ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Питання до екзамену 46П / 46ПЗ група

1. Надайте визначення ключових понять: принцип, метод, методичний прийом.
Загальні принципи формування фізичної культури людини – це вихідні ідеї,
теоретичні положення, які регламентують усі основні сторони педагогічного процесу у
сфері фізичної культури.

Принципи мають в своїй основі об’єктивні, не залежні від бажання людини

закономірності. Це означає, що керівник процесу фізичного виховання не може
придумати власні правила фізичного тренування. Він зобов’язаний керуватися у своїй
роботі перевіреними всім соціальним досвідом положеннями, нехтування якими
приводить до небажаних наслідків.

Розрізняють такі групи принципів:

• загальні;
• основні;
• методики фізичного виховання;
• спортивного тренування;
• педагогічні принципи;
До основних принципів фізичного виховання належать:
• гуманістичної орієнтації (дозволено те, що не принижує гідності людини);
• пріоритету потреб, мотивів та інтересів особистості;
• всебічного розвитку;
• оздоровчої спрямованості;
• індивідуалізації;
• зв’язку фізичного виховання з іншими видами діяльності.
До найбільш загальних принципів фізичного виховання належать:

1. Принцип гармонійного розвитку особистості.

Цей принцип виражає генеральну направленість фізичного виховання. Він означає

обов’язковість оптимального розвитку всіх частин тіла та всіх функцій людини. Навіть,
якщо мова йде про вузьку спортивну спеціалізацію, наприклад, штовхання кулі в легкій
атлетиці, то принцип усестороннього та гармонійного розвитку особистості зобов’язує
розвивати атлета у всіх напрямах, що подеколи знаходиться у тимчасових протиріччях з
деякими тактичними завданнями. Слід пам’ятати, що молоді спортсмени не здатні
самостійно визначити оптимальну міру спеціалізованості тренування. Вони часто
захоплюються змагальними вправами, забуваючи про важливість усестороннього та
гармонійного розвитку.

Виконання принципу усестороннього та гармонійного розвитку особистості на

практиці укладається у двох основних вимогах:

при вирішенні специфічних завдань фізичного виховання, необхідно постійно

дотримуватися взаємозв’язку всіх складових виховання особистості;

забезпечувати усебічність фізичного виховання, єдність загальної та спеціальної

фізичної підготовки.
2. Принцип зв’язку з трудовою та оборонною практикою (принцип зв’язку з
життєдіяльністю).

Цей принцип підкреслює основну прикладу функцію фізичного виховання - готувати

людину до повноцінної трудової діяльності, а при необхідності - до виконання
патріотичної повинності у захисті Батьківщини.

Прикладна функція фізичного виховання здійснюється у двох напрямах:

через формування спеціальних прикладних рухових навичок, що дозволяють

підвищити продуктивність праці (якість та швидкість роботи);

через підвищення опірності організму до дії шкідливих чинників виробництва

(виробничих шумів, сонячного випромінювання, перепадів температури, загазованості,
запиленості, вібрації, недостатку кисню, гіподинамії тощо).

Реалізація принципу зв’язку з трудовою та оборонною практикою здійснюється за

посередництвом таких чинників:

забезпеченням максимально прикладного ефекту фізичного виховання;

створенням передумов для освоєння різних видів діяльності;

використанням можливостей, що надаються фізичним вихованням і спортом, для

здійснення трудового та патріотичного виховання.

3. Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання.

Головна вимога цього принципу в оптимізації дії фізичного навантаження на організм з

метою досягнення найбільшого ефекту у зміцненні здоров’я. Інакше кажучи, які би
спеціальні завдання не вирішувалися під час фізичного виховання та які би ситуації
при цьому не складувалися, незмінною залишається настанова на обов’язковість
досягнення оздоровчого ефекту. Може здатися, що особливих проблем у практичній
реалізації цього принципу немає. Заняття фізичними вправами є завжди корисними.
Однак проблема значно складніша, ніж здається. У спортивній боротьбі за
максимальний результат дуже важко утриматися в оптимальному діапазоні фізичного
та психічного навантаження, за верхньою межею якого починаються незворотні
процеси відхилення здоров’я людини від норми.

Для досягнення максимального оздоровчого ефекту ТМФВ передбачено обов’язкове

виконання трьох правил:

1. при відборі засобів фізичного виховання виходити з їх оздоровчої цінності як

обов’язкового критерію;

2. планувати та регулювати функціональні навантаження в залежності від

закономірностей зміцнення здоров’я;

3. забезпечувати регулярність та єдність лікарського і педагогічного контролю.

Три найбільш загальних принципи фізичного виховання тісно пов’язані міх собою. Так,
принцип оздоровчого напряму фізичного виховання органічно пов’язаний з двома
іншими. Адже без належного здоров’я реально не здійснити ні усебічний розвиток, а ні
повноцінну життєдіяльність людини.

Дія будь-якого засобу фізичного виховання залежить від методу його

застосування. Метод фізичного виховання - це спосіб використання навчально-
виховних засобів в інтересах фізичного виховання.

Методичні прийоми – шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умов ах процесу фізичного виховання (Шиян).

У процесі фізичного виховання використовують три групи методів:

І. Практичні методи (методи вправляння).
ІІ. Методи використання слова.
ІІІ. Методи демонстрації.
І. Практичні методи поділяють на три групи:
• методи навчання рухових дій;
• методи вдосконалення та закріплення рухових дій;
• методи тренування (методи розвитку рухових якостей).
1. До методів навчання руховим діям належать такі методи:
• метод навчання вправ загалом;
• метод навчання вправ по частинах;
• метод підвідних вправ.
2. До методів удосконалення і закріплення рухових дій належать такі методи:
• ігровий метод;
• змагальний метод.
3. До методів тренування належать такі методи:
• метод безперервної вправи;
• метод інтервальної (повторної) вправи;
• метод комбінованої вправи.
Метод безперервної вправи включає в себе такі методи:
• метод безперервної варіативної вправи;
• метод безперервної регресуючої вправи;
• метод безперервної прогресуючої вправи;
• метод безперервної рівномірної вправи.
Метод інтервальної (повторної) вправи включає в себе такі методи:
• метод інтервальної (повторної) варіативної вправи;
• метод інтервальної (повторної) регресуючої вправи;
• метод інтервальної (повторної) прогресуючої вправи;
• метод інтервальної (повторної) рівномірної вправи.
Метод комбінованої вправи включає в себе такі методи:
• метод колового тренування;
• метод комбінованої вправи з різним сполученням структури та змісту завдань;
• метод комбінованої вправи з різним сполученням змісту завдань;
• метод комбінованої вправи з різним сполученням структури завдань;
ІІ. Методи використання слова
У процесі фізичного виховання використовуються загальнопедагогічні прийоми методу
слова:
Розповідь – застосовується при ознайомленні учнів з вправою, організації ігрової
діяльності учнів, повідомленні завдань уроку.
Опис – використовується для ознайомлення з технікою вправ.
Пояснення – це прийом передачі інформації про техніку виконання вправи.
Інструкції і вказівки – використовується для передачі інформації про допущені
помилки, правила техніки безпеки та ін.
Бесіда – використовується з метою поглиблення і розширення знань, виявлення
інтересів і бажань учнів, оцінки виконаної роботи.
Словесні оцінки – відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності учнів.
Команда – служить сигналом для спільних дій, використовується для швидкого
виконання дій або зміни характеру діяльності.
Підрахунок – допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.
ІІІ. Методи демонстрації
Розрізняють дві основні форми показу:
Демонстрація поз і рухів (безпосередній показ або пряма наочність).
Використання ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).
1. При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати:
• показувати тільки тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову дію і
правильно її виконати;
• використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру
вправи, що виконується;
• показувати одну дію варто не більше двох трьох разів;
• доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням;
• показ повинен служити точним взірцем того, що повинен відтворити учень.
2. До використання ілюстративних матеріалів висувають такі вимоги:
• корисно поєднувати демонстрацію “сповільненою” із звичайною кінострічкою за
схемою: звичайна – “сповільнена” – звичайна;
• вчителю необхідно завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і
деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів;
• до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів необхідно залучати учнів.
2. Мета фізичного виховання дошкільників.
Теорія фізичного виховання дітей дошкільного віку – це наука про
загальні закономірності фізичного виховання та формування особистості дитини.
Вона має єдиний зміст та предмет вивчення з загальною теорією фізичного виховання.
Однак її спрямованість обумовлена дослідженням різноманітних питань фізичного
виховання дитини від народження до шести років.

У перші шість років життя фізичне виховання є основою всебічного

розвитку дитини. У цей період закладається фундамент здоровя,
нормального фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини.
На протязі перших 6 років життя дитина проходить великий шлях фізичного
і духовного розвитку. Народжуючись зовсім безпомічною істотою, яка не в стані ні
цілеспрямовано діяти, ні говорити, ні мислити, дитина повинна всьомунавчитись, щоб
до кінці дошкільного віку перетворитись в особистість, з досить великим запасом знань
і вмінь. Отже, дошкільний вік – важливий період фізичного розвитку, формування
рухових функцій, становлення особистості дитини. Він відрізняється з однієї сторони
інтенсивним ростом і розвитком
дитячого організму (наприклад, за перший рік життя ріст дитини збільшується на 50%,
до 6 років майже в троє), а з другої сторони незрілістю та низькою опірністю до
несприятливих умов зовнішнього середовища.
Всесторонній розвиток дитини знаходиться у великій залежності від
рухової активності, яка сприяє психічному і фізичному розвитку маленької
людини. Несвоєчасність і низька ефективність використання різних засобів фізичного
виховання в дошкільному віці приводить до порушення розвитку дітей, негативно
впливають на їх розумовий розвиток, знижують рівеньпідготовленості до школи.

Мета фізичного виховання дітей ДШВ – зміцнення здоровя, правильний фізичний

розвиток, виховання навичок здорового способу життя.
Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних завданнях, які
вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дитини.
3. Завдання фізичного виховання дошкільників.
Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів фізичної
культури. У цей час створюються найсприятливіші умови для реалізації освітніх,
оздоровчих та виховних завдань.

Оздоровчі завдання – спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров’я, загартування

та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової
працездатності, розвиток рухових якостей, формування правильної постави та
профілактики плоскостопості.

Оздоровчі завдання дітей дошкільного віку –підвищити опір дитячого організму

несприятливим впливам оточуючого середовища; сприяти своєчасному і гармонійному
розвитку усіх систем організму, розширювати його функціональні можливості; сприяти
розвитку рухових якостей; укріплювати ОРА, формувати правильну поставу і
повноцінний взвод стопи.

Освітні завдання– спрямовані на формування рухових вмінь, навичок та ігрових дій; на

здобування доступних знань про користь занять фізичною культурою та іграми, про
основні гігієнічні вимоги та правила.

Освітні завдання дітей дошкільного віку – прививати навички особистої та суспільної

гігієни; формувати вміння в життєво необхідних діях (ходьба, біг, стрибки), а також
рухах, які складають основу для подальших занять ФК; формувати першочергові
знання, які пов’язані із заняттями фізичними вправами та цікавість до них.

Виховні завдання – спрямовані на формування позитивних моральних і вольових рис

характеру дитини засобами фізичної культури.

Виховні завдання дітей дошкільного віку – виховувати морально-вольові якості

(чесність, рішучість, сміливість, наполегливість); сприяти розумовому, моральному,
естетичному та трудовому вихованню.

У процесі фізичного виховання дітей необхідно враховувати вікові періоди та анатомо-

фізіологічні особливості розвитку дитячого організму. Тільки з врахуванням цих
особливостей необхідно будувати процес навчання та розвитку дітей.
Основними завданнями фізичного виховання є:
• зміцнення і охорона здоров'я дитини, загартовування організму;
• досягнення повноцінного фізичного розвитку (статури, фізичної та розумової
працездатності дитини);
• створення умов для доцільною рухової активності дітей;
-Формування життєво необхідних видів рухових дій: ходьба, бігу, стрибків, повзання і
лазіння, кидання, ловлі і метання; ходьби на лижах, плавання, їзда на велосипеді;
• формувань широкого кола ігрових дій;
• розвиток фізичних (рухових) якостей: спритності, витривалості, швидкісно-силових
якостей;
-Сприяння формуванню правильної постави та попередження плоскостопості;
• формування доступних уявлень і знань про користь занять фізичними вправами та
іграми, обгрунтованих гігієнічних вимогах і правилах;
• виховання інтересу до активної діяльності і потреби в ній. (Осокіна Т. І.).
У дошкільному віці здійснюються спільні завдання фізичного виховання: оздоровчі,
освітні та виховні. У цій роботі розглядаються ці завдання.
Головним завданням фізичного виховання дошкільників є охорона життя та зміцнення
здоров'я, загартовування організму дітей, яка відноситься до загальної оздоровчої
завданню. Гарне здоров'я визначається нормальною роботою всіх органів і систем
організму
4. Визначити єдність навчання, виховання та розвитку у процесі фізичного
виховання.
Сучасна педагогічна наука розглядає процес навчання як цілеспрямовану взаємодію
педагога та дитини. Освіта, виховання та розвиток особистості – основні функції
навчання, які тісно взаємопов'язані.

У процесі різноманітних форм фізичного виховання діти отримують знання, в них

формуються рухові вміння та навички, розвиваються фізичні якості, виховуються
позитивні моральні та вольові риси характеру.

Змістом навчання у дошкільних закладах є «Програма виховання та навчання в

дитячому садку». У процесі навчання вихователь передає дітям соціальний досвід
оволодіння різноманітними руховими діями, спрямованими на їх розвиток та
удосконалення.

Засвоєння нових рухових дій потребує від дитини певних фізичних та психічних
зусиль, подолання труднощів. У кожному окремому випадку нове рухове завдання для
дитини є певним протиріччям відносно реального рівня розвитку рухів (вмінь та
навичок, які вже сформовані у неї). Подолання цього протиріччя й становить рушійну
силу розвитку.

Під час виконання фізичних вправ відбуваються глибокі зміни у діяльності м'язів,
центральної нервової системи і всіх внутрішніх органів, що сприяє покращанню
здоров'я та фізичного розвитку дітей. Загальне зміцнення здоров'я тісно пов'язане з
підвищенням фізичної працездатності організму, яка проявляється у збільшенні сили,
підвищенні швидкості та витривалості. Таким чином, у процесі навчання рухових дій
вирішується завдання у дітей різних вікових груп.

Навчання рухових дій передбачає повідомлення дітям певних знань з фізичної

культури, зокрема правил рухливих ігор, найраціональніших способів виконання рухів.
Орієнтування у складних ігрових ситуаціях, вміння аналізувати техніку фізичних вправ
позитивно впливає на розумовий розвиток дитини.

Реалізація навчальних завдань органічно пов'язана з виховними завданнями. Поняття

про виховний характер навчання є однією з основних закономірностей фізичного
виховання. Відомий російський вчений П.Ф. Лесгафт розглядав фізичні вправи як
дійові засоби впливу на психіку людини, на її особистість у цілому.

Виконуючи фізичні вправи та беручи участь у рухливих іграх діти одержують уявлення
про моральні норми поведінки та позитивні вчинки (про чесність, товариськість,
взаємодопомогу та ін.), систематичне вправлення в них розвиває у дошкільників
вольові якості (сміливість, наполегливість, рішучість та ін.). Емоційна насиченість
більшості фізичних вправ посилює їхній вплив на формування особистості дитини.
Навчання фізичних вправ здійснюється переважно в колективних формах роботи
(заняття, ранкова гімнастика та ін.), де у дітей виховується почуття колективізму,
дисциплінованості, організованості.

