Kons MetRek

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Зоряна Борисенко, Галина Бандура
Методичні рекомендації до практичних занять

(Частина 1)
Дрогобич
2016
ББК
Рекомендовано до друку, вченою радою Дрогобицького державного
педагогічного університету імені Івана Франка
(протокол № від 2016р.)
Рецензенти:
Стець В.І, кандидат філософських наук, доцент кафедри практичної
психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана
Франка
Мащак С.О, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
Зоряна Борисенко, Галина Бандура. Основи психологічного

консультування: методичні рекомендації до практичних занять. Частина
1. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного
педагогічного університету імені Івана Франка, 2016. - ....с.
Відповідальний за випуск: Скотна Н.В., доктор філософських наук,

професор, завідувач кафедри практичної психології Дрогобицького
державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Посібник містить основні поняття теми, поширені плани практичних занять, питання для
самоперевірки, завдання для самостійної роботи на занятті, літературу для конспектування
та список рекомендованої літератури до кожної теми, які вивчаються згідно з програмою
навчальної дисципліни ‟Основи психологічного консультування”, для підготовки фахівців
освітньо-кваліфікаційного рівня ‟Бакалавр”.
Видання адресоване студентам спеціальності ‟Практична психологія”, ‟Психологія”.
Зміст
Передмова...............................................................................................................4
Тема 1. Консультування як форма надання психологічної допомоги.........................5
Тема 2. Основи консультативної психології: аналіз сучасних концепцій ..............9
Тема 3. Вимоги до особистості консультанта; проблема підготовки
консультантів..................13
Тема 4. Процес та етапи психологічного консультування....................17
Тема 5. Консультативний контакт ………………………………………26
Тема 6. Консультативна бесіда як основний метод роботи психолога-консультанта
Тема 7. Організація консультативної роботи шкільним психологом
Теми рефератів....................................................................................................30
Тестові завдання.................................................................................................31
Перелік рекомендованої літератури...............................................................35
Передмова
Курс ‟Основи психологічного консультування” займає важливе місце у
навчальному процесі вузу при підготовці фахівців з практичної психології, сприяє
оволодінню майбутніми практичними психологами професійними знаннями, уміннями
та навичками, що можуть бути застосовані в різних контекстах індивідуальної та
групової психологічної роботи: психологічної діагностики, психокорекції,
психологічного консультування тощо.
Дані плани практичних занять укладено відповідно до першого розділу програми
курсу ‟Основи психологічного консультування” для підготовки фахівців освітньо-
кваліфікаційного рівня ‟Бакалавр” спеціальності ‟Психологія”, ‟Практична психологія”.
Методичні рекомендації спрямовані на те, щоб сформувати у майбутніх
практичних психологів професійну компетентність щодо підготовки та проведення
психологічного консультування, професійне мислення, уміння і навички розв’язувати
практичні завдання та вирішувати різноманітні психологічні проблеми, забезпечити
активність і самостійне оволодіння парадигмами, форматами та методами
консультативної практики; сприяти усвідомленню студентами своїх особистісних
якостей та рівня підготовки до майбутньої професійної діяльності.
Матеріали даних методичних рекомендацій мають таку структуру:
- виділено основні поняття до кожної теми, що мають обов’язково бути
відображеними студентом у психологічному словнику термінів;
- до кожної теми подано короткий виклад основного змісту питань відповідно до
теми та проблем, що розглядатимуться на практичному занятті;
- визначено питання для самоконтролю і самоперевірки знань;
- наведено список використаної літератури (першоджерела), які використано для
викладу матеріалу і яка рекомендується для опрацювання, що передбачає анотування
або ж конспектування вказаних робіт в цілому чи їх окремих частин;
- вказано рекомендовану основну та додаткову літературу.
НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
№ Кількість год. Кількість год.

Тема заняття
теми лекцій практичних
Загальні проблеми психологічного
консультування: предмет, завдання, специфіка
1. психологічного консультування 2 2
Консультування як форма надання психологічної
допомоги
Основи консультативної психології: аналіз
2. 2 2
сучасних концепцій
Модель ефективного консультанта. Вимоги до
особистості консультанта; проблема підготовки
3. 2 2
консультантів. Проблема типології клієнтів та
особливості взаємовідносин консультант - клієнт
Процес психологічного консультування його етапи
4. 2 2
психологічного консультування
Консультативна бесіда як основний метод роботи
5. психолога-консультанта. Етапи організації 2 2
консультативної бесіди
6. Консультативний контакт 4 4
Організація консультативної роботи шкільним
7. - 2
психологом
Всього: 14 16
ТЕМА 1. Консультування як форма надання психологічної допомоги
Основні поняття теми: психологічна допомога, професійне консультування,
психологічне консультування, психолог, психолог-консультант, клієнт, принципи
консультування.
План практичного заняття

1. Психологічне консультування як вид діяльності практичного психолога.
2. Мета та завдання психологічного консультування.
3. Алгоритм консультативних завдань.
4. Принципи консультативної роботи.
5. Етичні аспекти професійного консультування.
1. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці існує декілька

варіантів визначення поняття “консультування”.
О. Лютова-Робертс визначає психологічне консультування як процес взаємодії
між допомагаючою стороною і стороною, яка звертається за допомогою, який включає
застосування фахівцем психологічних теорій і комунікативних навичок для розв’язання
особистих проблем, труднощів і прагнень клієнта [3].
М. Гулина стверджує, що це допомога індивіду в дослідженні його проблеми,
проясненні конфліктуючих між собою точок; пошук нових, альтернативних способів
співволодіння з ситуацією, “допомога людям в їх допомозі самому собі” [5].
Психологічне консультування Г. Абрамова розглядає як відновлення логіки
індивідуального життя клієнта і здійснення професійного впливу, не порушуючи цю
логіку [5].
Р. Мей дає таке визначення психологічному консультуванню – це допомога клієнту
визначити своє справжнє “Я” та знайти в собі мужність стати цим “Я”, утвердитись у
ньому.
Аналіз різних понять консультування дозволяє розділити їх на дві великі групи, що
стоять на позиціях: 1) впливу на клієнта; 2) взаємодії з клієнтом. Визначення
консультування, орієнтовані на вплив, найчастіше відображають позицію “Психолог
краще знає, що і як вам, клієнту, краще...”. Сутністю консультування як особистісно-
орієнтованої практики це консультативна взаємодія між клієнтом і консультантом,
заснована на філософії клієнт-центрованої терапії (К. Роджерс), діалогічності
(М. Бахтін), специфічних взаємовідносинах між психологом і клієнтом (“Я - Ти
відносини” в термінології М. Бубера).
2. Основна мета психологічного консультування – це надання психологічної
допомоги, тобто розмова із психологом повинна допомогти людині у вирішенні її
проблем і налагодженні міжособистісних стосунків з оточуючими [6]
У процесі консультування клієнтові надається допомога, спрямована на виконання
наступних завдань:
– допомогти клієнту зорієнтуватися у власних проблемах;
– внести деяку об’єктивність в суб’єктивне бачення клієнтом своєї проблеми;
– актуалізувати особистісні ресурси і здібності клієнта, які сприятимуть пошуку
нових можливостей розв’язання актуальних життєвих проблем;
– сприяти розвитку, соціалізації та самореалізації особистості клієнта;
– допомогти клієнту у досягненні більш повної внутрішньоособистісної інтеграції
шляхом узгодження особистих і соціальних інтересів;
– виробити альтернативні способи поведінки, адекватні певних життєвим
ситуаціям;
– підвести клієнта до здійснення вибору і прийняття відповідальності за цей вибір.
3. У процесі консультування консультант поетапно вирішує основні завдання.
Алгоритм консультативних завдань:
1. уточнення проблеми, яка виникла у клієнта (за допомогою слухання і
спостереження);
2. інформування клієнта про суть проблеми, що виникла у нього, про ступінь
її серйозності (проблемне інформування – психолог-консультант не лише
аргументовано пояснює клієнту у чому його проблема, але й чому виникла дана
проблема і як її практично можна вирішити);
3. вивчення психологом-консультантом особистості клієнта з метою
вияснення того, чи зможе клієнт самостійно справитися з проблемою, що у нього
виникла;
4. чітке формулювання рекомендацій клієнту з приводу того, як найкращим
чином вирішити (розв‘язати) його проблему;
5. надання допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних рекомендацій,
що пропонуються в той час, коли він уже приступив до вирішення своєї проблеми;
6. навчання клієнта тому, як найкраще попередити виникнення у
майбутньому аналогічних проблем (завдання психопрофілактики);
7. передача психологом-консультантом клієнту елементарних життєво
необхідних психологічних знань і вмінь, засвоєння і правильне використання яких
можливе самим клієнтом без спеціальної психологічної підготовки (психолого-
просвітницьке інформування клієнта).
4. Незважаючи на значну різноманітність напрямів психологічного
консультування, більшість з них спирається на одні й ті ж загальні принципи. Ці
принципи носять етичний характер; разом з тим це не тільки етика, а й важлива
передумова ефективності психологічної допомоги. Їх недотримання на практиці
призводить до того що робота консультанта в кращому випадку не приносить клієнту
користі, а то й серйозну шкоду, яка може бути завдана.
У вітчизняній психологічній практиці дотримання цих принципів носить скоріше
рекомендаційний характер, оскільки для психологів не передбачено будь-якої
юридичної відповідальності за їх порушення (однак це прийнято в ряді країн). Проте
можна очікувати появи в найближчі кілька років спеціальних норм, в тому числі
законодавчих, які регулюватимуть дане питання.
Ю. Альошина, П. Горностай, С. Васьківська акцентують на дотриманні таких
принципів у процесі консультування [1]:
1. Безоцінне ставлення до клієнта. Безоцінність не означає байдужість, але
передбачає “уважний” нейтралітет і спокійне ставлення до фактів, що повідомляються.
“Не судіть і не судимі будете”; уміння сприйняти його таким, яким він є, оцінюючи, але
не засуджуючи його норми і цінності, життєві правила, оскільки розширити уявлення
людини про навколишнє середовище можна, спираючись тільки на його власні
уявлення;.
2. Орієнтація на норми та цінності клієнта. У процесі консультування
психологу важливо визначити, що значить та чи інша подія для клієнта. Компетентним
у своєму житті може бути лише сам клієнт, але слід потурбуватися про те, щоб
зрозуміти, що означає той чи інший факт життя для клієнта.
3. Заборона давати поради. Цей принцип базується на тому, що
відповідальність за чуже життя не можна брати на себе, у противному разі у клієнта
замість активного намагання вирішити проблему може сформуватися пасивне ставлення
до неї; при цьому будь-які невдачі можуть приписуватись консультантові, що підриває
його авторитет. Однак психолог-консультант може давати поради, якщо він їх знає, але
клієнт вислухавши пораду, може вчинити по своєму, порада повинна бути своєчасною і
її повинен хотіти клієнт та доречною.
4. Повага до особистості, анонімності і конфіденційності. Людина має право
на анонімність звернення і не розголошення її потаємних думок, заборони передавати
інформацію іншим особам без згоди клієнта (за винятком випадків, коли йдеться про
загрозу життю і здоров’ю або клієнта, або інших людей, про що клієнт попереджається
одразу);
5. Розмежування особистих і професійних відносин. Не мати контактів поза
консультативною взаємодією з клієнтом.
6. Уникнення дружніх стосунків з клієнтом з метою збереження об’єктивної і
відстороненої позиції, необхідної для ефективного вирішення проблем клієнта;
7. Активізація клієнта, прийняття ним відповідальності за те, що відбувається
(принцип активності): у процесі консультування необхідна подвійна активність і
відповідальність клієнта і консультанта – для досягнення позитивного результату (якщо
людина не буде активною, то ніякого впливу не відбудеться).
8. Не нашкодь!
9. Принцип діалогічного характеру взаємодії.
10. Принцип системності. Означає системність психолога у його системі знань
(особистій готовності, діє згідно одного напрямку), системі навичок (якщо вміє
говорити, а не вміє автотренінгу, то він не є психологом), індивідуальну готовність
(незалежність психолога від своїх власних проблем).
11. Принцип добровільності говорить про власне бажання клієнта звернутись
до психолога і, отже, орієнтацію його на сприйняття психологічної допомоги;
12. Принцип наукової компетентності. Фахова підготовка.
13. Принцип соціальної інтегрованості: кожна людина живе у соціумі, ми
повинні спиратися на те, що людина не сама вирішує проблему, а опирається на
соціальне оточення, причому виділивши себе з цього соціального оточення.
14. Принцип духовності людської природи: прагнення вищості, тобто
усвідомити щось вище (визнання Бога).
15. Доброзичливості, емпатійного ставлення до клієнта, уміння уважно й
активно вислуховувати іншу людину, виявляючи до неї повагу, зацікавленість у її долі;
16. Правоти клієнта, неможливості списати неуспішне консультування на
неправильну гру клієнта, його впертість, неточне тлумачення проблем тощо.
5. Етичні аспекти професійного консультування [5]:
– етичний кодекс психолога і консультативно-терапевтичні напрямки;
– відповідальність, компетентність, захист прав клієнта, конфіденційність;
– можливості недотримання конфіденційності психологічної консультації;
– форми і особливості ознайомлення клієнта з етичними стандартами психолога,
права та обов’язки клієнта, взірці етичних документів практичних психологів в закладах
освіти і психологів-консультантів.
Проблема етичних стандартів у роботі консультанта:
– погляд на проблему етичних стандартів у вітчизняній і зарубіжній психологічній
практиці, соціальний запит і етичні стандарти, загальнолюдські та специфічні етичні
норми, що враховуються при наданні психологічної допомоги;
– етичні стандарти, норми, вимоги: конфіденційність (збереження особистої
таємниці клієнта), кримінальне право і конфіденційність, вимога уникнення фізичного
контакту (якщо це не передбачено певною процедурою, технікою обраного напрямку
роботи психолога), вимога уникнення соціальних контактів із власним клієнтом
(відмова від спільного ведення справ, недопущення маніпулювання клієнтом),
недопустимість формування у клієнта необґрунтованих очікувань, перевищення меж
власної компетенції;
– ситуації, причини і умови за який психолог зобов’язаний чи має право
відмовлятися, припиняти чи переносити на невизначений час надання психологічної
допомоги;
– особливості, умови і значення оплати клієнтом надання психологічної допомоги.
Питання для обговорення
1. У чому різниця між психологічним консультуванням і психотерапією? З якою
метою застосовується психологічне консультування?
2. В яких сферах людської життєдіяльності має застосовуватися психологічне
консультування?
3. Назвіть основні норми і правила, які застосовуються в психологічного
консультування, та дайте їхню стислу характеристику.
Використана література
1. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: [навчальний посібник] /
Світлана Васьківська. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256 с.
2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: [навч. посібник] / Кузікова
С.Б. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 400 с.
3. Лютова-Робертс Е.К. Техники психологического консультирования в
повседневной жизни / Елена Константиновна Лютова-Робертс. СПб.: Речь, 2010. –
176 с.
4. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Нельсон-Джоунс Р. –
СПб.: Питер, 2000. – 464с.
5. Олифирович Н.И. Индивидуальное психологическое консультирование: Теория
практика / Наталья Ивановна Олифирович. – Мн.: Тесей, 2005. – 264 с.
6. Цимбалюк І.М. Психологічне консультування і корекція [навчальний посібник] /
І.М. Цимбалюк. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 656 с.
ТЕМА 2. Основи консультативної психології: аналіз сучасних концепцій

