Міністерство освіти і науки України

Українського державного хіміко-технологічного університету

Факультет комп'ютерних наук та інженерії

РЕФЕРАТ
З фізичного виховання
На тему: «Загальні принципи фізичної реабілітації»

Виконав Біліченко Владислав 1-ІПЗ-22

Дніпро 2022
 Зміст

Вступ
1.Медична реабілітація.
2.Фізична реабілітація. Мета та завдання фізичної реабілітації.
3.Соціальна реабілітація.
4.Психологічна реабілітація.
5.Педагогічна реабілітація.
6.Професійна реабілітація.
7.Трудова реабілітація.
8.Побутова реабілітація.
Висновки
Список викорастаних джерел
 Вступ
Розвиток медичної науки збагачує теоретичну й практичну основу методів,
які застосовуються при реабілітації хворих й інвалідів. Один із
найефективніших відновних методів лікування - фізична реабілітація,
складовою частиною якої є лікувальна фізкультура. Основний засіб фізичної
реабілітації - фізичні вправи й природні фактори. Обов'язкова умова фізичної
реабілітації - активна, вольова й цілеспрямована участь хворого в процесі
лікування й виконання фізичних вправ.
Реабілітація (відповідно до трактування цього поняття експертами ВООЗ) -
процес, за допомогою якого прагнуть попередити інвалідність у період
лікування хвороби й допомогти інвалідам досягти максимальної фізичної,
психічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності, можливої в
рамках існуючої хвороби.
Актуальність. Останнім часом відзначається неухильний зріст захворювань
передміхурової залози, які потребують невідкладного хірургічного
втручання, призводять до серйозних ускладнень (імпотенція, рак простати,
туберкульоз простати, тощо) та потребують використання відповідних
реабілітаційних заходів на етапах реабілітації. Це обумовлено такими
негативними соціально обумовленими явищами: як невідповідне навколишнє
середовище, незбалансоване харчування, невідповідні режими праці та
відпочинку, важка праця, загальні стреси, алкоголізм, паління, наркоманія та
ін.
Після операцій досить часто виникають різні ускладнення з боку внутрішніх
органів, що ускладнюють післяопераційний період. Між тим відомо, що
раннє застосування засобів фізичної реабілітації дозволяє попередити
ускладнення та покращити загальний стан прооперованого.
Швидкість і повноцінність відновлення здоров'я хворих залежить від
компенсаторної перебудови всіх органів і систем, особливо органів дихання і
кровообігу. Природно, що ця перебудова не може бути досягнута тільки
медикаментозною терапією. Використання методів та засобів фізичної
реабілітації (ЛФК, масаж, фізіотерапія, трудотерапія, дієтотерапія й ін.) у
максимальному ступені сприяє відновленню функцій життєво важливих
систем організму, попереджає виникнення післяопераційних ускладнень,
сприяє скорішому видужуванню та відновленню працездатності,
відновленню їхньої нормальної життєдіяльності.
 1.Медична реабілітація

Медична реабілітація – система лікувальних заходів, що спрямовані на

відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення
та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення
умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику
ускладнень та рецидивів захворювання.

Медична реабілітація здійснюється засобами і методами традиційної

медицини.

Провідними методами медичної реабілітації є відновна терапія і хірургія з

наступним (в разі необхідності) протезуванням. Відновна терапія
здійснюється, в першу чергу, за допомогою медикаментозного лікування.

Завдання медичної реабілітації:

- відновлення здоров'я;

- усунення патологічного процесу;

- попередження ускладнень та рецидивів;

- відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій;

- підготовка до побутових та виробничих навантажень;

- запобігання стійкої втрати працездатності (інвалідності).

Фахівці медичної реабілітації: лікарі: терапевти, травматологи,

невропатологи, хірурги чи інші спеціалісти (залежно від характеру
захворювань осіб, які підлягають реабілітації), медичні сестри.

Засоби, що використовуються в медичній реабілітації різноманітні і

нерівноцінні на різних етапах реабілітації. Медична реабілітація найчастіше
починається з активного лікування, де переважає
патогенетична медикаментозна терапія чи хірургічне лікування,
спрямовані на ліквідацію чи зменшення активності патологічного процесу.
Лікування поступово замінюється підтримуючою фармакотерапією та
різними засобами немедикаментозної терапії. Роль немедикаментозних
засобів реабілітації поступово зростає на наступних етапах реабілітації і
призначається з метою прискорення видужання, досягнення тривалої ремісії,
відновлення працездатності, попередження інвалідності, повернення хворого
в суспільство.
Найбільш поширеними немедикаментозними засобами медичної
реабілітації є:

– охоронний режим, який передбачає позбавлення хворого надмірних

психічних та фізичних навантажень (у стаціонарах призначають ліжковий
режим(суворий та розширений ліжковий), напівліжковий (палатний)
і вільний (загальнолікарняний) режими. У санаторіях і під час амбулаторно-
поліклінічного лікування хворим призначають щадний, щадно-тренуючий,
тренуючий, а останнім часом – інтенсивно тренуючий режими.

