МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
медичної психології та психіатрії
Завідувач кафедри
___________проф. ЗВО Наталія Пшук
30.08.2022 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
для самостійної роботи студентів при підготовці
до практичного заняття

Навчальна дисципліна Психологічне консультування та психокорекція

Тема заняття № 29 Криза: визначення, підходи до розуміння, види, фази

перебігу. Діагностика кризи. Особливості кризового
консультування. Загальні принципи психологічної
допомоги при стресових розладах. Робота з дітьми в
кризових станах

Курс 4 курс

Факультет та (форма навчання: Медичний факультет №2 (денна форма навчання)

денна або заочна)

Вінниця
1. Актуальність теми заняття
Криза (krisis – грецьк.) – переломний момент. Китайський ієрогліф, який позначає поняття
кризу, перекладається двояко - "небезпека" і "можливість".
Це є гострий і обмежений в часі феномен, який суб’єктивно переживається як приголомшлива
емоційна реакція на стресову ситуацію або подію, соціальну ситуацію або подію, період
психосоціального розвитку, катастрофу, стихійне явище, або суб’єктивне сприйняття цієї події.
Криза є порушенням психологічного гомеостазу – внутрішньої рівноваги. Психологічний
гомеостаз пов’язаний з самооцінкою та самоповагою, вмінням тримати рівновагу в відчуттях себе
та світу.
Криза є порушенням звичайних способів адаптації до зовнішнього середовища внаслідок їх
недостатності, порушення емоційної рівноваги. Тобто, випробувані або звичні методи адаптації не
спрацьовують, вони є недостатніми. Як наслідок відбувається порушення гомеостазу - зниження
самооцінки і самоповаги. Це є ситуації дестабілізації, які неможливо подолати звичними
способами. Тому потрібні нові механізми або внутрішня реструктуризація, напр., «я можу бути і
слабаком».

2. Навчальні цілі заняття

І. Ознайомчий рівень теоретичних знань
- Ознайомитись із поняттями психологічного консультування та психокорекції;
- Ознайомлення з теоретичними основами і сьогоднішніми поглядами на психологічне
консультування та психокорекцію кризового консультування;
- Ознайомитись з теоретичними основами і сьогоднішніми поглядами на психологічне
консультування та психокорекцію в кризових станах;
- Ознайомитись з поняттям «криза», підходами до розуміння, види, фази перебігу.
ІІ. Рівень репродуктивних теоретичних знань
- Знати теоретичні основи психологічного консультування та психокорекції;
- Знати теоретичні основи поняття «криза», підходи до розуміння, види, фази перебігу;
- Знати етико-деонтологічні принципи і правила кризового консультування та психокорекції;
- Знати методи психологічного консультування при стресових розладах;
- Знати покази і проти покази для застосування психологічного консультування і психокорекції
пацієнтів з у кризовому стані із врахуванням нозологічної специфіки;
- Знати критерії і методи оцінки ефективності психотерапії та психокорекції.
ІІІ. Рівень практичних навиків (професійний)
- Оволодіти методами та прийомами організації та введення психологічного консультування;
- Оволодіти навичками проведення клінічного та психологічного обстеження пацієнтів з
постановкою клінічного діагнозу;
- Оволодіти навичками складання псикорекційної програми;
- Оволодіти прийомами кризового консультування та психокорекції.
ІV. Рівень професійних вмінь (професійний)
- Вміти застосовувати отримані знання у професійній діяльності лікаря-психолога.
- Вміти дотримуватись етико-деонтологічних принципів у психотерапевтичній та
психокорекційній роботі, створювати довірливий психотерапевтичний контакт з пацієнтом;
- Вміти проводити кризове консультування та психокорекцію;
- Вміти оцінювати ефективність психотерапевтичної та психокорекційної роботи.
V. Рівень творчий, продуктивний
- Сформувати та розвинути у лікаря – психолога знання, вміння та практичні навички, які
необхідні для проведення психологічного консультування та психокорекції;
- Застосування психологічного консультування та психокорекції у лікування та реабілітації
хворих;
- Використовувати навчальну та наукову літературу для вирішення професійних завдань,
підвищення рівня професійної підготовки;
- Вміти встановити роль медичного психолога у діагностичному, лікувальному та
реабілітаційному процесах.

3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)

- Особистісний розвиток, розвиток творчого мислення та професійне становлення лікаря-
психолога;
- Дотримання вимог до організації та введення психологічного консультування;
- Навички проведення клінічного та психологічного обстеження пацієнтів з постановкою
клінічного діагнозу.

4. Міждисциплінарна інтеграція
Дисципліни Знати Вміти
 Попередні (забезпечуючі)
1. Загальна психологія - основні закономірності формування та -визначати психічні
розвитку людської психіки в процесі функції та
видової еволюції й розвитку окремого
структурні елементи
індивідууму
- методи психологічного дослідження психіки
окремих психічних процесів
2. Фізіологія т а - основні закономірності формування - встановлювати
нейрофізіологія психіки в процесі видової закономірності
еволюції та розвитку окремого функціонування
індивідууму мозку
3. Психологія особистості - основні закономірності формування та - аналізування
розвитку особистості психічних процесів
4. В і ко ва т а п ед а го г і ч н а - психічні особливості різних вікових груп - розпізнавати
психологія - особливості перебігу вікових криз специфічні
- психологічні новоутворення різних новоутворення
вікових груп різних вікових груп
5. Патопсихологія - розлади психічної діяльності і - володіти методами
властивості особистості у випадку патопсихологічного
психічних або соматичних захворювань дослідження
6. Медична психологія - норму прояву психічних функцій задля - діагностувати та
подальшого вивчення їх патологій диференціювати
порушення
психічної діяльності
Наступні (забезпечувані)
1. Медична та психологічна -індивідуально-психологічні особливості, - диференціювати
експертиза рис характеру, провідні якості особистості особливості
особистості
2.Психологія життєвої кризи - механізми становлення та розвитку - визначати
особистості, вмирання та психіки людини в психоемоційні стани
смерті кризових ситуаціях особистості