Основні поняття теми: психоаналіз, гуманістична психологія, біхевіоризм,
соціально-психологічна адаптація, психологічне здоров’я, Я-концепція.

1. Психоаналітичний напрям у консультуванні.
2. Гуманістичний напрям у психологічному консультуванні.
2.1. Особистісно-центроване консультування.
2.2. Гештальтконсультування.
2.3. Трансактний аналіз у консультуванні.
3. Біхевіористичний напрям у консультуванні.
4. Когнітивний напрям у психологічному консультуванні.
5. Екзистенційний напрям у психологічному консультуванні.
1. У практиці психоаналітичного консультування (Зігмунд Фройд)

використовуються такі поняття як інтерпретація, вільна асоціація, опір, перенесення,
контрперенесення використовуються консультантами різних психологічних парадигм.
У процесі професійної допомоги шляхом психоаналізу консультант налаштовує
клієнта на словесне вираження асоціацій, тобто на їхній вільний потік. При цьому він
намагається віднайти ознаки пригнічення (клієнт запинається або ж виказує зніяковіння,
намагається згадати щось забуте). Завдання психолога-консультанта — докопатись до
конкретного конфлікту, витягнути його на світ із підсвідомості. Якщо це серйозний
конфлікт, то варто його вирішити за допомогою психологічного катарсису (така
процедура називається абреакцією). Кінцева мета такого процесу спрямована на
з’ясування причини ‟Чому люди поводяться неадекватно?”.
Під час сеансу клієнт глибоко занурюється у переживання минулого. Цілі процесу
перевиховання Ego: а) звільнення імпульсу; б) посилення заснованого на реальності
функціонування Ego та присвоєння ним більшої частини Id; в) зміна змісту Супер-Ego
таким чином, щоб воно представляло людські, а не жорстокі моральні стандарти.
Зокрема, при з’ясуванні причин тривоги клієнта важливо визначити її тип (реальна,
невротична чи моральна). Так, невротична тривога може стати результатом страху
втратити контроль над інстинктами, а моральна — страху порушити моральні норми
(закладеними в Cynep-Ego).
Серед найбільш видатних послідовників З. Фройда були Альфред Адлер, Карл
Юнг, Карен Хорні, Ерік Фромм.
Карл Юнг у роботі «Психологічні типи» показав різноманітність людської
типології (інтроверт, екстраверт). Найнебезпечніша помилка – витиснути клієнта в одну
з відомих категорій, інколи в ту, до якої належить сам консультант. Консультант має
допомогти віднайти себе, свою індивідуальність. За Юнгом, великі рішення, як правило,
скоріше пов'язані з інстинктами й іншими загадковими факторами підсвідомості, ніж із
свідомою волею і усвідомленим цілепокладанням. Щоб віднайти власне "Я", людина
має досягти певного рівня єдності свідомості з різними рівнями підсвідомості.
Завдяки поглядам Адлера, значно більше уваги психологи почали надавати
вихованню батьків, їх власній освіті. Процес консультування носить скоріше освітній, а
не терапевтичний характер. Шкільні консультанти завдяки вченню Адлера ефективно
працюють з проблемами дитячої дисципліни, оскільки віддають перевагу визначенню та
зміні цілей.
Адлер стверджував, що не можна зберегти душевну рівновагу, відмежовуючись від
своєї соціальної групи, оскільки сама структура особистості залежить від суспільства.
Консультування, за поглядами Адлера, передбачає: турботу про клієнта, повне
його прийняття; дослідження власного життєвого стилю клієнта через розкриття і
розуміння його почуттів, раннього дитинства та стосунків з батьками; досягнення
інсайту через усвідомлення помилкових цілей і руйнівної поведінки; організацію
діяльності, спрямованої на зміни, ризик, прийняття відповідальності за власне життя.
2. Вплив гуманістичних концепцій на теорію і практику психологічної допомоги
взагалі та консультування, зокрема, важко переоцінити. Основні постулати
гуманістичного напрямку: значення атмосфери консультування,її вплив на поведінку
клієнта та підвищення почуття власної гідності; важливість Я-концепції, її залежність
від способів, котрими люди визначають і за допомогою яких усвідомлюють себе; акцент
на суб’єктивному, перцептивному погляді щодо особистості. Цей напрям найбільш
яскраво представлений особистісно-центрованим підходом, гештальтконсультуванням,
транзактним аналізом.
2.1. У практиці особистісно-центрованого консультування, пов'язаного передусім з
іменем Карла Роджерса, акцент робиться на якості міжособистісних стосунків. Основна
суть підходу полягає в тому, що кожна людина володіє величезними резервати само
розуміння, прагнення до само актуалізації як основного мотивуючого стимулу.
Конфлікт між само актуалізацією та Я-концепцією, що заважає адекватному засвоєнню
досвіду, призводить до появи особистісних проблем та поведінкових порушень.
Особистісно-центроване консультування не акцентує свою увагу на використанні
спеціальних технік. Головне – здатність консультанта встановити взаємини, адекватні
реальним подіям, бути емпатійним і уважним слухачем, який беззаперечно приймає
будь-яку особистість. Психолог зосереджений на актуальному стані клієнта, сприяє
його само актуалізації.
Практика особистісно-центроваого консультування, передбачає: узгодження цілей
консультанта і клієнта; відкритість переживань; сконцентрованість на емоційних
аспектах стосунків; раціональність; особисту відповідальність клієнта; самоповагу;
етичність і високу якість життя; взаємний вплив консультанта та клієнта.
2.2. Метою гештальттерапії, створеної Фредеріком Перлзом, є показати клієнтові,
чому відбувається щось, і як це відбувається. Відповідно метою консультування є–
підтримка самого себе, контакт з власними почуттями та екзистенцій ним центром, само
актуалізація, розвиток відповідальності за своє життя, здатності робити вільний вибір,
формувати та завершувати сильні гештальти.
Особливість процесу консультування – фіксування уваги на реальних, актуальних
розладах (на цей момент).
Елементи гештальтпідходу в практиці консультування: використання методики
усвідомлення, симпатії та фрустрації, виявлення фантазій, робота зі сновидіннями,
використання методу драми, різних правил та гри.
У гештальтгрупах використовуються правила: «тут і тепер», «я і ти», «заміна
запитань твердженнями», «відсутність пліток», використання «мови відповідальності».
Гештальтконсультування передбачає звернення до сприймання клієнтів,
оптимізацію їх саморозкриття; заохочується співробітництво, а також інтеграція з
іншими підходами (зокрема, з транзактним аналізом), Саме тому цей напрям все більше
гуманізується та індивідуалізується.
2.3. Трансактний аналіз – це теорія особистості, концепція соціальної взаємодії та
аналітичне керівництво для консультування. Розробка трансактного аналізу є власне
зобов’язання Е.Берна, виконання якого було потрібне для того, що стати «справжнім
лікарем».
Мета трансактного аналізу – це допомогти клієнту здобути життєву позицію «я
о`кей – ти о`кей». Основні завдання: відчути себе краще або «зробити успіхи»;
«досягнення одужання» або «одужання». Основні способи досягнення мети – отримання
автономії або формування інтегрованого Дорослого.
Консультант намагається навчити клієнта вільно використовувати всі Ego-стани,
ухвалюючи відповідальні рішення з позицій «Дорослого»; допомагає усвідомити
переваги життя без гри, розуміти свій внутрішній світ, безпосередньо висловлювати
свої почуття і бути здатним розділити близькість з іншими людьми.
3. Теоретичним підґрунтям біхевіористичного напряму у консультуванні
виступили вчення І.П. Павлова та Д. Уотсона. Цей напрям включає такі підходи, як
поведінкове консультування, теорія оперантного обумовлення (Б.Скіннер),
консультування реалізмом (Уільям Глассер).
Поведінкове консультування. Головне завдання поведінкового консультування –
змінити поведінку, управляючи обставинами підкріплення клієнта. Особливого
значення надають висловлюванням, підкреслюються негативні наслідки покарання та
вплив неадекватності батьківського і етичного контролю. В процесі взаємодії з
психологом клієнт намагається конструювати оточення. Головне завдання — змінити
поведінку, управляючи обставинами підкріплення клієнта. Особливого значення
надають висловлюванням, підкреслюються негативні наслідки покарання та вплив
неадекватності батьківського і етичного контролю. В процесі взаємодії з психологом
клієнт намагається конструювати оточення.
Консультант має володіти двома важливими стратегіями, спрямованими на
‟угасання”: нова (бажана) поведінка має замінити небажану (це здійснюється
поступово, з використанням позитивних стимулів); інша стратегія — уникнення
підкріплення, котре раніше слідувало за поведінкою (наприклад, учитель ігнорує
відповіді учня, який не піднімає руку).
Поведінкове консультування вирізняється, в першу чергу, тим, що почуття
клієнтів виступають як вторинні у порівнянні з їх поведінкою. Успішне консультування
передбачає: зосередженість на певному типі поведінки; постановку конкретних цілей;
вибір спеціальних процедур, адекватних до проблеми клієнта.
Теорія оперантного обумовлення. Б.Скіннер концентрував увагу на впливі
навколишнього середовища після формування реакції. Суть теорії оперантного
обумовлення: поведінка впливає на оточення, породжуючи наслідки; підкріплюючі
стимули — це події, котрі посилюють ймовірність реакцій. Складові підкріплення, котрі
описують взаємодію між організмом і оточенням: обставини, в рамках якої формується
реакція; сама реакція; підкріплюючі наслідки.
Консультування реалізмом. Консультування засноване на теорії контролю, яка
полягає в тому, що поведінка людей завжди являє собою спроби контролювати світ з
метою задоволення своїх потреб. Потреби людей можна розподілити на фізичну
потребу у виживанні і психологічну потребу в належності, могутності, свободі і
розвагах.
Головна мета консультування реалізмом – допомогти клієнтам встановити
ефективний контроль над своїм життям.
Цей напрям передбачає навчання поведінці, яка дає можливість досягти успіхів та
ефективно контролювати своє життя. Відсутність виправдань і покарань виступають як
головні принципи оцінки просувань клієнтів на шляху до здійснення планів.
У процесі консультування з'ясовуються причини продовження страждань:
прагнення утримати роздратування під контролем; отримати допомогу, виправдовувати
відсутність більш ефективних дій; управляти іншими.
Структура консультативного процесу може передбачати: включеність
(демонстрування розуміння клієнту); сфокусованість на поведінці; зосередженість на
теперішньому; створення ціннісних суджень, планів, прийняття зобов'язань, відмова від
пошуку виправдань, виключення покарань (варто просто враховувати помилки у
процесі виконання плану навчання).
4. Когнітивний напрям у консультуванні представлений раціонально-емотивноюй
терапією Альберта Елліса і когнітивною терапією Аарона Бека.
Метою когнітивного консультування є: виправлення помилкової переробки
інформації (усунення «когнітивної вразливості») і допомога клієнтам в модифікації
переконань, які підтримують неадаптивну поведінку та емоції. Спочатку консультант
націлений на усунення проблемної поведінки і логічних спотворень клієнта, але
кінцевою метою консультування є зміна систематичних упереджень на «елегантне»
мислення (А.Елліс), що породжує ефективну нову філософію.
5. Екзистенційне консультування, засновниками якого є Р. Мей та І.Ялом, - це
динамічна теорія, в якій головний акцент робиться на протистоянні клієнтів
універсальним екзистенційним переживанням: смерті, свободи, ізоляції безглуздість
(позбавлення сенсу). Всі перечисленні проблеми можуть стати джерелом
«екзистенційного болю». Екзистенційні консультанти допомагають клієнтам вистояти
або затвердити своє існування, незважаючи на обмеження, з якими пов'язане існування.
Головна мета екзистенційного консультування – досягти того, щоб особистість
переживала своє існування як реальне. При цьому враховується протистояння клієнтів
внутрішнім конфліктам і здатність миритись з ними; стратегія захисту і стратегія
ухиляння, звільнення клієнтів від здатності бажати, розвиток здатності проявляти
співпереживання, вольові якості та прагнення самостійно приймати рішення. Основні
завдання, які вирішує консультант у цьому підході:
- допомога клієнтам у розумінні їх внутрішніх конфліктів з урахуванням наявності
граничних екзистенційних проблем, пов’язаних із смертю, свободою, ізоляцією і
безглуздям (позбавленням сенсу);
- допомога клієнтам в усвідомленні неадекватних механізмів захисту і негативних
наслідків їх дії.
1. У чому полягає головне завдання консультанта-психоаналітика?
2. Яке значення емпатії у психологічному консультуванні гуманістичного напрямку?
3. Які цілі гештальтконсультування?
4. Які завдання ставить перед собою консультант поведінкового напряму?
5. Опишіть структуру поведінкового консультування.
6. В яких сферах використовується когнітивне консультування?
7. Які техніки використовуються у когнітивному консультуванні?
8. У чому Ви бачите переваги когнітивного консультування?
9. Які принципи в екзистенційному консультуванні є базовими?
1. Лысенко Е.М. Индивидуальное психологическое консультирование: [крат. курс
лекций] / Е.М. Лысенко, Т.А. Молодиченко. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006.
– 159 с.
2. Мак М.Р. Практикум по когнитивной терапии / Пер. с англ.. Т.Саушкиной. – СПб.:
Речь, 2001.
3. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Р. Нельсон-Джоунс. –
СПб.: Питер, 2000.
4. Хомич Г.О. Основи психологічного консультування: [навчальний посібник] /
Г.О. Хомич, Р.М. Ткач. – К.: МАУП, 2004. – 152 с.
ТЕМА 3. Вимоги до особистості консультанта, проблема підготовки