Таким чином, у процесі навчання рухам у дітей зміцнюється здоров'я, покращується

фізичний розвиток, розвиваються розумові здібності, виховуються позитивні моральні і
вольові якості. Все це у тісному взаємозв'язку здійснює комплексний вплив на
формування всебічно розвиненої особистості.
5. Класифікація методів фізичного виховання дошкільників.
У теорії фізичного виховання під методом розуміють спосіб виконання або
застосовування конкретної вправи (швидше, повільніше) або застосову вання інших
засобів (слова), які забезпечують досягнення поставленої мети при виконанні вправ
(розвитку якостей, навчанні, контролі та ін.).
Під методичним прийомом розуміють способи реалізації того або іншого методу у
конкретній педагогічній ситуації.
Методичний підхід являє собою сукупність способів впливання педагога на учнів,
вибір котрих обумовлений визначеною науковою концепцією, логікою організації та
здійсненням процесу навчання, виховання та розвитку.
Методика - це спеціально упорядкована сукупність методів, методичних прийомів,
засобів та форм навчання. Виявлено, що поняття методика використовується в теорії
фізичного виховання у двох значеннях: широкому та вузькому.
Методи, використовувані при навчанні дітей рухам, відбираються відповідно до
визначальних їхніх джерел До них належать об'єкти навколишньої дійсності, слово й
практична діяльність.
У зв'язку із цим у навчанні використовуються: наочний метод, що забезпечує яскравість
почуттєвого сприйняття й рухових відчуттів, необхідних для виникнення в дитини
найбільш повного й конкретного уявлення про рух, що активізує розвиток його
сенсорних здібностей; словесний метод, звернений до свідомості дітей, що допомагає
осмислюванню поставленого перед ними завдання й у зв'язку із цим свідомому
виконанню рухових вправ, що грає велику роль у засвоєнні змісту й структури вправ,
самостійному їхньому застосуванню в різних ситуаціях; практичний метод, пов'язаний
із практичною руховою діяльністю дітей, що забезпечує діючу перевірку правильності
сприйняття рухів на власних м'язово-моторних відчуттях
Практичні методи характеризуються повною або частковою регламентацією,
проведенням вправ в ігровий (образної) формі, використанням елементів змагання.
Регламентація вправ необхідна при багаторазовому повторенні рухових дій або їхніх
окремих елементів Вона характерна конкретною послідовністю рухів, дотриманням
нормування навантаження й відпочинку, їхнім певним чергуванням
Ігровий метод, близький до провідної діяльності дітей дошкільного віку, найбільш
специфічний й емоційно-ефективний у роботі з ними, що враховує елементи наочно-
образного й наочно-діючого мислення. Він дає можливість одночасного
вдосконалювання різноманітних рухових навичок, самостійності дій, швидкої
відповідної реакції на умови, що змінюються, прояви творчої ініціативи
У процесі ігрових дій у дітей формуються морально-вольові якості, розвиваються
пізнавальні сили, здобувається досвід поведінки й орієнтування в умовах дії колективу.
'
У молодших групах при навчанні дітей рухам широко застосовуються ігрові прийоми,
що сприяють емоційно-образному уточненню уявлень про характер рухів
(наприклад, «Будете бігати легко й тихо, як мишки», «Потрібно стрибати, як зайчики»).
Соревновательный метод у процесі навчання дітей дошкільного віку може
застосовуватися за умови педагогічного керівництва Цей метод використовується
переважно в старших групах дитячого саду з метою вдосконалювання вже придбаних
рухових навичок (але не змагання й боротьби за першість). Обов'язкова умова змагання
- відповідність фізичним силам дітей, виховання морально-вольових якостей, а також
правильна оцінка своїх досягнень й інших дітей на основі свідомого відношення до
вимог. Особливо важливим є виховання колективних почуттів, що обумовлюють
можливість радуватися успіхам інших, що виключають заздрість і недоброзичливість.
Отже, застосовуючи указані вище методи навчання дітей різним рухам, ми спираємося
на їхні почуттєві сприйняття (першу сигнальну систему), на розумову діяльність (другу
сигнальну систему) і на практичну діяльність (виконання конкретних вправ) У
практичній роботі з дітьми методи навчання переплітаються
З огляду на зміст вправ, вікові можливості й індивідуальні особливості дітей,
вихователь в одному випадку вихідним моментом у навчанні використовує наочність -
сприйняття дитиною зразка руху в сполученні з поясненнями, в іншому - слово,
пояснення змісту й структури вправи Однак у другому випадку педагог спирається, на
вже наявні в дітей життєвий досвід і конкретні уявлення про рухи Слідом за наочними
або словесними методами неодмінно повинні іти практичні дії дітей - самостійне
виконання рухів під керівництвом вихователя
Таким чином, застосування методів навчання будується на взаємодії перших і другий
сигнальних систем, що забезпечує найбільш повні, достовірні знання й правильні
практичні навички.
6. Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку.
Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на
охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація
раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами,
покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного
розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика,
режим дня).
Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють
оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується
дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати
проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми
років з розрахунку 2,5 м2 на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути
пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х
років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років - +18°—20° С. Меблі також
повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони
мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).
Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з
використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо
пристосування організму до середовища.
 Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка
реакція на зміни температури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі
показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної системи до різних захворювань.
Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування організму до
будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид
загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних
заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За
вимушеної перерви слід відновлювати процедури з використанням того самого
подразника, з якого їх починали.
Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності,
прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення
для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінного розвитку.
Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.
Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з
яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим
змінюється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й
дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися,
навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи
умовних “рефлексів на час” (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від
режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно
правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини.
Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його
здатність характеризують як “природну стихію” дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання
здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані,
керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони
відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю,
емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших
систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як
специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного
використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.
До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать
гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи,
елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.
Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та
зміцненню здоров'я.
З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні
якості. її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і
перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки,
повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують
руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі,
виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість.
7. Засоби валеологічного виховання дошкільників.
Успіх виховання здорової дитини забезпечується наступними обов'язковими умовами:
1) готовністю педагога до здійснення валеологічної освіти дітей;
2) особистісно-орієнтованою взаємодією дорослого і дитини;
3) активною участю батьків у виховному процесі.
Добре усвідомлюючи цю проблему, необхідно формувати нову стратегію
сучасного дошкільного навчального закладу, в якому здоров'я розглядається як
необхідний компонент освіти. Важливим педагогічним завданням повинно бути
виховання валеологічної грамотності дитини. Тому до процесу валеологічного
виховання в ЗДО доцільно включити:
1. Навчання дітей засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання
функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для
підтримки свого здоров'я (точковий масаж; ручний масаж обличчя, долонь, вушної
раковини; безконтактний масаж; тренінги на розслаблення м'язової напруги,
психогімнастика, самотерапія, гімнастика для очей тощо).
2. Формування навичок саморегуляції поведінки (соціально-поведінкові тренінги,
тренінги емоцій, аутотренінги).
3. Валеологічна оцінка та динамічний контроль рівня соматичного здоров'я дітей
та організація роботи з оздоровлення через систему занять (живопис за допомогою
зубів, рук, ніг з наступним заспокійливим масажем; включення до занять валеологічних
пісень, оздоровчих ігор, переглядів відеозаписів, мультфільмів).
4. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для оздоровлення в
сім'ї (широка пропаганда здорового способу життя, виховання валеологічної культури
батьків; складання кодексу здоров'я; ділові ігри, тестування, анкетування).
Валеологічне виховання дошкільників засноване на наступних підходах та принципах:
1. Системний підхід: виховання здійснюється не ізольовано, а у зв'язку з
моральним, естетичним, психофізичним формуванням рівня розвитку дитини.
Неможливо зберегти тіло здоровим, якщо не вдосконалювати емоційно-вольову сферу,
не працювати з душею і моральністю. Успішне вирішення завдань валеологічного
виховання можливе тільки при об'єднанні зусиль дошкільного закладу і батьків.
2. Діяльнісний підхід. Нетрадиційний підхід до оздоровчо-профілактичної роботи
з дітьми дошкільного віку має величезний навчально-виховний потенціал. Це дуже
важливо у вихованні здорового покоління.
3. Принцип «Не нашкодь» (передбачає використання в валеологічній роботі тільки
безпечних прийомів оздоровлення).
4. Принцип гуманізму. У валеологічному вихованні визнається самоцінність
особистості дитини. Моральними орієнтирами виховання є загальнолюдські цінності.
5. Принцип альтруїзму. Передбачає потребу ділитися засвоєними цінностями
валеологічної культури: «Навчився сам - навчи друга».
Завданням вихователів, які працюють із дітьми дошкільного віку, є розширення
валеологічних уявлень і пізнавальних умінь дошкільників. Для реалізації
вищезгаданого, необхідне виконання наступних завдань:
1. Створити в групі необхідне і сучасне просторово-розвиваюче середовище, що
сприяє залученню дітей до здорового і активного способу життя, розширенню
пізнавальних уявлень і мовленнєвих умінь дошкільнят.
2. Розробити і реалізувати цикл занять, спрямованих на розширення
валеологічних уявлень дошкільників, розвиток їх пізнавальної активності і
самостійності.
Однією з важливих форм фізичного та валеологічного виховання дітей з
ослабленим здоров'ям є навчання правильному диханню. Порушення функцій дихання
перешкоджає нормальному насиченню крові киснем, призводить до порушення обміну
речовин. Тому для вихованців ДНЗ потрібно поставити мету: дослідити повітря,
дізнатися про нього якомога більше цікавого і корисного, навчитися грати в різні ігри з
повітрям. У результаті проведення дослідів та експериментів діти дізнаються, що
повітря буває різним - чистим, забрудненим, у вигляді вдиху і видиху тощо. Особливий
акцент слід зробити на розвитку уміння дітей правильно дихати: чергувати носове і
ротове дихання, на вулиці і під час активної діяльності дихати носом. У рамках цієї
роботи доречно включити у спільну діяльність психогімнастику та психологічні етюди,
які дозволяють дітям в ігровій формі вчитися керувати своїми емоціями, знімати втому,
долати боязкість і замкнутість.
8. Основні характеристики фізичних вправ. Розкрити кожну із них.
Ефект фізичних вправ істотно залежить від біомеханічних характеристик окремих
рухів. Розрізняють кінематичні характеристики (просторові, тимчасові, просторово-
часові), динамічні характеристики (внутрішні та зовнішні сили), ритмічні і узагальнені
(якісні) характеристики. (Докладно ці характеристики викладаються в курсі
біомеханіки фізичних вправ).
Кінематичні харакретистики
Просторові характеристики
Включають положення тіла, траєкторію (шлях) руху.
Положення тіла. Яке б рухової дію не чинила людина, він повинен надати своєму тілу
певне положення в просторі. Розрізняють вихідні, проміжні, кінцеві положення тіла.
Початкове положення приймають з метою створення найбільш вигідних умов для
початку подальших дій, кращого орієнтування в навколишньому оточенні, збереження
стійкості, забезпечення свободи руху, відповідного впливу на певні органи і системи
організму. Низький старт легкоатлета, стійка боксера, воротаря є зовнішнім виразом
готовності до дії.
Z
- при можливості виключити вплив зовнішніх збиваючих факторів;
- припиняти повторне вивчення рухової дії при наявності ознак втоми, в зв'язку з чим
змінені м'язові відчуття будуть сприяти формуванню невірних рухових уявлень;
- припиняти повторення при зниженні якості виконання, а також при збільшенні
кількості помилок;
- інтервали відпочинку між повтореннями повинні бути достатніми для відновлення;
- в структурі одного заняття навчання необхідно планувати на початку основної
частини, коли учні ще уважні і працездатні;
- в системі занять кращі результати при навчанні досягаються при так званому
концентрованому підході, коли учень зберігає зорові і рухові відчуття і уявлення від
попереднього заняття. [8, 11, 15].
Етап поглибленого розучування. Мета етапу — завершити формування рухової дії на
рівні навички. Завдання етапу:
- поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;
- уточнити дію за її основними фазами та деталями техніки;
- добитись цілісного виконання рухової дії на основі усвідомленого контролю
просторових, часових і динамічних характеристик техніки;
- удосконалити ритм дії, домогтися вільного і плавного виконання рухів;
- створити умови варіативного виконання дії.
Особливості реалізації етапу визначаються завданнями. На етапі в подальшому широко
використовуються словесні методи, особливо суттєвим є самоаналіз. Частка класичних
наочних методів до кінця етапу поступово знижується, за виключенням, мабуть,
методів термінової інформації. Із практичних методів провідним стає цілісний метод.
Доцільно включати на заняттях змагальний метод відповідно з акцентом не на
результат, а на якість техніки виконання. На етапі необхідно дотримуватись наступних
методичних принципів:
- навчання слід, як і раніше, проводити за доброго почуття та високої уваги учнів;
- число повторень можна поступово збільшувати, проте при зниженні якості виконання
навчання потрібно припиняти;
- інтервали відпочинку між повтореннями поступово скорочуються за умови, що вони
достатні для відповідного психофізичного настрою чергової спроби. Якщо дії
структурно не складні і виконуються короткочасно, тоді відпочинок на протязі 2—5
хвилин достатній;
- у рамках одного заняття навчання на даному етапі слід планувати в першій половині
основної частини уроку, коли ще не настала значна втома.
Етап закріплення і вдосконалення. Мета етапу — рухове вміння перевести в навичку
з наступним переходом в цілісне виконання в різних умовах.
Завдання етапу:
- добитись стабільності і автоматизму виконання рухової дії;
- завершити індивідуалізацію техніки дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку
індивідуальних здібностей;
- добитись виконання рухової дії у відповідності до вимог його практичного
використання (максимального зусилля і швидкості, раціонального ритму і т.п.);
- забезпечити варіативне виконання навички в залежності від конкретних практичних
обставин.
Особливості реалізації цього етапу при використанні методу слова в тому, що робиться
поглиблений аналіз та самоаналіз техніки дій, пропонується самостійна робота з
книгою. Роль наочних методів поступово знижується, проте значну роль відіграють
методи термінової інформації, спостереження за технікою виконання аналогічних дій
більш кваліфікованими виконавцями. Із практичних методів ведучим залишається
цілісне повторення з додатковими варіантами. Починається все ширше використання
методу сумісної взаємодії. Змагальний метод використовується не тільки з метою
удосконалення техніки, а і для досягнення певного результату
На даному етапі не виключається необхідність перебудови техніки рухової дії. Це може
статись у двох випадках:
- коли засвоєні форми рухів не зовсім відповідають новим функціональним
можливостям організму;
- коли сформована неправильна навичка в результаті недостатньо кваліфікованого
навчання [20].
Попередження та виправлення рухових помилок. При правильній методиці навчання
процес оволодіння руховими навичками не завжди супроводжується помилками.
Помилками називають неправильні або малоефективні рухи.
Причинами виникнення різноманітних помилок можуть бути:
невірне розуміння учнями запропонованого рухового завдання;
невміння учнями розумово проаналізувати дану вправу;
невідповідність розумового проекту виконання рухової дії м'язовим відчуттям;
недостатня загальна фізична підготовленість;
відсутність гармонії в розвитку фізичних якостей;
невпевненість у своїх силах, відсутність рішучості;
при втомі учнів;
через невідповідність технічних засобів.
10.Закономірності формування рухової навички.
Навчання у фізичному вихованні – це сумісна діяльність педагога та дітей, спрямована
на оволодіння дошкільниками системою знань, рухових умінь та навичок, розвиток
рухових якостей, виховання позитивних моральних та вольових рис характеру.
Знання закономірностей цього процесу забезпечить найбільш раціональний зміст
кожного етапу навчання рухової дії, допоможе вихователю здійснювати
диференційований підхід, більш грамотно планувати систему занять, враховувати
умови, в яких відбувається навчання.
Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння, яке спирається на
попередньо отримані знання щодо виконання вправи, яка вивчається, та особистий
руховий досвід дитини.
Рухове вміння – це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги
дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають
цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Спосіб вирішення рухового
завдання нестабільний, робота здійснюється неекономно, при значному ступені
втомленості. Вміння як початковий рівень оволодіння руховою дією не може
проминути жодна дитина, яка навчається.
Багаторазове систематичне виконання вправи, що вивчається, призводить до того, що
вміння поступово переходить у рухову навичку.
Рухова навичка – це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє
акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизм деяких
компонентів дії не виключає провідної ролі свідомості під час виконання руху. При
формуванні рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес
виконання деяких елементів його структури. Тому свідоме та автоматизоване у рухових
навичках уявляється у діалектичній єдності. Рухова навичка має високу стійкість,
покращується точність виконання вправи, удосконалюється її ритм, підвищується роль
рухового аналізатора, тобто м'язове почуття займає головне положення у контролі за
рухом.
З фізіологічної точки зору кожна навичка має складну систему умовно-рефлекторних
зв'язків між органами почуттів, центральною нервовою системою, м'язами та
внутрішніми органами. Процес формування рухової навички умовно розподіляється на
три етапи.
Початковий етап формування навички відповідає виникненню динамічного стереотипу
у корі великих півкуль мозку дитини. Він починається з першого ознайомлення з
рухом, що вивчається, коли у дітей формується уявлення про спосіб виконання його, і
закінчується вмінням виконати вправу у загальних рисах.
На другому етапі поглибленого розучування руху процес навчання будується
відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння та часткового переходу
до навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до
рухового аналізатора – «м'язових почуттів» (І.П. Павлов). Фізіологічний механізм
формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних
рухових рефлексів, усуненням надмірного м'язового напруження. Це уточнення
відбувається в міру того, як досягається необхідна концентрація нервових процесів у
певних ділянках великих півкуль кори головного мозку, що є однією з характерних
особливостей даного етапу формування рухової навички.
На третьому етапі навчання руху сформований стереотип, який покладено в основу
навички, удосконалюється у напрямку рухливості та пристосування до зовнішніх умов,
що змінюються. Зміцнення динамічного стереотипу супроводжується постійною
автоматизацією компонентів рухової навички.
11.Характеристику функціональних систем рухових дій (за П.К. Анохіним).
У руслі системного підходу поведінка розглядається як цілісний, певним чином
організований процес, спрямований, по-перше, на адаптацію організму до середовища
і, по-друге на активне його перетворення,. Пристосувальний поведінковий акт,
пов'язаний зі змінами внутрішніх процесів, завжди носить цілеспрямований характер,
що забезпечує організму нормальну життєдіяльність. Нині як методологічна основа
психофізіологічного опису поведінки використовується теорія функціональної системи
П.К. Анохіна.
 Функціональні системи - це динамічні організації, що саморегулюються, діяльність
усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму
пристосувальних результатів (П.К. Анохін).
П.К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем вузлові механізми:
- корисний пристосувальний результат як провідний пункт функціональної системи;
- рецептори результату;
- зворотна аферентація від рецепторів результату до центральних утворень
функціональної системи;
- центральна архітектура, що являє собою вибіркове об'єднання нервових елементів
різних рівнів;
- виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи, включаючи організовану
цілеспрямовану поведінку.
Результат діяльності для кожної функціональної системи її є центральним
системоутворюючим фактором. П.К. Анохіним були виділені чотири групи
пристосувальних результатів:
1) провідні показники внутрішнього середовища, що визначають нормальний
метаболізм тканин;
2) результати поведінкової діяльності, що задовольняють основні біологічні потреби;
3) результати стадної діяльності тварин, які задовольняють потреби угрупування;
4) результати соціальної діяльності людини, що задовольняють її соціальні потреби,
які зумовлені її становищем у певній суспільно-економічній формації. Центральна
архітектура функціональної системи, у свою чергу, теж складається із взаємопов'язаних
та організованих у єдине ціле блоків (стадій):
- аферентний синтез - стадія функціонування системи, що ініціюється певною
потребою, для задоволення якої і створюється згадана система; на цій стадії
вирішується питання "що робити?", який же саме зараз потрібний результат; до
компонентів аферентного синтезу входять - домінуюча на даний момент мотивація,
установча аферентація, яка також відповідає даному моменту, пускова аферентація та
пам'ять;
- прийняття рішення - ця стадія характеризується вибором основної для даного
моменту "лінії поведінки";
- формування акцептора результату дії - визначає процес формування образу
результату або мети системи;
- еферентний синтез - стадія, на якій відбувається динамічне об'єднання соматичних і
вегетативних функцій для виконання цілеспрямованої дії;
- цілеспрямована дія - динамічна взаємодія соматичних, вегетативних і ендокринних
компонентів, спрямована на досягнення мети системи; цілеспрямована дія відбувається
під постійним контролем відповідних механізмів акцептора результату дії за
допомогою зворотної аферентації, інформації (параметри, образ) про реально
отриманий результат; при цьому відбуваються постійне порівняння, оцінка досягнутого
та відповідна корекція дії;
- санкціонуюча стадія - якщо порівняння досягнутого результату через зворотну
аферентацію відповідає запрограмованим якостям в акцепторі результату дії, то
робиться висновок про задоволення даної потреби і поведінковий акт завершується.
Крім вищенаведених принципів організації функціональної системи, також існують
основні принципи її функціонування:
- взаємоспівдії - системою можна назвати тільки такий комплекс вибірково залучених
компонентів, у яких взаємодія та взаємовідношення мають характер взаємоспівдії
компонентів для отримання сфокусованого корисного результату (щоб підкреслити
основний механізм функціонування системи, П.К. Анохін у своїх роботах часто виділяв
частку "спів" у слові взаємоспідія);
- динамічності - зумовлює властивість системи бути пластичною, раптово міняти свою
структуру задля досягнення запрограмованого корисного результату;
- ієрархічності - принцип функціонування та організації системи, який, з одного боку,
відображає багаторівневість її внутрішньої реалізації, а з іншого - передбачає, що певна
система також входить і до ієрархії системи вищого порядку;
- саморегуляції - принцип функціонування системи, що реалізується на основі
механізму зворотної аферентації та апарату акцептора результатів дії задля досягнення
запрограмованого результату;
- мінімізації - введення до структури функціональної системи лише тих елементів, що
необхідні для отримання кінцевого результату, і відкидання всіх інших.
Функціональна система являє собою універсальну модель для розуміння і побудови
будь-якої системи в різних класах явищ, включаючи організми, машини й соціально-
економічні організації. Перевага теорії функціональних систем перед іншими
системними теоріями полягає в тому, що вона дає конкретні можливості для
системного аналізу різних класів явищ природи й суспільства і є з'єднувальною ланкою
між синтетичним і аналітичним рівнем досліджень (К.В. Судаков).
Саме теорія функціональних систем П.К. Анохіна виявилася найбільш ефективним та
придатним для психологів варіантом системної методології, бо, на відміну від інших
варіантів системного підходу, в ній було розроблено поняття системоутворювального
фактора. Цей фактор - результат системи, під яким розуміється корисний
пристосувальний ефект у співвідношенні організму і середовища, що досягається при
реалізації системи. Тому детермінантою поведінки і діяльності у теорії функціональних
систем розглядається не минула щодо них подія - стимул, а майбутнє - результат (Ю.І.
Александров, В.М. Дружинін).
Визначним проявом впливу теорії функціональних систем на психологічну науку
стало створення нового напрямку в психології - системної психофізіології, завданням
якої є вивчення систем і міжсистемних відносин, що складають і забезпечують психіку
та поведінку людини.
12.Особливості розвитку творчості у процесі опанування рухових дій та вправ.
В особистісному аспекті фізична культура є тією частиною загальної культури людини,
яка виражається ступенем розвитку її фізичних сил і рухових навичок та здоров’я.
Вона дозволяє за допомогою своїх специфічних засобів і методів розкривати
потенційні фізичні можливості людини
Саме фізичний розвиток, рухова підготовленість дитини та рівень здоров’я є
головними показниками стану сформованості фізичної культури.
Фізичне виховання є ціннісною складовою загального освітнього процесу, покликану
забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та
професійно-прикладних навичок людини. Фізичне виховання є процесом вирішення
певних освітніх завдань, який здійснюється в умовах самовиховання та спрямований на
формування фізичної культури дитини.
Багато прогресивних діячів науки (І.М. Сєчєнов, І.П. Павлов та ін.) стверджували, що
фізичне і психічне в людині тісно поєднані, тому відповідна організація рухової
діяльності може стати фактором формування особистості вцілому.
Навіть найпростіші рухи дають поштовх дитячій фантазії, розвивають творчість.
Творчість допомагає розкрити внутрішній світ дитини, особливості сприймання,
уявлень, інтересів, здібностей [1].
Творчість - це індивідуальний процес, направлений на вирішення поставленої задачі,
вирішення новим, незвичайним способом. У творчості виявляється те, що раніше було
невідоме, актуалізуються власні творчі здібності, що розкриваються у кожної людини
по-різному. При формуванні творчої активності школяр стає активним суб'єктом
самоосвіти і самовиховання. Здатність особистості до саморозвитку створює
можливість відноситися до себе самокритично (JI.C. Виготський, М.Г. Гарунов, В.І.
Загвязінський, А.Н. Леонтьев та ін.). Необхідність формування творчої активності
учнів усвідомлена давно, але існують причини, які заважають розвитку пізнавальних
здібностей школярів. Головна причина недолік знань про методи і форми розвитку і
формування творчості учнів. Вирішення цієї проблеми дозволяє підвищити
ефективність всього навчально-виховного процесу в школі, а цілеспрямована робота з
розвитку творчості сприяє придбанню знань, умінь і навичок в руховій сфері, підвищує
рівень розвитку фізичної культури особи, формує навички і досвід самостійної роботи
(В.В. Давидов, С.Д. Неверковіч, В.А. Сухомлинський,).
Творчість в моторній сфері людини доцільно розвивати в тих видах діяльності, якими
вона безпосередньо займається, оскільки шкільна програма передбачає опанування
різних сторін рухових вправ учнями, то і формування творчих здібностей повинне
відбуватися в конкретних видах рухової активності дітей (П.Я. Гальперін, І.П.
Калошина і ін.).
При формуванні творчих здібностей перед учнями необхідно ставити такі завдання, які
спонукають їх до пошуків нових, власних доріг їх рішення (В.Н. Дружінін, І.А.
Колесникова, Дж.И. Ніренберг).
В навчально-виховному процесі школи при формуванні творчих здібностей учнів
необхідно не лише відтворювати на практиці отримані знання, але і уміти
нестандартно реалізовувати їх в руховій діяльності[3].
Рухова творчість розкриває дитині моторні характеристики власного тіла, формує
швидкість і легкість орієнтування в нескінченному просторі рухових образів, вчить
ставитися до руху, як до предмету ігрового експериментування. Засобом її розвитку
можуть виступати рухові завдання, за допомогою яких діти входять в уявну ситуацію;
за допомогою руху тіла вони вчаться виражати свої емоції і стани, шукати якісь
композиції, створювати нові сюжетні лінії, форми рухів.
Характерною особливістю рухової творчості молодших школярів є її імпровізаційність.
Наслідування-це модель-поштовх для творчих проявів дитини. Саме так діти втілюють
образи в русі використовуючи елементи танцю, імітаційні, гімнастичні рухи,
виступають в ролі персонажів гри, розкриваючи їх характерні риси, звички, ігровий
образ. Разом з тим вона може здійснюватися і в процесі різних форм пошукової
діяльності спрямованої на отримання нових відомостей про предмети і явища
навколишнього світу. Прикладами такої діяльності можуть бути рухові ігрові завдання з
проблемно-творчим змістом:
- вирішення рухових парадоксів (діти знаходять спосіб виконання дії в ситуації
нереальної для виконання, наприклад: придумують, як пройти по піднятій мотузочці
тощо);
- вигадування нових способів застосування фізкультурних посібників (розгойдування
на м’ячах, як на гойдалках тощо);
- придумування назв рухам, які виконуються;
- вгадування виразної ходи;
- повторення дій зображених на картинці, а потім їх «оживлення»;
- загадки, відповіді на які передаються за допомогою рухів та поз;
- ігрові подорожі ( діти входять в образ морських, лісових тварин тощо;
- рухливі ігри спрямовані на розвиток творчої активності[4, с.12-13].
Для того, щоб учень активно брав участь в шкільному житті, творчо підходив до
вирішення поставлених завдань необхідно долати сталі стереотипи у навчанніі і
вихованні, розширювати арсенал засобів, методів і прийомів, активізуючі мотивацію
учбової діяльності учнів. А це пред'являє високі вимоги до професійної діяльності
вчителів школи [3]. Саме тому Важливу роль у формуванні творчих здібностей
молодших школярів у процесі фізичного виховання відіграє творча діяльність вчителя.
Дати імпульс розвитку творчих здібностей учнів, підготувати до творчої діяльності
може лише творчий педагог, наділений яскраво вираженими креативними
можливостями.
Для розвитку творчих здібностей школярів в процесі фізичного виховання вчитель має
володіти яскраво вираженими психомоторними здібностями та високим рівнем
працездатності. Адже навчити дітей управляти своїм тілом в просторі і часі,
виконувати нові та власні рухові дії раціонально, гармонійно, економічно, граціозно та
естетично може лише той вчитель, який сам є зразком виконання такої рухової
діяльності.
Високий рівень енергопотенціалу педагога забезпечує функціонування на високому
рівні психомоторних здібностей, прояв ініціативи та активності у здійсненні власної
творчої діяльності, стимулювання в учнів спонукання до продукування нових ідей в
процесі фізичного виховання [5].
13.Роль музичного супроводу у процесі роботи над опануванням дітьми навичок
руху.
Музика і рух – два взаємозв’язані поняття, вониспіввідносяться як звук та його
ритмічнапульсація. Протягом багатьох десятків років педагоги використовували рух, як
засіб музичного розвитку.

