Лекція № 9.

Загальні уявлення про фізичну терапію в нейрохірургії.

Розрізняють хвороби нервової системи, що пов’язані зі структурним

органічними порушеннями мозку і нервових стовбурів та потребують
нейрохірургічних оперативних втручань. Причини цього можуть бути
травми, інтоксикація, розлад обміну речовин, перевтома, емоційне
перенапруження. Основними проявами пошкоджень і хвороб нервової
системи є розлади рухів, чутливості, трофіки, рефлексів.

Розлади рухів визначаються повною відсутністю м’язового скорочення

(параліч або плегія) і частковим випадінням рухової функції (парез). Параліч
однієї кінцівки має назву моноплегії (монопарезу), обох кінцівок з одного
боку тіла – геміплегії, симетричних кінцівок – параплегії (парапарезу), трьох
кінцівок – триплегії (трипарезу), чотирьох – тетраплегії (тетрапарезу).
Паралічі і парези можуть бути двох видів: спастичні та в’ялі.

Спастичний параліч виникає при травмах і захворюваннях центральної

нервової системи (ЦНС) – передньої центральної звивини великих півкуль чи
пірамідного шляху. Він характеризується відсутністю довільних рухів
високим м’язовим тонусом і високими сухожильними рефлексами, появою
патологічних рефлексів, синкинезій (побічні, мимовільні супутні рухи).

В’ялий або атонічний параліч виникає при ураженні передніх рогів та

корінців спинного мозку і периферичних нервів. Для нього характерна
відсутність довільних і мимовільних рухів, сухожильних рефлексів, низький
тонус та атрофія м’язів.

Розлади рухів можуть також виявлятися порушеннями координації

(атаксія) і гіперкінезами – рухами, що позбавлені фізіологічного значення і
виникають мимовільно. До них відносяться судоми, тремтіння, атетоз
(червоподібні скорочення м’язів пальців кінцівок).
 До розладів чутливості відносяться: анестезія - повне випадіння
тактильної чутливості, гіпостезія – пониження чутливості, гіперстезія –
підвищення чутливості. При порушеннях поверхневої чутливості хворий не
розрізняє тепло і холод, не відчуває уколів. У випадках розладу глибокої
чутливості в нього зникає уява про положення кінцівок у просторі, рухи
стають некерованими.

Пошкодження спинного мозку і периферичних нервових стовбурів

викликають трофічні зміни. На фоні змін больової, температурної, м’язо-
суглобової чутливості, кровообігу лімфообігу, в ділянках з порушеною
іннервацією шкіра стягується, робиться сухою, з’являються тріщини,
виразки, пролежні, місцеве змертвіння шкіри.

Захворювання і пошкодження нервової системи лікують комплексно,

використовуючи консервативні і оперативні методи. Серед них засоби
фізичної реабілітації мають надзвичайно велике значення.

Лікувальну фізичну культуру (ЛФК) застосовують на всіх станах

реабілітації хворих. При захворюваннях і пошкодженнях нервової системи
вона реалізує стародавній принцип, лікувати собі подібних. Тобто лікує
рухами порушення функцій рухів. Лікувальна дія фізичних вправ
проявляється у вигляді чотирьох механізмів: тонізуючий вплив, трофічна,
формування компенсації, нормалізація функцій.

Фізичні вправи втягують у реактивну відповідність всі компоненті

нервової системи починаючи від головного мозку до периферичних
рецепторів. Змінюються функціональний стан центральної нервової системи
(ЦНС), поліпшується її регуляторна здатність та тонус. Рефлекторна
діяльність і набуття нових умовних рефлексів.

Фізичні вправи активізують трофічні процеси. Рухи активні і пасивні

поліпшують кровообіг, лімфообіг, живлення і обмін речовин стимулюють
регенерацію нервових волокон і рубцювання пошкоджених тканин,
зменшують ймовірність утворення вторинних, трофічних порушень у вигляді
виразок, пролежнів тощо. Сполучення масивних рухів з уявними вправами у
надсиланні імпульсів до їх активного виконання, відновлює залишки поганих
рухових стереотипів. Вправи сприяють поступовому розгальмуванню
пригнічених ділянок нервів, відновленню його провідності та скорочувальної
здатності м’язів. При в’ялому паралічі добір вправ проводиться таким чином,
щоб збільшився потік імпульсів від чутливих рецепторів паретичних кінцівок
і зміцнювались м’язи. При спастичному паралічі основні зусилля спрямовані
на тренування керуванням м’язами, на їх розтягнення і розслаблення. При
стійкому порушенні функцій ЛФК сприяє формуванню компенсацій як
тимчасових так іі постійних.

Лікувальний масаж, як і ЛФК є головним засобом функціональної

терапії у комплексному відновному лікуванні захворювань і травм нервової
системи. Лікувальна дія масажу проявляється трьома основними
механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним, механічним. При
парезах і паралічах центрального походження масаж знижує збудженість
рухових клітин мозку, що покращує функціональний стан нервово -
м’язового апарату.

Масаж так же виразно впливає на периферичну нервову систему. Він

активізує динаміку основних нервових процесів, покращує кровопостачання,
окисно-відновні і обмінні процеси у нервовій тканині. Масаж запобігає
трофічним порушення у паретичних м’язах і підтримує функцію шкіри
покращує кровопостачання і обмінні процеси в уражених м’язах, шкірі,
протидіє утворенню пролежнів.