консультантів
Основні поняття теми: особистість консультанта, клієнт, психічне здоров’я,
емпатійність, автентичність, особистісні цінності, ідентичність, модель особистості
ефективного психолога, експресивність, мотивація, професійна деструкція, «синдром
вигорання», професійна етика, компетентність консультанта.
1. Роль і місце консультанта в консультуванні.
2. Вимоги до особистості консультанта — модель ефективного консультанта.
3. Професійні деформації консультантів.
4. Типи клієнтів.
5. Позиція консультанта стосовно різних типів клієнтів. Типи позицій консультанта.
1. Відповідь про роль консультанта криється в розумінні сутності процесу

консультування. Основне завдання консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнту
в виявленні своїх внутрішніх резервів і в усуненні факторів, що заважають їхньому
використанню. Консультант також повинен допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче
стати. С. Wrenn сформулював найважливіші рольові функції консультанта [3]:
- побудова відносин із клієнтом на взаємній довірі;
- виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності.
Ця роль також залежить від приналежності консультанта до визначеної
теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань
клієнта.
Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки чітко
він представляє своє місце в консультуванні. Коли немає такої ясності, консультант у
своїй роботі буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише
очікуваннями і потребами клієнта, іншими словами, буде робити лише те, на що
сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше очікують, що консультант візьме
на себе відповідальність за успіх їхнього подальшого життя і вирішить насущні
проблеми - де вчитися, як залагодити конфлікти на роботі, чи розлучатися з чоловіком
тощо.
Самолюбству початківця консультанта може лестити, що люди, які шукають
відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього, і існує небезпека,
що консультант вважатиме себе знаючим відповіді на всі питання клієнта чи ще гірше -
буде нав'язувати клієнту свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння
консультантом своєї ролі тільки збільшить залежність клієнта від нього і перешкодить
допомогти клієнту в самостійному прийнятті рішень. Консультант не може вказувати
іншій людині, як їй жити.
2. Особистість консультанта - найважливіший цілющий засіб в процесі
консультування. Якості, що вимагаються, не природжені, а розвиваються протягом
життя. Вимоги, що висуваються до особистості консультанта забезпечують толерантне
та емпатійне ставлення до проблем та страждань клієнтів, що потребують допомоги [5].
На ефективність процесу психологічного консультування величезний вплив мають
індивідуальні особистісні характеристики психолога-консультанта. Адже власні риси,
свідомі та несвідомі мотиви та емоції можуть значно змінювати консультативний
процес.
L. Wolberg акцентує на таких особистісних якостях: чуйність, об’єктивність
(неототожнення себе з клієнтами), гнучкість, емпатія і відсутність власних серйозних
проблем. До особливо шкідливих для консультанта рис він відносить авторитарність,
пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для
задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів,
невротичну установку відносно грошей [3].
Gombs встановив, що ефективний консультант звичайно сприймає інших як
здатних вирішувати власні проблеми і приймати на себе відповідальність.
На думку. Storr, ідеальним психотерапевтом або консультантом може бути
симпатична людина, відверта і відкрита відчуттям інших; здатна ототожнювати себе з
самими різними людьми; тепла, але не сентиментальна, та, що не прагне до
самоствердження за рахунок іншої людини, проте має свою думку і здатна її захистити;
вміє служити на благо своїм клієнтам [3].
Необхідні такі професійні якості:
 чутливість до настанов і поведінки інших людей;
 емоційна стабільність і об'єктивність;
 здатність викликати довіру інших людей;
 повага прав інших людей.
3. ‟Професійна деформація” – це певний знак, який професійна діяльність накладає
на людину.
Деформуючі чинники в роботі психолога-консультанта [1]:
- індивідуальні особливості консультанта і його початкові схильності: психічна
рухливість/ригідність, світоглядна незалежність/піддатливість, особистісна
зрілість/незрілість;
- професійні рамки, в яких тримає себе консультант: принципи і установки,
професійна картина світу, професійні навички, контингент клієнтів і їх проблематика,
посадові обов’язки, умови роботи;
- ступінь дії попередніх чинників, залежний від таких параметрів, як: віра в метод і
авторитет вчителів, особистісна значущість професійної діяльності, відчуття
відповідальності, емоційна залученість в професійну діяльність, мотивація, відчуття
місії, сила зовнішнього контролю;
- чинник, який сприяє закріпленню отриманої форми, і пов’язаний він в основному
з отриманням позитивних емоцій: професійний успіх, подяка від клієнтів, визнання
колег, захоплення оточуючих.
В результаті, завдяки “успішному” поєднанню вищезазначених чинників, виникає
ризик появи деформованого консультанта, який насилу може “розправитися”, тобто
відновити свою початкову “людську” форму [1].
Таким чином, феномен професійної деформації визначається як проникнення “Я-
професійного” в “Я-людське”, при професійній деформації дія професійних рамок і
установок не обмежується виключно професійною сферою. Можна сказати, що після
виходу людини з професійної ситуації не відбувається її природного “виправлення”,
тому навіть в особистому житті людина продовжує нести на собі “деформуючий
відбиток” своєї професії.
4. При визначенні типів клієнтів психологічного консультування класифікацію
здійснюють за різними критеріями. Наприклад, на основі мотиваційної орієнтації [4]
виокремлюють:
1. клієнтів з діловою орієнтацією, мотивовані на розв’язання своєї проблеми і
розділяють відповідальність за її розв’язання з психологом;
2. клієнтів з споживчою (у В.В. Столина – з рентною) орієнтацією, зацікавлені у
розв’язанні проблеми, але повністю перекладають відповідальність за результат на
психолога;
3. клієнтів з ігровою орієнтацією, у яких мотивація відвідування психолога не
пов’язана з бажанням розв’язати проблему. Клієнт з такою орієнтацією може грати з
психологом в ряд ігор, описаних Еріком Берном (наприклад, в гру “Я такий бідний і
нещасний”).
А.Ф. Копйов поділяє клієнтів з точки зору їхньої готовності до діалогу на дна
великі класи: “закриті” і “відкриті” [4].
“Закриті” клієнти блокують діалог з психологом. Вони не налаштовані на щиру
взаємодію з консультантом, всіляко, уникають діалогу, контролюючи жанр і теми
спілкування, прагнучи нав’язати їх консультанту. У клієнта практично відсутні спроби
боротися зі своїми захистами, і він зберігає внутрішню “стабільність” всупереч
декларованому наміру “змінити своє життя” , “вирішити проблему”, “зрозуміти що зі
мною відбувається”.
“Відкриті” клієнти докладають великі зусилля для подолання власного опору. Про
відкритість клієнта можна говорити, коли присутня боротьба з захисними імпульсами,
коли клієнт, спонукуваний реальним стражданням, нуждою або щирим прагненням до
встановлення істини про самого себе, готовий до серйозного, глибокого спілкування.
“Відкритість” і “закритість” характеризують, насамперед, особливості початкового
стану клієнта психологічної консультації. Вони не розглядаються як певна стійка
особистісна якість. У ході консультування якість “відкритість – закритість” клієнта
може зазнавати трансформації. Спочатку “відкритий” клієнт може вийти на певні
смислові “пласти”, що активізують його захисти та блокують діалогічну інтенцію. І
навпаки, спочатку “закритий” клієнт при коректній роботі консультанта може перейти
до більш відкритого варіантам взаємодії.
Обозов Н.Н. виділяє наступні типи клієнтів:
1) невпевнений у собі клієнт (часто причина звернення за допомогою –
бажання зняти з себе відповідальність, при консультуванні такий клієнт зважує всі “за”
та “проти”, тому психолог повинен створити у клієнта повну впевненість у вирішенні
питання);
2) впевнений у собі клієнт (для підтвердження правильності свого уже
готового розуміння трудного становища, психолог повинен виступати в ролі “відомого,
який лише підказками, припущеннями зможе розібратися в ситуації”);
3) всезнаючі люди, які довіряють лише собі (клієнти такого типу рідко
зустрічаються, вони суперечливі, піддають все сумніву і впевнені у своїй правоті; вони
запускають вирішення своєї проблеми або переходять у пограничні невротичні стани
або уже мають соматичні захворювання, що вимагають терапевтичного, а іноді і
повного медичного втручання).
5. Прийнятними у процесі консультування психолога-консультанта можна вважати
позиції [2]:
– психолог-нейтральний порадник: стадії вислуховування, додаткових питань,
висловлювання порад, рекомендацій. Переваги полягають у правильності підходу, а
недоліки позиції - в її зайвій заформалізованості;
– психолог-програміст, орієнтований на складання програми можливих способів
впливу на клієнта з орієнтацією на об’єкт дій і способи їх реалізації;
– психолог-слухач, якого відрізняють психологічна та комунікативна цінність
позиції для клієнта, самостійне прийняття рішення клієнтом;
– психолог-дзеркало, для якого характерно віддзеркалювання клієнта, вирішення
проблеми через “приєднання”.
У психологічному консультуванні консультант відносно клієнта займає такі
позиції: “зверху”, “знизу” і “на рівних” [2].
Психологічна позиція “зверху” виявляється у ставленні до клієнта як до слабкого,
недосвідченого, незнаючого, недостатньо розумного і самостійного, який потребує
опіки, порад і настанов.
Психологічна позиція “знизу” проявляється в приниженні і знеціненні психологом
себе перед клієнтом; клієнт при цьому розглядається як більш значуща і гідна
особистість, а консультант підлещується, виправдовується, веде себе невпевнено, зайво
турбується про те, як він і його дії виглядають в очах клієнта і яку оцінку з його боку
вони отримують.
Психологічна позиція “на рівних” передбачає, що психолог розглядає свого клієнта
як особистість, настільки ж цінну і значущу, як і його власна, і не намагається ні
“підноситися”, ховаючись за професійною маскою або життєвим досвідом, не
принижувати себе, зводячи особистість клієнта на п’єдестал. “І ти, і я – гідні люди,
давай спільно працювати з тією ситуацією, що тебе сюди привела, – транслює ця
позиція, – давай розбирати її разом”.
Психологічна позиція “поза контактом” – це видимість контакту при фактичному
його відсутності. Психолог робить свою роботу, але при цьому не включений в
психологічний контакт зі співрозмовником. Подібна позиція буває наслідком
професійного вигорання, перевтоми або специфічних особистих установок психолога по
відношенню до психологічного консультування взагалі і клієнтам зокрема. Для таких
консультантів нерідко властиве тяжіння до суб’єкт – об’єктної моделі професійного
спілкування.
Яка психологічна позиція є для психолога кращою в процесі психологічного
консультування? Різні напрямки та школи консультування дають різні відповіді на це
питання. Однак більшість авторів сходяться на тому , що найбільш вдалим є взаємодія з
клієнтом з позиції Дорослого і на рівних. Це не означає, що інші позиції завжди і за
будь-яких обставин є помилковими і не повинні використовуватися. Часом психологу
доводиться говорити з клієнтом досить жорстко або, навпаки, підтримувати його з
позиції Дитини. Однак це скоріше окремі випадки, схожі на виключення із загального
правила.

