НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

імені Ігоря Сікорського»

Факультет біомедичної інженерії

ЗВІТ
За самостійну роботу з дисципліни фізичне виховання
(теоретичний розділ)

РЕФЕРАТ
Тема: «Обґрунтування лікувальної фізичної культури при травмах опорно-
рухового апарату (переломи, ушкодження м’язів) »

РОБОТУ виконав:
ст. групи УП-81,
2 курс, ФММ
Дужак Владислав Володимирович

Київ – 2019 р.
 План
Вступ.............................................................................................................................3
Клініко-фізіологічне обґрунтування використання ЛФК.......................................5
ЛФК при переломах шийних хребців........................................................................6
Лікувальна фізкультура при компресійних переломах грудних і поперекових
хребців..........................................................................................................................9
ЛФК при переломах трубчастих кісток..................................................................13
ЛФК при ушкодженнях суглобів.............................................................................16
Цілі і завдання ЛФК при ушкодженнях зв'язок......................................................21
Висновки....................................................................................................................25

2
 Вступ
Лікувальна фізкультура - це комплекс засобів, форм і методів фізичної
культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і
профілактичною метою.
Лікувальна фізкультура у поєднанні з фізіотерапією та іншими методами
лікування дає добрий ефект. Разом з тим вона - метод цілком самостійний, який
має свої засоби, форми. У лікувальній фізкультурі широко використовуються
такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем,
повітрям, водою, елементи спорту - плавання, дозоване веслування, лижі,
екскурсії, туризм.
Будь-яке травматичне ушкодження опорно-рухового апарату супроводжується
не тільки місцевими реакціями, але і загальною нервоворефлекторною реакцією
організму із зміною життєвих функцій. Тому воно розглядається як загальне
захворювання і називається травматичною хворобою. Безпосередньо після
травми найбільш важкими загальними проявами травматичної хвороби є:
непритомність, колапс, травматичний шок. Непритомність - короткочасна
втрата свідомості внаслідок гострої (швидко проходить) анемії мозку в
результаті рефлекторного спазму його судин. Колапс - різкий занепад сил,
тобто гостре послаблення серцевої діяльності, пов'язаний з гострою
крововтратою, болем, наркозом, інтоксикацією. Травматичний шок - різке
пригнічення основних процесів життєдіяльності організму під впливом
сильного больового синдрому. При шоці порушується функція регулюючих
систем - ендокринної і нервової, що призводить до погіршення діяльності
серцево-судинної, дихальної систем і кисневого голодування, від якого вдруге
страждає ЦНС. При травматичних ушкодженнях опорно-рухового апарату, які
потребують постільного режиму та іммобілізації, розвиваються функціональні
зміни у всьому організмі: безсоння, підвищена дратівливість, зниження функції
внутрішніх органів, втрата апетиту, порушення обмінних процесів. Тривала

3
іммобілізація призводить до м'язової атрофії, обмеження рухливості в
фіксованих суглобах, зменшення кількості кальцію в кістках і синовіальної
рідини в суглобах, що викликає остеопороз кісток, різкого погіршення трофіки
суглобових хрящів, зниження їх еластичності. У зв'язку з порушенням трофіки
в сумці суглоба та оточуючих його тканинах розвиваються рубцеві зміни;
шкіра, яка покриває суглоб втрачає свою еластичність, а іноді спаюється з
підлеглою клітковиною, фасціями і суглобовою сумкою. До травматичних
ушкоджень опорно-рухового апарату, при яких застосовується лікувальна
фізична культура, відносяться переломи кісток, пошкодження тканин (м'язів,
зв'язок, сухожиль), забої суглобів, вивихи, поранення. Найбільш
розповсюдженними ускладненнями травматичних ушкоджень є: контрактура
(обмеження рухливості в суглобі, викликане скороченням позасуглобових або
суглобових м'яких тканин), погіршення рухливості в суглобі (різке обмеження
рухливості, коли коливальні рухи можливі в межах 3-5°) і анкілоз (повна
відсутність рухливості в суглобі,

4
 Клініко-фізіологічне обґрунтування використання ЛФК
ЛФК при захворюваннях опорно-рухового апарату застосовують на всіх етапах
реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється,
першочергово, трофічним і тонізуючим впливом на організм, а у подальшому -
формуванням компенсацій та нормалізацією функцій.
1. Механізми тонізуючої дії. Зниження загального тонусу організму хворого
супроводжує велику частину проявів хірургічної патології, що особливо
яскраво виражається в післяопераційному періоді. Факторами, що знижують
загальний тонус, є гіпокінезія, іммобілізація, хірургічні втручання, а також
локальні прояви патологічного процесу. Тонізуюча дія фізичних вправ у будь-
якій їхній формі полягає насамперед в активізації моторно-вісцеральних
рефлексів. Фізичні вправи підвищують загальний тонус і функціональний стан
організму, які нерідко у хворих знижуються не стільки від самого
захворювання, скільки від значного обмеження своєї рухливості та пов'язаними
з гіподинамією функціональними змінами в діяльності ЦНС, серцево-судинної,
дихальної та інших систем. ЛФК позитивно впливає на психоемоційний стан
хворого та підтримує надію у сприятливий результат лікування.
2. Механізми трофічної дії. Порушення різних анатомічних структур в
організмі людини є наслідком запальних, деструктивних і дегенеративних
процесів, порушень обміну речовин. Раціонально застосовані фізичні вправи
обумовлюють заміщення або компенсацію дефекту, що утворився. Фізичні
вправи не тільки стимулюють трофічні процеси в організмі, але і, направляючи
їхній хід по функціональному руслу, обумовлюють формування найбільш
повноцінної морфофункціональної структури. Фізичні вправи підсилюють
загальний і місцевий крово- і лімфообіг, транспорт кисню і поживних речовин
кров'ю та виведення продуктів обміну. Локальне поліпшення трофіки сприяє
затуханню запальних змін, розсмоктуванню набрякової рідини у суглобі і
навколо суглобових тканинах, прискоренню у них регенеративних і
гальмуванню дегенеративних процесів.

