1

1.ТЕМА ЛЕКЦІЇ: „Загальні основи фізичної реабілітації. ЛФК в системі

фізичної реабілітації”.

1.Лікувальна фізкультура – один з найбільш біологічно обґрунтованих методів

лікування, що використовує природну потребу організму в руховій активності з
метою профілактики та лікування захворювань, відновлення працездатності.
Об’єктом впливу ЛФК є хворий з усіма особливостями формування систем
адаптації організму до фізичного навантаження з урахуванням його
початкового стану. Цим визначається відмінність засобів, методів та форм,
що використовують у практиці ЛФК.
1. Сучасна медицина вважає найефективнішим лікування комплексне, до
складу якого має включатися і лікувальна фізкультура.
Лікувальна фізкультура (ЛФК) - самостійна медична дисципліна, яка
використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою для
найшвидшого та повноцінного відновлення здоров'я та працездатності шляхом
подолання та запобігання наслідків патологічного процесу. ЛФК створює хворим
умови активної психічної та фізичної участі в лікувальному процесі.
Головною метою ЛФК є виведення в найкоротший термін організму людини
з патологічного стану та відновлення працездатності хворого. Застосування ЛФК є
не тільки лікувально-профілактичним, але й лікувально-виховним процесом.
Лікувальна фізкультура - метод природно-біологічного змісту, в основі якого
лежить обстеження основної біологічної функції організму - функції руху. Функція
руху – основний стимулятор процесів росту, розвитку та формування організму.
Тому активна участь хворого в лікувальному процесі – це основне, що відрізняє
лікувальну фізкультуру від інших методів лікування. ЛФК – метод неспецифічної
терапії. Загальна реакція організму хворого на фізичні вправи обумовлюється в
першу чергу нервовим механізмом. Продукти білкового розпаду під час фізичних
вправ не тільки стимулюють обмін у тканинах, але через нервовий та гуморальний
механізм впливають і на підвищення нервово-м'язового тонусу (метод
неспецифічного подразнення). ЛФК – метод активної терапії. Фізичні вправи,
стимулюючи функції тканин, викликають загальну реакцію – зміни в обміні
речовин, підвищення процесів окислення, покращення складу крові,
десенсибілізацію, прискорення в'яло перебігаючих процесів. ЛФК – метод
патогенетичної терапії. Впливаючи на реактивність організму позитивно, ЛФК
змінює загальну реакцію, а також місцевий її прояв. При цьому до загальної реакції
організму залучаються фізіологічні механізми, які відігравали провідну роль у
патогенезі захворювання.
ЛФК – метод функціональної терапії, яка має основним лікувальним засобом
фізичні вправи (рухи). У цьому полягає специфіка ЛФК у порівнянні з іншими
терапевтичними методами. Систематичне тренування пристосовує системи і весь
організм до зростаючих фізичних навантажень, і покращуючи кореляцію
фізіологічних механізмів, у кінцевому результаті призводить до підвищення
функціональної адаптації хворого.
Застосування фізичних вправ з лікувальною метою має давню історію. У Китаї
 2

письмові джерела, які свідчать про появу ЛГ та масажу відносяться до третього

тисячоліття до нашої ери.
У древній Греції ЛГ розробив Гіппократ, що знайшло відображення в його
працях. Гален широко застосовував ЛГ та трудотерапію, Авіценна (980-1037 рр.)
обґрунтував застосування фізичних вправ з лікувальною та профілактичною метою,
а також сонячних та повітряних ванн й детально описавши деякі гімнастичні та
прикладні вправи.
2. У Росії застосування рухів як лікувального методу вперше зустрічаються в
рукописних лікувальниках 16-17 ст. Наприклад, контрактури травматичного
походження пропонувалося лікувати російською лазнею в поєднанні з спеціальними
активними рухами.
Н.М. Амбодик-Максимович у 1786 році писав: „тіло без рухів подібно стоячій
воді, яка пліснявіє, псується та гниє”.
М.І. Пирогов рекомендував для боротьби з атрофією кінцівок після
вогнепальних пошкоджень спеціальні вправи. Він вказував, що для таких хворих
“свіже повітря та рухи тіла, хоч би й пасивні, складають умови життя та успіху в
лікуванні”.
В.А.Манессеін, видатний клініцист та громадський діяч, засновник та
редактор журналу „Врач”, гаряче пропагував гімнастику і масаж. На конференції
військово-медичної академії, професором якої він був, він запропонував ввести в
учбовий план академії практичний курс гімнастики та масажу.
Наприкінці минулого століття в Москві М.К.Барсовим був створений
масажно-гімнастичний інститут, а в Одесі Ф.Гребнером – інститут для
механотерапії та лікарської гімнастики.
У своїй книзі “Курс клініки внутрішніх захворювань” С.Б.Боткін писав:
„суб'єкт з тою чи іншою вадою серця, що засвоїв невірні гігієнічні поняття,
наполегливо залишає свої м'язи в бездіяльності, починає задихатися при
найменшому русі, і, навпаки, суб'єкт з подібним же захворюванням, але не
відучивши свої нервові дихальні апарати від впливу в певній ступені подразнювача,
виконує рухи без різкого відчуття задишки”.
На порядкові денному 6-го з'їзду російських хірургів у 1906 році ставилися
питання застосування лікарської гімнастики під час війни. У період першої світової
війни багато шпиталів використовували комплексне лікування ран, які складалися з
різних фізичних методів, ЛГ, трудотерапії і масажу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни ЛФК була введена у всіх шпиталях.
Вже в лютому 1942 року, була проведена Всеармійська нарада з ЛФК, яка
узагальнила досвід першого півріччя війни та накреслила шляхи подальшої роботи.
Перший підручник для медичних інститутів у 1935 році створили
В.В.Гориневський, В.В.Гориневська „Руководство по фізичній культурі і
лікарському контролі”.
3. Принципи ЛФК:
1. Комплексне використання засобів патогенетичної терапії і реабілітації.
2. Поєднання патогенетичної терапії вплив на основні патогенетичні
ланцюги та провідні патогенетичні процеси у відповідності до різних етапів
хвороби.
 3

3. Поєднання у реабілітації впливів на різні механізми саногенезу

відповідно до різних етапів хвороби.
4. Поєднання заходів медичної, психологічної, професійної і соціальної
реабілітації.
5. Диференціація впливу в залежності від особливостей
патоморфологічного субстрату і клінічних проявів захворювання, реабілітаційного
режиму і етапу відповідного лікування.
6. Враховуючи індивідуальні особливості реабілітованого, вибір
конкретних лікувально-реабілітаційних засобів здійснюється у відповідності до
сучасних даних про їх механізми впливу взагалі і при конкретному захворюванні
зокрема.
Методи ЛФК:
- не допускати детренованості хворого під час його лікування;
- прискорити процес реабілітації шляхом психологічного і фізичного
впливу засобами ЛФК, фізіотерапії, мануальної і рефлексотерпії та ін.;
- прискорити становлення комплексних процесів та керування ними;
- керування процесами адаптації при незворотних змінах.
В системі реабілітаційних заходів виділяють:
1. профілактичний період (сприяє збереженню активної працездатності і
запобігає розвиткові захворювання);
2. заключний період (повернення працездатних раніше людей до
повноцінного суспільно-трудового і особистого життя).

4. Рух є сильним біологічним стимулятором для підтримання здоров’я та

швидкого одужання людини, що захворіла.
Лікувальна фізкультура – це застосування засобів фізичної культури на
хворій людині з лікувально-профілактичною метою для найшвидшого та
повноцінного відновлення здоров’я та працездатності шляхом подолання та
запобігання наслідків патологічного процесу. ЛФК створює хворим умови активної
психічної та фізичної участі у лікувальному процесі.
На практиці застосування ЛФК використавують і враховують вплив
природних факторів: сонця, повітря, води.
Форми кінезітерапії та методика їх використання
Процедура ЛГ є найчастішою формою ЛФК. Для контролю за інтенсивністю
фізичного навантаження застосовують фізіологічну криву (показники ЧСС, ЖЄЛ, та
ін.).
Найдоцільніше так розподіляти фізичне навантаження протягом лікувальної
процедури, коли крива пульсові дає постійне зростання, яку досягає найвищого
значення в середині процедури, а потім поступово знижується до початкового рівня.
Іноді крива пульсу може коливатися, але різкий спуск до норми і наступний різкий
підйом не повинні мати місце.
При такому плануванні лікувальної процедури з ЛФК витрати енергії хворого
найекономніші, кисневий дефіцит найнижчий, збудження серцево-судинної системи
помірніше, ніж при інших видах розподілу навантаження. При цьому явища
загальної втоми також значно менше виражені, ніж при максимальних
 4

навантаженнях на початку або в кінці процедури.

Процедура ЛГ складається з 3-х частин: підготовчої (ввідної), основної,
заключної.
Підготовча частина займає 20-25% години всієї процедури і ставити метою
підготовку організму хворого до наступних фізичних навантажень, які поступово
збільшуються. Основна частина – 70 % години. У цей період здійснюються
основні лікувальні задачі, поставлені відповідно до патологічного процесу.
Заключна частина – 5-10% години процедури. Виконують багато дихальних
вправ, які допомагають нормалізувати ЧСС.
Тривалість окремих частин процедури ЛГ залежить від фізичних можливостей
та від ступеню тренованості хворого. При доборі вправ звертають увагу на
індивідуальні особливості хворих, їх фізичні можливості, стати, вік, характер
патологічного процесу. Велике значення має сповіщання хворих про позитивні
наслідки їх фізичної реабілітації, що підтримує в них бажання займатися
лікувальною фізкультурою.
Проведення лікувальних процедур в ЛФК Відповідно стану хворого, його
функціональним можливостям та різновидам кінезітерапії вибирають один спосіб
проведення лікувальної процедури.
Індивідуальний спосіб використовують при тяжких станах хворих. Переваги
цього способу – дозування та виконання вправ дуже точні, але хворий деякою мірою
позбавлений емоційності.
Груповий спосіб створює емоційність на заняттях, але дозування та точність
виконання не дуже високі. Але групами можуть займатися лікувальними
процедурами і хворі з різними захворюваннями. Груповий спосіб створює
емоційність на заняттях, але дозування і точність виконання не дуже високий.
Консультативний спосіб: хворий займається вдома і приходить в кабінет лікаря на
консультації. Цей метод застосовується тільки в тих випадках, коли захворювання
не дозволяє хворому часто відвідувати лікувальний заклад в зв'язку з його
віддаленістю від місця проживання або надто тривалого лікувального курсу. Перш
ніж дати хворому цей спосіб занять, він повинен
деякий час навчатися гімнастичним вправам, внести корекції в їх виконання,
навчитися правильно дихати. Було б невірно дати хворому написаний комплекс
вправ і дати йому можливість займатися одному.
Періоди застосування лікувальних процедур в ЛФК Лікувальний курс
розподіляють на 3 періоди:
1. Підготовчий період: знайомство медперсоналу з хворими та його
фізіологічними та функціональними можливостями, з його реакцією на фізичні
вправи та ін. Призначають елементарні фізичні вправи з невеликим навантаженням,
вчать хворого правильно дихати, коригують помилки при виконанні вправ і т.п. Цей
період триває майже тиждень і є орієнтовним для самого хворого.
2. Основний період: триває від 1 місяця до 1 року. Протягом цього періоду
здійснюється основна поставлена задача. Відповідно захворюванню застосовують
різні форми та методи кінезітерапії з метою найповнішого відновлення хворого.
3. Заключний (підтримуючий) період: може тривати декілька останніх днів
перебування хворого в стаціонарі або протягом всього життя хворого. Перевіряють
 5

стан хворого, визначають ефективність проведеного лікування, відпрацьовують

комплекс вправ, які хворий може продовжувати в собі вдома.
Тривалість цих періодів не фіксована за точністю. Вона залежить від природи
патологічного процесу і його розвитку, і відповідно цьому, від змін, які
відбуваються в організмі хворого.
4.Методи лікувально-фізкультурних процедур У залежності від
захворювання та стану хворого, обставин, у яких він знаходиться, можуть бути
використані декілька методів.
Гімнастичний метод. Цей метод включає застосування гімнастичних вправ,
які можна виконувати в ліжку, у лікарняній палаті, у залі ЛФК, на свіжому повітрі, з
предметами та без них, на снарядах.
Ігровий метод. Він доповнює гімнастичний метод, при цьому синтезуються
різні вправи у формі рухової діяльності й тому точне дозування фізичного
навантаження ускладнюється. Але все-таки вони сприяють цілісній фізіологічній
активізації всіх систем організму. Цей метод знаходить широке застосування в
дитячих колективах, на санаторно-курортному етапі фізичної реабілітації хворих.
Спортивний метод – це використання спортивних ігор змагального
характеру. Цей метод вимагає більш - менш високих фізичних можливостей.
Дозування фізичних вправ
Доза лікувального засобу є найважливішою умовою при будь-якому виді
терапії. Дозування в ЛФК дуже важке і потребує багато знань, вмінь, досвіду. Воно
залежить від багатьох умов, які мають обов'язково враховуватись. Величина та
кількість м'язових груп, які беруть участь у вправах, впливає на інтенсивність
фізичного навантаження і дає можливість здійснювати принципи поступовості,
тобто перейти від невеликих до великих доз, починаючи з вправ невеликих м'язових
груп й переходячи до великих.
Принцип широкого включення різних м’язів у фізичні вправи має особливе
значення при локальних навантаженнях. Необхідно розподіляти фізичні вправи
послідовно по всій мускулатурі, включаючи по декілька разів м’язові групи, що дає
можливість ослаблим м'язовим групам відпочити в період роботи інших м'язових
груп.
Кількість повторень вправ – найпростіший спосіб зміни дози. Чим менша
група м’язів включена у вправу, тим більше число разів можна її повторювати і
навпаки.
Темп виконання вправ – повільний, середній і швидкий. Однак не завжди
швидкий темп означає більше навантаження. У деяких випадках швидкий темп дає
інерцію рухові і воно виконується легше.
Ритм, якого додержуються при виконанні вправ, зменшує дозу, сприяє більш
швидкому виробленню рухових навичок. Ритмічність вправ поліпшує крово- та
лімфообіг.
Амплітуда рухів: при зменшеній силі м’язів завжди слід починати вправу з
меншої амплітуди і із збільшенням сили – збільшувати амплітуду. Для
функціонального відновлення суглобів і м’язів велике значення має виконання рухів
з максимальною амплітудою, яка тільки можлива фізіологічно для даного суглоба.
Точність виконання вправи – чим точніше виконується дана вправа, тим легше
 6

наступає його виконання в зв'язку із виробленням стереотипа. Але при паралічах,

парезах, контрактурах при виконанні спеціальних вправ для окремих м’язів точність
викликає ускладнення в хворих у зв'язку з високим дозуванням у даному випадку.
Простота та складність вправ залежить від кількості і виду включення
м'язових груп, а також від координації їх діяльності при виконанні вправ. Складні
вправи потребують великого напруження, волі та уваги, тобто створюють більше
навантаження, що призводить до швидкої втоми. Починають завжди з простих
вправ і переходять до більш складних.
Ступінь зусилля при виконанні вправ. Прості та легкі вправи не потребують
великих зусиль для їх виконання, але при парезах м’язів виконання простих вправ
може вимагати великого зусилля.
Вихідне положення може спростити або ускладнити виконання вправ і
визначається характером захворювання, органом, який тренують, характером вправ.
Дихальні вправи використовують як засіб, що зменшує навантаження.
Співвідношення дихальних вправ до гімнастичних може бути 1:1, 1:2, 1:3, 1:4, 1:5,
2:1 і т.п.
Емоційність при заняттях фізичними вправами. Чим більша емоційність у
лікувальній процедурі, тим вона бажаніша, тим легше переносять її хворі й тим
кращі наслідки вона дає. Більшій емоційності сприяють різні ігри, музика,
використання снарядів, предметів.
Загальні показання та протипоказання до застосування лікувальної
фізкультури
Майже не існує захворювань при яких не була б показана ЛФК, якщо не у всіх
його періодах, то хоча б в останньому, відновлювальному. Сучасна клініка прагне не
обмежуватися тільки так званими клінічним одужанням, а ставити собі за позначку
привести хворого до повного функціонального відновлення.
Протипоказання до застосування ЛФК мають, як правило тимчасовий
характер. До них належать: тяжкий загальний стан хворого, висока температура тіла
(понад 37,5°С); наявність гострого запального процесу на
ділянці пошкоджених тканин; збільшення ШОЕ; септичний стан; больовий
синдром, що посилюється під час виконання фізичних вправ; небезпека вторинної
кровотечі внаслідок близького розташування стороннього предмета біля судин,
недостатня іммобілізація відламків пошкодженої кістки, тощо.
Лімітуючі та ризикові фактори в ЛФК Лімітуючі фактори призводять до
деяких обмежень у методах і дозуваннях ЛФК. Роль таких факторів можуть
відігравати особливості фізичного та психічного розвитку або фізіологічного стану
хворого, визначені, характерні для даного патологічного стану зміни або ж деякі,
різною мірою виражені, індивідуальні вияви захворювання в окремих хворих
(наприклад, супутні захворювання).
Лімітуючі фактори можуть бути абсолютними чи відносними (АТ, біль,
гравітаційне навантаження, схильність до ортостатичного колапсу, порушення
координації рухів, низька рухова культура, психічний розвиток, вік і т. ін.).
Фактори ризику є такими сторонами даного патологічного стану, у яких криється
небезпека пошкоджень, якщо при використанні методики і дозування
кінезітерапевтичних процедур вони не уточнені (наприклад, старечий остеопороз,
 7