– лікувальне харчування. Дієтотерапія – це застосування з лікувальною чи

профілактичною метою спеціально складених раціонів харчування та
режимів приймання їжі. Призначається дієтотерапія в комплексі з
лікарськими препаратами та іншими лікувальними засобами. Вона може
використовуватися як тимчасовий засіб лікування в період загострення
хронічних захворювань, а при окремих захворюваннях – постійно.

2.Фізична реабілітація. Мета та завдання фізичної реабілітації.

Фізична реабілітація– система заходів, спрямованих на вироблення і

застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і
реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють і
розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом
вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними
та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Мета фізичної реабілітації – відновлення працездатності чи пристосування

до повноцінного виконання хворою людиною професійних та соціальних
функцій.

Завданняфізичної реабілітації:

- мобілізація резервних сил організму;

- активізація захисних і пристосувальних механізмів;

- попередження ускладнень та рецидивів захворювання;

- прискорення відновлення функції різних органів та систем;

- скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення;

- тренування та загартування організму;

- відновлення працездатності.
Фізична реабілітація включає: лікувальну фізичну культуру, лікувальний
масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію, кінезотерапію,
егротерапію, консультування, мануальну терапію, рефлексотерапію,
фітотерапію, гомеопатичну терапію, ароматерапію, природні фізичні
чинники, загартування.

Лікувальна фізична культура – метод лікування, що використовує засоби і

принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень,
попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і
працездатності хворих і інвалідів. Головним засобом лікувальної фізичної
культури (ЛФК) є фізичні вправи.

ЛФК застосовують у таких формах – ранкова гігієнічна гімнастика,

лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур,
спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія, ерготерапія,
кінезіотерапія.

Ерготерапія – (лат. ergon – праця, заняття, греч. therapeia – лікування).

Трудова терапія. Максимально можливе відновлення (або набуття) втраченої
після хвороби чи інвалідності здатності до самообслуговування.

Гідрокінезитерапія – це лікування рухами у воді. Застосовується у вигляді

гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного
масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.

Лікувальний масаж, застосовують для лікування різних захворювань і

ушкоджень. Він є ефективним засобом функціональної терапії і тому
використовується на всіх етапах медичної реабілітації хворих. Масаж
призначають дорослим і дітям у комплексному відновному лікуванні
захворювань серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-
рухового апарату, внутрішніх органів, шкіри. Його застосовують після травм,
у хірургії, гінекології, а також з метою профілактики.

Фізіотерапія, що у перекладі з грецької означає лікування природними

чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації
при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики. Розрізняють
природні фізичні лікувальні чинники — сонце, повітря, клімат, вода (прісна,
морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні),
які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування
переважно електричної енергії у різні види і форми.

Механотерапія – лікування фізичними вправами, виконуваними за

допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи,
метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів,
діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують
еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію.
Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких
базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах.

Працетерапія – це лікування працею з метою відновлення порушених

функцій і працездатності хворих. Працетерапія концентрує у собі досягнення
медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і
механотерапії.

Установи, що реалізують реабілітаційні програми

Основними виконавцями реабілітаційних програм, в першу чергу, є:

- реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні),

- реабілітаційно-оздоровчі,

- реабілітаційно-протезні установи.

Реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні) установи

У державі функціонують лікувально-профілактичні установи (відновного

лікування), що забезпечують проведення наступних етапів реабілітації:
стаціонарного; напівполіклінічного (денний стаціонар); поліклінічного.

Реабілітаційно-оздоровчі установи:

Після закінчення реабілітації в лікувально-профілактичних установах хворий

чи інвалід переводиться на реабілітацію в реабілітаційно-оздоровчі установи,
які здійснюють санаторний етап реабілітації. До них належать:

- санаторії (профспілкові, відомчі, регіонального підпорядкування);

- санаторії-профілакторії.

Санаторне лікування базується на використанні природних цілющих

фізичних факторів. Вони забезпечують високу ефективність відновної
терапії, реабілітації, профілактики, дають можливість зменшити кількість
медикаментозних засобів у лікуванні хворих.

Курорт – місцевість з наявністю лікувальних природних факторів

(мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливі кліматичні умови), а також
бальнеологічних, гідротехнічних та лікувально-профілактичних закладів.

Санаторій – спеціалізований стаціонарний заклад у системі санаторно-

курортного лікування, в якому використовуються лікувальні комплекси
кліматотерапії, бальнеотерапії, грязелікування. Санаторії забезпечують
комфортне розміщення хворих для проведення лікування: лікувальні
корпуси, пляжі, солярії, бювети мінеральних вод, інгаляторії, сауни, кабінети
фізіотерапії, водо-, болотолікування, спортивні споруди, кабінети лікувальної
фізкультури, масажу, рефлексотерапії, психотерапії.

3. Соціальна реабілітація (лат. rehabilitation — відновлення)

1) система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для

повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального
статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової
діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової
адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні
технічними та іншими засобами реабілітації 

Соціальний супровід— вид соціального обслуговування, який передбачає

надання комплексу соціальних послуг, спрямованих на подолання життєвих
труднощів, збереження, підвищення соціального статусу.