Внутрішньо-предметна
інтеграція (між темами даної - теоретичні основи і сьогоднішні погляди - проводити
дисципліни) на психологічне консультування при індивідуальну
«Психологічне консультування ПТСР психотерапію та
т а п с и хо ко р е к ц і я п р и - методи та форми психологічного психокорекцію
посттравматичному консультування при ПТСР - оцінювати
стресовому розладі. - методи психологічної реабілітації ефективність
Особливості перебігу ПТСР у психотерапевтичної
військових. Методи та психокорекційної
психологічної реабілітації» роботи

5. Зміст навчального матеріалу

Поняття кризи
Криза (krisis – грецьк.) – переломний момент. Китайський ієрогліф, який позначає поняття
кризу, перекладається двояко - "небезпека" і "можливість".
Криза є порушенням психологічного гомеостазу – внутрішньої рівноваги. Психологічний
гомеостаз пов’язаний з самооцінкою та самоповагою, вмінням тримати рівновагу в відчуттях себе
та світу.
 Криза є порушенням звичайних способів адаптації до зовнішнього середовища внаслідок їх
недостатності, порушення емоційної рівноваги. Тобто, випробувані або звичні методи адаптації не
спрацьовують, вони є недостатніми. Як наслідок відбувається порушення гомеостазу - зниження
самооцінки і самоповаги. Це є ситуації дестабілізації, які неможливо подолати звичними
способами. Тому потрібні нові механізми або внутрішня реструктуризація, напр., «я можу бути і
слабаком».
Це є гострий і обмежений в часі феномен, який суб’єктивно переживається як
приголомшлива емоційна реакція на стресову ситуацію або подію, соціальну ситуацію або подію,
період психосоціального розвитку, катастрофу, стихійне явище, або суб’єктивне сприйняття цієї
події.
Кризи можуть призвести:
• до розвитку, переходу на більш зрілий рівень
• до регресії, тобто переходу на нижчий рівень
• до руйнування стосунків, системи
При кризі важливо не те, що сталося, а суб’єктивна реакція на ці події. Суб'єктивна реакція
людей може бути майже незначною тоді, коли вони звикли до періодичних стихійних явищ. Криза є
не обов'язково чимось глобальним, так як одні і ті ж самі чинники можуть сприйматись людьми по-
різному. Суб’єктивна реакція впливає на тривалість кризового стану.
Криза є боротьбою особистості за збереження емоційної рівноваги і адаптації у випадках,
коли проблеми сприймаються як катастрофічно неподолані. Тоді спрацьовують дві стратегії:
боротьби або уникання. Вибір певної стратегії залежить від того, як людина найчастіше діє в
кризових ситуаціях. Напр., засвоєна стратегія уникання (втечі) не завжди може допомогти. Це
означає, що перебуваючи в кризовому стані людина вдається до ірраціональних дій та не помічає
раціональних. Вона бачить вузько, як в тунелі, не помічаючи альтернативи.
Той, хто надає допомогу в кризових станах має пам'ятати такі речі:
• якомога точно оцінити кризовий стан;
• підтримувати прагнення до життя, а не боротися зі страхом смерті;
• важливо визначити чи це є кризовий стан здорової людини, чи психопатологічна криза, коли
людина втрачає себе;
• у людини можуть бути власні обмеження з тим, щоб адаптуватись певним чином до зміненої
ситуації.
Діагностика кризи
Підготуватися до непередбачуваних подій легше, якщо ми в стані їх передбачити. Така
підготовка знижує ризик кризи і допомагає уникнути руйнівних наслідків. Більшість життєвих криз
є передбачуваними, напр., всі ми знаємо, що за юністю слідує доросле життя, потім середній вік і,
нарешті – старість.
У багатьох людей ймовірність виникнення кризи збільшується, так як вони не готові до
переходу від однієї життєвої фази до іншої.
Інші події життя є менш передбачуваними, напр., смерть улюбленої людини, серйозне
захворювання, народження недоношеної дитини, фінансові втрати, стихійні лиха і т.п.
Процес діагностичної оцінки має бути позбавлений невизначеності і неточності, які насправді
часто мають місце. Герберт Шульберг і Шелдон Алан розробили формулювання вірогідності, яка
допомагає деталізувати весь процес оцінювання.
Згідно цього формулювання, при діагностиці людей, найбільш схильних до кризи і тих хто
переживає загрозу вигнання з природного для них соціального оточення, слід розглянути декілька
чинників:
• Вірогідність того, що станеться дестабілізуюча і загрозлива подія.
• Вірогідність того, що людина зіткнеться з цією подією.
• Уразливість людини.
Оцінюючи схильність людини до кризи слід розглянути:
а) міру стресу, викликаного небезпечною подією;
 б) ризик того, що ця подія станеться;
в) особистісну вразливість або здатність адаптуватися до стресу.
Шульберг і Алан виділили наступні ймовірні чинники, які сприятимуть переважному
виникненню кризи:
• Якщо людина зустрічається з великою кількістю всіляких складних ситуацій і успішно
справляється з ними, то вірогідність переживання кризи при зіткненні з небезпечними
подіями в майбутньому є невеликою.
• Якщо людина володіє здатністю вирішувати проблеми або вважає, що володіє такою
здатністю, то ймовірніше, що вона впорається з черговою проблемою.
• Якщо людина має сильну соціальну підтримку, то мабуть, що вона зможе пережити життєві
кризи без деструктивних наслідків.
Помилки при діагностиці кризи, що витікають з недостатнього спостереження і неадекватної
оцінки, можуть привести до плачевного результату - неможливості надати допомогу і пагубним
наслідкам на все життя. Ханселл стверджує, що криза з рівним успіхом може привести як до її
подолання, так і до госпіталізації в психіатричну лікарню.
«Госпіталізація сприяє запереченню тих соціальних сил в сім'ї і суспільстві, які привели до
неї. Крім того, пацієнт може виявитися «цапом відбувайлом» як родинних, так і суспільних
проблем, а основною причиною госпіталізації стає психіатричне обстеження (замість
діагностичної оцінки кризи), яке фокусується на симптоматології пацієнта (а не на ресурсах і
