Вікова педагогічна психологія.

Практичні завдання
1. Основні напрями діяльності психолога.
План
1. Психологічна служба в системі освіти – це сукупність закладів,
установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої
становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки:
практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі)
навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби.
2. Професійна діяльність психолога у галузі спорту пов’язана з
розв’язанням таких задач, як відбір спортсменів у різні види спорту та
психологічна діагностика їх схильностей і здібностей; оцінка індивідуально-
психологічних особливостей особистості спортсменів та стилів їх спортивної
діяльності; мотиви спортивної діяльності та особливості навчання та виховання
у спорті; вивчення психологічних особливостей особистості та діяльності
тренерів та спортивних суддів; складання психологічних характеристик різних
видів спорту. Дуже важливими також є питання збереження
висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення ефективної системи
соціально-психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів
спорту.
Професійна діяльність спортивного психолога передбачає здійснення
таких напрямків роботи, як психодіагностика спортсменів та тренерів;
спортивний відбір, а також психодіагностика спортивних здібностей;
психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та
негативних явищ у спортивному середовищі; психогігієна спортивної
діяльності; психологічна підготовка спортсменів; психологічна реабілітація і
реадаптація спортсменів (тренерів), психологічна корекція негативних станів,
реакцій, а також неадаптивних форм поведінки спортсменів (тренерів);
психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у
зіграності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів;
методологічна робота психолога у спорті.
3. Професійна діяльність психолога у медичній сфері включає
широкий спектр обов'язків та завдань, спрямованих на підтримку психічного
здоров'я пацієнтів, а також сприяння оптимальному фізичному та емоційному
відновленню. Ось деякі аспекти цієї діяльності:
Психологічна оцінка та діагностика: Психологи в медичній сфері
проводять оцінку психологічного стану пацієнтів шляхом проведення
спеціальних тестів, інтерв'ю та спостережень. Це допомагає виявити
психологічні проблеми та визначити найбільш ефективні методи підтримки.
Психотерапевтична підтримка: Психологи надають психотерапевтичну
підтримку пацієнтам, які стикаються зі стресом, тривожністю, депресією або
іншими психологічними проблемами, пов'язаними з медичними діагнозами або
лікуванням.
Консультації з психосоціальної адаптації: Психологи допомагають
пацієнтам адаптуватися до нових медичних діагнозів, змін життєвого стилю,
лікування та реабілітації. Вони надають консультації з управління стресом,
розвитку стратегій подолання труднощів та підтримки у побудові позитивних
міжособистісних відносин.
 Робота з медичним персоналом: Психологи у медичній сфері
співпрацюють з лікарями, медичним персоналом та іншими спеціалістами для
забезпечення повного та комплексного підходу до лікування пацієнтів. Вони
також надають консультації з психологічного благополуччя медичному
персоналу, який може стикатися зі стресом та емоційним вигоранням.
Профілактичні заходи: Психологи у медичній сфері також проводять
роботу з профілактики психологічних проблем, надаючи освіту та тренінги з
психічного здоров'я, сприяючи розвитку стратегій самоуправління та
підтримки.
В цілому, професійна діяльність психолога у медичній сфері має за мету
забезпечення повного фізичного та психічного благополуччя пацієнтів, а також
підтримку медичного персоналу у наданні якісної медичної допомоги.
4. Професійна діяльність практичного психолога на виробництві має
значний вплив на підвищення ефективності праці та забезпечення здорового
психологічного клімату в організації. Ось кілька аспектів, які входять до його
обов'язків:
Оцінка індивідуальних та групових потреб працівників: Психолог
проводить аналіз особистісних рис, навичок, потреб і проблем працівників, а
також вивчає динаміку взаємин в колективі.
Проведення тренінгів та навчання: Психолог може вести тренінги з
психологічної підготовки, комунікаційних навичок, стресоустійчивості та
інших навичок, необхідних для підвищення продуктивності та зниження
конфліктів на робочому місці.
Психологічна підтримка працівників: Психолог готує рекомендації
щодо підтримки працівників, які переживають стрес, депресію або інші
проблеми, що впливають на їх робочу діяльність.
Консультування керівництва: Психолог може радити керівництву щодо
оптимізації організаційної структури, політики персоналу та керування
конфліктами.
Дослідження організаційного клімату: Психолог може проводити
анкетування та спостереження для вивчення психологічного клімату в
організації, а також розробляти заходи для його покращення.
Креативні рішення при вирішенні проблем: Психолог може
впроваджувати нові методи та техніки для підвищення мотивації працівників,
зменшення стресу та покращення загального благополуччя на робочому місці.
Узагальнено, робота практичного психолога на виробництві спрямована
на створення сприятливих умов для працівників, що підвищує їхню
ефективність та задоволеність роботою, а також сприяє досягненню цілей
підприємства.
5. Цей Порядок визначає організацію, основні завдання і процедуру
здійснення психологічного забезпечення в апараті ДСНС, територіальних
органах та підпорядкованих їм формуваннях, формуваннях центрального
підпорядкування ДСНС, навчальних закладах та наукових установах,
підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління
ДСНС (далі - органи і підрозділи цивільного захисту), а також організацію
надання психологічної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних
ситуацій (населенню та особам, які залучалися до виконання аварійно-
рятувальних та інших невідкладних робіт).
У цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
екстремальні умови - виняткові, особливі, надзвичайні обставини, що
загрожують життю і здоров’ю людей, мають вплив стрес-факторів,
сприймаються та оцінюються як небезпечні, складні, безвихідні ситуації,
унаслідок чого підвищують тривожність, емоційну напруженість, створюють
психотравмуючий вплив на психіку людини;
екстрена психологічна допомога - це система короткострокових заходів,
націлених на регуляцію актуального психологічного, психофізіологічного стану
та негативних переживань людини або групи людей, постраждалих унаслідок
надзвичайної ситуації, за допомогою професійних методів, які відповідають
вимогам ситуації;
професійно-психологічний відбір - комплекс заходів, спрямованих на
виявлення рівня розвитку професійно важливих якостей особистості та
визначення за допомогою психодіагностичних методик рівня придатності
кандидатів для проходження служби (роботи) в органах і підрозділах
цивільного захисту, навчання у вищих навчальних закладах;
психологічна допомога - вид допомоги, який надається людині чи групі
людей для оптимізації психічних станів, пізнавальних процесів, поведінки,
спілкування та їх реалізації у груповій діяльності;
психологічна підготовка - комплекс взаємопов’язаних заходів, які
здійснюються в загальній системі службової підготовки, а також у навчально-
виховному процесі та безпосередньо в процесі виконання завдань за
призначенням, які спрямовані на формування, розвиток та підтримку
психологічної готовності осіб рядового і начальницького складу служби
цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу),
рятувальників до професійної діяльності, виконання завдань за призначенням у
складних та екстремальних умовах;
психологічна підтримка - система соціально-психологічних, психолого-
педагогічних способів і методів допомоги особі чи групі осіб з метою
оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і
самосвідомості, спрямування зусиль особи на реалізацію власної професійної
кар’єри;
психологічне відновлення - система заходів, направлених на збереження,
відновлення та корекцію психічних станів, створення сприятливих умов,
необхідних для забезпечення оптимального рівня готовності до виконання
завдань за призначенням;
психологічне забезпечення - комплекс психодіагностичних,
психопрофілактичних і психокорекційних заходів, спрямованих на вивчення,
формування та розвиток в осіб рядового і начальницького складу,
рятувальників та працівників професійно важливих психологічних якостей,
підтримання позитивних психічних станів, необхідних для успішного
виконання завдань за призначенням та збереження високого рівня
психологічної безпеки;
психологічне консультування - комплекс заходів, які застосовуються (за
необхідністю) для надання особам рядового і начальницького складу,
рятувальникам та працівникам психологічної інформації, емоційної підтримки
й уваги до їхніх переживань, що допомагають прийняти усвідомлене рішення й
оцінити психологічні ресурси щодо бажаних поведінкових змін; допомоги,
спрямованої на усвідомлення впливу стрес-факторів та підвищення
психологічної компетентності, зміну ставлення до проблеми, підвищення
стресової та кризової толерантності, засвоєння нових моделей поведінки;
психологічний супровід виконання завдань за призначенням - комплекс
заходів з підтримання оптимального стану психічного здоров’я осіб рядового і
начальницького складу, рятувальників та працівників під час виконання
завдань за призначенням шляхом формування психологічної стійкості до
впливу стресових чинників, психологічної готовності до виконання завдань за
призначенням та запобігання виникненню негативних психічних станів;
психопрофілактика - комплекс організаційних, службових,
просвітницьких та психологічних заходів, спрямованих на збереження,
відновлення соціально-психологічного благополуччя та здоров’я осіб рядового
і начальницького складу, рятувальників та працівників з метою забезпечення їх
ефективної діяльності;
соціально-психологічний клімат (далі - СПК) колективу - сукупність
характеристик стану групової психіки, ставлення осіб рядового і
начальницького складу, рятувальників та працівників до умов і характеру
службової діяльності органу чи підрозділу цивільного захисту, колег по службі,
керівництва;
стрес-фактори - обставини, що викликають стресовий стан.