Соціалізація – це процес «входження» особистості у суспільство. Це процес

набуття знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо)
певного суспільства, процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка
з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі,
довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза
суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше
(зміна громадянства тощо).

Соціальна адаптація– процес активного пристосування людини до

середовища, що змінилося, за допомогою різних соціальних засобів.

Соціальна адаптація цих категорій дітей може здійснюватись у формі:

 акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без

критичного аналізу);
 конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища);

асиміляції (свідомого і добровільного прийняття норм і цінностей

середовища на основі особистісного погодження з ними).

Соціальна депривація– це втрата через які-небудь обставини спілкування,

знаходження в соціумі, перейняття форм і правил поведінки і т. д (наприклад
в результаті виходу на пенсію, втрати близьких людей, втрати фізичного
здоров’я).

Метоюсоціальної реабілітації відновлення порушених чи втрачених

індивідом суспільних зв'язків та відносин, розширення адаптивних
можливостей суб'єкта соціалізації, здатності бути адекватним до нових умов,
управляти своїм життям.
Основні принципи соціальної роботи: етапність, диференційованість,
комплексність, послідовність у проведенні реабілітаційних заходів,
доступність і переважно безоплатність для найбільш нужденних.

Завданнясоціальної реабілітації: набути навики самообслуговування,

розширити коло інтересів, відновити комунікативні здібності, сформувати
досвід стосунків у соціумі, привити навички спілкування та адаптації до
соціального середовища, сформувати активність в проведенні дозвілля,
участь в житті оточуючого середовища (інтернат, пансіонат).

Методисоціальної реабілітації:

 бесіди;
 тренінги;
 демонстрація вправ (дій);
 навчання навичкам (самообслуговування);
 терапії (працетерапія, рухова терапія, терапія середовищем);
 залучення до суспільно-корисної діяльності;
 консультування.

Формиреабілітації (індивідуальна чи групова):

 амбулаторна;
 стаціонарна;
 пансіонат;
 відділення денного перебування;
 клубна.

Основними правиламисоціальної реабілітації є:

 здійснення реабілітаційних заходів на початку появи проблеми в

особистості;
 неперервність та постійність їх проведення;
 комплексний характер реабілітаційних програм;
 індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту
реабілітаційних заходів.

Ефективність соціальної реабілітації визначається рівнем соціалізації клієнта,

його здатністю адаптуватися в суспільстві.

Суб'єктисоціальної реабілітації – громадські організації, фонди, органи

місцевого самоуправління, професіонали соціальної роботи, соціальні
служби, волонтери, соціальні педагоги, члени сім’ї.

Об'єктисоціальної реабілітації:
  Діти з проблемами (ДЦП, вроджені аномалії, відхилення в розвитку,
складності в навчанні, шкільне відставання, поведінкові проблеми,
емоційні розлади, аутизм, фобії, діти-вулиці, соціальні сироти);
 підлітки та молодь з проблемами (сімейна та соціальна адаптація,
алкогольна чи наркотична залежність, соціо-патології поведінки,
ортопедичні обмеження внаслідок хвороби чи нещасного випадку,
нервово-психічні розлади та складності в навчанні);
 дорослі з проблемами (професійні травми, включаючи ампутації чи
пошкодження кінцівок, опіки, серцево-судинні захворювання, психічні
захворювання, загроза психічному здоров’ю, алкогольна чи наркотична
залежність, депресії та шизофренії, склероз);
 люди похилого віку з проблемами (втрата фізичних функцій в
результаті артриту, серцевих захворювань, раку, хвороби Паркінсона,
ослаблення когнітивного функціонування по причині хвороби
Альцгеймера, артеріального склерозу чи депресії).

Мета соціальної реабілітації вищезазначених об’єктів:

Рання реабілітація дітей з зазначеними проблемами дозволить:

 полегшити нормальний розвиток та стимулювати раннє навчання;

 розвинути рухові навички, розуміння себе, емоційну зрілість,
когнітивну сферу, комунікацію;
 досягти самостійності в життєвих навичках, включаючи
самообслуговування, мобільність та соціальну адаптацію.

Соціальна реабілітація підлітків та молоді з проблемами допоможе:

 покращити сенсорику та моторику;

 покращити мобільність, силу та витривалість;
 полегшить звикання до протезів та перевірить їх функціонування;
 стимулює здоров’я, продуктивні взаємовідношення;
 отримати передпрофесійні та професійні навички.

Соціальна реабілітація дорослих з проблемами дозволить:

 збільшити можливість для самостійного функціонування в щоденних

заняттях, що потребують застосування фізичних, соціальних та
когнітивних навичок;
 розширити функції, використовуючи терапевтичну діяльність чи
реабілітаційні технології, включаючи протезування;
 життєвими ситуаціями.

Соціальна реабілітація людей похилого віку дозволить:

  притормозити чи попередити дегенеративні ефекти старіння чи
функціональних ускладнень;
 збільшити самостійність в повсякденній діяльності та пов’язаних з нею
навиків самообслуговування;
 надати об’єктивну оцінку когнітивного функціонування в зв’язку з
важливими життєвими навичками, такими, як заощадження коштів,
плануванні харчування та приготуванні їжі;
 відшукати ресурси в соціальному оточенні;
 розпізнати та запобігти депресії.