5
3. Механізми формування функціональних компенсацій. Лікувальна
фізкультура протидіє атрофії м'язів, розвиткові контрактур, тугорухливості в
суглобах, анкілозу; сприяє утворенню тимчасових компенсацій, відновленню
порушених травмою функцій органів і систем. Під впливом фізичних вправ
компенсації здійснюються за рахунок перебудови функцій ушкодженої системи
(гомосистемна компенсація) або одночасної мобілізації декількох систем
(гетеросистемна компенсація). ЛФК відновлює рухові навички, ходьбу,
правильну поставу, зміцнює м'язи, тренує пацієнта і готує його до фізичних
навантажень побутового і виробничого характеру. У випадках незворотності
анатомо-структурних змін, що виникли внаслідок травми, таких, як ампутація
кінцівки тощо, фізичні вправи допомагають виробити постійні компенсації,
оволодіти навичками самообслуговування, навчитись користуватися протезами,
засобами пересування, адаптуватися чи реадаптуватися до праці,
перекваліфікуватися.
4. Механізми нормалізації функцій і цілісної діяльності організму. Фізичні
вправи є засобом свідомого втручання людини в процес відновлення
порушених функцій локомоторного апарата. Це підтверджується великим
числом досліджень, присвячених застосуванню засобів лікувальної фізичної
культури в травматології та ортопедії. На підставі цих даних базуються
принципи комплексного відбудовного лікування, що включає лікувальну
гімнастику, трудо- і механотерапію, масаж, що забезпечують хворій людині
можливість повноцінно жити і трудитися. Завдяки систематичному фізичному
тренуванню вдається відновити функцію ураженого сегмента опорно-рухового
апарату і загальну працездатність потерпілого.
Отже, ЛФК є необхідною умовою нормальної фізичної і моральної реабілітації
пацієнта.

6
 ЛФК при переломах шийних хребців
Переломи шийних хребців можуть виникати при падінні на голову, при
ударі головою під час пірнання в дно водоймища (річки, озера, басейну) і при
сильному згинанні голови вперед.
При лікуванні переломів шийних хребців хворого кладуть на ліжко з
дерев'яним щитом і твердим матрацом. Для витягання шийного відділу хребта і
відповідно вивільненого травмованого хребця накладають петлю Глісона.
Головний кінець ліжка піднімають.
За останні роки часто замість петлі Глісона витягання роблять за
допомогою спеціальної клеми, кінці якої вводять у невеликі просвердлені у
тім'яних горбах поглиблення.
Через декілька днів витягання здіймають і хворим в залежності від
характеру перелому накладають гіпсовий ошийок або гіпсовий напівкорсет.
Лікувальною фізкультурою з хворим починають займатися з 2-3-го дня
після витягання.
У першому періоді (період витягання) виконуються дихальні вправи,
елементарні вправи кистями і стопами, вправи для ліктьових і колінних
суглобів. Виключають повертання і нахили голови, а також різкі рухи
кінцівками. Всі вправи повинні виконуватися у повільному темпі і з паузами
для відпочинку через кожні 2-3 вправи.
У другому періоді (період іммобілізації гіпсовим ошийком або
напівкорсетом) хворому дозволяється сидіти і ходити. В цьому періоді
виконуються хворим загальнозміцнюючі вправи для м'язів тулуба і кінцівок у
вихідних положеннях лежачи, сидячи і стоячи. Виключаються вправи, що
пов'язані з повертанням голови і тулуба.
Іммобілізація шийних хребців знімається через 6-7 тижнів. До цього часу
на рентгенівському знімку спостерігається регенерація пошкодженого хребця, і
з хворим починають займатися за методикою третього періоду лікування.

7
 У третьому періоді додаються вправи для відновлення рухомості шийного
відділу хребта: нахилу голови вперед, назад, у сторони, обертаючі рухи
головою в обидві сторони та ін. Однак при їх проведенні потрібно пам'ятати,
що вправи, виконувані у перші дні у повному об'ємі і різко, можуть травмувати
пошкоджений хребець повторно.
Анатомічна цілість, функція рухів і працездатність хворих відновлюється в
залежності від важкості травми через 2,5-6 місяців
Перелом хребців шийного відділу є серйозною травмою, але при
систематичному і правильному виконанні вправ можна відновити
працездатність.