2. «Етичні принципи діяльності психолога»

План
1. Сучасні етичні принципи психології базуються на декількох
основних ідеях і документах. Один із найважливіших документів - це Кодекс
етики із застосуванням психології, що розроблений Американським
психологічним товариством (APA). Цей кодекс містить стандарти та правила
для поведінки психологів у всіх аспектах їхньої роботи, включаючи
дослідження, консультування та навчання. Основні принципи, на яких
ґрунтується цей кодекс, включають:
Повага до гідності та прав людини: Психологи повинні поважати права та
гідність всіх осіб, з якими вони працюють, і уникати будь-якої форми
дискримінації.
Конфіденційність: Психологи повинні зберігати конфіденційність
інформації, яку вони отримують під час роботи з клієнтами, учасниками
досліджень та іншими особами.
Професійна компетентність: Психологи повинні мати достатній рівень
знань, навичок і досвіду для виконання своєї роботи в компетентний спосіб.
Інтегрітет: Психологи повинні бути чесними, правдивими і
справедливими у всіх аспектах своєї роботи.
Відповідальність: Психологи повинні приймати відповідальність за
наслідки своєї діяльності і прагнути мінімізувати можливі шкоди для інших
людей.
 2. На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня
1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт
є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності
психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх
інтересів.
Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки,
що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його
життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ
особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими,
доброзичливими, цілющими.
Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї
професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає
у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів;
психологам у галузі охорони здоров'я - у виконанні функцій, пов'язаних з
профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам
у сфері державного управління - у психологічному забезпеченні загального і
галузевого управління.
Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить
роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу,
здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів
сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з
важливих актів чинного законодавства.
1. Вiдповiдальність
1.1. Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов’язанi всiляко запобiгати і не допускати
антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повиннi утримуватися вiд будь-яких дiй чи заяв, що
загрожують недоторканостi особи; не мають права використовувати свої знання
i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистостi
або манiпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання пріоритету
iнтересiв людини.
1.4. На психологiв покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть
використовуваних методiв та програмного забезпечення, валiднiсть обробки
даних дослiджень, у тому числi i тих, які проводяться з використанням
комп’ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють
вiдповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соцiального статусу.
II. Компетентнiсть
2.1. Психологи постiйно поповнюють свої знання про новi науковi
досягнення в галузі їхньої дiяльностi, беруться за розв’язання тiльки тих
завдань, якi належать до сфери їх компетенцiї. У разi непосилъностi завдання
психологи передають його iншому досвiдченому фахiвцевi або допомагають
людинi, яка звернулася за пiдтримкою, налагодити контакт з професiоналами,
що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методiв і процедур, не апробованих
центральними органами Товариства психологiв України. У тих випадках, коли
психологічнi методики ще апробуються (з дозволу контрольних органiв
Товариства психологів), проводять експеримент з обмеженим контингентом
дослiджуваних, попереджають їх про застосування неперевiрених методів або
про свiй недостатнiй рiвень оволодiння ними.
2.З. Психолог публiкує пiд своїм iм’ям лише ту працю, яка повністю
виконана ним самим або вносить істотний власний внесок; недопустима
публiкація з метою особистої матерiальної вигоди, недостатньо пiдготовлених
праць, невалiдизованих методик. Психолог не може виконувати практичної
роботи, не маючи належної квалiфiкації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та
особливостi визначення меж власних професiйних можливостей. Особистiснi
психологiчнi проблеми (якi негативно впливають па якiсть виконання
обов’язків) можуть бути показником професiйної непридатностi i мають
якомога швидше коригуватись та розв’язуватисъ.
IIІ. Захист інтересів клієнта.
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участi
клiєнта в обстеженнях. Пiд час роботи з дiтьми, пацiєнтами з тяжкими
розладами (тобто в крайнiх випадках) допускаються вiдхилення вiд принципу
добровiльності, але в межах законодавчих норм. Обов’язком психолога є
намагання налагодити з клієнтом спiвробітництво.
3.2. Психологи, вступачи у контакт з особами, для яких вiн є
обов’язково-примусовим (наприклад, у разi проведення психологiчної
експертизи), не мають права змушувати клiєнта повiдомляти вiдомостi поза
його волею, не можуть вживати примусових заходiв для одержання даних, крiм
випадкiв, коли така iнформацiя сприятиме безпеці навколишніх або самого
клієнта.
3.3. Психологи не беруть участi в діях, спрямованих проти свободи особи, вони
не мають права змушувати клiєнта розвовiдати про свою життєву філософію,
політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати вiдмовитися
вiд них.
3.4. Психологи беруть на себе професiйну вiдповiдальнiсть за
квалiфiковане обстеження, консультування, лiкування, домовляються про
термiни завершення своєї дiяльностi або доцiльнiсть направлення клiєнта до
іншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальність iз психолога знiмається,
якщо вiн упевнився, що iнший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за клiєнта на
себе.
3.5. Психологи не мають матерiальних або особистих привiлеїв, не можуть
використовувати свої знання i становище, довiрливе ставлення i залежнiсть
клієнта у власних корисливих iнтересах. У випадках, коли послуги є платними,
про фiнансовi умови домовляються заздалегiдь; не встановлюється додаткова
оплата за консультації i не береться плата з тих, кого психолог навчає або
збирається екзаменувати. Якщо клiєнт може отримати психологiчну допомогу
безкоштовно або меншим коштом в іншого фахiвця, то психолог iнформує про
це клiєнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофiцiйних взаємин з клiєнтом, якщо
це може стати на перешкодi проведенню дiагностичної, консультаційної та
корекцiйної роботи з ним. Мiж психологом i клiєнтом не повинно бути статевої
близькості.
3.7. Психолог має право вирiшувати, на якому етапi консультування або
лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли
вiн не може дiяти в інтересах клiєнта, роз’яснює йому i батькам (опiкунам)
реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лiкування
робить сам психолог, вiл не може перекладати це на iнших. Психолог повинен
чiтко i однозначно формулювати висновок так, щоб його можна було правильно
зрозуміти і використати отриманi данi на користь клєнта.
3.9. Психолог не робить висновкiв i не дає порад, не маючи достовiрних знань
про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває. У звітi психолога має мiститися
лише необхідна і водночас достатня, що вiдзначається цілковитою надiйнiстю
результатів, iнформацiя для розв’язання поставленого завдання, повинні
вказуватися межi здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів –
постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формi повідомляє обстежуваному про дiагноз
i методи та засоби допомоги. При цьому вiн зобов’язаний обачливо i обережно
висловлюватися щодо виявлених патологiй у психічному стані клієнта.
Психолог попереджає про те, хто i для чого може використати цi дані, якi
офiційні рiшення можуть бути винесені на пiдставi висновку. Психолог
уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню
результатів дослiджень i повинен виконувати цей обов’язок незалежно вiд
посадової субординації.