слабка кісткова мозоль після фрактури довгих кісток, післяопераційний період при
реконструктивних втручаннях на опорно-руховому апараті та ін.).
Тривала іммобілізація суглобів призводить до зміни в суглобовому хрящі з
втратою стійкості до тиску, і раннє гравітаційне навантаження має ризик
пошкодження його – виникають мікрофіссури з пізнішими дегенеративними
змінами.
У багатьох випадках фактори ризику захворювання є одночасно лімітуючими
факторами і навпаки, тобто неможливо провести їх чіткого розмежування.
Визначення реабілітаційного потенціалу при застосуванні ЛФК При визначенні
реабілітаційного потенціалу необхідно розв'язати декілька головних задач, а саме:
1. З'ясувати точно ступінь порушень і ступінь обмежень рухової функції.
2. Визначення можливості хворого для повного або часткового
структурного, або функціонального відновлення пошкодженої ланки опорно-
рухового або нервово-м'язового апаратів.
3. Визначити подальший прогноз розвитку адаптаційних і компенсаторних
можливостей організму хворого при даному захворюванні.
4. Оцінити фізичну працездатність організму в цілому і функціональну
можливість окремих органів і систем з урахуванням визначення різних за
характером, обсягом і інтенсивності фізичних навантажень у процесі
кінезітерапевтичної процедури. Результат оцінки реабілітаційного потенціалу слід
розглядати в динаміці з метою реєстрації ефективності кінезітерапевтичної
програми й однієї процедури, які можна корегувати в разі необхідності.
Складання програми з фізичної реабілітації
1-й розділ програми включає в собі коротку паспортну частину, діагностичні
дані з етіологією, давністю, топікою та фазою основного захворювання і короткою
характеристикою супутніх захворювань.
2-й розділ відображує узагальнені патологічні порушення, які стосуються
рухової діяльності (опорно-рухового апарату та нервово-м’язової системи).
Необхідно
також зазначити показники стану кардіо-респіраторної системи та рівень її
тренованості.
3-й розділ програми вміщує задачі фізичної реабілітації хворого, які
сформульовані коротко та ясно.
4-й розділ програми вказує на лімітуючі та ризикові фактори для даного
конкретного хворого.
5-й розділ програми визначає засоби фізичної реабілітації, які будуть
застосовуватись для виконання поставлених завдань.
6-й розділ програми представляє собою розгорнутий комплекс фізичної
реабілітації. Тут уточнюють методи та дозування кожного засобу, який буде
використаний. Основною частиною цього розділу звичайно є ЛФК з описом
окремих вправ з методичними вказівками до їх проведення, дозування, тривалості та
ін. Крім тривалості, для кожного з них необхідно уточнити в який час дня воно має
проводитися, тобто відображаються послідовність і ритм заходів.
Література:
1. Руководство по кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П.,
 8

Банкова Ст. София, Медицина и физкультура, 1978 – 357 с.

2. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Журавлева А.И.,
Граевская Н.Д. М., Мед., 1993 – 431 с.
3. Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М.,
«МЕДпрессинформ», 2005 – 328 с.
 9

2. ТЕМА ЛЕКЦІЇ: “Фізична реабілітація при захворюваннях серцево-

судинної системи”

Засоби ЛФК є основою профілактики патології серцево-судинної системи та

дійовими методами фізичної реабілітації хворих на інфаркт міокарду, стенокардію,
гіпо- та гіпертонічну хворобу та ін.
Своєчасне застосування розширення рухового режима є головною частиною
програми реабілітації і спрямовано на відновлення функціональних можливостей
хворого. Використання засобів ЛФК базується на стимулюючому впливі фізичних
навантажень на коронарний та периферичний кровообіг. Обмін речовин, фізичні
тренування покращують скорочувальну властивість міокарду, поліпшують
гемодинамічні показники, підвищують адаптаційні можливості до навантажень
побутового та робочого характера, зберігають організм хворого в діяльному стані і
попереджують розвиток різноманітних ускладнень.
ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує
координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою
пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості
досягти високого рівня працездатності.
Будь-яке пошкодження структурних елементів, особливо серцевого м'язу – це
втрата взаємоузгодженості в роботі багатьох функціональних систем організму.
Кожна ланка такої системи в подальшому може бути одним з елементів нової
функціональної системи, яка при цьому реалізує передпускову інтеграцію
пошкоджуючої дії під впливом мотивації та обставин, що спричиняють стресову
ситуацію. Тому особливу увагу слід приділяти своєчасності призначення засобів
ЛФК згідно з основними принципами програм з фізичної реабілітації, яка
передбачає:
- ранній початок проведення відновлювальних заходів;
- комплексність використання різноманітних засобів фізичної реабілітації;
- індивідуалізацію програми з фізичної реабілітації з урахуванням
особливостей перебігу захворювання, загального стану хворого, його віку,
толерантності до фізичного навантаження та ін.;
- неперервність та послідовність фізичної реабілітації протягом усіх етапів
лікування;
- соціальний напрямок фізичної реабілітації;
- етапність процесу фізичної реабілітації, а саме: стаціонарний,
амбулаторно- поліклінічний, санаторно-курортний.
Лікувально-відновна дія фізичних вправ ґрунтується на їх здатності чинити
загальнотонізуючу, трофічну, компенсаторно-пристосувальну і нормалізуючу дію.
Призначення хворому ЛФК підвищує впевненість у доброму прогнозі перебігу
захворювання, поліпшує його психоемоційний стан. Під час виконання адекватно
дібраних фізичних вправ, які відповідають можливостям серцево-судинної системи,
відбувається формування тимчасових зв'язків між м'язовим апаратом і системами,
що забезпечують перебіг цієї реакції (серцево-судинна, дихальна, та ін.). Ці зв'язки
виникають на основі рефлекторного принципу координації за участю моторних
 10

структур кори, стріопалідарної системи, довгастого, середнього мозку та

сегментарного рівня спинного мозку, з вибірковим включенням відповідних
м'язових груп та підключенням вегетативних центрів регуляції серцево-судинної,
дихальної систем та ін.
Систематичність, поступовість у дозуванні та індивідуалізація добору
фізичних вправ забезпечують утворення в корі великого мозку фізіологічної
домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції відбувається
затухання іншого патологічного вогнища збудження. Завдяки цьому механізмові
здійснюється корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за
рахунок вирівнювання процесів збудження та гальмування, що спостерігається у
хворих на гіпер- та гіпотензію, кардіоневроз тощо.
Через неврогенний механізм регуляції відбувається активація гормонально-
гуморальної ланки, яка проявляє свій модулюючий вплив на клітинному та
молекулярному рівнях. Унаслідок м’язової діяльності розширюються коронарні
судини, прискорюється кровообіг, збільшується кількість функціонуючих капілярів
у міокарді, підвищується потужність систем енергозабезпечення та транспорту
іонів. На тлі прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси в серцевому
м’язі, він зміцнюється, посилюється його скоротлива здатність.
Унаслідок виконання фізичних вправ удосконалюються мікронасосні
властивості скелетних м'язів та міокарда. Завдяки цьому механізмові здійснюється 2
функції: внутрішня – самозабезпечення кров'ю скелетних м'язів і міокарда, та
зовнішня – підсмоктування артеріальної крові, проштовхування по
внутрішньом'язових капілярних судинах та нагнітання венозної крові з потенційною
силою, яка підвищує максимальний артеріальний тиск. Скелетні м'язи являють
собою периферичне серце і разом з іншим екстракардіальними насосами – грудним,
черевним, діафрагмальним, - а також венозними помпами допомагають серцю
забезпечити нормальну циркуляцію крові по великому і малому колові кровообігу.
Наслідком зайняти ЛФК є підвищення еластичності судин, зниження
периферичного кровообігу. Під час м’язової діяльності посилюється утворення
різних біологічно активних речовин, які справляють стимулюючий вплив на роботу
різних органів і систем.
Обґрунтуванням призначення засобів ЛФК хворим на патологію серцево-
судинної системи є механізми формування адаптації до фізичних навантажень, а
саме: підвищення резервних можливостей єдиної захисної системи крові, що
визначається зростанням рівня функціональної активності ендогенної
антиоксидантної системи, антиагрегаційної, фібрінолітичної й антикоагуляційної, а
також системи імунного захисту (В.П.Міщенко, О.Л.Єрьоміна, Л.І.Котова, 1990-
2004) і забезпечує підтримання рідкого агрегатного стану крові; підвищення
резистентності організму до факторів, які пошкоджують серцево-судину систему в
цілому; зниження потреби міокарду в кісні при однакових навантаженнях у
тренованих і нетренованих осіб.
Із судинної стінки виділяється простациклін, який дає вазодилятаторний
ефект, при цьому підвищується концентрація різних антикоагулянтів у кров'яному
руслі (антитромбін III та ін.) і фібринолітиків, які поліпшують реологічні
властивості крові та стан мікроциркуляції. М'язова діяльність підвищує
 11

холінореактивність тканин, що сприяє економізації роботи серця. Тривале

виконання фізичних вправ в аеробному режимі забезпечує стимулюючий вплив на
процеси окісного фосфорилювання, зумовлюючи зниження в крові кількості
атерогенних ліпідів, і нормалізує загальний обмін речовин, завдяки чому можна
досягти зворотного розвитку атеросклерозу в разі його початкових проявів.
На тонус холін- чи адренергічних систем, порушення яких виявляють у
хворих на гіпо- та гіпертонічну хворобу, здатні здійснити диференційований вплив
спеціальні дихальні вправи. Для цього регулюють вдих чи видих, а також
затримують після них дихання (тонізуюче і заспокійливе дихання). За допомогою
таких дихальних вправ можна зберігати рівновагу між тонусом парасимпатичної і
симпатичної частин вегетативної нервової системи, що забезпечить підтримку
артеріального тиску на рівні оптимальних величин (М.Г. Триняк, 1991) та
економізацію діяльності кардіореспіраторної системи. Особливу увагу слід звертати
на синхронність виконання фізичних вправ для кінцівок, шиї, загальнозміцнюючих
у поєднанні з фазами дихання та серцевим ритмом. Суттєво, що попереднє
тренування стійкості до гіпоксії значною мірою запобігає порушенням, які
відбуваються в серці під впливом стресу.
У сучасних умовах велике значення набуває розробка методів підвищення
ефективності фізичної реабілітації шляхом визначення індивідуального
оптимального навантаження. Авторами М.С.Набіуліним та В.Г. Личовим (1999р.)
пропонується в основу тренувань покласти ідею модуляції параметрів руха, метою
якої є збільшення коефіцієнту корисної дії. Так, при велотренуваннях модулюють
частоту педалювання, визначаючи при якій робота виконується з найменшим
збільшенням ЧСС та подвійного добутку. При ходьбі – це метод визначення
швидкості пересування, оптимальної інтенсивності тренувального навантаження в
залежності від ухилу місцевості (теренкур). Оптимізація тренувань досягається
завдяки механізмів економізації роботи серцево-судинної системи і скелетних м'язів
– шляхом синхронізації їх ритмів і за допомогою амплітудно-частотної модуляції
кроку. Реалізація довільного впливу людини на внутрішньо- та позасерцеву
гемодинаміку, хроно- і інотропних резервів серця мають такий зв'язок: частота
кроків – довжина кроку – частота серцевих скорочень – ударний об'єм – хвилинний
об'єм кровообігу.
Повноцінність трудової реабілітації для осіб, які перенесли захворювання
серцево-судинної системи, забезпечують поступовим підвищенням фізичного
навантаження на заняттях ЛГ шляхом використання різноманітних засобів ЛФК,
розширення режиму з метою адаптації до побутових і виробничих навантажень.
Но стаціонарному етилі у програмі фізичної реабілітації передбачаються
фізичні тренування зростаючої інтенсивності, пов язані і адаптаціє» до побут овал
папам шжень і проведенням дозвілля:
При виборі положення хворого у ліжку та пре проведенні процедури
лікувальної пмнастпкн слід враховувані, що робота серця у іорнштатному
положенні на 2У> більша. ніж у йтфшкальному, а збільшення розмірів лівого
шлуночка га невеликий підйом артеріального і иску призводить до зростання
напруження стінки серця і підвищення його потреби у кнені,
V хворих ня інфаркт міокарда з ускладненим перебігом краще застосовувати
 12

короткі комплекси лікувальної гімнастики, але виконувати їх частіше - 6*8 разів на

лень: адаптація до змін положення тіла проходить повільніше, протипоказані
глибоке й форсоване дихання. статичні зусилля, глибокі нахили та присідання. Слід
частіше робнгн паузу для відпочинку
За ігшниїдуатьною програмою реабілітують хворих з серйозними
ускладненнями інфаркту міокарда, решіднвуючнй перебіг захворювання, виражена
недостнгність кровообігу та коронарнії недосіагнісіь. тяжкі аритмії, гро и боем б
олія ні ускладнення, кардіоіенннн шок. стан клінічної смерті, гостра аневризма
серця. Розширення рухоюї активності пацієнтів проводять після ліквідації
ускладнень га поліпшення стану хворого. За умови відсутності протипоказань
лікувальну гімнастку призначають на 2-3 день після ліквідації ускладнень.
Час перебування хворих у стаціонарі, терміна роли прання рухової акінвноеті
іа призначеная засобів ЛФК, в залежності вія глибини інфаркту, наявності
ускладнень та функціонального класу тяжкості хворого на інфаркт міокарди
представлені в таблиці 2.
Незалежно від поширеності та їлибнин інфаркту міокарда всім хворим із неу
складне ніш перебігом з першого дня хвороби дозволяють активні повороти на
праний бік, повільні рухи кінцівками, перебування у ліжку з прніїідиятнн головним
кінцем 2-3 рази на день по 10-1? хвилин Комплекс вправ лікувальної гімнастики
призначається на 2-3 день хвороби при відсутності болю у ділялш серця ти
стябинзлції показників гемодцнамікн у хворого.
3. Для оцінки рухових можливостей хворих кардіологічної групи
застосовують:
- проби з присіданнями;
- степ-тест;
- тредміл-тест;
- велоергометрія;
- ручну ергометрію. Спеціальні методи дослідження:
- холтеровське моніторирування ЕКГ або динамічна ЕКГ;
- добове моніторирування ЕКГ;
- ехо-КГ;
- оцінка вентиляційної спроможності легенів;
- комп’ютерна спірографія.
Сучасні високі технології функціанальної діагностики у кардіології:
- спіроергометрія;
- не інвазійні способи визначення показників центральної і переферичної
гемодинаміки;
- дослідження газів крові транскутаним способом;
- застосування телеметричних систем для спостереження за ЧСС, ЕКГ, АТ.
4. Класифікація стану тяжкості хворих передбачає розподіл їх на 4
функціональні класи в залежності від переносимості дозованих навантажень,
частоти винекнення нападів стенокардії, ступеня недостатності кровообігу,
показників подвійного добутку.
І функціонери ни клас (ф.к), За рівнем фізичної активності хворі
наближаються до
 13