8
 Лікувальна фізкультура при компресійних переломах грудних і
поперекових хребців
Компресійний перелом тіла хребця - найбільш часто зустрічається при
травмах грудного і поперекового відділів хребта. Він виникає при сильному
стисканні тіл хребців у положенні відносного їх згинання. Наприклад, падіння
людини з висоти на ноги, сідниці. Перелом частіше всього утворюється у
найбільш рухомих частинах зчленувань - у нижніх грудних і верхніх
поперекових хребцях.
Хворі скаржаться на біль в області пошкодженого хребця, який
посилюється при згинанні хребта вперед, або у сторони. При промацуванні
остистих відростків часто виявляється виступ відростка пошкодженого хребця
(обмежений кіфоз).
Основні умови для лікування компресійних переломів хребта - створення
умов декомпресії (реклінації) травмованого хребця, утримання його у цьому
положенні до відновлення анатомічної цілості.
Існують два основних методи лікування: метод одномоментної реклінації
хребта з наступним накладанням на тулуб гіпсового корсета і метод тривалого
витягування.
Незалежно від вибору методу лікування застосування лікувальної
фізкультури є обов'язковим і вирішальним фактором у функціональних
наслідках лікування компресійних переломів хребта. При тривалому
застосуванні витягування хворого кладуть у ліжко на спину з дерев'яним щитом
і твердим матрацом. Під поперековий відділ хребта підкладають ватний,
обшитий марлею, валок, що відновлює природний лордоз. Узголів'я ліжка
піднімають на 25-30 см. Лікувальна фізкультура призначається хворим з 2-3-го
дня після накладеного витягування.
У першому періоді, що охоплює 10-12 днів, всі вправи виконуються у
положенні лежачи на спині, руки вздовж тіла, і носять загальногігієнічний
характер.

9
 У другому періоді застосовуються вправи, які включають у роботу велику
кількість м'язів; збільшується амплітуда рухів і ступінь зусилля. В цьому
періоді у процедурах лікувальної фізкультури використовуються вправи у
вихідних положеннях навкарачки, а в кінці другого місяця і стоячи.
У третьому періоді тривалість занять лікувальною фізкультурою 40-45 хв.
Заняття слід проводити 2-3 рази на день. Між кожними 2-3 вправами роблять
паузу, використовуючи її для виконання дихальних вправ. В залежності від
клінічних показників хворим через 2-2,5 місяці після перелому дозволяється
вставати на ноги. Перехід у положення стоячи виконується із положення стоячи
на колінах. Після 2-3-денного вставання хворі добре засвоюють цю вправу і їм
дозволяють прогулянки у палаті. Час ходьби не повинен перевищувати у перші
дні 15-20 хв. В кінці тижня після вставання, окрім ходьби, з хворим проводять
вправи у стоячому положенні. Протягом тривалого часу (3-4 місяці) не
рекомендується сидіти хворим, а також виконувати вправи у цьому положенні.
Відновлення анатомічної цілості хребта, функції рухів і працездатності
хворих настає через 6-8 місяців. При лікуванні хворих із застосуванням
гіпсових корсетів методика лікувальної фізкультури має декілька відмінностей,
а саме:
- при одномоментній реклінації хребта лікувальною фізкультурою починають
займатися через 3-4 дні;
- перший період охоплює 7-8 днів, після чого хворим дозволяють ходити. Але
не дивлячись на це, вихідним положенням для виконання вправ буде
положення лежачи на спині і животі. Вправи стоячи починають виконувати
через 1 місяць після накладання корсета;
- при постійній деклінації з наступним накладанням гіпсового корсета хворий
протягом 7-10 днів займається лікувальною фізкультурою за методикою,
яка застосовується при тривалому витягуванні до часу накладання гіпсового
корсета; дальше так само, як і при методі одномоментної реклінації.

10
 Гіпсові корсети здіймаються в залежності від клінічних показників через 4-5
місяців. При умові систематичних занять лікувальною фізкультурою під
гіпсовим корсетом добре формується природний м'язовий корсет і не
спостерігається будь-яких негативних наслідків. Лікувальна фізкультура
продовжується і після здіймання корсета протягом 2-3 місяців.
Лікування хворих з переломами відростків хребців проводиться протягом
3-4 тижнів у положенні лежачи на твердому матраці з дерев'яним щитом з
використанням вправ, застосовуючи при лікуванні компресійних переломів тіл
хребців. Різниця лише у тому, що обертання на живіт хворих дозволяється
через 4-5 днів, вправи у положенні навкарачки - через 10-15 днів, а вставати з
ліжка - через 3-4 тижні. При наявності у хворих виразного болю в області
хребта застосовують витягування за підпахові западини.
Лікувальна фізкультура грає велику роль в лікуванні травм хребта, вона
відновлює природний м'язовий "корсет", здатний утримувати хребет у
вертикальному положенні і забезпечуючий його нормальну рухливість,
ресорність і переносимість статичних і динамічних навантажень.
Застосовують загальнорозвиваючі вправи для м'язів тулуба, верхніх і нижніх
кінцівок, виконувані в положенні лежачи, сидячи і стоячи. Необхідно
виключати різкі повороти тулуба, голови, стрибки і підскоки. Після зняття
гіпсу, крім загальнорозвиваючих, доцільно використовувати вправи для
зміцнення м'язи шиї, вправи в рівновазі і координації рухів. При компресійних
переломах грудних і поперекових хребців стосовно фаз лікування курс ЛФК
повинен бути розділений (рис. 1) на чотири періоди.