ІV. Конфіденційність.
4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфiденцiйностi у всьому,
що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя, життєвих обставин.
Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для
клiєнта та iнших людей, i психолог зобов’язаний поiнформувати тих, хто може
надати квалiфiковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись,
якщо клієнт просить або эгоджується, аби в його iнтересах iнформацiю було
передано іншій особi.
4.2. Психолог не збирає додаткових вiдомостей про обстежуваного без
його згоди, задовольняється лише тією інформацією, яка потрiбна для
виконання професійного завдання. Запис, фотографування i занесення
інформації до комп’ютерних банкiв даних здiйснюються лише за згодою
учасникiв.
4.З. Психолог зобов’язаний оберiгати професiйну таємницю, не поширювати
вiдомостей, отриманих у процесi діагностичної i корекцiйної роботи,
додержуватись анонiмностi iменi клієнта. Для демонстрацiї i прослуховування
будь-яких матерiалiв потрiбний письмовий дозвiл людини, за чиєю згодою вони
були записанi; на вимогу клiєнта матерiали негайно знищуються.
4.4 Документацiя роботи психологів повинна вмiщувати лише професійно
необхiднi матерiали. До цих матерiалiв, пов’язаних з конфiденцiйним змiстом
дiяльностi психологiв, має виключатися доступ стороннiх осiб. У випадках,
коли психологи звертаються за допомогою до iнших фахiвцiв, потрiбно
спецiально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов i термiну
зберiгання таких матерiалiв, а також обмежень у використаннi iнформацiї про
клєнта, i попередити про мiру вiдповiдальностi за недодержання
конфiденцiйності .
4.5. Якщо психолог не в змозi надалi виконувати свої функцiї, вiн з’ясовує, чи
потрiбно зберiгати матерiали (також iнформацiю, занесену до комп’ютера). У
разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього
функцiй iншому фахівцеві.
4.6. Психолог iнформує клiєнтiв про правила додержання
конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звiльняє психолога
від необхiдностi зберiгати професiйну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матерiалiв особам, що не
уповноваженi здiйснювати психологічну дiяльнiсть; не розкриває суті
призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень
правоохоронним i судовим органам).
V. Етичні правила психологічних досліджень.
5.1. Планування психологічних дослiджень передбачає дотримання таких
умов: визначення об’єкта дослiдження, чiтке й однозначне формулювання його
мети i завдань, встановлення контингенту обстежуваних, прогнозування
можливості використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання
перспективи професійної успішності, формування спільного колективу).
Психолог самостiйно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами
максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цiлковиту надійність результатів, вiдповiдає за
рішення, якi приймають офiцiйнi особи на основі його висновків та
рекомендацiй, запобiгає можливим помилка у діяльності непрофесіоналів, котрi
допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень
у використаннi інформації про дослiджування. Психолог несе вiдповiдальнiсть
за правильне і доступне роз’яснення сутi застосовуваних психологічних
методів, а також за можливі антигуманні наслiдки. Щодо психолога
використовується принцип, аналогічний презумпції невинності. Вина
психолога в порушенні етичного кодексу повинна бути доведена Комiсiєю з
етики Товариства психологiв України.
5.3. Психолог зводить до мiнiмуму ризик ненавмисного негативного
впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очiкується, що
дослiдження або лiкування може викликати у клiєнта психогенну реакцiю,
психолог повинен отримати дозвiл на проведення роботи з ним Комісії з етики.
Якщо умови експерименту потребують необiзнаності дослiджуваних з його
суттю і результатами, психолог має пересвiдчитися в тому, що це не завдасть
шкоди жодному з учасникiв дослiду. Такi вiдомостi можуть бути розкриті після
завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь iнформує клiєнтiв про право відмовитись від
участi в дослiдженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в
експериментi, психолог має вереконатися в тому, що таке рiшення прийняте
незалежно вiд нього або iнших осiб (наприклад, батькiв, піклувальникiв, якi
наполягають пройти обстеження).
VI. Квалiфiкована пропаганда психології.
6.1. Психологи інформують науковцiв, учителiв, лікарів, широку
громадськiсть про свою галузь дiялъностi на основi об’єктивних, точних даних
таким чином, щоб не дискредитувати професiю психолога i психологiю як
науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публiчними заявами для реклами або
самореклами. Вміщуючи у засобах масової iнформації оголошення про надання
психологiчних послуг населенню, повiдомляє лише свое iм’я, адресу, номер
телефону, професiну квалiфiкацiю, науковий ступiнь, галузь психологiї, години
прийому. У рекламному проспектi не може йтися про суми гонорару, не
даються гарантiї, не перелiчуються здобутки й успiшнi випадки лiкування,
консультування, експертизи. Оголошення мають мiстити інформацiю про мету
курсiв, а не обiцянки стосовно досягнення специфiчних результатiв. Психолог
повинен брати професiйну участь у навчальних програмах для населення, лише
за умови, якщо вони виключають сумнiвнi методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової iнформації мають подаватися в
узагальненiй формi, без посилань на конкретнi факти i ситуацiї, щоб не
допустити розголошення конфiденційної iнформації.
Уснi виступи, друкованi матеріали, аудiовiзуальна та иншi публiкацiї, в яких
наводяться з iлюстративною метою клiнiчні випадки, повиннi виключати
iдентифiкування особи, групи чи органiзацiї. Методики публiкуються лише у
формi, яка дає змогу зберегти iх валiднiсть та надійність.
VII. Професійна кооперація.
7.1 Психолог, ведучи професiйну дискусію, не повинен дискредитувати
колег або представників інших професій, якi використовують тi самi або iнші
наукові методи. Вiн має виявляти повагу до наукових шкiл i напрямiв.
Психолог цінує професiйну компетентність, високу культуру та ерудицію,
вiдпоовiдальне ставлення до справи колег та представників інших професій.
Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичнiсть у професійнiй дiяльностi
колеги, він повинен сприяти виправленню ситуацiї. У разi неуспiху цих зусиль
психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою ро6оти
колеги в психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика
виявляється суб’єктивною, упередженою, член Товариства має право
звернутися до Комiсiї з етики, висновок якої може використати для
спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати манiпулятивні методи для здобуття
прихильності, привернення на свій бiк клiєнтури, не повинен намагатися стати
монополістом у своїй галузi. Про досягнутi результати в теоретичній i
практичній психології вiн зобов’язаний iнформувати психологічну
громадськість, дiлитися набутим пiд час своєї професiйної дiяльностi досвідом.
7.З. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування i лiкування
людей, психолог вирiшує, чи може він використати знання, технічнi й
адмiністративні можливості інших фахiвцiв на благо клiєнта та за згодою
клiєнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, якi лiкують або лiкували
його ранiше. Психолог бере вiдповiдальсгь за клiєнта лише переконавшись, що
той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною iнформацiєю про клiєнтiв, якi
користуються його послугами, передає у розпорядження колег тiльки надiйнi й
валiдизовані психологічні методи, технiчний iнструментарiй i відкриття. Всі
професiйнi взаємовідноси будуються на основі закону про авторськi права.
7.5. У виршеннi спiрних питань психолог акерується положеннями даного
Етичного кодексу. Арбiтром може бути комісія з етики Товариства психологів
України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологiв та
Етичного кодексу на психолога можуть бути накладенi Комiсiєю з етики такi:
 стягнення;
 попередження;
 догана;
 виключення з членiв Товариства.
У разi виявлення порушень психологами, якi не є членами Товариства,
Комiсiя з етики звертається до iнших громадських органiзацiй чи державних
установ з тим, щоб вони вжили необхiдиих заходiв до винного.
7.7. Рішення Комiсii з етики може бути скасоване Президією або З’їздом
Товариства психологів.
3. Етичні стандарти Американської асоціації психологів
встановлюють норми професійної поведінки для психологів у Сполучених
Штатах. Вони охоплюють такі аспекти, як конфіденційність, довіра,
інформована згода клієнта, уникнення конфлікту інтересів, та багато іншого.
