Практична робота 2.

Теоретичні основи психологічного консультування .

1.Психологічне консультування як напрям практичної психології .

Теоретичною основою психологічного консультування є консультативна
психологія як розділ практичної психології, завданням якого є вивчення
структури і закономірностей процесу психологічного консультування.
Виникнення консультативної психології підготовлене всім ходом розвитку
психології.Коли вчені стали досліджувати унікальність, пізнавати її закони,
застосовуючи їх у практиці надання допомоги конкретній людині, замість
закономірностей психіки предметом наукового аналізу ставали
закономірності діалогу, що дозволяють працювати з індивідуальністю. Центр
дослідження змістився з індивідуальних відмінностей на відмінності у
способах ведення діалогу, у формах організації взаємин між фахівцем, що
надає допомогу, і клієнтом. Учених стало цікавити, які способи організації
діалогу сприяють виявленню закономірностей функціонування унікальності
конкретної людини, а які перешкоджають цьому процесу, блокують його,
роблять деколи зовсім неможливим; які параметри взаємин допомагають
надавати психологічну допомогу, спираючись на закономірності унікальності
клієнта, а які заважають.
Іншим важливим кроком на шляху розвитку психології, що зумовив появу
консультативної психології, було включення в контекст психологічного
аналізу соціального середовища, в якому людина живе. Стали вивчати вплив
на психічну активність людини включеності її у великі і малі групи.
Звичайно, досліджувати природу людсь00ких взаємин не обов'язково в
умовах психологічної консультації. Проте консультативний діалог володіє
унікальною властивістю поєднання: професіонала, який 10, а то і 20 років
свого життя займається дослідженням психологічних феноменів; украй
зацікавленого в неформальному спілкуванні клієнта, чиє існування в даний
момент стає проблемним.
У консультації виникає поєднання включеності і рефлексії (у сенсі
спостереження, роздуму з приводу консультування). Наявність зацікавленого
клієнта не дозволяє процесу спілкування стати формальним, сприяє
розкриттю глибинних сторін людського буття у процесі спілкування.\
Психологічне консультування виникло в середині XX ст. саме завдяки
успіхам психотерапії, коли накопичені знання дозволили перейти до надання
допомоги психічно здоровим людям. Успіхи психотерапії багато в чому
зумовили інтерес людей до отримання психологічної допомоги.
На перших етапах розвитку психологічного консультування природним був
інтерес до природи тієї реальності, з якою стикається клієнт у своєму житті,
яке породжує проблеми, з якими він приходить у психологічну консультацію.
Наприклад, психолог, що займається психологічним консультуванням в
організації, проявлятиме природний інтерес до психології організації, до тих
соціально-психологічних закономірностей, які зумовлюють поведінку людей
в організації. Психолога, що працює з сімейними проблемами, цікавитиме
психологія сім'ї. Такий інтерес, безумовно, виправданий та корисний. Але
останнім часом все більш виразно заявляє про себе інший ракурс аналізу –
що реально відбувається у момент консультування між консультантом і
особистістю, що знаходиться у ситуації клієнта.
Багато психологів-консультантів, що надають допомогу на основі доведення
до клієнтів психологічної інформації, що стосується їх проблем, не раз
зазначали, що у процесі діалогу між ними і клієнтами виникало і ще щось
(окрім об'єктивного контексту), що допомагало вирішувати проблеми. Після
консультації з проблем клієнта вони аналізували сам діалог.
Консультативний процес має свою структуру і чинники, що його
зумовлюють Розглянемо групи цих чинників:
1) індивідуальні відмінності як клієнтів, так і консультантів. Завдання
дослідження індивідуальних відмінностей психологів і клієнтів і впливу
цього чинника на саме психологічне консультування дуже важливе. Навіть
рівень компетентності психолога у тій реальності, в якій у клієнта виникають
проблеми, залежить по суті як від індивідуальних відмінностей між
психологами, так і чинників, що їх визначають;
2) специфіка проблеми, з якою приходить клієнт у психологічну
консультацію, може задавати різні форми роботи з ним. Необхідно створити
типологію запиту клієнтів і стосовно різних їх форм виділити та описати
конкретні види і форми психологічного консультування, оскільки не можна
вирішувати різні проблеми одним методом. У цьому плані цікавим є аналіз
консультативної діяльності психологів у різних сферах: політиці,
менеджменті, освіті, роботі з наслідками перебування у деструктивних
культах, сімейному консультуванні;
3) тип ситуації, не прив'язаної до конкретних сфер консультування, але яка
має відношення до різних станів клієнта, наприклад, емоційна основа
проблеми, зокрема, емоційний стан клієнта. Відповідно до цього необхідно
виділити та описати специфічні види і форми психологічного
консультування;
4) соціальні умови, в яких живуть психолог і клієнт, які впливають на процес
консультування. Актуальною є зворотна проблема впливу психологічного
консультування на суспільство і проблема функціонування людини, що
звертається за психологічною допомогою, в соціальному середовищі.
