НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЇ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет лінгвістики та соціальних комунікацій

Кафедра авіаційної психології

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

З дисципліни «основи психологічного консультування»

Підготувала студентка ФЛСК групи ПС-306

Ситник Ірина

Тема: «Психологічна допомога клієнтам з депресивними намірами»

2023
 2

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ З ТЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ДОПОМОГИ............................................................................................................5
1.1 Ообливості психологічної допомоги..............................................................5
1.2 Роль психологічної допомоги..........................................................................9
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА КЛІЄНТАМ З
ДЕПРЕСИВНИМИ НАМІРАМИ.........................................................................15
2.1 Люди із депресією: їх особливості................................................................15
2.2 Консультування людей з депресивними намірами......................................17
ВИСНОВКИ...........................................................................................................30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................33
 3

ВСТУП

Актуальність теми роботи. Скільки людей — стільки підстав для

звернення за психологічною допомогою.
Одні приходять до психолога, сподіваючись впоратися з важкою
життєвою ситуацією і прийняти зважене рішення, інші чекають від психолога
позбавлення від душевного страждання і таких симптомів як депресія,
тривога, страх. За психологічною допомогою часто звертаються також ті, хто
відчувають труднощі у встановленні або підтримці задовольняють особистих
відносин.
Звернення за психологічною допомогою передбачає взяття людиною
певної відповідальності за власне життя і визнання, що щось в мені, по всій
видимості, не так. Але це здатні далеко не всі. Рішучість втілити ідею
звернутися за психологічною допомогою найчастіше виникає, коли людина
починає усвідомлювати, що щось в його житті знову і знову повторюється з
одним і тим же безрадісним результатом.
Консультація з психологом — це перший крок, який свідчить про
реальний бажанні щось змінити в собі, в своїх особистих відносинах або в
професійному житті, і цей крок робить дане бажання більш реальним.
Звернення за допомогою до психолога говорить, з одного боку, про
усвідомлення нагальної потреби щось змінити в своєму житті, з іншого, —
про готовність взяти відповідальність за власне життя. Тому ваш перший
крок завжди буде вірно сприйнятий і з першого візиту ви може
розраховувати на саме серйозне ставлення, підтримку і повагу психолога.
Мета теми роботи. Визначити особливості надання психологічної
допомоги людям з депресією, набути теоретичних та практичних навичок для
професійної діяльності.
Завдання роботи:

— визначити особливості психологічної допомоги

— дослідити роль психологічної допомоги
 4

— визначити особливості депресивних людей

— вивити особливості консультування людей з депресією

Об’єкт дослідження – люди з депресією

Предмет дослідження – психологічна допомога людям з депресією
 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ З ТЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ДОПОМОГИ

1.1 Ообливості психологічної допомоги

У нашому сучасному і складному світі психологічна допомога може

знадобитися будь-якій людині, фахівці працюють і зі здоровими людьми,
котрі відчувають певні життєві труднощі. Це може бути: [4, c. 90]

1. Трагічні події і катастрофи, болючий життєвий досвід.

2. Невизначеність в кар’єрі та інших життєвих ситуаціях.
3. Скандали і непорозуміння в родині.
4. Вікова криза.
5. Виникнення різного роду міжособистісних чи групових
конфліктів.
6. Залежно різного роду.
7. Розлади здоров’я психосоматичної природи.
8. Необгрунтовані страхи, фобії, комплекси, панічні атаки.
9. Депресії, неврози і інші подібні стану.

За наведених вище обставин психологічна служба, яка може бути як

федерального, так і регіонального та місцевого масштабу, а також окремі
психологи приватної і корпоративної практики можуть: [7, c. 98]

1. Надавати консультаційні послуги.

2. Проводити психодіагностику як дітей, так і дорослих,
виявляючи певні конкретні механізми функціонування психіки.
3. Вислуховувати клієнта, даючи зворотний зв’язок.
4. Проводити коригувальні заходи, спрямовані на емоційний
стан і риси особистості клієнта.

Психологічна допомога — область практичного застосування

психології, орієнтована на підвищення соціально-психологічної
 6

компетентності людей і надання психологічної допомоги як окремій людині,

так і групі чи організації. Це безпосередня робота з людьми, спрямована на
вирішення різного роду психологічних проблем, пов'язаних з труднощами в
міжособистісних стосунках, а також глибинних особистісних проблем.
Види психологічної допомоги:

— Психологічне консультування (психологічна допомога

людям, що знаходяться в межах психологічної норми в адаптації,
розвитку і розширенні особистісного потенціалу).
— Психотерапія (спрямована на вирішення глибинних
особистісних проблем і глибинну трансформацію особистості), буває
клінічна і неклінічна.
— Психіатрія (медичний вид допомоги, використання
медикаментів, або гуманістична психіатрія, яка розглядає людину не як
хворого, а як людину з іншим світоглядом, використовує медикаменти
обмежено, отже, йде по психотерапевтичному шляху). [8]
— Психокорекція (відновлення норми, як з точки зору
емоційного стану, так і з точки зору особистісних рис).
— Також види психологічної допомоги можна розділити на:
психологічне консультування; психологічна корекція; кризове
втручання; психологічна реабілітація; психологічний тренінг;
психотерапія.

Як і в багатьох професіях, у діяльності психолога, при наданні їм

психологічної допомоги, існують деякі принципи і вимоги, реалізація яких є
обов'язковою. Існування різних етичних кодексів діяльності психолога-
професіонала в різних країнах і психологічних спільнотах пов'язано з тим, що
не існує однозначних і простих відповідей на етичні та моральні проблеми,
що до психологічної практики. Ці принципи необхідні для того, щоб надання
психологічної допомоги було не просто більш ефективним і осмисленим
заняттям, але також — соціально прийнятним. У безлічі робіт на цю
 7

тематику обговорюються різні складні ситуації, зокрема — як слід вести себе

консультанту, якщо в ході прийому він дізнається, що його клієнт планує або
вчинив асоціальний вчинок, якщо він бачить сліди побоїв або іншого
насильства на тілі у дитини та багато інших. У деяких країнах, наприклад, в
США, недотримання професійних принципів і вимог, може вести до
позбавлення психолога диплома, прав на практику і пропозиція своїх
професійних послуг тощо.
Серед найбільш важливих етичних принципів психологічної допомоги
(за Ю. Альошиною), виділяють наступні:
Доброзичливе і безоціночне ставлення до клієнта, мається на увазі
«цілий комплекс професійної поведінки, спрямованого на те, щоб клієнт
відчував себе спокійно і комфортно». Консультанту необхідно вміти уважно
слухати клієнта (наприклад, використовуючи техніку активного слухання),
намагаючись зрозуміти його, не засуджуючи при цьому, а також надавати
психологічну підтримку і допомогу.
Орієнтація психолога на норми і цінності клієнта, а не на соціально
прийняті норми і правила, яка може дозволити клієнту бути щирим і
відкритим. Відносини прийняття цінностей клієнта і їх повагу є не тільки
можливістю висловити підтримку клієнту, але також дозволяють вплинути в
майбутньому на ці цінності, якщо вони стануть розглядатися в процесі
консультування як перешкоду для нормальної життєдіяльності людини. [9]
Заборона давати поради. Психолог, навіть незважаючи на свій
професійний і життєвий досвід і знання, не може дати гарантованої ради
клієнтові, зокрема й тому, що життя клієнта і контекст її протікання
унікальні і непередбачувані, і клієнт є основним експертом у своєму
власному житті, в той час як психолог- зазвичай виступає як експерт в інших
областях, зокрема в способах вибудовування відносин з клієнтом, а також в
теорії психологічної допомоги. Крім того дати пораду — значить прийняти
відповідальність за життя клієнта у випадку, якщо він ним скористається, що
не сприяє розвитку його особистості. Крім того, даючи пораду, професійна
 8