11
12
 ЛФК при переломах трубчастих кісток
Переломи кісток - це порушення їх цілості. Виникають вони у будьякій частині
скелета. Переломи можуть бути наслідком травми (механічні) і патологічного
процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). Їх називають відкритими
при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збережена.
Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько
80% становлять переломи кісток кінцівок. Розрізняють діафізарні (тіло кістки),
епіфізарні (внутрішньосуглобові) та метафізарні (навколосуглобові) переломи
трубчастих кісток. Переломи характеризуються болем, припухлістю,
деформацією, появою рухливості у місці травми, кістковим хрустом
(крепітація) і порушенням функції. Лікування переломів зводиться до трьох
основних принципів: репозиції - зіставлення відламків кісток, іммобілізації -
утримання їх у нерухомому положенні до зрощення перелому (консолідація),
відновлення функції. Існують два основні методи лікування переломів:
консервативний і оперативний. Перший застосовують у переважної більшості
хворих у вигляді фіксаційного і екстензійного методів. Діафізарні переломи
плеча, передпліччя, стегна, гомілки трапляються дуже часто. Вони виникають у
верхній, середній або нижній частині тіла кістки і можуть бути поперечні,
повздовжні, косі, гвинтоподібні, осколочні, вбиті, без зміщення і зі зміщенням
відламків. У дітей спостерігаються переломи за типом зеленої гілки: ламається
кістка без ушкодження окістя, вони часто виникають по лінії епіфізарного
хряща (епіфізіоліз). Іммобілізація проводиться шляхом гіпсових пов'язок,
витяганням і оперативно. Після іммобілізації, незалежно від її методу, у
комплексному лікуванні призначають засоби фізичної реабілітації. У
лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, працетерапію. Лікувальна фізична культура при діафізарних
переломах призначається з 1-2-го дня за двома періодами: І - іммобілізаційний,
II - постіммобілізаційний. І період - іммобілізаційний, продовжується до
утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання:

13
попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії
м'язів, контрактур, остеопорозу, стимуляція регенерат-тивних процесів,
навчання прикладних і побутових навичок Рис. 2. Види переломів трубчастих
кісток: 1 - поперечний, 2 - вбитий, 3 - гвинтоподібний, 4 - осколковий 132
вування.
Застосовують ранкову
гігієнічну гімнастику,
лікувальну гімнастику по
10-15 хв., самостійні
заняття 4-6 разів на день. У
комплексах лікувальної
гімнастики використовують
до 75% загально-
розвиваючих і близько 25
%спеціальних вправ.
Призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, тиск по осі
кінцівки, ізометричні напруження м'язів спочатку 2-3 с, а у подальшому - 5-7 с.
Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним
виконанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки. У випадках
переломів кісток ніг, якщо методом фіксації є гіпсова пов'язка, в кінці періоду
дозволяється встати і ходити за допомогою милиць, частково навантажувати
хвору ногу, поступово переносячи на неї до 80% маси тіла. Ще до підйому
хворого на милиці тренують вени пошкодженої кінцівки ("венозна
гімнастика"), суть якої у періодичному опусканні ноги з ліжка і повернення її у
вихідне горизонтальне положення - на ліжко. Це скорочує час адаптації
судинної системи травмованої ноги до функціонування у вертикальному
положенні, зменшує набряки і неприємні відчування при подальшій ходьбі.
При скелетному витяганні осьові навантаження виключаються, але ця
іммобілізація дозволяє сперше робити активні рухи у гомілковостопному та

14
кульшовому суглобах і в кінці періоду - у колінному. При лікуванні перелому
кісток ніг апаратом типу Ілізарова активні рухи в усіх суглобах можна
проводити з перших днів і давати раннє осьове навантаження на кінцівку. II
період - постіммобілізаційний, починається з моменту утворення первинного
кісткового мозоля і зняття чи заміни іммобілізації на часткову (зйомна гіпсова
шина, лонгета чи косинка тощо). У хворого можуть мати місце атрофія м'язів,
тугорухливість суглобів, що підлягали іммобілізації, контрактура, послаблення
м'язової сили, порушення координації рухів, зниження функцій органів і систем
організму. В цей період основною метою ЛФК є відновлення функції кінцівки і
загального стану організму. Окремими завданнями є: відновлення амплітуди
рухів в ушкодженій кінцівці, усунення тугорухливості і контрактур, зміцнення
м'язів, сприяння утворенню щільного кісткового мозоля. Застосовують ранкову
гігієнічну і лікувальну гімнастику 25-30 хв., самостійні заняття через кожних 1-
1,5 год, гідрокінезотерапію, спортивно-прикладні вправи, ходьбу, малорухливі
ігри. До комплексів лікувальної гімнастики включають вправи: активні і
пасивні, з булавами, гімнастичними палками, м'ячами, гантелями різної маси,
на снарядах. На початку періоду використовують вихідні положення та
різноманітні пристосування, що полегшують рух: ковзаючі площини, роликові
візки, блокові установки, а також вправи у воді. При переломах нижніх кінцівок
приділяють увагу поступовому осьовому навантаженню на ушкоджену ногу і
тренуванню опороздатності здорової, а при переломах руки - точності та
координації рухів. Співвідношення загальнорозвиваючих і спеціальних вправ в
заняттях приблизно однакове. Темп виконання вправ середній і повільний.
Наведені загальні завдання і принципи побудови методики ЛФК при
діафізарних переломах в лікарняному періоді реабілітації будуть
конкретизуватись залежно від локалізації і характеру перелому,
консервативного чи хірургічного методу лікування, тривалості іммобілізації,
віку хворого. Однак при всіх діафізарних переломах рано починають включати
осьові навантаження.