З розвитком психології знання про будову індивідуальної психіки людини
стає все більш детальним. Наприклад, ми знаємо про структуру особистісних
властивостей, окремо можна характеризувати структуру характеру,
темпераменту. А наскільки деталізовано наше знання про консультативну
бесіду? Скільки ми знаємо елементів, понять, що допомагають нам
рефлексивно сприймати сам консультативний процес?
Наскільки повні наші знання про те, що відбувається і взагалі може
відбуватися у різних ситуаціях консультативного діалогу? Ці запитання
ставлять перед нами завдання виявлення та опису основних параметрів
структури консультативної бесіди. Мета цього - створення нових
можливостей для аналізу рефлексії консультативної бесіди у плані
підвищення її ефективності.
Психолог і клієнт, - і кожен сам по собі, як цілісна одиниця, - не існують
незалежно від суспільства. Тому актуальне завдання дотримання етичних
норм, етичного кодексу поведінки як для психолога-консультанта, так і для
клієнта.
Існують різні форми організації діалогу між психологом-консультантом і
клієнтом, наприклад, дистантного консультування, куди входять
консультування на телефоні довіри, з допомогою листування, електронних
засобів комунікації, друкованих видань.
Основне завдання психологічного консультування можна визначити так:
створити умови, за яких клієнт буде здатним поглянути на свої життєві
труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки та побудови
стосунків і знайти адекватні дії, що дозволяють йому оволодіти новим
позитивним емоційним та особистісним досвідом.
Психологічне консультування відрізняється від психотерапії достатньо
умовно, оскільки у процесі консультації нерідко застосовуються
психотерапевтичні методи і прийоми. Воно, загалом, має більш поверховий
характер, ніж власне психотерапія.
Методологія різних підходів в консультуванні визначається їх
приналежністю до одного з основних напрямів сучасної психології:
психоаналітичного, біхевіористського або екзистенційно-гуманістичного.
Так, психолог-консультант, що орієнтується на психоаналітичну теорію (в
одній з численних модифікацій), розглядає душевне життя клієнта з трьох
точок зору: динамічної (як результатвзаємодії і конфлікту різних психічних
сил), «економічної» (як сукупність її енергетичниххарактеристик) і топічною
(з погляду структурної організації психіки). Своє головне завдання
консультант-психоаналітик вбачає в тому, щоб допомогти клієнту
усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, підсилити його Я і
зробити його більш незалежним від «Над-Я» і «Воно» шляхом подолання
неадекватних психологічних захистів.
Для цього психологу необхідно досягти робочого контакту (альянсу) з
клієнтом, пропрацювати з ним його опір і перенесення, подолати дію
неконструктивних захисних механізмів, усвідомити прояви різних
комплексів. Як основа більшості технік психоаналітично зорієнтованого
консультування розглядається «вільне асоціювання».
Консультант-прихильник поведінкового підходу працює перш за все з
поведінкою клієнта. Його завдання - перевести психологічну проблему, що
виражена незрозумілими, багатозначними словами, в об'єктивно
спостережувані поведінкові акти. Продемонструвавши неадекватність
стереотипної поведінки клієнта, біхевіорист-консультант разом з ним
моделює бажану поведінку і формує необхідні конструтивні навички.
Розробляється конкретний план дій з досягнення поставленої мети, який
планомірно і настирливо реалізується під контролем психолога.
В екзистенційно-гуманітичному напрямі психокорекційна робота
розглядається, перш за все, як створення умов для позитивних особистісних
змін (особистого зростання, самоактуалізації, розширення простору буття).
При цьому завдання психолога полягає не у приведенні індивідуальних
особливостей клієнта у відповідність нормам психічного розвитку, а в
орієнтації на унікальні можливості, потенціали, ресурси особистості.
Гуманістично зорієнтований консультант спирається на два
найважливіші постулати:
1. Люди самі себе контролюють, їх поведінка детермінована здатністю
здійснювати свій вибір. Вони вибирають, як думати, і як поступати;
2. У кожної людини є вроджена потреба в реалізації свого потенціалу - в
особистісному зростанні, а соціальні умови можуть блокувати це зростання.
Виходячи з цих принципів, консультант допомагає клієнту здійснити
особистісні зміни і підтримати його під час схвалення відповідального
рішення.
Як й інші напрями діяльності практичного психолога, консультування
класифікується за різними підставами:
1) теоретичною орієнтацією (психоаналітичне, поведінкове, гуманістичне,
гештальт-консультування і т.д.);
2) віком клієнта (дитяче, підліткове, консультування дорослих та ін.);
3) просторовою організацією (контактне або зорове, тобто бесіда обличчям в
обличчя, і дистанційне або заочне, яке, у свою чергу, поділяється на
телефонне, письмове, електронне - через Інтернет);
4) кількістю клієнтів: індивідуальне чи групове;
5) психологічною проблематикою: консультування проблем спілкування,
проблем в емоційній сфері, з особистих проблем та ін.;
6) сферою застосування: шкільне, професійне, сімейне і подружнє, бізнес-
консультування та ін.