позиція психолога може змінюватися, а приймаючи рада, у клієнта може

змінитися його позиція, в бік більшої пасивності і поверхового ставлення до
подій. Нерідко при цьому, будь-які невдачі в реалізації ради клієнтом,
можуть приписуватися психологу, як дала рада авторитету, що заважає
розумінню клієнтом своєї активної і відповідальної ролі в відбуваються з ним
події.
Анонімність, що означає що ніяка інформація, повідомлену клієнтом
психологу не може бути передана без його згоди ні в які організації та іншим
особам, у тому числі родичам або друзям. Разом з тим, існують винятки (про
які психолог повинен заздалегідь попереджати клієнта), спеціально відмічені
в законодавстві країни, відповідно до законів якої здійснюється професійна
діяльність психолога. [10, c. 33]
Розмежування особистих і професійних відносин — це принцип-вимога
до консультанта, пов'язаний з рядом психологічних феноменів, що впливає
на процес психологічної допомоги. Наприклад, відомо, що на професійні
відносини можуть мати сильний вплив відносини особисті, зокрема особисті
потреби та бажання психолога впливають як на процес психологічної
допомоги, так і на самого клієнта, а отже, можуть перешкоджати
ефективному здійсненню психологічної допомоги. Існують різні дослідження
цих . Наприкінці XX століття відбувалися дискусії з цієї проблеми,
аналізувалися різні наслідки вступу психолога і клієнта в особисті, в тому
числі в сексуальні відносини, але основним висновком з цих дискусій стало
положення про те, що при здійсненні психологом професійної діяльності
особистих відносин по можливості краще уникати . Якщо ж такі або подібні
до них відносини з'являються, то необхідно намагатися діяти в інтересах
клієнта і якнайскоріше перервати процес психологічної допомоги

1.2 Роль психологічної допомоги

 9

Науковці наголошують на необхідності створення системи розвитку

психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, яка б сприяла організації
самодопомоги, адаптації і формуванню стійкості до стресових факторів у
постраждалого населення [13, с. 31] Система психосоціальних послуг для
постраждалого населення є невід’ємною частиною сучасних міжнародних
документів в контексті надання гуманітарної допомоги.
Гуманітарна хартія, Мінімальні стандарти надання гуманітарної
допомоги, Кодекс поведінки надання допомоги у випадках стихійних лих і
катастроф Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця і
громадських організацій – основні стандарти, якими керуються у своїй роботі
міжнародні організації та національні уряди. Надання гуманітарної допомоги
сфокусовано на 4 основних сферах діяльності, таких які: водопостачання,
санзабезпечення і сприяння дотриманню гігієни; продовольча безпека та їжа;
забезпечення житлом, організація розміщення і непродовольча допомога;
медична допомога [13, с. 31]
В контексті психологічної допомоги значимою для України є
міжнародна практика застосування інструментів для оцінки травмованих
дітей та підлітків за допомогою Індексу реакції посттравматичного
стресового розладу Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Цей
метод був одним із найбільш широко використовуваних в США та в усьому
світі після великих катастроф і катастрофічного насильства як невід’ємний
компонент громадських програм реагування на психічне здоров’я та
відновлення [1]. Індекс реакції широко використовується для різних типів
травм, вікових діапазонів, умов і культур. Науковець Т. Титаренко вважає,
що соціально-психологічна реабілітація особистості включає в себе
досягнення якісно нового рівня її психологічного здоров’я. Хороше
психологічне здоров’я забезпечує підвищення суб’єктивної задоволеності
власним життям і самим собою, що дає змогу сприймати власне життя як
вдале, щасливе [15, с. 147]. Усе частіше використовується останнім часом і
так звана непряма психологічна допомога постраждалим. Не працюючи
 10

безпосередньо із самою постраждалою людиною, спеціалісти звертаються

насамперед до її оточення, що сприяє поступовим модифікаціям домашнього,
професійного, дозвіллєвого середовища. Наприклад, досить ефективною є
робота з тими членами сім’ї військових, які йдуть на контакт із психологом
та розуміють значущість коректної підтримки рідної людини, яка поки що
відмовляється брати участь у реабілітаційних заходах [15, с. 141]. Однією з
ефективних форм соціальної допомоги стає робота зі створення більш
комфортних умов життя і праці постраждалого, здатних підвищувати його
загальну, професійну, особистісну адаптивність. Так, наприклад,
волонтерські організації, які працюють з ветеранами, вже сьогодні сприяють
їхнім бізнесовим стартам, усіляко допомагаючи в реєстрації приватних
підприємств, пошуку необхідних приміщень, наборі персоналу, рекламуванні
послуг, що пропонуються.
А дізнатися про такі волонтерські ініціативи, познайомитися з
організаторами, зробити перші кроки до нової сфери самореалізації
допомагають зазвичай друзі і члени сім’ї. Останнім часом, коли доступ до
різнобічної інформації стає все простішим завдяки використанню
найновіших інформаційних технологій, значно розширюються можливості
жителів невеликих містечок, сіл, де немає реабілітаційних центрів та груп
взаємодопомоги. Інтернет-послуги забезпечують нові оперативні способи
взаємодії психологів і їхніх 24 Науковий вісник Вінницької академії
безперервної освіти.
Практично кожен, у кого є комп’ютер та доступ до інтернету, може
знайти необхідну літературу із психологічними порадами і рекомендаціями
та координати спеціалістів, які готові консультувати людину в скайп-режимі.
Спілкування в соціальних мережах, створення онлайн-товариств ветеранів,
груп дружин учасників АТО, які обговорюють усі актуальні для них
проблеми, спільно шукаючи способи вирішення складних життєвих завдань,
– усе це дає змогу суттєво підвищити якість професійної психологічної
допомоги [15, с. 142]. Одночасно перед психологами стоїть «приховане»
 11