Пропонує групу загальних принципів та конкретних стандартів, які психологи
повинні дотримуватися у своїй практиці, щоб забезпечити добробут та безпеку
своїх клієнтів.

3. Теоретико-методологічні засади психології та практичної

психології.
План
1. Метод дослідження, який вивчає предмет, уявно чи реально
розчленовуючи його на складові елементи, як-от частини об'єкта, його ознаки,
властивості, відношення, відтак розглядає кожен з виділених елементів окремо
в межах єдиного цілого.
Теорія (theoria – дослідження) – це логічне узагальнення досвіду,
практики, яке включає систему ідей. Ця складова аналізу становить сукупність
узагальнених наукових положень (ідей, системи принципів) щодо узагальнення
практичного досвіду та відображає закономірності явищ і процесів в
аналітичному аспекті.
Методологія (грец. μεθοδολογία — вчення про метод) — сукупність
прийомів дослідження, що застосовуються в науці; вчення про методи пізнання
та перетворення дійсності. Основу методології складає мислення та світогляд,
як операційне середовище самодисципліни та роботи з інформацією, моделями,
алгоритмами.
Нау́ ка — сфера діяльності людини, спрямована на отримання
(вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або
суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.
Філосо́ фія або любому́ дрість,[2] — дисципліна, що вивчає найбільш
загальні суттєві характеристики та фундаментальні принципи реальності й
пізнання, буття людини, відносини людини й світу, про найзагальніші суттєві
характеристики людського ставлення
до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах.
Світогляд – це сукупність знань, уявлень, поглядів на світ, природу, на
себе та на своє місце в суспільстві.
2. Ненаукове (життєве) знання та наукове знання мають декілька
відмінностей у своїй природі, методології та використанні:
Природа знання:
 Ненаукове (життєве) знання: Це знання, яке людина набуває через
власний досвід, спостереження, інтуїцію, традиції, а також через спілкування з
оточуючими та культурними впливами.
 Наукове знання: Це знання, яке ґрунтується на систематичних
дослідженнях, емпіричних доказах, логіці та методах науки.
Методологія:
 Ненаукове (життєве) знання: Воно може бути суб'єктивним, а не
завжди передбачуваним, і не використовує стандартизованих методів перевірки
чи спростування.
 Наукове знання: Його характеризує строгий метод, логіка,
систематичність та повторюваність експериментів.
Достовірність та перевірка:
 Ненаукове (життєве) знання: На відміну від наукового знання, воно
не завжди піддається об'єктивній перевірці або перевірці іншими незалежними
дослідниками.
 Наукове знання: Воно базується на перевірках, що можуть бути
повторені різними дослідниками, і піддається критиці та оцінці спільнотою
науковців.
Використання:
 Ненаукове (життєве) знання: Воно може бути корисним у
повсякденному житті, в рішенні практичних проблем, в особистому розвитку та
взаємодії з іншими людьми.
 Наукове знання: Воно застосовується в наукових дослідженнях,
технологіях, медицині, інженерії та інших галузях для створення нових знань,
технологій та інновацій.
3. Розвиток методологічних ідей у науці відбувався через багато
етапів і впливав на формування та трансформацію наукового пізнання. Ось
короткий огляд кожного з цих етапів:
Античність (до 5 століття н.е.): У цей період філософи, такі як Сократ,
Платон та Аристотель, внесли величезний внесок у розвиток методологічних
ідей у науці. Наприклад, Аристотель розробив логіку та методи емпіричного
спостереження як інструменти наукового пізнання.
Середньовіччя (5-15 століття): В цей період домінуючою була
схоластика, що була зорієнтована на догматичні принципи та авторитети, такі
як Платон і Аристотель. Однак деякі філософи, такі як Фома Аквінський,
спробували поєднати християнську теологію з аристотелівською філософією,
що відобразилося на методологічних підходах.
Відродження (15-17 століття): Цей період відзначився зростанням
інтересу до природи та розвитком наукового методу. Фігури, такі як Франсуа
Бакон, пропагували емпіричний підхід до науки та необхідність спостережень
та експериментів.
Епоха Просвітництва (18 століття): Цей період підкреслював значення
розуму та логіки в науковому пізнанні. Філософи, такі як Джон Локк та Деніел
Дефо, акцентували увагу на раціональному мисленні та спостереженнях.
XIX століття: В цей період відбувся значний розвиток наукового методу,
зокрема завдяки роботі Карла Поппера, який вперше сформулював принцип
фальсифікації як критерій науковості та важливість тестовання гіпотез.
XX століття: Цей століття було часом розквіту різних методологічних
підходів в науці. Виникли нові школи думки, такі як позитивізм, структуралізм,
постмодернізм, кібернетика, когнітивна наука тощо, кожна з яких вносила свій
внесок у розвиток методологічних ідей.
Сучасність: Сучасні методологічні дослідження включають в себе
інтердисциплінарність, комп’ютерне моделювання, квантову науку, соціальні
науки та багато іншого. Також на передній план виходять проблеми, пов'язані з
етикою та сталим розвитком, що впливає на методологічні аспекти досліджень.
4. Наукове знання і процес його здобуття характеризуються систем-
ністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний
(дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів
забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На
емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій
зовнішніх зв'язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів,
первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація.
Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження,
відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експери-
менту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні
аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення
результатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів,
формування класифікацій (розбивка класу об'єктів на підкласи) та ін. Отже,
емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в
середині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей:
мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника,
особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються
проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослід-
ження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним
пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми,
концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні
моделі, аксіоми, принципи та ін. Англійський філософ Карл Поппер
стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність
з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок
експерименту становить дію, що планується і спрямовується теорією.
5. Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням по-
нять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне
пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних
внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною
обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм
мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета
теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і
суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує
ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, 'ідеальний тип,
матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом,
гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним
аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від
абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання,
знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної
реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання,
за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі
між емпіричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи
властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче подальший
розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності
результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений,
теорія потребує емпіричної інтерпретації.
В сучасній філософії розробляється і третій рівень наукового пізнання:
наукове пізнання стоїть над теоретичним знанням і виступає теоретичною
передумовою теоретичної діяльності в науці. На сучасному етапі найбільшу
відомість одержали концепції наукового пізнання Томаса Куна і Імре Лакатоса.
В концепції Томаса Куна сформульовано нове базисне поняття, парадигма
(зразок), фіксується існування особливого типу знання в науковому
дослідженні, що відрізняється від теоретичного знання за способом виникнення
і обґрунтування. В парадигмі Томаса Куна є певний набір розпоряджень, що
завдають характер бачення світу, впливаючи на вибір напрямків дослідження.
Не будучи теорією у власному розумінні, парадигма знання дає систему відліку
і служить попередньою умовою і передумовою побудування і обґрунтування
різних теорій. Приблизно такий же зміст має і поняття дослідна програма Імре
Лакатоса, яка розуміється як певний рід метатеоретичної освіти, що є
сукупністю вихідних ідей і методологічних настанов, що обумовлюють
побудову, розвиток і обґрунтування певної теорії.
6. Пояснення-це процес розуміння і виявлення причин або
механізмів, що стоять за певною поведінкою чи явищем. У психології
пояснення може включати розглядання фізіологічних, психологічних,
соціальних та культурних чинників, які впливають на поведінку людини.
Наприклад, якщо людина починає депресію, психолог може спробувати
пояснити це шляхом розгляду генетичних факторів, особистісних рис, досвіду
дитинства та соціального середовища.
Редукція- це стратегія вивчення складних явищ шляхом розкладання їх
на більш прості складові частини або процеси. У психології редукція може
включати аналіз мозкових процесів, біологічних механізмів, а також вивчення
основних принципів сприйняття, мислення і поведінки. Наприклад, психолог
може редукціоністично розглядати людське сприйняття звуку, аналізуючи
роботу окремих нейронів у вуху та мозку.

4. Сутність і зміст діяльності психолога

План
 1. Психологічна допомога сім'ї надається шляхом консультування
або системно-сімейної психотерапії, що спрямовані на вирішення психологічних
проблем сім'ї.
