть тренування, порадьтеся з учителем
фізичної культури або лікарем. 11. Намагайтеся проводити тренування на
свіжому повітрі, залучайте до тренувань своїх товаришів, членів родини,
родичів, братів і сестер. Щоденник самоконтролю служить для обліку
самостійних занять фізкультурою і спортом, а також реєстрації
антропометричних змін, показників, функціональних проб і контрольних
іспитів фізичної підготовленості, контролю виконання тижневого рухового
режиму. Регулярне ведення щоденника дає можливість визначити ефективність
занять, засоби і методи, оптимальне планування величини й інтенсивності
фізичного навантаження і відпочинку в окремому занятті. У щоденнику також
варто відзначати випадки порушення режиму і те, як вони відбиваються на
заняттях і загальній працездатності. До об'єктивних показників самоконтролю
відносяться: спостереження за частотою серцевих скорочень (пульсом),
артеріальним тиском, подихом, життєвою ємністю легень, вагою, м'язовою
силою, спортивними результатами. Ефективність масових, групових та
індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну
систему, пов’язані між собою і доповнюють одна одну.

8. Суб’єктивні та об’єктивні показники самоконтролю

До суб'єктивних показників можна віднести самопочуття, сон, апетит,
розумова і фізична працездатність, позитивні і негативні емоції. Самопочуття
після занять фізичними вправами повинне бути бадьорим, настрій гарним, що
займається не повинний почувати головного болю, розбитості і відчуття
перевтоми. При наявності сильного дискомфорту варто припинити заняття і
звернутися за консультацією до фахівців. Як правило, при систематичних
заняттях фізкультурою сон гарний, зі швидким засипанням і бадьорим
самопочуттям після сну. Застосовувані навантаження повинні відповідати
фізичній підготовленості і віку. Апетит після помірних фізичних навантажень
також повинний бути гарним. Є відразу після занять не рекомендується, краще
почекати 30-60 хвилин. Для угамування спраги варто випити склянка
мінеральної чи води сподіваючись. При погіршенні самопочуття, сну, апетиту
необхідно знизити навантаження, а при повторних порушеннях - звернутися до
лікаря. Щоденник самоконтролю служить для обліку самостійних занять
фізкультурою і спортом, а також реєстрації антропометричних змін, показників,
функціональних проб і контрольних іспитів фізичної підготовленості,
контролю виконання тижневого рухового режиму. Регулярне ведення
щоденника дає можливість визначити ефективність занять, засоби і методи,
оптимальне планування величини й інтенсивності фізичного навантаження і
14
відпочинку в окремому занятті. У щоденнику також варто відзначати випадки
порушення режиму і те, як вони відбиваються на заняттях і загальній
працездатності.
До об'єктивних показників самоконтролю відносяться : спостереження за
частотою серцевих скорочень (пульсом), артеріальним тиском, подихом,
життєвою ємністю легень, вагою, м'язовою силою, спортивними результатами.
Регулярні заняття фізичною культурою не тільки поліпшують здоров'я і
функціональний стан, але і підвищують працездатність і емоційний тонус.
Однак варто пам'ятати, що самостійні заняття фізичною культурою не можна
проводити без лікарського контролю, і, що ще більш важливо, самоконтролю.

9. Щоденник самоконтролю
Для щоденника самоконтролю досить використовувати невелику зошит. У
графи заносяться показання самоконтролю і дати. Щоденник складається з двох
частин. В одній з них слід зазначати зміст і характер навчально-тренувальної
роботи (обсяг і інтенсивність, пульсової режим при її виконанні, тривалість
відновлення після навантаження і т.д.). В іншій відзначається величина
навантаження попереднього тренування і супроводжує її самопочуття в період
неспання і сну, апетит, працездатність і т.д. Кваліфікованим спортсменам
рекомендується враховувати настрій (наприклад, небажання тренуватися),
результати реакції на деякі функціональні проби, динаміку життєвої ємності
легень, загальної працездатності і інші показники. Самоконтроль необхідний
всім студентам, аспірантам, стажистам, викладачам і співробітникам, які
займаються фізичними вправами, але особливо він важливий для осіб, що
мають відхилення в стані здоров'я. Дані самоконтролю допомагають
викладачеві, тренеру, інструктору і самим які займаються контролювати і
регулювати правильність підбору засобів і методів проведення фізкультурно-
оздоровчих та навчально-тренувальних занять, тобто певним чином управляти
цими процесами.
Самопочуття оцінюється як "гарне", "задовільний" і "погане"; при цьому
фіксується характер незвичайних відчуттів. Сон оцінюється за тривалістю і
глибиною, відзначаються його порушення (важке засипання, неспокійний сон,
безсоння, недосипання і ін.). Апетит характеризується як хороший,
задовільний, знижений і поганий. Больові відчуття фіксуються за місцем їх
локалізації, характеру (гострі, тупі, ріжучі, і т.п.) і силі прояву.
Маса тіла визначається періодично (1-2 рази на місяць) вранці натщесерце,
на одних і тих же вагах, в одній і тій же одязі. У першому періоді тренування
маса тіла зазвичай знижується, потім стабілізується і надалі за рахунок
приросту м'язової маси дещо збільшується. При різкому зниженні маси тіла
слід звернутися до лікаря.
Тренувальні навантаження фіксуються коротко. Разом з іншими
показниками самоконтролю вони дають можливість пояснити різні відхилення
в стані організму.
Порушення режиму. У щоденнику відзначається характер порушення:
недотримання чергування праці і відпочинку, порушення режиму харчування,
15
вживання алкогольних напоїв, куріння та ін. Наприклад, вживання алкогольних
напоїв відразу ж негативно відбивається на стані серцево-судинної системи,
різко збільшує ЧСС (частота серцевих скорочень) і призводить до зниження
спортивних результатів. Спортивні результати показують, правильно чи
неправильно застосовуються засоби і методи тренувальних занять. Їх аналіз
може виявити додаткові резерви для зростання фізичної підготовленості та
спортивної майстерності.
Оцінка фізичного розвитку за допомогою антропометричних вимірів дає
можливість визначати рівень і особливості фізичного розвитку, ступінь його
відповідності статтю та віком, виявляти наявні відхилення, а також визначати
динаміку фізичного розвитку під впливом занять фізичними вправами і різними
видами спорту. Антропометричні вимірювання слід проводити періодично в
один і той же час доби, за загальноприйнятою методикою, з використанням
спеціальних стандартних, перевірених інструментів. При масових обстеженнях
вимірюються зростання стоячи і сидячи, маса тіла, окружність грудної клітини,
життєва ємність легенів (ЖЕЛ), сила згиначів кисті і інші показники.