завдання – спрямувати дорослих на те, аби вони усвідомили значення

своєчасного включення власних індивідуальних особистісних ресурсів для
повернення втраченого психологічного здоров’я. Слід врахувати, що у
кожної людини є ресурс для подолання стресових ситуацій – головне, щоб
фахівець ззовні допоміг вчасно зорієнтуватися в навколишньому новому
середовищі. Це має стати їхнім домашнім завданням. За умови внутрішнього
включення дорослої особистості навчання різноманітних прийомів та методів
саморегуляції, формування позитивної мотивації, активних настановлень на
життя та професію проходитимуть ефективніше.
Сучасні науковці працюють в напрямку розробки навчальних
педагогічних дисциплін з акцентом на роботі в посттравматичний період для
студентів вищих закладів освіти. Так, Оверчук В., Васюк К., Кушнір Ю.
розроблено освітньо-професійну програму «Реабілітаційна психологія в
надзвичайних ситуаціях (Rehabilitation psychology in emergency situations)»,
що має на меті формування наукових уявлень про природу психіки, про
психологічні складові частини перебігу відновлення, компенсації, реадаптації
чи адаптації людини в травмівних умовах надзвичайних ситуацій. Програма
націлена на розвиток здатності до застосування психологічних знань фахівців
психологів в умовах професійної діяльності [8].
Поштовхом у розвитку системи надання психологічної допомоги
внутрішньо переміщеним сім’ям, у період з початку загострення російської
агресії з 24 лютого 2022 р. по цей час, стала діяльність органів державної
влади. Як приклад – базова інституція влади – Вінницька обласна військова
адміністрація, яка оголосила про створення мобільної групи з підготовки та
проведення Акції «Вінницький батальйон добрих справ» з метою надання
психологічної, педагогічної та соціальної реабілітації дітям з внутрішньо
переміщених сімей та організації заходів дозвілля з виїздом у територіальні
громади області [17]. До складу мобільної групи ввійшли представники
місцевої влади (Вінницької обласної та Вінницької районної військових
адміністрацій), представники законодавчої влади (Народний депутат
 12

України), науковий співробітник Українського науковометодичного центру

практичної психології і соціальної роботи, фізичні особи-підприємці
культурно-мистецького напрямку, артисти лялькового театру та ін.
Орієнтовна програма виїздів включала відвідування волонтерських центрів, в
яких організовано надання гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним
особам, групові та індивідуальні зустрічі з дорослими та дітьми, передача
гуманітарної продуктової та речової допомоги, вручення подарунків
спортивного спрямування від міжнародної благодійної організації ЮНІСЕФ
(ООН). Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з цих сімей
організовано культурно-мистецькі програми за участю відомих українських
артистів та тематичні вистави, що організовували артисти Вінницького
обласного академічного театру ляльок. Обов’язковою складовою частиною
зустрічей були групові розвиткові заняття для дітей з надання психологічної
підтримки та супервізійні зустрічі з їхніми батьками. Також фахівці різних
спеціальностей гуманітарного спрямування, зокрема практичні психологи та
соціальні педагоги закладів освіти, вчителі, соціальні працівники, фахівці
Інклюзивноресурсних центрів, представники громадських організацій,
волонтери активно включені в процес надання психологічної допомоги
внутрішньо переміщеним сім’ям, що пережили бойові дії та переїхали в нове
соціальне середовище Вінницької області. Психологічна підтримка
передбачає першу психологічну допомогу та розвиткові заняття спрямовані
на розвиток психосоціальної стійкості до стресу у дітей, зокрема: посилення
ролі позитивних активностей, розвиток навичок керування психологічними
реакціями, пропагування позитивного мислення та відновлення
підтримуючих соціальних зв’язків. Основною метою навчальних 25
Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Педагогіка.
Психологія», Вип. 1, 2022 тренінгів з внутрішньо переміщеними сім’ями є
зміцнення соціально-психологічного реагування дітей та їхніх родин,
постраждалих унаслідок кризи, зменшення соціальнопсихологічних наслідків
травми, забезпечення сталого доступу до отримання психологічної допомоги
 13

[13, с. 42]. Одночасно, на теренах області у співпраці з владою, почали

активну роботу дві міжнародні організації, діяльність яких спрямована на
надання психологічної допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям –
громадська організація «Лікарі без кордонів» (Женевський офіс) (MSF) та
Triangle Generation Humantare. Фахівці ГО «Лікарі без кордонів»
(Женевський офіс) (MSF) під егідою Вінницької обласної військової
адміністрації організували для фахівців мобільних груп територіальних
громад області одноденні навчання з надання першої психологічної допомоги
ВПС. Так, в кожній громаді було сформовано мобільні групи з 15 фахівців
(представників місцевої влади, практичних психологів та соціальних
педагогів, педагогів закладів освіти, соціальних працівників, волонтерів,
представників ГО), які пройшли навчання та отримали першочергові
практичні навички для психологічної підтримки ВПС.
За один місяць охоплено 12 територіальних громад, більше двох сотень
фахівців. Метою навчання є розкриття базових основ та принципів з
організації допомоги людям у напрямку допомагати самим собі та
відновлення контролю над життєвою ситуацією. Навчальний захід містить
чотири навчальні сесії про особливості власної безпеки, визначення кризової
події, аналіз наявних послуг та групи підтримки та принципи дії першої
психологічної допомоги [18]. У ситуації військового конфлікту актуальності
набуває своєчасно надана перша психологічна допомога.
Така допомога пропонується людям, які тільки що або нещодавно
зазнали травмуючих подій та знаходяться у важкому психічному стані.
Фахівці зазначають, що таку допомогу можуть надавати всі, хто знаходиться
поряд, а не лише спеціалісти через фахові консультації. Перша психологічна
допомога включає в себе надання постраждалій особі емоційної, фізичної,
соціальної підтримки, посилення відчуття безпеки [18]. Першочергово
внутрішньо переміщені сім’ї потребують задоволення базових потреб та
отримання доступу до відповідних послуг, а також допомоги у вирішенні
їхніх нових проблем. Найбільш поширені потреби – це пошук тимчасового
 14

житла, їжі, води, санзабезпечення, оновлення послуги з охорони здоров’я для

людей з травмами або хронічними захворюваннями чи тривалими розладами
здоров’я, відновлення контакту з близькими людьми, друзями та доступ до
особливого виду підтримки стосовно культури або релігії цих людей.
Представники Triangle Generation Humantare здійснили 4-х денний візит на
Вінниччину з метою ознайомлення з командою фахівців мобільної групи
Вінницької обласної військової адміністрації, організації візитів до пунктів
розміщення ВПС в територіальних громадах та встановлення комунікації з
окремими їхніми представниками та самопрезентації ГО.
Зібрана інформація була включена у міжнародний звіт щодо стану
життєдіяльності внутрішньо переміщених осіб у 4-х областях України
(Тернопільська, Вінницька, Львівська, Чернівецька). За результатами візиту
було прийнято рішення про продовження співпраці з Вінницькою обласною
військовою адміністрацією у напрямку детального вивчення потреб цих
сімей, які розміщені у пунктах тимчасового розміщення, та планування
системної психологічної роботи з дорослими та дітьми. Представники
ЮНІСЕФ (ООН) та їхні партнерські організації працюють на місцях,
надають підтримку дітям та сім’ям, які потребують безпеки, стабільності та
захисту.
 15