здібності до вирішення проблем)» (Hansell, 1976).
Пригнічена стресом людина піддається психіатричній діагностиці, ідентифікується з
поведінкою пацієнта, і починає грати вказану роль:
• психіатрична госпіталізація сама по собі є кризою;
• вона є прямим наслідком раніше не виявлених і не вирішених криз;
• психіатричної госпіталізації варто всіма силами уникати, слід використовувати її лише як
останній засіб, коли всі інші зусилля потерпіли невдачу;
• її, по можливості, слід замінити ретельною діагностичною оцінкою кризи і кризовим
втручанням в звичних соціальних умовах.
Відсутність діагностичної оцінки кризи має ще один негативний наслідок. Використання
кризової моделі є нерозсудливим, коли існує лише видимість кризи, але її немає.
Процес діагностики
Знання ймовірних чинників кризи дозволяє оцінювати схильність окремих людей до кризи і
наявність кризи в певний момент часу. Проте у клініцистів при зустрічі з людиною в стані
дистресу, як і раніше залишаються питання: «Що мені сказати?»; «Які питання потрібно задати
людині?»; «Як я можу зрозуміти, що насправді відбувається з тим, хто здається таким
засмученим?»; «Як зрозуміти, чи не є ця людина «божевільною» і що відрізняє людину, що
переживає кризу, від психічно хворої?» і т.п.
Існують два необхідні рівні діагностики кризи. На кожному з них фахівець повинен задатися
наступними питаннями:
Рівень 1: Чи існує явна або потенційна загроза для життя, тобто як для життя людини, що
знаходиться в кризі, так і для інших? Іншими словами, який ризик суїциду і вбивства?
Рівень II: Чи існує підтвердження того, що ця людина не в змозі виконувати свою звичайну
життєву роль? Чи піддається ця людина загрозі вигнання із звичайного соціального оточення?
Діагностичну оцінку першого рівню може провести будь-яка людина, напр., товариш, сусід,
батько, чоловік, а також лікар, вчитель, соціальний працівник і т.д. Цей рівень оцінки надзвичайно
важливий, так як часто йдеться про життя і смерть. Від цього залежить мобілізація екстрених
служб по допомозі окремій людині, сім'ї або групі людей, що знаходяться в кризі.
Діагностична оцінка другого рівню включає розгляд великої кількості особистісних і
соціальних характеристик людини. Зазвичай її проводить досвідчений консультант або фахівець в
області психічного здоров'я.
Чинники, які провокують кризу
 Як правило, криза – це результат переплетення дії різних чинників які можуть мати різне
значення в залежності від контексту ситуації.
Зовнішні чинники – це те, що відбувається з людиною, напр., психотравмуюча ситуація.
Внутрішні чинники – це те, як ми переживаємо, напр., життєві кризи.
Коли людина звертається за допомогою, вона завжди говорить про зовнішні чинники, навіть
якщо це стосується життєвих кризів, тобто вона шукатиме винних зовні.
Наомі Голан проводить відмінність між небезпечною подією і пусковим чинником:
Небезпечна подія – це первинний шок або збільшення внутрішньої напруженості, яке
викликає серію реакцій, що приводять до кризи. Небезпечну подію можна передбачити.
Для того, щоб визначити небезпечну подію, людина, що надає допомогу, повинна прямо
запитати: «Що сталося?». Інколи люди такі
засмучені або пригнічені проблемами, що звалилися на них, що вони не можуть ясно сказати,
що з ними сталося. У цих випадках корисно запитати людину, коли вона так засмутилася?
Потрібно ставити прості, прямі питання про час і обставини події. Коли події вибудовуються по
порядку, це заспокоює.
Пусковий чинник – те, що виражене прислів'ям «крапля, що переповнила чашу». Це
завершальна стресова подія в цілій серії таких подій, яка занурює людину в кризу. Пусковий
чинник не завжди легко визначити. Особливо якщо проблема вже існувала протягом тривалого
часу. В цьому випадку корисно запитати: «Що такого сталося саме сьогодні, що змусило Вас
звернутися за допомогою?».
Наперед неможливо знати, що стане фактором, який викличе кризу, так як одні і ті ж самі речі
можуть викликати різні реакції у однієї і тієї ж людини. З іншого боку – одні і ті ж чинники мають
різне суб'єктивне значення для людей.
Але існують універсальні кризові явища:
• втрата здоров'я;
• втрата роботи, грошей і т.д.
Будь-яка криза приводить до втрати психічної рівноваги (дезадаптації). В залежності від того,
якого роду є дезадаптація, людина може потребувати невідкладної медичної, психотерапевтичної,
юридичної допомоги.
Різниця в підходах до розуміння кризи
1. В медицині криза – це певна фаза гострого захворювання, під час якого максимально
мобілізується здатність організму до саморегуляції і невідомо як це закінчиться –
одужанням чи смертю.
2. У психіатрії потрібно розуміти де є криза, а де гострий стан, при якому буде погіршення.
3) Психологічне поняття кризи – кризи «ідентичності» за Еріксоном. Це означає, що певні
кризи виникають в процесі психосоціального розвитку людини, які Еріксон розглядав як
нормальні кризові періоди розвитку.
Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються
психологічними змінами і нею переживаються.
За твердженням Е. Еріксона, протягом життя людина переживає вісім психосоціальних криз
(рис. 1), які є специфічними для кожного вікового періоду, а їх сприятливий або несприятливий
перебіг зумовлює розвиток особистості в соціумі (нормальну чи аномальну лінію):
1. криза довіри — недовіри до світу (перший рік життя);
2. автономія — сором та сумніви (2-3 роки);
3. ініціативність — почуття провини (3-6 років);
4. працьовитість, старанність — комплекс неповноцінності ( 7-12 років);
5. особистісне самовизначення, ідентифікація — індивідуальна сірість, конформізм ( 12 — 18
років);
6. інтимність, комунікабельність — ізольованість, замкненість на собі (близько двадцяти
років);
7. турбота про виховання нового покоління — “занурення в себе” (30 — 60 років);
 8. задоволення від прожитого життя — відчай (за шістдесят).