Основним методом консультування є інтерв'ю.
Виділяються наступні методи дії у процесі інтерв'ю: 1) інтерпретація; 2)
директива; 3) інформування; 4) саморозкриття; 5) зворотній зв'язок; 6)
логічна послідовність; 7) резюме; 8) відкриті запитання; 9) закриті запитання;
10) заохочення; 11) переказ; 12) віддзеркалення відчуттів.
Особливе значення в консультуванні мають техніки слухання нерефлексії
(вміння мовчати) і рефлексії (уміння давати зворотний зв'язок). До прийомів
рефлексивного слухання відносяться: 1) з'ясування; 2) перефразування; 3)
віддзеркалення відчуттів; 4) резюмування; 5) уточнення; 6) переказ; 7)
подальший розвиток думок співбесідника; 8) повідомлення про сприйняття
партнера; 9) повідомлення про сприйняття самого себе; 10) зауваження про
хід бесіди.
2.Мета психологічного консультування .
Основна мета психологічного консультування - це надання психологічної
допомоги, тобто розмова з психологом повинна допомогти людині у
вирішенні її проблем і налагодженні міжособистісних стосунків з
оточуючими.
Однак відповісти однозначно на питання, у чому саме і як ця психологічна
допомога повинна надаватися, не так просто. У принципі, людині, що
побувала на прийомі у фахівця, повинно стати краще, ніж було "до того", і
якщо вона дійсно відчує себе краще, - то це може бути критерієм того, що
допомога була надана.
Але насправді все зовсім не так просто. Трапляється, що після консультації
клієнтові здається, що його не зрозуміли і не оцінили, але проходить час, і та
ж сама людина починає розуміти, що багато чого з того, що обговорювалося
з консультантом, було зрозуміле останнім абсолютно вірно й у результаті
допомогло йому переоцінити щось у самому собі. Так само і консультант,
якщо зустрічі з клієнтом продовжуються, може раптом помітити: те, що в
його інтерпретації спочатку не було почуте і прийняте пацієнтом, потім узяте
ним на озброєння в різних ситуаціях при побудові стосунків з оточуючими.
З вищенаведеного випливає висновок про те, що не зважаючи на те, що
задоволення запитів клієнта і вважається найважливішим показником
ефективності психологічного консультування, багато, що визначається
характером проблем клієнта._Так, людина, яка переживає горе або втрату,
може і повинна розраховувати на те, що після наданої консультації їй буде
набагато легше, і консультант повинен намагатися полегшити її горе. В іншій
же ситуації полегшення емоційного стану може не бути прямою метою
консультанта: адже часом, навіть відчуваючи, що бесіда з психологом була,
безсумнівно, корисною, клієнт може почати переживати свої проблеми
набагато хворобливіше і гостріше, оскільки відчуття власної провини і
відповідальності, що прийшло разом із розумінням того, що відбувається, аж
ніяк не є легким або приємним.
3.Завдання психологічного консультування .
Чи можливо для практичного психолога самостійне визначення завдань
психологічного консультування, а чи не мають тут місце якісь об'єктивні
алгоритми? Відповідь на це питання повертає нас до пригадування
визначення мети психологічного консультування.
Як вже вище згадувалося, що основною метою психолога, який проводить
консультацію, є допомога клієнтові в усвідомленні його проблеми та в
пошуку шляхів і способів її якнайскорішого розв'язання.
Ця мета передбачає виконання таких завдань:
По-перше, психолог має уважно вислухати клієнта. Важливість цього
аспекту діяльності консультанта підкреслюється в усіх відомих працях із
психологічного консультування. Максимально терпляче, з використанням
спеціальних прийомів вислуховування клієнта не лише близько знайомить
психолога з ним та його проблемою, а й допомагає клієнтові краще
усвідомити свою ситуацію, йому полегшення і, в результаті, великою мірою
визначає ефективність консультативної роботи.
По-друге, в процесі консультування психолог працює над розширенням
уявлень клієнта про себе, свою конкретну життєву ситуацію, про
навколишню дійсність. Саме таким шляхом здійснюється корекційний вплив
психолога на клієнта, внаслідок чого останній починає по-новому бачити й
оцінювати свою ситуацію, формулює альтернативні варіанти поведінки в ній.
По-третє, психолог проводить консультацію, і при цьому має на увазі, що
його клієнт - здорова людина, яка відповідає за себе і свої стосунки з
оточуючими людьми. Але досягти того, щоб сам клієнт узяв на себе
відповідальність за те, що з ним відбувається, - нелегке завдання, оскільки
клієнти психологічної консультації, як правило, звинувачують у своїх
життєвих труднощах когось іншого.