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА КЛІЄНТАМ З

ДЕПРЕСИВНИМИ НАМІРАМИ

2.1 Люди із депресією: їх особливості

Депресія — це хвороба.
Як стверджує очільниця МОЗ, у нашій мові є безліч синонімів для
позначення цього стану, але суспільство досі не хоче визнавати депресію
Депресія — це хвороба, яка щороку вражає понад 300 мільйонів людей,
сильно погіршує їхню якість життя і працездатність, а також може призвести
до суїциду. Кожен шостий хоча б раз в житті переживав депресивний епізод.
Жінки страждають на депресію майже вдвічі частіше за чоловіків. Депресію
часто ігнорують та не діагностують лікарі, а самі пацієнти не поспішають
звертатися по допомогу. Лише двоє з п’яти людей, що страждають на
депресію, залежності чи тривожність, шукають лікарської допомоги.
Депресія може мати м’яку, середню і тяжку форми. В понад 50%
випадків депресивні епізоди повторюються, особливо якщо їх не лікувати.
Крім клінічної депресії (шукати major depressive disorder) є й інші стани, що
мають подібну симптоматику. [13, c. 45]
Депресивні періоди бувають при біполярному порушенні (період
гіпоманії). Стан, подібний до депресії, супроводжує передменструальне
дисфоричне порушення. Деякі люди, особливо в північних широтах,
страждають на сезонне афективне порушення.
Симптомами депресії можуть бути постійний тривожний, пригнічений
чи спустошений стан, дратівливість, почуття провини, нікчемності й безнадії,
втрата інтересу до колись улюблених занять, втомлюваність і відсутність сил,
уповільнені рухи чи мова, або навпаки, неспокій, нервова непосидючість,
складність у прийнятті рішень, погана концентрація уваги, забудькуватість,
зміна харчової поведінки (переїдання чи відмова від їжі), проблеми зі сном
(безсоння, ранні підйоми, нездатність встати вранці), небажання виходити з
 16

дому, болі в різних частинах тіла та суїцидальні думки. Ці симптоми навряд

чи трапляться одночасно в окремо взятої людини.
У дітей депресія проявляється як дратівливість, болі, сум, бентежність,
відмова ходити до школи, втрата ваги. Депресія у підлітків проявляється як
озлобленість, відчуття нікчемності, окремішності, схильність завдавати собі
пошкоджень, пробувати наркотики, небажання спілкуватися.
Тривалий час панувала гіпотеза про брак серотоніну (одного із
нейромедіаторів) при депресії. Відомо, що депресивні стани пов’язані зі
зміною об’єму, структури нейронної мережі та активності кількох ділянок
мозку: гіпокампу, гіпоталамусу, амигдали та передньої кори головного
мозку. Наразі для лікування депресії прописують препарати, що стають на
заваді захоплення серотоніну, дофаміну чи норадреналіну нейронами, або
заважають руйнації деяких нейромедіаторів ферментами. Старі трициклічні
антидепресанти не прописують в першу чергу. [17, c. 85]
Лікувати хронічні хвороби, принаймні, не давати їм погіршуватися.
Депресія може бути наслідком серцево-судинних хвороб, артриту чи діабету.
▪ Займатися фізичними навантаженнями та залучати людей старшого
віку до тренувань.
▪ Бути обізнаними щодо депресії, вміти її розпізнати у себе чи
близьких.
▪ Вчити дітей і підлітків позитивному мисленню.
▪ Працювати з "групами ризику" і вчити їх справлятися з депресією.
▪ Включити заходи із запобігання та виявлення депресії в лікувальні
програми.
Якщо ви підозрюєте у себе депресію, зверніться передусім до
сімейного лікаря. Лікар має перевірити, чи не викликані ці симптоми
порушенням роботи щитоподібної системи, чи немає супутніх хронічних
хвороб чи анемії, і направити за потреби до фахівців, що надають
спеціалізовану медичну допомогу та/чи психотерапевта.
 17

2.2 Консультування людей з депресивними намірами

Знижений настрій - одне з найбільш неприємних емоційних станів

особистості, часто виникають в різних життєвих ситуаціях, і один з
найважливіших симптомів більшості порушень психіки, а іноді домінуючий
симптом (депресивний невроз, психози). У консультуванні ми, як правило,
зазвичай стикаємося з так званої "реактивної депресією", яка зазвичай
виникає як реакція на події, що травмують життя (соматичне захворювання,
конфлікти, інтимні проблеми, різні втрати, в тому числі смерть близької
людини тощо).
Депресія насамперед проявляється в зміні настрою. Людина стає
сумним і похмурим, його долають думки про свою невдалу життя, пече
гостре почуття провини. Він втрачає смак до життя і здатність чинити опір
труднощам, втрачає інтерес до речей, які раніше залучали. Сповільнюється
як рухова активність, так і перебіг процесів мислення. Якщо депресія
незначна, індивід ще може продовжувати працювати, виконувати
повсякденні завдання, проте все це перестає приносити їй задоволення. При
загостренні депресії втрачається будь-яка активність. Людина стає байдужим
до всього, наприклад, може годинами сидіти біля телевізора і дивитися не
важливо що або просто лежати. Все навколо він бачить в "темному світлі".
Найяскравіша риса депресивної особистості - самоприниження. При депресії
людина відчуває себе нічого не вартим, невдахою і т.п. Він стає занадто
чутливим до всього, і це теж зменшує самооцінку. Наприклад, сварка з
значимою людиною, яка не більше ніж епізод життя, здається кінцем світу;
невдача на іспиті сприймається як доказ абсолютної бездарності. Слід
підкреслити, що в стані депресії індивід вважає своє сприйняття світу єдино
правильним, а періоди життя без депресії представляються йому ілюзією. [19,
c. 55]
Людина в стані депресії зайнятий тільки собою, своїми проблемами,
своїм здоров'ям. Він часто схильний говорити про симптоми, пов'язаних з
 18

депресією, але не про саму депресії. Тому висловлюється занепокоєння

фізичним здоров'ям, підкреслюються скарги на безсоння, раннє
пробудження, втрату апетиту, загальну втому. Іноді скарги на порушення
різних систем організму "маскують" депресію (випадки так званої
"маскованих депресії").
Консультант слід пам'ятати, що депресія спотворює розуміння
минулого. Людині здається, що в його минулому не було нічого хорошого,
ніяких просвітів. Він не пам'ятає миттєвостей щастя, як здорова людина -
моментів болю. Такий погляд на минуле впливає і на нинішню самооцінку.
Уже говорилося про схильність депресивних клієнтів до самознищення.
Більшість з них забувають випадки, коли в минулому їм супроводив успіх, і
не здатні виділити такі епізоди в сьогоденні. До речі, депресія спотворює
судження і тих людей, у яких все йде успішно. Консультанту треба звертати
на це увагу клієнтів.
При виникненні депресії індивід зазвичай шукає контакти з іншими
людьми, сильно бажаючи їх допомоги. Однак нерідко його пригнічений
настрій обумовлює невдачі в міжособистісних стосунках. В результаті
депресія посилюється, так як індивіду починає здаватися, що оточуючі
намагаються його відштовхнути. У цьому він знаходить підтвердження
нелюбові до себе. Так поступово припиняється пошук зв'язків з іншими
людьми, відбувається видалення від них і смиренність. Охоплений депресією
індивід відчуває безсилля і безнадійність, страждає мовчки, часто злостячись
на інших і на себе.
Один із наслідків депресивного стану - залежність від думки інших
людей, особливо близьких. Людина перестає бути байдужим до того, що
думають про нього інші. Залежність і чутливість до критики породжують
невпевненість, а вона в свою чергу ще більше збільшує залежність. Коли
депресивний клієнт звертається за допомогою, все його поведінку
програється в ситуації консультування. Клієнт домагається, щоб консультант
взяв на себе відповідальність за його життя. Проте, визнаючи правило, що в
 19