Рухи полегшують сприйняття та запам'ятовування музики. Розвиток рухових навичок

відбувається одночасно з розвитком мови. Тому основним завданням хореографічної
підготовки школярів є формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями
елементарної мови рухів (пантомімічних та танцювальних), ознайомлення з деякими
прийомами танцювальної композиції.

Проте, слід зазначити, що не всі діти однаково володіють тілом, щоб вільно передати
музику засобами хореографії. Метою кожного заняття повинна стати робота над
гармонійним розвитком тіла. Відповідно до цього необхідно використовувати певні
фізичні формування музично-рухової культури, необхідних рухових навичок, свідомого
ставлення до своїх рухів, зацікавленого відношення до музично-ритмічної діяльності.
Головним засобом формування музично-ритмічної діяльності стає ознайомлення дітей
з мовою рухів, яка є надзвичайно різноманітною. Навчання мові рухів з метою
формування у дітей музично-ритмічної діяльності в танці може бути ефективним лише
на основі застосування високохудожнього музичного матеріалу. Музика здатна
активізувати фантазію дитини, спрямувати та спонукати її до творчого використання
виразних рухів.
Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні
настрої,під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте
звучання святкового маршу радує, бадьорить, що проявляється у підтягнутій поставі,
точних, підкреслених діях у руках і ногах. Навпаки, спокійний, плавний характер
танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м'якшими,
круглішими. Музично- ритмічні рухи змушують дітей переживати образний зміст, який
несе у собі музика. А це, в свою чергу, позитивно впливає на якість виконання
відповідних музично-ритмічних дій.Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів,
дитина емоційно збагачується, пережива особливе піднесення, життєрадісність.

Таким чином, через активізацію музично-ритмічної діяльності дітей в умовах цікавої,

захоплюючої діяльності ритміки відбувається відповідний музично-ритмічний
розвиток дитини. До того ж заняття ритмікою сприяють формуванню загальної
культури особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.
Для кожного руху в грі важливо знайти відповідний музичний супровід. Наприклад,
стрибки на місці або з просуванням уперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні
Руками рухи наспівної, спокійної. Музика не повинна бути регулятором або фоном при
виконанні рухів дітьми, вона покликана перш за все допомогти якісно виконати
фізичне завдання та емоційно усвідомити свої рухові дії. (Вільчковський, 1986, 9)
проблема взаємозв'язку музики й рухів розкривається у музичноритмічному навчанні
школярів і не обмежується лише узгодженістю їхнього спільного характеру. Розвиток
музичного образу, порівняння контрастних і схожих музичних побудов, ладова
забарвленість, особливості ритмічного малюнка, динаміки, темпу - все це може
відображатися і у рухах. Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який У
свою чергу, придає рухові особливої виразності. У цій взаємодії музика відіграє
провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів у
музичноритмічному навчанні.

14. Розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку.

Розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку є надзвичайно важливою
складовою їх загального розвитку. В цьому віці діти активно засвоюють нові рухові
навички та розвивають свої фізичні здібності. Важливо пам'ятати, що розвиток
фізичних якостей у дітей дошкільного віку повинен бути відповідним їхнім
можливостям та потребам, а також сприяти загальному фізичному, емоційному та
соціальному розвитку.
Один з ключових аспектів розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку - це
рухова активність. Дитина повинна мати можливість вільно рухатися, виконувати
різноманітні рухові вправи та ігри, які сприяють розвитку координації, сили,
витривалості та спритності. Важливо створити для дітей дошкільного віку сприятливе
середовище, яке стимулюватиме їх до активного фізичного розвитку.
Ігри та вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей, повинні бути цікавими,
доступними та безпечними для дітей. Вони повинні включати різноманітні рухи, які
забезпечать розвиток різних груп м'язів та координації. Наприклад, рухливі ігри, які
включають біг, стрибки, кидки та лазання, сприяють розвитку фізичних якостей у дітей
дошкільного віку.
Крім того, важливо пам'ятати про розвиток гнучкості та розвиток орієнтації в просторі.
Різноманітні вправи на розтяжку та розвиток гнучкості допоможуть дітям
удосконалювати свої рухові можливості. Також важливо враховувати процес розвитку
координації та балансу через різноманітні ігри та вправи, що сприяють вивченню
різних рухів та позицій тіла. Наприклад, ігри, які вимагають різних рухів рук та ніг,
сприяють удосконаленню координації та балансу у дітей дошкільного віку.
Навички розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку можуть бути розвинуті за
допомогою різноманітних занять, таких як спортивні гуртки або заняття фізкультурою.
Ігрові моменти в таких заняттях сприяють більш ефективному засвоєнню дітьми
рухових навичок та приносять їм задоволення від активної рухової діяльності.
Крім вправ та ігор, велике значення для розвитку фізичних якостей у дітей
дошкільного віку має активний спосіб життя. Сім'я та вихователі повинні підтримувати
та стимулювати дитину до рухової активності в побутових умовах. Наприклад,
регулярні прогулянки, активні ігри та спортивні заняття сприятимуть розвитку
фізичних якостей у дітей дошкільного віку.
Також важливо враховувати вплив харчування на розвиток фізичних якостей у дітей
дошкільного віку. Збалансоване та поживне харчування, яке містить достатню
кількість білків, вуглеводів, жирів, вітамінів та мінералів, є важливим для забезпечення
енергії та підтримки фізичного розвитку у дітей. Дотримання здорового харчування
сприятиме збереженню здоров'я та підтримці оптимальної розвитку рухових якостей у
дітей дошкільного віку.
Нарешті, важливо підтримувати позитивний настановний вплив та похвалувати дітей
за їхні зусилля у розвитку фізичних якостей. Підтримка та заохочення з боку батьків,
вихователів та оточуючих дорослих є надзвичайно важливою для формування
позитивного ставлення дітей до фізичної активності та розвитку їхніх фізичних
якостей.
Отже, розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку вимагає комплексного
підходу, який включає рухову активність, різноманітні вправи та ігри, активний спосіб
життя, збалансоване харчування та позитивний настановний вплив. Правильно
організований процес розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку сприятиме
їхньому загальному фізичному, емоційному та соціальному розвитку, а також
сформуванню здорового способу життя.
15. Приклади вправи для розвитку різних фізичних якості у дітей.
Звичайно, ось декілька прикладів вправ, які можна використовувати для розвитку
різних фізичних якостей у дітей дошкільного віку:
1. Розвиток координації та балансу:
- Пройтися по заносистій лінії на підлозі, спробувати не відхилятися від неї.
- Балансувати на одній нозі, тримаючи руки в сторони.
- Пройтися "дошкою" (штучною або намальованою на підлозі) - крокуючи вперед,
назад та боковими кроками.
2. Розвиток гнучкості:
- Вправи на розтяжку: схиляння, розведення рук та ніг, нахили до сторін.
- Ігрові вправи, які поєднують розтяжку та гнучкість, наприклад, наслідування тварин
чи інших об'єктів у природі.
3. Розвиток силових якостей:
- Підтягування на перекладині (для старших дітей або під контролем дорослих).
- Вправи з власною вагою: присідання, віджимання, планка.
4. Розвиток швидкості та витривалості:
- Біг на короткі дистанції.
 - Спроби виконати якнайбільше стрибків на місці протягом певного часу.
- Поступове збільшення часу виконання фізичних вправ, таких як скакання або
віджимання.
Ці вправи можуть бути включені в розважальні ігри або заняття фізкультурою в
дошкільних установах. Важливо пам'ятати, що вправи повинні бути безпечними та
відповідати фізичним можливостям кожної конкретної дитини.
16. Назвіть педагогічні методи та прийоми для формування у дітей
фізичних якостей.
Існує безліч педагогічних методів та прийомів, які можна використовувати для
формування у дітей фізичних якостей. Ось декілька з них:
1. Ігрові підходи: Використання різноманітних ігор та ігрових сценаріїв для сприяння
руховій активності дітей. Ігрові елементи можуть включати змагання, естафети,
переміщення під музику та імітацію рухів тварин.
2. Застосування позитивного підсилення: Підтримка та заохочення дітей до фізичних
зусиль. Позитивне підсилення включає похвалу за зусилля, позитивні коментарі та
нагороди за досягнення конкретних цілей у фізичних вправах.
3. Індивідуалізований підхід: Враховуючи різницю в фізичних можливостях кожної
дитини, педагог може підходити до кожної дитини індивідуально, надаючи
різноманітні завдання для розвитку різних фізичних якостей.
4. Змішані уроки фізкультури: Поєднання різних видів фізичних вправ із
загальнофізичним розвитком, спрямованих на розвиток силових, швидкісних, гнучких
та координаційних якостей.
5. Формування звичок здорового способу життя: Вчителі можуть виховувати у дітей
звички до регулярних фізичних вправ, правильного харчування та засобів підтримання
загальної фізичної форми.
6. Відкриття для різноманітності: Забезпечення можливостей для участі у
різноманітних спортивних іграх, вправах та заняттях для розвитку різних аспектів
фізичних якостей.

Ці методи та прийоми можуть бути використані педагогами для ефективного

формування фізичних якостей у дітей та створення позитивного відношення до
фізичної активності.
17. Ефективні засоби для формування у дошкільників фізичних якостей.
Формування фізичних якостей у дошкільників вимагає комбінації різноманітних
підходів та ефективних засобів. Ось кілька засобів, які можна використовувати для цієї
мети:
1. Рухові ігри: Ігрові вправи та ігри сприяють розвитку фізичних якостей у дітей. Вони
акумулюють в собі фізичні вправи, які сприяють розвитку координації, рухомості,
швидкості та спритності.
2. Музичні та танцювальні заняття: Включення музики в заняття та навчання дітей
простим танцювальним рухам сприяє розвитку рухової кмітливості та ритмічності.
3. Спортивні вправи: Прості спортивні вправи, такі як стрибки, біг, кидки та лазання,
допомагають в розвитку силових та швидкісних якостей.
4. Розвивальні та спортивні іграшки: Використання розвивальних іграшок, таких як
м'ячі, стрибки, обручі та тунелі, допомагає в розвитку рухових навичок та координації.
5. Уроки фізичної культури: Включення різноманітних вправ з фізичної культури,
спрямованих на розвиток фізичних якостей і загального здоров'я, в розклад
дошкільного закладу.
6. Заняття йоги та розвитку гнучкості: Прості рухи йоги та розтяжка сприяють
розвитку гнучкості та спритності у дітей.
7. Заняття спортивними секціями: Участь у спортивних секціях, таких як футбол,
баскетбол, плавання або гімнастика, допомагає розвитку різних фізичних якостей через
систематичні тренування та групову взаємодію.
Ці ефективні засоби допомагають формувати різні фізичні якості у дошкільників,
сприяючи їх здоровому фізичному розвитку та загальному благополуччю.
18. Значення фізичних якостей у побуті та виробничій діяльності людини.
Фізичні якості грають важливу роль у побуті та виробничій діяльності людини.
Незалежно від того, чи вони займаються ручною працею, ведуть активний спосіб
життя або просто виконують щоденні рутинні обов'язки, фізичні якості впливають на
їхнє здоров'я, продуктивність та загальний рівень життя.
У побутовому контексті, добре розвинені фізичні якості, такі як сила, витривалість,
гнучкість та координація, дозволяють людині виконувати щоденні завдання без
зайвого напруження та пошкоджень. Наприклад, сила допомагає піднімати важкі
предмети, витривалість забезпечує можливість виконувати тривалі фізичні роботи без
втоми, а гнучкість та координація полегшують виконання різноманітних побутових
завдань, таких як прибирання, ремонт та садові роботи.
У виробничій діяльності фізичні якості також відіграють ключову роль. Наприклад, в
сфері фізичної праці витривалість, сила та координація допомагають збільшувати
продуктивність та запобігати травмам. У виробництві та будівництві розвинені фізичні
якості можуть позитивно впливати на робочі процеси та знижувати ризик травм.
Навіть у відомчому середовищі, де фізична праця не є основною, гнучкість та сила
можуть бути корисними для здійснення рухів, необхідних для виконання різних
завдань. Крім того, добре розвинені фізичні якості сприяють загальному здоров'ю та
добробуту людини, зменшуючи ризик травм та захворювань.
Отже, фізичні якості грають важливу роль як в побуті, так і в виробничій діяльності
людини, впливаючи на її здатність виконувати різні завдання, зберігати здоров'я та
підвищувати загальний рівень продуктивності та благополуччя.
19. Охарактеризуйте специфіку формування сили у дошкільників.
Специфіка формування сили у дошкільників базується на їхній фізіологічній та
психологічній готовності для фізичного розвитку. У цьому віці дітям властиві
багатоцільові ігри, які сприяють розвитку м'язової сили, координації та здоров'я
загалом. Важливо враховувати, що формування сили у дошкільників повинно бути
безпечним та сприяти загальному фізичному розвитку без перенапруження.
Для дошкільників ігровий підхід до фізичної активності є найефективнішим способом
формування сили. Граючи, діти розвивають м'язову силу шляхом виконання
різноманітних завдань, таких як переповзання, піднімання, стрибки та інші ігри, які
стимулюють розвиток м'язів. Важливо, щоб такі заняття були цікавими та
стимулюючими для дітей, щоб вони з радістю брали в них участь.
Окрім ігрових занять, фізичні вправи, спрямовані на розвиток м'язової сили, можуть
включати в себе використання різноманітних спортивних іграшок та устаткування,
такого як м'ячі, обручі, скакалки та інше спортивне спорядження, що стимулює
активність м'язів.
Крім того, важливо пам'ятати, що рухові ігри, пов'язані з підніманням вантажів або
важких предметів, повинні бути відповідними для віку та фізичних можливостей дітей,
щоб уникнути травм та перенапруження м'язів.
Слід також зауважити, що формування сили у дошкільників повинно бути поєднане з
вправами на розвиток координації та гнучкості, оскільки ці аспекти фізичного
розвитку взаємопов'язані.
Загалом, специфіка формування сили у дошкільників полягає в поєднанні ігрових
методів, використанні спеціальних спортивних іграшок та устаткування, дотриманні
принципів безпеки та врахуванні фізіологічних особливостей маленьких дітей. Це
допомагає розвивати м'язову силу у веселий та відповідальний спосіб, сприяючи
загальному фізичному розвитку і здоров'ю дітей.
20. Наведіть приклади впливу статі дитини на розвиток у неї фізичної
якості.
Стать дитини може мати вплив на розвиток її фізичних якостей через біологічні,
соціокультурні та психологічні чинники. Тут наведу кілька прикладів:
1. Силові характеристики: Середня фізіологічна різниця між статями може впливати на
рівень м'язової сили. У деяких випадках хлопчики можуть мати більшу силу і м'язову
масу у порівнянні з дівчатками. Це може відображатися у їхній здатності до виконання
певних фізичних вправ, таких як піднімання важких предметів або виконання силових
вправ.
2. Гнучкість: У деяких випадках дівчатка можуть мати більшу природну гнучкість в
порівнянні з хлопчиками. Це може бути пов'язано з біологічними різницями у
структурі м'язів та суглобів. Така різниця може впливати на здатність дітей виконувати
певні рухи та постави.
3. Спритність та швидкість: У певних видах фізичної активності часто спостерігається,
що хлопчики можуть мати перевагу у розвитку швидкості та координації, в той час як
дівчатка можуть виявляти більшу гнучкість та еластичність.
У той же час, важливо зауважити, що вплив статі на розвиток фізичних якостей у дітей
є складним і багатогранним. Багато залежить від індивідуальних особливостей кожної
дитини, їхніх інтересів, виховання та підтримки соціального середовища. Наприклад,
стимулювання дівчаток для зайнять спортом, який вимагає силових напруг чи
хлопчиків для участі в грах, які покращують гнучкість, може допомогти зробити
природні відмінності корисними для всіх.
21. Роль занять фізичною культурою у системі фізичного виховання дітей
дошкільного віку.
Фізична культура в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку відіграє
надзвичайно важливу роль у розвитку дітей. Ось декілька ключових аспектів ролі
занять фізичною культурою для дітей дошкільного віку:
1. Загальний розвиток: Заняття фізичною культурою сприяють загальному розвитку
дітей, включаючи психомоторний розвиток, координацію рухів, розвиток м'язів та
збільшення загальної фізичної активності.
2. Формування здорового способу життя: Вивчення фізичної культури в ранньому віці
може сприяти формуванню здорових звичок та сприяти розвитку фізичних якостей, які
є основою для активного способу життя на протязі всього життя.
3. Соціальні навички: Заняття фізичною культурою також допомагають дітям
розвивати соціальні навички, такі як співпраця, комунікація та робота в команді через
спільні ігри та вправи.
4. Емоційний розвиток: Активні фізичні заняття сприяють вивільненню ендорфінів, які
допомагають у зниженні стресу та покращенні настрою, що сприяє емоційному
розвитку дитини.
5. Розвиток рухової активності та координації: Заняття фізичною культурою сприяють
розвитку рухової активності та координації, що важливо для формування здорового
тіла та розвитку грубої та дрібної моторики.
Програми фізичної культури для дітей дошкільного віку мають бути спрямовані на
розвиток рухових навичок, розвиток загальної фізичної підготовленості, формування
звичок здорового способу життя та позитивну соціальну взаємодію. Крім того,
важливо забезпечити, щоб програми фізичної культури були цікавими та заохочували
дітей до активної участі, а також враховували індивідуальні особливості та потреби
кожної дитини.
22. Охарактеризуйте типи занять з фізичної культури залежно від
поставлених педагогічних завдань.
Типи занять з фізичної культури можуть бути охарактеризовані в залежності від
поставлених педагогічних завдань, враховуючи різноманітні аспекти фізичного
розвитку і виховання. Ось кілька типів занять з фізичної культури, орієнтованих на
різні педагогічні завдання:
1. Розвиток рухових навичок та координації: Ці заняття спрямовані на розвиток
базових рухових навичок, які включають біг, стрибки, кидки та інші рухи. Педагогічне
завдання полягає в тому, щоб діти отримали можливість вдосконалити свої рухові
здібності та покращити координацію.
2. Формування здорових звичок: Ці заняття спрямовані на вчення дітей про важливість
здорового способу життя, включаючи фізичну активність, правильне харчування та
особисту гігієну. Педагогічне завдання полягає в тому, щоб виховати у дітей звички,
які сприятимуть їхньому здоров'ю та добробуту.
3. Спортивна майстерність: Такі заняття спрямовані на навчання дітей навичкам у
певних видів спорту, які можуть включати футбол, баскетбол, плавання, гімнастику
тощо. Педагогічне завдання полягає в тому, щоб розвивати навички та вміння у
конкретній спортивній дисципліні.
4. Розваги та командні ігри: Ці заняття спрямовані на покращення соціальних навичок,
комунікації та сприяють взаємодії між дітьми через спільні ігри та активності.
Педагогічне завдання полягає в формуванні у дітей навичок співпраці, колективної
роботи та розвитку емоційного і соціального інтелекту.
5. Розвиток гнучкості та силових властивостей: Ці заняття спрямовані на розвиток
фізичних якостей, таких як гнучкість, сила, витривалість та швидкість. Педагогічне
завдання полягає в поступовому розвитку цих якостей з метою покращення загального
фізичного розвитку дітей.
Кожен тип занять з фізичної культури має свої власні унікальні педагогічні завдання,
спрямовані на різні аспекти фізичного розвитку та виховання дітей. Обираючи
відповідні форми та методи занять, педагоги можуть ефективно працювати над
розвитком рухових, психомоторних, соціальних та емоційних аспектів у межах
програми фізичного виховання.
23. Розкрийте структуру занять з фізичної культури та коротко
схарактеризуйте зміст роботи в кожній частині заняття.
Заняття з фізичної культури мають зазвичай наступну структуру:
1. Розминка: Ця частина заняття призначена для підготовки організму до фізичних
навантажень. Включається комплекс рухливих вправ, які сприяють підвищенню
тонусу м'язів, розтяжці і розігріванню суглобів та загальному підготовчому масажу.
2. Основна частина заняття: У цій частині проводяться основні вправи, спрямовані на
розвиток конкретних фізичних якостей (сили, витривалості, координації тощо) або
вивчення певних рухів чи технік спортивних вправ. Також можуть проводитися ігрові
вправи чи спортивні ігри з метою покращення спортивних навичок, командної
співпраці та розвитку соціальних навичок.
3. Заключна частина: У цій частині заняття проводяться вправи для стабілізації пульсу
та дихання, а також вправи для підвищення рухової активності, гнучкості та
розслаблення м'язів. Також можуть включати елементи розтяжки або йоги для зняття
напруги після фізичних навантажень.
Кожна частина заняття з фізичної культури має свою власну функцію: розминка готує
організм до фізичних навантажень, основна частина спрямована на розвиток
конкретних фізичних якостей або навичок, а заключна частина допомагає організму
повернутися до стану спокою та здійснити розслаблення після тренування.
24. Особливості проведення занять з фізичної культури у різних вікових
групах: молодша, середня, старша.
Проведення занять з фізичної культури у різних вікових групах вимагає уважної уваги
до потреб розвитку дітей на кожному етапі їхнього зростання. Ось деякі особливості
проведення занять з фізичної культури у різних вікових групах:
Молодша вікова група (3-6 років):
- Важливо створити заняття, які будуть цікавими та забезпечують багато рухової
активності, оскільки діти в цьому віці найкраще вчаться через гру.
- Рухові ігри, музика та танці можуть бути чудовим способом зацікавити малюків та
сприяти їхньому фізичному розвитку.
Середня вікова група (7-10 років):
- У цьому віці діти мають більшу увагу та здатність до сприйняття інструкцій, тому
можна впроваджувати більш складні вправи для розвитку координації та сили.
- Ігрові форми занять залишаються ефективними, але можна вже додавати елементи
більш складних спортивних вправ для покращення техніки та навичок.
Старша вікова група (11-15 років):
- У цьому віці можна більше концентруватися на розвитку конкретних фізичних
якостей, таких як сила, витривалість, гнучкість, та швидкість.
- Вправи можуть бути спрямовані на розвиток спортивних навичок та підготовку до
участі в спортивних змаганнях.
У кожній віковій групі важливо враховувати фізіологічні та психологічні особливості
дітей для ефективного впливу на їхній фізичний розвиток та загальний стан здоров'я.
25. Особливості методики проведення занять з фізичної культури у
мішаних за віком групах.
Проведення занять з фізичної культури у мішаних за віком групах вимагає уваги до
потреб різних вікових категорій та уміння адаптувати заняття до специфічних потреб
кожної групи. Ось деякі особливості методики проведення занять з фізичної культури
у мішаних за віком групах:
1. Порозуміння потреб різних вікових груп: Важливо мати розуміння фізіологічних та
психологічних особливостей дітей різного віку, щоб можна було створити заняття, що
враховуватимуть ці потреби.
2. Індивідуалізація занять: Враховуючи різний рівень фізичних здібностей різних
вікових груп, важливо вміти адаптувати вправи та завдання, так щоб вони були
виконані з користю для кожної дитини.
3. Використання різноманітних методів: Різні вікові групи можуть вимагати
використання різних методів, включаючи ігри, спортивні вправи, розминку, музику та
танці тощо, для забезпечення об'ємного та різноманітного підходу до занять з фізичної
культури.
4. Сприяння співпраці та дружніх відносин: Програма мішаних груп може сприяти
взаємодопомозі та підтримці між учасниками занять різного віку, що може сприяти
побудові позитивних міжособистісних відносин.
5. Розуміння безпеки та обережності: Проведення занять у мішаних за віком групах
також вимагатиме відповідних заходів безпеки та обережності, оскільки діти різного
віку можуть мати різні рівні фізичної підготовленості та ризику травм.
Навчитися ефективно пристосовувати заняття з фізичної культури до потреб різних
вікових груп та сприяти співпраці та позитивних взаємин між учасниками є важливими
аспектами успішної реалізації програми занять у мішаних за віком групах.
26. Особливості методики проведення занять з фізичної культури, на
повітрі.
Проведення занять з фізичної культури на повітрі в дошкільних групах дітей вимагає
особливої уваги до безпеки, розвитку рухових навичок та стимулювання ігрової
активності. Ось декілька ключових особливостей методики проведення занять з
фізичної культури на повітрі в дошкільних групах дітей:
1. Безпека: Перш ніж розпочати заняття, необхідно переконатися, що місце проведення
занять є безпечним для дітей. Забезпечення захисту від потенційних небезпек, таких як
різні перешкоди, небезпечні елементи тощо, має бути в центрі уваги.
2. Використання ігрових елементів: Дошкільний вік дітей вимагає використання
ігрових елементів у заняттях з фізичної культури. Гри, які стимулюють активність та
рух, такі як перепонові біги, стрибки через канат, різноманітні естафетні ігри, будуть
цікавими та стимулюючими для дітей.
3. Розвиваючі вправи: Важливо включати в заняття різноманітні розвиваючі вправи,
спрямовані на розвиток рухових навичок та координації. Це можуть бути вправи для
зміцнення м'язів, розвитку рухової активності, розширення рухового діапазону тощо.
4. Використання природних об'єктів: Дошкільні заняття фізичної культури на повітрі
можуть включати використання природних об'єктів, які сприяють розвитку рухових
навичок, наприклад, скакання через бар'єри з природних матеріалів, біг по нерівному
ґрунті, стрибки через стовбури тощо.
5. Стимулювання інтересу: Важливо, щоб заняття були цікавими для дітей.
Використання яскравих ігрових елементів, цікавих об'єктів, музики та веселих ігор
може стимулювати інтерес до занять і викликати бажання брати активну участь.
6. Організація структурованих та вільних ігор: Важливо забезпечити баланс між
структурованими вправами та вільним часом для гри й самовираження. Це сприятиме
розвитку саморегуляції та відчуттю власного тіла в дітей.
Урахування цих особливостей методики проведення занять з фізичної культури на
повітрі в дошкільних групах дітей допоможе забезпечити ефективний розвиток
фізичних навичок, стимулювання рухової активності та формування позитивного
ставлення до фізичних вправ серед дітей.