Установи, що займаються соціальною реабілітацією:

 міністерства (Міністерство освіти і науки України, Міністерство

охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики
України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту);
 органи праці та соціального захисту населення;
 установи соціального обслуговування;
 будинки-інтернати.
 засоби масових комунікацій і масової інформації;
 організації і установи психологічної підтримки, допомоги і корекції;
 громадські і недержавні організації, що працюють у сфері вирішення
специфічних соціальних і особових проблем (працевлаштування
інвалідів або неповнолітніх, допомога жертвам сексуального або
сімейного насильства і т. п.).

Соціальна реабілітація включає рядетапів:

 підготовчий етап,який полягає у вивченні інтелектуальних

характеристик і оточення, психодіагностиці, визначенні, обґрунтуванні
плану, методів і засобів діяльності, визначенні критеріїв оцінки
ефективності втручань;
 підсумковий етап з аналізом і оцінкою ефективності здійснення
втручань і поступовим припиненням активного втручання і здійснення
при необхідності додаткового кураторства для профілактики рецидивів
небажаних ситуацій і закріплення позитивних змін. Включає оцінку
змін, які відбувались, виявлення нових потреб, підготовку особи до
згортання заходів соціальної допомоги і проведення додаткового
кураторства, якщо це необхідно. Особливістю цього етапу є поступова
підготовка особи до припинення активного втручання.

Фактори соціальної реабілітації

Перша група факторів – це макрофактори, до яких належать космос,

планета, країна, суспільство, держава. Вони впливають на всіх жителів
планети, на великі групи людей різних країн.
Друга група – мезофактори – це умови, що виділяються за національними
ознаками, місцем і типом розселення (регіон, місто, селище, село), за
належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо,
телебачення, кіно тощо).

4. Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на

відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи,
створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості (З А К
О Н У К Р А Ї Н И Про реабілітацію інвалідів в Україні (ст.1) м. Київ, 6
жовтня 2005 року N 2961-ІV  ). Це відновлення втрачених психічних
утворень або психічних операцій. Психічні функції можуть бути порушені як
в результаті травми, фізичної або психічної, так і в результаті спотворень в
процесі розвитку (наприклад, гіперопіка батьків, неповна сім'я, неадекватна
референтна група і так далі).

Мета психологічної реабілітації полягає проведенні заходів щодо своєчасної

профілактики і лікування психічних порушень, по формуванню у пацієнта
свідомої і активної участі в реабілітаційному процесі.

Психокорекція– це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків

психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних
заходів психологічного впливу.

Психолого-педагогічний супровід – системна діяльність практичного

психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної
системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і
психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок,
успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи,
нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум. Психологічна
адаптація – система заходів, спрямованих на формування в особи здатності
пристосовуватися до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв за рахунок
присвоєння їй норм і цінностей даного суспільства.

Психологічна реабілітація проводиться із врахуванням результатів

діагностики психологічних якостей, здібностей та інтересів молоді з
особливими потребами.

Психологічна реабілітація полягає в тактовному втручанні в процеси

психічного й особистісного розвитку людини з метою усунення відхилень у
цих процесах, що має вплив не лише на особистість, але й на організацію
життєдіяльності його оточення.

Класифікація (надзвичайних) ситуацій, які пов’язані зі зміною життя і

впливають на фізичний та психічний стан постраждалого (жертви):
 1. Природні катастрофи: землетруси, цунамі, повені, селеві потоки, схід
льодовика, тайфуни і ін. Сюди ж можна зарахувати і інші перешкоди
непереборної сили і їх наслідку (масштабні епідемії, наприклад).
2. Техногенні катастрофи: аварії на атомних станціях, вибухи газу, авіа-
і автокатастрофи і ін.
3. Соціальні катастрофи: військові дії, міжетнічні конфлікти, теракти,
бандитські напади, захоплення заручників і ін.

Всі види надзвичайних ситуацій надають на людину таку дію, яка

відбивається на фізичному і психічному стані, приводячи до тяжких
наслідків.

Об’єкти психологічної реабілітації:

 ті, що постраждали внаслідок:

 травми (з втратою частини тіла/органу чи набуття інвалідності),

 конфліктних дій,
 фізичного, сексуального, психологічного насильства,
 сімейного насильства,
 тероризму,
 екологічної катастрофи,
 ДТП,
 надзвичайної ситуації,
 авіакатастрофи,
 пожежі,
 військових дій,
 економічної кризи,
 епідемії,
 азартних ігор.

 сім’ї, в яких проживає інвалід (дитина-інвалід);

 ті, хто втратив житло, роботу, близьку людину, сім’ю,
 діти, які постраждали внаслідок шкільної ситуації,
 кинуті діти, діти-вулиці, соціальні сироти, діти розведених батьків,
 люди похилого віку, які залишились без опіки дітей,
 люди іншої віри, національності,
 люди з невиліковними хворобами.

Психологічну реабілітацію проводять:

 психолог,
 соціальний психолог,
 психотерапевт,
 лікар-психотерапевт,
 медичний психолог,
  психіатр,
 волонтери.