Рис. 1. Психосоціальні кризи людини (за Е. Еріксоном)

У контексті цієї концепції, становлення особистості є зміною етапів, на кожному з яких

відбувається якісне перетворення її внутрішнього світу, змінюються її стосунки з навколишнім
середовищем, а криза вікового розвитку є деяким узгодженням індивідуальних і біологічних
чинників із соціальними. Саме в кризові моменти загострюється боротьба між позитивною та
негативною ідентичністю, що може спричинити аномальну лінію розвитку.
Рис. 2 Переживання кризи дітьми та дорослими супроводжується різною симптоматикою:

4)Психосоціальне поняття кризи. Психосоціальна криза виникає тоді, коли людина

зустрічається з нездоланими перешкодами до життєвих цілей. Вона втрачає душевну рівновагу,
так як її потенціал не дає змоги подолати цю перепону: «Маю потребу – не можу подолати».
Психосоціальні кризи стосуються професійного росту, реалізації свого потенціалу.
В теорії кризи виділяють стан суму і кризу. Стан суму можна подолати звичними способами.
Види криз
1. Криза життєвих змін – зумовлена очікуваними і звичними подіями в процесі життя (школа,
одруження,народження дітей, старіння, вихід на пенсію, відхід від батьків і т.п.).
2. Ситуаційні кризи – ситуації різкої зміни контексту життя людини (соціально - економічного,
зміна місця життя, роботи, смерть близької людини, зміна фінансового становища,
розлучення, проблеми з навчанням).
3. Травматичні кризи – переживання катастрофи, стан безсилля. Невідповідність між
загрозливими чинниками та можливістю захистити себе. Це є те, що виходить за рамки
здорового глузду.
 Психотравма – подія, яка визначається раптовістю, силою, безвихіддю (ні втекти, ні
боротися).
Це може бутимонотравма або повторювана (напр., насильство над дітьми).
Виділяють 4 типи травматичних криз
1. Внаслідок стихії, лиха.
2. Національне лихо (війни, революції, терористичні акти, авіакатастрофи).
3. Злочини на підґрунті насильства.
4. Техногенні катастрофи (Чорнобиль).
Перебіги криз
В стані кризи люди відчувають сильну тривогу і внутрішнє напруження. Вони можуть також
відчувати страх, гнів, вину або відчай.
Відомого рівня напруження складає частину нашого нормального життя. Воно спонукає нас
будувати адекватні плани і здійснювати ефективні дії. Проте, коли стурбованість перевищує
нормальний рівень, це зазвичай приводить до негативних наслідків. Стан сильної тривоги є одним
з найбільш хворобливих переживань.
Будь-яка криза приводить до посилення тривоги. Якщо звичні способи подолання не
спрацьовують – тривога посилюється, викликає метушіння. В подальшому, як правило, тривога
наростає, а далі – паніка, яка охоплює людину повністю. Вона застосовує спроби зменшити паніку,
якщо це не вдається, то виникає серйозна дезорганізація психіки та поведінки (людина в кризі).
Загальні ознаки прояву тривоги такі:
• відчуття жаху;
• страх втрати контролю над собою;
• нездатність зосередитися на одному предметі;
• фізичні симптоми: пітливість, часте сечовипускання, пронос, нудота і блювота, тахікардія,
головні болі, болі в грудях і животі, висип, порушення менструального циклу, послаблення
сексуального потягу і т.п.
В стані кризи люди відчувають, що вони загубилися в лабіринті подій, які неможливо
зістикувати між собою. Часто їм важко визначити, хто вони і на що здатні. Переживання болю і
викликане цим метушіння може відбитися на здатності приймати рішення і справлятися з
проблемами, тобто саме на тих навиках, які є необхідними під час кризи. Спотворене сприйняття і
втрата здібності до вирішення проблем підсилюють і без того збільшену тривожність. Інколи
людині здається, що вона сходить з розуму.
Поведінка людей, як правило, визначається тим, що вони думають і відчувають. Якщо людина
відчуває тривогу і сприймає те, що відбувається в спотвореному вигляді, вона, швидше за все,
здійснюватиме незвичайні вчинки.
Поведінку людини в кризі можна розглядати, як дії в екстремальних ситуаціях. В такому стані
вона є нездатною до того, щоб керувати своїми діями. Тому з одного боку, кожна людина має право
на автономію, з іншого – вона потребує допомоги.
Іншою ознакою служить зміна соціальної поведінки. Людина може почати уникати звичного
соціального спілкування, або докладати неординарні зусилля для того, щоб не залишитися
наодинці (Hansell, N., 1976). У міру руйнування соціальних зв'язків також з'являються скарги на
усунення або віддаленість від інших.
Корисною методикою діагностики стану людей, що переживають кризу, є діагностична
модель, базована на уявленні про те, що, переживаючи кризу, люди перебувають в стані втраченої
рівноваги (дисбалансу). На рівновагу впливають декілька взаємодоповнюючих чинників:
• Реалістичне сприйняття події;
• Адекватна ситуативна підтримка;
• Адекватні механізми подолання;
• Вирішення проблеми.
При різних кризах існують різні фази їх перебігу.
Травматична криза
 1. Фаза шоку, оніміння. Її тривалість від декількох секунд до декількох годин.