Ефективність психоконсультативної роботи практичного психолога-
консультанта багато в чому залежить від того, як він вирішує найважливіші
завдання, як вислуховує клієнта й розширює його уявлення про себе і власну
ситуацію.Дійсною проблемою багатьох людей, які звертаються за допомогою
до психолога, є те, що вони практично не мають із ким поговорити відверто,
розповісти усе, не криючись, що тривожить і турбує у складних життєвих
ситуаціях.
Уже те, що консультант може їх уважно вислухати й зрозуміти, -
надзвичайно важливо, і це саме по собі сприяє певним позитивним змінам.
Крім того, спокійна і вдумлива розмова з фахівцем дає змогу довідатися й
зрозуміти про себе і про оточуючих людей багато нового, що також є цінним,
оскільки може слугувати "їжею" для міркувань про себе і людей, сприяє
розширенню уявлень про людину і її оточення. Для клієнта, який звертається
за допомогою до психолога, такий результат може виявитися важливим не
лише з погляду підвищення його психологічної стабільності, але також
послужити підставою для звернення до консультанта за подальшою
допомогою до інших фахівців, якщо це є необхідним.
Конкретні завдання визначаються для будь-якого процесу психологічного
консультування, що складає його специфіку.Які ж у загальному вигляді
завдання психологічної допомоги? У відповідях на подібні запитання слід
звертатися до тлумачного словника та виписувати всі значення слова, яке
шукається. Справді, тлумачні словники Грінченка, Даля або Ожогова, не
кажучи вже про словник давньогрецької мови, в якому серед значень слова
"терапейа" визначення "лікування" знаходиться лише на шостому місці після
таких понять як "служіння", "турбота", "опікування", - чудовий засіб для
уточнення етимології та значення слова. Але, як відомо, поняттєве значення
відрізняється від словесного. Тому в нашій орієнтовній відповіді на
поставлене запитання ми будемо виходити не зі словникових, а з практичних
значень, що складають обсяг та зміст поняття "психологічна
допомога".Почнемо з того, що ці завдання, з багатьох причин, в принципі не
зводяться до якогось одного поняттєвого ряду.
Насамперед, із причини різного трактування психологічної допомоги в тій чи
іншій психотехнічній концепції (парадигмі). Далі - із причин різних, залежно
від концепцій, трактувань самих понять "людина" та "особистість" у їх
філософських, загальнонаукових та власне психологічних аспектах. Нарешті
- тому, що різноманіття проблематики, із якою доводиться мати справу
психологові-консультанту, просто не дозволяє узагальнити, скажімо,
завдання психологічної допомоги підліткові (у його конкретній життєвій
ситуації), подружній парі у перед розлучному стані або керівникові
підприємства під час вирішення соціально-психологічного конфлікту.Тому
ми вважаємо за доцільне у попередньому, орієнтовному визначенні завдань
психологічного допомагання вирізнити кілька предметних перспектив,
домінант, які створюють ефект панорамного бачення такого складного
психосоціального простору, яким є консультативна практика.Першою з таких
предметних перспектив, на наш погляд, безсумнівно є особистість. У
конкретній соціальній, подієвій, міжособовій або онтогенетичній ситуації
людина, що звернулася по допомогу, заздалегідь не лише припускає, а й
певною мірою приписує психологові-консультанту або іншому спеціалістові
в даній професійній позиції, врахування всього спектру особистісної
проблематики, одне чи декілька завдань якої доведеться йому допомогти
вирішувати. Це можуть бути завдання: самовизначення (ідентичності),
вибору (прийняття рішення), самоусвідомлення (особистісної рефлексії");
подолання критичної (кризової") ситуації та ін.; завдання, що стосуються
розвитку суб'єктності, розвитку функціональних та екзистенційних
(інструментальних та "самісних") початків особистісного "Я". Чи не
найсуттєвішим моментом тут є те, що цілі та завдання може визначати сам
клієнт.Наступною безсумнівною домінантою є безпосередньо сам процес
надання психологічної допомоги, де самостійними завданнями, що
забезпечують допомоговий потенціал процесу, виступають: установлення
стосунків довіри та прийняття; забезпечення належної динаміки робочих
стосунків, що веде до усвідомлення та можливого розв'язання психологічних
проблем клієнта; опрацювання або, навпаки, - зняття психологічних захистів;
визначення й використання ступеня впливу на клієнта (від мінімального, що
обмежується простою емпатією, до максимального, як у конфронтації або в
техніці НЛП). Самостійними завданнями тут є визначення форм і технік
ведення початкового інтерв'ю, термінів спільної роботи та методів
завершення психологічної допомоги.