15
Отже, переломи трубчастих кісток одні з найпоширеніших, тому нехбхідні
вправи для реабілітації складають основу знань ЛФК для пошкоджень опорно-
рухового апарату.

16
 ЛФК при ушкодженнях суглобів
Ушкодження суглобів підрозділяють на удари окремих місць, внутрішньо
суглобові переломи та вивихи. При переломах і вививах у суглобах
розвиваються серйозні функціональні порушення, що різко обмежують
побутові можливості потерпілого, призводять до значного порушення
працездатності, а часом і до інвалідності.
Внутрішньосуглобові (епіфізарні) переломи супроводжуються крововиливом в
порожнину суглоба, пошкодженням його хряща, сумки, зв'язкового апарату,
порушенням конгруентності суглобових поверхонь при зміщеннях відламків.
Вимушена нерухомість суглоба, яка необхідна для загоєння перелому,
спричиняє додаткові зміни в його будові. При цьому страждає хрящ,
утворюються спайки, розпушуються кістки, в середині суглоба може
розростатися кістковий мозоль, що призводить до тугорухливості, контрактури,
анкілозу, деформуючого артрозу. Регенерація кісткової тканини відбувається
гірше, ніж при діафізарних переломах.
Тривала іммобілізація травмованих суглобів, що проводиться гіпсовими
пов'язками, витяганням, остеосинтезом, спричиняє типові м'язові атрофії. При
пошкодженнях кульшового суглоба атрофується великий сідничний м'яз,
колінного - чотириголовий та литкові м'язи, плечового - дельтоподібний і
великий грудний м'яз, ліктьового - триголовий м'яз плеча і розгиначі пальців
кисті.
Лікують внутрішньосуглобові переломи оперативно і консервативно.
Складність лікування внутрішньо суглобових ушкоджень полягає в тому, що, з
одного боку, необхідно забезпечити ушкодженому суглобу спокій для
зрощення кісткових відламків, а з другого – через тривалу іммобілізацію
затримується відновлення функції суглоба, що нерідко призводить до розвитку
необоротних змін у кістково-хрящових і м’яких тканинах. Запорукою
відновлення функції в ушкодженому зчленуванні є ранні рухи в суглобі. Час
початку активних і пасивних рухів в ушкодженому суглобі визначають у

17
кожному випадку індивідуально, але в принципі їх слід призначати якомога
раніше. Раннє виконання обережних рухів у суглобі добре впливає на суглобові
поверхні, капсулу суглоба, зв’язковий апарат і м’язи, від функціонального
стану яких залежить відновлення функції суглоба.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день за двома періодами: І
іммобілізаційний, II постіммобілізаційний.
У І період, іммобілізаційний, ЛФК, окрім загальних, має такі завдання:
розсмоктування крововиливу у суглобі, стимуляція регенеративних процесів,
попередження внутрішньосуглобових спайок, тугорухливості та атрофії м'язів
кінцівки. Призначають дихальні, загальнорозвиваючі, ідеомоторні вправи,
ізометричне напруження м'язів (2-3 с), активні рухи у вільних від іммобілізації
суглобах та в симетричних травмованих сегментах рухи здоровою кінцівкою.
У комплексах лікувальної гімнастики співвідношення загально-розвиваючих і
спеціальних вправ таке саме, як при діафізарних переломах кісток: 75% і 25% у
І період, 50% і 50% у II період і 25% і 75% у III період. Окрім лікувальної
гімнастики, тривалість якої у II період 10-15 хв., застосовуються самостійні
заняття 4-6 разів на день та ранкова гігієнічна гімнастика.
У випадках внутрішньосуглобових переломів нижніх кінцівок хворих спочатку
слід готувати до ходьби, а згодом навчати ходити за допомогою милиць, ціпка.
Для цього зміцнюють м'язи рук, плечового поясу, здорової ноги і, якщо
дозволяє іммобілізація, - спускають з ліжка хвору кінцівку. Далі адаптують
хворого до положення стоячи на здоровій нозі та милицях, що відбувається при
металоостеосинтезі в 1-3-й тиждень, а при іншій іммобілізації значно пізніше.
Хворого навчають ходити за допомогою милиць, не спираючись на хвору ногу.
Осьові навантаження протипоказані, оскільки вони травмують і деформують
суглоб. При ходьбі по рівній поверхні, спусканні зі сходів крок хворою ногою
повинен співпадати з рухом милиць чи палиці вперед. При підйомі сходами

