Практичне заняття №1-2.

Специфічні ознаки психокорекційної практики

План
1. Визначення поняття «психологічна корекція». Відмінності у поняттях
«психокорекція», «психологічне консультування», «психотерапія». Мета і
завдання психокорекції.
2. Особливості і відмінності психокорекційного, психотерапевтичного і
виховного впливів.
3. Принципи психокорекційної роботи.
4. Види психокорекції.
5. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції.
6. Етичні проблеми в психокорекції. Вимоги до психолога, що здійснює
психокорекційний вплив.
7. Основні елементи психокорекційної ситуації.
8. Спрямованість психокорекційного впливу.

1. Визначення поняття «психологічна корекція». Відмінності у

поняттях «психокорекція», «психологічне консультування»,
«психотерапія». Мета і завдання психокорекції.

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного

розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість.

Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень.

Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають

активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень
функціонування людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної

психології. Психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної
організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та
виявлення їхніх дисфункцій.

І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності,

спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають
гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна

корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не
націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у
тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних
вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування
клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш
гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним

розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а
також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і
профілактика невротичних станів та неврозів).

2. Особливості і відмінності психокорекційного,

психотерапевтичного і виховного впливів.

Виділяють такі специфічні риси психокоррекционного процесу, що відрізняють

його від психотерапії (медична модель):

- психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість людей, що мають

в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного
характеру, а також на людей, які почуваються добре, однак бажаючих змінити
своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особистості;

- корекція орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня

порушення;

- в психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів;

- психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на

відміну від короткострокової - до 15 зустрічей - допомоги при консультуванні і
довгостроковій - до декількох років - допомоги при психотерапії);

- в психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча відхиляється

нав'язування певних цінностей клієнтові;

- Психокорекційні впливу спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості

клієнта .

Основна відмінність психокорекції від впливів, спрямованих на психологічний

розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з уже
сформованими якостями особистості або видами поведінки і спрямована на їх
переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, щоб при
відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні
психологічні якості.

Різниця між психотерапією і психокорекцією полягає і в тому, що психотерапія

має справу з різного роду порушеннями у людей, що страждають різними
видами соматичних або психічних захворювань (розладів).

У психотерапії психологічну корекцію визначають як спрямований

психологічний вплив на певні структури психіки з метою забезпечення
повноцінного розвитку та функціонування індивіда; у спеціальній педагогіці –
це "виправлення (часткове чи повне) вад психічного або фізичного розвитку в
дітей, порушення тієї чи іншої психічної функції у дорослих" , у практичній
діяльності психолога – "діяльність з виправлення (коректування) тих
особливостей психічного розвитку, які за прийнятою системою критеріїв не
відповідають "оптимальній" моделі" . У загальних рисах психокорекцію
визначають як систему заходів, спрямованих на виправлення психологічних вад
та поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу,
тому "психокорекції мають бути піддані вади, що не мають органічної основи і
не являють собою стійкі якості, які формуються досить рано і далі практично не
змінюються". Нині тлумачення терміна "особистісна психокорекція" є
неоднозначним. З одного боку, він є синонімом поняття "корекція особистості",
що передбачає специфічну рефлексивну діяльність суб'єкта, з іншого – його
застосовують на позначення цілісного процесу практичної роботи, який
актуалізує динаміку психічних виявів особистості. Слід звернути увагу
спільність понять "особистісна психокорекція" та "глибинно-психологічна
психокорекція", які часто ототожнюють. Поняття "глибинно-психологічна
корекція" окреслює безпосередню практику в умовах психокорекційного
процесу, "особистісна корекція" вживається переважно в контексті професійної
підготовки психологів-практиків.

3. Принципи психокорекційної роботи.