хлорових осіб. Напади стенокардп виникають лише при надмірних навал

таженнях. Потужність порогового навантаження - 75U кГюяв і більше, ЦД - 278 од,
недостатності кровообігу немає. Хворим, які належать до цкї фупн дозволяють ходи
г н у швидкому темпі, бігати, працювати по и> її лп|чн;\ піднімані речі нагою до 15
кг. Корнет заняття у групах здоров'я, плавання та ін. Хворим 1 фк. на амбулаторио-
цагпклЫчяому етапі реабілітації рекомендують іаняпя лікувальною гімнастикою у
тренуючому режимі до 30-40 хвнлнн. При частоті серцевих
скорочень па висоті навантаження до 140 уд/хв, бажано займатися у трупах
здоров'я за місцем проживання, спортивними іграми, плаванням, ходьбою на лижах і
т.п. Побутові навантаження; робота на присадибній ділянці, у саду. Сексуальну
активність не обмежують.
П ф к - напади стенокарлії виникають рідко, при стресах, фізичних
навантаженнях, потужність порогового навантаження - 450-600 кГм/хв, ознаки
недостатності кровообігу відсутні, ПД - 218*277 од. Фізичні тренування проводять
за програмою „сильної" групи. Реабілітація хворих, що належать до D ф.к після
виписки із стаціонару проводиться у щадно-гренуючому режимі; процедура
лікувальної гімнастики триває до 30 хвилин, лри максимальній ЧСС до 130 уд/хв. з
елементами спортивних ігор, тренуваннями на велоергометрі. Також рекомендують
плавання у басейні, дозовану ходьбу на лижах, роботу по господарству, на садовій
ділянці. Дозволяється ходьба з короткочасними пробіжками у помірному темпі 1-2
хв.. піднон важких речей до S кг.
Щ ф.к.: напади стенокардії можуть виникати під час ходьби по рівній
місцевості у повільному іемпі. Шротове навантаження менше 300 кГм/хв. ПД- 150-
217 од, недостатність кровообігу 1-11 А от. Реабілітація хворих ПІ ф.к. відбувається
у щадно-тренуючому режимі: лікувальна гімнастика - до 20 ж при частоті серцевих
скорочень до ПО уд/хв, Заняття у трупах тривалих фізичних тренувань за
програмою „слабкоГ групи, ходьба у середньому темпі. Сексуальна активність дещо
обмежупься, У побуті пацієнти повністю обслуговують себе, але спортивні ігри,
плавання і ті н_ не рекомендують.
IV фх; напади стенокардії виникають при невеликих навантаженнях, у спокої.
Потужність порогового навантаження до 150 кГн'хв. ПД нижчий за 150 од,
недостатність кровообігу П Б - Ш сі. Більшість із хворих цієї груин не допускаються
до проб з дозованим фізичним навантаженням. Призначають лікувальну гімнастику,
дозовану ходьбу та інші тренування низької інтенсивності у щадному режимі, а
також часткове самообслуговування.
Основні задачі ЛФК на стаціонарному етапі реабілітації хворих на інфаркт
міокарда: профілактика і лікування ускладнень, поліпшення і стабілізація
показників функціонування серцево-судинної системи, лабораторних та клінічних
даних, підвищення загальної неспецифічної резистентності організму та стимуляції
імунобіологічно) реактивності. і ярмоипаиія впливу фармакологічних препарат.
На стаціонарному етапі реабілітації хворих на інфаркт міокарда вирізняють
декілька періодів.
1 період - пацієнтам дозволяють пасивні повороти у ліжку декілька разів
надень, пасивні вправи, легкі обмежені активні вправи для дистальних відділів
кінцівок, вправи на розслаблення, дихальні статичні вправи. Одна процедура лі
 14

шильної гімнастики триває 1-І хв. За день їх мас бути 2-5. Хворого навчають
займати налшсндяче положення в ліжку. Мобілізація хворих з легким перебігом
інфаркту міокарда починається на 2-1 день після розвитку інфаркту міокарда та
після зняття шоку і нападу стенокардії.
Б період - навіть обмежені рухи у ліжку покращують венозний кровообіг,
дихальні вправи зменшують гіпоксію, застійні явища у легенях Вправи на
релаксацію мають седативний вплив га знімають спазми м'язів. Хворому дозволяють
сіпати з підтримкою. їсти, вмиватися, голитися (навички самообслуговування як
елементи трудотерапії), Тривалість процедури лікувальної гімнастики 10-15 хвилин.
Ш період - хворому дозволяють сідати на край ліжка зі спущеними ногами із
сторонньою допомогою, потім вставати і сідати на стілець поруч з ліжком.
Процедура лікувальної гімнастики триває 15-20 хвилин. До неї включають вправа у
вихідних положеннях лежачи і сидячи, на координацію рухів.
IV період - у повільному темні хворий починає ходити навколо ліжка, потім
по палаті Комплекс лікувальної гімнастики займає 20-25 хвилин У ньому
збільшують кількість вправ у сидячому положенні. Тру до терапія передбачає
самообслуговування Можна пропонувати ігри на місці з невеликим психоемоційним
впливом.
V період - иіорни ходить по коридору, поступово збільшуючії відстань до 100
н иа день, комплекс лікувальної гімнастки передбачає вправи для кінцівок у
вихідному положенні сидячи, стоячи. протяг он 25-30 хвилин.
VI період - розпочинають ходьбу по сходах (до одного поверху). У гарну
погоду дозволяють прогулянки на свіжому повирі з поступовим збільшенням
дистанції Процедури лікувальної гімнастики триває 30-35 хвилин. До неї входять
вправи дія тулуба з вихідного положення сидячн, внравн для кінціноку положенні
стоячи.
VI] період - під час прогулянок відстань збільшують до 500 м Комплекс
лікувальної гімнастики ускладнюють введенням вправ для тулуба у положенні
поячи, використовують снаряди. Хворий тренується підніматися і опускатися на
один-два поверхи.
Тривалість цих етапів індивідуальна і не однакова у різних країнах. Ллє дану
програму фізичної реабілітації хворих можна здійснити за 3-6 тижнів, тобто у
першій фазі періоду реконвалесценції.
Тривалість періоду збільшується якщо:
- частота серцевих скорочень після фізичних вправ зростас більше ніж на 20
удхв. або шеишупься більш? ніж на ІОуд/хв.;
- під час м'язової роботи виникають порушення ріп му та провідності;
- фі нічні тренування викликають напади стенокардії, виражену задишку,
слабкість;
- після притінення фізичних тренувань виникає блідість, ПІТЛЕВІСЇЬ, гшоюнія.
Скорочення термінів перебування у горизонтальному положенні дозволяв зменшити
частоту
розвитку ортостатичних реакцій т а тронбоем 6 оліч них ускладнень.
Розширення рухового режиму проводиться обов'язково під контролем
артеріального тиску. пульсу. БКТ Під час занять ЛФК та виконання побутових
 15

навантажень систолічний артеріальний гнек не повинен зростати більше ніж на 20

мм рт.ст., артеріальний тиск діастолічннй - 10 мм рт.п., або знижуватися
артеріальний тиск систолічний на 10 ми рт.и артеріальний тиск лшчончний на 5 мм
рі.ст.і часі о і а серцевих скорочень зростати не більше ніж на ЗО за 1 хвилину, або
зменшуватися на 10 за L хвилину: частота дихання зростати не більш.' ніж на 6-8 за
1 хвилину.
На стаціонарно-курортному етапі фізична реабілітація хворих на ІХС
застосовують:
- РГГ;
- ЛГ;
- малорухливі та рухливі ігри, танці;
- різноманітне терентне лікування;
- біг дозований;
- тренування на велоергометрі;
- плавання;
- гідрокінезітерапію;
- лижні тренування.
У другій половині дня загальна тривалість та інтенсивність фізичного
навантаження не повинна перевищувати 70 – 75% навантаження першої половини
дня.
5. Розробка окремих методик ЛФК проводиться на основі:
- клініко-фізіологічного обгрунтування впливу фізичних вправ при
конкретному захворюванні;
- загальних методичних підходів до фізичних тренувань хворих;
- урахування результатів діагностики функціонального стану і фізичного
розвитку хворого;
- урахування фізичної підготовленості пацієнта.
Гіпотонічна хвороба
Методика занять ЛФК залежить від стадії хвороби:
I ст. – вправи для кінцівок, тулоба виконують плавно, у повільному і
середньому темпі, амплітуда – повна. Широко використовують різноманітні
дихальні вправи й на розслаблення м’язів, на рівновагу. В.п. напівлежачи, сидячи,
стоячи. Трентне лікування, трудотерапія поєднується з ЛГ. Виключають вправи з
натужуванням й великими м’язовими зусиллями.
II ст. – призначають ЛФК за методикою І ст., але з меншим загальним
навантаженням.
IIIст. – ЛФК будується в залежності від наявності і характеру ускладнень.
ЛФК при гіпотензії
До комплексів ЛГ включають:
- загальнозміцнюючі вправи;
- силові і швидкісні вправи (за умови відсутності серцевої недостатності);
- статичні і динамічні вправи;
- рухливі ігри (розважальні та спортивні). Заключна частина заняття
коротка, щоб не знижувався АТ.
ЛФК при вегетативних дисфункціях
 16

При складанні комплексів ЛГ для хворих вегетативно-емоційними розладами

слід визнати стан вегетативног тонусу (симпатикотонія, ваготонія, змішаний).
Хворих з центральними порушеннями перманентного характеру
рекомендують такі види вправ:
Дихальні;
На розслаблення (при симпатикотонії);
Силові – з м’язовим зусиллям і вольвим напруженням;
Швидкісно-силові – біг, стрибки, підскоки і т.п.;
На рівновагу, координацію рухів;
Література:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук В.В.,
Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
3. Руководство по кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П.,
Банкова Ст. София, Медицина и физкультура, 1978 – 357 с.
4. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Журавлева А.И.,
Граевская Н.Д. М., Мед., 1993 – 431 с.
3. Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М.,
«МЕДпрессинформ», 2005 – 328 с.
 17

3. ТЕМА ЛЕКЦІЇ: «ЛФК при захворюваннях органів дихання, травлення,

нирок та порушеннях обміну речовин».
Кількість годин : 2 год.

ЛФК застосовується при всіх гострих та хронічних захворюваннях органів

дихання. У патогенезі захворювань органів дихання спостерігають порушення
функції легеневого дихання, гіпоксія, гіпоксемія. Унаслідок чого порушуються
функції ЦНС, серцево-судинної системи, обміну речовин, погіршується опір
організму до інфекції та несприятливих факторів зовнішнього середовища,
знижується імунітет.
Гострі та хронічні захворювання органів дихання останнім часом
характеризуються затяжним перебігом, що призводить до того, що хворі в деяких
випадках виписуються із стаціонару з „залишковою симптоматикою” і з
функціональною недостатністю кардіореспіраторної системи. Усе це вимагає
більшого впровадження засобів фізичної реабілітації хворих з патологією органів
дихання, що впливають на рухливість, силу та взаємозв'язки процесів збудження та
гальмування в корі головного мозку, змінюючи в цілому тонус обміну речовин,
активізуючи їх, покращують крово- та лімфообіг в легенях, впливають на процеси
відновлення функції легеневого дихального апарату та працездатність пацієнта.
Застосування засобів ЛФК у хворих з хронічними захворюваннями органів
дихання в стадії ремісії сприяє її продовженню, у багатьох випадках попереджує
загострення захворювання та зберігає працездатність хворих.
В патогенезі захворювань органів шлунково-кишкового тракту ведучими є
порушення функції травлення (моторики та секреції на тлі розладів коркової
регуляції діяльності органів травлення).
Перебіг гострих та загострених захворювань органів травлення останнім
часом характеризується довготривалістю, схильністю до рецидивів та поширеністю
серед населення різних вікових груп. Непомірне захоплення фармпрепаратами
(поліпрагмазія, не врахування побічної дії ліків, передозування антибіотиків), а
також нераціональне харчування населення (незб алансоване по складових частинах,
екологічно забруднене, не правильне приготування страв та ін.), призводять до
виникнення гострих захворювань органів травлення та їх хронізації та загострень.
Не слід забувати і про роль невротизації у формуванні даної патології.
Нестача фармакологічних препаратів для лікування хворих цієї групи може і
повинна компенсуватися підвищенням ролі немедикаментозних методів лікування,
серед яких лікувальна фізкультура посідає чільне місце.
У комплексній терапії захворювань органів травлення застосовують засоби
ЛФК, що впливають на рухливість, силу та співвідношення процесів збудження та
гальмування у нервовій системі, що нормалізує загальний тонус організму,
самопочуття хворого, покращує обмінні процеси, крово- та лімфоток у органах
травлення, регулює моторну діяльність гладкої мускулатури шлунково-кишкового
 18

тракту, стимулює репаративні процеси та відновлення функції травлення і

працездатності хворого.
Застосування засобів ЛФК у хворих з хронічною патологією органів
травлення у стадії ремісії сприяє її продовженню, попереджує виникнення
загострення та зберігає працездатність хворих, зменшує потребу у фармакологічних
препаратах.
Велике значення має розумне ставлення до загального режиму хворого з
патологією нирок. Надто часто й легко даються шаблонні поради, що невиправдано
обмежують фізичну активність нефрологічного хворого. Між ти продумані фізичні
навантаження (не тільки обов’язкова РГГ, а й спеціальні вправи з неважкими
гантелями, еспандерами і т.п.) можуть бути корисними, наприклад, при більшості
форм нефриту тому, що сприяють збереженню м’язової масита інтенсивності
регіонарного кровообігу, особливо у молодому віці.
Необгрунтовані обмеження шкідливі при функціонально компенсованому
захворюванні, особливо у молодому віці.
Збереженню працездатності сприяє раціональне застосування фізичних
навантажень.
Профілактика запальних захворювань нирок можлива завдяки системі заходів,
спрямованих на загартування організму, що має підвищити опірність до інфекцій.
Лікувальний вплив ЛФК при порушеннях обміну речовин та захворюваннях
залоз внутрішньої секреції грунтується на сам перед на трафічній дії фізичних
тренувань. М’язова діяльністьпосилює всі види обміну. Важливою є і можливість
запобігти розвиткові ускладнень захворювань.
1. Лікувальний вплив фізичних навантажень при захворюваннях органів
дихання проявляється у:
- покращенні трофічних процесів у легенях;
- прискоренні розсмоктування ексудату в плевральній порожнині;
- нормалізація нервово-регуляторного механізму дихання;
- профілактиці ускладнень;
- формуванні компенсацій у вигляді подовження окремих фаз дихання;
- зміні типу дихання;
- зміцненні дихальних м’язів;
- збільшенні рухливості грудної клітки;
- адаптації апарату дихання і організму в цілому до фізичних
навантажень.
2. Статичні дихальні вправи:
Дихання виконується носом, але при обструктивних порушеннях видих може
бути й через рот із опором або без нього, а також із вимовленням звуків.
Головну увагу приділяють:
- роботі певних груп дихальних м’язів;
- співвідношенню дихальних фаз;
- вентиляції визначених ділянок легень у статичному положенні тулуба і
кінцівок.
Вирізняють:
- Змішане (повне) дихання;
 19