Під впливом фізіотерапевтичних процедур зменшуються больові

відчуття, парестезії, головний біль, відновлюються або покращуються
функції нервово – м’язового апарату. Процедури спрямовують розширенню
судин, справляють протизапальну, антиалергічну дію, загартовують організм,
продовжують період ремісії при хронічному перебігу хвороб.
 Механотерапію застосовують, переважно, у післялікарняний період
реабілітації у вигляді маятникових та блокових апаратів. Вони сприяють
усуненню контрактур, відновленню функції суглобів, сили і витривалості
м’язів.

Працетерапію (ерготерапію) призначають відповідно до особливостей

проявів хвороб або травм нервової системи та функціональних можливостей
рухового апарату. Хворого навчають самостійно змінювати положення у
ліжку, переходити в положення сидячі у ліжку, на стільці, на крісло-каталку
і зворотно та виконувати рухи в усіх напрямках, брати предмети зі столика,
тумбочки, одягатися, роздягатися, їсти, користуватися телефоном тощо.

У подальшому пересуванні в межах квартири, виконувати хатню

роботу, виходити з квартири, пересуватися по східцях, керувати кріслом-
каталкою, автомобілем, міським транспортом та інші побутові навики.
 Лекція № 10-12.

Загальні уявлення про фізичну терапію хворих нейрохірургічного

профілю у лікарняному та післялікарняному періоді.

Фізична реабілітація для нейрохірургічних хворих є досить ефективним

і цілеспрямованим методом відновлення здоров’я цих осіб.

Організаційно структура цієї служби складається: з відділень

відновного лікування у нейрохірургічних і багатопрофільних лікувальних
закладах, поліклініках, кабінетах лікувальної фізичної культури (ЛФК),
масажу, фізіотерапії, а також – на курортах та в санаторіях .

ЛФК після операцій у лікарняний період реабілітації призначається, у

разі відсутності протипоказань, в той же день через кілька годин або на
другий, інколи – третій. Раннє застосування фізичних вправ пов'язане, у
першу чергу, з попередженням ймовірних ускладнень, стимуляцією
компенсаторно-пристосовувальних реакцій і діяльності органів і систем
організму. Лікувальна дія фізичних вправ чітко проявляється у вигляді всіх
чотирьох основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії,
формування компенсацій, нормалізації функцій.

Безпосередньою дією вправ є певні зрушення, що виникають у серцево-

судинній системі. Вони проявляються в активізації кровообігу і лімфообігу в
зоні пошкодження, збільшенні об'єму і швидкості протікання крові, що
усуває порушення периферичного кровообігу, набряки. Рухи зменшують
застійні явища і у паренхіматозних органах, порожнистих венах, сприяючи
проходженню крові до серця і полегшенню його роботи. Все це разом з
іншими методами лікування запобігає тромбоемболіям.

Мабуть немає кращого методу попередження легеневих ускладнень і

поліпшення діяльності легень після операцій, як дихальна гімнастика.
Людині підвладне вольове регулювання дихання і тому під час занять, за
словесним вказівкам, є можливість змінювати ритм, темп, амплітуду і
глибину дихальних рухів, цілеспрямовано посилювати легеневу вентиляцію
за рахунок грудного або черевного компонента дихання. Фізичні вправи
прискорюють відновлення повноцінного механізму дихання.

Фізичні навантаження зростають за рахунок збільшення кількості вправ

та їх дозування. Використовують дихальні вправи, вправи на рівновагу,
статичні, на розслаблення м'язів, з предметами. Вправи, що відновлюють рух
у ригідних суглобах; активні рухи, вправи на розтягування м'язів,
ізометричне напруження м'язів, статичні утримання кінцівки, тренування
осьової функції. Вправи з використанням снарядів і пристосувань (ковзаючі
площини, блокові пристосування, гімнастична стінка, палиці, булави, гантелі,
вправи у воді, масаж, фізіотерапія).

Збільшення глибини дихання і легеневої вентиляції прискорює

виведення наркотичних речовин після наркозу, активізує кровообіг і
газообмін в легенях та зменшує застій у них, поліпшує бронхіальну
прохідність, допомагає видаленню мокротиння і тим самим протидіє
виникненню гіпостатичних пневмоній, ателектазів і бронхітів. У випадках
виникнення легеневих ускладнень заняття лікувальною гімнастикою не
припиняють і застосовують спеціальні дихальні вправи у комплексі з іншими
методами лікування.

Внаслідок позитивних змін в гемодинаміці і газообміні у легенях

підвищується насичення артеріальної крові киснем, зменшується кисневе
голодування тканин, поліпшуються окисно-відновні і обмінні процеси, що є
фізіологічною основою регенерації тканин. Під впливом фізичних вправ
прискорюється розсмоктування продуктів запалення, заживлення рани і
формування компенсації. Утворюється рухливий еластичний рубець.
 Рухи грудної клітки і передньої черевної стінки, збільшення екскурсії
діафрагми діють на внутрішні органи, посилюють кровообіг і зменшують
застійні явища у них, рефлекторно підвищують евакуаторну і секреторну
функцію шлунково-кишкового тракту. Вони сприяють більш швидкій
нормалізації функції кишок, зменшують можливість утворення внутрішньо-
порожнинних спайок та сполучнотканинних зрощень.

Застосовують ЛФК після операцій за трьома періодами. У

нейрохірургії після операцій розрізняють: І період - ранній післяопераційний,
триває до зняття швів; II період - пізній післяопераційний, продовжується до
виписки хворого з лікарні; період ІІІ - віддалений післяопераційний, триває
до відновлення працездатності пацієнта. При нетермінових (планових)
операціях ЛФК призначають і перед операцією.

Засоби, форми й методика ЛФК залежать від загального стану хворого,

змісту і обсягу хірургічного втручання, перебігу післяопераційного періоду,
наявності супутніх захворювань, віку хворого, рухового режиму, періоду
реабілітації і періоду застосування фізичних вправ.