Методи психологічної реабілітації: консультація, діагностика, патронаж,

корекція, анкетування, інтерв’ю, моделювання, переконування, навіювання,
наслідування, тестування, бесіда, експеримент, спостереження, тренінги,
психологічні ігри, психологічні програми, психомасаж (м’язове тестування,
мануальне обстеження та вербальне діагностування соматичного і психічного
стану клієнта), терапії (психотерапія, арттерапія, ескапотерапія, книготерапія,
казкотерапія, ігротерапія, танцетерапія, бібліотерапія,
музикотерапія, психофармакологічна (антидепресанти, транквілізатори,
снодійні)).

Психотерапія – Психотерапія (від грецького psyche - душа і therapeia –

лікування) - це сфера практичного застосування психологічних методів і
засобів для вирішення різних форм психологічних проблем, лікування
психічних відхилень і психосоматичних захворювань. Психотерапія – це, в
першу чергу, лікування словом. В процесі словесної взаємодії між
психотерапевтом і клієнтом здійснюється пошук і виявлення внутрішніх
прихованих значень, лежачих в основі тих або інших психологічних проблем.

Арт-терапія представляє собою процес динамічної комунікації, що

здійснюється через символічну “мову” образів. Прийомами арттерапії є
малювання, моделювання з папером, фарбами, деревом, образні розмови,
написання розповідей, спів, музика, виразні рухи тіла та ін.

Ігротерапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з

використанням гри.

Танцетерапіяспрямована на розвиток усвідомлення власного тіла, створення

позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження
почуттів і набуття групового досвіду. Тіло і розум розглядаються як єдине
ціле.

 Музикотерапія представляє метод, що використовує музику в якості засобів

корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних порушень,
психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці. Існують “лікувальні”
каталоги музики.

Засоби психологічної реабілітації:

 стимульні іграшки (м’які іграшки, ляльки, м’ячі, машини, настільні

ігри, конструктор),
 книги (казки для дітей, ескаполітература),
  матеріали для продуктивної діяльності – канцелярські товари (ручки,
олівці, фломастери, пластилін, фарба, папір, ножиці, голка, нитка і
т.п.),
 спеціальні картинки,
 психофармакологічні засоби (ліки, пігулки),
 комп’ютерні програми (тести, анкетування).

5. Педагогічна реабілітація

Педагогіка– це соціальна наука, яка об’єднує, інтегрує, синтезує дані всіх

природничих і соціальних наук, пов’язаних з формуванням людини.
Педагогіку можна поділити на дві складові дидактику (навчання) та
виховання.

Педагогічна реабілітація – система педагогічних заходів, спрямованих на

відновлення частково втрачених або ослаблених властивостей і функцій
організму дитини (людини), щодо оволодіння знаннями, уміннями і
навичками з метою максимально повного розвитку її індивідуальних
можливостей і адаптації до навколишнього світу.

Метою педагогічної реабілітації є рання профілактика відхилень в розвитку,

поведінці, діяльності та спілкуванні неповнолітніх та різностороння
допомога дітям групи ризику, тобто це робота з педагогічно занедбаними
дітьми.

З різновидів педагогіки можна відмітити ті, що безпосередньо пов’язані з

педагогічною реабілітацією:

Пенітенціарнапедагогіка — галузь педагогічної науки, яка вивчає діяльність

з виправлення осіб, які вчинили злочин і засуджені до різних видів покарань.

Соціальнапедагогіка досліджує теоретичні і прикладні проблеми в галузі

позашкільної освіти й виховання дітей і дорослих. Останнім часом усе
ширше вживається поняття «друга освіта», яку дають багато-профільні
освітньо-виховні установи.

Корекційнапедагогіка опрацьовує теоретичні основи, принципи, методи,

форми й засоби виховання та освіти дітей і дорослих, які мають відхилення у
фізичному і психічному розвитку (тифлопедагогіка, сурдопедагогіка,
логопедія).

Завдання педагогічної реабілітації:

– створити середовище (умови) для відновлення потенціалу природного

розвитку сил дитини: пізнавальних, емоційних, когнітивних, духовно-
моральних, – її гармонійної цілісності,
  виявити причини деформації в розвитку дітей і підлітків,
 пошук засобів і способів їх усунення,
 оптимізація умов життя, виховання та навчання,
 побудова адекватного педагогічного процесу, що сприятиме розвитку
нормальної особистості,
 своєчасний вияв дітей та підлітків груп ризику,
 оздоровлення їх внутрішнього світу, подолання психологічної кризи.

Основні принципи педагогічної реабілітації:

 облік регіональних особливостей, соціокультурної і економічної

ситуацій в регіоні;
 партнерство;
 різносторонність реабілітаційних заходів,
 єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів;
 ступінчастість;
 індивідуально-особовий, гуманістичний підхід.

Принцип обліку регіональних особливостей, соціокультурної і економічної

ситуацій передбачає знання характеристики дитячих контингентів, структури
установ, кадрової ситуації з метою організації єдиного реабілітаційного
простору.

Принцип єдності психосоціальних, біологічних і педагогічних методів дії

підкреслює необхідність різнопланового розуміння особи дитяти з
врахуванням її психологічних, фізіологічних і патофізіологічних
властивостей.