початковій стадії роботи з депресивними клієнтами консультант повинен

бути більш активними (про це ще піде мова), зовсім не обов'язково приймати
на себе всю відповідальність за консультативний процес. Консультант дійсно
не відповідає ні за рішення проблем депресивного клієнта, ні за зміни в його
житті, ні за прийняття рішень. У клієнта, який нарешті зрозуміє, що
консультант не може і не збирається все робити за нього на зразок мага або
дбайливих батьків, виникає фрустрація, оскільки насправді він хоче
більшого, ніж допомоги. Депресивного клієнта недостатньо, щоб
консультант просто допоміг його самовизначення. Йому хотілося б мати в
особі консультанта мало не замінника коханої людини. Коли такі бажання не
виконуються, клієнт свою незадоволеність нерідко висловлює злістю.
Взагалі людина в стані депресії майже завжди відчуває певну
озлобленість, яким би пригніченим і нещасним він не був. Наприклад, він
сердиться на померлого чоловіка за те, що той залишив його, постійно
скаржиться на погане поводження друзів і близьких, обурюється
оточуючими, задоволеними життям. Тут виникає і певне протиріччя - поява
ворожості підсилює дискомфорт, тому що підвищена потреба в людях. Коли
людина не наважується відкрито висловити озлобленість, вона зростає і
приймає форму самозвинувачення. Так виходить зачароване коло, де
переплітаються між собою депресія і залежність, самоприниження і
озлобленість. Недарма депресію іноді називають "перевернутої злістю"
[ 20,c/ 95]
Тому вселяти депресивного клієнта, що все буде добре і не треба
звертати увагу на дрібниці, тобто всіляко підбадьорювати клієнта, швидше
шкідливо, ніж корисно. Це тільки озлоблює і загострює депресію.
Перш за все необхідно встановити, з депресією якого роду ми
зіткнулися - з проявом психотичного захворювання, з невротичної депресією
або просто з нормальною реакцією на сумні події. Депресію не слід плутати з
іншими порушеннями. Іноді консультант приймає симптоми депресії за
перевтома, фізичне або психічне виснаження і рекомендує клієнтові більше
 20

відпочивати, спати, вживати вітаміни, поїхати в санаторій і т.п. Однак в разі

депресії це мало допомагає.
Завдання консультанта в роботі з депресивними клієнтами двояка:
підтримати клієнта і допомогти йому в психологічному поясненні труднощів.
Сам факт, що консультант готовий "битися" з депресією, зміцнює надію
клієнта і нейтралізує відчай. Підтримка і розуміння зменшують страждання і
переживання провини, допомагають відновити самоповагу. Клієнт, бачачи
хоча б одну людину, яка розуміє і цінує його, може змінити установку по
відношенню до оточуючих в позитивному напрямку. З метою відновлення у
клієнта віри у власні можливості необхідно звертати увагу на сфери, в яких
він компетентний, і його колишні досягнення. Важливо мобілізувати
агресивні спонукання клієнта, щоб він міг успішніше боротися з життєвими
випробуваннями.
Консультант повинен не вичікувати (це ще більше фрустрирует
депресивного клієнта і поглиблює депресію), а активно розмовляти з
клієнтом про його переживаннях і зовнішніх обставин. Депресивні клієнти
вимагають більшої активності, ніж решта контингент звертаються. Краще
звичайного необхідно структурувати консультативну бесіду, особливо в
початковій стадії консультування. Подібна тактика обумовлена ??пасивністю
клієнта, його небажанням самостійно аналізувати проблеми. Якщо
консультант буде сидіти мовчки, він лише підкреслить нездатність клієнта до
адекватного спілкування. Тому на початку консультування фахівець несе
основну відповідальність за бесіду.
Іноді депресивний клієнт настільки пасивний, що насилу може
говорити про свої проблеми, тому з ним приходить супроводжуючий. Хоча
взагалі в консультуванні слід ухилятися від розмов за спиною клієнта, в
даному випадку отримання інформації від особи, яка супроводжує клієнта,
видається виправданим. [20, c. 35]
Консультант повинен часто зустрічатися з депресивним клієнтом,
особливо якщо стикається з гострою депресією. Частота зустрічей може бути
 21

2-3 рази на тиждень з поступовим її зменшенням в залежності від стану

клієнта. У процесі консультування необхідно долати залежність клієнта і
спонукати його до більш активної ролі з кожною наступною зустріччю.
У випадках депресії зазвичай використовується медикаментозне
лікування антидепресантами. Призначення ліків і дозування - це справа
лікарів, однак консультант повинен знати, чи вживає його клієнт ліки і яка
сила їх впливу. Не слід давати поради клієнтові на вибір ліків або доз, однак
виникають питання обов'язково потрібно обговорити з призначив ліки
лікарем.
Консультант повинен знати про біологічну і психологічної схильності
деяких людей до депресивних реакцій у важких життєвих ситуаціях. У таких
клієнтів стан депресії може повторюватися в несприятливих обставинах.
Депресія, особливо виникла в силу зовнішніх причин, зникає при зміні
життєвих умов.
Процес консультування депресивних клієнтів красиво узагальнив [13,
c. 90]:
"Необхідна тривала витончена емпатичних зв'язок між аналітиком і
депресивним клієнтом; ми повинні бути дуже уважними, щоб не допускати
воцаріння безглуздою тиші або не говорити надто багато, надто швидко або
проникливо, т. Е. Ніколи не слід віддавати дуже багато або, навпаки, мало . у
будь-якому випадку депресивним пацієнтам потрібні відносно часті і тривалі
зустрічі в залежності від їх настрою, потрібно тепле ставлення і повагу -
установки, які не слід плутати з надмірними добротою, симпатією,
заспокоєнням ... з цими пацієнтами ми завжди знаходимося між прірвою і
синім морем - це неминуче ".
Особливості консультування при суїцидних наміри
Людина в стані депресії часто становить небезпеку для самого себе,
тому що схильний до саморуйнування в явній і прихованій формах. Коли ми
зустрічаємося з депресивними клієнтами, не можна забувати, що
слабовираженная депресія може перерости в гостру з суїциднимі намірами.
 22