Основними принципами психокорекційної роботи є наступні:
1. Принцип єдності діагностики та корекції.
Принцип єдності діагностики та корекції відображає цілісність процесу надання
психологічної допомоги як особливого виду практичної діяльності психолога.
Детально розглянутий у працях Д. Б. Ельконіна, І. В. Дубровиной та ін., Цей
принцип є основоположним всій корекційної роботи, так як ефективність
корекційної роботи на 90% залежить від комплексності, ретельності і глибини
попередньої діагностичної роботи.
Названий принцип реалізується у двох аспектах.
По-перше, початку здійснення корекційної роботи обов'язково повинен
передувати етап прицільного комплексного діагностичного обстеження, на його
підставі складається первинне висновок і формулюються цілі та завдання
корекційно-розвиваючої роботи. Ефективна корекційна робота може бути
побудована лише на основі попереднього ретельного психологічного
обстеження. У той же час "найточніші, глибокі діагностичні дані безглузді,
якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних
корекційних заходів" (Д. Б. Ельконін, 1989).
По-друге, реалізація корекційно-розвиваючої діяльності психолога вимагає
постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки, діяльності,
динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів і переживань в процесі
корекційної роботи. Такий контроль дозволяє внести необхідні корективи в
завдання самої програми, вчасно змінити і доповнити методи і засоби
психологічного впливу на клієнта. Таким чином, контроль динаміки ходу
ефективності корекції, у свою чергу, вимагає здійснення діагностичних
процедур, які пронизують весь процес корекційної роботи та надають
психологу необхідну інформацію і зворотний зв'язок.
2. Принцип нормативності розвитку.
Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність змінюють один одного
віку, вікових стадій онтогенетичного розвитку.
Поняття "психологічний вік" було введено Л.С. Виготським. Це "той новий тип
будови особистості, її діяльності, ті психічні і соціальні зміни, які в самому
головному й основному визначають свідомість дитини,
його ставлення до середовища, його внутрішню і зовнішню життя, весь хід
розвитку в даний період "(Л. С. Виготський, 1984, с. 248).
Таким чином, при оцінці відповідності рівня розвитку дитини віковій нормі і
формулюванні цілей корекції необхідно враховувати наступні характеристики:
1) Особливості соціальної ситуації розвитку (наприклад, зміна типу освітнього
чи виховного установи, кола спілкування дитини, включаючи однолітків,
дорослих, сімейне оточення і т. Д.).
2) Рівень сформованості психологічних новоутворень на даному етапі вікового
розвитку.
3) Рівень розвитку провідної діяльності дитини, її оптимізація.
Крім поняття "вікова норма" психологу доводиться зустрічатися з поняттям
"індивідуальна норма", яка дозволяє намітити в межах вікової норми розвитку
програму оптимізації розвитку для кожного конкретного клієнта з урахуванням
його індивідуальності і самостійного шляху розвитку.
3. Принцип корекції "зверху вниз".
Даний принцип, висунутий Л. С. Виготським, розкриває спрямованість
корекційної роботи. У центрі уваги психолога коштує завтрашній день
розвитку, а основним змістом корекційної діяльності є створення "зони
найближчого розвитку" для клієнта (у Л. С. Виготського такими клієнтами
виступали діти). Корекція за принципом "зверху вниз" носить випереджаючий
характер і будується як психологічна діяльність, націлена на своєчасне
формування психологічних новоутворень.
4. Принцип корекції "знизу вгору".
При реалізації цього принципу в якості основного змісту корекційної роботи
розглядаються вправу і тренування вже наявних психологічних здібностей. Цей
принцип реалізується в основному прихильниками поведінкового підходу. У
їхньому розумінні корекція поведінки повинна будуватися як підкріплення
(позитивне чи негативне) вже наявних шаблонів поведінки з метою закріплення
соціально-бажаного поведінки й гальмування соціально-небажаної поведінки.
Таким чином, головним завданням корекції "знизу вгору" стає викликання
якими способами заданої моделі поведінки
і її негайне підкріплення. У центрі корекції - наявний рівень психічного
розвитку, що розуміється як процес ускладнення, модифікації поведінки,
комбінації реакцій із уже наявного поведінкового репертуару.
5. Принцип системності розвитку психічної діяльності.
Цей принцип задає необхідність врахування в корекційній роботі
профілактичних і розвиваючих завдань. Системність цих завдань відображає
взаємопов'язаність різних сторін особистості і гетерохронность (т. Е.
Нерівномірність) їхнього розвитку. В силу системності будови психіки,
свідомості та діяльності особистості всі аспекти її розвитку взаємопов'язані і
взаємозумовлені. При визначенні цілей і завдань корекційно-розвиваючої
діяльності не можна обмежуватися лише актуальними на сьогоднішній день
проблемами, а необхідно виходити з найближчого прогнозу розвитку. Вчасно
вжиті превентивні заходи дозволяють уникнути різного роду відхилень у
розвитку, а тим самим необхідності розгортання в цілому системи спеціальних
корекційних заходів.
Реалізація принципу системності розвитку в корекційній роботі забезпечує
спрямованість на усунення причин та джерел відхилення у психічному
розвитку. Успіх такого шляху корекції базується на результатах діагностичного
обстеження, підсумком якого стає представлення системи причинно-
наслідкових зв'язків та ієрархії відносин між симптомами і їх причинами.
При визначенні стратегії корекційної роботи принцип системності розвитку
виявляється тісно пов'язаним з принципом корекції "зверху вниз": системність
аналізу актуального рівня розвитку, досягнутого дитиною до моменту
обстеження, здійснюється з погляду центральної лінії розвитку, що склалася
ієрархії форм психічної діяльності на кожному віковому етапі, визначальною
зону найближчого розвитку та перспективи.
6. Діяльнісний принцип корекції.
Даний принцип визначає сам предмет додатки корекційних зусиль, вибір
засобів і способів досягнення мети, тактику проведення корекційної роботи,
шляхи та способи реалізації поставлених цілей.
Суть його полягає в тому, що генеральним способом корекційно-розвивального
впливу є організація активної діяльності клієнта, в ході реалізації якої
створюються умови для орієнтування в важких, конфліктних ситуаціях,
організується необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку
особистості. Корекційна вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої
діяльності, будучи засобом, що орієнтує активність.
Згідно з цим принципом основним напрямком корекційної роботи є
цілеспрямоване формування узагальнених способів орієнтування клієнта в
різних сферах предметної діяльності, міжособистісних взаємодій, в кінцевому
рахунку в соціальній ситуації розвитку. Сама корекційна робота будується не
як проста тренування навичок і вмінь, а як цілісна осмислена діяльність,
природно і органічно вписується в систему повсякденних життєвих відносин
клієнта.
Особливо широко в корекційній роботі з дітьми використовується поняття
"провідна діяльність". У дошкільному і молодшому шкільному віці такий
провідною діяльністю є гра в різних її різновидах, у підлітковому віці -общение
і різного роду спільна взаімодеятельность.
Діяльнісний принцип корекції: по-перше, визначає сам предмет додатки
корекційних зусиль, а по-друге, задає способи корекційної роботи через
організацію відповідних видів діяльності шляхом формування узагальнених
способів орієнтування.

