1

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКІЙ КОЛЕГІУМ» ІМ.

Т.Г. ШЕВЧЕНКА
Факультет фізичного виховання
Кафедра педагогіки, психології та методики фізичного виховання

КУРСОВА РОБОТА
з теорії і методики фізичного виховання
на тему:
«ЗАСОБИ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ У ЮНИХ
СПОРТСМЕНІВ»

Студента 3 курсу 31 групи

Галузь знань 01 Освіта/Педагогіка
Спеціальність 014.11 Середня
освіта (фізична культура)
Сусло Антон
Науковий керівник: к.пед.н.,
доцент
Жлобо Татьяна Михайлівна

Національна шкала__________________
Кількість балів___Оцінка: ECTS_________

Члени комісії____________ _____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
____________ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Чернігів 2024
 2

ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ У ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ...............................5
1.1. Поняття та загальна характеристика витривалості у юних спортсменів.5
1.2. Ключові види та основи прояву витривалості...........................................9
1.3. Вікова та статева динаміка розвитку витривалості та контроль за її
формуванням......................................................................................................13
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ У
ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ.......................................................................................18
2.1. Витривалість як ключовий аспект фізичної підготовки: ефективні
засоби та методи удосконалення витривалості...............................................18
2.2. Практичні вправи фізичного виховання, спрямовані на підвищення
рівня розвитку витривалості.............................................................................24
ВИСНОВКИ...........................................................................................................29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................31
 3

ВСТУП

Актуальність та доцільність теми дослідження. Місце фізичного

виховання у підвищенні здоров'я населення країни є на сьогодні одним з
актуальних завдань України. Спеціальне призначення фізичної культура для
дітей та молоді носить особливий характер, зокрема високий ступінь здоров'я
та різноплановий фізичний розвиток яких - запорука успішної реалізації
соціально-економічних змін нашого суспільства. Витривалість - це одна з
найважливіших фізичних якостей, необхідних для успіху в багатьох видах
спорту. Вона дає можливість спортсменам підтримувати високий рівень
працездатності протягом тривалого часу, протистояти втомі та досягати
максимальних результатів. Розвиток витривалості у юних спортсменів - це
складний і багатогранний процес, який потребує комплексного підходу.
Тема курсової роботи «Засоби розвитку витривалості у юних
спортсменів» є дуже актуальною у сучасному спорті, оскільки забезпечення
фізичної витривалості є важливим аспектом успішного тренування та змагань
для спортсменів будь-якого віку. Витривалість впливає на загальний стан
здоров'я, розвиток м'язово-судинної системи та забезпечує високий рівень
тренувальної ефективності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значні наукові доробки та
публікації для дослідження мали дані про поняття «витривалість», види та
методика виховання витривалості (Галузинський В. М., М.М., Деркач А.А.,
Шиян Б.М. тощо), праці сучасних науковців з теорії та практики фізичної
культури (Осінчук В. Г., Устименко, І.В.; Єрьоменко, Е.А.; Голуб, В.П.
Шиян Б.М.).
Мета курсової роботи. Проаналізувати сучасні наукові дані про засоби
та методи розвитку витривалості у юних спортсменів. Розробка методичних
рекомендацій щодо ефективного розвитку витривалості у юних спортсменів з
урахуванням специфіки виду спорту, віку та індивідуальних особливостей.
 4

Виходячи з розуміння мети роботи, сформулюємо завдання

дослідження:
1. Охарактеризувати основні теоретико-методологічні положення
витривалості.
2. Виокремити вікові та статеві особливості формування
витривалості у юних спортсменів.
3. Проаналізувати методи та засоби розвитку витривалості у юних
спортсменів.
4. Визначити практичні вправи фізичного виховання, які сприяють
розвитку витривалості.
Об’єктом дослідження - процес розвитку витривалості у юних
спортсменів.
Предметом дослідження – методика розвитку витривалості у юних
спортсменів на уроках фізичної культури.
Методи дослідження. Вирішення поставлених завдань здійснювалися
за допомогою використання теоретичних методів: аналіз, синтез, порівняння,
бібліографічний метод.
Практичне значення курсової роботи. В результаті проведення
дослідження очікується отримати наступні результати: 1. Систематизація
наукових даних про засоби розвитку витривалості у юних спортсменів. 2.
Розробка методичних рекомендацій щодо розвитку витривалості. 3.
Підвищення ефективності тренувального процесу юних спортсменів.
Результати курсової роботи можна використовувати в роботі вчителів
фізичного виховання, тренерів та в педагогічному процесі підготовки
студентів факультету фізичного виховання. Результати дослідження
дозволять тренерам та фахівцям в області спортивної підготовки
оптимізувати тренувальні програми для юних спортсменів, спрямовані на
розвиток витривалості.
Структурно робота складається із вступу, двох розділів, висновків,
списку використаної літератури.
 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ У ЮНИХ
СПОРТСМЕНІВ

1.1. Поняття та загальна характеристика витривалості у юних

спортсменів

Кожна особистість володіє своєрідними фізичними та фізіологічними

особливостями, а також кожному притаманні своєрідні фізичні особливості
як сила, швидкість, гнучкість та витривалість. Формування фізичних
особливостей у юних спортсменів поєднується з рядом якостей, які пов'язані
із зростанням та розвитком організму дитини[1].
В шкільному віці формування певної здібності позитивно впливає на
розвиток інших фізичних якостей, що зумовлює потребу в комплексного
підходу до формування фізичних якостей у юних спортсменів. В процесі
формування різноманітних функцій організму трапляються сенсорні етапи,
коли зростання якостей відбувається особливо інтенсивно. На етапі
формування фізичних особливостей у юних спортсменів інтенсивно
виявляється потреба у створенні дидактичних принципів. Формування
фізичних особливостей поєднуються із ґрунтовними фізичними
навантаженнями[4].
Фізичні навантаження та юних спортсменів потрібно виконувати без
шкоди на організм враховуючи дотриманні етапності та поступових фізичних
навантажень та певні індивідуальні особливості фізичного стану організму та
їх підготовки, що сприяє до формування інтересу до заняття, але і
направленні на максимальний вияв фізичних якостей у дітей і підлітків.
Вивчаючи різни думки науковців можна визначити, що витривалість це
можливість організму людини здійснювати роботу помірної інтенсивності
певний час без втоми. Одним з головних компонентів витривалості є час
протягом якого особистість може підтримувати задану інтенсивність
 6