При цьому під психологічним консультуванням розуміють насамперед
вплив, спрямований на корекцію міжособистісних стосунків в сім'ї.
Психотерапія орієнтована переважно на вирішення більш глибинних
особистісних проблем, які проявляються у взаєминах між членами сім'ї,
глибоко коріняться та ускладнюють стосунки.
Обидва методи передбачають роботу психолога одночасно з усією сім’єю
або кількома її членами. Сім’я розглядається як єдина система, яка існує за
своїми правилами та закономірностями. Перевагою такої роботи є те, що сім’я
не тільки вирішує існуючу поточну проблему, а й набуває досвіду спільного
подолання труднощів, який в майбутньому зможе використовувати самостійно.
Залежно від спрямування психологічної допомоги розрізняють такі види
психологічного консультування сім’ї:
Сімейне консультування можливе, коли:
 Сімейна проблема є проблемою взаємин (подружній конфлікт,
сильне суперництво між дітьми, конфлікт поколінь, різні погляди щодо
виховання, відсутність взаєморозуміння з дітьми).
 Проблема є у одного члена сім'ї, а на інших його симптоматика
робить сильний вплив (алкоголізм, наркоманія, правопорушення, психоз).
 Проблеми, що пов'язані з одруженням, розлученням, подружньою
зрадою, втратою одного з членів сім’ї тощо.
 Бажання членів сім'ї краще пізнати та зрозуміти один одного,
змінюватися і вдосконалюватися. (Такі сім'ї часто звертаються до нас самі).
Сімейна психотерапія спрямована на наступні завдання:
 Збільшення спонтанності висловлювань членів сім'ї про свої
бажання, почуття, ідеали, цінності, побоюваннях, тобто збільшення відкритості
комунікації;
 Закріплення нових способів спілкування в родині;
 Руйнування сімейних стереотипів;
 Усвідомлення членами сім'ї ролей, які вони грають, їх закріплення
або заміна;
 Розуміння сім'єю своєї єдності, взаємозалежності;
 Можливість сім'ї висловлювати гаму почуттів, емоційно
абстрагувати їх.
Основна мета психолога, який здійснює психологічну допомогу, —
допомогти клієнтам віднайти шляхи і засоби розв'язання проблем, пов'язаних з
ускладненнями міжособистісних стосунків членів сім'ї.
2. Соціально-психологічна допомога населенню грає важливу роль у
забезпеченні психологічного благополуччя та підтримці людей у складних
життєвих ситуаціях. Ця допомога може бути надана різними організаціями та
фахівцями, такими як психологи, соціальні працівники, консультанти тощо.
Основні аспекти соціально-психологічної допомоги включають:
Підтримка емоційного стану: Люди можуть переживати стрес, тривогу,
депресію та інші негативні емоції у зв'язку з різними життєвими подіями.
Соціально-психологічна допомога полягає в наданні підтримки та ресурсів для
подолання цих важкостей.
Консультування: Фахівці можуть надавати консультації щодо
розв'язання конкретних проблем, пояснення психологічних аспектів ситуації та
розроблення стратегій адаптації.
Розвиток навичок саморегуляції: Важливо навчити людей ефективно
керувати своїми емоціями, стресом та конфліктами, щоб підтримувати їхнє
психологічне здоров'я.
Групова підтримка: Групові сесії, де люди можуть обговорювати свої
проблеми та ділитися досвідом з іншими, можуть бути корисними для
підтримки соціальних зв'язків та розвитку стратегій подолання.
Посилення ресурсів спільноти: Соціально-психологічна допомога також
може спрямовуватися на підтримку та розвиток ресурсів у спільноті, що може
включати розвиток програм підтримки, тренінги для лідерів спільноти та інші
заходи.
3. Психолог у соціальній сфері працює з людьми, спілкуючись з ними,
надаючи психологічну підтримку та допомагаючи їм розв'язувати проблеми,
пов'язані з соціальною адаптацією, міжособистісними відносинами,
емоційними та психологічними труднощами. Ось кілька основних форм,
методів та змісту роботи психолога у соціальній сфері:
Індивідуальні консультації
 Психолог проводить індивідуальні сесії з клієнтами для вирішення
їхніх особистих проблем, таких як стрес, депресія, тривожність, низьке
самоповага тощо.
 Зміст роботи полягає в допомозі клієнтові зрозуміти причини своїх
проблем, розвивати стратегії пристосування та навички емоційного
регулювання.
Групові сесії
 Психолог організовує групові заняття для клієнтів зі схожими
проблемами або інтересами.
 Зміст роботи може включати розвиток комунікаційних навичок,
підтримку відносин, роботу з конфліктами, а також спільне вирішення проблем.
Психологічне консультування
 Психолог надає консультації іншим фахівцям у соціальній сфері,
таким як вчителям, соціальним працівникам, медичним працівникам тощо.
 Зміст роботи включає надання конкретних порад з питань
психологічного супроводу клієнтів або способів розв'язання складних ситуацій.
Розвиток програм і тренінгів
 Психолог співпрацює з іншими фахівцями для створення та
впровадження програм і тренінгів, спрямованих на розвиток різних аспектів
психологічного благополуччя.
 Зміст роботи включає розробку матеріалів, планування занять,
ведення тренінгів та оцінку їх ефективності.
Вивчення і дослідження
 Психолог може займатися науковою роботою, вивчаючи соціальні
та психологічні аспекти певних явищ, які стосуються соціальної сфери.
  Зміст роботи включає збір та аналіз даних, написання наукових
статей, участь у конференціях та інші активності зі спільнотою.
4. Діяльність психолога у системі освіти має різноманітні аспекти, які
охоплюють підтримку психічного та емоційного здоров'я учнів, психологічну
діагностику, консультування вчителів і батьків, а також розвиток психологічної
культури в шкільному середовищі. Ось деякі з основних аспектів роботи
психолога у системі освіти:
Психологічна діагностика: Психолог проводить психологічні тести та
діагностичні процедури для виявлення індивідуальних особливостей кожного
учня. Це допомагає виявити можливі проблеми в навчанні та соціальні
труднощі.
Консультування учнів: Психолог надає індивідуальні консультації
учням, допомагаючи їм вирішувати особисті та академічні проблеми, розвивати
навички саморегуляції та виробляти стратегії успіху.
Психологічна підтримка: Психолог працює з учнями, які потребують
психологічної підтримки через стрес, тривогу, депресію або інші емоційні
труднощі.
Консультування вчителів і батьків: Психолог надає поради та
підтримку вчителям та батькам щодо ефективних стратегій виховання,
навчання та розвитку дітей.
Розвиток психологічної культури: Психолог працює над створенням
атмосфери взаєморозуміння та підтримки в шкільному колективі, сприяючи
розвитку емоційного і соціального інтелекту.
Профілактика відповідно до вимог законодавства: Психолог в системі
освіти також здійснює роботу з попередження насильства, зловживання
наркотиками, булінгу та інших форм соціальних та психологічних проблем.
У цілому, робота психолога у системі освіти спрямована на створення
здорового та підтримуючого середовища для навчання та розвитку учнів,
допомагаючи їм розкрити свій потенціал і досягти успіху як у навчанні, так і у
житті.
5. Психологічна служба в системі освіти – це сукупність закладів,
установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої
становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки:
практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі)
навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби.
6. Професійна діяльність психолога у галузі спорту пов’язана з
розв’язанням таких задач, як відбір спортсменів у різні види спорту та
психологічна діагностика їх схильностей і здібностей; оцінка індивідуально-
психологічних особливостей особистості спортсменів та стилів їх спортивної
діяльності; мотиви спортивної діяльності та особливості навчання та виховання
у спорті; вивчення психологічних особливостей особистості та діяльності
тренерів та спортивних суддів; складання психологічних характеристик різних
видів спорту. Дуже важливими також є питання збереження
висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення ефективної системи
соціально-психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів
спорту.