Самогубство вважається жахливим, ганебною справою, і деякі

консультанти, працюючи з депресивними клієнтами, мимоволі нехтують
такою можливістю і вважають, що їх клієнти не можуть навіть подумати про
це. Якщо консультант виявляє такого роду сліпоту, виникає велика небезпека
для благополуччя і навіть життя клієнта. Проблема полягає, як правило, не в
приховуванні самогубцем своїх намірів, а в тому, що він не буде почутий,
коли говорить про них.
Зазвичай розрізняють спробу самогубства (парасуіцід) і реалізоване
самогубство. За даними Davis (1968: цит. За: Kennedy, 1977), жінки в чотири
рази частіше, ніж чоловіки, намагаються покінчити життя самогубством, а
чоловіки в чотири рази частіше кінчають життя самогубством. Іноді
стверджується, що невдала спроба самогубства означає, що намір був
несерйозним. Це досить небезпечна помилка, бо чимало людей, які
намагалися накласти на себе руки, повторюють спробу. За даними Shocket
(1970; цит. За: Kennedy, 1977), в 12% випадках повторна спроба робиться
протягом трьох років.
Важливим є питання, хто саме і в яких ситуаціях частіше здійснює
самогубство. Уже згадувалося, що не всі люди в стані депресії мають намір
вчинити самогубство, але поза депресії самогубство відбувається дуже рідко.
Робляться спроби дати більш повну характеристику групі потенційних
самогубців. Kennedy (1977) вказує кілька критеріїв ризику:
1. Самотні чоловіки (розлучені і не мають близьких друзів) старше 40
років.
2. Особи, які живуть одні.
3. Алкоголіки.
4. Люди, які перенесли велику втрату.
5. Люди похилого віку, які мають соматичні захворювання.
Pretzel (1972) відзначає дві умови, що сприяють спробам самогубства.
Перше - збільшення стресу до важко переноситься індивідом рівня. Друге -
нездатність подолати стрес ні поодинці, ні з допомогою інших. Зазвичай
 23

рішення про самогубство не виникає раптово. Часто йому передує серія

спроб поділитися своїми намірами з іншими людьми. Найбільша вірогідність
спроби самогубства припадає на вершину екзистенціальної кризи. Coleman
(1972) відзначає три фактори, сильно підвищують ризик при схильності до
самогубства: міжособистісні кризи, падіння рівня самооцінки, втрата сенсу
життя і перспективи. Shneidman (1969) вказує чотири умови, що сприяють
можливості самогубства:
1. Депресія.
2. Дезорієнтація з галюцинаціями і маренням.
3. Прагнення повернути собі контроль за оточенням в певних
обставинах, наприклад: невиліковно хвора людина може намагатися накласти
на себе руки в цілях взяти під контроль час своєї смерті.
4. Залежність від інших і велика незадоволеність таким становищем.
Дуже важлива риса потенційного самогубці - амбівалентність. Вона
ускладнює розпізнавання дійсних намірів. Тому про які намагалися накласти
на себе руки іноді можна почути: "Не схоже на депресію. Вчора ввечері у
нього був гарний настрій".
Консультант, що зустрічається з клієнтами, що мають суїцидні наміри,
перш за все зобов'язаний проаналізувати власні установки і почуття по
відношенню до самогубства, знати їх заздалегідь. У роботі ніколи не слід
приховувати свої справжні почуття. Хороший контакт з консультантом може
бути найміцнішою ниткою, що зв'язує втратив надію людини з життям.
Іноді вважають, що обговорення з клієнтами можливості самогубства
тільки підсилює їх наміри. Однак, як правило, бесіда про почуття, що
підштовхують до самогубства, зменшує ймовірність реалізації спонукань.
Тому консультант не повинен ухилятися від обговорення з депресивними
клієнтами проблеми самогубства. Тим самим він показує клієнту, що думки
про самогубство можуть бути сприйняті і зрозумілі іншою людиною. [19, c.
56]
 24

Розглядаючи дуже серйозно будь-який намір самогубства, все ж не

можна забувати про можливість маніпулятивної загрози з метою переконати
консультанта в важливості своєї проблеми і претендувати на максимум його
часу. Більшість симулянтів є істеричними особистостями. Деякі клієнти
говорять про самогубство з бажання помститися тим, хто нібито їх
недостатньо любить. Взагалі елемент ворожості присутня майже в кожному
самогубство.
Зустрівшись в консультуванні з депресивним клієнтом, що висловлює
суїцидні наміри, дуже важливо оцінити ризик їх реалізації. Від правильного
прогнозу може залежати життя клієнта. На думку Pretzel (1972), "задум
самогубства має три складових: вибір кошти, убивча міць засобу та його
доступність. Якщо людина вже вибрав спосіб самогубства, напевно
забезпечує смерть, і засіб легко доступно, ризик стає дуже великим.
Ступінь ймовірності самогубства консультант може з'ясувати, задаючи
клієнту непрямі питання (Bird, 1973). Прямо питати: "Не маєте намір Ви
вчинити самогубство?" - Неприйнятно, тому що таке питання спонукає
клієнта до заперечення. Ефективна тактика "поступового" розпитування:
консультант: Як йдуть справи?
клієнт: (Знизує плечима).
консультант: Не все добре?
клієнт: (Трясе головою).
консультант: Сумно?
клієнт: (Киває головою).
консультант: Все здається безнадійним?
клієнт: Так.
консультант: Життя іноді здається безглуздою?
клієнт: Іноді.
консультант: Чи часто Ви думаєте, що хотіли б ви померти?
клієнт: Більшу частину часу.
консультант: Виникає бажання покінчити з життям?
 25

клієнт: Іноді.
консультант: Чи обговорювали Ви, як це зробити?
клієнтЩе не зайшов так далеко.
Така поступовість опитування дає можливість точніше дізнатися, як
далеко зайшов клієнт в своїх думках про смерть. В даному випадку клієнт
має явні суїцидні наміри, проте прямої загрози самогубства поки немає.
Засновник логотерапія V. Frankl пропонує оцінювати замість
ймовірності самогубства величину життєвого потенціалу і питати клієнта не
про причини небажання жити, а про сенс життя для нього. Чим більше
перебуває ниток, що зв'язують клієнта з життям, тим менш імовірно
самогубство. Існують певні правила консультування осіб, які мають намір
вчинити самогубство (Schutz, 1982; Berman, Cohen-Sandler, 1983; цит. За:
Corey, 1986; Bird, 1973; Kennedy, 1977):
1. З такими клієнтами потрібно частіше зустрічатися.
2. Консультант повинен звертати увагу суїцидні клієнта на позитивні
аспекти в його житті. Наприклад: "Ви згадували, що перш багатьом
цікавилися. Розкажіть про свої пристрасті" або "Завжди є заради чого жити.
Що Ви думаєте про це?". Такі питання допомагають клієнту знайти ресурси
для подолання важкого етапу життя.
3. Дізнавшись про намір клієнта вчинити самогубство, не слід
панікувати, намагатися відволікти його якимсь заняттям і вдаватися до
моралізування ("Від цього нічого не зміниться", "Чи знаєте Ви, що всі релігії
вважають самогубство найбільшим гріхом?"). Така тактика лише переконає
клієнта, що його ніхто не розуміє і консультант - теж. [13, c. 76]
4. Спеціаліст повинен залучити до роботи з клієнтом між
консультативними зустрічами значимих для нього людей (близьких, друзів).
5. Клієнт повинен мати можливість в будь-який час зателефонувати
консультанту, щоб той міг контролювати його емоційний стан.
6. При високу ймовірність самогубства слід вжити заходів обережності
- проінформувати близьких клієнта, обговорити питання про госпіталізацію.
 26