4. Види психокорекції.

За характером спрямованості:

 симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у

розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

 каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції

триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

 пізнавальної сфери;

 особистісної сфери;

 афективно-вольової сфери;

 поведінкових аспектів;

 міжособистісних стосунків;

 внутрішньо групових відносин;

  дитячо-батьківських відносин.

За формою:

 індивідуальна;

 групова;

 у закритій природній групі (сім’я, клас)

 у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами;

 індивідуально-групова ( змішана група)

За наявністю програми:

 програмована;

 імпровізована.

За характером керування:

 директивна;

 недирективна.

За тривалістю:

 короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

 середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

 довготривала (роки): несвідомі процеси.

За маштабом завдань:

Загальна психокорекція – дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують

мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у
відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація
психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція – набір психолого-педагогічних впливів, що являють

собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекційні прийоми й
методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція – комплекс прийомів, методик і організаційних форм

роботи з клієнтом, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних
задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій,
що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором’язливість,
агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

5. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції.

Психокорекції підлягають явища, яким притаманна статичність, незмінність,

фіксованість. Але ці психологічні явища не повинні мати органічної основи
(ураження головного мозку) і не повинні сформуватися настільки рано, що в
подальшому практично не змінюються (сила нервової системи, ступінь
рухливості нервових процесів).Особливості психокорекції:підлягають лише
здорові люди, які мають певні психологічні труднощі;орієнтована на розвиток
здорової частини особистості, її потенціалу;частіше орієнтована на теперішнє
і майбутнє;орієнтована на середню тривалість зустрічей (довша за
консультацію, але коротша за психотерапію).Психокорекція спрямована на
подолання певних психічних розладів, що істотно впливають надеформацію
особистості. Для відновлення повноцінного функціонування використовують
довготривалі процедури(психотерапія).Психокорекція орієнтована на незначні
зміни, на розвиток і формування відсутніх і недостатньо розвинутих якостей
особистості.

6. Етичні проблеми в психокорекції. Вимоги до психолога, що

здійснює психокорекційний вплив.