1. Яким є зміст загальної професійної підготовки психолога-консультанта?
2. Здійсніть аналіз психологічних позицій, які займає консультант по відношенню до
клієнта.
3. Якими особистісними та професійними якостями повинен володіти психолог-
консультант?
4. Охарактеризуйте найбільш поширені помилки психолога-початківця.
5. Складіть психограму психолога-консультанта.
Психограма психолога-практика
Особистісні особливості
Сенсорно-перцептивні властивості
Особливості мислення і пам’яті
Психомотрні властивості
Протипоказання до діяльності
1. Зеер Э. Ф. Психология профессий: [учебное пособие] / Зеер Э. Ф. – М.:
Академический проект, 2005. – 336 с.
лекций] / Е.М. Лысенко, Т.А. Молодиченко. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006.
– 159 с.
повседневной жизни / Елена Константиновна Лютова-Робертс. – СПб.: Речь, 2010.
– 176 с.
ТЕМА 4. Процес психологічного консультування його етапи

Основні поняття теми: консультативний процес, етапи процесу консультування,
знайомство з клієнтом, встановлення контакту.
1. Процес психологічного консультування: основні проблеми та суперечності
створення єдиної структури процесу психологічного консультування.
2. Погляди на етапи здійснення процесу консультування (А.Е. Айві, М.Б. Айві,
В.Ю. Меновщикова, Ю.Е. Альошиної, О.Ф. Бондаренка та інших).
3. Універсальна (загальна) схема психологічного консультування (І.Г. Малкіної-
Пих, Е. Лютової-Робертс та інших).
4. Особливості початкового етапу психологічної консультації.
1. Консультативний процес – це сукупність заходів, спрямованих на розв’язання

психологічних проблем клієнта. Е. Лютова-Робертс стверджує, що процес
консультування – не хаотичний процес і не просто набір не пов’язаних між собою
технік консультування, а будь-яка консультативна сесія проходить через певні фази,
стадії [4].
2. У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури
консультативного процесу. Найбільш відома процедура консультування ‟п'ять кроків”
(Айви А., Айви М., Меновщиков В.), якої тією чи іншою мірою дотримуються усі
психотерапевти і консультанти [1; 5]:
1) встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу;
2) збирання інформації про клієнта, вирішення питання: ‟У чому суть проблеми?”;
3) усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: ‟Чого Ви хочете
домогтися?”;
4) вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: ‟Що ще ми
можемо зробити з цього приводу?”;
5) узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з клієнтом.
На думку Р. Мея, Ю. Альошиної і О. Бондаренка [1; 3; 6] консультація складається
із чотирьох послідовних етапів (таблиця 1).
Таблиця 1
Етапи психологічного консультування згідно з Р. Меєм, Ю. Альошиною, О. Бондаренком
Р. Мей Ю. Альошина О. Бондаренко
1. встановлення 1. знайомство і початок 1. входження до ситуації
контакту з клієнтом; бесіди; психологічної допомоги;
2. сповідь клієнта; 2. розпитування, 2. дізнання і прожиття ситуації
3. тлумачення; формулювання і перевірка психологічної допомоги;
4. трансформації гіпотез; 3. входження до нового
особистості клієнта. 3. здійснення психологічного досвіду;
впливу; 4. входження до
4. завершення бесіди. повсякденності збагаченим
новим досвідом.
3. Є й інші думки, але різні автори пропонують не такі вже й різні моделі поетапної
процедури консультативного процесу. Послідовність кроків чітко простежується:
знайомство і встановлення відносин довіри; розпитування, дослідження проблеми,
формулювання і перевірка гіпотез; усвідомлення проблеми і розгляд альтернативних
способів її розв’язання; оцінка й узагальнення досягнутих результатів і завершення
контакту.
На думку І.Г. Малкіної-Пих, Е. Лютової-Робертс та інших процес психологічного
консультування умовно можна розділити на три етапи [4]:
1) побудова відносин або початок сесії;
2) основна частина, або робота з проблемою;
3) завершення.
4. На першому етапі консультативної бесіди консультант вирішує завдання, які
тісно взаємопов’язані один з одним:
1. Встановлення первинного неформального контакту з клієнтом. Клієнт
потребує, щоб тривога, з якою він переступає кабінет консультанта, була знижена, щоб
можна було говорити, освоїтися в новій для себе обстановці. Йому потрібний хоч би
мінімальний рівень довіри до психолога. У зв’язку з цим клієнта краще зустріти в
дверях або хоч би підвестися йому назустріч, слід запросити його сісти туди, де йому
зручніше, показати, куди поставити важкі сумки або повісити пальто. Це - способи
продемонструвати клієнтові, що його тут готові вислухати і йому готові допомогти.
Виконані формально, ці рекомендації не дають ніякого ефекту, тому що більшість
клієнтів досить чуйні до того, чи мають вони справу з реальною зацікавленістю або
формальним ставленням до людей і до своєї роботи.
2. Знайомство з клієнтом. Існують анонімні види психологічної допомоги, що не
припускають обов’язкової процедури знайомства і залишають вирішення цього питання
на розсуд клієнта (наприклад, телефонне консультування). Проте у разі очної
консультації зазвичай важливо знати ім’я клієнта. Звернення до нього по імені
поглиблює контакт, робить те, що говорить психолог, більш особистим, адресним.
Консультантам слід також з’ясувати, як вони будуть звертатися до клієнта: на “ти” чи на
“ви”, по імені або по імені-по батькові. Якщо, наприклад, клієнт, який молодший за
консультанта, відчуває незручність, коли консультант звертається до нього по імені-по
батькові, то обов’язково слід обговорити з ним даний момент. наприклад:
Консультант. Скажіть, будь ласка, як би ви хотіли, щоб я зверталася до вас: по
імені або по імені-по батькові? Як вам буде комфортніше?
3. Укладання угоди з клієнтом. Угода з клієнтом - це домовленість про те, як
проходитимуть зустрічі клієнта з консультантом , які послуги і в якому об’ємі може
запропонувати консультант , які проблеми може дозволити клієнт в ході психологічного
консультування. Попередня домовленість про організаційні моменти проведення сесій
дозволяє уникнути нерозуміння, невдоволення і навіть конфліктів, які можуть
виникнути між сторонами. Крім того, складена угода сприяє зниженню рівня
тривожності, як клієнта, так і консультанта. Сью Каллей пропонує при складанні
контракту з клієнтом обговорити наступні моменти [4]:
 число сесій,
 частота сесій (скільки разів на тиждень);
 місце проведення сесій;
 тривалість сесій (50 хвилин або 1:00);
 оплата (коли і скільки);
 конфіденційність;
 мета відвідування консультанта (яких результатів маже досягти клієнт в
процесі спільної роботи з консультантом).
Контракт складається на початку першої сесії і потім, при необхідності, на
наступних сесіях консультант може нагадати клієнту деякі або всі пункти їхні
домовленості. При складанні контракту консультант знайомить клієнта зі своїми
умовами проведення сесій і отримує від клієнта зворотний зв’язок про те, чи згоден
клієнт слідувати всім пунктам контракту або щось, можливо, його не влаштовує.
4. Допомога клієнтові в переході до викладу скарги. Створення атмосфери довіри.
Після того як контракт укладений, консультант запрошує клієнта до вільної бесіди.
Якщо відносини довіри ще не сформувалися, їх необхідно створити в першу чергу. Для
цього консультант, використовуючи переломні питання і вступні фрази, просить клієнта
розповісти про те, що привело його на консультацію. Консультант може або поставити
запитання, які визначають перехід від вступу до початку сесії, або використовувати
неформальну фразу, що сигналізує про його готовність слухати: “Ну а тепер, коли ми
про все домовилися, я б хотіла дізнатися, що ж привело вас на консультацію”, “Якщо у
вас більше немає питань щодо проведення сесії, мені було б цікаво дізнатися, чим би ви
хотіли зі мною поділитися”.
Якщо клієнт почав розповідати сам про свої проблеми, немає сенсу заважати
розповіді клієнта і ставити йому зайві питання або переривати його без особливої на те
потреби. У такому випадку консультантові слід активно слухати, емпатійно розуміти,
безумовно приймати клієнта з усіма його проблемами і надати йому невербальну
підтримку.
5. Збір інформації з проблеми клієнта (активне слухання). На даному етапі сесії
консультант використовуй активне слухання (нерефлексивне і рефлексивне), поступово
починаючи включати техніки постановки питань. Слухаючи клієнта консультант
структурує інформацію для того, щоб на наступному етапі задати питання, які
допомогли б заповнити пропуски в розповіді клієнта. Слухаючи клієнта, консультант
також спостерігає за ним, за його невербальними патернами поведінки і інтонацією для
того, щоб надалі виявити значення певних жестів, виразів та інших важливих сигналів.
На даному етапі консультування консультант може надати клієнту зворотний
зв’язок про свої почуття й побоювання, про те, що ми розуміємо його, намагаємося
розібратися в тому, що хвилює і турбує його тощо. Єдине, що не можна робити на стадії
активного слухання, – це намагатися вирішити проблему клієнта. Перш за все, слід
розібратися в тому, з якою метою прийшов клієнт і яка допомога йому потрібна.
Дії консультанта, які не сприяють створенню атмосфери довіри і ефективному
процесу комунікації на початковому етапі проведення сесії з клієнтом – звинувачення,
застереження, навчання й настанови, поради, пропозиція готових рішень проблеми,
критика, осуд, похвала, аналізування сказаного клієнтом, розпитування, capказм,
глузування [4].

1. Проаналізуйте погляди психологів на структуру консультативного процесу.
2. У чому полягає складність виокремлення єдиної схеми консультативного процесу?
3. Чому перша зустріч дуже важлива для подальшої консультативної роботи?
4. Складіть діалог консультанта з клієнтом на початковому етапі консультативної
сесії.
5. Які негативні моменти заважають успішному проведенню першої зустрічі?
1. Айви А. Е. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы,
теории и техники: практическое руководство / Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг
Л. — М.: Психологический колледж, 1999 - 487 с.
2. Алешина Ю. Є Индивидуальное и семейное психологическое
консультирование / Юлия Алешина. − М.: Независимая фирма "Класс", 2007. − 208 с.
3. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: [навч. посібник] /
О.Ф. Бондаренко. - Харків: Фоліо, 1996. - 237 с.
повседневной жизни / Елена Константиновна Лютова-Робертс. – СПб.: Речь, 2010. – 176
с.
5. Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консультирование /
В.Ю. Меновщиков. – М.: Смысл, 1998. - 109 с.
6. Мэй Р. М. Искусство психологического консультирования / Мэй Ролло. –
М.: Класс, 1994. – 144с.
ТЕМА 5. Консультативна бесіда як основний метод роботи психолога-

консультанта. Етапи організації консультативної бесіди
Основні поняття теми: консультативна бесіда, активне слухання, запит,
самодіагноз, проблема, скарга, локус скарги, сюжет скарги, підтекст скарги, зміст
скарги, проблема запиту, саморозкриття.