У лікарняний період реабілітації ЛФК застосовують за І і ІІ періодами у

повній відповідності до призначених суворо постільного чи постільного,
напівпостільного (палатного) і вільного рухового режимів.

Лікувальний масаж після травм і операцій у лікарняний період

реабілітації призначають при відсутності протипоказань, у першу-другу
добу. Раннє його застосування викликано такими ж причинами, що і
застосування ЛФК: попередження ускладнень, покращання кровообігу і
лімфообігу, стимуляція функцій систем організму. Лікувальна дія масажу на
організм проявляється трьома основними механізмами: нервово-
рефлекторним, гуморальним і механічним.
 Проводиться масаж не втягнутих у патологічний процес ділянок тіла.
Він зменшує больові відчуття, відвертає увагу хворого від травми чи
операції, викликає позитивні емоції, підвищує психічний тонус.

У першу добу, особливо коли хворий не може виконувати активні рухи

ногами, роблять легкий масаж нижніх кінцівок, а також грудної клітки і
спини. Масажування ніг прискорює протікання венозної крові і лімфи,
підсилює артеріальну гемодинаміку, ліквідує застійні явища. Це разом з
загальним підсиленням кровообігу протидіє утворенню тромбоемболій, що
формуються переважно у венах нижніх кінцівок і малого тазу.

Масаж грудної клітки і спини підвищує тонус дихальних м'язів,

рефлекторно покращує легеневу вентиляцію, сприяє відходженню мокроти,
покращанню бронхіальної прохідності, і тим самим у комплексі з іншими
методами лікування допомагає попередити гіпостатичну пневмонію,
ателектази, бронхіти. На це також спрямований непрямий масаж легень у
вигляді безперервної вібрації і ритмічних натискань долонею над легеневими
полями. Виконання аналогічних мануальних дій по ходу 10-12 ребер від
груднини до хребта впливає на діафрагму. У випадку виникнення легеневих
ускладнень масаж грудної клітки не протипоказаний.

У ранній післяопераційний період проводиться непрямий масаж серця,

застосовуючи безперервну вібрацію його ділянки, ніжні ритмічні
натискування над серцем і нижній третині груднини, струшування,
стискання, здавлювання грудної клітки. Такі дії полегшують роботу серця і
гемодинаміку у цілому.

Масаж активізує діяльність шлунково-кишкового тракту, стимулює

відходження газів, ліквідує затримку випорожнення та сечовипускання.
Проводиться обережний масаж м'язів живота, непрямий масаж внутрішніх
органів, приділяючи увагу товстому кишечнику. Масажують ободову кишку
по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідний, а потім поперечний і
низхідний відділи. Використовують погладжування, поверхневу стабільну і
лабільну вібрацію долонною поверхнею пальців, постукування і ритмічні
натискування кінчиками пальців.

При проведенні масажу операційний шов обходять. Дозволяється

робити навколо нього ніжні погладжування долонною поверхнею пальців у
напрямку найближчих лімфатичних вузлів. Такі маніпуляції покращують
мікроциркуляцію в зоні пошкодження, підсилюють кровообіг і лімфообіг,
зменшують лімфостаз і набряки, гіпоксію тканин. Все це пожвавлює окисно-
відновні процеси, збільшує приток поживних речовин до ділянки, що
масажується, звільняє її від продуктів розпаду і обміну, стимулюючи
регенерацію тканин.

Використовується відсмоктуючий (дренажний) масаж, який прискорює

кровообіг і лімфообіг та тим самим ліквідує чи зменшує застійні явища і
набряки. Виконується він таким чином: спочатку масують сегменти вище
хворої ділянки, потім її дистальні відділи. Масажні рухи мають бути
ковзними, ніжними, м'якими. Не слід застосовувати такі способи як
постукування, поплескування, рубання, шмагання.

Фізіотерапію після травм і операцій застосовують з метою

профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Використання певних
методів залежить від завдань, що ставлять перед фізіотерапією, виходячи з
характеру захворювання і обсягу оперативного втручання, перебігу
післяоперадійного періоду, загального стану хворого. Лікувальна дія
фізичних чинників на організм після операцій проявляється у вигляді
нервово-рефлекторного і гуморального механізмів, але кожен із чинників має
свої особливості в шляхах реалізації лікувального ефекту.

У лікарняний період реабілітації фізіотерапевтичні методи починають

застосовувати з перших днів, а деякі з них призначають безпосередньо після
операції. Так, після операції, хірургічної обробки ран застосовують
ультрафіолетове опромінення (УФО) місця ушкодження і навколишньої
шкіри, для попередження інфекції, зменшення болю, розсмоктування
крововиливу. У наступні дні опромінюються груди, живіт, сегментарні зони
(комірцева чи поперекова). Це мобілізує захисні сили організму, зменшує
ймовірність виникнення інфільтратів, парезу кишечника; активізує крово- і
лімфообіг, утворення вітаміну Д, регенеративні і трофічно-обмінні процеси,
особливо мінерального фосфорно-кальцієвого, що є запорукою утворення
повноцінної кісткової тканини.

Після гострих травм таких як удари, розтягнення хрящово-зв'язкового

апарату суглобів, хребта і м'язів, крововиливи в мозок і м'які тканини
(гематома) та інші одразу місцево застосовують холод: зрошення
хлоретилом, пузир з льодом, холодний компрес. Він викликає спазм дрібних
судин, знижує їх проникність, сповільнює кровообіг, зменшує крововилив і
набряк, знижує збудливість нервових закінчень, що значно послаблює біль.
На другий день призначають теплові процедури, які сприяють
розсмоктуванню можливих крововиливів, діють болезаспокійливо і
антиспастично.