Третя група завдань стосується психологічної допомоги суспільству:
колективу підприємства, школи, общини та ін. Основні й можливі завдання
тут: адекватне орієнтування в ситуації, ідентифікація та локалізація (при
необхідності) конфлікту: зняття соціально-психологічного напруження,
допомога в ціннісно-смисловій переорієнтації групи: підвищення (при
необхідності) згуртованості та допомога у визначенні лідераНайважливіші
завдання, що постають перед професіоналом, - це завдання, стосовні вже не
безпосередньо процесу психологічної допомоги, а, власне кажучи, такі, що
стосуються його (професіонала) власного особистого розвитку та
благополуччя, професійної майстерності. Немає, мабуть, необхідності
наголошувати, що недостатнє опрацювання особистісних проблем
(фрустрованих або нереалістичних потреб, фантазій, страхів, конфліктів,
захистів, ціннісних смислів, самооцінок, мотивів та ін.) і недостатня
професійна (технічна й теоретична) підготовка легко можуть замість
психологічної допомоги травмувати як клієнта, так і консультанта, додавши
до нерозв'язаних проблем психогенні розлади.
Поступове й цілеспрямоване обговорення з клієнтом проблеми вини та
відповідальності і має підвести його до висновку, що він сам відповідає за
ситуацію, яка склалася, і спонукати до змін у своїх ставленнях і поведінці,
результатом яких може бути і зміна самої ситуації. Унаслідок
консультування клієнт має не лише краще зрозуміти свою проблему і уявити
шляхи її розв'язання, а й повірити у себе і бути готовим до реалізації
знайдених способів подолання своїх труднощів. Але про це йтиметься
докладніше у подальшому викладі.
4.Консультування як професія .
Психологічне консультування - один з найпоширеніших видів професійної
роботи психолога. До консультанту люди звертаються за психологічною
допомогою, порадою для подолання труднощів в самих різних ситуаціях
повсякденного життя. Мета діяльності психолога-консультанта - допомогти
людям благополучно вирішити життєві кризи, підвищити їх здатність
вирішувати проблеми і самим приймати рішення. До психолога-консультанта
часто звертаються з питань міжособистісних відносин, зокрема, подружніх,
сексуальних, а також відносин з дітьми. Йому доводиться мати справу з
проблемами взаємин людей у сфері суспільного життя. Психолог допомагає
людям подолати психологічні бар`єри, розвинути в собі певні якості шляхом
відповідного психологічного тренінгу. Психологічна допомога надається на
основі застосування психологічних знань і умінь. Психологічне
консультування як вид психологічної допомоги адресовано психічно
нормальним людям. Психологічна консультація покликана розширити межі
самопізнання людини, його здатність сприймати психічний світ людей
ширше і на цій основі бачити більше число варіантів поведінки в тій чи іншій
ситуації. Цим консультування відрізняється від психокорекції і психотерапії,
які спрямовані на вирішення глибинних психологічних проблем. У
термінологічному відношенні корисно розрізняти консультування як вид
діяльності і консультацію як безпосередньо консультаційну бесіду.
Консультування як форма роботи професійного психолога використовується
в будь-якій сфері, де необхідні психологічні знання. Це може бути
консультування в педагогічній сфері, у сфері промислового виробництва,
бізнесу та управління, в сфері проблем здоров`я і т.д. Однак нерідко роботу
психолога-консультанта виділяють як самостійної сфери професійної
діяльності психолога. У вітчизняній психології професія психолога-
консультанта ще не стала досить поширеною. У міжнародній практиці ця
професійна спеціалізація утвердилась з 50-х років XX століття. У США в
1951 році Північно-західна конференція рекомендувала найменування
"консультативна психологія", а в 1952 році була заснована нова позиція
консультує психолога - Американська Психологічна Асоціація змінила
найменування спеціальності "Консультування і керівництво" (яке
використовувалося також непсіхологамі) на "Консультативна психологія"
( цит. за: Міняйло, 1998, с.4). Важливою причиною цього була необхідність
відрізняти консультування від клінічної психології, орієнтованої на
психотерапію і лікування психопатологий. У той же час психологічне
консультування і психотерапія нерідко до цих пір розглядаються як єдина
психологічна професія. У них використовуються загальні психологічні ідеї і
методи. До числа найбільш авторитетних у світі концепцій психотерапії і
психологічного консультування в даний час відносяться психоаналіз,
аналітична психологія К.Г. Юнга, індивідуальна психологія А. Адлера,
тілесна психологія В. Рейха, гештальттерапия Ф. Перлза, біхевіоризм Б.
Скіннера, гуманістичний підхід К. Роджерса, трансперсональна психологія
(С. Гроф, К. Уїлбера). Консультант в своїй роботі може спиратися на ідеї і
методи, розроблені в якій-небудь одній психологічній школі або комбінувати
їх самостійно при вирішенні конкретних завдань психологічної допомоги
клієнтові. Психологи-консультанти можуть працювати в установах, що
мають психологічну службу або посаду психолога в штатному розкладі.
Деякі з них займаються приватною практикою, інші працюють в приватних
службах здоров`я або в консультаційних організаціях. Психологи-
консультанти можуть також найматися фірмами в сфері бізнесу
5.Консультування як психологічна допомога.