2. Фаза реакції (боротьба або втеча) – це емоційна дестабілізація. Напр., розпач, який
змінюється апатією; безнадія, яка змінюється злістю та агресією, фізичними коливаннями
(серцебиття, пульс, артеріальний тиск).
3. Фаза обробки ( переорієнтації) – знаходження виходу з кризи.
Кризи життєвих змін
Народження, смерть, розлучення, переїзд з батьківського дому, біологічні зміни, соціальні
зміни, які впливають на всіх.
Фази:
1) Конфронтація з подією(нагадує шок).
(Конфронтація – жорстке протистояння, протиборство, зіткнення поглядів, принципів,
життєвих систем.)
2)Вирішення або неможливість вирішення,тобто вирішення звичними способами, а якщо це
не вдається, то виникає відчуття поразки. І тоді виникає наступна фаза.
3)Фаза мобілізації – спроба вийти на новий рівень коли старе не допомагає; або відступ і
посилення відчуття поразки.
4)Повна картина кризи. Криза з внутрішнім паралічем або вихід на новий рівень адаптації.
Напр., коли людина приймає своє безсилля, вона адаптується до ситуації. Її тривалість від кількох
днів до 6 тижнів. Якщо більше, то криза стає хронічною або виникає посттравматичний стресовий
розлад.
Спектр емоційних переживань людини, що опиняється в кризовому стані може бути різним:
тривога, паніка, дисоціація і т.п.
Кризові інтервенції
Кризові інтервенції - це психотерапевтичне втручання, яке зосереджене виключно на
актуальній кризі з метою відновлення емоційної рівноваги, сприяння більш зрілим способам
подолання кризи та попередження виникнення деструктивних змін поведінки
Мета кризової інтервенції полягає в тому, щоб допомогти пацієнтові:
• упоратися з травмою;
• пристосуватися до нової ситуації;
• повернути пацієнта до колишнього рівня функціонування.
Кризові інтервенції залежать від характеру кризи:
• Як оточення реагує на потерпілого?
• Відновлення стосунків з найближчим оточенням.
• Чи є хтось хто підтримає і не засуджує?
• Задієння оточення.
• Створення надійних приймаючих стосунків з оточенням.
• Далі крок до життя і відновлення.
Три рівні кризової інтервенції
1. Профілактична. Профілактувати можна те, що є передбачуваним: вікові кризи, вагітність,
втрату дитини, смерть близьких.
2. Безпосередні кризові інтервенції.
3. Реабілітація стосується тих, хто пережив кризу. Напр., після катастрофи у того, хто вижив
виникає почуття провини за те, що інші загинули, а він живий, що не зумів надати їм
допомоги, уберегти.
Завдання кризових інтервенцій:
• Відновлення емоційної рівноваги і сприяння подоланню проблеми, а також сприяння розвитку
майбутніх більш адаптивних способів подолання кризи.
• Орієнтація на реальність, що вимагає від клініциста виходу за межі стандартної ролі, напр.,
психотерапевт, яка чергувала на телефоні довіри просто допомогла дівчинці розв'язати
завдання з математики, так як за його невиконання дитина могла бути покараною батьком.
 Тобто, допомога має іти від суб'єктивних переживань до того, що є в реальності. Це є прості
запитання: «А як зараз?», « Ти щось їла?» і т.п.
• Кризова інтервенція може мотивувати пацієнта до подальшої психотерапії.
Перший контакт
• Щоб допомогти людині, яка перебуває в кризі, необхідно вступити з нею в психологічний
контакт, так як вона не є в контакті із собою. Запитання можуть бути навіть на такому рівні :
«На скільки добре Ви чуєте мене?».
• Під час першого контакту буде корисно отримати деяку інформацію, таку як ім'я пацієнта, стан
його здоров'я, доступна йому система соціальної підтримки і так далі, але кризовий пацієнт
не повинен піддаватися тривалій процедурі оцінки, тривалим розпитуванням.
• Консультантові слід спробувати заспокоїти пацієнта, прояснити завдання і запропонувати йому
поговорити. Гарний кризовий терапевт – гарний слухач.
• В розпал кризи люди втрачають ясний погляд на речі. Їх переповнюють думки і відчуття. Їм
важко розставляти пріоритети, і, як результат, їх дуже турбує те, що їм непідвладне, але при
цьому вони схильні уникати або ігнорувати більш невідкладні проблеми, з якими вони здатні
впоратися. Напр., поїсти, добратися додому і т.п. На перших порах важливо дати розуміння,
наскільки людина зараз почувається розгубленою та безсилою.
• Коли людину переповнюють емоції, консультант повинен допомогти її заспокоїтися, відвівши
в тихе місце, запропонувавши стакан води і потім поговорити про її переживання. Посидіти
з пацієнтом в тиші або дозволити йому поплакати деякий час дуже корисно, так як важливо
буде допомогти йому спробувати виразити невимовне.
• Пацієнтам, що знаходяться в стані емоційного заціпеніння, консультант може вказати на
звичайні відчуття, які більшість людей могли б відчувати в подібних обставинах, і подумати
разом із страждаючим, які відчуття можуть бути прихованими від нього. Але також важливо
пам'ятати, що емоційне заціпеніння служить відведенню непереборного афекту. Важливо,
щоб консультант поважав захисти пацієнта і давав йому час, щоб він міг дозволити почуттям,
пов'язаним з пережитим, піднятися на поверхню.