 Професійна діяльність спортивного психолога передбачає здійснення
таких напрямків роботи, як психодіагностика спортсменів та тренерів;
спортивний відбір, а також психодіагностика спортивних здібностей;
психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та
негативних явищ у спортивному середовищі; психогігієна спортивної
діяльності; психологічна підготовка спортсменів; психологічна реабілітація і
реадаптація спортсменів (тренерів), психологічна корекція негативних станів,
реакцій, а також неадаптивних форм поведінки спортсменів (тренерів);
психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у
зіграності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів;
методологічна робота психолога у спорті.
7. Професійна діяльність психолога у медичній сфері включає
широкий спектр обов'язків та завдань, спрямованих на підтримку психічного
здоров'я пацієнтів, а також сприяння оптимальному фізичному та емоційному
відновленню. Ось деякі аспекти цієї діяльності:
Психологічна оцінка та діагностика: Психологи в медичній сфері
проводять оцінку психологічного стану пацієнтів шляхом проведення
спеціальних тестів, інтерв'ю та спостережень. Це допомагає виявити
психологічні проблеми та визначити найбільш ефективні методи підтримки.
Психотерапевтична підтримка: Психологи надають психотерапевтичну
підтримку пацієнтам, які стикаються зі стресом, тривожністю, депресією або
іншими психологічними проблемами, пов'язаними з медичними діагнозами або
лікуванням.
Консультації з психосоціальної адаптації: Психологи допомагають
пацієнтам адаптуватися до нових медичних діагнозів, змін життєвого стилю,
лікування та реабілітації. Вони надають консультації з управління стресом,
розвитку стратегій подолання труднощів та підтримки у побудові позитивних
міжособистісних відносин.
Робота з медичним персоналом: Психологи у медичній сфері
співпрацюють з лікарями, медичним персоналом та іншими спеціалістами для
забезпечення повного та комплексного підходу до лікування пацієнтів. Вони
також надають консультації з психологічного благополуччя медичному
персоналу, який може стикатися зі стресом та емоційним вигоранням.
Профілактичні заходи: Психологи у медичній сфері також проводять
роботу з профілактики психологічних проблем, надаючи освіту та тренінги з
психічного здоров'я, сприяючи розвитку стратегій самоуправління та
підтримки.
В цілому, професійна діяльність психолога у медичній сфері має за мету
забезпечення повного фізичного та психічного благополуччя пацієнтів, а також
підтримку медичного персоналу у наданні якісної медичної допомоги.
8. Професійна діяльність практичного психолога на виробництві має
значний вплив на підвищення ефективності праці та забезпечення здорового
психологічного клімату в організації. Ось кілька аспектів, які входять до його
обов'язків:
Оцінка індивідуальних та групових потреб працівників: Психолог
проводить аналіз особистісних рис, навичок, потреб і проблем працівників, а
також вивчає динаміку взаємин в колективі.
 Проведення тренінгів та навчання: Психолог може вести тренінги з
психологічної підготовки, комунікаційних навичок, стресоустійчивості та
інших навичок, необхідних для підвищення продуктивності та зниження
конфліктів на робочому місці.
Психологічна підтримка працівників: Психолог готує рекомендації
щодо підтримки працівників, які переживають стрес, депресію або інші
проблеми, що впливають на їх робочу діяльність.
Консультування керівництва: Психолог може радити керівництву щодо
оптимізації організаційної структури, політики персоналу та керування
конфліктами.
Дослідження організаційного клімату: Психолог може проводити
анкетування та спостереження для вивчення психологічного клімату в
організації, а також розробляти заходи для його покращення.
Креативні рішення при вирішенні проблем: Психолог може
впроваджувати нові методи та техніки для підвищення мотивації працівників,
зменшення стресу та покращення загального благополуччя на робочому місці.
9. Написано в 1 пункті

5. Діяльність
План
1. Діяльність – специфічно людська форма ставлення до
навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ
залежно від людських потреб.
2. Знання – це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід,
результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання. Знання підіймають
діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують впевненість людини в
правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань.
Уміння – це готовність людини успішно виконувати певну діяльність,
яка ґрунтується на знаннях і навичках. Уміння формується у процесі виконання
учнями різноманітних завдань. Формування умінь залежить від умов навчання,
організації навчального процесу, від індивідуальних особливостей здобувачів
освіти.
Навички розглядають як дію, доведену внаслідок багаторазових вправ до
досконалості виконання. Ознакою сформованості навички є якість дії, а не її
автоматизація.
3. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні
різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку
властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони
виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням.

6. Особистість
План
1. Люди́ на (лат. homo; українське слово походить від прасл. *ljudъ)
— жива, наділена інтелектом істота, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і
культури.
 Особистість з точки зору психології — це сукупність вироблених звичок і
уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання,
набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають
повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою.
Індиві́д, Індиві́дуум (лат. individuum — неподільний) — окремий
організм, який існує самостійно, зокрема людина, особа, одиничний
представник роду людського.
Індивідуа́льність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність
своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її
неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей,
що відрізняють одну людину від іншої.
2. Особистість має три найважливіші психологічні характеристики:
стійкість, єдність та активність. Виділяють також три основні під структури
особистості: можливості, властивості та направленість.
Саморегуляція – це управління своїм психоемоційним станом, який
досягається шляхом впливу людини на самого себе за допомогою слів, уявних
образів, управління м'язовим тонусом і диханням.
3. Мотивація — це суттєвий аспект людської поведінки, що стимулює
нас до досягнення певних цілей чи задоволення певних потреб. Потреби є
внутрішніми стимулами, які ми намагаємося задовольнити через свої дії.
Основні теорії мотивації включають:
Теорія потреб Абрахама Маслоу він запропонував ідею ієрархії потреб,
де більш вищі потреби активізуються лише після задоволення нижчих. Ця
ієрархія включає фізіологічні потреби, потреби у безпеці, потреби у
соціальному визнанні, потреби в самооцінці та самореалізації.
Теорія очікувань Віктора Врума ця теорія припускає, що люди
вибирають той варіант дій, який, на їхню думку, призведе до найбільш
бажаного результату. Вона враховує три складові: очікування (уявлення про
результати), інструментальність (переконання, що певні дії призведуть до
бажаного результату) та винагорода (цінність того, що людина отримає в
результаті).
Теорія гармонії факторів Фредеріка Герцберга ця теорія вказує, що
фактори, що стимулюють мотивацію, можна розділити на дві категорії: фактори
гігієни (які, коли вони присутні, не приносять великого задоволення, але їх
відсутність може спричинити незадоволеність) і мотиваційні фактори (які є
джерелом справжньої мотивації і задоволення в роботі).
Теорія самоефективності Ейнсі Лока ця теорія стверджує, що люди
мотивуються досягненням результатів, в які вони вірять, що здатні досягти. Це
відображає рівень впевненості людини в своїх власних здібностях і навичках.
4. Уявлення індивіда про себе складається в певний образ «Я». Як
зазначав російський філософ Ігор Кон - індивід «має багато образів «Я», які
конструюються під певним кутом зору. Згідно за М. Розенбергом мова йде про
«справжнє «Я», «динамічне «Я», «фантастичне «Я», «майбутнє «Я»,
«ідеалізоване «Я». Дамо коротку характеристику цим термінам.
«Справжнє «Я» - якою людина бачить себе в даний момент.
«Динамічне «Я» - за допомогою яких засобів людина планує досягти
успіху (наприклад: студент за допомогою вищої освіти планує зробити кар'єру).
 «Фантастичне «Я» - якою людині треба було б бути, виходячи із
засвоєних нею моральних норм та зразків поведінки.
«Майбутнє «Я» - з якою взірцевою для себе особистістю людина прагне
зрівнятися в майбутньому.
«Ідеалізоване «Я» - якім себе суб'єктові приємно було б бачити.
З точки зору Т. С. Яценко, провідну роль у формуванні механізму
психологічного захисту відіграє «ідеалізоване «Я». Саме «ідеалізоване «Я»
визначає систему очікувань, як саме будуть сприймати суб'єкта його партнери
по спілкуванню. При цьому вся система психологічного захисту спрямована на
те, щоб ці очікування виправдались.