27.Розкрийте специфіку підготовки вихователя до проведення заняття з фізичної

культури.
Планування та облік роботи — неодмінна умова високої ефективності процесу
фізичного виховання в дошкільному закладі.
Планування допомагає вихователеві чітко визначити перспективу роботи, сформувати
загальні та конкретні навчально-виховні завдання, дає цілеспрямований напрям усій
роботі з фізичного виховання відповідно до віку дітей, матеріальної бази, кліматичних
та інших умов дошкільного закладу.
Плануванню підлягають: завдання, засоби, організація та методи навчально-виховної
роботи з фізичної культури. Основою для планування є програмний матеріал для
кожної вікової групи. Здійснюється воно в певній послідовності. Спочатку вихователь
старанно вивчає програму з фізичної культури і основні завдання з фізичного
виховання дітей своєї групи. Розподіляючи навчальний матеріал на місяць або квартал,
обов’язково враховують умови, в яких будуть проводити заняття (кліматичні, наявність
відповідного інвентарю та обладнання тощо).
Після цього матеріал, передбачений програмою, розподіляється за системами занять.
Поняття «система занять» розкривається, як ряд послідовних занять, що забезпечують
у своєї єдності вирішення навчально-виховних завдань на даний період навчання.
Система занять при цьому не є чергуванням різних типів занять, а правильним
здійсненням процесу навчання фізичних вправ, виходячи з реалізації принципів
дидактики. При розподілі засобів фізичного виховання (загальнорозвиваючі вправи,
основні рухи, вправи спортивного характеру, рухливі ігри) за системами занять
перевага надається тим з них, які мають кращий оздоровчий ефект та різнобічний
вплив на дітей.
Заключний етап планування – складання оперативного плану на один-два дні, до якого
входить план-конспект заняття з фізичної культури з визначенням конкретних
навчально-виховних завдань, а також перелік рухливих ігор та вправ, що плануються
вихователем для проведення з дітьми під час прогулянок.
Розподіл програмного матеріалу з фізичної культури в перспективному плані
Планування з фізичної культури починається із складання графіка розподілу
навчального матеріалу на місяць або квартал (за бажанням вихователя). У ньому має
бути правильне розподілення програмного матеріалу на окремі заняття. Залежно від
обсягу і складності його, а також важливості даних вправ для успішного вирішення
освітніх, оздоровчих та виховних завдань встановлюється та кількість занять, яка
потрібна для його засвоєння.

28.Перерахуйте основні шляхи урегулювання фізичних навантажень на дитину у

процесі занять фізичною культурою. Охарактеризуйте кожний із шляхів.
Серце у дітей дуже швидко збуджується. З одного боку воно має здатність швидко,
пристосуватися до фіз.навантаження і відновлює свою працездатність, а з іншого –
його діяльність нестійка. Тривалі фізичні і психічні напруження можуть негативно
вплинути на діяльність серця, привести до її порушень. Тому треба дозувати фізичне
навантаження, відповідно до вікових особливостей і стану здоров’я дитини. Виняткове
значення має посилення тренування серця дитини шляхом систематичних занять
фізичною культурою, проведення р/ігор на свіжому повітрі. Правильні фіз.. виховання
неможливе без урахування психологічних особливостей. Діти ще не можуть свідомо
зосереджуватися втома головний ворог уваги. Особливо швидко втомлюються діти від.
Одноманітних фіз..вправ. Процес збудження в ЦНС дитини переважають над
процесами гальмування. Тому слід поступово виробляти у малюків уміння стримувати
себе, обмежувати свої бажання, привчати до слухняності, виконувати вимоги
вихователя під час виконання фіх.вправ. удошкільників велика потреба в активній
руховій діяльності. Діти можуть довго, не стомлюватись бігати, стрибати, гратись. Але
це активність розвивають дуже обережно допомагаючи долати нестійкість та
імпульсивність. Під впливом фіз.виховання саме й формуються витримка й свідома
поведінка. Система фіз.. вих-ня в дошкільних закладах має ґрунтуватися на знаннях
анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дітей різних вікових груп.
Тільки при їх урахування можна створити необхідні пед.. умови але гармонійного
розвитку дітей та організації навч. діяльності, спрямовано на засвоєння знань
формування рухових умінь та навичок. Регулювати навантаження необхідно через
певний час після початку виконання вправ. Прийому регулювання: - кількість
повторень вправи: - амплітуда виконання вправ; - умови виконання вправ; - опір пар
партнера і самоопір: зміна ваги вантажу, швидкість виконання виконання вправ; -
тривалість перерв і зміна їхнього характеру, - ускладнення вправ; - часткова зміна
способу виконання вправ; - темп виконання вправ; - в.п., за певних ознак перевтоми,
треба змінити навантаження і дати змогу відпочити.
29.Назвіть способи організації дітей під час виконання основних рухів.
Вибір певного способу організації дітей під час виконання рухів залежить від
педагогічних завдань, ступеня засвоєння ними даного руху, його складності, наявності
фізкультурного інвентарю та обладнання, місця проведення заняття.
Індивідуальний спосіб передбачає виконання рухів однією дитиною, в той час як інші
спостерігають за нею. Цей спосіб застосовується епізодично. Він виправдовується
лише на початковій стадії формування навички, коли діти ознайомлюються з новим
рухом, а також у молодших групах, якщо виконуються вправи, які потребують
страховки (лазіння по гімнастичній стінці, перелізання через колоду, ходьба по
гімнастичній лаві). При застосуванні цього способу моторна щільність найбільш
низька.
Різновидністю індивідуального способу є виконання вправ за викликом вихователя з
метою уточнення деяких елементів рухової дії (одна дитина виконує, а інші
спостерігають за нею). Однак індивідуальна робота з дитиною повинна мати місце при
будь-якому способі ведення занять.
Фронтальний спосіб організації дітей частіше за все застосовується у підготовчій та
заключній частинах заняття. Цей спосіб застосовується при розучуванні нескладних
рухів, які не потребують страховки та допомоги з боку вихователя, а також при
закріпленні та удосконаленні вже засвоєних рухів. Його перевага – в максимальному
охопленні дітей руховою діяльністю та забезпеченні високої моторної щільності
заняття.
Проте фронтальний спосіб не позбавлений деяких недоліків. Основний з них той, що
вихователю важко здійснювати індивідуальний підхід у навчанні і він змушений в
основному вказувати на помилки, характерні для більшості дітей.
Поточний спосіб організації передбачає виконання по черзі одного й того самого руху,
найчастіше з шикуванням у колону. Наприклад, вправи у рівновазі, пролізання в обруч,
стрибки у довжину або висоту з розбігу та ін. Під час виконання вправ потоком
вихователь має змогу давати індивідуальні зауваження. У цьому одна із значних
переваг даного способу.
Залежно від конкретних умов може бути організовано два або три потоки. Наприклад,
старші дошкільники пролізають в обруч або ходять по гімнастичній лаві двома-трьома
потоками (у двох-трьох колонах). При груповому способі організації діти кожної
підгрупи мають своє завдання. Дошкільників розподіляють на дві-чотири підгрупи і
кожній з них пропонують для виконання різні рухи. Більш складні вправи виконуються
під керівництвом вихователя та музичного керівника, а інші (у старших дошкільників)
– самостійно. Потім підгрупи міняються місцями.
У застосуванні групового способу важливе значення має правильний добір основних
рухів. Не рекомендується застосовувати вправи, спрямовані на розвиток одних і тих
самих груп м'язів та фізичних якостей. Наприклад, стрибок у довжину з місця і стрибок
у глибину (з гімнастичної лави або куба).
Змінний спосіб організації застосовується, коли рух виконує одночасно кілька дітей (3-
5-7), а решта спостерігають, чекаючи своєї черги. Так, коли виконується стрибок у
глибину, з лави (колоди) можуть одночасно стрибати 4-5 дітей, те саме – у метанні в
ціль, лазінні по гімнастичній стінці (канату).
При застосуванні змінного способу вихователю легше спостерігати за дітьми, дозувати
навантаження, виправляти помилки, але щільність заняття нижче, ніж при
фронтальному способі.
Одним з ефективних способів організації старших дошкільників в основній частині
занять є колове тренування. Дітей розподіляють на декілька підгруп (4-5). Кожна з них
виконує свій рух певний час (2-3 хв), а потім за командою вихователя переходить по
колу до наступної вправи. Він має багато спільного за організацією з груповим
способом. Однак головна його мета – спрямованість на комплексний розвиток фізичних
якостей у дітей.
Тому вправи не повинні бути складними, щоб діти мали змогу повторювати їх
найбільшу кількість разів.
30.Характерні риси фронтального способу організації навчальної
діяльності дітей.
Фронтальний спосіб організації дітей частіше за все застосовується у підготовчій та
заключній частинах заняття. Цей спосіб застосовується при розучуванні нескладних
рухів, які не потребують страховки та допомоги з боку вихователя, а також при
закріпленні та удосконаленні вже засвоєних рухів. Його перевага – в максимальному
охопленні дітей руховою діяльністю та забезпеченні високої моторної щільності
заняття.
Проте фронтальний спосіб не позбавлений деяких недоліків. Основний з них той, що
вихователю важко здійснювати індивідуальний підхід у навчанні і він змушений в
основному вказувати на помилки, характерні для більшості дітей.

31.Охарактеризуйте груповий спосіб організації навчальної діяльності

дітей.
При груповому способі організації діти кожної підгрупи мають своє завдання.
Дошкільників розподіляють на дві-чотири підгрупи і кожній з них пропонують для
виконання різні рухи. Більш складні вправи виконуються під керівництвом вихователя
та музичного керівника, а інші (у старших дошкільників) – самостійно. Потім підгрупи
міняються місцями.
У застосуванні групового способу важливе значення має правильний добір основних
рухів. Не рекомендується застосовувати вправи, спрямовані на розвиток одних і тих
самих груп м'язів та фізичних якостей. Наприклад, стрибок у довжину з місця і стрибок
у глибину (з гімнастичної лави або куба).
Наукові дослідження (Г.П. Лєскова, Н.А. Ноткіна, Ю.Ю. Рауцкис, О.Л. Богініч та ін.)
підтверджують, що найбільш вдалі ті вправи, які доповнюють одна одну у всебічному
впливі на організм дитини. Наприклад, вправи з лазіння або рівноваги раціонально
поєднувати із стрибками у висоту або довжину; метання предметів у ціль або на
дальність – із стрибками в глибину чи довжину з місця, пролізання в обруч
(підлізанням під дугою) тощо. Оскільки при виконанні деяких рухів (лазіння по
гімнастичній стінці, канату, повзання по лаві та ін.) інші діти тривалий час чекають
своєї черги, для заповнення цих пауз рекомендується пропонувати їм додаткові вправи.
Вони повинні бути прості та знайомі дітям. Місце для їх виконання відводиться поряд з
основною вправою і, як правило, у полі зору вихователя. Наприклад, у старшій групі
троє дітей виконують лазіння по гімнастичній стінці (кожний на окремому прольоті), а
інші у цей час стрибають зі скакалкою. Після лазіння по стінці діти беруть скакалки і
стрибають, а наступні троє виконують лазіння і т.д.
Застосування додаткових вправ значно підвищує рухову активність дітей, дає змогу
частіше повторювати різноманітні основні рухи і краще оволодівати програмовим
змістом.

32.Характерні риси змінного способу організації навчальної діяльності

дітей.
Змінний спосіб організації застосовується, якщо рух виконує одночасно кілька дітей (3-
5-7), а решта спостерігають, чекаючи своєї черги. Так, коли виконується стрибок у
глибину з лави (колоди), одночасно можуть стрибати 4-5 дітей, те саме - у метанні ціль,
лазінні по гімнастичній стінці (канату) і т.д.
Застосування змінного способу дає можливість вихователю краще спостерігати за
дітьми, дозувати навантаження, виправляти помилки, але щільність заняття при цьому
дещо нижча, ніж застосуванні фронтального способу.