Принцип індивідуально-особового, гуманістичного підходу визначає

адресний і щадний характер допомоги і передбачає облік не лише зони
актуального, але і зони найближчого розвитку дитяти, орієнтацію в роботі з
ним на загальнолюдські цінності.

Об’єкти педагогічної реабілітації:

 соціально та педагогічно запущені діти та молодь (діти з

неблагополучних сімей,)
 діти з відставанням у навчанні (невстигаючі),
 неповнолітні правопорушники (діти-вулиці),
 дезадаптовані підлітки з відхиленою поведінкою (діти-девіанти),
 діти з порушенням психосоматичного та нервово-психічного здоров’я і
функціональними відхиленнями (діти із затримкою у розвитку, діти з
інвалідністю, діти, які перенесли важку хворобу, діти та молоді із
захворюванням наркотичної та алкогольної залежності).
 обдаровані діти.
Ті, хто проводять педагогічну реабілітацію:

 соціальний педагог,
 вчитель,
 викладач,
 вихователь,
 соціальний психолог,
 соціальний педагог,
 вчитель-вихователь,
 педагог-дефектолог,
 логопед,
 класний керівник,
 куратор групи,
 інспектор у справах неповнолітніх,
 батьки,
 методист.

Методи педагогічної реабілітації:

 переконання,
 власний приклад,
 метод інклюзії,
 тестування,
 бесіда,
 консультування,
 організація походів,
 екскурсії,
 соціотерапія,
 дидактичні ігри, задачі

Засоби педагогічної реабілітації – це будь-які засоби, прилади та

устаткування, які застосовуються в процесі реабілітації:

 відео-матеріали,
 дидактичні засоби,
 аудіо-відео засоби,
 комп’ютерна техніка,
 іграшки,
 навчальні ігри,
 тести,
 мультимедійні засоби,
 диктофони (для дітей з вадами зору).
 збільшувальні лупи,
 екрани.

Установи, для проведення педагогічної реабілітації:

 1. Міністерство освіти та науки України, Міністерство у справах сім’ї та
молоді, Обласні та міські будики освіти.
2. Заклади вищої освіти: Інститут педагогіки АПН України, Інститут
педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, Інститут проблем
виховання АПН України.
3. Навчальні заклади всіх типів: дошкільні заклади, загальноосвітні
школи, спеціалізовані школи, інститути, інтернати, дитячі будинки,
класи педагогічної підтримки, класи педагогічної корекції, школи
індивідуального навчання.
4. Спеціальні навчально-виховні установи для дітей і підлітків з
девіантною поведінкою, будинки для обдарованих дітей, гуртки,
коледжі, училища, бібліотеки.
5. Заклади відпочинку: табори відпочинку, дитячі клуби, осередки
дитячих організацій, будинки дитячої творчості, освітньо-оздоровчі
центри, освітні молодіжні центри, молодіжні об’єднання.
6. Установи виправного напрямку: дитячі колонії, кімната міліції, дитячі
розпридільники.
7. Установи реабілітаційного напряму: навчально-реабілітаційні центри,
соціально-педагогічні центри, центри для людей з особливими
потребами.

Причинами шкільної дезадаптації є: педагогічна занедбаність та

девіантна поведінка.

Педагогічна занедбаність – наслідки дезінтегруючого впливу на розвиток

особи в сукупності всіх чинників при домінуванні психолого-педагогічних.
Вони виявляються перш за все в слабкому опануванні провідних видів
діяльності (рольова гра, навчання); що забезпечують повноцінний
індівідуально-псхологічний і особистісний розвиток дитини. Наслідком
цього порушення є недоліки, пробіли, відхилення в діяльності, поведінці,
спілкуванні, що сформувалися в особливий емоційний образ «Я» дитини,
який не має успіху, авторитету психологічної підтримки що оточують, який
не сприяє його розвитку і саморозвитку. При цьому порушуються процеси
персоналізації і розвитку самосвідомості дитини.

Девіантна (відхиляюча) поведінка– система дій і вчинків людей,

соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у
суспільстві установленим правилам і стандартам поведінки.

Інклюзія та інтеграція, як складова педагогічної реабілітації дітей з

особливими потребами.

Інклюзія – це особлива система навчання, яка передбачає індивідуальний

підхід до студентів (учнів) всіх нозологій, відповідно до їх освітніх потреб.
Інклюзія вимагає змін на всіх рівнях освіти і, в першу чергу, формування
безбар’єрного освітнього середовища. В процесі
впровадження інклюзивного навчання можуть виникнути не лише труднощі
організації так званого безбар’єрного середовища (пандуси, дизайн
одноповерхової школи, введення в штат сурдоперекладачів, переобладнання
місць загального користування), але й труднощі соціального характеру.
Останні полягають в поширених стереотипах, уявленнях про готовність чи
відмову викладачів, учнів і їх батьків прийняти інклюзію.

Інтеграція– це поєднання складових частин соціуму, передусім індивідів і

груп, в єдину соціальну цілісність як систему: 1) процес і стан поєднання
різних за якістю соціальних елементів у функціонально єдиний організм,
цілісне утворення; 2) процес входження до певної системи, яка утворилася; 3)
характеристика співпадання цілей, різних соціальних груп, індивідів.