18
здорову ногу ставлять на верхню сходинку, а потім підтягують до неї милиці і
хвору кінцівку.
Заміна постійної іммобілізації на зйомну дає можливість виконувати обережні
рухи в ушкодженому суглобі з невеликою амплітудою, вправи на розслаблення
м'язів. Пасивні вправи не застосовують через небезпеку зміщення відламків.
У II період, постіммобілізаційний, центральним завданням ЛФК є відновлення
рухливості у суглобі, рухових навичок, зміцнення м'язів кінцівки. У комплексах
лікувальної гімнастики застосовують вихідні положення і пристосування, що
полегшують рух і збільшують його амплітуду. Пасивні рухи виконують
обережно. Обов'язково використовують вправи на розслаблення, ізометричні
напруження м'язів (5-7 с), статичні утримання кінцівки, вправи з предметами і
без них, з опором, у теплій воді. Наприкінці цього періоду при деяких
переломах починають включати дозовані осьові навантаження за рахунок
часткового переносу маси тіла при ходьбі за допомогою милиць на хвору ногу.
Делікатно навантажується ушкоджена кінцівка при ходьбі у басейні. До форм
ЛФК І періоду додається лікувальна ходьба, гідро-кінезотерапія.
Непорушним правилом у лікуванні всіх внутрішньосуглобових переломів є
максимально можливе раннє застосування рухів в ураженому суглобі і пізнє
осьове навантаження.
У післялікарннний період реабілітації затосовують ЛФК, лікувальний масаж,
фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура проводиться за III періодом. Головні завдання:
повне відновлення функцій суглоба і кінцівки, усунення залишкових і
координаційних порушень, попередження деформуючого артрозу, тренування
кінцівки та організму у цілому до довготривалих статико-динамічних
навантажень побутового і виробничого характеру. Широко використовують
вправи без снарядів, зі снарядами і на снарядах, махові вправи і вправи на
координацію рухів, спортивно-прикладні вправи, гідрокінезотерапію.

19
При переломах верхніх кінцівок основну увагу приділяють відновленню сили і
витривалості м'язів, що зміцнюють травмований суглоб, маніпулятивній
діяльності руки, особливо складних високодиференційованих рухів кистю і
пальцями. Під час занять фізичними вправами не можна допускати перевтоми
м'язів, появи болю. Це може спричинити набряк, рефлекторне напруження
м'язів, обмеження амплітуди рухів у суглобі. Особливо уважно слід ставитися
до ліктьового суглоба, який дуже швидко реагує на погрішності у методиці
появою названих явищ та кістоутворенням у м'яких тканинах у ділянці суглоба,
розростанням кісткових деформацій у вигляді "вусів", "шпор" тощо. Пацієнтам
не менше 6 місяців після перелому не рекомендується робити упори, виси та
інші вправи, які можуть спричинити ускладнення та загальмувати повне
відновлення функції ліктьового суглоба.
При внутрішньосуглобових переломах нижніх кінцівок у цьому періоді
відновлюють функцію опори, припиняють ходьбу за допомогою предметів,
дозволяють поступово ходити з повним осьовим навантаженням. Останнє
можливе після переломів шийки стегна через 5-6 міс, кісток колінного суглоба -
через 3-5 міс, надп’ятково-гомілкового - через 2,5-4,5 міс.
У заняття включають різні види ходьби, біг, стрибки, підскоки, зіскакування,
танцювальні кроки. Рекомендуються теренкур різної складності, ходьба на
лижах, катання на велосипеді, ковзанах, туризм. При виконанні цих вправ
пацієнтам, що мали перелом кісточок, слід протягом року і більше обов'язково
фіксувати надп’ятково-гомілкоий суглоб еластичним бинтом, або одягати
гомілковостопник і використовувати супінатор. Особам похилого і старечого
віку, які перенесли перелом шийки стегна і, взагалі, будь-який
внутрішньосуглобовий перелом нижньої кінцівки, біг, стрибки та інші фізичні
вправи, що стрясають і суттєво навантажують організм, у заняття не
включають. Основний акцент у них роблять на тренування ходьби без опори чи
з палицею, ходьбі по сходах, що одночасно відновлює і функціональний стан
організму.