• Дуже часто зустрічаються люди, що переживають почуття вини за те, що вони вижили в
трагедії, в якій інші не загинули. Кризовому консультантові потрібно стежити за натяками на
суїцид у цих пацієнтів і допомагати їм оплакувати їх втрати, заохочуючи до розмови про
людей і речі, яких вони втратили. Інколи буває корисно запитати людину, чи хотіли б її загиблі
кохані, щоб вона так страждала або була щасливою протягом подальшого життя? Це зазвичай
зміщує фокус з вини на прихований під нею сум.
• Тим, хто відчуває, що вони могли якимось чином стати причиною повені або землетрусу, або
могли щось зробити, щоб врятувати свою сім'ю – важливо допомогти усвідомити, наскільки
потужною була стихія, з якою їм довелося зіткнутися, усвідомити страх того моменту, і знову-
таки, допомогти їм оплакати свої втрати.
• Кризове консультування за своєю природою дуже короткострокове. Багато інтервенцій
(втручань) здійснюються повністю протягом однієї сесії (зустрічі). Якщо консультант
зустрічається з пацієнтом ще раз, це добре, але корисно розглядати кожну сесію як
інтервенцію саму по собі. Кризова інтервенція повинна закінчитися складанням конкретного
плану, якому пацієнт слідуватиме. План має бути записаний і відданий йому.
• Для кризового консультування нормально, якщо він виражає сум і гнів у зв'язку з трагедією, з
якою зіткнувся пацієнт, дає поради і бажає пацієнтові успіху. Хоча в психотерапії фізичний
контакт уникається, у розпалі катастрофічних подій нерідкими бувають обійми. Інколи
утішливий дотик або обійми можуть мати величезне значення.
Загальні принципи психологічної допомоги при стресових розладах
У кризовому консультуванні виділяють такий вид психологічної допомоги, який називається
первинна психологічна допомога. Цей термін часто використовується як синонім поняттю кризова
інтервенція, але більше акцентує увагу на допомозі постраждалим внаслідок психотравми різного
ґенезу та невідкладній психологічній допомозі при стресових розладах. Нижче наведений опис
етапів первинної психологічної допомоги, як він викладений в уніфікованому клінічному протоколі
первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги
при реакції на важкий стрес та розладах адаптації, посттравматичному стресовому розладі
(затверджено 23.02.2016, наказ міністерства охорони Здоров’я України № 121)
Перша психологічна допомога
У зоні катастроф і терористичних актів лікарі швидкої допомоги, працівники сфери
психічного здоров’я, які першими прибувають на місце катастрофи, підготовлені
військовослужбовці та працівники служб швидкого реагування на надзвичайні ситуації повинні
зорієнтуватися в ситуації та надати пацієнтам першу психологічну допомогу. Вона включає
наступні етапи:
1. Встановлення контакту із пацієнтом у ненав’язливій і співчутливій манері. Для цього:
- назвіть себе й опишіть свою роль;
- попросіть дозволу поговорити;
- поясніть цілі розмови;
- запитайте про нагальні потреби.
2. Забезпечення безпеки й фізичного комфорту:
- впевніться, що пацієнт перебуває у фізичній безпеці, допоможіть зробити оточення
безпечнішим, розпитайте про потребу в медикаментах чи інших необхідних засобах (окуляри,
милиці та інше);
- повідомте інформацію про ситуацію, пошуково-рятувальні роботи та/або служби;
- запропонуйте пацієнту забезпечити собі певний фізичний комфорт (щоб зменшити почуття
безпорадності, бажано заохотити його подбати про такі чинники, як їжа, захист від вітру або
освітлення);
- запропонуйте різні форми соціального комфорту та допоможіть зв’язатися з іншими
пацієнтами;
- захистіть пацієнта від додаткових травм і потенційних нагадувань про них.
3. Емоційна стабілізація пацієнтів:
- поважайте бажання пацієнта побути на самоті, дайте йому кілька хвилин, не робіть активних
спроб втрутитися, спокійно помовчіть і залишайтеся поряд;
- скажіть йому, що ви тут, поблизу, якщо будете потрібні, або повернетеся до нього за кілька
хвилин;
- запропонуйте свою підтримку і допоможіть йому зосередити увагу на конкретних почуттях,
думках і досяжних цілях;
- заручіться підтримкою родичів/друзів;
- відверто поговоріть про його нагальні проблеми або труднощі;
- надайте інформацію, яка допоможе йому зорієнтуватися в оточенні;
- попросіть вислухати вас, дивлячись вам в очі;
- поясніть, де він знаходиться;
- поговоріть про той аспект ситуації, який знаходиться під контролем, вселяє надію або має
позитивний характер;
- запропонуйте робити повільні і глибокі вдихи та видихи;
- попросіть назвати п’ять нейтральних речей, що їх він може бачити, чути та відчувати.
4. Збирання інформації – з’ясуйте нагальні потреби та проблеми пацієнтів, що потребують їх
вирішення або негайного направлення до спеціалістів:
- характер і тяжкість пережитого досвіду;
- загибель близької людини;
- тривоги щодо житейських обставин і загроз після катастрофи;
- розлука з близькими або тривога про їхню безпеку;
- фізична хвороба, психіатричні розлади, потреба в медикаментозному лікуванні;