-Історичні корені психологічного консультування
-Психологічне консультування
-Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії
-Резюме
Консультування, як виявилося, дуже невизначене заняття. Сам термін має
кілька значень, та й галузей, де воно застосовується, існує набагато більше
чотирьох, а людей, які називають себе консультантами, просто не
порахувати. Правда, є одна обставина, яка все визначає — допомога.
Професійна допомога передбачає пораду, рекомендацію чи просте бажання
допомогти, вислухати, підтримати, зрозуміти.
Де і коли виникло це дивне заняття — консультування? Кого можна вважати
першими консультантами?
Історичні корені психологічного консультування
400 000 років тому в синантропів, що жили в Китаї, існував цікавий звичай,
пов'язаний з ритуалом поховання. Черепи синантропів розташовували в
могилах певним чином, але перед цим значна їх частина, мабуть, піддавалася
ритуальному канібалізму: потиличний отвір цих черепів розширено, і це
дозволяє припускати, що мозок померлих витягали, а потім поїдали [3].
Можливо також, що в такий спосіб звільняли "дух" після смерті. Ми
візьмемо на себе сміливість припустити, що це було способом лікування —
шляхом вигнання "злих парфумів". Інший спосіб "лікування" страждань за
допомогою духовного впливу і виховання запропонували древні релігійні
лідери і філософи (Мойсей, Мухаммед і Будда, Лао-Цзи, Кон-фуцій, Сократ,
Платон і Арістотель). Вони діяли як "консультанти", впливаючи на своїх
учнів за допомогою своїх учень і стимулюючи тим самим їхнє емоційне,
духовне й інтелектуальне зростання.
Сучасні консультанти успадкували кілька основних принципів з їхніх
учень:
на жодне запитання немає єдино правильної відповіді;
існує безліч можливих інтерпретацій одного і того ж досвіду;
будь-яка філософія абсолютно марна, якщо її не можна використовувати в
повсякденному житті [5].
Унікальність консультування полягає в тому, що воно з'явилося в надрах
багатьох дисциплін (філософії, педагогіки, психіатрії, психології, соціології) і
розвивалося разом з ними.
Так перші психотерапевтичні втручання, запропоновані більше тисячі років
тому Гіппократом, лягли в основу більшості сучасних технік: системного
діагностичного інтерв'ю, збирання анамнезу, побудови психотерапевтичних
відносин довіри і навіть інтерпретації снів та усвідомлення затамованих
почуттів.
У середні віки проблему лікування душі від психічних захворювань
вирішували, як відомо, спалюванням на вогнищі. Очевидно, тому філософи
середньовіччя, не маючи нових знань, не сприяли розвитку консультування
наперед.
І хоча, починаючи з XVIII століття, теорії, запропоновані Гіппократом,
почали допрацьовуватися, своїм народженням консультування і психотерапія
зобов'язані психіатрам И. Брейєру і 3. Фрейду. Саме вони розробили метод
"лікування розмовою" через катарсис і заклали основи психіатричного
консультування.
Ідеї "професора психології" Вільяма Джемса про те, що емоції й дії, так само
як і мислення та розум, є важливою складовою людського існування,
вплинули на розвиток консультування як самостійної дисципліни. Він увів
такі поняття, як "вільна воля", "свідомість" і "адаптивне функціонування".
XX століття ознаменувалося також народженням профконсульту-вання.
Френк Парсонс запропонував трикомпонентну модель, яку можна
використовувати при виборі професії:
аналіз інтересів, здібностей і схильностей індивіда;
підбір доступних спеціальностей;
використання логічних міркувань для визначення найкращої альтернативи.
3авдяки тому, що Парсонс із колегами використовували нову технологію
тестування й інтерв'ювання, вони, з одного боку допомогли бостонським
молодим безробітним знайти придатну роботу; з другого — заявили про
профконсультування як престижне заняття, що дає змогу консультантам
спеціалізуватися у визначеному напрямі надання допомоги [5].
Ще одним відкриттям ХХ століття в сфері консультування стала теорія Карла
Роджерса про те, що люди з проблемами в емоційній сфері не є "психічно
хворими", більшості людей просто необхідне безпечне оточення, де вони
можуть "пережити" свої проблеми. Він підкреслював важливість особливих,
гарних стосунків "клієнт — психотерапевт".
У 1960-х — на початку 1970-х років свій розвиток у консультуванні так само
одержали ідеї теоретиків біхевіористичної моделі, трансактного аналізу,
когнітивних і гештальттерапевтів.