Психологічний захист має складну структуру: спрямованість, мета,
цінності, засоби, результати.
Спрямованість - категорія, яка пов'язана із виявленням особливостей
«ідеалізованого «Я» суб'єкта.
Мета - пов'язана із виявленням специфіки механізму психологічного
захисту.
Цінності - визначають, які умовні цінності є головними для
функціонування захисту.
Засоби - сукупність технік захисту.
Результати - те що отримано як наслідок використання певної техніки
психологічного захисту для досягнення визначеної раніше мети.
Як зазначає Т. С. Яценко, всі ці категорії дуже тісно пов'язані між собою і
об'єднані в певну ієрархічну систему. Головним компонентом, що виконує
організуючу функцію по відношенню до інших, є «ідеалізоване «Я».
В зв'язку з тим, що параметри системи психологічного захисту задаються
«ідеалізованим «Я», для результатів її діяльності притаманне ухиляння від
реальності. Характерною є тенденція «знецінення» іншої людини, ігнорування
позитивних рис її особистості. При захисті відбувається блокування почуття
вдячності. Прояви доброзичливості з боку інших людей сприймаються як
належне.
5. Витіснення — це усунення із свідомості неприємних переживань.
Воно проявляється в забуванні того, що заподіює психологічний дискомфорт.
Витіснення можна порівняти з греблею, яку може прорвати — завжди є ризик,
що спогади про неприємні події вирвуться назовні. І психіка витрачає
величезну кількість енергії на їх придушення.
Проекція виявляється в тому, що людина несвідомо приписує свої
почуття, думки, бажання і потреби оточуючих людей. Цей механізм
психологічного захисту дає можливість зняти з себе відповідальність за власні
риси характеру та бажання, які здаються неприйнятними.
Наприклад, необгрунтована ревнощі може бути результатом роботи
механізму проекції. Захищаючись від власного бажання невірності, людина
підозрює у зраді свого партнера.
Інтроекція-це схильність нерозбірливо привласнювати чужі норми,
установки, правила поведінки, думки і цінності без спроби розібратися в них і
критично переосмислити. Інтроекція схожа на заковтування величезних
шматків їжі без спроби її розжувати.
 Все утворення і виховання побудоване на механізмі інтроекціі. Батьки
кажуть: «Не сунь пальці в розетку, не виходь на мороз без шапки», — і ці
правила сприяють виживанню дітей. Якщо ж людина в дорослому віці
«заковтує» чужі правила і норми без спроби зрозуміти, наскільки вони
підходять особисто йому, він стає не здатний розрізнити, що дійсно відчуває і
чого хоче сам і чого хочуть інші.
У злитті відсутня межа між «я " й «не-я». Є тільки одне тотальне «ми».
Найбільш чітко механізм злиття виражений в перший рік життя дитини. Мати і
дитя знаходяться у злитті, що сприяє виживанню маленької людини, тому що
мама дуже тонко відчуває потреби своєї дитини і реагує на них. В даному
випадку мова йде про здоровий прояві цього захисного механізму.
А ось у стосунках чоловіка і жінки злиття гальмує розвиток пари і
розвиток партнерів. В них складно виявляти свою індивідуальність. Партнери
розчиняються один в одному, і з відносин рано чи пізно зникає пристрасть.
Раціоналізація — це спроба підібрати розумні і прийнятні причини
виникнення неприємної ситуації, ситуації провалу. Метою цього захисного
механізму є збереження високого рівня самооцінки і переконання себе в тому,
що ми не винні, що проблема не в нас. Зрозуміло, що більш корисним для
особистісного зростання і розвитку буде взяти відповідальність за ситуацію на
себе і витягти уроки з життєвого досвіду.
Раціоналізація може проявлятися як знецінення. Класичний приклад
раціоналізації — байка Езопа «Лисиця і виноград». Лисиця ніяк не може
отримати виноград і відступає, пояснюючи це тим, що виноград «зелений».
Заперечення-цей захисний механізм дозволяє ігнорувати (заперечувати)
очевидні факти, захищаючи психіку від травм. Це повна відмова від неприємної
інформації. Заперечення часто стає першою реакцією на біль втрати.
Регресія дозволяє пристосуватися до ситуації, що травмує за рахунок
неусвідомленого повернення до звичних з дитинства форм поведінки: плачу,
капризів, емоційним прохання та ін. Ми на несвідомому рівні засвоїли, що такі
форми поведінки гарантують підтримку, безпека.
Регресія дає можливість скинути з себе тягар відповідальності за те, що
відбувається: адже в дитинстві багато відповідали батьки. Зловживання
регресією призводить до відсутності успішної життєвої стратегії, труднощів у
стосунках з оточуючими людьми і появи психосоматичних захворювань.
Сублімація проявляється в тому, що в спробі забути про травмуючому
подію ми перемикаємося на діяльність, прийнятну для нас і оточуючих:
починаємо займатися творчістю або спортом. Сублімація — це продуктивний
захисний механізм, який дав світові величезну кількість творів мистецтва.
Набагато корисніше і для себе, і для суспільства написати вірші,
намалювати картину або просто нарубати дров, ніж напитися або відлупцювати
більш щасливого суперника.
6. Я-конце́пція — динамічна система уявлень людини про саму себе,
що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних
властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що характеризує вплив на
власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду
кожного індивіда.
 7. Відчуття і сприймання
План
1. Фізіологічна основа відчуттів - складна діяльність органів чуття. І.
П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно-
організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників,
аналізаторами.
2. Відчуття людини мінливі і виражаються як у кількісних, так і в
якісних закономірних змінах чутливості. Здебільшого, вони залежать від умов
середовища і стану організму людини. Основними формами кількісної зміни
чутливості є адаптація, взаємодія відчуттів і сенсибілізація.
Адаптація (від лат. — пристосовую) — це пристосування організму до
умов середовища. Розрізняють два види адаптації: негативну і позитивну.
Негативна адаптація виявляється по-різному: як повне зникнення відчуттів у
результаті тривалої дії подразника (наприклад, повністю може зникнути
тактильне, нюхове чи смакове відчуття за умови, якщо подразник не дуже
сильний); як зниження чутливості під впливом дії сильного подразника
(наприклад, при зануренні руки в холодну воду або при переході з темної
кімнати в яскраво освітлену). При позитивній адаптації чутливість
підвищується під впливом дії слабкого подразника. Наприклад, у результаті
темнової адаптації зорова чутливість зростає.
Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під
впливом інших. Тут, так само як і при адаптації, чутливість може і зростати, і
знижуватися. Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає у тому, що
під час взаємодії зі слабким подразником чутливість підвищується, а зі сильним
— знижується. Наприклад, слабкий звук підвищує чутливість до кольору.
Навпаки, під впливом інтенсивних зорових подразнень знижується слухова
чутливість, а у випадку сильних запахів — знижується зорова.
Сенсибілізація (від лат. — чутливий) — це підвищення чутливості в
результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ.
Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тимчасова
сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти
підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом
слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими
змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників:
фармакологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи
установок особистості тощо.
3. У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні
види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні,
вібраційні, органічні і болючі. Розрізняються також контактні і дистантні
відчуття.
4. Сприймання – це процес відображення предметів і явищ
навколишньої дійсності, які діють у даний момент на аналізатори людини в
цілому.
 5. Властивості сприймання – предметність, цілісність, структурність,
константність та осмисленість.
6. Сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та
інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в
акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів,
виникають складні, комбіновані сприймання (часу, простору, руху).

8. Мислення та уява
План
1. Мислення – пізнавальний психічний процес, що характеризується
узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє
встановлювати зв'язки й відношення між предметами та явищами.
2. Операційний компонент мислення представлений системою
розумових дій (мисленнєвих операцій), до складу якої входять: аналіз, синтез,
порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація,
конкретизація, індукція, дедукція.
3. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом:
наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач:
практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності:
репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.