33.Охарактеризуйте спосіб колового тренування при виконанні основних

рухів.
Одним з ефективних способів організації старших дошкільників в основній частині
занять є колове тренування. Дітей розподіляють на декілька підгруп (4-5). Кожна з них
виконує свій рух певний час (2-3 хв), а потім за командою вихователя переходить по
колу до наступної вправи. Він має багато спільного за організацією з груповим
способом. Однак головна його мета – спрямованість на комплексний розвиток фізичних
якостей у дітей.
Тому вправи не повинні бути складними, щоб діти мали змогу повторювати їх
найбільшу кількість разів.
Рухи для комплексу колового тренування підбираються з обов'язковим урахуванням
принципу всебічного їхнього впливу на всі основні м'язові групи та системи організму
(дихальну, серцево-судинну та ін.). Це дає можливість більш ефективно та
цілеспрямовано впливати на розвиток фізичних якостей: швидкості, спритності,
гнучкості, сили та витривалості.
Однією з особливостей колового тренування є поєднання досить чіткого нормування
фізичного навантаження з його індивідуалізацією. Враховуючи також, що більшість
дітей групи одночасно виконує запропоновані вправи, створюються позитивні умови
для виховання моральних та вольових якостей: самостійності, наполегливості,
дисциплінованості, взаємодопомоги та ін.
Колове тренування має значну перевагу над іншими способами організації, сприяючи
збільшенню моторної щільності заняття, підвищенню ефективності навчального
процесу. Він дає змогу дітям самостійно виконувати фізичні вправи з носильним для
них навантаженням.
При складанні комплексу колового тренування, який виконується на початку основної
частини заняття, необхідно застосовувати засвоєні дітьми вправи і чергувати рухи
високої інтенсивності з вправами середньої або низької динамічності.
Орієнтовний комплекс колового тренування для дітей старшої групи (фізкультурний
зал)
1. Лазіння по гімнастичній стінці різнойменним способом.
2. Стрибки в висоту з розбігу (2-3 кроки), відштовхуючись однією ногою, намагаючись
торкнутися рукою предмета (шарик, кулька), який підвішений на висоті 30 см вище
піднятої вгору руки дитини.
З. Підтягування на руках з положення лежачи на грудях на гімнастичній лаві з
просуванням вперед.
4. Ведення великого м'яча з відскакуванням від підлоги поштовхом долоні між
предметами (кубики, кеглі), які поставлено на підлозі на відстані 1,5 м.
5. Стрибки зі скакалкою довільним способом.
Кожна підгрупа виконує вправу 3 хв, а потім по колу вони переходять до іншого руху.
Після виконання комплексу проводиться рухлива гра.

34.Розкрийте зміст понять «загальна щільність заняття» та «моторна

щільність заняття».
Загальною щільністю уроку називають відношення часу, яке педагогічно виправдане,
до загальної тривалості уроку. Моторною щільністю уроку називають відношення часу,
яке потрачено на виконання вправ, до тривалості уроку. Як моторна так і загальна
щільність уроку вимірюється відсотками. У кожному конкретному занятті є своя
оптимальна величина щільності, яка залежатиме від завдань уроку, рівня
підготовленості учнів, їх статі тощо. Для загальної інтенсифікації уроку викладач
повинен добре володіти прийомами організації усіх видів діяльності учнів Дозування
інтенсивності самих вправ досягається прийомами прямого (усні вказівки щодо
кількості повторень і т.д.) та опосередкованого ( біг по піску...) регулювання
слід пам'ятати, що. моторна щільність заняття не постійна і змінюється залежно від
його дидактичних завдань. Так, менша щільність буде характерна для занять, на яких
вивчається новий матеріал, бо значна частина часу витрачається на пояснення і показ
рухів. Вихователь повинен уміти користуватися всіма способами в різних поєднаннях,
тоді ефективність навчання дітей основних рухів значно підвищується.
35.Характеристика рухливої гри як засобу та методу фізичного виховання
дітей.
У фізичному вихованні дітей серед численних вправ та форм їх проведення великою
популярністю користуються рухливі ігри в яких використовуються природні рухи і
досягнення мети не потребує високого фізичного та психологічного напруження.
Відповідно до державної Програми розвитку фізичної культури і спорту на
Україні метою фізичного виховання є сприяння всебічному розвитку особистості. А це
передбачає формування у дітей фізичного морального і психічного здоров’я, хорошого
фізичного розвитку, формування інтересу і звички до самостійних занять
фізкультурою, набуття знань і умінь здорового способу життя, підготовку до праці і
захисту України.
Провідне місце у фізичному вихованні дітей займають ігри. Вони належать до
універсального засобу всебічного виховання дітей, сприяють розширенню уявлень
дитини про оточуючий світ, удосконалюють усі психологічні процеси, стимулюють
розвиток рухових якостей та формування різноманітних рухових дій.
Рухливі ігри на заняттях фізичної культури використовуються з метою засвоєння
техніки та тактики спортивних ігор, а також для вдосконалення техніки інших розділів
навчальної програми. Фізичні та морально-вольові якості удосконалюються в іграх
більш складного змісту, які потребують від дітей і більш високого рівня швидкості дій,
сили та витривалості, цілеспрямованості, уваги та швидкості орієнтування.
Рухливі ігри завжди емоційні, тому, граючи, діти швидше відпочивають, знімають
втомленість після статичних та розумових навантажень. За допомогою ігор в фізичного
виховання успішно новим рухам та закріплюють вивчене раніше.
36.Класифікація рухливих ігор.
Кожна гра потребує від учасників певних вмінь та навичок, які під її впливом
удосконалюються.
Існує багато різноманітних класифікацій рухливих ігор: а) прості, некомандні рухливі
ігри, в яких кожен учасник, підкоряючись правилам, веде боротьбу тільки за себе. Уся
ігрова діяльність в них направлена на особисте вдосконалення, на досягнення
особистої переваги над іншими у спритності, влучності, швидкості та інших якостей. У
цих іграх головне значення набуває особиста ініціатива та вміння цілеспрямовано
використовувати свої особисті якості, рухливі можливості;
б) більш складні переходячи до командних рухливі ігри, в яких гравці відстоюють свій
інтерес в першу чергу, але іноді за особистими бажанням допомагають товаришам,
допомагають їм врятуватись від нападаючого у грі (“Салки – давай руку”). Іноді
гравець може вступити у тимчасове співробітництво з іншими гравцями для
досягнення ігрової мети. В деяких іграх таке співробітництво навіть передбачається
правилами. (“Білі ведмеді”);
в) командні рухливі ігри, в яких гравці складають окремі колективи – команди. Вони
характеризуються сумісною діяльністю команд, яка направлена на досягнення
загальних завдань, підкорення особистих інтересів інтересам своєї команди. Від дії
кожного гравця залежить вдача всієї команди. В командних діях, іграх необхідно
сполучати свої дії з діями своїх товаришів. Часто у командних рухливих іграх для
координації дій і загального керівництва грою з’являється необхідність висунення із
групи гравців капітанів команд, підкорення яким є необхідною умовою для всіх членів
команд
37.Структура рухливої гри.
Рухлива гра – це активна рухлива діяльність дітей, для якої характерні
творчі рухливі дії, мотивовані її сюжетом. ... Зміст рухливої гри складає її сюжет (тема,
ціль, завдання), правила і рухливі дії. Важливою особливістю рухливої гри являється
те, що вона рекомендує себе, як універсальний вид фізичних вправ. Гра включає всі
види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, вправи із предметами, а тому є незамінним
засобом фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Гра розвиває розум,
удосконалює сприйняття, формує механізми координації і управління рухами, розвиває
фізичні та психічні якості.
Як організувати гру. До організації дітей для здійснення гри відносяться: 1) Пояснення
змісту гри; 2) Розміщення граючих з уточненням індивідуальних функцій і правил; 3)
Визначення ведучих (якщо необхідно); 4) Формування команд; 5) Вибір капітанів; 6)
Призначення помічників педагога і пояснення їх обов’язків, призначення суддів, якщо
необхідно.
Пояснення сутності гри. Схема пояснення суті гри складається з: – назви гри, її
головної відмінної особливості; – змісту гри; – ролі граючих і їх розташування на
майданчику; – функції помічників; – правил гри; – умов визначення переможців; –
відповідей на запитання учасників гри, які адресуються всім дітям. Особливу увагу
слід звертати на правила гри з тим, щоб не робити вимушені зупинки по ходу гри на їх
уточнення. Пояснення повинно бути чітким, з ясною дикцією, з помірними емоціями,
але не монотонно, на доступній для дітей мові.
38.Організація та педагогічне керівництво рухливою грою.
Рухливі ігри за ступенем фізичного навантаження бувають великої, середньої і малої
рухливості, за характером ігрових дій, - сюжетні та несюжетні, з простими та
складними правилами.
Під час вибору рухливих ігор потрібно враховувати певні вимоги:
1) Ігри добираються відповідно педагогічних завдань. Варто чітко визначити, які
вміння і навички у цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна
мета реалізується.
2) Під час вибору рухливої гри враховується її місце у режимі дня (на ранковій,
денній та вечірній прогулянках).
3) Враховується місце проведення та пора року.
4) Також потрібно зважати на рухову підготовленість дітей, їх інтереси та
уподобання.
Зміст гри має бути доступний дітям, нагадувати цікаві явища навколишнього життя.
Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні. Під час вибору
гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать,
уподобання.
Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови їх
проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині
цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.
Рухливі гри ускладнюються з метою:
- забезпечити стійкий інтерес до гри;
- вдосконалити рухові вміння і навички;
- вирішити різноманітні розвивальні та виховні завдання.
Ускладнити рухову гру можна:
1) змінивши форму організації гри;
2) ускладнивши рухові завдання;
3) змінивши форму руху;
4) збільшивши кількість основних ролей;
5) ввівши нові ролі;
6) ввівши додаткові основні рухи;
7) Ввівши додаткові правила і т.д.
Рухливі ігри є найкращим засобом для розвитку у дітей самостійності та
організованості, кмітливості та творчості. Тому вихователю слід активно залучати
дітей, особливо старшого віку, до змін варіантів проведення ігор.
Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Для того, щоб гра служила емоційним
засобом фізичного виховання дітей, вихователь має проводити її з радістю і залюбки.
Для того, щоб зібрати дітей на гру, можна використати:
v умовний сигнал;
v цікаву та яскраву іграшку;
v закличку;
v вірші, загадки;
v сюрпризний момент.
Потім потрібно познайомити дітей з сюжетом та ходом гри, правилами, показати
певні рухові дії. Наступний етап – це розподіл ролей між гравцями.
У кожній віковій групі він має свої особливості.
У молодших групах вихователь спочатку сам виконує роль ведучого, а в ІІ півріччі
ІІ молодшої групи призначає дітей на цю роль. Наприкінці середньої групи та у
старшому дошкільному віці на роль ведучого діти вже можуть обирати самостійно.
Для цього у пригоді їм стають лічилки, жеребкування, розрахунок на «один», «два» і
т.д.
Вихователь стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконаних рухових
дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння
та навички з основних рухів. Хід рухливої гри слід спрямовувати таким чином, щоб це
сприяло розвиткові позитивних якостей. Наприкінці гри підбивають підсумки.
Насамперед, слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії,
виявляв спритність, виручав однолітків, допомагав, був доброзичливим. Проте не слід
вдаватися до зайвої критики дітей за те, що вони були повільними і тому їх піймали.
Найголовніше – це викликати у дитини бажання наступного разу досягти кращих
результатів.
Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми.
Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова
діяльність має становити 2/3 всього часу і 1/3 витрачається на пояснення, навчання,
виправлення помилок.
Великою мірою гра сприяє розвитку індивідуальних здібностей дитини, допомагає
позбутися деяких фізичних вад та психологічних комплексів. Це особливо помітно при
порівнянні дітей, які беруть участь у змаганнях, з тими, хто позбавлений такої
можливості, або ж ухиляється від них з власної ініціативи.
Як стверджують одноголосно видатні педагоги всіх часів і народів, дитинство без гри
– неповноцінне. Саме тому в наших дошкільних навчальних закладах дедалі більше
уваги приділяється фізичному вихованню дітей, рухливим іграм в приміщенні та на
свіжому повітрі. Адже дитина повинна зростати не лише розумово довершеною, а й
фізично розвиненою, з користю як для себе, так і для всього суспільства.

39.Методика проведення рухливих ігор у різних вікових групах.

Для дітей І та ІІ молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил
небагато – одне, два; ролей також.
Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи
правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки.
Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 – 7 хв з
повторенням кожної з них 3 – 4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6 – 8,
кількість повторень 3 – 5.
У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Збільшення
рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.
Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово
ускладнюються.
Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8 – 10 хв, кількість повторень 3
– 5 раз. У старшій групі використовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике
значення мають ігри із застосуванням різноманітних предметів (м’ячів, обручів,
скакалок).
Важливий момент у керівництві грою – дозування рухів, особливо в іграх з бігом.
Лазінням, стрибками. Загальна тривалість рухливої гри 10 – 12 хв.
У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, виконуючі головну роль.
Наприкінці ІІ-молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі
ведучого лише один раз, коли ця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи
підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.
Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії.
Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та
навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимоги до виконання
того чи іншого основного руху.
Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових
завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріпити навички бігу з
вивертанням. Проте не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного
кінця залу чи майданчика в інший, тікають від того, хто ловить. Вихователю варто
звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з
вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами.
40. Види народних рухливих ігор та їх характеристика.
Класифікація українських народних ігор:
1. Сюжетні:
1) Драматичні (відображають основні заняття українців: землеробство та
пов’язані з цим сезонні обряди).
2) Хореогенні (зміст складають танці та танцювальні дії з пісенним
супроводом: хороводи, гаївки, веснянки).
3) Імітаційні (відображають характерні рухи та поведінкуптахів і тварин).
4) Імпровізаційні (довільний розвиток сюжету: різдвянийвертеп).
2. Ігри, які регламентуються правилами.
3. Ігри з предметами.
4. Ігри без предметів.
Народні рухливі ігри можна проводити парами чиколективно.
Вони бувають сюжетними та безсюжетними, малої, середньої та високої активності,
такими, щовідображають тваринний чи рослинний світ, ізвикористанням діалогу чи мо
нологу.
Обов’язковою умовою проведення таких ігор є попередняробота: бесіди, розповідання
народних казок, читанняоповідань, розповідей, розучування того чи іншогомовленнєво
го матеріалу, проказування діалогів тощо.
Народні ігри являють собою багатющу скарбницю надбаньукраїнського народу. Вико
ристання у таких іграхдоступного
для сприймання та вимови дитячого ігровогофольклору
(приспівки, заклички, потішки, приказки, примовки, небилиці, мирилки, дражнили, ліч
илки, скоромовки, чистомовки, звуконаслідування,
загадки, забавлянки) роблять їх цікавими та ефективними для розвитку мовленнєвої дія
льності дітей-логопатів.
Багаторазове повторення всього твору чи його частинидопомагає педагогу відпрацюва
ти різноманітнийфонетичний і лексичний матеріал. Динамічні за змістомневеликі поет
ичні народні форми діти швидкозапам’ятовують,
а залучення до виконання в іграх тих чиінших рухів (кидання камінців, кружляння, під
скоки, нахили) дозволяє дошкільникам навчитися координуватисвої рухи зі словом. Ко
рекційно – розвивальнуспрямованість народних ігор посилює ще й музично-поетичний
супровід.
41. Дайте визначення понять: «цілеспрямована руховаактивність»
та «довільна рухова активність дитини».
Рухову активність дітей можна умовно розподілити на цілеспрямовану та
довільну (самостійну). Виконання фізичних вправ під керівництвом вихователя під
час занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор та ін. є цілеспрямованою руховою
активністю. Обсяг її в основному обумовлено програмою та встановленими
методичними вимогами до організаційних форм з фізичного виховання дітей кожної
вікової групи. Вона повинна становити не менше 1,5-2 годин на добу з урахуванням
раціонального розподілу їх у режимі дитячого садка.
До довільної рухової активності відносять самостійні ігри (в основному під час
прогулянок), виконання фізичних вправ, різні пересування, коли діти вільні від занять
або у зв'язку з самообслуговуванням і т.д. В умовах дошкільного закладу довільна
рухова активність також значною мірою може регулюватися вихователем.
Тому одним із важливих напрямків виховної роботи з дітьми є створення необхідних
умов для їх оптимальної рухової активності, яку розглядають з кількісної та якісної
сторін.
У поняття кількісної характеристики входять: обсяг рухів, які виконуються дітьми у
певному календарному періоді (доба, тиждень, місяць, рік), а також місце рухової
активності в режимі дня дитини. Якісна сторона характеризує зміст рухової активності.
До неї відносять форму занять, характер фізичних вправ, способи організації дітей під
час їх виконання.
42. Рухи як складова частина будь-якого виду діяльності.
Рухова активність дошкільного віку є природною біологічною потребою, ступінь
задоволення якої багато в чому визначає подальший структурний і функціональний
розвиток дитячого організму.
Рухи є найважливішою складовою частиною будь-якоговиду діяльності та багать
ох психічних процесів.
Виконання основних рухів, активна м’язова діяльність –
важливе джерело отримання дитиною уявлень та інформаціїпро навколишній світ.
Оптимальна,
правильно організованарухова активність дитини створює відповідні передумовидля н
ормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці, довголітнього творчого
життя.
Різноманітна рухова діяльність як важливий фактор забезпечення внутрішнього середо
вища значною міроювпливає на всі вегетативні системи організму, забезпечуєшвидку й
ого адаптацію до умов існування, що змінюється.
Активна моторна діяльність стимулює зміцнення здоров’я, сприяє всебічному розвитку
дитини.
Без перебільшення можна сказати, що рух так само необхідний для нормального росту
і розвитку дитини,
як повноцінне харчування. Фізичні вправи не тількирозвивають і зміцнюють дитячий о
рганізм, запобігаютьзахворюванням, але й є одним
з ефективних засобівлікування і відновлення сил після хвороби.
Діти, які систематично займаються фізичною культурою, відрізняються життєрадісніс
тю, оптимізмом і високоюпрацездатністю як під час фізичного, так
і розумовогонавантаження. Висока тренованість підвищує опірорганізму дитини до
негативного впливу зовнішньогосередовища: підвищення температури, гіпоксія, інфіку
ваннятуберкульозною паличкою, загальне гамаопромінення.
Отже, однією із актуальних проблем фізичного вихованнядітей дошкільного віку є ст
ворення необхідних умов для оптимальної рухової активності.
43. Механізми взаємозв`язку рухової активності тафункціональних можливостей
організму дитини.
Рухова активність та функціональні можливості організму дитини дошкільного віку
мають глибокий взаємозв'язок і взаємно впливають одне на одного. Ось декілька
механізмів цього взаємозв'язку:

•Розвиток серцево-судинної системи: Рухова активність сприяє зміцненню серцево-

судинної системи дитини. Під час фізичних навантажень серце б'є швидше, що
підвищує об'єм крові, який надходить до м'язів та органів. Цей процес покращує
кровообіг та підвищує функціональну працездатність серця.

•Розвиток легеневої функції: Фізична активність сприяє підвищенню обсягу легень та

покращенню дихальної функції. Дитина, яка активно рухається, розвиває легені та
підвищує їхню працездатність, що дозволяє краще надавати органам та тканинам
кисень.
•Збільшення м'язової сили та гнучкості: Рухова активність сприяє розвитку м'язів і
гнучкості суглобів. Діти, які регулярно займаються фізичними вправами, розвивають
м'язи та можуть виконувати різноманітні рухи більш легко та координовано.

•Підтримання нормальної ваги: Фізична активність споживає енергію, що допомагає

дітям підтримувати нормальну вагу. Збільшена рухова активність сприяє споживанню
додаткових калорій та запобігає надмірному набору ваги.

•Розвиток координації та спритності: Рухова активність допомагає розвивати

координацію рухів та загальну спритність дитини. Це важливо для здатності
виконувати різноманітні фізичні завдання та рухові вправи.