1. Бесіда як основний метод роботи консультанта: визначення, структура
консультативної бесіди.
2. Складові консультативної бесіди: клієнт - консультант - проблема.
3. Види та стилі ведення консультативної бесіди.
4. Активне слухання та рефлексія: скарга, самодіагноз, проблема, запит.
5. Типові запити клієнтів психоконсультування.
1. Основним методом роботи консультанта є бесіда. Консультативна бесіда, з

одного боку, - це метод одержання даних на основі вербальної комунікації, з другого -
діагностичний метод, який дає змогу отримати інформацію про внутрішні процеси,
суб'єктивні переживання і особливості поведінки людини, які не можуть бути виявлені
за допомогою об'єктивних методів. І, нарешті, бесіда – це особливий
психотерапевтичний засіб встановлення контакту [6].
Ю.Альошина порівнює консультативну бесіду з літературним твором, у якому є
свій пролог, розвиток сюжету, зав’язка, розв’язка, кульмінація й епілог [1]. Інакше
кажучи, бесіда консультанта з клієнтом не випадковий процес, вона організована за
певними правилами, дотримання яких робить її ефективною та цілеспрямованою.
Досить умовно бесіду консультанта з клієнтом можна поділити на чотири етапи
[7]:
1) знайомство з клієнтом і початок бесіди;
2) розпитування клієнта, формулювання й перевірка консультативних гіпотез;
3) корекційний вплив;
4) завершення бесіди.
Типові помилки консультативної бесіди [7]:
• не встановлено необхідний психологічний контакт, що заважає створенню
сприятливого для бесіди клімату;
• передчасний перехід до вирішення проблеми без достатнього вивчення її суті;
• авторитарність стосовно співрозмовника, нав’язування йому власного розуміння
проблеми;
• думка співрозмовника не вислуховується або дискредитується;
• тим чи іншим способом створюються перешкоди для роз’яснення
співрозмовником своєї точки зору;
• постановка співрозмовнику прямих запитань за умови, що такої необхідності
немає.
2. Клієнтом психологічної консультації може стати будь-яка здорова людина, котра
звертається за допомогою переважно тоді, коли відчуває психологічну скруту, говорити
про типового клієнта чи типовий запит не доводиться. Кожна людина -
індивідуальність, кожна проблемна ситуація навіть при зовнішній схожості з іншими -
унікальна.
Консультант не може задовольнити запит про допомогу іншій людині, бо ця
людина не звертається за допомогою до даного фахівця і якщо консультант зробить те,
про що просить його клієнт, він порушить особистий кордон людини (наприклад,
чоловіка клієнтки) і вторгнеться в його особистий простір, що суперечить ідеологічним
і етичним основам професії психолога-консультанта.
Консультант не працює з ситуаціями, він працює з проблемами конкретної
людини. І ці проблеми знаходяться не в ситуації, а в просторі даної особистості.
Проблемна ситуація не існує сама по собі. Особистісні проблеми даної людини і
конкретна проблемна ситуація - категорії взаємопов’язані. І, коли людина розв’язує
особисті проблеми, ситуація перестає бути проблемною.
Більшість клієнтів не хоче або не може сприймати свою проблемну ситуацію
об’єктивно, а сприймає її як іншу реальність, в якій цього бути не може, в якій є певні і
жорсткі правила і табу. Це психологічна реальність даної людини, внутрішній простір,
“населений” елементами, складовими психіки: поняттями, образами відчуттями
уявленнями, переживаннями тощо. Ці елементи утворюють складні динамічні
структури, що визначають відносини і поведінку людини. Звертатися до цього
матеріалу непросто, і він не завжди доступний, але саме з цією реальністю працює
фахівець.
3. У процесі бесіди психолог, будучи дослідником, направляє, потай або явно,
розмову, в ході якої задає опитуваній людині питання. Існує два види бесіди: керована
та некерована (слабко керована бесіда) [4].
В ході керованої бесіди психолог активно контролює протягом розмови, підтримує
хід бесіди, встановлює емоційний контакт. Некерована бесіда відбувається при більшій,
порівняно з керованою, віддачі ініціативи від психолога респонденту. У некерованій
бесіді основна увага приділяється наданню респонденту можливості виговоритися, при
цьому психолог не втручається або майже не втручається в хід самовираження
респондента.
Виділяють два стилю ведення бесіди, причому в її ході один може зміняти інший
залежно від контексту.
Рефлексивне слухання - стиль ведення бесіди, в ході якої передбачається активна
мовленнєва взаємодія психолога і респондента. Рефлексивне слухання
використовується з метою здійснення точного контролю правильності сприйняття
отриманої інформації. Використання даного стилю ведення бесіди може бути пов’язано
з особистісними властивостями респондента (наприклад, низький рівень розвиненості
комунікативних навичок), необхідністю встановити те значення слова, яке мав на увазі
клієнт, культурними традиціями (етикет спілкування в культурному середовищі, до якої
належать респондент і психолог).
Нерефлексивне слухання - стиль ведення бесіди, в ході якої використовується
лише необхідний з точки зору доцільності мінімум слів і технік невербальної
комунікації з боку психолога.
Нерефлексивне слухання застосовується в тих випадках, коли існує необхідність
дати суб’єкту виговоритися. Воно особливо корисно в ситуаціях, де співрозмовник
проявляє бажання висловити свою точку зору, обговорити хвилюючі його теми і де він
зазнає труднощів у вираженні проблем, легко збивається з думки втручанням психолога.
4. Активне слухання. Активне слухання становить собою не просто засіб,
методику чи техніку, але й є принципом роботи багатьох консультантів. Суть активного
слухання спеціально приділяє більше уваги вербальним повідомленням клієнта, робить
як поверхневу, так і більш глибинну смислову інтерпретацію того, що відбувається.
Потім формулює відповідь, яка відображає досить глибокий рівень розуміння
переживань клієнта.
Однією з найскладніших професійних навичок психолога-консультанта є його
уміння слухати клієнта: слухати і чути, що говорить клієнт, і те, що він говорить,
зрозуміти й прийняти, не засуджуючи й не оцінюючи. Перевіреними засобами
підтримки контакту з клієнтом і демонстрації психологом до нього інтересу є такі
навички слухання:
• пасивне слухання, позитивні заохочення, мінімальні заохочувальні стимули
спрямовані на підтримку викладу клієнтом його історії й забезпечення спокійного
плину бесіди;
• просте повторення ключових слів чи фраз, які промовляє клієнт. ‟Просте”
дослівне повторення спрямоване насамперед на уточнення сказаного й на підтримку
монологу клієнта;
• перефразування (пере формулювання) повідомлення клієнта – прийом, який
використовується для уточнення змісту повідомлення чи для того, щоб акцентувати
увагу клієнта на певному моменті;
• пояснення – повернення клієнту суті когнітивного змісту його висловлення у
більш стислій і зрозумілій формі;
• відображення почуттів – це відображення і словесне позначення консультантом
висловлених клієнтом емоцій з метою полегшення їхнього вираження й осмислювання;
• підведення підсумків. Залежно від виконуваних функцій, в процесі бесіди
підведення підсумків може бути у формі переказу та підсумовування (резюме). Переказ
– це виклад клієнтові суті його розповіді в стислому, короткому й точному вигляді.
Підсумовування (резюме) – це повтор у стислому вигляді й зв’язування в єдине ціле
основних ідей розповіді клієнта для того,щоб виділити найбільш значущі теми чи
підвести підсумки, досягнуті в ході певного відрізка бесіди або всієї бесіди.
Скарга. Ще на етапі знайомства клієнт починає розповідати свою історію. Скарга −
адресоване та висловлене консультанту невдоволення людини з приводу певних
психологічних труднощів, з якими вона самостійно не може справитися. Кожна скарга
має сюжет - послідовність, в якій клієнт розповідає про свої життєві колізії, та зміст,
тобто взаємозв'язок цих колізій. Зміст скарги відрізняється від її аналізу суб’єктивним та
досить вільним поєднанням фактів і роздумів, їх довільним трактуванням, надлишковою
емоційною насиченістю [2].
Слухаючи скаргу, можна легко виділити її суб’єктний (на кого: на себе, когось з
рідних, чи знайомих людей) або об’єктний (на що: обстановку, психологічні особливості,
перепони тощо) локуси. В змісті скарги можна виділити явний і прихований зміст. Не варто
вважати, що прихований зміст скарги завжди є чимось неусвідомленим; це скоріше щось
недомовлене або не зауважене людиною.
Самодіагноз. Зазвичай, клієнт намагається відразу ж пояснити характер того, що
відбувається, тобто пропонує самодіагноз. Самодіагноз − це власне пояснення клієнтом
природи тих чи інших психологічних труднощів, пов’язане з його уявленнями про самого
себе, навколишній світ та людські стосунки. Самодіагноз демонструє ставлення клієнта до
життя і деякою мірою − готовність до змін.
Проблема. Розповідаючи про те, що відбувається, людина окреслює свої проблеми та
формулює запит до психолога. Проблема − це сукупність психологічних труднощів
клієнта, що переживаються як дискомфорт, дисгармонія, дезадаптація. Здебільшого
формулювання проблеми дається в дієслівній формі: ‟не знаю − хочу знати”, ‟не можу −
хочу навчитися”, ‟не розумію − хочу зрозуміти” і т.д.
Якщо клієнт не можете сказати, що би він хотів, щоб відбулося... у нього ще немає
проблеми. Він тільки скаржитесь. Проблема існує лише тоді, коли є відмінність між тим,
що відбувається фактично, і тим, що клієнт хотів би, щоб відбулося [2]. У процесі
консультування до тих проблем, які визначив для себе клієнт, додається ще кілька,
що проступили під час роботи. Однак не варто проблематизувати клієнта даремно
та ставити на розгляд те, що не піддається поки що трансформації. Потрібно
виносити на обговорення лише ті проблеми, котрі можна розв’язати.
Запит. Запит − це певним чином мотивоване звернення до психолога з
проханням надати конкретну форму психологічної допомоги. Переважно саме
проблема визначає психологічний запит клієнта, але непоодинокими є випадки,
коли запит стосується проблеми лише опосередковано. Кожна людина
формулюватиме запит до психолога згідно зі своєю психологічною компетентністю,
освіченістю та рівнем усвідомлення своїх труднощів.
Існує суттєва різниця між скаргою та психологічним запитом, яка визначається
рівнем усвідомлення існуючих проблем, здатністю об’ємно бачити загальну
картину ситуації, мірою проникнення консультанта в психологію переживань
клієнта.
5. Серед розмаїття психологічних запитів можна виділити кілька найчастіше
уживаних [2]:
Прохання про емоційну і моральну підтримку (‟Як ви думаєте, я правий?”, ‟Я
хороша людина, вірно?”, ‟Вам не здається, що моя ситуація безвихідна?”, ‟Мої
рішення, вчинки правильні?”).
Прохання про допомогу в аналізі (‟Я не впевнений, чи правильно я сприймаю цю
ситуацію?”, ‟Допоможіть розібратися в тому, що відбувається”).
Прохання про інформацію (‟Що про це відомо?”, ‟Яку думку мають
психологи щодо того, що я розповідаю?”).
Прохання про опанування навичок (‟Навчіть, як діяти, думати, переживати, бо
у мене не виходить”).
Прохання про допомогу у становленні позиції (‟Що робити, якщо дитина не
слухає? Чоловік зраджує? Призвичаїтись до родичів ніяк не вдається?” тощо).
Прохання про вплив на члена сім’ї або про зміни для його ж користі
(‟Допоможіть дитині позбутися страхів; чоловіку − алкоголізму; старшій дочці
навчитися спілкуватися з однокласниками” тощо).
Прохання про вплив на члена сім’ї в інтересах клієнта (‟Зробіть сина більш
слухняним”, ‟Як змусити дітей більше любити і поважати мене?”).
Психологічний запит є дуже важливим елементом скарги. Прийняття того чи
іншого запиту за основу визначає основні теми психологічного дослідження. При
його відсутності або нечіткості психологічна допомога взагалі стає
проблематичною. Конкретний запит вимагає унікального перебігу не тільки
діагностичного етапу консультування, але й його психотерапевтичної фази, тобто
об’єднує інтерв’ю в один творчий акт.

1. Опишіть значення ‟активного слухання” у процесі консультації.
2. Проаналізуйте специфіку стилів ведення консультативної бесіди.
3. Визначте види консультативної бесіди.
4. Здійсніть аналіз поняття ‟скарга” та особливостей виокремлення запиту клієнта.
1. Алешина Ю. Є Индивидуальное и семейное психологическое консультирование /
Юлия Алешина. − М.: Независимая фирма "Класс", 2007. − 208 с.
2. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: [навчальний порсібник]
/ Світлана Васьківська. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256 с.
3. Гулина М.А. Терапевтическая и консультативная психология / М.А.Гулина. -
СПб.: Издательство «Речь», 2001. - 352 с.
4. Дубровіна І.В. Психологія: [підручник для студ. середовищ. пед. навч. закладів]
/І.В. Дубровіна, О.Є. Данилова, A.M. Прихожан - М.: Видавничий центр
«Академія», 1999. - 464 с.
5. Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консультирование /
В.Ю. Меновщиков. – М.: Смысл, 1998. - 109 с.
ТЕМА 6. Консультативний контакт

Основні поняття теми: консультативний контакт, перенесення,
контрперенесення, терапевтичний клімат, емоційні компоненти, конгруентність,
емпатія, невербальні навички, вербальні реакції, невербальні реакції.