- грудне дихання;
- черевне дихання;
- свідомо кероване локалізоване дихання.
Динамічні дихальні вправи виконують з рухами тулуба і кінцівок. Відведення
та розгинання кінцівок, розгинання тулуба зазвичай супроводжується вдихом,
згинання і приведення – видихом.
Дренуючі вправи являють собою поєднання довільного дихання з визначеним
положенням тіла, яке враховує топографічну анатомію легень.
Вправи для розтягування плевральних шварт передбачають глибоке
дихання у певних вихідних положеннях, затримку дихання, рухи тулубом і
кінцівками.
Звукорухова гімнастика - це коливальні рухи звукової хвилі в голосових
зв'язках, у ділянці грудей і живота, які періодично повторюються. Звук „І” вібрує
глотку й гортань, звук „Й” викликає вібрацію головного мозку, „а” і „о” - у ділянці
грудей, „е”, „о” - легень, серця, печінки, шлунка. Вібрація звуком позитивно впливає
на всі органи, особливо на серцево-судинну систему, посилює захисно-адапційні
реакції організму. Слід підкреслити, що чим протяжнішим буде склад, який
поспівують, тим сильніша його дія.
Режим економного дихання - широко розкрити рота, носоглотка розкрита (як
при необхідності язика висунути назовні), повітря великим ковтком втягується в
грудну клітку. Вдихати повітря через рот так, щоб ясно чувся звук „Ф” (губи
поставити „хоботком”) або звук „с”, що утворюється на кінчику язика, або „кх”,
локалізований у частині піднебіння; це може бути комбінований губами та
піднебінням звук „к-у-ф”. Перейти до такого дихання, щоб у ньому як можна менше
брала участь верхня частина грудної клітки.
3. Застосування ЛФК – важливий чинник у системі лікування та реабілітації
осіб із захворюваннями органів травлення. Основні механізми лікувальної дії
фізичних вправ
Інтенсивні фізичні навантаження мають пригнічуючий, а невеликі та помірні
навантаження стимулюючий вплив на рухову, секреторно-всмоктувальну функції
органів шлунково-кишкового тракту. Помірні навантаження стимулюють
вуглеводну, білкову та пігментну функції печінки, а також підвищують тонічну
активність мускулатури жовчного міхура.
Поліпшення функціонального стану органів травлення пов’язано з активною
дією фізичних вправ на перебіг трофічних процесів (трофотропний шлях дії) та
регенеративних потенцій тканини.
Особливу роль в цьому механізмі відіграє підвищення адаптаційно-
симпатичної нервової системи. Використовуючи помірні та емоційно-забарвлені
вправи при гастриті із зниженою секреторною функцією, можна підсилити
початкові перетравлювальні реакції на моторну функцію шлунка. У хворих на
виразкову хворобу шлунка фізичні, вправи які виконуються у повільному темпі і
монотонно, спроможні знижувати підвищену рухову активність і секрецію шлунка.
При виконанні легкого фізичного навантаження зменшення кількості крові,
що протікає до органів черевної порожнини, компенсується поліпшенням
венозного кровообігу, підсиленням кровообігу у артеріях і лімфообігу, підвищенням
 20

утилізації кисню та поживних речовин, що сприятливо позначається на процесах

травлення.
Разом з тим дія фізичного навантаження залежить від функціонального стану
центрів травлення. За даними Г.І.Красногорського протягом першої години після їжі
відбувається зниження умовних трудових рефлексів. Відновлення умовно-
рефлекторної діяльності починається через годину і досягає максимуму лише на
четверту годину після їжі. Відчуття ситості супроводжується зниженням
збудливості скелетної мускулатури.
Наступаюча потім нейрогуморальна фаза визначається діяльністю автономної
нервової системи шлунка, симпатико-адреналовою та інших нейрогуморальних
систем. Активізація симпатичної нервової системи, пов’язана з виконанням
фізичного навантаження у цей період, не тільки не пригнічує, а навіть підсилює
процес травлення. Подібна закономірність зберігається і підчас кишкової фази
травлення. Все це пояснює, чому фізичні навантаження, навіть дуже інтенсивні та
тривалі через 1,5-2 години після їди позитивно впливають на функції шлунка,
кишечника, печінки, жовчовивідних шляхів, підшлункової залози.
Таким чином, у механізмі дії фізичних вправ на органи травлення важливу
роль відіграє той фактор, що вони впливають на функціональний стан кори великих
півкуль головного мозку і тонус ВНС.
4. ЛФК при патології нирок:
- поліпшує та стимулюєфункції нирок;
- посилює сечовиділення і сприяє відтоку сечі;
- сприяє поліпшенню загального кровообігу і посиленню гемодинаміки в
нирках;
- зменшує і ліквідує запальний процес в нирках та сечовивідних шляхах;
- сприяє дезинтоксикації;
- поліпшує діафрагмальне дихання, що має сприяти кращому окисленню
сечі та нормалізації АТ;
- активізує обмін речовин;
- поліпшує психо-емоційний стан, нормалізує кіркові та вегетативні
нервові процеси;
- десенсибілізує та відновлює адаптацію до фізичних навантажень у
побуті та виробництві.
Всі загально - фізичні заходи (гігієнічні ванни, ванни з висівками, розтирання
шкіри фланеллю і. т. п.) мають на меті перш за все підвищити тонус ЦНС ( Є. М.
Тарєєв, 1958 ). Хворим слід уникати зайвих роздратувань, сильних емоцій, фізичних
перенапружень, контактів з інфекційними хворими, грубої їжі.
Охоронний режим із значними зниженням фізичного навантаження покращує
результати лікування таких хворих.
Сучасна медицина вважає, що при окремих формах хронічної ниркової
недостатності, коли підвищення рівня азотемії має стабільний характер, а серцево -
судинні розлади виражені помірно, російська лазня може з успіхом застосовуватись
як важливий компонент у терапії цих хворих. Парні лазні можна рекомендувати 2 - 3
р. на тиждень.
При гострому пієліті до фізичної реабілітації приступають після зниження
 21

температури, а заняття Л Г проводять згідно з лікувально - руховими режимами. В.

п. для вправ - лежачи на спині, сидячи, поступово переходячи до в. п. стоячи.
Добирають вправи для малих та середніх м'язових груп з обмеженням на великі.
При хронічному пієліті фізична реабілітацію проводиться за тим же
принципом, що й при інших хронічних захворюваннях нирок.
При сечокам'яній хворобі на тлі загальнозміцнюючих вправ широко
застосовують спеціальні вправи:
для м*язів черевного пресу, " повороти і нахили тулуба,
діафрагмальн є дихання,
ходьба з високим підніманням стегон, з випадами.
Дещо обмежено, з урахуванням особливостей клінічного перебігу
захворювання дають дозований біг з високим підніманням колін, різкі зміни
положення тулуба, стрибки, зіскоки із сходинок. Ці вправи можуть сприяти
покращенню пасажу сечі по сечовивідним шляхам і виведенню, „ піску ' \ камінчиків
невеликих за розмірами.
У разі небезпеки загострення сечокам'яної хвороби ( наприклад, наявність
коралоподібного каменя ) такі вправи протипоказані.
Для запобігання нападам ниркової коліки слід уникати труської їзди, стрибків,
піднімання тягарів різних рухів у побуті та під час трудової діяльності. ,
Найголовнішою умовою успішного лікування є збереження повно-
цінного відтоку сечі з нирок та сечових шляхів, особливо (іри вживанні сечо-
гінних засобів.
Тому фізична реабілітацію слід поєднувати з прийомом спазмолітиків (для
зменшення рефлекторного спазму гладких м'язів ), а ЛГ краще виконувати після
прийому рідини та сечогінних препаратів. f
Крім Л Г хворим на сечокам'яну хворобу доцільно призначати масаж у
сегментах 09-12таЬ1-4,що мас вплинути на спину і таз.
Починають його у поперекових сегментах біля хребта й переходять на ділянку
м'язового напруження у ділянці гребенів тазових кісток, щоб зняти його.
Щоб зняти ниркову кольку роблять сильні розтирання у куті між 12-м ребром
і хребтом, а також у ділянці Д 3 — 4 на спині. Процедуру закінчують масажем
передньої стінки черева й ділянки над лоним з'єднанням.
При хронічних захворюваннях нирок фізична реабілітація проводиться в
період санаторного лікування і спрямована на формування стійкої компенсації
функції нирок.
Провідним фактором у лікуванні на курортах з сухим і теплим кліматом с
аеро- та дієтотерапія в умовах постійного підвищеного потовиділекь-ня.
Так, після потогінних ванн піт хворих містить до 70 - 80 % загальної кількості
залишкового азоту у крові.
Лікування на кліматичних курортах триває 48 діб - від травня до вересня - на
Південному березі Криму і від квітня до жовтня - у середній Азії. Перебування в
умовах сухого і жаркого клімату сприяє нормалізації імунної реактивності.
У Ялті впроваджена дозована аерогіпертермія - кількагодинне перебування
{ через день ) у приміщенні з мікрокліматом, що нагадує умови середньої Азії
(температура повітря 40 - 45 *С, при відносній вологості 20 -25 % ).
 22

В умовах санаторію призначають РГТ, ЛГ, теренкур, пішохідні прогулянки,

ігри ( настільний теніс, крокет, городки, кегельбан ).Танцюваги можна ритмічно,
спокійно без різких рухів та посмикувань.
Вправи проводять у повільному темпі ритмічно без значного навантаження на
поперековий відділ хребта.
Гематурія { понад 10-15 еритроцитів у полі зору ), підвищення AT стає
причиною відміни ЛФК на деякий термін,
Дозовані фізичні тренування, особливо на свіжому повітрі, сприяють
посиленню обмінних процесів та зменшенню спазматичних реакцій, знижують AT,
покращують самопочуття хворих.
Не слід рекомендувати хворим на нефрит та сечокам'яну хворобу волейбол,
баскетбол, футбол та інші силові ігри.
Купання дозволяють у річці або морі при температурі воли не нижче за 22 *С,
відсутності вітру та інші охолоджуючих факторів. Не дозволяють засмагати,
особливо під прямим сонячними променями щоб не загострилось захворювання
( нефрит й т. п.).
5. Загальне ожиріння пов’язане з підвищеним відкладенням жиру на підгрунті
надлишкового харчувння та недостатнього окислення харчових речовин.

Ефект ЛФК пов’язаний з:

- посиленнями у тканинах енергетичних процесів, які підвищують
спалення жирів;
- нормалізацію функцій кровообігу і дихання;
- покращенням діяльності системи травлення;
- удосконаленням координації рухів;
- корекцією постави;
- підвищенням тренованості як засобом збільшення ліполітичної активності
легенів, печінки, нирок, скелетних м’язів;
- підвищенням розумової і фізичної працездатності;

- запобіганням розвитку ускладнень. При цукровому діабеті. ЛФК:

- стимулює обмін речовин у тканинах;
- стимулює утилізацію цукру тканинами;
- посилює дію інсуліну;
- покращує функцію кардіореспіраторної системи;
- покращує функцію органів травлення і виділення;
- зміцнює організм хворого і підвищує його працездатність;
- запобігає розвиткові ускладнень.
М’язова робота (особливо на витривалість) супроводжується зниженням рівня
 23

інсуліна у плазмі і підвищенням вмісту глюкогону, а також катехоламінів,

соматотропного гормону і кортизолу. Цим забезпечується підвищений глікогеноліз і
ліноліз, які необхідні для енергетичного
Література:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук
В.В., Дзяк Г.В.,.Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 Руководство по
кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П., Банкова Ст. София, Медицина и
физкультура, 1978 – 357 с.
2. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Журавлева А.И.,
Граевская Н.Д. М., Мед., 1993 – 431 с.
3. Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М.,
«МЕДпрессинформ», 2005 – 328 с.
 24

4. ТЕМА ЛЕКЦІЇ:“ ЛФК при оперативному втручанні на органи грудної

та черевної порожнини. ЛФК в травматології та ортопедії”
Кількість годин – 2.

Клінічний досвід показує, що розвиток адаптаційних можливостей організму,

а також попередження та усунення деяких1 післяопераційних ускладнень не
можливо досягти лише за допомогою однієї медикаментозної терапії. Т ому
комплексний лікувально-профілактичний вплив на хворого у перед і
післяопераційному періоді передбачає застосування ЛФК, як метода патогенетичної
терапії. Регламентовані фізичні тренування підтримують нормальну життєдіяльність
здорової людини та сприяють активній мобілізації відновлювальних та
компенсаторних механізмів у хворого.
Використання фізичних вправ як біологічного стимулятора та незмінного
засобу у боротьбі з деякими відхиленнями найважливіших функцій організму
дозволяє призначати ЛФК у ранні терміни у післяопераційному періоді та дає
можливість розглядати кінезітерапію як важливий фактор стимуляції гомеостазиса
організму, порушеного захворюванням та оперативним втручанням.
Два методи лікування: спокій та рух не повинні виключати один одного, а
навпаки, вірне поєднання спокою та м’язової активності у рамках визначеного
рухового режиму забезпечує швидке відновлення працездатності хворого. Руховий
режим хворого слід активізувати як найраніше (ЛГ, раннє перевертання у ліжку,
раннє вставання).
При травмах пошкоджуються не тільки окремі кістки та м’які тканини, але й
відбувається порушення функцій всього оргазму в цілому. Зміни м’яких тканин при
їх травматичних пошкодженнях призводить до рубцювання, яке може обмежувати і
затруднювати функцію вже порушену тривалим спокоєм у процесі лікування
шляхом іммобілізації.
Тому завжди потрібний певний термін для того, щоб після консолідації
перелому відновити ще й функцію кінцівки, збільшити силу та витривалість м’язів.
Призначення засобів ЛФК у якомога раніші терміни забезпечує їх
ефективність.
Адекватні фізичні тренування на різних етапах комплексної терапії хворих з
травматологічною та ортопедичною патологією сприяють нормальній
життєдіяльності травмованої та хворої людини і активізують відновлювальні та
компенсаторні механізми організму. Для якнайшвидшого одужання необхідно
поєднання спокою та м’язової активності хірургічного втручання та фармакотерапії.
Все це має забезпечити відновлення працездатності хворого у найкоротші терміни.
Застосування ЛФК у хірургічній клініці.
Кінезітерапія є важливим елементом комплексної патогенетичної терапії, що
має виражену функціональну спрямованість. Протипоказання до призначення ЛГ у
 25

хірургії:
- наявність значного кровохаркання, наявність або загроза легеневої
кровотечі;
- декомпенсація серцевої діяльності ІІІ ст.;
- гіпертермія (38-39ºС), що не обумовлена затримкою мокротиння;
- наявність сторонніх тіл поблизу судин та нервів;
- загальний тяжкий стан хворого, ускладнений шоком (післяопераційним);
- тромбоемболічні ускладнення, наявність бронхіальних свищів;
- значне зміщення органів середостіння;
- спонтанний пневмоторакс;
- підшкірна емфізема, що швидко зростає;
- значний больовий синдром.
Передопераційна підготовка хворого
Після ретельного клінічного та функціонального обстеження хворого
призначається ЛГ, яка має поліпшити психофізичний стан організму пацієнта
(настрій, діяльність внутрішніх органів та систем) та передбачає навчання вправам
раннього післяопераційного періоду. ЛФК має на меті усунення негативних впливів
малорухливості та психофізичного навантаження.
Після операційний період хворих
У першому періоді ЛГ проводиться індивідуальним та мало груповим
методами у вихідному положенні лежачи або сидячи. Велика увага приділяється
глибокому діафрагмальному диханню з акцентом на
подовжений та посилений видих. Це забезпечує належну дренажну функцію
бронхів, збільшує екскурсію діафрагми, сприяє розтягненню та черевних спайок,
збільшує дихальні резерви легень. До комплексів ЛГ включають динамічні вправи
для невеликих та середніх м’язових груп, нескладні для виконання та
запам’ятовування.
Для профілактики ускладнень з боку легень при наявності великої кількості
мокроти слід застосувати постуральний дренаж та дренажні вправи. З цією метою
хворий займає таке положення, при якому зона ураження легені розташовується
вище дренуючого її бронха. Сила тяжіння сприяє переміщенню мокроти у головний
бронх, біфуркацію трахеї, тобто виводиться назовні із уражених бронхів та
порожнин. Мокрота у біфуркації трахеї викликає сильне подразнення, кашель, що
сприяє видаленню її із легень. Дренажні вправи у І-му періоді фізичної реабілітації
хворих після операції на легенях складають до 70% від усієї кількості вправ
комплексу ЛГ.
Останнім часом збільшилась кількість хворих похилого віку. Слід
враховувати, що морфологічні та функціональні зміни у різних органах та системах,
пов’язані з віком хворих, суттєво впливають на характер перебігу загального
захворювання і травм, а отже і на результати терапії. У осіб похилого віку у декілька
разів частіше виникають ускладнення після операції (у середньому 20-40%), що
обумовлено змінами реактивності та зниженням компенсаторно-пристосувальних
можливостей організму на вплив захворювання, травми, наявності супутньої
патології.
Тому основною профілактикою післяопераційних ускладнень мають бути
 26