Загалом, рухова активність важлива для збереження та покращення функціональних

можливостей організму дитини дошкільного віку, а також для її загального фізичного
та психічного розвитку.
44. Вплив режиму малорухомості (гіподинамії) на організм дитини.
Режим малорухомості (гіподинамії), який пов'язаний з обмеженням м'язової діяльності,
призводить до затримки у розвитку організму дитини. При цьому відбувається
порушення функцій та структури ряду органів, регуляції обміну речовин та енергії,
зменшується опірність організму до захворювань, що негативно позначається на
здоров'ї дитини. Зайву вагу дошкільнят за рахунок жировідкладень також можна
вважати одним з характерних ознак режиму малорухомості.
Гіподинамія є також однією з причин порушень постави дошкільників. Більш високий
відсоток порушень стану опорно-рухового апарата було зафіксовано нами у
малорухомих дітей (18% порівняно з 6% у активних дошкільнят).
Рухова активність дитини має певний взаємозв'язок з її фізичним розвитком. Діти
більш активні мають кращий фізичний розвиток порівняно з менш активними.
Гіподинамія створює також несприятливі умови і для інтелектуального розвитку
дитини, знижує її розумову працездатність. Дослідження М.М. Кольцової свідчать про
те, що прогрес функцій мозку дитини значною мірою визначається прогресом у
розвитку рухового аналізатора. Для удосконалення функцій вищої нервової діяльності
необхідні не тільки різноманітні впливи зовнішнього середовища (екстрорецепції), а
також постійний приплив тонізуючої його пропріоцептивної імпульсації, яка виникає
внаслідок моторної діяльності.
Дефіцит фізичної активності негативно впливає на розвиток рухових якостей. У
дошкільників в стані гіподинамії зафіксовано низький рівень функціональних
можливостей і велику мобільність вегетативних функцій під впливом фізичних
навантажень. При цьому спостерігається більш тривалий характер відновлювальних
процесів, зниження опору до несприятливих факторів зовнішнього середовища та
патогенних мікроорганізмів (Г.В. Сендек, О.Г. Сухарєв та ін.).
45. Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня.
Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня є обов'язковими і необхідними для дітей
дошкільного віку. Вони мають мету – сприяти зміцненню здоров'я, підвищенню
розумової працездатності дітей, активізації рухового режиму у дошкільному закладі.
Щоденно в режимі дня дошкільнят проводяться: ранкова гімнастика, гімнастика після
денного сну, фізкультурні хвилини під час проведення навчальних занять, фізкультурні
паузи у перерві між малорухомими заняттями.
Однією із основних форм організації фізичного виховання дітей дошкільного віку є
ранкова гімнастика, яку в дитячих садках проводять щоденно перед сніданком, а в
цілодобових групах відразу після нічного сну.
Для проведення ранкової гімнастики потрібно створити відповідні умови. Приміщення,
в якому вона проводиться, має бути чистим, світлим, добре провітреним. Якщо в
дитячому садку немає залу або маленької групової кімнати, гімнастичні вправи можна
виконувати на майданчику не лише влітку, а й взимку.
Ранкову гімнастику в усіх вікових групах починають з шикування дітей в колону по
одному. Під час шикування вихователь оглядає одяг і взуття дітей, а в молодших
групах допомагає малюкам стати один за одним.
Спочатку виконується нетривала ходьба (30-50 с) у бадьорому темпі. Залежно від
розмірів залу або майданчика діти обходять його один-два рази. Під час ходьби
вихователь стежить за поставою своїх вихованців. Діти повинні триматися рівно, не
напружуватися, не опускати голову, розпростовувати плечі й виконувати вільний мах
руками. Ходьбу доцільно супроводжувати музикою або ударами в бубон.
Для профілактики плоскостопості дітям пропонують ходьбу на носках (як «мишка»,
«лисичка» або «котик»), на внутрішньому та зовнішньому боці стопи (як «клишоногий
ведмедик») тощо. Така ходьба триває 20-30 с, чергуючись із звичайною. Потім дітям
пропонують біг у повільному або середньому темпі, після цього вони переходять на
ходьбу. Якщо ранкова гімнастика проводиться з предметами, треба заздалегідь
продумати спосіб їх роздавання. Під час ходьби, перед шикуванням, діти беруть
предмет і проходять з ним одне коло, а потім перешиковуються. Важливе значення при
цьому має спосіб тримання предмета в руці під час ходьби. Гімнастичну палицю,
обруч, м'яч, складену вдвоє скакалку тримають у правій руці; прапорці, кубики,
брязкальця – в обох руках, опущених донизу.
Вихователь повинен чітко й виразно пояснити та показати гімнастичні вправи, які
пропонують дітям, знати, скільки разів, в якому темпі їх треба повторювати
Під час показу слід користуватися «дзеркальним» способом. Вихователь стоїть
обличчям до дітей, напрямок його рухів визначає і напрямок рухів дітей. Наприклад,
вихователь пропонує дітям підняти вгору праву руку, а сам піднімає ліву. Повторюючи
вправу за вихователем, діти виконують її в заданому напрямку.
У молодших групах у зв'язку з тим, що рухова пам'ять малюків недостатньо розвинена,
вихователь після показу вправи виконує її з дітьми від початку й до кінця. Починаючи
з середньої групи, після показу і пояснення він лише починає вправу з дітьми (два-три
повторення), а потім дошкільнята виконують її самостійно.
Особливу увагу під час виконання вправ слід звертати на дихання. Важливо, щоб діти
дихали глибоко, поєднували дихання з рухами. Вдих відповідає рухам, які
розширюють грудну клітку і випрямляють тулуб (піднімання рук вгору, в сторони
і т.д.); видих – рухам, які звужують грудну клітку (нахили тулуба вперед, зведення рук
і т.д.).
Після кожної вправи роблять невелику паузу (10-15 сек) для відпочинку та
врегулювання дихання, під час якої вихователь пояснює наступну вправу. Закінчується
ранкова гімнастика бігом у середньому або повільному темпі.
Тривалість його залежить від віку дітей (див. табл. 11). Біг змінюється повільною
ходьбою. Під час ходьби рекомендується давати вправи на дихання з рухами рук
(наприклад, підняти руки в сторони-вгору й повільно опустити вниз). Завдання такого
характеру сприяють швидкому приведенню організму дітей у відносно спокійний стан
після виконання гімнастичних вправ і біг.
Гімнастика після денного сну. Щоденно після денного сну у всіх дошкільних групах
проводиться комплекс вправ гігієнічної гімнастики. До нього входять
загальнорозвиваючі вправи, які виконувалися вранці, а також вправи з профілактики
порушень постави та плоскостопості. Біг на початку гімнастики не пропонують у
зв'язку з тим, що організм дітей після вставання з ліжка ще перебуває у стані
гальмування й значне фізичне навантаження, яке викликає біг, у цей період не бажане.
При проведенні гімнастики у спальні, де площа не дозволяє дітям виконувати ходьбу
та біг, після комплексу загальнорозвиваючих вправ ці рухи виконуються на місці.
Тривалість та дозування вправ такі, як і в ранковій гімнастиці.
Якщо гімнастика після денного сну проводиться у груповій кімнаті, то попередньо
необхідно звільнити достатню площу: зсунути стільці, провести вологе прибирання,
провітрити кімнату. Температура повітря у приміщенні для дітей молодшої та
середньої груп може бути в межах +16...+18°С, а старших — +14...+16°С. Поєднання
гігієнічної гімнастики із загартовуванням повітря значно підвищує її оздоровчий вплив
на організм дитини.

Фізкультурна хвилинка проводиться в середній групі щодня під час занять з

конструювання, малювання, ліплення, розвитку мови, математики та ін. До комплексів
фізкультурних хвилинок входить 3-4 вправи, кожна з яких повторюється по 4-6 раз.
Темп виконання вправ середній або повільний. Загальна тривалість – одна-дві хвилини.
Рухи фізкультурної хвилинки за своїм характером повинні бути протилежними
положенню тулуба, ніг, голови, рухів рук дітей під час занять. Наприклад, якщо в
процесі малорухомих занять в них втомились м'язи ніг, спини, шиї, то під час
фізкультурної хвилинки доцільно давати вправи з випрямленням ніг та тулуба,
розведенням плечей (рук у сторони), підніманням голови; напруженням м'язів кисті і їх
розслабленням.
Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за
столом, стоячи біля стола. До комплексів треба вводити вправи, які вивчалися на
заняттях з фізичної культури. Це зекономить час, який довелося б витратити для
пояснення того чи іншого вихідного положення і виконання вправи.
Основна спрямованість комплексів фізкультурних хвилинок така:
1) вправи типу потягування, які сприяють випрямленню хребта та підвищують тонус
м'язів-розгиначів тулуба;
2) вправи в нахилах і поворотах тулуба;
3) вправи для м'язів ніг (відведення ніг, присідання, стрибки).
Остання вправа повинна бути спрямована на зниження фізіологічного навантаження
відносно попередніх вправ.
У комплекси фізкультурних хвилинок слід вводити вправи для ніг, особливо коли діти
виконують комплекс у положенні стоячи за столом або біля столу. Такі вправи
стимулюють кровообіг у нижніх кінцівках, у ділянках таза і живота дитини.
Комплекси вправ для фізкультурних хвилинок змінюються через два-три тижні,
причому змінювати можна не весь комплекс, а тільки окремі вправи, вихідні
положення, амплітуду рухів. Все це створює враження новизни вправ, і діти виконують
їх з неослабним інтересом.

До системи оздоровчо-профілактичних заходів входить обов'язкове проведення

фізкультурної паузи (динамічної перерви) між заняттями, на яких переважає розумове
навантаження (розвиток мови, грамота, математика) або ручна праця (малювання,
ліплення, аплікація та ін.).
У теплу погоду фізкультурні паузи проводяться переважно на свіжому повітрі. До них
входять вправи у прокачуванні, киданні та ловленні м'яча одне одному, вправи з
малим м'ячем (школа м'яча), ходьба по колоді, стрибки в глибину, через скакалку та ін.
Для цього слід виносити на майданчик великі та малі м'ячі, скакалки, обручі та інший
інвентар.
У старших групах спосіб проведення фізкультурних пауз може мати комбінований
характер і складатися із комплексу загальнорозвиваючих вправ та рухливих ігор, які
вже знайомі дітям. Спочатку виконується 5-6 вправ, а потім проводиться рухлива гра
(одне-два повторення). Фізкультурна пауза повинна закінчуватися за 2-3 хв. до початку
наступного заняття, щоб діти змогли заспокоїтися і своєчасно підготуватися до
заняття. Тривалість її 6—10 хвилин.
46. Перелічіть та охарактеризуйте види фізкультурно-
оздоровчої роботи,які мають узагальнену назву «малі форми активного
відпочинку дітей».
Основними видами малих форм активного відпочинку під час організованої
навчально-пізнавальної діяльності з дошкільниками є наступні:
1.Фізкультурні паузи (динамічні перерви)
2.Фізкультурні хвилинки .
3.Валеохвилинки.
1) Фізкультурні паузи .Проводяться в перерві між малорухливими видами діяльності
та організованими заняттями, на яких переважає розумове навантаження (розвиток
мови, грамота, математика) або ручна праця (малювання, ліплення, аплікація та ін.).
Винятком є той випадок, коли наступним заняттям є фізкультура або музика
Мета: зняття втомлюваності дітей шляхом залучення їх до виконання нескладних
рухових вправ, рухливих ігор.
Їх тривалість – до 10 хвилин.
 Зміст фізкультурних пауз становлять ігри середньої рухливості («Совонька», «Зроби
фігуру», «Знайди прапорець» та ін.) або хороводні («Коровай», «Каруселі», «Мак»),
танцювальні рухи під музику (платівка, магнітофонний запис), комплекс вправ
ритмічної гімнастики або загальнорозвиваючих вправ (5-6), які вже знайомі дітям.
У теплу погоду фізкультурні паузи проводяться переважно на свіжому повітрі. До
них входять вправи у прокачуванні, киданні та ловленні м’яча одне одному, вправи з
малим м’ячем (школа м’яча), ходьба по колоді, стрибки в глибину, через скакалку та
ін. Для цього слід виносити на майданчик великі та малі м’ячі, скакалки, обручі
та інший інвентар.
У старших групах спосіб проведення фізкультурних пауз може мати комбінований
характер і складатися із комплексу загальнорозвиваючих вправ та рухливих ігор, які
вже знайомі дітям. Спочатку виконується 5-6 вправ, а потім проводиться рухлива гра
(одне-два повторення).
2)Фізкультхвилинки
Проводяться на організованих навчально-пізнавальних заняттях, пов’язаних із
тривалими статичними навантаженнями під час посиленої інтелектуальної, предметно-
практичної, художньої діяльності.
Мета проведення фізкультхвилинок – сприяти оздоровленню дітей. Вони знімають
втому, нормалізують увагу й активність, відновлюючи сили, робочий настрій, почуття
бадьорості й свіжості, підвищують дисциплінованість.
Будуються у вигляді короткотривалих комплексів фізичних вправ До комплексів
фізкультурних хвилинок входять 3-4 вправи, кожна з яких повторюється 4-6 разів. Їх
тривалість 1-2 хвилини. Вправи мають добиратися таким чином, щоб протягом дня
цілеспрямовано навантажувалися і розслаблялися різні групи м’язів дітей:
плечового пояса, спини, тазостегнових суглобів. Необхідно включати в комплекс
вправи для відпочинку очей, дихальні вправи, вправи на координацію рухів. Щоб
процес виконання фізичних вправ був цікавим для дітей, необхідно час від часу
змінювати вправи (кожні 2-3 тижні), виконувати їх під музику, включати танцювальні
рухи.
Види фізкультхвилинок. Усі фізкультхвилинки можна розділити на три групи:
1.Фізкультхвилинки, які можна проводити на будь-яких заняттях у другій його
половині, коли помітно стомлення дітей, або між різними типами робіт, коли потрібно
переключити увагу дітей з одного виду діяльності на інший з метою підвищення
ефективності засвоєння дається на занятті матеріалу та з метою турботи про
здоров'я дошкільнят, зміцнення їх організму. До таких физкультминуткам належать
вірші і потішки, що включають в себе вправи, які охоплюють великі м'язові групи. Це
вправи, пов'язані з потягуванням, випрямленням хребта; легкий біг, ходьба на
місці, поскоки, присідання в швидкому темпі, нахили в сторони, махи руками і т. п., що
супроводжуються текстом, як правило, в віршованій формі. Герої і персонажі таких
фізкультхвилинок - мишки, чорний кіт, хом'ячок, коник, зайчик, ведмеді півень,
лелека, жук, ворона; плавці; дерева і т. п
2.Фізкультхвилинки, які включають в себе вправи для м'язів кистей рук. Вони
проводяться з метою відпочинку пальців дітей після тривалого тримання ними в руках
пензля чи олівця на заняттях з образотворчої діяльності в усіх групах дитячого саду і
на заняттях з навчання грамоті в старших групах. Це вправи на згинання та розгинання
кистей рук, їх відведення і приведення, кругові рухи в променево-зап'ястковому
суглобі; такі ж рухи і пальцями рук. Це такі фізкультхвилинки як: «Квітки», «Свинки»,
«Брате, де ти був?», «Пальчики», «Дві сестриці» та інші. Вони дають можливість
відпочити дітям, разом з тим розвивають їх мову і дрібну моторику.
3.Фізкультхвилинки, які можна проводити на ранкових зарядках з метою: зробити їх
більш цікавими, різноманітними, яскравими, виразними і змістовними. Помічено, що
діти з великим бажанням і захопленістю роблятьті ж самі знайомі вправи, якщо вони
проводяться в ігровій, віршованій формі, а не по звичайному шаблону. До цієї групи
відносяться, в основному, такі ж вправи як і до першій, які охоплюють великі м'язові
групи, але в змісті тексту фізкультхвилинки йдеться про зарядку,
нахилах, потягиваниях і Т. д. Це такі фізкультхвилинки як: «Зарядка», «Буратіно»,
«Сонечко», «Клен», «Вітер», «Паровоз», «Годинник», «Мишко клишоногий»,
«Солдатик», «Метелики», «Веселий м'яч», «Прогулянка» та інші

3)Валеохвилинки та валеопаузи – одна з форм організації робот из дітьми

з валеологічного вихованн.
«Валеохвилинки» та валеопаузи - найбільш доступна та ефективна форма роботи з
дошкільниками з валеології. Тривалість її 5-10 хвилин, можуть проводитися як
складова частина навчання та виховання або ж в процесі повсякденного життя.
На заняттях діти знайомляться з важливістю того чи іншого органу людини,
навчаються способам поводження щодо обслуговування власного тіла, елементарним
культурно-гігієнічним навичкам. Наприклад, щоб усвідомити важливість певного
органу, зрозуміти його функції, дітям пропонується визначити, не покуштувавши, яке
яблуко на смак; затиснути ніс і дихати відкритим ротом, потім навпаки, закрити рот і
дихати носом; міцно стулити вуста, пальцями затиснути ніс і мовчки полічити скільки
можна перебувати в такому стані, не дихаючи; затулити вуха і розповісти, що діти
почули (при ознайомленні з органом слуху); заплющити очі і розповісти, що дитина
бачить (при ознайомленні з органом зору). Всі ці форми, методи та прийоми
розвивають у дітей інтерес, вміння планувати свою поведінку відповідно правил
здорового способу життя, екологічної етики, збереження здоров’я оточуючих. Дуже
важливо, щоб кожне повідомлення валеологічного змісту було відкриттям для дитини,
кликало до самоаналізу, подальшого розвитку. Тому вербальна інформація повинна
доповнюватися великою кількістю дидактичного матеріалу. Особлива увага
приділяється можливості реалізувати отримані знання на практиці. Для закріплення
знань у дітей, розвитку розумових операцій, швидкої орієнтації
використовуються настільно-дидактичні ігри: «Хто з ким дружить»,
«Валеологічне лото», «Одягни ляльку відповідно сезону». При цьому враховуються
особливості дітей групи.
47. Розкрийте специфіку дитячого туризму як форми оздоровчо-рекреаційної
роботи з дошкільниками.
Дитячий туризм є важливою формою оздоровчо-рекреаційної роботи з дошкільниками,
спрямованою на їхній фізичний та психологічний розвиток. Специфіка дитячого
туризму для дошкільників полягає в наступних основних аспектах:

•Освітній характер. Дитячий туризм для дошкільників може бути однією з форм
неформального навчання. Він допомагає дітям вивчати природу, оточуючий світ, інші
культури, історію та багато іншого. Туристичні подорожі можуть бути спеціально
організовані для вивчення певних тем або навичок.

•Розвиток самостійності та соціальних навичок. Під час дитячих подорожей діти

навчаються бути самостійними, приймати рішення, співпрацювати з іншими дітьми,
ділитися та дотримувати правил. Вони вчатьсякомунікувати, розвивають соціальні
навички та розуміння спільної взаємодії.

•Фізичний розвиток. Дитячий туризм включає фізичні активності, такі як піші

прогулянки, активні ігри та спортивні змагання. Це сприяє розвитку фізичних якостей,
таких як витривалість, спритність та координація рухів.

•Пізнавальний розвиток. Діти вивчають нові місця, природні явища, історію та

культуру. Вони навчаються спостерігати і аналізувати світ навколо себе, задавати
питання та шукати відповіді.

•Релаксація та відпочинок. Для дітей дуже важливий відпочинок та знімання стресу.

Подорожі до природи або в інші цікаві місця допомагають дітям розслабитися та
відновити емоційний стан.