діяльності. Виконуючи даний критерій, витривалість вимірюють прямим і

непрямим засобами[26].
Прямий метод – за даним способом пропонується виконувати завдання
і визначають граничний час роботи з даною інтенсивністю (до початку
зниження швидкості). Але даний спосіб є майже неможливим при виконанні
фізичних навантаженнь. Найчастіше у практиці використовують непрямий
метод[11].
Непрямий метод – за даним способом витривалість обмежується за
часом, тобто подолання певної дистанції (наприклад 10000 м) [11].
У спортивній науці витривалість характеризують, як можливість
організму створювати опір стомленню під час тривалого здійснення фізичних
вправ. Рівень розвитку витривалості характеризується перш за все
функціонально-фізіологічними особливостями серцево-судинної та нервової
систем, рівнем процесу обміну речовинобмінних, а також координацією
роботи різних органів та систем. Особливий вплив на витривалість здійснює
координація рухової діяльності та особливості психічних, вольових процесів
в організмі спортсмена[5].
Оскільки інтенсивність заняття в активній діяльності залежить від
багатьох факторів, зокрема від швидкісних і силових особливостей
спортсмена [7].
Більшість дослідників під поняттям «витривалість» розуміють Під
можливість спортсмена здійснювати ефективну роботу певної інтенсивності
протягом тривалого часу тренування. Вона визначає загальний рівень
працездатності організму. Витривалість надає специфічні особливості
організму протистояти втомі та слабкості, та можливість організму
спортсменів відновлювати працездатність після виконаних фізичних
навантажень[21].
Фізична витривалість має особливе значення в спортивній діяльності
юних спортсменів, а саме вона дозволяє:
 7

1) виконувати певний об’єм фізичних навантажень які направлені на

рухову діяльность;
2) довгий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової
діяльності;
3) швидко відновлювати сили після значних навантажень.
Витривалість в спорті - це здатність утримувати фізичні та психічні
навантаження протягом тривалого періоду часу. У юних спортсменів це ще
більше наголошується, оскільки їхні органи і системи тіла знаходяться на
етапі активного росту та розвитку.
Витривалість підрозділяють на загальну і спеціальну, тренувальну і
змагальну, локальну, регіональну і глобальну, аеробну і анаеробну, алактатну
і лактатну, м’язову і вегетативну, сенсорну і емоційну, статичну і динамічну,
швидкісну і силову. Розділення витривалості на ці види дозволяє у кожному
конкретному випадку здійснювати аналіз чинників, що визначають прояв
даної якості, підібрати найбільш ефективну методику його вдосконалення.
Витривалість у юних спортсменів - це здатність організму витримувати
тривале фізичне навантаження та підтримувати ефективність протягом
тривалого часу. Це важливий аспект фізичної підготовки, особливо в
спортивних видах, де вимагається тривала активність, наприклад, в легкій
атлетиці, плаванні, велоспорті, триатлоні та інших видів.
Загальні характеристики витривалості у юних спортсменів включають
(табл.1.1.):
Таблиця 1.1.
Базові аспекти витривалості у юних спортсменів
Характеристика Опис
Аеробна Здатність використовувати кисень для вироблення
витривалість енергії під час тривалої активності.
Анаеробна Здатність витримувати високі інтенсивності
витривалість навантаження протягом короткого часу без
використання достатньої кількості кисню.
Стійкість до Здатність тривалий час утримувати високий рівень
втоми ефективності під час тренувань та змагань.
Системи Розвиток аеробних і анаеробних систем постачання
 8

постачання енергії для ефективного функціонування організму під

енергії час фізичної активності.
Психологічна Віра у власні можливості та навички ефективного
витривалість керування стресом під час тривалих змагань.
Загальна фізична Розвиток м'язової сили, гнучкості та координації рухів
форма для досягнення загальної фізичної підготовки.
Для досягнення оптимальної витривалості у юних спортсменів важливо
враховувати їхній вік, індивідуальні особливості та підходити до тренувань
та навантажень з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку.
Також слід дотримуватися принципів поступовості та враховувати
відновлення організму після тривалих тренувань.
Серед основних фактори, що зумовлюють прояв витривалості у
науковому просторі слід виокремити (рис. 1.1.)

1. Структура м’язів.

2. Внутрішньом’язова та міжм’язова координація.

3. Продуктивність роботи систем енегрозабезпечення

4. Психічні якості

Рис. 1.1. Основні фактори що впливають на розвиток витривалості

[14].
Серед інших чинників, що впливають на витривалість людини, слід
виділити вік, стать, морфологічні особливості людини і умови діяльності.
Ці фактори мають значення в багатьох видах рухової діяльності, але
ступінь прояву кожного з них (питома вага) і їх співвідношення різні в
залежності від особливостей конкретної діяльності[9].
Отже, можна зробити висновок, що витривалість є
багатофункціональним процесом та властивістю людського організму, що
інтегрує в собі велике число процесів, які відбуваються на різних рівнях : від
клітини до цілісного організму.
 9

1.2. Ключові види та основи прояву витривалості

Витривалість представляє собою важливий аспект фізичного та

психічного здоров'я людини, який визначається здатністю витримувати та
пристосовуватися до різноманітних навантажень та стресових ситуацій.
Ключові види витривалості включають фізичну, психологічну та соціальну
компоненти, кожна з яких проявляється у власний спосіб.
Фізична витривалість обумовлена здатністю організму ефективно
функціонувати протягом тривалого періоду під впливом фізичних
навантажень. Це включає в себе здатність до виконання тривалих фізичних
вправ без втоми та збереження оптимального рівня фізичної активності.
Прояви фізичної витривалості можуть виявлятися через підвищену
витривалість серцево-судинної системи, оптимізовану роботу дихальної
системи та підтримання м'язової працездатності.
Психологічна витривалість визначається здатністю особистості
утримувати емоційну та психічну стійкість в умовах стресу та труднощів. Це
може охоплювати такі аспекти, як вміння управляти стресом, позитивне
сприйняття труднощів, адаптація до змін та здатність до саморегуляції
емоційного стану.
Соціальна витривалість передбачає здатність індивіда ефективно
взаємодіяти з оточуючим середовищем та утримувати стабільні відносини в
суспільстві. Це включає в себе вміння спілкуватися, розвивати та
підтримувати міжособистісні зв'язки, а також адаптуватися до
соціокультурних вимог.
Однією з основ прояву витривалості є систематична фізична
активність, що сприяє зміцненню фізичної витривалості. Крім того,
психологічна витривалість розвивається через практику стресостійкості,
позитивного мислення та вироблення стратегій саморегуляції. Соціальна
витривалість формується завдяки участі в групових та колективних
 10