лікувальні заходи, спрямовані на підвищення функціонального стану організму,

зменшення ступеня патологічних проявів супутніх захворювань та вікових змін.
Раннє застосування ЛФК у післяопераційному періоді обумовлено тим, що
ускладнення, особливо з боку кардіо-респіраторної системи, виконують найчастіше
у першу добу, а передумови для тромбоемболії та легеневих ускладнень
створюється під час самої операції (особливо тривалої).
При створенні спокою після операції вагою тіла стискаються венозні
сплетіння, порушується трофіка венозних стінок та цілісність ендотелії, що сприяє
застійним явищам у судинах ніг, малого тазу, черевній порожнині, легенях. Все це
разом з підвищеною в’язкістю крові обумовлює більшу частоту тромбозів у хворих
похилого віку та з зайвою вагою.
Розвитку легеневих ускладнень сприяє: зменшення амплітуди рухів грудної
клітки та діафрагми, зниження та нерівномірність вентиляції легень, погіршення
газообміну легень. Посилення секреції трахеобронхіальних залоз, зниження
кашльового рефлексу.
Яким же чином засоби кінезітерапії допомагають запобігти виникненню
післяопераційних ускладнень та їх усуненню? Фізичні вправи збільшують
рухливість діафрагми та грудної клітки, покращується робота легень,
поглиблюється дихання, значно підвищується легенева вентиляція, що попереджує
розвиток гіпостатичної пневмонії. Глибоке дихання підсилює присмоктуючу дію
грудної клітки, сприяє відтоку крові з черевної
порожнини до серця, полегшує його роботу. Скорочення скелетних м’язів під
час виконання вправ покращує периферичний кровообіг та попереджує застій крові і
лімфи, особливо у черевні порожнині.
Адекватний кровообіг у ділянці післяопераційної рани поліпшує трофіку
травмованих тканин і сприяє швидкому загоєнню ран та утворенню міцного та
еластичного рубця.
Масаж тулуба та кінцівок заспокійливо впливає на хворого, призводить до
зменшення частоти дихання, посилюючи компенсаторний ефект
загальнозміцнюючих та дихальних вправ.
Скорочення черевних м’язів під час занять ЛФК підсилює перистальтику
шлунку, кишечника, жовчного та сечового міхура, що має сприяти повноцінному
травленню та виділенню продуктів обміну речовин і попереджує утворення грубих
спайок.
Фізичні вправи, знижують силу гальмівних процесів у нервовій системі,
запобігаючи виникненню рефлекторної затримки сечовипускання і дефекації, що
часто спостерігається після операції на органах черевної порожнини.
Після операцій, особливо на органах грудної клітки, хворим краще перебувати
у положенні з при піднятим головним кінцем ліжка. Це обумовлено тим, що у
горизонтальному положенні збільшується кровонаповнення легень, тоді як
хвилинний огляд легеневої вентиляції у положенні лежачи менший, ніж у положенні
сидячи або стоячи. У положенні напівсидячи підвищується тонус ВНС,
збільшується екскурсія легень та діафрагми, полегшується приплив венозної крові
до серця, зростає пульсовий тиск, артеріальний тиск, зменшуються застійні явища у
грудній та черевній порожнині, легше відкашлюється мокротиння.
 27

Таким чином систематичні заняття фізичними вправами у перед- та

післяопераційному періодах сприяє удосконаленню центральних нервово
рефлекторних механізмів, що регулюють діяльність внутрішніх органів, внаслідок
чого розвивається функціональна адаптація до зростаючих фізичних навантажень і
організм набуває властивості переносити значні функціональні зміни.
2. В основі патофізіологічних механізмів, що формуються після травм, лежать
порушення еферентації від іммобілізованої кінцівки.
Таким чином, тривалий спокій, знижуючи емоційну та фізичну активність
хворого, посилює порушення, спричинені травмою, сприяє розвиткові ускладнень,
знижуючи рівень адаптації організму до фізичного навантаження, крім того,
послаблюється загальна психологічнанастроєність хворого на активну трудову
діяльність.
При переломах кісток відламки з’єднуються двома методами:
закритим – різні види витягання і ручне виправлення з наступною фіксацією
(гіпсовою пов’язкою, апаратом Ілізарова, шинами), а також відкритим – оперативне
втручання з фіксацією відламків кісток цвяхом, металевими стержнями, пластинами,
шурупами, гвинтами, бинтами, кістними штативами і трансплантатами.
При травматичних пошкодженнях найчастішими ускладненнями є:
- контрактура (обмеження рухливості суглобів на згинання, розгинання
відведення в бік);
- туго рухливості у суглобі (різке обмеження рухливості, коли у суглобі
наявні лише коливальні рухи в межах 3º – 5º);
- анкілоз (повна відсутність руху в суглобі, викликана зрощенням
кісток, що підтверджується рентгенограмою);
- псевдоартроз (у незрісшихся відламках кісок відбувається
згладжування країв, кістковий канал заростає з утворенням капсули навколо місця
перелому, що дозволяє робити рухи).
Відкриті переломи інколи ускладнюються остеомієлітом. Так, одним із
основних засобів лікування травм і профілактики їх ускладнень - заняття ЛФК, які
поділяються на три періоди.
І період – вимушеної нерухомості (імобілізації). Він відповідає гострій фазі
захворювання. Задачі ЛФК: лікувати гематому, забезпечити правильне з’єднання і
зрощення відламків кісток, покращити загальний стан хворого, діяльність
внутрішніх органів та обмін речовин.
Вихідне положення для вправ ЛГ – лежачи, сидячи або стоячи. після кожної
загальнозміцнюючої або спеціальної вправи (для м’язів ушкодженої ділянки) слід
виконувати дихальну вправу. Темп – повільний та середній. Через 3 хв. після
заняття ЛГ пульс має відновитися.
Завдання ІІ періоду ЛФК – відновлення функцій після зняття імобілізації.
Одна дихальна вправа виконується через 2 загальнозміцнюючих або спеціальних
вправи, темп – середній.
У ІІІ періоді ЛФК сприяє повному відновленню функцій ушкодженого органу
і всього організму. Виконують одну дихальну вправу на 3 загальнозміцнюючих або
спеціальних.
ЛФК допомагає організму пристосуватися до побутових і виробничих
 28

навантажень, а у випадку неможливості повного відновлення – сформувати нові

комплексні рухові навички.
Цілі, завдання, методика фізичних вправ у кожному періоді відновного
лікування залежить від багатьох причин: які тканини або органи пошкоджені (м’язи,
зв’язки, кістки), від виду травми (перелом, вивих, розрив тканин), від місця
пошкодження (епіфіз або діафіз кістки суглоба) та метода лікування (без операції
або оперативно).
ЛФК при консервативному лікуванні призначається на 2 день після травми.
При оперативному – у першу добу після операції, а при тяжких травматичних
пошкодженнях – коли хворий перебуває у відділенні реанімації.
3. Лікування сколіотичних хвороб передбачає:
- раціональний руховий режим; ЛФК;
- користування твердою постіллю, раціональними меблями;
- обмеження терміну перебування у вертикальному положенні;
- ортезування (корсети);
- хірургічне лікування.
Фізичні вправи мають стабілізуючий вплив на становий хребет, зміцнюючи
м’язи тулуба, сприяють корекції деформацій, покращюють поставу і функції
внутрішніх органів, мають загальнозміцнюючий ефект. ЛФК показана на всіх етапах
розвитку сколіоза, але кращі результати вона дає при початкових стадіях сколіоза.
Протипоказані вправи, які збільшують гнучкість станового хребта і
перерозтягують його.
Комплекс засобів ЛФК, які призначають при консервативному лікуванні
скаліозу передбачає:
- ЛГ (вправи симетричні і асиметричні);
- гідрокінезітерапію;
- масаж;
- корекцію положенням;
- елементи спорту.
4. Види дефектів постави:
Порушення постави розрізняють в сагітальній та фронтальній площинах.
Неправильні види постави в сагітальній площині визначають при огляді людини в
профіль. Існує 3-и фактори, які визначають види порушень постави:
S стан хребта;
S кут нахилу таза;
S стан м’язової системи.
Плоска спина - характеризується зменшенням фізіологічних вигинів хребта
(особливо в поперековій частині), недостатнім кутом нахилу таза, розтягнутими
м’язами спини і грудей. Харакктерними ознаками плоскої спини є крилоподібна
форма лопаток, недостатньо випукла (плоска) грудна клітка, нижня частина живота
видається в перед, плоскі сідниці. Внаслідок зменшеннявсіх фізичних вигинів
хребта погіршується його ресорна функція, що в свою чергу має негативний вплив
на стан спинного та головного мозоку, особливо при бігу, стрибках та ін. фізичних
вправах, які викликають струшування хребта. Тому діти з подібною деформацією
скаржаться на швидку втомлюваність, головний біль, знижену працездатність.
 29

Кругла спина - характеризується збільшенням грудного кіфозу, зменшенням

шийного і поперекового вигинів (фізіологічних лордозів) та недостатнім кутом
нахилу таза. Усі м’язи згиначі тулуба переважають над розгиначами: м’язи грудей,
живота, задньої поверхні стегон. ЇЇ проявами є нахилена вперед голова, дугоподібна
спина, крилоподібні лопатки, звисаючі плечі, плоскі сідниці, злегка зігнуті в колінах
ногита живіт, що вип’ячується у нижній його частині. Де-хто з авторів (Горяная
Г.А., Іваськів Б.К.) розглядають круглу спину та сутулість, як різні дефекти постави.
Сутула спина - характеризується збільшеним грудним кіфозом при
фізіологічних лордозах. Необхідно відрізняти справжню сутулість від несправжньої.
Остання характеризується значним розвитком мускулатури спини, а не
викривленням хребта, або слабкістю м’язів спини. Олкремі автори (С.Н.Попов)
вважають, що необхідно відрізняти кіфоз від круглої
спини та сутулості. Кіфоз визначається ними, як фіксоване викривлення
хребта внаслідок травм рахіту тощо. Наслідком круглої спини та сутулості є
зменшення глибини вдиху і видиху, менш економна робота дихальної системи.
Неповноцінна екскурсія грудної клітки призводить до зменшення присмоктуючої
сили грудної клітки, що ускладнює роботу серця. Ось чому так важливо якомога
раніше розпочати боротьбу з цими дефектами, тим більше, що запущені їх форми
важко піддаються виправленню.
Кругло-вигнута спина – характеризується збільшенням фізіологічних
вигинів хребта та надмірним кутом нахилу таза, недостатнім розвитком м’язів
спини, живота, передньої поверхні стегон. Проявами кругло-вигнутої спини є
дугоподібна її форма, крилоподібні лопатки, зведені впред та опущені плечі,
нахилена вперед голова, звисаючий живіт та сідниці, що різко виступають назад.
Цей дефект піддається корекції легше, ніж кругла спина.
Плоско-вгнута (лордотична) спина. Це різновид плоскої спини. Він
характеризується зменшеним грудним кіфозом та збільшеним поперековим
лордозом. Проявами плоско-вгнутої спини є сильно нахилений вперед таз, вип’ячені
назад сідниці, відвислий живіт, плоска грудна клітка, крилоподібні лопатки. Цей
дефект постави зустрічається дуже рідко.
Дефекти постави у фронтальній фронтальній площині визначаються при
огляді людинизі сторони спини. Асиметрична (сколіотична) постава
характеризується асиметрією між правою та лівою частиною тулуба. Вона
проявляється в асиметричному розташуванні плечового пояса, лопаток, трикутників
талії тощо.
При сколіотичній поставі на рентгенограмі відхилень хребта від норми не
спостерігається. Однак м’язи спини розвинуті асиметрично – на сторні піднятого
плеча – слабкі, розтягнуті, а на сторноні опущеного плеча – скорочені. Це нестійке
положення тіла може бути виправлене самою дитиною при напруженні певної групи
м’язів.
Перелічені порушення постави не є захворюваннями, а функціональними
розладами опорно-рухового апарату. Однак, вони змінюють стійкість хребта до
деформуючих впливів, ослаблюють виснажені групи м’язів, порушують
взаєморозташування внутрішніх органів і несприятливо діють на їх функцію, що
робить хребет та органім в цілому схильними до різих захворювань.
 30

При виявленні дефекту постави варто негайно приступити до його ліквідації.

5. Особливості фізичної реабілітації при порушеннях постави.
Розрізняють загальну і спеціальну; активну та пасивну; морфологічну і
функціональну види корекції.
Загальна корекція включає в себе комплекс оздоровчих і
загальнозміцнюючих заходів, які впливають на формування опорно-рухового
апарату дітей підлітків та їх загальний розвиток. Це загальнооздоровчі фізичні
вправи, ігри, загартування, режим праці і відпочинку, раціональне харчування та
інші.
Спеціальна корекція передбачає застосування корегуючих вправ для
виправлення морфологічних і функціональних порушень опорно-рухового апарату.
Під морфологічною корекцією розуміють виправлення кривизни хребта,
кута нахилу таза, асиметрії плечового пояса. лопаток.
Фізіологічна корекція передбачає використання фізичних вправ спрямованих
на нормалізацію функцій серцево-судинної, дихальної та нервової систем.
Змістом активної корекції є свідоме і цілеспрямоване використання
пацієнтом спеціальних корегуючих вправ у поєднанні з оздоровчими засобами
фізичної культури.
Пасивна корекція – це ряд спеціальних впливів, що відбуваються без
активної участі дитини (пасивні рухи, масаж, корсети, супінатори тощо).
Комплексне використання засобів корекції є умовою раціональної організації
роботи по ліквідації порушень постави у дітей.
При підборі засобів фізичного виховання спеціальної корекції для вирішення
завдання ліквідації порушень постави необхідно дотримуватись наступних
принципів:
- мобілізації хребетного стовпа (який реалізується за допомогою вправ
спрямованих на збільшення рухливості в зоні викривлення);
- витяжіння хребетного стовпа (який реалізується через виконання
фізичних вправ на розтягнення зв’язокового апарату хребта);
- вигинання хребетного стовпа (який реалізується через виконання
фізичних вправ, спрямованих на зміцнення ослаблених м’язів тулуба, підвищення
рівня їх силової витривалості). Роботу по підтриманню скелету в чітко визначеному
положенні виконують біля 300 великих і дрібних м’язів. А у підтриманні лише
хребта приймають участь біля 150 м’язів і два десятка м’язів забезпечують пряме
утримання голови. Їх напруження повинно відбуватися із відповідною силою, що
забезпечує правильне положення тіла. „Помилка” будь-якого м’яза чи групи м’язів
спричиняють порушення постави. Таким чином формування м’язового корсету має
особливий сенс.
- розвантаження хребта (який реалізується через виконання фізичних вправ
з вихідних положень лежачи на спині та животі, у висі і особливо в упорі стоячи на
колінах, що дає можливість цілеспрямовано діяти на окремі відділи хребта. Вибір
вихідного положення в кожному конкретному випадку визначається характером
порушення постави).
Завдання формування правильної постави передбачає виконання фізичних
вправ на розвиток гнучкості та рухомості хребетного стовпа, кульшових і плечових
 31

суглобів; створення м’язового корсету; розвитку й удосконалення м’язово-

суглобового відчуття через формування стереотипу правильного положення тіла під
час ходьби, сидіння, стояння, виконання різних видів діяльності.
Навичка правильної постави формується на основі позних рефлексів.
Найбільш вивченими серед них є шийно-тонічні рефлекси, які визначають
положення голови відносно тулуба. Так, коли людина опускає голову вниз, у неї
різко понижується тонус м’язів плечового поясу і верхньої частини тулуба, які
підтримують тіло у вертикальному положенні. При цьому спина набуває
дугоподібної форми, зводяться вперед плечі, вип’ячується живіт. При прямому
положенні голови, людина мимовільно набуває правильної постави. Тому вправам,
що тренують правильне положення голови відносно тулуба необхідно приділити
особливу увагу. Розвивати статичну витривалість м’язів шиї допомагають вправи з
утриманням на голові різних предметів (дерев’яних кружечків, мішечків вагою у
200 – 300 г, наповнених дрібними камінцями, піском чи сіллю).
Корегуючі фізичні вправи чергують з розслабленням м’язів і дихальними
вправами та добираються в залежності від виду порушення постави.
Ефективність корегуючої гімнастики значно підвищується при застосуванні
плавання. У воді використовуються різноманітні вправи для розвитку сили і
витривалості м’язів та виховання правильної постави. Для цього застосовують ласти
надувні круги, м’ячі, дошки з пінопласту та інші підтримуючі засоби, які
фіксуються на рівні тазу, що не дозволяє прогинатися дитині у поперековій ділянці і
розвантажують хребет.
Вибір стилю плавання визначають характером дефекту. Для усунення
сутулості рекомендують плавати вільним стилем чи способом брас на грудях чи
спині. Останній стиль є основним при порушенні постави, оскільки складається з
симетричних, послідовних плавальних рухів руками і ковзання.
Корекція плоскостопості має на меті:
- зміцнення м’язів і зв’язок стопи;
- захистити весь організм, і насамперед становий хребет, від
перенавантажень;
- запобігти розвитку ускладнень (артроза дрібних суглобів стопи).
Для лікування плоскостопості призначають:
- ЛГ;
- масаж;
- повноцінну отопедичну корекцію (устілки, міжпальцеві коректори).
6. Лікування ураження м’язової кривошиї передбачає застосування:
- ЛФК;
- лікування положенням (спеціальні укладки, гіпсові ліжечка і т.п.);
- хірургічне втручання.
ЛФК призначають з перших тижнів життя.
Комплекс ЛГ будують на основі пасивних гімнастичних вправ, позно-
тонічних рефлексів поєднуючи їх з масажем.
При уродженому вивиху стегна лікування починають з перших тижнів після
народження дитини. Всі методи спрямовані на забезпечення тривалої затримки
стегна в позиції абдукції та флексії у кульшовому суглобі.
 32