20
21
 Цілі і завдання ЛФК при ушкодженнях зв'язок
Розтягнення зв'язок трапляється, коли суглобовий рух стає більше норми,
передбачену фізіологією. Серед характерних ознак такої травми: больові
відчуття, набряклість в районі суглоба. При цьому його контури, як правило,
зберігаються чіткими; суглобові руху збережені, однак болючі і обмежені;
крововилив можна помітити лише в наступну добу. Схема надання першої
допомоги при розтягуванні майже не відрізняється за допомогою при ударах,
гіпс використовується тільки в важких випадках.
Метою ЛФК при розтягуванні є прискорення відновлення суглобів за
допомогою роботи фахівця з ураженої областю. Завдання ЛФК при
розтягуванні зв'язок включають в себе:
Стимулювання уражених суглобів для відновлення їх здатності до руху і
профілактичних заходів щодо прогресування патологічних змін. Зміцнюючих
методик для м'язових тканин, поліпшення їх працездатності, відновлення
кровопостачання в області з'єднання, профілактика атрофії м'язових тканин.
Робота фахівця направляється на зниження негативного впливу від
довготривалого перебування в ліжку (стимуляція кровообігу, дихальної
функції, обмінних процесів та іншого). Поліпшення загального стану організму.
Зниження больових відчуттів за допомогою адаптації постраждалих суглобів до
навантажень.
Види розтягнень. Від розтягування може постраждати практично будь-яке
суглобове з'єднання, тому можна виділити типові травми: Розтягування
акромиально-ключичного суглоба трапляється при падінні людини, або
травмування іншим шляхом верхній частині суглоба. У той же момент
відчувається біль над зовнішнім закінченням ключиці в момент переміщення
руки поперек тіла. Розтягування в грудинно-ключично суглобі трапляється в
результаті падіння на витягнуту руку. Розтягування зап'ястя може статися,
якщо занадто різко розігнути кисть. Такого типу травми колінних суглобів
також зустрічаються досить часто. Це може статися при надмірному

22
скручуванні або ударі. Розтягування гомілковостопного суглоба може статися,
якщо підвернути, або якщо приземлитися на ногу стоїть по сусідству.
Симптоми розтягувань в різних випадках майже ідентичні.
Методика проведення ЛФК. Максимально характерним для методів
проведення ЛФК є застосування фізичних вправ, які здатні залучити в реакцію
всі сфери людського організму і вибірково впливають на всякі його функції.
ЛФК була розроблена як оздоровлююча форма фізичної культури для мас. Вона
покликана зміцнювати імунітет, посилювати працездатність і надавати
профілактику хвороб за допомогою фізичних вправ. Можна виділити дві групи,
в залежності від мети і розв'язуваної задачі, умов використання методу:
активний відпочинок і фізичне тренування. Лікувальна фізкультура завжди
застосовується в комплексі з фізіотерапією. ЛФК в разі розтягнення зв'язок
гомілковостопного суглоба або інших відноситься до основного методу
відновлення здатності до руху. Починати заняття рекомендується через 4-7 днів
після травми. До гарних результатів може привести йога, ходьба в повільному
темпі, заняття в басейні, стретчинг, або котяча гімнастика. Перші дні занять
повинні проводитися під наглядом інструктора. Після, коли вправи будуть
освоєні, займатися можна і вдома. Регулярне виконання вправ допоможе
поліпшенню кровообігу в пошкоджених тканинах, відновить здатність до руху і
зміцнить м'язи.
Комплекси вправ
Найбільш простий комплекс вправ містить:
Рух голеностопом по колу і його повернення в початкове положення. Згинання
та розгинання рук в ліктях. При цьому, навіть перебуваючи в гіпсі хворий,
зможе виробляти ворушіння пальцями і напружувати м'язові групи. Важливо
розуміти, що такі вправи прості і не потребують зайвих зусиль руху здатні
стимулювати кровообіг і допомогти одужанню.
Комплекс ЛФК при розтягуванні гомілковостопного суглоба : лежачи на спині,
або в положенні сидячи з трохи зігнутими колінними суглобами, слід розгинати

23
і згинати пальці стоп. Після відбуваються руху по колу в гомілковостопних
суглобах по черзі. Далі стопи повертають по черзі всередину і назовні. Вправи
при розтягуванні голеностопа ЛФК виконуються повільно. Приблизний
комплекс ЛФК при розтягуванні зв'язок плечового суглоба : насамперед
виробляють згинання пальців рук по 10-15 разів за підхід. Після виконуються
кругові рухи кистями за 8-9 разів; Потім згинається уражена кінцівка,
допомагаючи здорової рукою. Чи не більше 7 разів. У разі дискомфорту вправу
припиняється. Приблизний комплекс ЛФК при розтягуванні зв'язок колінного
суглоба : Постраждала і здорова кінцівку по черзі піднімається і опускається,
виконувати вправу слід плавно і розмірено по 10-15 разів; Лежачи на спині
ноги згинають в колінному суглобі і спирають на опору на 5-7 секунд, якщо
з'являються больові відчуття вправу припиняється; Лежачи на животі, під
ступні укладається валик. Хвора кінцівку випрямляється на 5-7 секунд і
розслабляється, якщо з'являється біль, вправу слід припинити. Особливості
ЛФК при розтягуванні зв'язок колінного суглоба полягають в особливої
акуратності при виконанні вправ, оскільки надмірні навантаження або різкі
рухи можуть спровокувати погіршення ситуації.
Правила проведення вправ
Надрив зв'язок колінного суглоба зобов'язує до особливої обережності. У такій
ситуації не дозволяється виконувати різких вправ, що розтягують або
здійснювати ривків. Всі вправи необхідно виконувати повільно і акуратно, не
допускаючи больових відчуттів і перебуваючи лежачи, або сидячи.
Використання ЛФК допоможе за 1-2 місяці повністю відновити розірвані
зв'язки і повернути їм колишню рухливість. Основне в цьому питанні -
починати займатися до того, як нові тканини придбають грубість і стануть
нееластичними.
Протипоказання. Оскільки будь-яке надмірне вплив призводить до небажаних
результатів, серед протипоказань можуть виступати: Висока температура тіла
потерпілого. У разі гіпертермії заборонено виконувати будь-які фізичні вправи,