діяльностях, взаємодії з різними соціальними групами та виробленню

навичок ефективної комунікації.
Розвиток витривалість має особливе місце у спортивній діяльності
спортсмена, бо дозволяє:
1) довгий час підтримувати високий рівень активності рухової
діяльності;
2) здійснювати великий об’єм фізичних вправ;
3) швидко відновлювати сили після навантажень[18].
Часто у спортивні, побутовій або професійній діяльності, людина
стикається із тотальною втомою, тому актуально визначити основні напрями,
щодо удосконалення витривалості, стосовно життєдіяльності людини, що
потребує функціонування більшої частини опорно-рухового апарату.
Втома в організмі людини формується поступово і в її утворенні можна
виокремити три фази (рис 1.2.).

фаза компенсованої фаза декомпенсованої

фаза звичайної втоми
втоми втоми

Рис. 1.2. Фази втоми [5].

Фаза звичайної втоми (першими симптомами якої є напруження
мімічної мускулатури, поява поту тощо);
Фаза компенсованої втоми (людина здатна підтримувати задану
інтенсивність роботи за рахунок вольових зусиль і початкової зміни
структури рухової дії, наприклад, зменшує довжину і збільшує темп кроків
під час бігу);
Фаза декомпенсованої втоми (наступає високий ступінь втоми, яка
призводить до зниження інтенсивності роботи, а потім і до повного її
припинення).
Відповідно до особливості діяльності дослідники виділяють (рис. 1.3.):
1) загальну;
 11

2) спеціальну витривалість.
Витривалість

Загальна Спеціальна

Координаційна
Швидкісна витривалість витривалість

Силова витривалість

Динамічна Статична

Рис. 1.3. Різновиди витривалості [8].

Загальна витривалість як фізична активність спортсмена - це
можливість
довгий час здійснювати роботу із залученням м'язової маси із помірною
інтенсивностю за рахунок великої кількості скелетних м'язів. Загальна
витривалість грунтується на вдосконаленні діяльності вегетативних систем
організму, і це створює умови для її поширення на її інший вид рухової
діяльності [3].
Загальна витривалість є також важливою умовою високого рівня
формування інших особливих типів витривалості. В деяких наукових
публікаціях, досить часто вживається дефініції на характеризування
загальної витривалості «аеробною», або «вегетативною». Витривалість
відповідно до певного типу рухової активності називають спеціальною[5].
Серед спеціальних форм витривалості виокремлюють - швидкісну,
силову та координаційну.
 12

Швидкісна витривалість людини − це можливість тривало здійснювати

м'язову діяльність з біляграничною та граничною активністю. Вона має
особливу мету для створення продуктивності послідовних рухових дій,
спортивних ігор. Перехід швидкісної витривалості здійснюється переважно у
схожих за структурою фізичних вправ[7].
Силова витривалість спортсменів − це можливість дитини віком від 15
до 16 років ефективніше довгий час створювати помірний зовнішній опір,
тобто характер функціонування м'язової системи (утримання пози, повторне
виконання фізичних навантажень, послідовна робота певної активності)[10].
Координаційна витривалість − це можливість дитини віком від 15 до 16
років певний час здійснювати складнокоординаційні вправи без припинення
ритму їх виконання, рівноваги та взаємо узгодженості. Вона виявляється у
спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.
Не існує радикального методу підвищення витривалості організму, ніж
систематичне стомлення. Якщо організм мало втомлюється, витривалість
поступово зникає. Поступову стомлюючи організм, ми стимулюємо
відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується наша
витривалість[11].
Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість.
Статична − пов'язана з потребою в напруженості м’язів на протязі
тривалого часу або тривалий час утримувати певну позу. час (ковзанярський
спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт).
Динамічна силова витривалість визначається для послідовних вправ
(біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків[25].
Витривалість як фізична якість особистості виявляється в двох
основних напрямках:
1. У циклічності діяльності на заданому рівні потужності до появи
перших виражених ознак стомлення.
2. У швидкості пониження працездатності при настанні втоми.
 13

Будучи функціональною особливістю дитячого організму, витривалість

включає в собі велику кількість різноманітних процесів, що відбуваються на
різних етапах – від клітинного і до цілого організму. Проте, роблячи
висновок з результатів сучасних наукових досліджень, в більшості випадків
головна роль у виявах витривалості належить факторам енергетичного
обміну.
Кожен рух повинен виконуватися з витратою енергії. Основним
універсальним та цілеспрямованим джерелом енергії для м'язової системи -
аденозинтрифосфат (АТФ). Але для того, щоб м'язові волокна могли довгий
час підтримувати свою можливість до скорочення, потрібно тривале
відновлення (ресинтез) АТФ з тією ж швидкістю, з якою він
витрачається[24].
Ресинтез АТФ в процесі активної м'язової роботи проводиться за
рахунок метаболічних процесів в трьох різновидах:
1. Аеробний (окислювання за рахунок присутності кисню в повітрі);
2. Гліколітичний анаеробний (за рахунок розщеплення глікогену,
що міститься, в основному, в печінці і в м'язах до молочної кислоти);
3. Алактатний анаеробний (за рахунок розщеплення фосфорних
з'єднань, що містяться й утворюються безпосередньо в м'язах)[12].
В дитини віком від 15 до 16 років існує три різних метаболічних
джерела енергії, які і виокремлюють основні компоненти витривалості:
аеробний, гліколітичний та алактатний, кожний з яких може бути, в свою
чергу, охарактеризований показниками потужності, ємності та
продуктивності.
Потрібно зазначити, що в процесі формування та вдосконалення
витривалості всі три згаданих фактора взаємопов’язані та зміни, що
виникають в одному з них, обумовлюють зміни в інших[1][3].
Отже, основні види та фактори прояву витривалості є однією з
важливих складових розвитку витривалості у юних спортсменів професії, що
являє собою інтенсивну взаємодію опорно-рухового апарату та м’язової
 14

системи метою яких є підвищення ефективності та продуктивності

спортивної діяльності.