Оперативні проводять після 3-х років, якщо консервативне лікування не було

успішним.
7. Консервативна терапія остеохондрозу хребта передбачає:
- руховий режим, застосування ЛФК;
- фармакотерапію;
- ортопедичні засоби;
- фізіотерапію;
- санітарно-курортне лікування.
У гострому періоді захворювання слід оберігати опорно-рухову систему, тому
до комплексу ЛГ включають найпростіші вправи, без м’язового напруження, з
обмеженою амплітудою рухів у суглобах кінцівок і хребта.
ЛГ сприяє не тільки зміцненню м’язів, покращенню крово- і лімфообігу, але й
виробленню компенсаторно-пристосувальних механізмів, спрямованих на
відновлення порушеної захворюванням фізіологічної рівноваги у руховому сегменті
хребта. Цей ефект впливу ЛФК дає змогу віднести її до патогенетично
обгрунтованих методів лікування остеохондроза хребта.
З метою імобілізації хребта застосовують розвантажувальні крсети
полегшеного типу, які забезпечують зменшення осьового навантаження на хребет за
рахунок перенесення частини маси тіла спереду і знизу назад і вгору у напрямку до
хребта, що особливо корисно при відвислому животі.
Особам, які виконують фізичну роботу радять користуватись поясом
штангіста.
У підгострий період до комплексу ЛГ включають рухи, що сприяють
розтягненню хребта та зміцнюють м’язи черева.
У стадії ремісії ЛФК проводять у тренуючому режимі, звертають увагу на
раціональні трудові та побутові навички та звички.
Механізми екстензійної терапії полягають у:
- розвантаження хребта шляхом збільшення відстані між хребцями;
- зниженні внутрішньодискового тиску, що зменшує протрузію;
- збільшується вертикальний діаметр міжхребцевого отвору, що сприяє
декомпресії корінця та зменшенню набряків;
- усувається підвивих у міжхребцевих суглобах, що дає декомпресійний
ефект.
Застосування гідрокінезітерапії передбачає:
вільні рухи тулубом;
вправи біля бортика, що сприяють витяганню хребта;
„крвзання” та плавальні рухи у воді.
Література:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук В.В.,
Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
5. Руководство по кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П.,
Банкова Ст. София, Медицина и физкультура, 1978 – 357 с.
6. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Журавлева А.И.,
Граевская Н.Д. М., Мед., 1993 – 431 с.
3. Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М.,
 33

«МЕДпрессинформ», 2005 – 328 с.

 34

5. ТЕМА ЛЕКЦІЇ: „ЛФК при захворюваннях та травмах центральної

нервової системи. ЛФК при захворюваннях та травмах периферичної нервової
системи.”
Кількість годин - 4.

У патогенезі захворювань нервової системи важливе значення мають

психоемоційні перенапруження, травми, інфекції, судинні розлади та інші причини.
Перебіг нервових захворювань характеризується довготривалістю, більшим
поширенням серед населення міст, схильністю до рецидивів.
У реабілітації пошкоджень та захворювань нервової системи лікувальна
фізкультура займає чільне місце. Фізичні вправи – дуже сильний подразник ЦНС і
вони можуть змінити співвідношення збуджувальних та гальмівних процесів у корі,
вплинути на їх якість. Крім того, фізичні тренування позитивно впливають на стан
нервової системи завдяки поліпшенню загального стану хворого. При цих
захворюваннях особливо сприятливу дію мають такі фактори: ЛФК, режим
зайнятості, трудотерапія, загальний лікувально-охоронний режим.
Застосування засобів ЛФК при патології нервової системи сприяє скороченню
термінів перебування хворих у неврологічному відділенні стаціонару, подовжує
стадію ремісії в хворих на хронічні захворювання та зберігає працездатність хворих,
зменшує потребу у фармакологічних препаратах.
Загальні основи застосування ЛФК при захворюваннях нервової системи. ЛФК
у неврологічній клініці є методом відновної терапії і використовується, як метод
патогенетичної, неспецифічної, комплексної терапії та профілактичної медицини.
Важливе етіотропне, протизапальне, замісне, профілактичне лікування хворих
з патологією нервової системи, але лише воно не може на всіх етапах забезпечити
відновлення структури та функції вражених нервових структур. Терапія і
відновлення нервово-м’язової функції руху неможливі без широкого застосування її
найадекватнішого подразника — самого руху.
Для призначення адекватної індивідуальної програми фізичної реабілітації
хворому необхідно визначити наступні параметри:
особливості клінічного перебігу захворювання (ступінь порушення мозкового
кровообігу, характер неврологічних синдромів, рівень рухового дефекту,
вираженість астенії та нервово-психічних розладів та ін.);
особливості особистості пацієнта (ставлення до захворювання, бажання
активно співпрацювати з реабілітологом, рухові навички, наявність шкідливих
звичок та ін.);
побутову, професійну, соціальну пристосованість хворого.
Особливості призначення засобів ЛФК при неврологічній патології:
ранній початок застосування ЛФК з активним поступовим розширенням
рухового режиму;
вплив ЛФК спрямовано на вищу нервову діяльність з метою навчання
елементарним вправам відповідного і компенсуючого характеру;
 35

добір спеціальних вправ за патогенетичним принципом у поєднанні із

загально-зміцнюючим впливом та в залежності від наявних рухових, чуттєвих та
загально соматичних можливостей хворого з урахуванням тренувального ефекту;
вибір засобів ЛФК в залежності від конкретних завдань даного етапу
реабілітації.
2. Лікувальне застосування засобів кінезітерапії при порушеннях мозкового
кровообігу базується на біологічному психологічному та соціальному значенні
механізмів руху та особливостях особистості, як одних з основних проявів
життєдіяльності людини.
До єдиної системи реабілітації включають своєчасне виявлення хворих з
початковими проявами недостатності мозкового кровообігу, відновлювальну
терапію та соціально-трудову реадаптацію хворих з наслідками інсульту.
Завдання реабілітаційних заходів у ранньому періоді інсульту — відновлення
функції морфологічно збережених, але функціонально недіяльних нейронів та
пригнічення тих механізмів, які обумовлюють утворення зони функціональної
асинапсії.
Набряк та гіпоксія викликають зміни у синапсах, що порушує проведення
нервових імпульсів та призводить до дефіциту збудження. Утворюються динамічні
(зворотні) вогнища дефіциту збудження.
Фізичні вправи підвищують рухливість нервових процесів, сприяють
розвиткові пристосувальних реакцій та утворенню нових умовно-рефлекторних
зв’язків, формуванню оптимальних рухових стереотипів.
З метою запобігання розвитку дефіциту збудження призначають масаж,
фізичні вправи, електростимуляцію. Масаж та ЛГ подразнюють рецептори м’язових
веретен, що збільшує надходження імпульсів до мотонейрону.
Справжнє відновлення можливе лише у ранні терміни після інсульту (до 6
місяців). У випадках значних деструктивних пошкоджень мозку відновлення
порушених функцій відбувається шляхом їх компенсації за рахунок інших
збережених функціональних систем.
Компенсація, на відміну від справжнього відновлення, є новою організацією
порушеної функції. Спочатку з’являються елементарні пристосувальні реакції, які
стають досконалішими по мірі вироблення нових умовних рефлексів.
Відновне лікування при пірамідних моторних порушеннях диференціюється в
залежності від типу парезу.
Руховий режим та його зміни призначаються лікуючим лікарем індивідуально
з урахуванням стану хворого та динаміки клінічного перебігу захворювання.
З метою профілактики застійної пневмонії та інших наслідків гіподинамії, для
підготовки до переходу у положення сидячи, повороти хворого на бік здійснюють
на 2-5-й день від початку захворювання.
У гострому періоді під час ліжкового рухового режиму призначають статичні
дихальні вправи, потім до комплексу ЛГ включають і динамічні дихальні вправи. ЛГ
має сприяти збільшенню рухливості діафрагми. Дихання має бути повільним,
плавним, ритмічним, середньої глибини („повне дихання”).
Пасивні вправи призначають через 3-4 дні від початку захворювання,
 36

виконують їх щоденно і декілька разів на день. Повторювати рухи слід у кожному

суглобі до 10-15 разів, не допускаючи затримки дихання і підвищення спастичності.
Пасивні рухи мають виконуватись плавно, повільно, ізольовано у кожному суглобі,
у всіх площинах, без болісних відчуттів, з поступовим збільшенням амплітуди, не
допускаючи перерозтягнення ослаблених м’язів.
Починати вправи доцільно з проксимальних суглобів і переходити на
дистальні з метою запобігання розвитку синкінезій та для зменшення спастичності
м’язів.
Лікування положенням запобігає виникненню тугорухливості, контрактур та
деформацій у паретичних кінцівках, підтримує пасивну рівновагу між паретичними
м’язами та їх антагоністами, попереджує перерозтягнення паретичних м’язів.
Тривалість процедури — 1-2,5 години в залежності від суб’єктивних відчуттів
хворого і вираженості спастичності м’язів: біль та збільшення тонусу м’язів є
сигналом до припинення цього виду терапії.
Варіанти корегуючих укладок для руки у вихідному положенні лежачи: рука
— за головою; рука відведена вбік під кутом 90˚; рука — вздовж тулуба. При всіх
цих положеннях передпліччя супіновано, кисть випрямлена, пальці випрямлені або
злегка зугнуті до середньо фізіологічного положення, 1-й палець — у положенні
опозиції.
Корегуюче положення для ноги: стегно випрямлено і усунута його ротація,
коліно зігнуто під кутом 5-10˚ (за допомогою валика під коліном), стопа упирається
під кутом 80-90˚. Як варіант, можлива деяка ротація назовні, якщо є надмірна
внутрішня ротація, і навпаки.
Для поступового зниження тонусу провідних м’язів стегна рекомендують таку
позу: здорова нога зігнута у коліні і опирається на п’яту, хвора нога ротована
назовні, коліно зігнуто під кутом 90˚, стопа зовнішньою частиною лежить на коліні
здорової ноги.
Сидіти дозволяють на 3-4-у тижні, стояти і ходити — на 4-6-у тижні при
важкому перебігу інсультів.
Для переводу хворого у положення сидячи використовують підголовник або
функціональне ліжко, що забезпечують підйом верхньої частини тіла під кутом 45-
70°, тренування триває 20-30 хв.
Вправи для тренування рівноваги належить розпочати ще на розширеному
ліжковому режимі. У сидячому положенні хворі з геміплегіями мають тенденцію
нахиляти тулуб у бік ураження, тому їх слід навчити прямо утримувати тулуб,
використовуючи стілець із спинкою, а потім без спинки, вправи (нахили, ротація
тулуба та ін.).
Для ортостатичного тренування важливу роль мають лікування положенням
на поворотному столі та ортостатична гімнастика. Це лікування може проводитись
перед комплексом ЛГ або після нього, чи використовується самостійно.
Відновлювати навички ходьби доцільно у такій послідовності:
1) імітація ходьби лежачи;
2) імітація ходьби сидячи;
3) у в.п. стоячи, ноги—на ширині плечей, здорова рука—на опорі, хвора—
біля стегна, опирається на лямку, переносити масу тіла з однієї ноги на іншу;
 37

4) переступання з ноги на ногу;

5) у в.п. стоячи—хвора нога попереду, потім—здорова попереду, маса тіла
рівномірно розподілена на обидві ноги. Потім переноситься маса тіла з однієї ноги
на іншу;
6) кроки на місці біля нерухомої опори;
7) положення стоячи на паретичній нозі, здорова—припіднята;
8) ходьба біля нерухомої опори (спинка ліжка, брус’я) та з рухомою опорою
(стілець, ходилки, костури, палиця) або без неї.
Кроки мають бути невеликими, однакової довжини, з опорою на всю стопу.
Страхувати хворого слід з боку парезу. З часом пропонують вправи з ускладненої
ходьби.
При підйомі по сходах хворий спочатку ставить на сходинку здорову ногу, а
при спусканні паретична кінцівка йде першою.
Також хворому дають різні побутові завдання, що поступово ускладнюються.
При апраксії рекомендують власні рухи супроводжувати мовними поясненнями.
Щоб збільшити силу м’язів та обсяг рухів у суглобах призначають
механотерапію. Для розвитку ізольованих рухів, збільшення їх амплітуди
використовують інерційні апарати маятникового типу, а для дозованого зміцнення
ослаблених м’язів—блокові механотерапевтичні апарати та пристрої з пружинною
тягою та ін.
Крім ЛГ застосовують пішохідні прогулянки, теренкур, ігри, елементи спорту,
трудотерапію, масаж та ін.
У випадках вираженої спастичності та при наявності вимушених поз
паретичних кінцівок на початку лікувального курсу можна застосовувати
ортопедичні апарати, особливо для ніг. Використовують фіксуючі апарати — для
розтягнення спастичних м’язів (при значному гіпертонусі) та функціонально-
фіксуючі з шарнірами, які допускають рухи у суглобах — у випадках помірного
м’язового гіпертонусу.
Під час занять ЛГ та при огляді хворого для зменшення спастичності
використовують 2 основних прийома:
1) багаторазові пасивні рухи, які виконують у досліджуваному суглобі тільки
у одній площині;
2) штучне збільшення напруження у м’язах-антагоністах спастичним м’язам.
З метою премедикації можна перед заняттям ЛГ призначити міорелаксанти
для зменшення спастичності м’язів.
При зниженні м’язового гіпертонусу переходять до комплексної реабілітації
2-го етапу, завданням якого є усунення рухового дефіциту паретичних кінцівок. Для
цього застосовують РГГ, ЛГ, гідрокінезітерапію, масаж, електростимуляцію м’язів,
трудотерапію та ін.
Точковий масаж роблять на початку занять. Аутогенні тренування спрямовані
на концентрацію вольового зусилля, на збільшення обсягу рухів та сили у
паретичних кінцівках.
Електростимуляцію паретичних м’язів поєднують з їх вольовим напруженням,
а при повній відсутності довільних рухів — з ідеомоторними вправами.
Стимулюють ослаблені антагоністи спастичних м’язів. При біостимуляції почергово
 38