Дж. Коттлер і Р. Браун у своїй роботі "Психотерапевтичне консультування"
пропонують таблицю, що відбиває внесок окремих історичних особистостей
у розвиток консультування [5]. Ми публікуємо її в скороченому варіанті
(табл. 1).Психологічне консультування
Термін "консультування" у практиці надання психологічної допомоги
професіоналами також застосовується в декількох випадках. Наприклад,
консультування можна розглядати як особливий вид допомоги, як деякий
репертуар можливих дій і як психологічний процес [6]:
як особливий вид допомоги. Роджерс і прихильники теорії і практики
особистісно-центрованого консультування вважають, що надання допомоги
психологом не тільки необхідна, а й достатня умова того, щоб із клієнтами
відбулися конструктивні зміни (Rogers, 1957). Надати допомогу можна
шляхом емпатійного розуміння, уважного ставлення до потенційної
можливості клієнта самому будувати своє життя, конгруентності, чи
дійсності (щирості), а також "активного слухання" чи "слухання в поєднанні
з винагородою";
6. Психіка.Психічні явища, їх взаємозвязок . Вплив консультанта на
психіку.
Психіка – функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в
ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.
Вивченням мозку займаються різні науки. Його будову досліджує анатомія, а
його складну діяльність із різних боків вивчають нейрофізіологія, медицина,
біофізика, біохімія, нейрон-кібернетика.
Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відбитку
матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи
реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з
навколишнім середовищем.
Основним поняттям психології є поняття психічного образу.
Психічний образ – цілісний, інтегративний відбиток самостійної, дискретної
частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, використовувана
вищими тваринними і людиною для регуляції своєї життєдіяльності.
Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їхній зміст
обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних
образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією - регуляція
діяльності.
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця
діяльність називається вищою нервовою діяльністю.
1. Загальне поняття про психіку
Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою,
він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як
відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість
людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість
нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює
свою поведінку.
Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває
об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.
Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці
відображення виникають у різних людей своєрідно.
Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного
стану і т. д. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивного
світу. Однак суб'єктивний характер відбитка не означає, що цей відбиток
неправильний; перевірка суспільно-історичною й особистою практикою
забезпечує об'єктивний відбиток навколишнього світу.
Отже, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних
образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім
середовищем.
Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні
компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення
явищ, розумової дії.
Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма
психіки, позначається ще і поняттям "свідомість". Але поняття психіки
ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу
підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").
2. Класифікація психічних явищ
Усі психічні явища діляться на три групи:
психічні процеси;
психічні стани;
психічні властивості особистості.
Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відбитка і
свою регуляційну функцію.
Психічний відбиток - це формування образу тих умов, у яких здійснюється
дана діяльність. Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти
діяльності.
Психічні процеси підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття,
мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.
Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і
емоційних процесів.
Психічний стан - це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом
і ставленням людини до цього змісту.
Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини при
певній його взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній
організованості психіки.
Психічний стан - це загальний функціональний рівень психічної активності
в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей.
Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими,
особистісними.
Усі психічні стани підрозділяються на чотири види:
Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).Емоційні
(емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій,
конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація).
Вольові стани - ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості
(їхня класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).
Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних
рівнях уважності).
3. Система психічних явищ
Психічні процеси – цілісні акти психічної діяльності, що відрізняються
відображувальною і регуляційною специфікою.
Пізнавальні. Відчуття, сприйняття, мислення, уява, пам'ять.
Емоційні, вольові. Психічні стани, психічні властивості поточна своєрідність
психічної діяльності (психічних процесів), типова для індивіда своєрідність
його психічної діяльності обумовлена змістом (об'єктом) діяльності і його
особистісною значимістю.
Темперамент. Індивідуальні особливості психічної діяльності, обумовлені
уродженими властивостями.
Мотиваційні. Обумовлені типом вищої нервової діяльності, актуалізовані
потреби.
Емоційні. Ієрархія потреб і стійких мотивів поведінки, ціннісних орієнтацій,
емоційний тон відчуттів, емоційний відгук, настрій, стрес, афект, фрустрація.
Характер. Узагальнені способи поведінки, тип адаптації до середовища,
ініціативність, рішучість, цілеспрямованість, наполегливість та інші.
Рівні організованості. Психофізіологічні регуляційні здатності психічної
діяльності, можливості, що виявляються у конкретних видах діяльності.
4. Регуляція діяльності
Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості
його психіки.
До психічних властивостей особистості відносяться:
темперамент;
спрямованість;
здатності;
характер.
Особистість - індивід, включений у суспільні відносини, це соціальна якість
людини, тоді як індивід - це окремий представник біологічного роду homo
sapiens (таким є новонароджений).
Кожна особистість має неповторні сполучення психічних особливостей -
психічний склад; це і складає її індивідуальність.
Поняття "людина" більш широке, ніж поняття "особистість". Воно містить у
собі і поняття "індивід", і поняття "особистість".
Психічні процеси, стани і властивості людини - це єдиний прояв його
психіки. І вихідним психічним утворенням, що виявляється й у властивостях
особистості, і в різних психічних станах, є психічні процеси.
5. Будова і функції нервової системи
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця
діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І. М.
Сєченовим і І. П. Павловим і їхніми послідовниками принципи і закони
вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.