1.3. Вікова та статева динаміка розвитку витривалості та контроль

за її формуванням

Вікова та статева динаміка розвитку витривалості є предметом

інтенсивного наукового вивчення у галузі фізіології, спортивної науки та
медицини. Витривалість, розуміна як здатність організму подолати фізичне
навантаження протягом тривалого часу, піддавається значним змінам
протягом різних етапів життя людини та варіює в залежності від статевих
різниць.
У ранньому дитинстві відбувається інтенсивний розвиток
кардіореспіраторної системи, м'язово-скелетного апарату та координаційних
навичок. Процеси аеробної та анаеробної енергетики піддаваються
ступіньковому удосконаленню протягом підліткового періоду.
Зазначено, що у період підліткового росту витривалість може бути
певним чином половозалежною. У підлітків спостерігається активний
розвиток серцево-судинної системи, що може призводити до різниці в
показниках витривалості між хлопцями та дівчатами.
У дорослому віці статеві різниці в розвитку витривалості зменшуються,
проте враховуючи фізіологічні особливості, такі як об'єм легенів та кількість
м'язової маси, може залишатися деяка варіабельність. Також, із старінням
спостерігається природний спад фізичної активності та втрата м'язової маси,
що впливає на рівень витривалості.
Наукові дослідження в цій галузі важливі для розуміння біологічних
основ розвитку витривалості, а також для встановлення найефективніших
методів її формування та підтримання протягом життя людини.
Витривалість, як і інші рухові якості, має нерівномірний темп
природнього розвитку. Загальна витривалість хлопців має більші темпи
 15

приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16

років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в
інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Витривалість
хлопців має більші темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років.
Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від
16 до 17 років [4].
Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку
витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості
спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років
зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в
середньому темпі (рис. 1.4.)[4].

Темпи приросту швидкісної витривалості

%
Темпи приросту швидкісної витривалості
40
35
30
25
20
15
10
5
0
8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Рис. 1.4. – Вікова динаміка темпів приросту витривалості (дівчата)

[4].
Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість
демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те,
що високі показники витривалості у різноманітних видах спорту
спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості. Обов'язковою
умовою розвитку витривалості є періодичний контроль її рівня. Контроль за
рівнем формування витривалості, як і інших рухових якостей, слід
виконувати після інтенсивної спеціальної розминки. Цілісність контролю
 16

залежить від психологічних установок та мотивації майбутніх спортсменів,

ідентичності умов у всіх повторних тренування та циклічності тренувань та
тестів на витривалість [9].
В науці відокремлюють кілька типів тестування за допомогою яких
можна контролювати та оцінювати витривалість спортсменів 15-16 років:
 тривалість бігу з швидкістю 50-60 % від максимальної;
 пробігання певної дистанції (1000, 2000 і т. д.) за найменший час;
 пробігання якомога більшої відстані за визначений час
(наприклад, тест К.Купера).
Розвиок витривалість контролюють шляхом окреслення максимальної
швидкості подолання змагальної дистанції (наприклад, 100 м у бігу), потім з
максимальною швидкістю пробігають визначену дистанцію, на подолання
якої потрібно затратити час від 15 до 90 с, і визначають середню швидкість її
подолання[4].
Чим меншою є різниця між максимальною швидкістю на змагальній
дистанції та середньою швидкістю на контрольній, тим вищим є рівень
розвитку швидкісної витривалості[11].
Силову витривалість в ациклічних вправах визначають двома шляхами:
 за допомогою тесту на максимально можливу кількість подолання
значного (50-70 % від максимального) зовнішнього опору в одному підході;
 тестом на максимально можливу кількість повторень вправи у
подоланні незначного (20-30 %) зовнішнього опору за дозований час (20-60
с).
У циклічних вправах силову витривалість визначають за динамікою
довжини кроків у бігу на відповідній дистанції.Тож, виходячи з вчення щодо
критичних періодів розвитку рухових якостей, акцентовано розвивати
витривалість найбільш доцільно у вікові періоди її бурхливого розвитку[12].
Проаналізувавши все вище зазначине можна узагальнити, що розвиток
витривалості у людей проходить через декілька етапів, пов'язаних з
фізіологічними змінами в організмі (табл.1.2.) (табл.1.3.).
 17

Таблиця 1.2.
Вікова динаміка розвитку витривалості
Вікова Фізичний розвиток
категорія
0-6 років Розвиток базових моторних навичок, біг, стрибки, лазіння.
6-12 років Збільшення м'язової маси та сили, розвиток координації та
балансу.
12-18 років Швидке зростання м'язів, покращення кардіореспіраторної
системи.
18-30 років Пік фізичної форми, максимальний розвиток витривалості.
30+ років Поступове зниження м'язової маси та сили, необхідність
підтримки витривалості тренуваннями.
Статева динаміка розвитку витривалості
Статева Фізичний розвиток
категорія
Чоловіки  Як правило, мають більшу м'язову масу та силу, що
дає їм перевагу в силових видах спорту.
 Мають більш високий рівень гемоглобіну, що
покращує транспортування кисню до м'язів.
 В середньому, мають кращі показники в аеробних
видах спорту, таких як біг на довгі дистанції.
Жінки  Мають більш еластичні м'язи, що дає їм перевагу в
гнучкості.
 Мають більш високий рівень жиру в організмі, що
може бути як перевагою, так і недоліком в залежності від
виду спорту.
 В середньому, мають кращі показники в видах спорту,
які вимагають витривалості та координації, таких як
гімнастика або танці.
Отже, проаналізувавши роботи провідних та зарубіжних вчених можна
зробити висновок, що формування швидкісної витривалості у юних
спортсменів має вагомі можливості для розвитку основних фізичних якостей
у процесі тренування. Оскільки її сутність, методи, засоби та форми, які
направлені на формування витривалості у юних спортсменів, спонукають
здійсненню завдань методологічного забезпечення системи фізичної
підготовки та створює проектування на підготовку майбутніх спортсменів;
по-друге всі резерви витривалості є основою для розвитку інших фізичних
якостей.
 18

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ

ВИТРИВАЛОСТІ У ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ

2.1. Витривалість як ключовий аспект фізичної підготовки:

ефективні засоби та методи удосконалення витривалості

Для формування витривалості можуть бути використані різноманітні

типи фізичних вправ та їх комплекси, що відповідають ряду вимог:
 відносно не складна техніка виконання;
 активне функціонування переважної більшості скелетних м’язів;
 підвищена активність функціональних систем, що лімітують
прояв витривалості;
 можливість дозування та регулювання тренувального
навантаження;
 можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох
годин)[3].
Перерахованим вимогам найбільше відповідають послідовні вправи
(ходьба, біг, плавання, лижі тощо), але монотонність та низький рівень
емоційності роблять їх низько ефективними для дітей віком від 15 до 16
років. Для них досить інтенсивними засобом формування витривалості є
спортивні та рухливі ігри, танці та аеробіка[5].
Допоміжним засобом комплексного розвитку витривалості - спеціальні
дихальні вправи[19].
Для розвитку силової витривалості застосовують циклічні вправи в
ускладнених умовах (біг угору, плавання проти течії) та ациклічні вправи з
додатковими обтяженнями.
Підвищенню інтенсивності вправ з розвитку витривалості сприяє
цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища:
температура повітря, відносна вологість, ультрафіолетова радіація,
атмосферний тиск тощо[16].
 19

Серед них найбільший вплив має гірський клімат. Оптимальна висота,

на якій доцільно тренувати витривалість, є зона від 1500 до 2500м над рівнем
моря[17].
Для розвитку загальної витривалості фізичні навантаження слід
ретельно й чітко дозувати, регулюючи їх інтенсивність, тривалість, кількість
повторень, характер і тривалість відпочинку[5].
Засобами розвитку загальної (аеробної) витривалості є вправи, що
викликають максимальну продуктивність серцево-судинної та дихальної
систем і утримання високого рівня споживання кисню тривалий час.
М'язова робота забезпечується за рахунок переважного аеробного
джерела; інтенсивність роботи може бути помірною; сумарна тривалість
виконання вправ складає від кількох до десятків хвилин та годин.
Для розвитку загальної витривалості застосовуються різноманітні
методи тренування, які можна розділити на декілька груп : безперервні й
інтервальні, а також контрольний або змагальний[3].
Рівномірний безперервний метод. Цим методом розвивають аеробні
здібності, в яких виконуються циклічні одноразово-рівномірні вправи малої й
помірної потужності (тривалість 15-30 хв, ЧСС - 130-160 уд/хв).
Змінний безперервний метод. Полягає у безперервному русі, але зі
зміною швидкості на окремих ділянках руху. Іноді цей метод називається
методом гри швидкостей або «фартлек», він призначений для розвитку як
спеціальної, так і загальної витривалості.
Інтервальний метод (різновид повторного методу) - дозоване
повторне виконання вправ відносно невеликої інтенсивності й тривалості зі
чітким певним часом відпочинку, де інтервалом відпочинку служить
зазвичай ходьба або повільний біг. Використовується представниками
циклічних видів спорту[6].
В.Д. Гогоць, О.О. Остапова, А.В. Остапов виокремлюють інші види
методів, щодо формування витривалості (рис.2.6.)[13].
 20

Безперервний рівномірний метод.

Безперервний перемінний метод.

Інтервальний (повторний) метод.

Ігровий метод.

Рис. 2.6. – Методи розвитку витривалості [13].

Безперервний метод характеризується одноразовим безперервним
виконанням тренувальної роботи.
Інтервальний метод передбачає виконання вправ з регламентованими
паузами відпочинку.
При використанні обох методів вправ можуть виконуватись як
рівномірно, так і у поперемінному режимі. При рівномірному режимі
інтенсивність роботи є постійною, при перемінному – варіативною.
Інтенсивність роботи від вправи до вправи може зростати
(прогресуючий варіант), або неодноразово змінюватись (варіативний
варіант).
В залежності від того, використовуються або окремі вправи при
інтервальному плаванні в постійному режимі, або між групами вправ,
надаються відносно тривалі паузи відпочинку, слід розрізняти безперервну та
серійну інтервальне тренування[11].
В залежності від підбору вправ і особливостей їх застосування
тренування може носити узагальнений (інтегральний) і виборчий характер.
При узагальненому діянні здійснюється паралельне (комплексне)
вдосконалення різних якостей, обумовлюючих рівень підготовленості
спортсменів, а при виборчому – переважний розвиток будуть мати окремі
якості (табл. 2.1.).
 21

Таблиця 2.1.
Ведучі чинники адаптації, методи та засоби розвитку окремих
компонентів витривалості
Компоненти витривалості
Аеробний Гліколітичний Алактатний
Ведучі чинники адаптації
Метаболічний Метаболічний Метаболічний
Структурний Структурний Структурний
Регуляторний Регуляторний Регуляторний
Методи розвитку
Рівномірний Інтервальний: Повторний
Повторний а) інтенсивний Одноразово-граничний
Поперемінний б) екстенсивний Повторно-інтервальний
Інтервальний Серійно-інтрвальний: Інтервальний
Серійно-інтервальний а) інтенсивний Серійно-інтенсивний
б) екстенсивний
Повторний
Змагальний
Засоби розвитку
Циклічні вправи Спеціальні дихальні Циклічні вправи в
вправи ускладнених умовах
Розпочинати удосконалювати загальну витривалість доцільно із
застосування методу безперервної стандартизованої вправи.Оптимальна
тривалість вправи — 20-30 хв. у початківців і кілька годин у спортсменів, що
тренуються у видах на витривалість[12].
Але підходити до цієї тривалості безперервного навантаження
необхідно поступово. При цьому варто пам'ятати, що втома більше залежить
від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження, тому спочатку необхідно
досягнути необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній
межі його впливової інтенсивності (120-130 уд/хв)[13].
Інтенсивність роботи в необхідних межах поглиблення кисню можна
визначити за показниками ЧСС, оскільки відомо, що між ЧСС (в діапазоні
 22