Для зняття больового синдрому після операцій і травм застосовують

діадинамотерапію. Болезаспокійлива дія діадинамічних струмів виникає
відразу ж після процедури. Вона пов'язана з розвитком тимчасового
гальмування у нервових закінченнях і зниженні їх лабільності. Одночасно з
цим вони справляють протиспазматичну дію, розширюють судини,
прискорюють циркуляцію крові і лімфи, підсилюють обмінні і регенеративні
процеси. У наступному використовують розсмоктувальну властивість
діадинамотерапії при лікуванні рубців, м'язових контрактур.

Ефективно зменшує або усуває біль електрофорез з новокаїном та

іншими знеболюючими ліками. У цій процедурі поєднується знеболююча дія
ліків і гальванічного струму, який, у свою чергу, посилює мікроциркуляцію
крові та лімфи, трофічні і обмінні процеси у місці пошкодження.
 В той же день, після операції, показане призначення УВЧ-терапії. Вона
виразно діє на запальний процес, підвищує активність і інтенсивність
фагоцитозу, сповільнює всмоктування токсичних продуктів з вогнища
запалення; антиспастично впливає на непосмуговану мускулатуру шлунка,
кишок, жовчного міхура, бронхів і бронхіол; розширює судини, прискорює
кровообіг, обмінні і регенеративні процеси, УВЧ-терапія запобігає або
зменшує можливість виникнення інфільтратів, парезу кишок, запалення
легенів, стимулює процеси загоєння тканин. Процедура діє
болезаспокійливо, що, до речі, більшою або меншою мірою, притаманне
практично усім фізіотерапевтичним процедурам. Ця особливість позитивно
впливає на психічний і загальний стан хворого, активізує його і розширює
показання для застосування інших відновних функціональних засобів
лікування.

Подальше застосування фізіотерапевтичних методів лікування у

лікарняний період реабілітації націлене на посилення кровообігу і
лімфообігу, обмінних процесів в місці ушкодження; протидію утворення
спайок і контрактур, атрофії м'язів і обмежень рухливості у суглобах;
прискорення процесів регенерації і загоєння тканин; покращання
функціонування органів і систем організму і загального стану хворого. У
першу чергу призначаються теплові процедури. Використовують такі
апаратні методики, що здатні викликати тепло в тканинах безконтактним
способом: індуктотермія, інфрачервоне опромінювання, мікрохвильова
терапія та інші.

Індуктотермія викликає підвищення температури тканин на 1-3° С на

глибині 5-6 см, за рахунок чого виникає активна гіпертермія, активізується
кровообіг і лімфообіг, обмін речовин, стимулюються процеси
розсмоктування. Індуктотермія сприяє накопиченню кальцію у кістках,
прискорює регенерацію і загоєння широко використовуються як в
попередженні так і в лікуванні ускладнень з боку легенів, шлунково-
кишкового тракту, операційної рани і травмованих тканин.

Інфрачервоні промені підвищують температуру поверхневих тканин і

викликають появу гіперемії та пов'язані з нею наслідки. Тепло заспокоює
біль, діє протизапально, знижує тонус м'язів, прискорює ферментативні
реакції, посилює процеси регенерації і загоєння, особливо ран та виразок, що
погано гояться.

Мікрохвильова терапія (СМХ і ДМХ) здатна локально на 1-4° С

підвищувати температуру тканин на глибині 5-9 см. Вона добре діє на
гемодинаміку, регенеративні і обмінні процеси, посмуговану мускулатуру
кінцівок. Опромінювання грудної клітки прискорює кровообіг в судинах
малого кола, позитивно впливає на легеневу вентиляцію і газообмін за
рахунок зменшення бронхоспазму, покращання дифузії і осмосу в легенях.

Після загоєння рани фізіотерапію використовують для прискорення і

завершення процесів регенерації пошкоджених тканин, створення
еластичного і рухомого рубця; ліквідації тугорухливості, зміцнення
ослаблених м'язів і відновлення обсягу рухів; лікування можливих
ускладнень у вигляді контрактур, спайок, зрощень, пролежнів; підвищення
психофізичного і емоційного тонусу.

На цьому етапі лікування можна застосовувати і контактні з ураженою

ділянкою тіла фізіотерапевтичні методи: парафінлікування і
озокеритолікування, гідротерапевтичні процедури (компрес, ванни загальні і
локальні), електростимуляція, ультразвук.

Парафін чи озокерит, що накладений на визначене місце, добре

прогріває і довго утримує тепло за рахунок цього підвищується температура
тканин, особливо шкіри, покращується циркуляція крові і лімфи, обмінні і
трофічні процеси. Це сприяє розпушенню фіброзної сполучної тканини,
розм'якшенню і розсмоктуванню рубцевих змін і зрощень, поліпшенню
еластичних властивостей шкіри, м'язів та їх розслабленню.

Гідротерапія проводиться, переважно, у вигляді теплих локальних

ручних та ножних ванн. Тепла вода рівномірно прогріває тканини
ушкодженої кінцівки, активізуються гемодинаміка і обмінні процеси, м'язи
розслабляються, покращується еластичність хребта, розм'якшуються рубці,
зменшуються стягнення тканин і болючість рухів. Все це дає змогу
збільшити амплітуду рухів, прискорити ліквідацію наслідків хвороби та
оперативного втручання.

Електростимуляція викликає скорочення ослаблених м'язів, що

підвищує їх функціональну здатність, стимулює кровообіг, обмінні і трофічні
процеси. Електростимуляція сприяє зміцненню м'язів спини та шиї і
хрящово-зв’язкового апарату хребта, ліквідації тугорухливості в
міжхребцевих дисках, відновленню рухової активності хворого.

Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см, викликає

своєрідний мікромасаж її елементів і утворення тепла. В зоні дії
ультразвукових коливань інтенсифікуються обмінно-трофічні і
гемодинамічні процеси, зростає активність окремих ферментів, підвищується
протизапальна і розсмоктуюча здатність, виникає знеболюючий ефект.
Ультразвук зменшує набряки, протидіє утворенню або лікує деформуючі
рубці і спайки поверхневих та глибоких тканин. Дію ультразвуку можна
підсилити впливом відповідних ліків, що вводяться у тканини з його
допомогою методом ультрафонофорезу.

У післялікарняний період реабілітації – в поліклініці або

реабілітаційному центрі, санаторії ЛФК продовжують за ІІІ періодом і
проводяться у щадному, щадно-тренуючому і тренуючому рухових режимах.

Виконання фізичних вправ залучає хворого до свідомої і активної

участі в здійсненні власного лікування, що підвищує його психоемоційний
стан і загальний тонус організму, надає впевненості у свої сили й близьке
одужання.

ЛФК протидіє атрофії м'язів, розвиткові контрактур, сприяє утворенню

тимчасових компенсацій, відновленню порушених операцією функцій
органів і систем. Вона відновлює рухові навички, ходьбу, правильну поставу,
зміцнює м'язи, тренує пацієнта і готує його до фізичних навантажень
побутового і виробничого характеру. У випадках безповоротності анатомо-
структурних змін, що виникли внаслідок оперативного втручання таких як
видалення частини чи цілої легені, ампутація кінцівки тощо. Фізичні вправи
допомагають виробити постійні компенсації, оволодіти навиками
самообслуговування, навчитись користуватися протезами, засобами
пересування, адаптуватись чи реадаптуватись до праці, перекваліфікуватись.

У післялікарняний період реабілітації лікувальний масаж спрямований

на ліквідацію набряків, тугорухливості у суглобах, м'язових атрофій,
м'язової слабкості, неповного відновлення функцій органів і систем.
Застосовують класичний місцевий і загальний масаж, сегментарно-
рефлекторний і апаратний масаж, масаж у воді, гідромасаж (підводний душ-
масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний вібраційний масаж).

Після зняття швів застосовують масаж місцево для ліквідації наслідків

патологічного процесу і вимушеного обмеження рухів або повної
нерухомості оперованої ділянки тіла. У перших процедурах проводять ніжні
поверхневі погладжування, неглибокі розтирання, легкі розминання
пошкоджених м'язів, вібрацію, погладжування і розтирання суглобів та
сумково-зв'язочного апарату. Згодом інтенсивність масажних рухів
поступово зростає.

Процедури лікувального масажу практично завжди поєднуються з

гімнастичними вправами (пасивні і активні рухи, вправи з опором, на
розтягнення і розслаблення, дихальні, тощо), тепловими і
бальнеотерапевтичними процедурами та з іншими засобами фізичної
реабілітації.

У післялікарняний період реабілітації фізіотерапевтичні методи

лікування націлені на ліквідацію залишкових явищ після оперативних
втручань; відновлення функції потерпілого органу і систем організму;
підняття загального тонусу і реактивності організму; відновлення
працездатності пацієнта; загартування і підтримка здоров'я у подальшому
житті.

В реабілітаційних центрах, поліклініках, санаторіях широко

використовують: електро-світлолікування, теплолікувальні чинники, геліо-
аероіонотерапію, баротерапію, гідротерапію, бальнеотерапію, таласотерапію
та кліматолікування. Добирають такі методики лікування, що разом з
локальною дією на загоєні тканини викликають, переважно, загальні зміни
функціонального стану організму.

Застосовують електрофорез, фонофорез з розсмоктуючими ліками,

гальвано-грязелікування; лікування піском, глиною, парафіном, озокеритом,
грязями, які добре прогрівають тканини, стимулюють у них обмінно-трофічні
процеси, відновлюють еластичність тканин, амплітуду рухів в суглобах.
Цьому допомагає ампліпульстерапія, що справляє збуджуючу дію на
нервово-м'язовий апарат, підвищує скорочувальну здатність м'язів.

Гідротерапія та бальнеотерапія на цьому етапі реабілітації

використовують у вигляді медикаментозних (шалфейних), газових (азотних),
мінеральних (йодобромних, сольових) ванн. Вони впливають на організм
специфічно лікарськими і мінеральними речовинами та теплою водою.

Специфічна дія шалфейних ванн виявляється в стимуляції трофічних

процесів у пошкоджених м'язах і сумково-зв'язковому апараті; йодобромних
- в підсиленні процесів гальмування у центральній нервовій системі (ЦНС) та
по-кращанні діяльності ендокринної системи, нормалізації сухожилкових
рефлексів і м'язового тонусу; сольових - в активізації кровообігу і окисно-
відновних процесів у шкірі, ліквідації набряків. Одночасно з цим всі ванни за
рахунок теплої води діють заспокійливо, антиспазматично; стимулюють
діяльність органів і систем організму; зменшують психоемоційну лабільність.

При відсутності протипоказань можна застосовувати сауну, яка

викликає більш значні порівняно з ваннами, зміни в діяльності органів і
систем організму та фізичній терморегуляції.

Для загартування і оздоровлення організму, зміцнення фізичного і

психоемоційного тонусу, відновлення або підтримки працездатності пацієнта
на диспансерному етапі реабілітації застосовують геліотерапію і
аероіонотерапію, таласотерапію і кліматотерапію. Сонячно-повітряні ванни,
купання в морі, озерах, річках, прогулянки на чистому повітрі стимулюють
функції всіх систем організму, підвищують його реактивність і загальну
опірність. Це. разом з іншими засобами фізичної реабілітації, дає змогу
пацієнтам досягнути бажаного функціонального стану і фізичної дієздатності
або виробити стійку і постійну компенсацію при незворотних анатомо-
структурних дефектах.