24
оскільки на тіло хворого і так чиниться сильний вплив; Присутність
прогресуючих захворювань суглобів. Будь-яке виражене руйнування хрящів
провокує сильні больові відчуття. У такій ситуації виконання вправ не дасть
необхідного результату; Кровотеча також є протипоказанням до ЛФК. Будь-які
фізичні вправи підсилять крововтрати.
Рекомендації фахівців. Серед рекомендацій фахівців можна виділити особливо
важливі: До початку виконань будь-яких вправ слід отримати схвалення
медичного фахівця; Якщо пошкодження зв'язок не сильне, то можна
виконувати вправу на велотренажері, або займатися плаванням в басейні. Всі
вправи ЛФК при розтягуванні зв'язок гомілковостопного суглоба необхідно
виконувати спокійно і повільно. Необхідно розуміти, що цілями виконань вправ
є розробка уражених суглобів, а не посилення травми. Важливо виконувати
масаж м'язових тканин до і після занять ЛФК. Такі ж масажні рухи можуть
допомогти при неприємних відчуттях в процесі виконання гімнастики ЛФК.
Профілактика розтягувань Профілактичні заходи - кращий засіб від
розтягнень. Для мінімізації ризиків травм суглобів потрібно: Уважно дивитися
під ноги. На жаль, дороги не ідеальні, тому при ходьбі на каблуках і без них
необхідно звертати увагу на перешкоди на шляху. Контролювати показники
ваги. Підвищена маса тіла підвищує навантаження на суглоби і може послабити
їх. Краще надавати перевагу взуття на підборах не вище 5 сантиметрів. На
зимовий період краще купувати якісне взуття, оскільки часто розтягнення
пов'язано саме з ковзанням, або падінням на слизькій поверхні. Займатися
спортом і щодня виконувати гімнастику для суглобів. Постійно зміцнювати
м'язи, оскільки саме вони надають підтримку суглобам. При заняттях спортом
вибирати зручне взуття і одяг, а також дотримуватися техніки безпеки і робити
розминочні вправи до тренування. Розтягування суглобів досить серйозна
травма, тому в разі її настання необхідно звертатися до фахівця.
Кваліфікований огляд і коректне лікування посприяє лікуванню, і допоможуть
швидше відновити зв'язки і зберегти здоров'я суглобів.

25
26
 Висновки
Отже, виходячи із вищесказаного можна сказати, що вправи лікувальної
фізичної культури мають неймовірно важливий вплив на організм людини, в
тому числі при травмах опорно-рухового апарату.
Перше на що впливає ЛФК- це загальний моральний стан. Хворий після
травми, здебільшого, перебуває у пригнічоному стані. Фізична активність
дозволяє покращити настрій, відчути прилив енергії та щастя, та вселяє надію
у ефективність лікування.
Фізичні вправи обумовлюють заміщення або компенсацію дефекту, що
утворився. Покращують місцевий та загальний кровообіг, а це сприяє
затуханню запальних процесів в організмі. Відновлює рухові навички, ходьбу,
правильну поставу, зміцнює м'язи, тренує пацієнта і готує його до фізичних
навантажень побутового і виробничого характеру. А завдяки систематичному
тренуванні вдається відновити функції ураженого сигмента опорно-рухового
апарата.

27
Список використаних джерел
1. Грейда Б.П. Больові синдроми і деякі захворювання опорно-рухового
апарату у спортсменів. - Львів: Вид. "Світ", 1992. - 90 с.
2. Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими
упражнениями. - К.: Здоров'я, 1988. - 160 с.
3. Горбатюк C.O. Фізична реабілітація при травмах опорно-рухового
апарату: навч. посіб. / С.О. Горбатюк. - Рівне: Волинські обереги, 2008. –
200 с.
4. Лікувальна фізкультура при остеохондрозі шийного відділу хребта в
людей середнього та літнього віку: метод. реком.; уклад. В.В.
Поворознюк та ін. – К.: Ін-т геронтології, 2000. – 26 с
5. Физическая тренировка в группах здоровья / Ракитина Р.И., Бованенко
Б.В., Буткевич Г.А., Воскресенский Б.М. - К.: Здоров'я, 1989. - 96 с.
6. Древинг Е.Ф. Травматология: Методика занятий лечебной физкультурой /
Е.Ф. Древинг. - М.: Познавательная книга плюс, 2002. – 224 с.
7. Аксенова Л.В. Лечение заболеваний позвоночника и суставов / Л.В.
Аксенова. - Донецк: БАО, 2008. – 399 с.
8. Електроний ресурс, режим доступу : https://fiziotera.ru/lfk-pri-
rastyazheniah/

28