4. Уява – особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від всіх
інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між
сприйманням, мисленням і пам'яттю.
5. Види уяви
За характером продуктивності виокремлюють:
• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були відомі
раніше;
• творчу (продуктивну) уяву.
За мірою свободи, довільності визначають:
• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в
такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;
• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена
певній меті.
За характером образів визначають:
• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;
• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами,
символами).
За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:
• Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);
• Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).
Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.
Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого
об'єкта, уява набуває довільного характеру.
У художній уявіпереважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи,
надзвичайно детальні та яскраві. Письменник настільки яскраво уявляє собі
образи героїв, ніби вони насправді спілкуються з ним, живуть поруч.
 Технічна уявастворює образи просторових відношень у вигляді
геометричних фігур з мисленнєвим застосуванням їх у різних комбінаціях.
Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних
досліджень, у вмінні будувати гіпотези.
1. Техніка «якоріння».
В основу даної техніки закладений умовний рефлекс, який називається
«якорем». Як відомо, умовні рефлекси виникають в житті людини довільно і
ситуативно. Так наприклад музика, почута вами в момент пережитих емоцій
будити надалі завжди нагадувати про них, в ту хвилину, коли ви знову будите її
чути, навіть якщо після минулої події пройде багато років.
Ця особливість нашої підсвідомості широко використовується в техніці
НЛП, оскільки умовні рефлекси можуть виникати в житті людини не тільки
довільно. Їх можна створювати штучно і робити це можна за допомогою
техніки «якорение».
Як «якоря» для створення умовного рефлексу можуть служити, як
негативні, так і позитивні відчуття, що викликають негативні або позитивні
емоції. Для того, щоб людина запам’ятала певний момент у своєму житті,
необхідно поставити «якір», в якості якого може бути використана мелодія,
пісня, фільм, запах, предмет або образ. І кожен раз, коли встановлений таким
чином «якір» буде з’являтися в житті людини він обов’язково буде
асоціюватися з певним моментом або ситуацією.
2. Техніка «Помах».
Ця техніка нейролінгвістичного програмування є універсальною і в той же час
досить простий. Головне її призначення направлено на допомогу в зміні
життєвої позиції і у відмові від шкідливих звичок.
Ця техніка базується на асоціативному сприйнятті і складається з 2-х
візуалізованими уявлень. При цьому перша візуалізація повинна бути пов’язана
з відчуттям, картинкою або звуком, який пов’язаний з тією звичкою від якої
вам хотілося б позбутися, а друга візуалізація повинна складатися з вашого
уявлення про стан, яке ви будите відчувати, перемігши шкідливу звичку. Точно
такий же метод підбору візуалізацій можна застосувати і в тому випадку, якщо
ви хочете досягти нових цілей або завдань.
Використовуючи техніку «помах» для досягнення нових цілей і завдань
видолжни створити дві візуалізації. Першу, яка буде відображати ваше
теперішні почуття і стан і другу візуалізацію в якій ви можете помріяти і
уявити, як змінитися ваше життя якщо ви досягнете успеха.І у випадку з
позбавлення від шкідливих звичок, і в разі з мотивуванням себе до змін в житті,
дана техніка НЛП буде працювати однаковий ефективно. А для того щоб вона
стала такою, вам необхідно представити перший створений образ як великий і
великої картинки, а другий створений образ, як маленьку картинку без різкості
з розпливчастим зображенням.
Тепер уявіть, як перша створена вами візуалізована картинка поступово
зменшується в розмірах, а її зображення розпливається, а друга картинка
навпаки збільшується, а зображення ставати чітким і яскравим.
Повторюючи цю техніку кілька разів на день, ви незабаром відчуєте, як
вам все рідше і рідше буде хотітися використовувати шкідливу звичку і як вам
все сильніше і сильніше захочеться від неї позбутися.
 У досягненні поставлених цілей ефект буде ще більш відчутним, вед
поставивши перед собою візуалізовану мрію ви почнете до неї прагне і
незабаром обов’язково досягнете бажаного результату.
3. Техніка маніпулювання.
Дана техніка, застосовувана в нейролінгвістичному програмуванні, є однією з
найбільш поширених і часто застосовуваних. Вона дає можливість впливати на
психіку і свідомість співрозмовника, для того щоб змінити позицію, погляди і
ставлення людини до тієї чи іншої події.
Техніка маніпулювання досить обширна за кількістю різних прийомом які
і дозволяють під час розмови в повній мірі маніпулювати свідомістю
співрозмовника і не важливо, ведете ви світський розмова, проводите ділову
зустріч або намагаєтеся справити враження на першому побаченні. У всіх цих і
багатьох інших випадках техніка маніпулювання стане вашим помічників і
принесе очікуваний ефект.
 Навмисне перепитування – це один з найбільш ефективних
прийомів, який дозволяє перевести розмову в вигідне і потрібне вам русло.
Суть прийому полягає в тому, що при розмові ви уважно слухаєте
співрозмовника і в той же час, роблячи вигляд що хочете краще засвоїти
інформацію, кілька разів перепитує його, при цьому повторюєте ті слова, які
були сказані ним на початку пропозиції і вносите в свою пропозицію зовсім
інший сенс, ніж той, що був закладений співрозмовником спочатку. Таким
чином ви нібито підтверджуєте слова свого співрозмовника, але в той же самий
час непомітно приводите його до зовсім інших висновків.
 Перестрибування з однієї теми розмови на іншу. Такий прийом
насамперед орієнтований на роботу з підсвідомістю співрозмовника. Для того
щоб отримати від нього очікуваний ефект потрібно на початку розмови
озвучити найбільш важливу інформацію і потім різко змінити тему, зробивши
вигляд що ця інформація не найголовніша і не для її обговорення ви зустрілися.
Але сказана на початку бесіду інформація була складена спеціально для того
щоб зацікавити співрозмовника, проте різкий перехід на іншу тему позбавив
його свідомість можливості провести аналіз почутого і тому ця інформація
перенаправити в підсвідомість де і «застрягла» як цікавий і невирішене
питання. Коли у вашій невимушеній бесіді виникне пауза підсвідомість поверне
інформацію в свідомість співрозмовника, і тоді вже він почне вас детально
розпитувати про те, що ви сказали на початку бесіди, і розмова перейде у
вигідне для вас русло, коли співрозмовник вже сам зацікавився в тому, в ніж ви
хотіли його зацікавити, і вже він сам, просто змушує вас розповісти про всі
деталі і повністю переймається цією інформацією.
 Брехлива неуважність і прояви байдужості до теми розмови
підігріває азарт у оповідача, який можливо не хотів розповідати вам всі
подробиці і деталі майбутньої угоди або трапилася ситуації, але тепер
обов’язково це зробить, адже він думав, що вам буде цікаво почути навіть якусь
частину інформації , але раз вас вона не цікавить, він готовий викласти все,
тільки заради того, щоб заслужити вашу увагу.
 Вигадана слабкість породжує в співбесіднику жалість, яка не чужа
кожному з нас. Саме цими світлими і добрими почуттями оперує даний прийом,
який дозволяє уникнути, жорсткого і рішучої розмови. Коли співрозмовник
відчуває вашу беззахисність і слабкість, небажання йти на конфлікт, і навіть
нерішучість у відстоюванні своєї точки зору, у нього пропадає бажання
проводити бесіду в різких і жорстких тонах. Пропадає азарт боротьби, та
серйозна ситуація спускається «на гальмах», а адже саме це, вам і було
потрібно.

9. Воля людини як психічний процес

План
1. Воля – це психічний процес, який полягає у свідомій організації і
саморегуляції людиною своєї поведінки, спрямований на подоланні
труднощів при досягненні поставлених цілей.
2. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та
усвідомлення мети; 2) досягнення мети. У складній вольовій дії вчені
виділяють такі етапи: 1) виникнення спонукання та попередня постановка
мети; 2) стадія обмірковування та боротьба мотивів; 3) прийняття
рішення; 4) виконання; 5) самооцінка.
3. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість,
рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість,
стриманість, дисциплінованість.