Механотерапію після травм і операцій застосовують, в основному, у

післялікарняний період реабілітації, хоча у деяких випадках її можна
починати у лікарні. Головна мета цього методу відновного лікування:
ліквідація тугорухливості суглобів, контрактур, рубцевих зрощень, гіпотрофії
і зменшення сили м'язів, що є частим наслідком переломів, довготривалого
постільного режиму, травм м'яких тканин, у тому числі опіків. Застосовують
механотерапевтичні апарати маятникового типу, що збільшують амплітуду
рухів у суглобах, а також блокового типу та важелі – для полегшення рухів і
зміцнення м'язів.

Вправи на апаратах зміщують і розтягують поверхневі тканини, м'язи,

сухожилки, зв'язки; підсилюють місцевий кровообіг і лімфообіг, обмін
речовин у м'язах і суглобах; зміцнюють м'язи і підвищують рухливість в
суглобах. Цього досягають щоденними заняттями і при показаннях - їх
застосовують декілька разів на день. Незначне відчуття болю при рухах на
апаратах, не є мотивом для припинення заняття. Слід зменшити амплітуду
рухів або провести заспокійливий масаж чи зробити короткочасний
відпочинок. Після заняття для заспокоєння відчуття болю призначають
солюкс, ванну або іншу теплову процедуру.

На санаторному і диспансерному етапах реабілітації використову¬ють

велотренажери, веслові тренажери, еспандери, що не тільки удо¬сконалюють
властиву суглобам функцію, розвивають силу м'язів і фізичні якості пацієнта,
але і тренують його, підвищують загальну працездатність.

Механотерапію поєднують із заняттями лікувальною гімнастикою,

масажем, гідрокінезіотерапією, грязевими аплікаціями, парафінолікуванням і
озокеритолікуванням, індуктотермією, ваннами локальними і загальними. Їх
застосовують, переважно, перед механотерапією для підготовки тканин до
механічного розтягування, зменшенням болю і збільшення амплітуди рухів.

Працетерапію після операцій застосовують, переважно, у

післялікарняному періоді реабілітації. Її можна використовувати в стаціонарі
в післяопераційний період як психотерапевтичний засіб, що відвертає
хворого від неприємних відчуттів, сумних думок. Пацієнтам пропонують
готувати перев'язочний матеріал: робити ватні кульки, тампони, складати
салфетки тощо.

Звичайно, працетерапію призначають після зняття швів і проводять у

кабінетах і відділеннях працетерапії, реабілітаційних центрах, а у разі
необхідності – у центрах професійної реабілітації і комбінованих медичних і
професійних центрах. Протипоказана працетерапія при підвищеній
температурі, набряках, схильності до кровотечі.
 Основними завданнями працетерапії після операцій є збільшення
рухливості у суглобах і зміцнення м'язів, відновлення координації рухів і
робочих навичок, прискорення нормалізації функцій пошкодженої кінцівки
або органу; навчання щоденних видів діяльності; визначення ступеня
професійної здатності і загальної працездатності та установлення виду
роботи, до якого здатний хворий.

При реалізації названих завдань, використовують три види

працетерапії (ерготерапії): загальнозміцнюючу (тонізуючу), відновну і
професійну. Трудові операції добирають такі, що втягують у роботу м'язи і
суглоби пошкодженої кінцівки або ділянки тіла. Для верхніх кінцівок і
суглобів пальців кисті використовують такі трудові операції: плетіння,
в'язання, вишивання, чищення картоплі, виготовлення конвертів, коробок,
палітурні роботи, різьблення по дереву, виготовлення виробів з глини, робота
з дротом. Тренуванню верхніх і нижніх кінцівок сприяють роботи на ручній і
ножній машинці, ткацькому станку. Відновленню загальної працездатності
сприяють роботи у садку з лопатою, граблями, вилами, столярні,
шліфувальні і слюсарні роботи, пиляння і колення дров.

Оскільки основою лікувального ефекту працетерапії покладено

систематичне вправляння, тому трудові рухи мають повторюватися
багаторазово протягом 30-45 хв. на день на початку її застосування і
поступово доводитися до 4-6 год. з обов'язковими перервами у роботі.

У тому випадку, якщо хвороба і травма після операції спричинили

інвалідність, порушення функцій органів і систем слід навчати щоденних
видів діяльності, таким як умивання, приймання їжі, одягання, гоління,
зачісування, пересування, поводження з протезами, тощо. У цих випадках
завданнями працетерапії буде і виготовлення простих пристроїв, що
допомагають хворому. У відділеннях працетерапії, кабінетах побутової
реабілітації застосовують горизонтальні і вертикальні побутові стенди, на
яких розміщені різноманітні предмети домашнього ужитку. У подальшому,
під час професійної працетерапії, інвалідів навчають нової професії.

Вкрай важливе для хірургічних хворих застосування комплексної

реабілітаційної програми, під час проведення лікарняного і післялікарняного
періодів відновного лікування.
 Лекція № 13.

Фізична терапія при травмах головного мозку.

Травми головного мозку поділяються на закриті, при яких цілісність

шкіри і кісток черепа не порушена, і відкриті, які супроводжуються їх
пошкодженнями. До першої групи відносяться струс, забій і здавлення мозку.

До другої - проникаючі поранення з порушенням цілісності оболонок мозку і

його речовини, що супроводжується розривом судин і кровотечею.