впливають на різні м’язові групи з метою імітації складних рухових актів. Для
корекції ходи проводять динамічну електростимуляцію м’язів гомілки під час
ходьби.
Для запобігання виникненню патологічних синкінезій і покращення якості
рухів фізичні вправи виконують спочатку суворо ізольовано та у визначеній
послідовності: пасивні вправи поєднують з точковим масажем паретичної кінцівки,
а потім аналогічні рухи здоровою кінцівкою, активні рухи з допомогою, з дозованим
опором і обтяженням, ідеомоторні вправи при відсутності ранніх активних рухів у
хворого. Заняття ЛГ мають завершуватися активним розслабленням м’язів.
Слід уникати положень кінцівок, які викликають тремор або спастичне
скорочення м’язів. Активні вправи збільшують спастичність і викликають синкінезії
більше, ніж пасивні. Активні рухи з використанням снарядів та опору хворі
переносять краще, ніж вільні рухи. Корисні махові вправи і на розслаблення.
Якщо хворий не взмозі виконувати якийсь вольовий рух, то його появи можна
добитися шляхом стимуляції синергій, а у подальшому тренувати ізольовані рухи та
комбінувати їх з іншими бажаними рухами.
Для зменшення гіпертонуса м’язів і усунення хибної пози паретичних
кінцівок застосовують корегуючу терапію положенням: за допомогою лонгет,
клуночків з піском, блочних механотерапевтичних пристроїв, спеціальних укладок
та ін. створюють умови для розтягнення спастичних м’язів. Лікування положенням
проводять після закінчення занять з ЛГ.
Відновлення засобами кінезітерапії хворих зі спастичними паралічами
складається з 2-х етапів. На 1-му етапі необхідно знизити гіпертонус м’язів, усунути
біль у суглобах паретичних кінцівок, який заважає відновленню порушених рухових
функцій. З цією метою пропонують: ЛГ, спрямовану на профілактику тугорухомості
суглобів, на розтягнення м’язів та ін., гідрокінезітерапію, точковий масаж,
спрямований на локальне зниження м’язового тонусу, лікування положенням. Для
локального зниження синкінезій застосовують гальмівний метод точкового масажу.
При значній спастичності м’язів пропонують точковий масаж, а при незначній
спастичності виконують вибірковий масаж — точковий (спастичних м’язів) та
поверхневе прогладжування їх гіпотонічних антагоністів.
Вибір спеціальних вправ для занять ЛГ слід здійснювати за принципом: рука
„довга” (розігнута у всіх суглобах), нога „коротка” (зігнута у колінному та
кульшовому суглобах і розігнута у гомілково-стопному суглобі).
Для вибору в.п. враховують ступінь вираженості пози Вернике-Манна: чим
вона вираженіша, тим більшою має бути площа опори і кращими умови для
розслаблення м’язів.
Стимуляцію активних рухів слід починати з посилання імпульсів до
напруження окремих ослаблених м’язових груп. З огляду на швидку утомленість,
вправи пропонують прості, з невеликою кількістю повторень. Повертання у в.п. при
спастиці м’язів відбувається пасивно (розчленоване виконання вправ).
При відновленні активних рухів їх слід виконувати точно, ізольовано.
Необхідно навчати хворого розслабляти спочатку м’язи здорових, а потім і
паретичних кінцівок.
Для більшої ефективності лікування хворому спочатку потрібно подумки
 39

представити рух, а потім виконувати його активно.

Значна увага приділяється удосконаленню рухових якостей — спритності,
координації рухів, збільшенню швидкості.
Корисні вправи для збільшення узгодженості рухів між двома і більше
суглобами або м’язовими групами, а також рефлекторні та ідеомоторні вправи.
Позитивні наслідки дає застосування різноманітних тренажерів, тремографів.
Вправи для кисті з предметами (кубиками, кульками, драбинками та ін.) слід
чергувати з вправами на розслаблення кисті і пасивними рухами. Корисно займатися
ліпленням з пластиліну.
Під час процедур ЛФК слід створювати умови для поліпшення психо-
емоційного стану хворого.
Клінічні прояви рухових порушень не вичерпуються лише спастичним та
атонічним синдромами. В залежності від топіки церебрального ураження
можуть бути поєднання пірамідних і екстра пірамідних розладів, пірамідних,
мозочкових порушень. У таких випадках необхідно до комплексу ЛГ включати
вправи на тренування координації, рівноваги, на точність, влучність та ін.
Основні методи реабілітації хворих, які перенесли гострі порушення
мозкового кровообігу
1. При рухових розладах:
1. Навчання ходьбі.
2. Побутова реабілітація, у т.ч. оволодіння навичками самообслуговування.
3. Електростимуляція нервово-м’язового апарату.
4. Боротьба із спастичністю (на тлі міорелаксантів, теплових процедур,
призначення масажу, ЛГ).

5. Профілактика контрактур, які виникають на тлі післяінсультних трофічних

змін суглобів (артропатії).
6. Ортопедичні заходи: використання лонгет, ортопедичного взуття,
спеціальних пристроїв для ходьби.
П. При порушеннях мови:
1. Заняття з логопедом-афазіологом для відновлення мови, читання, письма,
рахування.
Ш. Психотерапія:
1. Аутогенне тренування включається до занять кінезітерапією.
1У. Додаткові методи реабілітації:
1. Біокерування із зворотнім зв’язком за електрокімограмою при геміпарезах.
2.Трудотерапія у спеціально обладнаних майстернях.
Деякі додаткові методи реабілітації застосовуються лише у спеціалізованих
центрах реабілітації у зв’язку з їх складністю, дорожнечею та відсутністю
відповідних кваліфікованих фахівців та необхідного обладнання.
При проведенні занять ЛГ з особами похилого і старечого віку інтенсивність
фізичного навантаження зменшується на 50%. Хворим на гіпертонічну хворобу при
АТ понад 180/105 мм.рт.ст. заняття ЛГ не призначають.
При геморагічному інсульті ЛГ призначають при повній стабілізації стану
хворого (позитивна динаміка неврологічної симптоматики, поліпшення судинної та
 40

вісцеральної функції). У перші 3-и доби призначають дихальні вправи, пасивні рухи
у суглобах уражених кінцівок.
При тромбоемболіях зменшують кількість ізометричних вправ, особливо для
ніг, рідше застосовують нахили і повороти тулуба з великою амплітудою, уникають
різких рухів дистальними відділами кінцівок.
Субарахноїдальні крововиливи змушують виключати будь-які силові та
ізометричні вправи, вимагають обмежити обсяг рухів у великих суглобах та уникати
різких нахилів і поворотів голови і тулуба.
Для збільшення ефективності комплексного лікування слід дотримуватись
оптимальної послідовності застосування різних процедур в режимі дня хворого.
Спочатку проводиться медикаментозна терапія, потім ЛГ, масаж, фізіотерапія,
лікуванні положенням, трудотерапія. Масаж та лікування положенням можуть
передувати заняттям ЛГ, „вставлятися” в ці заняття або завершувати їх.
Оцінка ефективності відновного лікування
Оцінка побутової активності визначається за такими розділами:
1) рухи у ліжку; 2) перехід у положення сидячи і стоячи; 3) здатність
виконувати туалет; 4) можливість одягання; 5) можливість прийому їжі з
використанням столових приборів; 6) здатність до різних видів пересування; 7)
комунікативність (користування телефоном, комп’ютером, написання листа та ін.).
Процеси регенерації нервової високо диференційованої тканини відбувається
повільно, тому кінезітерапію необхідно застосовувати тривалий час, іноді протягом
всього життя, пам’ятаючи, що „Надія на можливе покращення не має меж”.
3. При всіх видах травматичних ушкоджень головного мозку ЛГ
розпочинають за декілька діб до того, як хворому дозволять сісти у ліжку та за
умови загального задовільного стану (фази стабілізації).
Парезах та паралічах крім, корекції положенням, пасивні рухи у суглобах
враженої кінцівки призначають одразу після виходу хворого із тяжкого стану.
У першому періоді (відповідає переходу гострого перебігу захворювання у
підгостре) застосовують лише дихальні систематичні вправи, активні вправи для
дрібних суглобів і м’язів дистальних ділянок кінцівок, ідеомоторні вправи та на
увагу.
У 2-у періоді (перехід із підгострого стану у хронічний або до одужання) до
комплексу ЛГ включають активні рухи головою, вправи на відновлення координації
і рівноваги, точність рухів, тренування пам’яті, елементи гри, вправи у ходьбі,
загальнозміцнюючі.
У 3-у періоді (період клінічного одужання) передбачає тренування функцій
ураженого органу і всього організму в цілому, а при неможливості повного
відновлення – компенсація порушених функцій і адаптація до побутових і
виробничих навантажень у треную чому режимі.
У заняттях ЛГ пропонують вправи з предметами, на тренажерах, елементи
спорту, звертаючи увагу на якість їх виконання. Актуальними є трудотерапія,
масаж.
При виконанні дихальних вправ виключають гіпервентиляцію, яка може
викликати епілептоїдні напади. Загальне фізичне навантаження збільшують при
стабілізації кровообігу та ліквородинаміки.
 41

При навчанні цілеспрямованим руховим актам кожну дію спочатку виконують

пасивно, під зоровим контролем хворого, а потім активно 3-4 рази здоровою
кінцівкою. Потім активний рух виконують одночасно обома кінцівками з корекцією
рухів ураженої кінцівки. Після цього працює тільки хвора кінцівка. Легкі вправи
чергують із складнішими.
До спеціальних вправ можна віднести: вестибулярну гімнастику, рефлекторні
вправи, вправи протиатактичні та ін.
У резидуальному періоді ЧМТ (до 2-х років) необхідно компенсувати втрачені
рухові функції, продовжити навчання самообслуговуванню, пересуванню,
професійній трудотерапії, соціальній адаптації хворого.
4. Принципи лікувальної фізкультури при лікуванні парезів мімічної
мускулатури при ураженні лицевого нерва ґрунтується на врахуванні взаємодії
м’язів здорової та ураженої сторони обличчя.
У ранньому періоді (1-10-й день захворювання) призначають лікування
положенням, ЛГ, масаж.
Лікування положенням передбачає:
1) рекомендацію спати на боці ураження;
2) сидіти 3-4 рази на день по 10-15 хв., схиливши голову в бік ураження,
підтримуючи її тильною стороною кисті (з опорою на лікоть);
3) підв’язувати хустку, підтягуючи м’язи із здорового боку у бік ураження
(знизу догори), намагаючись при цьому відновити симетрію обличчя;
4) використання лейкопластирного натягнення з метою усунення асиметрії
обличчя та покращення зволоження ока сльозою (профілактика виразки рогівки) по
30-60 хв. 2-3 рази на день у перші дні, потім до 2-3 год. на день в період „активної
міміки” (їда, розмова, спілкування та ін.).
До комплексу ЛГ включають вправи аналітичного характеру для мімічних
м’язів, звукові вправи та загальнозміцнюючі і дихальні. Заняття проводять 2 рази на
добу по 10-12 хв.
В основному періоді (з 10-12 дня від початку захворювання до 2-3 міс.)
лікування положенням триває до 4-6 год. на добу і чергується із заняттями ЛГ,
масажем. Пропонують вправи для мімічних м’язів, для поліпшення артикуляції,
дихальні, загальнозміцнюючі.
У резидуальному періоді (після 3-х міс.) продовжують займатися ЛФК як і у
основному періоді, маючи на меті відновлення максимальної симетрії обличчя.
Важливим методичним принципом ЛГ на всіх етапах лікування є
прирівнювання сили та амплітуди скорочення м’язів здорової сторони до обмежених
можливостей уражених м’язів, а не навпаки.
Спеціальні вправи необхідно виконувати перед люстром для контроля за
симетричністю рухів. перед кожною вправою слід розслабити м’язи, особливо на
здоровому боці. Також обмежують амплітуду рухів здорових м’язів і притримують
їх рукою. На ураженому боці вправи виконують пасивно, а при появі мінімальних
активних рухів їм допомагають рукою.
5. ЛФК при ураженні променевого нерва.
Розлади чутливості – на тилі передпліччя, радіальній половині кисті, тилі
основних фаланг І-ІІ пальців. Функція: звисання кисті, неможливість або
 42

послаблення розгинання кисті і пальців, розгинання великого пальця і супінації

передпліччя.

ЛФК при ураженні ліктьового нерва.

Уражені дрібні м’язи кисті. Розлади чутливості на долонній стороні V та
половині IV пальця та на тильному боці двох останніх пальців.
Функція: послаблення розгинання пальців, переважання згиначів
(“кігтеподібна” кисть).
Застосування ЛФК при радикуліті залежить від гостроти і локалізації
патологічного процесу.
ЛГ починають після зменшення гострих проявів захворювання і після
хірургічного видалення грижі диска.
При поєднанні шийно-грудного радикуліту з гангліонітом, який переважає у
клінічній картині, ЛГ і масаж призначати варто лише після стихання гангліоніту.
Спочатку вибирають вправи з в.п., які полегшують їх виконання, а пізніше до
комплексу ЛГ додають вправи у в.п., які ускладнюють їх виконання.
При захворюваннях периферичної нервової системи для відволікання уваги
 43

хворого від больових відчуттів, а також для покращення загальної функціональної

адаптації пропонують вправи у формі гри і прості ігри. Значну увагу слід приділити
вихованню правильної постави. ЛГ доповнюють прогулянками, пішохідними та на
лижах, дозволеним веслуванням. Користь приносить трудотерапія і масаж, екстензій
на і мануальна терапія.
6. При травмі спинного мозку можуть безпосередньо пошкоджуватись
вісцерокортикальні зв’язки. Порушення діяльності внутрішніх органів проявляється
у:
- зниження антитоксичної функції печінки;
- антацидному стані шлункової секреції;
- розладах діяльності підшлункової залози, тазових органів, у т.ч. у
порушеннях оваріально-менструального циклу у жінок;
- дистрофічних змінах у шкірі.
Якщо порушення рухової сфери зумовлені нейродинамічними факторами,
проявами
спірального шоку і т.п., то можна сподіватись на відновлення рухової функції.
У випадках, коли рухову функцію хворого у її колишньому обсязі відновити не
можливо, то вона має бути так перебудована і компенсована, щоб хворий зміг
пристосуватися до побутових і виробничих умов життєдіяльності. Отже, ті
структури спинного мозку, які збереглися повинні взяти на себе функцію загиблих
структур, а хворий має навчитися керувати ними.
В основі рухового режиму хворих покладено такі принципи:
1- забезпечення максимальної рухливості для стимуляції загальної рухової
активності хворого;
2- максимальне використання тих форм рухів, які запобігають розвиткові
патологічних стереотипів.
Основним фізіологічним механізмом відновлення рухових навичок є
створення й закріплення нового динамічного стереотипу рухів.
Для покращення рухливості у суглобах використовують пасивні вправи,
поєднуючи їх з тепловими процедурами, що сприяє максимальному розтягненню
м’язів. Ефект від пасивних вправ можна закріпити наступною корекцією,
положенням.
Враховуючи закономірність розвитку довільних рухів у низхідному напрямку,
вправи на виховання координації рухів починають з проксимальних суглобів.
Література:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. Підручник/ Клапчук В.В.,
Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.. – К.: Здоров’я, 1995 - 312 с.
7. Руководство по кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П.,
Банкова Ст. София, Медицина и физкультура, 1978 – 357 с.
8. Спортивная медицина и лечебная физкультура. Журавлева А.И.,
Граевская Н.Д. М., Мед., 1993 – 431 с.
3. Медицинская реабилитация. Под ред. В.А.Епифанова. М.,
«МЕДпрессинформ», 2005 – 328 с.
 44

6. ТЕМА ЛЕКЦІЇ: “Особливості фізичного виховання немовлят. ЛФК

хворих дітей різного віку. Особливості застосування засобів фізичної
реабілітації у акушерстві та гінекології”.
Кількість годин - 2.