120-130 —170-180 уд/хв) та поглинанням кисню існує пряма залежність

(табл.2.2.)[22].
Таблиця 2.2.
Параметри тренувальних навантажень

Оптимальна тривалість вправи Інтенсивність роботи

20-30 хв у початківців; 40-70 % поглинання кисню,
кілька годин у спортсменів ЧСС 130-160 уд/хв
У роботі з дітьми та підлітками перевагу необхідно надавати ігровому
методу (рухливі ігри, естафети, елементи спортивних ігор та
найрізноманітніші фізичні вправи). Сумарна тривалість ігрових завдань
складає від 20-30 до 60 хвилин при ЧСС від 110-120 до 160-170уд/хв.
Тренування ігровим методом сприяють комплексному вдосконаленню
загальної, швидкісної та силової витривалості[12].
Кількість занять з розвитку загальної витривалості може коливатись від
3-4 до 6-7 на тиждень. При цьому варто взяти до уваги, що відновлення після
великого навантаження з розвитку загальної витривалості може тривати 2-3
доби[22].
Для вдосконалення витривалості застосовують переважно методи
комбінованої та змагальної вправи (табл.2.3.).
Таблиця 2.3.
Параметри тренувальних навантажень

Тривалість Інтенсивність Інтервал Характер Кількість

вправи вправи Відпочинку відпочинку повторень
між між в одній
вправами вправами серії
 23

Від 10-12с Від 70 до 100 % 60-120с у Активний Від 3 до 6

для (індивідуально добре (вправи на разів;
початківців і максимальної тренованих розслаблення кількість
25-30с для швидкості) спортсменів і , дихальні серій на
добре 90-180с у вправи, одному
підготовлених нетренованих повільна занятті –
людей. ЧСС ходьба тощо); від 2-3 до
– між серіями 4-5 разів
110-120уд/хв. вправ,
повний комбінований
Для розвитку витривалості потрібно окремі заняття. Проте можливе їх
вдосконалення і в комплексних заняттях при таких поєднаннях:
 навчання техніки + розвиток витривалості;
 швидкісно-силова підготовка + витривалість;
 удосконалення координаційних здібностей або гнучкості + розвитої
витривалості;
 розвиток витривалості + вдосконалення силової витривалості.
Недоцільно в одному занятті розвивати загальну та швидкісну
витривалість. У тижневому циклі розвитку витривалості присвячують від
двох до чотирьох занять[12].
Засобом розвитку силової витривалості є різноманітні динамічні і
статичні вправи та їх комбінації.
Найпоширенішими методами її удосконалення є методи повторної
вправи та колового тренування (табл.2.4.) [3].
 24

Таблиця 2.4.
Параметри тренувальних навантажень
Величина Кількість Кількість Кількість Тривалість Характер
зовнішнього повторень підходів серій інтервалів відпочинку
опору вправи у серії відпочинку
між
підходами

20-70 % Від 15-20 Від 4-5 до 2-3 20-90с Активний

від ІПМ до 150 10-12 (коли ЧСС = від (повільна
(індивідуаль разів і до роботи 130-120уд/х ходьба,
ного більше (від залучається в вправи на
повторного 60-100 % 2/3 до 120- відновлення
максимуму) до ІПМ) скелетних 100уд/хв. дихання,
м'язів) масаж
тощо)

Тож, витривалість є невід’ємною складовою підготовки спортсменів це

досить складний вид діяльності, який висуває перед виконавцями високі
вимоги, різні методи та засоби та форми її формування, і саме тому потребує
якісної підготовки. Методика розвитку витривалості включає підготовку та
формування фізичних якостей, їх подальше фізичне зростання, оскільки від
того, наскільки вчасно та доцільно виконуються вправи та застосовуються
різноманітні методи та засоби, може залежати рівень результативності його
спортивної діяльності та спортивного становлення.

2.2. Практичні вправи фізичного виховання, спрямовані на

підвищення рівня розвитку витривалості

У практиці фізичного виховання застосовують найрізноманітніші за

формою фізичні вправи циклічного і ациклічні характеру. Одним з
найефективніших і доступніших засобів виховання загальної витривалості є
біг. Наприклад: тривалий біг, біг по пересіченій місцевості (крос), біг на
 25

ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, ігри та ігрові вправи. Вправи, що

виконуються за методом кругового тренування (включаючи до кола 7-8 і
більше вправ, які виконуються в середньому темпі) та ін[3].
Основні вимоги, пропоновані до них: вправи повинні виконуватися в
зонах помірної і великої потужності робіт; їх тривалість від декількох хвилин
до 60-90 хв; робота здійснюється коли задіяно більше 2 / 3 всіх м'язів. В
противагу монотонним видам бігу, рівномірного і повторного, одним із
засобів розвитку витривалості, можна рекомендувати один з видів
перемінного бігу — фартлек («гра швидкостей»). Він менше діє на психіку
людей і доступний для всіх. Його можна застосувати на стадіоні, на
майданчику, в парку, в спортивному залі[5].
Основна ідея фартлеку — чергування довжини відрізків, які долаються
в різному темпі і з різною швидкістю. Застосування кожного варіанту
залежить від віку, індивідуальних можливостей і підготовленості. Варіанти
можна також розрізняти за ступенем придатності до місцевості, завдань
заняття і т. п. (фартлек за свистком; фартлек один за одним; фартлек на
місцевості)[11].
Приклади контрольних вправи для визначення рівня загальної
витривалості:
-тест Купера (12 хвилинний біг або ходьба);
-вправи зі скакалкою (кількість стрибків за 1 хв);
-перехід у положення сидячи з положення лежачи на спині за 1 хв
(кількість разів)[22].
Для удосконалення витривалості в іграх та поєдинках
використовуються різноманітні рухові дії, які безперервно змінюються як за
інтенсивністю, так і за формою. Під час особливого напруження у поєдинку
діяльність здійснюється за рахунок анаеробних джерел енергії, а коли
наступає «затишшя», то відновлення визначається потужністю аеробних
механізмів. Тому для успішного ведення ігор і поєдинків суттєве значення
мають як аеробні, так і анаеробні можливості організму.
 26