Консультанту не завжди легко це виконати. Клієнт нерідко починає

заперечувати свої наміри і стверджує, що нічого за нього турбуватися. Проте
консультанту краще сподіватися на свою інтуїцію і врахувати небезпечні
ознаки в поведінці клієнта, оскільки втішні заяви можуть носити
відволікаючий характер. У випадках явного суїцидні ризику консультант
повинен вимагати негайної госпіталізації, хоча більшість клієнтів
категорично протестують проти приміщення в психіатричну клініку. Деякі
психотерапевти (Storr, 1980) вважають, що клієнта шокує зміна поведінки
консультанта. Людина, що спонукає до незалежності і вільним вибором,
раптом бере на себе повноваження обмежити свободу клієнта, замкнути його
в психіатричній клініці. Нам думається, що право остаточного вибору має
кожна людина, але обов'язок консультанта в разі загрози самогубства -
зробити максимум можливого, щоб вплинути на вибір клієнта на користь
життя.
7. Консультант не повинен дозволяти клієнту маніпулювати собою за
допомогою загрози самогубства.
8. Консультант зобов'язаний не забувати, що він не Бог і, незважаючи
на найкращі спонукання, не завжди здатний перешкодити самогубства.
Найбільшу відповідальність за власні дії несе сам клієнт. Консультант не
може повністю і одноосібно відповідати за клієнта. Він лише професійно
відповідальний за припинення реалізації суїцидних намірів. Однак
незаперечна аксіома - якщо клієнт дійсно хоче покінчити з життям, ніхто не
здатний зупинити його. Як зазначає Kennedy (1977), "ми говоримо" так
"життя клієнта, але повинні бути готові до того, що деякі клієнти все-таки
скажуть свого життя" немає ".
9. Консультант зобов'язаний детально, в письмовій формі,
документувати свої дії, щоб в разі нещастя він зміг довести собі і іншим, що
діяв професійно і вжив усіх заходів для уникнення катастрофи.
Консультант повинен знати специфіку консультування осіб, які
намагалися накласти на себе руки. Консультування спрямовується на
 27

подолання спонукань до самогубства, які ще залишаються після невдалої

спроби. Hamilton і Moss (цит. За: Kennedy, 1977) виділяють три етапи
консультування: в гострій фазі, в фазі одужання і після одужання. Особливо
значима робота консультанта в двох перших фазах.
Під час першого контакту після невдалого самогубства на перший план
виступають унікальність ситуації і самопочуття "самогубці-невдахи".
Людина, що випробував максимальна напруга духовних сил, розуміє, що не
помер, але обставини, що призвели до спроби піти з життя, у нього
залишилися. Момент "пробудження" - початок нового етапу життя цієї
особи. Тому важливо, яке "вплив" буде вписано в "чистий аркуш" свідомості
клієнта. Час першого контакту не повинно обмежуватися, клієнту треба
дозволити виговоритися. Від консультанта, зустрічається з таким клієнтом,
потрібно непідробна щирість, зосередження і віддача всіх своїх духовних
сил. Мається на увазі щось більше, ніж обов'язок консультанта. Після спроби
самогубства клієнт максимально відкритий і дуже ранимий, він ясно відчуває
внутрішній стан консультанта. У першій фазі не слід починати обговорення
основного конфлікту і лише поступово можна перейти до причин і
психосоматическому змістом самогубства. Саме консультування повинно
бути спрямоване на зменшення тривоги і безнадії.
Фаза одужання починається, коли клієнт може повернутися в своє
колишнє оточення. Під час другої фази, як, до речі, і після повного
відновлення, можливе повторення суїцидних мотивів. Провокуючий вплив
надає саме оточення, безпосередньо пов'язане з травмуючим фактором. Тому
на другому етапі дуже важлива робота консультанта з сім'єю суїцидента.
Допомога сім'ї нерідко дозволяє проблематичні обставини. Взагалі спроба
самогубства - суттєва причина для змін в сімейному житті, точніше кажучи,
такі зміни стають неминучими. Тільки зміна умов життя по-справжньому
цілюща.
Спроба клієнта вчинити самогубство, а тим більше здійснене
самогубство представляють для консультанта дуже важку психічну травму.
 28

Collins (1978; цит. За: Menninger, 1991) описує свої переживання після
самогубства пацієнта: "Спочатку обтяжувало гостре почуття провини і не
усвідомлювалася неприязнь до пацієнта за вчинене самогубство. Лише
поступово прийшло усвідомлення озлобленості через втраченої перспективи.
Озлобленість в свою чергу провокувала провину. Одночасно тяжіло почуття
сорому перед колегами. Процес скорботи переплітався з повторюваними
спогадами і снами. У перші дні після нещастя наклав на себе руки пацієнт не
виходив з голови, риси пацієнта бачилися у більшості зустрінутих людей.
Весь цей час відчувалася обов'язок пояснюватися з колегами - розповідати їм
про свою останню бесіді з пацієнтом і висловлювати співчуття, що не
помітив ознак насувається самогубства. "Collins так узагальнює свій досвід:"
Моєю найбільшою підтримкою був емпатічним слухач ".
Керівник відомої в США клініки W. Menninger (1991) пропонує поради
фахівцям, що працюють з потенційними самогубцями, і тим, хто страждає
через самогубство пацієнта.
1. Світоглядні установки:
o фахівець не може нести відповідальність за те, що говорить і робить
пацієнт поза стінами терапевтичного кабінету;
o самогубство іноді відбувається всупереч дбайливому ставленню;
o не можна запобігти самогубство, якщо пацієнт дійсно прийняв
рішення;
2. Тактика при консультуванні пацієнтів з суїциднимі намірами:
o необхідна пильність і готовність до невдачі;
o в ризикованих випадках обов'язково консультуйтеся з колегами;
o необхідно обговорити з колегами самогубство пацієнта як можливий
варіант його виходу з кризи. Слід пам'ятати, що роль консультанта полягає в
тому, щоб застерегти пацієнта від самогубства і допомогти йому знайти інші
способи вирішення проблем.
3. Як реагувати на самогубство пацієнта:
o виходите з того, що самогубство всім завдає біль;
 29

o ви знаходите приголомшливий досвід;

o не дивуйтеся пригніченого настрою, почуттям провини і злоби.
4. Подолання наслідків самогубства пацієнта:
o скорботу - природна реакція, і всі переживають однаково;
o говорите і переживайте, але без зайвого самозвинувачення;
o дозвольте собі виговоритися з колегами, друзями, в сім'ї;
o пам'ятайте річницю сумного події, щоб не опинитися захопленими
зненацька.
Jones (1987), згадуючи, що китайський ієрогліф, що означає криза,
складають символи "небезпеки" та "можливості", узагальнює: [16,c/ 87]
"Коли пацієнт здійснює самогубство, над терапевтом нависає загроза.
Крім особистих і професійних переживань через втрати він може піддатися
звільнення внаслідок халатності. Однак трагедія самогубства пацієнта надає і
можливість професійного росту в сенсі навичок подолання суїцидних криз.
Розширюється і поглиблюється підтримка колег і наша самовіддача, ми
починаємо більше цінувати дар життя і допомагати повноцінно жити іншим.
Усі працюючі з людьми, обтяженими серйозними проблемами, повинні бути
готові прийняти на себе відповідальність за їх самогубство. Якщо
трапляється таке нещастя, завжди легше перенести його за допомогою інших
".
 30