- втрати, зазнані в результаті катастрофи;
- потреби в додаткових допоміжних послугах.
 5. Практична допомога пацієнтам, щоб задовольнити їх нагальні потреби:
- уточніть нагальні потреби;
- обговоріть план дій;
- посприяйте пацієнтам дієво.
6. Встановлення зв’язку із джерелами соціальної підтримки:
- забезпечте зв’язок з основними особами, здатними надати підтримку (родичами тощо);
- рекомендуйте пацієнтам звертатися за підтримкою до тих, хто зараз є на місці;
- обговоріть способи пошуку та надання підтримки;
- підшукайте можливих помічників;
- поясніть пацієнту, як він може допомогти іншим.
7. Надання інформації щодо стратегії подолання стресу:
- розкажіть пацієнту про стресові реакції та їх подолання;
- побудуйте розмову навколо індивідуальних реакцій пацієнта;
- обговоріть можливі негативні та позитивні реакції;
- уникайте патологізації реакцій;
- обговоріть негативні та позитивні способи подолання стресових реакцій (зокрема – гніву,
пригніченості, порушень сну).
8. З’єднання пацієнтів із суміжними службами та з установами, які надавали їм послуги до
катастрофи, або які необхідні в даний момент:
- психіатрична допомога;
- медична допомога;
- духовна підтримка;
- дитячі соціальні служби, школи.
Перша психологічна допомога має на меті забезпечити безпеку пацієнта, встановити зв’язок
із реабілітаційними ресурсами, послабити стресові реакції, допомогти пацієнту розвити навички
коротко- і довготривалого подолання стресу та зміцнити природну психологічну стійкість пацієнта.
Найкращим підходом до надання допомоги людям після отримання ними потенційно
травматичного досвіду є практична та емоційна підтримка, заохочення використання адаптивних
копінг-стратегій та соціальної підтримки.
Робота з дітьми в кризових станах
Велика частина вищенаведеного відноситься і до дітей. Значна відмінність, проте,
полягає в тому, що коли діти розповідають свою історію, вони швидше говоритимуть на мові гри і
метафор, що створюється їх уявою. Тому робота з дітьми має деякі особливості:
• Зустрічаючись з дитиною, що пережила травматичний досвід, корисно буде мати при собі
коробку олівців, блокнот паперу і побільше іграшок або ляльок. За допомогою паперу і
олівців дитина зможе намалювати малюнок і таким чином відтворити історію психологічної
травми.
• Щоб консультантові було легко зрозуміти метафору, можна попросити дитину поговорити
про малюнок. Клініцистові не слід запитувати: «Що це?», краще уточнити: «Що ти можеш
мені про це розповісти?» «Що сталося перед цією сценою, яку ми бачимо на малюнку?»
«Що станеться далі?».
• Таким чином у консультанта і дитини з'являється можливість почати діалог про
«чудовисько», «війну», «великого звіра», або про будь-яку іншу метафору, яку можна
використовувати для розмови про переживання дитини, пов'язані з її травматичним
досвідом.
• Якщо дитина пробуджується від пов'язаних з травмою кошмарів, то малювання картинок і
розповідь історії також будуть корисною технікою. Коли дитина має можливість намалювати
свій сон і розповісти про нього історію, це часто робить її здатною якоюсь мірою
дистанціюватися від цього кошмару і трохи краще з ним справлятися.
• Бажано, щоб дитина мала безпечне місце, де можна було б гратись. Кризові консультанти
мають бути готові до того, що діти втрачатимуть зненацька душевну рівновагу. Це
 відбувається тому, що коли дитина почуває себе в безпеці, вона починає дозволяти спогадам
і почуттям виходити на поверхню, і раптово може просто розплакатися.
• Допоможіть дитині відчути себе в її тимчасовому притулку як вдома. Вона радітиме
іграшці, за яку зможе «триматися» і яка допомагатиме її зберігати деяке відчуття безпеки в
цей хаотичний у всіх інших стосунках час.
• Ми не захищаємо жертву, а підтримуємо автора свого життя.
• Конфронтувати з нереалістичною поведінкою (Напр., пацієнт говорить: «Зробіть так щоб
цього не було». Консультант може відповісти йому: «Ви вважаєте мене настільки
всемогутнім?»).
• Вказати на деструктивні та адаптивні способи поведінки; що посилює кризу, а що зменшує
– альтернатива тунельного бачення.
• Не відкладаємо нічого на завтра.
• Нетрадиційна роль клініциста, вихід за межі звичної для нього ролі.
• В період гострої кризи клініцист мусить зайняти директивну позицію.
• Не залишати нічого не проясненим.
• Клініцист більш залучений в ситуацію, більше співпереживає та співчуває.
• Якщо є ризик виникнення суїциду, прояснити це: «Чи я правильно тебе розумію (суїцид…),
чи ми добре розуміємо один одного?».
• Прямі звернення – особливо коли близько до психотичних станів – це дає змогу відновити
контакт.
• «Якщо я з ним розмовляю, то в змозі це витримати, а значить і він теж може витримати».
• Творчий підхід до кожного окремого випадку.
Кризовим консультантам варто розумно регулювати навантаження і темп своєї роботи, щоб не
виявитися роздавленими. Якщо консультант відчуває себе розбитим, йому самому знадобиться
кризова інтервенція.