1. Сучасні уявлення про консультативний контакт.
2. Психологічний клімат. Фізичні компоненти психологічного клімату.
3. Емоційні компоненти психологічного клімату.
4. Перенесення та контрперенесення у консультуванні.
1. На думку багатьох професіоналів важливою складовою ефективного

психологічного консультування є контакт із [1]. У літературі існує кілька визначень
консультативного контакту. Найбільш поширені з них відзначають наступне:
консультативний контакт – це унікальний динамічний процес, під час якого консультант
допомагає клієнту використовувати свої внутрішні ресурси для розвитку в позитивному
напрямі і актуалізувати потенціал осмисленого життя [3]. Ю. Альошина відзначає, що
консультативний контакт завжди включає в себе почуття і установки, які учасники
консультування відчувають один по відношенню до іншого, і спосіб їхнього вираження
[1].
Особливі риси консультативного контакту [3]:
– емоційність (консультативний контакт скоріше емоційний, ніж когнітивний, він
має на увазі дослідження переживань клієнта і консультанта);
– інтенсивність (оскільки консультативний контакт є щире ставлення і взаємний
обмін переживаннями, він не може не бути інтенсивним);
– динамічність (внутрішні зміни клієнта призводять до змін змісту контакту);
– конфіденційність (зобов’язання консультанта не поширювати відомості про
клієнта сприяє довірливості відносин);
– надання підтримки (підтримка консультанта забезпечує саморозкриття клієнта і
стабільність контакту, що дозволяють клієнту ризикувати вести себе по-новому);
–взаємна відповідальність і сумлінність.
2. Якість консультативного контакту залежить від двох важливих факторів:
психологічного клімату та навичок консультанта (вербальних і невербальних) в
підтримці спілкування. Психологічний клімат включає в себе фізичні і емоційні
компоненти. До фізичних компонентів психологічного клімату відносяться [5]:
1. Обстановка консультування: кабінет психологічної консультації, організація
місця консультативної бесіди.
2. Структурування консультативного простору.
3. Структурування часу консультування.
Обстановка консультування має сприяти саморозкриттю клієнта. Для цього
необхідно мати звуконепроникний кабінет, так як сторонні звуки заважають
зосередитися і викликають сумнів в конфіденційності розмови.
Одним з головних аспектів взаємодії консультанта і клієнта є правильне
структурування простору. Ідеальна ситуація консультування – коли психолог має
можливість приймати клієнта в спеціально обладнаному кабінеті, що забезпечує
відокремленість, зручність і комфорт. Не рекомендується консультанту і клієнту сидіти
на протилежних сторонах столу, так як стіл служить бар’єром спілкуванню і створює
офіційну обстановку. Для консультування сприятлива позиція розташування учасників
розмови на одній стороні або під прямим кутом обличчям один до одного. Консультант
повинен добре бачити клієнта для того, щоб йому була доступною вся невербальна
інформація про нього. Краще сидіти не дуже близько один до одного, залишаючи
вільний простір для ніг. Дистанцію між консультантом і клієнтом відображає феномен
“особистого простору”, який змінюється залежно від відносин учасників бесіди,
обговорюваної теми та індивідуальних особливостей. Доцільно дозволити клієнтові
самому вибрати прийнятну для нього дистанцію для уникнення зайвої напруги [5].
Час є важливою характеристикою процесу консультування. Феномен часу можна
розглядати як:
• необхідну умову ефективності й успішності консультативного впливу. Зустріч
має проходити тоді, коли у клієнта і консультанта є можливість поговорити спокійно, не
поспішаючи.
• параметр психотерапевтичного впливу. Тимчасова рамка консультації (початок –
кінець) впливає на клієнта і консультанта: час минає, і їм обом необхідно працювати
активно та динамічно.
• показник професіоналізму психолога. Для того, щоб будь-яка репліка чи
інтерпретація консультанта була справді зрозумілою й прийнятою клієнтом, вона має
з’явитися не занадто пізно і не занадто рано.
• фактор структурованості консультативної бесіди. Для того, щоб психолог допоміг
клієнтові, кожен етап бесіди має відбутися у відведений для цього часовий відрізок.
Умовно час консультативної бесіди можна розподілити у такий спосіб: 1) 5-10 хвилин
— знайомство з клієнтом і початок бесіди; 2) 25-35 хвилин — розпитування клієнта,
формулювання і перевірка консультативних гіпотез; 3) 10-15 хвилин — корекційний
вплив; 4) 5-10 хвилин — завершення бесіди [1].
Бажано, щоб вже перша зустріч продовжувалася стільки ж часу, скільки і
подальші. Якщо вона затягнеться, то у клієнта можуть виникнути ілюзії щодо
тривалості консультування. Структурування часу консультування має жорсткі рамки,
порушення яких має несприятливі наслідки. Оптимальним часом вважається 50-60 хв.
оскільки менш тривала бесіда не дозволяє глибоко обговорити проблему, а більш
тривала надто стомлює обох учасників процесу.
Тривалість сесії визначається консультантом на початку зустрічі, оскільки
клієнтові необхідно знати, який час він має в своєму розпорядженні. Якщо тривалість
сесії не встановлена, клієнт, швидше за все, постійно нервуватиме, що прийом може
закінчитися у будь-який момент. Тимчасові межі можна встановити будь-якими
способами: “Ви могли б розповісти про те, чого чекаєте від наший зустрічі. У нас є 50
хвилин”; “Як би Ви хотіли використовувати сьогоднішній час? У нас є 50 хвилин”.
Через 40 хв. краще нагадати клієнтові, що зустріч закінчується, наприклад: “У нас
залишилося 10 хвилин. Що б Ви хотіли ще обговорити?” [2].
3. До емоційних компонентів психологічного клімату в процесі консультування
відносять [3]:
– створення атмосфери взаємної довіри;
– здатність консультанта до емпатії;
– щирість консультативного контакту (конгруентність);
– безумовна повага клієнта.
Створення взаємної довіри – це умова саморозкриття клієнта та ефективності
консультативної роботи. Створення такої атмосфери є обов’язком консультанта.
Успішність цього процесу обумовлена особистими якостями консультанта і його
ставленням до навколишнього світу. Для створення атмосфери взаємної довіри важливо
дотримуватися певних правила:
– під час консультування всю увагу треба приділяти клієнтові, не відволікаючись
на сторонні справи;
– надати клієнтові максимальну можливість висловитися;
– не проявляти зайвої цікавості;
– дотримувати професійну таємницю;
– допомогти клієнтові відчувати себе невимушено;
– відноситися до проблеми клієнта і до нього самого без осуду.
Емпатійне розуміння – це здатність розуміти думки, почуття, поведінку і зміст
сказаного іншою людиною (відчувати як вона, разом з ним) [3]. Але при цьому
консультант не може відчувати абсолютно те саме, що відчуває його клієнт. Він може
лише уявити себе на місці клієнта, щоб краще зрозуміти стан останнього. Він може
постаратися зрозуміти клієнта настільки глибоко, наскільки це можливо.
Консультант повинен вміти перейнятися переживаннями свого клієнта, але не
настільки, щоб перетворити чужі проблеми у свої. Емпатія розглядається як один з
ключових чинників успішної професійної діяльності консультанта, здатність до неї
формується за допомогою спеціальних психотехнік і сензитивних прийомів.
Конгруентність – це природність, спонтанність, невимушеність і здатність бути
самим собою з клієнтом, не грати роль учителя або терапевта, не демонструвати свій
професіоналізм, а просто бути поруч і висловлювати свої власні переживання. Клієнт
повинен сприймати роботу консультанта не як вторгнення в його особистий простір, а
як підтримку і турботу. Конгруентна прозора взаємодія дозволяє клієнту теж скинути
свої “маски” і бути самим собою. Щирість також передбачає відповідність
висловлювань і переживань невербальній поведінці.
Чим більшу щирість і конгруентність проявляє консультант у взаєминах з
клієнтом, тим більша вірогідність того, що надалі у долі клієнта відбудуться позитивні
зміни. Як зазначає К. Роджерс, поки ще нікому не вдалося досягти стовідсоткової
конгруентності, проте в процесі професійної роботи над собою можна наблизитися до
ідеалу [3].
Безумовне прийняття клієнта – це прояв поваги до нього, спілкування з клієнтом
без осуду, без того, щоб загнати його і його поведінку в будь-які рамки; безоціночне і
неупереджене прийняття людини як цілісної особистості з її позитивними і негативними
якостями і прояв до нього емоційної теплоти і турботи. Це прийняття достоїнств і
недоліків клієнта, його позитивних і негативних рис характеру та патернів поведінки,
його позитивних і негативних бажань, думок, почуттів тощо [3].
К. Роджерс вважав, що безумовне позитивне ставлення – це терпимість до всіх
аспектів суб’єктивного світу клієнта, немов ти сам є його частиною. Клієнта необхідно
прийняти таким, яким він є, і дозволити йому жити своїм життям на власний розсуд.
Консультант не може наполягати на тому, щоб клієнт змінив свою поведінку на догоду
йому, він не може контролювати дії і вчинки клієнта і вказувати йому, що добре, а що
погано.
4. У ситуації консультування адекватна емоційна взаємодія неможлива без
прийняття до уваги перенесення й контрперенесення. Ці терміни були введені 3.
Фрейдом, який виділяв в процесі психотерапії два типи відносин – перенесення і
робочий альянс. Запозичені з психоаналізу, терміни ‟перенесення” (трансфер) і
‟контрперенесення” (контртрансфер) широко використовуються психологами різних
напрямів. Мається на увазі перенесення відчуттів, потягів, установок з ‟там і тоді” в
‟тут і тепер” і навпаки. Таку транспозицію здійснює клієнт відносно консультанта
(перенесення) і консультант відносно клієнта (контрперенесення) [5].
Багато консультантів вважають, що в ситуації консультування не може відбуватися
адекватна взаємодія без перенесення і контрперенесення. Як правило, вони співіснують,
іноді їх порівнюють з двома сторонами магнітофонної стрічки.
Перенесення. ‟Перенесення”, яке відкрив S. Freud, – одне з фундаментальних
досягнень психоаналізу. Це вчення нерідко називають також систематичним аналізом
перенесення. Можливість перенесення в консультуванні в даний час в більшій або
меншій мірі визнають представники майже всіх теоретичних орієнтацій. Перенесення є
складовою частиною консультативного контакту. Даний психологічний феномен
присутній в будь-яких міжособистісних відносинах, проте в консультативному контакті
він інтенсивніший унаслідок природи самого контакту. Консультант свідомо володіє
авторитетом, мало говорить про себе і залишається анонімним, оскільки до нього
звертаються за допомогою. Цим полегшується виникнення перенесення.
Характерні риси перенесення в консультуванні [5]:
1. Перенесення завжди є помилковим у тому розумінні, що клієнт уявляє
консультанта у фальшивому світлі, тобто приписує йому риси, властиві іншим людям з
іншого часу.
2. Перенесення буває позитивним і негативним. Позитивне перенесення
ґрунтується на залежності клієнта від ідеалізованого образу батька, що любить та
опікує, на почутті захищеності й потребі у творчому самовираженні. Позитивна
настанова клієнта в ставленні до консультанта, що виникла завдяки перенесенню,
виражає стосунки минулого. Негативне перенесення ґрунтується на пережитих у
дитинстві почуттях відчуженості й ворожості. Якщо ці установки не міняються,
консультативна робота стає неможливою.
3. Виникненню перенесення сприяють нейтральність і невизначеність
консультанта. Нейтральність не ідентична байдужості або дефіцитові турботливості.
Йдеться про те, що консультант повинен бути безстороннім і не нав’язувати клієнтові
своїх цінностей.
4. Перенесення – несвідомий процес. Хоча відчуття клієнта по відношенню до
консультанта можуть бути і цілком свідомими, але сам факт, що вони привнесені з
інших, попередніх відносин, не усвідомлюється.
5. Перенесення частіше виникає в тих сферах взаємодії з оточенням і самим
собою, де є недозволені дитячі конфлікти зі значущими особами.
Не рекомендується заглиблюватися в перенесення і його інтерпретацію в
наступних випадках:
- при спотвореному сприйнятті реальності;
- при браку часу для опрацьовування перенесення (короткочасне консультування
або психотерапія);
- за відсутності нормального контакту (робочого альянсу) з клієнтом;
- коли клієнт через ослаблення механізмів психологічного захисту не може бути
толерантний до тривоги і фрустрацій;
- коли метою консультування є не вирішення глибинних конфліктів, а, наприклад,
пристосування до поточних життєвих ситуацій.
Контрперенесення таке ж універсальне явище в психологічному консультуванні,
як і перенесення. Незалежно від зрілості особистості консультанта він − людина і
неодмінно має недозволені внутрішні конфлікти. Хворобливі теми і породжують
контрперенесення, якщо клієнт мимоволі їх зачіпає.
Gelso і Fretz [5] розрізняють тотальне (дуже широке) і класичне визначення
контрперенесення. Тотальне визначення охоплює всі емоційні реакції консультанта на
клієнта. До контрперенесення тоді відносяться і абсолютно природні реакції
консультанта, не пов’язані з його внутрішніми конфліктами. Класичне визначення
характеризує контрперенесення як відповідь на реакцію перенесення клієнта. Проміжне
визначення змальовує контрперенесення як проектування консультантом своїх проблем
на наданий клієнтом матеріал, як пов’язаний з перенесенням, так і не пов’язаний з ним.
Найчастіше зустрічаються наступні причини контр перенесення [5]:
1. Прагнення консультанта сподобатися клієнтам, бути прийнятим ними і
добре оціненим.
2. Боязнь консультанта, що клієнти можуть про нього погано подумати, не
прийти на зустріч і тому подібне
3. Еротичні і сексуальні відчуття консультанта по відношенню до клієнтів,
сексуальні фантазії, пов’язані з клієнтами.
4. Надмірна реакція на клієнтів, що провокують у консультанта відчуття,
обумовлені його внутрішніми конфліктами.
5. Прагнення займати пророчу позицію і давати клієнтам нав’язливі поради,
як їм слід жити (‟Я Вас попереджав”; ‟Я ж говорив Вам...”).
Таким чином, при виникненні перенесення (контрперенесення) в рамках
консультативних відносин у психолога існує можливість для його опрацьовування
(обговорення з супервізором). Проте рішення про роботу з перенесенням завжди
ухвалюється, виходячи з реальних об’єктивних умов.