Загальними проявами травми головного мозку є: втрата

свідомості,головний біль, розлад дихання і серцевої діяльності, судоми,
нудота,блювання. Залежно від локалізації,характеру і тяжкості травм
виникають порушення рухів, розладами мови, вестибулярного апарату і
слуху.

Порушення руху при травматичних крововиливах характеризується

систематичними паралічами або парезами.

Пошкодження головного мозку, що супроводжується розладами

вестибулярного апарату і мови, висувають перед ЛФК такі спеціальні
завдання : відновлення і підвищення стійкості вестибулярного апарату ;
покращення ритму і співвідношення фаз дихання. Для їх реалізації в
лікарняний період реабілітації застосовують прості вправи на розвиток
статокінетичної стійкості вправи зі зміною положення тіла, одночасні рухи
голови і тулуба у більшій та передньозадніх площинах з обмеженою
амплітудою і кількістю повторень. Після адаптації хворого до таких вправ
допускають рухи ізольовані тільки головою. Використовують дихальні
вправи статичного і динамічного характеру, вправи у рівновазі на великі і
малій площині опору. Включають вправи на координацію, поступово
збільшуючи їх кількість і складність. Застосовують вправи у метанні
середніх, а у вільному режимі і малих м’ячів, вправи із закритими очима на
місці та у русі. Під час виконання вправ слід забезпечити повне страхування
хворого.

В після лікарняний період реабілітації на перший план виступають

активні вправи, що спрямовані на поновлення тимчасового порушення
функцій.

При необхідності вправи можуть бути спрямовані на перебудову і

компенсацію втрачених функцій. При заняттях лікувальною гімнастикою при
спастичних паралічах і парезах приділяють увагу поновленню силі м’язів. З
цією метою хворого навчають активно розслабляти м’язи проводять
локальний розслабляючий масаж. При парезах вправи виконуються в
адекватно полегшених умовах. В комплекс вправ повинні включатись
прийоми для поновлення вміння дозувати м’язове напруження, змінювати
швидкість рухів, амплітуду рухів з поступовим збільшенням м’язової сили та
темпу рухів. Багато уваги приділяється дихальним вправам.
Співвідношенням з загально розвиваючими 1:3, а при роботі з передньою
кінцівкою 1:2.

Особливе місце в колекції реабілітаційних заходів займає навчання

стоянню і ходьбі. У положенні стоячи хворий навчається рівномірно
розподіляти масу на обидві ноги. Потім переносить вагу тіла з однієї ноги на
іншу, добиваючись рівноваги і координації у рухах руками і ногами при
ходьбі. Крім тренування у поновленні ходьби, необхідно навчати хворого
більш складним рухам – повороти на місці та у русі, переміщенню по
пересічний площині, спуску і підйому по сходам, виконанню побутових і
трудових дій. Продовжуються тренування вестибулярного апарату, повороти
і нахили головою ,даються вправи на увагу, рівновагу, орієнтацію у часі і
просторі.

Велика увага приділяється виробленню компенсації втрачених рухових

функцій. Тому заняття набувають спеціалізованого характеру, включають
вправи, що сприяють отриманню необхідних побутових і трудових навиків.
Використовуються спеціальні вправи, праце терапія, заняття на тренажерах.

У процесі реабілітації хворих, з наслідками черепно-мозкових

травм,значне місце займає масаж. Задача масажу: покращення кровообігу,
лімфообігу, в паретичних м’язах, сприяння поновленню функції руху,
зниження підвищеного м’язового тонусу, зменшенню спів дружніх рухів.
Областю масажу є паретична кінцівка, спина, поперек, груди (на стороні
ураження). Використовують різні види погладжування, розтирання, і легку
вібрацію для спастичних м’язів. При в’ялих парезах і паралічах, крім вище
згаданих прийомів, використовують розминання, постукування і
поплескування. Під час процедури хворій лежить на столі, під його колінами
відкладений валік. Задню поверхню тіла масажують в положенні хворого на
животі (під живіт кладуть подушку, під гомілкові суглоби – валик) .

Деякі зміни виникають у застосуванні фізіотерапії при травмах

головного мозку. Це пов’язано з крововиливом і порушенням кровообігу,
лімфообігу у гострий період і залишковими явищами у пізній період.
Систематично протягом усього гострого періоду застосовують холодні
компреси на комірцеві зону, холодні обливання потилиці, банки вздовж
хребта, керована гіпотермія голови, накладають магніти (магнітофори),
бітемпоральне зі спрямуванням поля вздовж лобно-потиличної осі голови,
гірчичники на грілки. У пізній період (післялікарняний) призначають
фізіотерапію з урахуванням основного синдрому: астенічний,травматична
епілепсія, психопатизація особи, вогнищеві симптоми та парези.
Індивідуальний підхід до хворого має вирішальне значення у процесі
відновлення здоров’я після травми головного мозку.

Лекція № 14.
 Фізична терапія при травмах спинного мозку у лікарняний період
реабілітації.

Травми спинного мозку відносяться до числа таких, що часто

призводять до стійкої інвалідності. Вони виникають в наслідок різних
ушкоджень хребта. Розрізняють струс, забій, здавлення спинного мозку,
крововилив у його речовину і оболонку,часткове або повне анатомічне
переривання спинного мозку.

У клініці хребтово-спинальної травми є рухливі,чутливі,трофічні і

мозкові розлади. Рухливі розлади проявляються, в’ялими,спастичними
паралічами і парезами та комбінованим ураженням.

Випадіння чутливості через відсутність зворотного зв’язку

(аферентації) характеризується м’язово-суглобового відчуття, важкістю
кінцівок відчуття їх просторового положення, а також відчуттям сидіння і
стояння при ураженні відповідних сегментів спинного мозку. У більшості
хворих спостерігається постійна біль різної інтенсивності в місцях
ушкоджень.