6. Матеріали методичного забезпечення заняття

6.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття:
На підготовчому етапі до проведення практичного заняття студент має володіти наступною
інформацією:
• Кризове консультування та психокорекція.
• Поняття «криза», визначення, підходи до розуміння, види, фази перебігу.
• Діагностика кризи.
• Особливості кризового консультування.
• Загальні принципи психологічної допомоги при стресових розладах.
• Робота в кризових станах.

6.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:

Тест на підстановку з фіксованою кількістю відповідей:
Під час практичного завдання студент має вирішити наступні тестові завдання:

1. Стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких

умовах:
а) криза;
б) фрустрація;
в) стрес;
г) психічна травма.

2. Життєву кризу можна назвати:

а) поворотним пунктом життєвого шляху;
б) кінцевим пунктом самореалізації особистості;
 в) початковим пунктом старіння;
г) кінцевим пунктом стосунків між індивідами..

3. Виділяють такі типи критичних життєвих подій:

а) мікрокризи, короткочасні та довготривалі;
б) нормативні і ненормативні;
в) конструктивні і деструктивні;
г) усі відповіді вірні.

6.3. Матеріали контролю для підсумкового етапу:

Теоретичні питання для перевірки вихідного ступеню знань:
1. Дати визначення поняттю кризи, види, фази перебігу та підходи до розуміння криз.
2. Які кризи ви знаєте?
3. Які наслідки кризових станів ви знаєте?
4. Які фази перебігу має криза життєвих змін? Охарактеризуйте кожну з фаз.
5. Які фази перебігу має травматична криза? Охарактеризуйте кожну з фаз.
6. Назвіть основні рівні діагностика кризи, та дайте коротку характеристику кожному
рівні.
7. Опишіть етапи проведення первинної психологічної допомоги.
8. Охарактеризуйте особливості роботи з дітьми в кризових станах.
9. Яких рекомендацій необхідно дотримуватись клініцисту, консультуючи людей в
кризових станах?

6.4. Матеріали методичного забезпечення самостійної роботи студентів з літературою по темі

заняття. Використана та рекомендована література.
1. Кашапов М.М .Психологическое консультирование. Учебник и практикум для
академического бакалавриата. Издательство «ЮРАЙТ», 2016.- С. 37 - 70.
2. Н.Г. Пшук, Л.В. Стукан, Н.П. Кирилюк. Навчально-методичний посібник «Психологічне
консультування та психокорекція», Вінниця.: ТОВ «Вінницька міська друкарня», 2018 – С.
250 - 264.
3. О.О. Андронникова: Специальные проблемы психологического консультирования [Учебное
пособие]. Издательство «ИНФРА-М», 2018.- С. 299 - 347.
4. Соммерз-Фланаган Дж., Соммерз-Фланаган Р. Клиническое интервьюирование. 2016.-С.
407- 426.
5. Сидоров П.И., Парняков А.В . Клиническая психология. Учебник для ВУЗов, ГЭОТАР-
Медиа 2010. – С. 302 - 324.
6. Хухлаева О.В. Психологическое консультирование и психологическая коррекция. Учебник и
практикум для академического бакалавриата. Издательство «ЮРАЙТ», 2016. – С. 145 - 208.
7. Шостром Э., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии/ Пер. с англ. В. Абабкова, В. Гаврилова. — СПб.: Сова; М.: Изд-во Эксмо,
2002. — С. 104 - 140.

Інформаційні ресурси
1. https://vnmu.edu.ua
2. http://library.vsmu.edu.ua/
3. http://psy.vn.ua
4. library.univ.kiev.ua (Наукова бібліотека ім.. М.Максимовича).
5. library.vsmu.edu.ua/
6. nbuv.gov.ua (Національна бібліотека України).
7. nplu.kiev.ua (Національна Парламентська бібліотека України)
8. pidruchniki.com.
9. psychologies.ru
10. https://med.edu.ua/ukr/structure/Editorial_and_Publishing_Division.html
11. https://xn--80adi8aaufcj8j.xn--j1amh/testelex/subject/163
12. Psylab.info – Энциклопедия психодиагностики
13. psytests.org
14. https://periodicals.karazin.ua/pnmp/about
15. http://www.mps.kh.ua/
16. ukma.kiev.ua/ukmalib (Наукова бібліотека Національного університету “Києво-Могилянська
академія”).

Підготувала: асистент Ордатій Н.М.

Затверджено на засіданні кафедри, протокол №1 від «30» серпня 2022 р.