1. Що робить консультативний контакт психологічним, ефективним для вирішення
психологічних проблем клієнтів?
2. Від яких двох важливих чинників залежить якість консультативного контакту?
3. Основне завдання консультанта - ужитися в екзистенцію клієнта і встановити з
ним автентичний зв'язок. Поясніть власне розуміння цієї думки.
4. Охарактеризуйте основні риси психоконсультативного контакту.
3. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Римантас Кочюнас. – М.:
4. Сара Ф. Файн, Пол Г. Глассер. Первичная консультация: Установление контакта и
завоевание доверия / Сара Файн, Пол Глассер. /Пер. с англ. Е.Д.Дорошенко,
В.И. Белопольский. – М.: «Когнито-Центр», 2003.
ТЕМА 7. Організація консультативної роботи шкільним психологом

Основні поняття теми: нормативно-правові основи психологічного
консультування, кабінет психологічної консультації, запити, штатний співробітник,
шкільне психологічне консультування.
1. Організаційні моменти психологічного консультування.
2. Кабінет психологічної консультації.
3. Особливості здійснення консультативної роботи в закладах освіти.
4. Основні запити в сфері психолого-педагогічного консультування.
1. Організаційно очне психологічне консультування може бути оформлено в

наступних основних варіантах [1]:
1. Професійна діяльність психолога як штатного співробітника психологічного
(медико-психолого-соціального, соціальної підтримки) центру. В цьому випадку
постачальником клієнтів для психолога є центр, а винагорода нерідко виплачується в
формі окладу. Залежно від статусу центру консультативні послуги надаються
безкоштовно або за певну суму, при цьому клієнти розраховуються через касу в
установленому порядку.
2. Психолог працює як штатний співробітник в установі (наприклад, в школі або
клубі), і консультування може бути (або не бути) частиною його посадових обов’язків
(наприклад, шкільний психолог консультує батьків і педагогів). Однак йому вдається
неформально домовитися з керівництвом про можливість проведення консультацій
понад передбачену планового навантаження і в неробочий час (так, шкільні психологи
після роботи іноді проводять консультації в приватному порядку за невелику плату),
при цьому використовується приміщення, що належить організації.
3. Психолог працює як приватно практикуюча особа, орендуючи відповідне йому
приміщення під конкретні дні та години. Іноді ж психолог постійно орендує
приміщення і створює там власний психологічний центр.
Юридично при цьому він може бути оформлений як індивідуальний підприємець
або юридична особа (обидва варіанти передбачають необхідність ретельно вести
звітність для щоквартального надання її в податкові органи).
2. Обстановка консультування має сприяти саморозкриттю клієнта. Для цього
необхідно мати звуконепроникний кабінет, так як сторонні звуки заважають
зосередитися і викликають сумнів в конфіденційності розмови. Кабінет повинен бути не
дуже великим, пофарбованим у спокійні тони і не химерним. Не рекомендується
занадто яскраве освітлення. У кабінеті необхідні стіл, стільці і кушетка для проведення
релаксації. Консультування рекомендується проводити в одному і тому ж кабінеті. Це
дозволяє клієнтові не витрачати час кожен раз на адаптацію і дозволяє йому почуватися
безпечніше.
Отже, кімната має бути досить ізольованою, крім цього, вона мусить бути
затишною й обладнаною необхідними меблями, краще в стилі ‟класик”. У кабінеті
можуть бути два куточки для бесіди: перший — м’які меблі та журнальний столик;
другий — кілька напівм’яких стільців і стіл. Також можна задіяти картини і квіти для
створення гармонійної, заспокійливої атмосфери. І, звичайно, під рукою у психолога
завжди мають бути канцелярське приладдя, графин з водою та одноразові серветки.
Якщо цей варіант недоступний, немає зручних меблів і спеціального приміщення, на
думку Ю. Альошиної, консультацію можна успішно провести, спеціально
організувавши якусь частину простору, найкраще в кутку, де можна було б розмістити
клієнта спиною до дверей, обмеживши його поле зору і, таким чином, максимально
зосередивши його на консультанті [2].
3. Консультативна робота є окремим напрямком діяльності психологічної служби,
на який визначено нормативи часу (таблиця 1) з окремими категоріями учасників
навчально-виховного процесу.
Таблиця 1
Нормативи часу для проведення консультаційної роботи
практичним психологом, соціальним педагогом
Найменування видів робіт Одиниця виміру Норма
обсягу роботи часу
Індивідуальне консультування:
а) учнів (дітей), зокрема:
дошкільного віку Одна бесіда 1,0
початкових класів Одна бесіда 1,0
середніх класів; Одна бесіда 1,5
старших класів; Одна бесіда 2,0
б) педагогів Одна бесіда 1,5
в) батьків Одна бесіда 2,0
Профконсультації з учнями (зокрема бесіди з
батьками, педагогами) без проведення
психодіагностичної роботи, також:
середніх класів; Один учень 3,0
старших класів Один учень 5,0
Шкільне психологічне консультування охоплює проблеми стосунків учителя й

учнів, учнів між собою, питання стосунків учнів із батьками, шкільної успішності,
відхилень поведінки тощо [5].
Плануючи роботу у напрямку психологічного консультування, практичний
психолог повинен враховувати найтиповіші проблеми, з якими звертаються на
консультацію (труднощі у спілкуванні з однолітками та дорослими, проблеми неповних
сімей, розбіжності у ролях і відсутність навичок поведінки в зв’язку з цим). Також
планом повинні бути передбачені так звані “нестандартні” випадки консультування,
коли проблема, на перший погляд, не піддається розв’язанню за звичним алгоритмом.
Найскладніші випадки консультативної роботи варто фіксувати (проблема, з якою
звернувся клієнт, які форми роботи були використані, на якому етапі консультування
виникли труднощі) і в подальшому виносити на обговорення в інтервізійних і творчих
групах практичних психологів [3].
Результати індивідуальних консультацій психолог фіксує в протоколі
індивідуальних консультацій (Таблиця 2).
Таблиця 2
Протокол індивідуального консультування (зразок)
№ з/п Дата Проблема Короткий запис змісту консультацій
проведення звернення
1 17.04.2005 Син обманює, Хлопчика взяли із дитячого будинку.
хитрує (мама Побоювання, чи не проявляється
Андрія Д, 5 клас) спадковість. Обманює й хитрує хлопчик,
коли йдеться про школу. Тест-
опитувальник батьківського ставлення
(А. Варга, В. Столін) – авторитарна
гіперсоціалізація.
2.
Цей документ є конфіденційною інформацією та надається лише з дозволу

директора районного (міського) центру практичної психології й соціальної роботи або
методиста. Кількість звернень та їхня тематика фіксується в статистичному звіті в
узагальненому вигляді.
4. Основні види психолого-педагогічного консультування в сфері освіти:
- консультування батьків та педагогів щодо взаємодії з дітьми різного віку;
- консультування з розвитку здібностей школярів;
- консультування з проблем шкільної адаптації та успішності;
- консультування з проблем профілактики дитячої злочинності, наркоманії та
алкоголізму.
Основне завдання консультування з цього напряму — оптимізація міжособистісної
взаємодії в системі ‟педагог − дитина”, ‟батьки − дитина”, ‟педагог − батьки”.
До основних проблем (запитів), з якими звертаються до психолога-консультанта,
можна зарахувати [5]:
 неадекватність педагогічних впливів на особистість дитини;
 конфліктні ситуації в сім’ї;
 переживання дітьми різного віку негативних емоцій стосовно школи,
ставлення до навчання;
 проблеми психічного здоров’я дітей, що навчаються в загальноосвітніх та
спеціальних закладах;
 вплив стресогенних факторів на успіхи в школі;
 проблеми шкільної дезадаптації;
 дитячий алкоголізм та наркоманія.

1. На які робочі зони повинен бути поділений кабінет психолога?
2. Назвіть орієнтовний перелік технічного забезпечення кабінету консультування.
3. Який оптимальний режим роботи психологічної консультації для клієнтів?
4. Здійсніть дослідження актуальних запитів у практиці шкільного консультування.
1. Азарнова А.Н. Психологическое консультирование: базовые приемы и техники /
А.Н. Азарнова. – Ростов н/Д: Феникс, 2013. – 317 с.
3. Борисенко З.Т. Практична психологія: [тексти лекцій] / Зоряна Борисенко. -
Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2014. – 246 с.
4. Немов Р.С. Психологическое консультирование [учеб. для студ. педвузов] / Немов
Р.С.. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 528 с.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ»
1. Консультування тривожних клієнтів.

2. Консультування агресивних клієнтів.
3. Особливості консультування "невмотивованих" клієнтів.
4. Консультування клієнтів, що пред'являють завищені вимоги.
5. Консультування при переживанні провини.
6. Особливості консультування плачучих клієнтів.
7. Консультування з проблем шкільної адаптації та успішності
8. Консультування з розвитку здібностей у школярів
9. Консультування батьків та педагогів щодо взаємодії з дітьми різного віку.
10. Консультування подружньої пари.
11. Консультування сімейної пари у конфліктних та кризових ситуаціях.
12. Консультування в ситуаціях небажаної або патологічної вагітності.
13. Консультування в ситуації подружньої зради.
14. Консультування клієнтів з фобіями. Методи руйнування фобій та формування
адекватного сприйняття дійсності.
15. Консультування клієнтів з депресією і суїцидальними намірами.
16. Консультування клієнтів з психосоматичними розладами.
17. Особливості консультування хворих на СНІД.
18. Особливості консультування істеричних особистостей.
19. Особливості консультування при параноїдальних розладах.
20. Особливості консультування шизоїдних особистостей.
21. Оcобливості консультування асоціальних особистостей.
22. Особливості консультування при алкоголізмі.
23. Особливості консультування при наркоманії.
24. Особливості консультування при сексуальних проблемах.
25. Особливості консультування безробітних людей.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ»
Варіант 1
І. Тестові завдання
Позначте номер правильної відповіді:
1.1. У процесі консультації консультант відповідає за:

а) умови безпеки консультації;
б) технологію доступу до розв’язання проблем клієнта;
в) бажання здійснити зміну рольової поведінки клієнта;
г) нерозголошення отриманої інформації (крім певних випадків).
1.2. Типові запити педагогів у шкільному консультуванні:

а) агресивність;
б) небажання і невміння дітей учитися;
в) різностатеві проблеми не сексуальної сфери;
г) конфліктні відносини з іншими дітьми і дорослими;
д) неефективність власних педагогічних впливів;
е) спілкування дітей різного віку з однолітками і формування дитячого
колективу;
є) взаємини у родині.
1.3. Типи людей, які звертаються по психологічну допомогу:

а) впевнений у собі клієнт;
б) не впевнений у собі клієнт;
в) клієнт, який просто хоче «виговоритись», знайти слухача;
г) клієнт, який довіряє лише собі.
ІІ. Тестові завдання

Розмістіть у правильному порядку:
2.1. Контракт виконує такі функції:
а) Етично-правову
б) Інформативну
в) Терапевтичну
г) Організаційну
Відповідь: а) __; б)__; в) __; г) __.
2.2. Етапи консультативного процесу:

а) Вибір методів дослідження;
б) Визначення гіпотез про причини даних явищ;
в) Реалізація програми трансформації особистості;
г)Вивчення практичного запиту;
д) Формулювання психологічної проблеми;
е) Формулювання психологічного діагнозу, прогнозування;
є) Розробка рекомендацій, програми корекції або розвиваючої роботи;
ж)Розробка системи контролю і самоконтролю клієнта за здійсненням власної
програми самовдосконалення.
з) Діагностування;
Відповідь: а) __ ; б) __; в) __ ; г) __ ; д) __ ; е) __ ; є) __ ; ж) __ ; з) __.
ІІІ. Тестові завдання