Належний рівень їх розвитку досягається застосуванням безперервних

циклічних вправ (пересування на лижах, кроси, велоспорт тощо) та методу
інтервальної вправи, суть якої в даному випадку зводиться до наступного.
Загальна тривалість гри (або єдиноборства) поділяється на декілька
періодів (наприклад, у футболі 6 періодів по 15 хв.). Учасники гри
отримують завдання діяти інтенсивно у високому темпі. Цьому може сприяти
зменшення меж майданчика, зміна кількості гравців тощо. Поступово − з
ростом тренованості гравців − тривалість періодів зростає, а перерв −
зменшується. Коли досягнуто належного рівня витривалості, то тривалість
гри (єдиноборства) може бути більшою, ніж це передбачено відповідними
правилами[26].
Корисним у плані удосконалення витривалості гравців та учасників
єдиноборств є прийоми, коли команда що готується до відповідальних
зустрічей, або окремі учасники єдиноборств виступають проти декількох
суперників, які приходять на зміну тим, що втомилися[16].
До тренувальних засобів, спрямованих на розвиток витривалості,
відносять різноманітні фізичні вправи. Їх можна поділити на дві групи. До
першої групи відносяться вправи, що виконують на суші: біг, ходьба на
лижах, гребля, вправи циклічного характеру, що виконують на силових
тренажерах і т.п[17].
До другої групи відносять вправи, що виконують у воді: плавання
різними способами в повній координації рухів та по елементах (за
допомогою рухів рук і ніг).
В процесі розвитку витривалості тренувальні вправи можуть
виконуватись в межах двох основних методів – безперервного та
інтервального.
Підвищення рівня розвитку витривалості важливо для підтримання
загального здоров'я та покращення фізичної форми. Ось декілька практичних
вправ, спрямованих на підвищення витривалості (табл. 2.5.):
 27

Таблиця 2.5.
Види тренувань для покращення витривалості
Категорія тренувань Опис
1. Кардіотренування
Біг Один з найдоступніших та ефективних
способів покращити витривалість. Починайте
з коротких дистанцій та поступово збільшуйте
час та відстань.
Плавання Чудовий варіант для людей з травмами або
болем у суглобах, адже вода знімає
навантаження.
Їзда на велосипеді Забезпечує чудове кардіотренування та
одночасно тренує м'язи ніг.
Танці Веселий та енергійний спосіб покращити
витривалість.
Стрибки зі скакалкою Простий та ефективний спосіб спалити
калорії та покращити координацію.
2. Силові тренування
Вправи з власною вагою Віджимання, присідання, планка,
підтягування та інші вправи з вагою вашого
тіла допоможуть вам стати сильнішими та
витривалішими.
Вправи з гантелями Додавання гантелей до ваших тренувань
допоможе вам ще більше покращити
витривалість.
Функціональні тренування Ці тренування імітують повсякденні рухи, що
робить вас більш витривалими в реальному
житті.
3. Інтервальні
тренування високої
інтенсивності (HIIT)
HIIT Метод тренувань, що чергує короткі
інтенсивні вправи з періодами відпочинку.
Чудовий спосіб покращити витривалість за
короткий час.
4. Ігри та змагання
Ігри та змагання Веселий та цікавий спосіб покращити
витривалість.
Завжди важливо починати з адаптації до свого поточного рівня
фізичної підготовки і збільшувати інтенсивність тренувань поступово.
Розумні тренування, комбіновані з відповідним харчуванням і відпочинком,
сприятимуть підвищенню витривалості та покращенню фізичної форми.
 28

Отже, проаналізувавши все вище зазначене можна зробити наступний

висновок. Методика формування витривалості зможе надати вагомі
результати лише тоді коли вона стане органічним елементом навчально-
виховного процесу та буде його логічним продовженням під час
позааудиторних тренувань. Необхідно щоб особистість бачила у методиці
дієвій інструмент розвитку основних фізичних якостей, та є імпульсом в
особистісному та спортивному зростанні майбутнього спортсмена.
 29

ВИСНОВКИ

Результати методико-теоретичного дослідження засвідчили досягнення

мети й ефективність поставлених завдань, що дозволило зробити відповідні
висновки.
1. Концепція витривалості є складною і багатогранною, охоплюючи
фізичний, психологічний та соціальний аспекти. Витривалість - це важлива
психофізична властивість особистості, яка впливає на працездатність,
здоров'я, якість життя. Розвиток витривалості можливий за допомогою
фізичних та психологічних тренувань, а також ведення здорового способу
життя.Основні теоретико-методологічні положення витривалості включають
розгляд її як результату взаємодії фізичних, психічних та соціокультурних
чинників. Фізична витривалість пов'язана з ефективністю організму,
психологічна витривалість - зі стресостійкістю та психічною стійкістю, а
соціальна витривалість - з адаптацією до суспільних вимог і взаємодією з
оточуючим середовищем. Дослідження витривалості допомагає розуміти
процеси адаптації людини до різних умов та розвивати стратегії для
підтримання і поліпшення витривалості в різних сферах життя.
Дослідивши наукові джерела та праці вчених можна виокремити два
види витривалості: загальну та спеціальну. Серед спеціальних форм
витривалості виокремлюють - швидкісну, силову та координаційну,
відмінність між ними полягає в різних типах рухової активності та
інтенсивності м’язової системи. Будучи функціональною особливістю
дитячого організму, витривалість включає в собі велику кількість
різноманітних процесів, що відбуваються на різних етапах – від клітинного і
до цілого організму. Проте, роблячи висновок з результатів сучасних
наукових досліджень, в більшості випадків головна роль у виявах
витривалості належить факторам енергетичного обміну.
2. Процес формування витривалості у юних спортсменів є складним і
залежить від їхнього віку та статі. Дослідження показують, що в процесі
 30

зростання та розвитку витривалість розвивається по-різному у юнаків і

дівчат. Важливо враховувати фізіологічні особливості росту та розвитку, а
також здатність організму адаптуватися до навантажень. Тренувальні
програми для формування витривалості повинні бути індивідуалізованими,
враховуючи вікові та статеві особливості, щоб досягти оптимальних
результатів у спортивній діяльності молодих атлетів.
3. Ефективний підхід до тренування молодих атлетів передбачає
комплексне використання різноманітних методів та засобів. Розвиток
витривалості вимагає поєднання аеробних та анаеробних видів фізичної
активності, а також врахування індивідуальних особливостей кожного
спортсмена. Важливими компонентами є правильне планування
тренувального процесу, контроль за навантаженням та відновленням, а також
врахування психоемоційного стану юних спортсменів. Забезпечення
належного розвитку витривалості в юному віці дозволяє створити міцну
фізичну основу для подальших досягнень у спорті.
4. Визначення практичних вправ фізичного виховання, спрямованих на
розвиток витривалості, важливо для забезпечення здоров'я та фізичної
готовності. Ефективні вправи, такі як біг, плавання, велосипедний спорт чи
аеробіка, можуть допомогти поліпшити кардіореспіраторну систему,
зміцнити серцево-судинну систему та підвищити витривалість організму.
Включення цих вправ у регулярний режим фізичної активності сприяє
загальному покращенню фізичної форми та забезпеченню активного та
здорового способу життя.
Детальний аналіз запропонованої методики розвитку витривалості
дітей 15-16 років, який досить активно використовуються на уроках фізичної
культури та є ефективним та запобігає травматизму, що дає підстави
стверджувати, що всі технології, методи, форми, засоби та вправи які
підкреслені у методиці можуть бути ефективно застосовані не тільки на
уроках фізичної культури, а й в процесі тренування для подальшого розвитку
основних фізичних якостей.
 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васькевич С. Сучасні підходи до розвитку витривалості студентів