Вивчаючи розвиток дитини в онтогенезі, слід пам’ятати, що при дитячих

захворюваннях відбуваються такі процеси: зниження рівня життєдіяльності в
зв’язку зі зменшенням кількості рухів і скорочення м’язів, що призводить до
зниження рівня адаптаційних реакцій в зв’язку з падінням загального тонусу;
затримка або порушення психомоторного розвитку маленької дитини і порушенням
рухових звичок у більш старших дітей в зв’язку зі обмеженням рухової активності.
Все це обумовлено більшою взаємодією умовно-рефлекторних зв’язків на рівні кори
головного мозку, підкіркових виникнень, внутрішніх і функціонуючих м’язів
організму. Взаємодія нервового і гуморального механізмів забезпечення єдності
організму і формування загальної адаптаційної реакції хворої дитини на
різноманітні види фізичних навантажень і фактори зовнішнього середовища. ЛФК у
практиці лікарів-педіатрів слід розглядати в плані широкого використання
комплексу різних засобів, які включають фізичні вправа, організацію рухових
режимів, трудових процесів, використання звичайних факторів для загартовування
організму.
При використанні засобів ЛФК з урахуванням віку і характеру захворювання
можна досягти вираженого лікувального ефекту лише за умови дотримання
принципів ЛФК і ефекту саногенетичного впливу фізичних тренувань на
зростаючий дитячий організм, а саме: виховного, гігієнічного, профілактичного і
лікування.
Кінезітерапія є дієвим засобом, який допомагає організму вагітних жінок,
породіль та хворим з гінекологічною патологією переносити підвищені
функціональні навантаження на всі органи та системи. Вагітні добре переносять
рухи та фізичні вправи, при цьому підвищується сила та еластичність всіх м’язів і,
м’язів черевного пресу та дна тазу (що допомагає запобігти деформації стінки
живота), підвищується тургор тканин, спостерігається сприятливий вплив на органи
травлення. Рухи та фізичні вправи покращують перебіг пологів, а у післяпологовому
періоді прискорюють та роблять більш досконалою інволюцію статевих органів та
швидше відновлюють функції кишечника та сечового міхура.
Ознайомитись з клініко-фізичним обґрунтуванням застосування засобів ФР у
педіатрії, акушерстві та гінекології.
Ознайомитись з основними принципами застосування засобів ФР в педіатрії,
акушерстві та гінекології.
Прищепити почуття професійної відповідальності за виховання здорової
дитини, за своєчасне призначення засобів ФР хворим дітям, вагітним, породіллям та
хворим з гінекологічною патологією
 45

Застосування ЛФК у дітей має особливості, пов’язані з анатомо-

фізіологічними особливостями дитячого організму та із специфікою перебігу
захворювань у дитячому віці.
1. Діти мають велику потребу у рухах, яка є обов’язковою умовою для
нормального розвитку та формування організму дитини
2. У дітей при будь-якому тривалому захворюванні розвивається
патологічні симптоми, які характерні для певної хвороби, а також і функціональні
порушення пов’язані з обмеженням рухової активності.
Тому однією з головних задач ФР у педіатрії є запобігання відставанню
дитини у
розвиткові шляхом компенсації дефіциту рухів і застосування спеціально
підібраних вправ для безпосереднього лікувальних і корегувальних впливів при
певних захворюваннях.
Процес розвитку рухової функції ґрунтується на таких принципах:
- послідовність та етапність;
- розвиток, удосконалення та координація рухових навичок відбувається
за цефалокаудальним принципом;
- розвиток рухових функцій йде у напрямку від проксимальних до
дистальних ділянок, від простого до складного.
Розвиток дитини першого року життя умовно поділяють на 5 основних етапів:
- період новонародженості;
- 1 – 3 міс.;
- 3 – 6 міс.;
- 6 – 9 міс.;
- 9 – 12 міс.
На кожному з цих етапів формуються специфічні функції, які є показниками
вікового розвитку і визначають його послідовний хід.
На обсяг рухової активності дитини вельми впливає положення, в якому вона
перебуває. Найбільше навантаження у положенні на животі, далі на спині,
вертикально із соскою в роті (за рахунок гальмівного впливу смоктального рефлексу
на рухову активність).
Загальними завданнями ЛФК здорової дитини першого року життя є:
- зміцнення організму дитини;
- нормалізація м’язового тонусу;
- розвиток психіки, моторики, мови дитини відповідно до її віку.
Для цього використовують:
- лікувальні положенням;
- масаж;
- фізичні вправи;
- загартування.
2. Основні принципами застосування засобів ФР в педіатрії.
- тривалість занять ЛФК - 6 - 15 хв.
- показанням до збільшення навантаження, розширенню комплексу,
переводу дитини на наступний більш складний комплекс, крім віку дитини є її добра
реакція на фізичні тренування;
 46

- при ознаках втоми дитини зменшують фізичні навантаження;

- позитивний емоційний мовний фон занять;
- поєднання рухів із впливом на зоровий та слуховий аналізатори.
3. Дітям раннього віку масаж проводять з профілактичною, гігієнічною метою,
а також
у разі будь-яких відхилень у стані здоров’я або фізичного розвитку,
порушення нормальної функції хребта, різко вираженої сладкості м’язів і
зв’язкового апарату, порушення діяльності травної системи і перенесених
захворювань.
При проведенні масажу слід дотримуватись таких правил:
1. Масажні рухи проводять за ходом судин - від периферії до центру;
2. У кімнаті має бути тепло, щоб запобігти зайвих тепло відчуттів після
масажу.
3. Масаж проводять у положенні лежачи на столику або кушетці. Прямі
промені сонця не повинні попадати в очі дитини.
4. під час проведення масажу рухи повинні бути м’якими, ніжними, без
поштовхів (надто в ділянці печінки, нирок, надколінка та хребта).
5. Виконуючи масажу живота, слід застосовувати щадні прийоми в ділянці
печінки, не можна масажувати статеві органи.
6. При проведенні масажу спини включають прийоми поплескування і
постукування в ділянці нирок.
Протипоказання до проведення масажу дітям раннього віку:
1. Гості інфекційні захворювання.
2. Рахіт у період розпалу захворювання з явищами гіперестезії.
3. Різні форми геморагічного діатезу
4. Пахвинні, пупкові, стегнові грижі зі схильністю до защемлення.
5. Уроджені вади серця з вираженими ціанозом і розладом компенсації.
6. Гноячкові, гострі запальні захворювання шкіри.
Гігієнічні основи масажу дітей раннього віку. Кімната має бути добре
освітлена, з температурою не нижче ніж 22 - 24 ºС. Руки масажиста
повинні бути теплі, з коротко підстриженими нігтями, сухими, без перснів та
інших прикрас. Стіл на якому проводять масаж, необхідно вкрити ковдрою і чистою
пелюшкою. Масаж виконують без будь-яких присипок і кремів. Після масажу
дитину треба вдягти в теплу, суху білизну для збереження тепла. Масаж проводять
після годування, але не раніше ніж через 1 – 1,5 год. або перед годуванням. Перед
сном дитину масажувати не слід, оскільки це її збуджує. Після масажу дитина
повинна відпочивати. Тривалість масажу – 5 – 7 хв.
Неправильне, невпевнене виконання масажних прийомів може спричинити
неприємні
відчуття у дитини і заподіяти шкоду.
4. Способи і зміст вправ для дітей хворих на ДЦП:
1. Вправи на розтягування м’язів для зменшення напруження в м’язах,
профілактики тератогенезу, розширення діапазону рухів.
1. Вправи для розвитку чутливості м’язів, для збільшення сили;
2. Вправи для покращення функціонального стану нервової тканини
 47

шляхом тренування чутливих нервів.

3. Вправи взаємного впливу для зміцнення провідних і антагоністичних
груп м’язів.
4. Вправи на витривалість, для підтримання ефективності функціонування
органів .
5. Тренування на розслаблення для усунення спазмів, напруженості, судом;
6. Тренування ходьби.
7. Тренування органів чуття: вправи для стимулювання органів чуття через
підвищення чутливості м’язів.
8. Вправи на підйом по похилій площині для покращення рівноваги і
координації рухів.
9. Вправи на опір: поступово зростаюче тренування на опір для розвитку
сили м’язів.
У початкових класах школи до програми занять з фізичного виховання ходьба,
підскоки, переплигування, стрибки, кидки, удари ногою, прийоми м’яча і т.п.
У середніх класах приділяють більшу увагу розвиткові фізичної сили.
У старших класах передбачають оволодіння технікою різних видів спорту, які
мають підтримувати дистанційний рівень силових якостей: ручний м’яч, стрільба з
лука, бадмінтон, плавання, гольф, а також загально фізична підготовка.
Особливою формою ЛФК є іпотерапія – лікувальна верхова їзда. Основний
механізм її впливу ґрунтується на концепції лікувально-профілактичного впливу
двох поточних факторів:
психічного і біохімічного.
5. Графологічна структура теми:
Застосування ЛФК у акушерстві та гінекології має таке обґрунтування:
1) Фізичні вправи, зміцнюючи м’язи живота, збільшують еластичність
промежини та рухливість кульшових суглобів і крижово-піддухвинного зрощення,
готують жінку до пологів;
2) У післяпологовому періоді фізичні вправи прискорюють інволюцію
матки та сприятливо впливають на м’язи черева і тазового дна;

3) фізичні вправи сприяють усуненню застійних явищ у венах ніг і малого

тазу;
4) ЛФК є засобом, що формує правильну поставу, зміцнює м’язи спини,
черева, тазового дна, що покращує топографо-анатомічні показники тазу та органів,
які там розташовані.
6. У перші 3 – 4 міс. і останні 2 міс. вагітності фізичні тренування мають
проводитися
за гадючим режимом. Виключають вправи:
- з різким струшуванням (стрибки, швидкий біг);
- з натужуванням (на гімнастичних снарядах, із опором);
- з небезпекою штовхання забоїв (баскетбол, ручний м’яч і т.п.).
Особливості ЛГ для жінок з нормальним перебігом вагітності:
- Особливу увагу приділяють тренуванню грудного дихання;
- всі вправи, особливо для ніг, виконують з великою амплітудою;
 48

- обов’язково навчають вправам на розслаблення м’язів;

- вправи для тулуба, починають з 6-го місяця вагітності, поступово
обмежують;
- вправи не повинні викликати значного підвищення внутрішньочеревного
тиску;
- в.п. різноманітні – стоячи, сидячи, навколішки, колінно-ліктьове, лежачи.
7. Особливості методики застосування фізичних вправ під час пологів:
- вправи мають допомагати корегувати пологову діяльність;
- вправи запобігають надмірному і ранньому стомленню жінки;
- вправи зменшують гіпоксію плоду;
- вправи виконують між переймами і потугами;
- в.п. і дозування вправ зумовлюється акушерською ситуацією та станом
жінки.
ЛФК в післяпологовому періоді після нормальних пологів. Вправи, які
розпочинають виконувати на 2-й день після пологів, мають бути простими, щоб
жінка могла їх легко запам’ятати й продовжувати виконувати вдома.
У ранньому післяпологовому періоді (1 – 10 доба після пологів) до комплексу
ЛГ спочатку включають вправи для рук, діафрагмальне дихання з подовженим
видихом, потім додають вправи для ніг, черева, тазового дна. ЛГ проводять декілька
разів на день у в.п. лежачи на спині, животі, колінно-ліктьовому.
У пізньому післяпологовому періоді заняття ЛГ породілля продовжує вдома
самостійно.
До комплексу ЛГ включають вправи для м’язів спини, промежини і у нових
в.п. – колінно-грудному, стоячи, лежачи з опорою на лопатки і лікті.
ЛГ для породіть з розривами промежини. В.п. сидячи не застосовують
протягом 1 місяця. Вправи ЛГ виконують у положенні
Транделенбурга, колінно-ліктьовому. Вставати із положення лежачи
рекомендується
шляхом повороту на живіт і через колінно-ліктьове.
З 3-го міс. додають вправи у вихідному положенні стоячи, лежачи на животі,
ходьба схрещеними кроками із щільно зімкнутими стегнами. До 4 – 6 міс.
протипоказані стрибки і біг.
ФР породіль із розходженням лобкового зрощення передбачає
застосування:
- лікування положенням (на щиті або в гамаці з валиком діаметром 20 – 25
см підкладеним під зігнуті у колінах ноги);
- ЛГ (вправи виконують двома ногами одночасно). Повертатись на бік для
годування дитини дозволяють з 6 – 10 дня.
Сидіти не можна 2 – 3 міс., розводити ноги – 1 рік. Вставати і ходити
маленькими кроками дозволяють з 14 – 28-го дня. Перехід у положення стоячи
можна через колінно-ліктьове.
8. При неправильних положеннях і тазовому передлежанні плоду
спеціальну категорію ЛГ призначають з 29-го до 35-го тижня вагітності у в.п.
колінно-ліктьовому, лежачи на боці, протележному позиції плоду. Фізичні вправи
зміцнюють внутрішньочеревний і внутрішньоматковий тиск, що зумовлює
 49

поливання навколоплідних вод і тим самим сприяє повороту плода на голівку.

ЛГ при оперативному розродженні застосування за методиками 2-х
періодів: до- і післяопераційного.
У доопераційному періоді слід навчитися виконувати вправи раннього
післяопераційного періоду, піднімати таз, відкашлюватися з мінімальним
напруженням м’язів живота і таза, змінювати положення тіла.
У післяопераційному періоді є 2 фази рання (до зняття швів) і пізня. Рання
фаза ЛГ розпочинається через 4 – 6 год. після операції щогодинним виконанням
дихальних вправ. Поступово додають вправи для рук, плечового поясу, зміни
положення тіла, вправи для м’язів таза, черевної стінки. З 4-го дня деякі вправи
виконують у в.п. сидячи і дозволяють вставати.
9. ЛФК при хронічних запальних захворюваннях жіночих статевих
органів має покращити умови обміну речовин і в усьому організмі й у ділянці
запального процесу.
Біль у животі призводить до гіподинамії, поверхневого дихання, атонічних
закрепів. Комплекси ЛГ передбачають виконання загальнозміцнюючих і
спеціальних вправ для станового хребта, кульшових суглобів і промежени. Дуже
корисні різноманітні види ходьби: на носках, прихилившись, з високим підніманням
колін, з випрямленими ногами, з подоланням перешкод і т.ін. Кроки мають бути
широкими розмашистими, щоб добре скорочувались попереково-здухвинні м’язи.
Доцільні заняття елементами спорту – лижами, плаванням і т.д.
ЛФК при неправильних положеннях матки передбачає розв’язати такі
завдання:
- підвищити рухливості матки;
- нормалізувати положення матки;
- зміцнити всю м’язову систему, особливо діафрагму, черевний прес, дно
таза і зв’язки матки;
- покращити роботу внутрішніх органів (особливо шлунково-кишкового
тракту).
Найважливіше при даній патології – це вибрати в.п. для вправ. Ними можна
змінити напрямок сил внутрішньочеревного тиску і сили тяжіння тіла самої матки, а
також викликати переміщення петель кишечника у черевній порожнині. При
ретродевіаціях матки використовують в.п. лежачи на животі, колінно-ліктьове,
колінно-кистьове, колінно-грудне. Вони розслабляють передню черевну стінку і
знижують внутрішньочеревний тиск. В.п. лежачи на спині дещо напружує м’язи
черева і підвищує внутрішньочеревний тиск, сприяючи відхиленню матки назад.
При відхиленню матки вбік спеціальні вправи ЛГ виконують лежачи на
стороні, протилежній відхиленню, що сприяє розтягненню круглих зв’язок матки,
матка зміщується під впливом власної ваги, а також при скороченні косих м’язів
черева на стороні відхилення.
Перед фізичними тренуваннями хворі мають випорожнити сечовий міхур і
кишечник.
Крім гімнастичних вправ, пропонують рухливі ігри з м’ячем, естафети,
спортивні ігри, елементи спорта (веслування, лижі, ковзани), вправи на
гімнастичних снарядах, трудотерапію, масаж, загартування.
 50

Вибір фізичних вправ для кожної хворої з аномаліями положення матки має
бути індивідуальним з урахуванням анатомо-топографічних взаємовідносин органів
малого таза.
ЛФК при розладах менструальної функції будується в залежності від
етіопатогенезу захворювання: хронічні запальні захворювання, патологія ЦНС,
ендокринні розлади і т.ін.
ЛФК при функціональному нетриманні сечі враховує:
- слабкість тазового дна;
- застійні явища у малому тазу;
- розлади менструального циклу та ін. прояви захворювання. Спеціальні
вправи:
- для ніг для зміцнення абдукторів і аддукторів;
- для м’язів усередені таза;
- ротація стегон;
- вправи для дна тазу (анусу);
- ходьба дрібними кроками;
- ходьба із зхрещеними ногами.
В.п. лежачи на спині, у положенні Транделенбурга, сидячи „по-турецьки”.
Література
1. Руководство по кинезитерапии. Под ред. Бонева Л., Слынчева П., Банкова
Ст. София, Медицина и физкультура, 1978 – 357 с.
2. К.И. Малевич, П.С. Русакевич. Лечение и реабилитация при
гинекологических заболеваниях. Минск, «Вышэйшая школа», 1994. – 368 с.
3. Бенедиктов И.И., Бенедиктов Д.И. Гинекологический массаж и
гимнастика. Свердловск, издательство Свердловского университета, 1990. – 128 с.
4. Винокуров Д.А. Лечебная физическая культура. Медгиз, 1959. – 196 с.