•Збереження здоров'я. Дитячий туризм сприяє активному способу життя та підтримує

фізичне здоров'я дітей. Він допомагає підтримувати нормальну вагу, покращувати
імунну систему та запобігати хворобам.
Загалом, дитячий туризм є важливою формою розваг та навчання для дошкільників.
Він сприяє комплексному розвитку дітей, розширює їхні знання та навички, а також
допомагає їм позитивно проводити час та набувати нові враження.
48. Умови підвищення рухової активності під час прогулянок дітей.
Фізичний розвиток дитини, стан її здоров'я, рухова підготовленість залежать від тих
умов, у яких вона живе, та запропонованого загального режиму, невід'ємною частиною
якого є руховий режим.
Успішна організація самостійної рухової діяльності дітей залежить від їх фізичної
підготовленості та наявного рухового досвіду. Тому під час прогулянок її доцільно
спрямовувати на удосконалення рухів та повторення ігор, які вже знайомі дітям.
Підвищення рухової активності під час ігор сприяє і спілкування дітей. Ігри, у яких
вони беруть участь підгрупою, більш тривалі та рухливі, ніж індивідуальні ігри.
Прогулянка – найбільш сприятливий час для проведення різноманітних фізичних вправ
та рухливих ігор. Засоби фізичного виховання підбираються з урахуванням періоду
року та погодних умов; раціонального використання обладнання та фізкультурного
інвентарю на майданчику; активізації самостійності дітей, створення у них позитивних
емоцій, стимулювання індивідуальних можливостей кожної дитини.
У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки (за рекомендацією
М.О. Рунової) можна виділити два етапи. Спочатку вихователь виясняє у дитини
інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляє її рухову
підготовленість. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне
виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних
елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю
дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.
На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вихователя на рухову
активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє розвитку
інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на
вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони
стримують їх від значної рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості.
Індивідуальний підхід до дітей різних вікових груп повинен застосовуватися з
урахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ.
Самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички
та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її
розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей
формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до
своїх товаришів, впевненість у своїх силах.
49. Назвіть заходи, які забезпечують щадний режим для дітей, які часто
та тривало хворіють.
Щадний режим – передбачає тренування всіх систем організму, стимуляцію обмінних
процесів, подальше оволодіння побутовими навичками, підвищення фізичної
працездатності.
У фізичному вихованні дошкільників певне місце займають дні здоров'я, фізкультурні
свята, розваги, пішохідні переходи як найбільш ефективні форми активного
відпочинку дітей.
Їх мета – активна участь всієї групи у запропонованому заході, визначення розвитку
фізичних якостей та рухової підготовленості дітей в ігрових ситуаціях, виховання
стійкого інтересу до активної рухової діяльності. У раціональному поєднанні з іншими
організаційними формами фізичного виховання вони допомагають створити
оптимальний руховий режим, який сприяє підвищенню функціональних можливостей
організму, покращує працездатність та загартованість дітей.
День здоров'я. У системі заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування,
покращання фізичному, розвитку та виховання у дітей прагнення бути сильними,
спритними, витривалими важливе місце належить дням здоров'я. Рекомендується
проводити ці дні у всіх дошкільних групах один раз на місяць. Основна мета дня
здоров'я – охопити всіх вихованців групи різними фізкультурними заходами. Він
здійснюється протягом усіх періодів дня: зранку – ігри середньої рухливості (під час
прийому дітей), ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури (інші навчальні
заняття в цей день не проводяться), під час прогулянок планують різноманітні
змагання в іграх та вправах спортивного характеру, іграх-естафетах (для дітей старших
груп), розваги-атракціони, виконання фізичних вправ (біг, стрибки, метання, лазіння).
Фізкультурні свята. У системі фізичного виховання дітей у дошкільному закладі чільне
місце займають фізкультурні свята, спрямовані на комплексну реалізацію широкого
кола оздоровчих та виховних завдань. Дослідження (Т.І. Осокіна, Е.А. Тимофєєва та
ін.), які узагальнили багаторічний досвід їх проведення, свідчать про позитивний вплив
фізкультурних свят на виховання у дітей інтересу до активної рухової діяльності, а
також залучення їх до виконання різноманітних цікавих фізичних вправ, рухливих та
спортивних ігор, атракціонів.
Фізкультурні розваги. У кожній віковій групі з дошкільниками проводяться
фізкультурні розваги два-три рази на місяць, які плануються у другу половину дня у
приміщенні або на майданчику (залежно від пори року та погодних умов). Зміст
фізкультурних розваг складають рухливі ігри, вправи та ігри спортивного характеру,
вправи на фізкультурних тренажерах.
У молодшій та середній групах планують рухливі ігри або ігрові завдання, які
викликають у дітей емоційне піднесення: хто точніше прокотить м'яч у
ворітця, добіжитьдо кубика і покладе його у кошик. Значне місце тут займають рухливі
ігри сюжетного характеру, у яких бере участь вся група.
Фізкультурні розваги не потребують спеціальної підготовки. Вони в основному
будуються на раніше вивчених дітьми вправах та іграх. Однак це не виключає
розучування нових рухливих ігор з нескладними правилами та сюжетом.
Пішохідні переходи. Прогулянки за межі дитячого садка на природу (пішохідні
переходи) здійснюються у першу половину дня. їх мета – удосконалення рухових
навичок та комплексний розвиток рухових якостей у природних умовах (парк, ліс,
берег річки), привчання дітей орієнтуватися на місцевості. Рухова діяльність у
поєднанні зі свіжим повітрям, сонцем підвищує захисні реакції організму дошкільнят,
загартовує їх. Оточуюча природа, різноманітні враження збагачують знання,
виховують естетичні почуття дітей.
50. Перерахуйте складові фізкультурного обладнання для фізкультурного куточка
у різних вікових групах ЗДО.
Ефективність проведення занять
з фізичної культури, рухливих ігор, вправ спортивного
характеру, самостійноговиконання дитиною рухів залежить від створеннявідповідних у
мов у приміщенні та на майданчику. Керівництво дошкільним закладом
повинно забезпечитиправильний підбір фізкультурного обладнання і розміститийого у
групових кімнатах, фізкультурному залі та
на майданчику. Воно має відповідати педагогічним, гігієнічним, естетичним вимогам т
а анатомо-фізіологічнимособливостям дітей різних вікових груп.
Головна вимога до фізкультурного обладнання – забезпечення безпеки під час виконан
ня вправ, виключенняможливості дитячого травматизму
та нещасних випадків. Потрібно систематично стежити за міцністю кріпленнягімнасти
чного обладнання та за
правильною обробкоюдерев’яних приладів (гімнастична стінка, лави, драбинки, дошки
та ін.). Вони повинні бути добре відполіровані, а металеве обладнання відшліфоване та
з закругленимикутами. Якість обладнання, їх стійкість та міцністьперевіряються вихов
ателем перед початком занять з фізичної культури.
У першій молодшій групі розміщують драбинку-стрем’янку; гімнастичну стінку; гірку
з драбинкою та
скатом; місток ізсходинками; драбинку приставну з зачіпками ;мотузянупідвісну драби
нку; ящики дерев’яні; шнури для ходьби; горизонтальна драбинка для переступання;
ребриста дошка; стояки висотою 160–180
см використовуються для натягування шнура,
на якому підв’язують іграшки абокульки, діти намагаються дістати їх підстрибуючи на
обохногах. Коли шнур натягують на висоті 40–50
см дітивиконують під ними підлізання.
У дошкільних групах рекомендується обладнати для дітей„фізкультурний куточок„: гі
мнастична стінка, канат, мотузяна драбинка, гімнастична лава, ребриста дошка, н
авісна драбинка та дошка.
У групах повинні бути навісні мішені та баскетбольнікільця для метання м’ячів. Дрібн
ий фізкультурний інвентар: обручі, м’ячі різних розмірів, гімнастичні палиці,
скакалки, торбинки з піском та ін.
у достатній кількості. Вінвикористовується для виконання загальнорозвиваючихвправ,
у рухливих іграх та для самостійної руховоїдіяльності дошкільнят.
51. Розкрийте методи підвищення ефективності використання фізкультурного
обладнання.
Для підвищення ефективності використання фізкультурного обладнання в
дошкільників, ось декілька методів:
1. Разнообразність обладнання: Забезпечте різноманітність фізкультурних засобів,
включаючи м'ячі, стрибуни, обручі, гімнастичні мати і т.д. Це дозволить дітям
розвивати різні фізичні навички та зацікавлення.
2. Гра в ігрові форми: Використовуйте обладнання в ігрових формах, наприклад,
організовуйте змагання з м'ячем, створюйте траси для прогулянок на обручах, тощо.
3. Розвиток координації: Вправи на обладнанні можуть сприяти розвитку координації
та балансу. Додавайтезавдання, які стимулюють ці навички.
4. Групові заняття: Організовуйте групові заняття, де діти взаємодіють і спільно
використовують обладнання. Це сприяє соціальному розвитку.
5. Мотивація та похвала: Заохочуйте дітей до активності на фізкультурному обладнанні
шляхом похвали та надихайте їх до руху.
6. Безпека: Завжди дотримуйтеся правил безпеки та надавайте дітям інструкції щодо
користування обладнанням.
Загальна ідея - зробити фізичну активність цікавою та доступною для дітей, сприяючи
їхньому розвитку та здоров'ю.
52. Перерахуйте вимоги до організації фізкультурно-ігрового середовища.
Організація фізкультурного ігрового середовища в дошкільному закладі вимагає
дотримання ряду важливих вимог:
1. Безпека: Забезпечити безпечне ігрове середовище, включаючи м'які покриття на
майданчику, безпечні іграшки та спортивне обладнання.
2. Різноманітність ігор: Забезпечити різноманітність ігрових активностей, включаючи
різні види спорту, активні ігри та розвивальні вправи.
3. Розклад занять: Створити розклад фізкультурних занять, щоб діти мали можливість
регулярно займатися фізичною активністю.
4. Компетентний персонал: Наявність кваліфікованих вихователів та фахівців з
фізичної підготовки, які здатні організовувати та проводити заняття.
5. Вікові особливості: Враховувати вікові особливості дітей при розробці
фізкультурних програм та ігор.
6. Устаткування: Наявність відповідного спортивного обладнання та іграшок для
фізкультурних занять.
7. Мотивація та підтримка: Сприяти мотивації дітей до фізичних занять та оточенню,
що підтримує їхню фізичну активність.
8. Гігієна: Забезпечити дотримання правил гігієни та безпеки під час фізкультурних
занять.
9. Співпраця з батьками: Важлива роль батьків у підтримці фізичної активності дітей,
тож співпраця з ними є ключовою.
Ці вимоги сприяють створенню сприятливого середовища для фізичного розвитку
дітей в дошкільних закладах.
52. Перерахуйте вимоги до організації фізкультурно-ігрового
середовища.
У процесі проєктування розвивального фізкультурного середовища
необхідно враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей
раннього і дошкільного віку, їх інтереси, потреби і можливості.
Особливу увагу слід звернути на умови для самостійної рухової
діяльності дітей. З метою реалізації індивідуальних інтересів, нахилів і
потреб дітей, фізкультурно-ігрове середовище має забезпечити право і
свободу вибору дитиною різних видів рухової діяльності.
У спортивному куточку для самостійної рухової діяльності дітей мають бути:
гімнастична стінка, драбина, дуги, навісні мішені, гойдалки, ребриста дошка,
традиційні і нетрадиційні тренажери та обладнання (доріжка здоров'я,
кольорові шнури, палички-коні, моталочки, прапорці, хустинки, стрічки,
м'ячі, кубики, мішечки з піском, шишки, горіхи, скакалки, обручі тощо ;
спортивні іграшки та атрибути до рухливих ігор;
У валеологічному куточку : дидактичні ігри, посібники з основ здоров'я;
53. Розкрийте сутність понять «валеологія», «здоровий спосіб
життя»,«валеологічне виховання», «валеологізація педагогічного
процесу у ЗДО».
Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука
про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному,
психічному, фізичному і соціальному плані.
Здоровий спосіб життя - це концепція життєдіяльності людини, спрямована
на поліпшення і збереження здоров'я за допомогою відповідного харчування,
фізичної підготовки, морального настрою, і, безумовно, відмови від
шкідливих звичок.
Валеологічне виховання дошкільників – це процес педагогічної взаємодії
дітей, педагогічного персоналу садочка та батьків, який здійснюється з
метою усвідомлення дітьми необхідності збереження та зміцнення здоров’я,
набуття санітарно-гігієнічних навичок, уявлень та знань про здоровий спосіб
життя Валеологічневиховання полягає в тому, щоб навчити дитину з
раннього віку розумно ставитися до свого здоров’я, поважати фізичну
культуру, гартувати свій організм, раціонально харчуватися.
Валеологізація педагогічного процесу (навчання та виховання) –
багатовекторний напрям педагогічної діяльності. Важливо запроваджувати в
ньому основи гуманістичного та особистісноорієнтованого навчання,
наповнити валеологічним змістом основні напрями роботи, сприяти
створенню функціонального режиму дня дошкільників різного віку; створити
умови для повноцінної рухової діяльності дітей в належному щодо цього
обсязі. З тим, щоб підтримати різні сфери здоров’я, варто оптимізувати
роботу медичного працівника, оптимізувати роботу логопедичного пункту,
проводити спеціальні форми 12 роботи з підтримки емоційного та психічного
здоров’я дітей тощо . Валеологізація освітнього середовища я-запровадження
в окрему систему освіти такого змісту, яке реалізується на ряді принципів,
безпосередньо пов’язаних із людиною, її індивідуальністю, а також
діагностики рівня здоров’я індивіда та надання щодо цього заходів корекції
та реабілітації . Цей напрям валеологізації безпосередньо пов'язаний із
метою валеологічного виховання, а саме: розвиток природних можливостей,
зміцнення здоров’я дитини на різних вікових етапах її зростання тощо.
54. Розкрийте мету та завдання валеологічного виховання
дітей дошкільного віку. Обґрунтуйте їх спільні позиції щодо
проведення фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми у закладі
дошкільної освіти.
Метою валеологічного виховання дошкільників є усвідомлення кожною
дитиною її індивідуальних потреб та особливостей розвитку з тим, щоб
сформувати власний підхід до індивідуалізованого способу ЗСЖ.
Завданнями організації валеологічного виховання дітей у закладі дошкільної
освіти визначаються: – формування у дітей основ валеологічної культури; –
проведення широкого спектру форм оздоровчої роботи, яка безпосередньо
підтримує здоров’я дітей, залучає їх до регулярної 22 підтримки різних видів
здоров’я; Слід визначити, що дитина-дошкільник майже 80% своєї
життєдіяльності проводить у закладі дошкільної освіти, й це визначає велику
відповідальність останнього не тільки за якість виховання й навчання дітей,
але й стану здоров’я дітей, спрямованості їхніх життєвих визначень на
здоровий спосіб життя. Форми валеологічної роботи зі старшими
дошкільниками: ‒ заняття з валеології; ‒ валеологічні заняття на
театралізованій або ігровій основі; ‒ форми дозвіллєвої діяльності
відповідного спрямування (Дні та Тижні Здоров’я, валеологічні свята та
розваги, спортивні Олімпіади тощо); ‒ рекреаційно-оздоровчі заходи
(прогулянки, дитячий туризм, піші переходи, сезонні рекреації); ‒ форми
загартування (обливання, обмивання), літнє купання у відкритих водоймах, ‒
заняття в басейні; Засоби формування у дітей основ здорового способу
життя: 1) ігри, у тому числі – рухливі, дидактичні, сюжетно-
рольові, ігристратегії тощо; 2) креативні дії (театралізовані, художньо-
естетичні), які лежать в основі різних занять та сприяють психічному
здоров’ю дітей; 3) заходи підтримки соціального здоров’я дітей, тісно
пов’язані із формами підтримки психічного та емоційного стану; 4) заходи,
які сприяють формування у дитини навичок групової роботи; 5) спів праця з
батьками щодо оволодіння останніми методами корекції способу життя дітей
та зміцненню їхнього здоров’я.
55. Розкрийте основні позиції щодо організації
процесу валеологічного виховання дошкільників у ЗДО.
Організація процесу валеологічної освіти дітей дошкільного віку має ряд
специфічних особливостей. 1. Валеологічна освіта базується на знаннях з
різних сфер науки: медицини, біології, екології, філософії, психології. Це
потребує компетентності педагогів з усіх згаданих сфер, володіння ними
ефективними формами і методами для досягнення кращих результатів
у валеологічній освіті.
2. Валеологічна освіта передбачає роботу у декількох напрямах: з дітьми, з
вихователями, з батьками, з представниками громадськості. Це вимагає
об’єднання зусиль усіх суб’єктів виховного процесу, узгодження їхніх дій та
відносин.
3. Робота з формування здорового способу життя залежить від особливостей
конкретного навчально-виховного закладу: умов, традицій, якісного складу
педагогічного колективу, матеріальної бази; вона є складовою системи
виховної роботи і має органічно взаємодіяти з іншими її напрямами.
Успіх виховання здорової дитини забезпечується наступними
обов'язковими умовами:
1) готовністю педагога до здійснення валеологічної освіти дітей;
2) особистісно-орієнтованою взаємодією дорослого і дитини;
3) активною участю батьків у виховному процесі.
Добре усвідомлюючи цю проблему, необхідно формувати нову
стратегію сучасного дошкільного навчального закладу, в якому здоров'я
розглядається як необхідний компонент освіти. Важливим
педагогічним завданням повинно бути виховання валеологічної грамотності
дитини. Тому до процесу валеологічноговиховання в ЗДО доцільно
включити:
1. Навчання дітей засобам і методам оцінки свого фізичного стану і
використання функціональних можливостей організму і природних засобів
оздоровлення для підтримки свого здоров'я (точковий масаж; ручний масаж
обличчя, долонь, вушної раковини; безконтактний масаж; тренінги на
 розслаблення м'язової напруги, психогімнастика, самотерапія, гімнастика для
очей тощо).
2. Формування навичок саморегуляції поведінки (соціально-
поведінкові тренінги, тренінги емоцій, аутотренінги).
3. Валеологічна оцінка та динамічний контроль рівня соматичного
здоров'я дітей та організація роботи з оздоровлення через систему занять
(живопис за допомогою зубів, рук, ніг з наступним заспокійливим масажем;
включення до занять валеологічних пісень, оздоровчих ігор, переглядів
відеозаписів, мультфільмів).
4. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для
оздоровлення в сім'ї (широка пропаганда здорового способу життя,
виховання валеологічної культури батьків; складання кодексу здоров'я; ділові
ігри, тестування, анкетування).
56. Напрями валеологічного виховання дошкільників у закладі
дошкільної освіти. Коротко схарактеризуйте кожен із них.
Основні напрямки з формування валеологічної свідомості дошкільників:
• Оздоровчо-профілактична робота;

здійснюється в різних напрямках:

1. ФІЗКУЛЬТУРНИЙ НАПРЯМОК;
2. ПРОФІЛАКТИЧНИЙ НАПРЯМОК;
3. ЗАГАРТОВУЮЧИЙ НАПРЯМОК;
4. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЗДОРОВ'Я.

ФІЗКУЛЬТУРНИЙ НАПРЯМОК
- РАНКОВА ГІМНАСТИКА;
- ГІМНАСТИКА ПРОБУДЖЕННЯ;
- РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА;
- ТАНЦЮВАЛЬНІ ВПРАВИ;
- ФІЗКУЛЬТУРНІ ЗАНЯТТЯ;
- ФІЗХВИЛИНКИ ТА ФІЗКУЛЬТУРНІ ПАУЗИ.
ПРОФІЛАКТИЧНИЙ НАПРЯМОК
- ПРОФІЛАКТИКА КАРІЄСУ;
- ПРОФІЛАКТИКА ПЛОСКОСТОПОСТТІ;
- ПРОФІЛАКТИКА ГОСТРОТИ ЗОРУ;
- КОРЕКЦІЯ ПОСТАВИ.

ЗАГАРТОВУЮЧИЙ НАПРЯМОК
- КОНТРАСТНЕ ОБЛИВАННЯ НІГ;
- ПОВІТРЯНІ ВАННИ;
- ДИХАЛЬНА ГІМНАСТИКА;
- ТОЧКОВИЙ МАСАЖ;
- ХОДЬБА БОСОНІЖ ПО ВОЛОГІЙ СОЛЯНІЙ ДОРІЖЦІ;
- МАЛЕ ОМОВІННЯ (ОБЛИВАННЯ ВОДОЮ РУК ДО ЛІКТІВ).
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЗДОРОВ'Я
 - ВЖИВАННЯ СИНГЛЕНТНО - КИСНЕВИХ ПІНОК;
- ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТА ПИТНА ВОДА;
- ОЗДОРОВЧЕ ХАРЧУВАННЯ, ВІТАМІНІЗАЦІЯ БЛЮД;
- ВЖИВАННЯ ТОНІЗУЮЧИХ НАПОЇВ ТА ВІТАМІНІЗОВАНИХ
ФІТОЧАЇВ;
- ВЖИВАННЯ СВІЖИХ ОВОЧІВ, ФРУКТІВ ТА СОКІВ.

• Інтеграція завдань валеологічного виховання і безпеки життєдіяльності в

педагогічний процес;
Інтеграція валеологічної освіти та безпеки життєдіяльності в педагогічний
процес необхідна для забезпечення цілісного розвитку дошкільників.
Впроваджуючи ці аспекти в практику викладання, педагоги можуть зробити
внесок у створення безпечного та сприятливого навчального середовища. Ось
кілька ключових моментів щодо цієї інтеграції:
1. Розробка навчальної програми: заклади дошкільної освіти можуть
розробити навчальну програму, яка включає заняття та заходи,
присвячені валіологічній освіті та безпеці життя. Це можна зробити за
допомогою включення окремих занять або за допомогою міждисциплінарних
підходів.
2. Обізнаність і знання: вихователі відіграють вирішальну роль у підвищенні
обізнаності та передачі знань, пов’язаних з валіологічноюосвітою та безпекою
життя. Вони можуть включати обговорення, презентації та вправи, які
висвітлюють такі теми, як здорове харчування, фізична підготовка, особиста
гігієна, управління стресом, перша допомога, готовність до катастроф і безпека
на дорозі.
3. Спільні зусилля: Інтеграція валіологічної освіти та безпеки життя передбачає
співпрацю між вихователями, вихованцями, батьками . Залучаючи всіх
зацікавлених сторін, ЗДО можуть створити колективні зусилля для сприяння
безпечному та здоровому навчальному середовищу.
4. Практичне застосування: важливо надати дітям можливість застосувати свої
знання та навички в реальних життєвих ситуаціях. Цього можна досягти за
допомогою рольових ігор, симуляцій, екскурсій, які зосереджуються
на валіологічній освіті та практиках безпеки життя.
5. Оцінка та моніторинг. Регулярна оцінка та моніторинг інтегрованої
програми валіологічної освіти та безпеки життя є важливими. Це допомагає
оцінити його ефективність, визначити сфери, які потрібно покращити, і внести
необхідні корективи, щоб гарантувати, що діти отримають користь від
інтеграції.
• Формування спільно з родиною цілісності здоров’я особистості в дошкільному