ВИСНОВКИ

Отже, психологічна допомога клієнтам з депресією

В консультуванні ми, як правило, звичайно стикаємося з так званою
"реактивною депресією", яка звичайно виникає як реакція на події, що
травмують життя (соматичне захворювання, конфлікти, інтимні проблеми,
різні втрати, у тому числі смерть близької людини і т.д.).
При виникненні депресії індивід звичайно шукає контакти з іншими
людьми, сильно бажаючи їх допомоги. Проте нерідко його пригнічений
настрій обумовлює невдачі в міжособових відносинах. В результаті депресія
посилюється, оскільки індивіду починає здаватися, що оточуючі стараються
його відштовхнути. Один з наслідків депресивного стану — залежність від
думки інших людей, особливо близьких.
Перш за все необхідно встановити, з депресією якого роду ми
зіткнулися — з проявом психотичного захворювання, з невротичною
депресією або просто з нормальною реакцією на сумні події.
Задача консультанта в роботі з депресивними клієнтами двояка:
підтримати клієнта і допомогти йому в психологічному поясненні труднощів.
Сам факт, що консультант готовий "битися" з депресією, укріплює надію
клієнта і нейтралізує відчай. Підтримка і розуміння зменшують страждання і
переживання вини, допомагають відновити самоповагу. Консультант
повинен не вичікувати, а активно розмовляти з клієнтом про його
переживання і зовнішні обставини. Депресивні клієнти вимагають більшої
активності, ніж решта контингенту звертаються. Краще за звичайний
необхідно структурувати консультативну бесіду, особливо в початковій
стадії консультування. Подібна тактика обумовлена пасивністю клієнта, його
небажанням самостійно аналізувати проблеми. Якщо консультант сидітиме
мовчки, він лише підкреслить нездатність клієнта до адекватного
 31

спілкування. Тому на початку консультування фахівець несе основну

відповідальність за бесіду.
Консультант повинен часто зустрічатися з депресивним клієнтом,
особливо якщо стикається з гострою депресією. Частота зустрічей може бути
2-3 рази на тиждень з поступовим її зменшенням залежно від стану клієнта. В
процесі консультування необхідно долати залежність клієнта і спонукати
його до більш активної ролі з кожною подальшою зустріччю.
Особливості консультування при суїцидних намірах
Коли ми зустрічаємося з депресивними клієнтами, не можна забувати,
що депресія може перерости в гостру з суїцидальними намірами.
Консультант, що зустрічається з клієнтами, що мають наміри, перш за
все зобов'язаний проаналізувати власні установки і відчуття по відношенню
до самогубства, знати їх наперед. В роботі ніколи не слід приховувати свої
справжні відчуття. Добрий контакт з консультантом може бути найміцнішою
ниткою, що пов'язує що втратив надію людину з життям. бесіда про відчуття,
що підштовхують до самогубства, зменшує вірогідність реалізації спонук.
Тому консультант не повинен ухилятися від обговорення з депресивними
клієнтами проблеми самогубства. Існують певні правила консультування
осіб, які хочуть вчинити самогубство:
1. З такими клієнтами потрібно частіше зустрічатися.
2. Консультант повинен звертати увагу суицидного клієнта на
позитивні аспекти в його житті. Наприклад: "Ви згадували, що раніше багато
кому цікавилися. Розкажіть про свої бажання" або "Завжди є ради чого жити.
Що Ви думаєте про це?". Такі питання допомагають клієнту знайти ресурси
для подолання важкого етапу життя.
3. Дізнавшися про намір клієнта зробити самогубство, не слід
панікувати, намагатися відвернути його якимсь заняттям і вдаватися до
морализированию ("Від цього ніщо не зміниться", чи "Знаєте Ви, що всі
релігії рахують самогубство найбільшим гріхом?"). Така тактика лише
переконає клієнта, що його ніхто не розуміє і консультант — теж.
 32

4. Фахівець повинен привернути до роботи з клієнтом між

консультативними зустрічами значущих для нього людей (близьких, друзів).
5. Клієнт повинен мати нагоду у будь-який час подзвонити
консультанту, щоб той міг контролювати його емоційний стан.
 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антипов В. В. Психологічна адаптація до екстремальних ситуацій. – К:

2004. - 174 з.
2. Малкіна-Піх І. Г. Екстремальні ситуації: Довідник практичного
психолога. – К:, 2005. - 916 з.
3. Мюлленайзен Б. Синдром стресу. - К: Вид-во КНУ, 1993. - 134 з.
4. Сельє Г. Стрес без дистресу. - К: Прогрес, 1982.
5. Карварсарський Б. Д. Психотерапія: Підручник для вузів. –Д: 2002. –
672 з.
6. Меновщиков В. Ю. Психологічне консультування: робота з кризовими
та проблемними ситуаціями. – К.: Значення, 2005. – 182 з.
7. Ромек В. Г., Конторович В. А., Крукович Є. І. Психологічна допомога у
кризових ситуаціях. – К: "Мова", 2004.
8. Осипова А. А. Довідник психолога по роботі у кризових ситуаціях. – К:
Фенікс, 2005. – 315 з.
9. Осухова Н. Г. Психологічна допомога у скрутних та екстремальних
ситуаціях. – К.: Академія, 2005. – 288 з.
10.Ромек В. Г., Конторович В. А., Крукович Є. І. Психологічна допомога у
кризових ситуаціях. – К: "Мова", 2004.
11.С. Л. Психологія екстремальних ситуацій / С. Л. Соловйова. - К: ЕЛБІ,
2003р. - 128 з.
12.«Кризисні події та психологічні проблеми людини» під ред. Л. А.
Пергаменщика. З. 183-188.
13.Москаленко В. Психологія соціального впливу. Київ : Центр
навчальної літератури, 2017. 448 с.
14.Бочелюк В., Бочелюк В. Методика та організація наукових досліджень
з психології. Київ : Центр навчальної літератури, 2019. 360 с.
15.Большакова А.М. Експериментальна психологія: Робочий зошит.
Харків : ХДАК, 2019. 82 с.
16.Кообі О. Темна ніч душі. Шляхи виходу з депресії. М.: Енідентіс, 2002.
с.208.
17.Ллойд-Джонс М. Духовна депресія. К, Мірт, 2000. с.176.
18.Романов І.А. Нове в терапії депресії. К.: ЧеРо, 2001. с.40.
19.Хелл Д. Ландшафт депресії. К.: Алатейа, 1999. с. 280.
20.Ширман А. Депресія і методи її лікування. К.: Деконт Плюс, 1998. с.
110.