Познайомимося з будовою і функцією нервової системи.
Уся нервова система ділиться на центральну і периферичну. До центральної
нервової системи відноситься головний і спинний мозок. Від них по всьому
тілу розходяться нервові волокна - периферична нервова система. Вона
з'єднує мозок з органами почуттів і з виконавчими органами – м'язами і
залозами.
Всі живі організми мають здатність реагувати на фізичні і хімічні зміни в
навколишньому середовищі.
Стимули зовнішнього середовища (світло, звук, запах, доторкання і т. п.)
перетворяться спеціальними клітинами (рецепторами) у нервові імпульси -
серію електричних і хімічних змін у нервовому волокні. Нервові імпульси
передаються аферентними нервовими волокнами у спинний і головний
мозок. Тут виробляються відповідні командні імпульси, що передаються
моторними (еферентними) нервовими волокнами до виконавчих органів
(м'язів, залоз). Ці виконавчі органи називаються ефекторами.

Основна функція нервової системи - інтеграція зовнішнього впливу з

відповідною пристосувальною реакцією організму.
Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина – нейрон. Він
складається з тіла клітки, ядра, розгалужених відростків - дендритів - по ним
нервові імпульси йдуть до тіла клітини - і одного довгих відростків - аксону -
по ньому нервовий імпульс проходить від тіла клітини до інших клітин або
ефекторів.
Відростки двох сусідніх нейронів з'єднуються особливим утворенням -
сінапсом. Він відіграє істотну роль у фільтрації нервових імпульсів:
пропускає одні імпульси і затримує інші. Нейрони зв'язані один з одним і
здійснюють об'єднану діяльність.
Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку.
Головний мозок підрозділяється на стовбур мозку і передній мозок. Стовбур
мозку складається з довгастого мозку і середнього мозку. Передній мозок
підрозділяється на проміжний і кінцевий.
Усі відділи мозку мають свої функції. Так, проміжний мозок складається з
гіпоталамусу - центру емоцій і вітальних потреб (голоду, спраги, лібідо),
лімбічної системи (що відає емоційно-імпульсивною поведінкою) і таламуса
(здійснює фільтрацію і первинну обробку почуттєвої інформації).
У людини особливо розвинута кора великих півкуль - орган вищих психічних
функцій. Вона має товщину 3-4 мм, а загальна площа її в середньому
дорівнює 0,25 кв. м.
Кора складається із шести шарів. Клітки кори мозку зв'язані між собою. Їх
нараховується біля 15 мільярдів. Різні нейрони кори мають свою специфічну
функцію. Одна група нейронів виконує функцію аналізу (дроблення,
розчленовування нервового імпульсу), інша група здійснює синтез, об'єднує
імпульси, що йдуть від різних органів почуттів і відділів мозку (асоціативні
нейрони). Існує система нейронів, що утримує сліди від колишніх впливів і
здійснює зіставлення нових впливів із наявними слідами.
По особливостях мікроскопічної будівлі всю кору мозку поділяють на
декілька десятків структурних одиниць - полів, а по розташуванню його
частин - на чотири частки: потиличну, скроневу, тім'яну і лобову.
Кора головного мозку людини є цілісно працюючим органом, хоча окремі її
частини (області) функціонально спеціалізовані (наприклад, потилична
область кори здійснює складні зорові функції, лобово-скронева – мовні,
скронева - слухові). Найбільша частина рухової зони кори головного мозку
людини зв'язана з регуляцією руху органу праці (руки) і органів мови.
Усі відділи кори мозку взаємозалежні; вони з'єднані і з відділами мозку, що
лежать нижче, які здійснюють найважливіші життєві функції. Підкіркові
утворення, регулюючи уроджену безумовну-рефлекторну діяльність, є
областю тих процесів, що суб'єктивно відчуваються у вигляді емоцій (вони,
за виразом І. П. Павлова, є "джерелом сили для клітин кори").
У мозку людини є всі ті структури, що виникали на різних етапах еволюції
живих організмів. Вони містять у собі "досвід", накопичений у процесі
всього еволюційного розвитку. Це свідчить про загальне походження людини
і тварин.
Висновки Психіка – це суб'єктивне відображення об'єктивного світу.
Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в
активному відбитку суб'єктом об'єктивного світу, побудові і використанні
його в поведінці і діяльності.
Давно помічено, що психічні явища тісно пов'язані з роботою мозку людини.
Ця думка була сформульована ще в першому тисячоріччі до нової ери
Алкмеоном Кротонським (VI ст. до н. е.) і підтримувалася Гіппократом
(близько 460 – 377 р. до н. е.). Протягом більш ніж двотисячирічної історії
розвитку психологічних знань вона залишалася безсумнівною, розвиваючись
і заглиблюючись у міру одержання нових даних про роботу мозку і нових
результатів психологічних досліджень.
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця
діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І. М.
Сєченовим і І. П. Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони
вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.