Серед найбільш важливих етичних принципів психологічної допомоги (за Ю.

Альошиною), виділяють наступні:

Доброзичливе і безоціночне ставлення до клієнта, мається на увазі «цілий

комплекс професійної поведінки, спрямованого на те, щоб клієнт відчував себе
спокійно і комфортно». Консультанту необхідно вміти уважно слухати клієнта
(наприклад, використовуючи техніку активного слухання), намагаючись
зрозуміти його, не засуджуючи при цьому, а також надавати психологічну
підтримку і допомогу.

Орієнтація психолога на норми і цінності клієнта, а не на соціально прийняті

норми і правила, яка може дозволити клієнту бути щирим і відкритим.
Відносини прийняття цінностей клієнта і їх повагу є не тільки можливістю
висловити підтримку клієнту, але також дозволяють вплинути в майбутньому
на ці цінності, якщо вони стануть розглядатися в процесі консультування як
перешкоду для нормальної життєдіяльності людини.

Заборона давати поради. Психолог, навіть незважаючи на свій професійний і

життєвий досвід і знання, не може дати гарантованої ради клієнтові, зокрема й
тому, що життя клієнта і контекст її протікання унікальні і непередбачувані, і
клієнт є основним експертом у своєму власному житті, в той час як психолог-
зазвичай виступає як експерт в інших областях, зокрема в способах
вибудовування відносин з клієнтом, а також в теорії психологічної допомоги.
Крім того дати пораду — значить прийняти відповідальність за життя клієнта у
випадку, якщо він ним скористається, що не сприяє розвитку його особистості.
Крім того, даючи пораду, професійна позиція психолога може змінюватися, а
приймаючи рада, у клієнта може змінитися його позиція, в бік більшої
пасивності і поверхового ставлення до подій. Нерідко при цьому, будь-які
невдачі в реалізації ради клієнтом, можуть приписуватися психологу, як дала
рада авторитету, що заважає розумінню клієнтом своєї активної і
відповідальної ролі в відбуваються з ним події.

Анонімність, що означає що ніяка інформація, повідомлену клієнтом психологу

не може бути передана без його згоди ні в які організації та іншим особам, у
тому числі родичам або друзям. Разом з тим, існують винятки (про які психолог
повинен заздалегідь попереджати клієнта), спеціально відмічені в законодавстві
країни, відповідно до законів якої здійснюється професійна діяльність
психолога.

Розмежування особистих і професійних відносин — це принцип-вимога до

консультанта, пов'язаний з рядом психологічних феноменів, що впливає на
процес психологічної допомоги. Наприклад, відомо, що на професійні
відносини можуть мати сильний вплив відносини особисті, зокрема особисті
потреби та бажання психолога впливають як на процес психологічної
допомоги, так і на самого клієнта, а отже, можуть перешкоджати ефективному
здійсненню психологічної допомоги. Існують різні дослідження цих .
Наприкінці XX століття відбувалися дискусії з цієї проблеми, аналізувалися
різні наслідки вступу психолога і клієнта в особисті, в тому числі в сексуальні
відносини, але основним висновком з цих дискусій стало положення про те, що
при здійсненні психологом професійної діяльності особистих відносин по
можливості краще уникати . Якщо ж такі або подібні до них відносини
з'являються, то необхідно намагатися діяти в інтересах клієнта і якнайскоріше
перервати процес психологічної допомоги.

7. Основні елементи психокорекційної ситуації.

Корекційна ситуація включає в себе п’ять основних елементів:

1. Клієнт – людина, яка має певні проблеми психологічного характеру і яка

потребує допомоги.

2. Психолог – людина, яка здатна і надає допомогу.

3. Теорія, яка слугує поясненню проблеми. Ця теорія включає психодинаміку,

принципи навчання і інші психічні фактори.
4. Набір певних процедур (технік, методів), що використовуються для
розв’язання проблеми (зв’язок з теорією).

5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають

полегшити проблеми клієнта.

8. Спрямованість психокорекційного впливу.

В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів:

 Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу

(короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до
кількох років при психотерапії).
 Психокорекцій ні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток
особистості клієнта.
 Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що
психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи
видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна
задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при
недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості.

Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі

психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр
застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її
використання.

Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб

профілактики нервово-психічних порушень в дітей . Інші розуміють її як метод
психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і
умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини, чи як
сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи
поведінки психічно здорової людини.