ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ

СПЕЦІАЛЬНИХ МЕТОДІВ КОРЕКЦІЙНО-

ВИХОВНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З
ВІДХИЛЕННЯМИ В РОЗВИТКУ.
Зміст корекційної роботи, процес визначення її
основоположних компонентів і провідних напрямків
діяльності, особливості проведення діагностики і
технології колекційного процесу є предметом вивчення
спеціальної психології і педагогіки, об’єктом уваги
дефектологічної науки. У психолого-педагогічній
літературі на сьогодні відсутні системні дослідження
корекційно-педагогічної діяльності, не ведеться цілісне
вивчення взаємозв’язку між корекційною діяльністю і
єдиним педагогічним процесом.
В ПЕРЕКЛАДІ З ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ СЛОВО
"КОРЕКЦІЯ" ПОЗНАЧАЄ ЧАСТКОВЕ
ВИПРАВЛЕННЯ АБО ЗМІНУ.
У Педагогічній енциклопедії поняття корекція
визначається як виправлення (часткове або повне)
недоліків психічного і фізичного розвитку за допомогою
спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів.
Корекція розглядається як педагогічна дія, яка не
зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на
виправлення окремо взятого дефекту, а має на увазі дію на
особистість дитини в цілому.
Корекція розвитку – сукупність педагогічних і
психологічних впливів, спрямованих на
виправлення, компенсацію недоліків,
відхилень в психічному та фізичному розвитку
дитини. Включає як корекцію окремих
дефектів, так і цілісний вплив на особистість.

Корекційні технології – це сукупність знань про

способи та засоби проведення корекційно-
педагогічного процесу
Метою корекційно-педагогічної діяльності
є усунення або зменшення неузгодженості між
встановленою (нормальною) і реальною (має
відхилення) діяльністю. Важливим в корекції є
правильне врахування величини і характеру
неузгодженості і оперативне виправлення цієї
невідповідності між нормою і відхиленням.
Корекція розглядається як шлях або спосіб подолання і
ослаблення психофізіологічних недоліків через
формування відповідних життєво необхідних якостей в
ході навчально-виховного процесу або різних видів
діяльності дітей (учбова, трудова, ігрова тощо).
Корекційно-педагогічна діяльність – це складне
психофізіологічне і соціально-педагогічне явище, що
охоплює весь освітній процес (навчання, виховання,
розвиток), виступаючи як єдина педагогічна система,
куди входять об’єкт і суб’єкт педагогічної діяльності, її
цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний і оцінно-
результативний компоненти.
Тому разом із діагностико-корекційною, корекційно-
розвивальною, корекційно-профілактичною існує і
виховно-корекційна, і корекційно-навчальна, і
психокорекційна діяльність.
Корекційно педагогічний процес розглядається як
єдиний освітній процес, в який входять навчання,
виховання і розвиток.
Корекційний розвиток як спеціально організований і
спрямований процес не може існувати поза корекційним
навчанням і вихованням. Оскільки розвиток дитини
здійснюється в ході навчання і виховання, то природно і
корекційна дія буде присутня в цій діяльності.
КОРЕКЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ
ПРОЦЕС – ЦЕ СКЛАДНА СИСТЕМА,
ЩО ВКЛЮЧАЄ ЯК СТРАТЕГІЧНІ, ТАК
І ТАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ.
СТРАТЕГІЧНІ – РОЗРОБКА
КОРЕКЦІЙНИХ ПРОГРАМ І
КОМПЛЕКСІВ. ТАКТИЧНІ –
РОЗРОБКА МЕТОДІВ І КОРЕКЦІЙНИХ
ТЕХНІК, ВИБІР ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ
КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ, ПІДБІР ГРУП,
РЕЖИМ ЗАНЯТЬ.
 КОРЕКЦІЯ РОЗВИТКУ І ПОВЕДІНКИ
1. Особистість – це
БАЗУЄТЬСЯ
цілісна НА ТАКИХ
психологічна
структура, яка
ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ПОЛОЖЕННЯХ
формується в процесі
ПЕДАГОГІКИ:
життя людини на
2. Психічний
основі засвоєння нею
розвиток
суспільнихі форм
формування
3. Важливу роль
свідомості та у
особистості
психічному дитини
поведінки розвитку
можливі тільки в
дитини відіграє
процесі спілкування
формування
зпровідного
дорослим виду
4. Розвиток(удитини з
діяльності
особливими
дошкільників – гра, у
потребами
молодших школярів
відбувається
– навчальна за тими
ж законами, що й
діяльність
).
звичайної. При
наявності певних,
продуманих умов всі
 СИСТЕМА ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ОСОБЛИВИМИ
ПОТРЕБАМИ ВКЛЮЧАЄ:

1. Медичну допомогу (лікування основного

захворювання, підтримуюча терапія, лікувальна
фізкультура, масаж та ін.).
2. Педагогічну допомогу (навчання та виховання за
певними програмами в спеціальних дошкільних
закладах, школах).
3. Психологічну допомогу (психологічна корекція,
оптимізація сімейного клімату).
4. Соціальну допомогу (надання можливості працювати,
допомога непрацездатним та ін.).
 ВИДИ КОРЕКЦІЇ
РОЗВИТКУ:
1. За характером спрямованості
Симптоматична – як правило, передбачає короткочасний вплив з
метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, що
заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна
(причинна) – спрямована на джерела та причини відхилень.
Більш тривала, потребує значних зусиль, але більш ефективна.
2. За змістом: корекція пізнавальної сфери, особистості,
афективно-вольової сфери, поведінкових аспектів,
міжособистісних відносин (внутрішньогрупових, батьківсько-
дитячих).
3. За формою роботи: індивідуальна, групова (в закритій
природній групі – група дошкільного закладу, клас, родина, або у
відкритій групі осіб з подібними проблемами), змішана
4. За наявністю програм: програмована, імпровізована.
5. За характером керування коригуючими впливами: директивна,
недирективна.
6. За тривалістю:
Надкоротка (надшвидка) – хвилини-години – вирішення актуальних
ізольованих проблем і конфліктів. Ефект може бути нестійким.
Коротка – години-дні – вирішення актуальної проблеми, "запуск"
процесу змін, який триватиме й після завершення корекції.
Довготривала – місяці – проробляються різні сторони і деталі,
особистісний зміст проблем; ефект розвивається повільно, стійкий.
7. За масштабами завдань:
Загальна – загальні заходи з нормалізації середовища.
Часткова – ведучі форми діяльності, спілкування.
Спеціальна – конкретні завдання формування особистості, її якостей.
 ПРОВІДНІ НАПРЯМКИ КОРЕКЦІЙНО-
ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ:

· дія на дитину середовищними чинниками

(природними, соціальними), тобто „терапія
середовищем”;
· організація навчального процесу (його
корекційна спрямованість);
· спеціальний підбір культурно-масових і
оздоровчих заходів;
· психогігієна виховання.
 ЦІ НАПРЯМИ МОЖУТЬ БУТИ
ПРЕДСТАВЛЕНІ У ВИГЛЯДІ ТАКТИЧНИХ
КРОКІВ:

· вдосконалення досягнень сенсомоторного розвитку;

· корекція окремих сторін психічної діяльності;
· розвиток основних розумових процесів;
· розвиток різних видів мислення;
· корекція порушень у розвитку емоційно-особистісної
сфери;
· розвиток мови, оволодіння технікою мови;
· розширення уявлень про навколишній світ і збагачення
словника;
 ОСНОВНІ НАПРЯМИ КОРЕКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
НАСТУПНІ:

· нормалізація і збагачення відносин з навколишнім світом, перш за все з

педагогами і дитячим колективом;
· компенсація пропусків і недоліків у духовному світі, посилення діяльності в тій
сфері, яку дитина любить, в якій може досягнути гарних результатів (компенсація
в сфері цікавої справи, захоплення спортом, технікою, музикою і ін.);
· відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію);
· постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості;
· інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних
позитивних якостей;
· засвоєння і накопичення соціально цінного життєвого досвіду, збагачення
практичної діяльності в різних сферах життя; накопичення навичок етичної
поведінки, здорових звичок і потреб на основі організації діяльності дітей по
задоволенню їх інтересів:
Мета визначає зміст навчання, в межах якого
конкретизуються і формулюються завдання, що повинні
бути реалізовані в навчальному процесі. При цьому
реалізація досягається на рівні цілеспрямованого
застосування відповідних методів.
1 рівень цілей – „всебічно розвинена особистість”.
2 рівень – здатність до різних видів діяльності.
3 рівень – розвиток окремих психічних процесів.
4 рівень (завдання) – визначення того, що необхідно
досягти в конкретних ситуаціях, так званий операційний
рівень цілей. Завдання – це відповідь на питання, до чого
діти повинні бути здатні після вивчення певного курсу
або теми.
Цілі визначаються в категоріях: знання, вміння,
навички, особистісні та соціально важливі
якості.
Визначення конкретних цілей навчання
повинно враховувати рівень наявних або
створюваних технологій, доступність методів
навчання.
Сьогодні в дефектологічній науці та практиці відбувається
перехід до визнання важливості поняття "якість життя", що
має суб’єктивний та об’єктивний зміст.
Якість життя – це суб’єктивне задоволення індивіду у
фізичних, ментальних і соціальних ситуаціях, навіть за
наявності певних обмежень, а також суб’єктивне
сприйняття індивіду оточуючими. До поняття „якість
життя” також входять об’єктивні досягнення і вміння, які
високо цінуються в суспільстві: інтелектуальні здібності,
фізичні можливості, емоційна стабільність, артистичні або
ПОНЯТТЯ „ЯКІСТЬ ЖИТТЯ” ПОЄДНУЄ НАСТУПНІ
АСПЕКТИ:

1. Фізичний: мобільність (здатність

пересуватися), здоров’я, соматичний комфорт,
функціональні параметри, стан аналізаторів,
мовлення та ін.
2. Психічний: відчуття задоволення, спокою,
радості.
3. Соціальний: сімейні, товариські, культурні,
професійні, економічні відносини.
4. Духовний: сенс життя, цінності, життєві цілі.
У корекційно-педагогічної діяльності, що має виховно-
профілактичну спрямованості мета якої - руйнування
негативних установок і поведінкових стереотипів
особистості і формування на цій основі соціально
значущих рис і якостей особистості підлітків,
виділяються група методів переконувати примусу,
привчання, заохочення або методи переучування, зміни
переконань, реконструкції характеру, метод вибуху,
методи перемикання, заохочення і покарання.
 КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГО-
ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯ

Однією з найбільш визнаних і відомих класифікацій

методів психолого-педагогічного дослідження є
класифікація, запропонована Б.Г. Ананьєва. Усі методи
він розділив на чотири групи: Б.Г. Ананьевым
•· організаційні;
•· емпіричні;
•· по способі обробки даних;
•· інтерпретаційні.
До організаційних методів учений відніс:
•· порівняльний метод як зіставлення різних груп по віках, діяльності і т.п.;
•· лонгітюдний - як багаторазові обстеження тих самих осіб протягом
тривалого періоду часу;
•· комплексний - як дослідження одного об'єкта представники різних наук.
До емпіричним:
•· обсерваційні методи (спостереження і самоспостереження);
•· експеримент (лабораторний, польовий, природний і ін);
•· психодіагностичний метод;
•· аналіз процесів і продуктів діяльності (праксіометріческіе методи);
•· моделювання;
•· біографічний метод.
За способом обробки даних:
•· методи математико-статистичного аналізу даних,
•· методи якісного опису.
До інтерпретаційних:
•· генетичний (філо-та онтогенетичних) метод;
•· структурний метод (класифікація, типологізація та ін.)
Доцільно, за аналогією з іншими науками, виділити в
педагогічній психології три класи методів:
Емпіричні, при яких здійснюється зовні реальна
взаємодія суб'єкта та об'єкта дослідження.
Теоретичні, коли суб'єкт взаємодіє з уявною моделлю
об'єкта (точніше - предметом дослідження).
Інтерпретаційної-описові, при яких суб'єкт "зовні"
взаємодіє зі знаково-символічним представленням
об'єкта (графіками, таблицями, схемами).
Результатом застосування емпіричних методів є дані,
що фіксують стану об'єкта показаннями приладів;
відображають результати діяльності і т.п.
Результат застосування теоретичних методів
представлений знанням про предмет у формі
природно-мовної, знаково-символічної або
просторово-схематичної.
Серед основних теоретичних методів психолого-педагогічного
дослідження В.В. Дружинін виділив:

•· дедуктивний (аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний), інакше

- сходження від загального до окремого, від абстрактного до
конкретного. Результат - теорія, закон і ін;

•· індуктивний - узагальнення фактів, сходження від приватного

до загального. Результат - індуктивна гіпотеза, закономірність,
класифікація, систематизація;