на заняттях з фізичного виховання ВНЗ. Молодий вчений. URL:
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_
DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/molv_2019_2(2)__11.pdf (дата
звернення: 23.02.2024).
2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді
засобами фізичної культури. Київ, 1993. 178 c.
3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія .
Київ, 1995. 129 с.
4. Гогін О.В. Тєрємкова В.В. Розвиток витривалості у хлопців
середніх класів на уроках фізичної культури. Теорія та методика фізичного
виховання. 2011. № 7. С. 38-41.
5. Гогоць, В.Д., Остапова О.О., Остапов А.В. Розвиток витривалості
і сили: методичний посібник. Полтавський національний педагогічний
університет імені В.Г. Короленка, кафедра фізичної культури та здоров’я.
Полтава, 2010. 36 с.
6. Деркач А.А., Исаев А.А. Педагогическое мастерство тренера. М.:
ФиС, 1981. –201 с.
7. Дон А. А. Виховання витривалості у футболістів 12-14 років :
кваліфікаційна робота магістра спеціальності 017 "Фізична культура і
спорт" / наук. керівник А. В. Сватьєв. Запоріжжя : ЗНУ, 2022. 50 с.
8. Кравчук Т.М., Санжарова Н.М., Голенкова Ю.В., Рядинська І.А.
Вплив режиму рухової активності на рівень розвитку витривалості
старшокласників. Вісник Чернігівского національного педагогічного
університету імені Т.Г.Шевченко. Чернігів: ЧНПУ, 2013. Вып. 112. Т.1. - 178-
182 с.
 32

9. Лезнік. Н. В., Козлова К. А. , Скібенко З. С. Фізичне

вдосконалення. К., 1994. 105 с.
10. Линец М.М., Гуськов С.И., Платонов В.Н. Профессиональный
спорт . – Киев.:Олимпийская литература, 2000. 391с.
11. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.Львів:
Штабар, 1997.207 с.
12. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я,
працездатність. Львів, 1993. 131 с.
13. Магльований А. В. Силова підготовка студентів та школярів
[Текст] : навч.-метод. посіб. / В. Д. Мартин, А. В. Магльований, П. П. Ревін
[та ін.] ; М-во України у справах молоді та спорту, Львів. держ. ін-т фізичної
культури. - Львів : Ліга-Прес, 2005. - 108 с.
14. Магльований Анатолій Фізична підготовка в системі формування
військових фахівців провідних іноземних армій / Анатолій Магльований,
Андрій Петрук, Орест Лесько, Ніна Кожух // Спортивна наука України.
Науковий вісник Львівського державного університету фізичної культури.
Електронне наукове фахове видання: Львів, ЛДУФК. - 2015. No5 (69). С. 16-
20. URL: http://www.sportscience.org.ua/index.php/Arhiv.html
15. Осаулець К. РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНОЇ ВИТРИВАЛОСТІ У
ЛЕГКОАТЛЕТІВ 13-15 РОКІВ. Сумський державний педагогічний
університет імені А. С. Макаренка.
URL: https://repository.sspu.edu.ua/bitstream/123456789/10038/5/Осаулець_Розв
иток.pdf (дата звернення: 23.02.2024).
16. Осінчук В. Г., Попеску І. К. Визначення основних спортивних
термінів фізичної культури і спорту. К.: ІСДО, 1995. – 200 с.
17. ПлатоновВ.М., БулатоваМ.М. Фізична підготовкаспортсмена. К.
Олімпійська література. 317 с.
18. Портна І. ВИХОВАННЯ ВИТРИВАЛОСТІ У ДІТЕЙ
СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.
Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. URL:
 33

https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/28002/Portnaya_Ivanko.pdf
?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 23.02.2024).
19. Присяжнюк С.І. Особливості методики розвитку фізичних
якостей учнів початкових класів загальноосвітньої школи. К.: Видавничий
центр НУБіП України, 2014. 338 с.
20. Рябов В. Виховання та удосконалення витривалості як ключової
фізичної якості людини. LIBNAS | LIBRARY PORTAL OF NATIONAL
ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE. URL: http://www.irbis-
nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_
DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/VchdpuPN_2013_112(2)__60.pdf
(дата звернення: 14.02.2024).
21. Соломонко А.О. Вправи, ігри та розваги у вільний час.
Методичний посібник. Київ, 2012. 125 с.
22. Соломонко А.О. Застосування тренажерів у навчальному процесі
з фізичного виховання. Молода спортивна наука України: зб. наук. праць з
галузі фізичного виховання, спорту і здоров’я людини. Вип. 19 : у 4-х т. – Л. :
ЛДУФК, 2015. – Т. 2. – С. 275 – 281
23. Соломонко А.О. Силова підготовка студентів за допомогою
тренажерів. Студентська спортивна наука – 2015: зб. наук. праць І
Всеукраїнської студентської наук.-практ. конф. 20 травня 2015 р. - Житомир:
Рута, 2015. – С. 199 – 206
24. Ухтомский А.А. Доминанта. - СПб.: Питер, 2002.- 448с. 18.
Цільова комплексна програма «Фізичне здоров’я нації». –К., 1998. 48 с.
25. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.Тернопіль:
Збруч, 2000.183 с.
26. Шуя В. МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ВИТРИВАЛОСТІ.
Інституційний репозитарій ТНТУ імені Івана Пулюя: Домівка. URL:
https://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/15278/2/Conf_2005_Shuia_V-
Metody_vykhovannia_vytryvalosti_27.pdf (дата звернення: 23.02.2024).