віці.
Виховання цілісної здорової особистості у дитини в дошкільному віці є
важливою задачею для батьків. Основні кроки, щоб досягти цієї мети,
включають:
1. Забезпечення здорового харчування: Забезпечте раціон дитини
різноманітними продуктами харчування, що містять всі необхідні поживні
речовини. Включайте свіжі фрукти і овочі, злаки, білкові продукти та воду у
раціон.
2. Фізична активність: Забезпечуйте дитині можливості для руху та фізичної
активності. Відвідуйте з нею дитячі майданчики, проводьте заняття спортом
та розвиваючі ігри. Фізична активність сприяє розвитку м’язів, координації
та загальному здоров'ю.
3. Гігієна: Навчіть дитину правилам особистої гігієни, таким як миття рук
перед їжею та після відвідування туалету. Викладайте основні принципи
утримання тіла та зубів у належній чистоті.
4. Сон: Забезпечуйте дитині достатню кількість сну. Дотримуйтесь
регулярного графіка сну та створюйте комфортну атмосферу для сну.
5. Психологічний розвиток: Дбайте про емоційне благополуччя дитини.
Розмовляйте з нею, вислуховуйте її думки та почуття. Підтримуйте
позитивну атмосферу вдома і стимулюйте її розвиток у різних напрямках.
6. Забезпечення безпечного середовища: Забезпечуйте безпеку дитини вдома
та під час гри. Усуніть потенційні небезпеки, зберігайте ліки та небезпечні
речовини поза досягом дитини.
7. Регулярні відвідини лікаря: Заплануйте регулярні медичні огляди для
дитини і звертайтесь до лікаря на будь-які питання про її здоров’я.
8. Позитивний приклад: Будьте позитивним прикладом для дитини, якщо
мова йде про здоровий спосіб життя. Практикуйте здорове харчування,
фізичну активність та засоби релаксації.
57. Назвіть принципи організації валеологічного виховання у
закладі дошкільної освіти, коротко розкрийте специфіку кожного з них.
1. Системний підхід: виховання здійснюється не ізольовано, а у зв'язку з
моральним, естетичним, психофізичним формуванням рівня розвитку
дитини. Неможливо зберегти тіло здоровим, якщо не вдосконалювати
емоційно-вольову сферу, не працювати з душею і моральністю. Успішне
вирішення завдань валеологічноговиховання можливе тільки при об'єднанні
зусиль дошкільного закладу і батьків.
2. Діяльнісний підхід. Нетрадиційний підхід до оздоровчо-
профілактичної роботи з дітьми дошкільного віку має величезний навчально-
виховний потенціал. Це дуже важливо у вихованні здорового покоління.
3. Принцип «Не нашкодь» (передбачає використання
в валеологічній роботі тільки безпечних прийомів оздоровлення).
4. Принцип гуманізму. У валеологічному вихованні визнається
самоцінність особистості дитини. Моральними орієнтирами виховання є
загальнолюдські цінності.
5. Принцип альтруїзму. Передбачає потребу ділитися засвоєними
цінностями валеологічної культури: «Навчився сам - навчи друга».
 58. Здоров’язберігаюче середовище садка та його роль в
організації валеологічної роботи з дітьм.
Здоровьезберігаюче середовище розуміють як сприятливе середовище життя
та діяльності людини, а також оточуючі її суспільні, матеріальні та духовні
умови, які позитивно впливають на здоров’я особистості.
Здоров’язберігаюче середовище навчального закладу в загальному розумінні
– це дотримання санітарно-гігієнічних норм, повітряного та світлового
режимів та інше у всіх сферах організації життєдіяльності дитини в
навчальному закладі.
Основними характеристиками такого середовища можуть бути визначені:
збалансоване харчування, морально-психологічний клімат у взаєминах
суб’єктів освітнього процесу, екологію та гігієнічний стан, сучасний дизайн,
предметно-ігровий простір групової кімнати, фізкультурної зали та ігрового
майданчика, раціональна організація життєдіяльності дітей відповідно до
їхніх вікових та психофізіологічних особливостей, широке впровадження
інноваційних програм та технологій оздоровчого спрямування, рівень
співпраці дошкільного навчального закладу із родинами та іншими
соціальними інституціями.
Педагогічні умови створення здоров’язберігаючого середовища в ЗДО
• пріоритетність оздоровчого спрямування освітнього процесу в ЗДО;

• комплексність реалізації всіх його компонентів з обов’язковим урахуванням

особистісно-орієнтованого підходу до кожного вихованця; – оптимальність

вибору оздоровчих технологій у роботі з дітьми дошкільного віку;
• достатнья матеріально-технічна база, в обов’язковому поєднанні її з

відповідними за розміром і призначенням приміщеннями, груповими

кімнатами й територією, що є важливим як для фізичного, так і для
психічного розвитку дошкільників;
• налагодження відповідної санітарним нормам роботи в освітленні, опаленні,

забезпечення відповідним віку обладнанням (наповнення групових кімнат,

спортзалу, майданчиків, наявність басейну) й інвентарем, необхідного для
роботи ЗДО, всебічного розвитку дітей і зміцнення їх здоров’я, естетичне
оформлення групових кімнат, інших приміщень і території ЗДО, отримання
дітьми раціонального харчування відповідно їх віку та додаткової
вітамінізації тощо.
Основою для розробки критеріїв ефективності
функціонування здоров’язберігаючого середовища можуть слугувати
наступні: матеріальнотехнічна забезпеченість здоров’язберігаючогосередови
ща, їх відповідність санітарно-гігієнічним нормам; відповідність організації
системи харчування чинним санітарним правилам та нормам; міжособистісні
взаємини між суб’єктами навчально-виховного процесу; стан фізичного та
психічного здоров’я дітей і вихователів; показники рухової підготовленості
 дітей, рівень професійної компетентності педагогів, цілісність оздоровчих
впливів та стабільність результатів.
59. Назвіть форми валеологічного виховання дітей, які застосовуються
у практиці сучасних ЗДО та коротко схарактеризуйте їх.
Основною формою валеологічного навчання дітей раннього і дошкільного
віку є різні види інтегрованих занять, на яких спеціальні знання
координуються з фізичним, художньо-естетичним розвитком, ознайомленням
з природою, ознайомленням з навколишнім, образотворчою діяльністю,
розвитком мовлення, логіко-математичним розвитком, народознавством.

У таких випадках валеологічні знання органічно вплітаються в

інформаційний або ж практичний матеріал основного виду заняття.
Наприклад, знання про тіло людини (дитини) його частини (м’язи, руховий
апарат), догляд за ними, вельми корисно формувати на заняттях з фізичної
культури.
Форми роботи з формування валеологіної свідомості дошкільників:
- розігрування ситуацій на валеологічну тему під час сюжетно – рольових
ігор « Лікарня», « Сім’я», тощо;
- заняття
- екскурсії
- валеохвилинки
- театралізовані вистави
- розваги (музичні, спортивні, валеологічні)
- індивідуальна робота
- бесіди
- цільові прогулянки
- вправи (пантомімічні, релаксаційні)
- ігри: дидактичні, рухливі, театралізовані, сюжетно-рольові;
- психогімнастичні етюди
- дні здоров’я

60. Назвіть методи та методичні прийоми валеологічного виховання

дітей, які застосовуються у практиці сучасних ЗДО та
коротко схарактеризуйте їх.
Методи з валеологічного виховання
• наочні (спостереження, досліди, розгляд картин, ілюстрації)

• словесні (бесіди, розповідь вихователя, читання та обговорення художніх

творів, зокрема фольклорного жанру, казок, загадок, прислів’їв)

• практично – ігрові (вправляння в догляді за органами тіла, валеохвилинки,

дидактичні ігри та вправи, психогімнастика та психологічні етюди, ігри –

• мандрівки» та «ситуації успіху», арт – терапія, спільне оформлення альбомів.

61. Розкрийте посадові обов’язки працівників ЗДО стосовно організації

та проведення валеологічної роботи у садочку.
Організація валеологічного виховання дітей у садочку відбувається на
суб’єкт-об’єктній основі. Головним об’єктом даного процесу визначається
дитина дошкільного віку, яка відвідує заклад, бере участь у проведенні
відповідних форм валеологічної роботи, а також включена до проведення
фізкультурно-оздоровчої роботи в її різних видах. Великого значення щодо
цього мають різні форми дозвіллєвої роботи, такі як: валеологічні свята,
розваги, Тижні та Дні Здоров’я, спортивні Олімпіади тощо.
Суб’єкти валеологічногопроцесу, згідно досліджень С. Толстової, можна
поділити на дві групи: До першої можна віднести кваліфікованих
працівників, які мають відповідну фахову педагогічну або медичну освіту. З
позиції мети та завдань нашого дослідження, при розгляді даної групи,
провідними фахівцями в організації валеопроцесу є вихователі, медичні
працівники (лікар або медична сестра), інструктор з фізичної культури. Із
зазначеної вище категорії слід виділити вихователів, оскільки саме вони
мають постійний контакт з дітьми та батьками. Саме на педагогів
покладаються особливі вимоги щодо виховання дітей, у тому числі
– валеологічного . Наступними за значенням щодо участі
у валеологічному вихованні дітей слід назвати медичних та фізкультурних
працівників, які відповідно до посадових обов’язків здійснюють
фізкультурно-оздоровчу, медичну, валеопросвітницьку та гігієнічну
діяльність. Корисність даної роботи посилюється за рахунок достатньо
ґрунтовного об’єму просвітницької роботи з малюками та дорослими. До
другої групи суб’єктів процесу набуття дітьми здорового способу життя
відносяться помічники вихователя, практичні психологи у закладі дошкільної
освіти, а також діти, які виховуються у даній віковій групі (однолітки
відповідно до дитини як об’єкту валеологічноговиховання) . Допоміжний
персонал відіграє велику роль в вищезазначеній роботі, перш за все, щодо
організації належного санітарного режиму. Щодо цього, важливу роль
відіграє й гігієнічна культура поведінки технічного персоналу, охайність на
місцях їхньої роботи. Помічники вихователя проводять значний час поріч з
дітьми, допомагають їм у набутті навичок особистої гігієни, при проведенні
різних режимних моментів. Практичний психолог (а за наявності посади – й
соціальний працівник ЗДО) має великий вплив на формування способу життя
дошкільника шляхом ранньої діагности, корекції стану її психічного
розвитку, з’ясування факторів впливу на психічне, емоційне та соціальне
здоров’я. Дані працівники проводять заходи з корекції поведінки малюка, у
тому числі – з урахуванням факторів впливу родини.
Організація валеологічного виховання у ЗДО передбачає таку складову, як
сім’я – представник мікросоціума, який оточує малюка поза стінами садка та
оздоровчих закладів. На нашу думку, організація валеологічного виховання у
дошкільному навчальному закладі найбільш ефективно може реалізовуватися
через: –підвищеннярівня валеологічної компетентності його основних
суб’єктів, а також поглиблення знань дітей у галузі ЗСЖ, розширення сфери
практичних умінь та навичок у галузі збереження здоров’я, уникнення
шкідливих звичок та надання необхідної (долікарняної) допомоги. –
систематизацію і узагальнення знань дітей дошкільного віку про здоровий
спосіб життя завдяки інтеграції видів навчальної та практичної діяльності; –
об’єднання виховних і просвітницьких зусиль всіх учасників навчально-
виховного процесу з формування здорового способу життя дошкільників:
вихователів, психолога, батьків, медичних працівників, інструктора з
фізичного виховання, методиста та інших працівників ЗДО.
62. Визначте роль сім’ї у процесі фізичного виховання дітей раннього
та дошкільного віку.
Великого значення нині надається посиленню взаємодії родини і
дошкільного закладу. Здоровий спосіб життя дитини багато в чому
обумовлений роллю сім’ї, участю та прикладом батьків у його формуванні.
У фізичному вихованні дітей в сім'ї мо¬жуть бути використані різні форми
занять фізичними вправами — від простих (ранкова гімнастика) до складних
(тренування в окре¬момувиді спорту).
Можна рекомендувати такі форми занять фізичними вправами дітей у сім'ї:
• ранкова гігієнічна гімнастика;
• ранкова спеціалізована гімнастика;
• фізкультхвилинки;
• заняття із загальної фізичної підготовки;
• самостійні тренувальні заняття;
• участь у змаганнях;
• прогулянки (лижні, велосипедні, пішки);
• процедури для загартування;
• туризм;
• рухливі і спортивні ігри.
Основним періодом занять батьків із дітьми є вік від 2 до 6-7 років, хоча і
після цього не слід припиняти занять у сім'ї. Систе¬матичні вправи в
домашньому спортивному куточку, ранкова гімнастика, вечірня пробіж¬ка з
татом — все це допоможе досягти знач¬них успіхів у фізкультурних заняттях
у школі.

Тому завдання валеологічного виховання дітей у сім’ї надзвичайно важливі

та вимагають конкретного їх вирішення з боку батьків, рідних і близьких
людей, які оточують дошкільників.

63. Принципи загартування та форми загартовуючих процедур для

дітей дошкільного віку.
Загартовування дитячого організму особливо корисно, адже захисні реакції
виробляються саме в дитячому віці. На жаль, батьки часто роблять
помилку, ігноруючи загартовування. Вони занадто тепло одягають малюка
навіть при помірних температурах, не дають йому зайвий раз промочити
ноги або з’їсти морозиво
 Все це призводить до того, що дитина стає « тепличним » ;. Батьки не
можуть все життя опікати такої дитини. У підсумку, вступаючи в садок або
школу, дитина починає часто хворіти. Все через те, що його організм
просто не здатний боротися з впливом навколишнього середовища
загартовування призначені саме для підготовки малюка до зустрічі з
реальним світом, вони зміцнюють захисні функції всього організму.
Загартовування показані лише тим дітям, у яких немає хронічних
захворювань. В інших випадках, про можливості загартовування, слід
проконсультуватися у педіатра
Правильне загартовування має певні принципи і цілі
Принципи загартовування дітей:
Слід враховувати вік дитини, його фізичні та психічні особливості.
Послідовність. Процедури загартовування потрібно проводити послідовно,
поступово збільшувати час процедур і навантаження на організм
Систематичність. Цей принцип нагадує, що загартовування мають свій
режим
Загартовування необхідно проводити тільки при позитивній реакції
малюка. Не можна, щоб дитина боявся таких процедур, або проводити їх
насильно
Цілі загартовування:
Зміцнює імунну систему
Тримає тіло в тонусі
Зміцнює серцево-судинну систему
Підвищує настрій дитини, позитивно впливає на психіку.
В залежності від того, за допомогою яких ресурсів відбувається
загартовування, існує кілька методів:
• Повітряні загартовування

• Сонячні загартовування

• Водні загартовування

• Загартовуючі процедури:

• - загартування водою

• - обтирання рукавичкою

• - обливання ніг

• - ходіння босоніж

• - купання у басейні

• - загартування сонячними променями

• - загартування повітрям

• - загартування ґрунтом

• Загартування сонячними променями

• Загартування сонячними променями слід розпочинати після попередньої

підготовки організму дитини повітряними ваннами. Сонячні ванни бажано

проводити вранці і під вечір.
• Сонячні ванни рекомендується проводити не раніше, як через 1,5 години після

попереднього прийняття їжі і закінчувати не пізніше, ніж за 0,5 год. до їжі.

 Одяг дітей повинен захищати від перегріву: біла панама, світла сорочка,
трусики. В перші сонячні дні слід регулювати перебування дітей під
променями сонця, не дозволяти їм затримуватись одночасно більш ніж 5 - 6
хв. Після появи доброго загару, продовження перебування на сонці доводити
до 8 - 10 хв. 2 - З рази. Сонячні ванни бажано закінчувати водними
процедурами - обтирання, обливання.
• Сонячні ванни обов'язково пов'язувати з водними процедурами і в літній

період проводити їх після 10—15 хв. після купання, як висохне тіло. Таке
співвідношення дає можливість ультрафіолетовим променям, які викликають
утворення вітаміну «Д» більш інтенсивно проникати в дитячий організм.
• Загартування повітрям

• Загартування повітрям спочатку потрібно проводити в приміщенні, щоб

дитячий організм адаптувався до пониження температури в повітрі.

• Загартування таке слід проводити в полегшеному одязі протягом дня.

• Дуже корисне перебування дітей влітку, восени і весною в ранкові години на

свіжому повітрі.
• Загартування водою

• Дію води людина (дитина) використовує на собі з моменту народження. Всі

гігієнічні процедури засновані на використанні води. При правильній

організації вони можуть бути також і загартовуючим впливом.
• В порядку збільшення сили дії водних процедур ми розділяємо таким чином:

місцеві та загальні.
• Місцеві: ранкове умивання, миття рук до ліктів, миття шиї, ніг.

• Загальні: обтирання рукавичкою, обливання ніг, ходіння босоніж (по ранковій

росі, вологих килимках), купання на свіжому повітрі, ігри з водою, снігом,

крижинками.
• Обтирання рукавичкою

• Має бути пара рукавичок. Спочатку беруть їх сухими (для адаптації), а потім

змочують у воді (початкова температура +34°с і зменшується кожні 3 дні до

+23°с). обтиратись до легкого почервоніння в такій послідовності: верхні
кінцівки, потім нижні, груди, живіт. Після обтирання вологою рукавичкою
застосовують сухий рушник для легкого масажу (супутні заходи: різні рухи
руками, повороти тулуба, нахили).
• Обливання ніг

• Обливання взимку перед сном, влітку після сну (Т води від +26 до +18, кожен

раз знижувати). При обливанні контрастному Т +36°, кінцева +25°с. Супутні

заходи: потупування ногами, згинання та розгинання пальців.
• Ходіння босоніж

• По ранковій росі - весною, влітку, восени. Впродовж року ходити по вологих

килимках в приміщені, килимки просочені розчином морської солі, йоду,

відварами лікарських рослин. Залежно від різновиду, температури повітря,
місця проведення процедура триває від 1 до 10 хвилин.
• Супутні заходи: вправи для профілактики плоскостопості.

• Ігри з водою
• Ігри з водою слід проводити цілий рік, влітку на вулиці, в зимовий час в
приміщенні. Наприклад, гра з водою «Каченята». Діти занурюють
пластикові, гумові іграшки у воду та намагаються утворити свої казкові
композиції.
• Купання у виносному басейні

• Процедура, яку діти проводять з великим задоволенням і радістю. Купання

проводиться у першу половину дня з 10 до 12 год., або в другу половину з 15

до 17 год.. Термін купання 3 - 10 хв.
• Купання в воді можна поєднувати з танцями, іграми. Температура повітря

повинна бути до +26°, температура води не нижча +22°.

• При загартуванні ми керуємося такими принципами: послідовність,

систематичність, врахування індивідуальних особливостей, без страху та

негативних почуттів.
64. Назвіть основні функції батьків у процесі організації
фізичного виховання дітей та шляхи їх реалізації.
Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати
таким чином:
1) створення необхідних матеріально-технічних умов для занять вдома;
2) контроль та сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої
гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;
3) безпосередню участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я,
спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах,
прогулянках;
4) організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання
і в школі;
5) виконання обов'язків громадських тренерів і суддів.
Таким чином, успішне вирішення завдань фізичного виховання учнів
можливе лише за умови спільних, узгоджених дій школи і сім'ї (при цьому
сім'я - це не тільки батько й мати, а й дідусь і бабуся, брат і
сестра). Школа вчить дітей виконувати фізичні вправи, дає знання,
інструктує, консультує. Оздоровлення і загартування дітей, формування
постави, розвиток рухових і виховання моральних і вольових якостей
засобами фізичної культури здійснюють школа і сім'я разом. Щодо
формування у дітей звички розумно проводити вільний час, гігієнічних
звичок, тут головну роль відіграє сім'я. Умовний розподіл обов'язків є
свідченням про те, що ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не зможуть
успішно гартувати молоде покоління
Щоденно приділяючи дитині хоча б декілька хвилин для занять
фізкультурою, перш за все потрібно дотримуватись принципу
систематичності, щоб дитина поступово звикала до занять, щоб вони стали
для неї необхідними щодня.
Тривалість домашнього заняття може бути різною — залежно від віку
дитини, від вільного часу батьків, від пори року, від частини доби, а також
 від того, чим займається дитина до і після заняття (якщо дитина втомилася
після тривалої прогулянки, то, отже, і тривалість заняття доречно зменшити).
Під час ранкової гімнастики найкраще використовувати легкі і знайомі
вправи. Тривалість ранкових занять — не більше 10 хвилин. Протягом дня
дитина повинна до сну і після нього побувати на свіжому повітрі, де можна
провести 20-хвилинне фізкультурне заняття, виконавши до нього вправи для
великих м'язових груп.
Вправи перед вечерею — найбільш розповсюджена форма занять, адже
батьки, як правило, вдома і хоча б один із них може позайматися з дитиною.
У цей період є час для опанування акробатичних вправ, проведення ігор і
вдосконалення досягнутих результатів. Тривалість занять із дітьми до б років
— 20-30 хвилин, а з б-7-річними — до 45 хвилин.
Після вечері займатись із дітьми фізичним вихованням не рекомендується.
Адже, після їжі інтенсивна рухова діяльність є шкідливою (в будь-який час
доби). І крім того, після фізичних вправ діти важко засинають.

65. Охарактеризуйте основні форми спільної роботи дитячого садка

з батьками з фізичного виховання дітей у сім’ї.
Найбільш поширеними формами роботи вчителів фізичної культури з
батьками є:
• 1. Виступи вчителя на загальношкільних батьківських зборах. Усі лекції,

доповіді, бесіди повинні закінчуватись практичними порадами.

• 2. Батьківські конференції.

• 3. Проведення занять для батьків.

• 4. Участь батьків у змаганнях спортивних сімей.

• 5. Проведення відкритих уроків для батьків.

• 6. Виступ вчителя за місцем проживання і праці батьків

Залучення батьків у процес фізичного виховання проходить через:

• - створення необхідних умов для занять дітьми вдома;

• - контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої

гігієни, загартування, виконанню ранкової гігієнічної гімнастики і домашніх

завдань;
• - особиста участь батьків у спортивних змаганнях, днях здоров'я та інших

фізкультурно-оздоровчих і спортивно-масових заходах;

• - організація ігор на дитячих майданчика за місцем проживання;