Потребують короткої відповіді
3.1. Групове консультування має на меті_________________________________________
3.2. Позиції психолога під час консультування __________________________________
3.3. Підтекст скарги – це _____________________________________________________
IV. Теоретичне завдання

Потребує повної аргументованої відповіді з детальним поясненням
4.1. Проаналізуйте специфіку телефонного консультування.
4.2. Охарактеризуйте особливості професійного спілкування консультанта з клієнтом.
Варіант 2
І. Тестові завдання
Позначте номер правильної відповіді:
1.1. Шкільний психолог:

а) допомагає учням адаптуватися до шкільного навчання;
б) допомагає вирішити конфлікти, які виникають між учителями й учнями;
в) займається розвитком здібностей учнів;
г) розглядає проблеми взаємин у родині учня.
1.2. За суб’єктним локусом зустрічаються такі види скарг (чи їх комбінації):

а) на дитину (її поведінку, розвиток, здоров`я);
б) на сімейну ситуацію в цілому (в сім`ї «все погано», «все не так»);
в) на порушення психосоматичного здоров`я чи поведінки (страхи, нав’язливі
думки);
г) на психологічну ситуацію (втрата контакту,близькості, розуміння);
д) на об’єктивні обставини (проблеми з житлом, роботою, часом, розлука і т.д.);
е) на самого себе (свій характер, здібності, особливості і т.д.);
є) на третю особу, у тому числі на домочадців чи бабусь і дідусів, які мешкають
поза сім`єю.
1.3. Прийоми активного слухання:

а) вербалізація емоцій
б) уточнення, переказ і повторення слів партнера
в) вільне асоціювання
г) подальший розвиток думок, пояснення слів
д) пряме спонукання та непрямі команди
е) інтерпретація
ІІ. Тестові завдання

Розмістіть у правильному порядку:
2.1. Стратегія психологічного онлайн-консультування включає:
а) Збір інформації та усвідомлення бажаного результату (пошук «задачі») (не
рефлексивне слухання, уточнення, перефразування (переказ), віддзеркалення
почуттів, резюмування).
б) Узагальнення результатів взаємодії з клієнтом (вирішення «задачі») та вихід із
контакту (резюмування).
в) Встановлення контакту (техніки уточнення, перефразування (переказ))
г) Аналіз гіпотез та пошук альтернативних рішень (подальше резюмування думок,
конфронтація, інтерпретація, інформування).
Відповідь: а) __; б) __; в) __ ; г) __ .
2.2. Алгоритм проведення психологічного консультування

а) переформульовка проблеми
б) вербалізація
в) динамічний контакт
г) встановлення контакту
д) формування реєстру рішень
е) закріплення мотивації
є) емоційна підтримка і виявлення позитивних аспектів ситуації
ж) вибір оптимального рішення
з) завершення консультування
Відповідь: а) __ ; б) __ ; в) __ ; г) __ ; д) __ ; е) __ ; є) __ ; ж) __ ; з) __.
ІІІ. Тестові завдання

Потребують короткої відповіді
3.1. Принципами психологічного консультування є:
__________________________________
3.2. Метою психологічного консультування є ___________________________________
3.3. Консультативний сеанс – це ________________________________________________
IV. Теоретичне завдання

Потребує повної аргументованої відповіді з детальним поясненням
4.1. Проаналізуйте специфіку психологічного консультування сім`ї
4.2. Структурування часу консультативного сеансу.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку
клієнта / Айві Ален. – К.: Сфера, 1998. – 342с.
2. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование /
Юлия Алешина. – М.: Независимая фирма «Класс», 2007. – 208 с.
3. Васьківська С.В. Технологія консультування / Світлана Васьківська. – К.:
Главник, 2005. – 96 с.
5. Глэддинг С. Психологическое консультирование / С. Глэддинг. – СПб.: Питер,
2002. – 736 с.
6. Грюнвальд Бернис Б., Макаби Гарольд В. Консультирование семи / Бернис Б.
Грюнвальд, Гарольд В. Макаби / Пер. с англ. И.Ю. Хомитовой. - М.: «Когнито-Центр»,
2008. – 415 с.
7. Гулина М.А. Терапевтическая и консультативная психология / М.А. Гулина. –
СПб.: Узд-во «Речь», 2001. – 352 с.
8. Джордж Р., Кристиани Т. Консультирование: теория и практика / Рики Джордж,
Тереза Кристиани. – М: Эксмо, 2002. – 448с.
9. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Р. Кочюнас. – М. :
10. Лысенко Е.М. Групповое психологическое консультирование: [крат. курс лекций]
/ Е.М. Лысенко, Т.А. Молодиченко. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006. – 159 с.
лекций] / Е.М. Лысенко, Т.А. Молодиченко.. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006. – 159
с.
12. Моховиков А.Н. Телефон доверия: сборник методических материалов / А.Н.
Моховиков. – Одесса: Версия, 1994. – 32с.
13. Мэй Р. М. Искусство психологического консультирования / Мэй Ролло. – М.:
Класс, 1994. – 144с.
14. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Р. Нельсон-Джоунс. –
СПб.: Питер, 2000. – 464с.
15. Немов Р.С. Психологическое консультирование: [учеб. для студ. педвузов] /
Р.С. Немов. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 528 с.
17. Основи консультативної психології. Аналіз сучасних концепцій: [методичні
рекомендації для студентів педінститутів спеціальності “Практичний психолог у
закладах народної освіти”] / Укл. О.Ф. Бондаренко. – К.: РНМК Міносвіти України,
1992. – 116с.
18. Пахальян В.Э. Психологическое консультирование: [учебное пособие] /
В.Э. Пахальян. – СПб.: Лидер, 2006.– 256с.
19. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области
практической работы: [монография] / Карл Роджерс. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.
– 464 с.
20. Хомич Г.О. Основи психологічного консультування: [навч. посібник] /
Г. О. Хомич, Р. М. Ткач - К.: МАУП, 2004. - 152 с.
21. Цимбалюк І.М. Психологічне консультування та корекція: [навч. посібник] / Іван
Миколайович Цимбалюк. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 656 с.
22. Шнейдер Л.Б. Пособие по психологическому консультированию: [учебное
пособие] / Л.Б. Шнейдер. – М.: Ось-89, 2003. – 272 с.
Додаткова
23. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: [навч. посібник] / О.Ф. Бондаренко. -
Харків: Фоліо, 1996. - 237 с.
24. Бурменская Г.В. Возрастно-психологический поход в консультировании детей и
подростков: [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Г.В. Бурменская, Е.И.
Захарова, О.А. Карабанова, А.Г. Лидерс . – М.: Московский психолого-социальный
институт, 2007. – 480 с.
25. Васьковская С,В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи / С.В. Васьковская, П.П. Горностай. – К.: Вища школа, 1996. –
192 с.
26. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. / П.П. Горностай, С.В. Васьковская. – К. :
Наукова думка, 1995. – 128 с.
27. Кулаков С.А. Практикум по супервизии в консультировании и психотерапии /
С.А. Кулаков. – СПб.: Речь, 2010. – 230 с.
повседневной жизни / Елена Константиновна Лютова-Робертс. СПб.: Речь, 2010. – 176
с.
29. Мастерство психологического консультирования / под ред. А.А. Бадхена,
А.М. Родиной. – СПб.: Речь,2006. – 240 с.
30. Меновщиков В.Ю. Психологическое консультирование: работа с кризисными и
проблемными ситуаціями / В.Ю. Меновщиков. М.: Смысл, - 2002. – 197 с.
31. Сара Ф. Файн, Пол Г. Глассер. Первичная консультация: Установление контакта
и завоевание доверия / Сара Файн, Пол Глассер. /Пер. с англ. Е.Д.Дорошенко, В.И.
Белопольский. – М.: «Когнито-Центр», 2003. – 238 с.
32. Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического
консультирования / Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Столина. – М.: Педагогика, 1989. – 208
с.
33. Томашек Н. Системный коучинг. Целеориентированный подход в
консультировании / Нино Томашек / пер. с нем. – Х.: Изд-во Гуманитарный Центр,
2008. – 176 с.
Хеллэм Р. Консультирование по проблемам тревожности / Ричард Хеллэм. – М.:
Институт консультирования и системных решений. – 191 с.
Основна
1. Айві Ален. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку
клієнта / Айві Ален. – К.: Сфера, 1998. – 342с.
2. Бурменская Г.В. Возрастно-психологическое консультирование: проблемы
психического развития детей / Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидерс А.Г. – М.:
Изд-во МГУ, 1990. – 136с.
4. Глэддинг С. Психологическое консультирование / С. Глэддинг. – СПб.: Питер,
2002. – 736 с.
5. Горностай П.П. Теорія і практика психологічного консультування / Горностай
П.П., Васьковская С.В. – К., 1995. – 128с.
6. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: [навч. посібник] / Кузікова
С.Б. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 400с.
лекций] / Е.М. Лысенко, Т.А. Молодиченко.. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2006. – 159
с.
повседневной жизни / Елена Константиновна Лютова-Робертс. - СПб.: Речь, 2010. – 176
с.
9. Мамайчук И.И. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в
развитии / Мамайчук И.И.. – СПб.: Речь, 2003. – 400 с.
10. Моховиков А.Н. Телефон доверия: сборник методических материалов /
Моховиков А.Н.. – Одесса: Версия, 1994. – 32с.
11. Мэй Ролло. Искусство психологического консультирования / Мэй Ролло. – М.:
Класс, 1994. – 144с.
12. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Нельсон-Джоунс Р.. –
СПб.: Питер, 2000. – 464с.
13. Немов Р.С. Психологическое консультирование [учеб. для студ. педвузов] /
Немов Р.С.. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 528 с.
15. Осипова А.А. Общая психокоррекция [учебное пособие для студентов вузов] /
А.А. Осиповаа. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 512 с.
16. Основи консультативної психології. Аналіз сучасних концепцій: Методичні
рекомендації для студентів педінститутів спеціальності “Практичний психолог у
закладах народної освіти” /Укл. О.Ф.Бондаренко. – К.: РНМК Міносвіти України, 1992.
– 116с.
17. Основы коррекционной педагогики [учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб.
заведений] /А.Д. Гонеев, Н.И. Лифинцева, Н.В. Ялпаева; Под ред.В.А. Сластенина. – М.:
Издательский центр «Академия», 2002. – 280 с.
18. Поваляева М.А. Поиск нетрадиционных методов в коррекционной педагогике /
Поваляева М.А., Караханян Л.Р.. – Ростов н/Д.: РГПУ, 1997. – 70 с.
19. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области
практической работы [монография] / Роджерс К.Р. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. –
464 с.
20. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и
практика /Под ред.. Л.А. Петровской. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
22. Яценко Т. Психологічні основи групової психокорекції [навчальний посібник] /
Яценко Т.. – К.: Либідь, 1996. – 264 с.

Kons MetRek

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Kons MetRek

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Зоряна Борисенко, Галина Бандура

Методичні рекомендації до практичних занять

Мащак С.О, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

Зоряна Борисенко, Галина Бандура. Основи психологічного

Відповідальний за випуск: Скотна Н.В., доктор філософських наук,

№ Кількість год. Кількість год.

План практичного заняття

1. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці існує декілька

ТЕМА 2. Основи консультативної психології: аналіз сучасних концепцій

План практичного заняття

1. У практиці психоаналітичного консультування (Зігмунд Фройд)

ТЕМА 3. Вимоги до особистості консультанта, проблема підготовки

1. Відповідь про роль консультанта криється в розумінні сутності процесу

Питання для обговорення

ТЕМА 4. Процес психологічного консультування його етапи

1. Консультативний процес – це сукупність заходів, спрямованих на розв’язання

Питання для обговорення

ТЕМА 5. Консультативна бесіда як основний метод роботи психолога-

План практичного заняття

1. Основним методом роботи консультанта є бесіда. Консультативна бесіда, з

Питання для обговорення

ТЕМА 6. Консультативний контакт

План практичного заняття

1. На думку багатьох професіоналів важливою складовою ефективного

Питання для обговорення

ТЕМА 7. Організація консультативної роботи шкільним психологом

1. Організаційно очне психологічне консультування може бути оформлено в

Шкільне психологічне консультування охоплює проблеми стосунків учителя й

Цей документ є конфіденційною інформацією та надається лише з дозволу

Питання для обговорення

1. Консультування тривожних клієнтів.

1.1. У процесі консультації консультант відповідає за:

1.2. Типові запити педагогів у шкільному консультуванні:

1.3. Типи людей, які звертаються по психологічну допомогу:

ІІ. Тестові завдання

2.2. Етапи консультативного процесу:

ІІІ. Тестові завдання

IV. Теоретичне завдання

1.1. Шкільний психолог:

1.2. За суб’єктним локусом зустрічаються такі види скарг (чи їх комбінації):

1.3. Прийоми активного слухання:

ІІ. Тестові завдання

2.2. Алгоритм проведення психологічного консультування

ІІІ. Тестові завдання

IV. Теоретичне завдання

You might also like