•· моделювання - конкретизація методу аналогій, "трансдукція",

умовивід від часткового до часткового, коли в якості аналога
більш складного об'єкта береться більш простий і / або доступний
для дослідження. Результат - модель об'єкту, процесу, стану.
Нарешті, інтерпретаційної-описові методи - це "місце зустрічі"
результатів застосування теоретичних і експериментальних методів
і місце їх взаємодії. Дані емпіричного дослідження, з одного боку,
піддаються первинній обробці і представленню відповідно до
вимог, що пред'являються до результатів з боку організують
дослідження теорії, моделі, індуктивної гіпотези; з іншого боку,
відбувається інтерпретація цих даних у термінах конкуруючих
концепцій на предмет відповідності гіпотез результатам.
Продуктом інтерпретації є факт, емпірична залежність і, в
кінцевому рахунку, виправдання або спростування гіпотези.
Усі методи дослідження пропонують поділяти на власне
педагогічні і методи інших наук, на методи, що констатують і
перетворюють, емпіричні і теоретичні, якісні і кількісні, приватні і
спільні, змістовні і формальні, методи опису, пояснення і прогнозу.
 МЕТОДИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ
1. Методи формування свідомості (переконання):
• розповіді на етичні теми,
• пояснення,
• роз'яснення,
• етичні бесіди,
• умовляння,
• навіювання,
• інструктажі.
2. Методи організації діяльності
• Тренування
• Привчання
• Педагогічна вимога
• Опосередкован
• Вимога-порада
• Вимога-довір'я
• Вимога-прохання
• Вимога-натяк
• Вимога-схвалення.
• Ситуація вільного вибору
• Ігровий метод
3. Методи стимулювання поведінки і діяльності
• Заохочення
• Схвалення
• Змагання.
• Покарання
4. Спеціальні методи педагогічної корекції
• суб'єктивно-прагматичний,
• природних наслідків,
• відшкодування,
• метод корекції через працю
Вживані педагогом в звичайному класі методи
допомоги нормальним дітям істотно відрізняються
від методів психічної, медичної, психотерапевтичної
корекції, які використовуються в лікувально-
оздоровчих установах і школах для дефективних
дітей.
 В.П. Кащенко класифікує ці методи за ознакою
відхилень:

1. Корекція активно-вольових дефектів.

2. Корекція страхів.
3. Метод ігнорування.
4. Метод культури здорового сміху.
5. Дії при сильному збудженні дитини.
6. Корекція неуважності.
7. Корекція сором’язливості.
8. Корекція нав'язливих думок і дій.
9. Метод професора П.Г. Бельського
10. Корекція бродяжництва.
11. Самокорекція.
12. Корекція тиків.
13. Корекція дитячої скороспілості.
14. Корекція істеричного характеру.
15. Корекція недоліків поведінки єдиних дітей у сім’ї.
16. Корекція нервового характеру.
17. Прийом боротьби з ненормальним читанням.
З цими методами вчителю бажано ознайомитися, але
застосовувати їх в класі без спеціальної підготовки не можна. Не
можна рекомендувати для застосування такі, наприклад, методи,
як «застання зненацька», «приголомшення», «ігнорування»,
«переслідування», «підглядання», «замикання під замок»
«ізоляція», «афектна гімнастика (коли дитині, яка, наприклад,
боїться вогонь, прив'язують до руки сірника)», «придушення»,
гіпноз і багато інших, що використовуються в медичній і
психотерапевтичній практиці. Незначні відхилення поведінки
нормальних дітей вчитель коректуватиме традиційно
педагогічними методами.
Специфічні методи психокорекції відхилень в поведінці і
розвитку дітей і підлітків: суггестії і гетеросуггестивні методики
психокорекції, побудовані на самонавіюванні і педагогічному
навіюванні; дидактичні методики психокорекції, що включають
роз'яснення, переконання, метод «сократичного діалогу»,
методики навчання саногенному мисленню, направлені на
управління собою, на зміцнення свого нервово-психічного
здоров'я, саморефлексію; методики групової психокорекції,
розігрування рольових ситуацій: методи конгруентної
комунікації, метод руйнування конфліктів; методи арттерапії;
метод соціальної терапії: метод поведінкового тренінгу і т.д.
До кожної дитини повинен бути застосований свій
метод. Тому шляхи корекційного виховання нерідко
відхиляються від магістралі загальної педагогічної
теорії. Нехай їх іноді визнають антипедагогічними,
неправильними і шкідливими, але якщо є шанс
врятувати дитину — ними не можна нехтувати.
ДЯКУЮ
ЗА УВАГУ