10. Використання фізичних вправ для усунення наслідків різноманітних

захворювань
Будь-яка повсякденна діяльність людини побудована на основі довільних
рухів. Довільний рух — різновид вищої нервової діяльності, що неможливий
без точного сприйняття положення тіла і сегментів тіла у просторі, адекватного
діяльності рухового аналізатора і без відповідної мотивації, тобто бажання
змінити положення тіла або частин тіла. На підставі просторового сприйняття
будується образ руху і синтезується довільний рух. Внаслідок травми хребта,
спинного і головного мозку, а також різних захворювань ЦНС виникає
порушення сприйняття положення тіла у просторі та синтезу довільної рухової
відповіді, що призводить до втрати або порушення рухової функції та
соціально-побутової дезадаптації пацієнта. Переважна більшість таких хворих,
позбавлених можливості самообслуговування і пересування, потребує
сторонньої допомоги. Загальним при всіх ушкодженнях нервової системи є
обмеження амплітуди рухів, зниження функціональної здатності м’язів, зміна їх
тонусу, вегетотрофічні розлади. У зв’язку з цим виникає гостра необхідність у
проведенні комплексного відновного лікування з провідною роллю фізичних
вправ, спрямованого на медичну і соціальну реабілітацію хворих. За наявності
стійких порушень функцій фізичні вправи сприяють формуванню компенсацій.
Методичні прийоми, що стимулюють відновлення іннервації та вироблення
компенсацій, переважно однакові. Виникаючі при рухах імпульси мобілізують
компенсаторні можливості. Ці імпульси тонізують уцілілі нервові елементи й
одночасно сприяють створенню нових рухових координацій, викликаючи
перебудову всієї нервової системи. Фізичні вправи активізують різні прояви
трофічної функції нервової системи. Загальнорозвиваючі вправи, пасивні й
активні рухи поліпшують крово- і лімфообіг, протидіють утворенню
деформацій, сприяють процесам регенерації, поліпшують обмін речовин у
тканинах. При лікуванні пацієнтів із захворюваннями й ушкодженнями
16
головного і спинного мозку в умовах стаціонару використовують гігієнічну
гімнастику, процедуру лікувальної гімнастики, лікувальну ходьбу й
індивідуальні завдання. На пізніх етапах лікування в санаторно-курортних
установах додатково застосовують прогулянки, плавання, веслування, ходьбу
на лижах та ін. Протипоказане застосування фізичних вправ при загальному
тяжкому стані хворого й у гострому періоді захворювання.

17
 Список літератури
ЛІТЕРАТУРА Андрейчук В.Я. Методичні основи гирьового спорту: навч.
посібн. / В.Я. Андрейчук. – Львів: Тріада плюс, 2007. – 500 с. Архангородський
З.С. Гирьовий спорт / З.С. Архангородський. – К.: Здоров’я, 1980. – 72 с.
Баймухаметов Р.М. Гиревой спорт: учебн. пособие / Р.М. Баймухаметов. –
СПб.: ВДКИФК, 1996. – 110 с. Василевський В.В. Основи гирьового спорту /
В.В. Василевський. – Львів: НП, 2004. – 52 с. Гиревой спорт / Авт.-сост. А.М.
Горбов. – М.: АСТ; Донецк: Сталкер, 2005. – 192 с. Гиревой спорт: учебное
пособие / Под общ. ред. Р.М. Баймухаметова. – С-Пб.: ВИФК, 1996. –108 с.
Гирьовий спорт: навч.-метод. посіб. / М.Ф. Пічугін, Г.П. Грибан, В.М.
Романчук [та ін.]; за ред. Г.П. Грибана. – Житомир : ЖВІНАУ, 2011. – 880 с.

18