Інтеграція в освітнє середовище, а втім і в суспільство, допомагає молоді з

інвалідністю отримати професію, самореалізуватися, досягти успіху в житті і
кар'єрі, відчути себе особистістю, невід'ємною частиною суспільства.

6. Професійна реабілітація – система заходів, спрямованих на підготовку

особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної
працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи
перекваліфікації з можливими подальшим працевлаштуванням та необхідним
соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та
побажань особи.

Основна мета реабілітації – підготовка пацієнта до праці. Реалізація

реабілітації залежить від характеру та перебігу хвороби, функціонального
стану і фізичної спроможності хворого, його професії, кваліфікації, стажу
роботи, посади, умов праці та бажання стати до роботи.

Професійна орієнтація – науково обґрунтована система форм, методів,

засобів впливу на особу для сприяння її професійному самовизначенню на
основі врахування стану здоров'я, освітнього і професійно-кваліфікаційного
рівнів, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних
особливостей та потреб галузей економіки.

Професійний відбір – науково обґрунтована система визначення ступеня

придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця,
посади) відповідно до встановлених законодавством нормативних вимог.

Професійна адаптація–система заходів, спрямованих на забезпечення

успішного професійного становлення працюючої особи, формування в неї
професійних якостей, установок, потреби активно і творчо працювати.
Професійна перепідготовка– форма післядипломної освіти спрямована на
здобуття іншої спеціальності при збереження попереднього освітньо-
кваліфікаційного рівня.

Професійний інтерес– виявляється у спрямованості особистості на

оволодіння обраною професією в процесі усвідомлення її суспільної та
особистої значущості і привабливості. Виражається у намірі глибше пізнати
свою професію.

Об’єктипрофесійної реабілітації:

 люди із втратою здоров’я в результаті захворювання, професійної чи

побутової травми,
 люди з особливими потребами.

Фахівці, що проводять професійну реабілітацію: реабілітолог, фахівці з

працетерапії, психолог, педагог, соціолог, юрист.

Установи:

 Навчальні заклади, які здійснюють професійну підготовку,

перепідготовку та підвищення кваліфікації, загальноосвітні школи,
школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи, реабілітаційні
установи, Заклади охорони здоров’я, служба зайнятості, реабілітаційні
установи, підприємства та установи УТОГ і УТОС, Всеукраїнський
центр професійної реабілітації інвалідів.
 Центри професійної реабілітації:

1) для професійного навчання;

2) для перекваліфікації з набуттям нової професії, яка більш

конкурентоспроможна на ринку праці та вища за кваліфікацією.

Заходи по організації професійної реабілітації людей з особливими

потребами:

 Розпочинати професійну реабілітацію на ранніх етапах.

 створення центрів поширення інформації про можливості професійної
реабілітації.
 Створити єдиний банк даних щодо працевлаштування інвалідів, які
потребують професійної та соціально-трудової реабілітації.
 Заходи з професійної реабілітації поширювати на всі категорії
інвалідів.
 Вивчати попит ринку.
 Підвищувати конкурентоспроможність інвалідів на ринку праці, їх
професійного та кваліфікаційного рівня.
  Проводити експертизу професійних потенційних здібностей.
 Проводити професійну підготовку, перепідготовку та професійну
реабілітацію інвалідів.
 Проводити психологічну підтримку та психологічне супроводження
процесу професійної реабілітації інвалідів.
 Організувати роботу кадрової агенції.
 Надавати консультацій з приводу вибору професії, профорієнтації.
 Проводити працевлаштування інвалідів.
 Впроваджувати дистанційне навчання інвалідів.

Професійна працетерапія направлена на відновлення втрачених або

ослаблених внаслідок травм чи захворювань професійних навичок або ж
навчання новій професії при втраті здатності виконувати попередню роботу.
Це досягається наполегливими цілеспрямованими тренуваннями, які
вимагають значної допомоги медичної сестри кабінету працетерапії.

7. Трудова реабілітація – система заходів, розроблених з урахуванням

схильностей, фізичних, розумових і психічних, можливостей особи і
спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової
діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом
створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць.
Пристосування та створення робочого місця з урахуванням безпеки та
фізичних можливостей особи (інваліда), а також раціональне
працевлаштування (поновлення трудової діяльності особи за колишньою або
за новою професією).

Робоче місце – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового

знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в
установах і організаціях;

Установи: підприємства, установи, організації незалежно від відомчого

підпорядкування, служба зайнятості, Фонд соціального захисту інвалідів,
підприємства та установи УТОГ і УТОС.

Заходи організації трудової реабілітації для людей з особливими

потребами:

 Навчання інвалідів виробництву художніх та декоративних виробів.

 Підготовка спеціалістів з робітничих професій з метою подальшого
працевлаштування інвалідів.
 Організація додаткових робочих місць для інвалідів, в тому числі з
надомною працею.
 Дотримання принципу рівності по відношенню інваліда та здорового
працівника безпосередньо на робочому місці.
 Сприяння забезпеченню транспортних засобів для безперешкодного
пересування до місця роботи.
  Проведення обладнання виробничих майстерень, які б відповідали
встановленим нормам.
 Підтримка діяльності комп'ютерної школи для інвалідів з вадами зору.
 Впровадження новітніх комп'ютерних технологій та складання програм
для інвалідів по зору.