Трофічні розлади приводять до розвитку м’язових гіпотрофій

атрофій,пролежнів,виразах,остеопорозу кісток,дегенерації м’язів,сухожилків
і зв’язок, бурситів, дистрофії внутрішніх органів.

Розлади функцій тазових органів проявляються затримкою або

нетриманням фізіологічних відправлень,запальними хворобами сечового
міхура,нирок,їх недостатністю,порушеннями статевої функції.

У хворих порушується психоемоційна сфера і діяльність практично

всіх органів і систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна, обмін
речовин), перебудовується імунні реакції. Найбільшу загрозу для хворих
становлять розлади дихання,що найчастіше спостерігаються при ураженні
спинного відділу спинного мозку.
 Лікування хворих з травмами спинного мозку спрямоване на усунення
проявів травматичної хвороби і проводиться протягом тривалого часу.
Використовують медикаментозну терапію, нейрохірургічне лікування,
лікування положенням, дієтотерапію, психотерапію, ортопедичні засоби і
засоби фізичної реабілітації.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний

масаж, фізіотерапію.

ЛФК призначають на другий третій день після травми або операції під
час перебування у лікарні.

ЛФК застосовують на фоні лікування положенню,що залежить від

форми рухових порушень. При в’ялих паралічах кінцівки укладають у
середньо-фізіологічному положенні, що запобігає переростягненню
розслаблених м’язів і протидіє деформації суглобів у випадку спастичних
паралічів вибирають таке положення,при якому спастичні м’язі були б
максимально розтягнуті, а їх антагоністи – скорочені. При нижніх
спастичних пара терезах хворого укладають на спину з розведеними ногами
які вкладені на проти ротаційні шини. Під коліна підкладають валики. Стопі
надають положення під прямим кутом,що до гомілок з упором на шини
надане хворому положення змінюють через кожні 2-3 години. ЛФК
застосовують у формі занять з лікувальної гімнастики, що приводять
реабілітацію 2-3 рази на день у поєднанні з масажем грудної клітки і
самостійних занять у вигляді дихальних вправ з подовженим видихом. Рухи
виконують у повільному темпі,плавно, з одночасним посиланням імпульсів
до руху і повторюють 3-5 разів. Тривалість заняття – 10-12 хв.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з активних,пасивних і

активно пасивних вправ,для кінцівок і тулуба,з посиланням імпульсів до руху
в паралічних кінцівках і розслаблення спастичних м’язів. Слід постійно
зміщувати здорові м’язі із збереженими зв’язками, зі спинним мозком.
Використовують спастичні напруження, вправи з гумою,еспандером,
невеликої ваги гантелями.

Завдання,методика проведення і побудова комплексів фізичних вправ

відрізняється при різних формах порушення рухів. При в’ялих паралічах і
парезах вони спрямовані на зміцнення м’язів, а при спастичних – на
розслаблення м’язів і удосконалення управління ними.

Наступним кроком у застосування ЛФК є підготовка хворого до

протезування, вставлення і навчання навичок пересування. Хворий готується
до переходу у вертикальне положення, поступово. Спочатку застосовують
вправи для відновлення опорної здатності нижніх кінцівок і положення,що
будуть зменшувати ортостатичні реакції. У комплекси лікувальної
гімнастики включають вправи для зміцнення м’язово-зв’язкового апарату
склепіння стопи, виконують осьовий тиск стопою на руки реабілітолога,
перекочування стопою різних предметів (гімнастична палка, ціпок,тенісний
м’ячик тощо), імітація ходьби з допомогою,по ліжку.

Хворого ставлять на ноги в ортопедичній апаратурі (м’який жорсткий

фіксуючий каркасний корсет,апарат на гомілку і стопу для ходьби та інші),
що допомагає утримуватись у вертикальному положенні і протидії
ймовірному підвертанню кінцівки.

Лікувальний масаж застосовуюсь для заспокійливого виливу на ЦНС,

зменшення болю,поліпшення нервово психічного стану хворого,зниження
напруженості та розслабленню спастичних м’язів або підвищення сили і
тонусу паретичних м’язів при в’ялих формах парезів. Лікувальний масаж
сприяє попередженню пневмоній, пролежнів,виразок, контрактур,м’язових
атрофій,туго рухливості у суглобах,активації кровообігу,лімфообігу в
уражених кінцівках,функції тазових органів,стимуляції процесів відновлення
активних рухів у паретичних кінцівках і підтримання функції у здорових.
Протипоказаний масаж при септичному стані, гнійних ранах, конкрементах у
сечових шляхах, гематурії, тазових розладах з нетриманням сечі і калу.

Масаж розпочинають з перших днів після травми чи операції для

попередження пролежнів у вигляді прогладжування і розтирання шкіри з
камфорним спиртом, сідниць,ліктів. Проводять масаж грудної клітки;
прогладжування,розтирання,постукування по грудині на видиху, рубання на
висоті вдиху у момент початку та при продовженні видиху. У подальшому
призначають сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон
інфекцій спинномозкових сегментів ураженого виділу хребта. Також
лікувальний масаж застосовують при паретичних враженнях кінцівок і при
тазових розладах.

Фізіотерапію застосовують у перших днях після травми для

протизапальної, дегідратуючої, знеболюючої та розсмоктуючої дії,
попередження пневмонії,пролежнів,виразок,тазових розладів,активації
захисних сіл і поліпшення функції ЦНС. Призначають електро-
аерозольтерапію з антибіотиками, бронхолітиками, медикаментозний
електрофорез, діадинамотерапію та інші методи фізіотерапії.