8. Побутова реабілітація – це комплекс заходів спрямованих на відновлення

чи набуття повсякденних побутових навиків, пристосування побутових умов
(житлового приміщення) відповідно до потреб особи, працетерапія. Якщо
реабілітація проводиться після хвороби, то необхідно поступово навчати
побутовим навикам і пристосувати до повсякденного життя зважаючи на
хворобу.

Побутова реабілітація охоплює таку сферу діяльності, як

самообслуговування, набуття умінь і навиків, необхідних в повсякденному
житті: користування краном, миття посуду, прання і прасування білизни,
приготування їжі, правильне користування побутовою технікою,
прикрашення житла з побутового і природного матеріалу і багато іншого.

ВИСНОВКИ

1. На підставі вивчення й аналізу літературних джерел визначені етіологія,

патогенез і механізм розвитку простатиту. Простатит - запалення
передміхурової залози, є одним з найбільш поширених урологічних
захворювань у чоловіків, буває гострим і хронічним. Хронічний простатит
являється наслідком неправильного або неефективного лікування проститу в
гострій формі, недотриманням рекомендацій лікаря, не виконання
лікувально-оздоровчої програми, малорухливого способу життя, не
виконання ЛФК .
. Лікування проститу комплексне, невід’ємною частиною якого є лікувальна
фізична культура, яка призначається як на стаціонарному, так і на
поліклінічному і санаторному етапі реабілітації по відповідних рухових
режимах.
3. При хронічному перебігу захворювання на поліклінічному етапі лікування
застосовуються: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика,
лікувальне плавання, дозована ходьба, прогулянки, теренкур, малий туризм.
Заняття направлені на формування стійких компенсацій.
. В умовах поліклінік для лікування хворих на простатит використовують три
види режимів - щадний, щадно-тренувальний та тренувальний. Щадний
режим за характером застосовуваних вправ аналогічний вільному режиму в
стаціонарі. Щадно-тренувальний режим передбачає використання
різноманітних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи), середньої та
відносно-великої інтенсивності, застосування дихальних вправ (статичних та
динамічних), вправи направлені на укріплення м язів та покращення
кровообігу органів малого тазу, вправи на розслаблення. Тренувальний
режим - показані активні вправи: зі снарядами, гімнастичним приладдям,
дозована ходьба, теренкур, ближній туризм.
. Лікувальний масаж, фізіотерапія, дієтотерапія є обов’язковою ланкою
фізичної реабілітації при лікуванні хворих на простатит. Комплексність
відновного лікування забезпечує різноманітність дії на різні механізми
регуляції функцій систем організму і дозволяє добитися як найкращого
лікувального ефекту.
. Для визначення ефективності занять лікувальної гімнастики, відпустці
процедур лікувального масажу і фізіотерапії на організм хворих можливо
використання наступних методик дослідження: аналіз спеціальної
літератури,вивчення даних медичних карток,клінічні методи,частота
дихання, пульсометрія, артеріальна тонометрія, спірометрія,функціональні
проби,лабораторні методи,лікарсько-педагогічні спостереження.
Список викорастаних джерел

1. Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов

физической культуры / Под общей ред. проф. С.Н. Попова. – Ростов
н/Д: из-во «Феникс», 1999. – 608 с.
2. Медична та соціальна реабілітація: Навчальний посібник\За ред.
І.Р.Мисули, Л.О. Вакуленко. – Тернопіль: ТДМУ. - 402 с.
3. Мурза В.П. Психолого-фізична реабілітація: Підручник. – К.: «Олан»,
2005. – 608 с.
4. Мурза В.П. Фізична реабілітація в хірургії: навч. посіб./ В.П. Мурза,
В.М Мухін.– К.:Наук світ. 2008.– 246 с. – Бібліограф.: с. 234-245.
5. Мухін В.М. Фізична реабілітація: Підручник.- К.: Олімпійська
література, 2000. – 424 с.
6. Медицинская реабилитация. Под ред. академика РАМН, професора
В,М, Боголюбова. В 3 томах. Т. 1.
7. Холостова Е.И., Дементьєва Н.Ф. Социальная реабилитация: Учебное
пособие. – М.: «Дашков и К», 2004. – 340 с.
8. Ярская-Смирнова Е.Р., Наберушкина Э.К. Социальная робота с
инвалидами. – СПб.: Питер, 2004. – 316с.
9. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю // За заг. ред.
Толстоухової С.В., Пінчук І.М. –К.:УДЦССМ. 2000.– 184 с.
10.Таланчук П.М., Кольченко К.О., Нікуліна.– Ф. Супровід навчання
студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому
середовищі / навчально-методичний посібник. / - К.: Соцінформ, 2004.
128 с.
11.Соціальна робота. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної
літератури, 2005. –328 с.
12.Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними
обмеженями. Навчально-методичний посібник для соціальних
працівників і соціальних педагогів / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.:
ДЦССМ, 2003. – 168с.
13.